Витинки
09/07/2001 | Sam Sobi
Це написано не мною, але свідомо не даю посилань на першоджерело.
###0000###
Міфи, якщо їх вміло і наполегливо впроваджують у свідомість, стають частиною масової культури та відіграють важливу роль у зміцненні суспільного ладу й держави - чи їхньому підриві. Вони перетворюються навіть в особливу форму суспільної свідомості. У масовій культурі такі "виготовлені в лабораторії" міфи можуть займати значне місце і бути інструментом великих програм маніпуляції свідомістю.
Головну роль грають чорні міфи. Вони підтримуються (часто в міжнародному масштабі) для того, щоб у потрібний момент оживити їх і провести кампанію маніпуляції. Міф тому і живучий, що спирається на взаємодію свідомості та підсвідомості, на сполучення уривків достовірної чи правдоподібної інформації з ірраціональною вірою у Зло, підкріпленою сильними художніми засобами. У результаті партія (рух, народ, країна чи навіть просто ідея), яка вирішила прийняти на себе вантаж чорного міфу, виявляється оточеною зоною відчуження. Щоб перебороти цей бар'єр, потрібне загальне велике потрясіння, яке ставить під сумнів усю систему міфів і вірувань.
###0001###
Таким чином, держава, який би клас у ній не панував, стоїть на двох китах - силі та згоді. Стан, за якого досягнутий достатній рівень згоди, Грамші називає гегемонією. Гегемонія - не застиглий, один раз досягнутий стан, а тонкий та динамічний, безупинний процес. При цьому "держава є гегемонією, увібрану в броню примусу". Іншими словами, примус - лише броня набагато більш значного змісту. Більш того, гегемонія допускає не просто згоду, але доброзичливу (активну) згоду, за якої громадяни бажають того, що потрібне панівному класу. Грамші дає таке визначення:
"Держава - це вся сукупність практичної та теоретичної діяльності, за допомогою якої панівний клас виправдує й утримує своє панування, домагаючись при цьому активної згоди керованих".
===
На що саме у культурному ядрі треба насамперед впливати для встановлення (чи підриву) гегемонії? Зовсім не на теорії супротивника, говорить Грамші. Треба впливати на повсякденну свідомість - повсякденні, "маленькі" думки середньої людини. За повсякденну свідомість повинні боротись як сили, що захищають свою гегемонію, так і революційні сили. Та частина повсякденної свідомості, яку Грамші назвав "здоровий глузд" (стихійна філософія людей), відкрита для сприйняття ідей справедливості. Якщо ж мова йде про буржуазію, яка прагне зберегти чи установити свою гегемонію, то їй важливо цей здоровий глузд нейтралізувати чи придушити, впроваджуючи у свідомість фантастичні міфи.
===
Важлива умова гегемонії у громадянському суспільстві - його стандартизація і сегментація. Тут потрібно зберігати "атомізацію", індивідуалізацію людей, але в той же час з'єднувати "сегменти" суспільства зв'язками, які не приводять до органічної єдності - зв'язками, безпечними для гегемонії. Як показали дослідження з методології Грамші, ефективним засобом для цього став у США спорт. Він породжував такі символи й образи, що зв'язували м'якими, ні до якої соціальної єдності не ведучими зв'язками найрізноманітніші сегменти суспільства - від негритянського дна до буржуазної еліти. Спорт створював особливий зріз загальної масової культури та повсякденної свідомості.
===
У радянський час старі ідеологи таврували раптом спалахнувший у нашої скромної людини "речизм". Потребу, яка стояла за ним, придушували засобами держави - і вона зрештою, вирвалася з-під гніту вже у потворній формі. Наша опозиція сьогодні пішла тим же шляхом: мовляв, нас, відрізняє висока духовність, а Захід бездуховний. Це невірно, а на практиці - тупик. Мова просто йде про те, що духовність може бути різною за суттю і виражатися зовсім різними образами та знаками. Ми вважаємо, наприклад, що любов до грошей - бездуховність. А для протестантів-пуритан гроші були знаком вибраності, добування їх було безкорисливим і аскетичним служінням Богу. Мова йшла про духовність високої напруги. Обзивати їх просто користолюбцями - значить не зрозуміти суті Заходу, а виходить, не зуміти йому протистояти в його поході проти нашого, іншого типу духовності. І не зуміти йому пояснити самовбивчості цього походу. У неолібералів у вжитку формула: "кінець історії". Вважається, що мова йде про ліквідацію радянського блоку, але важливіший інший зміст - "повна перемога міста над селом чи Заходу над Сходом".
===
Протестантизм, давши етичну основу для капіталізму, одночасно зруйнував священні образи. Карл Густав Юнг пише: "Несвідомі форми завжди одержували вираження в захисних і цілющих образах і тим самим виносилися в лежачий за межами душі космічний простір. Початий Реформацією штурм образів буквально пробив пролом у захисній стіні священних символів... Історія розвитку протестантизму є хронікою штурму образів. Одна стіна падала за іншою. Та й руйнувати було не занадто важко після того, як був підірваний авторитет церкви. Великі та малі, загальні й одиничні, образи розбивалися один за одним, доки нарешті, не прийшла царююча нині жахаюча символічна убогість. Протестантське людство виштовхнуте за межі охоронних стін та виявилося в положенні, що жахнуло б будь-яку природно живучу людину, але освічена свідомість не бажає нічого про це знати, й у результаті всюди шукає те, що втратило в Європі".
Насправді буржуазне суспільство не тільки не втратило символи, але і створило цілий світ нових образів. І тому встояло. Величезну силу і стійкість буржуазному суспільству надало саме те, що воно знайшло універсальну (для його людей!) знакову систему - гроші. Гроші стали таким знаком, який був здатний замінити будь-який образ, представити будь-який тип відносин. Усе - купується! За гроші можна одержати кожну річ-знак, задовольнити будь-яку потребу. В цілому, суспільство стало безрелігійним, але наповнилося величезною кількістю фетишів (речей-образів). Відносини людей прийняли форму відносин речей та були ними замасковані.
===
Саме дизайн ширвжитку став у США головним механізмом впровадження у свідомість культурних цінностей (створення і збереження "культурного ядра"). Фахівці особливо відзначають здатність цього механізму ефективно проводити "стандартизацію і сегментацію" суспільства. Особливе місце серед речей-символів займає в США, а тепер і в Європі, автомобіль.
