Мустафа ДЖЕМІЛЄВ: "НАЙГОЛОВНІШЕ, ЩО МИ - ВІЛЬНІ!"
08/29/2003 | line305b
Мустафа ДЖЕМІЛЄВ: "НАЙГОЛОВНІШЕ, ЩО МИ - ВІЛЬНІ!"
Тамара Соловей, "Кримська Свiтлиця" №35 за 29.08.2003
В автобусі, наданому кримськотатарським театром, який забезпечував пересування по місту учасників урочистостей, присвячених 12-й річниці української державної незалежності, на табличці був напис кримськотатарською мовою, котрий закінчувався словом "манкурт". Я запитала у водія, як воно тлумачиться кримськотатарською.
- Це людина, котра відмовляється вивчати свою рідну мову, - як розумів, пояснив мені водій.
А чи є подібний напис в автобусі, який обслуговує наш рідний український театр? Посміхаєтеся? Думаєте, що і автобуса такого взагалі не існує? Бо чого б це тоді нас, українців, на честь здобуття нашою державою незалежності від нашої Української православної церкви (Київського патріархату) до пам'ятника нашому духовному вчителеві Тарасу Шевченку, а далі - до пам'ятника Петру Григоренку, теж українцю, що не посоромив свою націю в тяжкий для кримськотатарського народу час, і нарешті до музею державної незалежності транспортував саме цей автобус з написом, який для нас, схоже, зовсім не є актуальним?
А справа в тім, що виявляти "екстремізм" у нас чомусь можуть дозволити собі лише кримські татари - зокрема, "екстремізм" святкувати річницю української державної незалежності саме в день свята (на те й вихідний), а не на чотири доби раніше, як це зробила наша кримська влада, що проводила урочисте засідання 20 серпня. Бо для кримських татар це не просто дата, під яку треба відзвітуватися, а день, з яким вони пов'язують надії на своє національно-культурне і духовне відродження, про що, зокрема, і йшлося у виступі голови Меджлісу цього народу народного депутата України Мустафи Джемілєва.
І він - не єдиний представник офіційної влади, котрий відвідав це, як виявилося, суто народне, за покликанням серця, свято. Тут був присутнім і віце-прем'єр уряду АРК Едіп Гафаров. Але знов-таки не українець, не росіянин, а кримський татарин, який міг собі дозволити вільне, не зарегламентоване виявлення своїх почуттів. Знайшов хвилинку, аби побути цього дня серед однодумців, і ректор інженерно-педагогічного університету Февзі Якубов.
Кримській офіційній "українсько-російській" владі не так вже й просто балансувати поміж Сціллою і Харибдою, бо щиро патріотичну позицію займати вона не хоче або ж до цього ще не дозріла (та й чи зрозуміє її російськомовна більшість?), а іншу, споріднену тій, що імпонує масам, навіть за бажання не може - не дозволяють крісла. Проте, як не дивно, в храмі рівноапостольних Володимира та Ольги УПЦ КП, де відбувалося урочисте богослужіння, цього разу молилися і за кримську владу. І одна з причин в тому, що до серпневих релігійних свят прем'єр-міністр уряду Сергій Куницин подарував єпархії УПЦ КП легковий автомобіль. А це - ще один аргумент, який вселяє надію...
Але представники старшого покоління (це вони в основному складають актив української громади) вже розучилися жити вірою в краще майбутнє. Вони бажали бачити поруч не лише голову кримського відділення УРП "Собор" Владислава Єрмакова та голів кримських організацій КУНу і ОУН Василя Овчарука й Марію Іщук, але і представників нині діючої влади, голів численних українських патріотичних організацій...
Наприкінці служби в храмі з'явився Мустафа Джемілєв. Перш ніж він по-братньому привітався з владикою Климентом, я встигла поставили йому кілька запитань:
- Що сьогодні привело Вас до Української православної церкви?
- Свято, День незалежності України, яке є для нас спільним. Адже в цій церкві зібралися справжні патріоти держави, до яких належимо і ми. Нам теж не байдуже її майбутнє, ми теж боролися за її незалежність і з нею пов'язуємо свої кращі сподівання.
