Допоки ж це триватиме?
05/19/2006 | Тетяна Хорунжа
Написати цього листа мене спонукали результати голосування по виборах членів-кореспондентів Національної академії наук України за спеціальністю “історія” на зборах відділення історії, філософії та права. За названою спеціальністю було запропоновано дві кандидатури. Це нормально і природно, бо саме вільний вибір вищого академічного зібрання мусить оцінити науковий внесок претендента, рівень наукового доробка, його визнання українською і міжнародною науковою спільнотою. Вчені і лише вони мають право оцінити багаторічний труд колеги.
Між тим при обговоренні однієї з кандидатур — Станіслава Кульчицького — доктора історичних наук, заступника директора Інституту історії України — до уваги присутніх перед голосуванням було оприлюднено повідомлення про лист Комітету ветеранів війни, в якому висловлювалося несприйняття цим комітетом позиції В.Кульчицького щодо Голодомору України 1932—1933 років і щодо оцінки Української повстанської армії.
У даному випадку дивує те, що у нібито незалежній Україні, історики і громадяни якої мають нарешті позбутися міфів радянського Агітпропу, на академічному зібранні виголошується позиція громадської організації, яка не має жодного стосунку до науки, і при цьому ніхто з так званої наукової еліти не нагадує головуючому, що тут відбувається не енкаведівська “чистка” 30-х років, не партійна “проработка”, а збори науковців, яким має бути байдуже до позиції тих, хто не може позбутися сталінської міфотворчості.
С. Кульчицький, до речі, вже вчетверте, не набрав потрібної кількості голосів. В колі української наукової еліти його внесок (45 монографій та близько 1600 статей) визнано недостатнім для обрання у члени-кореспонденти Національної академії наук. Хай це залишиться на совісті тих, хто голосував. Однак авторитет вченого визначається не тільки формальною процедурою. Українська громадськість і міжнародна наукова спільнота, на відміну від українських академіків, високо цінують внесок С. Кульчицького у формування сучасної концепції історії України, його науковий доробок і його внесок у формування національної історичної свідомості. Ми сподівалися, що у сьогоденній Україні втратила науковий вплив “генеральна лінія” радянських міфотворців. Виходить, наші сподівання були помилковими. Результати голосування довели, що з гідністю громадянина і вченого в Україні ще не все гаразд. Допоки ж це триватиме? Допоки професійна чесність вченого і громадянина розцінюватимуться науковою ж спільнотою як відхилення від традицій звичної радянської ідеології, адептом якої, виходить, є і наша академія, й уся наша країна?
Прошу розглядати мій лист як протест проти наукової непорядності й ідеологічної заангажованості, якій не мусить бути місця серед тих, хто вважає себе інтелектуальною елітою нації. Сподіваюсь, що до нього приєднаються ті, кому небайдужі поняття наукової честі і гідності, хто прагне позбутися радянської міфологізованої версії історії України, хто готовий стати на захист доброго імені Української Академії наук, яку засновували вчені з великої літери — Володимир Вернадський і Агатангел Кримський, дійсним членом якої був перший Президент України Михайло Грушевський.
Тетяна Хорунжа
Україна, Київ, вул. Ф.Пушиної, 8, кв. 329.
Тел. 450-0613, моб. 80503525636
e-mail: forumn@ukr.net
додано: 18-05-2006 http://maidan.org.ua/static/mai/1147950393.html
Між тим при обговоренні однієї з кандидатур — Станіслава Кульчицького — доктора історичних наук, заступника директора Інституту історії України — до уваги присутніх перед голосуванням було оприлюднено повідомлення про лист Комітету ветеранів війни, в якому висловлювалося несприйняття цим комітетом позиції В.Кульчицького щодо Голодомору України 1932—1933 років і щодо оцінки Української повстанської армії.
У даному випадку дивує те, що у нібито незалежній Україні, історики і громадяни якої мають нарешті позбутися міфів радянського Агітпропу, на академічному зібранні виголошується позиція громадської організації, яка не має жодного стосунку до науки, і при цьому ніхто з так званої наукової еліти не нагадує головуючому, що тут відбувається не енкаведівська “чистка” 30-х років, не партійна “проработка”, а збори науковців, яким має бути байдуже до позиції тих, хто не може позбутися сталінської міфотворчості.
