Америка зблизька. Погляд студента на єдність нації
03/04/2007 | Майдан-ІНФОРМ
Америка зблизька.
Цього року на літніх канікулах я працював у США за американською програмою для студентів « Work and Travel» ( «Робота й подорож» ). Ця програма діє вже майже 50 років, тисячі студентів з багатьох країн світу скористалися нею, щоб ознайомитися з найпотужнішою державою планети та ще й заробити трохи « зелених» на власні потреби.
Віднедавна й студенти України почали залучатися до цієї програми, але у нас ще, на жаль, мало хто знає про неї, особливо на периферії. Як на мене, програма «Work and Travel» та інші аналогічні, що дають можливість українським студентам ознайомитися із життям країн Європи та Америки, є потужним засобом виховання в молоді найважливіших цінностей та ідеалів людства, вироблених західною цивілізацією: свободи, демократії, поваги до прав нації і людини, високих стандартів культури стосунків, праці, побуту.
Зайве наголошувати на гострій потребі для нашого суспільства тепер і в майбутньому людей, вихованих саме на цих принципах, тому хотілося б, щоб якомога більше моїх однолітків скористалися моїм досвідом.
У київському офісі фірми, що здійснює програму «Work and Travel» в Україні, а саме «Star Travel», я подав відповідні документи, пройшов співбесіду англійською, оплатив послуги. У цілому моя поїздка коштувала батькам десь близько 2500 доларів: послуги американської та української фірми-посередника, квитки в обидва кінці, віза, кілька сотень баксів на життя й оплату помешкання до першого заробітку. У цьому офісі є можливість зразу вибрати й місце роботи з величезного переліку підприємств, де подано й докладний опис умов праці на кожному з них. Переважали заклади громадського харчування типу «фаст-фуд» з таким набором вакансій: офіціант, касир, кухар тощо. Я вибрав кафетерій у Чикаго, розташований у приміщенні міжнародного аеропорту «O’Hara». Мій вибір виявився вдалим. Але про все зарядом.
На початку червня величезний «Боїнг» за 10 годин перевіз мене з Києва через Європу й Атлантичний океан до Нью-Йорка. Тут – пересадка на внутрішній рейс до Чикаго. Літак приземлився в аеропорті «O’Hara», де я мав працювати. Швидко знайшов свій кафетерій і узгодив із молодою жінкою-босом графік мого стажування. За допомогою земляків того ж таки дня поселився в квартирі, що винаймали українці, які потрапили до Чикаго за «зеленою карткою» («Green Card»). За окрему кімнату в цій квартирі, де нас жило 4 чоловіка я платив близько 180 доларів на місяць включно з оплатою за воду, електрику, газ – дешевше, ніж у Києві. Правда, до роботи було далеченько – доводилося майже годину їхати автобусом і метро.
Наступного дня почалось стажування. Мій кафетерій – типовий американський coffee shop під назвою «Starbucks Coffee», де готуються десятки видів кав та холодних напоїв, продаються сендвічі та деякі фрукти. Кафетерій працює майже цілодобово ( від 4-ої ранку до 12-ої ночі) в дві зміни. У зміні всього троє-четверо чоловік: касир та ті, хто готують напої, а після закриття приходить прибиральник. Колектив – інтернаціональний: крім головного менеджера та кількох його помічників-американців, працюють студенти з України, Білорусії, Росії, Польщі, Філіпін. Коли нас ознайомили із нашими службовими обов’язками, мене охопив страх. Здавалося неможливим запам’ятати всі ті екзотичні назви напоїв та способи їхнього приготування. Та й темп – нічого собі: на обслуговування одного клієнта відводилося всього 55 секунд! До того ж ще й мовний бар’єр: досвіду спілкування з живими мовцями ніякого, а тут ще специфічна американська вимова та сленг. Словом, було від чого голові піти обертом.
Проте, вже через два тижні наполегливих занять, що нагадували мені сесію в університеті, я пройшов кваліфікаційне тестування й був допущений до самостійної роботи. Правда, не касиром, як було зазначено в моєму контракті, а працівником на видачі. Готували напої і подавали відвідувачам ми удвох (моєю постійною напарницею була Юлія з Росії). Обслуговування відбувалося в блискавичному темпі, бо до каси постійно стояла черга з 15-20 осіб. Не дозволялося, щоб клієнт стояв у черзі більше 15 хвилин.
Перші тижні роботи в такому темпі були надзвичайно важкими – не чув ні рук, ані ніг і, прийшовши додому, валився на ліжко, як сніп, проте реальна «зелена маса», що регулярно почала наповнювати мій гаманець, надихала мене працювати більше й краще. З часом, щоб підвищити мій дохід, я попросив понаднормового навантаження й працював здебільшого по 10-12 годин на день з одним вихідним. За годину платили 7,5 доларів, а за понаднормову роботу й працю у вихідний – майже вдвічі більше. Та ще плюс 20-25 доларів чайових, які кожен працівник зміни отримував щодня по закінченні роботи. Забігаючи наперед, скажу, що загалом за 3 з гаком місяці я заробив понад 6 тисяч баксів чистими. Крім того, ще кілька сотень маю отримати в січні в Україні, що становитиме майже 90% від сплачених мною податків у Штатах.
