Правовий аналіз наслідків подій в Україні 9 березня 2001 року (матеріал надано народним депутатом Тарасом Стецьківим).
06/17/2001 | Майдан-Інформ
Неадекватно і хворобливо реагуючи на протести опозиційно налаштованої частини народу, що відбулися вранці і вдень 9 березня 2001 року, влада ввечері з 17 до 22 години вдалась до масових репресій проти будь-яких осіб, які за зовнішніми ознаками ідентифікувались з опозиційно налаштованою молоддю (значки, емблеми, хустинки з емблемами різних опозиційних рухів, прапори як партійні, так і національні, спілкування українською мовою).
Загалом було затримано понад 300 осіб, них понад 200 студентів різних університетів України, які не брали участі у зіткненнях зі спеціальними підрозділами поліції ("Беркут"), що були екіпіровані як для проведення операцій проти терористичних груп. З боку влади це була помста, яка спиралась на беззаконня і свавілля.
Частина заарештованих (до 10 осіб) притягається до кримінальної відповідальності за ст. 71 КК (масові безпорядки, що за класифікацією віднесені до злочинів проти держави) - цей бік подій поки ще аналізується через відсутність достатньої інформації щодо обставин слідства. Інші сотні заарештованих були притягнуті до відповідальності за обвинуваченням у вчиненні адміністративного правопорушення за класифікацією - "дрібне хуліганство" - ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
За вчинення вказаного адміністративного правопорушення передбачені такі види відповідальності: штраф, виправні роботи або арешт від 1 до 15 діб. При цьому в рекомендаціях до Кодексу зазначено, що арешт може застосовуватись лише як надзвичайна міра покарання до особливо небезпечних осіб при наявності обставин, що обтяжують вину.
Досліджуючи обставини вказаного обвинувачення та практику притягнення до відповідальності затриманих осіб за нібито вчинення вказаних дій, можна зробити аналіз правопорушень, до яких вдалась влада.
Аналізується - Конституція України, Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (далі Європейська конвенція), Кодекс про адміністративні правопорушення (КпАП).
Необхідно зазначити, що відповідно до ст. 9 Конституції України положення вказаної Європейської конвенції України є складовою частиною українського законодавства і відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи і посадові особи влади зобов'язані дотримуватись цих положень і послуговуватись ними у своїй діяльності.
1. Владою порушено положення ст. 34. 36, 39 Конституції України, ст. 9 і 11 Європейської конвенції щодо свободи думки, права на свободу мирних зібрань, проявів протесту проти політики влади та демократичних форм їх реалізації. Право опозиції на протест неодноразово утискалось в Україні владою із застосуванням сили як до 9 березня (впродовж другої половини 90-х років ХХ ст. та в 2000-2001 роках), так і вранці 9 березня 2001 року, що спровокувало врешті-решт опозиційну частину населення України на силовий опір.
2. Владою порушено норми ст. 28 Конституції України і ст. 3 Європейської конвенції про те, що нікого не може бути піддано катуванню, жорстокому, нелюдському чи такому, що принижує гідність особи, поводженню. Поліція (спецпідрозділ "Беркут") при затриманні учасників маніфестації протесту вчинила побиття багатьох з них, включаючи деяких осіб жіночої статі; на майдані перед залізничним вокзалом в Києві в холодний час покладено декілька десятків юнаків на землю обличчям донизу; в міліцейських дільницях розміщували в камери, що обладнані на дві особи, до десятка осіб, котрі могли лише стояти, навіть не сидіти, не кажучи вже про те, щоб лягти.
Це відбувалось і вночі впродовж 1-3 діб. Медична допомога не забезпечувалась. Наприклад, заарештованому лідеру організації УНА-УНСО Андрієві Шкілю було викликано мобільну бригаду швидкої медичної допомоги у зв'язку з травмою голови і хребта (його побито під час затримання службовцями "Беркута" після 17-ї години 9 березня). Лікарі констатували необхідність негайного госпіталювання, але поліція заборонила це робити. До речі, суд виправдав А. Шкіля 11 березня за недоведеністю в його діях складу правопорушення. Впродовж двох діб затриманих не годували і лише інколи поїли водою.
