Імітація освіти (/)
08/27/2005 | NI_ZRADI
Автори недавніх публікацій у «ДТ» висловлюють різні погляди на істотне питання, яке належить до реалій вітчизняної освіти. Йдеться, зокрема, про корупцію. Так, В.Петрів («Абітурієнти, тести, комп’ютери і... демократія», №27, 2005 р.) вважає, що «більшість розмов про корупцію — це плітки», а В.Манукян («Від плагіату до дегенерата...», №29, 2005 р.) гадає, що «розмови про корупцію... — наслідок самої корупції». Як на мене, глибокої суперечності зазначені позиції НЕ МІСТЯТЬ!
Можна погодитися з першим автором. Справді, «легше прошепотіти сусідові, що, мовляв, «мою дитину зрізали», ніж визнати, що вона погано навчається» (В.Петрів). Знизити рівень приймальних іспитів до рівня абітурієнтів не завжди вдається. І це запускає, з одного боку, «механізм інсинуацій», а з іншого (у цілковитій згоді з думкою другого автора) — «механізм корупції».
Втім, ключовим поняттям, яке відбиває стан нашої системи освіти, В.Манукян вважає не «КОРУПЦІЮ», а «ІМІТАЦІЮ». Із цим важко не погодитися. Саме ознаки імітації діяльності містить низка документів МОН (на численні суперечності, зокрема, вказує В.Петрів). Ось, приміром, як вирішує болюче питання оцінювання знань інструкція МОН від 25.06.04 (див. додаток до наказу МОН № 540). Цей документ (пункт 3.2.2) забороняє проводити підсумкові (семестрові) роботи (фактично заборона діє з часу запровадження тематичних атестацій).
Логіка така. Система освіти травмує дитину «неїстівними» обсягами навчальних програм. Шляхів «гуманізації» два: можна вдосконалювати зміст програм, а можна просто знизити відповідальність учнів за незасвоєний матеріал. МОН вибирає інший шлях. Реалізується при цьому аж ніяк не любов до людства, а універсальний принцип: не діяти, а імітувати дію. Учителеві пропонують імітувати процес навчання, а учневі — засвоєння знань. Завдання зводиться до технології виставляння (й отримання) оцінки (тематичної). І тут на допомогу імітаторам приходить наступний пункт інструкції 3.2.3, що дозволяє ставити оцінки взагалі «зі стелі». Бо вказує на необхідність урахувати «важливість» тем і «динаміку зростання» (цитую інструкцію: «При цьому (тобто при виставлянні семестрової оцінки. — В.Е.) враховується динаміка (зміна) особистих навчальних досягнень учня з предмета, важливість теми...». Причому ніде не сказано, що «правила гри» мають бути однакові для всіх. Навпаки, «індивідуальний підхід» означає, що для одного учня важливішою є одна тема, а для іншого — інша. А як враховувати «динаміку зростання» — взагалі незрозуміло. Слід прямо сказати: і раніше вчитель мав широкі можливості для «заохочення» учнів. Прикрою перешкодою для сваволі були перевірки журналів, які раптово виявляли невідповідність підсумкових і поточних оцінок (батьки прибули для «розмови» з учителем занадто пізно — оцінки вже виставлено). Пункт 3.2.3 інструкції усуває цю проблему. Підсумкова оцінка практично жодним чином не пов’язана з поточними (батьки можуть не метушитися).
На тлі всіх цих «дивовиж» цілком передбачуваною виглядає історія з зовнішнім тестуванням. Деякі недоладності в діях міністерства відзначені вже процитованим автором (В.Петрів). Проте читач може сприйняти це як «окремі недоліки». Для оцінки масштабів імітації в зазначеній галузі потрібно порівняти те, що відбувається в нас, із реформою системи освіти в Росії (підтримка єдиного державного іспиту електронними ЗМІ).
Тут необхідно зробити відступ. Порівняння освітніх засобів Росії й України в Інтернеті виявляє разючий факт. Систему освіти України в Мережі фактично не представлено! Потужному комплексові федеральних освітніх порталів, електронних версій освітньої преси, науково-популярних видань, відомчих центральних і регіональних освітніх сайтів Росії відповідає в Україні освітній розділ «ДТ» і форум «Освіта і наука» на сайті http://www.maidan.org.ua. Відповідь чиновників МОН на мій запит із цього приводу наводить на думку, що, в найкращому разі, вони не вміють користуватися комп’ютером, у найгіршому — не виявляють до проблем освіти ніякого інтересу. Відсутність України в освітньому просторі Мережі знімає запитання про реформу освіти: не можна реформувати те, чого немає.