Інтенсивна праця, цілоденний тренінг дозволили мені досить швидко опанувати всі тонкощі операцій на видачі, довести до автоматизму кожен рух. Зник мовний бар’єр, і через деякий час бос поставила мене на касу. Це – порівняно легша праця, жити стало веселіше, але додалося відповідальності: усе ж таки гроші! На цьому посту я працював аж до від’їзду.
Нечисленні вихідні я присвячував знайомству з Чикаго, одним із найбільших і найкрасивіших міст США. Відвідав «селище» хмарочосів, парк атракціонів з американськими гірками, музеї єгипетської та американської історії, аквамузей з дельфінарієм, купався в озері Мічиган, що омиває береги Чикаго, ходив по магазинах і супермаркетах.
Моєю заповітною мрією було ознайомитися із життям української діаспори в Штатах. З бесід у родинному колі та з книжок я знав про три хвилі еміграції українців до США, Канади, країн Латинської Америки та Західної Європи, що відбулися до здобуття незалежності Україною. Зараз до Америки правдами й неправдами на постійне проживання їдуть тисячі наших співвітчизників-заробітчан, і цей потік іноді називають «четвертою хвилею». Їхні прагнення й умови життя я добре вивчив, мешкаючи, а часом і працюючи з ними разом. А от про те, як облаштувалися в Америці представники наших «трьох хвиль» та їхні нащадки, я ще знав мало.
Тому одного дня через Інтернет я знайшов адресу чиказького осередку Спілки Української молоді (СУМу) і завітав туди. Вразила солідна простора будівля, розташована на одному з центральних проспектів міста. Усередині, незважаючи на будний день, досить людно. Усміхнені, привітні обличчя, неголосні розмови, трохи незвичний акцент. До речі, багато осіб середнього й старшого віку. Відчувається, що люди тішаться цією домівкою, де можуть спілкуватися рідною мовою із співвітчизниками у самому серці оцього різноплемінного нового Вавілону.
Знайомлюся з керівником чиказького СУМу Сергієм Михайлюком. Йому близько 30 років. Народився і виріс він в Україні, там закінчив середню школу та коледж, але вищу медичну освіту Сергій здобув у США і зараз працює психіатром в одній із чиказьких клінік.
Сергій докладно розповів мені про діяльність осередку та про його проблеми. СУМ курирує недільну школу для дітей 6-13 років, що функціонує при одній із українських церков Чикаго. Тут діти вивчають українську мову, історію, географію, побутову культуру, звичаї та обряди, музику нашого народу. Для українських дітей створений табір відпочинку, що знаходиться за межами міста, де вони щоліта відпочивають і збагачуються рідною мовою. СУМ проводить також різноманітні заходи для всієї української громади на відзначення державних та релігійних свят, ювілеїв діячів української історії, культури та науки.
На останній нашій зустрічі із Сергієм, перед моїм від’їздом, він попросив мене підібрати й вислати з України підручники для цієї школи, що я із радістю виконав. Приємно ж бо зробити свій, хоч і маленький внесок у шляхетну справу збереження української ідентичності так далеко за океаном! Кошти на це виділив мені фонд СУМу. З метою зміцнення зв’язків між Україною та громадою співвітчизників у Чикаго я запросив тамтешніх сумівців на зустріч із студентами та викладачами філософського факультету КНУ ім. Т.Шевченка, де я навчаюся. Сергій дав згоду…
Ось так, у напруженій праці, зустрічах і розвагах непомітно пролетіли літні канікули. Ми з моїм другом Любомиром з Івано-Франківська, що працював разом зі мною, почали готуватися до від’їзду. В один із останніх днів нашої роботи бос влаштувала вечірку для всього персоналу кафетерію на нашу честь. Вона відбулась у китайському ресторані, зі специфічними стравами та напоями на столах та легкою американською музикою. Всі прощалися один з одним, жартували та бажали всього найкращого у подальшому житті. Було домовлено, що наступного року ми знову зможемо приїхати на роботу в «Starbucks Coffee».
