Про стан фундаментальної науки в Україні
03/21/2005 | Olha_K
Організація фундаментальної науки в Україні потребує докорінного реформування. Ми розуміємо, що це вимагає ретельного, об'єктивного та незаангажованого дослідження наявного стану речей, тверезої оцінки можливостей держави та існуючого наукового потенціалу, з'ясування дійсних, тобто визнаних світом доробків вітчизняних науковців.
Наші погляди та пропозиції є наслідком нашої багаторічної праці в різних наукових інститутах, знайомства із західним досвідом організації фундаментальної науки, нашої дослідницької та викладацької праці за кордоном, систематичної участі в конкурсах на отримання закордонних грантів, регулярної публікації наших статей в провідних міжнародних наукових журналах.
I. Роль фундаментальної науки у суспільстві
Без існування в суспільстві фундаментальної науки не може йтися ні про високий рівень вищої та середньої освіти, ні про випереджаючий розвиток сучасних технологій. Українські студенти приречені на відставання від західних студентів, тому що їх навчають викладачі, які здебільшого не беруть активної участі у фундаментальних дослідженнях або, інколи, не мають навіть уявлення про сучасний стан науки.
В більшості вузів наших студентів виховують не творці науки, а, у кращому випадку, передавачі відомостей про те, що відбувалося кілька десятиліть тому. На можливе заперечення цього твердження радимо нашим можливим опонентам із кола викладачів згадати, коли вони особисто в останній раз дивилися сучасний англо-, франко- чи німецькомовний фаховий журнал чи монографію? Чи відчувають вони постійну потребу не лише знати сучасний стан досліджень, але й брати безпосередню участь у процесі поповнення скарбниці світової науки? Яке місце посідають їхні наукові праці серед величезного доробку всесвітньої наукової громади? Як давно вони брали участь у міжнародних наукових конференціях і тим більше виступали там із запрошеними доповідями? Чи мають вони можливість займатися фундаментальними дослідженнями при існуючому надмірному педагогічному навантаженні?
У відомому переліку чотирьохсот кращих вищих навчальних закладів світу немає жодного з України. Залишимо на совісті освітянських діячів твердження, висловлене під час святкування 170-річчя Київського національного університету ім. Тараса Шевченка про те, що ця улюблена alma mater більшості з авторів цього звернення посідає аж 17-те місце в якомусь із всесвітніх рейтингів.
У свою чергу, фахова відсталість переважної більшості українських професорів та академіків неминуче призводить до відставання наших прикладних наук, інженерної думки, рівня технологічних процесів та промисловості в цілому.
ІІ. Спотворення ідеї науковця
Так звана політична та бізнесова еліта дивиться на Національну академію наук (НАНУ) та інші державні академії, як на місця, де ясновельможні посадовці мають отримувати наукові ступені та академічні звання. Наслідком є поява численної раті кандидатів, докторів, професорів та всіляких академіків, які “успішно” поєднують свою тяжку непосильну працю на посадах в Верховній Раді, Адміністрації Президента, Кабінеті Міністрів, МВС, СБУ (колишніх), у відповідних обласних та районних структурах із створенням “вагомих наукових доробків” та “наукових шкіл”. Це є симптомом тяжкої хвороби, яка вразила не тільки наукове керівництво та Вищу Атестаційну Комісію (ВАК), але й усю академічну спільноту. Наукові опоненти “доводять” незаперечність вагомості наукового внеску цих “дослідників”, а вчені ради з захисту дисертацій одноголосно присуджують цим “шукачам наукової істини” ступені та звання. При цьому всі розуміють, що справжніми авторами текстів дисертацій є не ці шукачі, а так звані “наукові” раби.
Тим часом за роки незалежності скоцюбилася практично вся фундаментальна наука від біології до ядерної фізики, порепалася інфраструктура, яка так-сяк поєднувала науковців різних територіальних та фахових відгалужень, здійснилося майже повне вимивання української академічної спільноти зі світових інформаційних потоків. Як наслідок, не чути про вітчизняні наукові досягнення світового рівня, немає жодного лауреата Нобелівської премії. Винятком, а не правилом, є публікації українських учених у провідних міжнародних наукових журналах.
Дискусії, що іноді відбуваються в пресі, стосуються лише деяких аспектів складного комплексу проблем фундаментальної науки, вважають за головну проблему недостатнє фінансування наукових установ та виходять із презумпції високого “світового” рівня досліджень українських учених. Вони не містять ґрунтовного аналізу картини в цілому, піднімають на щит деякі локальні досягнення та не торкаються загального системного занепаду фундаментальних наук, до якого призвели як об'єктивні, так й суб'єктивні чинники. Рівень сприйняття науки суспільством знизився настільки, що антинаукові прояви та рекомендації не тільки не отримують рішучої відсічі, але й вітаються засобами масової інформації та деякими державними установами. Досить згадати хоча б про сумнозвісні торсійні поля. А що вже казати про численні спроби шарлатанів від медицини вилікувати будь яку тяжку хворобу.
Особливо жахлива картина постає у галузі суспільних наук, де майже всі “видатні” за визначенням учені – це колишні працівники ЦК компартії України або Президії НАНУ, керівники вищих навчальних закладів та академічних інститутів, бізнесмени та політичні діячі різного рангу. Їхні наукові досягнення невідомі не лише світові, але й українській науковій громаді. Такі псевдонауковці не рідкість і серед достойників, які очолюють природничі науки. Деякі з них, маючи досить незначущі наукові доробки, вже встигли перебувати на посадах віце-прем'єрів, віце-президентів НАНУ, керівників партій від колишньої влади та телевізійних зірок.
Яка ж форма організації фундаментальної науки є зараз в Україні і якою вона повинна бути, виходячи з форм організації фундаментальної науки в цивілізованих країнах Європи, Північної Америки та інших континентів? В радянські часи в Україні фундаментальна наука була зосереджена головним чином в державних академіях та певною мірою в вищих учбових закладах. В ті ж часи Україна вважалася провінцією, а головні наукові кадри перекачувалися до Москви та ряду наукових центрів Росії. А в цивілізованих країнах Європи та Північної Америки тощо фундаментальна наука протягом довгого часу зосереджена в державних університетах та в деяких національних наукових центрах (особливо в США та Німеччині), які раніше були державними, а зараз є державними або частково державними. Так звані академії (університетські, фахові чи національні) – це громадські, а не державні наукові організації, в яких не передбачаються академічні надбавки до зарплати професорів, а державне фінансування на наукові дослідження провадиться тільки за окремими (що визначаються урядом) науковими напрямками. І це фінансування здебільшого йде на витрати на матеріально-технічне обладнання, наукові відрядження та конференції.
Радянська система організації науки в Україні колишньою владою (з 1992 р.по 2005 р.) не була реформована і пристосована до нових умов. Тому, незважаючи на покращення, головним чином, індивідуальних зв'язків українських вчених із широким колом зарубіжних наукових центрів з проголошенням незалежності України, в умовах бездіяльності влади в науково-організаційному напрямку фактично знищено унікальне експериментальне обладнання, занедбані приміщення більшості наукових лабораторій, застаріле устаткування, обмежені комп'ютерні можливості, наукові бібліотеки без новітньої літератури, практично неможливий доступ до всесвітніх електронних джерел наукової літератури, люмпенізований стан провідних наукових співробітників та молодшого наукового персоналу, безперспективність наукової діяльності для молоді – далеко не повний перелік „здобутків” колишніх гарантів нашої незалежності та квітучої України. Ось з якими болями науковці пішли на „Помаранчевий Майдан” в 2004 році, тоді як Президія НАН України чоломкалась з проффесором, а ще раніше нагороджувала колишнього Президента України золотою медаллю „за сприяння розвиткові науки”.
Наші наукові болі – то недуга нашого народу. Без високого рівня науки у нашій країні, а особливо її фундаментальної компоненти, нам немає повноправного місця у високій європейській і світовій цивілізації. Хіба що можемо, як і досі, заробляти на „хліб насущний” своєю працею у наших зарубіжних колег. Бо без фундаментальних наукових знань в державі процвітає невігластво і шарлатанство, немає своїх новітніх технологій, немає майбутнього для наших дітей, немає високих стандартів матеріального і духовного життя наших людей. Ці прописні істини давно вже засвоїли всі сучасні цивілізовані країни.
ІІІ. Наукові патриції та науковий плебс
Демократичні засади у НАНУ та інших державних академій відсутні. Нові члени цих інституцій дообираються старою гвардією. Вони обирають керівництво НАНУ і де факто обирають директорів академічних інститутів (останні залишаються на своїх посадах на протязі 30-40 років!). Уявіть собі, що старий парламент залишається керувати довічно та сам себе дообирає, а також сам обирає президента та його адміністрацію: саме така система існує в НАНУ. Порівняймо: пересічний громадянин України обирає Президента країни, тоді як кваліфікований науковець не має права вибору Президента своєї Академії наук.
Має місце фінансова та кадрова сваволя Президії НАНУ та директорів окремих інститутів, які аж ніяк непідзвітні реальним виробникам наукового знання.
Молоде покоління науковців не має матеріальних та духовних стимулів до наукової діяльності, практично зникло наступництво в науці. Особливою проблемою, яка не має вирішення в рамках існуючої суспільної парадигми, є неможливість заробити науковою чи викладацькою працею достатньо коштів для купівлі пристойного житла. Тому в нас практично немає наукової молоді: молоді здібні науковці їдуть на заробітки за кордон, де вони здебільшого і залишаються назавжди, бо психологічно не можуть повернутися до попереднього жалюгідного робочого місця та сміховинної державної платні. Як результат, фактично за роки незалежності в науці втрачене ціле покоління (віком 30-40 років).
Прикрим є те, що деякі наукові інститути витрачають на закупівлю наукової літератури 2000 гривень на рік, у той час як утримання одного персонального автомобіля для директора академічної установи коштує більше 20 000 гривень на рік.
Ті українські наукові працівники, які добре відомі в міжнародному співтоваристві і регулярно публікуються у провідних міжнародних виданнях, але не є академіками, змушені підтримувати свою кваліфікацію тільки завдяки допомозі своїх колег з інших країн. Щомісячна державна заробітна платня українського доктора наук складає менше ніж 1000 гривень, тобто в 3-4 рази менше тільки від офіційної суми, яка витрачається на утримання академіків, незалежно від наукової ваги чи спромоги останніх. Нагадаємо, що в радянські часи заробітна платня доктора наук була 400-500 рублів, а доплата за звання член-кореспондента – 175 рублів, академіка – 350 рублів.
Отже, нагальне та докорінне покращання ситуації в НАНУ та інших державних Академіях стало необхідним не лише для відносно малої групи науковців, але й для суспільства в цілому. При цьому Українська влада має можливість скористатися досвідом західних країн, хоча навіть найліпші їхні надбання треба запозичувати обережно, зважуючи на наші національні особливості та традиції.
ІV. Принципи та критерії державної підтримки
Як і будь-який інший аспект життя українського суспільства, стан розвитку фундаментальних наук в Україні варто об'єктивно розглянути й проаналізувати наявні позитивні риси та недоліки, щоб, врешті-решт, розробити концепцію реформування науки. Повинна бути створена та впроваджена в практику програма відповідних заходів із метою піднесення наукових знань на їхнє належне чільне місце серед інших феноменів духовної культури народу.
Україна не має й не матиме в майбутньому достатніх матеріальних та інтелектуальних ресурсів для розвитку всього спектру фундаментальних досліджень. Тому постає запитання, на засаді яких принципів та критеріїв держава має вирішувати, які напрямки заслуговують на її підтримку й як визначати пріоритети?
