Чи потрібна нам наука?
05/19/2005 | Історичні виклики України, або чи потрібна нам Національна Акаде
Ми фінансуємо науку не тому, що багаті, а
багаті тому, що фінансуємо науку.
Рональд Рейган.
„Вічні” питання про роль науки в українському суспільстві та її соціальну відповідальність обговорюються час від часу на протязі всього періоду існування України як самостійної держави. Особливої гостроти вони досягли в останній час у зв”язку з відомими заявами членів уряду щодо реформування НАНУ. У багатьох прублікаціях результати обговорення зводяться до наступного: НАНУ не виправдала покладені на неї сподівання, її робота неефективна, тому шансів на майбутнє вона не має. Одночасно у засобах масової інформації формується негативний образ українського вченого, а в суспільстві утверждується нігілістичне відношення до науки. Читачі можуть пересвідчитись у цьому, ознайомившись із не дуже змістовною і образливою по відношенню до вчених статтею «Не стати парком Юрського періоду», опубліковану в «Дзеркалі тижня», № 15, 2005» її кореспондентом О. Роженом.
Рецепти „реформування” НАНУ пропонуються різноманітні, як то: приєднати академічні інститути до закладів вищої освіти (ректор Києво-Могилянської академії В.Брюховецький в інтерв’ю «ДТ», №14, 2005) передати інститути фізико-технічного профілю до складу Мінпромполітики, залишивши в складі академії ті, що займаються „чистою” фундаментальною наукою (академік С.Комісаренко в інтерв’ю «Радіо Свобода»). Є більш радикальні пропозиції, як наприклад, створити в Україні „комерційну науку у формі індустрії наукоємних підприємств” і спрямувати на неї більшість фінансових та матеріальних ресурсів, які виділяються державою (!) на розвиток науки (цитата за «ДТ», №15, 2005). Впадає у вічі надзвичайно поверхневий підхід до питання реформування НАНУ. Фактично все зводиться до низки організаційних заходів, а їх можливі наслідки взагалі не аналізуються.
Не дивлячись на те, що дискусія щодо реформи НАНУ в засобах масової інформаціїї нічим не закінчилась, її необхідно продовжити. Роль науки в суспільстві може змінюватись в широких межах – від інноваційного реформування економіки до пасивного супроводження імпортних технологій. Якщо наукова спільнота не вибудує моделі розвитку науки, а керівництво країни і суспільство в цілому її не підтримають, буде втрачено час для реформування економіки і її конкурентоспроможність на світових ринках знизиться. В кінці-кінців мова йде не стільки про реформу науки, як про цивілізаційний вибір України. Питання стоїть наступним чином: чи зможемо ми подолати ту величезну прірву, що відділяє нас від технологічно розвинутих країн, чи назавжди залишимось країною «третього світу»? Не потрібно також забувати, що будь-яке зволікання з реформою науки звужує спектр конструктивних рішень щодо її виходу із кризового стану. Неохідність реформи НАНУ розуміють і в самій академії. Щоб краще зрозуміти, що потрібно реформувати, поглянемо на місце науки в нашому суспільстві і, наприклад, в розвинутих країнах Заходу.
Технологічні прориви 50-х та 60-х років минулого сторіччя привели до створення наукоємних галузей промисловості, таких як мікроелектроніка, обчислювальна техніка, хімічна промисловість. Їх принципова відмінність від традиційних для індустріального суспільства галузей у тому, що основним джерелом інновацій для них є фундаментальна наука. За досить короткий проміжок часу наукоємні галузі стали провідними в економіці розвинутих країн, внаслідок чого вона перейшла у якісно новий стан, який дістав назву постіндустріального. Якщо в індустріальному суспільстві центральне місце в економіці займає виробниче підприємство, в постіндустріальному воно належить науковим та освітнім закладам, як основному джерелу інновацій і знань.
В постіндустріальному суспільстві кардинально зростає продуктивність праці, що виводить розвинуті країни Заходу на передові позиції не лише в промисловості, але і в сільському господарстві, де, здавалося б, країни що розвиваються мають безумовну перевагу за рахунок дешевої робочої сили. Наприклад, собівартість виробництва зерна в Техасі, де сільскогосподарський робітник отримує 8 доларів за годину, стала нижчою ніж у Нігерії, де селянин отримує всього 40 центів на день.
Перехід економіки в постіндустріальний стан супроводжується значними змінами у соціальному та духовному житті суспільства. Наука та освіта перетворюються в найбільш важливу соціальну цінність. Володіння науковими знаннями стає міцним підгрунтям для матеріального благополуччя, внаслідок чого радикально змінюється мотивація освітньої діяльності людини. В суспільстві встановлюється нова шкала цінностей. В її основі - прагнення людини до максимального розвитку особистості. На відміну від індустріального суспільства, накопичення матерільних багатств перестає бути домінантним і відступає перед такими цінностями, як творчість, свобода, самовдосконалення. В постіндустріальному суспільстві de facto утворюється новий клас інтелектуалів, основним завданням якого є „виробництво” нових знань. Причому вперше в історії людства представники цього класу володіють багатствами, яке створили самі, а не в результаті експлуатації інших соціальних груп, передачі в спадок, або перерозподілу раніше створених багатств. Досить сказати, що із 1.5 мільйонів жителів США, які мають мільйонні статки, 80% створили їх самі, а не отримали у спадщину. Соціологічні дослідження свідчать, що люди, які з тієї чи іншої причини не приймають участі в наукоємному виробництві, не тільки не можуть розраховувати на успішну кар’єру, а навіть на збереження досягнутого раніше рівня матеріального благополуччя. Дбайливе відношення до талантів та інтелектуальних інститутів стає основною турботою суспільства. Утверджується розуміння того, що інтелектуальне багатство у формі наукових знань стає невичерпним джерелом багатства матеріального, причому зростання інтелектуального багатства практично необмежене, в той час як природні багатства мають стійку тенденцію до зменшення.
Перехід до постіндустріального суспільства найбільш яскраво демонструюють США. Наведемо деякі цифри, які не потребують особливих коментарів. На середину 90-х років на 1 млн. жителів США приходиться біля 125 тис. науково-технічних працівників, середньосвітовий показник при цьому складає близько 20 тис. Затрати на науку та освіту в США уже в 1972 році перевищили 14% валового національного продукту. Якщо в середині 70-х років студентами вищих навчальних закладів стали біля 50% випускників середніх шкіл, то в середині 90-х ця цифра перевищила 65%. Тільки на освіту та перепідготовку кадрів приватні компанії в США витрачають щорічно біля 30 млрд. доларів, що дорівнює сумарному асигнуванню на наукові дослідження в Росії, Китаї, Південній Кореї та Тайвані. На протязі 90-х років США витрачають на наукові розробки в середньому біля 160 млрд. доларів щорічно.
В колишньому СРСР наукоємні виробництва були створені переважно у військово-промисловому комплексі (ВПК), тому заклади Академії Наук також в значній мірі вирішували його проблеми. Саме у ВПК були створені конкурентоспроможні технології, які дозволили Радянському Союзу вийти на передові рубежі у космосі, ядерній енергетиці, літакобудуванні. Наскільки передовими були технології, які викорстовувались для ВПК, настільки відсталі технології використовувались для виробництва товарів широкого вжитку, що робило економіку в цілому неконкурентоспроможною. Володіючи величезними природними багатствами, СРСР жив переважно за рахунок експорту сировини та продуктів її первинної переробки. Його розпад не привів до структурних змін в економіці новоутворених держав. Образно кажучи, в той час як економіка Росії міцно підсіла на „нафто-газову голку”, економіка незалежної України міцно сидить на „металургійно-хімічній” голці.
Політичні та економічні перетворення першої половини 90-х років завдали науці та наукоємним галузям примисловості України величезних втрат. Державне керівництво практично втратило важелі керування економікою. У суспільстві домінували радикально-ліберальні погляди на економічні процеси, у відповідності з якими будь-яке втручання держави трактувалось як повернення до соціалізму. Відбувалось це за умов, коли ринкові відносини ще тільки починали формуватись. За відсутності державного замовлення і практичного паралічу адміністративного ресурсу, наукоємні виробництва поступово зупинились. Обраний Росією курс на створення замкнутих виробничих циклів в межах свого ВПК, поставив українські підприємства, тісно пов”язані з ним, у надзвичайно скрутне становище. Швидко переорієнтуватись на ринки інших країн у більшості випадків не вдалось, а розроблена урядом програма конверсії була провалена. Таким чином в Україні була практично знищена електронна промисловість, а без неї створити замкнуті виробничі цикли в таких галузях як авіа-, приладо- та суднобудування стало неможливим. Показники падіння наукоємної промисловості значно перевищили показники загальноекономічного спаду. Разом із знищенням наукоємної промисловості, припинили свою дільність більшість галузевих науково-дослідних інститутів та конструкторських бюро, а ті що залишились ледве животіють. Яскравим прикладом цього є доля науково-дослідного інституту мікроприладів в м. Києві - одного із провідних розробників електронних схем в колишньому СРСР. За останні чотирнадцять років чисельність його працівників скоротилась майже в сто(!) разів. Знищення галузевої науки має два надзвичайно негативні наслідки: по-перше, запропоновані фундаментальною наукою науково-технічні рішення не можуть бути доведеними до комерційного продукту і, по-друге, без наукового супроводу, який виконує галузева наука, країна не зможе ефективно використовувати зарубіжні технології. Чи був позитивний досвід реформування наукоємних виробництв на теренах колишнього СРСР? Виявляється, що був. Так, Росія практично зберегла основні наукоємні виробництва у ВПК, а Білорусія змогла зберегти підприємства електронної промисловості (науково-промисловий комплекс «Інтеграл»), приладобудування, виробництво телевізорів нового покоління, про випуск яких ми тільки мріємо.