Перебування в Америці спонукало мене до певних роздумів, якими хотілося б поділитися із читачами. Вважаю, що Міністерство освіти, Міністерство молоді й спорту, політичні партії, інші громадські організації, бізнесмени, - словом, усі, хто зацікавлений у якнайшвидшій євроатлантичній інтеграції України, повинні робити максимум можливого, щоб якомога більше студентів, молоді загалом, мали можливість виїхати в найбільш розвинені країни Заходу й попрацювати там бодай на канікулах або пройти стажування за фахом. Побачивши на власні очі власні стандарти життя й праці західної цивілізації, вони перенесли б ці стандарти в українське суспільство, прискоривши тим самим прогрес нашої країни на всіх напрямках. Тоді й характерна українська дилема “З ким нам бути – із Заходом чи з Росією?” розв’язалося б для молоді сама собою. Бо який дурень, вдихнувши західного духу свободи й демократії, вибере собі ідеалом Росію з її авторитаризмом , корупцією, злиднями, пияцтвом, що розкладає й поступово знищує цю нещасну націю? Разючі відмінності між західним цивілізованим, раціонально організованим суспільством і російською відсталістю (українською також!) видно неозброєним оком. Чи співмірна тривалість життя людей на Заході і в Росії? А як стосовно доходів на душу населення? Чи можна порівняти ефективність медицини? А доступність житла для молоді? Системи соціального захисту? Рівень споживання основних продуктів харчування, промислових товарів? Чи може російський пенсіонер щороку їздити за кордон на відпочинок, як це є нормою на Заході? Чи такої ж якості дороги в Росії, як на Заході, і чи так само там чисто на вулицях і в під’їздах? Чи можна в Росії з вуличного телефона подзвонити в будь-яку точку планети? Нарешті, чи є в Росії незагаджені безплатні громадські туалети?
Відповідь на ці риторичні запитання очевидна ,але, на жаль, є ще чимало молодих людей, особливо на Півдні й Сході України, затуманених проросійською комуністичною пропагандою. Тож закликаю в першу чергу, їх поїхати на працю до Америки й побачити все на власні очі. Надто ідейні можуть спробувати переконати американських тубільців у перевагах одержавленої планової економіки, а також російського способу життя й менталітету.
Ці поїздки дозволять студентам покращити свій матеріальний стан, а особливо працьовиті й наполегливі за 3-4 канікулярні вояжі до США зможуть сформувати початковий капітал для відкриття власної справи. Вже не говорю про такі “ плюси”, як розширення кругозору, вдосконалення мовної практики, пошук ділових партнерів і друзів за інтересами. Якби щороку 15-20 тисяч українських студентів виїжджали б на роботу до США під час канікулів (американський ринок праці необмежений!), то вже невдовзі ми мали б набагато якісніше й незалежніше (бо з власними грішми!) молодіжне середовище.
Чи можливо відправляти таку кількість молодих людей за кордон? Вважаю, що так. В Україні вже достатньо заможних батьків, для яких не становить проблеми виділити своїм дітям 2-3 тис. доларів , що хотіли б поїхати; малозабезпеченим студентам повинні помагати спонсори – банки, бізнесмени, які симпатизують ідеї євроінтеграції України. Гроші не обов’язково давати даром, можна позичити під певні гарантії й навіть з невеличким процентом. За 3 місяці старанний студент відробить в Америці цей борг та ще й заощадить на наступну поїздку.
Фірми, що здійснюють програму “Work and Travel”, повинні покращити її рекламу в молодіжному середовищі. До речі, сам я дізнався про неї з ледь помітного оголошення у вагоні київського метро.
У кожному державному й недержаному ВНЗ України на дошці оголошень головного корпусу повинна міститися відповідна інформація з контактами. Це не коштуватиме ані копійки, але ефект її буде величезним. Проте, не завадили б і рекламні ролики на телебаченні. Наголошу ще на одному важливому аспекті тривалих поїздок студентів за кордон на роботу. Якщо кожний студент налагодить контакти й співпрацю з українськими закордонними організаціями, ми зробимо величезний крок у справі консолідування нашої нації. Ми реально, нитками живих міжлюдських зв’язків “пришиємо” західну діаспору до тіла неньки-України, чого, на жаль, “дорослі” політики так і не спромоглися зробити за 15 років незалежності, як це, до речі, знову засвідчив цьогорічний Світовий конгрес українців. Користь від таких зв’язків отримають, передусім, самі студенти в плані поінформованості про країну перебування, допомоги в адаптації, набутті професіонального чи бізнесового досвіду.
Тож, друзі, без зайвих вагань – в Америку!
Олег Гнатюк, студент-політолог
III курсу, національний університет ім.Т.Шевченка
Цього року на літніх канікулах я працював у США за американською програмою для студентів « Work and Travel» ( «Робота й подорож» ). Ця програма діє вже майже 50 років, тисячі студентів з багатьох країн світу скористалися нею, щоб ознайомитися з найпотужнішою державою планети та ще й заробити трохи « зелених» на власні потреби.
Віднедавна й студенти України почали залучатися до цієї програми, але у нас ще, на жаль, мало хто знає про неї, особливо на периферії. Як на мене, програма «Work and Travel» та інші аналогічні, що дають можливість українським студентам ознайомитися із життям країн Європи та Америки, є потужним засобом виховання в молоді найважливіших цінностей та ідеалів людства, вироблених західною цивілізацією: свободи, демократії, поваги до прав нації і людини, високих стандартів культури стосунків, праці, побуту.