Указ президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні» (№1013/2005 від 4 липня 2005 року) висуває перед Кабінетом міністрів завдання «здійснення переходу протягом 2005 — 2006 років до проведення вступних іспитів до вищих навчальних закладів шляхом зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи загальної середньої освіти...» (п.1). Таким чином, початкові плани щодо здійснення зазначеного переходу до 2009 року істотно коректуються. При цьому експеримент «Зовнішнє тестування» жодних підстав для такої корекції не дає. Діяльність недержавної (!) організації, яким є Центр тестових технологій, протягом п’яти років ані на крок не просунула розв’язання поставленого завдання.
2005 року тестування пройшли лише 10 тис. учнів (із майже півмільйона випускників середніх шкіл), тобто приблизно 2%. За попередній період — значно менше. Спосіб відбору цих учнів не дає змоги говорити про певну статистичну вибірку. Методика формування контрольних завдань не пройшла серйозного обговорення. Це саме можна сказати і про методику проведення тестування (антикорупційні заходи). Учні, які пройшли тестування, мали можливість істотно коректувати (у напрямку підвищення, природно) отримані оцінки. Приміром, отримавши оцінку «5» із математики (зовнішнє тестування), школяр виконує роботу з того самого предмета на підкурсах на оцінку «10», що аж ніяк не дивно: рівень завдань непорівнянний.
При цьому Центр тестових технологій поквапився опублікувати соціологічне дослідження, з якого випливає: громадськість просто в захопленні від нововведення. Хочеться запитати дослідників: «А які підстави в нашої громадськості для таких висновків (при такому незначному охопленні учнів)?». Припустімо, зміст тестів і методика їхнього проведення бездоганні (в чому є дуже великі сумніви). Але чи збережеться таке становище за умов, коли буде зачеплено інтереси (доходи) істотної частини працездатного населення України (маємо на увазі працівників системи освіти)?
Приклад. Численні ліцеї при вузах дають трудовий дохід багатьом працівникам системи освіти. Вступають туди учні, як правило, не тому, що рівень освіти високий, а тому що вступ до вузу полегшується. Додамо до ліцеїв ще підкурси для абітурієнтів, які працюють, приблизно, за тією самою логікою, що й ліцеї. Чи не знайдуть ці працівники шляхи «впливу» на механізм тестування, який компенсує всі неприємності (тим паче що, як зазначалося вище, випрацювання технології складання й перевірки тестових завдань на державному рівні навіть не розпочиналося)?
Чи не спіткає нашу реформу сумна доля ДАІ: виявить президент, скажімо, десь через рік, що справа тупцює на місці, та й скасує тестування, а заразом, можливо, й середню освіту як таку (замінивши середню школу системою цілорічних оздоровчих таборів для підростаючого покоління)?..
В’ячеслав ЕПШТЕЙН
http://www.zn.kiev.ua/ie/show/561/51031/
Можна погодитися з першим автором. Справді, «легше прошепотіти сусідові, що, мовляв, «мою дитину зрізали», ніж визнати, що вона погано навчається» (В.Петрів). Знизити рівень приймальних іспитів до рівня абітурієнтів не завжди вдається. І це запускає, з одного боку, «механізм інсинуацій», а з іншого (у цілковитій згоді з думкою другого автора) — «механізм корупції».
Втім, ключовим поняттям, яке відбиває стан нашої системи освіти, В.Манукян вважає не «КОРУПЦІЮ», а «ІМІТАЦІЮ». Із цим важко не погодитися. Саме ознаки імітації діяльності містить низка документів МОН (на численні суперечності, зокрема, вказує В.Петрів). Ось, приміром, як вирішує болюче питання оцінювання знань інструкція МОН від 25.06.04 (див. додаток до наказу МОН № 540). Цей документ (пункт 3.2.2) забороняє проводити підсумкові (семестрові) роботи (фактично заборона діє з часу запровадження тематичних атестацій).