===
Оскільки мова при стабілізації суспільства йшла насамперед про образи, стало можливим нарощувати, їхнє споживання з відносно малим збільшенням матеріальної основи - піти шляхом створення "віртуальної (неіснуючої) реальності". Найважливішою частиною життя стали вітрини - вигляд речей, які споживалися вже тільки як образи, без покупки. На Заході переважна більшість відвідувачів великих універмагів просто ходить, розглядаючи вітрини, не збираючись нічого купувати. До речі, доки Захід до цього не прийшов, цілих півтори сотні років початкової індустріалізації робочі маси створювали собі "віртуальну реальність" самі - безпробудно пили.
===
Роль реклами в підтримці гегемонії прекрасно усвідомлюється ідеологами. Відомий американський політолог Дж. Майєрс говорив: "Не викликає сумніву, що реклама, з огляду на силу її навіювання, наочність та її можливості створювати символічні цінності, відіграє велику роль в ідеологічному конфлікті капіталізму і соціалізму". А фахівець із психологічної війни П. Лайнбарджер виразився точніше: "Реклама спорудила психологічну Велику стіну, яка заважає проникненню в Сполучені Штати іноземної чи якої-іншої сумнівної пропаганди та робить цю країну майже невразливою у випадку раптового ідеологічного нападу через океан".
===
... головним засобом панування є мова - та система знаків, яка формує логосферу. Нарівні з логосферою у культурі можна виділити особливий світ графічних і мальовничих форм, сприйманих за допомогою зору - ейдосферу (від грецького слова ейдос - вид, образ). Породивши "суспільство спектаклю", XX століття показало немислимі раніше можливості зорових образів як засобів влади.
Як правило, вони вживаються в сукупності з текстом і числами, що дає багаторазовий кооперативний ефект. Він зв'язаний з тим, що з'єднуються два різних типи сприйняття, які входять у резонанс і взаємно "розгойдують" один одного - сприйняття семантичне і естетичне. Найефективніші засоби інформації завжди використовують контрапункт (гармонічне багатоголосся) змісту й естетики. Вони одночасно захоплюють думку і художнє відчуття ("семантика переконує, естетика зваблює").
На цьому заснована сила впливу театру (текст, звук голосів, світло, пластика рухів). Впливаючи через різні канали сприйняття, повідомлення, "упаковане" у різні типи знаків, здатне тривалий час підтримувати інтерес і увагу людини. Тому ефективність його проникнення у свідомість і підсвідомість незрівнянно вище, ніж у "одноколірного" повідомлення.
===
Геніальним винаходом для передачі повідомлень людям, які не звикли читати, були комікси - короткі спрощені тексти, кожен фрагмент яких супроводжується ілюстрацією.
Спочатку це були гумористичні тексти з малюнками, потім настільки вдала форма поширилася на інші типи повідомлень, аж до сугубо педагогічних - а назва збереглася.
Ставши важливою частиною масової культури США, комікси в той же час були, аж до появи телебачення, могутнім інструментом гегемонії. Можна сказати, що вся історія сучасної американської ідеології нерозривно переплетена з історією коміксів. Феномен коміксів, який вивчав, культуролог Умберто Еко писав, що комікси "породили унікальне явище - масову культуру, у якій пролетаріат сприймає культурні моделі буржуазії в повній упевненості, що це його незалежне самовираження".
===
Великі дослідження з застосуванням ряду незалежних методів показали, що в середині 60-х років у США щодня читали комікси в газетах від 80 до 100 мільйонів чоловік. 58 відсотків чоловіків і 57 відсотків жінок читали в газеті практично тільки комікси. Навіть під час другої світової війни середній читач газети спочатку прочитував комікс, а в другу чергу - військове зведення. Найбільший інтерес до коміксів виявляють люди у віці 30-39 років. А всі діти шкільного віку (99%) читають комікси регулярно. Обговорення прочитаних коміксів - головна тема бесід у школярів, що робить цей жанр культури найважливішим механізмом соціалізації дітей.
===
Одержавши таку владу над читачем, комікси стали виконувати безліч задач у збереженні та "відновленні" гегемонії. Так, вони стали головною "лабораторією", що створює новояз. Автори коміксів разом з фахівцями з психоаналізу і лінгвістики розробляють і впроваджують у свідомість неологізми - нові слова, які моментально входять у повсякденну свідомість, мову культури, а потім і офіційну мову.
===
Французький дослідник коміксів пише про їхніх персонажів: "Американець проводить усе своє життя в компанії тих самих героїв, може будувати свої життєві плани, виходячи з їхнього життя. Ці герої переплетені з його спогадами, починаючи з раннього дитинства, вони - його найстаріші друзі. Проходячи разом з ними через війни, кризи, зміни місця роботи, розводи, персонажі коміксів виявляються найстабільнішими елементами його існування".
===
У перспективі шлях, на який встав Захід, веде до спустошення людини, до втрати єю зв'язку зі світом та іншою людиною, до порушення ходи її природної еволюції. Захід як "простір фетишів" породив уже особливу людину. На цьому шляху він зайшов у глухий кут - його індустрія масової культури змушена робити все більш сильнодіючі й усе більш руйнівні для людини образи.
===
Ми не можемо докладно обговорити всі види знакових систем, які беруть участь у створенні чи підриві гегемонії. Укажемо коротко ще лише дві. Значення однієї очевидно. Це - акусфера, світ звукових форм культури. Значення другої чомусь оминається увагою. Це - світ запахів.
У програмуванні поведінки звуки (і тиша), які впливають в основному не на розум, а на почуття, завжди займали важливе місце. Слово з його магічною силою виросло з нечленороздільних звуків, видаваних ватажком зграї. Кожний, хто спілкувався з тваринами, знає, наскільки багаті відтінками і як сильно діють на слухача начебто б одноманітні звуки - нявкання кішки, гавкіт собаки, іржання коня. Що ж стосується слова, то його сприйняття у великому ступені залежить від того, яким голосом воно вимовлене. Ті, хто служив в армії, знають, наприклад, що таке "командирський голос".
===
Про вплив музики на свідомість говорити навіть не будемо. Він очевидний - варто згадати ефект бойового чи жалобного маршу, пісні чи виступу рок-ансамблю перед юрбою фанатів. Про роль музики в культурній гегемонії (звичайно, в сукупності з іншими каналами впливу - словом, пластикою рухів і зорових образів) написано море літератури. З цим питання ясне.
