Остання промова Буратіно
02/02/2007 | Tatarchuk
ПОСЛЕДНЯЯ РЕЧЬ БУРАТИНО
Остання промова Буратіно
“В комедии я буду играть самого себя и прославлюсь на весь свет”
Алексей Толстой “Золотой ключик или Приключения Буратино”
Рік тому розстріляли Карабаса.
Трибунал відлучив від театру і вислав Алісу. Дуремарові у виправній майстерні успішно відбивають пам’ять про похмуре минуле і не дозволяють йому ловити п’явок. Базиліо взяли продавцем квитків, хоча всі знають, що він шахрує та готує новий заколот, схиляючи на свій бік П’єро, смертельно втомленого примхами Мальвіни, яка знуджено зраджує його то з головнокомандувачем армії повсталих ляльок Артемоном, то з Буратіно – імператором театру.
Сонячного ранку дерев’яний герой прокинувся і гидливо поглянув у дзеркало: пластичні операції задля зменшення носа, доручені старому Карло, наблизили його імператорську подобу до загального лялькового стандарту. Убравшись та наклавши грим, треба вийти на балкон, проказати укладену разом з П’єро промову, присвячену відкриттю нового театрального сезону. Відтак кілька варіантів – грати Мальвіну, давати інтерв’ю, вигадувати нові свята для лялькового народу.
Народ уже галасував, смоктав льодяники та розмахував парсунами імператора на площі перед палацом. Балкон був порожнім. Ніхто ніколи не дізнається, що трапилося з головним героєм тієї миті, але коли він вийшов до свого народу, то льодяники поляпалися на бруківку, а гамір натовпу затих. Імператор був неодягнений (якщо не брати до уваги блазенського ковпака, давно забутого усіма), на його обличчі нахабно стирчав колишній гострий ніс, а в руках не було тексту урочистої промови. Ніхто не насмілився вигукнути привітання. Буратіно підняв руку і сказав таке:
“Ляльковий народе нового театру! До тебе звертається дерев’яний чоловічок, пожбурений колись бульдогами у ставок за безпритульність, безгрошів’я та безробіття, котрий перемудрував бородатого диктатора і відшукав ключик від усіх дверей. Рік тому ми роздерли старі полотна, які приховували від нас головні двері, ми примусили бульдогів вилизувати наші дупи і зробили ключик гербом нашої імперії. Ми жорстоко судили наших ворогів і встановлювали пам’ятники загиблим друзям, чимало мерзотників спочили на дні того ставка, ми володіємо їхніми розкішними будинками і жеремо їхні вишукані страви. Їхні слуги стали нашими слугами. Бульдоги нишпорять у пошуках старорежимних глитаїв і палять невиправних ляльок на очищувальних вогнищах.
Сьогодні доведеться сказати правду. Ключик більше нічого не відчиняє, бо ми замінили замки, я залишаю цей марний скарб вам на згадку. Починається нова п’єса, але не та, якої ви чекали, а та, про яку ви, зосереджені лише на минулому, нічого не бажаєте й чути. Ви занедбали мрію про диво і натоптуєте кишені валютою з моїм профілем, ваші старанні дітки за партами плюють у мої портрети кульками з пожмаканого паперу. Кордони стереже Артемон. Нам ніхто не загрожує. Країна дурнів давно капітулювала й перетворилася на нашу колонію. Навіть епідемії кудись поділися з наших теренів після перемоги. Ляльки більше нічим не хворіють. Мети немає. Ви осягнули те, чого прагнули. У кожного є шанс опинитися в ліжку з Мальвіною чи принаймні подивитися її останнє шоу.
Сьогодні я знайшов у кишені старої куртки п’ять забутих монет. Я йду від вас, прихопивши тільки їх, заступ і блазенський ковпак. Я повернуся до країни дурнів на звалище і закопаю свої чарівні гроші у сміття. Треба чекати, доки виросте золоте дерево, і повторювати замовляння, як учили мене мої закляті вороги та шибайголови-дурисвіти – Базиліо й Аліса. Прощавайте. Ніхто з вас не зуміє відшукати мій золотий сад. Мені не шкода зоставляти ваш убогий завше один і той сам театр”.
Увечері, ніким не пізнаваний, дерев’яний чоловічок із заступом у руці полишив столицю через східні ворота. П’єро повідомив газети, що імператор збожеволів, перебуває у виправній майстерні, а владу переймає тимчасовий ляльковий комітет, однак народові більше сподобалася чутка, наче Буратіно пішов, аби викопати собі могилу.
