Відповіді

• 2005.03.25 | Георгій

  Re: Як лікувати наукофобію? Нам потрібні рецепти та ліки

  Olha_K пише:
  > (...) Мені прикро, що найрозумніші, найбільш пристосовані до стратегічного бачення люди не мають рецептів (або не бажають їх обговорювати), з якими погодилися б якщо не всі, то хоча б більшість українських науковців, окрім якихось незрозумілих сподівань на "нову патріотичну владу".
  (ГП) Пані Ольго, якщо Вас цікавить моя думка, то я абсолютно не вірю в "нову патріотичну владу" як панацею. Взагалі патріотзм тут ні до чого. Враження таке, що Ющ і Тимошенко - більш-менш сучасні, раціональні люди. То й добре. Але сподіватися, що вони або будь-хто інший отак завтра візьме і розбудує українську науку, годі.
  
  >Мені незрозуміло, чому Ви, шановні, вважаєте, що нам лишається лише "сподіватися або покладатися". На кого? Якщо всі навколо "безграмотні", то вся надія - тільки на вас. Чому Україна має одужати від наукофобії у час такого страшного (навіть на дилетантський погляд) занепаду? З чого б це?
  (ГП) Я не вважаю, що українська наука знаходиться у гіршому становищі, ніж, скажімо, нігерійська, португальська чи турецька. Тому якось особливо їй одужувати від закономірної, невідворотньої наукофобії, яка притамана бюрократичним системам в усьому нашому з Вами постмодерністському світі, не треба. Що треба, на мій погляд, так це ліквідувати корупцію у ВНЗ і в академічному світі, а для цього, я думаю, єдиний спосіб діяти - це знищити систему призначених зверху царьків-сатрапів (ректорів, директорів-академіків і т.д.). і замість неї ввести систему адміністрування самими науковцями, через обрані з їх маси комітети. Ці комітети повинні вести пошук кадрів, призначати на певний строк технічних функціонерів (починаючи з ректрорів і директорів), розподіляти гроші, і т.д. Гамерикою з її незліченими тисячами ВНЗ і провідними науковими центрами Україна не стане (знову ж таки, як не стане такою Португалія, Нігерія чи Туреччина), але студенти, викладачі і науковці зітхнуть із полегшенням.
  
  > Дуже хотілося б побачити реальний узгоджений план розвитку (реформ, спасіння, прориву, піднесення), назвіть як хочете, української науки на наступні 20, 10, 5 та 3 роки, так щоб нам, недалеким та пересічним, було зрозуміло куди ми йдемо і які маємо отримати результати на кожному етапі. Можливо на побутовому рівні багато людей і сприйняли би тезу про те що "фундаментальна наука має бути просто тому що має бути", але на рівні розподілення мізерних ресурсів бюджету чи ризикованих інвестицій потрібна інша аргументація.
  (ГП) От розподіленням хай комітети займуться. Тоді буде видно, які ці ресурси "мізерні." Зараз вони мізерні, щоби науковцеві заробітну платню платити, але далеко не мізерні, щоби ректор Шароварського Національного Університету Національних Наук, Мистетцтв, Технологій та Адміністрацій з Бізнесами відгахав собі ще один євроремонт у кабінеті і збільшив кількість столів у ньому, на які класти папірці про інтеграцію у Болонський простір. Тут про це вже, здається, говорилося і переговорилося.
  
  >Країни Азії - тому приклад.
  (ГП) Та ні... У Сингапурі, якщо зловлять на тому, що Ви випадково загортку від цукерки на брук кинули, битимуть бамбуковою палицею не скажу по яких місцях (оголених). У Малайзії теж. Не кажу вже про те, що робитимуть з тими, кого зловлять на антидержавній агітації. Тому там все так і зразково, і наука, і взагалі все... Хочете такий суспільний устрій?
  
  > (...) І ще хочу додати, що багато із згаданих проблем лежать в області моралі, а не організації науки як такої, якщо майже кожний наведений критерій перевіряється (цілком слушно) на його "підгон" пройдисвітами від науки. Як ЦЕ лікувати?
  (ГП) Хай комітети людей на місцях займуться цим питанням.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.03.25 | Olha_K

    Загадкова Азія

    >(ГП) Та ні... У Сингапурі, якщо зловлять на тому, що Ви випадково загортку від цукерки на брук кинули, битимуть бамбуковою палицею не скажу по яких місцях (оголених). У Малайзії теж. Не кажу вже про те, що робитимуть з тими, кого зловлять на антидержавній агітації. Тому там все так і зразково, і наука, і взагалі все... Хочете такий суспільний устрій?
    
