Анатолій БОНДАРЕНКО: Секрети успішної революції - на прикладі спільноти сайту "Майдан"
Секрети успішної революції - на прикладі спільноти сайту "Майдан"
Чому у 2004 році народ піднявся на революцію, а зараз замість того аби вимагати від політиків конкретних реформ тихенько ниє по блогах і кухнях – питання, над яким б'ються найкращі публіцисти країни. Редакція ZaUA.org спробувала відповісти на це питання на прикладі розвитку спільноти сайту “Майдан”, яка із 2000 року працювала над тим, щоб Кучма пішов. Тим більше, що наш колега Анатолій БОНДАРЕНКО бачив цю спільноту зсередини. Ми попросили його поділитися секретом: що було в “Майдані” такого, що не вистачає нинішнім спільнотам, які прагнуть змінювати країну?
Секрети успішних революцій досліджували: Павло СОЛОДЬКО, Роман КУЛЬЧИНСЬКИЙ
Спершу – невеличке зауваження. Я, Анатолій Бондаренко, з 2001 до 2006 років був активним учасником адмінгрупи сайту “Майдан”, і все, що викладено нижче є моїм особистим і дуже суб'єктивним поглядом.
Знайомий силовик кілька років тому сказав: “20% успіху Майдану-2004 – це заслуга тусовки, яка постійно висіла в інтернеті. І половина цієї тусовки – це сайт “Майдан”. Я хочу на прикладі “Майдану” розповісти про те, як активна спільнота з чітко усвідомленою метою створюється, структурується, досягає мети і розвалюється (або перетворюється в щось інше)
Сайт “Майдан” - спільнота громадян, які хотіли реалізувати гасло “Україна без Кучми”. Вони його реалізували. Пояснення успіху просте – з самого початку свого існування сайт “Майдан” був офіційним сайтом акції “Україна без Кучми”. Спочатку там були новини та оголошення, потім з'явився форум - головна складова сайту, як на мене. І на цьому форумі одразу ж виникло ядро спільноти – люди, які чітко знали, що їм не подобається.
Це були різні люди – але їх об'єднувала одна мета. Україна без Кучми.
Якщо говорити про роль особистості в історії, можна згадати Михайла Свистовича. Людина достатньо безумна, щоб кинути зарплату в 600 доларів (нагадаю, на вулиці – грудень 2000-го) і посаду начальника відділу валютних операцій у банку, щоб задля ідеалів і принципів (вони в нього справді є і він їх дотримується, хоч це іноді йому і шкодить) піти на будь-яку "шляхетну авантюру".
Роль Свистовича у створенні спільноти навколо сайту важко переоцінити - з нього, власне, все й почалося.
Він типовий “конектор” (за термінологією Малькольма Гладвелла) – людина, яка особисто знає величезну купу різних людей, які своєю чергою знають інших людей, і так без кінця.
Акцію “Україна без Кучми”, яка успішно завершилася у грудні 2004 року, почала не яка-небудь секретна структура, а четверо пересічних громадян – Михайло Свистович, Володимир Чемерис, Андрій Підпалий і Олег Левицький. Вони сиділи вдома у Свистовича, в Ірпені, святкували його день народження. 12 грудня 2000 року. І йшла в них така застільна розмова у стилі “нада шось робить” - бо вбили не просто журналіста, а їх знайомого! Свистович знав Гію Гонгадзе ще з початку 90-х.
Зазвичай такі розмови закінчуються тим, що людина й далі собі працює, іноді виплескуючи гнів в інтернеті чи на кухні. А вони добалакалися до того, що треба вийти з наметом на Майдан Незалежності. Підготувалися – і вийшли.
15 грудня вони поставили намет, а наступного дня Володя Мартинюк - підприємець із націонал-демократичним перебудовчим стажем - розказав Свистовичу, що таке інтернет. Михайло позичив десь 20 гривень і зареєстрував сайт – Maidan.org.ua. Тоді саме слово “майдан” не набуло того трохи зайвого пафосу, який у нього вкладають нині. Мем ще не був відомий - "майдан". А до пафосу ще був довгий шлях, через дію. От Мишко й написав звернення у своєму стилі - “Всім! Всім! Всім!” - з закликом виходити на акцію. Лише потім до акції приєдналися соціалісти й інші політики.
Підпалий зробив дуже багато фоток акції УБК (то був час перших цифрових апаратів) для “Самвидав.net” - такого собі мистецького клубу для офісних працівників, спершу теж заточеного на “Україну без Кучми”. Частина з цих людей теж довго тусувалася на “Майдані”. На “Самвидаві”, до речі, теж створилася цікава спільнота – і зрештою саме звідти вийшло перше ядро українських ЖЖ-користувачів, на чолі з Ґіґґзом.
Але повернемося до “Майдану”. Спершу обговорення велося на форумі якогось іншого сайту – називалося те все, здається, “Форум Гонгадзе”, і було там не дуже багато людей, в основному тих, які знали Георгія особисто. Частина з них перейшла на “Майдан”, частина прийшла ще з одного закритого сайту - "політбалачки" - от вам і початок спільноти.
Потім Свистовичу допомогли троє його давніх знайомих-науковців Дуже цікаві люди – здатні до якісного аналізу, справжні фахівці свої справи.
Вже тоді в них було пару серверів і нормальний канал з виходом у мережу – у будівлі недалеко від Майдану. І вони теж вважали, що для подальшого просування країни вперед потрібно зруйнувати збудовану Кучмою систему, а почати потрібно з об'єктивного розслідування справи Гонгадзе. Науковці дали Свистовичу можливість розмістити у себе сайт.