Зайве наголошувати на гострій потребі для нашого суспільства тепер і в майбутньому людей, вихованих саме на цих принципах, тому хотілося б, щоб якомога більше моїх однолітків скористалися моїм досвідом.
У київському офісі фірми, що здійснює програму «Work and Travel» в Україні, а саме «Star Travel», я подав відповідні документи, пройшов співбесіду англійською, оплатив послуги. У цілому моя поїздка коштувала батькам десь близько 2500 доларів: послуги американської та української фірми-посередника, квитки в обидва кінці, віза, кілька сотень баксів на життя й оплату помешкання до першого заробітку. У цьому офісі є можливість зразу вибрати й місце роботи з величезного переліку підприємств, де подано й докладний опис умов праці на кожному з них. Переважали заклади громадського харчування типу «фаст-фуд» з таким набором вакансій: офіціант, касир, кухар тощо. Я вибрав кафетерій у Чикаго, розташований у приміщенні міжнародного аеропорту «O’Hara». Мій вибір виявився вдалим. Але про все зарядом.
На початку червня величезний «Боїнг» за 10 годин перевіз мене з Києва через Європу й Атлантичний океан до Нью-Йорка. Тут – пересадка на внутрішній рейс до Чикаго. Літак приземлився в аеропорті «O’Hara», де я мав працювати. Швидко знайшов свій кафетерій і узгодив із молодою жінкою-босом графік мого стажування. За допомогою земляків того ж таки дня поселився в квартирі, що винаймали українці, які потрапили до Чикаго за «зеленою карткою» («Green Card»). За окрему кімнату в цій квартирі, де нас жило 4 чоловіка я платив близько 180 доларів на місяць включно з оплатою за воду, електрику, газ – дешевше, ніж у Києві. Правда, до роботи було далеченько – доводилося майже годину їхати автобусом і метро.
Наступного дня почалось стажування. Мій кафетерій – типовий американський coffee shop під назвою «Starbucks Coffee», де готуються десятки видів кав та холодних напоїв, продаються сендвічі та деякі фрукти. Кафетерій працює майже цілодобово ( від 4-ої ранку до 12-ої ночі) в дві зміни. У зміні всього троє-четверо чоловік: касир та ті, хто готують напої, а після закриття приходить прибиральник. Колектив – інтернаціональний: крім головного менеджера та кількох його помічників-американців, працюють студенти з України, Білорусії, Росії, Польщі, Філіпін. Коли нас ознайомили із нашими службовими обов’язками, мене охопив страх. Здавалося неможливим запам’ятати всі ті екзотичні назви напоїв та способи їхнього приготування. Та й темп – нічого собі: на обслуговування одного клієнта відводилося всього 55 секунд! До того ж ще й мовний бар’єр: досвіду спілкування з живими мовцями ніякого, а тут ще специфічна американська вимова та сленг. Словом, було від чого голові піти обертом.
Проте, вже через два тижні наполегливих занять, що нагадували мені сесію в університеті, я пройшов кваліфікаційне тестування й був допущений до самостійної роботи. Правда, не касиром, як було зазначено в моєму контракті, а працівником на видачі. Готували напої і подавали відвідувачам ми удвох (моєю постійною напарницею була Юлія з Росії). Обслуговування відбувалося в блискавичному темпі, бо до каси постійно стояла черга з 15-20 осіб. Не дозволялося, щоб клієнт стояв у черзі більше 15 хвилин.
Перші тижні роботи в такому темпі були надзвичайно важкими – не чув ні рук, ані ніг і, прийшовши додому, валився на ліжко, як сніп, проте реальна «зелена маса», що регулярно почала наповнювати мій гаманець, надихала мене працювати більше й краще. З часом, щоб підвищити мій дохід, я попросив понаднормового навантаження й працював здебільшого по 10-12 годин на день з одним вихідним. За годину платили 7,5 доларів, а за понаднормову роботу й працю у вихідний – майже вдвічі більше. Та ще плюс 20-25 доларів чайових, які кожен працівник зміни отримував щодня по закінченні роботи. Забігаючи наперед, скажу, що загалом за 3 з гаком місяці я заробив понад 6 тисяч баксів чистими. Крім того, ще кілька сотень маю отримати в січні в Україні, що становитиме майже 90% від сплачених мною податків у Штатах.
Інтенсивна праця, цілоденний тренінг дозволили мені досить швидко опанувати всі тонкощі операцій на видачі, довести до автоматизму кожен рух. Зник мовний бар’єр, і через деякий час бос поставила мене на касу. Це – порівняно легша праця, жити стало веселіше, але додалося відповідальності: усе ж таки гроші! На цьому посту я працював аж до від’їзду.
Нечисленні вихідні я присвячував знайомству з Чикаго, одним із найбільших і найкрасивіших міст США. Відвідав «селище» хмарочосів, парк атракціонів з американськими гірками, музеї єгипетської та американської історії, аквамузей з дельфінарієм, купався в озері Мічиган, що омиває береги Чикаго, ходив по магазинах і супермаркетах.