По-перше, необхідно виходити з того, що головна особа в науці – це вчений-виробник, який продукує нове знання, а не адміністратор, єдине завдання якого полягає у створенні умов плідної творчої діяльності виробника знань. Потрібно розрізняти науковців, які творять нове знання, та численні бюрократичні структури, існування яких є невиправданим із точки зору їх місця у виробництві нового фундаментального знання.
Аналогічно до вимоги відділення бізнесу від політики, у науці повинно відбутися відділення суто наукової діяльності від діяльності по створенню умов для творчої праці науковців. Якщо б Нобелевський комітет керувався критеріями, що існують в НАНУ при обранні академіків, жоден з відомих всьому науковому світові вчених, напевно, не став би лауреатом Нобелевської премії. Чому? Тому що вони не займали ніяких керівних посад.
По-друге, підтримка наукового напрямку означає, перш за все, підтримку учених, що працюють на відповідному рівні. Відсутні визнані протягом останніх років досягнення світового рівня – немає засад для підтримки напрямку та існування академічної установи.
Нагадаємо, що наукова творча праця була й залишається справою окремих особистостей чи малих колективів. Інша річ, що для їхньої ефективної праці вони потребують відповідного адміністративного, фінансового, матеріального, інформаційного та координаційного забезпечення. Будь-яка академічна адміністративна структура має право на існування лише тією мірою, якою вона це робить. У наших умовах розмови про колективну природу сучасної наукової діяльності слугують прикриттям для присвоєння академічними керівниками творчих доробків підлеглих.
По-третє, з одного боку, підтримуватися мають напрямки, які можуть існувати та розвиватися тільки на теренах України. Це – українська історія, правознавство, геологія, географія, археологія, етнографія, мовознавство, економічні науки, демографія, соціологія тощо. Але ж і вони повинні враховувати світовий досвід та добиватися світового визнання.
З іншого боку, підтримуватися мають ті конкретні напрямки фундаментальних наук (математика, фізика, хімія, біологія, психологія, філософія, тощо), представники яких працюють на світовому рівні.
Підкреслимо, що будь яка фундаментальна наука є вельми розгалуженою на сотні наукових дисциплін. Тому йдеться про те, які з напрямків у межах цих дисциплін варто підтримувати на державному рівні. Зрозуміло, що тільки ті, представники яких працюють на високому рівні.
V. Головні критерії оцінки рівня фундаментальних досліджень
Але що визначає цей рівень?
По-перше, це – визнання результатів досліджень світовою науковою спільнотою.
По-друге, це – відповідний вплив на рівень вищої та середньої освіти.
По-третє, це застосування отриманих результатів у прикладних науках, розробці новітніх технологій, промисловості, політичній та суспільній практиці.
VІ. Деякі пропозиції
Провести атестацію наукових співробітників (обов’язково включаючи академіків та членів-кореспондентів) і наукових установ за критеріями відповідності результатів їхньої праці світовому рівню у кожній конкретній галузі науки.
Залучити до розробки принципів атестації та її провадження закордонних фахівців. Право на подальшу державну підтримку мають лише ті науковці та установи, результати діяльності яких пройшли випробування на світовому рівні.
Регулярно проводити таку атестацію. Відповідно до атестаційних результатів забезпечувати ротацію наукових кадрів.
Тільки ті науковці, які здобули міжнародний авторитет на протязі останніх років, мають право:
брати участь у конкурсах на посади керівників наукових та учбових установ та їхніх підрозділів;
бути обраними членами фахових експертних комісій, вчених рад та рад із захисту дисертацій учених ступенів;
керувати аспірантами та дипломниками.
Значно підвищити зарплату всіх ланок наукових співробітників за рахунок вивільнених коштів та, при необхідності, залучивши інші джерела. На час існування поточних масштабів цін та заробітної плати встановити єдиний рівень оплати праці всіх професорів та докторів наук, що пройшли атестацію, в межах 3-4 тисяч гривень (порівняємо: зараз доктор наук одержує таку ж платню, як і молодшій офіцер міліції).
Для решти наукових співробітників кожного рівня, наприклад, кандидатів наук, наукових співробітників без ступеня і аспірантів встановити відповідно менші тарифи, але, заохотивши при цьому творчу молодь до наукової діяльності.
Забезпечити НАНУ міжнародними фаховими періодичними виданнями, включаючи електронні. Надавати інститутським бібліотекам кошти на закупівлю закордонних наукових монографій та збірників та входів (паролів) у наукові бази даних. В Україні має бути принаймні один примірник провідних міжнародних наукових журналів та наукових монографій, що видаються світовими науковими центрами.
Увести інститут виборних директорів (ректорів) наукових та освітньо-наукових установ. Вибори проводити шляхом таємного голосування й обов’язково за участю декількох кандидатур. Обмежити максимальний строк перебування на цих посадах двома термінами та обмежити вік керівника 65 роками.
З метою створення умов для справжньої наукової координації, інформування наукової спільноти, викладачів та студентів вищої школи, а також громадського контролю створити та підтримувати відкритий електронний банк даних про діяльність НАНУ та інформаційно-пошукову систему, яка давала б можливість виходу на відповідні банки даних окремих інститутів.
Науковці та суспільство повинні мати доступ до даних про загальний обсяг фінансування НАНУ та його розподіл між інститутами, про основні статті витрат (фонд заробітної платні з розподілом за посадовими категоріями та інформацією про середню заробітну платню кожної з категорій, витрати на інформаційне забезпечення, представницькі витрати, витрати на закордонні відрядження для різних категорій наукових співробітників), а також до річних звітів інститутів, стислих відомостей про теми науково-дослідної діяльності та результати їхнього виконання, річних звітів всіх наукових співробітників з назвою, ключовими термінами та резюме (змістом) надрукованих статей (книжок).
Статут усіх державних академій (як співдружності наукових установ) треба реформувати таким чином, щоб вони перетворилися у федерацію своїх складових (інститутів, обсерваторій, спеціальних лабораторій, ботанічних садів, і т.п.), а також щоб він не суперечив демократичним нормам нашої Конституції. Замість Президії НАНУ та відповідних органів інших державних академій, що і понині виконують (почасти лише номінально) адміністративні та контролюючі функції, організувати координаційну вибірну Національну Наукову Раду з кожного фаху.
Виключити з лав Національної Академії непритаманні їй прикладні Інститути, які теж повинні залишитися державними і бути підпорядковані Міністерству економіки. Прикладні Інститути повинні існувати завдяки безпосередній співпраці з промисловістю, при нагоді використовуючи у якості консультантів колективи чи окремих співробітників НАН, які займаються фундаментальною наукою.
Інститут академіків та членів-кореспондентів в тому вигляді, що дістався незалежній Україні від радянської системи, залишився як рудимент той тоталітарної системи, від якої відмовилися країни колишнього соціалістичного табору. Тому потрібно ліквідувати цей інститут, та позбавити щомісячних надбавок до зарплати всіх членів державних академій, перетворивши останні на громадянські наукові організації.
Зберегти у державній власності сукупність академічних бюджетних установ, заборонивши будь-яку приватизацію їхнього майна, включно із земельними ділянками.
Заборонити брати участь у конкурсах на заміщення керівних посад у науці та освіті колишнім державним службовцям та депутатам на протязі п’яти років після звільнення з державної посади або після закінчення депутатського терміну.
Усі мінімально необхідні адміністративні та регулюючі фінансово-господарські функції забезпечення діяльності науковими інституціями покласти на відповідні відділи Міністерства науки та освіти. Професійний нагляд за науковою діяльністю мають здійснювати Національні Наукові фахові Ради, що працюють на громадських засадах.
Додаткове фінансування на найактуальніші та найвитратніші наукові розробки надавати в рамках базової Держкомісії з грантів, премій та нагород, яку створити в рамках Міністерства науки з фаховими відділеннями. Її дії теж координувати з Національними Науковими фаховими Радами. Порівняльну оцінку окремих подань здійснювати тільки тимчасовими фаховими експертними комісіями.
В рамках державного регулювання забезпечити обопільну фінансову вигідність співпраці вчених НАНУ та науково-викладацького складу вищих учбових закладів із тим, щоб підвищити рівень керівництва студентськими науковими працями та забезпечити своєчасну належну кадрову заміну в колективах НАНУ.
Припинити хибну практику захисту дисертацій державними діячами, службовцями та бізнесменами, заборонивши вченим радам навіть розглядати такі роботи.
Скасувати доплати державним службовцям та політичним діячам за науковий ступінь. Відділенню політики від бізнесу повинно відповідати законодавчо відрегульоване відділення адміністративно-державної діяльності від конкретної наукової діяльності, щоб запобігти будь-якому впливові корпоративних або політичних зв’язків та ганебному непотизмові, який на протязі десятиліть нівечить суспільну мораль і професійний рівень науковців.
Для реалізації наведеного тут неповного переліку заходів (список їх, звичайно, збільшиться при детальному обговоренні проблеми) необхідно створити відповідну урядово-парламентську комісію із залученням широкого загалу науковців, що активно працюють в науці, мають високий індекс цитування і досвід праці у провідних зарубіжних наукових центрах. В усякому випадку, не покладатися тільки на академіків.
Габович Олександр Маркович доктор фіз.-мат. Наук,
провідний науковий співробітник Інституту фізики НАН України
(е-mail: gabovich@iop.kiev.ua)
Кузнєцов Володимир Іванович доктор філософських наук,
головний науковий співробітник Інституту філософії НАН України
професор Київського університету права
(е-mail: vladkuz@vms.kiev.ua)
Кашуба Іва Єгорович доктор фіз.-мат. наук,
провідний науковий співробітник Інститутом ядерних досліджень НАН України
(е-mail: kashuba@kinr.kiev.ua)
Ольховський Владислав Сергійович доктор фіз.-мат. наук, професор,
зав. лаб. Інститутом ядерних дослідженьНАН України
(е-mail: olkhovsk@kinr.kiev.ua)
Єрмаков Володимир Миколайович доктор фіз.-мат. наук, пров. н. сп. Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАНУ
(е-mail: vlerm@bitp.kiev.ua)
Брижик Лариса Свиридівна доктор фіз.-мат. наук, пров. н. сп. Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАНУ
(е-mail: brizhik@bitp.kiev.ua)
Єремко Олександр Олександрович доктор фіз.-мат. наук, пров. н. сп. Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАНУ
(е-mail: eremko@bitp.kiev.ua)
Хомра Олександр Улянович Доктор географічних наук, зав. Відділу соціально-економічної та демографічної безпеки Національного інституту проблем міжнародної безпеки
(e-mail: khou@niisp.gov.ua)
Шкода Володимир Васильович доктор філософських наук, професор Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (e-mail: shkoda@kharkov.ukrtel.net)
Наші погляди та пропозиції є наслідком нашої багаторічної праці в різних наукових інститутах, знайомства із західним досвідом організації фундаментальної науки, нашої дослідницької та викладацької праці за кордоном, систематичної участі в конкурсах на отримання закордонних грантів, регулярної публікації наших статей в провідних міжнародних наукових журналах.
I. Роль фундаментальної науки у суспільстві
Без існування в суспільстві фундаментальної науки не може йтися ні про високий рівень вищої та середньої освіти, ні про випереджаючий розвиток сучасних технологій. Українські студенти приречені на відставання від західних студентів, тому що їх навчають викладачі, які здебільшого не беруть активної участі у фундаментальних дослідженнях або, інколи, не мають навіть уявлення про сучасний стан науки.
