04/12/2006 | NI_ZRADI

Квірін Шайермайер



Українські вчені чекають на зміни

Українська «помаранчева революція» — національний протест проти корупції, який анігілював початкові результати виборів 2004 року, — принесла надії на політичні та соціальні зміни. Проте часу минуло понад рік, і вчені дедалі більше розчаровуються повільним ходом реформи все ще «радянської» системи наукових досліджень у країні, реформи, проведення якої гальмує підстаркуватий і антиєвропейський науковий істеблішмент України.

Країна з 48-мільйонним населенням і другою за розміром у Європі територією має давні наукові традиції, величезну мережу академічних інститутів і науково-дослідних підрозділів. Проте, як і в усій Східній Європі, після колапсу комунізму в 1991 році наука стрімко почала деградувати, внаслідок чого тисячі вчених змушені були залишити країну.

Після приходу до влади в січні 2005 року Віктора Ющенка виникла надія, що прозахідний президент підтримає фундаментальну реформу наукової системи. Проте, як твердять критики, обіцяний розворот у бік менш авторитарної системи, вочевидь, так і не розпочався.

Центральним об’єктом критики є Національна академія наук України (НАНУ), якій належить 174 науково-дослідні інститути, де трудяться 28 тисяч учених. Потужна академія, релікт радянського наукового комплексу, домінує в українській науці. Середній вік академіка — 71 рік; її президенту Борису Патону — 85.

Основна частина діяльності академії стосується механіки, матеріалознавства і фізики, орієнтованих на військову промисловість. Продуктивність низька. За даними Thomson Scientific (ISI), академічні вчені публікують близько 1500 наукових статей на рік, що становить приблизно третину продуктивності одного лише Манчестерського університету.

При цьому, за словами критиків, академія не зацікавлена в проведенні незалежної оцінки її наукової діяльності. Висловлюються звинувачення в повальній корупції. Так, наприклад, спроба налагодити більш тісні зв’язки між Україною і західноєвропейськими інститутами шляхом приєднання України до GEANT, високошвидкісної європейської мережі обміну науковою інформацією, була, як стверджується, саботована членами академії, які вимагали хабарі. Інше обвинувачення зводиться до того, що керівники академії, побоюючись посилення конкуренції та втрати впливу, блокують спроби полегшити участь України в дослідницьких програмах, які фінансуються ЄС, навмисно приховуючи інформацію та відмовляючись від співробітництва з Євросоюзом.

«Академія взагалі не зацікавлена у хоч якомусь реформуванні, — каже Олексій Боярський, фізик-теоретик із ЦЕРН, європейської лабораторії фізики елементарних частинок у Женеві. — Нічого не зміниться в українській науці доти, допоки зберігатиметься існуюча система».

Українські вчені завдяки угоді про співробітництво від 2002 року, яка встановлює рамкову програму з наукових досліджень Єврокомісії, можуть одержувати на дослідження гроші ЄС. Проте на даний момент тільки сім із тисяч проектів, що фінансуються Євросоюзом, включають українських учасників, каже Вадим Ященков, заступник директора українського Національного інформаційного центру європейських досліджень.

На думку Ященкова, це викликано частково станом української науки й промисловості, а також ускладненою процедурою подачі заявок, яка відштовхує багатьох учених.

Проте, як вважає Олег Напов, аташе з наукових питань української місії при Євросоюзі в Брюсселі, співробітництво гальмується також через те, що академія не забезпечує надання і поширення відповідних документів та інформації. Наприклад, Напов направив пропозицію з наукової реформи в Міністерство освіти і науки. За його словами, коли він попросив академію визначити свої наукові пріоритети, то у відповідь отримав лише список прізвищ і звань усіх нинішніх академіків, а також лист, у якому стверджувалося, що пріоритетом академії є самі академіки.

«Можливо, їх якось не так запитали», — заперечив Ярослав Яцків, директор Головної астрономічної обсерваторії в Києві, член президії академії. Президент Патон на момент відправлення Nature до друку так і не відповів на запит.

Яцків каже, що він усвідомлює: корупція є повсюдною проблемою в академії. «На жаль, фінансування залежить не від наукових досягнень», — каже він. Проте додає, що саме нині розглядаються заходи з оцінки стану та можливої трансформації академії.

Нещодавно Яцків запропонував створити Національний науковий фонд, який, подібно до американського аналога, фінансуватиме дослідження виключно на основі наукових переваг, які визначатимуться за допомогою незалежної експертної оцінки. Проте Патон торік заявив на президії НАНУ, що майбутня роль академії буде аналогічна тій, яку відіграє Сибірське відділення Російської академії наук, ще один релікт радянського наукового комплексу. «Я не думаю, що це хороша ідея», — каже Яцків.

Опір ретроградним планам академії зростає як усередині України, так і за її межами. Група з 13 українських учених, очолювана Боярським, запропонувала Міністерству освіти і науки деталізовану концепцію реформування, яка включає об’єктивну оцінку всіх академічних інститутів, створення міжнародного інституту передових (поглиблених) досліджень у Києві й низки так званих центрів успіху по всій країні, підтримуваних ЄС.