Моєю заповітною мрією було ознайомитися із життям української діаспори в Штатах. З бесід у родинному колі та з книжок я знав про три хвилі еміграції українців до США, Канади, країн Латинської Америки та Західної Європи, що відбулися до здобуття незалежності Україною. Зараз до Америки правдами й неправдами на постійне проживання їдуть тисячі наших співвітчизників-заробітчан, і цей потік іноді називають «четвертою хвилею». Їхні прагнення й умови життя я добре вивчив, мешкаючи, а часом і працюючи з ними разом. А от про те, як облаштувалися в Америці представники наших «трьох хвиль» та їхні нащадки, я ще знав мало.
Тому одного дня через Інтернет я знайшов адресу чиказького осередку Спілки Української молоді (СУМу) і завітав туди. Вразила солідна простора будівля, розташована на одному з центральних проспектів міста. Усередині, незважаючи на будний день, досить людно. Усміхнені, привітні обличчя, неголосні розмови, трохи незвичний акцент. До речі, багато осіб середнього й старшого віку. Відчувається, що люди тішаться цією домівкою, де можуть спілкуватися рідною мовою із співвітчизниками у самому серці оцього різноплемінного нового Вавілону.
Знайомлюся з керівником чиказького СУМу Сергієм Михайлюком. Йому близько 30 років. Народився і виріс він в Україні, там закінчив середню школу та коледж, але вищу медичну освіту Сергій здобув у США і зараз працює психіатром в одній із чиказьких клінік.
Сергій докладно розповів мені про діяльність осередку та про його проблеми. СУМ курирує недільну школу для дітей 6-13 років, що функціонує при одній із українських церков Чикаго. Тут діти вивчають українську мову, історію, географію, побутову культуру, звичаї та обряди, музику нашого народу. Для українських дітей створений табір відпочинку, що знаходиться за межами міста, де вони щоліта відпочивають і збагачуються рідною мовою. СУМ проводить також різноманітні заходи для всієї української громади на відзначення державних та релігійних свят, ювілеїв діячів української історії, культури та науки.
На останній нашій зустрічі із Сергієм, перед моїм від’їздом, він попросив мене підібрати й вислати з України підручники для цієї школи, що я із радістю виконав. Приємно ж бо зробити свій, хоч і маленький внесок у шляхетну справу збереження української ідентичності так далеко за океаном! Кошти на це виділив мені фонд СУМу. З метою зміцнення зв’язків між Україною та громадою співвітчизників у Чикаго я запросив тамтешніх сумівців на зустріч із студентами та викладачами філософського факультету КНУ ім. Т.Шевченка, де я навчаюся. Сергій дав згоду…
Ось так, у напруженій праці, зустрічах і розвагах непомітно пролетіли літні канікули. Ми з моїм другом Любомиром з Івано-Франківська, що працював разом зі мною, почали готуватися до від’їзду. В один із останніх днів нашої роботи бос влаштувала вечірку для всього персоналу кафетерію на нашу честь. Вона відбулась у китайському ресторані, зі специфічними стравами та напоями на столах та легкою американською музикою. Всі прощалися один з одним, жартували та бажали всього найкращого у подальшому житті. Було домовлено, що наступного року ми знову зможемо приїхати на роботу в «Starbucks Coffee».
Перебування в Америці спонукало мене до певних роздумів, якими хотілося б поділитися із читачами. Вважаю, що Міністерство освіти, Міністерство молоді й спорту, політичні партії, інші громадські організації, бізнесмени, - словом, усі, хто зацікавлений у якнайшвидшій євроатлантичній інтеграції України, повинні робити максимум можливого, щоб якомога більше студентів, молоді загалом, мали можливість виїхати в найбільш розвинені країни Заходу й попрацювати там бодай на канікулах або пройти стажування за фахом. Побачивши на власні очі власні стандарти життя й праці західної цивілізації, вони перенесли б ці стандарти в українське суспільство, прискоривши тим самим прогрес нашої країни на всіх напрямках. Тоді й характерна українська дилема “З ким нам бути – із Заходом чи з Росією?” розв’язалося б для молоді сама собою. Бо який дурень, вдихнувши західного духу свободи й демократії, вибере собі ідеалом Росію з її авторитаризмом , корупцією, злиднями, пияцтвом, що розкладає й поступово знищує цю нещасну націю? Разючі відмінності між західним цивілізованим, раціонально організованим суспільством і російською відсталістю (українською також!) видно неозброєним оком. Чи співмірна тривалість життя людей на Заході і в Росії? А як стосовно доходів на душу населення? Чи можна порівняти ефективність медицини? А доступність житла для молоді? Системи соціального захисту? Рівень споживання основних продуктів харчування, промислових товарів? Чи може російський пенсіонер щороку їздити за кордон на відпочинок, як це є нормою на Заході? Чи такої ж якості дороги в Росії, як на Заході, і чи так само там чисто на вулицях і в під’їздах? Чи можна в Росії з вуличного телефона подзвонити в будь-яку точку планети? Нарешті, чи є в Росії незагаджені безплатні громадські туалети?
