А вот вам критика Киселевой
08/06/2008 | Yuppie
Без фальшивих нот
Хто підсилює негативні стереотипи і розпалює ворожнечу між народами у кримських медіа.
Мартін Лютер Кінг десь писав: «Око за око, а людина осліпне». Наслідки поширеної в інформаційній війні стратегії «брехня за брехню» є не менш згубними. Спробуйте тримати мелодію, якщо всі навколо фальшивлять – це непросто!
Не наважусь визначати, хто фальшивить більше, а хто менше. Спробую розібратися в засобах, які підсилюють негативні стереотипи і, свідомо чи ні, розпалюють ворожнечу в Криму.
Серед численних статей, що так чи інакше висвітлюють міжнаціональні відносини на півострові, три вимагають особливої уваги. Це дві статті Наталії Астахової «Принесённые ветром» й «Посеявший ветер пожинает бурю» в газеті «Крымская правда», а також нещодавно, 17 липня, опублікована на шпальтах тої ж газети й «Часу пік» стаття Наталії Кисєльової «Виктим не предлагать, или Преступная политика меджлиса»
Авторка останньої статті наводить купу прикладів «явної русофобії», нібито опублікованих в «етнічній пресі». Зазирнувши в оригінал, читач переконається, що такі висловлювання і справді «ліплять з росіян ворога». Будь-які слова, що зневажають якусь етнічну групу чи народ, заслуговують на осуд. Тут із авторкою можна було би погодитися, якби не два «але».
Нагадаю: до цитування зазвичай вдаються, коли хочуть підкреслити, що це чиїсь, а не наші слова. Але кому ж належать слова, які так рясно цитує авторка статті? Вона не вказує жодного імені, жодного посилання. Повний анонім у лапках.
Утім, джерело кількох цитат нам таки вдалося відшукати – це нескладно, зважаючи на те, що цитують їх не перший рік. Схоже, авторка має ті самі джерела інформації, що й автор минулорічного огляду, опублікованого на praesto.ru. З того огляду, зокрема, можна дізнатися, що першоджерелом висловів про «дебілізм» росіян та «бидло» є числа «Голосу Криму» за 2001-2002 роки. Є ще одне джерело такої ж давнини – твір татарського письменника, котрий мешкає в Москві. Вік названих текстів анітрохи їх не прикрашає, тим більше не виправдовує. Але з іншого боку, цей вік має значення, коли йдеться про ситуацію в Криму 2008 року.
Виникає, звичайно, питання: звідки решта анонімних повідомлень? Можливу відповідь підказує пані Астахова, яка наводить відгуки своїх читачів. По-людськи розуміємо, що цитує вона тільки листи від однодумців. Ефект так само очікуваний: ці абсолютно незнайомі нам люди «підтверджують» думку автора. Не виключено, що якісь жахливі русофобські цитати мають аналогічне походження. Звісно, сам факт, що є люди з такими думками, залишається прикрим, але ж це все-таки посутньо змінює ситуацію. За завідомо недостовірну інформацію й розпалювання міжнаціональної ворожнечі відповідають автор і редакція, що опублікувала матеріал, й аж ніяк не Мар’я Петрівна, яка пише захоплені листи на їхню підтримку, навіть якщо ми зможемо знайти цю шановну пані.
А якщо мета полягає в тому, щоби показати, як «нас» ображають і які ми молодці, що терпимо, то можна навести якнайбільше прикладів. Яка різниця, звідки вони і якими роками датовані!
Усі три статті досить чітко визначають «винуватих» в усіх бідах Криму. Для Астахової це кримські татари; Кисєльова в усьому звинувачує «так званий меджліс кримськотатарського народу». Слід зазначити, що всі тексти багаті на слова в лапках, що ставлять під сумнів не тільки самі слова, але й щирість авторів, які наголошують на своїй відданості терпимості та добрим відносинам між різними етнічними групами. Їх тексти так само густо рясніють фразами в дужках. Останні мають (для автора) ту перевагу, що вкладають досить чіткий зміст, який можна, у разі потреби, заперечувати. Про Меджліс, наприклад, вона твердить, що той «на деле сколачивает себе политический (и не только политический) капитал».