    Ні, я мала на увазі технологічний прорив Японії, Китаю та Індії.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.03.25 | Георгій

      Так і там таке, що нам з Вами не сподобається

      Olha_K пише:
      > >(ГП) Та ні... У Сингапурі, якщо зловлять на тому, що Ви випадково загортку від цукерки на брук кинули, битимуть бамбуковою палицею не скажу по яких місцях (оголених). У Малайзії теж. Не кажу вже про те, що робитимуть з тими, кого зловлять на антидержавній агітації. Тому там все так і зразково, і наука, і взагалі все... Хочете такий суспільний устрій?
      > Ні, я мала на увазі технологічний прорив Японії, Китаю та Індії.
      (ГП) Японія - держава, де нібито сучасний і нібито навіть соціалістичний уряд діє разом з тисячорічною авторитарно-патерналістською системою. Там люди (точніше, чоловіки) вважають за найбільшу честь пожиттєво НАЛЕЖАТИ фірмі і її голові, якомога точніше виконувати ВСІ його розпорядження. Це коріниться в японській релігії шінто, де замість одного Бога існує величезна ієрархія богів-"камі." Хто за тебе старший, той твій камі. Для дітей батьки = їх камі, для дорослих - їх начальник, для всіх японців - їх країна і їх імператор. Буде колись таке в Україні?
      
      Китай у принципі схожий на Японію (конфуціанство має багато спільного з шінто), тільки більш корумпований і брутальний.
      
      Індія - дуже прагматична, цинічна і корумпована держава, де все продається і купується.

  • 2005.03.25 | Сергій Вакуленко

    Про гіршість і найгіршість

    Георгій пише:
    
    > (ГП) Я не вважаю, що українська наука знаходиться у гіршому становищі, ніж, скажімо, нігерійська, португальська чи турецька.
    
    На підставі власного портуґальського досвіду скажу: якби тепер в Україні раптом з'явилися такі умови, як у Портуґалії, наші науковці подумали б, що вони померли й потрапили до раю.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.03.25 | Георгій

      Цікаво, поясніть, будь ласка! (-)

      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2005.03.25 | Сергій Вакуленко

        Один приклад

        Мій приятель нещодавно обронив докторську дисертацію з математики (їхню найвищу).
        
        Я був на тій процедурі (бо то приятель). Членів ради — лише 7, але кожен із них має обо'язок прочитати дисертацію, щоб голосовати за чи проти не з чужих слів, а за власним переконанням.
        
        З того випливає потреба виготовити 7 примірників дисертації, що мій приятель і зробив власним коштом.
        
        Одначе, за портуґальськими правилами, йому на це належиться фінансова допомога.
        
        Він був подивований: йому скомпенсували більше, ніж він витратив.
        
        Приклад можете екстраполювати.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2005.03.25 | Георгій

          Re: Один приклад

          Це дуже схоже на те, як захищаються дисертації в тих американських університетах, де я працював. Але я мав взагалі-то не зовсім це на увазі. Спрощення, демократизація процесу захисту дисертацій БЕЗПОСЕРЕДНЬО не має відношеня до таких речей, як матеріальна база і обсяг наукової продукції. Я трохи знаю, як діє фундаментальна медико-біологічна наука в Туреччині, тому що колаборував з трьома дослідниками з Туреччини. Моє враження таке, що там ця галузь науки розвинута цілком пристойно, але я б не сказав, що значно краще, ніж, скажімо, у київських Інституті фізіології, Інституті біохімії чи Інституті молекулярної біології. Рівень турецького обладнання, фінансування і обсяг і рейтінг їх публікацій приблизно такі самі, як у цих трьох українських наукових закладах.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2005.03.25 | Сергій Вакуленко

            Re: Один приклад

            Щодо цього не можу Вам нічого сказати, бо ніколи не цікавився.
            Мені йдеться про систему людських стосунків.
            
            Хоча — будьмо відверті — самі портуґальці лають свою організацію науки на всі заставки (як і належить).

  • 2005.03.25 | Iryna_

    Re: Як лікувати наукофобію? Нам потрібні рецепти та ліки

    Не знаю щодо нігерійської науки, але маю багато знайомих науковців з Португалії та Туреччини - дай нам Боже хоча б половину того, що вони мають! Тобто англійську всі знають, з обладнанням (хоча б з комп'ютерами) ситуація більш-менш непогана, на конференції по світу їздять (і з візами проблем не мають), за державний рахунок в аспірантурах в найкращих університетах вчаться. Хоча при всьому цьому науковий рівень десь приблизно наш і є.
    
    Щодо пропозицій приєднати інститути НАНУ до університетів - на світ треба все ж дивитись реально, і на цьому вся наука у нас закінчиться назавжди. Ну не вся, залишиться трошки ентузиастів, але в цілому закінчиться.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.03.25 | Сергій Вакуленко

      Про рівень

      Iryna_ пише:
      > Не знаю щодо нігерійської науки, але маю багато знайомих науковців з Португалії та Туреччини - дай нам Боже хоча б половину того, що вони мають! Тобто англійську всі знають, з обладнанням (хоча б з комп'ютерами) ситуація більш-менш непогана, на конференції по світу їздять (і з візами проблем не мають), за державний рахунок в аспірантурах в найкращих університетах вчаться. Хоча при всьому цьому науковий рівень десь приблизно наш і є.
      