Розвиток наукоємних галузей є неможливим в умовах, коли керівництво держави немає чіткої позиції щодо науково-технічної та інноваційної політики. На словах декларується розуміння того, що єдино можливою стратегією розвитку повинен стати перехід економіки України на інноваційну модель, визначення необхідних для такого переходу пріоритетних напрямків і проведення необхідних структурних перетворень в економіці. Проте дальше слів ось уже на протязі 14 років справи не йдуть. Потреба в наукоємній продукціїї невисокого гатунку вирішується прямими поставками переважно із Китаю та країн південно-східної Азії, або ж імпортом застарілих технологій. В існуванні такого імпорту зацікавлена також велика кількість корумпованих чиновників із міністерств, відомств, митної та податкової служб. Імпортуються усі види продукції, навіть ті, виробництво яких можна без великих затрат налагодити в Україні. Все це разом взяте збільшує відставання України від розвинутих країн, оскільки ми не можемо виробляти і пропонувати на світових ринках конкурентоздатну продукцію. Створити ринок власної наукоємної продукції за таких умов також неможливо.
Економіку нинішньої України характеризують як кланово-олігархічну. Грабіжницька приватизація привела до перерозподілу створених раніше матеріальних багатств серед невеличкої групи людей, тісно пов’заної з владними та кримінальними структурами. Олігархічні клани зосередили також значні фінансові ресурси. Знаковим у цьому відношенні є той факт, що найбагатшою людиною світу є Білл Гейтц - автор однієї з найбільш інтелектуальних технологій 20-го сторіччя, в той час як двоє найбагатших людей в Україні - Пінчук та Ахметов - отримали свої багатства не завдяки творчій праці та власному таланту, а завдяки близькості до владних та кримінальних структур. Найбільш привабливими для олігархів так званого першого ешелону стали підприємства металургії, енергетики, хімії. Олігархами другого ешелону були приватизовані підприємства легкої та харчової промисловості, які приносять швидку віддачу.
Приватизаційна привабливість наукоємних виробництв для олігархічних кланів є набагато нижчою із декількох причин.. За відсутності внутрішнього ринку наукоємної продукції і високої конкуренції на зовнішніх ринках, з роботою наукоємних виробництв пов’язані більші ризики у порівнянні, наприклад, з діючими підприємствами чорної металургіїї. Вкладені в їх розвиток капітали зможуть принести віддачу у кращому випадку через 3-5 років Крім того, олігархи прекрасно розуміють нестабільність свого положення в суспільстві і не можуть планувати свою діяльність на далеку перспективу. На перший план для них виходять питання збереження капіталів та особистої свободи. Історичний досвід країн так званого «третього світу» свідчить, що кланово-олігархічна економіка ніколи не була ефективною і існувала, як правило, за рахунок експлуатації природних ресурсів та дешевої робочої сили, а не розвитку наукоємних виробництв.
Невелика група підприємств колишнього ВПК була приватизована шляхом доведення їх до банкрутства. За такою схемою було приватизовано, наприклад, підприємство стратегічного значення «Завод чистих металів» (м. Світловодськ). Приватизовані виробництва мають обмежені можливості для розвитку, тому що працюють без належного наукового супроводу. У кращому випадку вони зможуть на протязі деякого часу підтримувати ті технологічні цикли, які дістались їм від колишнього ВПК.
Розвал наукоємних виробництв в Україні мав надзвичайно негативні соціальні та гуманітарні наслідки. Величезна кількість їхніх працівників, які по праву відносились до науково-технічної еліти країни, були змушені шукати засоби до існування в інших місцях. Більше того, в такі ж умови на протязі 90-х років було поставлене ціле покоління випускників вузів, перш за все природничих факультетів, яке не змогло реалізувати себе за отриманим фахом. Величезна кількість фахівців з вищою освітою була змушена працювати на ринках або в комерційних фірмах з переважно невиробничим характером діяльності, де вони поступово декваліфікувались. Результатом цього була втрата значного інтелектуального ресурсу, іншими словами - відбулась деінтелектуалізація нації.
Відсутність наукоємних виробництв, вітчизняної електронної промисловості та приладобудування означає неможливість оновлення матеріальної бази НАНУ та українських вузів, внаслідок чого невпинно знижується якість наукових досліджень та вищої освіти. Наведемо, на наш погляд, яскравий приклад жалюгідного стану з обладнанням в НАНУ. До цього часу академія немає жодної сучасної технологічної установки для виготовлення напівпровідникових наноструктур. Це у той самий час, коли розвиток нанотехнологій є одиним із пріоритетних напрямків розвитку науки в Україні. Вартість однієї установки з необхідною інфраструктурою складає біля 1 млн. доларів. Гроші, звичайно, не малі. Проте все пізнається у порівнянні. У провідних вузах США, Європи, Японії, а тепер і Китаю на таких установках студенти виконують звичайні лабораторні роботи. Про яку конкурентоспроможність української науки можна говорити? Більше того, в Україні реально склалась ситуація, коли готувати фахівців з високих технологій стане неможливим уже в найближчий період часу.
Наведемо ще один факт, який красномовнио свідчить про пріоритети, які склались у нашому супільстві. За оцінками фахівців, вартість автомобілів, на яких чиновники із регіонів приїхали на недавню нараду з питань самоврядування та адміністративної реформи, склала більше100 млн. доларів. Ця сума дорівнює приблизно річному бюджету НАНУ. Коментарі, як видно, зайві. Наша країна була і залишається країною чиновників і для чиновників.
Доіндустріальне суспільство характеризують як таке, що базується на добувній промисловості і первинній обробці природних ресурсів, а індустріальне – на машинних технологіях, які використовуються для виробництва товарів. В нашому суспільстві є ознаки як індустріального, так і доіндустріального суспільств. Основною соціальною групою в індустріальному суспільстві є так званий середній клас. Він виробляє і споживає основну частину наукових знань і саме з нього в постіндустріальному суспільстві формується клас інтелектуалів. Основним виробником та споживачем наукових знань в Україні є та соціальна група, яку ми звикли називати інтелігенцією. До неї зокрема входять вчені, працівники вищої та середньої освіти, інженери. На протязі 90-х років доходи більшості її представників невпинно падали і зараз її слід віднести скоріше до класу бідних, а не до середнього класу. Разом із зубожінням інтелігенції об’єктивно зменшується і соціальна потреба у виробництві наукових знань. Якщо цей процес буде продовжуватись і надалі, то у найближчому майбутньому потреба у рефомуванні науки та освіти просто відпаде.
Як бачимо, соціальні процеси, які відбувались в Україні на протязі більш ніж десяти останніх років, не тільки не наблизили, а віддалили нас від розвинутих країн Заходу. Негативна тенденція занепаду науки та освіти продовжується і реформа НАНУ, якою б вона успішною не була, навряд чи зможе її зупинити. В цілому потреба економіки України у вітчизняних науково-технічних розробках та високих технологіях незначна, що і віддзеркалює жалюгідний стан НАНУ, залишковий принцип фінансування науки та відношення до неї законодавчої і виконавчої влади. Яким може бути вихід із ситуації що склалась? Що потрібно зробити, щоб економіка відчула потребу в наукових розробках? Відповідь на ці питання, здавалось, є простою, якщо виходити із існуючого досвіду інших країн, наприклад, Китаю. Проте вона є одночасно і складною, якщо виходити із економічних, політичних та соціальних реалій нашої країни. Як швидко країна зможе перейти від від технологічно відсталої, зорієнтованої на експлуатацію природних ресурсів, кланово-олігархічної економіки до наукоємної інноваційної в умовах невизначеності національних пріоритетів, корумпованості політичних еліт та відсутності розуміння ролі науки у більшої частини суспільства? Часу на відповідь залишається обмаль. Загальні збори НАНУ, які відбулись на минулому тижні, констатували лише необхідність рефомування, проте конкретні рішення відкладено на потім.
