Хто знає, той і перемагає
07/04/2001 | Майдан-Інформ
Глава багатодітної родини Василь Шкляр із села Коржі Решетилівського району став і керівником селянського (фермерського) господарства «Лідія». Свідоцтво про реєстрацію видане райдержадміністрацією і датоване 6 червня ц.р. Звісно, час для повноцінного господарського року втрачений, бо 2 місяці пішло на оформлення документів. Однак, Василь Адамович, бачу, впевненіше почуває себе. Цими днями він знову з’явився у мене в кабінеті і з радістю розкрив папку з документами, з Державними актами власників землі, якими є члени його сім’ї...
Пригадую нашу зустріч у березні ц.р., коли В.Шкляр з дочкою Валентиною прийшли до мене за порадою. Пригнічені, подавлені, казали, що мають півсотні гектарів землі, але хата — без шматка хліба. Вони шукали вихід.
І не зупинилися на півдорозі, зробили перший крок — юридично оформилися у фермерський сімейний колектив. Цей статус відкриває перед ними ширший горизонт, надає більше можливостей для дії. Василь Адамович каже, що вже деякі односельці, обмануті заїжджим орендарем, готові передати йому в обробіток земельні частки.
— Але ж чим мені обробляти? — шукає він знову відповідь. — Ніякої техніки не маю. Хто дасть мені кредит?
Я сказав йому, що відтепер його господарство, як юридична особа, урівнюється в можливостях з усіма іншими агропідприємствами щодо державної підтримки, зокрема, надання банківського кредиту. Якщо торік такий кредит надавався під 17 відсотків, то нині — під 10. Залишаються незмінними і всі пільгові ставки податків, зокрема, фіксований.
І все ж, розумію, непросто початкуючому, рядовому власнику розібратися в тонкощах аграрної реформи. Два місяці Василю Адамовичу довелося оббивати пороги владних інстанцій, щоб юридично оформитися, тобто виконати те, на що у цивілізованих країнах витрачається не більше трьох днів (а якщо хтось із чиновників там не справляється зі своїми обов’язками по реєстрації, то такого просто звільняють). Отож, що говорити про речі набагато складніші, якими для В.Шкляра і таких, як він, є бізнес-план, фінансова звітність тощо? У мене особисто немає певності, що наш пострадянський чиновник нині зможе швидко сприяти новим власникам в реалізації їхніх задумів.
А задуми високоморальні і благородні, націлені на добробут сім’ї, а відтак і на міцність держави.
З огляду на це Міністерство аграрної політики, Асоціація орендарів та власників землі, Інститут аграрної економіки УААН, спеціалісти Проекту паювання сільськогосподарських земель, Всеукраїнська координаційна рада Спілки власників землі та інші вітчизняні й міжнародні установи, фонди видали цілий ряд «просвітницької» літератури на цю тему. Дуже цікаві видання, котрі повинні бути настільними підручниками кожного, хто хоче стати багатим власником.
Ось деякі з них: «Рекомендації з отримання кредитів для малих і середніх сільськогосподарських підприємств», «Рекомендації з врегулювання майнових та земельних відносин сільськогосподарських підприємств, створених в результаті реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств», «Бізнес-план для сільськогосподарського підприємства», «Рекомендації з трансформації облікової інформації сільгосппідприємств у фінансові звіти...», «Взяв землю у власність — господарюй», «Порадник українському газді» та інші. Бібліотечку в такому наборі я і вручив Василю Шкляру. Сподіваюсь, вона допоможе йому і його вірним помічникам зробити наступний крок, відповість на багато запитань. Правду ж кажуть, хто володіє інформацією — той володіє і ситуацією.
Наприклад, як йому діяти тепер, уже повноцінному власнику, аби взяти своє і своїх родичів майно? Воно було поділене на папері. Ним безконтрольно, безоплатно користувався один правонаступник колгоспу, тепер інший.
— Та й майна, як такого, уже немає, — знає і бачить ситуацію у рідному селі Василь Адамович. — На руках у мене й односельців самі папірці з вартістю наділеного майна.