Логіка така. Система освіти травмує дитину «неїстівними» обсягами навчальних програм. Шляхів «гуманізації» два: можна вдосконалювати зміст програм, а можна просто знизити відповідальність учнів за незасвоєний матеріал. МОН вибирає інший шлях. Реалізується при цьому аж ніяк не любов до людства, а універсальний принцип: не діяти, а імітувати дію. Учителеві пропонують імітувати процес навчання, а учневі — засвоєння знань. Завдання зводиться до технології виставляння (й отримання) оцінки (тематичної). І тут на допомогу імітаторам приходить наступний пункт інструкції 3.2.3, що дозволяє ставити оцінки взагалі «зі стелі». Бо вказує на необхідність урахувати «важливість» тем і «динаміку зростання» (цитую інструкцію: «При цьому (тобто при виставлянні семестрової оцінки. — В.Е.) враховується динаміка (зміна) особистих навчальних досягнень учня з предмета, важливість теми...». Причому ніде не сказано, що «правила гри» мають бути однакові для всіх. Навпаки, «індивідуальний підхід» означає, що для одного учня важливішою є одна тема, а для іншого — інша. А як враховувати «динаміку зростання» — взагалі незрозуміло. Слід прямо сказати: і раніше вчитель мав широкі можливості для «заохочення» учнів. Прикрою перешкодою для сваволі були перевірки журналів, які раптово виявляли невідповідність підсумкових і поточних оцінок (батьки прибули для «розмови» з учителем занадто пізно — оцінки вже виставлено). Пункт 3.2.3 інструкції усуває цю проблему. Підсумкова оцінка практично жодним чином не пов’язана з поточними (батьки можуть не метушитися).
На тлі всіх цих «дивовиж» цілком передбачуваною виглядає історія з зовнішнім тестуванням. Деякі недоладності в діях міністерства відзначені вже процитованим автором (В.Петрів). Проте читач може сприйняти це як «окремі недоліки». Для оцінки масштабів імітації в зазначеній галузі потрібно порівняти те, що відбувається в нас, із реформою системи освіти в Росії (підтримка єдиного державного іспиту електронними ЗМІ).
Тут необхідно зробити відступ. Порівняння освітніх засобів Росії й України в Інтернеті виявляє разючий факт. Систему освіти України в Мережі фактично не представлено! Потужному комплексові федеральних освітніх порталів, електронних версій освітньої преси, науково-популярних видань, відомчих центральних і регіональних освітніх сайтів Росії відповідає в Україні освітній розділ «ДТ» і форум «Освіта і наука» на сайті http://www.maidan.org.ua. Відповідь чиновників МОН на мій запит із цього приводу наводить на думку, що, в найкращому разі, вони не вміють користуватися комп’ютером, у найгіршому — не виявляють до проблем освіти ніякого інтересу. Відсутність України в освітньому просторі Мережі знімає запитання про реформу освіти: не можна реформувати те, чого немає.
Указ президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні» (№1013/2005 від 4 липня 2005 року) висуває перед Кабінетом міністрів завдання «здійснення переходу протягом 2005 — 2006 років до проведення вступних іспитів до вищих навчальних закладів шляхом зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи загальної середньої освіти...» (п.1). Таким чином, початкові плани щодо здійснення зазначеного переходу до 2009 року істотно коректуються. При цьому експеримент «Зовнішнє тестування» жодних підстав для такої корекції не дає. Діяльність недержавної (!) організації, яким є Центр тестових технологій, протягом п’яти років ані на крок не просунула розв’язання поставленого завдання.
2005 року тестування пройшли лише 10 тис. учнів (із майже півмільйона випускників середніх шкіл), тобто приблизно 2%. За попередній період — значно менше. Спосіб відбору цих учнів не дає змоги говорити про певну статистичну вибірку. Методика формування контрольних завдань не пройшла серйозного обговорення. Це саме можна сказати і про методику проведення тестування (антикорупційні заходи). Учні, які пройшли тестування, мали можливість істотно коректувати (у напрямку підвищення, природно) отримані оцінки. Приміром, отримавши оцінку «5» із математики (зовнішнє тестування), школяр виконує роботу з того самого предмета на підкурсах на оцінку «10», що аж ніяк не дивно: рівень завдань непорівнянний.
