Науковці НАНУ: настав час реформувати науку. З чого почати?
04/24/2005 | Olha_K
http://maidanua.org/static/mai/1114344401.html
Сучасні форми організації науки в Україні протягом останніх 14 років довели свою повну неспроможність забезпечити високий рівень розвитку як фундаментальної, так і прикладної науки в нашій державі. У значній мірі втрачений колишній науковий потенціал України. Одне молоде покоління науковців назавжди викреслено з історії української науки. Частина з них реалізує себе за кордоном. Тому настав час реорганізації науки в Україні.
Проект основних засад реорганізації науки в Україні
Викладені нижче засади організації науки в Україні ґрунтуються на загальновизнаних та підтверджених світовою практикою положеннях, що наука є:
- одним з визначальних факторів розвитку матеріального та духовного життя людського суспільства;
- основою фізичного та духовного розвитку людської особистості;
- основою новітніх технологій в усіх сферах людської діяльності сучасного та майбутніх поколінь.
Рівнем розвитку науки характеризується ступінь цивілізації нації та національної держави. Наука є одним із стратегічних елементів безпеки кожної національної держави.
Для відновлення та розвитку науки в Україні, на нашу думку, потрібно здійснити такі першочергові державні заходи:
1. Враховуючи історичні особливості форм організації освіти і науки в Україні та дбаючи про забезпечення еволюційності їх реорганізації, вважаємо за доцільне на даному етапі виправляти недоліки організації освіти та науки в Україні незалежно. При цьому передбачити досягнення в кінцевому результаті взаємозв’язку освіти і науки за зразками європейського типу. Тому вважаємо доцільним в даний час, щоб в Україні функціонували два окремі міністерства – Міністерство освіти та Міністерство науки. Тісна взаємодія їх повинна ліквідувати існуючий значний розрив між освітою та наукою.
2. Міністерство науки повинно забезпечити виконання таких першочергових завдань:
а) На базі наявних в Україні напрямків діяльності наукових установ (науково-дослідних інститутів, університетів) створити національну програму досліджень в галузі фундаментальних наук та національну програму розвитку новітніх технологій, залучивши до цієї роботи НАН України та провідні галузеві наукові центри.
б) Для виконання національної програми фундаментальних досліджень забезпечити належне бюджетне фінансування з безпосереднім надходженням коштів до наукових центрів (інститутів) для покриття витрат на:
- достойну оплату праці науковців та обслуговуючого персоналу;
- оплату комунальних послуг та утримання в належному стані лабораторій і виробничих приміщень;
- функціонування основного науково-технічного обладнання та унікальних експериментальних установок (прискорювачів, дослідницьких реакторів тощо);
- сучасне інформаційне забезпечення наукових досліджень (широкомережеве комп’ютерне та програмне забезпечення з доступом до електронних джерел наукової літератури, наукові бібліотеки з новітньою світовою науковою літературою, видання наукових праць, сучасна оргтехніка для автоматизації робіт з науковою літературою, підготовки до друку наукових праць, оформлення наукових стендів, проведення різноманітних наукових форумів тощо);
- співробітництво з вітчизняними та зарубіжними науковими установами;
- проведення та участь науковців України в міжнародних наукових форумах тощо.
Вважати це базовим (мінімальним) фінансуванням для забезпечення функціонування наукових установ.
Фінансування досліджень в рамках національної програми розвитку новітніх технологій та інші прикладні дослідження фінансувати з інноваційних фондів відповідних галузевих міністерств, установ та підприємств.
в) В національній програмі фундаментальних досліджень передбачити пошук нових наукових напрямків із виділенням додаткових (до базового фінансування) коштів-грантів для проведення відповідних відкритих конкурсів з публікацією конкурсних робіт в періодичній пресі. При цьому для експертизи конкурсних робіт залучати провідних зарубіжних та вітчизняних фахівців, забезпечивши право на використання коштів за грантами лише авторами проектів, за винятком передбачених у їх кошторисах загальних витрат установ. Для покращення підготовки наукових кадрів в конкурсах надавати перевагу тим проектам, співавторами яких є аспіранти (докторанти) та молоді наукові співробітники.
г) Забезпечити належне фінансування проектів модернізації та створення унікальних наукових експериментальних установок та обладнання.
д) Фінансово підтримати участь українських вчених в провідних міжнародних проектах фундаментальних досліджень.
е) Забезпечити Національну Бібліотеку України належним фінансуванням для систематичного поповнення її фондів новою науковою літературою та вільним безплатним доступом (особистим або електронним) до її фондів громадян України.
є) В національну програму фундаментальних досліджень включити розділ з підготовки наукових кадрів, в якому, зокрема, передбачити
- забезпечення аспірантів стипендіями на рівні окладів молодших наукових співробітників без наукового ступеня та безплатним проживанням в гуртожитках;
- після успішного закінчення аспірантури та зачислення випускників аспірантури на працю в науковий заклад надання їм безплатного житла готельного типу (однокімнатна квартира) без права приватизації;
- встановити 4-річний термін навчання в аспірантурі з відривом від виробництва та 5-річний термін для аспірантів без відриву від виробництва;
- включити в перелік екзаменів дисциплін кандидатського мінімуму, крім іноземної мови, українську мову; майбутня українська наукова еліта - доценти і професори - обов’язково повинна знати державну мову та активно розвивати її літературну (термінологічну) й усну наукові складові; це – обов’язкова державна допомога особам, які з різних причин не володіють українською мовою;
- щорічно виділяти спеціальні кошти для участі аспірантів в міжнародних наукових конференціях, семінарах і школах;
- сприяти проходженню стажування молодих науковців у провідних зарубіжних наукових центрах, забезпечивши оплату прямого та зворотнього проїзду їх до місця стажування (хоча б один раз в рік для підтримки зв’язку з Україною).
1. Для створення сприятливих умов для наукових контактів українських і зарубіжних вчених, підвищення наукової кваліфікації молодих вчених, аспірантів і студентів в національній програмі фундаментальних досліджень передбачити фінансування проведення в Україні наукових форумів (конференцій, наукових семінарів та шкіл різного наукового напрямку), спеціальних фондів для поповнення наукових бібліотек монографічною та періодичною науковою літературою, в тому числі для оплати доступу науковців до електронних джерел наукової літератури. Передбачити дотації для видання наукової літератури (монографій, наукових журналів тощо), особливо українською мовою, що протягом значного часу насильно була вилучена з наукової літератури та спілкування.
2. Сприяти встановленню демократичних засад в організації науки в Україні, в роботі наукових установ та їх об’єднань (в тому числі НАН України), взявши під строгий контроль цільові витрати державних коштів на розвиток науки, доведення їх до безпосередніх виконавців. Сприяти ліквідації авторитаризму в науці, адміністративного переслідування науковців за вільне вираження їх наукових поглядів, концепцій і політичних уподобань, що, на жаль, вкоренились в роботі багатьох наукових установ.
Для цього вважаємо доцільним видозмінити організацію керівництва в науково-дослідних установах (інститутах). Нижче наводимо наші пропозиції щодо такої організації, яка широко використовується в багатьох європейських та інших країнах з розвинутою демократією.
Проект змін до організації роботи в науково-дослідних інститутах
А. Щодо діяльності Вченої Ради інституту
1. Вчена Рада інституту обирається з провідних науковців даного інституту терміном на 3 роки шляхом таємного голосування всіх її наукових співробітників. Участь у висуванні кандидатів в члени Вченої Ради приймають всі наукові співробітники.
Вчена Рада обирає з-поміж своїх членів Голову Вченої Ради.
До компетенції Вченої Ради входить вирішення питань з
- наукової діяльності інституту,
- розподілу та цільового використання бюджетних коштів на фінансування робіт підрозділів (щоквартально заслуховується звіт Директора інституту за використання інститутських фінансів),
- кадрових призначень наукових співробітників та керівників підрозділів,
- підготовки наукових кадрів тощо.
2. Заслуховує річний звіт Директора інституту та приймає відповідне рішення. При значних недоліках в діяльності Дирекції інституту Вчена Рада може порушувати питання про дострокові перевибори Директора інституту.
Фактично все це, в основному, реалізується сучасними Вченими Радами інститутів. За винятком, хіба що, фінансових питань в деяких інститутах.
Б. Щодо діяльності Дирекції інституту
1. Директор інституту обирається всіма науковими співробітниками інституту терміном на 3 роки за відкритим загальнодержавним конкурсом Міністерства науки з-поміж докторів наук – спеціалістів в галузі основної наукової діяльності інституту віком до 65 років. Конкурсна комісія створюється Міністерством науки України з фахівців відповідної галузі науки. Кандидати в директори представляють у Конкурсну комісію, крім особистих даних, свої програми діяльності даного науково-дослідного інституту. Конкурсна комісія забезпечує експертизу (не менше трьох експертиз) цих проектів, включаючи при потребі експертизи відповідних зарубіжних фахівців. Програми кандидатів в директори обговорюється також Вченою радою інституту. Рішення-експертиза Вченої ради подається на розгляд Конкурсної комісії. Рекомендовані Конкурсною комісією кандидатури виносяться на загальні таємні вибори науковцями інституту. Якщо жодна з кандидатур не отримала понад 50 %-ї підтримки, оголошується повторний конкурс. Обрані за конкурсом директори затверджуються Міністерством науки України, якщо не виявлено фальсифікації виборів та кандидатом не утаємничено його особисті дані. Кандидатом в Директори інституту не може бути Директор даного інституту, який двічі підряд обіймав цю посаду перед виборами.
2. Директор формує Дирекцію інституту з-поміж співробітників інституту, яка затверджується Вченою Радою.
3. Директор бере участь в роботі Вченої Ради інституту, але не може бути Головою Вченої Ради. Вносить свої пропозиції щодо покращення діяльності інституту на розгляд Вченої Ради.
4. У повноваження Дирекції інституту входить вирішення питань з
- внутрішнього розпорядку роботи інституту (за погодженням Вченої Ради),
- ефективного використання бюджету інституту за цільовим призначенням на виконання державного замовлення науково-дослідних робіт та робіт за договірною тематикою,
- організації ефективної роботи всіх підрозділів інституту,
- забезпечення нормальних умов праці співробітникам інституту для ефективного виконання ними своїх виробничих завдань тощо.
5. Директор інституту щоквартально звітується перед Вченою Радою за використання інститутських коштів.
Тут перераховано лише основні функції Дирекції інституту, які можуть відрізнятись від нині діючих в науково-дослідних інститутах.
Проект змін до статусу та організації роботи НАН України
Сучасна НАН України організаційно є конгломератом різноманітних інститутів та установ фундаментальних та прикладних наукових напрямків діяльності. Це – своєрідна наукова „вавілонська вежа”, яку звели і продовжують зводити „різномовні” будівельники-науковці. Фінал відомий.
Щоб врятувати підвалини цих наук та їх „будівничих”, нагально потрібно полегшити цю наукову споруду ? реорганізувати науку в Україні за світовими стандартами, зосередивши фундаментальну науку в НАН України з бюджетним фінансуванням, а прикладну зорганізувати в окремі галузеві наукові об’єднання з фінансуванням із інноваційних фондів галузевих виробництв.
1. Національна Академія Наук України - добровільне державне об´єднання незалежних державних науково-дослідних інститутів (ДНДІ), діяльність яких спрямована на розвиток гуманітарних та природничих фундаментальних наук в Україні. НАН України підзвітна Міністерству науки і діє в рамках національної програми фундаментальних наукових досліджень.
Мета об’єднання:
- вироблення загальної стратегії діяльності інститутів НАНУ в розвитку фундаментальних наук в Україні;
- підготовка, експертиза та рекомендація наукових напрямків досліджень і проектів для Національної програми розвитку фундаментальних наук в Україні, яка після схвалення Кабінетом Міністрів забезпечується бюджетним фінансуванням;
- контроль за цільовим використанням бюджетних коштів підзвітними НАНУ інститутами на виконання наукових досліджень згідно з поданими ними кошторисами до Міністерства науки;
- експертиза наукових тематичних звітів інститутів НАНУ та відповідні рекомендації Міністерству науки про їх схвалення;
- підготовка наукових кадрів для фундаментальних наук через аспірантуру, що передбачає забезпечення аспірантів стипендіями, безплатним навчанням дисциплінам, обов’язковим для здобувачів наукового ступеня кандидата наук, безплатним проживанням в гуртожитках з належними побутовими умовами, фінансуванням участі аспірантів у вітчизняних та міжнародних наукових форумах; кошти на підготовку наукових кадрів НАНУ повинні бути включені в Національну програму розвитку науки в Україні окремим рядком;
- забезпечення молодим науковцям, що успішно закінчили аспірантуру НАНУ, проживання в гуртожитках НАН готельного типу до вирішення ними своїх житлових проблем; при цьому сприяти молодим науковцям в отриманні пільгових кредитів на купівлю житла тощо;
- утримання в належному стані загальноакадемічних державних об’єктів – гуртожитків для аспірантів та молодих спеціалістів, академічних готелів, спортивних комплексів, видавничих установ тощо;
- проведення наукових форумів;
- організація міжнародного співробітництва НАНУ з академіями та науковими товариствами інших країн тощо.
Тут наведено лише основні функції НАНУ, які частково передбачені в сучасному Статуті НАНУ, але з різних причин належним чином не виконувались. Сучасні досягнення фундаментальної науки в Україні – результат виснажливої праці науковців НАНУ в жахливих в порівнянні з умовами праці науковців навіть в сусідніх з нами державах. Частково ці успіхи – результат зарубіжного спонсорства сумісних наукових проектів наших науковців із іноземними колегами та стажування молодих українських науковців за кордоном, а не досягнення керівництва НАНУ.
1. Кожний інститут, що входить до складу НАН України, самостійно визначає напрямки своєї наукової діяльності на довго- і короткотривалі терміни, вітчизняна та зарубіжна експертиза яких проводиться відповідними установами Міністерства науки та НАН України. Визнана згідно експертиз пріоритетна для України тематика вноситься Міністерством науки в Державну програму фундаментальних наукових досліджень України та забезпечується відповідним бюджетним фінансуванням. Бюджетні кошти Міністерство науки безпосередньо спрямовує в ДНДІ. Опосередковане фінансування ДНДІ через Президію НАН України виявило не тільки свою неефективність, а в багатьох випадках сприяло нецільовому, тіньовому використанню бюджетних коштів.
2. ДНДІ щорічно звітує за наукову діяльність НАН України та Міністерству науки. Основу річного звіту становлять анотації до опублікованих за звітний період робіт інституту та список цих публікацій в реферованих журналах. Недоцільно вимагати звіт за виконану тему у вигляді окремих томів, які ніким ніколи не читаються. Краще цей час витратити на написання монографій. Кожну публікацію варто оцінювати за бальною системою. Найбільше число балів повинні мати роботи, опубліковані в провідних світових наукових журналах, найменше балів – публікації в реферованих збірниках праць окремих інститутів та університетів. При бальній оцінці робіт основну увагу звертати на їх науковій, практичній цінностях, новизні, цитованості тощо. Одним з елементів оцінки наукової діяльності інституту вважати число робіт на одного наукового співробітника у бальному вираженні. Інститути з низьким бальним числом публікацій (нижче встановлено середнього рівня) можуть позбавлятись Міністерством науки деякої частки фінансування на наступний рік (система запроваджена в Польщі).
3. Керівними органами НАН України є:
- Академічна Рада, що обирається на 3 роки загальними зборами Академії з поміж провідних вчених НАНУ; очолює Академічну Раду обраний нею Голова Академічної Ради;
- Виконавча Рада, яка обирається на 3 роки на конкурсній основі з-поміж докторів наук віком до 65 років шляхом таємного голосування всіх науковців (з науковими ступенями) інститутів НАН України;
- очолює Виконавчу Раду обраний нею з-поміж своїх членів Президент НАН України, яким не може бути особа, що двічі підряд обіймала цю посаду; Президентами НАН України почергово обираються доктори різних наукових напрямків; суміщення посад Голови Академічної Ради та Президента НАН України не допускається;
- Контрольно-ревізійна комісія НАН України, що обирається одночасно з Виконавчою Радою НАН України.
Кошти на здійснення загальноакадемічних функцій керівних органів НАНУ передбачаються в Державній програмі фундаментальних наукових досліджень окремим рядком і безпосередньо спрямовуються Міністерством науки на розрахунковий рахунок НАНУ. Відповідальними за використання коштів НАНУ є Виконавча Рада в особі її Президента..
Проект організації прикладної (галузевої) науки в Україні
Прикладна наука – основа нових технологій у різноманітних виробництвах. Особливість її – вузька спрямованість на впровадження нових технологій в сучасні або новостворювані виробництва з метою отримання як економічного ефекту, так і нової якості продукції при менших затратах праці, енергоємності та нешкідливості. Кінцевий продукт кожного прикладного наукового проекту – впроваджена у виробництво нова технологія або нове устаткування. Ці особливості прикладної науки обумовлюють її тісний зв’язок з конкретними виробництвами. Окремі галузі виробництва для свого розвитку і вигоди потребують функціонування відповідних закладів прикладних наукових досліджень і, як прийнято в цивілізованому світі, утримують їх за свій рахунок або взаємодіють з ними на фірмовій основі. Непотрібні в даний час і в найближчому майбутньому установи прикладної науки зникають або видозмінюють свій напрямок діяльності. Це ? закон ринкової економіки, якому підлягає діяльність установ прикладної науки. Їх праця заснована, в основному, на самозабезпеченні, підтримці відповідних галузей виробництва, спонсорстві. Проте це не означає, що вони перебувають поза увагою держави.
Дбаючи про загальний розвиток суспільства, держава (Комітет нових технологій Міністерства науки) у відношенні прикладної науки в Україні зобов’язана:
- прийняти національну програму розвитку прикладної науки в Україні, забезпечивши її фінансування на конкурсній основі за рахунок інноваційних коштів відповідних галузей виробництв;
- здійснювати жорсткий контроль за використанням інноваційних коштів та впровадженням наукових розробок у виробництво із залученням до експертизи широкого кола спеціалістів для уникнення нецільового використання, особистого присвоєння та „відмивання” коштів;
- забезпечувати широку експертизу технологічних наукових проектів спеціалістами фундаментальної науки для своєчасного відхилення проектів, що ґрунтуються на положеннях, які суперечать основним засадам відповідних наук або ґрунтуються на поки що недосліджених явищах („вічний двигун”, аномальні джерела енергії тощо);
- розробити та впровадити в життя ефективну організаційну структуру об’єднань установ (інститутів) прикладної науки за галузевими напрямками, в тому числі при потребі в Академію прикладних наук України.
Наведений тут перелік першочергових заходів із забезпечення належного рівня розвитку наук в Україні є далеко неповним і дискусійним. Проте подаємо його на загальне обговорення науковій спільноті та відповідних державних установ. В результаті може щось буде реально зроблено новою владою для підйому української науки з руїни. При підготовці даних пропозицій активну участь брав широкий загал кандидатів наук, аспірантів та інших груп академічних установ. Проте з добре відомих причин часів Радянського Союзу та правління попередньої української влади їх прізвища відсутні в списку співавторів даних пропозицій. Страх поки що вершить свою злу справу.
На завершення цих нотаток висловимо нашу думку відносно взаємин університетської та академічної наук. В пресі дискутується питання про приєднання науково-дослідних інститутів НАНУ до відповідних університетів. Дійсно, це в принципі можливо для деяких інститутів НАНУ після певної обопільної підготовчої роботи цих закладів. Проте в обґрунтуванні такого об’єднання повинні фігурувати не тільки приклади світової практики країн з давніми університетськими традиціями. В сучасних найбільш розвинутих країнах нові напрямки науки формувались також поза університетами. В даний час в цих країнах існують дві форми організації науки – університетська і неуніверситетська (у формі академій наук та інших наукових об’єднань) з їх ефективною співпрацею. Студенти університетів проходять високий вишкіл в наукових лабораторіях неуніверситетських об’єднань під керівництвом видатних науковців-професорів.
На нашу думку, щоб не кидатись в крайності, відповідним державним органам України перед здійсненням заходів з реформації науки в нашій державі варто було б провести об’єктивні дослідження стану та форм організації науки в Україні науковими соціологічними, правовими та іншими об’єктивними методами з врахуванням думок широкого кола науковців, які висловлюються усно та в пресі.
Адам Рудчик, доктор фіз.-мат. наук, професор;
Олександр Габович, доктор фіз.-мат. наук,
Микола Дмитрук, доктор фіз.-мат. наук, професор;
Іван Кашуба, доктор фіз.-мат. наук;
Іван Корж, доктор фіз.-мат. наук;
Володимир Кузнєцов, доктор філософських наук, професор;
Олександр Левон, доктор фіз.-мат. наук, професор;
Юрій Малюта, доктор фіз.-мат. наук;
Владислав Ольховський, доктор фіз.-мат. наук, професор;
Іван Сименог, доктор фіз.-мат. наук, професор;
Андрій Стешенко, доктор фіз.-мат. наук;
Ярослав Федорин, доктор фіз.-мат. наук
та група кандидатів наук, аспірантів й інженерів різних фахів академічних інститутів.
Сучасні форми організації науки в Україні протягом останніх 14 років довели свою повну неспроможність забезпечити високий рівень розвитку як фундаментальної, так і прикладної науки в нашій державі. У значній мірі втрачений колишній науковий потенціал України. Одне молоде покоління науковців назавжди викреслено з історії української науки. Частина з них реалізує себе за кордоном. Тому настав час реорганізації науки в Україні.
Проект основних засад реорганізації науки в Україні
Викладені нижче засади організації науки в Україні ґрунтуються на загальновизнаних та підтверджених світовою практикою положеннях, що наука є:
- одним з визначальних факторів розвитку матеріального та духовного життя людського суспільства;
- основою фізичного та духовного розвитку людської особистості;
- основою новітніх технологій в усіх сферах людської діяльності сучасного та майбутніх поколінь.
Рівнем розвитку науки характеризується ступінь цивілізації нації та національної держави. Наука є одним із стратегічних елементів безпеки кожної національної держави.
Для відновлення та розвитку науки в Україні, на нашу думку, потрібно здійснити такі першочергові державні заходи:
1. Враховуючи історичні особливості форм організації освіти і науки в Україні та дбаючи про забезпечення еволюційності їх реорганізації, вважаємо за доцільне на даному етапі виправляти недоліки організації освіти та науки в Україні незалежно. При цьому передбачити досягнення в кінцевому результаті взаємозв’язку освіти і науки за зразками європейського типу. Тому вважаємо доцільним в даний час, щоб в Україні функціонували два окремі міністерства – Міністерство освіти та Міністерство науки. Тісна взаємодія їх повинна ліквідувати існуючий значний розрив між освітою та наукою.
2. Міністерство науки повинно забезпечити виконання таких першочергових завдань:
а) На базі наявних в Україні напрямків діяльності наукових установ (науково-дослідних інститутів, університетів) створити національну програму досліджень в галузі фундаментальних наук та національну програму розвитку новітніх технологій, залучивши до цієї роботи НАН України та провідні галузеві наукові центри.
б) Для виконання національної програми фундаментальних досліджень забезпечити належне бюджетне фінансування з безпосереднім надходженням коштів до наукових центрів (інститутів) для покриття витрат на:
- достойну оплату праці науковців та обслуговуючого персоналу;
- оплату комунальних послуг та утримання в належному стані лабораторій і виробничих приміщень;
- функціонування основного науково-технічного обладнання та унікальних експериментальних установок (прискорювачів, дослідницьких реакторів тощо);
- сучасне інформаційне забезпечення наукових досліджень (широкомережеве комп’ютерне та програмне забезпечення з доступом до електронних джерел наукової літератури, наукові бібліотеки з новітньою світовою науковою літературою, видання наукових праць, сучасна оргтехніка для автоматизації робіт з науковою літературою, підготовки до друку наукових праць, оформлення наукових стендів, проведення різноманітних наукових форумів тощо);
- співробітництво з вітчизняними та зарубіжними науковими установами;
- проведення та участь науковців України в міжнародних наукових форумах тощо.
Вважати це базовим (мінімальним) фінансуванням для забезпечення функціонування наукових установ.
Фінансування досліджень в рамках національної програми розвитку новітніх технологій та інші прикладні дослідження фінансувати з інноваційних фондів відповідних галузевих міністерств, установ та підприємств.
в) В національній програмі фундаментальних досліджень передбачити пошук нових наукових напрямків із виділенням додаткових (до базового фінансування) коштів-грантів для проведення відповідних відкритих конкурсів з публікацією конкурсних робіт в періодичній пресі. При цьому для експертизи конкурсних робіт залучати провідних зарубіжних та вітчизняних фахівців, забезпечивши право на використання коштів за грантами лише авторами проектів, за винятком передбачених у їх кошторисах загальних витрат установ. Для покращення підготовки наукових кадрів в конкурсах надавати перевагу тим проектам, співавторами яких є аспіранти (докторанти) та молоді наукові співробітники.
г) Забезпечити належне фінансування проектів модернізації та створення унікальних наукових експериментальних установок та обладнання.
д) Фінансово підтримати участь українських вчених в провідних міжнародних проектах фундаментальних досліджень.
е) Забезпечити Національну Бібліотеку України належним фінансуванням для систематичного поповнення її фондів новою науковою літературою та вільним безплатним доступом (особистим або електронним) до її фондів громадян України.