В намаганні викласти своє специфічне розуміння відносин між Меджлісом і татарським народом п. Кисєльова вдається до того, що при всьому бажанні не можемо без лапок назвати «психологією». Складається враження, що вона розробила свою теорію, а тепер перетворює її на слова, які не те щоби прості або складні, а просто не ті. Меджліс нібито займається «виктимизацией» кримськотатарського народу. В це насичене поняття вона вкладає те, що «меджлис внушает крымским татарам, что они являются жертвами преступления» (що є, до речі, чистісінькою правдою – як інакше назвати сталінську депортацію?), й твердження, що він культивує «девиантное поведение». Вся ця ахінея, зокрема слова, що ріжуть вухо та розум, спрямовані на те, щоби створити імідж розбещених і ненажерливих дітей та «збагатити» це враження асоціативною силою слова із лексикону правоохоронних органів.
Добре, нехай текст не доповнює наші знання в галузі психології – може, він дає якусь іншу важливу інформацію? Стаття рясніє статистичними даними. Щоправда, якщо придивитися ближче, виникає безліч запитань. Найбільш незрозумілі – твердження авторки щодо земельного питання та «докази», які вона наводить (лапки мої і я їх вживаю без жодного лукавства, аби висловити повний скептицизм). Авторка твердить, що в земельному питанні «на самом деле дискриминации подвергаются крымчане нетатарского происхождения». Вона тріумфально наводить «статистику Республіканського комітету з земельних ресурсів АРК». Невідомо, звідки авторка взяла ці «дані», оскільки їх немає на офіційному сайті комітету, та й у самому шановному органі про них не чули. Статистика гіпнотизує людей не гірше, ніж фари – кроликів, але хотілось би знати, хто є джерелом такого магічного впливу.
Адже питання надзвичайно важливе, оскільки тих, хто не в курсі справи, цифри відверто вражають. Якщо «обеспеченность крымскотатарских семей участками, выделенными под строительство жилья, составляет 147,7%, в то время как аналогичный показатель для семей просто крымчан недотягивает даже до пятидесяти процентов», куди ж дивиться кримський парламент? Чому ж виборці голосують за депутатів, які думають про потреби лише 10% населення півострова?
Втім, можна дійти висновку, що влада опам’яталася і зрозуміла, що вона, так би мовити, збилася з рахунку. Автор пояснює, що спікер парламенту Анатолій Гриценко «считает, что именно отсутствие сводного реестра по учёту репатриантов, получивших и претендующих на получение земли и жилья в Крыму, даёт предпосылки для той вакханалии, которая сегодня имеет место в земельной сфере полуострова и является поводом для периодически проводимых акций протеста». Пані Кисєльова обурюється виступами Меджлісу проти реєстру. Вона пише дуже багато гнівних слів, звинувачуючи його у відсутності логіки. Правду кажучи, абсолютно не розумію, в чому ж полягає цей обурливий брак логіки. Заступник голови Меджлісу Рефат Чубаров пояснює, що «земельний кадастр Криму вкрай необхідний. Хоч би для того, щоб нарешті усвідомити масштаби “земельного свавілля” на півострові, що, у свою чергу, дозволить побачити справжніх самозахопників кримської землі».
Таке враження, що авторка перевтомилася або розраховує на розумову втому читачів і вже на автоматі до останнього продовжує «доводити», ніби Меджліс намагається приховувати реальну ситуацію.
Але що виходить, якщо йти строго по тексту статті? За зведений реєстр виключно репатріантів виступає кримський парламент і п. Кисєльова, а земельний кадастр, який дасть повну картину земельних відносин усіх мешканців півострова, в тому числі й кримських татар, підтримує Меджліс. Україну, до речі, вже давно критикують за те, що в нас не створено земельний кадастр. Міжнародні структури підкреслюють важливість такого кадастру для протидії корупції. А тут за нього виступає Меджліс, який Наталія Кисєльова звинувачує в усіх гріхах…
Схоже, навіть коли всі в хорі фальшивлять, усе ж таки вирізняються окремі ноти. Точніше, можна їх вирізнити, якщо слухати уважніше. Дуже непросто безпомилково визначити, хто є жертвою маніпулювання та махінацій, а хто вважає нас за ідіотів і є зацікавленим у нарощуванні напруженості в Криму. Непросто, але можна і, головне, вкрай необхідно.