- Як Ви оцінюєте наше сьогодення?
- Нині ще не все в державі так, як хотілося б. Але найголовніше, що ми - вільні. Можемо висловлювати свої думки, не боячись кари. Попри економічні труднощі, ця держава нас підтримує. Президент України задля легалізації Меджлісу створив Раду його представників при своїх структурах, що дає можливість спілкуватися з ним напряму.
- І Ви досягаєте консенсусу?
- Так. Але місцева влада часто саботує розпорядження згори.
Приблизно ці ж думки висловив Мустафа Джемілєв і під час виступу біля пам'ятника Петру Григоренку після урочистого молебня і покладання квітів, завершивши промову словами: "Сподіваюся, що Україна стане рідною матір'ю для кожного її громадянина і кожен буде радий віддати за неї життя".
Про те, що це - не просто красиві слова, що вони вистраждані і увійшли до "виховного кодексу" майбутніх поколінь, засвідчили виступи українською мовою кримськотатарських малюків біля цього пам'ятника.
Закінчилося свято відвідуванням музею історії України, який було створено колишньою директоркою сімферопольської україномовної школи-інтернату Валентиною Чекаліною, але на базі вже іншого навчального закладу - школи-інтернату для дітей сиріт, що успадкували приміщення.
- Якщо вже не вдалося повернути це приміщення для україномовного навчального закладу, як того, здавалося б, вимагають справедливість і логіка, то хай хоча б оселиться в ньому шматочок справжньої України, з її історичним минулим, звичаями, традиціями, трудовою і бойовою славою, мистецькими та науковими досягненнями.
В просторій кімнаті цілу стіну займає панно роботи художника Віктора Дмитрієва, подароване шкільному музею. Знайшлося місце в музеї і борцям за державну незалежність України, в тому числі воякам УПА.
Плани у Валентини Чекаліної великі - вибороти музею звання народного, та ще й з наступного року почати все ж таки викладання історії України в інтернаті державною мовою.
Тож не будемо думати, що українська держава, її незалежність - це в Криму лише "проблеми" кримськотатарського народу, як могло б здатися 24 серпня випадковій людині. Це свято всіх, для кого генетично дорога і рідна наша земля.
Тамара Соловей, "Кримська Свiтлиця" №35 за 29.08.2003
В автобусі, наданому кримськотатарським театром, який забезпечував пересування по місту учасників урочистостей, присвячених 12-й річниці української державної незалежності, на табличці був напис кримськотатарською мовою, котрий закінчувався словом "манкурт". Я запитала у водія, як воно тлумачиться кримськотатарською.
- Це людина, котра відмовляється вивчати свою рідну мову, - як розумів, пояснив мені водій.
А чи є подібний напис в автобусі, який обслуговує наш рідний український театр? Посміхаєтеся? Думаєте, що і автобуса такого взагалі не існує? Бо чого б це тоді нас, українців, на честь здобуття нашою державою незалежності від нашої Української православної церкви (Київського патріархату) до пам'ятника нашому духовному вчителеві Тарасу Шевченку, а далі - до пам'ятника Петру Григоренку, теж українцю, що не посоромив свою націю в тяжкий для кримськотатарського народу час, і нарешті до музею державної незалежності транспортував саме цей автобус з написом, який для нас, схоже, зовсім не є актуальним?
А справа в тім, що виявляти "екстремізм" у нас чомусь можуть дозволити собі лише кримські татари - зокрема, "екстремізм" святкувати річницю української державної незалежності саме в день свята (на те й вихідний), а не на чотири доби раніше, як це зробила наша кримська влада, що проводила урочисте засідання 20 серпня. Бо для кримських татар це не просто дата, під яку треба відзвітуватися, а день, з яким вони пов'язують надії на своє національно-культурне і духовне відродження, про що, зокрема, і йшлося у виступі голови Меджлісу цього народу народного депутата України Мустафи Джемілєва.
