05/09/2006 | Георгій

ПРО ВИКЛАДАННЯ ТЕОРІЇ БІОЛОГІЧНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ


Як університетський викладач біологічних дисциплін, і також як переконаний християнин, хочу поділитися думками про викладання теорії біологічної еволюції у середніх та вищих навчальних закладах.

У США, де я зараз живу і працюю, постійно точиться дискусія про те, чи можна і чи треба викладати теорію біологічної еволюції Ч. Дарвіна (далі ТБЕ) учням середніх та вищих шкіл. Буквально кожний день з'являються скарги на те, що вчителі біології повинні припинити викладати ТБЕ або викладати цю теорію по-іншому - як одну з нібито кількох існуючих наукових теорій про походження і розвиток життя на нашій планеті. Правда, поки що федеральний Верховний Суд (якщо такi скарги до нього доходять) відхиляє їх як неконституційні. Примусити шкільних вчителів викладати якісь концепції проти їх, вчителів, оцінки цих концепцій як наукових або ненаукових у США поки що неможливо, тому що це було б порушенням конституційних прав і свобод цих вчителів. Але скарги не припиняються.

Наскільки мені відомо, критика в адресу ТБЕ і сумніви в доцільності її викладання останнім часом розповсюджуються і в інших країнах, у томи числі і в Україні.

На жаль, дуже важко пояснювати не-фахівцям, що поки що ТБЕ - наукова теорія, запропонована у 19-му сторіччі Ч.Р. Дарвіном і А.Р. Воллесом, і доповнена у 20-му сторіччі іншими авторами, зокрема E. Майром - дійсно є єдиною валідною, обгрунтованою науковою теорією походження різноманітності життя на нашій планеті. Те, що не-фахівці іноді називають “іншими теоріями," що їх нібито потрібно у вільному, відкритому, демократичному суспільстві викладати паралельно з ТБЕ (тобто креаціонізм і так звана теорія розумного дизайну), насправді не є науковими теоріями.

На мій погляд, науковці- біологи частково самі винні в цьому непорозумінні. Вони недостатньо активні у справі роз'яснення, популяризації поняття "наукова теорія."

Величезна частка не-науковців - як я це знаю на прикладі моїх американських студентів - щиро вірить, що теорії є чимось на кшталт фантазій чи філософських спекуляцій (коли у науковця нема фактів, він формулює теорію). Насправді природозавчі гіпотези і теорії (тобто гіпотези ширшого і глибшого значення) завжди спираються на емпіричні спостереження (тобто факти). І гіпотези, і теорії за визначенням є тимчасовими спробами дати віповідь на питання, що виникають внаслідок цих емпіричних спостережень. Це твердження справедливо для таких серйозних теорій у природознавстві, як, скажімо, атомно-молекулярна теорія, теорія електромагнетизму, клітинна теорія, або ТБЕ.

Також за визначенням, ні гіпотези, ні теорії неможливо і також не потрібно "доводити," як математичні теореми. Якщо є серйозні спостереження, які суперечать гіпотезі чи теорії, вона відкидається (як це сталося, наприклад, з теорією флогістону у хімії чи з теорією самозародження в біології). Гіпотеза чи теорія може також бути модифікованою, як це, наприклад, сталося з клітинною теорією після відкриття вірусів, віроїдів і пріонів, або з так званою центральною догмою молекулярної біології після відкриття зворотньої транскрипції. Проте нема якогось одного моменту, коли науковці можуть сказати, "ну, все, приїхали, ось така-от чи сяка-от теорія є доведеною, тому більше ніяких досліджень не потрібно."

Людям також треба пояснювати, що природознавство має певні обмеження, що воно не гумове, не безрозмірне. Є речі, які, знову ж таки, за визначенням, є поза межами природознавчих дисциплін. Наприклад, природознавча наука просто не може розглядати гіпотези, які не спираються на емпіричні спостереження. Гіпотеза Дарвіна, що життя урізноманітнюється завдяки існуванню внутрішньої мінливості у популяціях і дії таких чинників, як природній відбір, спирається на прямі спостереження цієї мінливості і цього відбору. Але гіпотеза, що життя урізноманітнилося завдяки волі Творця, не спирається на такі прямі емпіричні спостереження. Людина, звичайно, може в це вірити (і це зовсім не суперечить ідеї, що Творець використовував у Своєму плані творення такі чинники, як генетична мінливість і природній відбір), але ми не можемо прямо спостерігати Творця у лабораторії, поміряти Його зріст чи вагу чи силу Його волі. Тому ми проводимо чітку межу між природознавством і релігійними концепціями. Інакше страждають і природознавство, і релігійні концепції.

