Оцінка ВНЗ
08/30/2005 | Юрій
На ім’я Президента надходить багато звернень та скарг у зв’язку з незадоволенням громадськості і студентів діяльністю ректорів окремих ВНЗ. Серед фактів, на які просять звернути увагу є а) порушеннями ректорами академічних цінностей, б) порушеннями ними своїх службових обов’язків і незадовільний стан управління, якості викладання та наукової діяльності університетах в) питання кримінальної відповідальності у зв’язку з хабарництвом та зловживаннями під час виборів
На основі цих скарг та багатьох виступів у ЗМІ, обговореннях в Інтернет виданнях люди із оточення Президента неодноразово звертали його увагу на неприпустимість пасивного ставлення до цього питання (наприклад, відомо про доповідну записку Влада Каськіва, одного з лідерів „Пори”, радника Президента з розвитку громадянського суспільства ).
Наданий нижче матеріал запрошує до обговорення цієї важливої для нашого суспільства проблеми і пропонує свій підхід, більш конструктивний, як видається, ніж просто заміна ректорів
Пропозиція полягає у тому, щоби започаткувати в Україні управлінський аудит – регулярну системну оцінку діяльності вищих навчальних закладів. Ідея полягає в тому, що замість роздування пожежі перейти до налагодження співпраці між зацікавленими учасниками освітнього процесу шляхом проведення незалежної громадської експертизи діяльності вищих навчальних закладів. Основим предметом якої буде оцінювання системи прийняття рішень керівництвом ВНЗ на предмет відповідності чинному законодавству України , вимогам ринку праці та міжнародним домовленностям.
Вищі навчальні заклади фактично є „продовженнями” (відділами) Міністерства освіти і науки України, при цьому більша частнина їхньої діяльності знаходиться в тіні. В результаті в Україні іcнує монополія відомства на оцінювання якості вищої профпідготовки та ефективності діяльності ВНЗ. Таке положення справ не може бути задовільним, оскільки обидві сторони – і перевіряюча і та, яку перевіряють – не зацікавлені в об’єктивній оцінці існуючого стану справ.
Крім того, державні органи, що проводять інспекцію та оцінку діяльності ВНЗ зосереджуються переважно на внутрішніх ознаках навчального процесу (Вища Акредитаційна Комісія) та фінансового боку діяльності (КРУ, Рахункова Палата). В той же час, такі чинники як відповідність вимогам ринку праці, стратегічним пріоритетам розвитку освіти, перспективам місцевої економіки враховуються слабо, або зовсім не беруться до уваги
Правові аспекти діяльності керівництва ВНЗ стають предметом уваги силових структур (Прокуратури, Служби Безпеки, Міністерства внутрішніх справ ) коли вже ситуація стає кримінальною. В той же час, бракує кваліфікованого управлінського аудиту, який би давав профілактичну оцінку і був спрямований на партнерство, не на пошук і покарання винних, а на досягнення консенсусу.
Причиною такого положення справ є те, що ВНЗ не підзвітні тим, для кого вони здійснюють вищу професійну підготовку, кому призначають свої дослідження і розробки. Вони не зацікавлені у проведенні незалежної оцінки власної діяльності як у механізмі саморозвитку. Така модель управління вищою школою, за якої місцеві та національні економічні суб’єкти виключені з процесу прийняття рішень, неадекватна сучасним соціально-економічним і політичним реаліям, оскільки кваліфікація професорсько-викладацького персоналу, якість студентів не оцінюються з точки зору професійного співтоварства, роботодавців та вимог ринку праці.
Рішення проблеми ми бачимо у проведенні оцінки системи управління ВНЗ (Комісією при Президенті України, або під його патронатом). Така оцінка включає в себе: обстеження ВНЗ, проведення стратегічної оцінки діяльності ВНЗ за визначеними критеріями та підготовка звіту з рекомендаціями.
Як вже було вказано вище, останні декілька місяців все більше уваги громадськості та ЗМІ приділяється діяльності ректорів ВНЗ, що стосується не виконання, або порушення ними деяких положень чинного законодавства України . З цього приводу публікуються відкриті листи та звернення до Президента (як у випадку з Харківським державним Університетом), пишуться скарги до прокуратури, внутрішніх та контрольно-ревізійних органів (як у випадку з Податковою Академією), організуються гучні виступи студентів та громадських організацій (як у випадку з Сумами) тощо.
Виступ Президента України на зустрічі з ректорами, де він закликав написати заяву про звільненя тих із них, „хто відчуває за собою провину”, мав у багатьох випадках, зворотній ефект. Багато ректорів не тільки не вчинили згідно з цим закликом, а навпаки, сприйняли це як загрозу своєму статусу.
