04/08/2005 | Юрій

МЕМОРАНДУМ
учасників Всеукраїнського круглого столу
до уряду, професійних спільнот, освітянської громади, недержавних організацій, аналітичних центрів, ділових кіл, громадськості

Основні положення
1. Сьогодні ми маємо шанс створити по-справжньому сучасну політику розвитку сфери освіти та науки і перетворити їх на стратегічну рушійну силу формування нової України.
2. Збудувати сучасну державу з конкурентоспроможною економікою та високим рівнем життя можливо лише за умови розвиненої системи освіти.
У XXI столітті тільки стратегічно облаштована сфера освіти дасть змогу Україні мати власне обличчя, донести до світу звістку про себе та зробити справжній внесок у розвиток людства.
3. Ми впевнені, що без зміни «людських якостей» та підвищення гуманітарного потенціалу країни неможливе вирішення найскладніших завдань, які стоять сьогодні перед українським суспільством, зокрема:
— боротьби з корупцією і тінізацією економіки;
— інституційного розвитку, вдосконалення та модернізації управління («адміністративне реформування» тощо);
— економічного розвитку, покращення стандартів життя (наприклад, досягнення т. зв. «копенгагенських критеріїв») та завоювання конкурентоспроможних позицій у глобальному світі, який будує «економіку знань»;
— побудови стратегічної єдності, консолідації українського суспільства на основі громадянських демократичних цінностей, подолання наслідків електорального розколу України тощо.
4. Сьогодні для формування стратегічно вивіреної політики розвитку сфери освіти потрібна сучасна інституційна організація.
Нові принципи публічного управління, загальноприйняті в країнах Європи освоєння яких задекларовано новим урядом, потребують суттєвого інституційного вдосконалення взаємодії державних органів управління з професійним та академічним середовищем, громадою.
Відкрите партнерство та професійне співробітництво державних органів, експертної спільноти, аналітичних центрів та громади є принциповою умовою успішного вирішення завдання формування і реалізації нової політики.
5. Меморандум містить пропозицію становлення публічного політичного простору, важливими елементами якого стануть Консорціум громадських організацій та Національна комісія розвитку освіти, які візьмуть на себе відповідальність за формування стратегічних пріоритетів розвитку освіти шляхом постійної змістовної комунікації, до якої будуть включені державні та неурядові інституції, професійні експерти, ЗМІ, широке коло учасників розвитку сфери освіти.

Ситуація
Стан освіти України
Досвід інноваційних проектів, професійних досліджень та практичної роботи учасників ініціативної групи коаліції громадських організацій дає змогу констатувати (експертиза стану української освіти, яка потребує «підтвердження цифрами та фактами», ще попереду, і вона обов’язково стане наступним кроком у роботі консорціуму громадських організацій ) таке:
1) Сфера освіти і науки існує як форма «соціального захисту»
У політикумі України освіта поки що трактується як соціальна, невиробнича та затратна сфера, а не як сфера стратегічних інвестицій, через які закладається фундамент майбутнього розвитку країни. Сьогодні сферу освіти та науки України організовані «по-радянськи», при цьому втрачено переваги колишньої системи освіти СРСР та успадковано всі її негативні риси та недоліки.
У державній політиці України завдання стратегічного розвитку сфери освіти й науки як вкрай важливої умови економічного, політичного прориву та європейської інтеграції мають другорядний cтaтуc.

2) Розрив між побудовою сфери освіти і науки та вимогами ринку.
У період суспільно-політичних та ринкових змін в Україні освіта фактично посідала далеко не центральне місце. У зв’язку з цим сформувався розрив між інституційним розвитком сфери освіти та іншими інститутами суспільства, які сьогодні більш адаптовані до умов ринку.
Щоразу більшим стає суперечність між ринковими (капіталістичними по суті) відносинами практично в усіх сферах життя, та «зрівняйлівкою», яка й досі існує в сфері освіти та науки. Реформування прав власності, господарських та регулятивних відносин у сфері економіки жодним чином не супроводжувались паралельними широкими інституційними перетвореннями в сфері знання, освіти, їхньої ролі на ринку праці.
Діяльність сфери освіти неадекватна новим вимогам, можливостям, що відкриваються на міжнародних ринках та в глобальному розподілі праці.