Відповідь на ці риторичні запитання очевидна ,але, на жаль, є ще чимало молодих людей, особливо на Півдні й Сході України, затуманених проросійською комуністичною пропагандою. Тож закликаю в першу чергу, їх поїхати на працю до Америки й побачити все на власні очі. Надто ідейні можуть спробувати переконати американських тубільців у перевагах одержавленої планової економіки, а також російського способу життя й менталітету.
Ці поїздки дозволять студентам покращити свій матеріальний стан, а особливо працьовиті й наполегливі за 3-4 канікулярні вояжі до США зможуть сформувати початковий капітал для відкриття власної справи. Вже не говорю про такі “ плюси”, як розширення кругозору, вдосконалення мовної практики, пошук ділових партнерів і друзів за інтересами. Якби щороку 15-20 тисяч українських студентів виїжджали б на роботу до США під час канікулів (американський ринок праці необмежений!), то вже невдовзі ми мали б набагато якісніше й незалежніше (бо з власними грішми!) молодіжне середовище.
Чи можливо відправляти таку кількість молодих людей за кордон? Вважаю, що так. В Україні вже достатньо заможних батьків, для яких не становить проблеми виділити своїм дітям 2-3 тис. доларів , що хотіли б поїхати; малозабезпеченим студентам повинні помагати спонсори – банки, бізнесмени, які симпатизують ідеї євроінтеграції України. Гроші не обов’язково давати даром, можна позичити під певні гарантії й навіть з невеличким процентом. За 3 місяці старанний студент відробить в Америці цей борг та ще й заощадить на наступну поїздку.
Фірми, що здійснюють програму “Work and Travel”, повинні покращити її рекламу в молодіжному середовищі. До речі, сам я дізнався про неї з ледь помітного оголошення у вагоні київського метро.
У кожному державному й недержаному ВНЗ України на дошці оголошень головного корпусу повинна міститися відповідна інформація з контактами. Це не коштуватиме ані копійки, але ефект її буде величезним. Проте, не завадили б і рекламні ролики на телебаченні. Наголошу ще на одному важливому аспекті тривалих поїздок студентів за кордон на роботу. Якщо кожний студент налагодить контакти й співпрацю з українськими закордонними організаціями, ми зробимо величезний крок у справі консолідування нашої нації. Ми реально, нитками живих міжлюдських зв’язків “пришиємо” західну діаспору до тіла неньки-України, чого, на жаль, “дорослі” політики так і не спромоглися зробити за 15 років незалежності, як це, до речі, знову засвідчив цьогорічний Світовий конгрес українців. Користь від таких зв’язків отримають, передусім, самі студенти в плані поінформованості про країну перебування, допомоги в адаптації, набутті професіонального чи бізнесового досвіду.
Тож, друзі, без зайвих вагань – в Америку!
Олег Гнатюк, студент-політолог
III курсу, національний університет ім.Т.Шевченка
Відповіді
2007.03.04 | igorg
Re: Америка зблизька. Погляд студента на єдність нації
коструктив2007.03.04 | AB
Re: Америка зблизька. Погляд студента на єдність нації
Это дело хорошее - в клозетах (а заодно и в головах) порядок навести. Можно даже сделать как в штатах..только какой будет для этого механизм? В США 10-15 миллионов нелегалов драют параши, метут улицы, моют посуду и меняют засранные подгузники пенсионерам - кто это будет делать у нас?2007.03.04 | igorg
Азія велика
2007.03.05 | Shadow
Re: Америка зблизька. Погляд студента на єдність нації
> В США 10-15 миллионов нелегалов драют параши, метут улицы, моют посуду и меняют засранные подгузники пенсионерам - кто это будет делать у нас?Если мы будем хотя бы на 30% как Штаты - от желающих поработать в Украине не будет отбоя.
2007.03.05 | sama
Окрім того
мої учні стверджують , що навчальних програм для аспірантів та магістрів у Європі є більше, ніж бажаючих ними займатися.Може десь виділити сталу гілку повідомлень про таку, як Ваша, та подібні чи не дуже подібні програми для молоді?2007.03.05 | igor
Re: Окрім того
Олег! Все правильно. Только ВАши ссылки на Россию коробят. Нужно сравнивать с совком в целом, а Украина от России, увы, недалеко ушла (это и по поводу пьянства, и по поводу туалетов). Я был в США по научному обмену (программа Фулбрайта), так за 8 месяцнв в Гарварде сделал столько, сколько в УКраине не сделал бы за 2 года. Спокойная жизнь, библиотеки, музеи. И что самое главное - нет борьбы между немцами, ирландцами, евреями и т.п. за право быть "титульными". Как Вам это? И еще -США не "котел народов", как мы их себе представляли. Там все отдельно, но все вместе. И это не парадокс. Нам бы это учесть. А Вы все на Россию смотрите.2007.03.05 | otalavera
Re: Окрім того
все ІМХО:стосовно спокійного життя, то був скоріше випадок, ніж закономірність. Так, умови для досліджень кращі, але разом з тим і вимоги зростають (publications in top SSCI journals)... В США дійсно можна багато досягти, але це вимагає відповідних зусиль (GRE/TOEFL/applications/fin aid etc.)...