3. Владою порушено норми ч. 1 і 2 ст. 29 Конституції України і ст. 5 (1) та ст. 5 (3) Європейської конвенції щодо недоторканості і утримання під вартою не інакше ніж за вмотивованим рішенням і щодо права негайно постати перед суддею і права на судовий розгляд впродовж розумного строку або звільнення до початку судового процесу. Розумні строки судового розгляду справи щодо обвинувачення у "дрібному хуліганстві" (ст. 173 КпАП), встановлені ч. 2 ст. 227 КпАП - 1 доба. Як вже зазначалось, затримані особи звинувачувались у вчиненні не кримінального правопорушення, а адміністративного правопорушення - "дрібне хуліганство" (ст. 172 КпАП). Виходячи з норм українського законодавства (ч. 5 абз. 4 ст. 11 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р.), особи, які обвинувачуються у адміністративному правопорушенні, можуть тимчасово утримуватись поліцією не більш ніж три години з метою встановлення інформації щодо цієї особи і оформлення протоколу обвинувачення для передачі органу, який має право притягати до відповідальності, в переважній більшості до суду.
Якщо через вказаних три години - з якихось причин поліція не може передати матеріал до суду, то людина повинна бути звільненою, а матеріали передані до суду у загальному порядку, де вони, відповідно до положень ст. 227 КпАП, повинні бути розглянуті впродовж однієї доби. Але не до однієї особи це положення не було дотримано. Матеріали були надані суду без звільнення затриманих осіб через три години, як того вимагає вказане законодавство, хоча майже всі затримані особи були ідентифіковані одразу ж, тому що мали при собі певні документи з фотографіями (паспорти, студентські квитки та інші). Лише в деяких випадках матеріали направлялись до суду через добу, а в переважній більшості через дві-чотири доби, причому чимало з цих осіб потім було виправдано.
Таким чином, з боку міліції мало місце невмотивоване незаконне позбавлення волі людей без суду впродовж декількох діб, коли право міліції на затримання людини обчислюється лише трьома годинами.
4. Владою порушено норми ч. 1 ст. 29 Конституції України, ст. 5 (3), ст. 6 (3а), ст. 6 (3е) Європейської Конвенції і ст. 282 та 274 КпАП щодо права заарештованого бути негайно поінформованим зрозумілою для нього мовою про підстави і мотиви арешту чи затримання або право на допомогу перекладача у випадку нерозуміння мови, якою викладено обвинувачення. Мотиви арешту затриманим особам не пояснювались, крім загальнополітичного звинувачення у виступі проти влади, в той час коли стаття 282 КпАП вказує на необхідність чітко зазначити причини затримання при звинуваченні у адміністративному правопорушенні. Крім того, переважну більшість протоколів поліція склала російською мовою, яка є не зовсім зрозумілою для певної частини України, особливо для тих, хто мешкає в районах Західної України, де обов'язковість вивчення російської мови у школах загальної освіти було відмінено ще 1991 року як іноземної альтернативно за вибором з переліку інших мов світу. Послуги перекладача цим особам ні поліцією ні судом забезпечені не були.
5. Владою порушено норми ч. 6 ст. 29 Конституції України (право затриманої людини на інформування родичів або інших близьких осіб про своє затримання або арешт). Інформація про затриманих та заарештованих не надавалась від 3 до 5 діб не лише функціонерам опозиційних партій (щодо їх членів), а й батькам та родичам, які телефонували з різних міст України до органів полції, КДБ, суду і медичних закладів (в останніх під охороною тримали учасників опозиції, яких було поранено у зіткненнях з поліцією). Зазначеним особам відмовляли у повідомленні про долю їхніх дітей та інших близьких осіб.