Іноді можна чути висловлення, що ТБЕ, мовляв, застаріла, або що розвиток біологічної науки вже давно цю теорію спростував. Але насправді жодного суто наукового (а не ідеологічного, світоглядного) аргументу проти ТБЕ не існує. Більше того, у 1910-і - 1930-і роки ТБЕ дістала надзвичайно сильну підтримку з боку популяційної генетики. З точки зору суто формальної менделевської генетики, якщо один ген існує в популяції у вигляді двох або більше алельних форм, частоти генотипів і алелів можна розрахувати за допомогою дуже простих математичних рівнянь (біноміальний розподіл). Проте колосальна кількість польових спостережень популяційних генетиків продемонструвала, що насправді частоти алелів і генотипів у реальних популяціях достовірно відрізняються від очікуваних згідно з так званим законом Гарді-Вайнберга (тобто від обчислених за формулами біноміального розподілу і таких, що у відсутності еволюції повинні залишатися сталими). Популяції постійно знаходяться під впливом таких чинників, як дія мутагенних речовин і частинок, природній відбір найбільш пристосованих мутантів, дрейф генів, міграція, і не-стохастичне спарювання. Все це дійсно, об'єктивно веде до зміни генетичного складу популяцій і також до утворення таких популяцій, що вже не здатні спарюватися з іншими популяціями всередині виду, тобто, строго кажучи, до утворення нових видів. Останній висновок був дуже добре обгрунтований Ернстом Майром в його класичних біогеографічних дослідженнях 1940-х - 1970-х років.

На жаль, теза про наукову обгрунтованістьТБЕ викликає шалений опір так званих християн-фундаменталістів, які апелюють до буквального, літералістичного тлумачення Св. Письма. Вони стверджують, що у Біблії все - факт, що Біблія містить справжню фактичну історію, що кожний її розділ, де ведеться про те, що Бог зробив те й те, ми, віруючі, мусимо розглядати тільки як правдиву розповідь про факти, які лійсно сталися. Наприклад, Бог дійсно створив весь Всесвіт з нічого за шість буквальних днів (шість разів по 24 години), дійсно вийняв у сплячого Адама ребро і дійсно виробив з цього ребра Єву; Валаамова ослиця дійсно промовляла до свого господаря людським голосом і при цьому користувалася справжньою літературною староєврейською мовою; Ісус Навин дійсно зупинив рух Сонця і Місяця, Йона дійсно сидів три дні і три ночі у череві великої риби, яка після цього дійсно виблювала його на пісок, і він пішов собі далі, і т.д. і т.п.. Якщо це не так, кажуть фундаменталісти, якщо це все тільки міфологія, як тоді можна вірити у Христа, в Його непорочне зачаття, в Його чуда, нарешті в Його воскресіння? Тоді, кажуть фундаменталісти, нашій релігії кінець - все це тільки байки, Христос був просто людиною і помер, і так само помремо і ніколи не воскреснемо ми... Для того, щоби наша віра не захиталася, кажуть прихильники цієї версії християнства, ми повинні сприймати всю Біблію як фактичну правду, а значить ми повинні сприймати і як факт те, що ніякої біологічної еволюції, ніякого утворення нових різновидів життя на нашій планеті не існувало і не існує.