Студент поіхав, подивився, йому сподобалося, заробив більше грошей ніж він міг у Київі... можна зрозуміти його... Крім того отримав гарну мовну практику... Але я б свого часу, так не зробив...
Крім того, як пощастить.. Кожного року сотні студенток виїжають на au-pair. Комусь щастить, добре ставлення в сім'ї, але дуже багато чув і поганих випадків, де майже не спілкуються, примушують виконувати домашню працю, etc...
There Is No Such Thing As A Free Lunch
----
talavera.rv.ua
2007.03.05 | igorg
Таки різниця є і дуже дуже велика
Мені довелося років із два прожити в Росії (86-88). Причому в Росії корінній. І мені просто жаль. Бо я побачив руїну. І фізичну і моральну. Фізичну це сліди зруйнованого заможного життя, якому можна було б позаздрити, міцних господарств, унікальних промислів, потенційно нескінчено багатої й прекрасної землі. Це Ярославль, Ростов, Кострома. В моральному це повне зневіря в себе і в інших, кілометрові черги за спиртним, це пяні жінки, що валяються на вулиці і ще багато чого.Маючи можливість побувати на Україні західній і східній я також можу порівняти багато чого. І бачу згубні наслідки зросійщення в найгіршому сенсі. Це окрема тема. Не було б проблем, якби був розвиток, була спрямованість на власні Російські проблеми, яких безліч. Натомість є бажання це все заглушити імперськими звитягами
2007.03.05 | Oleg
Америка через немитий посуд.
От ніяк не можу зрозуміти такого "стажування".1) яке стажування для студента може бути у кафетерії - посудомийкою. Це звичайна робота. Так багато студентів із Європи їдуть по програмі, але ніхто ніколи не називає це стажуванням.
2) Користі для України з такого стажування мінімальне. Тобто це фахівці із фастфудів будить розбудовувати державу. Про шо автор говорить ?
3) Чому автор не говорить про те, шо для того, шоб поїхати він пропустив два місяця навчання, адже контракт треба підписати до жовтня місяця.
Крім того, я знаю випадки коли таке стажування проводиться у таборах для дітей, які знаходяться у за кілометри до міста, вихідних посудомийники мають один день. І америку вони бачили тільки у немитій тарілці
Автор просто розпонтувався і рекламує роботу по найму у америці.
2007.03.05 | igorg
Власне ніхто нікого не заставляє мити посуд за ставку професора
Якщо є гроші, стажуйтеся іншим чиномЄ практичне знайомство з нормальною організацією праці, сучасним менеджментом. Є мовна практика, є знайомство із суспільством, культурним середовищем. Із того, що розповів дописувач, не видно, що його жорстоко експлуатували. Бо він таки встиг багато чого побачити. А добра праця за пристойну оплату ще нікому не шкодила. І здається він тарілок таки й не мив
Ви прибиральниць взагалі помічаєте? Це чия ментальність?
2007.03.05 | AB
Re: Америка зблизька. Погляд студента на єдність нації
Shadow пише:> Если мы будем хотя бы на 30% как Штаты - от желающих поработать в Украине не будет отбоя.
Если-бы да кабы. Пока что мы открыли безвизовый въезд, пока что к нам едут на уикэнд за дешевыми девушками, пока что мы моем полы, посуду и выносим засранные подгузники у чужих пенсионеров. Так кто азия? Вы не задумывались, что Ваша 18-летняя дочь может "подрабатывать" несколько часов в неделю, а утром идти на лекции?
2007.03.05 | igorg
Я знаю безліч студентів, що працюють за фахом і навчаються
Є й такі, що вже можуть спокійно вчити багатьох викладачівХто і чим буде підпрацьовувати залежить від світогляду і виховання.
Мити посуд і прибирати сміття, а навіть доглядати за неспроможніми людьми не є справою ганебною. Ця іронія є лише прояв вивернутої навиворіт свідомості. Бо людина, що спрбувала цієї праці, буде з повагою ставитися до того. Менше буде сміття і бруду.
Заробити гроші працею це справа достойна. На жаль уже навіть в шкільних підручниках Кремені і К навязують зовсім інше
2007.03.06 | AB
Re: Я знаю безліч студентів, що працюють за фахом і навчаються
Вы меня неправильно поняли. Помогать людям в любой форме дело хорошее, и ничего плохого, если делать это за деньги. Вопрос в том где будем мы как нация в системе разделения труда.2007.03.06 | igorg
Якщо у нас гроші будуть "дєлать" а не зароблять то відомо де
2007.03.05 | Oleg
Re: Америка зблизька. Погляд студента на єдність нації
Ну мля, це ше і політолог - євроінтегратор. Хочеться просто плакати із такого майбутньго.2007.03.05 | igorg
Олеже! Проблема України в тому, що за роботу принципово не
платять. Платять за можливість цю роботу виконувати. І лише.Тому така зневага до праці. Бо володіння людьми це після наркотиків і проституції найбільш доходне заняття. Маємо чужий уряд, чужу еліту, що володіє народом великої країни.