Галя Койнаш, Харківська правозахисна група
http://www.telekritika.ua/media-regions/svoboda-slova/2008-08-06/39879
Хто підсилює негативні стереотипи і розпалює ворожнечу між народами у кримських медіа.
Мартін Лютер Кінг десь писав: «Око за око, а людина осліпне». Наслідки поширеної в інформаційній війні стратегії «брехня за брехню» є не менш згубними. Спробуйте тримати мелодію, якщо всі навколо фальшивлять – це непросто!
Не наважусь визначати, хто фальшивить більше, а хто менше. Спробую розібратися в засобах, які підсилюють негативні стереотипи і, свідомо чи ні, розпалюють ворожнечу в Криму.
Серед численних статей, що так чи інакше висвітлюють міжнаціональні відносини на півострові, три вимагають особливої уваги. Це дві статті Наталії Астахової «Принесённые ветром» й «Посеявший ветер пожинает бурю» в газеті «Крымская правда», а також нещодавно, 17 липня, опублікована на шпальтах тої ж газети й «Часу пік» стаття Наталії Кисєльової «Виктим не предлагать, или Преступная политика меджлиса»
Авторка останньої статті наводить купу прикладів «явної русофобії», нібито опублікованих в «етнічній пресі». Зазирнувши в оригінал, читач переконається, що такі висловлювання і справді «ліплять з росіян ворога». Будь-які слова, що зневажають якусь етнічну групу чи народ, заслуговують на осуд. Тут із авторкою можна було би погодитися, якби не два «але».
Нагадаю: до цитування зазвичай вдаються, коли хочуть підкреслити, що це чиїсь, а не наші слова. Але кому ж належать слова, які так рясно цитує авторка статті? Вона не вказує жодного імені, жодного посилання. Повний анонім у лапках.
Утім, джерело кількох цитат нам таки вдалося відшукати – це нескладно, зважаючи на те, що цитують їх не перший рік. Схоже, авторка має ті самі джерела інформації, що й автор минулорічного огляду, опублікованого на praesto.ru. З того огляду, зокрема, можна дізнатися, що першоджерелом висловів про «дебілізм» росіян та «бидло» є числа «Голосу Криму» за 2001-2002 роки. Є ще одне джерело такої ж давнини – твір татарського письменника, котрий мешкає в Москві. Вік названих текстів анітрохи їх не прикрашає, тим більше не виправдовує. Але з іншого боку, цей вік має значення, коли йдеться про ситуацію в Криму 2008 року.
Виникає, звичайно, питання: звідки решта анонімних повідомлень? Можливу відповідь підказує пані Астахова, яка наводить відгуки своїх читачів. По-людськи розуміємо, що цитує вона тільки листи від однодумців. Ефект так само очікуваний: ці абсолютно незнайомі нам люди «підтверджують» думку автора. Не виключено, що якісь жахливі русофобські цитати мають аналогічне походження. Звісно, сам факт, що є люди з такими думками, залишається прикрим, але ж це все-таки посутньо змінює ситуацію. За завідомо недостовірну інформацію й розпалювання міжнаціональної ворожнечі відповідають автор і редакція, що опублікувала матеріал, й аж ніяк не Мар’я Петрівна, яка пише захоплені листи на їхню підтримку, навіть якщо ми зможемо знайти цю шановну пані.
А якщо мета полягає в тому, щоби показати, як «нас» ображають і які ми молодці, що терпимо, то можна навести якнайбільше прикладів. Яка різниця, звідки вони і якими роками датовані!
Усі три статті досить чітко визначають «винуватих» в усіх бідах Криму. Для Астахової це кримські татари; Кисєльова в усьому звинувачує «так званий меджліс кримськотатарського народу». Слід зазначити, що всі тексти багаті на слова в лапках, що ставлять під сумнів не тільки самі слова, але й щирість авторів, які наголошують на своїй відданості терпимості та добрим відносинам між різними етнічними групами. Їх тексти так само густо рясніють фразами в дужках. Останні мають (для автора) ту перевагу, що вкладають досить чіткий зміст, який можна, у разі потреби, заперечувати. Про Меджліс, наприклад, вона твердить, що той «на деле сколачивает себе политический (и не только политический) капитал».