є) В національну програму фундаментальних досліджень включити розділ з підготовки наукових кадрів, в якому, зокрема, передбачити
- забезпечення аспірантів стипендіями на рівні окладів молодших наукових співробітників без наукового ступеня та безплатним проживанням в гуртожитках;
- після успішного закінчення аспірантури та зачислення випускників аспірантури на працю в науковий заклад надання їм безплатного житла готельного типу (однокімнатна квартира) без права приватизації;
- встановити 4-річний термін навчання в аспірантурі з відривом від виробництва та 5-річний термін для аспірантів без відриву від виробництва;
- включити в перелік екзаменів дисциплін кандидатського мінімуму, крім іноземної мови, українську мову; майбутня українська наукова еліта - доценти і професори - обов’язково повинна знати державну мову та активно розвивати її літературну (термінологічну) й усну наукові складові; це – обов’язкова державна допомога особам, які з різних причин не володіють українською мовою;
- щорічно виділяти спеціальні кошти для участі аспірантів в міжнародних наукових конференціях, семінарах і школах;
- сприяти проходженню стажування молодих науковців у провідних зарубіжних наукових центрах, забезпечивши оплату прямого та зворотнього проїзду їх до місця стажування (хоча б один раз в рік для підтримки зв’язку з Україною).
1. Для створення сприятливих умов для наукових контактів українських і зарубіжних вчених, підвищення наукової кваліфікації молодих вчених, аспірантів і студентів в національній програмі фундаментальних досліджень передбачити фінансування проведення в Україні наукових форумів (конференцій, наукових семінарів та шкіл різного наукового напрямку), спеціальних фондів для поповнення наукових бібліотек монографічною та періодичною науковою літературою, в тому числі для оплати доступу науковців до електронних джерел наукової літератури. Передбачити дотації для видання наукової літератури (монографій, наукових журналів тощо), особливо українською мовою, що протягом значного часу насильно була вилучена з наукової літератури та спілкування.
2. Сприяти встановленню демократичних засад в організації науки в Україні, в роботі наукових установ та їх об’єднань (в тому числі НАН України), взявши під строгий контроль цільові витрати державних коштів на розвиток науки, доведення їх до безпосередніх виконавців. Сприяти ліквідації авторитаризму в науці, адміністративного переслідування науковців за вільне вираження їх наукових поглядів, концепцій і політичних уподобань, що, на жаль, вкоренились в роботі багатьох наукових установ.
Для цього вважаємо доцільним видозмінити організацію керівництва в науково-дослідних установах (інститутах). Нижче наводимо наші пропозиції щодо такої організації, яка широко використовується в багатьох європейських та інших країнах з розвинутою демократією.
Проект змін до організації роботи в науково-дослідних інститутах
А. Щодо діяльності Вченої Ради інституту
1. Вчена Рада інституту обирається з провідних науковців даного інституту терміном на 3 роки шляхом таємного голосування всіх її наукових співробітників. Участь у висуванні кандидатів в члени Вченої Ради приймають всі наукові співробітники.
Вчена Рада обирає з-поміж своїх членів Голову Вченої Ради.
До компетенції Вченої Ради входить вирішення питань з
- наукової діяльності інституту,
- розподілу та цільового використання бюджетних коштів на фінансування робіт підрозділів (щоквартально заслуховується звіт Директора інституту за використання інститутських фінансів),
- кадрових призначень наукових співробітників та керівників підрозділів,
- підготовки наукових кадрів тощо.
2. Заслуховує річний звіт Директора інституту та приймає відповідне рішення. При значних недоліках в діяльності Дирекції інституту Вчена Рада може порушувати питання про дострокові перевибори Директора інституту.
Фактично все це, в основному, реалізується сучасними Вченими Радами інститутів. За винятком, хіба що, фінансових питань в деяких інститутах.
Б. Щодо діяльності Дирекції інституту
1. Директор інституту обирається всіма науковими співробітниками інституту терміном на 3 роки за відкритим загальнодержавним конкурсом Міністерства науки з-поміж докторів наук – спеціалістів в галузі основної наукової діяльності інституту віком до 65 років. Конкурсна комісія створюється Міністерством науки України з фахівців відповідної галузі науки. Кандидати в директори представляють у Конкурсну комісію, крім особистих даних, свої програми діяльності даного науково-дослідного інституту. Конкурсна комісія забезпечує експертизу (не менше трьох експертиз) цих проектів, включаючи при потребі експертизи відповідних зарубіжних фахівців. Програми кандидатів в директори обговорюється також Вченою радою інституту. Рішення-експертиза Вченої ради подається на розгляд Конкурсної комісії. Рекомендовані Конкурсною комісією кандидатури виносяться на загальні таємні вибори науковцями інституту. Якщо жодна з кандидатур не отримала понад 50 %-ї підтримки, оголошується повторний конкурс. Обрані за конкурсом директори затверджуються Міністерством науки України, якщо не виявлено фальсифікації виборів та кандидатом не утаємничено його особисті дані. Кандидатом в Директори інституту не може бути Директор даного інституту, який двічі підряд обіймав цю посаду перед виборами.
2. Директор формує Дирекцію інституту з-поміж співробітників інституту, яка затверджується Вченою Радою.
3. Директор бере участь в роботі Вченої Ради інституту, але не може бути Головою Вченої Ради. Вносить свої пропозиції щодо покращення діяльності інституту на розгляд Вченої Ради.
4. У повноваження Дирекції інституту входить вирішення питань з
- внутрішнього розпорядку роботи інституту (за погодженням Вченої Ради),
- ефективного використання бюджету інституту за цільовим призначенням на виконання державного замовлення науково-дослідних робіт та робіт за договірною тематикою,
- організації ефективної роботи всіх підрозділів інституту,
- забезпечення нормальних умов праці співробітникам інституту для ефективного виконання ними своїх виробничих завдань тощо.
5. Директор інституту щоквартально звітується перед Вченою Радою за використання інститутських коштів.
Тут перераховано лише основні функції Дирекції інституту, які можуть відрізнятись від нині діючих в науково-дослідних інститутах.
Проект змін до статусу та організації роботи НАН України
Сучасна НАН України організаційно є конгломератом різноманітних інститутів та установ фундаментальних та прикладних наукових напрямків діяльності. Це – своєрідна наукова „вавілонська вежа”, яку звели і продовжують зводити „різномовні” будівельники-науковці. Фінал відомий.
Щоб врятувати підвалини цих наук та їх „будівничих”, нагально потрібно полегшити цю наукову споруду ? реорганізувати науку в Україні за світовими стандартами, зосередивши фундаментальну науку в НАН України з бюджетним фінансуванням, а прикладну зорганізувати в окремі галузеві наукові об’єднання з фінансуванням із інноваційних фондів галузевих виробництв.
1. Національна Академія Наук України - добровільне державне об´єднання незалежних державних науково-дослідних інститутів (ДНДІ), діяльність яких спрямована на розвиток гуманітарних та природничих фундаментальних наук в Україні. НАН України підзвітна Міністерству науки і діє в рамках національної програми фундаментальних наукових досліджень.
Мета об’єднання:
- вироблення загальної стратегії діяльності інститутів НАНУ в розвитку фундаментальних наук в Україні;
- підготовка, експертиза та рекомендація наукових напрямків досліджень і проектів для Національної програми розвитку фундаментальних наук в Україні, яка після схвалення Кабінетом Міністрів забезпечується бюджетним фінансуванням;
- контроль за цільовим використанням бюджетних коштів підзвітними НАНУ інститутами на виконання наукових досліджень згідно з поданими ними кошторисами до Міністерства науки;
- експертиза наукових тематичних звітів інститутів НАНУ та відповідні рекомендації Міністерству науки про їх схвалення;
- підготовка наукових кадрів для фундаментальних наук через аспірантуру, що передбачає забезпечення аспірантів стипендіями, безплатним навчанням дисциплінам, обов’язковим для здобувачів наукового ступеня кандидата наук, безплатним проживанням в гуртожитках з належними побутовими умовами, фінансуванням участі аспірантів у вітчизняних та міжнародних наукових форумах; кошти на підготовку наукових кадрів НАНУ повинні бути включені в Національну програму розвитку науки в Україні окремим рядком;
- забезпечення молодим науковцям, що успішно закінчили аспірантуру НАНУ, проживання в гуртожитках НАН готельного типу до вирішення ними своїх житлових проблем; при цьому сприяти молодим науковцям в отриманні пільгових кредитів на купівлю житла тощо;
- утримання в належному стані загальноакадемічних державних об’єктів – гуртожитків для аспірантів та молодих спеціалістів, академічних готелів, спортивних комплексів, видавничих установ тощо;
- проведення наукових форумів;
- організація міжнародного співробітництва НАНУ з академіями та науковими товариствами інших країн тощо.
Тут наведено лише основні функції НАНУ, які частково передбачені в сучасному Статуті НАНУ, але з різних причин належним чином не виконувались. Сучасні досягнення фундаментальної науки в Україні – результат виснажливої праці науковців НАНУ в жахливих в порівнянні з умовами праці науковців навіть в сусідніх з нами державах. Частково ці успіхи – результат зарубіжного спонсорства сумісних наукових проектів наших науковців із іноземними колегами та стажування молодих українських науковців за кордоном, а не досягнення керівництва НАНУ.
1. Кожний інститут, що входить до складу НАН України, самостійно визначає напрямки своєї наукової діяльності на довго- і короткотривалі терміни, вітчизняна та зарубіжна експертиза яких проводиться відповідними установами Міністерства науки та НАН України. Визнана згідно експертиз пріоритетна для України тематика вноситься Міністерством науки в Державну програму фундаментальних наукових досліджень України та забезпечується відповідним бюджетним фінансуванням. Бюджетні кошти Міністерство науки безпосередньо спрямовує в ДНДІ. Опосередковане фінансування ДНДІ через Президію НАН України виявило не тільки свою неефективність, а в багатьох випадках сприяло нецільовому, тіньовому використанню бюджетних коштів.
2. ДНДІ щорічно звітує за наукову діяльність НАН України та Міністерству науки. Основу річного звіту становлять анотації до опублікованих за звітний період робіт інституту та список цих публікацій в реферованих журналах. Недоцільно вимагати звіт за виконану тему у вигляді окремих томів, які ніким ніколи не читаються. Краще цей час витратити на написання монографій. Кожну публікацію варто оцінювати за бальною системою. Найбільше число балів повинні мати роботи, опубліковані в провідних світових наукових журналах, найменше балів – публікації в реферованих збірниках праць окремих інститутів та університетів. При бальній оцінці робіт основну увагу звертати на їх науковій, практичній цінностях, новизні, цитованості тощо. Одним з елементів оцінки наукової діяльності інституту вважати число робіт на одного наукового співробітника у бальному вираженні. Інститути з низьким бальним числом публікацій (нижче встановлено середнього рівня) можуть позбавлятись Міністерством науки деякої частки фінансування на наступний рік (система запроваджена в Польщі).
3. Керівними органами НАН України є:
- Академічна Рада, що обирається на 3 роки загальними зборами Академії з поміж провідних вчених НАНУ; очолює Академічну Раду обраний нею Голова Академічної Ради;
- Виконавча Рада, яка обирається на 3 роки на конкурсній основі з-поміж докторів наук віком до 65 років шляхом таємного голосування всіх науковців (з науковими ступенями) інститутів НАН України;
- очолює Виконавчу Раду обраний нею з-поміж своїх членів Президент НАН України, яким не може бути особа, що двічі підряд обіймала цю посаду; Президентами НАН України почергово обираються доктори різних наукових напрямків; суміщення посад Голови Академічної Ради та Президента НАН України не допускається;
- Контрольно-ревізійна комісія НАН України, що обирається одночасно з Виконавчою Радою НАН України.
Кошти на здійснення загальноакадемічних функцій керівних органів НАНУ передбачаються в Державній програмі фундаментальних наукових досліджень окремим рядком і безпосередньо спрямовуються Міністерством науки на розрахунковий рахунок НАНУ. Відповідальними за використання коштів НАНУ є Виконавча Рада в особі її Президента..
Проект організації прикладної (галузевої) науки в Україні
Прикладна наука – основа нових технологій у різноманітних виробництвах. Особливість її – вузька спрямованість на впровадження нових технологій в сучасні або новостворювані виробництва з метою отримання як економічного ефекту, так і нової якості продукції при менших затратах праці, енергоємності та нешкідливості. Кінцевий продукт кожного прикладного наукового проекту – впроваджена у виробництво нова технологія або нове устаткування. Ці особливості прикладної науки обумовлюють її тісний зв’язок з конкретними виробництвами. Окремі галузі виробництва для свого розвитку і вигоди потребують функціонування відповідних закладів прикладних наукових досліджень і, як прийнято в цивілізованому світі, утримують їх за свій рахунок або взаємодіють з ними на фірмовій основі. Непотрібні в даний час і в найближчому майбутньому установи прикладної науки зникають або видозмінюють свій напрямок діяльності. Це ? закон ринкової економіки, якому підлягає діяльність установ прикладної науки. Їх праця заснована, в основному, на самозабезпеченні, підтримці відповідних галузей виробництва, спонсорстві. Проте це не означає, що вони перебувають поза увагою держави.
Дбаючи про загальний розвиток суспільства, держава (Комітет нових технологій Міністерства науки) у відношенні прикладної науки в Україні зобов’язана:
- прийняти національну програму розвитку прикладної науки в Україні, забезпечивши її фінансування на конкурсній основі за рахунок інноваційних коштів відповідних галузей виробництв;
- здійснювати жорсткий контроль за використанням інноваційних коштів та впровадженням наукових розробок у виробництво із залученням до експертизи широкого кола спеціалістів для уникнення нецільового використання, особистого присвоєння та „відмивання” коштів;
- забезпечувати широку експертизу технологічних наукових проектів спеціалістами фундаментальної науки для своєчасного відхилення проектів, що ґрунтуються на положеннях, які суперечать основним засадам відповідних наук або ґрунтуються на поки що недосліджених явищах („вічний двигун”, аномальні джерела енергії тощо);
- розробити та впровадити в життя ефективну організаційну структуру об’єднань установ (інститутів) прикладної науки за галузевими напрямками, в тому числі при потребі в Академію прикладних наук України.
Наведений тут перелік першочергових заходів із забезпечення належного рівня розвитку наук в Україні є далеко неповним і дискусійним. Проте подаємо його на загальне обговорення науковій спільноті та відповідних державних установ. В результаті може щось буде реально зроблено новою владою для підйому української науки з руїни. При підготовці даних пропозицій активну участь брав широкий загал кандидатів наук, аспірантів та інших груп академічних установ. Проте з добре відомих причин часів Радянського Союзу та правління попередньої української влади їх прізвища відсутні в списку співавторів даних пропозицій. Страх поки що вершить свою злу справу.
На завершення цих нотаток висловимо нашу думку відносно взаємин університетської та академічної наук. В пресі дискутується питання про приєднання науково-дослідних інститутів НАНУ до відповідних університетів. Дійсно, це в принципі можливо для деяких інститутів НАНУ після певної обопільної підготовчої роботи цих закладів. Проте в обґрунтуванні такого об’єднання повинні фігурувати не тільки приклади світової практики країн з давніми університетськими традиціями. В сучасних найбільш розвинутих країнах нові напрямки науки формувались також поза університетами. В даний час в цих країнах існують дві форми організації науки – університетська і неуніверситетська (у формі академій наук та інших наукових об’єднань) з їх ефективною співпрацею. Студенти університетів проходять високий вишкіл в наукових лабораторіях неуніверситетських об’єднань під керівництвом видатних науковців-професорів.
На нашу думку, щоб не кидатись в крайності, відповідним державним органам України перед здійсненням заходів з реформації науки в нашій державі варто було б провести об’єктивні дослідження стану та форм організації науки в Україні науковими соціологічними, правовими та іншими об’єктивними методами з врахуванням думок широкого кола науковців, які висловлюються усно та в пресі.
Адам Рудчик, доктор фіз.-мат. наук, професор;
Олександр Габович, доктор фіз.-мат. наук,
Микола Дмитрук, доктор фіз.-мат. наук, професор;
Іван Кашуба, доктор фіз.-мат. наук;
Іван Корж, доктор фіз.-мат. наук;
Володимир Кузнєцов, доктор філософських наук, професор;
Олександр Левон, доктор фіз.-мат. наук, професор;
Юрій Малюта, доктор фіз.-мат. наук;
Владислав Ольховський, доктор фіз.-мат. наук, професор;
Іван Сименог, доктор фіз.-мат. наук, професор;
Андрій Стешенко, доктор фіз.-мат. наук;
Ярослав Федорин, доктор фіз.-мат. наук
та група кандидатів наук, аспірантів й інженерів різних фахів академічних інститутів.
Відповіді
2005.04.25 | Iryna_
Re: Науковці НАНУ: настав час реформувати науку. З чого почати?
Мені ще дуже сподобались деякі елементи пропозицій з форуму ДТ:http://www.zerkalo-nedeli.com/ie/forums/index.php?showtopic=37611
(це відповідь на http://www.zerkalo-nedeli.com/ie/show/543/49845/)
"Еще с десяток лет назад, работая в НАНУ, я, наверное, согласился с некот. пунктами. Сейчас после догих лет работы в УНИ на западе, я вижу, что авторы АБСОЛЮТНО не знакомы с реалиями западной системы в организации науки. Которая тоже весьма не совершенна... но все-таки лучше, чем НАНУ. По-видимому, авторы чем-то обозлены на "прикладные" институты в НАНУ. Сразу предупрежу, что я вижу лишь один выход реформирования: преобразования НАНУ в большой университет, уравнивание звания академика с аналогичным Emeriti и т.д.
Теперь критика:
1. Четкой грани между фундаментальной и прикладной науками нет. Попытка разделить их - резать по-живому. Где-то я недавно прочитал тезис, что все науки прикладные (ибо мир материален), а "фундаментальность" - лишь функция времени, через которое результат может быть применен на практике. И лишь реалии могут определить, когда это произойдет.
2. Именно поэтому первая и самая главная функция науки, прежде всего той, что претендует на фундаментальность, - это воспитание молодых и передача им своих знаний, создание научных школ, которые способны превратить в будущем абстрактные знания в практические наработки. ИМЕННО поэтому, наиболее "фундаментальные" направления, упомянутые авторами, не финансируются напрямую государством, а через УНИ, либо через гранты институтов типа Макса-Планка (где кроме 2-5 профессоров, все остальные - молодые ученые с временными контрактами). В этом смысле упомянутые авторами институты должны быть либо на 80-100% превращены в вузы (что наиболее оппимально), хотя бы начиная с магистерского уровня, либо присоединены к вузам (что опасно!!!, но возможно). Гос. финансирование при этом не изменится.
3. Преподавательская сфера должна быть и для институций, кот. авторы причислили к "коммерческим", прикладным. Но с меньшей процентной ставкой. Поэтому они тоже могут быть включены в некий УНИ с красивым названием "Национальная академия наук" (факультеты (институты) могут быть разбросаны по всей стране, не проблема). Здесь тоже очень тяжело найти грань между научными исследованиями по заказу фирм (таких много, на западе, и проводят исследования как хозрасчетные структуры, так и лабы в УНИ) и получением прикладных знаний, которые именно в данный момент не находят применения у фирм. Но, возможно, в меньшей мере. Прямая госуд. поддержка должна быть лишь на учебные программы. Остальное - через систему грантов, через фонды, которые формируются как из бюджета, так и из пожертвований фирм. Тематика грантов определяется ДАЮЩИМИ деньги (интересы государства и фирм). Далее конкурс превращается в тендер. Кто убедит, что может лучше решить проблему. Контракты до 5 лет. Обманул - не получишиь больше ничего и никогда. Кстати, военные заказы от государства сюда тоже попадают.
4. Собственно о НАНУ. Управленческие функции в НАНУ должны быть переданы менеджерам без степени. Прекратить выборы новых академиков! Звание старым нужно сохранить, но доплаты лишь после полного ухода на пенсию. Новые звание, аналог эмерити, тоже присваивать по совокупности заслуг при уходе на пенсию. И соотсветствуюшие доплаты тоже. Решение - на уровне специальных ученых советов, где представлены, в основном, действующие ученые, а не только академики.
5. Использование базы НАНУ (помещения, установки, бесплатный доступ к журналам и льготный к Интернету) для коммерчеких научных исследований. Льготные налоги для таковых учреждений, льготные договоры с институтами об аренде и т.д. Я много видел таких в западных УНИ, но, конечно, не верю, что это возможно СЕГОДНЯ, сейчас в Украине, разве что для производителей Software. Но тоже хорошо, надо перетягивать контракты из Индии, Китая и Израиля."
Функцію навчання треба повернути в НАНУ (нормальна аспірантура за західними стандартами плюс магістратура), але ні в якому разі не приєднувати інститути НАНУ до існуючих університетів.
Необхідно зберегти за академіками усі іхні стипендії Президента, почесті та доплати, але все ж дати можливість широкому загалу науковців брати участь в керівництві академією, оцінці наукових результатів та розподілі коштів.
2005.04.25 | Георгій
Може, з усвідомлення поняття "відкриття?"
Мені здається, що при всій важливості реформи структури науки, її фінансування і т.д. також дуже важлива якась внутрішня реформа свідомості конкретного молодого українського науковця. У цій свідомості повинно якось чітко сформуватися положення, що науковець працює виключно для того, щоби зробити відкриття, тобто помітити у світі щось принципово нове, і сказати про це світові. Але у сучасних умовах "помітити" (у галузі природничих наук) - це означає використовувати сучасне, складне, дороге обладнання, а "сказати" - означає надрукувати серію статей у першорозрядних міжнародних журналах...2005.04.25 | Сергій Вакуленко
З визнання теперішніх реалій
Коли читаєш дописи від співробітників Академії, відчуваєш певну тенденцію, в якій є кілька складників. Свої міркування поділю на дві частини.Частина 1.
1. Академіки та членкори не надто прагнуть щось міняти. Якщо вони пристають на [розмови про] зміни, то лише через острах: ану ж як инакше зовсім розженуть.
2. Молодші від них прагнуть більших прав. Ці права їм потрібні головно для того, щоб самостійно змагатися за кошти та орудувати ними.
3. І ті, й ті гадають, що вони зможуть витратити кошти якнайкраще.
4. І ті, й ті гадають, що держава повинна тих коштів надавати більше.
5. І ті, й ті дають дуже ухильні відповіді на запитання, яка користь буде державі від витрачених коштів.
6. Досі ніхто не сформулював завдання Академії краще, ніж "продукування нового знання". При цьому якось губиться питання про онтичний статус цього знання (форму та місце його існування).
7. Більшість погоджується, що теперішня оцінка вартості наукових здобутків (= вимірювання "користі" від науки) нікуди не годиться. Причину вбачають у корумпованості системи.
8. Пропозицій щодо подолання корумпованості практично немає. На це, як здається, вже ніхто й не сподівається.
9. Найпроґресивніші дописувачі пропонують, замість унутрішніх, удатися до зовнішніх критеріїв (публікації за кордоном).
10. При цьому всі нарікають, що самі мають досить або дуже обмежений доступ до закордонних публікацій.
Висновки до частини 1-ої.
Співробітники академії хочуть отримувати гроші від української держави та щось за ці гроші досліджувати. Свої фундаментальні здобутки вони наміряються оприлюднювати за кордоном. Ці закордонні публікації відтак потраплятимуть в Україну в лічених примірниках і залишатимуться неприступними для наукового загалу (не кажучи вже про студентів та аспірантів).
Иншими словами, вони збираються за українські гроші помножувати знання не в Україні, а деинде. Тут доречно буде згадати про онтичний статус знання. Що то є? Один мій приятель колись завважив: "Багато є знаного, та, на жаль, у різних головах". Жодної системи поширення знань на инші українські голови, окрім самого дослідника та його найближчих колеґ, ніхто не пропонує.
Мені здається, такий спосіб вкладання державою коштів у науку є геть абсурдний. Не пристануть на те теперішні прагматичні державні керівники. Та й справді: не з нашею *спільною) кишенею годилося б витрачати гроші на вволення чиїхось індивідуальних забаганок (от мені цікаво це досліджувати, то я й буду це досліджувати, а більше мене нічого не обходить).
Здобуте таким робом знання не має вартості для українського суспільства, бо не маю в ньому жодного реального застосування.
Тому суспільство не хоче його оплачувати. І я навіть не знаю, чи можна йому за це дорікати.
Частина 2.
11. Один із виходів для Академії полягав би в тому, щоб брати участь в освітньому процесі. Тоді здобуте знання ставало б надбанням трохи ширших верств українського суспільства.
12. Спостерігаємо страшну нехіть співробітників Академії, а особливо академіків, до пропозицій такого ґатунку.
13. Приєднуватися до університетів академічні інститути не бажають категорично. Найбільше, на що вони згодні, — це відкриття "при собі" маґістратури та аспірантури.
14. Питання: де вони візьмуть студентів і аспірантів? Університети їм своїх так просто не віддадуть, бо на кожного студента йде бюджетне фінансування.
15. Скільки є тепер студентів-фізиків, хіміків, біологів, математиків і скільки інститутів такого профілю в системі Академії? Скажімо, в Харкові їх, здається, чи не більше, ніж відповідних факультетів в університетах. В инших містах може бути навпаки.
Висновки до 2-ої частини.
Немає ані великого бажання, ані деяких об'єктивних передумов для залучення академічних співробітників до освітнього процесу. Таким чином дезидерат продукування знання в якомога більшій кількості українських голів навряд чи буде виконаний.
Пропозиції.
Академія має спробувати поглянути на себе під кутом зору власної корисності для українського суспільства. Якщо вона усвідомить свою теперішню "позаконтекстовість" в Україні, вона має шанс її подолати, пристосувавшися до нових умов. Якщо ні, на неї чекає остаточна руїна.