** Текст, написанный задолго до Помаранчевой революции - А. Цветков. Анархия non stop. М., 1999, стр. 212
Переклав Андріс Вишняускас
Остання промова Буратіно
“В комедии я буду играть самого себя и прославлюсь на весь свет”
Алексей Толстой “Золотой ключик или Приключения Буратино”
Рік тому розстріляли Карабаса.
Трибунал відлучив від театру і вислав Алісу. Дуремарові у виправній майстерні успішно відбивають пам’ять про похмуре минуле і не дозволяють йому ловити п’явок. Базиліо взяли продавцем квитків, хоча всі знають, що він шахрує та готує новий заколот, схиляючи на свій бік П’єро, смертельно втомленого примхами Мальвіни, яка знуджено зраджує його то з головнокомандувачем армії повсталих ляльок Артемоном, то з Буратіно – імператором театру.
Сонячного ранку дерев’яний герой прокинувся і гидливо поглянув у дзеркало: пластичні операції задля зменшення носа, доручені старому Карло, наблизили його імператорську подобу до загального лялькового стандарту. Убравшись та наклавши грим, треба вийти на балкон, проказати укладену разом з П’єро промову, присвячену відкриттю нового театрального сезону. Відтак кілька варіантів – грати Мальвіну, давати інтерв’ю, вигадувати нові свята для лялькового народу.
Народ уже галасував, смоктав льодяники та розмахував парсунами імператора на площі перед палацом. Балкон був порожнім. Ніхто ніколи не дізнається, що трапилося з головним героєм тієї миті, але коли він вийшов до свого народу, то льодяники поляпалися на бруківку, а гамір натовпу затих. Імператор був неодягнений (якщо не брати до уваги блазенського ковпака, давно забутого усіма), на його обличчі нахабно стирчав колишній гострий ніс, а в руках не було тексту урочистої промови. Ніхто не насмілився вигукнути привітання. Буратіно підняв руку і сказав таке:
“Ляльковий народе нового театру! До тебе звертається дерев’яний чоловічок, пожбурений колись бульдогами у ставок за безпритульність, безгрошів’я та безробіття, котрий перемудрував бородатого диктатора і відшукав ключик від усіх дверей. Рік тому ми роздерли старі полотна, які приховували від нас головні двері, ми примусили бульдогів вилизувати наші дупи і зробили ключик гербом нашої імперії. Ми жорстоко судили наших ворогів і встановлювали пам’ятники загиблим друзям, чимало мерзотників спочили на дні того ставка, ми володіємо їхніми розкішними будинками і жеремо їхні вишукані страви. Їхні слуги стали нашими слугами. Бульдоги нишпорять у пошуках старорежимних глитаїв і палять невиправних ляльок на очищувальних вогнищах.
Сьогодні доведеться сказати правду. Ключик більше нічого не відчиняє, бо ми замінили замки, я залишаю цей марний скарб вам на згадку. Починається нова п’єса, але не та, якої ви чекали, а та, про яку ви, зосереджені лише на минулому, нічого не бажаєте й чути. Ви занедбали мрію про диво і натоптуєте кишені валютою з моїм профілем, ваші старанні дітки за партами плюють у мої портрети кульками з пожмаканого паперу. Кордони стереже Артемон. Нам ніхто не загрожує. Країна дурнів давно капітулювала й перетворилася на нашу колонію. Навіть епідемії кудись поділися з наших теренів після перемоги. Ляльки більше нічим не хворіють. Мети немає. Ви осягнули те, чого прагнули. У кожного є шанс опинитися в ліжку з Мальвіною чи принаймні подивитися її останнє шоу.
Сьогодні я знайшов у кишені старої куртки п’ять забутих монет. Я йду від вас, прихопивши тільки їх, заступ і блазенський ковпак. Я повернуся до країни дурнів на звалище і закопаю свої чарівні гроші у сміття. Треба чекати, доки виросте золоте дерево, і повторювати замовляння, як учили мене мої закляті вороги та шибайголови-дурисвіти – Базиліо й Аліса. Прощавайте. Ніхто з вас не зуміє відшукати мій золотий сад. Мені не шкода зоставляти ваш убогий завше один і той сам театр”.
Увечері, ніким не пізнаваний, дерев’яний чоловічок із заступом у руці полишив столицю через східні ворота. П’єро повідомив газети, що імператор збожеволів, перебуває у виправній майстерні, а владу переймає тимчасовий ляльковий комітет, однак народові більше сподобалася чутка, наче Буратіно пішов, аби викопати собі могилу.
** Текст, написанный задолго до Помаранчевой революции - А. Цветков. Анархия non stop. М., 1999, стр. 212
Переклав Андріс Вишняускас