В більшості вузів наших студентів виховують не творці науки, а, у кращому випадку, передавачі відомостей про те, що відбувалося кілька десятиліть тому. На можливе заперечення цього твердження радимо нашим можливим опонентам із кола викладачів згадати, коли вони особисто в останній раз дивилися сучасний англо-, франко- чи німецькомовний фаховий журнал чи монографію? Чи відчувають вони постійну потребу не лише знати сучасний стан досліджень, але й брати безпосередню участь у процесі поповнення скарбниці світової науки? Яке місце посідають їхні наукові праці серед величезного доробку всесвітньої наукової громади? Як давно вони брали участь у міжнародних наукових конференціях і тим більше виступали там із запрошеними доповідями? Чи мають вони можливість займатися фундаментальними дослідженнями при існуючому надмірному педагогічному навантаженні?
У відомому переліку чотирьохсот кращих вищих навчальних закладів світу немає жодного з України. Залишимо на совісті освітянських діячів твердження, висловлене під час святкування 170-річчя Київського національного університету ім. Тараса Шевченка про те, що ця улюблена alma mater більшості з авторів цього звернення посідає аж 17-те місце в якомусь із всесвітніх рейтингів.
У свою чергу, фахова відсталість переважної більшості українських професорів та академіків неминуче призводить до відставання наших прикладних наук, інженерної думки, рівня технологічних процесів та промисловості в цілому.
ІІ. Спотворення ідеї науковця
Так звана політична та бізнесова еліта дивиться на Національну академію наук (НАНУ) та інші державні академії, як на місця, де ясновельможні посадовці мають отримувати наукові ступені та академічні звання. Наслідком є поява численної раті кандидатів, докторів, професорів та всіляких академіків, які “успішно” поєднують свою тяжку непосильну працю на посадах в Верховній Раді, Адміністрації Президента, Кабінеті Міністрів, МВС, СБУ (колишніх), у відповідних обласних та районних структурах із створенням “вагомих наукових доробків” та “наукових шкіл”. Це є симптомом тяжкої хвороби, яка вразила не тільки наукове керівництво та Вищу Атестаційну Комісію (ВАК), але й усю академічну спільноту. Наукові опоненти “доводять” незаперечність вагомості наукового внеску цих “дослідників”, а вчені ради з захисту дисертацій одноголосно присуджують цим “шукачам наукової істини” ступені та звання. При цьому всі розуміють, що справжніми авторами текстів дисертацій є не ці шукачі, а так звані “наукові” раби.
Тим часом за роки незалежності скоцюбилася практично вся фундаментальна наука від біології до ядерної фізики, порепалася інфраструктура, яка так-сяк поєднувала науковців різних територіальних та фахових відгалужень, здійснилося майже повне вимивання української академічної спільноти зі світових інформаційних потоків. Як наслідок, не чути про вітчизняні наукові досягнення світового рівня, немає жодного лауреата Нобелівської премії. Винятком, а не правилом, є публікації українських учених у провідних міжнародних наукових журналах.
Дискусії, що іноді відбуваються в пресі, стосуються лише деяких аспектів складного комплексу проблем фундаментальної науки, вважають за головну проблему недостатнє фінансування наукових установ та виходять із презумпції високого “світового” рівня досліджень українських учених. Вони не містять ґрунтовного аналізу картини в цілому, піднімають на щит деякі локальні досягнення та не торкаються загального системного занепаду фундаментальних наук, до якого призвели як об'єктивні, так й суб'єктивні чинники. Рівень сприйняття науки суспільством знизився настільки, що антинаукові прояви та рекомендації не тільки не отримують рішучої відсічі, але й вітаються засобами масової інформації та деякими державними установами. Досить згадати хоча б про сумнозвісні торсійні поля. А що вже казати про численні спроби шарлатанів від медицини вилікувати будь яку тяжку хворобу.
Особливо жахлива картина постає у галузі суспільних наук, де майже всі “видатні” за визначенням учені – це колишні працівники ЦК компартії України або Президії НАНУ, керівники вищих навчальних закладів та академічних інститутів, бізнесмени та політичні діячі різного рангу. Їхні наукові досягнення невідомі не лише світові, але й українській науковій громаді. Такі псевдонауковці не рідкість і серед достойників, які очолюють природничі науки. Деякі з них, маючи досить незначущі наукові доробки, вже встигли перебувати на посадах віце-прем'єрів, віце-президентів НАНУ, керівників партій від колишньої влади та телевізійних зірок.
Яка ж форма організації фундаментальної науки є зараз в Україні і якою вона повинна бути, виходячи з форм організації фундаментальної науки в цивілізованих країнах Європи, Північної Америки та інших континентів? В радянські часи в Україні фундаментальна наука була зосереджена головним чином в державних академіях та певною мірою в вищих учбових закладах. В ті ж часи Україна вважалася провінцією, а головні наукові кадри перекачувалися до Москви та ряду наукових центрів Росії. А в цивілізованих країнах Європи та Північної Америки тощо фундаментальна наука протягом довгого часу зосереджена в державних університетах та в деяких національних наукових центрах (особливо в США та Німеччині), які раніше були державними, а зараз є державними або частково державними. Так звані академії (університетські, фахові чи національні) – це громадські, а не державні наукові організації, в яких не передбачаються академічні надбавки до зарплати професорів, а державне фінансування на наукові дослідження провадиться тільки за окремими (що визначаються урядом) науковими напрямками. І це фінансування здебільшого йде на витрати на матеріально-технічне обладнання, наукові відрядження та конференції.
Радянська система організації науки в Україні колишньою владою (з 1992 р.по 2005 р.) не була реформована і пристосована до нових умов. Тому, незважаючи на покращення, головним чином, індивідуальних зв'язків українських вчених із широким колом зарубіжних наукових центрів з проголошенням незалежності України, в умовах бездіяльності влади в науково-організаційному напрямку фактично знищено унікальне експериментальне обладнання, занедбані приміщення більшості наукових лабораторій, застаріле устаткування, обмежені комп'ютерні можливості, наукові бібліотеки без новітньої літератури, практично неможливий доступ до всесвітніх електронних джерел наукової літератури, люмпенізований стан провідних наукових співробітників та молодшого наукового персоналу, безперспективність наукової діяльності для молоді – далеко не повний перелік „здобутків” колишніх гарантів нашої незалежності та квітучої України. Ось з якими болями науковці пішли на „Помаранчевий Майдан” в 2004 році, тоді як Президія НАН України чоломкалась з проффесором, а ще раніше нагороджувала колишнього Президента України золотою медаллю „за сприяння розвиткові науки”.
Наші наукові болі – то недуга нашого народу. Без високого рівня науки у нашій країні, а особливо її фундаментальної компоненти, нам немає повноправного місця у високій європейській і світовій цивілізації. Хіба що можемо, як і досі, заробляти на „хліб насущний” своєю працею у наших зарубіжних колег. Бо без фундаментальних наукових знань в державі процвітає невігластво і шарлатанство, немає своїх новітніх технологій, немає майбутнього для наших дітей, немає високих стандартів матеріального і духовного життя наших людей. Ці прописні істини давно вже засвоїли всі сучасні цивілізовані країни.
ІІІ. Наукові патриції та науковий плебс
Демократичні засади у НАНУ та інших державних академій відсутні. Нові члени цих інституцій дообираються старою гвардією. Вони обирають керівництво НАНУ і де факто обирають директорів академічних інститутів (останні залишаються на своїх посадах на протязі 30-40 років!). Уявіть собі, що старий парламент залишається керувати довічно та сам себе дообирає, а також сам обирає президента та його адміністрацію: саме така система існує в НАНУ. Порівняймо: пересічний громадянин України обирає Президента країни, тоді як кваліфікований науковець не має права вибору Президента своєї Академії наук.
Має місце фінансова та кадрова сваволя Президії НАНУ та директорів окремих інститутів, які аж ніяк непідзвітні реальним виробникам наукового знання.
Молоде покоління науковців не має матеріальних та духовних стимулів до наукової діяльності, практично зникло наступництво в науці. Особливою проблемою, яка не має вирішення в рамках існуючої суспільної парадигми, є неможливість заробити науковою чи викладацькою працею достатньо коштів для купівлі пристойного житла. Тому в нас практично немає наукової молоді: молоді здібні науковці їдуть на заробітки за кордон, де вони здебільшого і залишаються назавжди, бо психологічно не можуть повернутися до попереднього жалюгідного робочого місця та сміховинної державної платні. Як результат, фактично за роки незалежності в науці втрачене ціле покоління (віком 30-40 років).
Прикрим є те, що деякі наукові інститути витрачають на закупівлю наукової літератури 2000 гривень на рік, у той час як утримання одного персонального автомобіля для директора академічної установи коштує більше 20 000 гривень на рік.
Ті українські наукові працівники, які добре відомі в міжнародному співтоваристві і регулярно публікуються у провідних міжнародних виданнях, але не є академіками, змушені підтримувати свою кваліфікацію тільки завдяки допомозі своїх колег з інших країн. Щомісячна державна заробітна платня українського доктора наук складає менше ніж 1000 гривень, тобто в 3-4 рази менше тільки від офіційної суми, яка витрачається на утримання академіків, незалежно від наукової ваги чи спромоги останніх. Нагадаємо, що в радянські часи заробітна платня доктора наук була 400-500 рублів, а доплата за звання член-кореспондента – 175 рублів, академіка – 350 рублів.
Отже, нагальне та докорінне покращання ситуації в НАНУ та інших державних Академіях стало необхідним не лише для відносно малої групи науковців, але й для суспільства в цілому. При цьому Українська влада має можливість скористатися досвідом західних країн, хоча навіть найліпші їхні надбання треба запозичувати обережно, зважуючи на наші національні особливості та традиції.
ІV. Принципи та критерії державної підтримки
Як і будь-який інший аспект життя українського суспільства, стан розвитку фундаментальних наук в Україні варто об'єктивно розглянути й проаналізувати наявні позитивні риси та недоліки, щоб, врешті-решт, розробити концепцію реформування науки. Повинна бути створена та впроваджена в практику програма відповідних заходів із метою піднесення наукових знань на їхнє належне чільне місце серед інших феноменів духовної культури народу.
Україна не має й не матиме в майбутньому достатніх матеріальних та інтелектуальних ресурсів для розвитку всього спектру фундаментальних досліджень. Тому постає запитання, на засаді яких принципів та критеріїв держава має вирішувати, які напрямки заслуговують на її підтримку й як визначати пріоритети?
По-перше, необхідно виходити з того, що головна особа в науці – це вчений-виробник, який продукує нове знання, а не адміністратор, єдине завдання якого полягає у створенні умов плідної творчої діяльності виробника знань. Потрібно розрізняти науковців, які творять нове знання, та численні бюрократичні структури, існування яких є невиправданим із точки зору їх місця у виробництві нового фундаментального знання.
Аналогічно до вимоги відділення бізнесу від політики, у науці повинно відбутися відділення суто наукової діяльності від діяльності по створенню умов для творчої праці науковців. Якщо б Нобелевський комітет керувався критеріями, що існують в НАНУ при обранні академіків, жоден з відомих всьому науковому світові вчених, напевно, не став би лауреатом Нобелевської премії. Чому? Тому що вони не займали ніяких керівних посад.
По-друге, підтримка наукового напрямку означає, перш за все, підтримку учених, що працюють на відповідному рівні. Відсутні визнані протягом останніх років досягнення світового рівня – немає засад для підтримки напрямку та існування академічної установи.
Нагадаємо, що наукова творча праця була й залишається справою окремих особистостей чи малих колективів. Інша річ, що для їхньої ефективної праці вони потребують відповідного адміністративного, фінансового, матеріального, інформаційного та координаційного забезпечення. Будь-яка академічна адміністративна структура має право на існування лише тією мірою, якою вона це робить. У наших умовах розмови про колективну природу сучасної наукової діяльності слугують прикриттям для присвоєння академічними керівниками творчих доробків підлеглих.