Пройшло кілька тижнів – і на Свистовича вийшли харків'яни. Патріоти-інтелектуали з Харкова – Наталка Зубар та її чоловік Віктор Гарбар. Наталчин батько – професор, україномовний, варто зазначити, вона сама фізик, як і її чоловік. Вони забезпечили якісне програмне забезпечення (досі вважаю, що майданівський Вільний форум – просто список гілок, найсвіжіші з яких піднімаються вгору – найзручніший для користувачів) і знайшли сервер за кордоном, десь у Штатах. До серверу біля Майдану вже топтали стежечку есбеушники.
Навесні до цієї групи приєднався я – за освітою теж, до речі, фізик.
Таким чином, навесні 2001 року, коли акція “Україна без Кучми” була розгромлена, сайтом впритул займалося восьмеро людей – Свистович, Мартинюк, троє науковців-киян, я і двоє харків'ян.
Назвемо цей скромний колектив адмінгрупою.
За кілька місяців “України без Кучми” сайт і набрав свою читацьку основу
– тисяча, може дві тисячі читачів, з них декілька десятків активних коментаторів на форумі. Форум – головна частина “Майдану”. Спершу люди ділилися інфою щодо акції – новинами, чутками, тим, що не можна було більш ніде розмістити. Ну й обговорювали політику. Потім потроху почали щось робити.
Чому це сталося, скажімо, не на форумі “Української Правди”? Тому що на “Майдані” створилося ядро, яке задавало напрямок руху. Спершу – сама адмінгрупа була ядром, а потім вона ще обросла кількома десятками активних дописувачів. На ФУПі просто віртуально спілкувалися, а на “Майдані” продукували ідеї. Тому що в УП була інша мета – вони хотіли зробити якісне і незалежне ЗМІ, а ми хотіли організувати системний спротив і змінити владу.
Успішна спільнота виникає завжди під конкретну дію, а не просто “зібратися і поговорити”. Мотивація для цієї дії – конкретна мета, але для досягнення мети треба діяти. Наша мета була утопічна – згадайте 2001 рік, хто тоді вірив, що Кучма колись піде з президентства?
Але коли розігнали “Україну без Кучми”, ми не впали у відчай. Навпаки! Ми зрозуміли, що треба шукати інші варіанти боротьби – це раз. І в нас був гарний фідбек у вигляді прямого спілкування з людьми – це два. Ми усвідомили з того, що діємо у такому класному і стрімко прогресуючому просторі, як інтернет. До нас на сайт заходили люди, дотичні до прийняття рішень – від журналістів до депутатів. Ми це відразу просікли, і використовували. Плюс дуже хотілося - і не лише мені персонально - довести до кінця справу, що починалася в грудні 2000. Довести самому собі, що ти можеш працювати над складним питанням - аж до перемоги.
Опозиційні політики, які спершу підтримували акцію, забули про затриманих після сутичок з ментами 9 березня 2001 року унсовців. Але сайт “Майдан” постійно капав на мізки політикам – а оскільки вони до нас прислухалися, то змушені були якось допомагати затриманим.
За ініціативою когось із читачів “Майдан” організував збір коштів для підтримки ув'язнених і їх сімей. Половина з них цепрості хлопці з провінції
Отже, наша спільнота:
а) мала сильну спільну мету;
б) виявилася здатною підтримати друзів, які постраждали під час боротьби;
в) мала авторитет серед потенційних союзників;
г) не тільки обговорювала, але й діяла.
Залишилося тільки визначити, як діяти стратегічно. За основу ми взяли організаційні напрацювання західних ліваків.
Якщо ви зараз почитаєте форум сайту “Майдан”, у вас може скластися враження, що там тусуються тільки націонал-демократи. Це не так, а влітку 2001 року це було зовсім не так. Тоді з числа дописувачів вичленувалося ядро безбашенних анархістів – такі люди як Майнер, Махно – з ними разом був створений перший маніфест “Майдану”. Ідеологія сайту це – ідеологія відкритого програмового забезпечення, але в нашому випадку для мізків - відголоски якої діють на сайті дотепер. Наш стратегічний розрахунок виявився правильним саме ця ідеологія децентралізованого спротиву зрештою сильно посприяла масовим виступам 2004 року.
Перший наш маніфест – наївний, але по-своєму революційний. У технарів з адмінгрупи – Наталки, мене, Віктора - була в голові аналогія із вільним програмовим забезпеченням - всі ці роки нас гріла думка, що якщо декілька тисяч людей з усього світу можуть написати Linux і взути такого гіганта і монополіста, як “Майкрософт”, то декілька тисяч українців можуть взути Кучму. Головне - постійно йти до своєї мети.
Бо “Майкрософт” спершу теж здавався непереможним, коли давив або перекуповував альтернативне програмове забезпечення. Але зрештою децентралізована мережа, яка починался з кількох людей, розрослася до таких розмірів, що стала непереможною. І хоч були моменти, коли здавалося, що все, ж*па, я згадував про програш “Майкрософта” і казав собі: “Я не буду діяти як політики, а буду працювати далі і зрештою досягну свого”.
Ідея вільного мозкового забезпечення, коли люди в одній мережі діляться всією інформацією один з одним, а замість закостенілих ієрархічних структур діють маленькі гнучкі об'єднання, що виникають під спільну ціль - ця ідея мала перемогти неповорткі офіційні установи.
Ми тоді відчували, що все тільки починається. В нас були нові і оригінальні ідеї – тож ми були готові запросити до себе усіх адекватних людей і будувати мережу, таким чином розвиваючи спільноту до згаданих вище тисяч людей. Ми збирали досвід спротиву мережевих структур з усіх можливих джерел. Один із найцікавіших, як це не смішно звучить – єгипетські “Брати-мусульмани”.
Значна загроза існуванню спільноти – внутрішня ворожнеча. Дуже сильний фактор, що тримає спільноту вкупі – зовнішній ворог, але якщо спільнота постійно ворогує в самій собі, це не сприяє перемозі.