      Знов-таки не казатиму за всі галузі, а от у гуманітарних науках портуґальська маґістерська дисертація відповідає нашій кандидатській, докторська — нашій докторській.
      
      Оте добро, що його в нас називають маґістрами, — то їхні недовчені студенти (ті, що зупинилися на т. зв. "ліценціяті", не спромігшися на маґістеріюм).
      
      При цьому є одна істотна відмінність: їхній диплом справді ґарантує належний рівень знань (бо він не куплений, а чесно зароблений), тоді як ми, говорячи про "рівень", автоматично виносимо за дужки всіх проффесорів.

    • 2005.03.26 | Георгій

      Re: Як лікувати наукофобію? Нам потрібні рецепти та ліки

      Iryna_ пише:
      > Не знаю щодо нігерійської науки, але маю багато знайомих науковців з Португалії та Туреччини - дай нам Боже хоча б половину того, що вони мають! Тобто англійську всі знають, з обладнанням (хоча б з комп'ютерами) ситуація більш-менш непогана, на конференції по світу їздять (і з візами проблем не мають), за державний рахунок в аспірантурах в найкращих університетах вчаться. Хоча при всьому цьому науковий рівень десь приблизно наш і є.
      (ГП) Так і я про те, пані Ірино. Я згадую публікації і взагалі всю діяльність Інституту фізіології ім. Богомольця у Києві 1980-х років, коли я там працював, і порівнюю його з тими відомостями, які я маю від моїх турецьких друзів-співпрацівників Села Сулеймана, Фатіми Юсяль і Беязіта Чіракоглу. Дивлюся на їх публікації, задачі і хід їх виконання в їх закладах (університет Мармара у Стамбулі, Інститут генної інженерії та біотехнології в Кочаелі). Рівень приблизно той самий. Все дуже схоже, і фінансові проблеми, до речі, теж. Таким рівень української науки цілком може бути і повинен бути. Вищим - таким, як у США чи Великій Британії або Франції - він, швидше всього, ніколи не буде, тому що суспільство українське не таке багате і навряд чи у осяжному майбутньому буде таким багатим. Але рівень Туреччини чи Португалії або Нігерії - це наш рівень, він для нас осяжний, і якщо Україна зараз не на ньому, то це треба виправляти і, думаю, можна виправити. Виправити передусім боротьбою з корупцією і з якоюсь шизофренічною неефективністю системи, коли великі державні гроші вгачуються незрозуміло у що, "академік" на "академікові" сидить і "академіком" поганяє, а родич пана Обережного Героя у Харкові "працює" "науковим співробітником" за 350 гривень на місяць, і молоді люди на "Майдані" впевнені, що всі проблеми української науки тільки в незнанні англійської мови і комп'ютерній неграмотності...
      
      > Щодо пропозицій приєднати інститути НАНУ до університетів - на світ треба все ж дивитись реально, і на цьому вся наука у нас закінчиться назавжди. Ну не вся, залишиться трошки ентузиастів, але в цілому закінчиться.
      (ГП) Але ж у деяких країнах наука переважно університетська. Наприклад, у США значно більше наукових лабораторій - причому дуже продуктивних! - функціонує саме при університетах, а не при наукових центрах. Правда, університети всі платні, і ті гроші, які університети отримують від студентів, підживлюють фонд заробітних плат науковців, а також фонди, з яких лаборораторії підтримуються, ремонтуються і т.д.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2005.03.27 | Iryna_

        Re: Як лікувати наукофобію? Нам потрібні рецепти та ліки

        Звісно, про всіх говорити складно, але я особисто знаю немало дуже хороших вчених (або людей, які дуже намагаються ними стати), єдиною (тобто двоєдиною) проблемою яких є незнання англійської та комп'ютерна неграмотність. За відсутності оцих двох складових людина зараз неспроможна сама реально оцінити своє місце у наковому світі (навіть якщо вона займається суто локальними проблемами - для локальних проблем є цілком міжнародні методи).
        
        Я свідомо не говорю про гроші - зараз багато людей працюють за ті гроші, що зараз їм дають. Але глобально - гроші, звичайно, є надзвичайною проблемою. Ще років зо три тому молодий вчений на закордонних постдоках за пару років (якщо сидів на тих постдоках без сім'ї) міг реально заробити на квартиру в Києві - зараз це вже нереально в принципі. Про зарплату я мовчу - вона недостатня навіть для погашення безпроцентних 30-річних кредитів, про які багато говорять, але їх ніхто не дає. Тобто, на жаль, житлова проблема просто витисне молодь з науки, за незначними винятками забезпечених квартирами киян або справжніх фанатиків, що готові будуть жити в гуртожитках (до речі, молодих вчених і з гуртожитків НАНУ зараз намагаються витиснути). До речі, таке витиснення молоді з науки внаслідок принципової нерозв'язності квартирної проблеми вже сталося в Москві.
        