Громадська думка часто не стоїть на стороні тих, хто виступає за звільнення ректорів. Органи управління на місцях не мають повноважень і належних професійних вмінь для оцінки діяльності ВНЗ. За відсутності публічних процедур такої оцінки окремі люди, організації бояться брати на себе відповідальність і виступати з відкритою критикою, зауваженнями. Виступи, що мають місце, носять форму скарг та звинувачень, які не спираються на серйозні статистичні чи аналітичні данні і тому не знаходять громадської підтримки. До того ж, відомі випадки, коли „незадоволені” засуджуються самим колективом, представниками професорсько-викладацького складу та студентами ВНЗ, які не хочуть змін, стають на сторону керівництва з меркантильних та інших міркувань, або просто бояться розуміти і говорити правду.
З боку вищого керівництва держави поки що не вироблено принципової позиції з цього питання. В суспільстві немає послідовної програми щодо оцінки діяльності вищих навчальних закладів. Можна зрозуміти, чому Уряд і Мінстерство освіти і науки утримуються від радикальних дій, вважаючи, що це може зашкодити ситуації. Як вже говорилося вище, ВНЗ є „відділами Міністерства” з величезним обсягом тіньової діяльності, куди втручання відбувається лише у крайніх випадках. Аби Міністерство освіти і науки могло застосувати радикальних заходів (наприклад, реалізувати своє право прямого призначення в.о. ректора на два роки) потрібні вагомі аргументи, публічні виступи або скандали в пресі, розслідування, з яких випливають очевидні зловживання.
За відсутності чіткого суспільного інтересу ( до сих пір немає стратегії розвитку вищої професійної підготовки і освіти, розвитку людських ресурсів України) бажання зберегти стабільність переважає наміри заміни ректорів. Коли домінують суб’єктивні інтереси учасників, рішення відкладаються, або не приймаються взагалі, оскільки невідомо, чи не викличе заміна кадрів погіршення справ у колективі. Не має засобів спрогнозувати, яким чином ті чи інші зміни відіб’ються на навчальному процесі. До того ж ректори, які відчувають, що проти них можуть бути, або вже порушені справи, в ці складні для них часи намагаються бути особливо обережними і готовими до компромісу.
Яскравим прикладом в цьому контексті може бути ситуація з Донецьким Державним Університетом Економіки і Торгівлі ім.. Туган-Барановського, ректор якого під час виборів 2004 року був керівником штабу В. Януковича, при чому, загально відомо про включення ним студентів до брудних технологій шляхом вкидання фальшивих бюлетенів в Сумській області тощо. Після виборів він став членом партії Батьківщина, тим самим „отримавши індульгенцію”. Можливо, з політичних міркувань такий підхід виправданий, але все це негативно відбивається на відношенні суспільства до нової влади і на якості навчально-виховного процесу. Таких випадків по Україні дуже багато, але Президент поки що не зайняв принципової позиції з цього питання.
В результаті такої нерішучості ситуація з вищою освітою в країні дедалі погіршується і у людей втрачається віра в те, що нова влада спроможна дотримуватися проголошених нею принципів та захистити суспільні інтереси, стати на сторону учасників освітнього процесу.
Ми пропонуємо підхід, що відрізніється від”зведення рахунків”, компаній по заміні одних персоналій на інші, а полягає у спільній роботі на перспективу. Лише налагодження співраці між зацікавленими сторонами заради самого закладу, в інтересах регіонального розвитку, конкурентоспроможності місцевої економіки, зміцнення держави, та задоволення потреб всіх інших учасників освітнього процесу (студентів, батьків, науковців) дозволить вирішити проблему. Ми переконані, що працюючи „на випередження” вдасться вирішити наявні проблеми легітимним шляхом, через досягнення сінергетичного ефекту, уникнувши конфліктів, дестабілізації, втрати контролю над ситуацією і створення нових проблем.
Кінцевою метою такої оцінки є реорганізація системи управління через впровадження механізмів участі зацікавлених учасників в процесах функціонування та розвитку закладу вищої професійної підготовки. Існуюча система прийняття рішень позбавляє зацікавлені сторони можливості об’єднати зусилля, і, тим більше, - відкрито увійти в кооперацію з іншими учасниками процесу. В результаті – з самих верхніх щаблів управління до кафедр, лабораторій і студентських груп – панують тіньові домовленності, інтриги переважають відкриту комунікацію між зацікавленими учасниками освітнього процесу.
