Передвиборча програма Ющенка щодо освіти - нагадати Ніколаєнку?
02/10/2005 | Olha_K
Спочатку про міністра. Це - інформація з біжучого рядка Української Правди
Міністр освіти Ніколаєнко залишиться сумісником через складну ситуацію в його окрузі
А це ще один пост в нашому форумі
Сьогодні на своїй першій прес-конференції міністр освіти і науки запровадив нове поняття, якого не було ще ні в офіційних документах Міністерства освіти інауки, ні в побутових розмовах навколо Болонського процесу -- це Болонський клуб. Це вже не жарти, а проста непоінформованість, яка справді засвідчує, що не буде стратегічних змін в освіті. Тільки як тоді бути зі стратегічною ціллю України, яку задекларував Президент. І ще одне: КОЛИ почнуть реальну гармонізацію національних стандартів освіти з міжнародними, замість того, щоб безконечно говорити про входження в європейський освітній простір... http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_osvita&trs=0&key=1108036232&first=1108045128&last=1106680577
Чи нам потрібен такий міністр?
ВИЩА ОСВІТА: БІЛЬШЕ. КРАЩЕ. ВИЩЕ.
ОСВІТА УКРАЇНИ БУДЕ ТАКОЮ, ЯКОЮ МИ ЇЇ ХОЧЕМО
БАЧИТИ І ЯКОЮ РАЗОМ ЇЇ ЗРОБИМО!!!
(Основні тези)
1. Освіта в добу глобалізації та високих технологій – це фактор соціальної стабільності, економічного добробуту країни, її конкурентноздатності та національної безпеки. Тому освіту не можна і надалі стереотипно відносити до сфери відомчої чи галузевої політики, а варто підходити до неї як до загальнонаціональної, стратегічно важливої засади розвитку суспільства. Глибинна особливість освітньої політики полягає в тому, що вона органічно поєднує в собі політичні, соціальні, економічні і власне освітні аспекти. Тільки при такому підході до освіти ми зможемо вивести її за відомчо-галузеві бар’єри і повернути їй природну сутність як сфери інтеграції і реалізації загальнонаціональних інтересів та пріоритетів нашої держави. Модернізація освітньої системи вимагає і нової економіки освіти. Застаріла фінансова система підтримки педагогічних та науково-педагогічних кадрів, яка залишає їх на порозі бідності, є чи не основним гальмом якісних освітніх реформ і свідчить, що в освіті сьогодні, на жаль, визначальними є механізми політики виживання, ніж політики її ефективного та динамічного розвитку.
2. Основною особливістю модернізації освіти має бути системний перехід від принципів галузевої політики (тотальне планування через центр, жорсткі рамки можливостей локальних змін на рівні ВНЗ, орієнтація на підготовку вузьких спеціалістів народного господарства, змістова і формальна відмінність від міжнародних стандартів, економічні розрахунки за середніми показниками) до принципів створення освітньої інфраструктури трансформації суспільства (автономія вищих навчальних закладів, вироблення власної стратегії розвитку ВНЗ, конкурентноспроможність, широкий та гнучкий набір освітніх послуг, відкритий доступ до інформації про освіту та освітній ринок, застосування міжнародних стандартів створення навчальних планів та освітніх програм, оцінки якості, статистики, формування економічно-фінансової політики розвитку ВНЗ на локальному рівні.
3. Для вищої освіти України, як і для вищої освіти в усьому світі, стратегічно найважливішими є вирішення таких завдань як:
1) рівний доступ до якісної вищої освіти;
2) формування навчальних стандартів відповідно до нових викликів ринку праці та принципів їх взаємоузгодження в контексті процесів інтернаціоналізації освіти і ґлобалізації ринку праці;
3) підвищення якості освіти;
4) розробка і втілення механізмів втілення концепції освіти впродовж життя.
4. Здійснити всебічне дослідження (“Білу книгу”) “Аналіз стандартів вищої освіти в Україні в контексті суспільної трансформації, європейської інтеграції та глобалізації”, яке дозволить проаналізувати відповідність сучасних принципів формування державних стандартів вищої освіти в Україні досягненню цілей демократизації, розвиткові ринкових відносин та інтеграції в глобальний світ, а також вимогам економічної доцільності та водночас розробити пропозиції щодо необхідних змін. Кінцевим продуктом такого дослідження повинні стати “Аналітична записка з рекомендаціями (“Зелена книга”) та серія публічних обговорень щодо нових принципів формування державних стандартів.
5. Потребує дослідження питання спроможності вищих навчальних закладів України до автономії та самореґулювання власної навчальної і наукової діяльності, а також спроможність державних органів управління освітою реалізовувати принципи державної політики в умовах здійснення університетської автономії. Іншим принципом, який супроводжує ефективну автономію, є принцип конкуренції навчальних закладів незалежно від підпорядкування та форм власності.Однак, принцип автономії є суспільно ефективним тільки тоді, коли він працює паралельно з принципом відкритості та публічності освітньої політики, тобто коли функціонує розгалужена громадсько-державна система моніторингу якості освітніх послуг.
6. Попри щораз більшу фінансову незалежність вищих навчальних закладів та глибшу лібералізацію академічного життя в Україні, всеодно очевидною залишається потреба формування нової парадигми академічного клімату на всіх рівнях навчального закладу, оскільки за інерцією однозначно переважає посадова ієрархія і, на жаль, ще недостатньо сформована культура спадкоємності кадрів.
7. Органічною стає потреба у конституюванні множинності освітніх траєкторій, для яких характерна варіативність методик, що активізують розумову діяльність та творчо організовують освітній простір. А стандарти освіти повинні збагачуватися шляхом диференціації учасників навчального процесу за рівнем підготовки. Традиційний підхід до змістової компоненти стандартів освіти орієнтований на певну уніфікацію, певну усередненість інтелекту. Інноваційний підхід вимагає враховування як середнього рівня інтелекту, так і одночасного поглиблення та розширення програми навчання для “просунутих”, і створення індивідуальних програм підвищеного рівня для особливо обдарованих.
8. Вищі навчальні заклади повинні розробити програму “втримування” перспективних молодих спеціалістів, їх заохочування та мотивування. Цю проблему в даних умовах варто вирішувати за рахунок додаткових фінансових ресурсів вищих навчальних закладів: фондів підтримки розвитку університетів, динамічнішого використання ґрантових можливостей, розширення освітніх послуг. Цій меті повинна сприяти і лібералізація законодавства у сфері вищої освіти з метою стимулювання потреби вкладати інвестиції у розвиток вищої освіти та науки.
Стратегія розвитку сектора.
І. Політичні уроки минулих 12 років.
В Україні за дванадцять минулих років не створено жодних необхідних умов та передумов, -- економічних, соціальних, політичних, моральних, -- які б підвищували педагогічну мотивацію та заохочення розвивати наукові дослідження, і які б уможливлювали належне поціновування гідності педагога, науковця, інтелектуала.
Громада у найширшому розумінні, українське суспільство взагалі так і не стали діяльними суб’єктами освітньої політики – освітня політика надалі залишається марґінальною сферою інтересів держави і академічної спільноти. Держава досі розглядає освіту як галузь, а не як основу і запоруку суспільного розвитку, а академічна спільнота вкрай збайдужіла до будь-яких змін і обрала роль пасивного спостерігача при такому ставленні держави до освітніх проблем. Модернізація вищої освіти можлива лише за умови найтіснішої співпраці зі суспільством та при зацікавленні суспільства у розвиткові вищої освіти і при забезпеченні ґарантій доступності та рівних можливостей отримання найсучаснішої якісної освіти.
Однак сьогодні в Україні вища освіта є чи не найяскравішою ілюстрацією щораз більшого соціально-економічного розшарування суспільства, яке перетворилося на найпотужніший виклик принципові рівного доступу до якісної освіти. На тлі такого розшарування не випрацювано і не запропоновано для обговорення моделі та механізми пільгового кредитування для здобуття вищої освіти.
Корумпованість, хабарництво і зловживання службовим становищем на всіх рівнях функціонування вищих навчальних закладів, починаючи від вступних іспитів та завершуючи отриманням всіма можливими неакадемічними шляхами дипломів про завершення ВНЗ.
Маємо величезний розрив між реторикою обіцянок і запровадженням діяльних механізмів перетворення освіти в стратегічно важливий фактор соціальної стабільності, економічного добробуту країни, її конкурентноздатності та національної безпеки. Очевидний розрив між декларуванням найдемократичніших засад і принципів у сфері освіти (як це маємо в Національній доктрині розвитку освіти в Україні ХХІ століття) і відсутність конкретних, чітких механізмів їх втілення. Відсутні механізми забезпечення гласності та прозорості процесу обговорювання та прийняття управлінських рішень у сфері вищої освіти.