Щоб убезпечитися від цього, ми виробили один із перших принципів майдану – консенсус у прийнятті рішень. Не голосуванням, а консенсусом. Переконати один одного, прийняти рішення – і діяти. Так діяла адмінгрупа Майдану.
Сайт “Майдан” завжди був дуже дивною сумішшю ультра-консерваторів і ліваків. Це відштовхувало класичних наших “євроанархістів”, які в основному шукали причини, щоб обламатися, і “рухофренів”, які любили поговорити про жидівську змову і масонів. Ці розмови – про те, що “нічого не вийде, бо вони всі однакові” і “нічого не знаю, всім керують з Брукліна”, "скрізь стукачі" - не сприяли перемозі, і їх треба було нейтралізувати.
Тут надзвичайно допоміг "Авґусто" – один із перших "теоретиків Майдану” (так я їх називаю 
). Він розробив Теорію Героїчної Бездіяльності. Згідно з ТГБ, людина, яка хоче обламатися, придумує собі якусь змову, або неперебону причину – бо навіщо щось робити, якщо наприклад всі довкола – аґенти СБУ.
Відсікання різноманітної шкідливої фігні в обговореннях – запорука гарної атмосфери у спільноті.
Ми шукали вихід – і знайшли його. Всі контроверсійні теми, як загрожували “завалити” конструктив, ми виносили в окремий форум. Так виникли форуми “Україна-Росія”, “Мова, “Історія” тощо. Найбільших неадекватів ми висміювали, або нещадно “рубали”.
Цікава була доля цих форумів. На “Мові” кілька років тому ще діяли 10-15 естетів (в позитивному значенні слова), які тусуються у вузькому колі і колупають своє мовознавство так захоплююче, що іноді не можна відірватися.
Дуже цікавим був форум “Релігія” - лютерани з рунвірівцями там рубалися, тощо.
“Україна-Росія” відмер, як не дивно. “Культура” спершу була мертовою, потім, коли у 2004 на “Майдан” потягнуло все прогресивне людство, “Культура” заграла всіма фарбами, а зараз знову ледь животіє. Спільнота на форумі зникла.
Одне слово, щось цікаве, але таке, що заважало виконанню мети, переносилося деінде без жалю. Для любителів хохлосрачу й іншого тролінґу було створено, правда значно пізніше, форум “Без правил” - і туди йшло все підряд. Були такі користувачі, які з цієї помийниці й не вилазили, чим дуже оздоровили головний форум. До речі, "Без правил" - дуже цікавий феномен зі своєю живою екологією, який чекає на власного дослідника.
Принципова ідея “Майдану” була така – здорова спільнота має ефективно спілкуватися, щоб народжувати нові ідеї і думки, а потім ефективно реалізовувати їх у дії. І ці колективні “мозкові штурми” - те, чим досі може похвалитися Вільний форум “Майдану”.
Інша особистість, на чиїй ролі я хочу наголосити – Наталка Зубар. Ніхто так класно не будував спільноту, як ця харків'янка, з дуже гнучким і потужним інтелектом. Коли вона виходила на форум під ніком “Пані”, це був завжди зразок стилю, як треба модерувати онлайн-дискусію. Вона в неті (причому англомовному) ще з 90-их, ледь не з фідошників – з класним почуттям гумору, і завжди знала, коли треба вийти у форум і спрямувати дискусію в конструктив, а головне як це зробити.
Як я вже казав, ще у 2001 у нас на форумах почалася саморефлексія. ФУП - принаймні тоді – це хаотичне нагромадження тем, а ми намагалися вичленувати конструктив. Так з'явився форум “Розробки” - туди переносилися наслідки мозкових штурмів, цікаві пропозиції та ідеї тощо. Пізніше ми мабуть першими в Україні почали серйозно використовувати технологію вікі (у нас була закрита вікі, для активістів - ще з 2002 чи 2003 року, якщо я не помиляюся)
Обробляти таку кількість інформації – реально важко.День і ніч сидиш у форумах – їде дах. Крім участі в прямій дії - а на Майдані завжди був культ прямої дії - я головним чином працював у декількох напрямках – м'якого модерування (не видаляти, а спрямовувати дискусію в потрібному напрямку), обговорював, писав програмні тексти, виставляв новини. Це вже був 2002 рік, я тоді працював на сайті “1+1”, підтримував його в робочому стані, і майже весь інший час присвячував сайту "Майдан".
Головний секрет завдання "Як створити здорову віртуальну спільноту, яка ще й щось може робити в реалі" - простий і не містить у собі жодної магії. Це: 1) постійно спілкуватися і 2) брати на себе ініціативу. Постійно спілкуватися - часто нудний і важкий процес, коли ти слідкуєш за всіма повідомленнями, приймаєш участь у обговоренні, щось пропонуєш корисне тощо. Тут дуже важливо бути максимально чесним - народ не дурний: на раз викупає нещирість і прихований інтерес. А брати на себе ініціативу - це не просто запропонувати ідею і розслабитися, а повести за собою людей, щоб її реалізувати. І вести цей напрямок аж до кінця, до самої реалізації - от в чому головна фішка - класно не почати, а закінчити.
Отже, наш головний форум успішно діяв, і на ньому тусувалaся вже декілька сотень адекватних людей, які обговорювали ситуацію і пропонували шляхи її вирішення. Для подальшого розвитку спільноти потрібна була ДІЯ.
Про це ми й поговоримо завтра, у другій частині. ))
Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".
