Рецидив тоталітаризму
09/09/2005 | Василь Петрів
Президент України своїм указом № 1013/2005 від 4.07.2005 постановляє: «Кабінету Міністрів України … опрацювати і забезпечити реалізацію заходів щодо … здійснення переходу протягом 2005-2006 років до проведення вступних випробувань до вищих навчальних закладів шляхом зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи загальної середньої освіти, передбачити відповідне фінансування цих заходів». «Питання вирішено», – впевнено констатує директор Харківського регіонального центру тестування Сергій Раков в статті «Тестування випускників 2006 року» («Дзеркало тижня», 13 серпня 2005 р.). Далі, наголошуючи на важливість питання він зауважує, що «поки не прийнято доленосних рішень для системи освіти України, не завадить довести принаймні їх головні ідеї до суспільства, аби зрозуміти, як вони сприймаються, в якій мірі можна розраховувати на підтримку».
Очікувані рішення, мабуть, полягатимуть у наданні повноважень та виділенні фінансування колективу проекту «Центр тестових технологій» міжнародного фонду «Відродження». Я два роки був учасником цього проекту, добре знаю і поважаю цих людей за ентузіазм і колосальну працелюбність. Важко переоцінити суспільний резонанс, викликаний апробацією проекту, багато з розроблених організаційних та методичних рішень безсумнівно заслуговують на використання в створюваній системі зовнішнього тестування. Безсумнівною є необхідність створення такої системи. Можна би радіти разом з цим колективом за схвалення ідеї суспільством, якщо б вони усвідомили, що боротьба за рівність та справедливість з використанням будь-якої секретної інформації чи засекречених установ неминуче веде до тоталітарного способу організації та діяльності цих установ, а корупція є наслідком, а не причиною, порушень демократичних принципів. Секретність і прозорість – несумісні, тому говорити про прозору процедуру тестування на базі секретних завдань не варто.
Проект починався з розробки технології зовнішнього тестування випускників школи, а ВНЗ могли використати результати цього тестування для відбору абітурієнтів добровільно, переконавшись в їх об’єктивності. Так заведено в більшості країн, бо держава, фінансуючи протягом багатьох років навчання дітей, має знати результат цього навчання. Саме в результаті перевірки знань УСІХ випускників школи виявляють разючі факти неграмотності чи відсутності елементарних знань з окремих предметів, які ми любимо наводити, критикуючи систему освіти провідних держав світу. Для контролю якості шкільної освіти передбачена ДЕЖАВНА підсумкова атестація, вищої – ДЕРЖАВНІ екзамени та захист дипломних робіт перед ДЕРЖАВНОЮ комісією. Однак, замість вдосконалення передбачених законодавством форм контролю якості освіти створюється система розподілу не тільки бюджетних коштів на навчання, але й відбору дітей, які за ці кошти будуть вчитися. Якщо «українська модель ЗТ 2006 року передбачає тестування тільки абітурієнтів», то аналіз ефективності середньої освіти стане неможливим, слабша половина учнів і надалі просто висиджуватиме в старших класах без результату, а міністерство отримає підстави для подальшого ускладнення перевантажених шкільних програм. Не можна аргументувати таке рішення проблемою «доставки випускника школи до місця тестування» чи браком фінансування для цього, бо, якщо держава здатна забезпечити безкоштовний проїзд пенсіонерів протягом цілого року, то якось знайде кошти для доставки випускників, яких вдесятеро менше, один раз на рік.
Методологічна проблема справді існує. Тест, орієнтований на середнього випускника школи, не можна використати для абітурієнтів елітного ВНЗ. Але вирішення цієї проблеми давно відоме: на спеціальності з невисоким конкурсом зараховують за результатами випускного екзамену, а при високому конкурсі університети проводять додаткові вступні випробування. Вони мають на це право, бо колективи цих університетів своєю багаторічною працею зробили їх елітними. Створивши всеукраїнську екзаменаційну комісію ми позбавимо університети, попри балачки про автономію, права брати участь у формуванні контингенту студентів. Після цього відрахування за неуспішність студента, який пройшов державний відбір, може сприйматися як незадовільна робота викладачів ВНЗ. Причина такого рішення – боротьба з корупцією. Що ж, спробую проаналізувати проект з цієї точки зору.
Перший аспект – організаційний. Уявімо, що всі абітурієнти склали тестування. Не маючи змоги наперед оцінити свої шанси, вони подаватимуть документи на кілька спеціальностей у різні ВНЗ, починаючи від тих, куди дуже хочеться, і закінчуючи тими, куди є гарантований шанс вступу. У результаті кращі «поступлять», тобто опиняться над рискою в рейтингових списках кількох різних ВНЗ, витіснивши своїх конкурентів з достатньо високим рівнем знань, а самі списки стануть фіктивними. Що робити дитині, яка виявилась 150-ю при плані набору 100: подавати оригінал атестату на менш бажану спеціальність з меншим конкурсом чи чекати, що хоч 50 з 149 конкурентів подадуться у більш престижні ВНЗ? Особи, які володітимуть реальною ситуацією в регіоні зможуть приватно порадити, але за додаткову приватну оплату.
Другий аспект – тестові завдання. «В українській моделі ЗТ пропонується використовувати закриту базу тестових завдань.» Закрита означає секретна. Очевидно, що не для всіх. Завдання знають їх автори, редактори та технічні працівники, що формують базу завдань. Мабуть, змістом бази зацікавляться методисти міністерства освіти і науки, експерти. Важко уявити, що вдасться надрукувати півмільйона примірників тестів так, щоб зміст надрукованого не став відомий працівникам друкарні. У перелічених категорій людей можуть бути діти і племінники, родичі, друзі та начальники, у яких також є діти. Ставши після останніх виборів песимістом, я не вірю, що ця секретна база не буде відома наперед кільком сотням абітурієнтів. До цього додадуться ще сотні шахраїв, які на кожному кроці торгуватимуть відповідями, насправді не знаючи ні завдань, ні відповідей.
Залишиться сподіватися, що всі без винятку працівники, причетні до підготовки тестових зошитів, будуть чесними і сміливими людьми. Сміливими, бо є ще місцеві бандити, які (о, диво!) теж хочуть бачити своїх дітей юристами. Ходити по вулиці, знаючи зміст бази тестових завдань, так само небезпечно, як носити в кульку мільйон готівкою. Якщо би я був вчителем, то нізащо б не погодився стати автором тестових завдань, бо не зможу вирішити моральну проблему: наводити чи не наводити написані тестові завдання у своєму випускному класі. Дати – значить незаконно створити своїм дітям пільгові умови вступу, не дати – значить свідомо обійти саме той матеріал, який виявиться їм потрібним. Єдиний вихід з такої ситуації – дати своїм учням не такі самі, а аналогічні завдання. І вимога секретності буде формально виконана, і абітурієнт, якщо він не зовсім тупий, отримає потрібну інформацію. Можна натякнути бідному колезі, на які типи завдань слід звернути увагу, внаслідок чого він негайно стане талановитим вчителем і матиме задовільну платню. Саме так працюють «свої репетитори» у більшості ВНЗ, саме це є основою популярності і високої вартості підготовчих курсів. Нічого нового в боротьбу з корупцією пропонований проект не вносить, а лише централізує наявну ситуацію.
Третій аспект – підготовка і проведення тестування. «Українська модель ЗТ передбачає використання одноваріантного тесту з псевдоваріантами, за яким абітурієнтів усієї країни тестують синхронно.» Це означає, що необхідно підготувати, надрукувати, запакувати в спеціальні конверти і вчасно доставити приблизно в тисячу шкіл по всій Україні сотні тисяч завдань однакового змісту. Це означає, що сотні тисяч абітурієнтів зможуть одночасно прийти на тестування, що жоден з десятків тисяч екзаменаторів не відкриє секретного конверта передчасно. Це означає, що ніхто не повідомить зміст завдань за межі жодного з тисячі приміщень протягом трьох годин, відведених для роботи. Це означає, що всі бланки з проставленими навпроти правильних відповідей хрестиками одночасно зберуть, вручну запакують в тисячі спеціальних конвертів і надійно зберігатимуть, поки спеціальні уповноважені не приїдуть по них. Нарешті, десятки працівників протягом тижня чи двох зісканують і проведуть «наступне оцінювання». І це за умови, що знання кількох десятків запитань єдиного варіанту є перепусткою до будь-якого ВНЗ України, яку можна видати багатьом абітурієнтам!