Відзначимо річ менш явну - запахи. Той факт, що запахи як особлива сфера культури явно недооцінюються, можна вважати дивним. Досить згадати про те, яку роль грають парфуми як сигнали у найтонших людських відносинах.
Запах як знакова система створює на поведінку дуже могутній вплив.
Останнім часом розуміння запахів як знаків виходить на новий рівень завдяки вивченню поведінки тварин. У "соціальних" комах запахи взагалі служать головним засобом обміну інформацією. Комахи виділяють феромони - хімічні сполуки з дуже тонкою вибірковою активністю. Їх запах розрізняють інші особи того ж виду, які, одержавши сигнал у вигляді запаху, відповідним чином реагують на нього. Феромони передають необхідну інформацію під час спарювання, початку роїння, передають сигнали тривоги, накази піти в атаку, тощо. У світі комах людина вже активно користається запахами для впливу на їх поведінку. Безліч лабораторій, не зважаючи на зусилля і витрати, виділяє, вивчає і синтезує феромони, щоб обманювати комах, подаючи їм помилкові сигнали.
Навіть слова про запах діють на уяву, і під впливом цих слів людина начебто відчуває той чи інший запах. Тому метафора запаху використовується дуже широко. Такими метафорами повна мова політики, аж до її низького жаргону. Згадайте: "запахло смаженим". Одна з найсильніших метафор - "запах крові". Запускаючи її в масову свідомість, політики нерідко дійсно влаштовують невеликий кривавий спектакль, жертвуючи деяким числом життів, щоб викликати психологічний шок у громадян.
На практиці Захід повною мірою використовував запахи в зміцненні культурного ядра суспільства і запропонував людям із усіх соціальних груп і всіх субкультур найбагатший "раціон" запахів. Були розвиті могутні галузі промисловості - парфумерія і косметика, тютюнові вироби, напої, тощо, - в яких запах відігравав ключову роль. Дизайнери буквально проектують запахи ресторанів, готелів, аеропортів, цілих кварталів. Той, хто приїжджав на Захід із СРСР, першою справою зауважував контраст саме у світі запахів.
===
Як же відповів на потреби нового, міського суспільства радянський проект? На мій погляд, найпомилковішим чином. Велика частина потреб в образах була оголошена непотрібною, а то й ганебною. Вражає, наприклад, байдужість, а то й активна ворожість до найскромніших потреб радянських жінок у парфумерії та інших настільки важливих для їхнього душевного комфорту речах-знаках.
Ця ворожість чітко проявилася в 50-і роки, у кампанії боротьби зі "стилягами". Вони виникли в найзаможнішому шарі, що дозволило оголосити їх просто виплодком номенклатурної касти. А мова йшла про симптом прийдешнього масового соціального явища. Ніяк не відповівши на життєві, хоча і неусвідомлені, потреби цілих поколінь молоді, яка народилася і вихована в умовах великого міста, радянський лад буквально створював свого гробаря - маси знедолених.
Важливою віддушиною виявився спорт, але цього було недостатньо. Щось намацували інтуїтивно. Наприклад, стали робити перші серіали. Вже величезний успіх "Сімнадцяти миттєвостей весни" повинний був насторожити - він показав, що маса людей має потребу в довгій, стійкій низці легко сприйманих образів.
===
Це відповіли люди, які в цілому благополучно харчувалися, на столі в них було і м'ясо, і масло. Але для них виявився важливим не тільки продукт споживання, а образ цього продукту - фетиш, нехай навіть недоступний. Адже кожному ясно, що наявність продуктів на прилавку зовсім не означає їхньої наявності на обідньому столі. Люди на це погоджувалися - нехай людина реально не зможе купити продукти, важливо, щоб вона могла їх бачити "у вільному продажі". І сьогодні багато хто з них, уже реально недоїдаючи, не хоче повертатися в минуле з його голодом на образи.
===
Але передумови передумовами, а прямою причиною я вважаю вплив матеріалізму, з якого всі думки Маркса про товарний фетишизм були, по суті, викинуті. Залишилися тільки грубі висновки - про експлуатацію. Хоча, треба визнати, Маркс не цілком розробив тему, зрозуміти його складно. Але він хоч бачив проблему, попереджав про неї. Наше лихо було не в тому навіть, що проблему погано вирішували - її, по суті, не усвідомили, а страждаючих людей вважали симулянтами та піддавали презирству. Так виникла і подвійна мораль (сама-то номенклатура образи споживала), і озлоблення.
Справа дійшла до того, що всі ті, хто намагався нашкрябати для свого споживання якоїсь духовної їжі, яка відрізняється від офіційно схваленого раціону, розглядалися як дисиденти. І проблема в тому, що офіційно схвалений раціон (і література, і кіно, і танці) був цілком добротний, але не покривав реальний спектр потреб - і тому став для багатьох дійсно огидним. Так був створений, а потім перебільшений у масовій свідомості конфлікт, У ході перебудови він був усвідомлено перетворений у розлам і став важливим тараном, який зруйнував гегемонію радянського ладу.
Зовсім інакше відреагував Захід на подібний конфлікт - виникнення контркультурних плинів (наприклад, хіпі), які призвели до вибуху в 1968 році. Кинувши великі інтелектуальні сили, там зуміли інтегрувати контркультуру в культурне ядро. У результаті гегемонія буржуазної держави не тільки не похитнулася, але навіть значно підсилилася.
Найбільш красномовними і добре вивченими програмами минулого були серії фільмів про Рембо та Джеймса Бонда. В обох випадках герой, який має ряд ознак дисидента, виступав як захисник головних цінностей американського способу життя.
===
Не можна скочуватися до виробництва таких образів, які перетворюють людину в дебіла, експлуатувати секс, насильство, дешевий політичний театр, як це робить Захід. [...] Але не можна і заощаджувати на "постачанні" людей образами. Ясно, що ніяка країна не може створити достатку і достатньої розмаїтості образів. Але, розуміючи проблему, можна забезпечити їхній імпорт так, щоб він не руйнував нашу цивілізацію - світовий запас величезний.
===
По суті, людина вибирає ту чи іншу стратегію; жити так, щоб звести до мінімуму ризик (збиток, страждання і т.п.),- чи так, щоб домагатися максимуму благ. У різних вікових групах, у різних історичних ситуаціях, при різних рівнях добробуту люди схиляються чи до того, чи до іншого вибору. В цілому, в СРСР було явно затягнуто існування порядку, за якого весь життєустрій був побудований у відповідності зі стратегією мінімізації ризику.