Відповіді
2009.11.30 | НеДохтор
Анатолій БОНДАРЕНКО: Як збудувати спільноту, яка здатна змінити країну? Приклад сайту "Майдан" (частина 2)
http://zaua.org/pg/article/solodko/read/9671/Jak_zbuduvaty_spilnotu_jaka_zdatna_zminyty_krajinu_Pryklad_sajtu_Majdan_chastyna_2 23 листопада 2009 р.Редакція ZaUAorg продовжує досліджувати досвід спільноти сайту “Майдан”, яка із 2000 року працювала над тим, щоб Кучма пішов - і зрештою перемогла. Наш колега Анатолій БОНДАРЕНКО бачив цю спільноту зсередини. Ми попросили його поділитися секретом: що було в “Майдані” такого, що не вистачає нинішнім спільнотам, які прагнуть змінювати країну? В чому був секрет "Майдану"?
Розмовляли і конспектували: Павло СОЛОДЬКО, Роман КУЛЬЧИНСЬКИЙ
Першу частину читайте тут
Станом на 2001-ий рік наша спільнота в інтернеті розвинулася – форум працював, там створювався дуже цікавий контент, і можна було виходити в реал – не лише на акції опозиції (це багато читачів “Майдану” і так робили), а й на свої власні. Тому що дія, а не розмови, найкраще формує спільноту. У нас було навіть таке неформальне гасло: "Не подобаються щоденні новини? То виходь на вулицю і створюй свої".
Для початку це була мінімальна дія – яка від того ставала не менш важливою – сходити в суд, написати про це матеріал, зібрати гроші, передати їх в СІЗО. Періоди дії змінюються періодами обговорення, яке породжує нові задачі і нові дії.
Як говорильня має трансформуватися у пряму дію? Треба, щоб з'явилася людина, яка б сказала “Все! Розмови закінчилися, тепер робимо!” Так людина бере на себе відповідальність і фактично погоджується, що буде працювати найбільше за всіх - щоб реалізувати свою ідею.
Ми все намагалися робити спільнотою. Немає політичних приводів – збираємося пікетувати МОН за угоду із “Майкрософтом”. Демонстрація опозиції – ми йдемо окремою колоною поміж нудними штабістами і всіх вчимо життєрадісно “зажигать”.
От, приміром, закривають “Радіо Континент” (кінець 2003-го). На сайті підіймається буча, яка породжує бажання щось зробити - починається конструктив. Обговорюємо методи протидії – скарги у профільну Нацкомісію, пікети, акція проти конкретного чиновника.
Картинка: Zaraz.org
Тоді ми вперше відпрацювали дуже ефективний метод “колективних дзвінків” – попросили користувачів дзвонити за телефоном чиновнику, питати, чому вилучено обладнання “Континенту”, і відписувати про результати розмови на форум.
Такі спільні дії викликають у людей класне почуття залучення і дружнього плеча.
Пізніше за такою ж технологію – дзвонити в РВВС – ми дізнавалися про долю затриманих і витягували їх. Восени 2004 це взагалі стало постійним методом – намагалися допомогти затриманим членам “Пори”.
В нас були розв'язані руки, оскільки ми не були партійною структурою - тож могли нещадно критикувати опозицію за її помилки. Тимошенко замість створювати ефективну структуру ще з 2001 почала переформатовувати опозиційне поле під себе, створювати якийсь фронт, чи форум.
Пафосно розпочата у 2002-ому акція “Повстань, Україно!” закінчилися тим, що міліція знесла встановлені на підходах до Банкової намети. Ми шукали, що протиставити насильству міліції, бо з самого початку стало зрозуміло, що битися з нею – героїчно і видовищно, але непродуктивно.
Ненасильство – ось що ми вирішили використати. Ще з 2001-го, я добре запам'ятав ідею з книжки Джина Шарпа: “щойно ти замажешся хоча б у краплю крові, одразу ж буде створено сто провокацій, як ти убиваєш жінок і дітей ”. До того ж будь-яка структура, яка перемагає, потім відтворюється на рівні всього суспільства. І коли ти приходиш до влади насильницьким способом, це нічого не дає. Ти змінюєш верхівку, а не здійснюєш глибинні перетворення.
Для глибинних змін треба задіяти велику кількість людей, а вона з'явиться тільки тоді, коли проходить серія ненасильницьких акцій, а не видовищні бійки. Для мене в цьому плані найкращим взірцем була польська “Солідарність” - до моменту як Валенса став президентом.
Тоді ми вперше почули про сербський “Отпор”. Олег Кирієнко (той, що придумав назву “Пора!”) вийшов на якись голандський соціал-демократичний фонд, і вирішив, що було б дуже круто привезти людей із Сербії – вони там боролися з 1996 року до 2000-го, і перемогли.
У сербів була історія, коли вони сто днів поспіль проводили масові вуличні акції протестів! 100 днів – це не два тижні. Перший текст “Сербський досвід спротиву” з'явився у “Бібліотеці Майдану” у грудні 2000, а перші семінари з отпорівцями пройшли у 2001-ому.
“Організація, схожа на “Отпор” - це мрія з 2001 року. Рух “За правду!”, розгромлений масовими затриманнями в ніч з 9 на 10 березня 2001-го, мав бути аналогом “Отпора”, але туди прийшла тусовка досвідчених партапаратчиків-ПРПістів на чолі з Стецьківим. Частина цих людей потім робила “Жовту Пору” з Каськівим. Однак якщо студент бачить, що він нічого не вирішує у квазі-партійній структурі, у нього відсутня мотивація – і така спільнота є мертвонародженою.
У “Отпора” ж була справжня децентралізована структура - були незалежні “офіси” у всіх великих містах з підготовленими людьми (не призначенцями-функціонерами), які могли прийти і піти, але структура працювала. Централізованим було лише фінансування. Система працювала майже ідеально – кожен офіс потім робив бізнес-план на свою діяльність, скажімо, на 2 тижні, і отримував не гроші, а всі необхідні ресурси.
