МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

А. Гриценко: "Я — абсолютно самостійний політик." Вы поверили?

06/16/2006 | Эксперт
Анатолій ГРИЦЕНКО: «Органи місцевого самоврядування не були поінформовані про проведення навчань»

Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь

АНАТОЛІЙ ГРИЦЕНКО КОМЕНТУЄ ПОДІЇ НА ПІВОСТРОВІ

Напевно, немає нічого дивного в тому, що багато проблем і прорахунків Києва проявляються саме в Криму. По-перше, хоч би тому, що автономний статус республіки Крим уже сам по собі суперечить унітарному устрою України. А будь-яка автономія прагне до ще більшої самостійності. По-друге, на території півострова перебувають іноземні військові формування, що породжує безліч як юридичних, так і політичних суперечок. По третє, землі Криму — це безцінне багатство, заполучити яке багато хто прагне за будь-яку ціну. По-четверте, Крим — це історична батьківщина кримських татар, які повернулися на свою землю і тепер вимушені боротися за право бути на ній повноправними громадянами. По-п’яте, Крим — це Крим. Він багатонаціональний, полікультурний, щорічно він приймає мільйони громадян з усього СНД, а тому повинен ефективно розвиватися, щоб витримувати конкуренцію з іншими курортами світу. І звичайно ж, відповідальність і за розвиток регіону, і за збереження на ньому миру та спокою багато в чому лежить на місцевій владі. Зокрема — на Верховній Раді Криму, уряді автономії і їх керівництві.



Голова Верховної Ради Криму Анатолій Гриценко, обраний новим складом кримського парламенту, — людина в автономії не нова. Він народився в Криму, тут же здобув вищу освіту, тут же робив політичну й управлінську кар’єру. Він не новачок навіть на посаді спікера : в 1997 — 1998 рр. А. Гриценко вже очолював парламент. Події останнього місяця в Криму дозволили новообраному спікеру одразу ж стати однією з найпомітніших політичних фігур на півострові. Його думка про події у Феодосії, про співпрацю Сімферополя та Києва, про те, як вирішити численні кримські проблеми, — в інтерв’ю Анатолія Гриценка «Дню».

«ПОДІЇ В КРИМУ ТРЕБА ОЦІНЮВАТИ СПОКІЙНІШЕ»

— Анатолію Павловичу, ви стверджували, що нинішній парламент, у якому домінують депутати з проросійськими настроями, не буде ні «п’ятою колоною» в Україні, ні «антикиївським анклавом». Але вже сьогодні кримський парламент, депутати якого підтримали рішення місцевих рад про оголошення Криму «територією без НАТО», сприймається як чинник дестабілізації. Ви під час своєї попередньої роботи на посаді голови кримського парламенту активно протистояли сепаратистським настроям Мєшкова. Чи відіграватимете і цього разу роль спікера-миротворця, який стримує екстремістські пориви деяких депутатів?

— Розумієте, слова про «п’яту колону» й «антикиївський анклав» я сприймаю як публіцистичні висловлення журналістів для залучення уваги читачів до проблеми. Треба розуміти, що в цьому є певне перебільшення. І хоча передумови для протистояння з Києвом існують, але, по-перше, вони наявні поки що лише потенційно, а по-друге, я докладу всіх зусиль, щоб не дати їм реалізуватися.

Водночас робочі протиріччя та дискусії не лише можуть, а й навіть повинні існувати. Адже протиріччя закладені в самій Конституції України, оскільки є автономія, і вона претендуватиме на свою частку повноважень у будь-якому випадку. Зокрема, Крим і надалі наполягатиме на розширенні економічних повноважень, на праві більшої економічної ініціативи та праві застосовувати додаткові важелі для наповнення бюджету. Я не вбачаю резону центра заперечувати наше право на це. Якщо автономія вбачає можливості для більшого наповнення бюджету через економічний експеримент, через якісь додаткові податкові платежі, які, звісно, не були б тягарем для громадян, але були б стимулюючим чинником економіки, то чому б нам цього не дозволити?