«Ситуація справді вимагає істотного поліпшення, — каже Олексій Верхратський, нейрофізіолог Манчестерського університету, уродженець України і член групи Боярського. — В іншому разі молоді таланти й надалі будуть змушені виїжджати за межі країни. І навпаки, багато українських учених, які працюють за кордоном (і я, зокрема), можуть повернутися назад, якщо відбудеться реорганізація наукової сфери».

«У нас є певний потенціал, науковий і політичний, щоб стати, як Польща чи Угорщина, реальною частиною Європи, — додає Олег Кришталь, заступник директора київського академічного Інституту фізіології імені Богомольця. — Що нам потрібно — то це відповідний політичний стимул. Очевидно, що академія не зможе сама себе зцілити доти, допоки стара гвардія утримує всі ключові позиції».

Хрістіан Патерманн, керівник управління з питань біотехнології, сільського господарства й продуктів харчування при директораті з науки Європейської комісії в Брюсселі, минулого місяця очолював делегацію ЄС в Україну. Він каже, що науковий потенціал країни в таких галузях, як матеріалознавство, енергетика, космос і екологічно чисте сільське господарство, вражає і заслуговує найширшої європейської підтримки. Патерманн сподівається, що академія не протидіятиме реформам. «Чеська Республіка, Угорщина, Прибалтійські країни впоралися з завданням реформування своїх академій наук, рано чи пізно це станеться й в Україні».

Публікація з журналу Nature,

9 березня 2006 р.

Переклад Оксани Приходько







МУЗЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ НАУКИ

Вірною ознакою того, що опублікована стаття зачепила за живе, є кількість відгуків на неї. У цьому сенсі стаття в найвідомішому науковому журналі світу Nature, присвячена Національній академії наук України, виявилася серед рекордсменів. Її переклади з англійської на українську та російську прийшли до редакції відразу з кількох джерел: з-за кордону, із Харкова, Києва та ін. Невже стільки людей трудилося над перекладами? Ми звірили їх — справді, вони зроблені різними людьми. Виходить, «доброзичливці» в академічного керівництва є в усіх регіонах України. «ДТ», сповідуючи принцип — бути дзеркалом життя, не могло не надрукувати переклад цієї статті.

Після публікації перекладу статті з Nature нас буквально накрила хвиля відгуків. Змушені заздалегідь вибачитися перед читачами: ми фізично не в змозі опублікувати все, що ви на цю тему надсилаєте нам. Тому змушені вибрати лише найкоротші та найкрасномовніші. Приміром, нам видалося, що досить виразно окреслює стан справ із свободою слова в Національній академії лист до «ДТ» дійсного члена НАНУ Ярослава Яцківа. Він не потребує коментарів.

Не без жалю відзначаємо: вченим України нема де висловити свою незалежну думку. У дослідників немає незалежної газети, як, приміром, у російських учених — «Поиск». Зауважимо, цю газету роблять журналісти (котрі не працюють в академії) для вчених. Це вельми важлива деталь!

Про атмосферу в українському науковому середовищі свідчить і такий виразний факт — надсилаючи свої статті в тижневик, часто навіть славетні вчені просять публікувати їх... під псевдонімом. Усі деталі говорять про становище інакомислячої меншості в Академії наук. Хоча нас переконують, що насправді меншістю є керівництво НАНУ, на котре академічне співтовариство жодного впливу справляти не може. Тому, аби донести до верхівки академії те, що думають із цього приводу рядові члени наукового співтовариства, публікуємо кілька думок наших читачів, висловлених ними на форумі сайта «ДТ» і в їхніх листах до редакції газети.

«Предметом статті (у Nature) не є українська наука. Більше того, її предметом не є Національна академія наук України. Насправді стаття — про згубність влади президії академії».

«Цілком згоден із автором статті. Кардинальне реформування необхідне не лише НАНУ, а й галузевим академіям, особливо УААН, де дутих членів-кореспондентів і академіків більше, ніж врожаю на полях. Користі від таких академій і академіків жодної, навіщо викидати на вітер бюджетні кошти? Я вже не кажу про те, що багато інститутів УААН бюрократами від науки перетворено на «богадільні для старих професорів».

«Ви гадаєте, це лише сьогодні розпочалося? Так було і двадцять років тому. Забетоновані артерії не пропускають свіжу, здорову кров. Здорова конкуренція неможлива. Немає поваги до талантів і добре освічених людей. Закидають камінням, доносами та знищать молодий талант. Нічого нового!»