За умов правильно обраного напрямку діалогу між зацікавленими сторонами, зв’язки ВНЗ з його партнерами, соціально-економічним оточенням можуть і повинні стати ресурсом у досягненні цілей стратегічного розвитку ВНЗ в інтересах його клієнтів – майбутніх працівників, нинішніх роботодавців, місцевої влади та державного управління.
На основі цих скарг та багатьох виступів у ЗМІ, обговореннях в Інтернет виданнях люди із оточення Президента неодноразово звертали його увагу на неприпустимість пасивного ставлення до цього питання (наприклад, відомо про доповідну записку Влада Каськіва, одного з лідерів „Пори”, радника Президента з розвитку громадянського суспільства ).
Наданий нижче матеріал запрошує до обговорення цієї важливої для нашого суспільства проблеми і пропонує свій підхід, більш конструктивний, як видається, ніж просто заміна ректорів
Пропозиція полягає у тому, щоби започаткувати в Україні управлінський аудит – регулярну системну оцінку діяльності вищих навчальних закладів. Ідея полягає в тому, що замість роздування пожежі перейти до налагодження співпраці між зацікавленими учасниками освітнього процесу шляхом проведення незалежної громадської експертизи діяльності вищих навчальних закладів. Основим предметом якої буде оцінювання системи прийняття рішень керівництвом ВНЗ на предмет відповідності чинному законодавству України , вимогам ринку праці та міжнародним домовленностям.
Вищі навчальні заклади фактично є „продовженнями” (відділами) Міністерства освіти і науки України, при цьому більша частнина їхньої діяльності знаходиться в тіні. В результаті в Україні іcнує монополія відомства на оцінювання якості вищої профпідготовки та ефективності діяльності ВНЗ. Таке положення справ не може бути задовільним, оскільки обидві сторони – і перевіряюча і та, яку перевіряють – не зацікавлені в об’єктивній оцінці існуючого стану справ.
Крім того, державні органи, що проводять інспекцію та оцінку діяльності ВНЗ зосереджуються переважно на внутрішніх ознаках навчального процесу (Вища Акредитаційна Комісія) та фінансового боку діяльності (КРУ, Рахункова Палата). В той же час, такі чинники як відповідність вимогам ринку праці, стратегічним пріоритетам розвитку освіти, перспективам місцевої економіки враховуються слабо, або зовсім не беруться до уваги
Правові аспекти діяльності керівництва ВНЗ стають предметом уваги силових структур (Прокуратури, Служби Безпеки, Міністерства внутрішніх справ ) коли вже ситуація стає кримінальною. В той же час, бракує кваліфікованого управлінського аудиту, який би давав профілактичну оцінку і був спрямований на партнерство, не на пошук і покарання винних, а на досягнення консенсусу.
Причиною такого положення справ є те, що ВНЗ не підзвітні тим, для кого вони здійснюють вищу професійну підготовку, кому призначають свої дослідження і розробки. Вони не зацікавлені у проведенні незалежної оцінки власної діяльності як у механізмі саморозвитку. Така модель управління вищою школою, за якої місцеві та національні економічні суб’єкти виключені з процесу прийняття рішень, неадекватна сучасним соціально-економічним і політичним реаліям, оскільки кваліфікація професорсько-викладацького персоналу, якість студентів не оцінюються з точки зору професійного співтоварства, роботодавців та вимог ринку праці.
Рішення проблеми ми бачимо у проведенні оцінки системи управління ВНЗ (Комісією при Президенті України, або під його патронатом). Така оцінка включає в себе: обстеження ВНЗ, проведення стратегічної оцінки діяльності ВНЗ за визначеними критеріями та підготовка звіту з рекомендаціями.
Як вже було вказано вище, останні декілька місяців все більше уваги громадськості та ЗМІ приділяється діяльності ректорів ВНЗ, що стосується не виконання, або порушення ними деяких положень чинного законодавства України . З цього приводу публікуються відкриті листи та звернення до Президента (як у випадку з Харківським державним Університетом), пишуться скарги до прокуратури, внутрішніх та контрольно-ревізійних органів (як у випадку з Податковою Академією), організуються гучні виступи студентів та громадських організацій (як у випадку з Сумами) тощо.
Виступ Президента України на зустрічі з ректорами, де він закликав написати заяву про звільненя тих із них, „хто відчуває за собою провину”, мав у багатьох випадках, зворотній ефект. Багато ректорів не тільки не вчинили згідно з цим закликом, а навпаки, сприйняли це як загрозу своєму статусу.