Підтримую ідею створення фондів, які б розподіляли фінансування на конкурсній основі. Але, якщо йдеться про державне фінансування, хотілося б бачити конкретні результати їх виконання для України.
Иншого способу підвищення суспільної корисності Академії (беручи ділянку фундаментальних досліджень, фінансованих державою), ніж її участь у кшталтуванні кваліфікованих кадрів, не бачу.
Усі инші джерела фінансування можуть використовуватися як завгодно (якщо тільки згоден їх надавач) — карти в руки.
Уважаю, що в гуманітарних науках академічні інститути взагалі зайві. Усе те саме можна робити в (або при) університетах.
У природничих науках слід визначити способи співробітництва між Академією та університетами.
Коли буде ясно, яка передбачається віддача від вкладених коштів, можна вимагати збільшення фінансування науки.
У теперішніх умовах збільшення фінансування призведе тільки до його активнішого марнування.
Існує багато дрібніших питань, що потребують розв'язання, але насамперед Академії належить визначитися з головним: її суспільною функцією. Непотрібні органи відмирають. Залишитися кастальцями в теперішніх реаліях буде дуже важко.
2005.04.25 | Iryna_
Re: З визнання теперішніх реалій
Мені здається, що С.Вакуленко якраз висловив ту ж думку, яку має і влада.Зрозуміло, що більшість суспільства вважає, що наука нікому не потрібна і нічого не дає. А всі потрібні відкриття можуть зробити викладачі вузів між парами.
Тоді давайте це визнаємо відкрито, виженемо всіх вчених на вулицю, бо у вузах місць немає. Але вчені знатимуть, що чекати нема чого і треба шукати місце за кордоном або десь у фірмах.
***************
Щось я не пам'ятаю, щоб молоді вчені висловлювали бажання ділити гроші, але лише одержувати фінансування за конкурсом. За об'єктивними показниками та рецензіями незалежних експертів, у тому числі міжнародних.
Щодо оприлюднення результатів, пропозицій скільки завгодно - відкритий доступ в інтернеті наукових журналів, інформація пр орезультати на сайтах наукових установ.
Публічність результатів та зовнішнє рецензування якраз і сприятимуть подоланню корумпованості. "Всередині" ми це не подолаємо.
Щодо студентів для нових вузів, КНУ ім. Шевченка бере в магістратуру десь 25% випускників. Так що студенти і вузи матимуть вибір.
До того ж, така магістратура була б надзвичайно корисна для кращих студентів провінційних вузів, батьки яких не мали грошей послати їх вчитися у Київ з 1 курсу. Якщо студенти магістратур при інститутах НАНУ матимуть хоча б аспірантські стипендії, це дозволить їм поїхати вчитися. В наших умовах це був би чудовий вихід для залучення здібної молоді. Аспірантів інститути ніби і зараз десь беруть. Пропозиції були покращити навчання для тих аспірантів та запровадити систематичне викладання.
До речі, академіки часто беруть участь в освітньому процесі - як віртуальні завідувачі кафедр та віртуальні лектори. (Тобто числяться академіки, а читають лекції та керують інші).
Щодо відсутності користі для України від публікацій українських вчених в закордонних журналах - а давайте участь в олімпіадах (в усіх зразу - великій, параолімпіаді, для школярів з предметів) скасуємо. Яка користь від тих олімпіад? Космонавта ми чогось у космос посилали, І яка від того користь? ну і так далі.
Щодо інститутів для гуманітарних наук, може й можна те саме робити в університетах. Коли кожен викладач матиме час, щоб те робити, та власний робочий стіл з компом (а краще власний кабінет). Часто єдина перевага інституту НАНУ - не треба щодня відсиджувати на роботі, тому можна вдома працювати (кабінетів та власних столів більшість вчених НАНУ також не має).
Суспільна функція - участь у світовому процесі створення нових знань.
2005.04.25 | Сергій Вакуленко
Re: З визнання теперішніх реалій
Iryna_ пише:> Мені здається, що С.Вакуленко якраз висловив ту ж думку, яку має і влада.
С.Вакуленко спробував сформулювати основні прикмети бачення теперішньої академічної науки в суспільстві. А от чому її такою бачать — питання не в останню чергу до Академії.
> Зрозуміло, що більшість суспільства вважає, що наука нікому не потрібна і нічого не дає. А всі потрібні відкриття можуть зробити викладачі вузів між парами.
Суспільству треба зрозуміло пояснити, що саме йому дає наука. Відповіді на кшталт: "Вона дуже потрібна й без неї ніяк не можна, але Вам цього не второпати", — не годяться.
> Тоді давайте це визнаємо відкрито, виженемо всіх вчених на вулицю, бо у вузах місць немає. Але вчені знатимуть, що чекати нема чого і треба шукати місце за кордоном або десь у фірмах.
Якщо в наших університетах бодай трохи наблизити умови роботи до тих, які є в нормальному світі, треба буде щонайменше подвоїти штат викладачів.
> ***************
> Щось я не пам'ятаю, щоб молоді вчені висловлювали бажання ділити гроші, але лише одержувати фінансування за конкурсом. За об'єктивними показниками та рецензіями незалежних експертів, у тому числі міжнародних.
Я не писав "молоді", я писав "молодші" (від академіків).
> Щодо оприлюднення результатів, пропозицій скільки завгодно - відкритий доступ в інтернеті наукових журналів, інформація пр орезультати на сайтах наукових установ.
То все дуже відносно. Україна — велика країна, яка повинна мати власну наукову літературу.
> Публічність результатів та зовнішнє рецензування якраз і сприятимуть подоланню корумпованості. "Всередині" ми це не подолаємо.
Може, й поліцію некорумповану звідкілясь допровадити замість нашої міліції? Треба не покладатися на закордон, а розробляти власні альтернативні до теперішніх критерії оцінки наукової праці.
> Щодо студентів для нових вузів, КНУ ім. Шевченка бере в магістратуру десь 25% випускників. Так що студенти і вузи матимуть вибір.
А решта йде на т. зв. "спеціялістів". Бо нікуди вони з університету не діваються.
> До того ж, така магістратура була б надзвичайно корисна для кращих студентів провінційних вузів, батьки яких не мали грошей послати їх вчитися у Київ з 1 курсу. Якщо студенти магістратур при інститутах НАНУ матимуть хоча б аспірантські стипендії, це дозволить їм поїхати вчитися. В наших умовах це був би чудовий вихід для залучення здібної молоді. Аспірантів інститути ніби і зараз десь беруть. Пропозиції були покращити навчання для тих аспірантів та запровадити систематичне викладання.
Наразі т. зв. "маґістратура" — то чистісінька фікція, бо триває лише 1 рік. Співвідношення насправді має бути не 4 + 1, а 3 + 2. Тоді можна буде говорити про якесь навчання. А так у "маґістратурі" просто добувають цей останній рік. Те, що більше грошей — краще, не викликає сумніву. Але треба переконати суспільство, що їх варто комусь платити.
> До речі, академіки часто беруть участь в освітньому процесі - як віртуальні завідувачі кафедр та віртуальні лектори. (Тобто числяться академіки, а читають лекції та керують інші).
То що з цього випливає?
> Щодо відсутності користі для України від публікацій українських вчених в закордонних журналах - а давайте участь в олімпіадах (в усіх зразу - великій, параолімпіаді, для школярів з предметів) скасуємо. Яка користь від тих олімпіад? Космонавта ми чогось у космос посилали, І яка від того користь? ну і так далі.
Якщо вся користь від виділених коштів (не таких уже й малих), зводитиметься до того, що хтось надрукує статтю в закордонному журналі, на фінансування такої діяльності не варто сподіватися. Не ті часи.
Олімпіади з цим порівнювати некоректно, бо йдеться про зовсім инше: навчання досить великих груп здібних школярів.
> Щодо інститутів для гуманітарних наук, може й можна те саме робити в університетах. Коли кожен викладач матиме час, щоб те робити, та власний робочий стіл з компом (а краще власний кабінет). Часто єдина перевага інституту НАНУ - не треба щодня відсиджувати на роботі, тому можна вдома працювати (кабінетів та власних столів більшість вчених НАНУ також не має).
Тільки з усіма тими перевагами я щось за всі роки незалежності не можу назвати жодного фундаментального здобутку від гуманітарних академічних інститутів.
> Суспільна функція - участь у світовому процесі створення нових знань.
То не є суспільна функція. Бо наше суспільство не світове, а українське.
З погляду доцільності використання коштів значно ефективніше буде припинити фінансування Академії й пустити ці гроші на закупівлю сучасної наукової літератури з Заходу, зробивши її широко приступною в освіті. Тоді матимемо ліпших лікарів, інженерів, аґрономів тощо.
Якщо хочете уникнути такого висновку, мусите показати, що ж саме отримає країна, давши гроші Академії, а не комусь иншому.
Прошу мене зрозуміти вірно: я й собі веду фундаментальні дослідження (у філології). На моє щастя, вони відносно дешеві. Проблеми їх фінансування я розв'язую самотужки. Держава в тому участі не бере. Але я чудово здаю собі справу з того, що мої намагання дуже мало кого в Україні цікавлять й напевно не будуть використані, скажімо, для безпосереднього навчання студентів або ще для чогось такого, що його можна було б пояснити кому-небудь поза вузьким колом фахівців.
То є моя особиста забаганка, що мені її якось щастить здійснювати. Чомусь мені здається, що всякий науковий пошук — то є реалізація забаганок. При цьому я можу помилятися щодо вартості моєї роботи: вона може виявитися нікому не потрібною.
Тому гадаю, що науковець повинен бути готовий до компромісу, віддаючи частину свого часу на якісь прагматичніші справи. Ба більше — спостерігаю, що саме так воно й є у світі.
Чиста наука судилася дуже небагатьом. Уявити собі збереження такої кількості науковців і "науковців", яка була за радвлади (коли їх тримали для того, щоб було кого посилати "на картоплю"), — неможливо. Продуктивність їхньої праці була мізерна. Як адміністративна одиниця, теперішня Академія являє собою анахронізм. У такій ролі вона неминуче зникне. Чи виживуть інститути та науковці, залежить від того, як швидко вони зорієнтуються й достосують свою поведінку до нових умов.
2005.04.25 | Iryna_
Re: З визнання теперішніх реалій
Я б зрозуміла політиків, якби вони чесно сказали, що наука - то є власні забаганки вчених, і ми на це гроші не витрачатимемо.А раз немає сміливості це сказати, і люди думають, що роблять потрібну роботу - за це треба платити, і думати, як адекватно оцінювати та відбирати людей.
Бо політики добре знають, що якщо вони те відкрито скажуть, їм до Ніязова, а не в Європу.
Чесно ніхто на реалії дивитись не хоче (тобто або реформувати науку з тим, щоб були реальні результати за мінімальні кошти, або чесно все закрити і всіх на вулицю).
Суспільство має певні амбіції - рухатися в Європу і до прогресу. І вчені допомагають суспільству реалізувати ті амбіції. Як і спортивні та шкільні олімпіади.
Суспільству також потрібні люди, як просто розуміють, що відбувається в сучасній науці,і можуть зрозуміти наукові новини з розвинених країн.
Тобто наука насправді крім "креативної" - створення нових знань - має ще три функції - "амбіційну", "експертну" та "освітню". Виконання освітньої функції - це не тільки викладання для студентів молодших курсів. Це ще й донесення останніх досягнень до викладачів, які хочуть хоч трохи наукою займатись, але не можуть це робити повноцінно.
А щодо закупівлі книжок з заходу - не знаю як у вас у філології, у моїй науці, щоб просто розуміти оті західні книжки, треба читати ті статті та книжки постійно хоча б години дві-три на день (викладачу вузу це просто не під силу). І перекладачів, які здатні ті книжки адекватно перекласти, просто не знаю - філолог того не перекладе ніколи, треба бути "в темі", тобто професійно цією наукою займатись. А ще ті західні книжки хтось мусить для початку читати та відбирати для перекладу. Переклад потребує тривалого часу, тобто читання монографій - це ознайомлення з результатами десятирічної давності.
Для вирішення складних питань замість власних науковців можна запрошувати іноземних консультантів. Тобто навіть для конкретних задач науковці непотрібні. Потім результати їхньої роботи перекладуть перекладачі-філологи, і ніхто нічого не зрозуміє, якщо не буде спеціалістів у певній галузі. Приклади бачила.
2005.04.26 | Сергій Вакуленко
Re: З визнання теперішніх реалій
Iryna_ пише:> Я б зрозуміла політиків, якби вони чесно сказали, що наука - то є власні забаганки вчених, і ми на це гроші не витрачатимемо.
Політики ніколи нічого не кажуть чесно.
> А раз немає сміливості це сказати, і люди думають, що роблять потрібну роботу - за це треба платити, і думати, як адекватно оцінювати та відбирати людей.
Наукові працівники не повинні "думати, що роблять". Вони повинні мати якісь аналітичні здібності.
> Бо політики добре знають, що якщо вони те відкрито скажуть, їм до Ніязова, а не в Європу.
Проблема не так у політиках, як у науковцях. То вони повинні донести певні думки до політиків і до суспільства в цілому. Бо вони ж наче як трохи більше від инших знають. А може, їм нема чого сказати? Як Патонові сьогодні?
> Чесно ніхто на реалії дивитись не хоче (тобто або реформувати науку з тим, щоб були реальні результати за мінімальні кошти, або чесно все закрити і всіх на вулицю).
Ніхто — це хто? Патон (сьогодні розлого цитований)? Неспроможність Академії обрати собі иншого Президента свідчить про її цілковиту яловість. Що ж до "на вулицю"... для багатьох то буде внутрішнє звільнення. Бо скільки ж тих науковців животіє за інерцією, нічого корисного не роблячи? Нехай би наважилися на щось нове.
Тут уже писав один, що за його спостереженнями в кожному науковому колективі 5% активних дослідників і 95% баласту. Його теорія полягає в тому, що то є об'єктивні цифри, які змінити не можна. Натомість я не можу собі уявити, щоб хтось у нормальній країні терпів не 95%, а хоч би навіть 25% баласту.
До речі, підтвердження цих цифр маю з власного недавнього досвіду. Двійко моїх знайомих пенсіонерів (колишніх співробітників академічного інституту) виконали за три місяці "ліве" замовлення на конструкцію певного аґреґата (включно з кресленнями). Як вони мені розповідали, за совкових часів то була б робота на півроку для відділу з 25 осіб.
> Суспільство має певні амбіції - рухатися в Європу і до прогресу. І вчені допомагають суспільству реалізувати ті амбіції. Як і спортивні та шкільні олімпіади.
Не знаю, що таке "рухатися в Європу і до проґресу". Якраз оце — фрази з арсеналу політиків, а не науковців. Був у багатьох європейських країнах, де, за моїми спостереженнями, якось дають собі раду без академій і навіть не мають титулу "академік".
> Суспільству також потрібні люди, як просто розуміють, що відбувається в сучасній науці,і можуть зрозуміти наукові новини з розвинених країн.
Безперечно. І їх наразі силкуються вишколювати оті бідолашні університети без допомоги від Академії.
> Тобто наука насправді крім "креативної" - створення нових знань - має ще три функції - "амбіційну", "експертну" та "освітню". Виконання освітньої функції - це не тільки викладання для студентів молодших курсів. Це ще й донесення останніх досягнень до викладачів, які хочуть хоч трохи наукою займатись, але не можуть це робити повноцінно.
>
> А щодо закупівлі книжок з заходу - не знаю як у вас у філології, у моїй науці, щоб просто розуміти оті західні книжки, треба читати ті статті та книжки постійно хоча б години дві-три на день (викладачу вузу це просто не під силу).
Університетський викладач на Заході (навіть у Польщі) має навантаження 200-250 авдиторних годин на рік, тобто менше, ніж одну годину на день. Тому він має час на лектуру. Університетський викладач в Україні має 800 авдиторних годин на рік і ще десь підробляє в иншому місці на другі 800 годин.
> І перекладачів, які здатні ті книжки адекватно перекласти, просто не знаю - філолог того не перекладе ніколи, треба бути "в темі", тобто професійно цією наукою займатись. А ще ті західні книжки хтось мусить для початку читати та відбирати для перекладу.
Та нехай би чужими мовами читали.
Переклад потребує тривалого часу, тобто читання монографій - це ознайомлення з результатами десятирічної давності.
Для нас, боюся, й це буде революція у свідомості.
> Для вирішення складних питань замість власних науковців можна запрошувати іноземних консультантів. Тобто навіть для конкретних задач науковці непотрібні. Потім результати їхньої роботи перекладуть перекладачі-філологи, і ніхто нічого не зрозуміє, якщо не буде спеціалістів у певній галузі.
Я, філолог, не раз працював замолоду перекладачем, щоправда, не в наукових справах, а в виробничих. Мій досвід свідчить: добрий фахівець усе зрозуміє з одного натяку. Якщо не зрозуміє, значить кепський фахівець, і гнати його треба під три чорти.
А взагалі-то, щодо перекладів, існує таке поняття, як наукове редаґування. Знов-таки мій досвід свідчить, що в багатьох випадках путнього наукового редактора для перекладу годі знайти, хоча докторів наук із відповідного фаху — сила силенна. То виникає запитання: що ж то за доктори наук? І чи варто їм платити гроші?
2005.04.26 | Хома Брут
пораду від п.Вакуленко - в дію
Сергій Вакуленко пише:> Мій досвід свідчить: добрий фахівець усе зрозуміє з одного натяку. Якщо не зрозуміє, значить кепський фахівець, і гнати його треба під три чорти.
Я пропоную цю епохальну пораду застосувати до її автора, який п.Ірину не зрозумів навіть після другого пояснення.
Якщо ж серйозно говорити про нефаховий науковий переклад - ось смішний випадок. Колись читав книжку, де одну формулу було пояснено як результат розкладу "по напівінтегральним ступеням". Я майже впав у розпач від тої мудрості і вже ніколи на сподівався дізнатись що ж таке "напівінтегральні ступені". Аж через місяців надцять вийшло зрозуміти - то був переклад слова "half-integer" (напівцілі: 1/2, 3/2, 5/2 і т.д.)
З жахом чекаю висновків пана філолога
2005.04.26 | Сергій Вакуленко
Re: пораду від п.Вакуленко - в дію
Хома Брут пише:> Якщо ж серйозно говорити про нефаховий науковий переклад - ось смішний випадок. Колись читав книжку, де одну формулу було пояснено як результат розкладу "по напівінтегральним ступеням". Я майже впав у розпач від тої мудрості і вже ніколи на сподівався дізнатись що ж таке "напівінтегральні ступені". Аж через місяців надцять вийшло зрозуміти - то був переклад слова "half-integer" (напівцілі: 1/2, 3/2, 5/2 і т.д.)
>
> З жахом чекаю висновків пана філолога
Філологічний висновок:
Коли вже якийсь дурко написав "по напівінтегральнИМ ступенЯМ", то це означає, що він не тільки англійської, а й української мови не знає. Питання до тих, хто таким людям доручає роботу. Серед філологів, звісно, не менше таких, кого треба гнати під три чорти, ніж серед инших. Але звідки відомо, що це перекладав філолог? Особливості граматики радше свідчать на користь якоїсь иншої освіти...
2005.04.26 | Хома Брут
наїзд цей не на філологів, а на переклад без розуміння змісту
Сергій Вакуленко пише:> Серед філологів, звісно, не менше таких, кого треба гнати під три чорти, ніж серед инших. Але звідки відомо, що це перекладав філолог? Особливості граматики радше свідчать на користь якоїсь иншої освіти...
Суть не в тому філолог чи не філолог. Людина перекладала не розміуючи змісту, тому помилилась по суті. Проблема не в тому, що форми слів неправильні - слова неправильні і тому неможливо зрозуміти зміст перекладу. Саме про це писала Ірина, НМД.
> Коли вже якийсь дурко написав "по напівінтегральнИМ ступенЯМ", то це означає, що він не тільки англійської, а й української мови не знає.
Переклад був російською. Український варіант мій. Тому мене треба покритикувати шляхом поясннення як треба писати та відмінювати слово "напівінтегральні".
2005.04.26 | Iryna_
Re: наїзд цей не на філологів, а на переклад без розуміння змісту
Ми тут трохи відхилилися від теми з обговоренням перекладів. Сорі, але ви мене не переконаєте у тому, що філолог може правильно перекласти будь-який текст з природничих наук. Не думаю, що варто тут наводити колекцію прикладів. Словники найчастіше irrelevant. А при зворотньому перекладі наукового тексту англійською ви артиклі правильно не розставите, я вже не кажу про переклад. Тобто висновок - якщо людина хоче займатись наукою, то мусить вчити англійську. А якщо не знає, то це не зовсім науковець. Це можна вибачити старшому поколінню, але молоді треба не на перекладачів сподіватись, а вчити англійську. Тим, хто не знає - шукати співробітників, співавторів і так далі, які знають. У всіх країнах науковці англійську якосб знають, а наші що - дурніші?Щодо наукового редагування, до мене часто приходять і просять "відредагувати". Щодо книжок посилаю подалі одразу - півроку на них у мене немає. А щодо статей, наукове редагування з мого досвіду - це повне переписування перекладу з моральними збитками від помилок "перекладача". А вважається, що перекладач переклав, а я так, трошки продивилась.
А по темі про реформування - наше начальство сказало, що ніхто нікого не закриває. Навпаки, більше грошей дали академії, і будуть на базі академії відкривати "вищі школи" різних наук (наскільки я знаю, Вища школа права і Вища школа філософіі вже є), магістратуру та аспірантуру. Найсмішніше те, що реформувати академію вони збирають років 5-10.
2005.04.26 | Георгій
Наукова інформація
Iryna_ пише:> Ми тут трохи відхилилися від теми з обговоренням перекладів. Сорі, але ви мене не переконаєте у тому, що філолог може правильно перекласти будь-який текст з природничих наук. Не думаю, що варто тут наводити колекцію прикладів. Словники найчастіше irrelevant. А при зворотньому перекладі наукового тексту англійською ви артиклі правильно не розставите, я вже не кажу про переклад. Тобто висновок - якщо людина хоче займатись наукою, то мусить вчити англійську. А якщо не знає, то це не зовсім науковець. Це можна вибачити старшому поколінню, але молоді треба не на перекладачів сподіватись, а вчити англійську. Тим, хто не знає - шукати співробітників, співавторів і так далі, які знають. У всіх країнах науковці англійську якосб знають, а наші що - дурніші?
(ГП) Я з цим повністю згідний, пані Ірино. Власне, мабуть взагалі не треба перекладати оригінальні статті з природничих наук, чи монографії, чи підручники з англійської мови на українську. Українська наукова молодь повинна їх бачити в оригіналі і читати так, як вони написані. Проте як це зробити? Я, наприклад, знаю від видавників, що мій навчальний посібник з імунології, написаний англійською мовою і виданий видавництвом "Макгроу-Гілл," ПРОДАЄТьСЯ в Україні. Але, по-перше, чи про це люди в Україні знають? По-друге, мабуть же ціна завелика. По-третє, а чи потрібна комусь та клітинна і молекулярна імунологія? Студентам, наприклад, хіба вона потрібна? Мабуть ні...
> Щодо наукового редагування, до мене часто приходять і просять "відредагувати". Щодо книжок посилаю подалі одразу - півроку на них у мене немає. А щодо статей, наукове редагування з мого досвіду - це повне переписування перекладу з моральними збитками від помилок "перекладача". А вважається, що перекладач переклав, а я так, трошки продивилась.
(ГП) Дуже знайоме почуття... У мене самого була в житті така смуга, коли я вирішив бути великим філантропом і редагувати статті своїх колишніх колег з Києва і з Москви. Але це виявилося просто неможливим, тому що вони пишуть ці статті російською мовою, а потім перекладають, як вже вміють, свій російський текст на англійську мову. Редагувати такий "англійський" текст - це просто кошмар, пекло. Але я їх не звинувачую, тому що колись я сам так писав. Ніколи не забуду свою першу статтю, написану нібито англійською мовою для міжнародного журналу. Редактор журналу виявився доброю душею і "поправив" мій англійський текст. В очах почервоніло, коли я подивився на цю правку. Взагалі єдиний спосіб навчитися писати по-англійськи - це ДІЙСНО ПИСАТИ по-англійськи, а не писати спочатку якоюсь іншою мовою, а потім перекладати свій власний витвір на англійську.
> А по темі про реформування - наше начальство сказало, що ніхто нікого не закриває. Навпаки, більше грошей дали академії, і будуть на базі академії відкривати "вищі школи" різних наук (наскільки я знаю, Вища школа права і Вища школа філософіі вже є), магістратуру та аспірантуру. Найсмішніше те, що реформувати академію вони збирають років 5-10.
(ГП) Ну що ж, хай щастить...
2005.04.26 | Сергій Вакуленко
Re: наїзд цей не на філологів, а на переклад без розуміння змісту
Iryna_ пише:> А по темі про реформування - наше начальство сказало, що ніхто нікого не закриває. Навпаки, більше грошей дали академії, і будуть на базі академії відкривати "вищі школи" різних наук
Сподіваюся, не всі ті науки будуть коґнітивні.
2005.04.26 | Сергій Вакуленко
Тоді шануйтеся
Хома Брут пише:> Переклад був російською. Український варіант мій. Тому мене треба покритикувати шляхом поясннення як треба писати та відмінювати слово "напівінтегральні".
Бо не з вашим знаттям мови братися за критику перекладів.
2005.04.27 | Хома Брут
на форумі ображатись, все одно що ...