6. Владою порушено норми частини 4 ст. 29, ст. 59, ч. 2 ст. 63 Конституції України, ст.6 (3с) і ст. 13 Європейської Конвенції. Ст 271 КпАП (адвокат). Ст 270 КпАП (законний представник неповнолітнього затриманого, які гарантують затриманій особі право на ефективний захист за національними законами. Ні поліцією, ні судом таке право не тільки не надавалось під час затримання і розгляду справ у суді, а навіть не роз'яснювалось. Лише в суді Ленінградського району м. Києва за наполяганням двох народних депутатів України (парламент) В.І.Шишкіна і Ю.А.Кармазіна, які до обрання до парламенту працювали суддями і мають адвокатське посвідчення, було надано можливість захисту декільком особам. У цьому випадку влада порушила не лише нове демократичне законодавство незалежної України, а навіть елементарні демократичні положення КпАП (ще був прийнятий в 1984 р. за часи панування комуністичного режиму), які не осмілювалась порушувати свого часу монопольно правляча комуністична влада.
7. Владою порушено норми ст. 129 ч.3 п. 4 Конституції України, ст. 6 (1) Європейської конвенції і ст. 249 КпАП щодо відкритого гласного судового розгляду безстороннім судом. Фактично всі районні суди м. Києва, крім Ленінградського районного суду (навіть тому що були присутні депутати парламенту), розглянули справи про обвинувачення затриманих у вчиненні адміністративного правопорушення у закритому режимі, без повідомлення про свої акції нікого, крім поліції. Деякі судді (за свідченнями, що перевіряються) проводили такий розгляд у приміщеннях поліції, що ставить під сумнів судову безсторонність (неупередженість).
8. Владою порушено норми ст. 62, 129 ч. 3 п. 3 Конституції України, ст. 6 (2) Європейської Конвенції, ст. 280т і 272 КпАП про доведеність вини особи у вчиненні протиправних дій. Вину осіб не було встановлено належною доказовою базою і цих осіб притягли до відповідальності, спираючись на протоколи і рапорти за суперечливим змістом, які підготували службовці поліції. У тому ж суді Ленінградського району м. Києва, де були присутні адвокати, які вимагали проаналізувати докази, всі обвинувачення розсипались як пісочні палаци і суддя виправдав значну кількість затриманих, чого не відбулось в інших судах за відсутністю адвокатів.
Слід зазначити, що за українським законодавством вказані судові рішення оскарженню не підлягають. Інколи доказом були визнання вини затриманими, які, за їх поясненнями, вже після того, як відбулись закриті судові процеси, були одержані від них незаконним шляхом, тобто завдяки психологічному тиску (погрози і залякування виключенням з університетів, погроза побиттям, погроза відкрити кримінальні справи за вчинення антидержавного злочину та ін.) та фізичному впливу (нанесення тілесних пошкоджень, позбавлення їжі і сну вночі, відмова у наданні нормально користуватись туалетом та ін.).
9. Владою грубо і зухвало порушено норми ст. 7 (ніякого покарання без закону) ст. 5 (1) (ніхто не може бути позбавлений волі інакше ніж за законом) Європейської конвенції, ч. 2 ст. 29 (арешт лише на підставі закону), ч. 2 ст. 61 (юридична відповідальність особи має індивідуальний характер) Конституції України. Як вже було зазначено, відповідальність за ст. 173 КпАП передбачає арешт лише як один із видів покарання, але ст. 32 КпАП, в якій розкривається поняття адміністративного арешту, забороняє застосовувати цей вид покарання до осіб, яким не виповнилось 18 років, тобто такі особи не можуть за вказаним законом бути заарештованими. Але за попередньою, поки ще неповною інформацією, що надійшла від органів поліції, судом було заарештовано до різних строків покарання чотири особи, які ще не досягли 18 років на підставі матеріалів, які надійшли з поліції. А саме:
1) Олендар Ярослав Володимирович, дата народження 25.05.1983 р., м. Тернопіль, вул. Миру, 13, кв. 25, 7 діб арешту;
2) Тимків Володимир Михайлович, дата народження 08.01.1984 р., Івано-Франківська обл., Калуський район, с.Завій. 15 діб;
3) Різник Олег Іванович, дата народження 08.05.1983 р., м. Тернопіль, вул. Загребенька, 32, кв. 2, 3 доби арешту;
4) Сілецький Юрій Романович, дата народження 30.04.1983 р., м. Львів, вул. Тростянецька, 10, кв. 32, 1 доба арешту.
За ст. 64 Конституції України вказані конституційні права громадян України (ст. 28,29,59,62,63) не можуть бути обмежені навіть під час введення в країні воєнного або надзвичайного стану. А влада Президента Кучми позбавила громадян України вказаних прав у мирний час.
