03/18/2001 | Technar

<blockquote><i>16 березня. Рівно півроку, як немає Гії. Його більше з нами немає. Але ми можемо читати його статті, слухати його голос, бачити його усмішку на відео. Ми позабули вже якими були його виступи на радіо "Континент" – просто політичні проповіді. Той, хто разів чув Гію по радіо, запам'ятає це назавжди. Особливо його виступ перед президентськими виборами. Читаєш його і мурашки по тілу - це його заповіт всім нам. І якщо, прочитавши це, у Кучми повернеться язик принести клятву на Біблії, що він не бажав йому поганого… І якщо прочитавши цей заповіт, ти зможеш сказати собі "я можу миритися з такою владою"… І якщо прочитавши крик душі Георгія, хтось зможе залишитися байдужим до його долі… Це означає, що він байдужий до своєї долі. Це означає, що не йому призначалися Гійкини слова…</i>
</blockquote>


<b>Я – грузин. Але готовий померти за Україну</b>

Георгій Гонгадзе


Я ваш покірний слуга Георгій Гонгадзе. Сьогодні не буде "Голосу Америки". Ми приносимо вибачення всім слухачам, які чекали на цю програму... Сьогодні перед мікрофоном... не журналіст, а просто громадянин цієї держави.

Я буду відповідати чесно на ваші запитання, якщо вони будуть. Чому я залишився сьогодні тут - щоб сказати свою точку зору. <b><i>Я знаю я, мабуть, не є великим авторитетом, але принаймні я хотів би, щоб мою точку зору почули всі, хто сьогодні розмірковує над своєю долею і долею своєї держави. </i></b>Цей місяць ми робили цю програму з надією, з вірою, що ми можемо щось змінити.

Знаєте, за цей час у мене було таке відчуття, яке я відчував у 1989 році, коли вперше виходив із грузинським прапором на центральну вулицю Шота Руставелі. Нас було небагато. Потім це було у Львові. І, знаєте, таке відчуття, як тоді, 10 років тому. І воно, з одного боку, тішить мене, з іншого - засмучує. На душі моїй е невеликий гріх. Ми в 1989 році боролися за незалежність і хотіли, щоб вона принесла щастя всім людям, які живуть у цій державі, і ми щиро цього прагнули. На жаль, ця боротьба закінчилася тим, що на моїй Батьківщині була війна, лилася кров. Так само я відчуваю вину, мабуть, і перед усіма, тому що брав участь за незалежну Україну - і ми щиро будували цю державу, де всі будуть щасливі.

Сьогодні, за десять років, я кажу, що ми хотіли, але в нас не вийшло. Я не знаю, хто винен у цьому, мабуть, ми самі. І сьогодні я буду звертатися до вас, як людина до людей. Я з вами разом буду думати, розмірковувати. Шановні, я хвилююся. Перший раз я... сиджу без тої журналістської маски, яка повинна бути в нас, без емоцій.

Що ж, у нас є слухач. Ви в ефірі, говоріть, будь ласка.

<b>- Алло, Георгію, таке запитання. А що ви будете робити як опозиційний журналіст, коли Кучма переможе?</b>

- Я не знаю, я втомився боротися за ці прості ідеали, в які я вірю. Я готовий боротися, але часом виникає думка поїхати. Я вимушений був поїхати зі своєї Батьківщини не з політичних міркувань. Я знайшов тут другу Батьківщину, яку люблю. За 10 років, які живу в Україні, я завжди думав, що сьогодні, завтра, кожний день життя зміниться, але всі мої зусилля марні. Сьогодні ми перетворилися на вигнанців у цій державі. Я ніколи не боявся труднощів у цьому житті, але буває втома.

<b><i>Я хотів би сказати, що я не хочу більше боятися, не хочу, щоб у цій державі думали так, як я думаю зараз. Я втомився працювати на наших політиків, яким я пишу матеріали: переконую, додаю душу. Я хотів писати матеріали, підписуючись своїм прізвищем, щоб люди могли оцінити мою роботу. На жаль, такої можливості немає.

