Відповіді

• 2006.08.20 | Сергій Вакуленко

  Якби так сталося...

  666 пише:
  > "Уряду я даю доручення взяти під державну опіку найважливіші центри української культури у світі – Український вільний університет у Мюнхені, Українську вільну академію наук у Нью-Йорку, Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Сарселі, Бібліотеку імені Симона Петлюри у Парижі та десятки інші"
  >
  > Президент Ющенко 19/08/2006
  >
  > Хто пояснить, що мається на увазі?
  > Невже ж будуть сплачувати довічні академічні стипендії членам цих академій та товариств? Й що вони теж не відмовляться?
  
  То є надзвичайно важливе завдання. Річ у тім, що названі установи справді мають багатющу традицію, але тепер переживають важкі часи: старі кадри (з попередньої хвилі еміґрації) природно відходять в инший світ, а достатнього припливу нових немає, бо теперішні заробітчани мало цікавляться проблемами збереження та дослідження української культури.
  
  Скажімо, Український Вільний Університет у Мюнхені — це унікальна (улюблене слівце нашого Президента, але так воно й є) установа, ліцензована як вищий навчальний заклад і в Німеччині, і в Україні (скільки знаю). Німці фінансували УВУ до проголошення незалежності України, а відтак дали знати (зрештою, цілком логічно), що про такі речі має дбати сама українська держава. УВУ має гарний будинок майже в середмісті Мюнхена й усі умови для забезпечення нормального навчального процесу. Властиво, Україна має бути зацікавлена в тому, щоб залучати німців до українознавства. Дотепер в усій Німеччині була лише одна сяка-така кафедра українознавчих студій (у Ґрайфсвальді), але віднедавна її через скорочення фінансування об'єднано з полоністикою. На базі УВУ, вклавши незначні кошти, Україна може мати впливову науково-освітню установу, вагому в німецькомовному світі. Для гуманітарних досліджень то взагалі був би рай, бо, крім бібліотеки самого УВУ, можна було б мати швидкий доступ до всіх мюнхенських бібліотек, а то є найбагатші бібліотеки в Німеччині. Отож, якби все зробити розумно, то користь була б незаперечна.
  
  Наукове Товариство ім. Шевченка в Сарселі має ті самі проблеми, що й УВУ, але значно гостріші. Саме його заходами була створена «Енциклопедія українознавства», відома в Україні переважно за недавнім львівським передруком. Товариству належить великий будинок у передмісті Парижа, який потребує ремонту. У ньому є дуже гарна бібліотека, загрожена тепер занепадом Товариства та аварійним станом приміщення (пацюки їдять книжки). На цій базі теж можна було б зробити гарний осередок українських студій, бо в цій будівлі могли б мешкати й самі дослідники.
  
  На французів у цій справі сподіватися годі: в них славістика останнім часом помітно занепадає (окрім русистики), й зацікавлених людей з їхнього боку обмаль. Тут Україна мала б стимулювати інтерес до себе власними зусиллями.
  
  З базою в Сарселі можна було б мати доступ до паризьких бібліотек. Серед них — Бібліотека ім. Симона Петлюри. Вона має цікаву історію. Створено її вперше ще в 20-30-х рр., але німці під час ІІ-ої світової війни вивезли всі фонди до себе, й вони десь загубилися. Тамтешня діяспора відновила бібліотеку по війні. Там є багато цінного, зокрема унікальна (знову) збірка української діяспорної періодики з усього світу (наприклад, газети з Бразилії, Аргентини, Австралії, Бельгії та ин. за багато десятиріч — і все це в одному місці). Окрім того, багато дуже цінних матеріялів з українознавства є в бібліотеці Інституту слов'янських студій, який тепер у французів теж перебуває в кризовому стані. Якби його закрили, годилося б викупити в них "нашу" частину фондів.
  
  Українська Вільна Академія Наук у Нью-Йорку — то установа, створена по ІІ-ій світовій війні еміґрантами-східняками. Вона до певної міри конкурувала з "західняцьким" Науковим Товариством ім. Шеченка у Нью-Йорку. Тепер вона, як і всі инші установи, має ті самі об'єктивні труднощі: вимирання старих членів і брак нових. На відміну від Наукового Товариства ім. Шевченка, яке має стабільний фінансовий стан, в Академії ще й бракує коштів (хоча знов-таки є гарне приміщення в середмісті Нью-Йорка). Слід ужити заходів для збереження їхніх архівів та бібліотеки (скільки знаю, останнім часом вони просто роздавали або розсилали свої книжки всім, хто хотів узяти, — аби не пропали). У Нью-Йорку, звичайно, становище не таке критичне, як у Парижі, бо наразі тримається НТШ, але було б дуже нерозумно втрачати ще одну українську інституцію, яка вже є. Створювати потім щось нове коштуватиме набагато більше.
  
  Отож, президентську ініціятиву, на мою думку, слід вітати, але з одним застереженням, — якщо кошти справді підуть на підтримку цих установ, а не на екскурсії українських чиновників та їхніх родичів Мюнхенами, Парижами, Нью-Йорками.
  
  Що ж до стипендій тамтешнім академікам, то, по-перше, вони так не називаються (окрім УВАН), по-друге, навіть якби вони були передбачені, кількість гіпотетичних претендентів на них ледве сягнула б десятка, по-третє, ці люди, скільки я їх знаю, не потребують грошей з України особисто для себе. Вони будуть просто щасливі, якщо українська держава допоможе зберегти те, що вони створили, вкладаючи власні кошти в розвиток цих установ. А якщо хтось із них тепер живе у скруті, то ці особи заслужили підтримку з боку України не менше, ніж деякі українотеренні діячі.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2006.08.20 | 666

    Якби так сталося...

    Дякую за пояснення.