«державне» ставлення до проблем освіти
03/19/2005 | Юрій
Попри очікування, що с приходом нової влади ставлення до освіти має радикально змінитися, цього не відбулося. Перемагає конформізм, як і раніше відсутній діалог, а політиканство заміняє «державне» ставлення до проблем освіти.
Освіта - дуже чутлива сфера і ніхто не хоче її реформувати. Будь-яка спроба зробити щось по вирішенню справжніх стратегічних проблем ризикує наштовхнутися на соціальне не сприйняття. Чому так сталося?
Панує тотальне нерозуміння в суспільстві першочергових завдань щодо розвитку освіти. З одного боку, всі ми відчуваємо, що зміни потрібні. З іншого, Уряд, віце прем’єр Міністр і Міністр освіти і науки весь час підкреслюють, що ніяких змін не буде. Вони чомусь переконані, що стратегічно правильним сьогодні є не вести діалог з суспільством, а переконувати себе та інших, що змін в освіті на потрібно, окрім підвищення заробітної плати освітянам.
Мабуть дослідження і опитування, які проводять урядові аналітики та експерти, показують, що батьки занепокоєні тим, що вчителям мало платять, а не тим, що їхніх дітей нічому не вчать у школах. Завдяки такій спотвореній уяві Уряд соромиться образити тих, хто бере хабарі і профанує смисл освіти, замість того, аби стати на сторону майбутніх працівників, роботодавців, які примушені у сучасному конкурентному світ обходитися без належної професійної підготовки і знань.
Дуже дивна позиція, особливо з огляду на гучні заяви нового керівництва про європейську інтеграцію та вступ до СОТ. Або Уряд не зовсім розуміє про вимоги до людських ресурсів у випадку реалізації цих амбіційних планів, або уява про стан освіти і підготовки кадрів в нашому суспільстві в очах Уряду зовсім неадекватна. Якщо не перше і не друге, то це виглядає політичним авантюризмом, який матиме трагічні наслідки для українського суспільства, в якого знайшли підтримку, обіцяючи далекосяжні зміни.
Як би там не було, наші дослідження показують, що за існуючих тенденцій в освіті Україна не готова до вступу у європейські та світові організації. Більше того, при продовженні існування нинішньої системи освіти вступ до цих інституцій їй, м’яко кажучи, «не показаний». Тобто, якщо Україна буде інтегруватися без реформування освіти, від цього не виграють, а програють наші підприємства, наші громадяни, ми будемо і надалі продовжувати втрачати свої ресурси і перетворюватися на другосортну країну.
Попри очікування, що с приходом нової команди ставлення до освіти має радикально змінитися, цього, - принаймні поки що, - не відбулося. Перемагає конформізм, як і раніше відсутній діалог, а політиканство заміняє конструктивне, по справжньому «державне» ставлення до проблем освіти.
Тривалий час в українському суспільстві формувався альянс між старою владою та вчительським корпусом в інтересах замовчування справжніх проблем в освіті. Інтереси суспільства підмінялися маніпуляцією освітянами, які начебто представляли собою суспільну думку. Це почало створюватися у 2000 році, коли влада готувалася до висловлення недовіри Уряду, який очолював нинішній президент В.Ющенко. Це продовжувалося і набрало агресивних форм особливо в ході подальшої атаки на опозицію.
Такий альянс в тих чи інших формах працює і зараз. Раніше в інтересах старої влади він дозволяв використовувати адміністративні ресурси, спотворюючи уявлення про освіту в очах громадськості. Ми переконані, що державні інститути мусять захищати інтереси громади, а не відомств.
Тому на прес-конференції в УНІАН 28 лютого ми пропонували створити Національну Комісію Розвитку Освіти, яка би спиралася на широку коаліцію громадських організацій, експертно-професійне співтовариство. Під час круглого столу що відбувся 3 березня у Конференц залі Президії Академії Наук Україні коаліція громадських організацій зосередилась на визначенні пріоритетних напрямків досліджень і розробок у державній політиці і моніторингу в освіті, які захищатимуть не інтереси освітянського відомства, а суспільні, стратегічні інтереси українського народу в освіті.
Освіта - дуже чутлива сфера і ніхто не хоче її реформувати. Будь-яка спроба зробити щось по вирішенню справжніх стратегічних проблем ризикує наштовхнутися на соціальне не сприйняття. Чому так сталося?