Відсутність сутнісної автономії ВНЗ та принципу недоторканості академічних свобод особливо виявила минулорічна кампанія виборів ректорів ВНЗ, яка супроводжувалася скандально-авторитарними сценаріями призначення на посади ректорів людей з-поза академічного середовища (вибори ректора в Запорізькому державному університету, Київському національному медичному університеті, Львівському національному університеті імені Івана Франка, в Чернівецькому медичному університеті). Про недостатню культуру сутнісної автономії засвідчує відсутність стратегічних планів розвитку ВНЗ та їхньої місії, які б відповідали сучасним завданням трансформації суспільства і враховували сучасні тенденції в розвитку суспільства, культури, економіки тощо.
Очевидна девальвація академічних цінностей, профанування їх засад і принципів, про що засвідчують численні факти здобуття наукових ступенів та вчених звань представниками влади, полічних партій, бізнесових структур тощо. “Заочні” форми здобуття наукових ступенів і вчених звань у наш час набули особливого неґативного суспільного резонансу і стали чи не найбільшим подразником академічної спільноти
ІІ. Сучасний стан
Попри позитивні тенденції, зокрема забезпечення різноманітності ВНЗ, зокрема ВНЗ недержавної форми власності, не сформовано політики ставлення до цих закладів як до повновправних членів української освітньої спільноти. Дискримінація ВНЗ недержавної форми власності виявилася в антиконституційному рішенні уряду непоширення права на наукові пенсії викладачам на науковим співробітникам недержавних ВНЗ. Студенти ВНЗ недержавної форми власності на відміну від студентів-платників державних ВНЗ позбавлені пільг на проїзд у громадському транспорті.
Щораз гострішою стає проблема недостатності викладачів найвищої академічної кваліфікації: професорів та докторів наук. Це зумовлене трьома основними факторами. По-перше, за час незалежності відбувся значний відтік висококваліфікованих кадрів поза межі України. По-друге, процес відновлення професорського складу ВНЗ відбувається вкрай повільно, що зумовлено як значним соціально-економічним пониженням статусу професорського звання, так і надзвичайно ускладненою процедурою здобуття доктора наук за сьогоднішніми ВАК-івськими вимогами. Як наслідок в останні десять років спостерігаємо процес старіння академічних кадрів і відсутність політики цивілізованої спадкоємності в академічних середовищах. По-третє, зростання кількості студентів у ВНЗ, яке спостерігаємо в останні роки, непропорційне зростанню штатних працівників, що в свою чергу, призводить до проблеми перенавантаження. Проблемною на тлі масифікації вищої освіти стає очевидним зниження якості освітніх послуг і зниження рівня знань студентів, їх загальної культури. До того ж, сектор ВНЗ недержавної форми власності здебільшого повноцінно функціонує саме завдяки залученню до навчального процесу професорів та докторів наук з державних ВНЗ.
Статус науки у ВНЗ перебуває у дискримінаційній нерівності порівняно з мережею наукових інституцій НАНУ. Сьогодні практично жодний вищий навчальний заклад України не спроможний обладнати лабораторії для проведення найсучасніших досліджень. Фундаментальні дослідження, які в усьому світі здійснюють університетські наукові інститути та лабораторії, в українських ВНЗ не проводяться. Відсутня широка і відлагоджена мережа державних і недержавних ґрантів для проведення фундаментальних досліджень. Це особливо небезпечні тенденції, оскільки ґлобалізаційні процеси, які зумовлює фінансово-економічний розвиток, ґрунтується на застосуванні нових знань та високих інформаційних технологій, можуть спричинити небезпечні наслідки поділу світу на меншість, яка швидко і вміло пристосовується до нових умов світового розвитку, та більшість, яка стає пасивним спостерігачем світових подій, нездатним впливати на спільну долю людства.
При підготовці та запровадженні Закону „Про вищу освіту”, який формально прописав ступеневу освіту, не були враховані правові, фінансово-економічні та соціо-культурні чинники. Так скажімо, ступінь бакалавра не захищений на ринку праці, і студенти, які завершили навчання зі ступенем бакалавра, мають чималі проблеми з працевлаштуванням.
Відсутня єдина система статистики і параметрів вимірювання якісної освіти, які були б співмірні із загальноприйнятими міжнародними показниками якості освіти. Відсутня система моніторингу проблем вищої освіти, прогнозування можливих сценаріїв їх розв”язання. Зокрема, відсутній ґрунтовний аналіз на підставі статистичних даних ситуації у вищій освіті в умовах очікуваного демографічного спаду.
Вже всі державні вищі навчальні заклади України змирилися з фактичним функціонуванням в умовах постійного бюджетного дефіциту, а управління університетом за таких умов має, по суті, антикризовий характер. У такій ситуації повинні функціонувати інші принципи взаємодії ВНЗ та Міністерства освіти і науки. Передусім, держава повинна надавати державним університетам нехай обмежене, однак, стабільне фінансування. Це фінансування повинно здійснюватися так, щоб мінімалізувати значні можливість змін у бюджетному році, і тим самим дати змогу університетам планувати свій розвиток з якомога найменшими фінансовими та моральними збитками.
Модель взаємостосунків вищих навчальних закладів з Міністерством освіти і науки в умовах бюджетного дефіциту повинна формуватися на принципах відкритості та прозорості. Відкритість та прозорість -- це залучення ВНЗ до процесу формування та обговорення проєкту бюджету, а також щорічне оприлюднення Міністерством освіти і науки в засобах масової інформації, на сторінках Інтернету звіту про використання бюджетних коштів з поясненням змін, які виникли впродовж бюджетного року. Щодо самого бюджету, то чітко повинні бути прописані критерії його формування для вищих навчальних закладів різного типу. Його структура повинна бути прозора і зрозуміла, а витратна частина грунтовно обмотивована.
Чинне правове поле і законодавча база для реґулювання позабюджетної діяльності вищих навчальних закладів є недосконалими і не сприяють політиці їх ринкового маневрування.
ІІІ. Ключові проблеми.
Ключові проблеми сучасної вищої освіти України можна було б звести до трьох „Е”: економіка, ефектність (якість + привабливість) та ефективність системи вищої освіти.
Сучасній моделі економіки освіти бракує:
-- чітко продуманих стратегічних економічних принципів розвитку вищої освіти;
-- прозорих, гнучких та результативних механізмів фінансового менеджменту у системі вищої освіти;
-- стратегії підвищення соціально-економічного статусу педагогічних, науково-педагогічних та наукових кадрів ВНЗ.
Сьогодні важко говорити про якість системи вищої освіти, оскільки надалі гострою проблемою залишається відсутність найсучаснішої матеріально-технічної бази та найнеобхіднішого інформаційно-ресурсного забезпечення ВНЗ. Мова вже не йде про застосування високих технологій та найсучасніших комунікаційних систем, йдеться про базові освітні технології: підручники, їхню якість, нові методики навчання та викладання, забезпечення міждисциплінарності в навчальному процесі та в наукових дослідженнях. Ця проблема є особливо актуальною, оскільки суспільство ХХІ століття – це інформаційне суспільство, розвиток усіх сфер якого базується на опануванні й застосуванні нових знань і на концепції пожиттєвої освіти. Динамічний розвиток інформаційних технологій вимагає фундаментального перегляду традиційних понять "знання", його "передача" та його "засвоєння". Освіта без розвитку творчого критичного мислення, без виміру духовної культури легко може перетворитися в простий технологічний процес оволодівання інформацією, тому пріорітети вищої освіти ХХІ століття -- це творчість, високі технології, критичне і водночас конструктивне мислення. Слід наголосити, що навіть при застосуванні найсучасніших комп”ютерних систем, телекомунікаційних технологій, які, без сумніву, стимулюють ефективність навчального процесу, підвищують інтерактивність освітнього середовища, ніщо і ніхто неспроможний повністю витіснити і замінити мистецтво безпосереднього педагогічного діалогу “викладач-студент”. Тому у ХХІ столітті особливо важливою є підготовка високопрофесійних педагогічних та науково-педагогічних працівників, які відповідають інтеграційному критерію “професійна компетентність + педагогічна майстерність + мистецтво комунікування + нові технології”. Відтак виникає проблема оцінювання знань, формування жорстких вимог до рівня володіння навиками і підвищення мотивації навчання. Тому освітні політики та аналітики визначають чотири ключові проблеми якості та ефективності освіти в ХХІ столітті:
1) вчити пізнавати чи виховувати вміння вчитися впродовж життя – це розширення загальної культури і поглиблення знань; оскільки процес навчання є нескінченним і його збагачує будь-який новий досвід, то кожний повинен використовувати можливості, які створює освіта впродовж життя;
2) вчити вмінням діяти – перехід від кваліфікації до компетенції, яка дозволяє знаходити розв”язки в будь-яких професійних та життєвих ситуаціях і формує культуру групової роботи, що уможливлює діяльність освіченої особистості незалежно від локального чи глобального контексту ринку праці; оволодіння технологією прийняття рішень, свободою вибору, здатність адаптуватися в умовах постійних змін;
3) вчити співжиття з Іншими – вміння регулювати різні психологічні, соціальні, політичні, міжнаціональні конфлікти з повагою до культури плюралізму думок; оволодіння світоглядними принципами “єдність в розмаїтті” та “доповнення замість протиставлення”;
4) вчити жити -- освіта повинна забезпечувати всі умови для повноцінного розвитку особистості, зокрема розвивати творче критичне мислення та уяву, які є засадою інноваційного розвитку.