«На користь єдиного тесту, – пише пан Раков, – говорять лише дві його характеристики, але кожна з них окремо переважує всі його недоліки: абітурієнти перебувають в абсолютно однакових умовах (у протилежному випадку абітурієнт, якщо його варіант тесту виявився складнішим, може звернутися з позовом до суду); один тест можна зробити практично бездоганним із погляду його валідності, складності, роздільної здатності, що забезпечує якнайточніше визначення рейтингу кожного абітурієнта.» Важко погодитися з тим, що колектив учителів-практиків не може підготувати кілька варіантів завдання однакової складності зі свого предмету. Крім того, абітурієнти навіть у випадку єдиного варіанту не «перебувають в абсолютно однакових умовах», бо деякі вчителі розглядали такі типи завдань під час повторення матеріалу, а інші – ні. Щодо «бездоганності» можна лише твердити, що варіант буде найкращий. Тому що єдиний. Якщо колектив авторів малий, то зростає ймовірність помилок, якщо великий і проведена попередня апробація, то практично втрачається «абсолютна секретність».
Найбільший недолік такої процедури тестування в тому, що несумлінність чи елементарна недисциплінованість хоча б одного працівника може звести нанівець всю роботу. Наприклад, втрата, випадкове пошкодження чи передчасне розпакування хоча б одного з десятків тисяч «абсолютно секретних» однакових конвертів при сучасному стані засобів зв’язку не тільки завдасть мільйонних збитків для бюджету, але й стане катастрофою для системи освіти, бо ні коштів, ні часу на повторне тестування уже не буде. Чи багато бажаючих за мізерну освітянську платню отримувати, транспортувати, передавати та тимчасово зберігати конверти, свідомо нести колосальну відповідальність них? Але ніякої відповідальності не буде, абсолютна більшість порушень буде прихована, а оприлюднені будуть визнані дрібними, бо система ніколи не визнає власну неспроможність. Для ілюстрації проаналізуємо одну з сотень можливих при такій процедурі надзвичайних ситуацій.
Нехай в одній з десятків тисяч аудиторій звичайна шкільна вчителька, яких буде більшість серед екзаменаторів, просто забула продемонструвати абітурієнтам цілісність секретного конверта, а відразу ножицями розрізала його в аудиторії. Принципові абітурієнти не погодилися підписати протокол про відкривання конверта, бо не впевнені, чи не був він розрізаний перед цим. Достовірно встановити момент розрізання уже неможливо. Керівник тестування в даному ВНЗ чи школі пояснить, що запечатані конверти зберігалися у його сейфі, продемонструє складений 20 хвилин тому акт передачі, у якому засвідчена його та екзаменатора-порушника підписами цілісність конверта, запевнить, що розрізати конверт по дорозі в аудиторію не було сенсу. Якщо абітурієнти після цього підпишуть протокол, то інцидент буде вичерпано і більше ніхто про нього не знатиме. У протилежному випадку замість підпису абітурієнта до протоколу буде долучена пояснювальна записка відповідного змісту. Хто наважиться на підставі цієї події скасувати тестування в масштабах держави, а вчительку, враховуючи розмір завданих збитків, засудити до довічного ув’язнення з конфіскацією майна? А хто може гарантувати, що керівник, екзаменатор та сторонні особи не вступили в злочинну змову, відкривши конверт ще вчора, внаслідок чого сотні «своїх абітурієнтів» з різних куточків України незаслужено стали студентами? Набагато важливішим за пошук та покарання порушників серед працівників системи тестування є відновлення справедливості в оцінюванні його учасників. Ніхто не матиме підстав скасувати навіть явно завищені результати абітурієнта, якщо не зможе у суді навести переконливі докази фальсифікації, а зробити це без повторного тестування практично неможливо.
Спробую зробити короткі висновки. Пропонована українська модель зовнішнього тестування передбачає таку структуру. Зверху – група осіб, вибраних за принципом «комусь же треба вірити». Їхня діяльність з розробки тестових завдань є секретною, причому, чим більше людей отримають право контролю цієї діяльності, тим вища ймовірність корупції. Нижче – ієрархічна структура виконавців, відповідальність кожного з яких настільки неспівмірна з оплатою, що залишається сподіватися на соціалістичне гасло «один за всіх, всі за одного», яке, як я намагався показати, приведе до масового приховування недоліків роботи. Для того, щоб суспільство сприйняло таку схему, тобто повірило в непогрішимість верхів і бездоганність роботи низів, до недавнього часу не вистачало ідейного вождя. Сьогодні в Україні ідейним світочем, якому можуть повірити маси, може бути лише президент. Міністерство освіти і науки вдало скористалося цим. Важко зрозуміти, чим керувався Ющенко, підписуючи досить сумбурний план роботи міністерства як Указ президента «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні». Але цим він взяв відповідальність за експерименти чиновників освіти. Експерименти, про які нам повідомляють хоч основні ідеї, і такі, про які більшість освітян взагалі нічого не знає. Наприклад, «запровадити, починаючи з 2006 року, психолого-педагогічне тестування для вступників до вищих навчальних закладів на напрями і спеціальності педагогічного профілю». Цього разу міністерство вирішило бути послідовним до кінця. Щоб ніхто не зумів «домовитися» чи «натаскати» абітурієнта, в секреті тримають і установу, що проводитиме тестування, і критерії оцінювання психолого-педагогічних здібностей. Про вплив цієї оцінки на шанси вступу дізнаємось, мабуть, аж після тестування. Для незадоволених відкриють чергову «гарячу телефонну лінію», по якій вони зможуть «бити» міністерство з таким же успіхом, як японські службовці б’ють гумову ляльку свого начальника. Напевно, що охочі протестувати технічну обдарованість майбутніх інженерів, моральні якості юристів чи відданість Україні фахівців з міжнародних відносин вже стоять у черзі.
Я не противник тестування, першу статтю про необхідність центрів тестування опублікував ще 15 березня 2000 року у Львівській газеті «Поступ». Наведені вище песимістичні картини слід сприймати не як недовіру теперішнім наївним ентузіастам з проекту «Центр тестових технологій», а як попередження про можливий варіант розвитку подій, якщо до розробленої структури потрапить один з корупціонерів, з якими вони так самовіддано борються. Я готовий запропонувати детальний опис і приймати участь в реалізації справді прозорої, позбавленої секретів процедури тестування, коли кожен громадянин України матиме можливість особисто спостерігати за роботою працівників центру тестування на будь-якому етапі. Процедура включає організаційний досвід центру тестових технологій, але в ній враховані ідеї, вироблені на основі величезного досвіду тестування у Львівському національному університеті імені Івана Франка та Національному університеті «Києво-Могилянська академія», який зараз несправедливо і необґрунтовано проігнорований.
Насамкінець хочу наголосити, що тестування мають проходити випускники, а не абітурієнти. Не можна позбавляти всі ВНЗ права проводити власні вступні випробування на основі підозр в корумпованості, як не можна підозрювати в тероризмі чи злочинності націю. Випадки, коли обдаровані випускники школи показують низькі результати на вступних випробуваннях чи навпаки, мають стати приводом для скрупульозного аналізу системи вступних випробувань саме цього конкретного ВНЗ. Зовсім неприйнятним є варіант, коли через брак фінансування тестування проходить лише частина абітурієнтів, а результати зобов’язані зараховувати всі ВНЗ, як це було у 2005 році. Про боротьбу з корупцією тут уже не говорити не можна, університетам залишають їхню долю, а центр тестування бере свою.
Очікувані рішення, мабуть, полягатимуть у наданні повноважень та виділенні фінансування колективу проекту «Центр тестових технологій» міжнародного фонду «Відродження». Я два роки був учасником цього проекту, добре знаю і поважаю цих людей за ентузіазм і колосальну працелюбність. Важко переоцінити суспільний резонанс, викликаний апробацією проекту, багато з розроблених організаційних та методичних рішень безсумнівно заслуговують на використання в створюваній системі зовнішнього тестування. Безсумнівною є необхідність створення такої системи. Можна би радіти разом з цим колективом за схвалення ідеї суспільством, якщо б вони усвідомили, що боротьба за рівність та справедливість з використанням будь-якої секретної інформації чи засекречених установ неминуче веде до тоталітарного способу організації та діяльності цих установ, а корупція є наслідком, а не причиною, порушень демократичних принципів. Секретність і прозорість – несумісні, тому говорити про прозору процедуру тестування на базі секретних завдань не варто.