Уже частину судових рішень скасовано у порядку нагляду вищими судами за зверненням Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (омбудсман) та за скаргами адвокатів, що також підтверджує незаконність дій з боку режиму Президента Кучми.
Загалом було затримано понад 300 осіб, них понад 200 студентів різних університетів України, які не брали участі у зіткненнях зі спеціальними підрозділами поліції ("Беркут"), що були екіпіровані як для проведення операцій проти терористичних груп. З боку влади це була помста, яка спиралась на беззаконня і свавілля.
Частина заарештованих (до 10 осіб) притягається до кримінальної відповідальності за ст. 71 КК (масові безпорядки, що за класифікацією віднесені до злочинів проти держави) - цей бік подій поки ще аналізується через відсутність достатньої інформації щодо обставин слідства. Інші сотні заарештованих були притягнуті до відповідальності за обвинуваченням у вчиненні адміністративного правопорушення за класифікацією - "дрібне хуліганство" - ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
За вчинення вказаного адміністративного правопорушення передбачені такі види відповідальності: штраф, виправні роботи або арешт від 1 до 15 діб. При цьому в рекомендаціях до Кодексу зазначено, що арешт може застосовуватись лише як надзвичайна міра покарання до особливо небезпечних осіб при наявності обставин, що обтяжують вину.
Досліджуючи обставини вказаного обвинувачення та практику притягнення до відповідальності затриманих осіб за нібито вчинення вказаних дій, можна зробити аналіз правопорушень, до яких вдалась влада.
Аналізується - Конституція України, Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (далі Європейська конвенція), Кодекс про адміністративні правопорушення (КпАП).
Необхідно зазначити, що відповідно до ст. 9 Конституції України положення вказаної Європейської конвенції України є складовою частиною українського законодавства і відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи і посадові особи влади зобов'язані дотримуватись цих положень і послуговуватись ними у своїй діяльності.
1. Владою порушено положення ст. 34. 36, 39 Конституції України, ст. 9 і 11 Європейської конвенції щодо свободи думки, права на свободу мирних зібрань, проявів протесту проти політики влади та демократичних форм їх реалізації. Право опозиції на протест неодноразово утискалось в Україні владою із застосуванням сили як до 9 березня (впродовж другої половини 90-х років ХХ ст. та в 2000-2001 роках), так і вранці 9 березня 2001 року, що спровокувало врешті-решт опозиційну частину населення України на силовий опір.
2. Владою порушено норми ст. 28 Конституції України і ст. 3 Європейської конвенції про те, що нікого не може бути піддано катуванню, жорстокому, нелюдському чи такому, що принижує гідність особи, поводженню. Поліція (спецпідрозділ "Беркут") при затриманні учасників маніфестації протесту вчинила побиття багатьох з них, включаючи деяких осіб жіночої статі; на майдані перед залізничним вокзалом в Києві в холодний час покладено декілька десятків юнаків на землю обличчям донизу; в міліцейських дільницях розміщували в камери, що обладнані на дві особи, до десятка осіб, котрі могли лише стояти, навіть не сидіти, не кажучи вже про те, щоб лягти.
Це відбувалось і вночі впродовж 1-3 діб. Медична допомога не забезпечувалась. Наприклад, заарештованому лідеру організації УНА-УНСО Андрієві Шкілю було викликано мобільну бригаду швидкої медичної допомоги у зв'язку з травмою голови і хребта (його побито під час затримання службовцями "Беркута" після 17-ї години 9 березня). Лікарі констатували необхідність негайного госпіталювання, але поліція заборонила це робити. До речі, суд виправдав А. Шкіля 11 березня за недоведеністю в його діях складу правопорушення. Впродовж двох діб затриманих не годували і лише інколи поїли водою.