У контексті девальвації наукових ступенів і вчених звань украй необхідно створити надійнішу і досконалішу систему, як не дає змоги здобувати наукові ступені і вчені звання всупереч науковій етиці та академічним вимогам і принципам і в якій наукові ступені і вчені звання адекватно відображатимуть професійну кваліфікацію науковця і вченого. А їх соціальний статус і громадське визнання будуть винагородою за значний вклад у розвиток науки і освіти, а також за сумлінне служіння суспільству і державі, що, зрештою, повинна підтверджувати прозора і справедлива процедура виборів у члени Національної Академії наук.
ІУ. Вища освіта: Більше. Краще. Вище.
Головна мета і першочергові завдання реформи вищої освіти.
Загальна мета реформи чи модернізації вищої освіти полягає передусім:
· у перетворенні вищої освіти з галузі народного господарства в передумову економічного розвитку, стабільності і добробуту українського суспільства та фактор національної безпеки;
· у підвищенні соціально-економічного статусу освітян;
· у формуванні нової культури взаємовідповідальності вищої освіти за долю суспільства та суспільства за стан вищої освіти;
· у досягненні такого рівня якості вищої освіти, який би ґарантував конкурентоспроможність вищої освіти і науки нашої держави на міжнародному рівні;
· у приєднанні України до європейського освітнього простору і відповідному забезпеченні чітко прописаних і гнучких механізмів взаємного визнання освітніх рівнів та наукових ступенів;
· у вихованні морально і духовно розвинених особистостей, з глибоким почуттям патріотизму, індивідуальностей з творчим критичним мисленням, активною громадянською позицією, активних членів українського суспільства і світової спільноти.
Першочергові завдання:
· забезпечення стабільності бюджетного фінансування державних ВНЗ. Формування у сфері вищої освіти нормативно-правових та організаційно-економічних механізмів залучення і використання позабюджетних ресурсів, урізноманітнення джерел фінансування вищої освіти. Удосконалення правової бази і доповнення переліку надання платних освітніх послуг. Орієнтування ВНЗ в окремих напрямках їх діяльності на потреби конкретних споживачів чи замовників освітніх послуг;
· досягнення максимальної прозорості механізмів та принципів бюджетного фінансування ВНЗ, фінансової діяльності ВНЗ, формування та підвищення культури фінансово-економічної відповідальності і дисципліни на всіх рівнях системи вищої освіти. Оприлюднення щорічних звітів щодо бюджетного фінансування ВНЗ і звіти про фінансову діяльність ВНЗ;
· розробка конкретних механізмів реального підвищення заробітної плати, і системи мотивацій для працівників ВНЗ, підвищення соціального статусу педагогічних, науково-педагогічних та наукових кадрів ВНЗ;
· ґарантування недоторканості академічних свобод та забезпечення ширшої автономії ВНЗ шляхом збільшення їх повноважень. З цією метою ініціювати написання „зеленої книги” про дійсний стан автономії та академічних свобод і „білої книги” – про механізми вирішення окреслених проблем.
· забезпечення і стимулювання розвитку у ВНЗ різноманітних форм та варіантів студентського самоврядування;
· забезпечення гласності та прозорості прийняття управлінських рішень на різних зрізах системи вищої освіти;
· напрацювання та забезпечення механізмів прозорості вступних кампаній до ВНЗ;
· створення системи пільгового кредитування у сфері вищої освіти.
· радикальне покращення матеріально-технічної бази ВНЗ, надання особливого статусу університетській видавничій діяльності і розповсюдженню навчально-методичної та наукової літератури, зокрема, узгодження з міжнародними стандартами діяльності університетських видавництв;
· активне і раціональне використання нових освітніх технологій відкритої освіти, розвиток та поглиблення інтегрованих і міждисциплінарних програм. Створення нормативно-правового поля для міждисциплінарних програм з метою надання їм статусу додаткової кваліфікації;
· створення єдиної системи освітньої статистики і моніторингу з метою проведення системних, порівняльних, аналітичних досліджень якості навчального процесу і ефективності управління ним. Розробка критеріїв оцінки якості в системі вищої освіти;
· розробка програми поетапної оптимізації мережі вищих навчальних закладів шляхом створення освітніх консорціумів, комплексів тощо;
· підвищення статусу наукових досліджень у ВНЗ шляхом збільшення їх фінансування, розширення системи державних і недержавних ґрантів для заохочення розвитку науково-дослідних лабораторій та інститутів;
· розробка гнучких моделей ситуаційного маневрування системи вищої освіти в умовах очікуваного демографічного спаду;
· розробка механізмів державного захисту окремих спеціальностей, які не мають попиту на ринку праці, однак є фундаментальними для класичної університетської освіти (мови стародавнього світу (санскрит), класична філологія, медієвістика, археологія тощо).
V. Перспективи реформування (шляхи та індикатори вирішення проблем).
Модернізація сектора вищої освіти повинно засновуватися на принципі:
Стратегічні цілі + шляхи їх досягнення – Законодавча основа + Фінансові ресурси – Механізми і принципи реалізації стратегії
5.1. Стратегічна мета №1:
Перетворення освіти в основу економічного та суспільного розвитку, підвищення статусу освітян і науковців у суспільстві.
Перетворення освіти в основу економічного та суспільного розвитку можливе лише за умови радикальної зміни підходу до ролі вищої освіти і науки:
-- як рушійних сил позитивних змін в українському суспільстві та в розвитку його економіки і його демократичних засад та принципів;
-- як факторів національної безпеки;
-- як умов перетворення українського суспільства в суспільство знання;
-- як факторів впливу на зміну ставлення до нашої держави на міжнародній арені: від негативного стереотипу сировинного придатку, суспільства низької політичної культури і нерозвинених демократичних цінностей, -- до сприйняття України як гідного партнера та діяльного члена світової спільноти.
Першим кроком у досягнені цієї стратегічної мети повинен стати розробка проекту „Модернізації системи вищої освіти і науки України”, з чіткими і конкретними механізмами підвищення фінансових інвестицій з боку держави у розвиток вищої освіти і науки, випрацювання законодавчих і організаційних принципів залучення недержавного фінансування для широкого спектру освітніх послуг та наукових досліджень, а також якнаширше обговорення цього проекту усіма зацікавленим суб”єктами освітньої політики в Україні.
Підвищення статусу працівників та науковців ВНЗ неможливе без реального підвищення заробітної плати, гідної звання педагога і науковця, без продумування державної системи пільг, без належних умов для створення позитивного іміджу викладача у суспільстві, особливо на тлі тривалого формування впродовж останніх років стереотипу вищих навчальних закладів як місця поширення хабарництва та корупції. Єдиним адекватним показником стане якомога швидше, бодай мінімальне, однак з конкретною перспективою зростання, підвищення заробітної плати педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковцям.
5.2. Стратегічна мета №2:
Забезпечення якнайширшого і рівного доступу до здобуття вищої освіти.
Забезпечення якнайширшого і рівного доступу до здобуття вищої освіти буде нереальним без створення і запровадження процедури та механізмів прозорості вступних випробовувань до ВНЗ. Показником може стати прозора система тестування, розробка якісних тестових завдань, в яких немає очевидної асиметрії між програмами загальноосвітніх шкіл та вимогами вищої школи, що створює усі передумови для розповсюдження інституту репетиторства.
Забезпечення якнайширшого і рівного доступу до вищої освіти не можна здійснити без розвитку системи пільгового кредитування. Підставою для розвитку системи пільгового кредитування повинно стати чітке законадавче закріплення механізмів та принципів пільгового кредитування. Індикатором стане обсяг кредитного фінансування, його щорічне зростання і зростання кількості студентів із соціально незабезпечених сімей, які користуватимуться пільговими кредитами.
Створення в системі вищої освіти мережі різних інституцій, освітніх програм та траєкторій з метою реалізації концепції навчання впродовж життя, що ґарантуватиме громадянам України всіх вікових груп рівний доступ до всіх етапів навчання. Розвиток мережі дистанційного навчання, модернізація та підвищення якості заочної форми навчання. Показником буде кількісна та якісна характеристика коротко-тривалих, середньо-тривалих освітніх курсів та програм, мережі літніх і зимових шкіл, інститутів післядипломної освіти, статистика осіб, які користуються різними формами навчання, підвищення кваліфікації чи перекваліфікації.
Започаткування і розвиток різних освітніх телепрограм, покликаних поширювати найвищі здобутки в освіті та науці, обговорювати найболючіші проблеми національної вищої освіти і науки, знайомити з найновішими освітніми технологіями та методиками тощо. У дальшій перспективі освітні телепрограми могли б перерости в окремий освітньо-культурний телеканал.