        Гроші - це все ж залежить від держави. Англійська з комп'ютерами - від самих людей, і, на жаль, далеко не всі розуміють, наскільки це важливо.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2005.03.27 | Георгій

          Re: Як лікувати наукофобію? Нам потрібні рецепти та ліки

          Iryna_ пише:
          > Звісно, про всіх говорити складно, але я особисто знаю немало дуже хороших вчених (або людей, які дуже намагаються ними стати), єдиною (тобто двоєдиною) проблемою яких є незнання англійської та комп'ютерна неграмотність. За відсутності оцих двох складових людина зараз неспроможна сама реально оцінити своє місце у наковому світі (навіть якщо вона займається суто локальними проблемами - для локальних проблем є цілком міжнародні методи).
          (ГП) Так хто ж із цим сперечається, звичайно це так... Я тільки хотів сказати, що не можна так спрощувати, що от, мовляв, ТІЛЬКИ дві проблеми є в українській науці, англійська і комп'ютери. Це дві дуже серйозні проблеми, але є і інші.
          
          > Я свідомо не говорю про гроші - зараз багато людей працюють за ті гроші, що зараз їм дають. Але глобально - гроші, звичайно, є надзвичайною проблемою. Ще років зо три тому молодий вчений на закордонних постдоках за пару років (якщо сидів на тих постдоках без сім'ї) міг реально заробити на квартиру в Києві - зараз це вже нереально в принципі. Про зарплату я мовчу - вона недостатня навіть для погашення безпроцентних 30-річних кредитів, про які багато говорять, але їх ніхто не дає. Тобто, на жаль, житлова проблема просто витисне молодь з науки, за незначними винятками забезпечених квартирами киян або справжніх фанатиків, що готові будуть жити в гуртожитках (до речі, молодих вчених і з гуртожитків НАНУ зараз намагаються витиснути). До речі, таке витиснення молоді з науки внаслідок принципової нерозв'язності квартирної проблеми вже сталося в Москві.
          (ГП) Це один бік проблеми, а другий - це те, що без серйозних грошей науковці у природничих галузях просто не можуть ставити досліди.
          
          > Гроші - це все ж залежить від держави. Англійська з комп'ютерами - від самих людей, і, на жаль, далеко не всі розуміють, наскільки це важливо.
          (ГП) Не повинно нічого залежати від "держави," яка є чимось особливим, окремим від самих людей. Не треба такої держави. Якщо Ви мені доведете, що в Україні ТАКА відокремлена від просто людей "держава" буде завжди, я тоді просто вийду з цього сайту і більше ніколи сюди не повернуся, тому що мені Україна у такому вигляді чужа, дика, абсолютно непотрібна. Держава - це мусить бути щось таке, що є Ви, доктор Вакуленко, пан Роман Шарп, пані Ольга Хапеська, пан Михайло Свистович і мільйони інших просто людей. Тоді це моя держава, моя Україна.

• 2005.03.25 | Андрій З.

  Спробую коротко

  У ВУЗах важко займатись наукою через непомірне навантаження, а в установах НАН працівники страждають від того, що не мають викладання. Науковцю необхідно спілкуватись із студентами. Тому перша пропозиція до реформи -- це приєднання відділів, або цілих інститутів НАН до університетів і ВУЗів. При цьому не поивинно зменшуватись фінансування наукових програм і скорочуватись наукові ставки. Також має бути збережена вся мат база і приміщення. Конкретно: відділ інституту А приєднується до профільної кафедри університету В. При цьому наукові ставки відділу А переходять до кафедри В. Але це не означає, що всі працівники відділу А залишаються на тих самих ставках. Кожен отримує від 0,25 до 0,75 викладання і відповідно віддає викладачам кафедри від 0,75 до 0,25 наукової ставки (в залежності від того наскільки він успішно займається наукою). Фінансування наукових ставок здійснюється міністерством науки (яке треба створити) і йде нзалежно від фінансування чисто викладацьких позицій яке здійснює міністерство освіти.
  
  Таким чином ми
  - покращимо якість викладання, зменшивши навантаження на викладачів і залучивши кваліфіковані кадри з НАН,
  - усунемо НАН із її громіздкою структурою від фінансових питань,
  -дамо можливість викладачам більше займатись наукою.
  
  Наступний крок -- ввести критерії за якими оцінювати і фінансувати наукову роботу. Вони відомі і застосовуються на заході: публікації в добрих журналах, які мають ненульовий міжнародний рейтинг.
  
  Далі: вимагати від вузів наявність певної кількості докторів наук НА ПОСТІЙНІЙ РОБОТІ по даній спеціальності, щоб мати право видавати дипломи по цій спеціальності.
  
  Зохочувати створення фондів і програм, для підтримки молодих вчених та добрих студентів і організації міжнародних конференнцій.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.03.25 | Iryna_

    Re: Спробую коротко

    Спробую пояснити, що буде в результаті впровадження цієї пропозиції.
    1. Всі викладачі - "старі" (університетські) та "нові" (з НАНУ) одержать однакове захмарне навантаження.
    