Панує тотальне нерозуміння в суспільстві першочергових завдань щодо розвитку освіти. З одного боку, всі ми відчуваємо, що зміни потрібні. З іншого, Уряд, віце прем’єр Міністр і Міністр освіти і науки весь час підкреслюють, що ніяких змін не буде. Вони чомусь переконані, що стратегічно правильним сьогодні є не вести діалог з суспільством, а переконувати себе та інших, що змін в освіті на потрібно, окрім підвищення заробітної плати освітянам.
Мабуть дослідження і опитування, які проводять урядові аналітики та експерти, показують, що батьки занепокоєні тим, що вчителям мало платять, а не тим, що їхніх дітей нічому не вчать у школах. Завдяки такій спотвореній уяві Уряд соромиться образити тих, хто бере хабарі і профанує смисл освіти, замість того, аби стати на сторону майбутніх працівників, роботодавців, які примушені у сучасному конкурентному світ обходитися без належної професійної підготовки і знань.
Дуже дивна позиція, особливо з огляду на гучні заяви нового керівництва про європейську інтеграцію та вступ до СОТ. Або Уряд не зовсім розуміє про вимоги до людських ресурсів у випадку реалізації цих амбіційних планів, або уява про стан освіти і підготовки кадрів в нашому суспільстві в очах Уряду зовсім неадекватна. Якщо не перше і не друге, то це виглядає політичним авантюризмом, який матиме трагічні наслідки для українського суспільства, в якого знайшли підтримку, обіцяючи далекосяжні зміни.
Як би там не було, наші дослідження показують, що за існуючих тенденцій в освіті Україна не готова до вступу у європейські та світові організації. Більше того, при продовженні існування нинішньої системи освіти вступ до цих інституцій їй, м’яко кажучи, «не показаний». Тобто, якщо Україна буде інтегруватися без реформування освіти, від цього не виграють, а програють наші підприємства, наші громадяни, ми будемо і надалі продовжувати втрачати свої ресурси і перетворюватися на другосортну країну.
Попри очікування, що с приходом нової команди ставлення до освіти має радикально змінитися, цього, - принаймні поки що, - не відбулося. Перемагає конформізм, як і раніше відсутній діалог, а політиканство заміняє конструктивне, по справжньому «державне» ставлення до проблем освіти.
Тривалий час в українському суспільстві формувався альянс між старою владою та вчительським корпусом в інтересах замовчування справжніх проблем в освіті. Інтереси суспільства підмінялися маніпуляцією освітянами, які начебто представляли собою суспільну думку. Це почало створюватися у 2000 році, коли влада готувалася до висловлення недовіри Уряду, який очолював нинішній президент В.Ющенко. Це продовжувалося і набрало агресивних форм особливо в ході подальшої атаки на опозицію.
Такий альянс в тих чи інших формах працює і зараз. Раніше в інтересах старої влади він дозволяв використовувати адміністративні ресурси, спотворюючи уявлення про освіту в очах громадськості. Ми переконані, що державні інститути мусять захищати інтереси громади, а не відомств.
Тому на прес-конференції в УНІАН 28 лютого ми пропонували створити Національну Комісію Розвитку Освіти, яка би спиралася на широку коаліцію громадських організацій, експертно-професійне співтовариство. Під час круглого столу що відбувся 3 березня у Конференц залі Президії Академії Наук Україні коаліція громадських організацій зосередилась на визначенні пріоритетних напрямків досліджень і розробок у державній політиці і моніторингу в освіті, які захищатимуть не інтереси освітянського відомства, а суспільні, стратегічні інтереси українського народу в освіті.
Відповіді
2005.03.20 | Olha_K
Пане Юрію
чи не могли б Ви надати більше інформації про Вашу організацію та результати (якщо є) прес-конференції. Також було б цікаво подивитися на матеріали Ваших досліджень, які Ви згадували. Гадаю, багато професіоналів погодяться з Вашою позицією щодо об"єднання зусиль. Але після навіть і нетривалого спілкування з зацікавленими представниками освіти, я помітила що існує побоювання "чинити те, що не ламалось" і підчас стійке переконання, що наша освіта краща, от тільки треба підняти зарплати та викорінити хабарництво. Тобто, коли мова йде про докорінну зміну підходів, а не назв та гучних промов про інтеграцію, часом бракує вміння думати outside the box, вийти за рамки звичного, знайомого.Десь прочитала, що наш підхід дає знання, "закордонний"
2005.03.20 | Юрій
Re: Пане Юрію
Так, звичайно. 25 березня ми проводимо семінар де презентуємо деякі матеріали досліджень які робилися в рамках проекту "розвиток освітньої політики на місцевому рівні в Україні". Ми займалися в основному аналізом мережі шкіл у сільській місцевості і маємо аналіз двох регіонів. Семінар (з представлення цих матеріалів, а також пропозицій заходів змін освітньої політики) відбудеться у президії акдемії педагогічних наук, вул. Артема 52, конференц зал, о 10.00.Що стосується результатів прес-конференції та круглого столу, я би міг надіслати Вам ці матеріали, якщо ви надасте мені Вашу електронну адресу (так само і запрошення, і матеріали для обговорення на семінарі 25-го)
З повагою.