На закінчення наведемо думку відомого математика академіка Лаврентьєва про роль науки: навіть у випадку, коли наука нічого не дає суспільству, її потрібно зберегти, щоб воно не повернулось до дикого стану. Не хотілося б пересвідчитись у справедливості сказаного на власному досвіді.
У наведеному вище матеріалі ми акцентували увагу на науково-технічній сфері. Звичайно, історичні виклики постіндустріального суспільства не зводяться до проблем наукоємних виробництв та фундаментальної науки. Першою і необхідною умовою його побудови є створення громадянського суспільства. Хочеться вірити, що важливий крок у цьому напрямку ми уже зробили своєю помаранчевою революцією. Про можливі шляхи реформування науково-технічної сфери - у другій частині статті.
Аналітична рада Української Народної Партії
багаті тому, що фінансуємо науку.
Рональд Рейган.
„Вічні” питання про роль науки в українському суспільстві та її соціальну відповідальність обговорюються час від часу на протязі всього періоду існування України як самостійної держави. Особливої гостроти вони досягли в останній час у зв”язку з відомими заявами членів уряду щодо реформування НАНУ. У багатьох прублікаціях результати обговорення зводяться до наступного: НАНУ не виправдала покладені на неї сподівання, її робота неефективна, тому шансів на майбутнє вона не має. Одночасно у засобах масової інформації формується негативний образ українського вченого, а в суспільстві утверждується нігілістичне відношення до науки. Читачі можуть пересвідчитись у цьому, ознайомившись із не дуже змістовною і образливою по відношенню до вчених статтею «Не стати парком Юрського періоду», опубліковану в «Дзеркалі тижня», № 15, 2005» її кореспондентом О. Роженом.
Рецепти „реформування” НАНУ пропонуються різноманітні, як то: приєднати академічні інститути до закладів вищої освіти (ректор Києво-Могилянської академії В.Брюховецький в інтерв’ю «ДТ», №14, 2005) передати інститути фізико-технічного профілю до складу Мінпромполітики, залишивши в складі академії ті, що займаються „чистою” фундаментальною наукою (академік С.Комісаренко в інтерв’ю «Радіо Свобода»). Є більш радикальні пропозиції, як наприклад, створити в Україні „комерційну науку у формі індустрії наукоємних підприємств” і спрямувати на неї більшість фінансових та матеріальних ресурсів, які виділяються державою (!) на розвиток науки (цитата за «ДТ», №15, 2005). Впадає у вічі надзвичайно поверхневий підхід до питання реформування НАНУ. Фактично все зводиться до низки організаційних заходів, а їх можливі наслідки взагалі не аналізуються.
Не дивлячись на те, що дискусія щодо реформи НАНУ в засобах масової інформаціїї нічим не закінчилась, її необхідно продовжити. Роль науки в суспільстві може змінюватись в широких межах – від інноваційного реформування економіки до пасивного супроводження імпортних технологій. Якщо наукова спільнота не вибудує моделі розвитку науки, а керівництво країни і суспільство в цілому її не підтримають, буде втрачено час для реформування економіки і її конкурентоспроможність на світових ринках знизиться. В кінці-кінців мова йде не стільки про реформу науки, як про цивілізаційний вибір України. Питання стоїть наступним чином: чи зможемо ми подолати ту величезну прірву, що відділяє нас від технологічно розвинутих країн, чи назавжди залишимось країною «третього світу»? Не потрібно також забувати, що будь-яке зволікання з реформою науки звужує спектр конструктивних рішень щодо її виходу із кризового стану. Неохідність реформи НАНУ розуміють і в самій академії. Щоб краще зрозуміти, що потрібно реформувати, поглянемо на місце науки в нашому суспільстві і, наприклад, в розвинутих країнах Заходу.
Технологічні прориви 50-х та 60-х років минулого сторіччя привели до створення наукоємних галузей промисловості, таких як мікроелектроніка, обчислювальна техніка, хімічна промисловість. Їх принципова відмінність від традиційних для індустріального суспільства галузей у тому, що основним джерелом інновацій для них є фундаментальна наука. За досить короткий проміжок часу наукоємні галузі стали провідними в економіці розвинутих країн, внаслідок чого вона перейшла у якісно новий стан, який дістав назву постіндустріального. Якщо в індустріальному суспільстві центральне місце в економіці займає виробниче підприємство, в постіндустріальному воно належить науковим та освітнім закладам, як основному джерелу інновацій і знань.
В постіндустріальному суспільстві кардинально зростає продуктивність праці, що виводить розвинуті країни Заходу на передові позиції не лише в промисловості, але і в сільському господарстві, де, здавалося б, країни що розвиваються мають безумовну перевагу за рахунок дешевої робочої сили. Наприклад, собівартість виробництва зерна в Техасі, де сільскогосподарський робітник отримує 8 доларів за годину, стала нижчою ніж у Нігерії, де селянин отримує всього 40 центів на день.
Перехід економіки в постіндустріальний стан супроводжується значними змінами у соціальному та духовному житті суспільства. Наука та освіта перетворюються в найбільш важливу соціальну цінність. Володіння науковими знаннями стає міцним підгрунтям для матеріального благополуччя, внаслідок чого радикально змінюється мотивація освітньої діяльності людини. В суспільстві встановлюється нова шкала цінностей. В її основі - прагнення людини до максимального розвитку особистості. На відміну від індустріального суспільства, накопичення матерільних багатств перестає бути домінантним і відступає перед такими цінностями, як творчість, свобода, самовдосконалення. В постіндустріальному суспільстві de facto утворюється новий клас інтелектуалів, основним завданням якого є „виробництво” нових знань. Причому вперше в історії людства представники цього класу володіють багатствами, яке створили самі, а не в результаті експлуатації інших соціальних груп, передачі в спадок, або перерозподілу раніше створених багатств. Досить сказати, що із 1.5 мільйонів жителів США, які мають мільйонні статки, 80% створили їх самі, а не отримали у спадщину. Соціологічні дослідження свідчать, що люди, які з тієї чи іншої причини не приймають участі в наукоємному виробництві, не тільки не можуть розраховувати на успішну кар’єру, а навіть на збереження досягнутого раніше рівня матеріального благополуччя. Дбайливе відношення до талантів та інтелектуальних інститутів стає основною турботою суспільства. Утверджується розуміння того, що інтелектуальне багатство у формі наукових знань стає невичерпним джерелом багатства матеріального, причому зростання інтелектуального багатства практично необмежене, в той час як природні багатства мають стійку тенденцію до зменшення.
Перехід до постіндустріального суспільства найбільш яскраво демонструюють США. Наведемо деякі цифри, які не потребують особливих коментарів. На середину 90-х років на 1 млн. жителів США приходиться біля 125 тис. науково-технічних працівників, середньосвітовий показник при цьому складає близько 20 тис. Затрати на науку та освіту в США уже в 1972 році перевищили 14% валового національного продукту. Якщо в середині 70-х років студентами вищих навчальних закладів стали біля 50% випускників середніх шкіл, то в середині 90-х ця цифра перевищила 65%. Тільки на освіту та перепідготовку кадрів приватні компанії в США витрачають щорічно біля 30 млрд. доларів, що дорівнює сумарному асигнуванню на наукові дослідження в Росії, Китаї, Південній Кореї та Тайвані. На протязі 90-х років США витрачають на наукові розробки в середньому біля 160 млрд. доларів щорічно.
В колишньому СРСР наукоємні виробництва були створені переважно у військово-промисловому комплексі (ВПК), тому заклади Академії Наук також в значній мірі вирішували його проблеми. Саме у ВПК були створені конкурентоспроможні технології, які дозволили Радянському Союзу вийти на передові рубежі у космосі, ядерній енергетиці, літакобудуванні. Наскільки передовими були технології, які викорстовувались для ВПК, настільки відсталі технології використовувались для виробництва товарів широкого вжитку, що робило економіку в цілому неконкурентоспроможною. Володіючи величезними природними багатствами, СРСР жив переважно за рахунок експорту сировини та продуктів її первинної переробки. Його розпад не привів до структурних змін в економіці новоутворених держав. Образно кажучи, в той час як економіка Росії міцно підсіла на „нафто-газову голку”, економіка незалежної України міцно сидить на „металургійно-хімічній” голці.
