Відповіді

• 2006.05.10 | igor

  Це некоректно переходити замість суті справи на персону

  тим більше, що сама стаття є вкрай суперечливою з масою абсолютно необрунтованих позицій. Хоча зустрічаються й слушні думки.
  
  Ось приклад.
  ------------------------------------------------------------------
  ... Зрозуміло, геніїв дуже мало. Але талановитих теж не дуже багато. В середньому це 5% від загального числа. Протягом тривалого часу спостерігаю, як адміністратори щосили намагаються порушити цей закон природи. Безнадійна справа! Розподіл Шеннона встановлюється автоматично, і не тільки за рахунок природних даних, але й внаслідок взаємодії людей у суспільстві (суперництво, конкуренція, боротьба за вплив та авторитет). Це означає, що коли нам треба для розв’язання якоїсь складної наукової проблеми 20 талановитих дослідників, ми повинні сконцентрувати на проблемі приблизно 400 спеціалістів. Спроба обмежитися лише 20-ма талантами завершиться тим, що позбавлені конкурентного тиску знизу вони деґрадують і носіями вищого таланту залишиться не більше одного-двох дослідників. ...
  ---------------------------------------------------------------------
  Здається тут навіть коментарів не потрібно .
  ---------------------------------------------------------------------
  Наша система встановилась за багато століть шляхом численних спроб і помилок. Вона орієнтована на випуск кадрів, які будуть працювати за фахом. Система враховує важливу обставину. Чому б професура не навчила студентів, їх знання на момент початку самостійної праці, за винятком класичних результатів, застаріють і часто виявляться недостатніми. Тому головна мета – навчити майбутнього фахівця самостійно мислити, самостійно вчитися, самостійно здобувати нові знання. Наш випускник не "готовий до вжитку". Йому треба час, щоб увійти у справу. Після цього він працюватиме краще, ніж натасканий на конкретні операції західний фахівець.
  ---------------------------------------------------------------------
  Як система зорієнтована на випуск фахівців може випускати їх "не готових до вжитку". Стосовно історії. Варто нагадати, що Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей), котрий закінчив ЛИШЕ полтавську гімназію успішно вирішував складні ІНЖЕНЕРНІ задачі. Ану запропонуйте випускнику гімназій, ліцеїв і т.п. розрахувати щось за межами олімпіадних задачок. Та й 90% випущених інженерів нічого не розрахують. І раніше не могли розрахувати . То хто їх має доводити? Вчити конкретним операціям. Його колега, котрому він є конкурентом, та ще й за рахунок власного часу? Раніше це принаймні робили на виробництві державним коштом.
  Одна з галузей, що розвивається найшвидше - інформаційні технології. Повчіть 5 років філософії, матаналізу, дискретній математиці, теорії алгоритмів і т.п., фундаментальним основам. Що він робитиме після отримання диплома? Звичайно, йому залишиться або на базарі торгувати, або самостійно навчитися тому, що потрібно в реальній діяльності (ще 3-5 років). Причому з тих фундаментальних знань йому в кращому разі буде потрібно 1-3% (в середньому), бо ІТ доведені до рівня готових технологій в котрих ці фундаментальні основи якраз і втілені. А нові технології розробляють 3-5% вузьких фахівців та й то не в Україні.
  А яка кореляція між спеціальністю в дипломі і потребами на ринку праці? Хтось може сьогодні хоча б перерахувати спеціальності?
  Взагалі, Шульман щось чув про систему західної освіти? Чи щиро вважає
  таким те що впроваджує МОН?
  Що заважає студенту на 3-4 курсі вивчити саме прикладні дисципліни, пройти практику, поспілкуватися із фахівцями з переднього фронту? Та навички 80-90% викладачів відстають на 5-15 років від середнього рівня у фаховій сфері. Існуюча система освіти не залишає ЖОДНОЇ альтернативи. А навчальний план складається виходячи з яких міркувань? З інтересів студента?!! Його треба рік складати, два-три затвердужувати в МОН (рецензентами будуть ваші конкуренти), а про його перегляд й думати не хочеться .
  Отож таке можна писати лише мирно дрімаючи в 212 кімнаті.
  
  ------------------------------------------------------------------
  (Морозов) продемонстрував їм роботу, яка велася з метою створення суперкомп’ютера. Зараз цей суперкомп’ютер із швидкодією 100 млрд. операцій за секунду вже створений і працює.
  ------------------------------------------------------------------
  Можна дитяче запитання, а що власне рахує отой суперкомпютер, які такі неможливі раніше важливі задачі вирішив? І більш складне, а які новітні принципи, технології і т.п. знайдені в процесі побудови цього компютера зацікавили фахівців? Є, наприклад, дуже цікавий напрямок підвищення продуктивності компютерів, що полягає у переході з двійкової на трійкову і вище системи розрахунків. Був давно такий трійковий компютер з памяттю на феритових кільцях. Ось він і викликає інтерес. А суперкомпютер?
  -------------------------------------------------------------------
  Шульман пише
  Мій інститут автоматично інтеґрувався у світову науку, щойно впала залізна завіса і з нею формальні перешкоди на шляху міжнародного співробітництва. В рамках можливого таке співробітництво мало місце й раніше.
  ...
  Звичайно, не все гаразд з інтеґрацією. Ми залишаємося на позиції бідного родича. Наші інститути не мають грошей на закордонні наукові відрядження, на замовлення часу для роботи на унікальних установках інших країн та на посторінкову плату за публікації в міжнародних наукових журналах. Ми не можемо запросити до себе іноземного колеґу для тимчасової роботи, як це ведеться в усьому світі.
  -------------------------------------------------------------------
  Що ж таке інтеграція в розумінні Шульмана? Можливість іноді поїхати за кордон і поспілкуватися з іноземним колегою без наглядача?
  -------------------------------------------------------------------
  Шульман пише
  