Ми повинні змінити нинішній стан речей. Так далі не можна, адже сьогодні думаю не лише про себе, Бог зі мною. Я готовий був покласти на вівтар незалежності свою молодість і навіть своє життя. Я хотів би, щоб ми мали гарантоване життя для своїх дітей, для тих, хто буде після нас, але цей "режим", я вживаю цей термін, він не дозволяє цього робити, і тому можете вважати, що це мій крик душі. Я хотів би, щоб ми змінили післязавтра це життя. Ми повинні це зробити, і ми це зробимо, я переконаний.</i></b>

<b>- Алло, добрий вечір. Таке запитання. Як, на вашу думку, чи не була зрежисована участь Ткаченка у виборах Суркісом і Медведчуком. І ще, знову ж таки, наскільки розійшовся з Суркісом і Медведчуком Марчук?</b>

-По Ткаченку і Марчуку. Мені прикро, я теж, скажімо так, маю симпатії до Євгена Кириловича, але те що сталося, на мій погляд, є невиправною помилкою. Я не хотів би вірити в те, що хтось міг примусити або купити Євгена Кириловича. Ми повинні знайти в собі сили й вибрати, пізніше будемо розбиратися, часу немає. Знаєте, коли тоне корабель, немає часу зважати, хто був винен у тій пробоїні. Треба затикати її всім, чим можна. Щурі вже біжать з корабля, але на цьому кораблі нам пливти. Вони куплять квиток і від'їдуть звідси, а ми залишимося на дні цього глибокого моря, ім'я якого життя.

Помітьте, на дні не має жодної перспективи, і сьогодні я закликаю всіх затикати своїми задами дірки в нашому кораблі! І це єдиний спосіб врятувати цю державу - прийти на вибори і проголосувати. Це єдиний сьогодні шанс змінити життя. <b><i>Я звертаюся до всіх тих, хто збирається голосувати за чинного Президента. Я усвідомлюю те, що кажу. Нинішній режим не має ніякого права залишатися сьогодні при владі. Люди мали всі можливості змінити життя. Вони цього не зробили, вони за 5 років зробили з нас рабів, моральних рабів. І це найтяжчий гріх.</i></b> Усе можна пробачити, але знущання з народу пробачити не можна. Тому я всіх вас закликаю - знайдіть того, хто вам до вподоби. Знайдіть цю людину. Це єдиний шанс. Потім буде пізно.

Аргументи "накрався, вже більше не буде" - це нонсенс, це нереально. Тому ми повинні прийти и змінити цей режим. І кожна людина наступного разу буде знати, ніякий спосіб бездіяльності не буде залишений без уваги, завжди буде кара. Так було всю історію людства, і завжди це підтверджувалося. <b><i>Нині діюча влада, ці люди вважають, що вони схопили Бога за бороду й можуть робити все, що вони хочуть. Цьому треба покласти край, бо тоді ми закінчимося як нація, як держава. Ми сьогодні живемо в Білорусі з синьо-жовтим прапором і тризубом, ми вже без держави, залишилася лише оболонка. Але згубити цю оболонку - це справа часу, і наступні дії цієї влади закінчать цю справу.</i></b>

<b>- Алло, добрий вечір. Георгію, мені здається, що ви трохи похмуро вимальовуєте картину. </b>

- Я реалістично малюю картину.

Повірте мені, корупція завжди є і була у всіх державах незалежно від устрою: демократичного, тоталітарного чи будь-якого іншого, Проблема в іншому. Є певні рамки, в яких вона може існувати. Цього процесу не можна позбутися, він є в Америці, є в будь-якій іншій демократичній країні. Але ми повинні зробити все, щоб ці рамки були максимально вузькими. Сьогодні люди не бояться того, що крадуть гроші, і це найстрашніше. Подивіться на наші вулиці - мерседеси, шикарні будинки. Ви вважаєте, що своєю чесною працею ви можете заробити на це?

<b>- Ні. Але кожна західна демократична держава пройшла дуже довгий шлях до демократії. </b>

- Вас не лякає, що ми можемо бути на місці Камбоджі - країни, яка так і не вийшла з цього стану?

<b>- Вона йшла по шляху, пробачте, комуністичному.</b>

- Ми теж ішли по комуністичному шляху.

<b>- Мене лякає ще те, що майже всі кандидати, окрім правих, орієнтовні на Росію. Я із задоволенням голосувала б, наприклад, за Удовенка чи за Костенка, чи за Ржавського. Але я не вірю, що ці люди можуть керувати державою. Людина повинна мати якийсь досвід, щоб керувати держаною. </b>

- Який досвід? Кучма має досвід. Такий влаштовує?