Юрій
2005.03.21 | Olha_K
Власне, чому б Вам їх тут не опублікувати?
В будь-якому випадку, Ваша аудиторія збільшиться2005.03.24 | Юрій
Re: Власне, чому б Вам їх тут не опублікувати?
ОСВІТА
В КОНТЕКСТІ
СТРАТЕГІЧНИХ ЗАВДАНЬ
РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
МЕМОРАНДУМ
до
уряду, професійних спільнот, освітянської громади, недержавних організацій, аналітичних центрів,
ділових кіл, громадськості
Ініціативна група і коаліція громадських організацій
Київ, Харків, Львів, Полтава, Сімферополь
лютий 2005
Зміст
1. Основні положення.................................................................................
2. Ситуація ...................................................................................................
2.1 Стан освіти України
А) Сфера освіти і науки існує як форма ”соціального захисту”
Б) Розрив між побудовою сфери освіти і науки та вимогами ринку
В) Фрагментарність освітнього та академічного простору
Г) Корупція деморалізує сферу освіти та дезорієнтує суспільство
2.2 Світові тенденції............................................................................
2.3 Зовнішні виклики: глобалізація та економіка знань..................
2.4 Внутрішні виклики........................................................................
2.5 Прогнози та ризики ......................................................................
6
3. Підхід..........................................................................................................
4. Перспективні напрямки розробок.........................................
5. Користь від реалізації ініціативи……………………………..
Для отримання більш детальної інформації контактуйте:
Інститут управління суспільними змінами
01001, Україна, м. Київ, вул. Грушевського, 10
Тел/Факс.: (044) 253-8440, 253-2514
1. Основні положення
1. 1. Сьогодні в нас як ніколи є шанс створити по-справжньому сучасну політику розвитку сфери освіти та науки і перетворити їх в стратегічну рушійну силу формування Нової України.
1. 2. Збудувати сучасну державу з конкурентоспроможною економікою та високим рівнем життя можливо тільки маючи розвинуту систему освіти.
В ХХІ сторіччі тільки стратегічно облаштована сфера освіти дозволить Україні набути власне обличчя, донести до світу вістку про себе та здійснити справжній внесок у розвиток людства.
1. 3. Ми впевнені, що без зміни “людських якостей” та підвищення гуманітарного потенціалу країни неможливо вирішення найскладніших завдань, що стоять сьогодні перед українським суспільством:
боротьби з корупцією і тінізацією економіки;
інституційного розвитку, вдосконалення та модернізації управління (”адміністративне реформування” тощо);
економічного розвитку, підвищення стандартів життя (наприклад, досягнення так званих ”копенгагенських критеріїв”) та завоювання конкурентоспроможних позицій у глобальному світі який будує ”економіку знань”;
побудови стратегічної єдності, консолідації українського суспільства на основі громадянських демократичних цінностей, подолання наслідків електорального розколу України, тощо.
1. 4. Сьогодні, для формування стратегічно вивіреної політики розвитку сфери освіти, потрібна сучасна інституційна організація.
Нові принципи публічного управління, освоєння яких задекларовано новим урядом, які є загально прийняті в країнах Європи потребують суттєвого інституційного вдосконалення взаємодії державних органів управління з професійним та академічним середовищем, громадою.
Відкрите партнерство та професійне співробітництво державних органів, експертної спільноти, аналітичних центрів та громади є принциповою умовою успішного рішення завдання формування і реалізації нової політики.