Проект починався з розробки технології зовнішнього тестування випускників школи, а ВНЗ могли використати результати цього тестування для відбору абітурієнтів добровільно, переконавшись в їх об’єктивності. Так заведено в більшості країн, бо держава, фінансуючи протягом багатьох років навчання дітей, має знати результат цього навчання. Саме в результаті перевірки знань УСІХ випускників школи виявляють разючі факти неграмотності чи відсутності елементарних знань з окремих предметів, які ми любимо наводити, критикуючи систему освіти провідних держав світу. Для контролю якості шкільної освіти передбачена ДЕЖАВНА підсумкова атестація, вищої – ДЕРЖАВНІ екзамени та захист дипломних робіт перед ДЕРЖАВНОЮ комісією. Однак, замість вдосконалення передбачених законодавством форм контролю якості освіти створюється система розподілу не тільки бюджетних коштів на навчання, але й відбору дітей, які за ці кошти будуть вчитися. Якщо «українська модель ЗТ 2006 року передбачає тестування тільки абітурієнтів», то аналіз ефективності середньої освіти стане неможливим, слабша половина учнів і надалі просто висиджуватиме в старших класах без результату, а міністерство отримає підстави для подальшого ускладнення перевантажених шкільних програм. Не можна аргументувати таке рішення проблемою «доставки випускника школи до місця тестування» чи браком фінансування для цього, бо, якщо держава здатна забезпечити безкоштовний проїзд пенсіонерів протягом цілого року, то якось знайде кошти для доставки випускників, яких вдесятеро менше, один раз на рік.
Методологічна проблема справді існує. Тест, орієнтований на середнього випускника школи, не можна використати для абітурієнтів елітного ВНЗ. Але вирішення цієї проблеми давно відоме: на спеціальності з невисоким конкурсом зараховують за результатами випускного екзамену, а при високому конкурсі університети проводять додаткові вступні випробування. Вони мають на це право, бо колективи цих університетів своєю багаторічною працею зробили їх елітними. Створивши всеукраїнську екзаменаційну комісію ми позбавимо університети, попри балачки про автономію, права брати участь у формуванні контингенту студентів. Після цього відрахування за неуспішність студента, який пройшов державний відбір, може сприйматися як незадовільна робота викладачів ВНЗ. Причина такого рішення – боротьба з корупцією. Що ж, спробую проаналізувати проект з цієї точки зору.
Перший аспект – організаційний. Уявімо, що всі абітурієнти склали тестування. Не маючи змоги наперед оцінити свої шанси, вони подаватимуть документи на кілька спеціальностей у різні ВНЗ, починаючи від тих, куди дуже хочеться, і закінчуючи тими, куди є гарантований шанс вступу. У результаті кращі «поступлять», тобто опиняться над рискою в рейтингових списках кількох різних ВНЗ, витіснивши своїх конкурентів з достатньо високим рівнем знань, а самі списки стануть фіктивними. Що робити дитині, яка виявилась 150-ю при плані набору 100: подавати оригінал атестату на менш бажану спеціальність з меншим конкурсом чи чекати, що хоч 50 з 149 конкурентів подадуться у більш престижні ВНЗ? Особи, які володітимуть реальною ситуацією в регіоні зможуть приватно порадити, але за додаткову приватну оплату.
Другий аспект – тестові завдання. «В українській моделі ЗТ пропонується використовувати закриту базу тестових завдань.» Закрита означає секретна. Очевидно, що не для всіх. Завдання знають їх автори, редактори та технічні працівники, що формують базу завдань. Мабуть, змістом бази зацікавляться методисти міністерства освіти і науки, експерти. Важко уявити, що вдасться надрукувати півмільйона примірників тестів так, щоб зміст надрукованого не став відомий працівникам друкарні. У перелічених категорій людей можуть бути діти і племінники, родичі, друзі та начальники, у яких також є діти. Ставши після останніх виборів песимістом, я не вірю, що ця секретна база не буде відома наперед кільком сотням абітурієнтів. До цього додадуться ще сотні шахраїв, які на кожному кроці торгуватимуть відповідями, насправді не знаючи ні завдань, ні відповідей.
Залишиться сподіватися, що всі без винятку працівники, причетні до підготовки тестових зошитів, будуть чесними і сміливими людьми. Сміливими, бо є ще місцеві бандити, які (о, диво!) теж хочуть бачити своїх дітей юристами. Ходити по вулиці, знаючи зміст бази тестових завдань, так само небезпечно, як носити в кульку мільйон готівкою. Якщо би я був вчителем, то нізащо б не погодився стати автором тестових завдань, бо не зможу вирішити моральну проблему: наводити чи не наводити написані тестові завдання у своєму випускному класі. Дати – значить незаконно створити своїм дітям пільгові умови вступу, не дати – значить свідомо обійти саме той матеріал, який виявиться їм потрібним. Єдиний вихід з такої ситуації – дати своїм учням не такі самі, а аналогічні завдання. І вимога секретності буде формально виконана, і абітурієнт, якщо він не зовсім тупий, отримає потрібну інформацію. Можна натякнути бідному колезі, на які типи завдань слід звернути увагу, внаслідок чого він негайно стане талановитим вчителем і матиме задовільну платню. Саме так працюють «свої репетитори» у більшості ВНЗ, саме це є основою популярності і високої вартості підготовчих курсів. Нічого нового в боротьбу з корупцією пропонований проект не вносить, а лише централізує наявну ситуацію.
Третій аспект – підготовка і проведення тестування. «Українська модель ЗТ передбачає використання одноваріантного тесту з псевдоваріантами, за яким абітурієнтів усієї країни тестують синхронно.» Це означає, що необхідно підготувати, надрукувати, запакувати в спеціальні конверти і вчасно доставити приблизно в тисячу шкіл по всій Україні сотні тисяч завдань однакового змісту. Це означає, що сотні тисяч абітурієнтів зможуть одночасно прийти на тестування, що жоден з десятків тисяч екзаменаторів не відкриє секретного конверта передчасно. Це означає, що ніхто не повідомить зміст завдань за межі жодного з тисячі приміщень протягом трьох годин, відведених для роботи. Це означає, що всі бланки з проставленими навпроти правильних відповідей хрестиками одночасно зберуть, вручну запакують в тисячі спеціальних конвертів і надійно зберігатимуть, поки спеціальні уповноважені не приїдуть по них. Нарешті, десятки працівників протягом тижня чи двох зісканують і проведуть «наступне оцінювання». І це за умови, що знання кількох десятків запитань єдиного варіанту є перепусткою до будь-якого ВНЗ України, яку можна видати багатьом абітурієнтам!
«На користь єдиного тесту, – пише пан Раков, – говорять лише дві його характеристики, але кожна з них окремо переважує всі його недоліки: абітурієнти перебувають в абсолютно однакових умовах (у протилежному випадку абітурієнт, якщо його варіант тесту виявився складнішим, може звернутися з позовом до суду); один тест можна зробити практично бездоганним із погляду його валідності, складності, роздільної здатності, що забезпечує якнайточніше визначення рейтингу кожного абітурієнта.» Важко погодитися з тим, що колектив учителів-практиків не може підготувати кілька варіантів завдання однакової складності зі свого предмету. Крім того, абітурієнти навіть у випадку єдиного варіанту не «перебувають в абсолютно однакових умовах», бо деякі вчителі розглядали такі типи завдань під час повторення матеріалу, а інші – ні. Щодо «бездоганності» можна лише твердити, що варіант буде найкращий. Тому що єдиний. Якщо колектив авторів малий, то зростає ймовірність помилок, якщо великий і проведена попередня апробація, то практично втрачається «абсолютна секретність».
Найбільший недолік такої процедури тестування в тому, що несумлінність чи елементарна недисциплінованість хоча б одного працівника може звести нанівець всю роботу. Наприклад, втрата, випадкове пошкодження чи передчасне розпакування хоча б одного з десятків тисяч «абсолютно секретних» однакових конвертів при сучасному стані засобів зв’язку не тільки завдасть мільйонних збитків для бюджету, але й стане катастрофою для системи освіти, бо ні коштів, ні часу на повторне тестування уже не буде. Чи багато бажаючих за мізерну освітянську платню отримувати, транспортувати, передавати та тимчасово зберігати конверти, свідомо нести колосальну відповідальність них? Але ніякої відповідальності не буде, абсолютна більшість порушень буде прихована, а оприлюднені будуть визнані дрібними, бо система ніколи не визнає власну неспроможність. Для ілюстрації проаналізуємо одну з сотень можливих при такій процедурі надзвичайних ситуацій.