1. п.Сергію, я ціную те, що Ви робите. І тому я не розумію, чому Ви переводите розмову в площину чіпляння до несуттєвих питань (напр. чи знаю я укрмову). Ви пишете радикальним стилем і захищаєте свої тези з примкненим багнетом, наче читачи форуму сидять в офісах академії і щось вирішують. НМД функціональність форума зовсім інша. На ньому можна знайти однодумців, або покричати в порожнечу.2. Ну я згідний, напевно Ви після певної практики і інтенсивної роботи з фахівцями (скажімо через місяць) зможете перекладати статті з теорії чисел. А ще через місяць - з теорії графів. Але це одинокий приклад. Це забивання цвяхів мікроскопом, а мікроскопів в Україні не так багато. Потрібний або масовий переклад (і невідомо, чи вистачить тих, хто потенційно може навчитись його робити) на який потрібні так само серйозні кошти, або масове володіння англ. мовою.
3. Ви висуваєте ізоляціоністську позицію:
"Иншими словами, вони збираються за українські гроші помножувати знання не в Україні, а деинде".
як само собою зрозумілу. Хоча існує купа аргументів проти розгляду науки як чогось, що може належати одній країні. Якщо вже навіть висувати тезу про те, що праці українських вчених їхні ж колеги в Україні не зможуть прочитати, то лише після того, як назвати ціну, в яку обійдеться доступ до фахових видань потрібних тим приблизно 20 тисячам вчених, що існують в Україні. Як вона співідноситься з бюджетом Академії? З бюджетом мін. освіти? З вартістю "Криворіжсталі"?
А крім того, теза ж була в тому, що якщо в наукових співробітників нема доступу до світової літератури, то те, що вони друкують дома, нібито якраз "для українського суспільства", може легко виявитись не вартим читання. Тобто література все одно має бути. А якщо вона є - нема різниці де друкувати.
2005.04.27 | Сергій Вакуленко
Re: на форумі ображатись, все одно що ...
Хома Брут пише:> 1. п.Сергію, я ціную те, що Ви робите. І тому я не розумію, чому Ви переводите розмову в площину чіпляння до несуттєвих питань (напр. чи знаю я укрмову).
То не є несуттєве питання. Я люблю полемізувати з тими, хто здає собі справу з того, що він знає, а чого не знає. Намагаюся й сам не смішити людей епохальними відкриттями в чужих галузях. Ціную «Майдан» за те, що тут ця позиція має шанси бути толерованою.
> Ви пишете радикальним стилем і захищаєте свої тези з примкненим багнетом, наче читачи форуму сидять в офісах академії і щось вирішують.
Насправді мій стиль компромісний, а в академічних офісах уже давно ніхто нічого не вирішує.
> НМД функціональність форума зовсім інша. На ньому можна знайти однодумців, або покричати в порожнечу.
«Майдан» відрізняється від инших тим, що тут можна когось у чомусь переконати.
> 2. Ну я згідний, напевно Ви після певної практики і інтенсивної роботи з фахівцями (скажімо через місяць) зможете перекладати статті з теорії чисел. А ще через місяць - з теорії графів. Але це одинокий приклад. Це забивання цвяхів мікроскопом, а мікроскопів в Україні не так багато. Потрібний або масовий переклад (і невідомо, чи вистачить тих, хто потенційно може навчитись його робити) на який потрібні так само серйозні кошти, або масове володіння англ. мовою.
Друге потрібніше. Але казати, що перше — неможливе... теж дивно. За моїми спостереженнями проблема полягає не так у перекладачах, як у видавництвах (кваліфікованих наукових видавництв не знаю жодного).
> 3. Ви висуваєте ізоляціоністську позицію:
>
> "Иншими словами, вони збираються за українські гроші помножувати знання не в Україні, а деинде".
То не є ізоляціоністська позиція. Я ж не кажу, що того не треба робити. Я кажу, що буде дивно платити великі гроші з українського бюджету ЛИШЕ задля того, щоб в американському журналі з'явилася 1001-ша стаття.
> як само собою зрозумілу. Хоча існує купа аргументів проти розгляду науки як чогось, що може належати одній країні. Якщо вже навіть висувати тезу про те, що праці українських вчених їхні ж колеги в Україні не зможуть прочитати, то лише після того, як назвати ціну, в яку обійдеться доступ до фахових видань потрібних тим приблизно 20 тисячам вчених, що існують в Україні. Як вона співідноситься з бюджетом Академії? З бюджетом мін. освіти? З вартістю "Криворіжсталі"?
То все — спадок старих часів, коли заощаджували на всьому, крім озброєнь. Не заведено було передплачувати зарубіжної періодики. Насправді для держави то невеликі кошти. У Польщі, тільки трішки багатшій від нас, тих журналів і монографій бібліотеки отримують тисячі. А в нас... треба зробити крок до цивілізації.
>
> А крім того, теза ж була в тому, що якщо в наукових співробітників нема доступу до світової літератури, то те, що вони друкують дома, нібито якраз "для українського суспільства", може легко виявитись не вартим читання. Тобто література все одно має бути. А якщо вона є - нема різниці де друкувати.
Ідеться не лише про друк. Якраз я осбисто підтримую й друк у закордонних виданнях і їх закупівлю для українських потреб, і конечність навчити науковців однієї-двох чужих мов. При тому мусить бути й література українською мовю (ориґінальна та перекладна). Головне ж: Академія повинна дбати не лише про власні корпоративні інтереси. Ідеологія "Ми робимо за державні гроші, що хочемо, і самі знаємо, чи це добре, чи погано" (а до того звикли, й це комфортно) саму ж Академію заведе в глухий кут. Розмови про реорганізацію почалися лише через те, що фінансування скоротилося. Якщо знову дати гроші, ніхто про реформи й не згадає. А вони потрібні вкрай. Принаймні, в тих ділянках, де я орієнтуюся, дотеперішні здобутки академічних інститутів виглядають блідо, якщо не смішно. Життєвий досвід підказує, що подібну ситуацію можна припустити й у решті галузей.
Моя позиція: збільшення фінансування без зміни системи лише подовжить агонію, але не врятує від загибелі нежиттєздатну систему. Що скорше це усвідомлять самі науковці, то більші їх шанси знайти собі місце у зміненому суспільстві.
2005.04.27 | Iryna_
Re: на форумі ображатись, все одно що ...
Пане Сергію,У радянські часи західних журналів у нас було повно (з природничих наук). Хоча деякі були тільки в Москві, офіційно (навіть аспірантам) можна було одержати раз на рік відрядження спеціально в бібліотеку.
Припинилося це з 1993 р. По-перше, грошей не стало, по-друге, почався процес значного подорожчання самих іноземних журналів. Зараз вихід - це не передплата окремих зарубіжних журналів, а доступ до електронних мереж, що надають доступ до більшості журналів. Зараз в Україні такий доступ є за допомогою гранту INTAS через бібліотеку Києво-Могилянської Академії. Тобто Ви пишете за адресою
library(at)ukma.kiev.ua
і вам висилають потрібну статтю в електронному вигляді.
Я не знаю, чи є там доступ до гуманітарних журналів, проте для природничих наук досить широкий набір.
А для порівняння, як виглядають досягнення українських вчених (блідо чи ні) саме й треба публікуватись у міжнародних журналах та їх читати.
2005.04.27 | Сергій Вакуленко
Re: на форумі ображатись, все одно що ...
Iryna_ пише:> Пане Сергію,
>
> У радянські часи західних журналів у нас було повно (з природничих наук). Хоча деякі були тільки в Москві, офіційно (навіть аспірантам) можна було одержати раз на рік відрядження спеціально в бібліотеку.
Повно — це якщо не знати, скільки їх насправді є. Але в Москві, маєте рацію, їх було набагато більше. Ваше уявлення про повноту теж пов'язане з доступом до київських фондів. Тоді була єрархія: до столиці — найбільше, до столиць союзних республік — менше, до инших місць іще менше.
> Припинилося це з 1993 р. По-перше, грошей не стало, по-друге, почався процес значного подорожчання самих іноземних журналів. Зараз вихід - це не передплата окремих зарубіжних журналів, а доступ до електронних мереж, що надають доступ до більшості журналів. Зараз в Україні такий доступ є за допомогою гранту INTAS через бібліотеку Києво-Могилянської Академії. Тобто Ви пишете за адресою
> library(at)ukma.kiev.ua
> і вам висилають потрібну статтю в електронному вигляді.
Дай Боже.
> Я не знаю, чи є там доступ до гуманітарних журналів, проте для природничих наук досить широкий набір.
У гуманітарних науках немає поняття "останні досягнення". Тому потрібен доступ до значно більшого обсягу літератури, писаної в різні часи в різних країнах і різними мовами.
> А для порівняння, як виглядають досягнення українських вчених (блідо чи ні) саме й треба публікуватись у міжнародних журналах та їх читати.
Е, ні, цього не досить. Треба не тільки статейки, а й книжки путні писати.
2005.04.27 | Георгій
Статті і книги
Сергій Вакуленко пише:> Iryna_ пише:
> > А для порівняння, як виглядають досягнення українських вчених (блідо чи ні) саме й треба публікуватись у міжнародних журналах та їх читати.
(ГП) У природничих науках - безумовно!!! Не тільки для порівняння, але і для того, щоби результати експериментів помітили і оцінили науковці, які працюють саме над цією проблемою, незалежно від їх географії. Наприклад, якщо я, імунолог, маю якийсь результат стосовно селекції попередників Т-лімфоцитів у тимусі, для мене КОНЧЕ важливо, щоби цей результат (тобто його справжню новизну і справжнє значення для МИСЛЕННЯ імунологів) оцінили такі експерти, як Павел Киселюв (Вроцлав), Гаральд фон Бемер (Базель), Антоніу Кутінью (Париж), Поллі Метцінгер (Бетезда, шт. Меріленд), Майкл Беван (Сіетл, шт. Вашінгтон), Тасуку Хондзьо (Осака) і інші, причому якомога швидше, тому що через кілька років цей результат отримає хтось інший і мій результат, таким чином, стане вторинним і нікому не буде цікавий. Швидка оцінка експериментального результату міжнародною спільнотою вузьких фахівців у конкретній галузі природничих наук досягається ТІЛЬКИ, ВИКЛЮЧНО шляхом публікації даних у відомих міжнародних журналах високого рейтингу. Якщо ця оцінка позитивна, ім'я науковця швидко популяризується через публікації його оглядів у спеціальних журналах, через його запрошення на авторитетні конференції і т.д. А вже далі ідуть (якщо науковець того бажає) контракти з фармацевтичними компаніями, впровадження висновків із нового спостереження у практичне життя, нові медичні препарати і т.д. Іншого шляху нема.
> Е, ні, цього не досить. Треба не тільки статейки, а й книжки путні писати.
(ГП) Так, тут не сперечаюся, треба. Але саме писати, а не перекладати. Думаю, практика перекладу з англійської мови для природничих наук вже просто втратила всякий сенс. Треба писати або англійською (для світу), або українською (виключно для українських студентів, якщо вони і їх викладачі цього хочуть). Останнє має значення не стільки для освіти української наукової молоді (ця молодь мусить читати англійською!), скільки просто для збереження традиції спілкування українців в усіх сферах життя мовою їх народу.
2005.04.27 | Сергій Вакуленко
Re: Статті і книги
Георгій пише:> Думаю, практика перекладу з англійської мови для природничих наук вже просто втратила всякий сенс. Треба писати або англійською (для світу), або українською (виключно для українських студентів, якщо вони і їх викладачі цього хочуть). Останнє має значення не стільки для освіти української наукової молоді (ця молодь мусить читати англійською!), скільки просто для збереження традиції спілкування українців в усіх сферах життя мовою їх народу.
Не втратила. По-перше, перекладені книжки будуть у кілька разів дешевші від ориґінальних. По-друге, не вся наукова молодь володіє англійською мовою в достатньому обсязі, та й відповідних словників бракує. По-третє, або я дуже помиляюся, або в кожній науці є певний набір фундаментальних речей, на яких ґрунтується всяке подальше дослідження. Ось вони й мають бути уприступнені в якісних перекладах, щоб студент одразу вчився чогось путнього (принаймні в тих галузях, де ми або дуже відстаємо, або не маємо конкурентоспроможних книжок, — адже переклад виконується значно швидше, ніж створення власної літератури).
2005.04.27 | Георгій
Re: Статті і книги
Сергій Вакуленко пише:> Георгій пише:
>
> > Думаю, практика перекладу з англійської мови для природничих наук вже просто втратила всякий сенс. Треба писати або англійською (для світу), або українською (виключно для українських студентів, якщо вони і їх викладачі цього хочуть). Останнє має значення не стільки для освіти української наукової молоді (ця молодь мусить читати англійською!), скільки просто для збереження традиції спілкування українців в усіх сферах життя мовою їх народу.
>
> Не втратила. По-перше, перекладені книжки будуть у кілька разів дешевші від ориґінальних.
(ГП) Пане Сергію, а чи це дійсно так? Мій власний досвід цього не підтверджує. Мій посібник, "Schaum's Outline: Theory and Problems of Immunology," виданий американською компанією "McGraw-Hill," за американськими законами належить цій компанії. Я, звичайно, можу його перекласти на українську мову, але ВИДАТИ цей переклад в Україні я не можу - це було б порушенням американського законодавства про копірайт. Я можу видати цей переклад тільки тоді, коли компанія "McGraw-Hill" офіційно дасть на це згоду, а вона таку згоду дасть тільки за ДУЖЕ великі гроші (десятки тисяч доларів, якщо не сотні). Я думаю, якби я просто написав інший посібник, а не перекладав цей, друкування мого оригінального посібника обійшлося б значно дешевше.
>По-друге, не вся наукова молодь володіє англійською мовою в достатньому обсязі, та й відповідних словників бракує.
(ГП) Це дуже серйозна проблема, але чи варто її "лікувати" перекладами англомовних статей чи монографій?
>По-третє, або я дуже помиляюся, або в кожній науці є певний набір фундаментальних речей, на яких ґрунтується всяке подальше дослідження. Ось вони й мають бути уприступнені в якісних перекладах, щоб студент одразу вчився чогось путнього (принаймні в тих галузях, де ми або дуже відстаємо, або не маємо конкурентоспроможних книжок, — адже переклад виконується значно швидше, ніж створення власної літератури).
(ГП) Взагалі так, але практично, мені здається, це можна було б зробити не перекладами, а друкуванням оригінальних підручників чи методичок для ВНЗ українською мовою. Голандці це роблять, наскільки мені відомо від моїх друзів з університету міста Вахенінхен.
2005.04.27 | Сергій Вакуленко
Re: Статті і книги
Георгій пише:> Сергій Вакуленко пише:
> > Не втратила. По-перше, перекладені книжки будуть у кілька разів дешевші від ориґінальних.
> (ГП) Пане Сергію, а чи це дійсно так? Мій власний досвід цього не підтверджує. Мій посібник, "Schaum's Outline: Theory and Problems of Immunology," виданий американською компанією "McGraw-Hill," за американськими законами належить цій компанії. Я, звичайно, можу його перекласти на українську мову, але ВИДАТИ цей переклад в Україні я не можу - це було б порушенням американського законодавства про копірайт. Я можу видати цей переклад тільки тоді, коли компанія "McGraw-Hill" офіційно дасть на це згоду, а вона таку згоду дасть тільки за ДУЖЕ великі гроші (десятки тисяч доларів, якщо не сотні). Я думаю, якби я просто написав інший посібник, а не перекладав цей, друкування мого оригінального посібника обійшлося б значно дешевше.
Проблема з авторськими правами існує, але її можна якось розв'язувати. Инколи можна домовитися з видавництвом, инколи з автором. Не знаю, чи про підручники, а про монографії (в моїй галузі) домовитися можна напевно. А підручники справді краще писати свої. Крім того, можна перекладати добрі книжки не обов'язково з англійської. Авторські права на монографію, видану котроюсь иншою мовою (а може й на підручник) коштуватимуть набагато менше.
> >По-друге, не вся наукова молодь володіє англійською мовою в достатньому обсязі, та й відповідних словників бракує.
> (ГП) Це дуже серйозна проблема, але чи варто її "лікувати" перекладами англомовних статей чи монографій?
Варто. Бо йдеться про засвоєння певних моделей думання та стилістичних кліше. Потім значно легше буде їх віднаходити в чужомовному тексті. Пам'ятаю, коли я навчався різних мов іще за совкових часів, можна було вільно купувати газети всяких соціялістичних країн. То там, коли йшлося про політику, можна було перекладати, знаючи два-три слова з десятьох, — настільки легко вгадувалася решта. Таким робом мова легше входить у голову.
> >По-третє, або я дуже помиляюся, або в кожній науці є певний набір фундаментальних речей, на яких ґрунтується всяке подальше дослідження. Ось вони й мають бути уприступнені в якісних перекладах, щоб студент одразу вчився чогось путнього (принаймні в тих галузях, де ми або дуже відстаємо, або не маємо конкурентоспроможних книжок, — адже переклад виконується значно швидше, ніж створення власної літератури).
> (ГП) Взагалі так, але практично, мені здається, це можна було б зробити не перекладами, а друкуванням оригінальних підручників чи методичок для ВНЗ українською мовою. Голандці це роблять, наскільки мені відомо від моїх друзів з університету міста Вахенінхен.
Своє завжди краще, коли воно є (та ще й добре). А коли нема, то треба зараджувати скруті.
2005.04.30 | Хома Брут
про 1001-шу статтю
> > 3. Ви висуваєте ізоляціоністську позицію:> > "Иншими словами, вони збираються за українські гроші помножувати знання не в Україні, а деинде".
> То не є ізоляціоністська позиція. Я ж не кажу, що того не треба робити. Я кажу, що буде дивно платити великі гроші з українського бюджету ЛИШЕ задля того, щоб в американському журналі з'явилася 1001-ша стаття.
Можливо ми зараз дійшли до різниць в специфіці наук. В природничих науках стаття, в першу чергу експериментальна, не уособлює весь продукт діяльності дослідника та наукової установи. Поясню на прикладі фізики. Якщо працівник ФТІНТу друкує статтю в Physical Review Letters, то це означає, що він з колегами в м. Харкові, по проспекту Мумії 47, побудували установку, яка "відповідає світовим стандартам". Установка, вміння нею користуватись, знання як і для чого вона працює знаходяться в Харкові. Якщо не дай Боже ця галузь науки буде мати вихід на техніку і економіку, ці науковці можуть швидко це зрозуміти і розказати про це інженерам і т.д. В цьому ракурсі держава платить за те, що існують люди готові працювати з новим знанням. Стаття - необхідна частина їх існування.
Алегорично, я те саме сказав би так: гіпотетична перемога на Парижському авіашоу може розглядатись як розвага громадян Франції і цьому сенсі бути класифікованою як внесок в чуже життя. Насправді ж це лише признання пост-фактум надбання громадянами України діючої авіаіндустрії.
2005.04.30 | Iryna_
Re: про 1001-шу статтю
Дуже хороше пояснення. Прямо можна використовувати у різних паперах з пропозиціями про реформування.Тобто навіть в теоретичних науках публікації у хороших журналах свідчать про те, що люди щось у сучасній науці розуміють.
2005.04.30 | Сергій Вакуленко
Re: про 1001-шу статтю
І хто б же про це сперечався? Чим більше статей, тим краще.От тільки, якщо цим усе й обмежиться, який буде зв'язок між наукою та українським суспільством?
На авіашоу можна взяти перше місце, вклавши декілька мільярдів у проєкт, а потім виявиться, що літак особливо нікому й не потрібен. Наче якісь такі проблеми в українських літакобудівників недавно й були, чи не так? То чи можна вважати витрачання коштів на створення такого літака дуже ефективним? І чи швидко знайдуться кошти на наступний літак?
Скажімо, особисто я колись теж тішився з визнання мого накового рівня, коли мої праці друкували за кордоном. Потім побачив, що для моїх українських колеґ вони просто не існують. Якщо хтось і використовує ці публікації, то тільки колеґи західні. Коли я це зрозумів, став найцікавіші (на мою думку) речі друкувати в двох варіянтах: котроюсь із європейських мов за кордоном та українською в Україні (хоча українська держава дотепер ніяк не сприяла ані появі перших, ані других). Мотиви — більше патріотичні. У таких самих умовах працює переважна більшість моїх колеґ в університетах (зокрема, за публікації треба платити з власної кишені). Тому мені видаються дивними претензії науковців академічних: "Платіть нам гроші, а ми будемо доводити світові, що ми чогось варті". Притому в тих галузях, у яких я трохи розуміюся, "академічні" здобутки часто нагадують циганський пшик.
2005.04.30 | Георгій
Re: про 1001-шу статтю
Сергій Вакуленко пише:> І хто б же про це сперечався? Чим більше статей, тим краще. От тільки, якщо цим усе й обмежиться, який буде зв'язок між наукою та українським суспільством?
(ГП) Що б там не було, "якби" все цим обмежилося, *зараз* проблема саме у тому, що українські науковці НЕ публікуються у цікавих міжнародних журналах (я маю на увазі науковців-природознавців). Наскільки мені відомо, зараз свої результати у міжнародні журнали з широким колом читачів надсилають головним чином ті українські природознавці, які працюють за межами України і уособлюють американські чи західноєвропейські наукові лабораторії. А що коли серед тих "1001-х статей" буде епохальне відкриття? Або, з другого боку, що коли якась наукова лабораторія в Україні вже зробила епохальне відкриття, але про нього ніхто, окрім співробітників цієї лабораторії, не знає? Прецедент маємо - Сергій Гершензон у 1950-х - 1960-х роках відкрив феномен зворотньої транскрипції, працюючи у Києві і НЕ публікуючи своїх результатів у вигляді "1001-ї статті." А це відкриття - мало не найважливіше з усього, зробленого біологами у 20-му сторіччі після відкриття подвійної спіралі Уотсоном і Кріком і після розшифровки генетичного коду Ніренбергом і Маттеї.
> (...) особисто я колись теж тішився з визнання мого накового рівня, коли мої праці друкували за кордоном. Потім побачив, що для моїх українських колеґ вони просто не існують. Якщо хтось і використовує ці публікації, то тільки колеґи західні. Коли я це зрозумів, став найцікавіші (на мою думку) речі друкувати в двох варіянтах: котроюсь із європейських мов за кордоном та українською в Україні (хоча українська держава дотепер ніяк не сприяла ані появі перших, ані других). Мотиви — більше патріотичні.
(ГП) Я одного разу теж таке зробив - надрукував огляд літератури і гіпотезу про патогенез аутоімунної гемолітичної анемії українською мовою в одному з київських біологічних журналів. Але я не думаю, що хтось в Україні той мій огляд серйозно прочитав і щоби той огляд на цього "когось в Україні" хоч якось вплинув. Мої колеги в Університеті штату Місісіпі сказали, що я дарма згаяв час і сили. Тоді я на них образився, а зараз думаю, що вони, на жаль, мали рацію.
2005.05.11 | Андрій З.
Re: про 1001-шу статтю
Сергій Вакуленко пише:> От тільки, якщо цим усе й обмежиться, який буде зв'язок між наукою та українським суспільством?
Ця дискусія ще раз показує, що потрібен різний підхід при реформуванні різних галузей наук. Якщо Ваша праця може безпосередньо впливати на українське суспільство, то Вам, звичайно, краще публікуватись в українських журналах. У моїй науці, ситуація інша. Я знаю, що моїми результатами може закікавитись кілька десятків науковців (не більше сорока), які живуть по цілому світі. Реально, якщо статтю прочитало 20 чоловік, то це вже успіх. Якщо я опублікую статтю українською мовою, то її не прочитає ніхто. Тут не йдеться про визнання. Я просто ізолююсь від міжнародного процесу пошуку істини в даному питанні, а мої результати втрачають всяку цінність, бо про них ніхто ніколи не дізнається.
Біда в тому, що сьогодні в Україні багато хто так і працює. Існують цілі "школи" і "напрямки" для внутрішнього користування, які не цікавляться останніми світовими досягненнями в своїй галузі і світ нічого про них не знає.
2005.04.26 | Olha_K
Про магістратуру - чиста правда
>Щодо студентів для нових вузів, КНУ ім. Шевченка бере в магістратуру десь 25% випускників. Так що студенти і вузи матимуть вибір.Пан Вакуленко вже відповів, я Вам ще більше скажу. Спеціалістів від магістрів відрізняють оцінки у заліковці: вони вчаться на тих самих курсах, отримують ту саму підготовку (ну може одну додаткову пару на тиждень поставлять), і перед цим останнім курсом є просто студентами 4-го. Пам"ятаю, як мою подружку викликали в деканат та спитали чи вона "йде на магістерський диплом", тобто має 75% п"ятірок. Жодної різниці у потоці для неї не було. Жодна людина не прийшла в "магістратуру" з вулиці.
>До того ж, така магістратура була б надзвичайно корисна для кращих студентів провінційних вузів, батьки яких не мали грошей послати їх вчитися у Київ з 1 курсу.
Я собі не уявляю, як за сьогоднішніх умов хтось може просто так поступити на п"ятий курс університету. А навіть якщо і може, це чистої води зловживання для отримання престижного диплому за один рік. В нас магістратури навіть приблизно немає. Навіть Могилянка не має чітких критеріїв відбору: тести - "за бажанням". Хотіла б я подивитися, як хтось може в Європі чи в Америці "за бажанням" здавати чи не здавати GRE, TOEFL, чи GMAT. І "бакалаврату" як еквівалента вищої освіти у нас також немає.