Думаю, озброївшись знаннями, Василь Шкляр знатиме, як говорити з владою, як вимагати кошти за те майно. Проти нього діятимуть агресивно, йому брехатимуть у вічі, посилаючись, як і свого часу голови колгоспів, на неврожаї, диспаритет цін, погані закони і т. ін. А простий підрахунок селянинові відкриває очі: з одного гектара орендованої землі орендар має мінімум тисячу гривень прибутку...
Деякі з раніше виданих брошур, збірників, зокрема, «Посібник для власників земельних часток та майнових паїв», я передав у районні бібліотеки Решетилівки, Диканьки, вручив окремим районним спеціалістам. А буклет під назвою «Як отримати у власність земельний та майновий паї?» тисячними тиражами мої помічники і однопартійці з Українського народного Руху розповсюдили по всій Полтавщині, тобто роздали селянам.
Отже, дечим власники землі «озброєні». І, знаю, насіння знань уже де-інде зійшло. До речі, вище перераховані підручники «поїхали» з Києва і в Шишаки, Кобеляки, Нові Санжари, Зіньків, Карлівку, Гадяч. Звертайтеся там до голів районних організацій Українського Руху, і вони допоможуть роздобути потрібну інформацію. Й вона може стати для вас вудкою, щоб зловити оту рибку. А без навчання, без науки не досягти аграрної висоти, та й не перемогти чиновника-бюрократа, який, свідомо, чи ні, вставляє палиці у вашу сільську колісницю.
І ще. На моє переконання, причиною неприйняття і несприйняття в суспільстві Земельного кодексу є не стільки запропоновані в його проекті приватизаційні норми щодо землі, як масові факти обману селян. Маю на увазі маніпулювання новоявлених власників з переданими їм в оренду земельними частками і майновими паями.
Одержую сотні гострих сигналів від моїх виборців. Їм не виплачують обіцяних навіть тих мізерних дивідендів, а нерідко розраховуються некондиційним зернофуражем. За підсумками минулого господарського року на Полтавщині тільки 50 відсотків орендодавців одержали те, що їм обіцяли.
Тим часом вибухонебезпечною визріває ситуація з майновими паями. Ними після «президентського» реформування аграрного сектора безконтрольно, здебільшого в шкурницьких інтересах користуються правонаступники колгоспів. А хто вони? В основному колишні голови колгоспів, 80 відсотків яких довели свого часу колективні господарства до банкрутства, однак в період реформування знову захотіли керувати, тільки вже не живими душами, а їхньою землею і їхнім приватним майном.
Через рік-півтора в розрахункових книжках власників паїв залишаться одні нулі. Недавно я тримав у руках копію розрахункової книжки, виданої на ім’я Кажан Марії Омелянівни агрооб’єднанням «Зоря» Полтавського району. Видана у лютому 1997 року. Того ж року власниця паю померла, а її право успадкувала донька. І яким же було її здивування, коли в бухгалтерії агрооб’єднання «Зоря» сказали, що з попередньої ставки паю в сумі 3360 гривень залишилось тільки 895 гривень, решту, кажуть, списано на амортизацію, на неврожай, на послуги тощо. Виявляється, Іван Кочерга, колишній голова колгоспу, керівник цієї новітньої «Зорі», надавав послуги... уже покійній.
Подібне розповів мені і глава багатодітної родини (восьмеро дітей) у селі Литвинівка Решитилівського району. Своєю конячиною він обробляв город, сіяв, орав, а хазяїн приватного господарства «Демидівське» В.Городянин присвоїв усе те на свій рахунок, точніше, відмінусував з паю цієї сім’ї чергову суму за мов би виконані ним роботи.
Зазначу ще раз, подібні маніпуляції з майновими паями — це тривожна тенденція. Оприлюднюючи цю тему, я хотів би привернути увагу до неї обласного управління агропромислової політики, обласної і районних прокуратур, а також, що головне, новостворених у районах Комісій з організації вирішення майнових питань. Варто, щоб вони детально проаналізували кілька таких фактів, щоб притягли зловмисників до відповідальності. Добре було б надати цим фактам і висновкам широкої гласності через засоби масової інформації. Таким чином можна застерегти інших від зловживань і пробудити пильність рядових власників землі та майнових паїв.