1. 5. Меморандум вміщує в себе пропозицію становлення публічного політичного простору, важливими елементами якого стануть - Консорціум громадських організацій та Національна комісія розвитку освіти які візьмуть на себе відповідальність за формування стратегічних пріоритетів розвитку освіти шляхом постійної змістовної комунікації, до якої будуть включені державні та неурядові інституції, професійні експерти, ЗМІ, широке коло учасників розвитку сфери освіти.
2. Ситуація
2.1 Стан освіти України
Досвід інноваційних проектів, професійних досліджень та практичної роботи учасників ініціативної групи коаліції громадських організацій дозволяє констатувати таке:
А) Сфера освіти і науки існує як форма ”соціального захисту”
У політикумі України освіта поки що трактується як соціальна, невиробнича та затратна сфера, а не як сфера стратегічних інвестицій, через які закладається фундамент майбутнього розвитку країни. Сьогодні сфера освіти та науки України організована “по-радянськи”, втрачаючи переваги колишньої системи освіти СРСР та успадковуючи всі її негативні риси та недоліки.
В державній політиці України завдання стратегічного розвитку сфери освіти і науки, як вкрай важливої умови економічного, політичного прориву та європейської інтеграції мають другорядний статус.
Б) Розрив між побудовою сфери освіти і науки та вимогами ринку
В період суспільно-політичних та ринкових змін в Україні освіта фактично займала другорядне положення. В зв’язку з цим сформувався розрив між інституційним розвитком сфери освіти та іншими інститутами суспільства, які сьогодні більш адаптовані до умов ринку.
Все більшим стає протиріччя між ринковими (капіталістичними по суті) відносинами практично в усіх сферах життя, та ”зрівнялівкою”, що досі зберігаються в сфері освіти та науки. Реформування прав власності, господарських та регулятивних відносин в сфері економіки жодним чином не супроводжувались паралельними широкими інституційними перетвореннями в сфері знання, освіти, їх ролі на ринку праці.
Діяльність сфери освіти неадекватна новим вимогам, можливостям, що відкриваються на міжнародних ринках та в глобальному розподілі праці.
В) Фрагментарність освітнього та академічного простору
У сфері освіти та підготовки кадрів розпад комунікативного простору (відносно інтегрованого в колишніх республіках СРСР), призвів до розриву в доступі до інтелектуальних та фінансових ресурсів. Загальнонаціональна професійна комунікація практично в усіх професіях та в академічній сфері так і не сформувалась.
Багато талановитих представників вищої школи, орієнтуються на Захід; вони надають перевагу контактам з іноземними партнерами, нехтуючи зв’язками з співвітчизниками з інших організацій та регіонів. Освітяни і дослідники в цілому стали менше читати роботи один одного, майже відсутня комунікація з накопичення, аналізу та передачі професійного досвіду.
Збереження традиційного розподілу знання на “академічне”, “вузівське” та “галузеве”; класно-урочна система викладання предметів вже не відповідають сьогоднішнім реаліям політичного життя, організації господарства; вони неадекватні сучасним принципам управління, ролі і місцю громадянина в конкурентному суспільстві; це гальмує фінансування інноваційних проектів та науково-технологічний розвиток організацій, розпорошує людський потенціал нації.
Г) Корупція деморалізує сферу освіти та дезорієнтує суспільство
Як реакція на карколомне розшарування у доходах, рівні життя у суспільстві з’явилися девальвація академічних цінностей. Перебування кадрів сфери освіти на науки на межі “животіння”, практика фальсифікації, ”купівлі і продажу” оцінок, дипломів та вчених ступенів за рахунок доступу до фінансових та адміністративних ресурсів дискредитують сферу знання, позбавляють сенсу та руйнують освіту у нашому суспільстві. Це неминуче відображається на стратегічних інтересах країни, оскільки освіта і академічна сфера не обмежені національними кордонами, вони мають устрій світових мереж знання .
В національній системі освіти точиться боротьба за адміністративно-академічні привілеї. Університети змагаються за отримання звань “національних”, “автономних”, “класичних” заради досягнення високих рівнів державного та приватного фінансування. Така боротьба на ”ринку” освітніх послуг не відображає реальних потреб національної економіки в кадрах, вона не відповідає реальним інтересами громадян і не включена у розвиток міжнародного науково-освітнього середовища.
2.2 Світові тенденції
Водночас, Європейський Союз, країни Східної Європи та Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) наприкінці ХХ – на початку ХХІ сторіччя стали приділяти освіті особливої уваги, як стратегічній сфері, яка відповідає за випереджуючий розвиток людських ресурсів своєї країни .