2005.04.26 | Olha_K
Не знати чи плакати, чи сміятися. Патон про НАНУ
До речі, на Вільному форумі теж фундаментальну науку обговорюютьhttp://www2.maidanua.org/news/download_thread.php3?bn=maidan_free&thread=1113753906&trs=-1
http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=15965666&cat_id=103615
Борис Патон: Роль Національної Академії Наук у житті країни і нові вимоги просто зобов'язують нас піклуватися про подальше підвищення ефективності всієї наукової діяльності
25.04.2005 | 15:18 | В'ячеслав Моїсеєв, Укрінформ версія для друку
У програмі Кабінету Міністрів України "Назустріч людям" поставлене завдання оптимізації діяльності Національної академії наук України з орієнтацією на зближення академічної науки з освітою та промисловістю. У зв'язку з цим в Академії вживаться конкретні заходи, про які розповів президент НАН України Борис Патон.
- Борисе Євгеновичу, для початку, будь ласка, охарактеризуйте ту роль, яку Академія відіграє в житті нашої країни.
- Передусім хочу зазначити, що існування самої Академії протягом уже більш ніж вісімдесяти п'яти років дозволило створити, розвинути і зберегти науку як таку. Причому науку з дуже високим авторитетом у світі. Без Академії про це нічого було б і говорити. З перших своїх днів Академія стала головним центром об'єднання інтелектуального потенціалу нації, його відтворення і збагачення і, головне, - ефективного використання для науково-технічного, соціально-економічного і культурного розвитку країни. Тематично і структурно Академія близька до багатьох провідних наукових організацій розвинутих країн, діяльність яких фінансується головним чином із державних бюджетів. В її історії були і є досягнення, які збагатили світову науку і стали надбанням всього людства. Так що нам є чим пишатися.
Чимало зроблено і після набуття Україною незалежності. Зокрема, створено багато в чому вперше цілий комплекс установ суспільних наук, дуже потрібних суверенній державі. Вони активно брали участь у конституційному процесі, формуванні законодавчої бази, працювали за новими соціогуманітарними напрямами.
Академічна наукова система, як свідчить не тільки вітчизняний, а й зарубіжний досвід, є досить ефективною і вагомою складовою забезпечення життєдіяльності суспільства. І хоча в останні роки з відомих причин наукова сфера зазнала значних втрат, нам вдалося зберегти основні наукові школи та інститути, підтримати на належному рівні дослідження і навіть пристосуватися до нових ринкових умов. Усе це було дуже непросто. Національна академія, як і раніше, залишається одним з провідних наукових центрів світу. А без науки у нашої країни не може бути процвітання і немає майбутнього. Отже, цю систему треба неодмінно зберегти.
- Однак, в останній час на адресу Академії і науки взагалі лунає немало критичних зауважень і навіть обвинувачень у консерватизмі, небажанні змінюватися і неготовність відповідати сучасним вимогам.
- Лунає. Але вони нерідко виникають від незнання істинного стану справ і нерозуміння специфіки науки. Академія, наука, наукові школи, вчені формуються протягом десятиріч зусиллями кількох поколінь, і не можна за дуже короткий час все і раптом змінити. Та чи й треба? Це предмет для дуже серйозного осмислення.
Особливо хотілося б наголосити, що Академія завжди піклувалася про своє вдосконалення. Ще в 1995 році була прийнята програма її реформування.
Це загальна фраза, а якщо її деталізувати, то скажу, що тоді ми переглянули мережу наукових установ. Частина з них була ліквідована, частина переведена на нові принципи фінансування, на госпрозрахунок, багато які перейшли під подвійне підпорядкування ще і до галузевих міністерств та відомств. Створювалися нові структури комерційної спрямованості і проведено інші заходи. В результаті ми стали ефективніше використати бюджетні кошти. Це, в свою чергу, відкрило і нові можливості для реалізації наукових досягнень в різних галузях економіки, активізувати інноваційну діяльність і вирішувати інші завдання.
Нарешті, починаючи з 2002 року, значна частина наших коштів виділяється на програмно-цільових і конкурсних основах у найбільш пріоритетних напрямах. Вони визначені щодо кожного Відділення Академії, а їх у нас чотирнадцять, і відповідають найнагальнішим завданням науки та практики.
- А що можна сказати про результати всієї цієї роботи?
- Багато що можна сказати. І навести конкретні результати. Нам у ряді наукових галузей вдалося зберегти світовий рівень, а в окремих випадках навіть і визначати його. І все-таки, ми повинні зосередитися у тих сферах, де займаємо дійсно передові позиції і можемо забезпечити подальший розвиток науки, адже наука не має кордонів, і якщо ми не будемо йти в ногу з іншими, то опинимося на її задвірках. Але ми повинні також працювати над проблемами, які важливі для нашої держави. Першочерговою з них є енергетика. Передусім, необхідно здійснити комплекс заходів щодо реалізації Енергетичної стратегії України на період до 2030 року. Це відкриє перспективу для швидкої стабілізації і поступового доведення національної енергетики до рівня європейських країн. Над цією програмою наші вчені давно працюють.
Оскільки більше половини електроенергії країни виробляють атомні електростанції, дуже важливим є науковий супровід усієї цієї галузі. З цією метою в 2004 році в Академії було створено Відділення ядерної фізики і енергетики. До нього ввійшли всесвітньо відомий, з справді видатними заслугами Національний науковий центр "Харківський фізико-технічний інститут" і ряд інших інститутів. Головним завданням цього Відділення визначено наукове забезпечення надійного і безпечного функціонування ядерно-енергетичного комплексу. Це величезний обсяг роботи і він під силу вченим Академії.
Також важливе завдання інформатизації суспільства. У нас для цього є чималі можливості. Нагадаю, що нещодавно вчені Інституту кібернетики імені Віктора Михайловича Глушкова створили перший вітчизняний суперкомп'ютер, який дозволяє вирішувати складні завдання. Сюди ж можна віднести наші пропозиції з розвитку вугільної промисловості, експертизі і продовженню термінів експлуатації технічних об'єктів, споруд.
Постійна турбота наших установ спрямована й на створення умов розвитку людини - і духовного, й інтелектуального та її гідного існування. Тут я повинен сказати і про Концепцію демографічного розвитку країни до 2015 року і багатьох інших, комплексних, міждисциплінарних програм і проекти, які безпосередньо пов'язані з найактуальнішими потребами суспільства і країни.
- Борисе Євгеновичу, серед поставлених урядовою програмою завдань є і посилення зв'язку з промисловістю. Це традиційна особливість нашої Академії?
- Так, ще в Радянському Союзі Академія відзначалася саме своєю орієнтацією на потребі виробництва в самому широкому значенні. На базі кількох інститутів у різний час були створені науково-технічні та міжгалузеві комплекси з дослідними заводами, конструкторськими бюро, навчальними та інженерними центрами. Це наша постійна стратегічна турбота. Правда, останніми роками сама промисловість з відомих причин не була спроможна звертатися до науки. Тепер стан змінюється і в результаті цілеспрямованої роботи з відновлення зв'язків науки та виробництва щорічно впроваджується у практику понад дві тисячі новітніх розробок вчених Академії.
Але вже треба не просто вести мову про зв'язки, а про інноваційної взаємодії науки і виробництва. І тут у нас є дуже корисні розробки, в тому числі, щодо законодавчої бази. Дуже важливо визначитися з технологічної складової загальної стратегії розвитку. У зв'язку з цим потрібно вивчити питання діяльності технопарків і технополісів та забезпечити їм можливості для успішного розвитку. Нагадаю, що Академія виступила ініціатором створення в Україні технопарків і перші ці об'єднання було засновано за участю наших провідних інститутів. Набутий досвід свідчить про те, що технопарки є потужним механізмом об”єднання науки та виробничої сфери, здійснення високотехнологічних наукових досліджень і інноваційного поступу вітчизняного виробництва і заслуговують на всебічну підтримку держави.
- Борисе Євгеновичу, серед різних думок щодо майбутнього науки є і пропозиції про підпорядкування наукових установ навчальним закладам, так, як це робиться в деяких зарубіжних країнах. Наскільки це для нас прийнятне?
- Передусім, давайте поставимо запитання: а навіщо це потрібно? Тільки тому, що так уже десь є? Але ж наука за рубежем часто народжувалася в університетському середовищі, хоч і зараз там є немало самостійних крупних наукових центрів. У нас цей процес проходив паралельно, і велика наука все-таки концентрувалася навколо Академії. Навіщо ж її ламати? До того ж у нас є наукові центри, які не здатен прийняти в свої межі жоден навчальний заклад. Потім не треба забувати, що хороший професор не завжди може бути успішним дослідником. Так само, як не кожний вчений здатний вчити студентів. При всій їх загальній базі це все-таки різні професії.
Питання не в підпорядкованості, а в інтеграції, у зближенні і взаємному збагаченні - вищої школи найбільш передовими, отриманими в академічних лабораторіях, науковими досягненнями, а їх - молодими силами талановитих дослідників. Так це ж можна робити і без руйнування системи, що склалася. І ми це, до речі кажучи, давно і традиційно робимо.
Наведу кілька прикладів. У нас уже понад 25 років працює спільна філія знаменитого Московського фізико-технічного інституту. Інститут держави і права створив Київський університет права. У ряді академічних інститутів працюють кафедри вузів. Ми постійно проводимо з колегією Міністерства освіти і науки спільні засідання, у нас є широкі та змістовні плани співпраці. Чимало учених викладають, завідують кафедрами, працюють деканами. Донецький і Кримський наукові центри очолюють ректори двох найбільших національних університетів, вони ж - члени Президії Національної академії наук України. До його складу входять і ректори двох інших найбільших національних університетів, ректор правової академії, президент Академії педагогічних наук. Велику кількість наукових робіт виконують спільні колективи. Жодна, напевно, конференція не обходиться без участі обох сторін.
Звичайно, це не раз і назавжди досягнута мета, а безперервний процес, який вимагає вдосконалення, і ми це робимо. Суть інтеграції повинна полягати в налагодженні ефективної і стійкої взаємодії університетів та наукових установ. Це, до речі кажучи, дозволить врахувати і позитивні вітчизняні традиції у розвитку науки і освіті, яких не можна забувати. Ми також сподіваємося на отримання права освітньої діяльності і тоді будемо готувати магістрів у сучасних наукових напрямах.
А ще нам, усій країні, суспільству вкрай важливо, щоб Національна академія залишалася незалежною і об'єктивно мислячою організацією, яка б могла авторитетно і грунтовно висловлюватися з найважливіших для життя держави питань. Цю думку треба доводити до відома широкої громадськості. І самій Академії потрібно про це піклуватися й набагато активніше і наполегливіше створювати належний імідж науки. І не тільки науки, наукових співробітників, вчених. Досвід процвітаючих країн говорить про надзвичайну важливість цілеспрямованого формування наукового світогляду і навіть інноваційної свідомості громадян. Тільки завдяки освіті, громадській думці і вдасться забезпечити конструктивне ставлення людей до інновацій, що якісно перетворюють економіку, середовище проживання, соціальне життя взагалі.
- Адже це передбачає деякі зміни в Академії і про це також говорить та ж сама громадськість?
- Так. Над цим ми працюємо. Нещодавно ми подали в Кабінет Міністрів свої плани щодо оптимізації діяльності Національної академії наук і підвищення її ролі в науковому забезпеченні розвитку України. Одночасно Президія НАН України ухвалила відповідну постанову і створила комісію з вироблення пропозицій з цього приводу.
До неї увійшли члени Президії, вчені організацій Академії і вищих навчальних закладів, народні депутати України, голова Центрального комітету профспілки, молоді вчені - всього п'ятдесят п'ять осіб. Комісії запропоновано, насамперед, зосередитися на оптимізації діяльності наукових установ. А обговорення того, як цього досягнути, широко розгорнуте у всіх структурах Академії. Сподіваємося обговорити й шляхи удосконалення кадрового забезпечення, особливо залучення в науку талановитої молоді. Ми розуміємо, що без молодого поповнення немає майбутнього і вживаємо необхідних заходів з виховання гідної зміни. Є й інші найважливіші завдання. Але я хочу підкреслити, що це все - дуже складний процес, і в жодному разі не можна піддаватися емоціям і приймати непродумані рішення. Тому ми будемо все робити для активного залучення широкої академічної громадськості, в тому числі - зарубіжних членів нашої Академії, до обговорення напрямів вдосконалення діяльності НАН України. Отже це аж ніяк не кампанія і тим більш не прагнення швидко відрапортувати, а прояв органічного прагнення до вдосконалення.
- І коли можна очікувати якихось результатів роботи комісії?
- Пропозиції уже надходять, ми їх вивчаємо, а в середині травня мають пройти Загальні збори Академії і там, сподіваюся, ми також зможемо визначитись щодо наших завдань. Упевнений, що вироблені спільно рекомендації сприятимуть швидкому і кардинальному підвищенню ефективності діяльності наукових установ і Академії загалом. Одночасно ми б хотіли бачити і більш ціленаправленою систему державного управління науково-технологічним і інноваційним розвитком.
- І останнє, Борисе Євгеновичу. Напередодні ми з Вашими колегами підрахували, що в найближчі дні буде цікавий ювілей, а саме: рівно половину свого життя - сорок три з лишком років Ви очолюєте Національну академію наук України. Що означає це для Вас?
- Я прийшов сюди понад шість десятків років тому, а в 1962 року мене дійсно обрали президентом. Так що Академія - це все моє життя. У неї було навіть на моїй пам'яті багато складних проблем, і Академія довела, що уміє знаходити відповіді на вимоги часу. Упевнений, це буде зроблено і тепер. Національна академія наук України повинна залишатися в числі провідних наукових організацій світу.
- Дякую за змістовну бесіду.
2005.04.28 | Рюген
Re: З чого почати? - Открутить гайки:
Остальное само рассыпется.2005.04.29 | Георгій
"Понимаете, Ипполит Матвеевич..."
"... Октябрьская революция біьла уже потом. Все от того, что подлец Родзянко захотел стать диктатором и изменил Государю Императору!"З точки зору пана Рюгена, очевидно, деградацію української освіти та науки можна було б оминути двома мірами. По-перше, задушити саму ідею будь-чого українського, а по-друге, за Олексієм Олександровичем Побєдоносцевим, закрутити гайки так, щоби ніяка кухаркина дитина і не думала іти в гімназію.
2005.05.01 | Рюген
Правее меня только стена.
Видите ли, дорогой Георгий, я не против того, чтобы кухаркины дети в гимназиях обучались. Я тоже не из дворян, хотя мои предки настаивали: грамоты пожалованные Богданом Хмельницким в подтверждение показывали. Я против того, чтобы "кухаркины" привычки привносить в гимназическую жизнь. Вы затронули очень интересный феномен. Как-то в "Науке и Жизни" была статья об истории русского костюма. Интересно, что даже крестьяне копировали городскую/господскую одежду - цилиндр, пальто, из подручных, более дешевых материалов, но подражали. Украинский простолюдин - строго наоборот. Помните, "За двома зайцями" - отрицательные герои подражают городу, положительные - в вышиванках, хотя и те, и те - киевляне. Я не уверен, что так было на самом деле, но "украинская интеллигенция" в лице, в данном случае, Старицкого - так считала. А это уже немало. В России тоже было такое движение - толстовство, опрощенчество. Кончилось Распутиным и крахом. Живучесть России хорошо известна и уникальна. Россия смогла подняться, и даже кое-кого из дерьма повытаскивать. Правда, обошлось это очень дорого. Украину с ее шароварной философией крах ждет бесповоротный. Кроме того, шароварность подразумевает отказ от городской цивилизованности. Теоретически - не от всякой, а от русской. Но на Украине другой нет (теоретически еще еврейская, но она исчезла практически без следа). Пытаться копировать "Запад" сложно, особенно, если не имеешь представления, что копируешь. Да и Вы, к примеру, хорошо знаете, что копировать, скажем, жителя маленького городишки на юге Италии, Ист-Енда, Бруклина или какого-нибудь захолустного городишки Среднего Запада и образ жизни селебритиз - это есть много больших разниц. Да и раз уж Ипполита Матвеевича упомянули, неплохо было бы и Эллочку с ее иллюстрированными жкрналами не забыть. Вернемся однако к нашим баранам-гимназистам. Вы прекрасно знаете, что образ жизни американского студента, независимо от того, из какой он семьи, в общем-то регламентируется. Что произойдет, если в общаге на окне будет стоять бутылка пива? Ходят студенты в самых неожиданных лохмотьях, но когда требуется, напяливают на себя костюмы с галстуками и даже (девушки) туфли на каблуках! И при всем этом никто, ни на секунду не забывает кто есть ху. Шароварная же философия предполагает: не из грязи в князи, а те, что в грязи - вот то е справжни князи. И наоборот. Т.е. система ценностей переворачивается вверх ногами. Теряется стимул стремиться наверх. Зачем? Если ты и так в говне, т.е на вершине социальной лестницы? Конечно, так считают не все. Но такой подход культивируется. Почитайте майдан: село Вам - светоч всех добродетелей, будто и не ходят до витру в кукурузу, не выливают помои на соседский огород, не заорюють межу, не пьют вонючую мутную дрянь и закусывают перегорелым салом. После этого удивляться ли, что инсульты - национальная болезнь? Если немного отвлечься, так называемая европейская культура есть следствие жизни в чрезвычайно стесненных обстоятельствах. Узкие улицы, залитые помоями, гвалт, зловоние, как следстве - повальные эпидемии. Понадобились столетия, чтобы выработались навыки выживания в таких условиях. Они включали в себя вот ту самую "культуру", которую мы и берем за некий эталон. Русские, и в частности, украинцы, всего этого были лишены. Наши предки привыкли бороться с врагами, а не с нательными паразитами. Города не были ограничены стенами, т.к. не было сеньоров, притязающих на эти города и земли вокруг них. Города были деревянными и часто горели, а это кроме несчастья - еще и могучий дезинфектор. Как и мороз. Люди селились широко и в городах и в селах, и у них не было жесткой необходимости улаживать свои взаимоотношения с соседями через стенку. Отсюда - крайний консерватизм и индивидуализм нашего народа и зачастую - неумение улаживать свои взаимоотношения с другими членами общества. Практики не было. Что бы там всякие пропагандисты ни говорили, русский человек - крайний индивидуалист. Но. Русскому человеку присуще чрезвычайное любопытство (как и некоторым иным приматам). И, кроме того, как те же приматы, они любят все перенимать (хорошее и плохое). Вот такое противоречие с консерватизмом. В результате русские впадают в крайности. Естественно, не все, но достаточно многие. Отличие от шароварного жлоба в данном случае заключается в том, что последний жлоб относится к чужому для себя опыту не столько с любопытством, сколько с либо ненавистью и презрением, либо пресмыканием и подобострастием. Обе эти тенденции Вы легко здесь обнаружите. Интересно, что они часто комбинируются. Да, и вследствие такого неадекватного отношения к чужому опыту позаимствовать его получается только в очень извращенной форме. По этому поводу у меня даже такой стереотипный ответ выработался на обвинения русских в том, что они, якобы, научили щирых украинцев материться: Немцы перенимали русскую живопись, французы - русский балет, американцы - музыку и инженерные науки, японцы - кораблестроение, а украинцы - матюки. Может быть, каждый заимствует то, что ему по силам? Таким образом, я за то, чтобы кухаркины дети, ходя в гимназию, перенимали ценности, привычки и манеры своих более цивилизованных учеников, а не наоборот, гимназист из цивилизованной семьи перенимал привычки из-под клуни. Я думаю, что Вы тоже такого мнения. Противоречия у нас с Вами скорее в ролевой нагрузке каждого из персонажей.А гайки - я совсем не имел в виду "закручивание гаек". Что Вы! Науке должен быть присущ свободный полет мысли. Но только по определенному маршруту. Шутка. Я просто к тому, что открутить гайки на любой конструкции гораздо проще, чем построить новую. Глубоко убежден, что украинскую науку уже не восстановить. Нет, конечно, некоторые исследования будут вестись, но, Вы сами знаете: когда кто-то работает по чужим грантам, он решает задачи грантодателя. И объем грантов таков, что он позволяет поддержать штаны отдельному науковцю, но не позволит содержать инфраструктуру науки. По сути это скрытая эксплуатация чужих ресурсов. Для того, чтобы наука полноценно существовала в обществе, нужна общественная потребность в науке. Но о чем я тут распинался? Зачем наука жлобам, которые не смогут воспользоваться ее достижениями? Я прекрасно понимаю тех науковцив, которые тут страдают от недофинансирования. Но давайте попробуем взглянуть на проблему из-под клуни: а мени шо? И действительно, ничего. Исследования в области твердотельной электроники привели к тому, что американский жлоб надевает на голову наушники и слушает там свой любимый рэп. Он платит за недорогое устройство, которое ему вталкивает в голову желаемый рэп, а как оно это делает - это его не колышет. Но того, что он платит, оказывается достаточно, чтобы пахали школы в университетах, работали конструкторские бюро, где-то варили пластмассу и выращивали кристаллы, кто-то писал firmware и т.д. и т.п.
Существует непрерывная цепочка. Какая цепочка существует между пересичными науковцями из славного города Киева и тем, что пересичный жлоб носит, слушает, жует, смотрит, чем лечится, на чем сидит и в чем ездит? Все звенья этой цепочки, кроме (может быть) первого и последнего - где-то там. Для того, чтобы приманить себе одно-другое звенышко, нужны неимоверные усилия, упорство, здравомыслие, ответственность, порой даже талант. А тут - высыпали все звенья в болото и ждете, что кто-то придет и дотачает недостающие? "Федул, чего губы надул? - Кафтан прожег. - А велика ль дыра? - Один ворот остался". Существует же народная мудрость, которая, в отсутствие собственных мозгов, позволяет пользоваться существующими наработками.
Но для того, чтобы это понять, нужно, видимо, хотя бы иметь следы этих мозгов на внутренней стенке черепа?
Я не очень доволен тем, что тут понаписывал. Вероятно не смог достаточно выпукло выразить мысль. В конце концов, я не трехмерный принтер. Но, я думаю, Вы меня смогли понять. Хотя бы частично.
2005.05.01 | Iryna_
Re: Правее меня только стена.
З набору слів попереднього оратора ясно, що він вважає, що українці жлоби і ні на що не здатні, а українську науку треба викинути на смітник. Ну на мою думку на смітник треба викинути кось іншого.Щодо шароварності - це те саме твердження, що найгірший у світі націоналізм - це український. Чогось до мене не доходить, чому шотландцям можна носитися зі своїми картатими спідничками, а українсцям з якимись традиційними штучками не можна, це одразу "шароварність", тобто лайка?
Щодо думок про непотрібність науки сільських людей - а чого ж тоді вони по Італіях з Іспаніями пашуть, щоб дітям на навчання заробити, якщо та наука їм не треба?
2005.05.02 | Рюген
Re: Правее меня только стена.
Шановна Ірино!Ви мене геть чисто не зрозуміли. Або читали вкрай неуважно. Тому ясно, що Вам нічого не ясно. Про жлобів я писав не тільки українських, будь-яких. Проблема в тому, що українського жлоба поставили за взірець для суспільства. Найгірший у світі націоналізм - націоналізм. У шотландського нацюка вистачило клепки збагнути, що руйнувати Британію йому сенсу ніякого немає. Бо вийде собі дорожче. В українського ж навіть на це тями немає. Що ж тоді про науку мріяти?
А Ваше розуміння навіщо наука селянину (насправді я вів мову про жлоба, а селянин і жлоб - це все-таки різні істотки, хоча часто-густо вони співіснують в одній особі) - дуже показове. Можна навіть сказати - зразково жлобське розуміння, вибачайте вже на слові. Поясню чому, бо самі навряд чи зрозумієте. Перше, наука - це не освіта. Друге: навіщо мені гармія - та щоб моя дитина в ахвіцерах там служила. Таке саме ставлення у Вас до науки. Чи збагнули мою думку? Не впевнений. А люде по Іспаніях та Італіях та Росіях горба гнуть не тільки (і не стільки) для навчання дітей. А й просто для життя.
Таким чином, хочу оголосити Вам подяку за несподівану підтримку моїх думок. Ви додали того самого третього виміру, якого мені бракувало.
2005.05.02 | Iryna_
Re: Правее меня только стена.
Якщо випоставили жлоба за взірець для себе, це ваші проблеми. Щось я не бачу, що це робить суспільство. А маскультура орієнтована саме на жлоба в усіх країнах.Не знаю, всі мої знайомі, що працюють за кордоном (не вчені, а класичні заробітчани), на життя заробляли і тут. Там заробляють саме на навчання дітям.
2005.05.07 | Георгій
(Оффтопік) Стіна так стіна
Рюген пише:> Видите ли, дорогой Георгий, я не против того, чтобы кухаркины дети в гимназиях обучались. Я тоже не из дворян, хотя мои предки настаивали: грамоты пожалованные Богданом Хмельницким в подтверждение показывали. Я против того, чтобы "кухаркины" привычки привносить в гимназическую жизнь. Вы затронули очень интересный феномен. Как-то в "Науке и Жизни" была статья об истории русского костюма. Интересно, что даже крестьяне копировали городскую/господскую одежду - цилиндр, пальто, из подручных, более дешевых материалов, но подражали. Украинский простолюдин - строго наоборот. Помните, "За двома зайцями" - отрицательные герои подражают городу, положительные - в вышиванках, хотя и те, и те - киевляне. Я не уверен, что так было на самом деле, но "украинская интеллигенция" в лице, в данном случае, Старицкого - так считала. А это уже немало. В России тоже было такое движение - толстовство, опрощенчество. Кончилось Распутиным и крахом.