Відтак, крім запропонованої літератури, яку кожен господар зобов’язаний мати і вивчати, — діяльність Комісій — це другий шлях селянина до правди. Мало хто ще знає про існування таких Комісій, тому я акцентую увагу на них. Постанова №177 від 28 лютого ц.р. ще ющенківського Кабміну зобов’язала держадміністрації утворити Комісії в областях і районах, які б займалися розв’язанням майнових спорів, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки.
Комісію очолює заступник голови обласної (районної) державної адміністрації з питань агропромислового комплексу. До складу Комісії входять:
— представники органу виконавчої влади (начальник головного управління сільського господарства і продовольства району, начальник центру (відділу) реформування сільського господарства);
— представники обласного (районного) суду, арбітражного суду, управління внутрішніх справ, прокуратури, контрольно-ревізійної служби, представник органу статистики;
— представник регіонального відділення Фонду державного майна України;
— представник обласного (районного) комітету профспілки працівників агропромислового комплексу (за згодою.)
При необхідності до складу Комісії можуть включатися представники інших відомств і організацій.
Як бачите, немає потреби відсилати селянина до суду, адже і суддя, і прокурор, і міліція є в складі Комісії. Вони здатні і повинні розібратися в усіх складнощах і самостійно вирішити будь-яке питання, пов’язане з паюванням майна.
Не вірте чиновнику, який відправляє вас до суду. Вирішувати ваші проблеми має саме він з виїздом на місце. На те він, чиновник, і існує. І заробітну платню отримує немалу, й без затримки. Ви, шановні мої виборці, зобов'язані тільки знати, в які двері постукати, кому подати письмову заяву, в котрій грамотно й аргументовано будуть виписані ваші питання. Нехай, чим далі, їх буде менше.
Олександр Кулик,
народний депутат України
по 145-у виборчому округу.
P.S. Усі згадані у статті підручники, брошури я передав в обласну бібліотеку ім. І. Котляревського (це у Полтаві) та в Диканську і Решетилівську районні бібліотеки, — для масового користування.
Пригадую нашу зустріч у березні ц.р., коли В.Шкляр з дочкою Валентиною прийшли до мене за порадою. Пригнічені, подавлені, казали, що мають півсотні гектарів землі, але хата — без шматка хліба. Вони шукали вихід.
І не зупинилися на півдорозі, зробили перший крок — юридично оформилися у фермерський сімейний колектив. Цей статус відкриває перед ними ширший горизонт, надає більше можливостей для дії. Василь Адамович каже, що вже деякі односельці, обмануті заїжджим орендарем, готові передати йому в обробіток земельні частки.
— Але ж чим мені обробляти? — шукає він знову відповідь. — Ніякої техніки не маю. Хто дасть мені кредит?
Я сказав йому, що відтепер його господарство, як юридична особа, урівнюється в можливостях з усіма іншими агропідприємствами щодо державної підтримки, зокрема, надання банківського кредиту. Якщо торік такий кредит надавався під 17 відсотків, то нині — під 10. Залишаються незмінними і всі пільгові ставки податків, зокрема, фіксований.
І все ж, розумію, непросто початкуючому, рядовому власнику розібратися в тонкощах аграрної реформи. Два місяці Василю Адамовичу довелося оббивати пороги владних інстанцій, щоб юридично оформитися, тобто виконати те, на що у цивілізованих країнах витрачається не більше трьох днів (а якщо хтось із чиновників там не справляється зі своїми обов’язками по реєстрації, то такого просто звільняють). Отож, що говорити про речі набагато складніші, якими для В.Шкляра і таких, як він, є бізнес-план, фінансова звітність тощо? У мене особисто немає певності, що наш пострадянський чиновник нині зможе швидко сприяти новим власникам в реалізації їхніх задумів.