В Україну вдалося залучити ненасильство і гарну ідею про неієрархічну структуру. Я був присутнім на зустрічі, коли створювалася “Пора” - загалом було 5 чоловік від “Майдану” (в тому числі Михайло Свистович) а також львів'яни: Володя В'ятрович, Андрій Когут, Ярина Ясиневич і ще декілька людей із львівських молодіжних організацій. Львів'яни, здається, так і не зрозуміли, як має працювати децентралізована модель, однак вони вірили в кущову модель ОУН, діяли згідно неї – і відпрацювали класно. І це нормально. Тільки якби тоді силовики накрили цих 10-15 людей, “Пори” не було б.
На першому етапі діяльності “Пори”, на етапі організації семінарів, в ній “Майдан” представляло, так би мовити, троє людей: Андрій Ігнатов, Олексій Толкачов та Віктор Гуменюк. Однак усі вони влітку 2004 відійшли – грантове фінансування закінчилося - а саме тоді й починалося найцікавіша пора, вибачте за тавтологію. Зате у дію, як один з координаторів "Пори", інтенсивно увійшов Свистович. “Майдан” завдяки своїй спільноті прикривав рух інформаційно.
Думаю, що головна ідея “Майдану”, яка зробила вплив на події 2004 року – ненасильницький спротив. В 2004 на гроші від гранту ми видали - разом із “Порою” - книгу Джина Шарпа. Ще був загальний пієтєт до децентралізації, але це залишилося на рівні пієтєту. Справжньої безлідерної структури поза інтернет-тусовкою так і не змогли збудувати.
Зате ми створили на базі нашої спільноти свого роду безлідерну редакцію
Ми робили прямі трансляції з акції, залучаючи знайомих учасників у якості репортерів. Наприкінці 2001-го року були вибори президента в РБ, і я всю ніч дивився білоруські сайти, і робив свого роду онлайн-репортаж. Це здалося вдалою ідеєю, і ми вирішили робити таке на інших акціях – коли ти щокілька хвилин оновлюєш стрічку, отримуєш інфу від своїх кореспондентів “у полі”. Здається, “Майдан” перший почав це робити з усіх інформаційних сайтів того часу.
У 2003 році ми зробили дуже вдалий ріал-тайм репортаж зі з'їзду Ющенка в Донецьку – тоді впав офіційний сайт “Нашої України”, такий був наплив відвідувачів, а мій соратник Павло Солодько мав контакти купи людей, які поїхали на той з'їзд. І ми з Павлом дзвонили цим людям, і одразу ж оновлювали стрічку. Секунда в секунду – це було справжнє відкриття, азарт, це було дуже круто. Через рік аналогічним чином діяв наш механізм попередження порушень на виборчих дільницях – будь-хто міг подзвонити, його інформація перевірялася і запускався механізм.
Революція троянд у Грузії у 2003-ому – перша історія успіху мережевих ненасильницьких структур у совку. Це був справжній переворот у головах – відчули, що наступними переможцями будемо ми. Ми знайшли дівчат із “Кмари”, робили онлайн-репортажі з Тбілісі, потім привезли їх в Україну для обміну досідом...
Чи не єдині з усіх провладних структур, хто оцінив події в Грузії як потенційну загрозу, були аналітичні структури СДПУ(о) – піднялося страшне квохтання із засудженням грузинської опозиції.
Наступний моральний підйом – це була акція сумських студентів улітку 2004-го. До того ще сталися події в Мукачевому – але то був звичайний політичний перформенс в українському стилі – нібито й достойно поборолися, але зрештою перемогу проср..ли.
Сумські студенти – вони діяли самі по собі, але вони діяли тими ж методами, що й ми. Їх ганяв “Беркут” по полях, а вони ішли до перемоги, відчуваючи свою абсолютну моральну перевагу. Тому що в них теж була своя спільнота. Ми за кілька місяців до цих подій до хрипу сперечалися щодо назви і емблеми майбутньої “Пори” – а завдяки сумчанам я зрозумів, що на емблемі можна намалювати хоч молоток, хоч дулю - і назву будь-яку взяти – головне щоб була група 10-15 чоловік, ядро спільноти, яке б вірило, що їхня справа – справедлива.
Подій в Сумах стали поштовхом до масового креативу – не тільки на “Майдані”, на купі інших сайтів почали з'являтися фотожаби, гумор, картинки. Люди були готові. А після "яєчного теракту" взагалі вал креативу пішов.
Фішка в чому – сайт “Майдан” ніколи не був єдиним центром ініціатив. У нас і грошей не було для цього, ми все робили своїм коштом, скидаючись або збираючи пожертви. Були інші кампанії, які існували на гранти - “Знаю!”, жовта “Пора” тощо. Але сайт “Майдан” завдяки постійній дії та рефлексії на тему дії, зрештою взявся виробляти інструментарій для інших.
І тому завжди, коли траплялися якісь важливі політичні події – пересічний юзер заходив на “Майдан”, щоб обговорити їх, хоча до того не був на сайті кілька місяців. Майдан – це сайт під події. І звичайно, не завдяки сайту “Майдан” народ почав збурюватися – але на сайті був, на подив багатьох новачків, готовий набір інструментів. І я досі переконаний, що розроблені учасниками “Майдану” інструкції для спостерігачів і членів комісій з протидії фальсифікаціям, були найкращим продуктом з усього, що тоді пропонувалося.
Народ збурився, тому що багатьом не подобався Янукович, а ще більше не сподобалося, як їх нахабно “нагинали” – от люди й сублімували свою фрустрацію в інет, тільки не лише на рівні розмов, але й на рівні графічного й відеокреативу. Інтернет просто розвинувся. І вже на інших форумах народ теж самоорганізовувався.