(ГП) Два коментарі. По-перше, серед української інтелігенції теж були вороги шароварщини - згадаймо хоча б таких діячів епохи Розстріляного Відродження, як Хвильовий, Підмогильний, Куліш, Йогансен. По-друге, я не розумію, чесно кажучи, чому саме толстовство закінчилося Распутіним. Мені здається, що Распутін - це "дитина" не толстовців, а радше Побєдоносцева, російської офіційної держимордовщини, де самодержець і його дружина могли безкарно робити які завгодно ідіотизми, а публіка повинна була не просто це терпіти, а й "восхищаться."
>Живучесть России хорошо известна и уникальна. Россия смогла подняться, и даже кое-кого из дерьма повытаскивать. Правда, обошлось это очень дорого.
(П) Не так вже вона, на жаль, і піднялася. Джефферсонівська демократія в Росії ніяк не приживається, людська гідність постійно принижена, і з пошуком власної "землі обітованої" у росіян тугувато. Путін все плаче, що всякі там грузини і молдавани з латишами бажають "оттяпать у России кусок пожирнее." Ніяк Росія не вийде з імперської брєдятини, ніяк не стане вона сучасною національною державою.
>Украину с ее шароварной философией крах ждет бесповоротный. Кроме того, шароварность подразумевает отказ от городской цивилизованности. Теоретически - не от всякой, а от русской. Но на Украине другой нет (теоретически еще еврейская, но она исчезла практически без следа).
(ГП) Ну чому ж тільки єврейська. Є ще і своя українська (читайте Антоненка-Давидовича чи того ж Валеріана Підмогильного). Є польська. Є австрійська.
>Пытаться копировать "Запад" сложно, особенно, если не имеешь представления, что копируешь. Да и Вы, к примеру, хорошо знаете, что копировать, скажем, жителя маленького городишки на юге Италии, Ист-Енда, Бруклина или какого-нибудь захолустного городишки Среднего Запада и образ жизни селебритиз - это есть много больших разниц.
(ГП) Але є і спільне - і жителі маленьких містечок півдня Італії, і селебрітіз живуть у правовому суспільстві, в умовах свободи ("for all it's worth") і відповідальності. Мільйони Марти Стюарт не врятували її від тюрми. Оцей устрій, я думаю, варто копіювати, хай з модифікаціями. Він має свої недоліки, але, як вірно помітив Черчіль, альтернативи (путінський режим? Янукович? імперія?) ще гірші.
>Да и раз уж Ипполита Матвеевича упомянули, неплохо было бы и Эллочку с ее иллюстрированными жкрналами не забыть.
(ГП) Point taken.
>Вернемся однако к нашим баранам-гимназистам. Вы прекрасно знаете, что образ жизни американского студента, независимо от того, из какой он семьи, в общем-то регламентируется. Что произойдет, если в общаге на окне будет стоять бутылка пива? Ходят студенты в самых неожиданных лохмотьях, но когда требуется, напяливают на себя костюмы с галстуками и даже (девушки) туфли на каблуках! И при всем этом никто, ни на секунду не забывает кто есть ху.
(ГП) Правда, це дійсно так.
>Шароварная же философия предполагает: не из грязи в князи, а те, что в грязи - вот то е справжни князи. И наоборот. Т.е. система ценностей переворачивается вверх ногами. Теряется стимул стремиться наверх. Зачем? Если ты и так в говне, т.е на вершине социальной лестницы? Конечно, так считают не все. Но такой подход культивируется. Почитайте майдан: село Вам - светоч всех добродетелей, будто и не ходят до витру в кукурузу, не выливают помои на соседский огород, не заорюють межу, не пьют вонючую мутную дрянь и закусывают перегорелым салом. После этого удивляться ли, что инсульты - национальная болезнь?
(ГП) Добре, все так, але ж хіба НАШЕ (радянських часів) місто було світочем усіх чеснот? Міська інтелігенція не ходила до вітру у кукурудзу і пила вірменський кон'як, але яка була її мораль, який був стан її духовності? У яку чорну діру її загнав славетний совок? Не розповідайте мені - я знаю, я виріс в родині двох київських професорів. Одного з них та "культура" довела до самогубства. Це був жах. Усе будувалося на зв'язках, кумовщині, запопадливості по відношенню до сильних (чи то академіків, чи то якихось партюків-секретарів), і все життя було шизофренічним чином роздвоєне - на кухні говорили одне, а на "зборах трудового колективу" інше. А Ви маєте сміливість поміщати на цей форум ностальгічні спогади про велич радянської фізики і будування літаків у 1960-і роки. Та на жасі воно все стояло, на безправ'ї, брехні, лицемірстві, кріпаччині.
>Если немного отвлечься, так называемая европейская культура есть следствие жизни в чрезвычайно стесненных обстоятельствах. Узкие улицы, залитые помоями, гвалт, зловоние, как следстве - повальные эпидемии. Понадобились столетия, чтобы выработались навыки выживания в таких условиях. Они включали в себя вот ту самую "культуру", которую мы и берем за некий эталон. Русские, и в частности, украинцы, всего этого были лишены. Наши предки привыкли бороться с врагами, а не с нательными паразитами. Города не были ограничены стенами, т.к. не было сеньоров, притязающих на эти города и земли вокруг них. Города были деревянными и часто горели, а это кроме несчастья - еще и могучий дезинфектор. Как и мороз. Люди селились широко и в городах и в селах, и у них не было жесткой необходимости улаживать свои взаимоотношения с соседями через стенку. Отсюда - крайний консерватизм и индивидуализм нашего народа и зачастую - неумение улаживать свои взаимоотношения с другими членами общества.
(ГП) З цим не сперечаюся. Коли ми з Лесею купили "кондомініум" (квартиру) у Сіетлі, у 1995 році, нас, як і всіх мешканців цього будинку з 30 квартир, зробили членами Асоціації квартировласників і зобов'язали відвідувати збори. Всі питання - поламався замок, облупилася фарба, собака накакав на газон, тощо - вирішувалися на цих зборах у чіткому порядку, конструктивно, і без ніяких жеків чи управдомів, самими мешканцями будинку. Я тоді був вражений - подумав, ну отакого ж ніколи не буде в Україні. Не навчені ми дисципліні стосунків з сусідами, один з одним, елементарному мистецтву політики, прийняття колективних рішень. Нам потрібний жек, управдом, облоно, міністр, цар-батюшка (або, за формулою Василя Аксьонова, якийсь всемогутній "хороший человек," який видасть постанову, виділить гроші, переорієнтує те на те, а це на це, приведе нас у Європу і т.д.) - хто завгодно, тільки не ми самі. А ми самі понастворюємо ще зо три десятки партій, пересваримося усі з усіма, і поновимо наш вічний плач Ярославни, що в усіх усе як в людей, а в нас усе погано.
>Практики не было. Что бы там всякие пропагандисты ни говорили, русский человек - крайний индивидуалист. Но. Русскому человеку присуще чрезвычайное любопытство (как и некоторым иным приматам). И, кроме того, как те же приматы, они любят все перенимать (хорошее и плохое). Вот такое противоречие с консерватизмом. В результате русские впадают в крайности. Естественно, не все, но достаточно многие. Отличие от шароварного жлоба в данном случае заключается в том, что последний жлоб относится к чужому для себя опыту не столько с любопытством, сколько с либо ненавистью и презрением, либо пресмыканием и подобострастием. Обе эти тенденции Вы легко здесь обнаружите. Интересно, что они часто комбинируются.
(ГП) Так. Смердяков...
>Да, и вследствие такого неадекватного отношения к чужому опыту позаимствовать его получается только в очень извращенной форме. По этому поводу у меня даже такой стереотипный ответ выработался на обвинения русских в том, что они, якобы, научили щирых украинцев материться: Немцы перенимали русскую живопись, французы - русский балет, американцы - музыку и инженерные науки, японцы - кораблестроение, а украинцы - матюки. Может быть, каждый заимствует то, что ему по силам?
(ГП) Тут Ви пересмикуєте. Західноєвропейці і японці були у зовсім іншій позиції порівняно з українцями - вони мали свої власні держави. Українці ж були головним чином кріпаками імперії, яка була нібито також і їхня, але в якій панувала інтелектуальна формула Достоєвського, "ну разве можно жить с фамилией Фердьіщенко?"
>Таким образом, я за то, чтобы кухаркины дети, ходя в гимназию, перенимали ценности, привычки и манеры своих более цивилизованных учеников, а не наоборот, гимназист из цивилизованной семьи перенимал привычки из-под клуни. Я думаю, что Вы тоже такого мнения. Противоречия у нас с Вами скорее в ролевой нагрузке каждого из персонажей.
(ГП) Мені здається, що протиріччя між нами головним чином у тому, що Ви маєте певну ностальгію за СРСР, а я ні.
> А гайки - я совсем не имел в виду "закручивание гаек". Что Вы! Науке должен быть присущ свободный полет мысли. Но только по определенному маршруту. Шутка. Я просто к тому, что открутить гайки на любой конструкции гораздо проще, чем построить новую. Глубоко убежден, что украинскую науку уже не восстановить. Нет, конечно, некоторые исследования будут вестись, но, Вы сами знаете: когда кто-то работает по чужим грантам, он решает задачи грантодателя. И объем грантов таков, что он позволяет поддержать штаны отдельному науковцю, но не позволит содержать инфраструктуру науки. По сути это скрытая эксплуатация чужих ресурсов. Для того, чтобы наука полноценно существовала в обществе, нужна общественная потребность в науке. Но о чем я тут распинался? Зачем наука жлобам, которые не смогут воспользоваться ее достижениями?
(ГП) Та скрізь достобіса жлобів серед урядовців. На Заході ситуація нічим не краща. Навпаки, Ющенко і Тимошенко у порівнянні з Бушем і Кондолізою - це генії, Драйзери і Леви Толстиє.
>Я прекрасно понимаю тех науковцив, которые тут страдают от недофинансирования. Но давайте попробуем взглянуть на проблему из-под клуни: а мени шо? И действительно, ничего. Исследования в области твердотельной электроники привели к тому, что американский жлоб надевает на голову наушники и слушает там свой любимый рэп. Он платит за недорогое устройство, которое ему вталкивает в голову желаемый рэп, а как оно это делает - это его не колышет. Но того, что он платит, оказывается достаточно, чтобы пахали школы в университетах, работали конструкторские бюро, где-то варили пластмассу и выращивали кристаллы, кто-то писал firmware и т.д. и т.п.
(ГП) Але ж він має ЧИМ платити. І має тому, що американська економіка, з усіма її нинішніми проблемами, функціонувала в умовах джефферсонівської демократії і акумулювала колосальне матеріальне багатство. В Україні, наскільки я розумію, з людей просто неможливо стягнути дійсно високі податки, які по-справжньому стимулювали б науку, тому що українська економіка не створює великого матеріального багатства - вона не модернізована і тому не продуктивна.
> Существует непрерывная цепочка. Какая цепочка существует между пересичными науковцями из славного города Киева и тем, что пересичный жлоб носит, слушает, жует, смотрит, чем лечится, на чем сидит и в чем ездит? Все звенья этой цепочки, кроме (может быть) первого и последнего - где-то там. Для того, чтобы приманить себе одно-другое звенышко, нужны неимоверные усилия, упорство, здравомыслие, ответственность, порой даже талант. А тут - высыпали все звенья в болото и ждете, что кто-то придет и дотачает недостающие? "Федул, чего губы надул? - Кафтан прожег. - А велика ль дыра? - Один ворот остался". Существует же народная мудрость, которая, в отсутствие собственных мозгов, позволяет пользоваться существующими наработками.
(ГП) Все так, але ТРЕБА було розсипати отой совковський ланцюг. А новий створимо, потрібний тільки час, зусилля, терпіння, мужність і дуже, дуже серйозна дисципліна (у західному сенсі, не-російсько-держиморівсько-побєдоносцевському).
>я думаю, Вы меня смогли понять. Хотя бы частично.
(ГП) Сподіваюся, що так. Дякую за цікаву бесіду.
2005.05.09 | Рюген
Последнее слово цивилизации — революция
Дорогой Гергий,увы, вы неважно знаете русскую историю.
Благодаря таким людям, как Толстой в обществе стали популярны идеи вины господствующего класса перед народом. И феномен Распутина как раз и объясняется попыткой "искупления" этой вины. Имп. Александра Федоровна, став православной, слишком ревностно и, видимо неверно поняла что это есть такое. Е.в.г.и. Николай был гораздо более осторожен, но, во-первых, был жутко влюблен в свою Аликс, и женился на ней вопреки воле своего отца, во-вторых, был достаточно мягким человеком, и в-третьих, болезнь наследника дала о себе знать.
О собственно Победоносцеве нашел очень интересный материал:
http://conservatism.narod.ru/stepanov/ist18.doc
Думаю, он во многом лишит Вас стереотипов, которыми унавозили его имя либераствующие критики.
В том-то и проблема, что декларация (и реальное стремление!) власти быть ближе к народу сама по себе вызывает много вопросов. Кто такие эти "народ"? Демонстранты возле СБУ накануне выборов держали плакаты: "Народ не козлы". Это верно, но верно, что и козлы - не народ. Умение распознать козлищ среди овец - само по себе задача непростая. Императорская семья с этой проблемой не смогла, в силу вышеприведенных причин, справиться. И помог не справиться, видимо, этот толстовский подход, априорной правоты "народа".
Кто Вам сказал, что Император мог безнаказанно мог творить все, что посчитает нужным? Можно сказать, что были плохие ПОЛИТИЧЕСКИЕ механизмы воздействия на Императора. Но то, что не было никаких - это неправда.
В любом случае, народ должен соответствовать той ситуации, в которой он оказался. И не мчаться, "задрав штаны" за комсомолом, а постепенно улучшать свою позицию, для чего надо и разумно что-то заимствовать и разумно проявлять консерватизм. Вы, я уверен, думаете точно так же. Но, опять же, бес кроется в деталях: у каждого свое понимание, что заимствововать, что оставлять.
Враги шароварщины: это как бы и неплохо, но по сравнению с чем? Если шароварщине в качестве альтернативы противопоставляется большевизм Петровского, анархизм Махно или "интегральный национализм (=фашизм)" Донцова, то, может быть, лучше шароварщина? Т.е. петлюровщина? Вы перечислили несколько фамилий, но забыли одну, далеко не последнюю: В.Г.Короленко. А ведь этого господина прочили в Президенты России.
Когда утверждают, что мол, из двух зол выбирают меньшее, а как же вы, любезные, попали в ситуацию, когда приходится выбирать из двух зол? Может быть, надо просто не попадать? А если попали - гнать сраной метлой тех, кто в эту ситуацию затащил и начинать все сначала? Но нет, опять те же физии, но в другой последовательности.
Георгій пише:
> Рюген пише:
> >Живучесть России хорошо известна и уникальна. Россия смогла подняться, и даже кое-кого из дерьма повытаскивать. Правда, обошлось это очень дорого.
> (П) Не так вже вона, на жаль, і піднялася. Джефферсонівська демократія в Росії ніяк не приживається, людська гідність постійно принижена, і з пошуком власної "землі обітованої" у росіян тугувато. Путін все плаче, що всякі там грузини і молдавани з латишами бажають "оттяпать у России кусок пожирнее." Ніяк Росія не вийде з імперської брєдятини, ніяк не стане вона сучасною національною державою.
>
Во-первых, я имел в виду нечто иное. Во-вторых, я, и, слава Богу, большинство граждан России понимают, что Россию нельзя сделать "национальным государством". Национальные государства проходили при Наполеоне, Викторе-Эммануиле. Последний - Гитлер. Украина - уже карикатура. Цитату из Путина было бы желательно. О том, что Молдавия хочет оттяпать от России кусок пожирнее, и Путин рыдает. Насколько я понимаю, все с точностью до наоборот: это Молдавия обвиняет Россию, что она отняла у последней Приднестровье.
Вы, дорогой Георгий хотите от России невозможного. Поэтому и не дождетесь.
И в отношении поднялась-не поднялась еще раз. Конечно, сейчас не лучший период истории России. Период с 1861 по 1914 был, пожалуй, получше. Хотя тоже далеко не идеальный. Но сейчас и далеко не худший. Самое главное, что меня обнадеживает: уже решили на своем народе эксперименты не ставить. Или по крайней мере ограничить. А тут еще под руку Украина подвернулась. Сама на себе ставит эксперименты, результат которых для России - fun (and nice) to have. Самое важное - что реагирует Украины на проводимые опыты вполне адекватно. И, таким образом, сторонники проведения определенных реформ в России получают дополнительные аргументы. Я стараюсь следить за публикациями в "Эксперте" www.expert.ru. Казалось бы, еще полгода назад - жесткая критика правительства чуть не по всем азимутам. От Ходорковского до инновационной политики. А сейчас смотрю - глазам не верю: правительство ввело ограничения на импорт мяса, а Эксперт не осуждает, а наоборот, хвалит: в производство мяса повалили инвестиции. Т.е. приятно, что и Украина, и Россия, наконец, стали реагировать на действия власти вполне нормальным предсказуемым образом. Плохо, что власть на Украине не понимает, какие ее действия хороши для экономики Украины, а какие -нет.
Вопрос же с национальным государством для самой Украины - very questionnable. Для начала неплохо было бы определиться, о какой нации речь идет. А то - сначала - українській нації потрібна своя держава, а потом - треба будувать націю. Это как? И опять: почему шахтеры донецкий и ростовский принадлежат разным нациям, а донецкий шахтер и шуцман галицкий - к одной? Что разделяет первую пару и объединяет вторую? Желание экспериментаторов?
> >Украину с ее шароварной философией крах ждет бесповоротный. Кроме того, шароварность подразумевает отказ от городской цивилизованности. Теоретически - не от всякой, а от русской. Но на Украине другой нет (теоретически еще еврейская, но она исчезла практически без следа).
> (ГП) Ну чому ж тільки єврейська. Є ще і своя українська (читайте Антоненка-Давидовича чи того ж Валеріана Підмогильного). Є польська. Є австрійська.
>
Я не отношу австрийские провинции к Украине. Либо неавстрийские. Что-нибудь одно. Но их объединение - абсолютно искусственно. Пакт Молотова-Риббентропа.
> >Пытаться копировать "Запад" сложно, особенно, если не имеешь представления, что копируешь. Да и Вы, к примеру, хорошо знаете, что копировать, скажем, жителя маленького городишки на юге Италии, Ист-Енда, Бруклина или какого-нибудь захолустного городишки Среднего Запада и образ жизни селебритиз - это есть много больших разниц.
> (ГП) Але є і спільне - і жителі маленьких містечок півдня Італії, і селебрітіз живуть у правовому суспільстві, в умовах свободи ("for all it's worth") і відповідальності. Мільйони Марти Стюарт не врятували її від тюрми. Оцей устрій, я думаю, варто копіювати, хай з модифікаціями. Він має свої недоліки, але, як вірно помітив Черчіль, альтернативи (путінський режим? Янукович? імперія?) ще гірші.
>
Миллиарды Ходорковского - тоже. Почему Вы считаете "путинский режим" альтернативой демократии, а скажем, "помаранцево-шуцманский" - ея воплощением? Каковы критерии? Правове суспільство - ну по крайней мере то, что министры юстиции не лгут о самих себе. Это для начала. Что означает свобода? Это категория не подлежащая измерению. Это самоощущение человека. Посреди пустыни одинокий человек свободен? Абсолютно. А человек не имеющий возможности анонимно со своего собственного счета перевести деньги на другой счет? Если сумма превышает там сколько - 30 тыс., кажется? А человек, находящийся в долгах, превышающих стоимость его имущества? Вы считаете такого человека свободным? И это при том, что кредиторы знают о нем все, включая истории болезни? Да что кредиторы: страховые компании лезут во все дырки.
Если же Вы попытаетесь мне возразить, что мол, должник имеет правовую защиту как любой другой человек - я Вам отвечу: правовую защиту имели даже последние римские рабы. И вообще, согласитесь, право на адвоката и свобода - категории несколько различающиеся.
>
> (ГП) Добре, все так, але ж хіба НАШЕ (радянських часів) місто було світочем усіх чеснот? Міська інтелігенція не ходила до вітру у кукурудзу і пила вірменський кон'як, але яка була її мораль, який був стан її духовності? У яку чорну діру її загнав славетний совок? Не розповідайте мені - я знаю, я виріс в родині двох київських професорів. Одного з них та "культура" довела до самогубства. Це був жах. Усе будувалося на зв'язках, кумовщині, запопадливості по відношенню до сильних (чи то академіків, чи то якихось партюків-секретарів), і все життя було шизофренічним чином роздвоєне - на кухні говорили одне, а на "зборах трудового колективу" інше. А Ви маєте сміливість поміщати на цей форум ностальгічні спогади про велич радянської фізики і будування літаків у 1960-і роки. Та на жасі воно все стояло, на безправ'ї, брехні, лицемірстві, кріпаччині.
>
Бытие определяет сознание. Или - назвался груздем - полезай в кузов. Мои родители этих проблем не имели. Я как-то подсчитал, что виделся с с ними в среднем около часа в день. Отец пахал как проклятый, а мама - болела. Когда не болела - тоже пахала. Они не требовали для себя многого и, соответственно, было мало желающих быть на их месте. А если бы таковые и появились - то надо было еще и соответствовать. Отец у меня был главным инженером одного небольшого предприятия. И за то время, пока он был там главным инженером, численность работающих выросла вдвое, а объем продукции - в 10 раз. И это в большой степени - его заслуга. Сейчас, конечно, это предприятие вернулось в "доотцовскую" эпоху и даже хуже. Да, так для меня все эти партийные собрания, "запобадливість" - категории отвлеченные. Хотя, конечно, я знаю об их существовании. Когда мне приходилось брать ответственность за действия своего коллектива - это производило фурор. Увы. Хотя это норма вообще-то. Мы вернулись к тому с чего начали. Бытие-то определяет сознание, но не мгновенно. Этот лаг может сыграть злую шутку. Как сыграло жлобское сознание значительной массы "украинско-советских" людей с ними в эпоху, когда Украина была развитой республикой. По мировым меркам. "Хто з'їв моє м'ясо?" - Помните?
Победоносцев остро чувствовал такое несоответствие и в силу присущих ему понятий (мировоззрения) пытался подавить этот эффект. Ему это не удалось.
> >Если немного отвлечься, так называемая европейская культура есть следствие жизни в чрезвычайно стесненных обстоятельствах. Узкие улицы, залитые помоями, гвалт, зловоние, как следстве - повальные эпидемии. Понадобились столетия, чтобы выработались навыки выживания в таких условиях. Они включали в себя вот ту самую "культуру", которую мы и берем за некий эталон. Русские, и в частности, украинцы, всего этого были лишены. Наши предки привыкли бороться с врагами, а не с нательными паразитами. Города не были ограничены стенами, т.к. не было сеньоров, притязающих на эти города и земли вокруг них. Города были деревянными и часто горели, а это кроме несчастья - еще и могучий дезинфектор. Как и мороз. Люди селились широко и в городах и в селах, и у них не было жесткой необходимости улаживать свои взаимоотношения с соседями через стенку. Отсюда - крайний консерватизм и индивидуализм нашего народа и зачастую - неумение улаживать свои взаимоотношения с другими членами общества.
> (ГП) З цим не сперечаюся. Коли ми з Лесею купили "кондомініум" (квартиру) у Сіетлі, у 1995 році, нас, як і всіх мешканців цього будинку з 30 квартир, зробили членами Асоціації квартировласників і зобов'язали відвідувати збори. Всі питання - поламався замок, облупилася фарба, собака накакав на газон, тощо - вирішувалися на цих зборах у чіткому порядку, конструктивно, і без ніяких жеків чи управдомів, самими мешканцями будинку. Я тоді був вражений - подумав, ну отакого ж ніколи не буде в Україні. Не навчені ми дисципліні стосунків з сусідами, один з одним, елементарному мистецтву політики, прийняття колективних рішень. Нам потрібний жек, управдом, облоно, міністр, цар-батюшка (або, за формулою Василя Аксьонова, якийсь всемогутній "хороший человек," який видасть постанову, виділить гроші, переорієнтує те на те, а це на це, приведе нас у Європу і т.д.) - хто завгодно, тільки не ми самі. А ми самі понастворюємо ще зо три десятки партій, пересваримося усі з усіма, і поновимо наш вічний плач Ярославни, що в усіх усе як в людей, а в нас усе погано.
>
C'mon! Я являюсь членом ЖСК. Там все эти вопросы отродясь решались. Теоретически. На самом деле возникли всевозможные партии, заговоры, коррупция и все, что с этим связано. Вплоть до убийства бывшего председателя. Кстати, хороший пример. Условия для демократии были. А вот народец - Победоносцев в чем-то был прав.
> >Практики не было. Что бы там всякие пропагандисты ни говорили, русский человек - крайний индивидуалист. Но. Русскому человеку присуще чрезвычайное любопытство (как и некоторым иным приматам). И, кроме того, как те же приматы, они любят все перенимать (хорошее и плохое). Вот такое противоречие с консерватизмом. В результате русские впадают в крайности. Естественно, не все, но достаточно многие. Отличие от шароварного жлоба в данном случае заключается в том, что последний жлоб относится к чужому для себя опыту не столько с любопытством, сколько с либо ненавистью и презрением, либо пресмыканием и подобострастием. Обе эти тенденции Вы легко здесь обнаружите. Интересно, что они часто комбинируются.
> (ГП) Так. Смердяков...