Політичні та економічні перетворення першої половини 90-х років завдали науці та наукоємним галузям примисловості України величезних втрат. Державне керівництво практично втратило важелі керування економікою. У суспільстві домінували радикально-ліберальні погляди на економічні процеси, у відповідності з якими будь-яке втручання держави трактувалось як повернення до соціалізму. Відбувалось це за умов, коли ринкові відносини ще тільки починали формуватись. За відсутності державного замовлення і практичного паралічу адміністративного ресурсу, наукоємні виробництва поступово зупинились. Обраний Росією курс на створення замкнутих виробничих циклів в межах свого ВПК, поставив українські підприємства, тісно пов”язані з ним, у надзвичайно скрутне становище. Швидко переорієнтуватись на ринки інших країн у більшості випадків не вдалось, а розроблена урядом програма конверсії була провалена. Таким чином в Україні була практично знищена електронна промисловість, а без неї створити замкнуті виробничі цикли в таких галузях як авіа-, приладо- та суднобудування стало неможливим. Показники падіння наукоємної промисловості значно перевищили показники загальноекономічного спаду. Разом із знищенням наукоємної промисловості, припинили свою дільність більшість галузевих науково-дослідних інститутів та конструкторських бюро, а ті що залишились ледве животіють. Яскравим прикладом цього є доля науково-дослідного інституту мікроприладів в м. Києві - одного із провідних розробників електронних схем в колишньому СРСР. За останні чотирнадцять років чисельність його працівників скоротилась майже в сто(!) разів. Знищення галузевої науки має два надзвичайно негативні наслідки: по-перше, запропоновані фундаментальною наукою науково-технічні рішення не можуть бути доведеними до комерційного продукту і, по-друге, без наукового супроводу, який виконує галузева наука, країна не зможе ефективно використовувати зарубіжні технології. Чи був позитивний досвід реформування наукоємних виробництв на теренах колишнього СРСР? Виявляється, що був. Так, Росія практично зберегла основні наукоємні виробництва у ВПК, а Білорусія змогла зберегти підприємства електронної промисловості (науково-промисловий комплекс «Інтеграл»), приладобудування, виробництво телевізорів нового покоління, про випуск яких ми тільки мріємо.
Розвиток наукоємних галузей є неможливим в умовах, коли керівництво держави немає чіткої позиції щодо науково-технічної та інноваційної політики. На словах декларується розуміння того, що єдино можливою стратегією розвитку повинен стати перехід економіки України на інноваційну модель, визначення необхідних для такого переходу пріоритетних напрямків і проведення необхідних структурних перетворень в економіці. Проте дальше слів ось уже на протязі 14 років справи не йдуть. Потреба в наукоємній продукціїї невисокого гатунку вирішується прямими поставками переважно із Китаю та країн південно-східної Азії, або ж імпортом застарілих технологій. В існуванні такого імпорту зацікавлена також велика кількість корумпованих чиновників із міністерств, відомств, митної та податкової служб. Імпортуються усі види продукції, навіть ті, виробництво яких можна без великих затрат налагодити в Україні. Все це разом взяте збільшує відставання України від розвинутих країн, оскільки ми не можемо виробляти і пропонувати на світових ринках конкурентоздатну продукцію. Створити ринок власної наукоємної продукції за таких умов також неможливо.
Економіку нинішньої України характеризують як кланово-олігархічну. Грабіжницька приватизація привела до перерозподілу створених раніше матеріальних багатств серед невеличкої групи людей, тісно пов’заної з владними та кримінальними структурами. Олігархічні клани зосередили також значні фінансові ресурси. Знаковим у цьому відношенні є той факт, що найбагатшою людиною світу є Білл Гейтц - автор однієї з найбільш інтелектуальних технологій 20-го сторіччя, в той час як двоє найбагатших людей в Україні - Пінчук та Ахметов - отримали свої багатства не завдяки творчій праці та власному таланту, а завдяки близькості до владних та кримінальних структур. Найбільш привабливими для олігархів так званого першого ешелону стали підприємства металургії, енергетики, хімії. Олігархами другого ешелону були приватизовані підприємства легкої та харчової промисловості, які приносять швидку віддачу.
Приватизаційна привабливість наукоємних виробництв для олігархічних кланів є набагато нижчою із декількох причин.. За відсутності внутрішнього ринку наукоємної продукції і високої конкуренції на зовнішніх ринках, з роботою наукоємних виробництв пов’язані більші ризики у порівнянні, наприклад, з діючими підприємствами чорної металургіїї. Вкладені в їх розвиток капітали зможуть принести віддачу у кращому випадку через 3-5 років Крім того, олігархи прекрасно розуміють нестабільність свого положення в суспільстві і не можуть планувати свою діяльність на далеку перспективу. На перший план для них виходять питання збереження капіталів та особистої свободи. Історичний досвід країн так званого «третього світу» свідчить, що кланово-олігархічна економіка ніколи не була ефективною і існувала, як правило, за рахунок експлуатації природних ресурсів та дешевої робочої сили, а не розвитку наукоємних виробництв.
Невелика група підприємств колишнього ВПК була приватизована шляхом доведення їх до банкрутства. За такою схемою було приватизовано, наприклад, підприємство стратегічного значення «Завод чистих металів» (м. Світловодськ). Приватизовані виробництва мають обмежені можливості для розвитку, тому що працюють без належного наукового супроводу. У кращому випадку вони зможуть на протязі деякого часу підтримувати ті технологічні цикли, які дістались їм від колишнього ВПК.
Розвал наукоємних виробництв в Україні мав надзвичайно негативні соціальні та гуманітарні наслідки. Величезна кількість їхніх працівників, які по праву відносились до науково-технічної еліти країни, були змушені шукати засоби до існування в інших місцях. Більше того, в такі ж умови на протязі 90-х років було поставлене ціле покоління випускників вузів, перш за все природничих факультетів, яке не змогло реалізувати себе за отриманим фахом. Величезна кількість фахівців з вищою освітою була змушена працювати на ринках або в комерційних фірмах з переважно невиробничим характером діяльності, де вони поступово декваліфікувались. Результатом цього була втрата значного інтелектуального ресурсу, іншими словами - відбулась деінтелектуалізація нації.
Відсутність наукоємних виробництв, вітчизняної електронної промисловості та приладобудування означає неможливість оновлення матеріальної бази НАНУ та українських вузів, внаслідок чого невпинно знижується якість наукових досліджень та вищої освіти. Наведемо, на наш погляд, яскравий приклад жалюгідного стану з обладнанням в НАНУ. До цього часу академія немає жодної сучасної технологічної установки для виготовлення напівпровідникових наноструктур. Це у той самий час, коли розвиток нанотехнологій є одиним із пріоритетних напрямків розвитку науки в Україні. Вартість однієї установки з необхідною інфраструктурою складає біля 1 млн. доларів. Гроші, звичайно, не малі. Проте все пізнається у порівнянні. У провідних вузах США, Європи, Японії, а тепер і Китаю на таких установках студенти виконують звичайні лабораторні роботи. Про яку конкурентоспроможність української науки можна говорити? Більше того, в Україні реально склалась ситуація, коли готувати фахівців з високих технологій стане неможливим уже в найближчий період часу.
Наведемо ще один факт, який красномовнио свідчить про пріоритети, які склались у нашому супільстві. За оцінками фахівців, вартість автомобілів, на яких чиновники із регіонів приїхали на недавню нараду з питань самоврядування та адміністративної реформи, склала більше100 млн. доларів. Ця сума дорівнює приблизно річному бюджету НАНУ. Коментарі, як видно, зайві. Наша країна була і залишається країною чиновників і для чиновників.
Доіндустріальне суспільство характеризують як таке, що базується на добувній промисловості і первинній обробці природних ресурсів, а індустріальне – на машинних технологіях, які використовуються для виробництва товарів. В нашому суспільстві є ознаки як індустріального, так і доіндустріального суспільств. Основною соціальною групою в індустріальному суспільстві є так званий середній клас. Він виробляє і споживає основну частину наукових знань і саме з нього в постіндустріальному суспільстві формується клас інтелектуалів. Основним виробником та споживачем наукових знань в Україні є та соціальна група, яку ми звикли називати інтелігенцією. До неї зокрема входять вчені, працівники вищої та середньої освіти, інженери. На протязі 90-х років доходи більшості її представників невпинно падали і зараз її слід віднести скоріше до класу бідних, а не до середнього класу. Разом із зубожінням інтелігенції об’єктивно зменшується і соціальна потреба у виробництві наукових знань. Якщо цей процес буде продовжуватись і надалі, то у найближчому майбутньому потреба у рефомуванні науки та освіти просто відпаде.