    2. Наближених до науки спецкурсів всім не вистачить, тобто більшість читатиме базові курси непідготовленим студентам.
    
    3. "Старі" викладачі бачитимуть в науковцях загрозу для себе, тобто неминучі конфлікти.
    
    4. Люди, які працюють по 20 років і забули, що таке наука, займатися нею все одно не зможуть; якщо з них вимагатимуть "науку" - писатимуть пусті імітаційні статті. Візьміть будь який збірник праць будь-якого педуніверситету - нам треба ще більше такого?
    
    5. Для занять наукою ПОТРІБНІ закордонні контакти - такі контакти та поїздки значно ускладняться внаслідок наявності педагогічного навантаження - а звільняти науковців від пар ніхто не буде (бо жаба задавить тих, кого не запрошують). Або для звільнення від пар керівництво вузу вимагатиме запрошень за кордон для себе. Як правило, це неможливо, і тоді просто ніхто нікуди не їде.
    
    6. Звичайно, за кордоном система може бути непогана, але автоматичне перенесення у наші умови - не завжди добре. Див. "Болонський процес".
    Хоча шлях вирішення проблеми залежить від завдання. Якщо ставити завдання знищити залишки тієї науки, що є - це буде прийнятний шлях.
    
    *****
    Насправді потрібний доступ до вузів науковців НАНУ для читання спецкурсів або "просунутих" курсів (з обумовленим перенесенням занять у випадку запрошень на конференції та стажування). Декілька років тому такий доступ був дуже обмежений, наприклад, в НУ ім. Шевченка.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.03.25 | Сергій Вакуленко

      Та не побивайтеся Ви за тих академіків!

      Iryna_ пише:
      > Спробую пояснити, що буде в результаті впровадження цієї пропозиції.
      > 1. Всі викладачі - "старі" (університетські) та "нові" (з НАНУ) одержать однакове захмарне навантаження.
      
      Я не знаю, що Ви маєте на думці під словом "захмарне". Тепер, оскільки, найвища викладацька (професорська) ставка в університеті становить аж 750 грн., ті, хто принципово не хоче бути хабарниками, працюють на ДВОХ-ТРЬОХ ставках. Ото, як на мене, вже десь далеко понад хмарами. Скільки знаю, співробітники Академії наук теж переважно не сидять на одній голій ставці.
      
      > 2. Наближених до науки спецкурсів всім не вистачить, тобто більшість читатиме базові курси непідготовленим студентам.
      
      От і нехай роблять із "непідготовлених" студентів "підготовлених" випускників.
      
      > 3. "Старі" викладачі бачитимуть в науковцях загрозу для себе, тобто неминучі конфлікти.
      
      Конфліктів і тепер не бракує: ні в університетському, ні в академічному серпентарії.
      
      > 4. Люди, які працюють по 20 років і забули, що таке наука, займатися нею все одно не зможуть; якщо з них вимагатимуть "науку" - писатимуть пусті імітаційні статті. Візьміть будь який збірник праць будь-якого педуніверситету - нам треба ще більше такого?
      
      Не знаю, чому Ви заповзялися саме на педагогічні університети. Вони, зрештою, мають відмазку: в них специфіка така — не науковців, а педагогів готувати. А Ви візміть збірник праць будь-якого "двічі національного" університету — хіба він має посутньо вищий рівень?
      На жаль, якщо взяти (в моїй гуманітарній галузі) будь-який академічний журнал, його рівень теж не буде вищий.
      
      > 5. Для занять наукою ПОТРІБНІ закордонні контакти - такі контакти та поїздки значно ускладняться внаслідок наявності педагогічного навантаження - а звільняти науковців від пар ніхто не буде (бо жаба задавить тих, кого не запрошують). Або для звільнення від пар керівництво вузу вимагатиме запрошень за кордон для себе. Як правило, це неможливо, і тоді просто ніхто нікуди не їде.
      
      А що, Академія наук тепер фінансує закордонні контакти звичайних співробітників? Особисто для мене, університетського викладача, у виїзді за кордон перешкодою ніколи не було навчальне навантаження.
      
      > 6. Звичайно, за кордоном система може бути непогана, але автоматичне перенесення у наші умови - не завжди добре.
      
      Я теж проти автоматизму.
      
      > Насправді потрібний доступ до вузів науковців НАНУ для читання спецкурсів або "просунутих" курсів (з обумовленим перенесенням занять у випадку запрошень на конференції та стажування). Декілька років тому такий доступ був дуже обмежений, наприклад, в НУ ім. Шевченка.
      
      Це Ви про що? Про Київ? Чи Ви гадаєте, що науковці НАНУ поїдуть викладати до Луганська чи до Херсона?
      