Нехай в одній з десятків тисяч аудиторій звичайна шкільна вчителька, яких буде більшість серед екзаменаторів, просто забула продемонструвати абітурієнтам цілісність секретного конверта, а відразу ножицями розрізала його в аудиторії. Принципові абітурієнти не погодилися підписати протокол про відкривання конверта, бо не впевнені, чи не був він розрізаний перед цим. Достовірно встановити момент розрізання уже неможливо. Керівник тестування в даному ВНЗ чи школі пояснить, що запечатані конверти зберігалися у його сейфі, продемонструє складений 20 хвилин тому акт передачі, у якому засвідчена його та екзаменатора-порушника підписами цілісність конверта, запевнить, що розрізати конверт по дорозі в аудиторію не було сенсу. Якщо абітурієнти після цього підпишуть протокол, то інцидент буде вичерпано і більше ніхто про нього не знатиме. У протилежному випадку замість підпису абітурієнта до протоколу буде долучена пояснювальна записка відповідного змісту. Хто наважиться на підставі цієї події скасувати тестування в масштабах держави, а вчительку, враховуючи розмір завданих збитків, засудити до довічного ув’язнення з конфіскацією майна? А хто може гарантувати, що керівник, екзаменатор та сторонні особи не вступили в злочинну змову, відкривши конверт ще вчора, внаслідок чого сотні «своїх абітурієнтів» з різних куточків України незаслужено стали студентами? Набагато важливішим за пошук та покарання порушників серед працівників системи тестування є відновлення справедливості в оцінюванні його учасників. Ніхто не матиме підстав скасувати навіть явно завищені результати абітурієнта, якщо не зможе у суді навести переконливі докази фальсифікації, а зробити це без повторного тестування практично неможливо.
Спробую зробити короткі висновки. Пропонована українська модель зовнішнього тестування передбачає таку структуру. Зверху – група осіб, вибраних за принципом «комусь же треба вірити». Їхня діяльність з розробки тестових завдань є секретною, причому, чим більше людей отримають право контролю цієї діяльності, тим вища ймовірність корупції. Нижче – ієрархічна структура виконавців, відповідальність кожного з яких настільки неспівмірна з оплатою, що залишається сподіватися на соціалістичне гасло «один за всіх, всі за одного», яке, як я намагався показати, приведе до масового приховування недоліків роботи. Для того, щоб суспільство сприйняло таку схему, тобто повірило в непогрішимість верхів і бездоганність роботи низів, до недавнього часу не вистачало ідейного вождя. Сьогодні в Україні ідейним світочем, якому можуть повірити маси, може бути лише президент. Міністерство освіти і науки вдало скористалося цим. Важко зрозуміти, чим керувався Ющенко, підписуючи досить сумбурний план роботи міністерства як Указ президента «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні». Але цим він взяв відповідальність за експерименти чиновників освіти. Експерименти, про які нам повідомляють хоч основні ідеї, і такі, про які більшість освітян взагалі нічого не знає. Наприклад, «запровадити, починаючи з 2006 року, психолого-педагогічне тестування для вступників до вищих навчальних закладів на напрями і спеціальності педагогічного профілю». Цього разу міністерство вирішило бути послідовним до кінця. Щоб ніхто не зумів «домовитися» чи «натаскати» абітурієнта, в секреті тримають і установу, що проводитиме тестування, і критерії оцінювання психолого-педагогічних здібностей. Про вплив цієї оцінки на шанси вступу дізнаємось, мабуть, аж після тестування. Для незадоволених відкриють чергову «гарячу телефонну лінію», по якій вони зможуть «бити» міністерство з таким же успіхом, як японські службовці б’ють гумову ляльку свого начальника. Напевно, що охочі протестувати технічну обдарованість майбутніх інженерів, моральні якості юристів чи відданість Україні фахівців з міжнародних відносин вже стоять у черзі.
Я не противник тестування, першу статтю про необхідність центрів тестування опублікував ще 15 березня 2000 року у Львівській газеті «Поступ». Наведені вище песимістичні картини слід сприймати не як недовіру теперішнім наївним ентузіастам з проекту «Центр тестових технологій», а як попередження про можливий варіант розвитку подій, якщо до розробленої структури потрапить один з корупціонерів, з якими вони так самовіддано борються. Я готовий запропонувати детальний опис і приймати участь в реалізації справді прозорої, позбавленої секретів процедури тестування, коли кожен громадянин України матиме можливість особисто спостерігати за роботою працівників центру тестування на будь-якому етапі. Процедура включає організаційний досвід центру тестових технологій, але в ній враховані ідеї, вироблені на основі величезного досвіду тестування у Львівському національному університеті імені Івана Франка та Національному університеті «Києво-Могилянська академія», який зараз несправедливо і необґрунтовано проігнорований.
Насамкінець хочу наголосити, що тестування мають проходити випускники, а не абітурієнти. Не можна позбавляти всі ВНЗ права проводити власні вступні випробування на основі підозр в корумпованості, як не можна підозрювати в тероризмі чи злочинності націю. Випадки, коли обдаровані випускники школи показують низькі результати на вступних випробуваннях чи навпаки, мають стати приводом для скрупульозного аналізу системи вступних випробувань саме цього конкретного ВНЗ. Зовсім неприйнятним є варіант, коли через брак фінансування тестування проходить лише частина абітурієнтів, а результати зобов’язані зараховувати всі ВНЗ, як це було у 2005 році. Про боротьбу з корупцією тут уже не говорити не можна, університетам залишають їхню долю, а центр тестування бере свою.
Відповіді
2005.09.10 | sama
Re: Рецидив тоталітаризму
Поінформовані джерела кажуть, що останньою пропозицією є передати "незалежне " тестування в руки обласних центрів.Там буде проводитися комп"ютером генерація індивідуальних завдань для кожного абітурієнта з єдиного банку методом випадкових чисел.( Тобто завдання зазадалегідь нерівноцінні).Перевірка буде проводитися комп"ютером ( це скільки техніки треба закупити і які відкати просто висять у повітрі).Створення банку задач дещо затягнеться і в перспективі виявиться, що його нашвидкоруч можна скласти тільки з бувших вузівських тестів.Для вступника робота по введенню результатів в комп"ютер-додатковий стрес. Отже треба робити швидкісне сканування учнівських робіт. Про закупку техніки і відкати див. вище.Відсутність навиків у оформленні відповідей приведе до збоїв у скануванні, тобто до ручного втручання у введення відповідей. А далі всі вже знають, що треба робити.Разом з тим провести тестуваня випускників теж не просто. Як тільки виникає мождивість об"єктивного оцінювання рівня знань випускників шкіл - маса людей кидається захищати честь директорських та вчительських мундирів, щоб ніхто не довідався що король насправді голий.
2005.09.12 | Вячеслав
Re: Рецидив тоталітаризму
sama пише:> Поінформовані джерела кажуть, що останньою пропозицією є передати "незалежне " тестування в руки обласних центрів.Там буде проводитися комп"ютером генерація індивідуальних завдань для кожного абітурієнта з єдиного банку методом випадкових чисел.( Тобто завдання зазадалегідь нерівноцінні).Перевірка буде проводитися комп"ютером ( це скільки техніки треба закупити і які відкати просто висять у повітрі).Створення банку задач дещо затягнеться і в перспективі виявиться, що його нашвидкоруч можна скласти тільки з бувших вузівських тестів.Для вступника робота по введенню результатів в комп"ютер-додатковий стрес. Отже треба робити швидкісне сканування учнівських робіт. Про закупку техніки і відкати див. вище.Відсутність навиків у оформленні відповідей приведе до збоїв у скануванні, тобто до ручного втручання у введення відповідей. А далі всі вже знають, що треба робити.
> Разом з тим провести тестуваня випускників теж не просто. Як тільки виникає мождивість об"єктивного оцінювання рівня знань випускників шкіл - маса людей кидається захищати честь директорських та вчительських мундирів, щоб ніхто не довідався що король насправді голий.
Золотые слова!!