А з політичного погляду, я хотів би, щоб українські політики більш зважено підходили до оцінок кримських подій і не давали приводів для конфліктних ситуацій. Депутати, які обрані до Верховної Ради Криму і на керівні посади в ній, є державними службовцями, складали присягу, і, я впевнений, вони дотримуватимуться Конституції та законів України. Ми всі розуміємо, що в нашій країні є Президент, і хоч яку б політичну силу він представляв, він — глава держави. І Верховна Рада Криму не має наміру стосовно нього бути в опозиції. Разом із тим, по відношенню до окремих дій політиків, до рішень окремих органів, які дестабілізують ситуацію в АРК, ми висловлюватимемо своє ставлення, зокрема в заявах і зверненнях до вищих органів влади, до Президента. Президент Віктор Ющенко, здається, саме за це право народу й боровся на Майдані. В Україні, сподіваюся, з однодумністю вже покінчено.

— Ви, напевне, зараз мали на увазі представника Президента в Криму Геннадія Москаля, з яким у вас уже відбулася перепалка заявами, а кримський парламент навіть прийняв заяву про неприпустимість перебування Москаля на його нинішній посаді. Багато хто вважає, що ситуація переростає в протистояння на зразок того, що було в Криму між Грачем і Куніциним. Як ви оцінюєте можливості розвитку відносин із представником глави держави?

— На жаль, привід для протистояння та для заяв подав сам Москаль. У нас неможливе протистояння на кшталт Грач — Куніцин, бо вони були керівниками республіки, а Москаль не є керівником республіки. І що толерантніше поводитиметься Геннадій Геннадійович в Криму, то більше його діяльність відповідатиме нормам закону про представництво Президента України в Криму. Усе буде нормально, якщо представник Президента менше займатиметься піаром і турбуватиметься про свою значущість. Тоді не буде негативних оцінок із боку депутатів. Я поважаю представництво глави держави як конституційний орган, але його представник повинен говорити зважено та продумано, оскільки його слова та дії одразу ж екстраполюються на самого Президента. Мені ж його вчинки та риторика іноді не зрозумілі взагалі.

— Однак Москаль стверджує, що рішення парламенту — справа рук десятка депутатів, які мають негаразди із законом, які бояться його та збираються «прибрати» його з Криму?

— Я не думаю, що Геннадія Геннадійовича хтось боїться. Якби справа була лише в цих 12-х депутатах, як він стверджує, то було б 12 голосів, але ж проголосував 61 депутат. Заява Москаля про те, що не Верховна Рада має давати оцінку представнику глави держави, теж не цілком правомірна. Депутати мають право висловити будь-яке своє ставлення до будь-яких явищ і персоналій, і Верховна Рада й надалі робитиме заяви з кожного важливого питання нашого життя.

— Зараз багато хто звертає увагу на те, що в Партії регіонів дуже жорстка дисципліна. Ви член цієї партії. У зв’язку з цим побоюються, що ви можете бути не самостійним політиком. Можете прокоментувати ці здогади?

— Я — абсолютно самостійний політик. Я не піддаюся впливу комерційних структур, не перебуваю в жодних фінансових структурах. Але я — людина команди, це безумовно. У нас є лідер, Віктор Янукович, є політрада партії, і я виконуватиму рішення партії. Це і є парламентська партійна система, хоч у будь-якому випадку інтереси Криму та кримчан для мене — понад усе. З іншого боку, є Президент країни, і звісна річ, що я всі свої дії координуватиму зокрема і з главою держави.

«МЄШКОВЩИНА» ТА ЯК ІЗ НЕЮ БОРОТИСЯ

— Ваш рецепт: як сьогодні об’єднати країну?