      Окрім того, знов-таки обмежуючися гуманітарною сферою, не бачу особливих плюсів від появи науковців НАНУ в університетських авдиторіях. На сьогодні проблема полягає не в тому, що нема кому читати "просунуті" курси, а в тому, що нема годин на ці "просунуті" курси, — усе з'їла т. зв. "гуманітаризація" освіти, а простіше кажучи — преференції для колишніх істориків КПСС і наукових атеїстів, що тепер поробилися великими культурологами та релігієзнавцями.

  • 2005.03.25 | Георгій

    Як із цим у США

    Андрій З. пише:
    > У ВУЗах важко займатись наукою через непомірне навантаження, а в установах НАН працівники страждають від того, що не мають викладання. Науковцю необхідно спілкуватись із студентами. Тому перша пропозиція до реформи -- це приєднання відділів, або цілих інститутів НАН до університетів і ВУЗів. При цьому не поивинно зменшуватись фінансування наукових програм і скорочуватись наукові ставки. Також має бути збережена вся мат база і приміщення. Конкретно: відділ інституту А приєднується до профільної кафедри університету В. При цьому наукові ставки відділу А переходять до кафедри В. Але це не означає, що всі працівники відділу А залишаються на тих самих ставках. Кожен отримує від 0,25 до 0,75 викладання і відповідно віддає викладачам кафедри від 0,75 до 0,25 наукової ставки (в залежності від того наскільки він успішно займається наукою). Фінансування наукових ставок здійснюється міністерством науки (яке треба створити) і йде нзалежно від фінансування чисто викладацьких позицій яке здійснює міністерство освіти.
    (ГП) У США є хоча й не зовсім така, але дещо схожа система аффіліацій. Наприклад, у тому чи іншому науковому центрі (тобто установі, де вся робота концентрується виключно на експериментальній науці, викладання нема) співробітники мають аффіліацію до тієї чи іншої кафедри найближчого університету. У науковому центрі Вірджінія Мейсон у Сіетлі, де я працював як постдок, і директор, і всі професори (там їх офіційно називають "Members" - є Full Member, Associate Member, і Assistant Member) мають паралельно титул Affiliate (Full, Associate, Assistant) Professor кафедри імунології Університету штата Вашінгтон. Реально це означає, що вони: a) мусять відчитати певну кількість лекцій на рік; b) відповідальні за аспірантів з УШВ, i c) обов'язково беруть участь у роботі того чи іншого комітету, який опікловується рутинним адмініструванням в УШВ. І ще, у Вірджінія Мейсон вважалося за правило для всіх відвідувати наукові семінари в УШВ. Наш центр, а також Центр Фреда Гатчінсона (який розташований поруч, у двох кварталах від ВМ), і УШВ спільно платять за функціонування спеціальних мікроавтобусиків, які регулярно возять "чистих" науковців до університету і "університетських" науковців до святилища "чистої" науки. Також ми, ВМ, завжди один раз на рік мали з кафедрою імунології УШМ спільний "retreat" - подорож на острів посеред затоки П'юджет Саунд, або в якесь закинуте маленьке селище десь у глухомані, де ми на протязі двох днів слухали одне одного, ділилися досвідом і планами на лоні природи.
    
    > Таким чином ми
    > - покращимо якість викладання, зменшивши навантаження на викладачів і залучивши кваліфіковані кадри з НАН,
    > - усунемо НАН із її громіздкою структурою від фінансових питань,
    > -дамо можливість викладачам більше займатись наукою.
    >
    > Наступний крок -- ввести критерії за якими оцінювати і фінансувати наукову роботу. Вони відомі і застосовуються на заході: публікації в добрих журналах, які мають ненульовий міжнародний рейтинг.
    >
    > Далі: вимагати від вузів наявність певної кількості докторів наук НА ПОСТІЙНІЙ РОБОТІ по даній спеціальності, щоб мати право видавати дипломи по цій спеціальності.
    >
    > Зохочувати створення фондів і програм, для підтримки молодих вчених та добрих студентів і організації міжнародних конференнцій.

• 2005.03.25 | Сергій Вакуленко

  Того ніхто не знає...

  Теперішня "наука" — поняття надзвичайно широке. Різних напрямів і дисциплін у ній безліч, а рецепти щоразу треба застосовувати різні.
  
  На відміну від "людей доби відродження", які є фахівцями одразу в усіх галузях, я можу більше-менше компетентно говорити тільки про дисципліни гуманітарні. Вони є специфічні, бо не потребують великих коштів (їм не потрібне дороге обладнання) і, як правило, не передбачають створення великих колективів (навпаки, переважно науковий пошук іде на індивідуальній основі).
  
  Якщо сформулювати рецепт коротко, можна вжити одне слово: децентралізація. Академія наук була створена як орган централізованої держави. Гуманітарні науки в тій державі вважалися "суспільними", а отже потребували пильного наглядацького ока, що вчасно дозволяло б реаґувати на найменшу спробу вчинити щось ідеологічно підозріле.
  