При цьому Центр тестових технологій поквапився опублікувати соціологічне дослідження, з якого випливає: громадськість просто в захопленні від нововведення. Хочеться запитати дослідників: «А які підстави в нашої громадськості для таких висновків (при такому незначному охопленні учнів)?». Припустімо, зміст тестів і методика їхнього проведення бездоганні (в чому є дуже великі сумніви). Але чи збережеться таке становище за умов, коли буде зачеплено інтереси (доходи) істотної частини працездатного населення України (маємо на увазі працівників системи освіти)?
Приклад. Численні ліцеї при вузах дають трудовий дохід багатьом працівникам системи освіти. Вступають туди учні, як правило, не тому, що рівень освіти високий, а тому що вступ до вузу полегшується. Додамо до ліцеїв ще підкурси для абітурієнтів, які працюють, приблизно, за тією самою логікою, що й ліцеї. Чи не знайдуть ці працівники шляхи «впливу» на механізм тестування, який компенсує всі неприємності (тим паче що, як зазначалося вище, випрацювання технології складання й перевірки тестових завдань на державному рівні навіть не розпочиналося)?
Чи не спіткає нашу реформу сумна доля ДАІ: виявить президент, скажімо, десь через рік, що справа тупцює на місці, та й скасує тестування, а заразом, можливо, й середню освіту як таку (замінивши середню школу системою цілорічних оздоровчих таборів для підростаючого покоління)?..
В’ячеслав ЕПШТЕЙН
http://www.zn.kiev.ua/ie/show/561/51031/
Відповіді
2005.08.27 | sama
про ліцеї
Даремно ви так наїхали на ліцеї. Як правило один сильнипй ліцей в регіоні є.Показником роботи ліцею може бути кількість вступників до інших вузів, з якими ліцей не має укладеної угоди про пільговий вступ.При розумній позиції базового вузу ( тобто при відсутності тиску на ліцей та на його випускників) сильний ліцей відкриває дорогу кращим головам регіону до навчання у найпрестижніших вузах і не тільки України.І не треба переживати продобробут працівників освіти.Хороший вчитель не буде без хліба. А тестування запроваджувати треба і треба забирати з рук вузів списочний набір на навчання. Хай створюють такі підготовчі курси, які вчать предмет а не вступні завдання.2005.08.29 | Вячеслав
Re: про ліцеї
sama пише:> Даремно ви так наїхали на ліцеї. Як правило один сильнипй ліцей в регіоні є.
Ужас какой! Второе предложение прямо противоречит первому. Ибо сказано: в регионах либо НИ ОДНОГО сильного лицея, либо ОДИН (кто считал, вот вопрос!)
>Показником роботи ліцею може бути кількість вступників до інших вузів, з якими ліцей не має укладеної угоди про пільговий вступ.
Никаким показателем это не является. Ведь получится, что тот самый "нормальный" лицей, учащиеся которого по праву становятся студентами "нормального" ВУЗа - хуже всех!!
>І не треба переживати продобробут працівників освіти.Хороший вчитель не буде без хліба.
У нас, уважаемая, ВСЕ (практически) учителя считают себя хорошими. И ВСЕ (практически) недовольны своим материальнім положением. Или словосочетание "без хлеба" следует понимать в смысле "не умрут с голоду"??
> А тестування запроваджувати треба і треба забирати з рук вузів списочний набір на навчання. Хай створюють такі підготовчі курси, які вчать предмет а не вступні завдання.
Что значит "списочный набор"? Это, что ли, те, кого нужно принять, независимо от уровня знаний??
Кто должен создавать "идеальные курсы"? Но главный вопрос: зачем они нужны? Почему в школе не учат "предмет"?? Вот в чём вопрос!