По-третє, з одного боку, підтримуватися мають напрямки, які можуть існувати та розвиватися тільки на теренах України. Це – українська історія, правознавство, геологія, географія, археологія, етнографія, мовознавство, економічні науки, демографія, соціологія тощо. Але ж і вони повинні враховувати світовий досвід та добиватися світового визнання.
З іншого боку, підтримуватися мають ті конкретні напрямки фундаментальних наук (математика, фізика, хімія, біологія, психологія, філософія, тощо), представники яких працюють на світовому рівні.
Підкреслимо, що будь яка фундаментальна наука є вельми розгалуженою на сотні наукових дисциплін. Тому йдеться про те, які з напрямків у межах цих дисциплін варто підтримувати на державному рівні. Зрозуміло, що тільки ті, представники яких працюють на високому рівні.
V. Головні критерії оцінки рівня фундаментальних досліджень
Але що визначає цей рівень?
По-перше, це – визнання результатів досліджень світовою науковою спільнотою.
По-друге, це – відповідний вплив на рівень вищої та середньої освіти.
По-третє, це застосування отриманих результатів у прикладних науках, розробці новітніх технологій, промисловості, політичній та суспільній практиці.
VІ. Деякі пропозиції
Провести атестацію наукових співробітників (обов’язково включаючи академіків та членів-кореспондентів) і наукових установ за критеріями відповідності результатів їхньої праці світовому рівню у кожній конкретній галузі науки.
Залучити до розробки принципів атестації та її провадження закордонних фахівців. Право на подальшу державну підтримку мають лише ті науковці та установи, результати діяльності яких пройшли випробування на світовому рівні.
Регулярно проводити таку атестацію. Відповідно до атестаційних результатів забезпечувати ротацію наукових кадрів.
Тільки ті науковці, які здобули міжнародний авторитет на протязі останніх років, мають право:
брати участь у конкурсах на посади керівників наукових та учбових установ та їхніх підрозділів;
бути обраними членами фахових експертних комісій, вчених рад та рад із захисту дисертацій учених ступенів;
керувати аспірантами та дипломниками.
Значно підвищити зарплату всіх ланок наукових співробітників за рахунок вивільнених коштів та, при необхідності, залучивши інші джерела. На час існування поточних масштабів цін та заробітної плати встановити єдиний рівень оплати праці всіх професорів та докторів наук, що пройшли атестацію, в межах 3-4 тисяч гривень (порівняємо: зараз доктор наук одержує таку ж платню, як і молодшій офіцер міліції).
Для решти наукових співробітників кожного рівня, наприклад, кандидатів наук, наукових співробітників без ступеня і аспірантів встановити відповідно менші тарифи, але, заохотивши при цьому творчу молодь до наукової діяльності.
Забезпечити НАНУ міжнародними фаховими періодичними виданнями, включаючи електронні. Надавати інститутським бібліотекам кошти на закупівлю закордонних наукових монографій та збірників та входів (паролів) у наукові бази даних. В Україні має бути принаймні один примірник провідних міжнародних наукових журналів та наукових монографій, що видаються світовими науковими центрами.
Увести інститут виборних директорів (ректорів) наукових та освітньо-наукових установ. Вибори проводити шляхом таємного голосування й обов’язково за участю декількох кандидатур. Обмежити максимальний строк перебування на цих посадах двома термінами та обмежити вік керівника 65 роками.
З метою створення умов для справжньої наукової координації, інформування наукової спільноти, викладачів та студентів вищої школи, а також громадського контролю створити та підтримувати відкритий електронний банк даних про діяльність НАНУ та інформаційно-пошукову систему, яка давала б можливість виходу на відповідні банки даних окремих інститутів.
Науковці та суспільство повинні мати доступ до даних про загальний обсяг фінансування НАНУ та його розподіл між інститутами, про основні статті витрат (фонд заробітної платні з розподілом за посадовими категоріями та інформацією про середню заробітну платню кожної з категорій, витрати на інформаційне забезпечення, представницькі витрати, витрати на закордонні відрядження для різних категорій наукових співробітників), а також до річних звітів інститутів, стислих відомостей про теми науково-дослідної діяльності та результати їхнього виконання, річних звітів всіх наукових співробітників з назвою, ключовими термінами та резюме (змістом) надрукованих статей (книжок).
Статут усіх державних академій (як співдружності наукових установ) треба реформувати таким чином, щоб вони перетворилися у федерацію своїх складових (інститутів, обсерваторій, спеціальних лабораторій, ботанічних садів, і т.п.), а також щоб він не суперечив демократичним нормам нашої Конституції. Замість Президії НАНУ та відповідних органів інших державних академій, що і понині виконують (почасти лише номінально) адміністративні та контролюючі функції, організувати координаційну вибірну Національну Наукову Раду з кожного фаху.
Виключити з лав Національної Академії непритаманні їй прикладні Інститути, які теж повинні залишитися державними і бути підпорядковані Міністерству економіки. Прикладні Інститути повинні існувати завдяки безпосередній співпраці з промисловістю, при нагоді використовуючи у якості консультантів колективи чи окремих співробітників НАН, які займаються фундаментальною наукою.
Інститут академіків та членів-кореспондентів в тому вигляді, що дістався незалежній Україні від радянської системи, залишився як рудимент той тоталітарної системи, від якої відмовилися країни колишнього соціалістичного табору. Тому потрібно ліквідувати цей інститут, та позбавити щомісячних надбавок до зарплати всіх членів державних академій, перетворивши останні на громадянські наукові організації.
Зберегти у державній власності сукупність академічних бюджетних установ, заборонивши будь-яку приватизацію їхнього майна, включно із земельними ділянками.
Заборонити брати участь у конкурсах на заміщення керівних посад у науці та освіті колишнім державним службовцям та депутатам на протязі п’яти років після звільнення з державної посади або після закінчення депутатського терміну.
Усі мінімально необхідні адміністративні та регулюючі фінансово-господарські функції забезпечення діяльності науковими інституціями покласти на відповідні відділи Міністерства науки та освіти. Професійний нагляд за науковою діяльністю мають здійснювати Національні Наукові фахові Ради, що працюють на громадських засадах.
Додаткове фінансування на найактуальніші та найвитратніші наукові розробки надавати в рамках базової Держкомісії з грантів, премій та нагород, яку створити в рамках Міністерства науки з фаховими відділеннями. Її дії теж координувати з Національними Науковими фаховими Радами. Порівняльну оцінку окремих подань здійснювати тільки тимчасовими фаховими експертними комісіями.
В рамках державного регулювання забезпечити обопільну фінансову вигідність співпраці вчених НАНУ та науково-викладацького складу вищих учбових закладів із тим, щоб підвищити рівень керівництва студентськими науковими працями та забезпечити своєчасну належну кадрову заміну в колективах НАНУ.
Припинити хибну практику захисту дисертацій державними діячами, службовцями та бізнесменами, заборонивши вченим радам навіть розглядати такі роботи.
Скасувати доплати державним службовцям та політичним діячам за науковий ступінь. Відділенню політики від бізнесу повинно відповідати законодавчо відрегульоване відділення адміністративно-державної діяльності від конкретної наукової діяльності, щоб запобігти будь-якому впливові корпоративних або політичних зв’язків та ганебному непотизмові, який на протязі десятиліть нівечить суспільну мораль і професійний рівень науковців.
Для реалізації наведеного тут неповного переліку заходів (список їх, звичайно, збільшиться при детальному обговоренні проблеми) необхідно створити відповідну урядово-парламентську комісію із залученням широкого загалу науковців, що активно працюють в науці, мають високий індекс цитування і досвід праці у провідних зарубіжних наукових центрах. В усякому випадку, не покладатися тільки на академіків.
Габович Олександр Маркович доктор фіз.-мат. Наук,
провідний науковий співробітник Інституту фізики НАН України
(е-mail: gabovich@iop.kiev.ua)
Кузнєцов Володимир Іванович доктор філософських наук,
головний науковий співробітник Інституту філософії НАН України
професор Київського університету права
(е-mail: vladkuz@vms.kiev.ua)
Кашуба Іва Єгорович доктор фіз.-мат. наук,
провідний науковий співробітник Інститутом ядерних досліджень НАН України
(е-mail: kashuba@kinr.kiev.ua)
Ольховський Владислав Сергійович доктор фіз.-мат. наук, професор,
зав. лаб. Інститутом ядерних дослідженьНАН України
(е-mail: olkhovsk@kinr.kiev.ua)
Єрмаков Володимир Миколайович доктор фіз.-мат. наук, пров. н. сп. Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАНУ
(е-mail: vlerm@bitp.kiev.ua)
Брижик Лариса Свиридівна доктор фіз.-мат. наук, пров. н. сп. Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАНУ
(е-mail: brizhik@bitp.kiev.ua)
Єремко Олександр Олександрович доктор фіз.-мат. наук, пров. н. сп. Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАНУ
(е-mail: eremko@bitp.kiev.ua)
Хомра Олександр Улянович Доктор географічних наук, зав. Відділу соціально-економічної та демографічної безпеки Національного інституту проблем міжнародної безпеки
(e-mail: khou@niisp.gov.ua)
Шкода Володимир Васильович доктор філософських наук, професор Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (e-mail: shkoda@kharkov.ukrtel.net)
Відповіді
2005.03.21 | Андрій З.
Re: Про стан фундаментальної науки в Україні
Цілком погоджуюсь з запропонованими ідеями і хотів би де-що додати.1. Запропоновані підходи вимагають зміни всієї атестаційної політики.
Які результати (здобутки) вважати якісними? Відповідь: ті, що опубліковані у визнаних у світі виданнях. Ця, майже аксіома у світовій практиці, часто викликає нерозуміння в українських науковців. Причина, в першу чергу, в приняті практиці, коли при захисті дисертацій, або в інших атистаційних питаннях рахують кількість статей у "фахових" журналах. Більшість з тих журналів існує тільки для того, щоб хтось міг захиститись. В результаті створюється "наука для внутрішнього користування", коли вузьке коло людей публікується в "фахових" журналах, які ніхто не читає. Отримані результати ніяк не співвідносяться з тим, що робиться у світі і світ про них нічого не знає. Навіть, якщо така "школа" і має кваліфікованих спеціалістів і певний потенціал, то з часом це вироджується. Та й рівень самих публікацій неодмінно падає, оскільки в таких журналах, як правило, немає належного рецензування.
Які журнали вважати добрими? В світі є практика, коли науковим виданням присвоюється певний рейтинг (пов'язаний, в першу чергу з цитуванням). Ці рейтинги можна знайти в інтернеті.
Кандидат фіз-мат наук.
Пропозиція: експкртним радам та атестаційним комісіям при визначенні неукового значення роботи керуватися офіційним рейтенгом журналів, де робота опублікована, а не кількістю статей.
2. Працівникам НАНу бракує викладання, а викладачі ВУЗів мають надмірне навантаження. Треба продумати систему, коли б прцівники наукових інститутів мали б обов'язок викладати, при цьому не зменшуючи кількість робочих місць у ВУЗах, а зменшуючи навантаження.
2005.03.21 | Сергій Вакуленко
Про публікації
Вимога певної обов'язкової кількості публікацій для оборони дисертації взагалі безглузда й має бути скасована.Адже навіть за процедурою дисертант має обороняти не публікації, а власні тези. Дисертацію слід поціновувати за її внутрішньою вартістю, а не за кількістю чогось, що не є дисертацією.