5.3. Стратегічна мета №3:
Забезпечення якості та ефективності в системі вищої освіти
Розробка показників та критеріїв якості навчального процесу і його результатів, а також якості діяльності вищих навчальних закладів України. Проведення саме за цими чітко визначеними рейтингу українських ВНЗ. Показниками стануть оприлюднені на веб-сторінці Міністерства освіти і науки України, в освітніх виданнях, критерії та параметри якісної ефективної вищої освіти.
Забезпечення умов та сприяння розвиткові інфраструктури ВНЗ, без якої немислимий ані процес ширшого доступу до вищої освіти, ані поліпшення якості освітніх послуг у сфері вищої освіти: наявність необхідних людських ресурсів, аудиторного фонду, навчально-методичного забезпечення, нових освітніх технологій – комп”ютерної техніки, мультимедійних класів, доступу до Інтернет-ресурсів тощо. Не надавати ліцензій на освітню діяльність без наявності необхідної інфраструктури. Показником стануть результати звітів самооцінки ВНЗ, їх матеріально-технічних та інформаційних ресурсів.
Обсяг навиків та вмінь, якими повинні володіти викладачі ВНЗ у контексті зміни вимог та компетенції в суспільстві знання, створення умов для викладачів і студентів, яких вимагає суспільство знання, а саме – забезпечення якомога ширшого доступу до інформаційно-комунікаційних технологій, умов для опанування іноземними мовами. Динамізувати навчальний процес за допомогою залучення найновіших освітніх методик, зокрема інтерактивних методів навчання та викладання, та інформаційно-комунікаційних технологій. Ефективним показником буде відсоток викладачів та студентів, що мають доступ до інформаційних технологій і використовують їх у навчальному процесі, а також відсоток занять у навчальному процесі, під час яких використовуються новітні освітні технології.
Забезпечення гнучкості освітніх програм, їх міждисциплінарності. Показником стане правове реґулювання міждисциплінарних студій у системі вищої освіти та кількісна і якісна характеристика міждисциплінарних освітніх програм у ВНЗ.
Розширення системи індивідуальних траєкторій у процесі здобуття вищої освіти.
Зважаючи на динамічний розвиток високих технологій та потребу розвитку фундаментальних досліджень, збільшувати прийом студентів на природничі та технічні спеціальності – у зв”язку з цим потрібно поглиблювати вивчення математики, логіки та фізики в загальноосвітніх школах.
Створення у ВНЗ центрів вивчення попиту на ринку праці, створення комп”ютерної бази даних про потреби ринку праці з метою розширення у ВНЗ освітніх послуг, які враховують соціально-економічні потреби і водночас дають змогу прогнозувати можливості працевлаштування випускників – суспільна відповідальність вищих навчальних закладів.
Стратегічна мета №4:
Інтеграція в європейський освітній простір.
Аналіз процедури і механізмів приєднання України до Болонського процесу. Випрацювання механізмів, попереджувальних і випереджувальних заходів як реакції на виклики і проблеми, пов’язані з інтеграцією України в європейський освітній простір. Інформаційна кампанія і обговорення на різних освітніх зрізах основних принципів Болонської деклараці та механізмів приєднання України до Болонського процесу і гнучкого та безболісного її входження до європейського освітнього простору. Доручити групі експертів переглянути Закон „Про вищу освіту” з урахуванням як рекомендацій Болонської декларації, так і викликів, які спричинить приєднання до неї.
З метою динамічнішого входження української системи вищої освіти у європейський освітній простір, розробити моделі і принципи:
· запровадження системи узгодження та порівняння ступенів;
· запровадження двоступеневої освіти чи освіти, що базується на двох циклах;
· запровадження європейської системи транферу кредитів;
· сприяння мобільності студентів та викладачів;
Показник: розробка механізмів приєднання до Болонського процесу, підписання Болонської декларації, внесення змін до Закону „Про вищу освіту”, реалізація пілотних проектів на базі найпрестижніших українських університетів з модернізації аспірантських та докторантських студій, запровадження системи кредитів.
VI. Перші дії щодо впровадження змін.
Розробка концепції „Модернізації системи вищої освіти і науки України”, з чіткими і конкретними механізмами підвищення обсягів фінансування з боку держави у розвиток вищої освіти і науки, з урахуванням соціальних ризиків з метою вироблення механізмів компенсування. Приведення нормативно-правової бази у відповідність до концепції модернізації. Оскільки модернізація освіти є загальнонаціональним завданням, то до її опрацювання повинні бути залучені усі суб”єкти освітньої політики, не тільки міністерство освіти і науки, зацікавлені освітні інституції і громадські організації, а й увесь уряд та Комітет з питань науки і освіти Верховної Ради.
Продумати механізми переструктурування традиційно усталених державних фінансових потоків з метою збільшення фінансування освіти і механізми лібералізації законодавства щодо залучення позабюджетних інвестицій у вищу освіту та науку.
Залучення позабюджетних інвестицій залежить прямо пропорційно від довіри суспільства до системи вищої освіти. У зв”язку з цим якнайшвидше запровадити прозорі механізми керування у системі вищої освіти і механізми попередження та усунення таких не-академічних явищ як хабарництво і зловживання посадовим становищем. Започаткувати на різних зрізах діалог суспільства, бізнесових структур, підприємств та громадських організацій з вищими навчальними закладами шляхом створення дорадчих рад різного типу, розширення громадських освітніх організацій, серії круглих столів, публічних обговорень тощо з метою формування більшої зацікавленості суспільства, бізнесу, підприємств в підтримці вищої освіти.
Здійснення групою висококваліфікованих експертів аналізу відповідності сучасних принципів державного регулювання вищої школи в Україні завданням суспільної трансформації, тобто досягненню цілей демократизації, розвитку ринкових відношень та інтеграції в глобальний світ, а також вимогам економічної доцільності та розробити пропозиції щодо необхідних змін. Забезпечення можливостей подальшого переходу від централізованих планових та директивних підходів до управління освітою, притаманних радянській системі і які ще є найпоширенішими в Україні, до публічної політики управління освітніми змінами, в тому числі з використанням ринкових важелів, застосування міжнародних стандартів оцінки якості та захисту університетської автономії і академічних свобод.
Продуктом експертної роботи повинна стати:
- аналітична записка “Аналіз сучасних принципів формування державних стандартів вищої освіти в Україні в рамках суспільної трансформації та європейської інтеграції” з конкретними рекомендаціями для міністерства освіти та науки. В аналітичній записці врахувати загальні принципи Болонської декларації та запропонувати механізми гармонізації національних стандартів вищої освіти з міжнародними;
- аналітична записка у форматі Зеленої книги щодо проблем вищої школи;
- розробка критеріїв та показників спроможності вищих навчальних закладів до автономії та самоуправління;
- серія публічних обговорень щодо проблем управління вищою школою
- серія публікацій щодо проблем розвитку вищої школи
Віднайти кошти на створення і підтримку належного функціонування інформаційно-аналітичної “Освітньої програми” на загальнонаціональному телеканалі або на приватних каналах, яка б подавала аналіз найактуальніших проблем освіти із використанням інтерактивних методів опитування глядачів, зокрема молодіжної аудиторії.
100 ДНІВ.
Реально за цей період можна:
- підготувати аналітичну записку у форматі “білої книги” про дійсний стан вищої освіти та її основні проблеми на підставі адекватної освітньої статистики;
- підготувати пропозиції у форматі “зеленої книги” про щляхи подолання найгостріших проблем у системі вищої освіти;
- сформулювати і обговорити проект “Модернізації системи вищої освіти і науки України”;
- доручити експертній групі розробити моделі переструктурування державного бюджету з урахуванням зміни концептуального підходу до освіти та науки як до фундаменту і передумови суспільного та економічного розвитку держави, а не як до окремої галузі, і з метою збільшення обсягів фінансування освіти та науки.
- розробити механізми узгодження національних стандартів вищої освіти з міжнародними і механізми приєднання України до європейського освітнього простору;
- виступити Президентові зі зверненням до українського суспільства, в якому наголосити на пріоритетності освіти і науки у державній політиці і акцентів та на їх визначальній ролі для подальшого розвитку української економіки, національної безпеки тощо; цей виступ повинен містити запевнення з боку держави у ґарантуванні поступового підвищення заробітної плати, створення умов для сприятливого інвестиційного клімату для розвитку освіти і науки, а також звернення до суспільства, бізнесових структур, підприємств із закликом до співпраці з освітою і наукою задля суспільної користі, і водночас із закликом до освітніх закладів та інституцій брати діяльнішу участь у трансформації суспільства і формувати в академічному середовищі культуру відповідальності перед суспільством;
- провести всеукраїнську нараду з ректорами ВНЗ і сфокусувати увагу на шляхах втілення модернізації та на найболючіших проблемах вищої освіти і науки;
-ініціювати створення сучасної “освітньо-наукової програми” з обов”язковим інтерактивним опитуванням глядацької авдиторії щодо найболючіших проблем в освіті і науці;
Міністр освіти Ніколаєнко залишиться сумісником через складну ситуацію в його окрузі
А це ще один пост в нашому форумі
Сьогодні на своїй першій прес-конференції міністр освіти і науки запровадив нове поняття, якого не було ще ні в офіційних документах Міністерства освіти інауки, ні в побутових розмовах навколо Болонського процесу -- це Болонський клуб. Це вже не жарти, а проста непоінформованість, яка справді засвідчує, що не буде стратегічних змін в освіті. Тільки як тоді бути зі стратегічною ціллю України, яку задекларував Президент. І ще одне: КОЛИ почнуть реальну гармонізацію національних стандартів освіти з міжнародними, замість того, щоб безконечно говорити про входження в європейський освітній простір... http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_osvita&trs=0&key=1108036232&first=1108045128&last=1106680577
Чи нам потрібен такий міністр?