3) Фрагментарність освітнього та академічного простору
У сфері освіти та підготовки кадрів розпад комунікативного простору (відносно інтегрованого в колишніх республіках СРСР) призвів до розриву в доступі до інтелектуальних та фінансових ресурсів. Загальнонаціональна професійна комунікація практично в усіх професіях та в академічній сфері так і не сформувалася.
Багато талановитих представників вищої школи орієнтуються на захід, вони надаючи перевагу контактам з іноземними партнерами, нехтуючи зв’язками з співвітчизниками з інших організацій та регіонів. Освітяни і дослідники загалом стали менше читати роботи один одного, майже відсутня або відбувається формально комунікація з нагромадження, аналізу та передачі професійного досвіду.
Збереження традиційного розподілу знання на «академічне», «вузівське» та «галузеве», класно-урочна система викладання предметів вже не відповідають сьогоднішнім реаліям політичного життя, організації господарства, вони неадекватні сучасним принципам управління, ролі і місцю громадянина в конкурентному суспільстві, це, у свою чергу, гальмує фінансування інноваційних проектів та науково-технологічний розвиток організацій, розпорошує людський потенціал нації.

4) Корупція деморалізує сферу освіти та дезорієнтує суспільство
Як реакція на карколомне розшарування у доходах, рівні життя в суспільстві з’явилася девальвація академічних цінностей. Перебування кадрів сфери освіти та науки на межі «животіння», практика фальсифікації, «купівлі—продажу» оцінок, дипломів та вчених ступенів за рахунок доступу до фінансових та адміністративних ресурсів дискредитують сферу знання, позбавляють сенсу та руйнують освіту у нашому суспільстві. Це неминуче відображається на стратегічних інтересах країни, оскільки освіта й академічна сфера не обмежені національними кордонами, вони мають устрій світових мереж знання.
У національній системі освіти точиться боротьба за адміністративно-академічні привілеї. Університети змагаються за отримання звань «національних», «автономних», «класичних» заради досягнення високих рівнів державного та приватного фінансування. Така боротьба на «ринку» освітніх послуг не відображає реальних потреб національної економіки в кадрах, вона не відповідає реальним інтересами громадян і не включена у розвиток міжнародного науково-освітнього середовища.

Світові тенденції
Водночас, Європейський Союз, країни Східної Європи та Організації економічної співпраці та розвитку (OECD) наприкінці XX — на початку XXI століття почали приділяти особливу увагу освіті як стратегічній сфері, яка відповідає за випереджувальний розвиток людських ресурсів своєї країни (зокрема, саме на такій позиції наголошувалося у доповіді головам урядів Європейського Союзу Президента ЄС п. Жозе Баррозу 2 лютого 2005 р. Одне із стратегічних завдань на найближче п’ятиріччя Ж.Баррозу вбачає у створенні в Європі аналогу Массачусетського технологічного інституту (США) як світового лідера науково-технологічного розвитку).
Держави Центрально-Східної Європи, які вступили до Європейського Союзу, створили національні програми розвитку освіти та підготовки кадрів, відмінною рисою яких є охоплення всіх сфер суспільства та вихід далеко за межі відомчих, корпоративних інтересів галузі. Освітня політика нових членів європейської спільноти передбачає принципово іншу роль держави та ключових учасників освітнього процесу в структурних змінах у суспільстві та в економіці (див., наприклад, польський документ «Toward Equal Access to Education» («Рівний доступ до освіти») та ін.).
Процес формування національних політик та стратегій розвитку освіти і підготовки кадрів розвинутих демократичних країн включає в себе систему консультацій та партнерства органів державного управління, міжнародних організацій, експертних та професійних спільнот, представників ділового світу та громадськості (розробка політик ґрунтується на спеціальних дослідженнях та моніторингу справ в освіті, див., наприклад: National Assessment of Educational Progress (NAEP), The National Survey of Student Engagement (NSSE) в США).

Зовнішні виклики. Глобалізація та економіка знань
Зберігаючи нинішню систему освіти, «виробництва знання» та підготовки кадрів, Україна не зможе подолати низку системних викликів. Формування глобального капіталізму — або «економіки, що ґрунтується на знаннях» — вимагає зовсім іншого ставлення до людських ресурсів, ніж це має місце сьогодні.
Сьогодні система освіти не забезпечує необхідних умов для засвоєння сучасних знань, компетентностей та вмінь населення, технологій ведення бізнесу, способів соціальної організації. Водночас, глобалізація та інтеграція в сучасні регіональні, політичні та економічні альянси з користю для своїх громадян можливі лише за умов належної підготовки населення та посилення внаслідок цього конкурентоспроможності людських ресурсів України.
Інфраструктура системи освіти України не надає рівних можливостей користувачам інтегруватися в міжнародні «простори виробництва знань». (Наприклад, у європейське дослідницьке середовище, що формується — European research area.) Це не дає змоги підтримувати сучасний рівень академічної комунікації, освітньої діяльності, формувати необхідні знання та володіти орієнтирами щодо можливостей, які мають місце у країні та світі.
Затиснена у національних кордонах освіта призводить до поступового набування Україною ролі другорядного регіону, куди «каналізуються» вторинні технології, звідки вивозяться природні, технологічні, наукові, інтелектуальні ресурси. Існуюча містечковість та ізоляція заважають ефективному стратегічному розвитку самої сфери освіти і створюють перепони для постійного нарощування людського потенціалу, модернізації господарства та сталого економічного розвитку країни.