А задуми високоморальні і благородні, націлені на добробут сім’ї, а відтак і на міцність держави.
З огляду на це Міністерство аграрної політики, Асоціація орендарів та власників землі, Інститут аграрної економіки УААН, спеціалісти Проекту паювання сільськогосподарських земель, Всеукраїнська координаційна рада Спілки власників землі та інші вітчизняні й міжнародні установи, фонди видали цілий ряд «просвітницької» літератури на цю тему. Дуже цікаві видання, котрі повинні бути настільними підручниками кожного, хто хоче стати багатим власником.
Ось деякі з них: «Рекомендації з отримання кредитів для малих і середніх сільськогосподарських підприємств», «Рекомендації з врегулювання майнових та земельних відносин сільськогосподарських підприємств, створених в результаті реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств», «Бізнес-план для сільськогосподарського підприємства», «Рекомендації з трансформації облікової інформації сільгосппідприємств у фінансові звіти...», «Взяв землю у власність — господарюй», «Порадник українському газді» та інші. Бібліотечку в такому наборі я і вручив Василю Шкляру. Сподіваюсь, вона допоможе йому і його вірним помічникам зробити наступний крок, відповість на багато запитань. Правду ж кажуть, хто володіє інформацією — той володіє і ситуацією.
Наприклад, як йому діяти тепер, уже повноцінному власнику, аби взяти своє і своїх родичів майно? Воно було поділене на папері. Ним безконтрольно, безоплатно користувався один правонаступник колгоспу, тепер інший.
— Та й майна, як такого, уже немає, — знає і бачить ситуацію у рідному селі Василь Адамович. — На руках у мене й односельців самі папірці з вартістю наділеного майна.
Думаю, озброївшись знаннями, Василь Шкляр знатиме, як говорити з владою, як вимагати кошти за те майно. Проти нього діятимуть агресивно, йому брехатимуть у вічі, посилаючись, як і свого часу голови колгоспів, на неврожаї, диспаритет цін, погані закони і т. ін. А простий підрахунок селянинові відкриває очі: з одного гектара орендованої землі орендар має мінімум тисячу гривень прибутку...
Деякі з раніше виданих брошур, збірників, зокрема, «Посібник для власників земельних часток та майнових паїв», я передав у районні бібліотеки Решетилівки, Диканьки, вручив окремим районним спеціалістам. А буклет під назвою «Як отримати у власність земельний та майновий паї?» тисячними тиражами мої помічники і однопартійці з Українського народного Руху розповсюдили по всій Полтавщині, тобто роздали селянам.
Отже, дечим власники землі «озброєні». І, знаю, насіння знань уже де-інде зійшло. До речі, вище перераховані підручники «поїхали» з Києва і в Шишаки, Кобеляки, Нові Санжари, Зіньків, Карлівку, Гадяч. Звертайтеся там до голів районних організацій Українського Руху, і вони допоможуть роздобути потрібну інформацію. Й вона може стати для вас вудкою, щоб зловити оту рибку. А без навчання, без науки не досягти аграрної висоти, та й не перемогти чиновника-бюрократа, який, свідомо, чи ні, вставляє палиці у вашу сільську колісницю.
І ще. На моє переконання, причиною неприйняття і несприйняття в суспільстві Земельного кодексу є не стільки запропоновані в його проекті приватизаційні норми щодо землі, як масові факти обману селян. Маю на увазі маніпулювання новоявлених власників з переданими їм в оренду земельними частками і майновими паями.
Одержую сотні гострих сигналів від моїх виборців. Їм не виплачують обіцяних навіть тих мізерних дивідендів, а нерідко розраховуються некондиційним зернофуражем. За підсумками минулого господарського року на Полтавщині тільки 50 відсотків орендодавців одержали те, що їм обіцяли.