Вимог (обов'язкових) щодо публікацій немає в багатьох європейських країнах, де я бував. Наприклад, у Німеччині людина спочатку обороняє аналог нашої докторської дисертації, а потім, як правило, друкує її окремою книжкою (якщо взагалі друкує). В Україні стоїть вимога: спочатку монографія, потім дисертація. Навіщо — не знає ніхто.
Що ж до "хвахових" видань, то вони збирають гроші на друк із самих авторів. Тому надрукувати там може хто завгодно і що завгодно. Як правило, над текстами не лише редактор, а й коректор не працює. У висліді з'являється (инколи) неперевершена макулатура.
Питання кількості публікацій — це лише питання грошей (сторінка коштує від 6 до 10 грн.).
2005.03.22 | Георгій
Re: Про публікації
Сергій Вакуленко пише:> (...) дисертант має обороняти не публікації, а власні тези. Дисертацію слід поціновувати за її внутрішньою вартістю, а не за кількістю чогось, що не є дисертацією.
(ГП) Згідний 100%.
> Вимог (обов'язкових) щодо публікацій немає в багатьох європейських країнах, де я бував. Наприклад, у Німеччині людина спочатку обороняє аналог нашої докторської дисертації, а потім, як правило, друкує її окремою книжкою (якщо взагалі друкує).
(ГП) У США теж публікації для захисту дисертацій не обов'язкові. Правда, іноді хороші, працьовиті аспіранти на момент захисту дисертації вже мають одну чи більше статей, і іноді навіть оформляють свою дисертацію як колекцію статей (тобто розділ 1 - перша стаття, розділ 2 - друга і т.д.). Але є також і дуже хороші дисертації, які захищаються тими, хто публікацій ще не має.
>В Україні стоїть вимога: спочатку монографія, потім дисертація. Навіщо — не знає ніхто.
(ГП) Ви маєте на увазі, очевидно, докторську?
> Що ж до "хвахових" видань, то вони збирають гроші на друк із самих авторів. Тому надрукувати там може хто завгодно і що завгодно. Як правило, над текстами не лише редактор, а й коректор не працює. У висліді з'являється (инколи) неперевершена макулатура.
(ГП) У моїй галузі це не так. Міжнародні журнали, де друкуються статті за моїм фахом (клітинна і молекулярна імунологія, імуногенетика) - дуже прискіпливі, всі статті там рецензуються мінімум двома, частіше трьома анонімними експертами, тому халяву опублікувати важко.
> Питання кількості публікацій — це лише питання грошей (сторінка коштує від 6 до 10 грн.).
(ГП) У США і Західній Європі журнали, які друкують природознавчі статті, теж беруть великі гроші за кожну сторінку, причому враження таке, що цей прейскурант росте з року в рік. Також, колись автори одержували від журналів 50-100 репринтів безкоштовно. Зараз - зась, заповнюй форму і плати гроші за репринти.
2005.03.22 | Андрій З.
Re: Про публікації
Георгій пише:> Сергій Вакуленко пише:
> > Що ж до "хвахових" видань, то вони збирають гроші на друк із самих авторів. Тому надрукувати там може хто завгодно і що завгодно. Як правило, над текстами не лише редактор, а й коректор не працює. У висліді з'являється (инколи) неперевершена макулатура.
> (ГП) У моїй галузі це не так. Міжнародні журнали, де друкуються статті за моїм фахом (клітинна і молекулярна імунологія, імуногенетика) - дуже прискіпливі, всі статті там рецензуються мінімум двома, частіше трьома анонімними експертами, тому халяву опублікувати важко.
Йдеться про "фахові" журнали які визначані списками ВАК України, як такі, де можна публікувати результати дисертації. Доречі в тих списках намає іноземних журналів. Правда експертні ради мають право зараховувати публікації в іноземних журналах на свій розсуд.
Щодо того, чи потрібна норма про публікацію результатів дисертації - питання дискусійне, особливо для докторських дисертацій. Очевидно, треба зняти норму про кількість.
Але при прийомі на роботу, при оцінюванні роботи науковця, при присудженні наукових звань трба в першу враховувати публікації в добрих міжнародних журналах. Для цього потрібно, також, щоб і фінансування наукових установ залежало від кількості таких публікацій.
2005.03.22 | Георгій
Re: Про публікації
Андрій З. пише:> Георгій пише:
> > Сергій Вакуленко пише:
> > > Що ж до "хвахових" видань, то вони збирають гроші на друк із самих авторів. Тому надрукувати там може хто завгодно і що завгодно. Як правило, над текстами не лише редактор, а й коректор не працює. У висліді з'являється (инколи) неперевершена макулатура.
> > (ГП) У моїй галузі це не так. Міжнародні журнали, де друкуються статті за моїм фахом (клітинна і молекулярна імунологія, імуногенетика) - дуже прискіпливі, всі статті там рецензуються мінімум двома, частіше трьома анонімними експертами, тому халяву опублікувати важко.
> (АЗ) Йдеться про "фахові" журнали які визначані списками ВАК України, як такі, де можна публікувати результати дисертації. Доречі в тих списках намає іноземних журналів. Правда експертні ради мають право зараховувати публікації в іноземних журналах на свій розсуд.
(ГП) Дякую, тепер я зрозумів. Ну, добре, що експертні ради хоч щось можуть робити на свій розсуд. А от факт існування якихось списків, що їх складає ВАК, для мене - дикість. Чого це іх прєвасхадітєльства повинні вказувати науковцям, де їм можна чи треба публікувати їх результати? Тим більше що ті журнали, які вони (ваківці) включають у свої списки, мають такий фантастично низький професійний рівень (див. повідомлення д-ра Вакуленка). Чому українські науковці мусять терпіти такий ідіотський порядок?
> Щодо того, чи потрібна норма про публікацію результатів дисертації - питання дискусійне, особливо для докторських дисертацій. Очевидно, треба зняти норму про кількість.
(ГП) Кількість, звичайно ж, це не показник і я б за те, щоби її зняти (хоча, з іншого боку, факт регулярної публікації статей високої якості - це хороший показник роботи науковця в цілому). Щодо докторських дисертацій - у США їх як таких не існує. Тут після магістерського ступеню є одразу докторський. Його присуджують після навчання і роботи, які дуже нагадують нашу аспірантуру, і взагалі цей американський докторський ступінь нагадує наш кандидатський. Дипломи кандидатів наук з колишнього СРСР тут дуже часто розглядають як докторські дипломи. Американські науковці не уявляють собі, для чого хорошому фахівцеві, який має ступені магістра і пі-ейч-ді (тобто їхнього докторського ступеню, що вони його мають після підготовки, подібної до нашої кандидатської аспірантури) треба ще про себе щось доводити - писати якісь фоліанти, захищати їх, тощо. Цілком достатньо просто працювати в науці, публікуватися, і т.д.
> Але при прийомі на роботу, при оцінюванні роботи науковця, при присудженні наукових звань трба в першу враховувати публікації в добрих міжнародних журналах. Для цього потрібно, також, щоб і фінансування наукових установ залежало від кількості таких публікацій.
(ГП) Так. У США воно приблизно так і є. Федеральні гранти тим науковцям, які припинили публікуватися, як правило не присуджуються. Сама собою, правда, кількість публікацій теж не є найголовнішим критерієм присудження гранту - потрібні новизна і дуже чіткий, детальний, обгрунтований план дослідницької роботи. Але БЕЗ публікацій наявність новизни і плану гранту не забезпечить.
2005.03.22 | Сергій Вакуленко
Про оплату
Георгій пише:> (ГП) У США і Західній Європі журнали, які друкують природознавчі статті, теж беруть великі гроші за кожну сторінку, причому враження таке, що цей прейскурант росте з року в рік. Також, колись автори одержували від журналів 50-100 репринтів безкоштовно. Зараз - зась, заповнюй форму і плати гроші за репринти.
У США я своїх розвідок (філологічних) не друкував, а в Європі жодного разу нічого не платив. Відбитки — частіше дають, ніж не дають. Пристойні видавництва надсилають, окрім того, один примірник самої книжки або часопису, де надруковано статтю.
2005.03.23 | Георгій
Re: Про оплату
Сергій Вакуленко пише:> Георгій пише:
>
> > (ГП) У США і Західній Європі журнали, які друкують природознавчі статті, теж беруть великі гроші за кожну сторінку, причому враження таке, що цей прейскурант росте з року в рік. Також, колись автори одержували від журналів 50-100 репринтів безкоштовно. Зараз - зась, заповнюй форму і плати гроші за репринти.
> У США я своїх розвідок (філологічних) не друкував, а в Європі жодного разу нічого не платив.
(ГП) Ваша правда. Я маю кілька статей у журналах, що видаються у Західній Європі (видавництво "Elsevier") - вони дійсно грошей за сторінки не беруть. Американські видавництва беруть. Вибачте за неточність.
>Відбитки — частіше дають, ніж не дають. Пристойні видавництва надсилають, окрім того, один примірник самої книжки або часопису, де надруковано статтю.
(ГП) Тоді американське видавництво McGraw-Hill - дуже непристойне, тому що я надрукував там навчальний посібник ще у 2001 році, і НІКОЛИ не одержав від них ЖОДНОГО безкоштовного примірника.
2005.03.22 | igrot
Re: Про стан фундаментальної науки в Україні
Які наукові напрямки можна віднести до фундаментальної науки? - це питання не є риторичним сьогодні, оскільки багато наукових досліджень пов‘язуються як з фундаментальними дослідженнями, так із прикладними. Тому, важливо розглядати питання науки з двох позицій:1- наукові напрямки, що забезпечують стратегічний розвиток держави;
2- наукові напрямки, які послугують для розвитку фундаментальних наукових досліджень.
Якщо говорити про перший підхід, то зрозуміло, що виріщення державних важливих задач потребує різнопланових фахівців, які відсутні в одній академічній установі і при цьому підході існування академічних інститутів(як сьогодні) взагалі не потрібне. В цьому випадку повинні створюватись тимчасові наукові колективи з різнопланових фахівців, які в змозі активно працювати.
Сьогодні НАН України - це величезний колектив людей, серед яких тільки академіки і член-кореспонденти можуть розпоряжатися значними надбаннями - будівлями (деякі із них побудовані за рахунок госпдоговірних тем, до виконання яких мали відношення не більше десяти академіків) та інфраструктурою, тому змінити в НАН без зміни статуту нічого не можливо. Академія існує як самоврядна організація, що отримує державні кошти і розпорядником цих коштів є президент - академік-секретар відділення - директор інституту. Основна кількість директорів - це члени академії і бувші члени КПРС.
Тільки держава може замінити фінансування академій на фінансування важливих стратегічних завдань і тоді відпаде боротьба за посади і звання.
Що стосується другого підходу, то існування фундаментальної науки поза університетами - це нонсенс, оскільки збереження наукових шкіл потребує постійного поповнення молодими кадрами. В академії наук сьогодні немає можливості залишити на роботу, а ні аспіранта, що захистив дисертацію, а ні студента, що виконув курсові та дипломні роботи у відділі. Відсутні штатні посади, немає можливості забезпечити житлом. Тому, одиниці з них продовжують займатись науковою роботою. І в цьому випадку ті відділи, що співпрацюють з університетами бажано передати до університетів як базові для навчання магістрів і підготовки аспірантів.
2005.03.22 | Iryna_
Re: Про стан фундаментальної науки в Україні
Насправді, у нашої фундаментальної науки є лише дві проблеми - це відсутність у більшості науковців відповідного знання англійської та відсутність відповідної комп'ютерної грамотності. Всякі там Президії НАНУ десь там самі по собі, гроші тихо проїдають, але мабуть позбавитися їх все одно не вийде. Грошей, скоріше за все. теж ніхто не дасть, скоріше заберуть - див. http://www2.pravda.com.ua/archive/2005/march/22/3.shtmlАле скарги на відсутність літератури справедливі лише щодо монографій - завдяки різним грантам, наданим Україні, є можливість доступу до переважної більшості світових журналів (звертатись через бібліотеку Могилянки). Звичайно, мова йде лише про природничі науки - ситуацію в гуманітарних я не знаю.