Внутрішні виклики
Ринок праці та сфера освіти в Україні мають характер захисту кланових, або вузько місцевих політекономічних інтересів, що створює підґрунтя для формування суто «містечкових» ідеологій. Низька мобільність трудових та інтелектуальних ресурсів обмежує міжрегіональну й міжнародну співпрацю, позбавляє університетські та академічні спільноти можливості здійснювати масштабні наукові та комерційні проекти у співпраці з бізнесом і владою, що, у свою чергу, стримує соціально-економічний розвиток регіонів.
Розшарування суспільства та відставання інструментів захисту індивідуальних та громадських свобод створює реальну загрозу нещодавнім демократичним завоюванням. (Замість того, щоб допомагати долати складнощі періоду становлення демократичних інституцій, вітчизняна освіта — і як соціальний інститут, і як рівень культурної зрілості (громадської свідомості) значної частини населення України — виявилася одним із чинників, що призвів до загрози сепаратизму та дезінтеграції суспільства. Те, що студенти окремих ВНЗ виступили проти подвійної моралі, патерналізму, було демаршем проти існуючої системи освіти, яка культивує багато негативних стереотипів.) Марно сподіватися, що економічне зростання саме по собі без належного рівня освіти може вирішувати соціальні проблеми. Суспільно справедливий перерозподіл сукупного національного продукту можливий лише за умови високої якості трудових ресурсів та свідомої участі кожного у громадсько-політичному житті країни.
Зробити українців заможними зможе експорт інтелектуально насичених товарів і послуг (а не експорт сировини та металевого прокату, рентабельність якого пояснюється тимчасовими перевагами на зовнішніх ринках). Тільки якісна сучасна освіта може забезпечити, щоб прибутки від економічної діяльності залишалися на рахунках наших компаній, у доходах наших громадян.
Лише за умови стратегічного розвитку освіти людський ресурс та кваліфікація зможуть стати чинниками консолідації суспільства, інтегрованого розвитку країни.

Прогнози та ризики
Загалом можна стверджувати, що існування системи освіти в її сучасному вигляді буде завдавати довгострокову стратегічну шкоду нації. Розмиття цінностей знання та професійного служіння позбавляють громадян України права на достойну освіту, а це вже сьогодні завдає шкоди майбутнім поколінням.
Найбільш серйозним ризиком є те, що стратегічні завдання, які стоять перед країною сьогодні, не забезпечені знаннями та кадрами, необхідною компетентністю та людськими характеристиками. Без рішучого розвитку освітньої сфери стратегічний курс на європейську інтеграцію України та інші далекосяжні плани можуть призвести лише до негативних наслідків, до розчарувань в обраному курсі, до втрати соціального капіталу, довіри людей до державних інституцій.
Відсутність інфраструктури прискореного творення знань та кадрового забезпечення ставить під загрозу зриву стратегічні завдання розвитку країни та задекларовані демократичні перетворення. Спроби інтенсивного імпорту знань та компетентності за рахунок навчання за кордоном без глибокої зміни національної системи освіти можуть тільки тимчасово завуалювати проблему, але не вирішити її.
Якщо Україна не почне вже сьогодні готувати фундамент для стратегічного перетворення сфери освіти, це буде мати негативні наслідки для її політичного та інституційного розвитку. В результаті країна просто не буде готова успішно діяти в глобальному світі і не зможе протистояти внутрішнім викликам. Якщо Україна не матиме сучасної сфери освіти, адекватної ринкам праці, які глобалізуються, процеси орієнтації, виховання її політичної, професійної та ділової еліти, управлінських кадрів все більше будуть детерміновані іншими державами та транснаціональними суб’єктами політики. Посилюватиметься і без того значна інтелектуальна та ідеологічна залежність країни.
У результаті слабкої державної системи освіти в умовах глобалізації постраждають не лише окремі прошарки населення. Україна ризикує втратити незалежність або назавжди стати країною-вигнанцем, а її громадяни — розчинитися в сучасному світі або змиритися зі станом підкореної, другорядної нації стосовно громадян світових держав-лідерів.