ВИЩА ОСВІТА: БІЛЬШЕ. КРАЩЕ. ВИЩЕ.
ОСВІТА УКРАЇНИ БУДЕ ТАКОЮ, ЯКОЮ МИ ЇЇ ХОЧЕМО
БАЧИТИ І ЯКОЮ РАЗОМ ЇЇ ЗРОБИМО!!!
(Основні тези)
1. Освіта в добу глобалізації та високих технологій – це фактор соціальної стабільності, економічного добробуту країни, її конкурентноздатності та національної безпеки. Тому освіту не можна і надалі стереотипно відносити до сфери відомчої чи галузевої політики, а варто підходити до неї як до загальнонаціональної, стратегічно важливої засади розвитку суспільства. Глибинна особливість освітньої політики полягає в тому, що вона органічно поєднує в собі політичні, соціальні, економічні і власне освітні аспекти. Тільки при такому підході до освіти ми зможемо вивести її за відомчо-галузеві бар’єри і повернути їй природну сутність як сфери інтеграції і реалізації загальнонаціональних інтересів та пріоритетів нашої держави. Модернізація освітньої системи вимагає і нової економіки освіти. Застаріла фінансова система підтримки педагогічних та науково-педагогічних кадрів, яка залишає їх на порозі бідності, є чи не основним гальмом якісних освітніх реформ і свідчить, що в освіті сьогодні, на жаль, визначальними є механізми політики виживання, ніж політики її ефективного та динамічного розвитку.
2. Основною особливістю модернізації освіти має бути системний перехід від принципів галузевої політики (тотальне планування через центр, жорсткі рамки можливостей локальних змін на рівні ВНЗ, орієнтація на підготовку вузьких спеціалістів народного господарства, змістова і формальна відмінність від міжнародних стандартів, економічні розрахунки за середніми показниками) до принципів створення освітньої інфраструктури трансформації суспільства (автономія вищих навчальних закладів, вироблення власної стратегії розвитку ВНЗ, конкурентноспроможність, широкий та гнучкий набір освітніх послуг, відкритий доступ до інформації про освіту та освітній ринок, застосування міжнародних стандартів створення навчальних планів та освітніх програм, оцінки якості, статистики, формування економічно-фінансової політики розвитку ВНЗ на локальному рівні.
3. Для вищої освіти України, як і для вищої освіти в усьому світі, стратегічно найважливішими є вирішення таких завдань як:
1) рівний доступ до якісної вищої освіти;
2) формування навчальних стандартів відповідно до нових викликів ринку праці та принципів їх взаємоузгодження в контексті процесів інтернаціоналізації освіти і ґлобалізації ринку праці;
3) підвищення якості освіти;
4) розробка і втілення механізмів втілення концепції освіти впродовж життя.
4. Здійснити всебічне дослідження (“Білу книгу”) “Аналіз стандартів вищої освіти в Україні в контексті суспільної трансформації, європейської інтеграції та глобалізації”, яке дозволить проаналізувати відповідність сучасних принципів формування державних стандартів вищої освіти в Україні досягненню цілей демократизації, розвиткові ринкових відносин та інтеграції в глобальний світ, а також вимогам економічної доцільності та водночас розробити пропозиції щодо необхідних змін. Кінцевим продуктом такого дослідження повинні стати “Аналітична записка з рекомендаціями (“Зелена книга”) та серія публічних обговорень щодо нових принципів формування державних стандартів.
5. Потребує дослідження питання спроможності вищих навчальних закладів України до автономії та самореґулювання власної навчальної і наукової діяльності, а також спроможність державних органів управління освітою реалізовувати принципи державної політики в умовах здійснення університетської автономії. Іншим принципом, який супроводжує ефективну автономію, є принцип конкуренції навчальних закладів незалежно від підпорядкування та форм власності.Однак, принцип автономії є суспільно ефективним тільки тоді, коли він працює паралельно з принципом відкритості та публічності освітньої політики, тобто коли функціонує розгалужена громадсько-державна система моніторингу якості освітніх послуг.
6. Попри щораз більшу фінансову незалежність вищих навчальних закладів та глибшу лібералізацію академічного життя в Україні, всеодно очевидною залишається потреба формування нової парадигми академічного клімату на всіх рівнях навчального закладу, оскільки за інерцією однозначно переважає посадова ієрархія і, на жаль, ще недостатньо сформована культура спадкоємності кадрів.
7. Органічною стає потреба у конституюванні множинності освітніх траєкторій, для яких характерна варіативність методик, що активізують розумову діяльність та творчо організовують освітній простір. А стандарти освіти повинні збагачуватися шляхом диференціації учасників навчального процесу за рівнем підготовки. Традиційний підхід до змістової компоненти стандартів освіти орієнтований на певну уніфікацію, певну усередненість інтелекту. Інноваційний підхід вимагає враховування як середнього рівня інтелекту, так і одночасного поглиблення та розширення програми навчання для “просунутих”, і створення індивідуальних програм підвищеного рівня для особливо обдарованих.
8. Вищі навчальні заклади повинні розробити програму “втримування” перспективних молодих спеціалістів, їх заохочування та мотивування. Цю проблему в даних умовах варто вирішувати за рахунок додаткових фінансових ресурсів вищих навчальних закладів: фондів підтримки розвитку університетів, динамічнішого використання ґрантових можливостей, розширення освітніх послуг. Цій меті повинна сприяти і лібералізація законодавства у сфері вищої освіти з метою стимулювання потреби вкладати інвестиції у розвиток вищої освіти та науки.
Стратегія розвитку сектора.
І. Політичні уроки минулих 12 років.
В Україні за дванадцять минулих років не створено жодних необхідних умов та передумов, -- економічних, соціальних, політичних, моральних, -- які б підвищували педагогічну мотивацію та заохочення розвивати наукові дослідження, і які б уможливлювали належне поціновування гідності педагога, науковця, інтелектуала.
Громада у найширшому розумінні, українське суспільство взагалі так і не стали діяльними суб’єктами освітньої політики – освітня політика надалі залишається марґінальною сферою інтересів держави і академічної спільноти. Держава досі розглядає освіту як галузь, а не як основу і запоруку суспільного розвитку, а академічна спільнота вкрай збайдужіла до будь-яких змін і обрала роль пасивного спостерігача при такому ставленні держави до освітніх проблем. Модернізація вищої освіти можлива лише за умови найтіснішої співпраці зі суспільством та при зацікавленні суспільства у розвиткові вищої освіти і при забезпеченні ґарантій доступності та рівних можливостей отримання найсучаснішої якісної освіти.
Однак сьогодні в Україні вища освіта є чи не найяскравішою ілюстрацією щораз більшого соціально-економічного розшарування суспільства, яке перетворилося на найпотужніший виклик принципові рівного доступу до якісної освіти. На тлі такого розшарування не випрацювано і не запропоновано для обговорення моделі та механізми пільгового кредитування для здобуття вищої освіти.
Корумпованість, хабарництво і зловживання службовим становищем на всіх рівнях функціонування вищих навчальних закладів, починаючи від вступних іспитів та завершуючи отриманням всіма можливими неакадемічними шляхами дипломів про завершення ВНЗ.
Маємо величезний розрив між реторикою обіцянок і запровадженням діяльних механізмів перетворення освіти в стратегічно важливий фактор соціальної стабільності, економічного добробуту країни, її конкурентноздатності та національної безпеки. Очевидний розрив між декларуванням найдемократичніших засад і принципів у сфері освіти (як це маємо в Національній доктрині розвитку освіти в Україні ХХІ століття) і відсутність конкретних, чітких механізмів їх втілення. Відсутні механізми забезпечення гласності та прозорості процесу обговорювання та прийняття управлінських рішень у сфері вищої освіти.
Відсутність сутнісної автономії ВНЗ та принципу недоторканості академічних свобод особливо виявила минулорічна кампанія виборів ректорів ВНЗ, яка супроводжувалася скандально-авторитарними сценаріями призначення на посади ректорів людей з-поза академічного середовища (вибори ректора в Запорізькому державному університету, Київському національному медичному університеті, Львівському національному університеті імені Івана Франка, в Чернівецькому медичному університеті). Про недостатню культуру сутнісної автономії засвідчує відсутність стратегічних планів розвитку ВНЗ та їхньої місії, які б відповідали сучасним завданням трансформації суспільства і враховували сучасні тенденції в розвитку суспільства, культури, економіки тощо.