Держави Центрально-Східної Європи, що вступили до Європейського Союзу, створили національні програми розвитку освіти та підготовки кадрів; відмінною рисою яких є охоплення всіх сфер суспільства та вихід далеко за межі відомчих, корпоративних інтересів галузі. Освітня політика нових членів європейської спільноти передбачає принципово іншу роль держави та ключових учасників освітнього процесу в структурних змінах в суспільстві та в економіці .
Процес вироблення національних політик та стратегій розвитку освіти і підготовки кадрів розвинутих демократичних країн будується як система консультацій та партнерств органів державного управління, міжнародних організацій, експертних та професійних спільнот, представників ділового світу та громадськості .
2.3 Зовнішні виклики
Глобалізація та економіка знань
Зберігаючи існуючу систему освіти, “виробництва знання” та підготовки кадрів Україна не зможе справитись з низкою системних викликів. Формування глобального капіталізму – або “економіки, що ґрунтується на знаннях” – вимагає зовсім іншого ставлення до людських ресурсів, ніж це має місце сьогодні.
Існуюча система освіти не забезпечує необхідних умови для засвоєння сучасних знань, компетентностей та вмінь населення, технологій ведення бізнесу, способів соціальної організації. Водночас, глобалізація та інтеграція в сучасні регіональні, політичні та економічні альянси з користю для своїх громадян можливі лише за умов належної підготовки населення та підсилення за рахунок цього конкурентоспроможності людських ресурсів України.
Інфраструктура системи освіти України не надає рівних можливостей користувачам інтегруватись в міжнародні “простори виробництва знань” . Це не дозволяє підтримувати сучасний рівень академічної комунікації, освітньої діяльності, формувати необхідну компетентність та мати орієнтири щодо можливостей, які мають місце в світі, в країні.
Затиснена у національних кордонах освіта призводить до поступового набування Україною ролі другорядного регіону, куди каналізуються вторинні технології, звідки вивозяться природні, технологічні, наукові, інтелектуальні ресурси. Існуюча містечковість та ізоляція заважають ефективному стратегічному розвитку як самої сфери освіти, так и створюють перепони для постійного нарощування людського потенціалу, модернізації господарства та сталого економічного розвитку країни.
2.4 Внутрішні виклики
Ринок праці та сфера освіти в Україні мають характер захисту кланових, або вузько місцевих політекономічних інтересів, що створює підґрунтя для оформлення суто “містечкових ідеологій”. Низька мобільність трудових та інтелектуальних ресурсів обмежує міжрегіональну і міжнародну співпрацю, позбавляє університетські та академічні спільноти можливості здійснювати масштабні наукові та комерційні проекти у співпраці з бізнесом і владою, що у свою чергу стримує соціально-економічний розвиток регіонів.
Розшарування суспільства та відставання інструментів захисту індивідуальних та громадських свобод створює реальну загрозу нещодавнім демократичним завоюванням . Даремно сподіватись, що економічне зростання саме по собі без належного рівня освіти може вирішувати соціальні проблеми. Суспільно справедливий перерозподіл сукупного національного продукту можливий лише за умови високої якості трудових ресурсів та свідомої участі кожного у політичному житті країни.
Зробити українців заможними зможе експорт інтелектуально насичених товарів і послуг (а не експорт сировини та металевого прокату, рентабельність якого пояснюється тимчасовими перевагами на зовнішніх ринках). Лише якісна сучасна освіта може забезпечити, щоб прибутки від економічної діяльності залишалися на рахунках наших компаній, у доходах наших громадян.
Лише за умов стратегічного розвитку освіти людські ресурси та кваліфікації зможуть стати чинниками консолідації суспільства, інтегрованого розвитку країни.
2.5 Прогнози та ризики
В цілому можна стверджувати, що продовження існування системи освіти в її сучасному вигляді буде завдавати довгострокову стратегічну шкоду нації. Розмиття цінностей знання та професійного служіння позбавляють громадян України права на достойну освіту; це вже завдає шкоди майбутнім поколінням громадян України.
Найбільш серйозним ризиком є те, що стратегічні завдання, що стоять перед країною сьогодні не забезпечені знаннями та кадрами, необхідною компетентністю та людськими характеристиками. Без рішучого розвитку освітньої сфери, стратегічний курс на Європейську інтеграцію України та інші далекосяжні плани можуть привести лише до негативних наслідків, до розчарувань в раніш вибраному курсі, до втрати соціального капіталу, довіри людей до державних інституцій.