Підхід
Нова українська нація як повноцінний учасник важливих політичних та економічних процесів у своєму регіоні і в світі може формуватися лише шляхом послідовного розвитку освітньої сфери.
Повага до кваліфікованої праці, любов до країни незалежно від регіону проживання, рівня доходів та віросповідання можуть бути породжені тільки в державі з першокласною сферою освіти за наявності академічної свободи, розвитку професійних спільнот та сучасної кадрової політики. («У новій економіці визначальну роль відіграють знання, а добробут людей все більше і більше залежить від них самих. Людина має ширші можливості вибору власної життєвої траєкторії і може стати, залежно від своїх уподобань, фахівцем, власником, активним учасником економічної діяльності. Освіта надає кожному більші можливості доступу до ресурсів — роботи, капіталу, інформації та знань». — Віктор Ющенко. Вірю в Україну. З практики громадської та політичної діяльності Віктора Ющенка. — Київ, — 2004.)
Завдання, поставлені Президентом та новим урядом країни, потребують стратегічного вирішення проблем підвищення якості людських ресурсів, перепідготовки кадрів, розвитку професій і управлінського персоналу. Водночас ми усвідомлюємо, що сьогодні займатися освітою не престижно і не популярно — ця сфера має величезну інерцію, не може надати швидкі політекономічні дивіденди, включає в себе безліч проблем соціального плану (таких як державні зобов’язання перед освітянами, низька заробітна плата, подорожчання мережі шкіл, застаріле технологічне забезпечення, низька якість викладання і кваліфікації вчителів, занепад науково-академічної діяльності університетів тощо).
З огляду на викладене вище, ми вважаємо, що нинішня практика формування пріоритетів і формування суспільно-державної політики розвитку сфери освіти та виробництва знань повинні бути перетворені та інституційно доповнені. (Необхідно визнати, що система керівництва сферою освіти і підготовки кадрів у своїй принциповій основі ще зберігає радянську організацію, призначену для планового господарства і соціалістичної організації економіки. Водночас, сфера освіти вже сьогодні інтегрована в ринкову економіку, де повною мірою розгорнуто процеси приватизації, майнового розшарування, соціальної стратифікації тощо; де поки ще не подолано практику корупції, непрозорих відносин при використанні суспільних ресурсів. Цей контекст існування сфери освіти та виробництва знань деформує цінності знання і робить контрпродуктивним використання традиційних інструментів організації й управління. Як окреслення, так і реалізація політики реформування та розвитку сфери породжують наслідки, які неможливо контролювати з єдиного центру, що стає джерелом нових проблем.) Ми не перекладаємо на державу додаткові зобов’язання, а пропонуємо себе — консорціум громадських організацій — у ролі інтелектуального ресурсу розвитку освіти.
Для стратегічного розвитку сфери освіти необхідно перш за все здійснити оцінку ситуації. Новий підхід полягає в інвентаризації стану освіти і суспільства з огляду на системні виклики, що постають перед державою, та розробці стратегічного бачення та перспективних напрямів розвитку сфери освіти на основі багатоаспектного аналізу й комунікації зацікавлених учасників.

Перспективні напрямки розробок
Серед можливих напрямів дослідження з метою подальшого розвитку сфери освіти України ми передбачаємо такі:

Дані для прийняття рішень щодо освіти
Завдання роботи:
— статистика в системі управління людськими ресурсами;
— моніторинг діяльності закладів та оцінка якості знань і кваліфікації;
— інвентаризація мережі, фінансовий, управлінський, енергетичний аудит;
— розробка системи збору даних, адекватної сучасній сфері знань.
Продукти і результати, нові можливості, що відкриваються у зв’язку з цим напрямом:
— організація збору даних і підготовка матеріалів для прийняття рішень, управління освітою;
— порівняльний аналіз і стратегічне планування розвитку на основі єдиних методів оцінки;
— розробка проекту створення Національного центру наукової та освітньої статистики.

Освіта як ресурс внутрішньої консолідації і розвитку країни
Завдання роботи:
— визначення ролі освіти в економічному і соціальному розвитку міст і регіонів;
— окреслення критеріїв успішності українських міст і регіонів у національному та міжнародному контексті;
— розробка пропозицій щодо включення українських міст і регіонів у глобальні інтеграційні процеси.
Продукти з цього напряму буде використано у:
— програмах співпраці бізнесу, освіти і влади з метою регіонального розвитку;
— програмах розвитку міст і регіонів України з виходом у світові мережі;
— національній стратегії залучення інвестиційних ресурсів для розвитку регіонів і міст.