Тим часом вибухонебезпечною визріває ситуація з майновими паями. Ними після «президентського» реформування аграрного сектора безконтрольно, здебільшого в шкурницьких інтересах користуються правонаступники колгоспів. А хто вони? В основному колишні голови колгоспів, 80 відсотків яких довели свого часу колективні господарства до банкрутства, однак в період реформування знову захотіли керувати, тільки вже не живими душами, а їхньою землею і їхнім приватним майном.
Через рік-півтора в розрахункових книжках власників паїв залишаться одні нулі. Недавно я тримав у руках копію розрахункової книжки, виданої на ім’я Кажан Марії Омелянівни агрооб’єднанням «Зоря» Полтавського району. Видана у лютому 1997 року. Того ж року власниця паю померла, а її право успадкувала донька. І яким же було її здивування, коли в бухгалтерії агрооб’єднання «Зоря» сказали, що з попередньої ставки паю в сумі 3360 гривень залишилось тільки 895 гривень, решту, кажуть, списано на амортизацію, на неврожай, на послуги тощо. Виявляється, Іван Кочерга, колишній голова колгоспу, керівник цієї новітньої «Зорі», надавав послуги... уже покійній.
Подібне розповів мені і глава багатодітної родини (восьмеро дітей) у селі Литвинівка Решитилівського району. Своєю конячиною він обробляв город, сіяв, орав, а хазяїн приватного господарства «Демидівське» В.Городянин присвоїв усе те на свій рахунок, точніше, відмінусував з паю цієї сім’ї чергову суму за мов би виконані ним роботи.
Зазначу ще раз, подібні маніпуляції з майновими паями — це тривожна тенденція. Оприлюднюючи цю тему, я хотів би привернути увагу до неї обласного управління агропромислової політики, обласної і районних прокуратур, а також, що головне, новостворених у районах Комісій з організації вирішення майнових питань. Варто, щоб вони детально проаналізували кілька таких фактів, щоб притягли зловмисників до відповідальності. Добре було б надати цим фактам і висновкам широкої гласності через засоби масової інформації. Таким чином можна застерегти інших від зловживань і пробудити пильність рядових власників землі та майнових паїв.
Відтак, крім запропонованої літератури, яку кожен господар зобов’язаний мати і вивчати, — діяльність Комісій — це другий шлях селянина до правди. Мало хто ще знає про існування таких Комісій, тому я акцентую увагу на них. Постанова №177 від 28 лютого ц.р. ще ющенківського Кабміну зобов’язала держадміністрації утворити Комісії в областях і районах, які б займалися розв’язанням майнових спорів, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки.
Комісію очолює заступник голови обласної (районної) державної адміністрації з питань агропромислового комплексу. До складу Комісії входять:
— представники органу виконавчої влади (начальник головного управління сільського господарства і продовольства району, начальник центру (відділу) реформування сільського господарства);
— представники обласного (районного) суду, арбітражного суду, управління внутрішніх справ, прокуратури, контрольно-ревізійної служби, представник органу статистики;
— представник регіонального відділення Фонду державного майна України;
— представник обласного (районного) комітету профспілки працівників агропромислового комплексу (за згодою.)
При необхідності до складу Комісії можуть включатися представники інших відомств і організацій.
Як бачите, немає потреби відсилати селянина до суду, адже і суддя, і прокурор, і міліція є в складі Комісії. Вони здатні і повинні розібратися в усіх складнощах і самостійно вирішити будь-яке питання, пов’язане з паюванням майна.
Не вірте чиновнику, який відправляє вас до суду. Вирішувати ваші проблеми має саме він з виїздом на місце. На те він, чиновник, і існує. І заробітну платню отримує немалу, й без затримки. Ви, шановні мої виборці, зобов'язані тільки знати, в які двері постукати, кому подати письмову заяву, в котрій грамотно й аргументовано будуть виписані ваші питання. Нехай, чим далі, їх буде менше.
Олександр Кулик,
народний депутат України
по 145-у виборчому округу.
P.S. Усі згадані у статті підручники, брошури я передав в обласну бібліотеку ім. І. Котляревського (це у Полтаві) та в Диканську і Решетилівську районні бібліотеки, — для масового користування.