Відсутність інфраструктури прискореного творення знань та кадрового забезпечення ставить під загрозу зриву стратегічні завдання розвитку країни та задекларовані демократичні перетворення. Спроби інтенсивного імпорту знань та компетентності за рахунок навчання за кордоном без глибокої зміни національної системи освіти можуть тільки тимчасово завуалювати проблему, але не зможуть вирішити її.
Якщо Україна не відповість на ці виклики і не почне вже сьогодні готувати фундамент для стратегічного перетворення сфери освіти, це буде мати негативні наслідки для її політичного та інституційного розвитку. В результаті країна просто не буде готова успішно діяти в глобальному світі і не зможе протистояти внутрішнім викликам. Якщо Україна не матиме сучасної сфери освіти, адекватної ринкам праці, які глобалізуються, процеси орієнтації, виховання її політичної, професійної та ділової еліти, управлінських кадрів все більше будуть детерміновані іншими державами та транснаціональними суб’єктами політики. Підсилюватиметься і без того значна інтелектуальна та ідеологічна залежність країни.
В результаті слабкої державної системи освіти, в умовах глобалізації постраждають не лише окремі прошарки населення. Україна ризикує втратити незалежність, або назавжди стати країною-вигнанцем, а її громадяни – розчинитись в сучасному світі, або змиритись зі станом підкореної, другорядної нації по відношенню до громадян світових держав-лідерів.
3. Підхід
Нова українська нація, як повноцінний учасник важливих політичних та економічних процесів у своєму регіоні і в світі, може складатись тільки шляхом послідовного розвитку освітньої сфери.
Повага до кваліфікованої праці, любов до країни, незалежно від регіону проживання, рівня доходів та віросповідання, можуть бути породжені тільки в державі з першокласною сферою освіти, за наявності академічної свободи, розвитку професійних спільнот та сучасної кадрової політики .
Завдання, поставлені Президентом та новим урядом країни, потребують стратегічного вирішення проблем підвищення якості людських ресурсів, перепідготовки кадрів, розвитку професій і управлінського персоналу. Водночас ми усвідомлюємо, що сьогодні займатись освітою не престижно і не популярно – ця сфера має величезну інерцію, не може надати швидкі політекономічні дивіденди, включає в себе безліч проблем соціального плану .
З огляду на викладене вище, ми вважаємо, що існуюча практика вироблення пріоритетів і формування суспільно-державної політики розвитку сфери освіти та виробництва знань повинні бути перетворені та інституційне доповнені . Ми не перекладаємо на державу додаткові зобов’язання, а пропонуємо себе – консорціум громадських організацій – у якості інтелектуального ресурсу розвитку освіти.
Для стратегічного розвитку сфери освіти необхідно перш за все здійснити оцінку ситуації. Новий підхід полягає у 1) інвентаризації стану освіти і суспільства з огляду на системні виклики, що постають перед державою та 2) розробки стратегічного бачення та перспективних напрямків розвитку сфери освіти на основі багатоаспектного аналізу і комунікації зацікавлених учасників.
4. Перспективні напрямки розробок.
Серед можливих напрямків досліджень з метою подальшого розвитку сфери освіти України ми передбачаємо наступні:
4.1. “Дані для прийняття рішень щодо освіти ”
Завдання роботи:
Статистика в системі управління людськими ресурсами.
Моніторинг діяльності закладів і оцінка якості знань і кваліфікації.
Інвентаризація мережі, фінансовий, управлінський, енергетичний аудит.
Розробка системи збору даних, адекватної сучасній сфері знань.
Продукти і результати, нові можливості, що відкриваються у зв’язку з цим напрямком:
Організація збору даних і підготовка матеріалів для прийняття рішень, управління освітою.
Порівняльний аналіз і стратегічне планування розвитку на основі єдиних методів оцінки.
Розробка науково-методологічних і політекономічних основ і проекту створення Національного центру наукової і освітньої статистики.
4. 2. “Освіта як ресурс внутрішньої консолідації і розвитку країни”.
Завдання роботи:
Визначення ролі освіти в економічному і соціальному розвитку міст і регіонів.
Визначення критеріїв успішності українських міст і регіонів у національному та міжнародному контексті.
Розробка пропозицій включення українських міст і регіонів у глобальні інтеграційні процеси.