Освіта, наука та інноваційний розвиток в умовах глобалізації
Завдання роботи:
— аналіз інтелектуальних ресурсів і потенціалу України в сучасних умовах;
— залучення української освіти до пріоритетних проектів і програм розвитку країни та світу;
— аналіз перспектив та реалістичних сценаріїв створення в Україні сучасних дослідницьких університетів або мереж національних дослідницьких консорціумів;
— аналіз інституційних умов та місця освіти в розробках власних вітчизняних проектів новітніх технологій, виходу на глобальні ринки;
— розробка пропозицій зі реалістичних сценаріїв зміни системи інвестуванні і розподілу ресурсів, бюджетних коштів на науку й освіту.
Продукти:
— сформульоване завдання щодо змісту освіти у зв’язку з пріоритетами інноваційного розвитку, технологічного прориву;
— взаємодоповнення довгострокових програм досліджень, освіти і підготовки кадрів.
У межах цих напрямів створюються робочі групи, які готують аналітичні та експертні доповіді для публічного обговорення зацікавленими учасниками.
Перші особи держави, які приймають стратегічні рішення, та інші учасники державної політики шляхом участі в обговоренні цих доповідей отримують змістовні аргументи та орієнтири. Результати обговорень публікуються і стають суспільно-державними стратегічними документами.
Ми пропонуємо, щоб забезпечення координації експертно-аналітичних розробок і організація дискусій у цих напрямах була забезпечена «Національною комісією з розвитку освіти» — професійним суспільно-державним органом.
З концепцією створення «Національної комісії з розвитку освіти» можна ознайомитися на сайті www.istc.biz







Меморандум розроблено

ініціативною групою у составі:

Юрій Луковенко (Інститут управління суспільними змінами),
Олександр Коврига (Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, кандидат економічних наук, Senior Fulbright Scholar),
Сергій Клепко (Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, кандидат філософських наук),
Анатолій Філатов (Таврійський національний університет ім. Вернадського, кандидат філософських наук),
Анатолій Копець, (Альянс за збереження енергії)
Олег Процак (Центр освітньої політики міста Львова),
Валентин Якушик (Національний Університет ”Києво-Могилянська Академія”, кандидат філософських наук),
Лідія Митько (Київська асоціація "Мала академія наук", кандидат фізико-математичних наук),

та коаліцією громадських організацій яка включає:
Інститут управління суспільними змінами,
Інститут трансформації суспільства,
Коаліція центрів освітньої політики,
Центр освітньої політики міста Львова,
Київська асоціація "Мала академія наук"

Учасники круглого столу 2.03.

1. Астахова Валентина Харківський гуманітарний університет "Народна українська академія", Ректор
2 Бойко-Бойчук Олег Асоціація агенцій регіонального розвитку України
3 Валентик Наталія Газета " Директор школи ", Заступник головного редактора
4 Виговська Ольга Всеукраїнський науково-практичний журнал "Директор школи, ліцею, гімназії", Головний редактор
5 Греков Олексій Приватна школа "Афіни", Замісник директора
6 Григораш Віктор Видавництво "Основи"
7 Зарудін Олег Міністерство освіти і науки України, Департамент вищої освіти, Завідуючий
сектором освіти дорослих
8 Кисельов Сергій "Причорномор’я", Політолог
9 Клепко Сергій Полтавський обласний інститут післядипломної освіти, Проректор
10 Коврига Олександр Харківський національний університет ім. Каразіна, кандидат економічних наук
11 Козаченко Лілія Міністерство освіти і науки України, Департамент загальної, середньої та дошкільної освіти, Головний спеціаліст
12 Коловіцкова Ольга Інститут управління суспільними змінами, Директор
13 Кравченко Наталя Науково-методичний центр розвитку критичного та образного мислення "Інтелект", директор
14 Крамаренко М.В. Компанія "ВІЛ", Керівник проекту "Наука та суспільство"
15 Кучма Ірина Фонд "Відродження"
16 Луковенко Юрій Інститут управління суспільними змінами, проект "Розвиток освіти на місцевому
рівні", директор проекту
17 Марусов Андрій Агентство інформаційного розвитку
18 Митько Лідія Київська асоціація "Мала академія наук", Виконавчий директор
19 Нікітін Володимир МЦПД, Замісник директора
20 Ніколов Юрій Журнал "Влада грошей"", Журналіст
21 Олійник Людмила Клуб "Друзі Аргентини", Президент
22 Танська Юлія Інформаційна агенція "Інтерфакс-Україна", Кореспондент
23 Паращенко Людмила Київський ліцей бізнесу, Директор