Очевидна девальвація академічних цінностей, профанування їх засад і принципів, про що засвідчують численні факти здобуття наукових ступенів та вчених звань представниками влади, полічних партій, бізнесових структур тощо. “Заочні” форми здобуття наукових ступенів і вчених звань у наш час набули особливого неґативного суспільного резонансу і стали чи не найбільшим подразником академічної спільноти
ІІ. Сучасний стан
Попри позитивні тенденції, зокрема забезпечення різноманітності ВНЗ, зокрема ВНЗ недержавної форми власності, не сформовано політики ставлення до цих закладів як до повновправних членів української освітньої спільноти. Дискримінація ВНЗ недержавної форми власності виявилася в антиконституційному рішенні уряду непоширення права на наукові пенсії викладачам на науковим співробітникам недержавних ВНЗ. Студенти ВНЗ недержавної форми власності на відміну від студентів-платників державних ВНЗ позбавлені пільг на проїзд у громадському транспорті.
Щораз гострішою стає проблема недостатності викладачів найвищої академічної кваліфікації: професорів та докторів наук. Це зумовлене трьома основними факторами. По-перше, за час незалежності відбувся значний відтік висококваліфікованих кадрів поза межі України. По-друге, процес відновлення професорського складу ВНЗ відбувається вкрай повільно, що зумовлено як значним соціально-економічним пониженням статусу професорського звання, так і надзвичайно ускладненою процедурою здобуття доктора наук за сьогоднішніми ВАК-івськими вимогами. Як наслідок в останні десять років спостерігаємо процес старіння академічних кадрів і відсутність політики цивілізованої спадкоємності в академічних середовищах. По-третє, зростання кількості студентів у ВНЗ, яке спостерігаємо в останні роки, непропорційне зростанню штатних працівників, що в свою чергу, призводить до проблеми перенавантаження. Проблемною на тлі масифікації вищої освіти стає очевидним зниження якості освітніх послуг і зниження рівня знань студентів, їх загальної культури. До того ж, сектор ВНЗ недержавної форми власності здебільшого повноцінно функціонує саме завдяки залученню до навчального процесу професорів та докторів наук з державних ВНЗ.
Статус науки у ВНЗ перебуває у дискримінаційній нерівності порівняно з мережею наукових інституцій НАНУ. Сьогодні практично жодний вищий навчальний заклад України не спроможний обладнати лабораторії для проведення найсучасніших досліджень. Фундаментальні дослідження, які в усьому світі здійснюють університетські наукові інститути та лабораторії, в українських ВНЗ не проводяться. Відсутня широка і відлагоджена мережа державних і недержавних ґрантів для проведення фундаментальних досліджень. Це особливо небезпечні тенденції, оскільки ґлобалізаційні процеси, які зумовлює фінансово-економічний розвиток, ґрунтується на застосуванні нових знань та високих інформаційних технологій, можуть спричинити небезпечні наслідки поділу світу на меншість, яка швидко і вміло пристосовується до нових умов світового розвитку, та більшість, яка стає пасивним спостерігачем світових подій, нездатним впливати на спільну долю людства.
При підготовці та запровадженні Закону „Про вищу освіту”, який формально прописав ступеневу освіту, не були враховані правові, фінансово-економічні та соціо-культурні чинники. Так скажімо, ступінь бакалавра не захищений на ринку праці, і студенти, які завершили навчання зі ступенем бакалавра, мають чималі проблеми з працевлаштуванням.
Відсутня єдина система статистики і параметрів вимірювання якісної освіти, які були б співмірні із загальноприйнятими міжнародними показниками якості освіти. Відсутня система моніторингу проблем вищої освіти, прогнозування можливих сценаріїв їх розв”язання. Зокрема, відсутній ґрунтовний аналіз на підставі статистичних даних ситуації у вищій освіті в умовах очікуваного демографічного спаду.
Вже всі державні вищі навчальні заклади України змирилися з фактичним функціонуванням в умовах постійного бюджетного дефіциту, а управління університетом за таких умов має, по суті, антикризовий характер. У такій ситуації повинні функціонувати інші принципи взаємодії ВНЗ та Міністерства освіти і науки. Передусім, держава повинна надавати державним університетам нехай обмежене, однак, стабільне фінансування. Це фінансування повинно здійснюватися так, щоб мінімалізувати значні можливість змін у бюджетному році, і тим самим дати змогу університетам планувати свій розвиток з якомога найменшими фінансовими та моральними збитками.
Модель взаємостосунків вищих навчальних закладів з Міністерством освіти і науки в умовах бюджетного дефіциту повинна формуватися на принципах відкритості та прозорості. Відкритість та прозорість -- це залучення ВНЗ до процесу формування та обговорення проєкту бюджету, а також щорічне оприлюднення Міністерством освіти і науки в засобах масової інформації, на сторінках Інтернету звіту про використання бюджетних коштів з поясненням змін, які виникли впродовж бюджетного року. Щодо самого бюджету, то чітко повинні бути прописані критерії його формування для вищих навчальних закладів різного типу. Його структура повинна бути прозора і зрозуміла, а витратна частина грунтовно обмотивована.
Чинне правове поле і законодавча база для реґулювання позабюджетної діяльності вищих навчальних закладів є недосконалими і не сприяють політиці їх ринкового маневрування.
ІІІ. Ключові проблеми.
Ключові проблеми сучасної вищої освіти України можна було б звести до трьох „Е”: економіка, ефектність (якість + привабливість) та ефективність системи вищої освіти.
Сучасній моделі економіки освіти бракує:
-- чітко продуманих стратегічних економічних принципів розвитку вищої освіти;
-- прозорих, гнучких та результативних механізмів фінансового менеджменту у системі вищої освіти;
-- стратегії підвищення соціально-економічного статусу педагогічних, науково-педагогічних та наукових кадрів ВНЗ.
Сьогодні важко говорити про якість системи вищої освіти, оскільки надалі гострою проблемою залишається відсутність найсучаснішої матеріально-технічної бази та найнеобхіднішого інформаційно-ресурсного забезпечення ВНЗ. Мова вже не йде про застосування високих технологій та найсучасніших комунікаційних систем, йдеться про базові освітні технології: підручники, їхню якість, нові методики навчання та викладання, забезпечення міждисциплінарності в навчальному процесі та в наукових дослідженнях. Ця проблема є особливо актуальною, оскільки суспільство ХХІ століття – це інформаційне суспільство, розвиток усіх сфер якого базується на опануванні й застосуванні нових знань і на концепції пожиттєвої освіти. Динамічний розвиток інформаційних технологій вимагає фундаментального перегляду традиційних понять "знання", його "передача" та його "засвоєння". Освіта без розвитку творчого критичного мислення, без виміру духовної культури легко може перетворитися в простий технологічний процес оволодівання інформацією, тому пріорітети вищої освіти ХХІ століття -- це творчість, високі технології, критичне і водночас конструктивне мислення. Слід наголосити, що навіть при застосуванні найсучасніших комп”ютерних систем, телекомунікаційних технологій, які, без сумніву, стимулюють ефективність навчального процесу, підвищують інтерактивність освітнього середовища, ніщо і ніхто неспроможний повністю витіснити і замінити мистецтво безпосереднього педагогічного діалогу “викладач-студент”. Тому у ХХІ столітті особливо важливою є підготовка високопрофесійних педагогічних та науково-педагогічних працівників, які відповідають інтеграційному критерію “професійна компетентність + педагогічна майстерність + мистецтво комунікування + нові технології”. Відтак виникає проблема оцінювання знань, формування жорстких вимог до рівня володіння навиками і підвищення мотивації навчання. Тому освітні політики та аналітики визначають чотири ключові проблеми якості та ефективності освіти в ХХІ столітті:
1) вчити пізнавати чи виховувати вміння вчитися впродовж життя – це розширення загальної культури і поглиблення знань; оскільки процес навчання є нескінченним і його збагачує будь-який новий досвід, то кожний повинен використовувати можливості, які створює освіта впродовж життя;
2) вчити вмінням діяти – перехід від кваліфікації до компетенції, яка дозволяє знаходити розв”язки в будь-яких професійних та життєвих ситуаціях і формує культуру групової роботи, що уможливлює діяльність освіченої особистості незалежно від локального чи глобального контексту ринку праці; оволодіння технологією прийняття рішень, свободою вибору, здатність адаптуватися в умовах постійних змін;
3) вчити співжиття з Іншими – вміння регулювати різні психологічні, соціальні, політичні, міжнаціональні конфлікти з повагою до культури плюралізму думок; оволодіння світоглядними принципами “єдність в розмаїтті” та “доповнення замість протиставлення”;
4) вчити жити -- освіта повинна забезпечувати всі умови для повноцінного розвитку особистості, зокрема розвивати творче критичне мислення та уяву, які є засадою інноваційного розвитку.