  Ще раз про конкурентоспроможність НАНУ
  Національна академія, як бачимо, є конкурентноздатною навіть у перекрученому значенні, тобто в якості експортера науковців та інженерів. ...
  Ключове питання для визначення конкурентноздатності науки – її роль з точки зору українських національних інтересів, тобто українського споживача наукових знань.
  ...
  
  Почну з недосяжної мрії. Якою в ідеалі мала б бути Національна академія в моєму баченні? Перший захід. Академія позбавляється ролі відомства і перетворюється на громадську організацію – наукове товариство. З цього випливає, що додаткова плата за членство в Академії, яка приваблює туди зовсім не наукову публіку,– скасовується. Натомість члени платять членські внески. Структура Академії: секції, відділення, проблемні ради,– зберігається. Міняються лише функції. НАНУ видає наукові журнали, провадить міждисциплінарні конференції, створює експертні ґрупи вищого рівня для випрацювання рекомендацій вищим державним органам. Потреба мати двохступеневе членство зникає. За академіками зберігаються привілеї, як-от: друкуватися в наукових виданнях без рецензій, а також право особисто звертатися до уряду, Президента і Верховної ради.
  
  Оскільки така Академія не є відомством, її членами можуть бути працівники різних систем. Вступ до Академії має бути правом кожного науковця, який цього бажає, заслуги якого визнані науковою спільнотою і якого відтак можуть рекомендувати інші члени академії (статутом має бути визначено, скільки рекомендацій і від кого потрібно, тобто філолог не повинен рекомендувати біолога).
  
  Вище я обґрунтував необхідність мати наукове відомство. Як воно вписується в мій ідеалізований проект? Створюється не Міністерство науки, а Міністерство для обслуговування науки. Цією назвою підкреслюється, що Міністерство не керує інститутами, не призначає їх директорів і заступників, не контролює планів і звітів. Міністерство обслуговування надає адміністративні і посередницькі послуги у сфері взаємодії наукових інститутів із місцевими і центральним органами державної влади. Однією з важливих посередницьких функцій є посередництво між інститутами і Міністерством фінансів, тобто розподіл бюджетного фінансування. Тут я б впровадив принцип розподілу, який би унеможливив будь-який вплив чиновників Міністерства на розподіл коштів.
  
  Можливий варіант – нормативний принцип. З а цим принципом слід визначити квоту фінансування на одного доктора наук, кандидата та співробітника без ступеня. При цьому квота має бути різною для наук різних класів: кабінетні науки (гуманітарні, математика, теоретична фізика...), музейно-експедиційні науки (геологія, археологія, фольклористика...), експериментальні науки (хімія, біологія...), суперекспериментальні науки (експериментальна фізика, астрономія, дослідження космосу). Мусить бути також визначена квота на утримання унікального наукового обладнання світового рівня. Ґрантове фінансування не виключається, але використовується як додаткове і не контролюється міністерством.
  
  В цій схемі інститути стають автономними установами. Повинна зрости роль вчених рад і демократичні засади в їх управлінні. Тобто директори установ та їх заступники мають обиратися членами вчених рад. Для адміністративних керівників, які не є водночас безпосередніми науковими керівниками і лідерами своїх наукових шкіл, має бути узаконений принцип обов’язкової ротації. Звичайно треба розробити юридичні норми стосовно створення і ліквідації, злиття і розділення науково-дослідних інститутів. І ще одне. Сказане стосується переважно фундаментальних НДІ. Щодо інститутів прикладного профілю, здатних профінансувати себе на комерційних засадах, то створюються умови для їх поступового перетворення на інженерні центри науково-виробничих фірм.
  --------------------------------------------------------------------
  
  Якщо академія конкурентна то для чого такі докорінні реформи?
  Наскільки сучасна академія потрібна споживачеві видно із
  Стосовно самих реформ. Може пан Шульман порівняє описані засади які він описав з тим, що існує у світі? А от стосовно механізмів реалізації то це вищий клас! Такого навіть студент в курсову з менеджменту на скромну трійочку посоромиться написати. Бо стане ясно, що лекцій він не відвідував, підручник не відкривав .
  Є й перлини. Як от "За академіками зберігаються привілеї, як-от: друкуватися в наукових виданнях без рецензій, а також право особисто звертатися до уряду, Президента і Верховної ради."
  З чого видно надзвичайну цінність існуючої установи для споживача. З друком без рецензій будуть серйозні проблеми (в контексті світової інтеграції). Стосовно бажаного права то п.Шульману варто прочитати "Закон про звернення громадян" . Якщо він має на увазі якусь особливу форму і спосіб звернення, то його мрія про фізичний контакт вже частково втілилася. Маєте честь спілкуватися з п.Литвином . Хоч і екс, але ж величина! Мрії іноді збуваються , хоч частково.