Громадська думка часто не стоїть на стороні тих, хто виступає за звільнення ректорів. Органи управління на місцях не мають повноважень і належних професійних вмінь для оцінки діяльності ВНЗ. За відсутності публічних процедур такої оцінки окремі люди, організації бояться брати на себе відповідальність і виступати з відкритою критикою, зауваженнями. Виступи, що мають місце, носять форму скарг та звинувачень, які не спираються на серйозні статистичні чи аналітичні данні і тому не знаходять громадської підтримки. До того ж, відомі випадки, коли „незадоволені” засуджуються самим колективом, представниками професорсько-викладацького складу та студентами ВНЗ, які не хочуть змін, стають на сторону керівництва з меркантильних та інших міркувань, або просто бояться розуміти і говорити правду.
З боку вищого керівництва держави поки що не вироблено принципової позиції з цього питання. В суспільстві немає послідовної програми щодо оцінки діяльності вищих навчальних закладів. Можна зрозуміти, чому Уряд і Мінстерство освіти і науки утримуються від радикальних дій, вважаючи, що це може зашкодити ситуації. Як вже говорилося вище, ВНЗ є „відділами Міністерства” з величезним обсягом тіньової діяльності, куди втручання відбувається лише у крайніх випадках. Аби Міністерство освіти і науки могло застосувати радикальних заходів (наприклад, реалізувати своє право прямого призначення в.о. ректора на два роки) потрібні вагомі аргументи, публічні виступи або скандали в пресі, розслідування, з яких випливають очевидні зловживання.
За відсутності чіткого суспільного інтересу ( до сих пір немає стратегії розвитку вищої професійної підготовки і освіти, розвитку людських ресурсів України) бажання зберегти стабільність переважає наміри заміни ректорів. Коли домінують суб’єктивні інтереси учасників, рішення відкладаються, або не приймаються взагалі, оскільки невідомо, чи не викличе заміна кадрів погіршення справ у колективі. Не має засобів спрогнозувати, яким чином ті чи інші зміни відіб’ються на навчальному процесі. До того ж ректори, які відчувають, що проти них можуть бути, або вже порушені справи, в ці складні для них часи намагаються бути особливо обережними і готовими до компромісу.
Яскравим прикладом в цьому контексті може бути ситуація з Донецьким Державним Університетом Економіки і Торгівлі ім.. Туган-Барановського, ректор якого під час виборів 2004 року був керівником штабу В. Януковича, при чому, загально відомо про включення ним студентів до брудних технологій шляхом вкидання фальшивих бюлетенів в Сумській області тощо. Після виборів він став членом партії Батьківщина, тим самим „отримавши індульгенцію”. Можливо, з політичних міркувань такий підхід виправданий, але все це негативно відбивається на відношенні суспільства до нової влади і на якості навчально-виховного процесу. Таких випадків по Україні дуже багато, але Президент поки що не зайняв принципової позиції з цього питання.
В результаті такої нерішучості ситуація з вищою освітою в країні дедалі погіршується і у людей втрачається віра в те, що нова влада спроможна дотримуватися проголошених нею принципів та захистити суспільні інтереси, стати на сторону учасників освітнього процесу.
Ми пропонуємо підхід, що відрізніється від”зведення рахунків”, компаній по заміні одних персоналій на інші, а полягає у спільній роботі на перспективу. Лише налагодження співраці між зацікавленими сторонами заради самого закладу, в інтересах регіонального розвитку, конкурентоспроможності місцевої економіки, зміцнення держави, та задоволення потреб всіх інших учасників освітнього процесу (студентів, батьків, науковців) дозволить вирішити проблему. Ми переконані, що працюючи „на випередження” вдасться вирішити наявні проблеми легітимним шляхом, через досягнення сінергетичного ефекту, уникнувши конфліктів, дестабілізації, втрати контролю над ситуацією і створення нових проблем.
Кінцевою метою такої оцінки є реорганізація системи управління через впровадження механізмів участі зацікавлених учасників в процесах функціонування та розвитку закладу вищої професійної підготовки. Існуюча система прийняття рішень позбавляє зацікавлені сторони можливості об’єднати зусилля, і, тим більше, - відкрито увійти в кооперацію з іншими учасниками процесу. В результаті – з самих верхніх щаблів управління до кафедр, лабораторій і студентських груп – панують тіньові домовленності, інтриги переважають відкриту комунікацію між зацікавленими учасниками освітнього процесу.
За умов правильно обраного напрямку діалогу між зацікавленими сторонами, зв’язки ВНЗ з його партнерами, соціально-економічним оточенням можуть і повинні стати ресурсом у досягненні цілей стратегічного розвитку ВНЗ в інтересах його клієнтів – майбутніх працівників, нинішніх роботодавців, місцевої влади та державного управління.