В намаганні викласти своє специфічне розуміння відносин між Меджлісом і татарським народом п. Кисєльова вдається до того, що при всьому бажанні не можемо без лапок назвати «психологією». Складається враження, що вона розробила свою теорію, а тепер перетворює її на слова, які не те щоби прості або складні, а просто не ті. Меджліс нібито займається «виктимизацией» кримськотатарського народу. В це насичене поняття вона вкладає те, що «меджлис внушает крымским татарам, что они являются жертвами преступления» (що є, до речі, чистісінькою правдою – як інакше назвати сталінську депортацію?), й твердження, що він культивує «девиантное поведение». Вся ця ахінея, зокрема слова, що ріжуть вухо та розум, спрямовані на те, щоби створити імідж розбещених і ненажерливих дітей та «збагатити» це враження асоціативною силою слова із лексикону правоохоронних органів.
Добре, нехай текст не доповнює наші знання в галузі психології – може, він дає якусь іншу важливу інформацію? Стаття рясніє статистичними даними. Щоправда, якщо придивитися ближче, виникає безліч запитань. Найбільш незрозумілі – твердження авторки щодо земельного питання та «докази», які вона наводить (лапки мої і я їх вживаю без жодного лукавства, аби висловити повний скептицизм). Авторка твердить, що в земельному питанні «на самом деле дискриминации подвергаются крымчане нетатарского происхождения». Вона тріумфально наводить «статистику Республіканського комітету з земельних ресурсів АРК». Невідомо, звідки авторка взяла ці «дані», оскільки їх немає на офіційному сайті комітету, та й у самому шановному органі про них не чули. Статистика гіпнотизує людей не гірше, ніж фари – кроликів, але хотілось би знати, хто є джерелом такого магічного впливу.
Адже питання надзвичайно важливе, оскільки тих, хто не в курсі справи, цифри відверто вражають. Якщо «обеспеченность крымскотатарских семей участками, выделенными под строительство жилья, составляет 147,7%, в то время как аналогичный показатель для семей просто крымчан недотягивает даже до пятидесяти процентов», куди ж дивиться кримський парламент? Чому ж виборці голосують за депутатів, які думають про потреби лише 10% населення півострова?
Втім, можна дійти висновку, що влада опам’яталася і зрозуміла, що вона, так би мовити, збилася з рахунку. Автор пояснює, що спікер парламенту Анатолій Гриценко «считает, что именно отсутствие сводного реестра по учёту репатриантов, получивших и претендующих на получение земли и жилья в Крыму, даёт предпосылки для той вакханалии, которая сегодня имеет место в земельной сфере полуострова и является поводом для периодически проводимых акций протеста». Пані Кисєльова обурюється виступами Меджлісу проти реєстру. Вона пише дуже багато гнівних слів, звинувачуючи його у відсутності логіки. Правду кажучи, абсолютно не розумію, в чому ж полягає цей обурливий брак логіки. Заступник голови Меджлісу Рефат Чубаров пояснює, що «земельний кадастр Криму вкрай необхідний. Хоч би для того, щоб нарешті усвідомити масштаби “земельного свавілля” на півострові, що, у свою чергу, дозволить побачити справжніх самозахопників кримської землі».
Таке враження, що авторка перевтомилася або розраховує на розумову втому читачів і вже на автоматі до останнього продовжує «доводити», ніби Меджліс намагається приховувати реальну ситуацію.
Але що виходить, якщо йти строго по тексту статті? За зведений реєстр виключно репатріантів виступає кримський парламент і п. Кисєльова, а земельний кадастр, який дасть повну картину земельних відносин усіх мешканців півострова, в тому числі й кримських татар, підтримує Меджліс. Україну, до речі, вже давно критикують за те, що в нас не створено земельний кадастр. Міжнародні структури підкреслюють важливість такого кадастру для протидії корупції. А тут за нього виступає Меджліс, який Наталія Кисєльова звинувачує в усіх гріхах…
Схоже, навіть коли всі в хорі фальшивлять, усе ж таки вирізняються окремі ноти. Точніше, можна їх вирізнити, якщо слухати уважніше. Дуже непросто безпомилково визначити, хто є жертвою маніпулювання та махінацій, а хто вважає нас за ідіотів і є зацікавленим у нарощуванні напруженості в Криму. Непросто, але можна і, головне, вкрай необхідно.