  Рудиментом тих часів є ще й досі практиковане в деяких інститутах узгодження та централізоване затвердження тем дисертаційних досліджень і т. ин.
  
  Потреба в цьому всьому тепер відпала. Для нормального функціонування гуманітарної науки тепер треба забезпечити (крім бодай мінімального фінансування) кілька речей:
  
  1. Вироблення власне українського наукового контексту. Зі старих часів ще й досі залишається звичка оглядатися на Москву й позиціонувати себе відносно тих чи тих російських наукових напрямів, не помічаючи, що роблять колеґи в сусідньому українському місті. Колишні вертикальні зв'язки переважно йшли повз Київ одразу до Москви чи Ленінґрада (а отже, Харків — Москва — Ленінґрад, Дніпропетровськ — Москва — Ленінґрад, Донецьк — Москва — Ленінґрад тощо. Дуже б не хотілося побачити навзамін нову патерналістську модель, у рамцях якої Київ (читай Академія наук) керував би й вирішував, хто добрий, а хто поганий. Звідси:
  
  2. В кожній гуманітарній дисципліні бажаною була б поява бодай двох, а краще трьох наукових шкіл, що суперничали б одна з одною. Найреальнішою є їх поява за географічним розподілом (кажучи умовно, Львівська — Київська — Харківська), але відмінності мали б стосуватися загальнотеоретичних і методологічних засад. Ні в якому разі не можна застосовувати "ощадливий" совковий принцип "одна проблема — один дослідник". Має бути кілька дослідників і кілька розв'язань. Тоді з'являться передумови для якогось наукового проґресу.
  
  3. Для формування цих шкіл держава повинна докласти певних організаційних зусиль (бо більше наразі нікому). Вони не потребують завеликих коштів. Ідеться про те, щоб дати науковцям можливість реґулярно й безкоштовно друкувати результати своїх досліджень. Школа не може існувати без власного стабільного друкованого органу. Для зменшення фінансового навантаження на державу ці друковані органи мають бути бодай частково самоокупні. Для цього треба створити систему наукових книгарень при університетах, організовану так, щоб у кожному великому місті України можна було купити (або замовити) наукове видання, опубліковане в будь-якому иншому місті України.
  
  4. Аби не платити непродуктивним державним науковим структурам, можна натомість створити систему підтримки наукових товариств, які доведуть свою життєздатність. Держава могла б дотувати видавничу діяльність цих товариств (бажано десь на рівні 50-60%). Така практика існує, приміром, у Франції. Оскільки вся організаційна діяльність таких товариств відбувається на громадських засадах, цей спосіб фінансування науки має непогану ефективність. У нас єдина структура такого типу, що має стабільне фінансування, — Наукове Товариство ім. Шевченка — отримує гроші від діяспори.
  
  5. Бажано було б створити бодай два-три ґрантодавчі фонди, які виділяли б гроші під конкретні проєкти на конкурсній основі. Досі всі ці ґранти надходять із-за кордону (фонд «Відродження» хоч і сидить у Києві, а гроші все одно чужі). Зокрема, треба видавати дослідницькі ґранти зарубіжним науковцям, що бажають у нас щось робити. Гроші на це підуть відносно незначні, а ефект буде величезний, бо українська гуманітарна наука таким робом увійде в європейський і світовий контекст. Ті зарубіжні отримувачі ґрантів потім віддячать сторицею, коли повернуться додому й посядуть відповідні посади (властиво, тут ідеться не про саму лише науку, а й про формування громадської думки про Україну за кордоном).
  
  Написав би ще що-небудь, та треба зупинитися. Великих надій немає на реалізацію бодай якогось одного з уже перелічених пунктів.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.03.26 | Георгій

    Щодо природознавчих наук

    Сергій Вакуленко пише:
    > Теперішня "наука" — поняття надзвичайно широке. Різних напрямів і дисциплін у ній безліч, а рецепти щоразу треба застосовувати різні.
    (ГП) Правда. Але, наскільки я зрозумів, ініціятори цієї гілки прагнули подискутувати про фундаментальну науку як щось таке, що протистоїть прикладній науці і також вузівській науці - тобто про діяльність людей в академічних наукових центрах чи інститутах, де ставляться суто базисні дослідницькі задачі, і де час і енергія людей на 100% іде саме на розв'язання цих задач (а не на роботу у напрямку застосування цих результатів у практику, і не на навчальний процес).
    