Звичайний Гугл, якщо уміти ним користуватись дає дуже великі можливості пошуку наукової інформації та посилань - хоча б те, що доступне, встигнути прочитати!
Щодо доступу до монографій, рецепт теж простий: 1. ви робите дуже рейтинговий сайт зі своєї спеціальності; 2. західні видавництва хочуть там рекламуватись; 3. за рекламу вони вам присилають книжки.
Метод перевірений і працює цілком реально і непогано.
Якщо чогось не вистачає і дуже хочеться, це: 1) копіюється у бібліотеці десь за кордоном; або 2) надсилається закордонними знайомими.
Все, що потрібно - займатись наукою, що цікава світу; знайти англійську та мати відповідну комп'ютерну грамотність. Витрати часу на власне сайт цілком помірні, набагато менше, ніж на писання грантових пропозицій.
2005.03.24 | Андрій З.
Re: Про стан фундаментальної науки в Україні
Iryna_ пише:>
> Все, що потрібно - займатись наукою, що цікава світу; знайти англійську та мати відповідну комп'ютерну грамотність.
Ще потрібно пристойну платню за свою роботу. А ще мати можливість час від часу поїхати на міжнародну конференцію.
2005.03.26 | Георгій
Re: Про стан фундаментальної науки в Україні
Iryna_ пише:> Насправді, у нашої фундаментальної науки є лише дві проблеми - це відсутність у більшості науковців відповідного знання англійської та відсутність відповідної комп'ютерної грамотності.
(ГП) Згідний, що це дуже серйозні проблеми. А невже все ще є українські науковці, які не володіють англійською мовою? Якщо не говорити, то принаймні більш-менш вільно читати англійською дійсно треба, без цього вижити в сучасній науці абсолютно неможливо. Чи існують в українських містах якісь школи чи курси, де молода людина могла б удосконалити свої англійські мовні навички?
>Всякі там Президії НАНУ десь там самі по собі, гроші тихо проїдають, але мабуть позбавитися їх все одно не вийде. Грошей, скоріше за все. теж ніхто не дасть, скоріше заберуть - див. http://www2.pravda.com.ua/archive/2005/march/22/3.shtml
(ГП) Гроші мусять бути... без грошової підтримки все-таки ні обізнаність з англійською мовою, ні комп'ютерна грамотність не допоможе. Експериментатори повинні мати реактиви, обладнання... У моїй галузі для того, щоби отримати більш-менш серйозні нові експериментальні дані, треба мати кілька тисяч доларів, якщо не кілька десятків тисяч. Для дослідів з використанням молекулярно-біологічних підходів потрібні, наприклад, рестрикційні ендонуклеази, які коштують на світовому ринку мінімум 250-300 доларів за міллілітр. Потрібні хороші середовища для культур клітин, мічені антитіла для імунологічних вимірів, обладнання і реактиви для полімеразної ланцюгової реакції, мічені ДНК і РНК-зонди, тощо. Як же Ви збираєтеся платити за це?
> Але скарги на відсутність літератури справедливі лише щодо монографій - завдяки різним грантам, наданим Україні, є можливість доступу до переважної більшості світових журналів (звертатись через бібліотеку Могилянки). Звичайно, мова йде лише про природничі науки - ситуацію в гуманітарних я не знаю.
(ГП) Це дуже приємно чути.
> Звичайний Гугл, якщо уміти ним користуватись дає дуже великі можливості пошуку наукової інформації та посилань - хоча б те, що доступне, встигнути прочитати!
(ГП) Так, це правда. Ще більше можна знайти, якщо користуватися базами даних EbscoHost, Academic Premier, тощо.
> Щодо доступу до монографій, рецепт теж простий: 1. ви робите дуже рейтинговий сайт зі своєї спеціальності; 2. західні видавництва хочуть там рекламуватись; 3. за рекламу вони вам присилають книжки.
Метод перевірений і працює цілком реально і непогано.
(ГП) Дуже добре.
> Якщо чогось не вистачає і дуже хочеться, це: 1) копіюється у бібліотеці десь за кордоном; або 2) надсилається закордонними знайомими.
(ГП) Все так, але як платити за суто ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНУ частину Ваших досліджень?
> Все, що потрібно - займатись наукою, що цікава світу; знайти англійську та мати відповідну комп'ютерну грамотність. Витрати часу на власне сайт цілком помірні, набагато менше, ніж на писання грантових пропозицій.
(ГП) Знову ж таки, без писання грантових пропозицій Ви навряд чи купите реактиви і устаткування. Див. також зауваження п. Андрія З. про заробітну платню і поїздки на міжнародні наукові конференції.
2005.03.26 | Хома Брут
а докладніше?
Ірино, набагато було корисніше, якби Ви не лише показували свою вправність, але й навчили їй інших. Це, типу, мета нашого обговорення. Бо нам приємно, що Вам добре, але ж товариш, Ви нє одін!> Але скарги на відсутність літератури справедливі лише щодо монографій - завдяки різним грантам, наданим Україні, є можливість доступу до переважної більшості світових журналів (звертатись через бібліотеку Могилянки).
сайт? куди звертатись? що можуть отримати вчені поза Києвом?
> Щодо доступу до монографій, рецепт теж простий: 1. ви робите дуже рейтинговий сайт зі своєї спеціальності; 2. західні видавництва хочуть там рекламуватись; 3. за рекламу вони вам присилають книжки. Метод перевірений і працює цілком реально і непогано.
приклад? Лінк? скільки таких сайтів на Україну може існувати без конкуренції між собою і відповідного зниження зацікавлення західних видавництв в розрахунку на кожний сайт? Так як написано, скидається на піраміду.
> Якщо чогось не вистачає і дуже хочеться, це: 1) копіюється у бібліотеці десь за кордоном; або 2) надсилається закордонними знайомими.
середній час доступу? скільки разів на місяць звертаєтесь до окремого знайомого? скільки знайомих треба мати, щоби це працювало і вони не замахались для Вас копіювати?
> Все, що потрібно - займатись наукою, що цікава світу; знайти англійську та мати відповідну комп'ютерну грамотність. Витрати часу на власне сайт цілком помірні, набагато менше, ніж на писання грантових пропозицій.
Більше деталей - про яку науку, тему йде мова, може приклади статей і т.ін.
2005.03.26 | avk
Re: а докладніше?
Колегія Міністерства освіти і науки України24 березня 2005 року состоялась Колегія Міністерства освіти і науки України где:
1. МОН изложил свою концепцию и планы України "Вища освіта і наука - найважливіші сфери відповідальності громадянського суспільства та основа інноваційного розвитку".
“п'ять пріоритетних напрямів діяльності у сфері вищої освіти і науки у 2005 році:
1. європейський рівень якості і доступності освіти;
2. духовна зорієнтованість освіти;
3. демократизація освіти;
4. "щасливий учитель - щасливий учень";
5. розвиток суспільства на основі нових знань”.
2. Президент представил свои ожидания от ВНЗ и МОН (преодоление коррупции, увеличение госзаказа и планы европеизации университетов за пять лет).
Может ли кто-то из прямых участников прокомменировать событие???
Возможно оно решающее в судьбе образования на ближайщие годы???
2005.03.27 | Iryna_
Re: а докладніше?
Щодо сайту могилянки - шукаєте його Гуглом, потім знаходите лінк на їхню бібліотеку, там все написано.Щодо лінків та точних алгоритмів - ми з колегами давно домовились не дуже себе рекламувати, тому вибачте.
Рецепт рейтингового сайту:
викладаєте всі статті своєї групи (в тому числі ветеранів та покійних вчителів)(англійською)
викладаєте якнайбільше корисної інформації для колег (теж англійською)
- лінки на інші аналогічні сайти, журнали, конференції, списки літератури за темами
пишете новини та короткі огляди (теж англійською)
інформуєте про свій сайт колег у всьому світі, ненав'язливо просите ставити на нього лінки
регулярно оновлюєте сайт
вміщуєте фотографії з різних заходів (типу конференцій, або "наш відділ на Майдані"
робите список розсилки ("друзів"), яким ви регулярно повідомляєте про свої новини та цікаві оновлення
Я думаю, що пару сайтів з кожної популярної спеціальності світовий рекламний ринок витримає.
Коли проводите якісь реально міжнародні заходи, пишіть у видавництва - ось тут у нас конференція, буде стільки-то народу з стільких-то країн, ми робитимемо книжкову виставку - за це подаруйте книжки нашій бібліотеці (головне - одна посилка з книжками не має коштувати більше 100 доларів разом з пересилкою, інакше доведеться платити фантастичні гроші на митниці, тобто не платити (це буде більше 200 доларів митних платежів і різних ПДВ), а відмовлятись від посилки
Статті, які не можемо одержати з "грантових" джерел, просимо авторів - 90% успіху (10% - їм не шкода, але бувають люди просто зайняті, безладні або ліниві).
2005.03.28 | Ян
Re: Деякі пробеми розвитку науки в вищих навчальних закладах
Дозвольте висловитись з приводу нагальних проблем розвитку наукової діяльності у ВНЗ. Я не хочу починати з відомої всім і вся головної прблеми - це проблеми фінансування. Так, це звучить сьогодні майже банально, але це перше, чого не достає розвитку науки. Але фінансування повинно розгядатися не як роспорошення грошей з відсутністю звітності та результативності, а повинно здійснюватись з метою отримання конкретних наукових результатів.Не відкрию Америки, якщо скажу, що матеріальна база повинна стати відправною позицією у розвитку наукової діяльності, і сьогодні без коштів її не зробиш.Проблема 1. Сьогодні абсолютно ніхто не згадує про менеджмент у вищих навчальних закладах, а саме про менеджмент у науковій діяльності. Адже в ньому сьогодні багато проблем. На ринку освітніх послуг, де основними установами є ВНЗ, відбуваються ненормальні явища. Щоб вижити в умовах ринку та відповідати сучасним вимогам щодо складу наукових кадрів формується і далі попит на науковців, ВИБАЧТЕ, не на науковців, а на дипломи науковців. Сьогодні не стоїть питання визначення рівня знань науковця, його вклад в розвиток конкретної науки, впровадження наукових результатів в конкретних галузях тощо.
Сьогодні явно стоїть потреба в кандидатах та докторах наук саме для звітності та формуванню показників.Завдяки цьому сьогодні часто зустрічаємось з викривленими процесами наукової діяльності.
Відсутність стимулювання та мотивації наукової діяльності наукових керівників з своїми аспірантами,наукових консультантів з докторантами, а разом з тим байдужість з боку держави формує підвалини для псевдонауки.
Сьогодні керівники та консультанти наукових досліджень фактично не бажають "за так" працювати з своїми "учнями", навіть складається дивна картина: аспірант або докторант який намагається власне самостійно провести дослідження позитивно не сприймається його керівником. І зрозуміло чому: наукові дослідження вимагають великої праці, творчого підходу, великої кількості часу, треба навіть просто "хворіти" досліджуваними проблемами,але все це достойно не оплачується і тільки одиниці, фанатики поділяють надхнення молодих науковців. Решта - дивляться на ці потуги як на "фінансово непривабливий проект". Дійсно, а що буде мати керівник дослідження з цього???. Було б набагато краще, якщо б молодий науковець звернувся з проханням про купівлю дисертації та пообіцяв щедру винагороду за надану послугу, з якої мав би користь не тільки керівник, але й інші задіяні в цьому процесі особи. І сьогодні чим більше людей, які звертаються із таким проханням, тим краще живеться науковим керівникам, адже йде свіжа копійка, та ще й не одна. Таким чином, збоченість системи дає про себе знати.