— Продуктивні протиріччя між політичними силами будуть завжди. Але чи будуть вони яскраво вираженими або знівельованими, залежить від того, яка ситуація складеться в Києві, яким буде формат коаліції, чи зуміють політики домовитися в ім’я об’єднання України, в ім’я стабільності в країні. Адже якщо прірва між регіонами ширшатиме в геометричній прогресії, то це позначатиметься на стані людей і політичних відносинах у регіонах, підриватиме суспільно-політичні умови... Крім того, треба приймати державну програму з розвитку окремих регіонів України з урахуванням їхніх особливостей.

— Анатолію Павловичу, ви вже вдруге стаєте главою парламенту. Коли було простіше працювати: в 1997— 1998 роках чи тепер?

— З одного боку, сьогодні легше, бо є досвід політичної та господарської роботи. Це допомагає чітко розставляти акценти. Однак попередній період був ще більше насичений протиріччями, відрізнявся жорстким протистоянням між Києвом і Сімферополем, між нашим парламентом і президентом Мєшковим. Тоді діяла перша конституція Криму, що фактично проголошувала півострів самостійною державою. І цих протиріч тоді не змогли подолати насамперед у кримській Верховній Раді, і на тлі загострення відносин Київ скасував цю конституцію і 40 кримських законів. Під сумнів була поставлена сама легітимність автономії та всіх органів влади в ній...

— Ситуацію з Мєшковим часто згадують, коли йдеться про сепаратизм. Ви одразу після рубежу, коли скасували конституцію, були обрані головою парламенту. Як вдалося нормалізувати ситуацію?

— Річ у тому, що тоді чинником загострення відносин як в Україні, так і в самому Криму, був особисто Мєшков, який, як ви пам’ятаєте, навіть блокував будівлю та намагався розпустити Верховну Раду. Деякі політики закидають мені зараз у тому, що я працював із Мєшковим. Так, я був депутатом у той час, коли він був президентом, і ролі в нас були різні. Коли він почав підривати суспільно-політичну ситуацію в країні, я разом із групою депутатів зробив усе, щоб усунути Мєшкова з посади. Я завжди відстоював законність і єдність держави, мобілізувавши депутатів проти сепаратизму, який Мєшков упроваджував у Криму. До речі, за ту, першу, конституцію я не голосував.

Після скасування конституції на мені лежав обов’язок відновити статус-кво. І мені вдалося разом із уже сформованою більшістю того парламенту наполягти на прийнятті закону про Верхову Раду Криму, який не лише забезпечував стабільність, а й перетворював наш парламент на легітимний орган. Цей закон діє і зараз. Ми також наполягли на прийнятті закону про вибори Верховної Ради Криму, почали працювати над Конституцією. Якщо ви пам’ятаєте, то там із 138-ми статей не було затверджено лише 17. Це свідчить про те, що вже тоді ми були на правильному шляху. І могли б уже тоді уникнути деяких протиріч, які наявні сьогодні. Так, якби тоді була затверджена стаття про те, що в Криму державними є три мови — українська, російська і кримськотатарська, як ми пропонували, то нинішнього загострення відносин навколо мовної проблеми могло б не бути взагалі.

— А те, що відбулося у Феодосії, можна було передбачити?

— Це абсолютно несподіване загострення ситуації. Зрозуміло, що Київ утратив можливість проведення через парламент дозволу про присутність іноземних військ. Через це органи місцевого самоврядування не були поінформовані у відповідному порядку про проведення навчань «Сі Бриз — 2006». Але причина тепер уже не має значення. Моя робота була спрямована на те, щоб не допустити ще більш небезпечного протистояння. У результаті нам вдалося за наявності гострих протиріч зберегти стабільність у парламенті, не допустити антагонізму серед депутатського корпусу...

СТРАТЕГІЯ ДЛЯ АВТОНОМІЇ

— Для Криму зараз дуже важливо визначитися з перспективами свого розвитку. Чи є у вас стратегія розвитку автономії, в чому вона полягає?

— Найближчим часом ми створимо робочу групу з розробки комплексної програми автономії на 15 років. Є вже багато різних програм і стратегій, але вони або галузеві, або короткострокові, а Криму потрібна стратегія на значну перспективу і комплексна.