<b>- Можливо, що ні. Але він його має. На відміну від того ж Мороза, якого я чула по вашому радіо. Мені сподобався цей кандидат, але я не вірю в те, що він кардинально змінить ситуацію.</b>

- Розумієте, як можна вірити або не вірити. Це суб'єктивне поняття. Повірте мені, немає жодної гарантії, що людина, яку ви любите й кохаєте, вас не зрадить. Але не можна жити з цією думкою, що от я закохався, я люблю що людину, а післязавтра вона o мене зрадить.

- Звичайно, саме тому голосуватиму за Кучму, тому що, мабуть, треба повірити людині в те, що вона мусить навчитися керувати державою.

- 5 років. Президентство - це не школа, де можна вчитися.

<b>- Так, але Маргарет Тетчер прийшла до влади у Великобританії не в таку країну, яку прийняв Кучма. </b>

- Кучма прийняв нормальну країну, абсолютно нормальну - нерозвалену, з потужною економікою. Сьогодні фактично держава вже не існує економічно. Я сам професіонал і не можу терпіти дилетантів, які претендують на певні ролі в цьому житті і в роботі. От ви працюєте для того, щоб переконати, що ви краще або добре знаєте предмет, мусите довести це своїми першими кроками і своїми діями.

Треба карати тих, хто вже цього не зробив або зробив навпаки. Розумієте, тут момент відповідальності за кроки. Люди, які сьогодні йдуть до влади, не зможуть сперечатися з керівництвом. Це правда. Але ми вже маємо наочний приклад - людина не впоралася - і це двійка.

Ні в якому документі не можна випести відповідальність перед своєю совістю, перед собою і перед людьми, котрі живуть навколо тебе. У документах цього немає, і ти повинен мати совість перш за все перед собою і перед людьми.

У нас слухач. Слухаю.

<b>- Добрий вечір. Георгію, дуже приємно, що ви є в Україні. Дуже
дякую, що ви, як журналіст, маєте сміливість в прямому ефірі говорити про свою позицію, громадянську велику позицію людини.</b>

- Я хочу жити вільно, не ховатися, хочу податки платити, хочу, щоб мене не обдирали, хочу, щоб мене поважали. Сьогоднішня влада цього не робить, і я вважаю, що саме тому її треба змінити...

<b>- Добрий вечір. Георгію, дуже приємно чути таку принципову, громадську, духовну й гуманну позицію. Тільки незрозуміле, ви так щиро, відверто кажете "геть Кучму!", але кого замість? </b>

- Є загальні цінності, які треба відстоювати, цінності життя і смерті. Раніше чи пізніше наступить час, і ми підемо з цього життя, і вже на наших могилах не б-де написано "був він комуністом" чи "був він націоналістом"... Буде просто прізвище. А залишаться наші діти, наші нащадки, які будуть ходити біля наших плит на цвинтарі, дивитись і згадувати: "Чи були ці люди, які жили до нас, тими, за кого вони себе видавали? Чи зробили вони все, щоб вони жили щасливо?".

Я був би щасливою людиною, якщо б у другому турі змагалися Марчук і Мороз. Тоді б ми голосували не проти, а за. Ми повинні голосувати за, і тоді ми переможемо. Нинішня влада вважає нас за ідіотів, і я цього не потерплю, і не хочу, щоб це терпіли мої діти в першу чергу. Тому зараз я говорю це в ефір.

<b>- Добрий вечір. Ми пізно почали все це робити. Зараз люди бачать і не розуміють, що воно повинно бути краще... </b>

- Я якось сидів на "Епіцентрі" з Президентом. Ви, певно, бачили цю програму. Усі там сиділи такі стрункі й тихенькі. Я вам скажу своє відчуття: першу половину мені було соромно за цього Президента і за те, що я живу в державі, яку очолює цей чоловік. Я готував питання, які, мабуть, гостріші, але потім зрозумів, що немає сенсу... Другу половину мені було трохи страшно, тому що не знав, що буду робити, якщо він залишиться. І коли тобі соромно за твою владу, це катастрофічне. Я хочу пишатися тим, що в нас є Президент, я хотів би за нього голосувати й вірити, якщо треба критикувати, а не лише відчувати сором. Це страшно, коли ти соромишся свого Президента, людини, яка уособлює націю. Це неприпустимо для всіх нас, бо ми тоді не розвиваємося. Лише яскрава особистість може дозволити нам рухатися вперед, а зараз ми вимушені вибирати між гіршим і ще гіршим.