    > На відміну від "людей доби відродження", які є фахівцями одразу в усіх галузях, я можу більше-менше компетентно говорити тільки про дисципліни гуманітарні. Вони є специфічні, бо не потребують великих коштів (їм не потрібне дороге обладнання) і, як правило, не передбачають створення великих колективів (навпаки, переважно науковий пошук іде на індивідуальній основі).
    (ГП) Розумію Вас. У сфері природознавства є дуже суттєві відмінності. Як правило (хоча є і виключення), дослідження у сучасній природознавчій галузі потребують досить великих коштів. У переважній більшості випадків, фахівцеві у цій галузі треба для вирішення своїх задач придбати дуже дорогі матеріали і часто також дуже дороге обладнання. Є виключення - наприклад, я знаю одну лабораторію в Англії, де на протязі багатьох років (1980-і - 1990-і) робилися тільки дуже прості, з суто технічної точки зору, експерименти. Дослідник (Джон Гордон) тільки дивився у простенький мікроскоп і рахував пофарбовані клітини. Незважаючи на технічну простоту і низький кошт, ці досліди були такі цікаві, так добре сплановані і так добре вписані у загальний контекст біологічної науки, що вони були опубліковані у найкращих журналах світу, таких як "Nature," "Science," "Journal of Experimental Medicine." Але у 99.9% випадків потрібно щось значно дорожче, ніж тільки мікроскоп і фарба - потрібні дуже дорогі середовища, сироватки, ферменти, зонди і ще багато чого. Загальна вартість реактивів, потрібних навіть для скромного проекту у галузі клітинної чи молекулярної біології за теперешніх ринкових цін цілком може бути 25-30-35 і більше тисяч доларів.
    
    > (...) В кожній гуманітарній дисципліні бажаною була б поява бодай двох, а краще трьох наукових шкіл, що суперничали б одна з одною. Найреальнішою є їх поява за географічним розподілом (кажучи умовно, Львівська — Київська — Харківська), але відмінності мали б стосуватися загальнотеоретичних і методологічних засад. Ні в якому разі не можна застосовувати "ощадливий" совковий принцип "одна проблема — один дослідник". Має бути кілька дослідників і кілька розв'язань. Тоді з'являться передумови для якогось наукового проґресу.
    (ГП) Думаю, таке не завадить і в галузі природничих дисциплін. Мабуть, було б добре, якби співробітники наукових центрів чи інститутів у різних містах і регіонах України змагалися б між собою за гранти від держави чи від приватних організацій. Звичайно ж, для цього повинно НЕ бути нашої "академії наук," її верховенства у розподілі грошей у різні наукові інституції.
    
    > 3. Для формування цих шкіл держава повинна докласти певних організаційних зусиль (бо більше наразі нікому). Вони не потребують завеликих коштів. Ідеться про те, щоб дати науковцям можливість реґулярно й безкоштовно друкувати результати своїх досліджень. Школа не може існувати без власного стабільного друкованого органу. Для зменшення фінансового навантаження на державу ці друковані органи мають бути бодай частково самоокупні. Для цього треба створити систему наукових книгарень при університетах, організовану так, щоб у кожному великому місті України можна було купити (або замовити) наукове видання, опубліковане в будь-якому иншому місті України.
    (ГП) Для природничих галузей це не має сенсу. Результати експериментів у біології, фізиці, хімії, геології тощо повинні негайно друкуватися в міжнародних вузькопрофільованих наукових журналах. Тільки за цієї умови вони можуть бути сортовані за пріоритетом, цікавістю, потенціялом тощо. Місцеві видання, думаю, зовсім не потрібні. Якщо експерименти не дуже добре сплановані і їх результати не можуть бути однозначно інтерпретовані чи не такі вже й цікаві, такі дослідження не треба, мабуть, друкувати ніде.
    
    > 4. Аби не платити непродуктивним державним науковим структурам, можна натомість створити систему підтримки наукових товариств, які доведуть свою життєздатність. Держава могла б дотувати видавничу діяльність цих товариств (бажано десь на рівні 50-60%). Така практика існує, приміром, у Франції. Оскільки вся організаційна діяльність таких товариств відбувається на громадських засадах, цей спосіб фінансування науки має непогану ефективність. У нас єдина структура такого типу, що має стабільне фінансування, — Наукове Товариство ім. Шевченка — отримує гроші від діяспори.
    (ГП). Так, і наша Академія Наук повинна, на мою думку, стати таким товариством.
    
    > 5. Бажано було б створити бодай два-три ґрантодавчі фонди, які виділяли б гроші під конкретні проєкти на конкурсній основі. Досі всі ці ґранти надходять із-за кордону (фонд «Відродження» хоч і сидить у Києві, а гроші все одно чужі). Зокрема, треба видавати дослідницькі ґранти зарубіжним науковцям, що бажають у нас щось робити. Гроші на це підуть відносно незначні, а ефект буде величезний, бо українська гуманітарна наука таким робом увійде в європейський і світовий контекст. Ті зарубіжні отримувачі ґрантів потім віддячать сторицею, коли повернуться додому й посядуть відповідні посади (властиво, тут ідеться не про саму лише науку, а й про формування громадської думки про Україну за кордоном).
    (ГП) І в природничій галузі таке теж потрібне.
    
    > Написав би ще що-небудь, та треба зупинитися. Великих надій немає на реалізацію бодай якогось одного з уже перелічених пунктів.
    (ГП) Gutta cavat lapidem non vi sed saepe cadendo.