3. Владою порушено норми ч. 1 і 2 ст. 29 Конституції України і ст. 5 (1) та ст. 5 (3) Європейської конвенції щодо недоторканості і утримання під вартою не інакше ніж за вмотивованим рішенням і щодо права негайно постати перед суддею і права на судовий розгляд впродовж розумного строку або звільнення до початку судового процесу. Розумні строки судового розгляду справи щодо обвинувачення у "дрібному хуліганстві" (ст. 173 КпАП), встановлені ч. 2 ст. 227 КпАП - 1 доба. Як вже зазначалось, затримані особи звинувачувались у вчиненні не кримінального правопорушення, а адміністративного правопорушення - "дрібне хуліганство" (ст. 172 КпАП). Виходячи з норм українського законодавства (ч. 5 абз. 4 ст. 11 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р.), особи, які обвинувачуються у адміністративному правопорушенні, можуть тимчасово утримуватись поліцією не більш ніж три години з метою встановлення інформації щодо цієї особи і оформлення протоколу обвинувачення для передачі органу, який має право притягати до відповідальності, в переважній більшості до суду.
Якщо через вказаних три години - з якихось причин поліція не може передати матеріал до суду, то людина повинна бути звільненою, а матеріали передані до суду у загальному порядку, де вони, відповідно до положень ст. 227 КпАП, повинні бути розглянуті впродовж однієї доби. Але не до однієї особи це положення не було дотримано. Матеріали були надані суду без звільнення затриманих осіб через три години, як того вимагає вказане законодавство, хоча майже всі затримані особи були ідентифіковані одразу ж, тому що мали при собі певні документи з фотографіями (паспорти, студентські квитки та інші). Лише в деяких випадках матеріали направлялись до суду через добу, а в переважній більшості через дві-чотири доби, причому чимало з цих осіб потім було виправдано.
Таким чином, з боку міліції мало місце невмотивоване незаконне позбавлення волі людей без суду впродовж декількох діб, коли право міліції на затримання людини обчислюється лише трьома годинами.
4. Владою порушено норми ч. 1 ст. 29 Конституції України, ст. 5 (3), ст. 6 (3а), ст. 6 (3е) Європейської Конвенції і ст. 282 та 274 КпАП щодо права заарештованого бути негайно поінформованим зрозумілою для нього мовою про підстави і мотиви арешту чи затримання або право на допомогу перекладача у випадку нерозуміння мови, якою викладено обвинувачення. Мотиви арешту затриманим особам не пояснювались, крім загальнополітичного звинувачення у виступі проти влади, в той час коли стаття 282 КпАП вказує на необхідність чітко зазначити причини затримання при звинуваченні у адміністративному правопорушенні. Крім того, переважну більшість протоколів поліція склала російською мовою, яка є не зовсім зрозумілою для певної частини України, особливо для тих, хто мешкає в районах Західної України, де обов'язковість вивчення російської мови у школах загальної освіти було відмінено ще 1991 року як іноземної альтернативно за вибором з переліку інших мов світу. Послуги перекладача цим особам ні поліцією ні судом забезпечені не були.
5. Владою порушено норми ч. 6 ст. 29 Конституції України (право затриманої людини на інформування родичів або інших близьких осіб про своє затримання або арешт). Інформація про затриманих та заарештованих не надавалась від 3 до 5 діб не лише функціонерам опозиційних партій (щодо їх членів), а й батькам та родичам, які телефонували з різних міст України до органів полції, КДБ, суду і медичних закладів (в останніх під охороною тримали учасників опозиції, яких було поранено у зіткненнях з поліцією). Зазначеним особам відмовляли у повідомленні про долю їхніх дітей та інших близьких осіб.
6. Владою порушено норми частини 4 ст. 29, ст. 59, ч. 2 ст. 63 Конституції України, ст.6 (3с) і ст. 13 Європейської Конвенції. Ст 271 КпАП (адвокат). Ст 270 КпАП (законний представник неповнолітнього затриманого, які гарантують затриманій особі право на ефективний захист за національними законами. Ні поліцією, ні судом таке право не тільки не надавалось під час затримання і розгляду справ у суді, а навіть не роз'яснювалось. Лише в суді Ленінградського району м. Києва за наполяганням двох народних депутатів України (парламент) В.І.Шишкіна і Ю.А.Кармазіна, які до обрання до парламенту працювали суддями і мають адвокатське посвідчення, було надано можливість захисту декільком особам. У цьому випадку влада порушила не лише нове демократичне законодавство незалежної України, а навіть елементарні демократичні положення КпАП (ще був прийнятий в 1984 р. за часи панування комуністичного режиму), які не осмілювалась порушувати свого часу монопольно правляча комуністична влада.