Як бачимо, соціальні процеси, які відбувались в Україні на протязі більш ніж десяти останніх років, не тільки не наблизили, а віддалили нас від розвинутих країн Заходу. Негативна тенденція занепаду науки та освіти продовжується і реформа НАНУ, якою б вона успішною не була, навряд чи зможе її зупинити. В цілому потреба економіки України у вітчизняних науково-технічних розробках та високих технологіях незначна, що і віддзеркалює жалюгідний стан НАНУ, залишковий принцип фінансування науки та відношення до неї законодавчої і виконавчої влади. Яким може бути вихід із ситуації що склалась? Що потрібно зробити, щоб економіка відчула потребу в наукових розробках? Відповідь на ці питання, здавалось, є простою, якщо виходити із існуючого досвіду інших країн, наприклад, Китаю. Проте вона є одночасно і складною, якщо виходити із економічних, політичних та соціальних реалій нашої країни. Як швидко країна зможе перейти від від технологічно відсталої, зорієнтованої на експлуатацію природних ресурсів, кланово-олігархічної економіки до наукоємної інноваційної в умовах невизначеності національних пріоритетів, корумпованості політичних еліт та відсутності розуміння ролі науки у більшої частини суспільства? Часу на відповідь залишається обмаль. Загальні збори НАНУ, які відбулись на минулому тижні, констатували лише необхідність рефомування, проте конкретні рішення відкладено на потім.
На закінчення наведемо думку відомого математика академіка Лаврентьєва про роль науки: навіть у випадку, коли наука нічого не дає суспільству, її потрібно зберегти, щоб воно не повернулось до дикого стану. Не хотілося б пересвідчитись у справедливості сказаного на власному досвіді.
У наведеному вище матеріалі ми акцентували увагу на науково-технічній сфері. Звичайно, історичні виклики постіндустріального суспільства не зводяться до проблем наукоємних виробництв та фундаментальної науки. Першою і необхідною умовою його побудови є створення громадянського суспільства. Хочеться вірити, що важливий крок у цьому напрямку ми уже зробили своєю помаранчевою революцією. Про можливі шляхи реформування науково-технічної сфери - у другій частині статті.
Аналітична рада Української Народної Партії
Відповіді
2005.05.20 | Резонер
Re: Чи потрібна нам наука?
Практично згоден з міркуваннями Аналітичної ради УНП.Проте варто зробити такі зауваження.
1. Україна фактично перекрила собі шлях до інноваційної моделі
економіки. Щоб стати на цей шлях, треба мати можливість
з'єднати нашу прикладну науку з наукомісткими галузями
виробництва, тобто підпорядкувати виробничі підприємства науковим
колективам, щоб відвоювати внутрішній ринок від імпорту,
захопити частку зовнішнього ринку товарів із високим вмістом доданої
вартості і дати таким чином прикладній науці заробляти на себе.
Така можливість колись була, але наразі вона знищена
масовим державним злочином - прихватизацією. Прихватизація,
всупереч сподіванням ринкових фундаменталістів, не створила
ефективного власника. Нові власники не зацікавлені в інноваціях.
Ніяка сила не змусить їх фінансувати науково-технічний пошук,
особливо тривалі проекти.
Для створення інноваційцної економіки потрібна рішуча ренаціоналізація
всієї сфери високих технологій, тобто підприємств колишнього ВПК.
На жаль така ідея має потужній спротив. Навіть несміливі спроби
уряду і Фонду держмайна переглянути результати приватизації
спричиняються до гучного галасу. Галасують ті, хто має зиск
саме від експортно-сировинної економіки колоніального типу,
а також іноземні інвестори, які завдають лише шкоди Україні.
Саме ця публіка звцікавлена у деіндустріалізації й дебілізації
України
2. З ініціативи М.Томенка розпочалася кампанія цькування науки і
науковців. PR-підтримку цієї кампанії можна побачити в пресі, особливо
у газеті "Дзеркало тижня", де майже в кожному номері можно
прочитати статтю про те, що вчені - дармоїди, Національна академія
наук нікому не потрібна, її слід передати до університетів університетів
(приєднати Київ до Василькова?) і використати
для студетських лабораторних робіт, фінансувати треба тільки
видатних вчених (а хто визначить,хто з них видатний?) й т.п.
нісенітницю.
Газета старанно добирає дописувачів-наукофобів, від маргіналів до
академіків, які вважають лише свій закуток у науці потрібним.
3. Останнім часом сфера науки зустріла з боку нової влади цинічну
протидію. Свого часу попередня влада позбавила науку фінансування.
Грошей не вистачало навіть на зарплату. На оплату утримання приміщень
їх теж не було. Зарплата затримувалась місяцями. Йшло активне
знищення науки. Чимало науковців та інженерів було випхнуто на базари.
Дехто (найактивніші та найталановитіші) емігрував.
Деякі директори академічних інститутів задля виживання почали здавати
частину приміщень в оренду. За рахунок оренди інститути платили
за опалення, воду й електрику, купували прилади й матеріали.
І ось нова влада вирішила перекрити це джерело. Є мета виявити
такі факти і покласти цьому край. Цілком можливі зловживання в цій
справі, але головна мета - притиснути науку до стіни, знищити її.
Якби держава будувала інноваційну економіку, то в інститутів вистачило б
коштів, щоб вигнати геть усіх орендарів і відновити свій повний
обсяг робіт. А так, виходить, впроваджується гасло: "Ми тебе, науко,
ще не добили, так доб'ємо!"
4. Отже, реформувати слід не Національну академію, а державу.
Держава повинна навчитися використовувати власну прикладну науку,
а для цього треба позбутися невігласократії.
Д-р фіз.-мат. наук Леонід Шульман
див. також публікації на сайтах
www.nas.gov.ua/knk
www.rpl.org.ua
2005.05.20 | Iryna_
А Томенко з УНП чи ні? (-)
А Томенко з УНП чи ні?2005.05.22 | NI_ZRADI
Ні!
Томенко з НСНУ.2005.05.20 | ky
Re: Чи потрібна нам наука?
Все споры здесь сводятся к одной цели:Что бы ни делать, лишь бы ничего не делать!!!
Главное подогнать научную базу в качестве аргументаций
под зашиту своего корыта. Браво!!!
2005.05.20 | Георгій
А якщо без зайвих емоцій?
ky пише:> Все споры здесь сводятся к одной цели: Что бы ни делать, лишь бы ничего не делать!!! Главное подогнать научную базу в качестве аргументаций под зашиту своего корыта. Браво!!!
(ГП) То що ж Ви пропонуєте?
2005.05.21 | ky
Re: А якщо без зайвих емоцій?
Правительству - разобраться какого рода реформы нужны: радикальные, половинчатые, косметические. Опять же зависит от того сможет ли правительство провести собственные реформы (собственные мошенники типа Зварича, бесконечные интриги не позволяют правительству иметь достаточно оснований для проведения каких-либо реформ, в особенности радикальных).А дальше по цепочке - расформировать АН, объединить акад. институты с
университетами.
Ввести контрактную основу найма на работу. Провести
всех через аттестационную комиссию состоящую исключительно из
нанятых для этого експертов - бывших украинских ученых, работаюших
за рубежем. Наверное таких мало. Эксперты на дороге не валяются.
И не все захотят лезть в это дело. Тем не менее можно к ним обратиться за помощью выделить 2 недели на помошь в оценке квалификации. Это можно сделать заочно и анонимно.
Поднять радикально зарплату прошедшим квалификацию за счет резкого
сокращения работаюших. Создать государственную систему грантов для
фундаментальной науки в соответствиями с приоритерами в економике.
Помещения перевести под контроль университетов или продать.
Использование переведенных помешений не в научных целях исключить.
Вполне может оказаться, что система прогнила до такой степени, при которой уже никакие реформы никому не нужны, а ежели и нужны, не будут иметь успеха, в силу внутренних причин.
2005.05.21 | Iryna_
Re: А якщо без зайвих емоцій?
Зварич якраз є "імпортованим" шахраєм, а не власним. Тобто спростовує тезу про абсолютну користь від пришельців з Заходу.ку у нас тут працює чудовою демонстрацією ставлення тих, хто виїхав, до тих, хто не виїхав. Тобто крайнього презирства оптом.
Проте далеко не всі, хто виїхав, є видатними вченими, здатними судити про будь-що. Крім таланту, є ще таке поняття, як життєві обставини. Хтось міг виїжджати, а комусь не дозволили сімейні обставини. А хтось просто не хотів. А комусь сімейні обставини просто сприяли - родичі виїхали раніше і допомогли. Ну й що? Це вже дає право когось атестувати?
Я розумію, що зараз "емігранти" накинуться, але серед тих, хто виїхав, також дуже багато посередніх вчених, в тому числі і тих, що мають публікації в журналах с високим імпакт-фактором. І серед західних вчених є багато посередностей. З високим імпакт-фактором. Пишуть багато примітивних робіт і мають багато друзів. Ноу проблем.
Пропонована програма є беззмістовною. Дешевше просто закрити НАНУ, побудувати на місці інститутів розважальні заклади а всіх працівників відправити на вулицю. Ефект буде той самий.