===
Я думаю, важлива причина нашої поразки полягає в тому, що в СРСР усе гірше задовольнялася одна з основних потреб людини - потреба в невизначеності, у пригоді. Як біологічний вид, людина виникла і розвивалася в пошуку та в полюванні. Навіть пацюк іде від повної годівниці та лізе в невідомий і небезпечний лабіринт. Це прагнення закладене в нас біологічно, як інстинкт, і було важливим фактором еволюції людини. Тому будь-який соціальний порядок, що не дозволяє відповісти на заклик цього інстинкту, буде рано чи пізно відкинутий.
У старших поколінь із задоволенням цієї потреби не було проблем - і смертельного ризику, і пригод доля їм відпустила надміру. А що залишалося, починаючи з 60-х років, усій масі молоді, яка на своїй шкірі не випробувала ні війни, ні розрухи? БАМ, горілка і злочинність? Цього було мало. Ризик і боротьба реально виникали при тертях і зіткненнях саме з бюрократією, з державою, що і створювало її образ як ворога.
Нас за перебудови увели від цього питання, запропонувавши зовні схожу тему волі як політичної категорії. Але мова не про неї, ця воля - та ж годівниця в пацюка. Її скільки завгодно на Заході - а діти з гарних родин йдуть у наркомани чи кінчають із собою. До речі, і нестача в СРСР політичних свобод - теж помилкова проблема, а виходить, безпідставне обвинувачення. Були б ці свободи - а принципово краще б не стало. А якщо говорити на чистоту, то для тих, хто мав потребу у свободі, її в СРСР було набагато більше, ніж на Заході. Наш режим установлював начебто б "тверді" правила гри, але правила зовнішні. А в душу зовсім не ліз, у нього для цього і засобів технічних не було.
На Заході ж людина плентається наче у духовних кайданах. Будь ти хоч консерватор, хоч лівий терорист (ці "несуттєві" розходження допускаються), твої мозки промиті до самих основ. [...] І це не жарт, тому що всім явищам на Заході дається одне, розроблене на якихось "фабриках думки" тлумачення - а потім праві та ліві починають лаятися. Вони розходяться у питаннях "хто винен", але не беруть під сумнів саму модель пояснення.
А стабільний режим Заходу тому, що весь його життєустрій засновано на постулаті "війна всіх проти всіх" - як конкуренція. Всіх людей зіштовхнули між собою, як на ринзі, і держава, як поліцейський, лише стежить за дотриманням правил війни. Третина населення ввергнута в бідність і в буквальному розумінні бореться за існування - ніяких інших пригод їй уже не треба.
Подивиться, як відреагувала правляча еліта на студентські хвилювання 1968 року. Було очевидно, що ті події поставили під погрозу гегемонію буржуазної ідеології. Духовні запити молоді переросли можливості західної "індустрії мрій" Перед елітою, грубо кажучи, було два шляхи: чи піти назустріч зрослим запитам, зробити суспільство більш відкритим і справедливим - чи знизити, "придушити" запити, створивши соціальні труднощі. Тобто зрушитися "вправо". І було вирішено "придушити" запити.
З початку 70-х років у США вдалося впровадити у свідомість мас принцип: "не очікувати занадто багато від життя і задовольнятися тим, що є". Щоб знизити домагання і бунтарський дух, просто утруднили людям життя (новий економічний курс одержав назву "рейганоміка"). Один зі студентських лідерів США сказав у 1977 році: "У 60-і роки було просто бути ідеалістичним і виступати за соціальні зміни та все таке. Я думаю, що сьогоднішні студенти до смерті налякані своїм майбутнім".
===
На тлі цих драм і постійних перемог та поразок життя радянської людини з його гарантованим добробутом (навіть якби воно було велике!) перетворювалася в безцільне існування. Нудно жити, якщо окуляри коштують три карбованці. Щоб не було нудно, тебе вже потрібно як мінімум пирнути ножем. Але в цій грі у нормальної людини не буває перемог, одні поразки - і така гра не вабить, а тому і проблеми не вирішує. Середній людині жити при розвитому радянському соціалізмі стало нудно. І ніякого виходу з цієї нудьги наш проект не пропонував. Більш того, він прямо стверджував, що далі буде ще нудніше. І отут мова йде не про помилку Суслова чи навіть Леніна.
Той соціалізм, що будували більшовики, був ефективний як проект людей, які звідали лихо. Це могло бути лихо знедолених і ображених соціальних шарів, лихо нації, яка відчуває загрозу колонізації, лихо зруйнованої війною країни. Але проект не відповідав запитам суспільства благополучного - суспільства, яке вже пережило і забуло лихо.
===
Так у чому ж помилка радянського життєустрою? Залишимо для іншого разу зіткнення - спочатку приховане, а потім явне - із творчою інтелігенцією. Це - зовсім особливе явище. Поговоримо про основну масу населення - людей з повсякденним мисленням. Помилка радянського проекту в тому, що він прийняв як догму переконання, начебто всі люди готові зробити творче зусилля і будуть раді просто наданню такої можливості. Ця догма невірна двічі. По-перше, не усі мріють про творчість, у багатьох ці мрії подавлені в дитинстві - батьками, садком, школою. По-друге, значна частина тих, хто мріяв, випробували невдачу при першій спробі та не змогли перебороти психологічний бар'єр, щоб продовжити.
===
Я не вірю, що стимулювання погрозою - єдиний механізм, який змушує робити зусилля. Більш того, цей механізм неминуче травмує душу і збіднює життя найуспішної людини. І я ні в якому разі не кличу його впроваджувати чи імітувати - це було б повним крахом. Але треба визнати як провал усього радянського проекту те, що він виявився нездатним створити інший, не роз'єднуючий людей механізм їхнього залучення в напружену творчість. А виходить, зробив глибоко незадоволеними масу людей. Так у родині, що одержала статок, з низькою культурою молоді люди починають багато їсти і спати до обіду - вони втрачають радість життя, починають хмурніти й озлоблятися.
===
Лідери опозиції виходять з догми істмату і вважають, що погіршення матеріального становища людей підриває позиції режиму. А на ділі зовсім навпаки. Якби зберігся радянський рівень добробуту, цей режим не проіснував би і півроку. Він тримається на тому, що змусив людей боротися за існування - це цілком займає їхні думки і сили й одночасно дає сурогат духовної їжі.
У той же час режим на вкрадені в людей гроші створив небувало барвистий світ образів - і у вигляді речей для частини громадян, і у вигляді вітрин та реклами для інших, і у вигляді потоку західної маскультури для молоді.