С. Кульчицький, до речі, вже вчетверте, не набрав потрібної кількості голосів. В колі української наукової еліти його внесок (45 монографій та близько 1600 статей) визнано недостатнім для обрання у члени-кореспонденти Національної академії наук. Хай це залишиться на совісті тих, хто голосував. Однак авторитет вченого визначається не тільки формальною процедурою. Українська громадськість і міжнародна наукова спільнота, на відміну від українських академіків, високо цінують внесок С. Кульчицького у формування сучасної концепції історії України, його науковий доробок і його внесок у формування національної історичної свідомості. Ми сподівалися, що у сьогоденній Україні втратила науковий вплив “генеральна лінія” радянських міфотворців. Виходить, наші сподівання були помилковими. Результати голосування довели, що з гідністю громадянина і вченого в Україні ще не все гаразд. Допоки ж це триватиме? Допоки професійна чесність вченого і громадянина розцінюватимуться науковою ж спільнотою як відхилення від традицій звичної радянської ідеології, адептом якої, виходить, є і наша академія, й уся наша країна?
Прошу розглядати мій лист як протест проти наукової непорядності й ідеологічної заангажованості, якій не мусить бути місця серед тих, хто вважає себе інтелектуальною елітою нації. Сподіваюсь, що до нього приєднаються ті, кому небайдужі поняття наукової честі і гідності, хто прагне позбутися радянської міфологізованої версії історії України, хто готовий стати на захист доброго імені Української Академії наук, яку засновували вчені з великої літери — Володимир Вернадський і Агатангел Кримський, дійсним членом якої був перший Президент України Михайло Грушевський.
Тетяна Хорунжа
Україна, Київ, вул. Ф.Пушиної, 8, кв. 329.
Тел. 450-0613, моб. 80503525636
e-mail: forumn@ukr.net
додано: 18-05-2006 http://maidan.org.ua/static/mai/1147950393.html
Відповіді
2006.05.19 | igor
Допоки в Україні будуть керувати ті і нащадки тих хто її нищив
Володимир Литвин. Кандидат історичних наук 1984 "Деятельность Коммунистической партии Украины в усовершенствовании подготовки преподавателей общественных дисциплин (1966-1975 гг.)"
Доктор історичних наук 1995 "Политическая арена Украины: действующие лица и исполнители (общественно-политическое развитие Украины во второй половине 90-х годов)"
Василий Кремень Кандидат философских наук 1976 "Критика В.И.Лениным левооппортунистических извращений вопросов теории социалистической революции и современность" Доктор философских наук 1991 "Проблема соотношения коллективности и индивидуальности в истории социалистической мысли и современность"
А цікаво, у інших такі ж здобутки?!!
2006.05.19 | Спостерігач
А чому тут дивуватися?
Шановна Тетяна:Можна зрозуміти Ваше обурення.
Але кожна розумна та освічена людина ніколи не сяде з шулерами грати в карти.
По-перше, пан Кульчицкий не мала дитина. Він сам займає якусь керівну посаду, якогось замісника академіка-секретаря й дуже обізнаний у тих іграх без правил, які панують при виборах.
По-друге, бути обраним за існуючих в НАНУ умовах, особливо у галузях соціальних та гуманітарних наук, можливо лише тоді, колі належиш до одного з академічно-мафіозних злочинних угрупувань. Про наукові доробки взагалі не йдеться. Ви ж подивиться, кого вони обрали!!!
Тобто програв не пан Кульчицький, якій дійсно у порівнянні з іншими претендентами мав бути обраним, а те АМЗУ, до якого він належить.
По-третє, на яке розуміння його проблематики можна сподіватися з боку таких титанів вітчизняного суспільствознавства, як мільтіакадеміки всіх наук Кремінь чи Литвин. Або компартійного академіка Тронька, який, впевнений, й зорганізував цього листа.
2006.05.20 | читатель
Станислав КУЛЬЧИЦКИЙ "АКАДЕМИЯ ПАТОНОВ"
Допоки ж це триватиме?http://www.zerkalo-nedeli.com/nn/show/381/33818/
2006.05.20 | igor
Маємо еволюцію за Ламарком,
якщо звернути увагу на цікаві факти з 30-х років і не менш цікаві з нинішніх