2005.09.12 | Вячеслав
Re: Рецидив тоталітаризму
Уважаемый Василь! Вы пишите, что предлагаемая система внешнего тестирования имеет такие недостатки, которые несовместимы с провозглашенными целями тестирования и, таким образом, никуда не годится.
Полагаю, что оспорить ваши аргументы невозможно. Более того, можно добавить многочисленные иные аргументы, которые свидетельствуют в пользу того же самого.
В качестве контраргумента, который могут представить адепты предполагаемого способа, следует ожидать следующего. Мы не изобретаем велосипед, скажут адепты. Всё, что предлагается, существует в той или иной степени в разных странах и, по мнению аналитиков, оправдывает себя. Идеального метода в природе не обнаружено, продолжат адепты. Споры на эту тему существуют давно. Все аргументы и контаргументы известны в такой степени, что их можно пронумеровать и продолжать разговор следующим образом: "аргумент № 263 - контраргумент № 5796". Уверяем вас, говорят адепты, что ваш вариант не столь идеален и критика его вполне возможна.
Так вот. В моей статье в газете "Зеркало недели" (которая, увы, была несколько "урезана" редакцией) обсуждается та же проблема. Смысл моей позиции, представленной в указанной статье. состоит в следующем. Дело, с моей точки зрения, не только и даже столько в конкретном воплощении идеи внешнего тестирования. Дело в том, что к такому кардинальному шагу, как внешнее тестирование НАШЕ ОБЩЕСТВО НЕ ПОДГОТОВЛЕНО. Сама возможность реализовать ситуацию "дают знания одни, а проверяют уровень знаний другие", мягко выражаясь, "непривычна". Причём, идея эта не принимается, в основном, именно ПЕДАГОГИЧЕСКОЙ общественностью в большей степени, чем учащимися и родителями. И для того, чтобы эта идея (которую лично я всячески приветствую) была воплощена, необходимо осуществить целую СИСТЕМУ МЕРОПРИЯТИЙ. Каковую, судя по всему, никто (в МОН) даже не предполагает осуществлять. Простых решений у этой задачи просто не существует. А никаких иных чиновники решать не умеют.
О том, ЧТО необходимо делать я писал в обращении к министру МОН (письмо опубликовано на форуме, вместе с ответом и комментариями). Из ответа на указанное письмо и следует: ничего делаться не будет.
Вот в чём проблема НА САМОМ ДЕЛЕ, с моей точки зрения.
2005.09.12 | Сергій Вакуленко
Re: Рецидив тоталітаризму
Вячеслав пише:> Так вот. В моей статье в газете "Зеркало недели" (которая, увы, была несколько "урезана" редакцией) обсуждается та же проблема. Смысл моей позиции, представленной в указанной статье. состоит в следующем. Дело, с моей точки зрения, не только и даже столько в конкретном воплощении идеи внешнего тестирования. Дело в том, что к такому кардинальному шагу, как внешнее тестирование НАШЕ ОБЩЕСТВО НЕ ПОДГОТОВЛЕНО. Сама возможность реализовать ситуацию "дают знания одни, а проверяют уровень знаний другие", мягко выражаясь, "непривычна".
Та чому ж "непривычна"? Усі вже давно звикли до того, що дані у школі знання таки ж перевіряються иншими екзаменаторами при вступі до вищого навчального закладу. Окреме питання — як саме перевіряються.
> Причём, идея эта не принимается, в основном, именно ПЕДАГОГИЧЕСКОЙ общественностью в большей степени, чем учащимися и родителями. И для того, чтобы эта идея (которую лично я всячески приветствую) была воплощена, необходимо осуществить целую СИСТЕМУ МЕРОПРИЯТИЙ. Каковую, судя по всему, никто (в МОН) даже не предполагает осуществлять. Простых решений у этой задачи просто не существует. А никаких иных чиновники решать не умеют.
> О том, ЧТО необходимо делать я писал в обращении к министру МОН (письмо опубликовано на форуме, вместе с ответом и комментариями).
Из ответа на указанное письмо и следует: ничего делаться не будет.
> Вот в чём проблема НА САМОМ ДЕЛЕ, с моей точки зрения.
Якщо думати, що ніхто нічого не збирається робити, всяке обговорення цього кола проблем утрачає сенс. Хоча я з Вами згоден у тому, що ближчим часом (принаймні, за міністра-соціяліста) нічого путнього зроблено не буде.
Моя особиста позиція збігається з Василевою: тестування в наших умовах — це хибна ідеологія, бо втаємненість процесу створює передумови не для поборення, а для розквіту корупції. Саме тому воно є прийнятним для теперішніх міністерських (і всіх инших) чиновників, і саме тому можна чекати втілення цього задуму в життя. Буде імітація боротьби з корупцією без справжньої боротьби.
Єдине реалістичне розв'язання — це створення предметних комісій, що працюватимуть на вступних іспитах, на нових засадах, а саме:
1) Члени комісії мають бути незалежні від адміністрації того закладу, в якому вони тимчасово працюватимуть екзаменаторами (унеможливлення тиску).
2) Вони не повинні знати один одного (унеможливлення змови).
Цього вистачить, щоб забезпечити об'єктивний відбір найкращих абітурієнтів.
От тільки на це потрібна воля...
2005.09.12 | Вячеслав
Re: Рецидив тоталітаризму
Сергій Вакуленко пише:> Вячеслав пише:
>
> > Так вот. В моей статье в газете "Зеркало недели" (которая, увы, была несколько "урезана" редакцией) обсуждается та же проблема. Смысл моей позиции, представленной в указанной статье. состоит в следующем. Дело, с моей точки зрения, не только и даже столько в конкретном воплощении идеи внешнего тестирования. Дело в том, что к такому кардинальному шагу, как внешнее тестирование НАШЕ ОБЩЕСТВО НЕ ПОДГОТОВЛЕНО. Сама возможность реализовать ситуацию "дают знания одни, а проверяют уровень знаний другие", мягко выражаясь, "непривычна".
>
> Та чому ж "непривычна"? Усі вже давно звикли до того, що дані у школі знання таки ж перевіряються иншими екзаменаторами при вступі до вищого навчального закладу. Окреме питання — як саме перевіряються.
Це не "окреме", а саме "те" питання. Моя оценка такова: все привыкли не к тому, что знания проверяются, а к тому, что для поступления нужно определённым образом подсуетиться. Хотя называется это, действительно, проверкой знаний
>
ничего делаться не будет.
> > Вот в чём проблема НА САМОМ ДЕЛЕ, с моей точки зрения.
>
> Якщо думати, що ніхто нічого не збирається робити, всяке обговорення цього кола проблем утрачає сенс. Хоча я з Вами згоден у тому, що ближчим часом (принаймні, за міністра-соціяліста) нічого путнього зроблено не буде.
Я пишу о том же: конкретные чиновники ничего делать не собираются (а не вообще никогда никто не собирётся)
>
> Моя особиста позиція збігається з Василевою: тестування в наших умовах — це хибна ідеологія, бо втаємненість процесу створює передумови не для поборення, а для розквіту корупції. Саме тому воно є прийнятним для теперішніх міністерських (і всіх инших) чиновників, і саме тому можна чекати втілення цього задуму в життя. Буде імітація боротьби з корупцією без справжньої боротьби.
>
> Єдине реалістичне розв'язання — це створення предметних комісій, що працюватимуть на вступних іспитах, на нових засадах, а саме:
>
> 1) Члени комісії мають бути незалежні від адміністрації того закладу, в якому вони тимчасово працюватимуть екзаменаторами (унеможливлення тиску).
>
> 2) Вони не повинні знати один одного (унеможливлення змови).
>
> Цього вистачить, щоб забезпечити об'єктивний відбір найкращих абітурієнтів.
>
> От тільки на це потрібна воля...
Вы игнорируете мои аргументы. Ваши предложения можно критиковать. Но, с моей точки зрения, не нужно. Это очередные ПРОСТЫЕ решения. Я свою точку зрения высказал: простых решений НЕТ
2005.09.12 | Сергій Вакуленко
Колись давно Сковорода любив казати:
"Маємо дякувати Богові за те, що він потрібне зробив простим, а складне непотрібним".Що ж до моєї пропозиції: вона ґрунтується на досвіді. Я ще в 80-х та в 90-х рр. мав змогу зблизька бачити наслідки оцінки знань традиційним способом, але незалежними екзаменаторами, та тестуванням, але залежними від адміністрації комісіями.