У контексті девальвації наукових ступенів і вчених звань украй необхідно створити надійнішу і досконалішу систему, як не дає змоги здобувати наукові ступені і вчені звання всупереч науковій етиці та академічним вимогам і принципам і в якій наукові ступені і вчені звання адекватно відображатимуть професійну кваліфікацію науковця і вченого. А їх соціальний статус і громадське визнання будуть винагородою за значний вклад у розвиток науки і освіти, а також за сумлінне служіння суспільству і державі, що, зрештою, повинна підтверджувати прозора і справедлива процедура виборів у члени Національної Академії наук.
ІУ. Вища освіта: Більше. Краще. Вище.
Головна мета і першочергові завдання реформи вищої освіти.
Загальна мета реформи чи модернізації вищої освіти полягає передусім:
· у перетворенні вищої освіти з галузі народного господарства в передумову економічного розвитку, стабільності і добробуту українського суспільства та фактор національної безпеки;
· у підвищенні соціально-економічного статусу освітян;
· у формуванні нової культури взаємовідповідальності вищої освіти за долю суспільства та суспільства за стан вищої освіти;
· у досягненні такого рівня якості вищої освіти, який би ґарантував конкурентоспроможність вищої освіти і науки нашої держави на міжнародному рівні;
· у приєднанні України до європейського освітнього простору і відповідному забезпеченні чітко прописаних і гнучких механізмів взаємного визнання освітніх рівнів та наукових ступенів;
· у вихованні морально і духовно розвинених особистостей, з глибоким почуттям патріотизму, індивідуальностей з творчим критичним мисленням, активною громадянською позицією, активних членів українського суспільства і світової спільноти.
Першочергові завдання:
· забезпечення стабільності бюджетного фінансування державних ВНЗ. Формування у сфері вищої освіти нормативно-правових та організаційно-економічних механізмів залучення і використання позабюджетних ресурсів, урізноманітнення джерел фінансування вищої освіти. Удосконалення правової бази і доповнення переліку надання платних освітніх послуг. Орієнтування ВНЗ в окремих напрямках їх діяльності на потреби конкретних споживачів чи замовників освітніх послуг;
· досягнення максимальної прозорості механізмів та принципів бюджетного фінансування ВНЗ, фінансової діяльності ВНЗ, формування та підвищення культури фінансово-економічної відповідальності і дисципліни на всіх рівнях системи вищої освіти. Оприлюднення щорічних звітів щодо бюджетного фінансування ВНЗ і звіти про фінансову діяльність ВНЗ;
· розробка конкретних механізмів реального підвищення заробітної плати, і системи мотивацій для працівників ВНЗ, підвищення соціального статусу педагогічних, науково-педагогічних та наукових кадрів ВНЗ;
· ґарантування недоторканості академічних свобод та забезпечення ширшої автономії ВНЗ шляхом збільшення їх повноважень. З цією метою ініціювати написання „зеленої книги” про дійсний стан автономії та академічних свобод і „білої книги” – про механізми вирішення окреслених проблем.
· забезпечення і стимулювання розвитку у ВНЗ різноманітних форм та варіантів студентського самоврядування;
· забезпечення гласності та прозорості прийняття управлінських рішень на різних зрізах системи вищої освіти;
· напрацювання та забезпечення механізмів прозорості вступних кампаній до ВНЗ;
· створення системи пільгового кредитування у сфері вищої освіти.
· радикальне покращення матеріально-технічної бази ВНЗ, надання особливого статусу університетській видавничій діяльності і розповсюдженню навчально-методичної та наукової літератури, зокрема, узгодження з міжнародними стандартами діяльності університетських видавництв;
· активне і раціональне використання нових освітніх технологій відкритої освіти, розвиток та поглиблення інтегрованих і міждисциплінарних програм. Створення нормативно-правового поля для міждисциплінарних програм з метою надання їм статусу додаткової кваліфікації;
· створення єдиної системи освітньої статистики і моніторингу з метою проведення системних, порівняльних, аналітичних досліджень якості навчального процесу і ефективності управління ним. Розробка критеріїв оцінки якості в системі вищої освіти;
· розробка програми поетапної оптимізації мережі вищих навчальних закладів шляхом створення освітніх консорціумів, комплексів тощо;
· підвищення статусу наукових досліджень у ВНЗ шляхом збільшення їх фінансування, розширення системи державних і недержавних ґрантів для заохочення розвитку науково-дослідних лабораторій та інститутів;
· розробка гнучких моделей ситуаційного маневрування системи вищої освіти в умовах очікуваного демографічного спаду;
· розробка механізмів державного захисту окремих спеціальностей, які не мають попиту на ринку праці, однак є фундаментальними для класичної університетської освіти (мови стародавнього світу (санскрит), класична філологія, медієвістика, археологія тощо).
V. Перспективи реформування (шляхи та індикатори вирішення проблем).
Модернізація сектора вищої освіти повинно засновуватися на принципі:
Стратегічні цілі + шляхи їх досягнення – Законодавча основа + Фінансові ресурси – Механізми і принципи реалізації стратегії
5.1. Стратегічна мета №1:
Перетворення освіти в основу економічного та суспільного розвитку, підвищення статусу освітян і науковців у суспільстві.
Перетворення освіти в основу економічного та суспільного розвитку можливе лише за умови радикальної зміни підходу до ролі вищої освіти і науки:
-- як рушійних сил позитивних змін в українському суспільстві та в розвитку його економіки і його демократичних засад та принципів;
-- як факторів національної безпеки;
-- як умов перетворення українського суспільства в суспільство знання;
-- як факторів впливу на зміну ставлення до нашої держави на міжнародній арені: від негативного стереотипу сировинного придатку, суспільства низької політичної культури і нерозвинених демократичних цінностей, -- до сприйняття України як гідного партнера та діяльного члена світової спільноти.
Першим кроком у досягнені цієї стратегічної мети повинен стати розробка проекту „Модернізації системи вищої освіти і науки України”, з чіткими і конкретними механізмами підвищення фінансових інвестицій з боку держави у розвиток вищої освіти і науки, випрацювання законодавчих і організаційних принципів залучення недержавного фінансування для широкого спектру освітніх послуг та наукових досліджень, а також якнаширше обговорення цього проекту усіма зацікавленим суб”єктами освітньої політики в Україні.
Підвищення статусу працівників та науковців ВНЗ неможливе без реального підвищення заробітної плати, гідної звання педагога і науковця, без продумування державної системи пільг, без належних умов для створення позитивного іміджу викладача у суспільстві, особливо на тлі тривалого формування впродовж останніх років стереотипу вищих навчальних закладів як місця поширення хабарництва та корупції. Єдиним адекватним показником стане якомога швидше, бодай мінімальне, однак з конкретною перспективою зростання, підвищення заробітної плати педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковцям.
5.2. Стратегічна мета №2:
Забезпечення якнайширшого і рівного доступу до здобуття вищої освіти.
Забезпечення якнайширшого і рівного доступу до здобуття вищої освіти буде нереальним без створення і запровадження процедури та механізмів прозорості вступних випробовувань до ВНЗ. Показником може стати прозора система тестування, розробка якісних тестових завдань, в яких немає очевидної асиметрії між програмами загальноосвітніх шкіл та вимогами вищої школи, що створює усі передумови для розповсюдження інституту репетиторства.
Забезпечення якнайширшого і рівного доступу до вищої освіти не можна здійснити без розвитку системи пільгового кредитування. Підставою для розвитку системи пільгового кредитування повинно стати чітке законадавче закріплення механізмів та принципів пільгового кредитування. Індикатором стане обсяг кредитного фінансування, його щорічне зростання і зростання кількості студентів із соціально незабезпечених сімей, які користуватимуться пільговими кредитами.
Створення в системі вищої освіти мережі різних інституцій, освітніх програм та траєкторій з метою реалізації концепції навчання впродовж життя, що ґарантуватиме громадянам України всіх вікових груп рівний доступ до всіх етапів навчання. Розвиток мережі дистанційного навчання, модернізація та підвищення якості заочної форми навчання. Показником буде кількісна та якісна характеристика коротко-тривалих, середньо-тривалих освітніх курсів та програм, мережі літніх і зимових шкіл, інститутів післядипломної освіти, статистика осіб, які користуються різними формами навчання, підвищення кваліфікації чи перекваліфікації.
Започаткування і розвиток різних освітніх телепрограм, покликаних поширювати найвищі здобутки в освіті та науці, обговорювати найболючіші проблеми національної вищої освіти і науки, знайомити з найновішими освітніми технологіями та методиками тощо. У дальшій перспективі освітні телепрограми могли б перерости в окремий освітньо-культурний телеканал.