«Першорядним завданням бачу омолодження кадрів. Подивіться на вік наших академіків і нашого президента Академії наук. Аналогічна ситуація в інститутах. Так зване вікове лобі. Ви не можете піднятися до наукового співробітника, поки ваш старший колега не перейде в ранг старшого наукового, й так далі. Але посади потрібно обіймати не за віком, а за досвідом і знаннями. У нормальних умовах молодий науковий співробітник не зобов’язаний приписувати в автори статті своїх «старших» колег, котрі й поняття не мають, що в ній написано. Європейська система хороша вже тому, що в 65 років людина йде з управлінської посади та стає науковим консультантом і за це не отримує грошей. А в нас спробуй змінити завідувача відділу, не кажучи вже про директора інституту!!! Це нагадує комуністичну партію радянських часів — посади посмертно».

«Корисна стаття. На жаль, проблема надзвичайно застаріла — НАНУ вже не зможе самостійно реформувати себе навіть при сприятливій політиці держави. Надзвичайно замкнена на себе організація. На початку — в середині 90-х були зроблені спроби провести ротацію (навіть не заміну!) керівних ланок НАНУ. Без успіху — стара гвардія перемогла, не в останню чергу завдяки знанню владних коридорів і зв’язкам із депутатами «поетичної хвилі» в ВР. Здібні і молоді проголосували ногами…

Хтось тут, на форумі, зауважив, що «тупость бюрократов вокруг науки непостижима». Дозвольте не погодитись. Наші українські навколонаукові бюрократи — це переважно унікальний сплав інтелекту і підступності. Інтриги і внутрішні битви «за метал» в кишенях — їхня стихія»...

«Хто є хто у світовій науці — давно вже визначається публікаціями в рейтингових міжнародних журналах. Система недосконала, як будь-яка система управління, але нічого кращого не придумано. І для України така «безкоштовна зовнішня експертиза» дуже необхідна, адже «хуторизація» нашої науки йде навіть швидше, ніж очікувалося — докторські із 100-відсотковим списком публікацій у роботах периферійних університетів (недавно тримав в руках автореферат — 26 публікацій у період 2001—2005 рр. у «фахових виданнях»: 23 — у роботах Вінницького технічного, по одній, якщо не помиляюся, у роботах Херсонського, Чернігівського і Житомирського), кандидати в членкори й академіки на виборах у НАНУ — без єдиної публікації в міжнародних (навіть російських) журналах.

Відкритий конкурс зі списками публікацій легко покаже, хто з кандидатів на управління українською наукою як «убудований» у науку європейську/світову, та й послужний список із CV — у яких міжнародних проектах брав участь, у яких закордонних центрах працював, теж допоможе зрозуміти, хто є хто.

І список гідних людей може бути чималий. Обойма не закінчується (і навіть не починається) на плагіаторі Литвині і на народному художнику, співаку і політичному діячі широкого діапазону Семиноженку».

«Якщо на фірмі топ-менеджери, котрі відповідають за якийсь напрям її діяльності, завалюють свою ділянку роботи, їх звільняють із цих посад і призначають інших, більш компетентних. Результати діяльності топ-менеджерів Патона і Гуржія на ввіреному їм фірмою «Україна» напрямі «Розвиток української науки та її інтеграції в європейську/світову» не викликають суперечливих оцінок при об’єктивному погляді зі сторони, зокрема, і в обговорюваній статті в Nature. Чому фірма не міняє менеджерів, які не справляються із сучасними завданнями?»

P. S. У редакції є підстави вважати, що загадковий іноземний автор К.Шайермайер, котрий припустився кількох неточностей, на що звернули увагу наші читачі (приміром, Б.Патону не 85 років, а 88...), здобував інформацію з джерел усередині академічної опозиції, що має потужне представництво за кордоном. Чимало українських фізиків, хіміків, біологів, цілком затишно почуваючись у різних країнах, дуже роздратовані, чому їм — котрі довели своє вміння робити справжню науку в кращих лабораторіях світу — навіть не пропонують повернутися на батьківщину, аби очолити кафедри, відділи, інститути, як це зробили, у першу чергу, молоді керівники академій у Китаї, Польщі, Угорщині й інших країнах — недавніх наших товаришах по соцтабору?

А либонь саме ці люди могли б дати «друге» дихання нашій науці, вивести на реальні контакти з передовими представниками світової науки й мимохідь розв’язати багато інших її нинішніх проблем. Ще більшу тривогу в здорової частини української науки викликає те, що в справжні члени академії (тобто до складу тієї верхівки, котра має право за теперішнім статутом приймати доленосні рішення) із кожними новими виборами дедалі більше прибуває людей, далеких від дослідницької роботи, — представників влади, нуворишів із грошима, просто людей, які зазнали поразки в політиці, але зберегли серйозні зв’язки. Так, один із «непотоплюваних» уперто повзе в НАНУ. І, схоже, його зусилля рано чи пізно увінчаються успіхом, бо він уже проштовхнув свою дружину в народні артистки та члени Академії мистецтв...
http://propovidi.narod.ru/dzerkalo.htm

І ще в тему, старі роботи:
http://propovidi.narod.ru/shulman.htm
http://propovidi.narod.ru/nizradi1.htm