Разом із тим, змоделювати ми можемо досить грамотно, але для виконання будь-якої стратегії потрібні важелі, насамперед фінансові. Ми свого часу часто критикували систему, за якої для затвердження генплану будь-якого села треба було їхати до Москви. Але сьогодні маємо таку ж незавершену систему бюджетних відносин. Наприклад, цього року на соціальну сферу нам виділили 42 мільйони гривень, але програму з їх використання треба затверджувати в Кабінеті Міністрів. Хіба там краще за нас знають наші потреби? Нащо ми відраховуємо в центр великі кошти, а потім їздимо туди і просимо субвенцій для вирішення різних проблем? Це абсурд. Щоб Крим менше займався політикою, треба навантажити його економікою? Я думаю, що ми повинні добитися того, щоб самим наповнювати свій бюджет згідно з Конституцією, яка передбачає, що всі податки залишаються в Криму, а в центр відраховуємо необхідні кошти на виконання загальнодержавних повноважень. Не треба, до речі, щоб «Нафтогаз України» купував у «Чорноморнафтогазу» весь газ за собівартістю, а ми його випрошували й отримували вже тільки за лімітом. Через те, що «Чорноморнафтогазу» дозволено реалізовувати паливо лише побутовим споживачам, наша промислова сфера поставлена в залежність від поставок газу підприємством «Газ-Тепло», а перебої з ним знижують ефективність усієї галузі. Коли ми отримаємо можливість самим наповнювати свій бюджет, тоді ми зможемо говорити, що будь-яка стратегія буде реалізована, і тоді люди зрозуміють, нащо потрібна влада в Криму.

У нашій стратегії головним пріоритетом повинна стати курортно-рекреаційна сфера. Ми зараз часто говоримо, що нашому курорту далеко до світового рівня. Це правда, але щоб вивести його на світовий рівень, необхідні неабиякі грошові вливання. На порожньому місці, з повітря, цього не зробиш. Ми повинні в близькому майбутньому при реалізації курортних об’єктів сформувати спеціальний фонд і спрямувати ці кошти на реконструкцію інфраструктури курорту. Тоді ми отримаємо стабільного платника податків, тоді буде сформований фонд продажу землі, тоді населені пункти стабільно розвиватимуться.

Нам узагалі треба переглянути стратегію курорту. Я нещодавно розмовляв із послом Німеччини в Україні Дітмаром Штюдеманном, і він каже: навіщо ви будуєте в Ялті 16- поверхові готелі, адже європейці звикли відпочивати в котеджах і туди ніколи не поїдуть? А ми все ще будуємо з розрахунку на курортників із СНД, а й у них незабаром зміняться смаки. Більш того, на мою думку, ми ще гідно не оцінили лікувальні чинники Криму, на які попит у світі дуже високий. Наші грязелікарні поки що зосереджені переважно в Саках, хоча на Керченському півострові є кілька лікувальних родовищ, зокрема унікальне озеро Чокрак, яке містить 4,5 мільйона тонн сріблоносних грязей. Поки приватники там виробляють кілька десятків видів косметичної продукції, але ж це курортний клондайк, якого ми поки ще не помічаємо і не враховуємо у своїй стратегії.

— Під час виборів ваші опоненти говорили про те, що мета вашої влади — «провести дерибан Криму»? Як ви це робитимете?

— У нас зараз такі суспільні настрої, що будь-яку приватизацію, навіть законну, називають «дерибаном». Я не знаю, що таке «дерибан Криму», але його господарський комплекс уже настільки розбалансований, що треба серйозно наводити порядок. На жаль, усе, що було почато раніше, — перевірки розподілу землі, приватизація в санаторно-курортному комплексі, в промисловості, — не доведене до логічного завершення, і це породжує побоювання, що хтось може продовжувати «прихватизацію»...

— Але яким чином можна вирішити проблему із землею, що дестабілізує ситуацію в автономію от уже кілька років?