2005.08.29 | sama
Re: про ліцеї
Не хотелось бы в таком тоне вести дискуссию. Да, в каждом регионе есть либо ОДИН хороший лицей, либо нет ни одного. И вы это прекрасно знаете - не новичок в образовании.Почему создавались лицеи и почему родители всякими правдами -неправдами стремились забрать ребенка из обычной школы и пристроить в место для избранных мы уже обсуждали в другом месте -благодаря столь бурному обсуждению вроде и появился этот форум.В школе перестали учить предмет потому что в последующей жизни знание этого самого предмета не дает никаких преимуществ.Как только пединституты стали популярными среди слабых абитуриентов и их родителей- это конец 70-х начало 80-х годов, как только провинциальные пединституты стали корупционными, как только в школе появился их продукт -учеба пошла на спад.Приблизительно в это же время вступительные экзамены в вузах вошли в "договорную" фазу.Тогда и появился списочный набор абитуриентов.Нормальный учитель стал в этой схеме лишним и медленно угас.
Если тестирование проведенное кем то очень порядочным и честным вернет потребность в знаниях, если слова о постепенном , очень постепенном приведении учительской зарплаты в соответствие с зарплатой в производственном секторе когда нибудь сбудутся, то возможно через некоторый промежутоквремени в школе появится заинтересованный ученик и заинтересованный учитель.Но я бось , дожить до этого мне не удастся.
2005.08.29 | serg
Re: про ліцеї
Все-таки дарма Ви нарікаєте на ліцеї, все, ясна річ, залежить від адміністрації та викладацького складу, але зазвичай рівень випускників-ліцеїстів є таки набагато вищим від середньої пересічної школи, як завдяки тому що учнів туди таки відбирають трохи сильніших, так і за рахунок сильних викладацьких кадрів. Можу сказати багато позитивного про львівський фізико-математичнтй ліцей. Ну а непоганим підтведженням є результати предметних олімпіад.2005.09.02 | Вячеслав
Re: про ліцеї
serg пише:> Все-таки дарма Ви нарікаєте на ліцеї, все, ясна річ, залежить від адміністрації та викладацького складу, але зазвичай рівень випускників-ліцеїстів є таки набагато вищим від середньої пересічної школи, як завдяки тому що учнів туди таки відбирають трохи сильніших, так і за рахунок сильних викладацьких кадрів. Можу сказати багато позитивного про львівський фізико-математичнтй ліцей. Ну а непоганим підтведженням є результати предметних олімпіад.
Физмат школы, как и вообще любые учебные заведения для природно-мотивированных детей, прямого отношения к рассматриваемой проблеме не имеют. Само собой разумеется, что если государственные инстанции каким-то образом сохранили установку на созидание национальной интеллектуальной элиты, то будут созданы организационные и материальные условия для успешной работы таких заведений.
Сравнивать выпускников таких школ с выпускниками иных заведений бессмысленно. И речь в моей статье идёт совершенно не об этом. Речь идёт о системе образования в целом. Лицеи и подкурсы при многочисленных ВУЗах имеют, по моим наблюдениям, именно то назначение, о котором я пишу. С образованием это назначение не слишком связано. Полагаю, что как только выяснится, что реальных преимуществ при поступлении в ВУЗ учащиеся этих лицеев и подкурсов не получают - и лицеи и подкурсы рассыпятся, как карточные домики.
2005.09.03 | sama
Re: про ліцеї
Согласна, Ваша статья гораздо глубже темы о лицеях.Но справедливости ради, хочу вас предостеречь от двух заблуждений:О созданиии условий для функционирования лицеев.
Не углядев опасности в период бурных премен, образование согласилось с созданием школ так называемого нового типа.Лишь позже, поняв как они портят (то есть проявляют) общую ситуацию в образовании, их начали саботировать, игнорировать, в упор не видеть. С 1991 года продолжается урезание финансирования, часов, нормативов на питание иногородних и т.д. и т. п. Часть лицеев комерционализировалась.Но это не физматпрофильные.
Относительно того что без льгот они рассыплются.Мы тоже этого боялись. Но там,где удалось сохранить сильный коллектив учителей (что при финансировании в размерах обычной школы само по себе странно:люди собраны со всего города, фактически себе в убыток)родители понимают, что здесь в сумме от всех учителей бесплатно получишь больше, чем у отдельного репетитора за деньги.Минусы- опасный транспорт, нищее общежитие, питание не приведи господи,серъёзные нагрузки.Плюсы- психологическая атмосфера, отличающаяся от школьной, конкуренция среди умных,круг общения, который пригодится в будущем,опытные учителя.