07/20/2006 | Людмила Виноградська

В усі часи Україна мала гідних, талановитих синів та дочок. Слава Богу, що не перевелися вони і в наш, бурхливий і непростий час. Що не чекаючи на славу, почесті та нагороди виконують свою шляхетну місію. Кажуть, що випадковостей у житті небуває. Мабуть, так мало статися, що під час третього велопробігу «Молодь за сталий розвиток», бажаючи уточнити дорогу до села М’якоти, нам зустрілася жінка, яка й порадила: «А ви їдьте до Великої Радогощі. Там таке..., таке... Не пошкодуєте!» Нас довго переконувати було не потрібно. Подолавши нелегку піщану лісову дорогу, ми нарешті дісталися до цього загадкового села, що на Ізяславщині й одразу відчули себе у вирі історичних подій - вказівники розставлені по селі повідомляли: «Січ», «Дике поле». Під’їжджаємо ближче, а тут і курені, і капличка, вартова вежа, криниця з журавлем, озерце з човном, наче потрапили крізь час в добу козацьку, відчули козацький дух, їхнє життя і самопосвяту. Хтось з хлопчаків-велопробіжників, що бачив, як то кажуть, і не таке, із захопленням вигукнув: «Оце так, класно!» І в цьому короткому вигуку стільки захоплення, щирості і похвали! Щоб втриматися, не зупинитись і не поспілкуватись було просто неможливо. А ось уже і Берегиня зустрічає нас, привітно всміхаючись, адже її власна домівка тут, поряд, може тому особисте життя, робота, сучасність і минуле настільки переплелися, що все це разом і є її великим життям. Незважаючи на втому (адже ми цілий день крутили педалі), хочемо найповніше дізнатися про життя цього унікального колективу. Та й самі господарі: кошовий отаман Іван Олексійович Гаврилюк, який є заразом директором школи, берегиня Надія Василівна Гаврилюк – педагог-організатор, теж із великим натхненням прагнуть розповісти про все, чого досягли за останні півроку. Надворі вже смеркає, а з школи підносять і підносять папки, фотоальбоми, усякі-різні документи про життя і діяльність Великорадогощанського Січового Товариства і розповідають…, розповідають… . Поволі ми наче переживаємо усі події, що відбуваються тут. Ідея створення Січового Товариства з’явилася напередодні нового 2006 року в учнівському Парламенті. Необхідно було з’ясувати точку зору усіх, тому вільний обмін думками мав виявити бажання і готовність всього колективу до співпраці, до набуття нового статусу «січовиків». Підтримав дитячу ініціативу й батьківський колектив на шкільних зборах, ну а вчителі, як і годиться, само-собою. Довго і ретельно вивчали все про життя козаків, навіть для більш ефективного розуміння історії, звичаїв, традицій започаткували систему проектів і кожен клас окремо вивчав та досліджував, а потім ділився набутими знаннями з усією школою. Батьки в цей час «добували» будівельні матеріали, вивчали мистецтво будівельної справи. І коли відчули теоретичну і практичну готовність, взялися за роботу, всі разом, всією громадою. В травні цього року, коли вже були вибудувані основні споруди і всі придбали справжні козацькі однострої, відсвяткували посвяту в козачата. В червні - знову відповідальна подія – З’їзд козацьких республік. Хоч на часі канікули, але діти біжать до школи, хто попрацювати, а хто і просто відпочити в козацькому поселенні, що розкинулося посеред села Велика Радогощ. Авторові цих рядків хочеться низько вклонитися й щиро подякувати дружній учнівсько-батьківсько-вчительській родині за велику відданість рідній історії, за їх наполегливу працю і щире прагнення зберегти нашу історичну спадщину.