Далі. Проблема 2 полягає у деякій безграмотності багатьох ( але не всіх) наукових кадрів в Україні, яка проявляється у незнанні іноземних мов та невідвідуванні міжнародних конференцій, семінарів, форумів. Іноді розвиток науки у ВНЗ (особливо в провінціях) носить вигляд "бродіння",. А що можна чекати від науковця, який сидить на одному місці, не виїзжджає на конференції в межах країни, я вже не кажу про іноземні, тому що ВНЗ не має коштів, а щоб відвідати семінар треба потратити півокладу доцента??? За кордон важко потрапити навіть за гроші іноземних організацій, тому що присутній великий мовний барьєр, а ВНЗ навіть не може організувати курси для викладачів з вивчення іноземної мови. (У Польщі, наприклад, на рейтинг вузу впливає показник кількості відвідування КОЖНИМ ВИКЛАДАЧЕМ ВНЗ зарубіжних семінарів і т.і.).
Проблема 3. Гостра проблема. Якщо у нас і далі у ВНЗ буде проджовжуватись практика посідання керівниками вищого рівня управління на багатьох помадах одночасно - про позитивні зрушення не може бути і мови. Сьогодні у ВНЗ весь ректорат займає дві і більше посад, всі вони можуть бути проректорами,зав.кафедрами, викладачами одночасно, деканами та зав.кафедрами одночасно, тобто ключові посади у ВНЗ займають декілька осіб, які мало того, що не встигають за визначенням виконати свою роботу як на одній, так і на іншій посаді. По-друге, навічно посівши місце проректора і декана ( а згідно Закону "Про вищу освіту" декан або ректор для національних університетів обираються на 7 років) людина формує прийнятний для себе клімат, бере все керівництво під свій контроль, а звідси близько до тінізації, корупції тощо. Подивитись би в очі тому, хто пролобіював 7-річний строк. Чому саме 7 років, а не 10, або 15, а то й 40 років. Хто і чому визначає саме цей строк. А коли ж молодим розвиватись, де і коли їм надається можливість впровадити нові ідеї у життя ??? А НІКОЛИ!!! ТОМУ й не вливається нова молода кров в управління та організацію наукової та навчальної роботи в університетах, залишається похованими нові ідеї,не використовуються нові інтелектуальні потужності ТОМУ ЩО нікому не потрібні!!!
Сьогодні взагалі необхідно переглядати процес обирання ректорів, проректорів, можливості та варіанти їх переобрання і якщо погодитись із терміном, то 4 роки, - це більш ніж достатньо, щоб довести колективу ВНЗ свою відданість справі.
Не можу погодитись з відвідувачем цього форуму, який пропонує впровадження рейтинговість журналів для публікацій. Все це з розряду негативного адміністративного управління: ОБМЕЖИТИ, КОНТРОЛЮВАТИ, ВПРОВАДИТИ ЖОРСТКІ РАМКИ, і таке інше, давайте не будемо давати волю адміністративному кулаку: вдаримо по квазінауковцям. Ми ще не маємо мислення людей, які живуть і працюють в ринкових умовах. Ми забуваємо про економічні методи стимулювання розвитку наукових досліджень. Адже нам необхідно не лякати науковців жорсткими вимогами до їх наукових праць, а надавати їм можливості працювати, доброзичливо допомагати реалізувати свої таланти, надати їм можливість самореалізовуватись як науковцям, а це без вдалого наукового менеджменту,стимулювання та мотивації, достойної оплати науковим керівникам, які здійснюють наукові дослідження зі своїми молодими колегами та створюють наукові школи, без стимулювання їх наукової дівяльності, без створення умов для розвитку науково-виробничих організацій (технополісів, технопарків тощо, без потужних знань іноземних мов, без демократичних реформ у ВНЗ є неможливим.
Наприкінці, хочу зазначити, можна розглядати та аналізувати розвиток конкретних наукових оранізацій, наукових шкіл, ВНЗ тощо, давати їм критичну оцінку, але поки не відбудуться докорінні зміни самої системи освіти, доки науково-дослідні організації та вищі навчальні заклади не стануть дійовими особами на ринку освітніх послуг всі ці недоліки залишаться в науковому житті.
2005.03.29 | Георгій
Re: Деякі пробеми розвитку науки в вищих навчальних закладах
Ян пише:> Дозвольте висловитись з приводу нагальних проблем розвитку наукової діяльності у ВНЗ. Я не хочу починати з відомої всім і вся головної прблеми - це проблеми фінансування. Так, це звучить сьогодні майже банально, але це перше, чого не достає розвитку науки. Але фінансування повинно розгядатися не як роспорошення грошей з відсутністю звітності та результативності, а повинно здійснюватись з метою отримання конкретних наукових результатів.Не відкрию Америки, якщо скажу, що матеріальна база повинна стати відправною позицією у розвитку наукової діяльності, і сьогодні без коштів її не зробиш.
(ГП) Абсолютно згоден з Вами. Те, що Україна витрачає тільки 2 тис. доларів на рік на науковця (я так розумію, що ця сума включає в себе всі реактиви, обладнання, утримання і ремонт приміщень і т.д. на додачу до заробітної плати) - смішно і соромно. Якщо, наприклад, заробітна платня становить 100 доларів (тобто 450 гривень) на місяць, це вже означає, що на реактиви, обладнання, утримання лабораторії тощо на "душу" наукового населення України асигнується тільки 800 доларів. На такі гроші науковцю в моїй галузі можна придбати, наприклад, пару десятків полістиренових флакончиків для культур клітин, кілька літрів хорошого середовища, пару сотень МІКРО- (не міллі-)літрів ензиматично мічених антитіл, пару сотень мікролітрів одного виду рестрикційної ендонуклеази, і тоді ще, може, вистачить на одну автоматичну піпетку. Цього навіть на більш-менш пристойну дипломну роботу не вистачить, не те що на експерименти, які можна опублікувати у серйозному науковому журналі. А якшо заробітна платня не 450 гривень, а 550 чи 600 (що все рівно малувато для нормального життя в таких містах, як Київ чи Львів) - тоді на "всі діла" залишається ще менше...
> Проблема 1. Сьогодні абсолютно ніхто не згадує про менеджмент у вищих навчальних закладах, а саме про менеджмент у науковій діяльності. Адже в ньому сьогодні багато проблем. На ринку освітніх послуг, де основними установами є ВНЗ, відбуваються ненормальні явища. Щоб вижити в умовах ринку та відповідати сучасним вимогам щодо складу наукових кадрів формується і далі попит на науковців, ВИБАЧТЕ, не на науковців, а на дипломи науковців. Сьогодні не стоїть питання визначення рівня знань науковця, його вклад в розвиток конкретної науки, впровадження наукових результатів в конкретних галузях тощо.
(ГП) У США визначення рівня науковця іде саме собою, автоматично. Якщо науковець не робить хорошої, якісної, передовоі науки, він одразу втрачає надію отримати грант. А це означає, що цей науковець більше науковцем бути просто не може, тому що ніхто йому чи їй платити не буде.
> Сьогодні явно стоїть потреба в кандидатах та докторах наук саме для звітності та формуванню показників.Завдяки цьому сьогодні часто зустрічаємось з викривленими процесами наукової діяльності.
(ГП) От тому, мабуть, і не потрібен взагалі ступінь доктора наук. А найголовніше: ступінь сам собою не повинен бути вирішальним для заробітної платні. Університети і науково-дослідні інститути повинні знайти можливість платити суттєво більше не тим, хто має гучний титул, а тим, хто регулярно друкується і чия праця приносить їх накладам якесь зовнішнє фінансування.
> (...) Не можу погодитись з відвідувачем цього форуму, який пропонує впровадження рейтинговість журналів для публікацій. Все це з розряду негативного адміністративного управління: ОБМЕЖИТИ, КОНТРОЛЮВАТИ, ВПРОВАДИТИ ЖОРСТКІ РАМКИ, і таке інше, давайте не будемо давати волю адміністративному кулаку: вдаримо по квазінауковцям. Ми ще не маємо мислення людей, які живуть і працюють в ринкових умовах. Ми забуваємо про економічні методи стимулювання розвитку наукових досліджень. Адже нам необхідно не лякати науковців жорсткими вимогами до їх наукових праць, а надавати їм можливості працювати, доброзичливо допомагати реалізувати свої таланти, надати їм можливість самореалізовуватись як науковцям, а це без вдалого наукового менеджменту,стимулювання та мотивації, достойної оплати науковим керівникам, які здійснюють наукові дослідження зі своїми молодими колегами та створюють наукові школи, без стимулювання їх наукової дівяльності, без створення умов для розвитку науково-виробничих організацій (технополісів, технопарків тощо, без потужних знань іноземних мов, без демократичних реформ у ВНЗ є неможливим.
(ГП) І так, і ні. Розумієте, наука існує ОДНА. Її не можна ділити на таку і сяку, капіталістичну і соціалістичну, професійну і аматорську, українську і американську, молодіжну і "стародіжну." Тому Ви маєте рацію, так, треба заохочувати молодь, АЛЕ не можна ні в якому разі давати молодим науковцям хибну уяву, що вону вносять якийсь внесок у свою наукову галузь, якщо вони публікують свої наукові результати виключно у збірках тез якихось місцевих чи "молодіжних" конференцій, чи збірках праць такого-то чи такого-то інституту і т.д. Якщо молодий вчений попрацював і має результат, значить, треба прагнути опублікувати цей результат у міжнародному журналі, щоби цей результат став відомим якомога ширшому колу науковців, які працюють у цій галузі. Якщо ж цей результат рецензентами цього міжнародного журналу вважається нецікавим, вторинним, або недостатньо обгрунтованим - краще не публікувати це ніде, а прислухатися до критики рецензентів (як правило, вони мають що сказати і роблять дуже хороші, конструктивні зауваження), і працювати, враховуючи цю критику, до тих пір, поки доповені чи ревізовані дані не будуть опубліковані в цьому ж, або аналогічному журналі.
Я розумію, що можу звучати як максималіст. Колись, коли я був молодий і тільки-но почав після аспірантури працювати в Інституті фізіології АН, і був обраний там головою Ради молодих вчених, я теж думав, що треба заохочувати публікації молодих фахівців у спеціальних збірках, тощо. Але раптом ПРОТИ цієї ідеї досить сильно виступив директор цього інституту, Платон Григорович Костюк. Він дуже прямо, в очі, запитав мене: ну от ЧОМУ треба робити таке, а не відправити результати цих молодих вчених просто в хороші міжнародні журнали, у вигляді добре написаних статей? Я сказав, та що Ви, там такі рецензенти, вони ці статті "зарубають." А П.Г. на це сказав: значить, вибач, туди цим статтям і дорога! Експеримент або дає результат, або ні. Якщо він не дає результату, треба робити інший експеримент. А якщо експеримент дає результат, хай про нього знає світова наукова громада (звчайно, після того, як на цей результат подивляться фахівці-критики - людина ж сама не самокритична...). Звідки ж світова громада дізнається про результат - зі збірки праць молодих вчених Голопупинська??? Звичайно ж ні. Вона дізнається про результат ТІЛьКИ з журналів, які виходять міжнародною мовою (зараз це англійська) і мають широке коло читачів.
Я тоді не одразу повірив П.Г., але згодом переконався, що він мав рацію. Маєш серйозний результат - пиши про нього статтю англійською мовою і відправляй її у "Джорнал Оф Тинди-Ринди." Не маєш серйозного результату - працюй далі, щоби його мати. Втім, отут все знову впирається у трикляті гроші...