— Моя діяльність почалася з роботи, спрямованої на зняття напруження в питаннях землі, — об’їхав усі поляни протесту, поговорив з усіма людьми, ми кілька разів розглянули це питання на різних нарадах, створили робочу групу. Я впевнений, що ми цю проблему вирішимо. Підходи такі. Ми повинні говорити про те, що кожен громадянин України має право отримати безплатно земельну ділянку під будівництво житлового будинку. Є ця земля? Так. Але річ у тому, що цей процес триває стихійно, незаконно і нараховує багато зловживань. Скажімо, зараз люди будують на землі птахофабрики імені Дзержинського, яка належить Академії аграрних наук України. Понад 2,5 тисячі гектарів землі не використовують більше 15 років. Люди бачать, що земля простоює, поряд один за другим зростають котеджі. Це їх непокоїть, породжує чутки та підозри, й оскільки влада не наводить порядку, люди починають діяти самі.

І не можна забувати, що вся земля на території рад є власністю територіальної громади, і тільки вона може ухвалювати рішення про долю цієї землі. У нас же так виходить, що народ обирає владу, депутатів і голову, до яких потім місяцями не достукаєшся, і не доб’єшся вирішення своїх проблем. Я вважаю, що сама влада в деяких населених пунктах породила проблеми, коли люди вимушені, попри їхню національність, встановлювати свої пікети та наполягати на наділенні землею.

— Не менше суперечок, нарікань і кримінальних справ спричиняє приватизація в курортному комплексі. Чи можна її також ввести в законне русло?

— Без цього ми не рушимо далі в розвитку нашого курорту. Тут уже зробили багато помилок. Самі ж депутати складали план приватизації, і, наприклад, санаторій «Ай-Даніль» та ж Верховна Рада продала за 24 мільйони гривень, хоча сьогодні зрозуміло, що він коштує в сотні разів дорожче. Водночас місцеві ради не мають грошей для утримання інфраструктури та підтримки порядку. Тому я вніс пропозицію, і ми незабаром ухвалимо таке рішення, щоб надалі весь продаж соціальних об’єктів нерухомості, земельних ділянок проводили тільки на відкритих аукціонах, і процеси ці триватимуть публічно. Люди знатимуть, що об’єкти не «дерибаняться», а продаються законно, і що після такого продажу з’являться гроші в бюджеті, буде можливість провести реконструкцію об’єктів соціальної сфери, залучити інвестиції.

— У дуже скрутному становищі кримське село. У чому має полягати програма реформування аграрного сектора економіки?

— Це проблема не стільки складна, скільки велика та капіталомістка. Держава повинна відповісти раз і назавжди: а чи потрібне їй сільське господарство та для чого? Україна — історично аграрна країна, але сьогодні селяни позбавлені можливості заробляти собі на життя. Я провів зустрічі з сільчанами по всьому Криму. Люди без роботи, хоча є земля, є зрошування, але справа не налагоджена. Одна з причин полягає тому, що сьогодні немає держзамовлення на продукцію сільського господарства, і люди не знають, скільки та чого треба вирощувати. Вирощували пшеницю, потім ячмінь, тепер усі перекинулися на рапс. У нас не розвинена система іпотечних банків, бірж, агроторгових домів. Існує величезний диспаритет цін на продукцію сільського господарства та паливо, добрива, хімікати, техніку для села, які в багато разів дорожчі за те, що може продати селянин. Серйозними гравцями на цьому полі більш- менш можуть бути тільки великі господарства. Дрібні фермери поки не конкурентоспроможні. Сільське господарство треба зробити інвестиційно привабливим. А для цього необхідна система держзамовлень, відновлення соціальної інфраструктури села — торгівлі, транспорту, ЖКГ, культури, сервісу, і створення маркетингової інфраструктури — бірж, іпотечних банків. Тільки тоді село відродиться...

ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ

— Анатолію Павловичу, якою ви вбачаєте стратегію вирішення міжнаціональних і міжрелігійних проблем у Криму?