###0000###
Міфи, якщо їх вміло і наполегливо впроваджують у свідомість, стають частиною масової культури та відіграють важливу роль у зміцненні суспільного ладу й держави - чи їхньому підриві. Вони перетворюються навіть в особливу форму суспільної свідомості. У масовій культурі такі "виготовлені в лабораторії" міфи можуть займати значне місце і бути інструментом великих програм маніпуляції свідомістю.
Головну роль грають чорні міфи. Вони підтримуються (часто в міжнародному масштабі) для того, щоб у потрібний момент оживити їх і провести кампанію маніпуляції. Міф тому і живучий, що спирається на взаємодію свідомості та підсвідомості, на сполучення уривків достовірної чи правдоподібної інформації з ірраціональною вірою у Зло, підкріпленою сильними художніми засобами. У результаті партія (рух, народ, країна чи навіть просто ідея), яка вирішила прийняти на себе вантаж чорного міфу, виявляється оточеною зоною відчуження. Щоб перебороти цей бар'єр, потрібне загальне велике потрясіння, яке ставить під сумнів усю систему міфів і вірувань.
###0001###
Таким чином, держава, який би клас у ній не панував, стоїть на двох китах - силі та згоді. Стан, за якого досягнутий достатній рівень згоди, Грамші називає гегемонією. Гегемонія - не застиглий, один раз досягнутий стан, а тонкий та динамічний, безупинний процес. При цьому "держава є гегемонією, увібрану в броню примусу". Іншими словами, примус - лише броня набагато більш значного змісту. Більш того, гегемонія допускає не просто згоду, але доброзичливу (активну) згоду, за якої громадяни бажають того, що потрібне панівному класу. Грамші дає таке визначення:
"Держава - це вся сукупність практичної та теоретичної діяльності, за допомогою якої панівний клас виправдує й утримує своє панування, домагаючись при цьому активної згоди керованих".
===
На що саме у культурному ядрі треба насамперед впливати для встановлення (чи підриву) гегемонії? Зовсім не на теорії супротивника, говорить Грамші. Треба впливати на повсякденну свідомість - повсякденні, "маленькі" думки середньої людини. За повсякденну свідомість повинні боротись як сили, що захищають свою гегемонію, так і революційні сили. Та частина повсякденної свідомості, яку Грамші назвав "здоровий глузд" (стихійна філософія людей), відкрита для сприйняття ідей справедливості. Якщо ж мова йде про буржуазію, яка прагне зберегти чи установити свою гегемонію, то їй важливо цей здоровий глузд нейтралізувати чи придушити, впроваджуючи у свідомість фантастичні міфи.
===
Важлива умова гегемонії у громадянському суспільстві - його стандартизація і сегментація. Тут потрібно зберігати "атомізацію", індивідуалізацію людей, але в той же час з'єднувати "сегменти" суспільства зв'язками, які не приводять до органічної єдності - зв'язками, безпечними для гегемонії. Як показали дослідження з методології Грамші, ефективним засобом для цього став у США спорт. Він породжував такі символи й образи, що зв'язували м'якими, ні до якої соціальної єдності не ведучими зв'язками найрізноманітніші сегменти суспільства - від негритянського дна до буржуазної еліти. Спорт створював особливий зріз загальної масової культури та повсякденної свідомості.
===
У радянський час старі ідеологи таврували раптом спалахнувший у нашої скромної людини "речизм". Потребу, яка стояла за ним, придушували засобами держави - і вона зрештою, вирвалася з-під гніту вже у потворній формі. Наша опозиція сьогодні пішла тим же шляхом: мовляв, нас, відрізняє висока духовність, а Захід бездуховний. Це невірно, а на практиці - тупик. Мова просто йде про те, що духовність може бути різною за суттю і виражатися зовсім різними образами та знаками. Ми вважаємо, наприклад, що любов до грошей - бездуховність. А для протестантів-пуритан гроші були знаком вибраності, добування їх було безкорисливим і аскетичним служінням Богу. Мова йшла про духовність високої напруги. Обзивати їх просто користолюбцями - значить не зрозуміти суті Заходу, а виходить, не зуміти йому протистояти в його поході проти нашого, іншого типу духовності. І не зуміти йому пояснити самовбивчості цього походу. У неолібералів у вжитку формула: "кінець історії". Вважається, що мова йде про ліквідацію радянського блоку, але важливіший інший зміст - "повна перемога міста над селом чи Заходу над Сходом".
===
Протестантизм, давши етичну основу для капіталізму, одночасно зруйнував священні образи. Карл Густав Юнг пише: "Несвідомі форми завжди одержували вираження в захисних і цілющих образах і тим самим виносилися в лежачий за межами душі космічний простір. Початий Реформацією штурм образів буквально пробив пролом у захисній стіні священних символів... Історія розвитку протестантизму є хронікою штурму образів. Одна стіна падала за іншою. Та й руйнувати було не занадто важко після того, як був підірваний авторитет церкви. Великі та малі, загальні й одиничні, образи розбивалися один за одним, доки нарешті, не прийшла царююча нині жахаюча символічна убогість. Протестантське людство виштовхнуте за межі охоронних стін та виявилося в положенні, що жахнуло б будь-яку природно живучу людину, але освічена свідомість не бажає нічого про це знати, й у результаті всюди шукає те, що втратило в Європі".
Насправді буржуазне суспільство не тільки не втратило символи, але і створило цілий світ нових образів. І тому встояло. Величезну силу і стійкість буржуазному суспільству надало саме те, що воно знайшло універсальну (для його людей!) знакову систему - гроші. Гроші стали таким знаком, який був здатний замінити будь-який образ, представити будь-який тип відносин. Усе - купується! За гроші можна одержати кожну річ-знак, задовольнити будь-яку потребу. В цілому, суспільство стало безрелігійним, але наповнилося величезною кількістю фетишів (речей-образів). Відносини людей прийняли форму відносин речей та були ними замасковані.
===
Саме дизайн ширвжитку став у США головним механізмом впровадження у свідомість культурних цінностей (створення і збереження "культурного ядра"). Фахівці особливо відзначають здатність цього механізму ефективно проводити "стандартизацію і сегментацію" суспільства. Особливе місце серед речей-символів займає в США, а тепер і в Європі, автомобіль.