Звісно, ця пропозиція не ґарантує цілковитої об'єктивності, але проти того, що коїться тепер, то був би велетенський крок геть від корупції. Окрім того, це можна зробити швидко (протягом кількох місяців).
Що ж до Вашої думки про теперішні вступні іспити, завважу: Ви дуже помиляєтеся. Навіть тепер "подсуетиться" для багатьох тисяч людей означає: знайти репетитора. Притому репетитор справді навчає школяря й підвишує його рівень (незалежно від того, чи допомагає він потім при вступі "організаційно", чи ні). Окрім того, ще й дотепер існують "непопулярні" спеціяльності, на які відбір іде цілком об'єктивно. Ба навіть за цілковитого браку об'єктивності "морального" штибу існує об'єктивність професійна: всі знають, хто насправді чого вартий. Через те я не бачу сенсу в зміні форми екзаменування, бо брак моральних засад за будь-якої форми внеможливить об'єктивний відбір (не об'єктивну оцінку) абітурієнтів.
Так, як справа стоїть тепер, маємо дві категорії екзаментарів:
1) тих, що хочуть бути об'єктивними, але не можуть, бо на них чиниться шалений тиск;
2) тих, чия необ'єктивність зумовлена власною зацікавленістю.
Перших треба звільнити від тиску. Другим треба а) ускладнити реалізацію їхніх намірів та б) створити реальну загрозу бути викритими.
Принаймні, я певен, що реалізація моєї пропозиції не погіршила б ситуації. А от щодо тестування я такої певності не маю...
2005.09.12 | Вячеслав
Re: Колись давно Сковорода любив казати:
Сергій Вакуленко пише:> "Маємо дякувати Богові за те, що він потрібне зробив простим, а складне непотрібним".
Но не каждому дано отличить простое от сложного. Вот в чём беда!
2005.09.13 | Вячеслав
Re: Колись давно Сковорода любив казати:
Сергій Вакуленко пише:>
> Що ж до моєї пропозиції: вона ґрунтується на досвіді. Я ще в 80-х та в 90-х рр. мав змогу зблизька бачити наслідки оцінки знань традиційним способом, але незалежними екзаменаторами, та тестуванням, але залежними від адміністрації комісіями.
>
> Звісно, ця пропозиція не ґарантує цілковитої об'єктивності, але проти того, що коїться тепер, то був би велетенський крок геть від корупції. Окрім того, це можна зробити швидко (протягом кількох місяців).
Одним из распространённых контраргументов противников тестирования является вот что. Говорят, что ВУЗ должен иметь возможность отбрать именно тех абитуриентов, которые ему подходят. Вы полагаете, что эту задачу могут решить "независимые" (т.е. не находящиеся в штате) экзаменаторы?
Другим важным контраргументом яляется утверждение, что независимое тестирование - проявление недовария к учителям (см. статьи в "ЗН").Каковое не имеет оснований и вообще оскорбительно по определению. Это я вот к чему.
Наверное, существуют отдельные учебные заведения, в которых "независимая" комиссия будет таковой не только по названию, но и по сути. Точно так же, как сущствуют приличные учителя, причём не только у нас, но и в Центральной Африке. Но в подавляющем большинстве наших ВУЗов "независимая" комиссия станет "зависимой" через пол часа, после назначения. Такова точка зрения, по моим наблюдениям многих людей. Это обстоятельство и определяет лидирующее положение Украины в списке наиболее корумпированных государств.
>
> Що ж до Вашої думки про теперішні вступні іспити, завважу: Ви дуже помиляєтеся. Навіть тепер "подсуетиться" для багатьох тисяч людей означає: знайти репетитора. Притому репетитор справді навчає школяря й підвишує його рівень (незалежно від того, чи допомагає він потім при вступі "організаційно", чи ні).
Это весьма спорное утверждение. По моим, к примеру сведениям, "подсуетиться" - это значит
1. Пристроить ребёнка на соответствующие подкурсы
2. Пристроить ребёнка в соответствующий лицей
3. Найти репетитора, который именно "организационно" поможет
4. Дать взятку
(способы 1 - 3 - тоже, по сути, взятка)
Если вам известны серьёзные исследования, которые показывают, что я действительно "сильно ошибаюсь" - приведите ссылку, пожалуйста.
>Окрім того, ще й дотепер існують "непопулярні" спеціяльності, на які відбір іде цілком об'єктивно.
Полагаю, что здесь вы сильно ошибаетесь. Ибо "непопулярные" специальности, по определению, тем и непопулярны, что никакого конкурса на них НЕТ. О каком же "отборе" вообще может идти речь?
> Так, як справа стоїть тепер, маємо дві категорії екзаментарів:
>
> 1) тих, що хочуть бути об'єктивними, але не можуть, бо на них чиниться шалений тиск;
>
> 2) тих, чия необ'єктивність зумовлена власною зацікавленістю.
>
> Перших треба звільнити від тиску. Другим треба а) ускладнити реалізацію їхніх намірів та б) створити реальну загрозу бути викритими.
>
> Принаймні, я певен, що реалізація моєї пропозиції не погіршила б ситуації. А от щодо тестування я такої певності не маю...
В том состоянии, в котором находится наше общество в настоящее время, высокое качество комиссии (не в отдельных случаях, а в целом)увы, недостижимо. Полагаю, что простых решений таки нет!
2005.09.13 | Сергій Вакуленко
Re: Колись давно Сковорода любив казати:
Вячеслав пише:> Одним из распространённых контраргументов противников тестирования является вот что. Говорят, что ВУЗ должен иметь возможность отбрать именно тех абитуриентов, которые ему подходят. Вы полагаете, что эту задачу могут решить "независимые" (т.е. не находящиеся в штате) экзаменаторы?
Сама мета сформульована так, що її досягнення виключає об'єктивність як критерій відбору. Тоді про що взагалі говорити?
> Другим важным контраргументом яляется утверждение, что независимое тестирование - проявление недовария к учителям (см. статьи в "ЗН").Каковое не имеет оснований и вообще оскорбительно по определению. Это я вот к чему.
А це вже взагалі не тримається купи.
> Наверное, существуют отдельные учебные заведения, в которых "независимая" комиссия будет таковой не только по названию, но и по сути. Точно так же, как сущствуют приличные учителя, причём не только у нас, но и в Центральной Африке. Но в подавляющем большинстве наших ВУЗов "независимая" комиссия станет "зависимой" через пол часа, после назначения. Такова точка зрения, по моим наблюдениям многих людей. Это обстоятельство и определяет лидирующее положение Украины в списке наиболее корумпированных государств.
За півгодини не стане, й за півмісяця не стане. По-перше, на перешкоді стоятиме страх: якщо до комісії потраплять люди, не пов'язані з адміністрацією, ця остання не матиме певності, що спроба тиску не потягне за собою наступного ж дня заяви до правоохоронних органів. По-друге, переважна більшість екзаментаторів навіть сьогодні не мають якоїсь конкретної вигоди від власної необ'єктивності, бо всі "матеріяльні стимули" розподіляються нагорі. Вони роблять те, що їм кажуть, бо то ж начальство каже. Чужого начальства вони слухати не будуть, бо хто ж підставлятиметься заради чужого дяді? По-третє, вони боятимуться один одного: навіть якби хтось один із них схотів комусь "посприяти", йому буде мулько це робити, бо він не матиме певності в потуранні з боку когеґ.
> >
> > Що ж до Вашої думки про теперішні вступні іспити, завважу: Ви дуже помиляєтеся. Навіть тепер "подсуетиться" для багатьох тисяч людей означає: знайти репетитора. Притому репетитор справді навчає школяря й підвишує його рівень (незалежно від того, чи допомагає він потім при вступі "організаційно", чи ні).
> Это весьма спорное утверждение. По моим, к примеру сведениям, "подсуетиться" - это значит
> 1. Пристроить ребёнка на соответствующие подкурсы
> 2. Пристроить ребёнка в соответствующий лицей
> 3. Найти репетитора, который именно "организационно" поможет
> 4. Дать взятку
> (способы 1 - 3 - тоже, по сути, взятка)
> Если вам известны серьёзные исследования, которые показывают, что я действительно "сильно ошибаюсь" - приведите ссылку, пожалуйста.