І він - не єдиний представник офіційної влади, котрий відвідав це, як виявилося, суто народне, за покликанням серця, свято. Тут був присутнім і віце-прем'єр уряду АРК Едіп Гафаров. Але знов-таки не українець, не росіянин, а кримський татарин, який міг собі дозволити вільне, не зарегламентоване виявлення своїх почуттів. Знайшов хвилинку, аби побути цього дня серед однодумців, і ректор інженерно-педагогічного університету Февзі Якубов.
Кримській офіційній "українсько-російській" владі не так вже й просто балансувати поміж Сціллою і Харибдою, бо щиро патріотичну позицію займати вона не хоче або ж до цього ще не дозріла (та й чи зрозуміє її російськомовна більшість?), а іншу, споріднену тій, що імпонує масам, навіть за бажання не може - не дозволяють крісла. Проте, як не дивно, в храмі рівноапостольних Володимира та Ольги УПЦ КП, де відбувалося урочисте богослужіння, цього разу молилися і за кримську владу. І одна з причин в тому, що до серпневих релігійних свят прем'єр-міністр уряду Сергій Куницин подарував єпархії УПЦ КП легковий автомобіль. А це - ще один аргумент, який вселяє надію...
Але представники старшого покоління (це вони в основному складають актив української громади) вже розучилися жити вірою в краще майбутнє. Вони бажали бачити поруч не лише голову кримського відділення УРП "Собор" Владислава Єрмакова та голів кримських організацій КУНу і ОУН Василя Овчарука й Марію Іщук, але і представників нині діючої влади, голів численних українських патріотичних організацій...
Наприкінці служби в храмі з'явився Мустафа Джемілєв. Перш ніж він по-братньому привітався з владикою Климентом, я встигла поставили йому кілька запитань:
- Що сьогодні привело Вас до Української православної церкви?
- Свято, День незалежності України, яке є для нас спільним. Адже в цій церкві зібралися справжні патріоти держави, до яких належимо і ми. Нам теж не байдуже її майбутнє, ми теж боролися за її незалежність і з нею пов'язуємо свої кращі сподівання.
- Як Ви оцінюєте наше сьогодення?
- Нині ще не все в державі так, як хотілося б. Але найголовніше, що ми - вільні. Можемо висловлювати свої думки, не боячись кари. Попри економічні труднощі, ця держава нас підтримує. Президент України задля легалізації Меджлісу створив Раду його представників при своїх структурах, що дає можливість спілкуватися з ним напряму.
- І Ви досягаєте консенсусу?
- Так. Але місцева влада часто саботує розпорядження згори.
Приблизно ці ж думки висловив Мустафа Джемілєв і під час виступу біля пам'ятника Петру Григоренку після урочистого молебня і покладання квітів, завершивши промову словами: "Сподіваюся, що Україна стане рідною матір'ю для кожного її громадянина і кожен буде радий віддати за неї життя".
Про те, що це - не просто красиві слова, що вони вистраждані і увійшли до "виховного кодексу" майбутніх поколінь, засвідчили виступи українською мовою кримськотатарських малюків біля цього пам'ятника.
Закінчилося свято відвідуванням музею історії України, який було створено колишньою директоркою сімферопольської україномовної школи-інтернату Валентиною Чекаліною, але на базі вже іншого навчального закладу - школи-інтернату для дітей сиріт, що успадкували приміщення.
- Якщо вже не вдалося повернути це приміщення для україномовного навчального закладу, як того, здавалося б, вимагають справедливість і логіка, то хай хоча б оселиться в ньому шматочок справжньої України, з її історичним минулим, звичаями, традиціями, трудовою і бойовою славою, мистецькими та науковими досягненнями.
В просторій кімнаті цілу стіну займає панно роботи художника Віктора Дмитрієва, подароване шкільному музею. Знайшлося місце в музеї і борцям за державну незалежність України, в тому числі воякам УПА.
Плани у Валентини Чекаліної великі - вибороти музею звання народного, та ще й з наступного року почати все ж таки викладання історії України в інтернаті державною мовою.
Тож не будемо думати, що українська держава, її незалежність - це в Криму лише "проблеми" кримськотатарського народу, як могло б здатися 24 серпня випадковій людині. Це свято всіх, для кого генетично дорога і рідна наша земля.