===
Оскільки мова при стабілізації суспільства йшла насамперед про образи, стало можливим нарощувати, їхнє споживання з відносно малим збільшенням матеріальної основи - піти шляхом створення "віртуальної (неіснуючої) реальності". Найважливішою частиною життя стали вітрини - вигляд речей, які споживалися вже тільки як образи, без покупки. На Заході переважна більшість відвідувачів великих універмагів просто ходить, розглядаючи вітрини, не збираючись нічого купувати. До речі, доки Захід до цього не прийшов, цілих півтори сотні років початкової індустріалізації робочі маси створювали собі "віртуальну реальність" самі - безпробудно пили.
===
Роль реклами в підтримці гегемонії прекрасно усвідомлюється ідеологами. Відомий американський політолог Дж. Майєрс говорив: "Не викликає сумніву, що реклама, з огляду на силу її навіювання, наочність та її можливості створювати символічні цінності, відіграє велику роль в ідеологічному конфлікті капіталізму і соціалізму". А фахівець із психологічної війни П. Лайнбарджер виразився точніше: "Реклама спорудила психологічну Велику стіну, яка заважає проникненню в Сполучені Штати іноземної чи якої-іншої сумнівної пропаганди та робить цю країну майже невразливою у випадку раптового ідеологічного нападу через океан".
===
... головним засобом панування є мова - та система знаків, яка формує логосферу. Нарівні з логосферою у культурі можна виділити особливий світ графічних і мальовничих форм, сприйманих за допомогою зору - ейдосферу (від грецького слова ейдос - вид, образ). Породивши "суспільство спектаклю", XX століття показало немислимі раніше можливості зорових образів як засобів влади.
Як правило, вони вживаються в сукупності з текстом і числами, що дає багаторазовий кооперативний ефект. Він зв'язаний з тим, що з'єднуються два різних типи сприйняття, які входять у резонанс і взаємно "розгойдують" один одного - сприйняття семантичне і естетичне. Найефективніші засоби інформації завжди використовують контрапункт (гармонічне багатоголосся) змісту й естетики. Вони одночасно захоплюють думку і художнє відчуття ("семантика переконує, естетика зваблює").
На цьому заснована сила впливу театру (текст, звук голосів, світло, пластика рухів). Впливаючи через різні канали сприйняття, повідомлення, "упаковане" у різні типи знаків, здатне тривалий час підтримувати інтерес і увагу людини. Тому ефективність його проникнення у свідомість і підсвідомість незрівнянно вище, ніж у "одноколірного" повідомлення.
===
Геніальним винаходом для передачі повідомлень людям, які не звикли читати, були комікси - короткі спрощені тексти, кожен фрагмент яких супроводжується ілюстрацією.
Спочатку це були гумористичні тексти з малюнками, потім настільки вдала форма поширилася на інші типи повідомлень, аж до сугубо педагогічних - а назва збереглася.
Ставши важливою частиною масової культури США, комікси в той же час були, аж до появи телебачення, могутнім інструментом гегемонії. Можна сказати, що вся історія сучасної американської ідеології нерозривно переплетена з історією коміксів. Феномен коміксів, який вивчав, культуролог Умберто Еко писав, що комікси "породили унікальне явище - масову культуру, у якій пролетаріат сприймає культурні моделі буржуазії в повній упевненості, що це його незалежне самовираження".
===
Великі дослідження з застосуванням ряду незалежних методів показали, що в середині 60-х років у США щодня читали комікси в газетах від 80 до 100 мільйонів чоловік. 58 відсотків чоловіків і 57 відсотків жінок читали в газеті практично тільки комікси. Навіть під час другої світової війни середній читач газети спочатку прочитував комікс, а в другу чергу - військове зведення. Найбільший інтерес до коміксів виявляють люди у віці 30-39 років. А всі діти шкільного віку (99%) читають комікси регулярно. Обговорення прочитаних коміксів - головна тема бесід у школярів, що робить цей жанр культури найважливішим механізмом соціалізації дітей.
===
Одержавши таку владу над читачем, комікси стали виконувати безліч задач у збереженні та "відновленні" гегемонії. Так, вони стали головною "лабораторією", що створює новояз. Автори коміксів разом з фахівцями з психоаналізу і лінгвістики розробляють і впроваджують у свідомість неологізми - нові слова, які моментально входять у повсякденну свідомість, мову культури, а потім і офіційну мову.
===
Французький дослідник коміксів пише про їхніх персонажів: "Американець проводить усе своє життя в компанії тих самих героїв, може будувати свої життєві плани, виходячи з їхнього життя. Ці герої переплетені з його спогадами, починаючи з раннього дитинства, вони - його найстаріші друзі. Проходячи разом з ними через війни, кризи, зміни місця роботи, розводи, персонажі коміксів виявляються найстабільнішими елементами його існування".
===
У перспективі шлях, на який встав Захід, веде до спустошення людини, до втрати єю зв'язку зі світом та іншою людиною, до порушення ходи її природної еволюції. Захід як "простір фетишів" породив уже особливу людину. На цьому шляху він зайшов у глухий кут - його індустрія масової культури змушена робити все більш сильнодіючі й усе більш руйнівні для людини образи.
===
Ми не можемо докладно обговорити всі види знакових систем, які беруть участь у створенні чи підриві гегемонії. Укажемо коротко ще лише дві. Значення однієї очевидно. Це - акусфера, світ звукових форм культури. Значення другої чомусь оминається увагою. Це - світ запахів.
У програмуванні поведінки звуки (і тиша), які впливають в основному не на розум, а на почуття, завжди займали важливе місце. Слово з його магічною силою виросло з нечленороздільних звуків, видаваних ватажком зграї. Кожний, хто спілкувався з тваринами, знає, наскільки багаті відтінками і як сильно діють на слухача начебто б одноманітні звуки - нявкання кішки, гавкіт собаки, іржання коня. Що ж стосується слова, то його сприйняття у великому ступені залежить від того, яким голосом воно вимовлене. Ті, хто служив в армії, знають, наприклад, що таке "командирський голос".
===
Про вплив музики на свідомість говорити навіть не будемо. Він очевидний - варто згадати ефект бойового чи жалобного маршу, пісні чи виступу рок-ансамблю перед юрбою фанатів. Про роль музики в культурній гегемонії (звичайно, в сукупності з іншими каналами впливу - словом, пластикою рухів і зорових образів) написано море літератури. З цим питання ясне.
Відзначимо річ менш явну - запахи. Той факт, що запахи як особлива сфера культури явно недооцінюються, можна вважати дивним. Досить згадати про те, яку роль грають парфуми як сигнали у найтонших людських відносинах.