Способи 1-3 все-таки передбачають додаткове навчання. Від того учні напевно знатимуть не менше, а бодай трохи більше.
> >Окрім того, ще й дотепер існують "непопулярні" спеціяльності, на які відбір іде цілком об'єктивно.
> Полагаю, что здесь вы сильно ошибаетесь. Ибо "непопулярные" специальности, по определению, тем и непопулярны, что никакого конкурса на них НЕТ. О каком же "отборе" вообще может идти речь?
Знаю такі спеціальності з конкурсом 1,2-1,5. Від начальства в цих випадках надходить указівка "не ставити двійок". На жаль-бо після нашої середньої освіти за такого конкурсу об'єктивна оцінка знань спричинить недобір.
> В том состоянии, в котором находится наше общество в настоящее время, высокое качество комиссии (не в отдельных случаях, а в целом)увы, недостижимо. Полагаю, что простых решений таки нет!
На мою думку, слід розрізняти два якісні аспекти: фаховий і моральний. Фаховий рівень швидко змінити неможливо. Останніми роками він потроху падає, бо йде відплив здібних людей із системи освіти, але катастрофічної межі ще не досяг. У моральному аспекті катастрофічну межу вже перейдено. При цьому, на жаль, моральний спротив, якщо він трапиться (в поодиноких випадках), не вплине на результат відбору, бо система його одражу ж зневтралізує. Отож, вихід полягає в тому, щоб зробити аморальну поведінку невигідною (бо занадто ризикованою). Натомість фахові проблеми буде сенс обговорювати вже опісля.
2005.09.13 | sama
А як ТОЕFL здають?
Швидкий екзамен, дорогий, ціна нездачі більше 100 баксів,повторна здача знову платна.Але ще не чула про фальсифікацію.Може просто в провінції інформація неповна?:)2005.09.13 | Вячеслав
Re: Колись давно Сковорода любив казати:
Сергій Вакуленко пише:> Вячеслав пише:
>
> > Одним из распространённых контраргументов противников тестирования является вот что. Говорят, что ВУЗ должен иметь возможность отбрать именно тех абитуриентов, которые ему подходят. Вы полагаете, что эту задачу могут решить "независимые" (т.е. не находящиеся в штате) экзаменаторы?
>
> Сама мета сформульована так, що її досягнення виключає об'єктивність як критерій відбору. Тоді про що взагалі говорити?
Дело в том, что, по-вашему, объективность - это когда комиссия не связана с администрацией (при этом она, как правило, непрофессиональна в том смысле, что не может учесть особенностей специализации), а, по-"ихнему", объективность, наоборот, - это когда комиссия профессиональна (но при этом она связана с администрацией). Говорить здесь, действительно, не о чём: просто определения разные.
>
>
> > Наверное, существуют отдельные учебные заведения, в которых "независимая" комиссия будет таковой не только по названию, но и по сути. Точно так же, как сущствуют приличные учителя, причём не только у нас, но и в Центральной Африке. Но в подавляющем большинстве наших ВУЗов "независимая" комиссия станет "зависимой" через пол часа, после назначения. Такова точка зрения, по моим наблюдениям многих людей. Это обстоятельство и определяет лидирующее положение Украины в списке наиболее корумпированных государств.
>
> За півгодини не стане, й за півмісяця не стане. По-перше, на перешкоді стоятиме страх: якщо до комісії потраплять люди, не пов'язані з адміністрацією, ця остання не матиме певності, що спроба тиску не потягне за собою наступного ж дня заяви до правоохоронних органів. По-друге, переважна більшість екзаментаторів навіть сьогодні не мають якоїсь конкретної вигоди від власної необ'єктивності, бо всі "матеріяльні стимули" розподіляються нагорі. Вони роблять те, що їм кажуть, бо то ж начальство каже. Чужого начальства вони слухати не будуть, бо хто ж підставлятиметься заради чужого дяді? По-третє, вони боятимуться один одного: навіть якби хтось один із них схотів комусь "посприяти", йому буде мулько це робити, бо він не матиме певності в потуранні з боку когеґ.
> > >
Увы, не совсем так. В приёмных комиссиях работают многие школьные учителя, для которых местное начальство никаким начальством не является. И при этом они делают всё, что "нужно" и ничего и никого не боятся. Боятся они только того, что в следующем году не пригласят...
По моим, к примеру сведениям, "подсуетиться" - это значит
> > 1. Пристроить ребёнка на соответствующие подкурсы
> > 2. Пристроить ребёнка в соответствующий лицей
> > 3. Найти репетитора, который именно "организационно" поможет
> > 4. Дать взятку
> > (способы 1 - 3 - тоже, по сути, взятка)
> > Если вам известны серьёзные исследования, которые показывают, что я действительно "сильно ошибаюсь" - приведите ссылку, пожалуйста.
>
> Способи 1-3 все-таки передбачають додаткове навчання. Від того учні напевно знатимуть не менше, а бодай трохи більше.
Более того. Указанный вам эффект решительно не зависит от квалификации учителей и методики преподавания. Ещё древние заметили, что сумма двух положительных чисел больше каждого. И это утверждение верно даже в том случае, когда одно число много меньше другого.
Полагаю, что суть указанных мной методов "подсуетиться" одинакова.
>
> > >Окрім того, ще й дотепер існують "непопулярні" спеціяльності, на які відбір іде цілком об'єктивно.
> > Полагаю, что здесь вы сильно ошибаетесь. Ибо "непопулярные" специальности, по определению, тем и непопулярны, что никакого конкурса на них НЕТ. О каком же "отборе" вообще может идти речь?
>
> Знаю такі спеціальності з конкурсом 1,2-1,5. Від начальства в цих випадках надходить указівка "не ставити двійок". На жаль-бо після нашої середньої освіти за такого конкурсу об'єктивна оцінка знань спричинить недобір.
Т.е., фактически, вы со мной согласились: никакого объективного отбора нет (потому, что выбора нет)
> Отож, вихід полягає в тому, щоб зробити аморальну поведінку невигідною (бо занадто ризикованою).
Совершенно согласен. Полагаю, однако, что предлагаемые простые решения "не работают"
2005.09.15 | Сергій Вакуленко
Доповнення (л)
http://www.selectorweb.com/simple_is_good.html2005.09.16 | Вячеслав
Re: Доповнення (л)
Мудрецы остроумны. Но для того, чтобы понять простоту теории относительности, нужно преодолеть немало ТРУДНОСТЕЙ. Один мой знакомый (любитель ПРОСТОГО) говаривал, что Эйнштейн доказал, будто ВСЁ ОТНОСИТЕЛЬНО.Знавал я также некоего руководителя учебного заведения, который давал простой ответ на вопрос о педагогической концепции данного заведения. "Меньше болтать - больше работать" -был ответ.
2005.10.07 | sama
Вступники, не проспіть
Потихеньку країна готується змарнувати здорову ідею зовнішнього тестування.Процес в свої руки взяли мягко кажучи не фахівці.Поки цим займався центр незалежного тестування, то принаймі була якась чітка схема, як це робиться у світі, які плюси варто використати а які мінуси відкинути. Наш міністр - чоловік простий. Він радить створити базу змішавши докупи вступні задачі різних вузів, накупити багато комп"ютерів, поставити їх по райцентрах, видати кожному учаснику випадково відібрані комп"ютером задачі і хай покаже абітурієнт, що він вміє розв"язати і як він вміє це ввести в машину.Те що завдання будуть непорівнянні- для нього дрібниц,те що потрібна буде багатьом дітям допомога через невміння користуватися саме таким комп"ютером - ігнорується. По телебаченню повідомили що частину задач треба буде розвязати в паперовому вигляді- отже будуть перевіряючі і їх суб"єктивна оцінка.Здається , все робиться щоб ця ідея викликала спротив учнів та батьків і щоб вузи могли повернутися до своєї добре налагодженої схеми прийому.2005.10.10 | igrot
Re: Вступники, не проспіть
Комп‘ютерне тестування - це крок вперед,але тестів повинно бути багато - не одна тисяча з кожного предмету і тести повинні бути об‘єднані за рівнями складності для випадкового вибору. Купувати нові комютери - немає потреби, оскільки можна використовувати наявні і знання компютера- на мініальному рівні. Досвід проведення українського комп‘ютерного тестування є, і зараховували переможців до університетів.Але таке тестування проводив Центр комп‘ютерних інформаційних систем АПН України разом з 10 університетами при загальній сумі, що не перевищила 12 тисяч гривень. Але жодного разу нікого з представників Центру не запросили до МОН, навіть, хоч би з того питання, що МОН проводить апробацію програм для комп‘ютерного тестування, де розробниками є і представники Центру.