"Яєчний теракт" (вересень 2004-го) – типовий приклад функціонування сайту Майдан. На форумі йде обговорення подій із Януковичем у Франківську, аналізуємо і шукаємо інфу, списуємося з очевидцями, намагаємося колективно “проштормити”, як на це все реагувати, аж тут один відвідувач пише – а я бачив по “Євроньюс”. От він описує, що він бачив, і чиясь світла голова каже – друзі, це треба в інтернеті вивісити. Тоді ще не було ютюба чи то ми не вміли ним користуватись...
Одне слово, на форумі “Майдану” знайшлася людина зі Львова, яка мала супутник і вміла робити відео. Отриманий ролик ми поклали на сайт як фтп-файл – от люди і скачували. 100 000 скачувань – це армія людей. І те, що вони побачили цей ролик – це вже розмах у рамках країни. Отоді ми відчули, що масштаб змінився.
В кампанію Ющенка ми включилися одразу – бо це була альтернатива офіційному спадкоємцеві Кучмі. Теза “Всі політики однакові” тоді була достатньо сильна – її постійно піднімали тролі тощо. Але це все з розряду Теорії героїчної бездіяльності (“навіщо щось змінювати, якщо всі вони однакові?”)
.
Адмінгрупа задавала загальний напрямок, рамки обговорень. Спершу разом із ядром форумчан на сайті писалися “фетви” щодо конкретних цілей, так би мовити – програмні тексти з приводу тої чи іншої події чи тренду в політичному житті країні. Потім визначалися конкретні шляхи досягнення цих цілей.
Ми завжди намагалися показати, що будь-яка ситуація може бути обернена на користь. І ми завжди намагалися показати, що є люди, які можуть цю ситуацію змінити – і такі слово мали майданчик, де можна було висловитися. А оскільки ми постійно спілкувалися з новими людьми, то й наша спільнота розширювалася. Особливо багато нових знайомств з'явилося в 2004-му, як приклад - на сайт "зайшла" група людей, які протестували проти тиску на “5-ий канал”.
Отже, “Майдан” кілька років виробляв інструментарій – а у 2004-ому цей інструментарій був запитаний суспільством. Те, що висіло на форумі “Розробки” кілька років, почали використовуватися в реалі – як от гасло “Разом нас багато...” У штабах опозиції нас теж регулярно читали, використовували ідеї, що придумували учасники спілкування, і підхоплювали наші "мислевіруси".
Детальніше про розквіт і
занепадзміну спільноти сайту “Майдан” - завтра, у заключній частині нашої трилогії2009.11.30 | НеДохтор
Анатолій БОНДАРЕНКО: Відхід активістів і нова спільнота. (спогади учасника сайту "Майдан" - частина 3)
http://zaua.org/pg/article/solodko/read/9755/Vidkhid_aktyvistiv_i_nova_spilnota_spogady_uchasnyka_sajtu_Majdan__chastyna_3 24 листопада 2009 р.В ювілей Помаранчевої революції, коли всі заговорили про якийсь "Новий Майдан", редакція ZaUAorg спробувала зрозуміти механізм Майдану старого - на прикладі спільноти сайту “Майдан”, яка із 2000 року працювала над поваленням Кучми. Наш колега Анатолій БОНДАРЕНКО бачив цю спільноту зсередини. Ми попросили його розповісти про те, що було в ній такого, що дозволило перемогти 5 років тому, як розвалилася спільнота, а громадські активісти стали простими громадянами - і чи можливим є виникнення подібних спільнот у майбутньому?
Розмовляли і конспектували: Павло СОЛОДЬКО, Роман КУЛЬЧИНСЬКИЙ
Першу частину читайте тут
Другу частину читайте тут
Після історії з “яєчним відео” вплив сайту як оперативного джерела інфи значно зріс.
Були дуже цікаві випадки, коли близькі до влади люди, із самих різних сфер, виходили на знайомих форумчан, щоб злити інфу. Діяла така собі неформальна "соціальна мережа" в реалі. Декілька прикладів:
У жовтні 2004 року нам злили з міліції повний тактичний план охорони центру Києва і “спецоб'єктів” (ЦВК, телецентр, урядові установи). Всі деталі - хто де стоїть, скільки, позивні, техніка – і, головне, прізвища начальників. Ми оприлюднили цей план на кілька діб – і цього було достатньо, щоб менти дуже попустилися, бо одна справа, якщо вони діють анонімно, а інша, якщо їхні прізвища всі знають.
А пам'ятаєте історію з тонами незаконної агітпродукції - чорного антиющенківського піару, який був знайдений на складах на ВДНГ і в типографії на Лівому березі? Люди в погонах, які знали про склади з плакатами і листівками на кшталт “Трьох сортів України” вийшли на адмінгрупу і розповіли цю інфу, ми передали її знайомим депутатам з "Нашої України" - а ті вже “накрили” цей склад, з великим скандалом.
Активність читачів почала сильно зростати з серпня 2004-го. В пікові моменти революції на сайт заходили десятки тисяч (один раз навіть 70 тисяч) відвідувачів на день. Ми були змушені відключити систему фільтрації повідомлень, щоб сайт не впав.
Варто сказати кілька слів про систему фільтрації. ЇЇ зробили за зразком системи на на мега-популярному у світі сайті “Слешдот”, і її мета була все та ж – сприяти конструктивному спілкуванню всередині спільноти. Ми її запустили десь у 2003 році, коли вже мали кількасот адекватних учасників. Кожен отримав право виставляти посту оцінки за 10-бальною шкалою (від “мінус 5”, що означало “спам”, до “плюс 5”, тобто “дуже конструктивно”). І кожен зареєстрований читач міг виставити собі рівень фільтру – хоч “мінус 5”, хоч “нуль”, хоч “плюс два”).