>
> >Да, и вследствие такого неадекватного отношения к чужому опыту позаимствовать его получается только в очень извращенной форме. По этому поводу у меня даже такой стереотипный ответ выработался на обвинения русских в том, что они, якобы, научили щирых украинцев материться: Немцы перенимали русскую живопись, французы - русский балет, американцы - музыку и инженерные науки, японцы - кораблестроение, а украинцы - матюки. Может быть, каждый заимствует то, что ему по силам?
> (ГП) Тут Ви пересмикуєте. Західноєвропейці і японці були у зовсім іншій позиції порівняно з українцями - вони мали свої власні держави. Українці ж були головним чином кріпаками імперії, яка була нібито також і їхня, але в якій панувала інтелектуальна формула Достоєвського, "ну разве можно жить с фамилией Фердьіщенко?"
>
Мы можем опять вернуться к определению понятия "украинец". В разделе "История" один из моих оппонентов указал, что впервые такое название было нанесено на немецкие карты в 1882 или 3 году (и ему этого достаточно). А спустя всего 33 года эти немцы пришли и взяли у "украинцев" 8(?) миллионов пудов хлеба контрибуции. Эффективный проект, не так ли?
Фердыщенко - не звучит. Согласен. Равно как и Смердяков. Вы почему-то с окончания фамилию читаете. Я - сначала. У меня был один не очень приятный эпизод в студенческой жизни. Понадобилось как-то попереписывать студентов в какой-то там список на украинском языке. И причем в дательном падеже. И был у нас один студент с украинской фамилией, но абсолютно русский. Он не знал, как будет звучать его фамилия по-украински в дательном падеже. Я подсказал. Звучало... не Фердыщенко, но тоже не ахти. Парень отказывался верить. По-русски, кстати, звучало вполне нормально. Это отнюдь не означает, что какое-либо слово, наоборот, в русском не звучит хуже, чем в украинском. Вопрос не в этом. Не следует из неудобопроизносимости некоей фамилии делать глобальные выводы. Иначе из-за Фердыщенки Бесов не заметите.
> >Таким образом, я за то, чтобы кухаркины дети, ходя в гимназию, перенимали ценности, привычки и манеры своих более цивилизованных учеников, а не наоборот, гимназист из цивилизованной семьи перенимал привычки из-под клуни. Я думаю, что Вы тоже такого мнения. Противоречия у нас с Вами скорее в ролевой нагрузке каждого из персонажей.
> (ГП) Мені здається, що протиріччя між нами головним чином у тому, що Ви маєте певну ностальгію за СРСР, а я ні.
>
Что такое СРСР? В это понятие мы с Вами вливаем разное содержание. Вот в чем проблема. Для Вас это партсобрания, а для меня - хорошие приборы и машины (не автомобили). Для Вас - кумовщина, а для меня - мужики и женщины за столом 9 Мая (дай Бог долгих лет еще тем, кто жив и пухом земля, тем, кого с нами уже нет), которые протопали всю эту войну, вернулись в руины и создали все то, чем мы с Вами так бездарно попользовались.
> > А гайки - я совсем не имел в виду "закручивание гаек". Что Вы! Науке должен быть присущ свободный полет мысли. Но только по определенному маршруту. Шутка. Я просто к тому, что открутить гайки на любой конструкции гораздо проще, чем построить новую. Глубоко убежден, что украинскую науку уже не восстановить. Нет, конечно, некоторые исследования будут вестись, но, Вы сами знаете: когда кто-то работает по чужим грантам, он решает задачи грантодателя. И объем грантов таков, что он позволяет поддержать штаны отдельному науковцю, но не позволит содержать инфраструктуру науки. По сути это скрытая эксплуатация чужих ресурсов. Для того, чтобы наука полноценно существовала в обществе, нужна общественная потребность в науке. Но о чем я тут распинался? Зачем наука жлобам, которые не смогут воспользоваться ее достижениями?
> (ГП) Та скрізь достобіса жлобів серед урядовців. На Заході ситуація нічим не краща. Навпаки, Ющенко і Тимошенко у порівнянні з Бушем і Кондолізою - це генії, Драйзери і Леви Толстиє.
>
Не надо. Первый президент США имел вставные зубы, вырванные из челюсти его чернокожего раба. Они - дети своей страны, они демонстрируют ее политическое развитие и то, откуда и куда они пришли. А Ющенко с Тимошенко - это случайная пена. То, что американская дипломатия не блещет - увы, это результат наличия силы. Так же как советская времен застоя. Дипломатия это искусство возможного. А если возможно все: какое может быть искусство?
Да и я имел в виду не чиновников. А именно общественную потребность. Чиновники эту потребность или озвучивают, или пытаются подменить своими искусственными проблемами. В обществе должно существовать определенное согласие: наука это круто и ученые - крутые чуваки. Это раз. Два: наука требует денег и подвергать сомнению необходимость тратить деньги на науку - неприлично. Ты шо, мол, чувак? (Вопрос: на что именно - немного другой).
Достижения науки помогут сделать круче всех нас. У нас будут самые чоткие самолеты, автомобили - "Can you say 'Hemi'? - Hemi! - That's my boy". Что означает в американской идиоматике "rocket science"? Сейчас какой самый горячий мультик вышел? - Robots. Я уж не говорю про всякие звездные войны и пр. Медицинские сериалы со всякими умными штучками. Словом, существует некий культ хай-тека и науки. Это три.
> >Я прекрасно понимаю тех науковцив, которые тут страдают от недофинансирования. Но давайте попробуем взглянуть на проблему из-под клуни: а мени шо? И действительно, ничего. Исследования в области твердотельной электроники привели к тому, что американский жлоб надевает на голову наушники и слушает там свой любимый рэп. Он платит за недорогое устройство, которое ему вталкивает в голову желаемый рэп, а как оно это делает - это его не колышет. Но того, что он платит, оказывается достаточно, чтобы пахали школы в университетах, работали конструкторские бюро, где-то варили пластмассу и выращивали кристаллы, кто-то писал firmware и т.д. и т.п.
> (ГП) Але ж він має ЧИМ платити. І має тому, що американська економіка, з усіма її нинішніми проблемами, функціонувала в умовах джефферсонівської демократії і акумулювала колосальне матеріальне багатство. В Україні, наскільки я розумію, з людей просто неможливо стягнути дійсно високі податки, які по-справжньому стимулювали б науку, тому що українська економіка не створює великого матеріального багатства - вона не модернізована і тому не продуктивна.
>
А вот здесь мы и подошли к моменту истины, дорогой Георгий.
Для цивилизации необходим некий слой людей, перед которым, в принципе, проблема жратвы уже не стоит, а любопытство разбирает. И тогда возникают группы всяких разных людей, пишущих песни и стихи, рисующих и играющих, отвечающих на вопросы как устроен мир и, что немаловажно, пытающихся найти доказательства своим представлениям.
И вот только тогда, и не раньше, возникает эта самая цивилизация.
Хорошо было египетским фараонам и жрецам: на них пахали миллионы крестьян и рабов и давали возможность споспешествовать наукам и искусствам. И те преуспели. А в Европе в средневековье? Баронов и виконтов выше всякой меры, да еще монастыри. Какая наука? В лучшем случае - заезжие евреи - астрологи, медики. И только когда появилась возможность грабить другие народы (и появились деньги) - после Великих географических открытий - и начинается расцвет европейской цивилизации. Появляется платежеспособный спрос на книги и карты, изучение свойств веществ и живых организмов. Да что далеко ходить: сколько стоили первые компьютеры, и кто ими пользовался? Так вот, если коротко, "СРСР" каким-то образом собирал ресурсы и часть этих ресурсов тратил на науку, поддерживая таким образом, условия для существования цивилизации. Делал это "СРСР" как в целях обороны, так и просто в рамках "соревнования двух систем". У современной Украины нет ни ресурсов, ни способов приобретения этих ресурсов, ни мотивации. Значит, этот кусок СРСРовской цивилизации обречен. Остается только возможность пользоваться достижениями европейской цивилизации. Примерно так же как африканские племена пользовались достижениями европейской науки и технологии стекольной промышленности и скупали разноцветные бусы за рабов и золотой песок. У Украины нет золотого песка и рабы скоро кончатся.
> (ГП) Все так, але ТРЕБА було розсипати отой совковський ланцюг. А новий створимо, потрібний тільки час, зусилля, терпіння, мужність і дуже, дуже серйозна дисципліна (у західному сенсі, не-російсько-держиморівсько-побєдоносцевському).
>
Ломать, Георгий - не строить. Впервые человечество научилось обрабатывать железо именно в Африке. Когда это было? Китай не поломал свою коммунистическую систему, и вмонтировал в нее необходимые механизмы и успешно развивается. То же самое было, кстати, и с Тайванем. Аналогично Индия. Это я все к тому, что Вы должны ценить ту замечательную возможность не рассыпать полученные в СРСР знания и квалификацию, а применить их в нормальных условиях, которая Вам предоставилась. У ныненшнего поколения такой возможности практически нет. Уровень образования уже не позволяет.
> >я думаю, Вы меня смогли понять. Хотя бы частично.
> (ГП) Сподіваюся, що так. Дякую за цікаву бесіду.
Аналогично, спасибо и Вам. А заголовок принадлежит Герцену. Он знал, что говорил.
2005.05.10 | Хома Брут
Георгію та Ірині_
якщо хтось збереться відповідати ш.п.Рюгену ще раз в цій гілці, в мене виникнуть серйозні сумніви в можливості триматись теми на цьому форумі. Залишиться лише вітати успіх його підходу до науки та освіти.2005.05.10 | Георгій
Згідний
... тільки тому і не відповідаю, хоча й маю що сказати, ІМХО. Думаю, йому треба перенести його повідомлення на "Історію."2005.05.12 | Безробітний
Шкода...Мені було б цікаво прочитати Вашу відповідь (-)
2005.05.12 | Георгій
З радістю, тільки на "Історії"
Я зовсім не проти відповісти, але тоді, коли п. Рюген перенесе цю дискусію на "Історію." Адже вона давно відхилилася від тематики сторінки "Освіта і наука," а натомість перейшла на тему, "Чому розвалився СРСР, чи це добре, чи це погано, і що робити далі." Думаю, що ця тема найбільше пасує майданівській сторінці "Історія."2005.05.13 | Рюген
Что за ультиматумы?
> (ГП) Але є і спільне - і жителі маленьких містечок півдня Італії, і селебрітіз живуть у правовому суспільстві, в умовах свободи ("for all it's worth") і відповідальності. Мільйони Марти Стюарт не врятували її від тюрми. Оцей устрій, я думаю, варто копіювати, хай з модифікаціями. Він має свої недоліки, але, як вірно помітив Черчіль, альтернативи (путінський режим? Янукович? імперія?) ще гірші.>
Миллиарды Ходорковского - тоже. Почему Вы считаете "путинский режим" альтернативой демократии, а скажем, "помаранцево-шуцманский" - ея воплощением? Каковы критерии? Правове суспільство - ну по крайней мере то, что министры юстиции не лгут о самих себе. Это для начала. Что означает свобода? Это категория не подлежащая измерению. Это самоощущение человека. Посреди пустыни одинокий человек свободен? Абсолютно. А человек не имеющий возможности анонимно со своего собственного счета перевести деньги на другой счет? Если сумма превышает там сколько - 30 тыс., кажется? А человек, находящийся в долгах, превышающих стоимость его имущества? Вы считаете такого человека свободным? И это при том, что кредиторы знают о нем все, включая истории болезни? Да что кредиторы: страховые компании лезут во все дырки.
Если же Вы попытаетесь мне возразить, что мол, должник имеет правовую защиту как любой другой человек - я Вам отвечу: правовую защиту имели даже последние римские рабы. И вообще, согласитесь, право на адвоката и свобода - категории несколько различающиеся.
>
Вопросы свободы и права - это "история"? Почему не "Мова"? Или "Голодомор"?
Появится у меня свободное время - вернемся к вопросу "реформирования науки". По формальным признакам. Но и Вы, шановный Георгий, глядите, не отклоняйтесь.
2005.05.14 | Рюген
Итак, формальное изложение. 1-3
Рассмотрим проблему. Чтобы не отвлекаться в разные стороны, сформулируем ее так как принято в научных публикациях.1. Title
2. Objective
3. Overview
4. Theoretical background
5. Experimental Set-Up
6. Experimental Procedure
7. Results and Discussion
8. Conclusion
9. Acknowledgments
10. Citated Literature.
Будем, конечно, рассматривать не по всем пунктам (бабки мне за это никто не платит, потому и благодарить некого), но в основном будем придерживаться этой схемы.
1. Проблема возникает с самого начала. Реформировать науку? Кто возьмется реформировать математику, микробиологию, физику твердого тела? Есть такие наглецы, отзовитесь? Реформирование научного национализма отложим в сторону. Тема забавная, но неисчерпаемая.
Значит, для начала, надо переформатировать заглавие.
Каким оно должно быть? "Реформирование НАНУ" или "Реформирование административного управления научными учреждениями" или еще как-то? От правильной формулировки названия зависит чего же вы, собственно, добиваетесь. Позволю высказать свое мнение. Нечеткость формулировки отражает нежелание выразиться по существу. У меня серьезное и обоснованное подозрение, что под "реформой науки" скрывается просто-напросто желание "отнять и поделить" - отнять у старых пердунов и поделить между пердунами помоложе. То, что высказывалось мнение, мол, старых академиков не надо трогать, а реформировать в сторонке, не должно вводить в заблуждение. Просто в таком случае молчаливо предполагается, что где-то возьмутся дополнительные бабки и ими распоряжаться будет кто-то другой.
2. Какова же цель предполагаемой реформы? Она оказывается еще более (но не менее) размытой, чем само название реформы. Для того, чтобы придать цели более осмысленные очертания необходимо а) правильно сформулировать название реформы, б) хорошо представлять современное состояние вопроса, в) ясно представлять, что должно получится в итоге.
3. Состояние вопроса. Здесь недостатка в информации нет. Живописуется жалкое состояние Академии, геронтократия, расхищение академического имущества, аренда, недостаток доступа к научной информации, несовершенная система квалификационных процедур и пр. Добавляю от себя. Больше для Георгия, чем для тех, кто сидит по институтам НАНУ сегодня.
- даже существующие устаревшие библиотеки фукционируют хуже чем 15 лет назад: денег на обновление фондов нет, научные и научно-технические издательства свернули или почти свернули свою деятельность, сокращения штатов привели к невозможности поддержания библиотечных фондов в рабочем состоянии.
- оборудование практически не обновляется. В лучшем случае оно поддерживается в рабочем состоянии так же как и парк общественного транспорта: из двух нерабочих троллейбусов делают один рабочий. Даже вышедшие из строя датчики и измерительные устройства заменить нечем: эксплуатируются приборы, на которые уже давно не производятся запасные части, да и приобрести их за рубежом технически в принципе невозможно. Многие приборы и установки оснащены устаревшими и/или проприетарными интерфейсами, и их нельзя соединить с компьютерами для обработки получаемых данных и управления этими установками. Пример - прибор оснащен 8-дюймовыми накопителями на гибких дисках. Выводит данные на них. Где прикажете взять эти дискеты и куда их сунуть?
- контрольно-измерительная и поверочная служба уничтожена и что существующие приборы показывают - знают только они сами. Но сказать уже не могут.
- расходные материалы: химикаты, штаммы микроорганизмов, пробирки, бюретки, пипетки, фильтры, травильные растворы, предметные стекла, кристаллы необходимых веществ - все в пределах старых загашников и личных связей.
- инфраструктура: кроме, может быть, административных зданий все остальные корпуса/помещения страдают от ветхих коммуникаций, соответственно, помещения плохо отапливаются зимой, влажность и освещенность не выдерживается, просто светильники работают один из пяти - поменять некому и страшно: плафоны и монтажные панели могут просто рассыпаться. Соответственно, столярка, двери, окна - все в плачевном состоянии. Полы - черный от времени полуразвалившийся паркет и разодранный линолеум, иногда заплаты второго на первом. Правда, время от времени, производится косметический ремонт (о замене труб, например, можно даже не заикаться), после которого сотрудники должны забыть о существовании некоторых из привычных закутков их родных институтов. Там будут расположены казино, ночные бары, автомойки, фабрички полукустарные, магазины, кафе, стоматологические кабинеты, склады и пр.
- в таких условиях закономерно, что научная деятельность сводится к теоретической (т.е. бумажной), или, если проводятся эксперименты, их уровень соответствует уровню материальной базы.
3-2. Исходя из пункта 3 можно добавить немного ясности в пункт 2. Одной из целей реформы является рациональное использование имеющейся материальной базы для финансирования содержания инфраструктуры и текущих затрат научных учреждений. Теоретически неплохо. На практике этих средств если хватит заменить коммуникации, отремонтировать подъезные пути и залатать крыши - будет уже хорошо. Вопросы финансирования научных исследований остаются открытыми сразу с четырех сторон: сколько, кому, за что и как.
На этом пока остановимся.
2005.05.14 | Георгій
Ще один аспект
Думаю, вертикальність структури академічної науки - теж проблема, не менш серйозна, ніж розвал інфраструктури і брак розхідних матеріалів.Скажу дещо про мій власний досвід у США. Коли я у серпні 1998 року отримав свою першу самостійну наукову роботу - став асистентом кафедри Університету штату Місісіпі, і переїхав туди з доослідницького центру Вірджінія Мейсон, що у Сіетлі, - я теж був вражений "бідністю," спустошенням, архаїчністю вигляду свого нового закладу. Кімната, яку мені виділили під лабораторію, знаходилася у корусі, побудованому більше ста років тому. Цей корпус ніколи серйозно не ремонтувався. Ніякого сучасного обладнання в кімнаті не було. Деякі прості хімікати і елементарний скляний посуд у загашниках, ото й все. Але мені не було особливо складно обладнати свою лабораторію тим, що мені було потрібне для роботи. Я одразу написав пропозицію на грант (не федеральний - маленький, місцевий, від штату), отримав його і купив дві сучасні центрифуги, комплект матеріалів і реактивів для імуноферментного тесту, дещо для культивування клітин, і т.д. Усе це зайняло трохи більше чотирьох місяців. На початку січня 1999 року двоє моїх помічників-студентів і я вже робили досліди.
Це було можливим тому, що у США структура академічної науки у принципі горизонтальна, а не вертикальна, як у колишньому СРСР і (наскільки я розумію) в сучасній Україні. Тут (у США) теж є великі наукові центри, а також кафедри ВНЗ, де люди займаються наукою. Але наукові співробітники не знаходяться в ієрархічній системі, де над молодним - старший, над старшим - зав. відділом, а над зав. відділом - директор, а над директором - Академія. У США ті, хто одержує статус самостійного науковця ("faculty position"), автоматично отримують і *свою* лабораторію, за яку ВОНИ (а не директор чи Академія) відповідають, і право САМИМ звертатися до грантодавців за грішми.
2005.05.15 | Рюген
Re: Ще один аспект
До п. 3 (Теория) мы еще не добрались. Т.е мы еще не рассматриваем какой мы хотим видеть Академию (или вообще организационную структуру научных исследований). Как Вы науку не расположите (вертикально, горизонтально или вообще раком), того результата, о котором Вы тут пишете, на Украине добиться нельзя. Здесь нет каталогов Cole-Parmer, Fisher, и если даже Вы получили энную сумму(что само по себе большой вопрос), вам негде будет купить эти Ваши центрифуги.И я могу согласиться с Вашими доводами о структуре, а могу и нет, но проблема материально-технического обеспечения не решится. Американская система, как я понимаю, основана на том, что существуют сотни и тысячи университетов, пользующихся этой инфраструктурой. Поскольку бюджет украинских научных учреждений не идет и не может идти ни в какое сравнение, такой инфраструктуры, как в Америке, быть просто не может.
Теперь я попробую изложить этот п.3 как его можно было бы рассматривать (оговорюсь, это не моя точка зрения, но, возможно, логичная и "позитивная").
Итак.
3. Теория.
Научные исследования и разработки должны проводиться на высоком теоретическом и экспериментальном уровне, для чего необходим доступ к новейшим и не только достижениям ученых других частей земли, включая как литературу, так и участие в конференциях/семинарах (это раз) и современному оборудованию и материалам для проведения исследований (это два). Понятно, что и первое и второе требует серьезных денег, поэтому у общества и государства должно быть ясное представление о направлениях исследований и их результатах для общества, включая бизнес. Так как платежеспособный интерес общества/государства возможен только в рамках тематики, а не дисциплин, структура начных учреждений должна соответствовать решаемым задачам, а не разделам науки. Например, гипотетический институт мониторинга и рекультивации Чернобыльской зоны должен иметь в своем составе специалистов-хомиков, физиков, математиков - специалистов по моделированию, биологов, медиков и пр. Но, профессиональный прогресс каждого такого специалиста будет определяться его контактами со специалистами его же профиля: биологи должны контактировать с биологами, математики с математиками и т.д. Т.е мобильность каждого ученого должна возрасти в значительной степени. Это также дополнительные затраты на каждого ученого. Очевидно, что эффективность как науки, так и образования будут выше, если в таких ислледованиях будут задействованы студенты. Значит, эти институты должны иметь тесные связи (как финансовые, так и формальные) с учебными заведениями. Это может быть осуществлено по-разному: например, исследовательский институт (лаборатория) при университете, либо наоборот, колледж какого-либо университета при институте (лаборатории). Академия в таком случае - это одна из форм (может быть, наиболее престижная) организации ученых: национальное научное общество. Т.е. опять, что-то очень похожее на "развитые страны". Однако при всех очевидных положительных сторонах, у такой системы естьне то что недостатки, а особенности. Например, ясно, что при бОльшей автономности и самостоятельности научных учреждений неизбежно разовьется дублирование оборудования, исследований, даже должностей. Другими словами, феодально-иерархическая структура советских академий соответствовала концепции - максимум исследований за минимум денег. Или науки для бедных. Не вполне соответствовала, но тем не менее. Может ли "горизонтальная" структура оказать конкуренцию иерархической в этой сфере? Может, за счет тесной кооперации и широкой практики проведения исследований на чужом оборудовании. А это уже вопрос "менталитета". Каждый имеющий отношение к науке может привести множество случаев, когда дорогое оборудование предполагалось покупать несколькими подразделениями вскладчину - все хотели разместить его у себя: т.к фактически владелец территории становится владельцем оборудования. Но это было еще в советские времена. Когда было что и на что покупать. С другой стороны, те, чьи исследования не требуют дорогого оборудования, вообще мало нуждаются в любой структуре научных учреждений. Кроме одной - аттестационной. Можно в принципе обойтись и без нее, но при условии конкуренции, что опять предполагает некоторую избыточность. В-общем, все упирается в объем задач, выдвигаемых обществом и государством перед наукой и которые общество способно профинансировать. Если решать чужие задачи (по иностранным грантам) - возникает сомнение в целесообразности поддержания всей научной инфраструктуры. Краткий итог по п. 3. Хорошо быть здоровым и богатым. Итог банальный. В реальности надо решать: либо сворачиваем все направления, которые не можем профинансировать, либо пытаемся удерживать фронт максимально широко за счет минимизации затрат на одного ученого. Второй (нынешний) очевидно плох, первый плох неочевидно: как в "Кавказской пленнице": имею желание купить дом, но не имею возможности; имею возможность купить козу, но не имею желания. Именно поэтому мое личное мнение таково: поскольку ни первый, ни второй вариант смысла не имеют, будущее украинской науки ясно: коллапс. Но я с готовностью и радостью нашел бы живые примеры опровержения такой концепции. Например, фармацевтические предприятия Украины финансируют хотя бы один-единственный медико-биологический институт. Про один такой институт я, правда, знаю. Институт нефти и газа, кажется так он называется. Правда, это не академичнеское учреждение, а скорее проектное.
Георгій пише:
> Думаю, вертикальність структури академічної науки - теж проблема, не менш серйозна, ніж розвал інфраструктури і брак розхідних матеріалів.
>
> Скажу дещо про мій власний досвід у США. Коли я у серпні 1998 року отримав свою першу самостійну наукову роботу - став асистентом кафедри Університету штату Місісіпі, і переїхав туди з доослідницького центру Вірджінія Мейсон, що у Сіетлі, - я теж був вражений "бідністю," спустошенням, архаїчністю вигляду свого нового закладу. Кімната, яку мені виділили під лабораторію, знаходилася у корусі, побудованому більше ста років тому. Цей корпус ніколи серйозно не ремонтувався. Ніякого сучасного обладнання в кімнаті не було. Деякі прості хімікати і елементарний скляний посуд у загашниках, ото й все. Але мені не було особливо складно обладнати свою лабораторію тим, що мені було потрібне для роботи. Я одразу написав пропозицію на грант (не федеральний - маленький, місцевий, від штату), отримав його і купив дві сучасні центрифуги, комплект матеріалів і реактивів для імуноферментного тесту, дещо для культивування клітин, і т.д. Усе це зайняло трохи більше чотирьох місяців. На початку січня 1999 року двоє моїх помічників-студентів і я вже робили досліди.
>
> Це було можливим тому, що у США структура академічної науки у принципі горизонтальна, а не вертикальна, як у колишньому СРСР і (наскільки я розумію) в сучасній Україні. Тут (у США) теж є великі наукові центри, а також кафедри ВНЗ, де люди займаються наукою. Але наукові співробітники не знаходяться в ієрархічній системі, де над молодним - старший, над старшим - зав. відділом, а над зав. відділом - директор, а над директором - Академія. У США ті, хто одержує статус самостійного науковця ("faculty position"), автоматично отримують і *свою* лабораторію, за яку ВОНИ (а не директор чи Академія) відповідають, і право САМИМ звертатися до грантодавців за грішми.