Відповіддю на це може бути тільки одне:- Як тоді вимагати МОН десятки - сотні мільйонів гривень на комп‘ютерне тестування?
2005.10.11 | sama
Досвід українського комп"ютерного тестування
і викликає деякі побоювання.Комп"ютерна перевірка незалежного тестування протягом двох останніх років київським центром незалежного тестування ніби не викликала серйозних претензій, а перевірка (ніби комп"ютерна) вступних тестів у провінційних вузах , яка з невідомих причин триває по 2-3 тижні....Тому передача перевірки на місці спричинить багато спокус.Говорити про якийсь єдиний рейтинг абітурієнта, який дозволив би йому поступати в будь який вуз не приходиться. Росія мала з того приводу негативний досвід.2005.10.23 | Вячеслав
Re: Досвід українського комп"ютерного тестування
2005.10.25 | Вячеслав
Re: Досвід українського комп"ютерного тестування
2005.10.25 | Вячеслав
Re: Досвід українського комп"ютерного тестування
Дважды посылаю реплику и дважы текст не проходит. Может это происки чьи-нибудь?:)Делаю последнюю попытку.
Суть реплики в следующем
1. Любая схема тестирования содержит достоинства и недостатки
2. Единственная особенность нашей ситуации в том, что система образования корумпирована снизу доверху.
3. Это значит, что внедрение схемы "ОДНИ" дают знания, "ДРУГИЕ" оценивают уровень знания - БЕЗАЛЬТЕРНАТИВНА.
4. Внедрение внешнего тестирования затрагивает социально-экономические интересы всего населения страны.
5. Только системный подход позволяет надеяться на успех.
6. Системный подход предполагает организацию общественного диалога.
7. В наших условиях (отсутствие гражданского общества) единственны организатором такового может быть МОН.
8. Чиновники МОН не занимаются и не собираются заниматься этим.
9. Задача заинтересованных лиц (в отсутствие общественных организаций) - воздействовать на общественное мнение с целью такой реорганизации МОН, при которой министерство начнёт таки действовать плодотворно.
2005.10.26 | Василь Петрів
Вчителі не корупціонери!!!
"2. Единственная особенность нашей ситуации в том, что система образования корумпирована снизу доверху."Система освіти це перш за все сотні тисяч вчителів, які в буквальному розумінні віддають життя навчанню і вихованню чужих дітей. Не можна звинувачувати всіх їх у корупції навіть тоді, коли якась вчителька жалілася на батьківських зборах, що її не привітали з днем народження. У більшості випадків вона хоче поваги від учнів та батьків, а не грошей. Мало того, що ми зробили вчителів відповідальними за прибирання і ремонт класних кімнат. Запитайте, хто з них хоче збирати гроші на заміну замка, утеплення вікон чи ремонт парт, за якими сидять наші діти?! Вони змушені збирати ці гроші, але це не підстава для звиувачення у корупції. "Хай добиваються коштів", - кажуть озлоблені батьки. Як добиватися? Візьмемо приклад з виплатою заборгованої зарплати. Всі вчителі подали до суду, всі позови були задоволені, рішення підтверджені апеляційними судами. Але грошей досі не виплатили. Чомусь рішення про збільшення і без того непомірних пенсій депутатів виконується негайно, а для вчителів коштів нема. То чи можуть вони добитися коштів на щоденні шкільні потреби?
Засоби масової інформації настільки очорнили професію вчителя, що суспільство уже не тільки не підтримує його, але й сприймає елементарну вимогливість як вимагання. Найстрашніше, що діти починають пояснювати низькі оцінки фразою "бо ти, тату, не заплатив вчительці". Я переконаний, що в 99% таких випадків діти, як це не прикро визнавати, брешуть. Згадайте батьківські збори. Ті, коли на збори ходили ваші батьки, і ті, коли ви приходите до класного керівника своїх дітей. Скільки нової інформації доводиться почути! Чи завжди учні правдиво описують конфліктні ситуації в школі?
Якщо ми оголосимо корупціонерами всіх працівників системи освіти, то про довіру учнів до своїх наставників уже можна не говорити.
3. Это значит, что внедрение схемы "ОДНИ" дают знания, "ДРУГИЕ" оценивают уровень знания - БЕЗАЛЬТЕРНАТИВНА.
Таке безальтернативне твердження є результатом безпідставної недовіри до вчителів і може вбити останні цвяшки до труни нашої освіти.
Хто стане тими "іншими", які отримають право оцінювати рівень знань? Як буде оплачуватись їхня робота, щоб мати гарантію некорумпованості?
Звичайно, добре було б, коли вчителі оцінювали би рівень знань не своїх вихованців, а учнів іншої школи. Така "ротація" вчителів на час випускних екзаменів ліквідувала би лише ті суб'єктивні фактори, які мають місце на іспитах, без шкоди для авторитету вчителя. Але останні скупі повідомлення дають підстави сподіватися гіршого. Йде мова про створення 860 центрів незалежного тестування, обладнання їх комп'ютерами, розробка захищеної мережі, яку пильнуватиме СБУ. Такий жорсткий захист завдань випускних іспитів потрібен, щоб вчителі (вони ж корупціонери!) "натаскали" дітей до іспитів. На таке благородне завдання боротьби з корупцією і коштів не шкода. Тільки за останнє півріччя сума, яку вимагає міністр на впровадження системи, зросла від 17 до 195 мільйонів гривень. І все це стоятиме над вчителем, утримуватиметься за кошти освіти.
Щоб хоч трохи підсолодити пропоновані рішення, міністр наголошує, що придбана техніка буде використовуватись також для навчання. А може все-таки зробимо навпаки: забезпечимо комп'ютерами школи, а центрам тестування дозволимо користуватись ними під час екзаменів?
2005.10.27 | Вячеслав
Re: Вчителі не корупціонери!!!
Василь Петрів пише:> "2. Единственная особенность нашей ситуации в том, что система образования корумпирована снизу доверху."
> Система освіти це перш за все сотні тисяч вчителів, які в буквальному розумінні віддають життя навчанню і вихованню чужих дітей.
А сотни тысяч врачей?! Которые в буквальном смысле отдают жизнь лечению чужих людей, причём за гроши. А работники коммунальных служб, которые, несмотря на невыплаты зарплат вывозят мусор совершенно посторонних жильцов? А сталевары, а славные труженики села?
По моим наблюдениям, приличных людей среди учителей, разумеется, не меньше, чем среди инженеров или спортсменов. Но и не больше тоже.
> Не можна звинувачувати всіх їх у корупції навіть тоді, коли якась вчителька жалілася на батьківських зборах, що її не привітали з днем народження. У більшості випадків вона хоче поваги від учнів та батьків, а не грошей.
Высокая оплата труда - это и есть выражение уважения со стороны учеников, родителей и государства (которое и состоит из учеников и родителей)
> Якщо ми оголосимо корупціонерами всіх працівників системи освіти, то про довіру учнів до своїх наставників уже можна не говорити.
Доверие (или недоверие) учеников к своим наставникам мало зависит от того кто чего "ОБъЯВЛЯЕТ" (сейчас все обвиняют в коррупции всех - и объявляют справедливо). И сама коррумпированность на связана с тем, что какая-то категория людей хуже другой. Всё связано с реальной социально-экономической ситуацией. И эту ситуацию можно обсуждать и можно менять.
>
> 3. Это значит, что внедрение схемы "ОДНИ" дают знания, "ДРУГИЕ" оценивают уровень знания - БЕЗАЛЬТЕРНАТИВНА.
> Таке безальтернативне твердження є результатом безпідставної недовіри до вчителів і може вбити останні цвяшки до труни нашої освіти.
> Хто стане тими "іншими", які отримають право оцінювати рівень знань? Як буде оплачуватись їхня робота, щоб мати гарантію некорумпованості?
>
"Другими" должны быть те, кто во всём мире выполняет эту функцию. В основе деятельности "ДРУГИХ" - прозрачная процедура контроля знаний. Система, при которой я даю знания и я же проверяю уровень знания - система нездоровая. Ибо объективный интерес дающих и проверяющих противоположен.