— Гадаю, насамперед наша робота має спричинити революцію у свідомості людей, нам треба відчути, що ми всі — жителі однієї країни, і треба шанобливо ставитися до людини будь-якого віросповідання та національності. Звісно, серйозних підстав для міжетнічних протиріч у Криму немає. Інша річ, що існує проблема облаштування депортованих. Наш Рескомнац перетворився на велику виконробську контору. Він не вирішує змістовних проблем культури, освіти, міжнаціональних відносин. У всіх питаннях для нього головне — гроші. Хто сьогодні наполягає на тому, щоб розвивалися традиції кримськотатарського народу? Хто насправді управляє процесами інтеграції цієї культури в багатонаціональну кримську культуру?

— Загалом цим би мав займатися меджліс, але його називають незаконним органом. До речі, ви збираєтеся підтримувати контакти з меджлісом кримськотатарського народу та координувати з ним свої зусилля?

— У нас сформована Рада представників кримськотатарського народу при Президентові і, безумовно, багато проблем ми вирішуватимемо разом із ним. Ми ж змогли залучити представників кримських татар до роботи в уряді. Багато кримських татар обрані депутатами в ради різних рівнів. При цьому я вважаю, що ми повинні викоренити ті чинники, які створюють напруження в Криму в міжнаціональній сфері. Треба усувати причини, а не боротися з наслідками.

— Як ви вважаєте, що треба зробити, щоб подолати корупцію в країні та в Криму?

— На жаль, ми дуже багато говоримо про боротьбу з корупцією. Однак за 12 років боротьби я не пам’ятаю, щоб когось із чиновників високого рангу притягували за статтею про корупцію. Піймають когось незначного, а справжніх корупціонерів ніхто не притягує. Цим ми створюємо негативний імідж «країни масової корупції». Які ж інвестиції сюди прийдуть?

Так, і в Криму існують зловживання, і ми затверджуватимемо програму боротьби з корупцією та оргзлочинністю. Але насправді все набагато складніше. Я думаю, що нам треба змінювати психологію людей і погляд на проблему. Ми продовжуємо мислити способом Дзержинського, коли кожен громадянин України — вже підозрюваний, а треба, щоб усі керувалися презумпцією невинності. Зусилля міліції треба спрямувати не на боротьбу з наслідками злочинності, а на захист прав і свобод громадян. Річ у тому, що, вийшовши на вулицю, наш громадянин повинен бути впевнений, що він у безпеці. Але якщо його побили, а потім хуліганів піймали і при цьому жваво звітують про начебто хорошу боротьбу зі злочинністю, то це зовсім не те. Нарівні з хуліганами потрібно карати і тих, хто допустив те, що хулігани побили або пограбували безвинного громадянина, бо правоохоронні органи в такому випадку не виконали тієї ролі, за яку платники податків платять їм гроші. Ми ж платимо гроші не для того, щоб злочинців успішно ловили, а для того, щоб злочинності запобігали, а права людини не відновлювалися, а були з самого початку надійно захищені та не порушувалися...

ДОВIДКА «Дня»

Гриценко Анатолій Павлович народився 21 вересня 1958 року в Керчі. У 1989 році закінчив Кримський сільськогосподарський інститут ім. М. І. Калініна за спеціальністю «Економіка й організація сільського господарства». Заслужений працівник місцевого самоврядування Автономної Республіки Крим. Депутат Верховної Ради Автономної Республіки Крим п’ятого скликання від виборчого блоку «За Януковича!». Член Партії регіонів. 1987 — 1995 рр. — голова виконкому Чистопільської сільської ради народних депутатів Ленінського району, в 1995 — 1996 рр. очолював Постійну комісію Верховної Ради АР Крим із місцевого самоврядування та державного устрою, з лютого 1997-го по квітень 1998 року — Голова Верховної Ради АР Крим. У 2001 році призначений головою Ленінської районної державної адміністрації. Із вересня 2005 року — перший заступник Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

№97, субота, 17 червня 2006

http://www.day.kiev.ua/163755/


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".