2005.05.15 | Георгій
Оце вже цікава розмова
Рюген пише:> До п. 3 (Теория) мы еще не добрались. Т.е мы еще не рассматриваем какой мы хотим видеть Академию (или вообще организационную структуру научных исследований). Как Вы науку не расположите (вертикально, горизонтально или вообще раком), того результата, о котором Вы тут пишете, на Украине добиться нельзя. Здесь нет каталогов Cole-Parmer, Fisher, и если даже Вы получили энную сумму(что само по себе большой вопрос), вам негде будет купить эти Ваши центрифуги.
(ГП) ТАК І Я Ж ПРО ЦЕ!!! А ЧОМУ????????? Що заважає? Каталогів нема - фігня, є вони скрізь, особливо зараз, коли достатньо відкрити Гугл і клацнути на лінк. Не в тому річ. І також не в тому, що неможливо отримати енну суму в доларах - можливо! Є ж в українських ВНЗ науковці, які чудово орієнтуються у своїй галузі на найсучаснішому рівні, і мають нові, цікаві, свіжі ідеї. Вони МОЖУТЬ отримати будь-який грант від будь-якої фундації, яка дає гроші на фундаментальні дослідження!
> И я могу согласиться с Вашими доводами о структуре, а могу и нет, но проблема материально-технического обеспечения не решится. Американская система, как я понимаю, основана на том, что существуют сотни и тысячи университетов, пользующихся этой инфраструктурой. Поскольку бюджет украинских научных учреждений не идет и не может идти ни в какое сравнение, такой инфраструктуры, как в Америке, быть просто не может.
(ГП) Та не потрібно для користування цією інфраструктурою мати ніякого бюджету. Треба тільки мати хороші публікації і бомбардувати міжнародні фінансові органи, такі, наприклад, як NSF, NIH і інші, пропозиціями про наукові дослідження. NSF - це National Science Foundation, NIH - National Institutes of Health. І та, і друга органзація - американська, але вони дають гроші всім, хто виграє конкурс, незалежно від географії (я знаю одну французьку лабораторію, яка отримала з десяток грантів від NIH). Безумовно, і в європейців теж є такого плану організації, які фінансують науку.
> Теперь я попробую изложить этот п.3 как его можно было бы рассматривать (оговорюсь, это не моя точка зрения, но, возможно, логичная и "позитивная"). Итак. 3. Теория. Научные исследования и разработки должны проводиться на высоком теоретическом и экспериментальном уровне, для чего необходим доступ к новейшим и не только достижениям ученых других частей земли, включая как литературу, так и участие в конференциях/семинарах (это раз) и современному оборудованию и материалам для проведения исследований (это два). Понятно, что и первое и второе требует серьезных денег, поэтому у общества и государства должно быть ясное представление о направлениях исследований и их результатах для общества, включая бизнес.
(ГП) Ці гроші є. Дуже великі. За ними треба звертатися. Не до наших міністрів чи президентів, а до міжнародних фінансових закладів (див. вище). Наші міністри і президенти повинні тільки дати цьому статися, і не заважати (допомогти вони не можуть).
> Так как платежеспособный интерес общества/государства возможен только в рамках тематики, а не дисциплин, структура начных учреждений должна соответствовать решаемым задачам, а не разделам науки. Например, гипотетический институт мониторинга и рекультивации Чернобыльской зоны должен иметь в своем составе специалистов-хомиков, физиков, математиков - специалистов по моделированию, биологов, медиков и пр.
(ГП) Тут згідний. Взагалі такі заклади є - наприклад, київський Інститут ядерних досліджень, харківський Інститут кріобіології та кріомедицини.
>Но, профессиональный прогресс каждого такого специалиста будет определяться его контактами со специалистами его же профиля: биологи должны контактировать с биологами, математики с математиками и т.д. Т.е мобильность каждого ученого должна возрасти в значительной степени. Это также дополнительные затраты на каждого ученого. Очевидно, что эффективность как науки, так и образования будут выше, если в таких ислледованиях будут задействованы студенты. Значит, эти институты должны иметь тесные связи (как финансовые, так и формальные) с учебными заведениями. Это может быть осуществлено по-разному: например, исследовательский институт (лаборатория) при университете, либо наоборот, колледж какого-либо университета при институте (лаборатории). Академия в таком случае - это одна из форм (может быть, наиболее престижная) организации ученых: национальное научное общество. Т.е. опять, что-то очень похожее на "развитые страны".
(ГП) Так.
>Однако при всех очевидных положительных сторонах, у такой системы естьне то что недостатки, а особенности. Например, ясно, что при бОльшей автономности и самостоятельности научных учреждений неизбежно разовьется дублирование оборудования, исследований, даже должностей. Другими словами, феодально-иерархическая структура советских академий соответствовала концепции - максимум исследований за минимум денег. Или науки для бедных. Не вполне соответствовала, но тем не менее. Может ли "горизонтальная" структура оказать конкуренцию иерархической в этой сфере? Может, за счет тесной кооперации и широкой практики проведения исследований на чужом оборудовании. А это уже вопрос "менталитета".
(ГП) Так.
>Каждый имеющий отношение к науке может привести множество случаев, когда дорогое оборудование предполагалось покупать несколькими подразделениями вскладчину - все хотели разместить его у себя: т.к фактически владелец территории становится владельцем оборудования. Но это было еще в советские времена. Когда было что и на что покупать. С другой стороны, те, чьи исследования не требуют дорогого оборудования, вообще мало нуждаются в любой структуре научных учреждений. Кроме одной - аттестационной. Можно в принципе обойтись и без нее, но при условии конкуренции, что опять предполагает некоторую избыточность.
(ГП) У США немає ніякої атестації науковців, але є дуже жорсткий дарвінівський природній відбір. Ті науковці, які працюють у дослідницьких центрах (де нема викладацької роботи) мусять весь час приносити у свої заклади нові гранти, тому що їх заробітна платня іде виключно з цих грантових грошей. В університетах ситуація трохи гнучкіша, тому що там науковець може тимчасово або й назовсім залишити науку і стати викладачем. Думаю, і в Україні повинно існувати щось подібне. Але це неможливо, якщо структура науки вертикальна.
>В-общем, все упирается в объем задач, выдвигаемых обществом и государством перед наукой и которые общество способно профинансировать. Если решать чужие задачи (по иностранным грантам) - возникает сомнение в целесообразности поддержания всей научной инфраструктуры.
(ГП) Та нема ніяких "іностранних" грантів у природничих науках. Рак один на всіх, забруднення атмосфери одне на всіх. Всі задачі спільні, і гроші вже теж спільні, просто українські науковці за ними не звертаються.
2005.05.14 | Георгій
(Оффтопік) Просто не можна все пхати до однієї купи
Рюген пише:> > (ГП) Але є і спільне - і жителі маленьких містечок півдня Італії, і селебрітіз живуть у правовому суспільстві, в умовах свободи ("for all it's worth") і відповідальності. Мільйони Марти Стюарт не врятували її від тюрми. Оцей устрій, я думаю, варто копіювати, хай з модифікаціями. Він має свої недоліки, але, як вірно помітив Черчіль, альтернативи (путінський режим? Янукович? імперія?) ще гірші.
> Миллиарды Ходорковского - тоже. Почему Вы считаете "путинский режим" альтернативой демократии, а скажем, "помаранцево-шуцманский" - ея воплощением? Каковы критерии?
(ГП) А хто сказав, що я нинішній "помаранчовий" режим вважаю втіленням демократії? Зовсім ні. Україна *прагне* демократії, але вона цю демократію ще не побудувала. Думаю, що зараз вона на правильному шляху. А критерії відомі, тому Ваше питання суто риторичне. Головний критерій джефферсонівської демократії - повага до людської гідності, або, іншими словами, така система урядування, коли ніяка державна, національна, соціальна, релігійна чи ще якась інша ідея не нав"язується всьому населенню як така, що вища за право конкретного індивідуума жити (в рамках закону) так, як цей індивід хоче.
>Правове суспільство - ну по крайней мере то, что министры юстиции не лгут о самих себе. Это для начала.
(ГП) Не сперечаюся з цим. Зварич зробив поганий вчинок, і вже за нього розплачується. Але він - це не суспільство. Він особа, людина, а люди всі грішні, і всі роблять помилки. Не бачу ніяких підстав роздмухувати епізод зі Зваричем. Це мені жваво нагадує істерію американських ультраправих щодо плям сперми на блакитному платті панни Левінскі. На розслідування дурних походеньок Клінтона було витрачено у кілька разів більше грошей, ніж на розслідування подій 11 вересня 2001 року. І все через чисту ідеологію. Клінтон був прекрасний президент, назважаючи на його деякі, скажімо так, чоловічі вади.
>Что означает свобода? Это категория не подлежащая измерению. Это самоощущение человека.
(ГП) Так.
>Посреди пустыни одинокий человек свободен? Абсолютно. А человек не имеющий возможности анонимно со своего собственного счета перевести деньги на другой счет? Если сумма превышает там сколько - 30 тыс., кажется? А человек, находящийся в долгах, превышающих стоимость его имущества? Вы считаете такого человека свободным? И это при том, что кредиторы знают о нем все, включая истории болезни? Да что кредиторы: страховые компании лезут во все дырки. Если же Вы попытаетесь мне возразить, что мол, должник имеет правовую защиту как любой другой человек - я Вам отвечу: правовую защиту имели даже последние римские рабы. И вообще, согласитесь, право на адвоката и свобода - категории несколько различающиеся.
(ГП) Пане Рюген, це все перекривлення реальності. Я не знаю особливостей життя людини у Західній Європі, але про США дещо знаю, і скажу Вам, що НІХТО у США не ЗМУШЕНИЙ жити з боргами. Коли люди тут купують нерухомість, вони насправді не залізають у борги, тому що банківська позичка під, скажімо, будинок забезпечена (по-англійськи "secured") самим цим будинком. Іншими словами, якщо я беру у банка 200 тисяч доларів за будинок, я не зобов"язаний повертати банкові всі ці 200 тисяч; з тієї ж секунди, як я припиняю платити свої місячні внески, будинок просто стає вже не моєю власністю, а власністю банка. Те, що я "недоповернув" банкові 150 чи 190 тисяч із тих 200, що я взяв, не має ніякого значення; ніхто не стане ганятися за мною і вимагати повернути цей "борг." Точно те саме з позичками на ділянки землі, ферми, обладнання для сільського господарства, автомобілі, човни і т.д. Тому все це насправді не можна розглядати як "заборгованість" американського населення якійсь експлуататорській "верхівці," яка це населення "поневолює." Американці радо користуються "позиченими" їм будинками, квартирами, автами і т.д. і добре працюють - не на банки, що дають їм позички, а самі на себе. І самопочуття в них переважно нормальне, вільне. Правда, за останні кілька років економіка стала дійсно працювати досить паршиво, і деякі люди стали сумніватися, чи буде наступне покоління жити так само вільно, як нинішнє. Але обговорити причини усього цього на майданівському форумі просто неможливо, це занадто складна і довга розмова.
> Вопросы свободы и права - это "история"? Почему не "Мова"? Или "Голодомор"?
(ГП) Приймаю критику, хоча згодьтеся, що це і не "Освіта і наука."
> Появится у меня свободное время - вернемся к вопросу "реформирования науки". По формальным признакам. Но и Вы, шановный Георгий, глядите, не отклоняйтесь.
(ГП) Та я не "отклоняюсь," я чесно вважаю, що нашу з Вами головну розбіжність - а саме, Вашу і мою оцінку доцільності розпаду СРСР - на формумі "Освіта і наука" обговорювати і неможливо, і не варто.
2005.05.14 | Хома Брут
мне было бы лестно войти к ним в дом и оказаться сильней, но
не втримались Ви, п. професоре. От б***ка Данія, пи***ць всім сподіванням...Георгій пише:
> (ГП) А хто сказав, що я нинішній "помаранчовий" режим вважаю втіленням демократії?
2005.05.15 | Георгій
Там ще далі є...
Хома Брут пише:> не втримались Ви, п. професоре. От б***ка Данія, пи***ць всім сподіванням...
(ГП) Не п**ць, там ще далі є про правильний шлях.
> Георгій пише:
> > (ГП) А хто сказав, що я нинішній "помаранчовий" режим вважаю втіленням демократії?
2005.05.15 | Георгій
(Оффтопік) До речі...Re: мне было бы лестно войти к ним...
... я і сучасний американський режим не вважаю втіленням демократії, і взагалі думаю, що демократія - це як горизонт (уявна лінія). Хоча поступ до демократії можливий.Хома Брут пише:
> не втримались Ви, п. професоре. От б***ка Данія, пи***ць всім сподіванням...
>
> Георгій пише:
> > (ГП) А хто сказав, що я нинішній "помаранчовий" режим вважаю втіленням демократії?
2005.05.19 | Хома Брут
лист був про те, що кожній розмові - своє місце
а не про те, що ми думаємо про сенегальску демократію та чи треба нам її наслідувати. Хочете побалуватись флеймами - ласкаво просимо на спецфорум беспредметних дискусій2005.05.19 | Георгій
Добре, дякую, зауваження слушне...
... але ж і Ви допомагайте, а то важко вести діалог з настирним (і розумним) тролем. Пан Рюген зробив кілька цікавих спостережень, він тросто розчиняє їх в океані упередженого оффтопіку. Я хотів саме на ці його он-топікові спостереження відповісти, але вийшло щось не те. Допоможіть, хто там має більший досвід.2005.05.19 | Хома Брут
помагаю
Георгій пише:> ... але ж і Ви допомагайте, а то важко вести діалог з настирним (і розумним) тролем.
1. "дякуємо тобі Боже, що потрібне ти робиш неважким, а важке - непотрібним"
2. A. Skywalker теж водив діалоги з настирним і розумним тролем. Що вийшло? D. Vader.
2005.05.19 | Рюген
Re: помагаю
Хома Брут пише:> Георгій пише:
> > ... але ж і Ви допомагайте, а то важко вести діалог з настирним (і розумним) тролем.
> 1. "дякуємо тобі Боже, що потрібне ти робиш неважким, а важке - непотрібним"
> 2. A. Skywalker теж водив діалоги з настирним і розумним тролем. Що вийшло? D. Wader
А теперь приведите п. 1. на языке оригинала.
2005.05.20 | Георгій
Star Wars - не мій жанр (-)
2005.05.15 | Рюген
Re: (Оффтопік) Просто не можна все пхати до однієї купи
Да не собираюсь я обсуждать вопросы распада СССР да еще с Вами.Все гораздо проще. Надо реально рассматривать сложившуюся ситуацию. Распалась Римская империя. Надо было ей распадаться или нет? Это не вопрос. Это факт. Но пытаться дурить людям мозги тем, что от распада Римской империи им стало лучше, не стоит. Для нормального анализа ситуации надо сравнить то, что было с тем, что есть и попытаться спрогнозировать будущее. Согласитесь, что на развитие науки розвал Римской империи положительно не повлиял. А как? Вот это мы и выясняем.
Только не в отношении Римской империи (там было кому выяснять), а СССР. Мое личное мнение видимо Вам известно, но я повторю: я положительно отношусь к распаду СССР уже потому, что он (распад) ясно показал, кто чего стоит. И относительное падение уровня жизни на Украине к Росиии за эти годы втрое(!) это демонстрация ложности концепции того, что, мол, без России Украина проживет лучше, чем с ней. Но минус в том, что для получения столь очевидного результата пришлось понести такие высокие затраты. Это не по-капиталистически. Вот эту цену я считаю чрезмерной. Вы (и не только Вы) не хотите признать очевидные факты по одной простой причине: Вы боитесь, что если эти факты станут общедоступными и общепринятыми, есть возможность восстановления СССР. Если бы такого шанса не было, вы бы согласились, но, разведя руками, сказали бы, ну да, только все, поезд ушел. Я не знаю, ушел поезд или нет (да мне это не очень и интересно). Но обманывать публику считаю некорректным. Это как с дипломом Зварыча.
Теперь чуть-чуть о свободе. Так сколько за дом стоимостью 200 тысяч придется заплатить? Какой mortgage APR? А что такое дом в 200 тысяч в приличном месте? И если Вы захотите избавиться от этого дома и уехать в другое место, сколько Вы потеряете? Давайте смотреть на вещи реально: настоящая свобода только у тех, у кого нет обязательств и есть сумма, необходимая хотя бы для того, чтобы прожить до нахождения новой работы. Реально это в среднем 15 тысяч долларов на семью. Например, в Вашем случае, Ваш кондо стоит как раз примерно 200 тыс., а это 2 bedroom и растянули Вы его лет на 25 под примерно 6.5-8% годовых, т.е. только процентов Вы платите 14 тыс. в год, а еще надо платить за тепло, воду, электричество, maintenance. Не говоря уже о выплате долга. Конечно, если Вы вдруг нашли новую работу с новыми условиями, более привлекательными для Вас, возможные потери от смены жительства могут быть перекрыты полученными преимуществами. А если Вы или Ваши близкие, не дай Бог, серьезно заболели? Или Вы по другой причине не можете дальше там работать? Вообще, человеку в обществе свойственно сидеть в достаточно глубокой нише, выбраться из которой чревато большими потерями. Глубина этой ниши - и есть степень несвободы. Вы думаете, рабов в Древнем Египте удерживали палки надсмотрщиков? Никаких бы палок не хватило. Их удерживала пустыня по краям долины Нила. Вообще, самые свободные люди в истории - казаки, ушкуйники всякие, пионеры Запада. Ни кола, ни двора, никому ничего не обязаны.
"Ой, да то не белы гуси-лебеди
С поднебесья пали на затон -
То сходились люди буйна племени
В чистом поле над рекою Дон".
Опять все до купи. Але то не моя забаганка. Я лише відповідаю.
2005.05.15 | Георгій
Це вже предметніше
Рюген пише:> Да не собираюсь я обсуждать вопросы распада СССР да еще с Вами.
(ГП) Ну і слава Богу, тоді back on topic.
> Все гораздо проще. Надо реально рассматривать сложившуюся ситуацию. Распалась Римская империя. Надо было ей распадаться или нет? Это не вопрос. Это факт. Но пытаться дурить людям мозги тем, что от распада Римской империи им стало лучше, не стоит. Для нормального анализа ситуации надо сравнить то, что было с тем, что есть и попытаться спрогнозировать будущее. Согласитесь, что на развитие науки розвал Римской империи положительно не повлиял.
(ГП) Тому що в Римській імперії науки ще не було. Принаймні природничих наук у нашому сучасному розумінні. Наскільки я знаю, вони почалися з публікації книги Френсіса Бейкона "Novum Organum" у 1620 році (того, що "Знание - сила").
>относительное падение уровня жизни на Украине к Росиии за эти годы втрое(!) это демонстрация ложности концепции того, что, мол, без России Украина проживет лучше, чем с ней.
(ГП) Нічого, я оптиміст - Росія зміниться, і стане з Україною і з іншими європейськими державами хорошим партнером.
>Но минус в том, что для получения столь очевидного результата пришлось понести такие высокие затраты. Это не по-капиталистически. Вот эту цену я считаю чрезмерной. Вы (и не только Вы) не хотите признать очевидные факты по одной простой причине: Вы боитесь, что если эти факты станут общедоступными и общепринятыми, есть возможность восстановления СССР.
(ГП) Не розписуйтесь за мене. Я взагалі нічого не боюся.
>Если бы такого шанса не было, вы бы согласились, но, разведя руками, сказали бы, ну да, только все, поезд ушел. Я не знаю, ушел поезд или нет (да мне это не очень и интересно).
(ГП) І мені це не цікаво. Тому повернімося до конкретних проблем реформи науки і освіти.
> (...) Опять все до купи. Але то не моя забаганка. Я лише відповідаю.
(ГП) Дякую за відповідь. Йдемо далі.
2005.05.12 | Реаліст
Re: Науковці НАНУ: настав час реформувати науку. З чого почати?
У російських вчених літаки проти хмар та здача в оренду приміщень, у наших – лише останнє.ЗАТО МЫ РАЗГОНЯЕМ ОБЛАКА
Статья опубликована в газете "Известия" за 12.05.05
http://www.izvestia.ru/columnist/article1738331
Премьер-министр Японии Дзюнъитиро Коидзуми выразил восхищение по поводу того, что мы умеем разгонять облака. Долго считалось, что установление хорошей погоды - исключительная прерогатива барона Мюнхгаузена, но наши ученые сделали сказку явью. Впрочем, впечатлительный премьер еще больше удивился бы, если бы узнал, что бюджет российской науки в 137 раз меньше той суммы, которую выделяет его японский кабинет на науку, а стоимость одного самолета, пролетавшего в чистом небе над Красной площадью, в несколько раз превышает бюджет всего отделения математики РАН, хотя за учеными из этого отделения охотятся лучшие университеты мира. И если самым главным в бароне Мюнхгаузене было не то, что он рассказывает, а то, что всегда говорит правду, то самым главным в нашей науке является не то, что она умеет разгонять облака, а то, что она еще подает голос.На следующей неделе начнет работу Общее собрание Российской академии наук. Собрание архиважное - на нем будет обсуждаться программа модернизации государственного сектора науки, которая подготовлена по поручению президента РФ. Руководство РАН едва ли не в полном составе уверено, что в чиновничьих недрах вызрел проект, который безвозвратно погубит и без того тщедушную российскую науку. Чиновники втолковывают: наука должна быть встроена в экономику, как давно произошло в развитых странах, из науки должна вырасти новая экономика знаний и государство собирается увеличить расходы в этой сфере, но архаичная, чуть не петровских времен структура науки должна стать динамичной.Директора и академики стоят горой. И вот что удивительно. При очевидной бедности науки, когда средняя зарплата толкового ученого со всеми договорами едва дотягивает до 6 тысяч рублей, трудно найти директора института, который не выстроил бы себе солидную, как у нового русского, дачу. Знаю институты, которые совсем развалились, дышат на ладан, зато директора в личном плане процветают. Загадка? Нет, не бином Ньютона. Секрет - в сдаче за "черный нал" помещений в аренду, в учреждении частных фирм, через которые пропускаются государственные средства. Есть НИИ, на территории которых официально гонят водку. На одном из совещаний с руководителями науки президент, выслушав лекцию о вреде реформы, заметил: "Мне кажется, вас больше интересует недвижимость, которая оказалась в науке, чем сама наука. Наша цель - развернуть академию лицом к государству и обществу, сделать ее эффективно функционирующей. Воспроизводство самой себя не есть базовая цель академии".Ученые любят повторять, что наука - лучший способ удовлетворения собственного любопытства за счет государства. Что ж, так оно и было веками. Когда общество вступило в информационный век, с наукой случилось то, о чем не мог гадать прозорливый Маркс. Наука превратилась в производительную силу, знания стали приносить прибавочную стоимость, а ученый переселился с диковинных островов, рожденных его фантазиями, в мир реальной экономики. Поэтому и велики бюджеты науки в развитых странах, потому и хлынули инвестиции в эту область. В том, что российская наука влачит жалкое существование, виноваты не только государство и прожорливые олигархи, но и сама наука, отстранившаяся ради сохранения дач и угодий от окружающих сует. Сартр говорил, что профессия откладывает на человека отпечаток: у официанта появляется походка официанта, у клерка - жесты клерка. По этой логике ученого должны отличать дряблая мускулатура и седая борода. Людей можно понять - люди спокойствия ради мечтают стать вещами. Но со временем такие вещи начинают лежать без дела. И тогда появляются другие люди, для которых эти вещи нужнее.
2005.06.28 | Orysja
Re: Науковці НАНУ: настав час реформувати науку. З чого почати?
Даруйте, що не читаю всього обговорення. Даруйте, просто трафік і час перебування в мережі у мене обмежені. А тому можливо хтось уже і написав вище про те, що мені кинулось в очі в першій статті "дерева".Ось ця цитата:
"включити в перелік екзаменів дисциплін кандидатського мінімуму, крім іноземної мови, українську мову; майбутня українська наукова еліта - доценти і професори - обов’язково повинна знати державну мову та активно розвивати її літературну (термінологічну) й усну наукові складові; це – обов’язкова державна допомога особам, які з різних причин не володіють українською мовою;"
Знаєте, що мене дивує в усіх сучасних потугах реформування, так це те, що вельможні мужі від науки не спрощують систему, а тільки накручують її. Те, що науковець мусить знати державну мову у мене сумніву не викликає. Але, здавання додаткового "екзамену" - тільки шлях до майбутнього хабаря.
Давайте нарешті скажемо: здавання якихось екзаменів людьми, що вже мають вищу освіту і державний диплом - нонсенс!!!
На мій погляд, людина має захищати тільки свій текст, який би він там не був і свою біографію в науці. Останнє особливо важливе!!! Не буде у нас кандидатів історичних наук, які "займаються наукою" в кріслі депутатів чи чиновників. І не треба. Давайте придумаємо для них інше звання, наприклад "політологів" чи "в галузі державного управління". І тоді історик таки буде істориком, а політолог - політологом.
І якщо людина все життя займалась наукою, то вже на вчене звання (за умови написання нею дисертації) вона все ж заслужила. Та й захисти через два роки по закінченні ВУЗ теж будуть тим зведені нанівець. Вони мали сенс при існуванні звання кандидата, але доктором в науці за такий час не стають, хіба що може за умови епохальних відкриттів у точних науках. А от історики, вибачте, не стають.
Наука, як би там не було - певний "закритий клуб", і ми мусимо боятися в ньому не стільки неякісних істориків (втім, виявити їх на підставі екзаменів - дурниця), як просто зайд.