Запах як знакова система створює на поведінку дуже могутній вплив.
Останнім часом розуміння запахів як знаків виходить на новий рівень завдяки вивченню поведінки тварин. У "соціальних" комах запахи взагалі служать головним засобом обміну інформацією. Комахи виділяють феромони - хімічні сполуки з дуже тонкою вибірковою активністю. Їх запах розрізняють інші особи того ж виду, які, одержавши сигнал у вигляді запаху, відповідним чином реагують на нього. Феромони передають необхідну інформацію під час спарювання, початку роїння, передають сигнали тривоги, накази піти в атаку, тощо. У світі комах людина вже активно користається запахами для впливу на їх поведінку. Безліч лабораторій, не зважаючи на зусилля і витрати, виділяє, вивчає і синтезує феромони, щоб обманювати комах, подаючи їм помилкові сигнали.
Навіть слова про запах діють на уяву, і під впливом цих слів людина начебто відчуває той чи інший запах. Тому метафора запаху використовується дуже широко. Такими метафорами повна мова політики, аж до її низького жаргону. Згадайте: "запахло смаженим". Одна з найсильніших метафор - "запах крові". Запускаючи її в масову свідомість, політики нерідко дійсно влаштовують невеликий кривавий спектакль, жертвуючи деяким числом життів, щоб викликати психологічний шок у громадян.
На практиці Захід повною мірою використовував запахи в зміцненні культурного ядра суспільства і запропонував людям із усіх соціальних груп і всіх субкультур найбагатший "раціон" запахів. Були розвиті могутні галузі промисловості - парфумерія і косметика, тютюнові вироби, напої, тощо, - в яких запах відігравав ключову роль. Дизайнери буквально проектують запахи ресторанів, готелів, аеропортів, цілих кварталів. Той, хто приїжджав на Захід із СРСР, першою справою зауважував контраст саме у світі запахів.
===
Як же відповів на потреби нового, міського суспільства радянський проект? На мій погляд, найпомилковішим чином. Велика частина потреб в образах була оголошена непотрібною, а то й ганебною. Вражає, наприклад, байдужість, а то й активна ворожість до найскромніших потреб радянських жінок у парфумерії та інших настільки важливих для їхнього душевного комфорту речах-знаках.
Ця ворожість чітко проявилася в 50-і роки, у кампанії боротьби зі "стилягами". Вони виникли в найзаможнішому шарі, що дозволило оголосити їх просто виплодком номенклатурної касти. А мова йшла про симптом прийдешнього масового соціального явища. Ніяк не відповівши на життєві, хоча і неусвідомлені, потреби цілих поколінь молоді, яка народилася і вихована в умовах великого міста, радянський лад буквально створював свого гробаря - маси знедолених.
Важливою віддушиною виявився спорт, але цього було недостатньо. Щось намацували інтуїтивно. Наприклад, стали робити перші серіали. Вже величезний успіх "Сімнадцяти миттєвостей весни" повинний був насторожити - він показав, що маса людей має потребу в довгій, стійкій низці легко сприйманих образів.
===
Це відповіли люди, які в цілому благополучно харчувалися, на столі в них було і м'ясо, і масло. Але для них виявився важливим не тільки продукт споживання, а образ цього продукту - фетиш, нехай навіть недоступний. Адже кожному ясно, що наявність продуктів на прилавку зовсім не означає їхньої наявності на обідньому столі. Люди на це погоджувалися - нехай людина реально не зможе купити продукти, важливо, щоб вона могла їх бачити "у вільному продажі". І сьогодні багато хто з них, уже реально недоїдаючи, не хоче повертатися в минуле з його голодом на образи.
===
Але передумови передумовами, а прямою причиною я вважаю вплив матеріалізму, з якого всі думки Маркса про товарний фетишизм були, по суті, викинуті. Залишилися тільки грубі висновки - про експлуатацію. Хоча, треба визнати, Маркс не цілком розробив тему, зрозуміти його складно. Але він хоч бачив проблему, попереджав про неї. Наше лихо було не в тому навіть, що проблему погано вирішували - її, по суті, не усвідомили, а страждаючих людей вважали симулянтами та піддавали презирству. Так виникла і подвійна мораль (сама-то номенклатура образи споживала), і озлоблення.
Справа дійшла до того, що всі ті, хто намагався нашкрябати для свого споживання якоїсь духовної їжі, яка відрізняється від офіційно схваленого раціону, розглядалися як дисиденти. І проблема в тому, що офіційно схвалений раціон (і література, і кіно, і танці) був цілком добротний, але не покривав реальний спектр потреб - і тому став для багатьох дійсно огидним. Так був створений, а потім перебільшений у масовій свідомості конфлікт, У ході перебудови він був усвідомлено перетворений у розлам і став важливим тараном, який зруйнував гегемонію радянського ладу.
Зовсім інакше відреагував Захід на подібний конфлікт - виникнення контркультурних плинів (наприклад, хіпі), які призвели до вибуху в 1968 році. Кинувши великі інтелектуальні сили, там зуміли інтегрувати контркультуру в культурне ядро. У результаті гегемонія буржуазної держави не тільки не похитнулася, але навіть значно підсилилася.
Найбільш красномовними і добре вивченими програмами минулого були серії фільмів про Рембо та Джеймса Бонда. В обох випадках герой, який має ряд ознак дисидента, виступав як захисник головних цінностей американського способу життя.
===
Не можна скочуватися до виробництва таких образів, які перетворюють людину в дебіла, експлуатувати секс, насильство, дешевий політичний театр, як це робить Захід. [...] Але не можна і заощаджувати на "постачанні" людей образами. Ясно, що ніяка країна не може створити достатку і достатньої розмаїтості образів. Але, розуміючи проблему, можна забезпечити їхній імпорт так, щоб він не руйнував нашу цивілізацію - світовий запас величезний.
===
По суті, людина вибирає ту чи іншу стратегію; жити так, щоб звести до мінімуму ризик (збиток, страждання і т.п.),- чи так, щоб домагатися максимуму благ. У різних вікових групах, у різних історичних ситуаціях, при різних рівнях добробуту люди схиляються чи до того, чи до іншого вибору. В цілому, в СРСР було явно затягнуто існування порядку, за якого весь життєустрій був побудований у відповідності зі стратегією мінімізації ризику.