Особисто я не відношу себе до фундаменталістів, і та церква, до якої я належу (Пресвітеріанська Церква США), як і переважна більшість інших християнських конфесій чи деномінацій, відмежовує себе від християнського фундаменталізму, літералістського тлумачення Біблії. Ми стоїмо на тому, що Св. Письмо є дуже складним і поліфонічним твором, в якому є найрізноманітніші літературні жанри, у тому числі й міфологічний чи навіть просто казковий. Це зовсім не заважає Св. Письму разом із церковною традицією доносити до людей високі істини про вічність і суверенність Бога-Творця у створеному Ним Всесвіті, про Воплощення Бога в людині і про передвічний Божий план спасіння Своїх обранців. Взагалі буквальне, літералістичне тлумачення Біблії - історично дуже новий феномен, він з'явився вже наприкінці епохи Просвітлення (десь так на межі 18-го і 19-го сторіч) як реакція на ліберальну теологію Просвітлення. До того теза про те, чи всі події, описані у Св. Письмі, всі християни мусять сприймати як фактично правдиву історичну оповідь, навіть і не піднімалася - увага теологів була не на цій тезі.

Cуть біблійної книги Буття взагалі не в описі того, як Бог створив всесвіт. Там нема навіть і натяку на "механіку," "кухню" Божого Творення. Книга Буття дійсно стверджує, що ми, люди, не виникли як результат стохастичної гри елементарних часток чи якихось там кварк-глюонних полів - на те, щоби ми існували, є Божа воля, план певної вищої і за нас, і за весь Вссевіт Істоти, яка є вічною, яка не підлягає мінливості, однакова завжди, є скрізь, не підвладна законам часу і простору. Книга Буття, з іншого боку, принципово не є підручником чи монографією з астрономії чи біології. Сприйняття цього тексту як підручника з природознавчих дисциплін є наслідком властивості людини вчитувати у текст якісь свої упереджені погляди. Наприклад, якщо текст каже, що Бог "зробив" те чи те, ми схильні одразу уявляти собі цього Бога як людську фігуру (антропоморфізація), яка бере руками те і те і зліплює його з тим чи тим. Дуже багато християнських теологів кажуть на таке, що це так само погана теологія, як і погане природознавство.

Анти-еволюціоністи часто апелюють до принципу Fiat - що, мовляв, життя в якійсь його формі, чи то первинній (примітивній), чи то одразу в розвинутій, з'явилося не-природнім шляхом, виникло якимось містичним понадприродним чином через волю Творця (Бог сказав, і сталося). Але не-природний шлях за визначенням не може бути предметом вивчення природи чи будь-яких дискусій у природознавчих дисциплінах. Природознавство має свої жорсткі, невблаганні закони. Ми вивчаємо тільки те, що базується на емпіричних спостереженнях; тільки те, що пояснюється, інтерпретується суто механістичним способом - тобто через дію чинників, що їх теж можна емпірично спостерігати; і тільки те, що піддається об'єктивній характеристиці, коли велика кількість незалежних один від одного спостерігачів отримують під час своїх спостережень принципово однакові результати (принцип повторюваності, по-англійськи reproducibility). Як би хтось не вірив у волю Творця, її не можна поміряти, чи піддати вивченню в залежності від, скажімо, температури, вологості чи наявності тих чи інших продуктів харчування у навколишньому середовищі. З іншого боку, частоти алелів чи кількість мутацій у певному локусі ДНК поміряти можна, чим природознавство і займається.

Науковою, природознавчою альтернативою теорії біологічної еволюції могла б стати теорія, яка базувалася б на відсутності внутрішньопопуляційних варіацій, що успадковуються. Але ми дійсно знаємо як факт, що такі спадкові варіації є: гени існують і мутують, частоти алелів у популяціях не є сталими, змінюються з часом, а тому і самі популяції і також види міняються, еволюціонують.

Мабуть, не можна не визнати, що християнська віра - це передусім визнання того, що наш Бог воплотився в Людині - Ісусі Христі - і через Його заповідь любові постійно змінює серця тих, хто в Нього вірує. Саме любов, а не те чи інше (причому часто позаісторичне і тому поверхневе) тлумачення Св. Письма є центром, суттю християнства. Але любов неможлива без відповідальності і просто звичайної чесності, у тому числі й чесності в науці, у дослідженнях природи за допомогою сучасної наукової методології. З іншого боку, свідоме "домішування" світоглядних - релігійних чи філософських - концепцій у природознавчий метод є, на мою думку, несумісним з чесністю, а несвідоме - з компетентністю.


Георгій ПІНЧУК, для сайту "Майдан"
8 травня 2006 р.