Така система діяла досить ефективно – зазвичай достатньо було виставити рівень фільтру “нуль”, щоб не читати сміттятипу відповідей на питання хто ж із учасників форуму є агентом КДБ, або уникнути маячні на кшталт “Украина или Киевская Русь?”. Але довелося її відключити і налагоджувати систему перевірки якості інформації в реалі.
Перші декілька днів після появи наметів в листопаді 2004-го на форумі часто творився маразм.
Хтось писав про "танки на підходах до Києва" і "колони бритоголових, які рухаються в напрямку Хрещатику". Тоді нам дуже допомогла “Нічна варта”, яка перевіряла ці “качки”, водночас допомагаючи добровольцям-спостерігачам під час другого і третього турів. Це була мережа добровольців (понад 200 людей і 70 авто в третьому турі), яку координував користувач під ніком “Дедді” - Олександр Попов.
Хочу підкреслити, що “Нічна варта” - це не бойовики із пляшками запалювальної суміші в багажниках. Партизан у 2004-ому – це не ефективно, зате людина із журналістським посвідченням і знанням виборчого законодавства – дуже дієво.
Місія “Майдану” була не у створенні підпільної армії, а в тому, щоб знайомити людей і надавати їм можливість спілкуватися напряму, і діяти.
Ви пригадуєте, як тоді всі стали цікавитися виборчим правом? У мене є знайомий, доволі нудний у побуті персонаж – але ви б бачили, як він азартно поводився, будучи спостерігачем на дільниці!
Система повідомлень в день голосувань, з гарячими телефонними лініями і можливостями писати про порушення через інтернет працювала на сайті з першого туру. Ми організували декілька міні-офісів, де були робочі місця, телефони і вихід в інтернет – в різних місцях Києва.
Ми готувалися так серйозно, що зараз аж трохи смішно – завдяки одній конторі в нас був запасний вихід в Інет через супутник (від активіста!), команда кур'єрів-велосипедістів на випадок повного відключення комунікацій (добровольці!) та міні FM-передавач, зібраний з електронного конструктора – радіус дії 1,5-2 км.
Навіщо нам був потрібен FM-передавач – тепер уже навіть важко сказати. Це був засіб відчаю на випадок акцій біля ЦВК. Одна з багатьох ідей – організувати безстрокову акцію біля ЦВК, якщо вибори тотально фальсиіфікують. Була домовленість із Миколою Томенком, який мав свій кабінет у будинку ЦВК (частину поверхів тоді займали депутатські приймальні), що ми занесемо своє радіо (особливо цікаво було б заносити – по частинам – саморобну двометрову антену, виготовлену з хвильовода, мотку дроту і пластикової каналізаційної труби
) і будемо транслювати пісні і промови для демонстрантів, якщо всі засоби зв'язку повимикають.
Але головним було не підпільне радіо, а легальний ненасильницький інструментарій. Ми – на власному практичному досвіді – виробили алгоритм охорони дільниць від провокацій. Збиратися гуртом, знайомитися з однодумцями, мілціонерами, нагадувати працівникам виборчкомів про відповідальність тощо. Пригадую класну пораду, яку хтось дав у коментах: “Просто разговаривайте с друзьями возле участков, желательно выгуливая бойцовских собак”.
Нагадаю, що після Мукачево був ризик того, що бритоголові можуть увірватися в дільницю, розгромити її і вкинути сфальсифіковані бюлетені. Перед першим туром протидія цьому здавалася дуже складним завданням, яке люди проігнорують. Але виявилося, що всі були готові – наш інструмент був на часі для суспільства. Часто навіть в Києві підозрілі молодики крутилися біля дільниць, але коли бачили там скупчення народу, десь дівалися.
Ще один креатив, створений “майданівською” спільнотою – адресна розсилка членам ДВК, де були допущені порушення під час першого і другого туру. Перед третім туром ми обробили повідомлення про порушення на місцях - вийшов список із приблизно 500 прізвищ членів комісій, з усіх регіонів – це лише ті, яких можна було ідентифікувати і знайти адреси. Один із активних форумчан “Майдану”, власник бізнесy з адресної реклами запропонував свої послуги.
Ми написали листа-попередження про кримінальну відповідальність за фальсифікацію на виборах, для більшого ефекту зробили бланк з логотипами одразу всіх організацій “Пора!” та емблемою сайту “Майдан”. Потім наш доброволець розіслав за кошти своєї фірми всі ці листи за призначенням.
Історія мала продовження – якийсь депутат-регіонал скаржився з трибуни ВР перед третім туром, що фашисти з “Пори” залякують учасників виборів – а там жодного залякування не було, лише текст типу “обережно, ми все бачимо – не порушуйте виборче законодавство, а то отримаєте стільки то і стільки то, по статтям таким то і таким”.
Перед другим туром, коли всі були на грані зриву, ми зробили сторінку англійською. Підтримка зовні – необхідна компонента для внутрішніх змін у країні. Переклад робили переважно українці з еміграції, які зголосилися на сайті. Вони випрошували давати їм переклади – бо вийти на Майдан не мали фізичної можливості. На англійську версію заходило не дуже багато відвідувачів, зате вони були “якісні” – західні ЗМІ і політики Європарламенту.
Після перемоги Ющенка чималенька спільнота, побудована за чотири роки, досить швидко почала розпадатися.
Це було природно, адже своєї мети спільнота досягнула – Кучма пішов геть. Один із законів розвитку спільноти – коли щезає зовнішній ворог, починається внутрішні конфлікти. Після перемоги щезла ціль – і це був початок закономірного кінця. Навіть не кінця, а перетворення спільноти на щось інше.
Хочу розповісти про кількох людей, які чимало доклалися до створення спільноти сайту, але зрештою пішли.