Галя Койнаш, Харківська правозахисна група
http://www.telekritika.ua/media-regions/svoboda-slova/2008-08-06/39879
Відповіді
2008.08.06 | Дежурный
И по-русски то же самое
Мартин Лютер Кинг где-то писал: «Око за око, и человек ослепнет». Последствия распространённой в информационной войне стратегии «враньё за враньё» не менее пагубны. Попробуйте держать мелодию, когда все вокруг фальшивят – очень трудно!Не берусь определять, кто больше фальшивит, кто меньше. Попытаюсь здесь разобраться в приёмах, которые подкрепляют негативные стереотипы и, сознательно или нет, накаляют напряжённость в Крыму,
Среди многочисленных статей, так или иначе посвящённых межэтническим отношениям на полуострове, три требуют особого внимания: две статьи Натальи Астаховой «Принесённые ветром» и “Посеявший ветер пожинает бурю”. в газете «Крымская правда». А совсем недавно, 17 июля, можно было и в той же газете и «Часе пик» прочесть статью Натальи Киселёвой под названием «Виктим не предлагать, или Преступная политика меджлиса»
Автор последней статьи приводит кучу примеров «явной русофобии», якобы напечатанных в том, что она называет «этнической прессой». Если читатель заглянет в оригинал, думаю, он убедится в том, что такие высказывания действительно, как утверждает автор, «лепят врага из русских». Любые слова, оскорбляющие какую-либо этническую группу или народ, заслуживают осуждения. Здесь с автором можно было бы полностью согласиться, если бы не два «но».
Робко напомню, что цитируем, чтобы подчеркнуть: это чьи-то, а не наши, слова. А чьи же они? Не приводится ни одного имени, ни одной ссылки. Полный аноним в кавычках.
Удалось найти пару цитат. Их легко отыскать, поскольку они не первый год цитируются. Похоже, автор имеет те же источники информации, что и автор прошлогоднего обзора здесь http://www.praesto.ru/world/id_229451/ Оттуда можно узнать, что слова о «дебилизме» русских и «быдле» восходят к номерам «Голоса Крыма» из 2001-2002 гг. Есть ещё один источник такой же давности – татарского писателя, проживающего в Москве http://www.moskva-krym.com/pesnia.html Возраст всех этих бредовых текстов их нисколько не украшает и тем более не оправдывает. С другой стороны, даты имеют значение, когда обсуждается ситуация в Крыму в 2008 году.
Возникает, конечно, вопрос, откуда все остальные анонимные сообщения? Ответ, возможно, подсказывает Астахова, которая приводит отзывы своих читателей. По-человечески понятно, что она цитирует только письма единомышленников. Эффект такой же предсказуемый: эти совершенно незнакомые нам люди «подтверждают» мнение автора. Не исключено, что какие-то страшные русофобские цитаты имеют аналогичное происхождение. Будем и так сожалеть, что есть люди с такими взглядами, но разница существенная. За заведомо недостоверную информацию и разжигание межнациональной розни несут ответственность автор и редакция, опубликовавшие такой материал, а вовсе не Марья Петровна, пишущая автору восторженные слова в поддержку, даже если мы найдём эту уважаемую даму.
А если цель заключается в том, чтобы доказать, как «нас» обижают, и какие мы молодцы, что терпим, то можно привести примеров побольше, а какая разница откуда они, и когда впервые появились на этот свет!
Все три статьи довольно чётко определяют виновных. Для Астаховой это крымские татары, тогда как для Киселёвой во всём виноват, по её словам, «так называемый «меджлис крымскотатарского народа». Надо отметить, что все тексты изобилуют словами в кавычках, которые ставят не только сами слова под вопрос, но и искренность авторов, которые настаивают на их приверженности терпимости и добрым отношениям между разными этническими группами. Их тексты так же густо пестрят фразами в скобках, которые имеют (для автора) то преимущество, что вкладывают довольно ясный смысл, который при надобности можно отрицать. Про Меджлис, например, она утверждает, что тот «на деле сколачивает себе политический (и не только политический) капитал».