Продукти по цьому напрямку будуть використані у:
Програмах співпраці бізнесу, освіти і влади заради регіонального розвитку.
Програмах розвитку міст і регіонів України з виходом у світові мережі.
Національній стратегії залучення інвестиційних ресурсів для розвитку регіонів і міст.
4.3. ”Освіта наука та інноваційний розвиток в умовах глобалізації”.
Завдання роботи:
Аналіз інтелектуальних ресурсів і потенціалу України в сучасних умовах.
Включення української освіти у пріоритетні проекти і програми розвитку країни та світу.
Аналіз перспектив та реалістичних сценаріїв створення в України сучасних дослідницьких університетів або мереж національних дослідницьких консорціумів.
Аналіз інституційних умов та міста освіти в розробках власних вітчизняних проектів новітніх технологій, виходу на глобальні ринки.
Розробка пропозицій зі реалістичних сценаріїв зміни системи інвестуванні і розподілу ресурсів, бюджетних коштів на науку і освіту.
Продукти:
Сформульоване завдання на зміст освіти у зв’язку з пріоритетами інноваційного розвитку, технологічного прориву.
Взаємодоповнення довгострокових програм досліджень, освіти і підготовки кадрів.
В межах цих напрямків створюються робочі групи, які готують аналітичні та експертні доповіді, які публічно обговорюються зацікавленими учасниками.
Перші особи держави, що приймають стратегічні рішення, та інші учасники державної політики, за рахунок участі в обговореннях цих доповідей отримують змістовні аргументи та орієнтири. Результати обговорень публікуються і стають суспільно-державними стратегічними документами.
Ми пропонуємо, щоб забезпечення координації експертно-аналітичних розробок і організація дискусій в цих напрямках була забезпечена «Національною комісією з розвитку освіти», професійним суспільно-державним органом.
Концепцію створення «Національної комісії з розвитку освіти» можна отримати на сайті www.istc.biz
5. Користь від реалізації ініціативи.
5.1. Суспільна
Підвищення якості людських ресурсів через освіту знижатиме безробіття та суспільну напругу.
Підвищення мобільності людських ресурсів, зростання ефективної зайнятості.
5.2. Політична
Захист, відродження, розповсюдження демократичних цінностей
Консолідація громадян країни навколо масштабних перспективних стратегічних завдань
Формування єдиного комунікативного простору, що забезпечує інтегрований розвиток країни
Освічені громадяни та державні службовці будуть підвищувати стандарти громадянського суспільства, участі громадян у прийнятті рішень, що зменшуватиме можливості для корупції.
Освічене населення більш активно прийматиме участь у політичному житті і підвищуватиме відкритість інститутів.
Адекватна освіта формуватиме позитивний, сприятливий імідж країни.
5.3. Економічна
Кваліфіковані та освічені людські ресурси забезпечать :
Розширення інвестиційних можливостей країни,
Розвиток інтелектуально міських секторів економіки
Розвиток сектору послуг
Підготовлені кадри зможуть брати більшу відповідальність за свій добробут, зменшуючи необхідність соціальної та державної допомоги
Ефективні освітні програми підвисять доход громадян та збільшать податкові надходження
Освіта буде підтримувати зростання стандартів і якості життя, формування нових ринків та розширення міжнародної торгівлі
Адекватна освіта відкриє можливості виходу на міжнародні ринки праці з вигодою для себе, для українських підприємств, працівників та споживачів
Підвищення якості підготовки менеджерів підвищить прибутки національних корпорацій
Меморандум розроблено
коаліцією громадських організацій яка включає:
Інститут управління суспільними змінами,
Інститут трансформації суспільства,
Коаліція центрів освітньої політики,
Центр освітньої політики міста Львова,
Київська асоціація "Мала академія наук" та інші
та ініціативною групою у составі:
Юрій Луковенко (Інститут управління суспільними змінами),
Олександр Коврига (Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, кандидат економічних наук, Senior Fulbright Scholar),
Сергій Клепко (Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, кандидат філософських наук),
Анатолій Філатов (Таврійський національний університет ім. Вернадського, кандидат філософських наук),
Анатолій Копець, (Альянс за збереження енергії)
Олег Процак (Центр освітньої політики міста Львова),
Валентин Якушик (Національний Університет ”Києво-Могилянська Академія”, кандидат філософських наук),
Лідія Митько (Київська асоціація "Мала академія наук", кандидат економічних наук),