2005.03.29 | Хома Брут
Гроші? Беру в тумбочці!
Iryna_ пише:> Щодо лінків та точних алгоритмів - ми з колегами давно домовились не дуже себе рекламувати, тому вибачте.
Iryno_, серйозно, це дуже добре, що у Вас все виходить. Але якщо Ви домовились себе не рекламувати, нащо тоді писати на Майдан і підводити колег? Гордість за досягнення розпирає?
Для решти: якщо не можна дати лінк на сайт, якщо не можна навіть назвати науку і галузь про які йде мова, то НМД маємо досвід, що не може буте розповюдженим і використаним іншими. Натомість продемонстровано, що є десь вузька ніша, яку хтось знайшов і там живе. Прапор в руки тим, хто цю нішу захопив (якщо не адміністративинм шляхом). Але обговорення перспектив науки у всій країні це стосується мінімально.
2005.03.29 | Iryna_
Re: Гроші? Беру в тумбочці!
Те, що я написала, якраз і стосується перспектив науки у всій країні.Успіхи - і у нас, і у інших - є за рахунок орієнтації на світову науку, а це цілком розповсюджуваний досвід. Ні грошей (крім звичайної бюджетної зарплати), ні адмінресурсу ми не маємо.
Для початку зробіть сайт англійською за наведеною вище схемою. Щодо доступу до літератури - використовуйте можливості хоча б наявного в інтернеті вільного доступу та пишіть авторам статей, які ви хочете отримати. Багато закордонних вчених не дуже поважають авторське право, передане журналам, і вільно розміщують свої статті на власних сайтах. Розсилайте свої статті вітчизняним та закордонним колегам, і додавайте прохання, щоб вони також присилали свої статті.
2005.03.30 | Хома Брут
... спор здєсь неумєстєн
Iryna_ пише:> пишіть авторам статей, які ви хочете отримати.
Iryno_, це єдина з Ваших порад, яку я підтримую та рекомендую як питання важливе і актуальне, якщо комусь цікава моя думка.
А відносно решти я би з задоволенням поспілкувався. Моя адреса thomas_brutus на yahoo.com
2005.03.30 | Olha_K
Все одно не зрозуміло в чому секрет.
>Щодо лінків та точних алгоритмів - ми з колегами давно домовились не дуже себе рекламувати, тому вибачте.Якщо весь Інтернет має щастя користуватися супер рейтинговим сайтом, то чому пересічні українські вчені і просто небайдужі люди не можуть знати що то за диво таке?
2005.03.30 | Iryna_
Re: Все одно не зрозуміло в чому секрет.
По-перше, я не маю звички на форумах надавати персональну інформацію. По-друге, є така штука, зветься адмінресурс. Поки він нас не чіпає - і добре. Попередні помилки з зайвою рекламою закінчувались тим, що приходив прямий або непрямий адмінресурс, і говорив, ой як у вас все гарно виходить, зробіть і мені таке. Або вирішить написати інструкцію про сайти науковців. З нас поки досить інструкції про правила посилання статей за кордон, яка гірша за андропівські часи (хоча зараз її ніхто не виконує, але ж є!). Або скаже, я не розумію, що ви там англійською пишете, перекладіть мені усе оте, я вас проконтролюю.А до скептицизму я вже звикла. Багато людей, хто нас знає і бачить (і наші, і іноземці), впевнені, що у нас є великі гроші, купа найманих працівників, і взагалі всі з неба падає. Довести, що це не так, не вдається. Умови успішної діяльності я вже перелічувала. Єдиний нетиражований фактор, який у нас є - це група людей, які є командою і довіряють один одному. Тут нам дуже пощастило. До речі, платили б більше грошей - мабуть, з цим було б складніше. Хоча ті конкретні люди, які пішли від нас заробляти гроші, також працювали дуже добре і "командно", і якби вони залишились, ми б тільки виграли (хоча ставок ніхто б не додав, і не було б можливості залишати на роботу аспірантів після захисту). Хоча власне наука у нас не є такою вже "колективною" - колективними є "організаційні моменти" - сайт, добування літератури, організація конференцій, практична допомога у подоланні бюрократичних перешкод та писанні грантових пропозицій.
Я цілком згодна, що в наших умовах експериментальну науку робити неможливо - якщо не "падати на хвіст" якимось західним партнерам. Але теоретичну - цілком можливо.
Грошей звичайно, не вистачає, і інших проблем повно (одні посольства з візами чого варті), але завдяки інтернету за останні три-чотири роки інформаційні умови значно покращились. До речі, є ще один важливий безкоштовний ресурс - багато видавництв періодично оголошують рекламний вільний доступ до своїх журналів типу на місяць. Отут вже треба скачувати все оптом (але обережно, бо ІР забанять). Інформація про це отримується шляхом підписки на розсилку видавництва.
Olha_K пише:
> >Щодо лінків та точних алгоритмів - ми з колегами давно домовились не дуже себе рекламувати, тому вибачте.
>
> Якщо весь Інтернет має щастя користуватися супер рейтинговим сайтом, то чому пересічні українські вчені і просто небайдужі люди не можуть знати що то за диво таке?
2005.03.31 | Георгій
Критерії однакові
Iryna_ пише:> Я цілком згодна, що в наших умовах експериментальну науку робити неможливо - якщо не "падати на хвіст" якимось західним партнерам. Але теоретичну - цілком можливо.
(ГП) Так, я теж так думаю, але треба пам"ятати, що критерії, об"єктивні вимоги до теоретичної науки точно ті самі, що і до експериментальної. Іншими словами, якщо Ви розробили якусь математичну модель, або висунули певну гіпотезу чи теорію, що базується на обчисленнях або на даних експериментів інших дослідників - Ви повинні опублікувати цю модель чи гіпотезу у відкритих, рецензованих міжнародними фахівцями журналах. Просто помістити її на Веб-сайт - добре, але недостатньо. У науці все, абсолютно все повинно пройти через Прокрустове ложе об"єктивної, компетентної і анонімної критики (анонімної, звичайно, для авторів, але не для редакторів журналів - ті повинні знати, хто їх рецензенти, які в них кваліфікації тощо).
2005.03.31 | Сергій Вакуленко
Рецензування — не самоціль
Я згоден, що рецензування потрібне. Якщо воно конструктивне, то часто сприяє поліпшенню якості публікацій.Та все ж не забуваймо, що то є тільки спосіб убезпечитися від халтури й аж ніяк не остаточна оцінка запропонованого матеріялу.
Адже публікації пишуться не для рецензентів і не для редакторів, а для наукової спільноти. Коли щось є дурне, то автор-дурко саме дурком себе й виставить перед людьми.
А з другого боку, коли щосб об'єктивно розумне з'являється друком бозна-де, воно не втрачає від того своєї об'єктивної якості.
Мій досвід, звісно, з галузі гуманітарних наук, але саме тут, гадаю, йдеться про речі загальні.
2005.04.02 | Георгій
Re: Рецензування — не самоціль
Сергій Вакуленко пише:> Я згоден, що рецензування потрібне. Якщо воно конструктивне, то часто сприяє поліпшенню якості публікацій. Та все ж не забуваймо, що то є тільки спосіб убезпечитися від халтури й аж ніяк не остаточна оцінка запропонованого матеріялу. Адже публікації пишуться не для рецензентів і не для редакторів, а для наукової спільноти. Коли щось є дурне, то автор-дурко саме дурком себе й виставить перед людьми.
(ГП) Я думаю, це так у "ідеальному світі." У реальному світі, на жаль, люди іноді втрачають критичність, коли бачать надруковане кимось "видатним," "провідним" тощо. А "видатні" і "провідні" іноді через не завжди зрозумілі обставини деградують, іноді навіть гублять розум. У моїй галузі я знаю два таких приклади. Був один дуже видатний імунолог Етті Бенвеністе, який надрукував багато серйозних робіт у фахових журналах, але десь ближче до кінця 1980-х років раптом почав друкувати якісь дуже підозрілі, фантастичні теорії. Деякий час його статті продовжували друкувати, тому що він мав таку прекрасну репутацію, і не так мало імунологів дуже серйозно обговорювали його маячню. Другий приклад - Тасуку Хондзьо (або Хонджо), теж імунолог і імуногенетик, якому світова наука завжди буде вдячна за його дуже грунтовний аналіз генів варіабельних областей антитіл і за створення чудової, геніально простої номенклатури цих генів. Хонджо теж десь у середині 1990-х років раптом став друкувати дуже дивні, фантастичні статті. Вони зводилися, просто кажучи, до того, що якщо миші у живота налити дистильованої води, в неї одразу магічним чином зміниться експресія генів антитіл. І знову ж таки, авторитет Хонджо був такий колосальний, що навіть дуже серйозні журнали деякий час друкували цей "шаманізм."
> А з другого боку, коли щосб об'єктивно розумне з'являється друком бозна-де, воно не втрачає від того своєї об'єктивної якості.
(ГП) Так. Дійсно, геніальні праці Менделя, де він аналізував результати самоопилення і перехресного опилення зеленого горошку і шляхом цього аналізу довів існування генів і їх алельних форм, були опубліковані у дуже мало кому відомому журналі любителів садівництва міста Брно (тоді Брюнна). Але все-таки так, як пощастило Менделю, у природничих науках щастить мало кому. Якщо геніальні результати друкуються бозна-де, як правило, їх ніхто не читає, а згодом їх заново отримує хтось інший, а про першовинахідника всі забувають.
2005.04.15 | Iryna_
Re: Про стан фундаментальної науки в Україні
Зараз Президія НАНУ створила робочу групу з реформування. Типу "не можешь остановить - возглавь" (С) Жванецький.Склад - Патон, десь тридцять академіків та три кандидати наук. Хоча Кришталя, який різко виступав у "Дзеркалі тижня" проти існуючої системи, туди теж включили. Зараз пропозиції збирають.
Академіки Майдан точно не читають, їм треба якось це передавати.
Я знаю одного з членів тієї робочої групи (кандидата наук), спробую черех нього передати, якщо будуть якісь пропозиції.
2005.04.16 | Nebajduzhyj
Re: Про стан фундаментальної науки в Україні
А чим займатиметься ця комісія? Може запросимо цього кандидата на форум?2005.04.16 | Iryna_
Re: Про стан фундаментальної науки в Україні
Спробую взяти папірець про стан і завдання тієї комісії. Я його бачила - там написане щось типу підготувати - розглянути пропозиції щодо реформування.2005.04.20 | Iryna_
Re: Про стан фундаментальної науки в Україні
Сьогодні були збори в НАНУ з приводу реформування. Очевидець розповідав, що виступив Патон, якому було дуже тяжко говорити. Прочитав промову, написану клерками (це було досить очевидно, тому що клерки по ходу підказували). Потім виступили ще декілька академіків і підтримали. Нічого радикального. Збереги, збільшити фінансування, створити Міністерство науки та інновацій (окремо від Ніколаєнка).2005.04.21 | Георгій
А хто там кардинал Ратцингер? :) (-)
2005.04.16 | Igrot
Re: Про стан фундаментальної науки в Україні
Зміни у фундаментальній науці потребують змін в прийнятті рішень.А тому реформування за участі академіків, які стали академіками згідно посад -директор Інституту або "наближений" і підтриманий КПРС будуть направлені тільки на збереження себе.
Найкраще реформування для фундаментальної науки - це академіки як дорадчий орган в реформуванні науки, а обговорювати реформування потрібно з науковцями - докторами та кандидатами наук, що активно працюють не тільки самі, але працюють із молодою зміною.