В попытке изложить своё специфическое понимание отношений между Меджлисом и татарским народом, г-жа Киселёва прибегает к тому, что при всём желании нельзя без кавычек назвать «психологией». Создается впечатление, что она создала свою теорию, а теперь претворяет ее в слова, которые не то, чтобы простые или сложные, а просто не те. Меджлис якобы занимается «виктимизацией» крымскотатарского народа. В это насыщенное понятие она впихивает то, что «меджлис внушает крымским татарам, что они являются жертвами преступления» (что является, между прочим, полной правдой – как иначе назвать сталинскую депортацию?) и утверждение, что он культивирует «девиантное поведение». Вся эта ахинея, в том числе, и режущие слух и разум термины, по-моему, нацелены на то, чтобы создать имидж избалованных и ненасытных детей, и «обогатить» это впечатление ассоциативной силой слова из лексикона правоохранительных органов.
Ладно, текст не дополняет наши знания в области психологии, но возможно, как раз какую-нибудь ещё информацию почерпнем? Статья изобилует статистическими данными. Если присмотреться поближе, правда, вопросов возникает множество. Больше всего недоуменных вопросов вызывают тезисы автора и те подтверждающие «доказательства» (кавычки мои, и употребляются без всякого лукавства, чтобы выразить полный скептицизм) относительно земельного вопроса.
Автор утверждает, что в земельном вопросе «на самом деле дискриминации подвергаются крымчане нетатарского происхождения» и триумфально приводит то, что она называет статистикой Республиканского комитета по земельным ресурсам АРК. Неизвестно откуда г-жа Киселева взяла такие «данные», поскольку их нет на официальном сайте комитета, и в том уважаемом органе вообще о них знать не знают. Статистика гипнотизирует людей не хуже, чем фары кроликов, но хотелось бы знать, кто, извините, является источником такого магического воздействия.
Вопрос ведь крайне важный, поскольку тех из нас, кто, мягко говоря, не в курсе, цифры откровенно поражают. Если «обеспеченность крымскотатарских семей участками, выделенными под строительство жилья, составляет 147,7 %, в то время как аналогичный показатель для семей просто крымчан недотягивает даже до пятидесяти процентов», куда же смотрит крымский парламент? И почему избиратели голосуют за депутатов, которые думают только о потребностях 10% населения полуострова?
Впрочем, можно сделать вывод, что власть спохватилась и поняла, что, так сказать, сбилась со счёта. Автор объясняет, что спикер парламента, Анатолий Гриценко «считает, что «именно отсутствие сводного реестра по учёту репатриантов, получивших и претендующих на получение земли и жилья в Крыму, даёт предпосылки для той вакханалии, которая сегодня имеет место в земельной сфере полуострова и является поводом для периодически проводимых акций протеста». Автор возмущается выступлениями Меджлиса против реестра. Она написала очень много яростных слов, одновременно обвиняя представителя Меджлиса Рефата Чубарова в отсутствии логики. Признаюсь, испытываю трудности, стараясь понять, в чём заключается этот возмутительный недостаток логики. Г-н Чубаров объясняет, что «земельний кадастр Криму вкрай необхідний. Хоч би для того, щоб нарешті усвідомити масштаби «земельного свавілля» на півострові, що у свою чергу дозволить побачити справжніх самозахопників кримської землі».
Такое впечатление, что автор переутомилась или рассчитывает на умственную усталость читателя, и, как заезженная машина, продолжает до последнего «доказывать», как Меджлис стремится скрывать реальную ситуацию.
Но строго по тексту что получается? За сводный реестр по учёту только репатриантов выступает крымский парламент и г-жа Киселёва, а земельный кадастр, который даст полную картину земельных отношений всех жителей полуострова, в том числе и крымских татар, поддерживает Меджлис. Украина, кстати, уже давно подвергается критике за то, что не создала земельный кадастр. Международные структуры подчёркивают важность такого кадастра для борьбы с коррупцией. А здесь за него выступает Меджлис, который Наталья Киселева обвиняет во всех грехах,
Похоже, даже в хоре фальшивящих голосов выделяются отдельные ноты. Точнее, можно их выделить, если читать повнимательнее. Вовсе не так просто безошибочно определить, кто жертва манипуляций или махинаций, а кто принимает нас за дураков и заинтересован в нарастании напряжённости в Крыму. Непросто, но можно, а главное, жизненно необходимо.