<b>- Добрий вечір. Цікаво, що ми ділимо всіх на правих, лівих. Чому Марчук правий чи Мороз лівий? Правильно сказав у вашій програмі Степан Бандера, що треба дивитися в очі людині, якщо вона ховає, то це вже погано. Цікаво, яке враження у людей з інших країн про те, що відбувається в нас? </b>

- Шановні, я дійсно хочу, щоб ми перестали ділитися на червоних і жовто-синіх. Ми всі українці. У нас є Чорнобиль, у нас є багато проблем, які треба вирішувати. Режиму дуже вигідно, щоб ми ділили все на лівих і правих. Ми всі українці. <b><i>Я - грузин, але, якщо потрібно, я віддам життя за цю державу.</i></b>

<b>- Алло. Добрий вечір. Мені зрозумілі ваші надії, ваш оптимізм. Я повинен сказати зараз ці жорстокі слова: "Було, як було, буде, як було, не буде нічого". Надії в нас нема, й нам ніщо не світить...</b>

- Але розмова про інше, здатні ми чи нездатні - ось про що мова. Пам'ятаєте Чорнобиль, коли приїхали пожежники й загасили вогонь ціною свого життя. Вони не думали, чи здатен хтось потім щось зробити, вони просто взяли й загасили.

<b>- Нині теж є чесні люди серед політиків. Ось Чорновіл теж був чесним політиком. Чим закінчилося? Його вбили.</b>

- Подивіться на ті роки. Ми взяли й обрали того, хто був, - Кравчука. А потім помстилися йому й обрали Кучму. Це був вибір проти. Але мова про інше. Чи зможемо ми зараз проголосувати за? Чи зможемо ми зараз зробити так, щоб влада змінювалася завдяки нашим бажанням раз на 5 років. Це буде найбільшою гарантією, що той, хто прийде наступного разу, буде вести себе по-іншому. Влада повинна знати, що вона залежить від нас і що вона боїться нас. Сьогодні влада нас не боїться - і в цьому проблема.

<b>- Добрий вечір. Ситуація в нашій державі залежить від свідомості наших людей, і змін в Україні не буде доти, доки не зміниться свідомість наших людей, доки вони не отримають віри в майбутнє.</b>

- Якщо лідери-кандидати в президенти не знайшли в собі сили переконати людей в тому, що вони зможуть зробити, не їхня вина. Час лицарів, які керували за власною силою, минув. Вони змушені боротися із своїми комплексами й зняти свою кандидатуру в ім'я України поки що не можуть... Ми живимо владу своїми діями, лише ми дозволяємо політикам бути тим, ким вони хочуть бути. <b><i>Якщо народ дозволяє бути політику слабким безвольним алкоголіком, то він буде таким. Ми допустили до того, що Кучма перетворився на ходячий муляж президента. Якщо б ми обурилися в якийсь спосіб три роки тому, все було б по-іншому. Але ми терпляче мовчали. Ми повинні знайти в собі сили змінити світ, допомогти тим, хто може піднятися вгору. У цьому є запорука нашого спасіння...</i></b>

<b>- Добрий вечір. Я сьогодні бачила, як студенти університету закликали голосувати за Кучму. Я запитала: "Ви будете голосувати за Кучму?". Вони сказали, що будуть, тому що Кучма не зачинить кордони і вони зможуть виїхати з України. У мене здригнулося серце, що молодь збирається виїхати з України.</b>

- Уявляєте собі аргументацію? Це страшно. <b><i>За 5 років ця влада не зробила нічого, щоб підвищити роль, престиж цієї держави, щоб працювати тут, жити й відчувати себе українцем було престижно.</i></b>

...Я намагався бути максимально відвертим, 31 -го ми зробимо вибір, який вплине не лише на наше життя, а й на життя всіх поколінь прийдешніх. <b><i>Я єдине скажу, що все в наших руках. І це доведено історією.</i></b> Я вам дуже вдячний.

<b><i>Вибачте нам за наше нахабство говорити свої думки в ефір, але я вважав, що по-іншому не можна було зробити. Це все, що я міг зробити для вас. Тримайтеся, я вірю, що ми побудуємо ту державу, на яку заслуговуємо. І це ПРАВДА.</i></b>

P.S. Текст подано з неначними скороченнями за газетою "ЧАС"

<!--A Href="http://www.pravda.com.ua/?10316-14-1"--><!--A Href="http://www.pravda.com.ua/?10316-14-1"--><A Href="http://www.pravda.com.ua/?10316-14-1"><A Href="http://www.pravda.com.ua/?10316-14-1">http://www.pravda.com.ua/?10316-14-1</A></A><!--/A--><!--/A-->