Щодо приєднання до університетів - десь в іншій гілці було адекватне порівняння - "приєднання Києва до Василькова". Приєднувати нема до кого. В університетах, за рідкісними винятками, ніякої науки немає взагалі. І не буде.
2005.05.21 | Георгій
Re: А якщо без зайвих емоцій?
Iryna_ пише:> далеко не всі, хто виїхав, є видатними вченими, здатними судити про будь-що.
(ГП) Так, правда. Я особисто знаю кілька моїх колишніх колег-киян, які дійсно працюють у західній фундаментальній науці дуже успішно, мають чудову репутацію, серії статей, де розвивається їх власний науковий напрямок, і солідну фінансову підтримку. Але досить багато і далеко не таких успішних. Запрошувати когось у склад експертної комісії з питань розвитку науки в Україні тільки тому, що цей хтось зараз працює у США чи в Західній Європі - очевидне безглуздя. Проте якась взаємодія українських науковців з науковцями країн Заходу все-таки потрібна - тут пані ky має певну слушність.
>Крім таланту, є ще таке поняття, як життєві обставини. Хтось міг виїжджати, а комусь не дозволили сімейні обставини. А хтось просто не хотів. А комусь сімейні обставини просто сприяли - родичі виїхали раніше і допомогли. Ну й що? Це вже дає право когось атестувати?
(ГП) Звичайно ж, ні. Питання в тому, а що ж усе-таки ДАЄ таке право?
> Я розумію, що зараз "емігранти" накинуться, але серед тих, хто виїхав, також дуже багато посередніх вчених, в тому числі і тих, що мають публікації в журналах с високим імпакт-фактором. І серед західних вчених є багато посередностей. З високим імпакт-фактором. Пишуть багато примітивних робіт і мають багато друзів. Ноу проблем.
(ГП) Є таке. Хоча знову ж таки, ширше питання: а що є посередність і не-посередність у сучасній фундаментальній науці? Як імунолог, я трохи знайомий з життям і працею такої екстраординарної фігури у сучасній науці, як Нільс Кай Єрне. Він був дивак - років до 35-40 ніяк не міг вирішити, чи він біолог, чи швидше філософ або взагалі художник. З величезним напруженням у віці 41 років закінчив медичний університет, тільки для того, щоби заспокоїти батьків. Став працювати як імунолог, але за все своє життя опублікував менше наукових робіт, ніж дуже посередній американський керівник пересічного наукового центру або кафедри друкує за рік. Але в його працях містилися дуже цікаві, революційні ідеї, які змінили обличчя сучасної науки про захист організму від чужорідних речовин і мікробів. Проте, з іншого боку, отой пересічний гамериканський науковець з одного з тих численних N.N. Smith Research Center, який кропає пейперси, ТЕЖ потрібний, хоча й нема в його пейперсах і малесенької частки тих геніальних ідей, що їх мав Єрне. Нинішні природознавчі науки дуже редукціоністські, їх вже не цікавлять глобальні узагальнення, вони все більше нагадують бухгалтерію - перетворюються на гроссбухи суто фактичної інформації, всі ці геноміки і протеоміки... Час від часу повинен прийти хтось з новим баченням природознавчої проблеми, але на одного такого повино існувати кілька десятків чи сотень просто хороших бухгалтерів. Як писала колись Агнія Барто, "мами всякіє нужни..."
> Пропонована програма є беззмістовною. Дешевше просто закрити НАНУ, побудувати на місці інститутів розважальні заклади а всіх працівників відправити на вулицю. Ефект буде той самий.
(ГП) Я, мабуть, десь посередині між Вами і пані ky. Думаю, її програма погано продумана, але вона містить якесь раціональне зерно. Біда в тому, що, як написали ці люди з Народної партії, Україна є країною чиновників і країною ДЛЯ чиновників. До тих пір, поки це так буде, навряд чи якісь хороші ідеї щодо реформації науки запрацюють. Але хто його знає, щось робити треба.
А яка Ваша особиста альтернатива пані ky? Я знаю, Ви за створення Веб-сайтів індивідуальних науковців. А що ще Ви особисто пропонуєте?
> Щодо приєднання до університетів - десь в іншій гілці було адекватне порівняння - "приєднання Києва до Василькова". Приєднувати нема до кого. В університетах, за рідкісними винятками, ніякої науки немає взагалі. І не буде.
(ГП) Але ж там є дуже цінний людський ресурс - викладачі, студенти... Звичайно, зливати наукові центри типу теперешнії Інститутів НАНУ з ВНЗ не треба, але й так радикально відмітати вузівську науку я б теж не став.
2005.05.22 | ky
Re: А якщо без зайвих емоцій?
Iryna_ пише:> Зварич якраз є "імпортованим" шахраєм, а не власним. Тобто спростовує тезу про абсолютну користь від пришельців з Заходу.
>
> ку у нас тут працює чудовою демонстрацією ставлення тих, хто виїхав, до тих, хто не виїхав. Тобто крайнього презирства оптом.
>
Ирина, вы все продолжаете демонстрировать свой комплекс неполноценности.
Как то всё таки получается, что мы разговариваем на разных языках!
Я говорю - експерт, вы - ученый. Что общего между этими понятиями?
Вообще вам понятно определение експерта? Мне кажется, что нет!
Как Зварич относится к категории експерта? Експерта в чем?
Об остальном нет смысла говорить: без обшего языка обшения!
2005.05.22 | Iryna_
Re: А якщо без зайвих емоцій?
Ті, кого Ви називаєте "експертами" ставляться до тих, хто не виїхав за кордон, так само, як і Ви - тобто з презирством. І більшість з них (крім тих, хто постійно співпрацює з колегами, що залишались в дома - але тут виникає загроза "кумівства") абсолютно впевнені, що нічого вартісного тут не залишилось, і всіх треба розігнати.Щодо експертизи - я неодноразово оцінювала грнатові пропозиції для західних фондів. Оцінка не анонімна, для експертизи надається багато інформації. У моїх колег були випадки (2), коли західні експерти або рецензенти потім використовували надану їм інформацію у своїх роботах (є моменти, які дозволяють виключити просте співпадіння). До речі, такі випадки потім викликали стійке небажання дуже хороших вчених публікуватись у західних журналах, і вони протягом довгого періоду цього не робили.
У своїй спеціальності всі всіх знають. Тобто теж є загроза впливу особистих відносин, які існують у науковому світі і на міжнародному рівні.
Ще раз хочу повторити, що не всі хороші вчені в Україні мають закордонні публікації. У різних колективах є свої традиції, є проблеми з англійською, та й просто це ніколи не вимагалось. Треба 1) поставити певні вимоги; 2) надати допомогу - тобто пояснити критерії публікацій, запровадити якісь курси англійської.
Атестації та звільняти - це теж повинно бути, але перш ніж це починати, треба добре думати, як це робити. Мабуть, контракти на 3-5 років з чіткими вимогами, що має бути зроблено, і не продовжувати контракт, якщо вимоги не виконані.
2005.05.22 | Георгій
Peer Review
Iryna_ пише:> Ті, кого Ви називаєте "експертами" ставляться до тих, хто не виїхав за кордон, так само, як і Ви - тобто з презирством. І більшість з них (крім тих, хто постійно співпрацює з колегами, що залишались в дома - але тут виникає загроза "кумівства") абсолютно впевнені, що нічого вартісного тут не залишилось, і всіх треба розігнати.
(ГП) Може, Ви все-таки трохи перебільшуєте, п. Ірино? Хтось мабуть дійсно так думає, але ж не всі. Якщо Ви запитаєте мою особисту думку, то я, наприклад, скажу, що фахівців, які працюють у моїй вузькій галузі (молекулярна імунологія) треба не розігнати, а, навпаки, "увігнати" в українську науку -їх повинно бути разів так у десять більше, ніж їх там зараз є. Проблема тільки одна, як завжди - де взяти гроші на те, щоби вони могли обладнати свої лабораторії і отримувати пристойну заробітну платню. І рішення цієї проблеми теж, як завжди, одне - звертатися за грішми у міжнародні фінансові організації, бомбардувати їх добре написаними пропозиціями, які містять цікаві ідеї.
> Щодо експертизи - я неодноразово оцінювала грнатові пропозиції для західних фондів. Оцінка не анонімна, для експертизи надається багато інформації. У моїх колег були випадки (2), коли західні експерти або рецензенти потім використовували надану їм інформацію у своїх роботах (є моменти, які дозволяють виключити просте співпадіння). До речі, такі випадки потім викликали стійке небажання дуже хороших вчених публікуватись у західних журналах, і вони протягом довгого періоду цього не робили.