Ще з часів “України без Кучми” на сайті з'являлися статті від судді Юрія Василенка та його дружини, адвоката Тетяни Монтян. Ці люди не тільки забезпечили аналіз корупційного юридичного механізму, збудованого Кучмою і Медведчуком, але й постійно допомагали консультаціями. Василенко в 2002-му відкрив проти Кучми кримінальну справу. А в 2004-ому Монтян практично сама поїхала “в поле”, у проблемну Миколаївську область, і за кілька тижнів розбудувала мережу спостерігачів, поки місцеві опозиційні штаби дерибанили бюджети.
Ще в грудні 2004-го Монтян написала текст, де звертала увагу - рішення Верховного суду про третій тур проведене з порушенням процедури. Буква закону відступила перед духом справедливості, тому Монтян пропонувала чітко заявити, що мовляв, це революційний виняток, який більше не повториться.
Текст на “Майдан” зрештою поставили, але потім зняли – щоб “не зашкодити перемозі”. Тетяна виявилася Касандрою – Ющенко відчув, що якщо він “народний президент”, то на процедуру можна наплювати. І це наплювання на процедуру стало потім постійним алгоритмом для усіх політиків. Тож Монтян з того часу була на “Майдані” нібито в опозиції, а згодом пішла.
У 2002 році на адмінгрупу сайту вийшов Андрій Ігнатов – він умів працювати з інет-платежами і запропонував зробити збір коштів на сайт. Тоді ми вперше використали Pay Pal. Потім він став одним з нових членів адмінгрупи. Закінчилося це не дуже добре – у хлопця з'явився з часом комплекс “директора сайту Майдан”, почалися скандали з іншими учасниками адмінгрупи, і зрештою, він пішов - правда, було це вже після 2005, здається.
Інша учасниця адмінгрупи з “нового покоління” - Мар'яна Сварник - придумала схему, як налагодити волонтерську роботу – декілька десятків людей, які погодилися ставити новини, реагувати на майданівську редакційну пошту тощо. І адмінгрупі стало набагато легше. У новинарів був свій форум, де вони координувалися, і намагалися знаходити компроміси. Мар'яна пішла з сайту сама - з причин, які я досі не дуже розумію.
Хтось стомився. Хтось переріс, як йому здавалося. Хтось пішов з образою - як Авґусто, якому здалося, що на сайті з'являється диктатура - і повернувся жорстким ворогом.
Почалися дурні сварки – десь через півроку – між юлефанами і ющефанами, на яких раптом перетворилася значна частина нібито адекватних людей на форумі. Почалася говорильня замість справи. Тобто в окремих людей було розуміння, що треба стежити за владою, змушувати її виконувати обіцянки. Але нову мету, на котру були б готові працювати усі ми так тоді і не виробили.
Мій нік на "Майдані" - devrand. Десь iз кінця 2007 року я на сайті не дуже частий гість, хоча формально є учасником адмінгрупи і досі.
Фактично останній спільний проект “старої гвардії” - так званий Меморандум Майдану, підготовлений на початку 2005 року. Там були накинуті головні напрямки реформ, те, що треба робити.
Але от що цікаво – в той час як стара гвардія зайнялася особистими справами, а стара спільнота (принаймні частково) пересварилася між собою, “Майдан” не вмер.
Після Помаранчевої революції він існує вже п'ять років, а до неї існував тільки чотири! Механізм роботи новинарів, який налагодила Мар'яна Сварник, зберігся і розвинувся – і зараз сайт функціонує як ЗМІ, збирає кілька тисяч хостів щодня, і має свою спільноту, хоч і дещо іншу, ніж раніше.
Я багатьох не назвав. Інколи згадую своїх улюблених персонажів, які дуже багато зробили для створення тої атмосфери інтелектуального свята, спонтанних сеансів мозкового штурму, креативності, яка виникала на “Майдані”. "Пані", про яку я вже згадував. “НеДохтор” - майстер шукати в інтернеті, джерело дуже цінної інфи - його справжнє ім'я мені не відоме.
Думаю, що не треба говорити про те, в які спільноти перейшов “Майдан” чи яким буде “новий Майдан”. Спільноти будуть виникати завжди. Я не буду прогнозувати, на основі чого технічно, але це може статися будь-де, де є початкове ядро по-хорошому безумних людей. Зараз спільноти виникають у соціальних мережах. “Майдан” мав стратегічну мету, а зараз є багато локальних спільнот – та ж боротьба проти Нацкомісії з питань моралі, Збережи старий Київ, є спільнота, яка воює з блокувальниками коліс.
Для спільноти у рамках країни треба стратегічна мета.
Я зараз бачу одну мотивацію для створення такої спільноти – загроза військової агресії з боку Росії.
Три рівня залучення - зручне правило для побудови будь яких спільнот, і головне – воно діє. Перші – це ядро: ті, хто вважає мету справою свого життя; далі нерегулярні волонтери; далі зовнішнє коло – співчуваючі. І сильна спільнота – це активна міграція між цими колами, причому приходить до центру більше, ніж відходить.
Я думаю, що у випадку президентства Януковича виникнення таких спільнот є більш ймовірним, тому що він все таки обмежуватиме свободу і діятиме прямолінійно. А з Тимошенко буде по-іншому. Вона все буде робити не менш жорстко, але її вміння піаритися, тактичний метод міняти заяви щотижня доволі успішно затирає пам'ять виборців, яка й без того не надто глибока.
Для спільнот, які переслідують довгострокову мету, найменш пристосована платформа, на мою думку - це твітер. Щоправда, він дуже добре підходить для миттєвого оповіщення А найкращий спосіб координації, як на мене, це модель Usenet'у: стара добра група розсилки або форум з гарною модерацією, що сприяє дискусії.
Першу частину читайте тут
Другу частину читайте тут