5.3. Стратегічна мета №3:
Забезпечення якості та ефективності в системі вищої освіти
Розробка показників та критеріїв якості навчального процесу і його результатів, а також якості діяльності вищих навчальних закладів України. Проведення саме за цими чітко визначеними рейтингу українських ВНЗ. Показниками стануть оприлюднені на веб-сторінці Міністерства освіти і науки України, в освітніх виданнях, критерії та параметри якісної ефективної вищої освіти.
Забезпечення умов та сприяння розвиткові інфраструктури ВНЗ, без якої немислимий ані процес ширшого доступу до вищої освіти, ані поліпшення якості освітніх послуг у сфері вищої освіти: наявність необхідних людських ресурсів, аудиторного фонду, навчально-методичного забезпечення, нових освітніх технологій – комп”ютерної техніки, мультимедійних класів, доступу до Інтернет-ресурсів тощо. Не надавати ліцензій на освітню діяльність без наявності необхідної інфраструктури. Показником стануть результати звітів самооцінки ВНЗ, їх матеріально-технічних та інформаційних ресурсів.
Обсяг навиків та вмінь, якими повинні володіти викладачі ВНЗ у контексті зміни вимог та компетенції в суспільстві знання, створення умов для викладачів і студентів, яких вимагає суспільство знання, а саме – забезпечення якомога ширшого доступу до інформаційно-комунікаційних технологій, умов для опанування іноземними мовами. Динамізувати навчальний процес за допомогою залучення найновіших освітніх методик, зокрема інтерактивних методів навчання та викладання, та інформаційно-комунікаційних технологій. Ефективним показником буде відсоток викладачів та студентів, що мають доступ до інформаційних технологій і використовують їх у навчальному процесі, а також відсоток занять у навчальному процесі, під час яких використовуються новітні освітні технології.
Забезпечення гнучкості освітніх програм, їх міждисциплінарності. Показником стане правове реґулювання міждисциплінарних студій у системі вищої освіти та кількісна і якісна характеристика міждисциплінарних освітніх програм у ВНЗ.
Розширення системи індивідуальних траєкторій у процесі здобуття вищої освіти.
Зважаючи на динамічний розвиток високих технологій та потребу розвитку фундаментальних досліджень, збільшувати прийом студентів на природничі та технічні спеціальності – у зв”язку з цим потрібно поглиблювати вивчення математики, логіки та фізики в загальноосвітніх школах.
Створення у ВНЗ центрів вивчення попиту на ринку праці, створення комп”ютерної бази даних про потреби ринку праці з метою розширення у ВНЗ освітніх послуг, які враховують соціально-економічні потреби і водночас дають змогу прогнозувати можливості працевлаштування випускників – суспільна відповідальність вищих навчальних закладів.
Стратегічна мета №4:
Інтеграція в європейський освітній простір.
Аналіз процедури і механізмів приєднання України до Болонського процесу. Випрацювання механізмів, попереджувальних і випереджувальних заходів як реакції на виклики і проблеми, пов’язані з інтеграцією України в європейський освітній простір. Інформаційна кампанія і обговорення на різних освітніх зрізах основних принципів Болонської деклараці та механізмів приєднання України до Болонського процесу і гнучкого та безболісного її входження до європейського освітнього простору. Доручити групі експертів переглянути Закон „Про вищу освіту” з урахуванням як рекомендацій Болонської декларації, так і викликів, які спричинить приєднання до неї.
З метою динамічнішого входження української системи вищої освіти у європейський освітній простір, розробити моделі і принципи:
· запровадження системи узгодження та порівняння ступенів;
· запровадження двоступеневої освіти чи освіти, що базується на двох циклах;
· запровадження європейської системи транферу кредитів;
· сприяння мобільності студентів та викладачів;
Показник: розробка механізмів приєднання до Болонського процесу, підписання Болонської декларації, внесення змін до Закону „Про вищу освіту”, реалізація пілотних проектів на базі найпрестижніших українських університетів з модернізації аспірантських та докторантських студій, запровадження системи кредитів.
VI. Перші дії щодо впровадження змін.
Розробка концепції „Модернізації системи вищої освіти і науки України”, з чіткими і конкретними механізмами підвищення обсягів фінансування з боку держави у розвиток вищої освіти і науки, з урахуванням соціальних ризиків з метою вироблення механізмів компенсування. Приведення нормативно-правової бази у відповідність до концепції модернізації. Оскільки модернізація освіти є загальнонаціональним завданням, то до її опрацювання повинні бути залучені усі суб”єкти освітньої політики, не тільки міністерство освіти і науки, зацікавлені освітні інституції і громадські організації, а й увесь уряд та Комітет з питань науки і освіти Верховної Ради.
Продумати механізми переструктурування традиційно усталених державних фінансових потоків з метою збільшення фінансування освіти і механізми лібералізації законодавства щодо залучення позабюджетних інвестицій у вищу освіту та науку.
Залучення позабюджетних інвестицій залежить прямо пропорційно від довіри суспільства до системи вищої освіти. У зв”язку з цим якнайшвидше запровадити прозорі механізми керування у системі вищої освіти і механізми попередження та усунення таких не-академічних явищ як хабарництво і зловживання посадовим становищем. Започаткувати на різних зрізах діалог суспільства, бізнесових структур, підприємств та громадських організацій з вищими навчальними закладами шляхом створення дорадчих рад різного типу, розширення громадських освітніх організацій, серії круглих столів, публічних обговорень тощо з метою формування більшої зацікавленості суспільства, бізнесу, підприємств в підтримці вищої освіти.
Здійснення групою висококваліфікованих експертів аналізу відповідності сучасних принципів державного регулювання вищої школи в Україні завданням суспільної трансформації, тобто досягненню цілей демократизації, розвитку ринкових відношень та інтеграції в глобальний світ, а також вимогам економічної доцільності та розробити пропозиції щодо необхідних змін. Забезпечення можливостей подальшого переходу від централізованих планових та директивних підходів до управління освітою, притаманних радянській системі і які ще є найпоширенішими в Україні, до публічної політики управління освітніми змінами, в тому числі з використанням ринкових важелів, застосування міжнародних стандартів оцінки якості та захисту університетської автономії і академічних свобод.
Продуктом експертної роботи повинна стати:
- аналітична записка “Аналіз сучасних принципів формування державних стандартів вищої освіти в Україні в рамках суспільної трансформації та європейської інтеграції” з конкретними рекомендаціями для міністерства освіти та науки. В аналітичній записці врахувати загальні принципи Болонської декларації та запропонувати механізми гармонізації національних стандартів вищої освіти з міжнародними;
- аналітична записка у форматі Зеленої книги щодо проблем вищої школи;
- розробка критеріїв та показників спроможності вищих навчальних закладів до автономії та самоуправління;
- серія публічних обговорень щодо проблем управління вищою школою
- серія публікацій щодо проблем розвитку вищої школи
Віднайти кошти на створення і підтримку належного функціонування інформаційно-аналітичної “Освітньої програми” на загальнонаціональному телеканалі або на приватних каналах, яка б подавала аналіз найактуальніших проблем освіти із використанням інтерактивних методів опитування глядачів, зокрема молодіжної аудиторії.
100 ДНІВ.
Реально за цей період можна:
- підготувати аналітичну записку у форматі “білої книги” про дійсний стан вищої освіти та її основні проблеми на підставі адекватної освітньої статистики;
- підготувати пропозиції у форматі “зеленої книги” про щляхи подолання найгостріших проблем у системі вищої освіти;
- сформулювати і обговорити проект “Модернізації системи вищої освіти і науки України”;
- доручити експертній групі розробити моделі переструктурування державного бюджету з урахуванням зміни концептуального підходу до освіти та науки як до фундаменту і передумови суспільного та економічного розвитку держави, а не як до окремої галузі, і з метою збільшення обсягів фінансування освіти та науки.
- розробити механізми узгодження національних стандартів вищої освіти з міжнародними і механізми приєднання України до європейського освітнього простору;
- виступити Президентові зі зверненням до українського суспільства, в якому наголосити на пріоритетності освіти і науки у державній політиці і акцентів та на їх визначальній ролі для подальшого розвитку української економіки, національної безпеки тощо; цей виступ повинен містити запевнення з боку держави у ґарантуванні поступового підвищення заробітної плати, створення умов для сприятливого інвестиційного клімату для розвитку освіти і науки, а також звернення до суспільства, бізнесових структур, підприємств із закликом до співпраці з освітою і наукою задля суспільної користі, і водночас із закликом до освітніх закладів та інституцій брати діяльнішу участь у трансформації суспільства і формувати в академічному середовищі культуру відповідальності перед суспільством;
- провести всеукраїнську нараду з ректорами ВНЗ і сфокусувати увагу на шляхах втілення модернізації та на найболючіших проблемах вищої освіти і науки;
-ініціювати створення сучасної “освітньо-наукової програми” з обов”язковим інтерактивним опитуванням глядацької авдиторії щодо найболючіших проблем в освіті і науці;
Відповіді
2005.02.11 | Інтерн
Re: Передвиборча програма Ющенка щодо освіти - нагадати Ніколаєнку?
Кому нагадувати?Квота - це не є професійність.