(ГП) Ну й дарма. Звичайно, люди не завжди чесні, і звичайно, буває, коли рецензенти тихцем починають робити дослідження, які їм, сам того не знаючи, "підказав" той, чий грант чи рукопис статті вони рецензували. Це трапляється постійно. Боротися з цим дуже важко. Є деякі спроби обмежити цю інтелектуальну крадіжку; наприклад, Інститут біотехнології штату Місісіпі (LSBI), куди Ваш покірний слуга звертався за грішми, дозволяє прохачам грантів самим назвати трьох науковців, яких вони ХОТІЛИ б мати за своїх рецензетнів, і трьох науковців, яких вони НЕ ХОТІЛИ б мати за своїх рецензентів. За токої системи, коли у Вас є підозра, що хтось схильний до крадіжки, Ви можете включити його чи її у свій список небажаних осіб. Також треба обов'язково писати у рукописах, де представляються ще не опубліковані дані, щось типу "Ivanenko and Petrenko, unpublished observation," чи "Sydorenko and Fedorenko, unpublished data." У такому випадку Ви підстраховуєте себе проти можливої крадіжки, тому що у Вас у такому випадку є грунт для скарги в організації, які слідкують за чесністю у науці (наприклад, у США при уряді є офіс, який називається OSI - Office of Scientific Integrity). Але, звичайно, все це спрацьовує тільки до певної межі - крадіжки все рівно, на жаль, відбуваються. То що робити - не публікувати свої результати, не звертатися за грішми у міжнародні фонди? То нічого й не буде... Навпаки, треба писати більше статей і більше грантів.
> У своїй спеціальності всі всіх знають. Тобто теж є загроза впливу особистих відносин, які існують у науковому світі і на міжнародному рівні.
(ГП) Мабуть, є. Але знову ж таки, ну і що? Який вихід?
> Ще раз хочу повторити, що не всі хороші вчені в Україні мають закордонні публікації. У різних колективах є свої традиції, є проблеми з англійською, та й просто це ніколи не вимагалось. Треба 1) поставити певні вимоги; 2) надати допомогу - тобто пояснити критерії публікацій, запровадити якісь курси англійської.
(ГП) Так. Я б ввів правило спілкуватися в лабораторіях англійською мовою і обов'язково, МІНІМУМ раз на тиждень (а краще два) проводити в лабораторіях чи відділах зустрічі "журнальних клубів" ("journal clubs"). Активність співробітників на цих клубах повинна зараховуватися, служити позитивним критерієм під час річної евалюації, впливати на заробітну платню, перспективу підвищення і т.д. Також керівникам відділів і інститутів варто просто перестати звертати увагу на писання наукових праць не-англійською мовою. Я дуже добре пам'ятаю, як це у другій половині 1980-х років зробив директор Інституту фізіології АН Платон Григорович Костюк. Коли його співробітники приносили йому рукопис, написаний російською мовою, він тільки пхенькав, саркастично дивився на людину і казав, що от не хоче він це читати, і все. А коли приносили рукопис англійською - читав дуже уважно, виправляв помилки у граматиці (якщо були очевидні), і т.д. Думаю, це була дуже правильна позиція, і вона повинна залишатися такою і зараз.
> Атестації та звільняти - це теж повинно бути, але перш ніж це починати, треба добре думати, як це робити. Мабуть, контракти на 3-5 років з чіткими вимогами, що має бути зроблено, і не продовжувати контракт, якщо вимоги не виконані.
(ГП) Безумовно. Тільки я б іще ввів річні контракти. Або принаймні річні евалюації з оцінками роботи (незадовільно, задовільно, добре, відмінно), які повинні чітко документуватися і серйозно впливати на поведінку науковця в наступному році.
2005.05.22 | Iryna_
Re: Peer Review
З цим усім я цілком згодна. З чим я не згодна: щоб абстрактно вибраний колишній українець з своїх міркувань вирішував, коли залишити, а кого вигнати з роботи, тільки тому, що колись він виїхав і зміг влаштуватись. Знаю купу випадків, коли й на Заході "середні та зручні" влаштовувались, а реально дуже талановиті, але незручні - влаштуватись не могли і не можуть. З англійською мовою, купою гарних публікацій і молоді.Щодо крадіжки ідей, я не знаю як з цим боротись, просто знаю людей, які саме з цієї причини колись різко відмовились від ідеї публікуватись за кордоном. На мою думку, це була хибна ідея, тому що в результаті вони публікувались у мурзилках, з цих мурзилок їхні ідеї все одно передирали не посилаючись і нікому нічого довести було неможливо. Я б радила просто не наводити занадто хороших ідей у грантах, і, якщо боїшся запозичень, публікувати хороші речі паралельно у декількох місцях з варіаціями. Взагалі, "науковому маркетингу" багатьом українським вченим треба ще вчитися і вчитися, і тут якраз їм потрібна допомога.
На жаль, розмови, що треба вчити англійську, вимога робити доповіді виключно англійською на міжнародних конференціях, які ми проводимо, дуже часто викликає негативне ставлення з боку наших вчених. Боюся, що без якоїсь агітації "зверху" вони свою думку не змінять.
2005.05.23 | Георгій
Re: Peer Review
Iryna_ пише:> З цим усім я цілком згодна. З чим я не згодна: щоб абстрактно вибраний колишній українець з своїх міркувань вирішував, коли залишити, а кого вигнати з роботи, тільки тому, що колись він виїхав і зміг влаштуватись. Знаю купу випадків, коли й на Заході "середні та зручні" влаштовувались, а реально дуже талановиті, але незручні - влаштуватись не могли і не можуть. З англійською мовою, купою гарних публікацій і молоді.
(ГП) Так, хоча тут роль грає може не стільки "зручність" чи "незручність," скільки особисті обставини, інтереси тощо. Я думаю, що це досить-таки нормальне явище. У будь-якому випадку, варто подумати про якісь форми більш постійної взаємодії між науковцями в Україні і українськими науковцями на Заході. Обидві сторони можуть від такої взаємодії виграти.
> Щодо крадіжки ідей, я не знаю як з цим боротись, просто знаю людей, які саме з цієї причини колись різко відмовились від ідеї публікуватись за кордоном. На мою думку, це була хибна ідея, тому що в результаті вони публікувались у мурзилках, з цих мурзилок їхні ідеї все одно передирали не посилаючись і нікому нічого довести було неможливо.
(ГП) Ну, от бачите...
>Я б радила просто не наводити занадто хороших ідей у грантах, і, якщо боїшся запозичень, публікувати хороші речі паралельно у декількох місцях з варіаціями. Взагалі, "науковому маркетингу" багатьом українським вченим треба ще вчитися і вчитися, і тут якраз їм потрібна допомога.
(ГП) Є ще така точка зору (її поділяв, зокрема, мій колишній науковий ментор Ерік Мілнер), що не варто так вже й перейматися тими крадіжками. Головне - постійно генерувати нові ідеї і ставити цікаві досліди. Щось типу ментальності бразильської національної збірної з футболу 1970-х років. Коли їм закидали, що в них напад хороший, а захист поганий, вони казали: "А яка різниця, який захист? Ну заб"ють нам стільки-то голів, але ж ми все рівно заб"ємо більше!" Деякі дійсно чудові, дуже серйозні лабораторії дійсно так і працювали, наприклад лабораторія одного дуже видатного французького імунолога Жака Баншро у Дардійї. Жак запрошував до себе всіх і ніколи навіть і не намагався щось приховати щодо своїх останніх досягнень і планів. Його співробітники навіть жартували з вього приводу. Коли до них збирався приїхати з візитом один дуже відомий американський імунолог, якого звали Дональд або Дон, вони казали, та який він Дон, він Пран (по-французьки il donne - він дає, а il prend - він бере). Навіть написали йому жартівливого листа (тільки не відправили), де було написано, "Dear Dr. Prend C., приїжджайте до нас і беріь у нас усі ідеї безкоштовно." Але лабораторія Баншро, не зважаючи на таку свою повну відкритість, надрукувала десь аж за сотню прекрасних, першорозрядних статей, і розробила одну цікаву систему культивування клітин імунної системи, яка увійшла в імунологію під назвою "система Баншро."
> На жаль, розмови, що треба вчити англійську, вимога робити доповіді виключно англійською на міжнародних конференціях, які ми проводимо, дуже часто викликає негативне ставлення з боку наших вчених. Боюся, що без якоїсь агітації "зверху" вони свою думку не змінять.
(ГП) А ХТО оці "верхи?" Я пам"ятаю деяких людей у моїй галузі (біологів), які точно, на всі 100%, проводили б політику серйозної, систематичної "англізації" української фундаментальної науки,наприклад, Сергій Васильович Комісаренко, Олег Олександрович Кришталь, Платон Григорович Костюк (цей, правда, вже трохи старенький), Генадій Харлампійович Мацука, і інші... Чи вони, і такі, як вони, хоча б приблизно серед "верхів?" Якщо ні - чому ні?