7. Владою порушено норми ст. 129 ч.3 п. 4 Конституції України, ст. 6 (1) Європейської конвенції і ст. 249 КпАП щодо відкритого гласного судового розгляду безстороннім судом. Фактично всі районні суди м. Києва, крім Ленінградського районного суду (навіть тому що були присутні депутати парламенту), розглянули справи про обвинувачення затриманих у вчиненні адміністративного правопорушення у закритому режимі, без повідомлення про свої акції нікого, крім поліції. Деякі судді (за свідченнями, що перевіряються) проводили такий розгляд у приміщеннях поліції, що ставить під сумнів судову безсторонність (неупередженість).
8. Владою порушено норми ст. 62, 129 ч. 3 п. 3 Конституції України, ст. 6 (2) Європейської Конвенції, ст. 280т і 272 КпАП про доведеність вини особи у вчиненні протиправних дій. Вину осіб не було встановлено належною доказовою базою і цих осіб притягли до відповідальності, спираючись на протоколи і рапорти за суперечливим змістом, які підготували службовці поліції. У тому ж суді Ленінградського району м. Києва, де були присутні адвокати, які вимагали проаналізувати докази, всі обвинувачення розсипались як пісочні палаци і суддя виправдав значну кількість затриманих, чого не відбулось в інших судах за відсутністю адвокатів.
Слід зазначити, що за українським законодавством вказані судові рішення оскарженню не підлягають. Інколи доказом були визнання вини затриманими, які, за їх поясненнями, вже після того, як відбулись закриті судові процеси, були одержані від них незаконним шляхом, тобто завдяки психологічному тиску (погрози і залякування виключенням з університетів, погроза побиттям, погроза відкрити кримінальні справи за вчинення антидержавного злочину та ін.) та фізичному впливу (нанесення тілесних пошкоджень, позбавлення їжі і сну вночі, відмова у наданні нормально користуватись туалетом та ін.).
9. Владою грубо і зухвало порушено норми ст. 7 (ніякого покарання без закону) ст. 5 (1) (ніхто не може бути позбавлений волі інакше ніж за законом) Європейської конвенції, ч. 2 ст. 29 (арешт лише на підставі закону), ч. 2 ст. 61 (юридична відповідальність особи має індивідуальний характер) Конституції України. Як вже було зазначено, відповідальність за ст. 173 КпАП передбачає арешт лише як один із видів покарання, але ст. 32 КпАП, в якій розкривається поняття адміністративного арешту, забороняє застосовувати цей вид покарання до осіб, яким не виповнилось 18 років, тобто такі особи не можуть за вказаним законом бути заарештованими. Але за попередньою, поки ще неповною інформацією, що надійшла від органів поліції, судом було заарештовано до різних строків покарання чотири особи, які ще не досягли 18 років на підставі матеріалів, які надійшли з поліції. А саме:
1) Олендар Ярослав Володимирович, дата народження 25.05.1983 р., м. Тернопіль, вул. Миру, 13, кв. 25, 7 діб арешту;
2) Тимків Володимир Михайлович, дата народження 08.01.1984 р., Івано-Франківська обл., Калуський район, с.Завій. 15 діб;
3) Різник Олег Іванович, дата народження 08.05.1983 р., м. Тернопіль, вул. Загребенька, 32, кв. 2, 3 доби арешту;
4) Сілецький Юрій Романович, дата народження 30.04.1983 р., м. Львів, вул. Тростянецька, 10, кв. 32, 1 доба арешту.
За ст. 64 Конституції України вказані конституційні права громадян України (ст. 28,29,59,62,63) не можуть бути обмежені навіть під час введення в країні воєнного або надзвичайного стану. А влада Президента Кучми позбавила громадян України вказаних прав у мирний час.
Уже частину судових рішень скасовано у порядку нагляду вищими судами за зверненням Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (омбудсман) та за скаргами адвокатів, що також підтверджує незаконність дій з боку режиму Президента Кучми.