===
Я думаю, важлива причина нашої поразки полягає в тому, що в СРСР усе гірше задовольнялася одна з основних потреб людини - потреба в невизначеності, у пригоді. Як біологічний вид, людина виникла і розвивалася в пошуку та в полюванні. Навіть пацюк іде від повної годівниці та лізе в невідомий і небезпечний лабіринт. Це прагнення закладене в нас біологічно, як інстинкт, і було важливим фактором еволюції людини. Тому будь-який соціальний порядок, що не дозволяє відповісти на заклик цього інстинкту, буде рано чи пізно відкинутий.
У старших поколінь із задоволенням цієї потреби не було проблем - і смертельного ризику, і пригод доля їм відпустила надміру. А що залишалося, починаючи з 60-х років, усій масі молоді, яка на своїй шкірі не випробувала ні війни, ні розрухи? БАМ, горілка і злочинність? Цього було мало. Ризик і боротьба реально виникали при тертях і зіткненнях саме з бюрократією, з державою, що і створювало її образ як ворога.
Нас за перебудови увели від цього питання, запропонувавши зовні схожу тему волі як політичної категорії. Але мова не про неї, ця воля - та ж годівниця в пацюка. Її скільки завгодно на Заході - а діти з гарних родин йдуть у наркомани чи кінчають із собою. До речі, і нестача в СРСР політичних свобод - теж помилкова проблема, а виходить, безпідставне обвинувачення. Були б ці свободи - а принципово краще б не стало. А якщо говорити на чистоту, то для тих, хто мав потребу у свободі, її в СРСР було набагато більше, ніж на Заході. Наш режим установлював начебто б "тверді" правила гри, але правила зовнішні. А в душу зовсім не ліз, у нього для цього і засобів технічних не було.
На Заході ж людина плентається наче у духовних кайданах. Будь ти хоч консерватор, хоч лівий терорист (ці "несуттєві" розходження допускаються), твої мозки промиті до самих основ. [...] І це не жарт, тому що всім явищам на Заході дається одне, розроблене на якихось "фабриках думки" тлумачення - а потім праві та ліві починають лаятися. Вони розходяться у питаннях "хто винен", але не беруть під сумнів саму модель пояснення.
А стабільний режим Заходу тому, що весь його життєустрій засновано на постулаті "війна всіх проти всіх" - як конкуренція. Всіх людей зіштовхнули між собою, як на ринзі, і держава, як поліцейський, лише стежить за дотриманням правил війни. Третина населення ввергнута в бідність і в буквальному розумінні бореться за існування - ніяких інших пригод їй уже не треба.
Подивиться, як відреагувала правляча еліта на студентські хвилювання 1968 року. Було очевидно, що ті події поставили під погрозу гегемонію буржуазної ідеології. Духовні запити молоді переросли можливості західної "індустрії мрій" Перед елітою, грубо кажучи, було два шляхи: чи піти назустріч зрослим запитам, зробити суспільство більш відкритим і справедливим - чи знизити, "придушити" запити, створивши соціальні труднощі. Тобто зрушитися "вправо". І було вирішено "придушити" запити.
З початку 70-х років у США вдалося впровадити у свідомість мас принцип: "не очікувати занадто багато від життя і задовольнятися тим, що є". Щоб знизити домагання і бунтарський дух, просто утруднили людям життя (новий економічний курс одержав назву "рейганоміка"). Один зі студентських лідерів США сказав у 1977 році: "У 60-і роки було просто бути ідеалістичним і виступати за соціальні зміни та все таке. Я думаю, що сьогоднішні студенти до смерті налякані своїм майбутнім".
===
На тлі цих драм і постійних перемог та поразок життя радянської людини з його гарантованим добробутом (навіть якби воно було велике!) перетворювалася в безцільне існування. Нудно жити, якщо окуляри коштують три карбованці. Щоб не було нудно, тебе вже потрібно як мінімум пирнути ножем. Але в цій грі у нормальної людини не буває перемог, одні поразки - і така гра не вабить, а тому і проблеми не вирішує. Середній людині жити при розвитому радянському соціалізмі стало нудно. І ніякого виходу з цієї нудьги наш проект не пропонував. Більш того, він прямо стверджував, що далі буде ще нудніше. І отут мова йде не про помилку Суслова чи навіть Леніна.
Той соціалізм, що будували більшовики, був ефективний як проект людей, які звідали лихо. Це могло бути лихо знедолених і ображених соціальних шарів, лихо нації, яка відчуває загрозу колонізації, лихо зруйнованої війною країни. Але проект не відповідав запитам суспільства благополучного - суспільства, яке вже пережило і забуло лихо.
===
Так у чому ж помилка радянського життєустрою? Залишимо для іншого разу зіткнення - спочатку приховане, а потім явне - із творчою інтелігенцією. Це - зовсім особливе явище. Поговоримо про основну масу населення - людей з повсякденним мисленням. Помилка радянського проекту в тому, що він прийняв як догму переконання, начебто всі люди готові зробити творче зусилля і будуть раді просто наданню такої можливості. Ця догма невірна двічі. По-перше, не усі мріють про творчість, у багатьох ці мрії подавлені в дитинстві - батьками, садком, школою. По-друге, значна частина тих, хто мріяв, випробували невдачу при першій спробі та не змогли перебороти психологічний бар'єр, щоб продовжити.
===
Я не вірю, що стимулювання погрозою - єдиний механізм, який змушує робити зусилля. Більш того, цей механізм неминуче травмує душу і збіднює життя найуспішної людини. І я ні в якому разі не кличу його впроваджувати чи імітувати - це було б повним крахом. Але треба визнати як провал усього радянського проекту те, що він виявився нездатним створити інший, не роз'єднуючий людей механізм їхнього залучення в напружену творчість. А виходить, зробив глибоко незадоволеними масу людей. Так у родині, що одержала статок, з низькою культурою молоді люди починають багато їсти і спати до обіду - вони втрачають радість життя, починають хмурніти й озлоблятися.
===
Лідери опозиції виходять з догми істмату і вважають, що погіршення матеріального становища людей підриває позиції режиму. А на ділі зовсім навпаки. Якби зберігся радянський рівень добробуту, цей режим не проіснував би і півроку. Він тримається на тому, що змусив людей боротися за існування - це цілком займає їхні думки і сили й одночасно дає сурогат духовної їжі.
У той же час режим на вкрадені в людей гроші створив небувало барвистий світ образів - і у вигляді речей для частини громадян, і у вигляді вітрин та реклами для інших, і у вигляді потоку західної маскультури для молоді.