2005.05.21 | Георгій
Re: А якщо без зайвих емоцій?
ky пише:> расформировать АН,
(ГП) Я згідний, але не просто от зараз. Це потрібно, але якщо взяти отак у наказному порядку і скасувати НАНУ за один день, може виникнути багато хаосу, з якого буде надзвичайно важко видряпатися.
>объединить акад. институты с университетами.
(ГП) Теж тільки у перспективі, і НЕ ВСІ. Також можна подумати про неформальне об'днання, афіліацію, творчі контакти замість суто адміністративного "злиття."
>Ввести контрактную основу найма на работу.
(ГП) Так. Тут я з Вами на всі 100%. Наковець повинен працювати за річним контрактом, і цей контракт ні в якому разі не повинен продовжуватися автоматично. Проте тут виникає, знову ж таки, проблема арбітражу. Хто буде вирішувати, продовжувати контракт, чи ні? Директор, зав. відділом... хто?
>Провести всех через аттестационную комиссию состоящую исключительно из нанятых для этого експертов - бывших украинских ученых, работаюшихза рубежем. Наверное таких мало. Эксперты на дороге не валяются.
(ГП) Та звичайно ж мало. І дійсно, як абсолютно вірно пише пані Ірина, один тільки факт, що людина працює на Заході, ще далеко не означає, що ця людина достатньо компетентна, щоби судити інших.
> И не все захотят лезть в это дело. Тем не менее можно к ним обратиться за помощью выделить 2 недели на помошь в оценке квалификации. Это можно сделать заочно и анонимно.
(ГП) А отут я не згідний. Не можна це робити заочно і анонімно, тому що науковець - жива людина з мільйоном маленьких особливостей характеру, типу мислення, своїми особливими здібностями, силою і слабкістю. Підганяти всіх під один паперовий стандарт - небезпечно. У США так не робиться. Тут багато науковців проходять річну евалюацію, але вона не анонімна і не заочна. Експерти, які оцінюють роботу науковця, дивляться на публікації, гранти і т.д., але вони також часто вимагають "narrative" від науковця, де той повинен сказати, які його найближчі плани, що він чи вона вважає своїм досягненням за останній рік, що - недоліками і т.д. Остаточний текст евалюації науковцеві дають прочитати і підписати.
> Поднять радикально зарплату прошедшим квалификацию за счет резкого сокращения работаюших. Создать государственную систему грантов для фундаментальной науки в соответствиями с приоритерами в економике. Помещения перевести под контроль университетов или продать. Использование переведенных помешений не в научных целях исключить.
(ГП) Тут не заперечую.
> Вполне может оказаться, что система прогнила до такой степени, при которой уже никакие реформы никому не нужны, а ежели и нужны, не будут иметь успеха, в силу внутренних причин.
(ГП) Ну, от ми з Вами ж думаємо про це, значить комусь ці реформи все-таки "нужни..."
2005.05.22 | ky
Re: А якщо без зайвих емоцій?
Георгій пише:> (ГП) Я згідний, але не просто от зараз. Це потрібно, але якщо взяти отак у наказному порядку і скасувати НАНУ за один день, може виникнути багато хаосу, з якого буде надзвичайно важко видряпатися.
>
Сколько пользы для обшества сейчас от АН? Стоит ли реанимировать труп
или продолжать держать его на искусственном дыхании? Кто должен платить жа это и почему?
Можно организовать комитет по науке в виде временно-
объединённых експертов.
Цель подобного комитета - определять перспективные направления в развитии науки-технологии, поддерживать взаимосвязь с правительством
для получения финансов, перераспределения финансов в связи с приоритетами и организации научных групп по направлениям.
Членство - не оплачивается! Но работа в комитете оценивается на
ряду с научным проектом.
Нужны также центры с космической индустрией (финансируемые из
бюджета), центр в био-техе (база для развития фармакологии),
научная лаборатория для состыковки науки и технологии.
Руководство можно выбирать или назначать сверху.
Остальное - научные группы - временные структуры под направления,
состоящие из ученых с постоянным местом работы при университетах
но учавствуюших в той или иной степени в общих проектах.
>
> >Ввести контрактную основу найма на работу.
> (ГП) Так. Тут я з Вами на всі 100%. Наковець повинен працювати за річним контрактом, і цей контракт ні в якому разі не повинен продовжуватися автоматично. Проте тут виникає, знову ж таки, проблема арбітражу. Хто буде вирішувати, продовжувати контракт, чи ні? Директор, зав. відділом... хто?
>
Контракт - 3-5 лет. Арбитраж - разработанные регулировки оценки
деятельности. Арбитры - сотрудники, выставляюшие баллы за каждую
категорию деятельности. Протоколы и оценки сотрудников (письменные) - хранятся.
Необъективность в оценке - наказывается в случае возникновения
спора!!! Сотрудники - люди того же уровня или выше. Например младший
научный сотрудник не может оценивать старшего научного сотрудника.
Преподавательскую деятельность оценивают студенты.
> >Провести всех через аттестационную комиссию состоящую исключительно из нанятых для этого експертов - бывших украинских ученых, работаюшихза рубежем. Наверное таких мало. Эксперты на дороге не валяются.
> (ГП) Та звичайно ж мало. І дійсно, як абсолютно вірно пише пані Ірина, один тільки факт, що людина працює на Заході, ще далеко не означає, що ця людина достатньо компетентна, щоби судити інших.
>
пані Ірина путает понятие експерта с понятием ученого (работаюшего
в науке и т.д.). Я работаю в науке немало, публикуюсь,
имею разработки, но ни в коей степени не считаю себя еспертом.
(Могу назвать себя експертом только в очень узкой области, где
сделала то, что до меня никто не сделал). Я сменила 3 направления
пытаясь приспособиться к здешним условиям.
Но представляю себе что такое експерт, т.к. работаю с такими людьми.
Что бы стать експертом надо иметь большой опыт работы в одной области, опубликовать
минимум с 50 статей в ведуших журналах, руководить проектами,
подавать и получать гранты, ездить без конца на конференции,чтобы повышать уровень информированности.
> > И не все захотят лезть в это дело. Тем не менее можно к ним обратиться за помощью выделить 2 недели на помошь в оценке квалификации. Это можно сделать заочно и анонимно.
> (ГП) А отут я не згідний. Не можна це робити заочно і анонімно, тому що науковець - жива людина з мільйоном маленьких особливостей характеру, типу мислення, своїми особливими здібностями, силою і слабкістю. Підганяти всіх під один паперовий стандарт - небезпечно. У США так не робиться. Тут багато науковців проходять річну евалюацію, але вона не анонімна і не заочна. Експерти, які оцінюють роботу науковця, дивляться на публікації, гранти і т.д., але вони також часто вимагають "narrative" від науковця, де той повинен сказати, які його найближчі плани, що він чи вона вважає своїм досягненням за останній рік, що - недоліками і т.д. Остаточний текст евалюації науковцеві дають прочитати і підписати.
>
Анонимность - украинские ученые на Украине не будут знать кто оценивает кого. Объективность - гарантирована. "Кумовства, нужных , удобных людей" не будет. Не идеальная ли это ситуация для избежания субъективности?
Необходимые данные можно получать через 3-и руки.
> > Поднять радикально зарплату прошедшим квалификацию за счет резкого сокращения работаюших. Создать государственную систему грантов для фундаментальной науки в соответствиями с приоритерами в економике. Помещения перевести под контроль университетов или продать. Использование переведенных помешений не в научных целях исключить.
> (ГП) Тут не заперечую.
>
> > Вполне может оказаться, что система прогнила до такой степени, при которой уже никакие реформы никому не нужны, а ежели и нужны, не будут иметь успеха, в силу внутренних причин.
> (ГП) Ну, от ми з Вами ж думаємо про це, значить комусь ці реформи все-таки "нужни..."
Тот факт, что они нужны, не значит, что они будут востребованы.
АН будет сопротивляться до последнего, причитая насчет судьбы тысяч
выброшенных с насиженных мест. Многим интересы страны, будуших поколений ни к чему. Тем более что многим политикам у власти эти
интересы тоже до одного места.
2005.05.22 | NI_ZRADI
Україні - потрібна, можновладцям - ні!
Власне кажучи я розмірковую про це тут:http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_free&trs=0&key=1116774085&first=1116783542&last=1116661548
А ще раджу почитати це:
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_osvita&trs=0&key=1116156730&first=1116784076&last=1114004561
Корочше кажучи, картина... (крапки символізують триповерхові матюки).
2005.05.22 | Рюген
Наука не йде до бука (с) (-)