Тож гроші в Україні не заробляють працею. Їх "дєлают".
Можете змінити це? Щасти Вам.
2007.03.05 | Хвізик
підтримую
> друзі, без зайвих вагань – в Америку!2007.03.05 | Георгій
Хороша ідея
Навіть і при тому, що я, як людина, яка живе у США ось вже майже 17 років і давно втратила в поглядах на Америку і Захід "рожеві окуляри," в принципі підтримую ідею спонсорувати поїздки молодих українців до США. Ідея хороша, і якщо я чимось можу допомогти її реалізації, я залюбки допоможу.2007.03.05 | igorg
А й правда, чи можна таки чимось допомогти?
2007.03.05 | Георгій
Ось Веб-сайт одного мого хорошого приятеля про це
http://www.ukrainianscholarships.org/index.htm2007.03.05 | Георгій
І ще отут багато інформації
http://www.thewashingtongroup.org/scholarships.htm2007.03.06 | apolo
ПРОЧТИТЕ ВСЕ
!!! Можно оценивать Америку только глазами очень зрелого человека (скажем после 35 лет) со сформировавшимися нормальными и правильными общечеловеческими ценностями, которые должны быть присущи интеллигенту после Университета. Вот тогда то такой человек и оценит насколько это жестокая и бесчеловечная страна. Работа, контракт, мед.страховка, и пр..- все это хорошо. А, скажем, ты заболел на месяцок. ДА, ты полечился, ибо у тебя была страховка, а накопления позволили прожить и оплачивать квартиру и еду.. Однако, заметь, зачастую в любом коллективе ты уже рассматриваешься как потенциальный кандидат на увольнение (никого не интересует насколько сильно ты болел и все прочее). Босса интересует только одно-как делать на тебе деньги (причем даже если ты простой ученый-исследователь (а не преподаватель, которого кто-то замещал)). В Америке считается, что для болезней-есть пенсия (вот тогда болей себе на здоровье, путешествуй, наслаждайся жизнью). Так, не дай бог, теряется работа (ибо практически каждый типовый контракт настолько искуссно составлен, что тебя можно уволить в любой день). И что теперь? ЕСть некоторый хвостик по оплате от предыдущей работы на какой-то срок, ты снова ищешь и ищешь работу... Вот такой кайф. Недаром все трудяги-американцы говорят, что в Европе люди всю жизнь отдыхают (а в Америке сначала тяжело, а потом тяжелее).По поводу ценностей. Это страна вообще без какой-либо собственной конкретной культуры (все очень неконкретное, аморфное, скрытое за демократией, совершенно не искренне). По-серьезному и классично только о деньгах, о делах, о бизнесе, о котировках акций...
По поводу вживления в Америку: реальная ассимиляция просто невозможна, люди живут либо территориально деревнями (евреи, японцы, казахи), либо только реально (но не территориально). Со всеми остальными как правило только: hi, how are you? I'm fine, thank you. Bye!
Где америекосы черпают себе культуру (очищаются)? Ответ - в Европе (в Англии, в Германии, во Франции)...
Вывод: Что там можно перенимать для нас? Какой опыт? Опыт бизнеса? Ну разве, что бизнеса (или тяжелого труда где-либо). Это ДА! НО , ПОВЕРЬТЕ - НЕ БОЛЕЕ ТОГО.
2007.03.06 | Георгій
Ну це Ви занадто
Пане Аполо, я живу в США майже безвиїздно з 1990 р. (тобто скоро вже 17 років). Жив спочатку на Західному узбережжі (Лос Анджелес, Сіетл), а потім, з вересня 1998 р., на глибокому Півдні (східноцентральна частина штату Місісіпі). Працював спочатку постдоком у великих наукових центрах (Університет Підвенної Каліфорнії, центр Фреда Гатчінсона, центр Вірджінія Мейсон), а потім асистентом кафедр, викладачем біологічних дисциплін в державних університетах Місісіпі. Америку, можна сказати, бачив і перебачив: і великі міста (окрім Лос Анджелеса і Сіетла, бував у Бостоні, де моя дочка зараз вчиться в Гарварді), і історичну екзотику (Новий Орлеан знаю як свої п"ять пальців і дуже люблю), і сілську глибинку (як учасник програми під назвою ЧЕМПС, їздив деякий час по най-задрипаніших свинофермських школах мого штату). З Вашою оцінкою США згоджуюся лише дуже частково - а саме, так, це країна матеріалістична, прагматистська (хоча є і інша Америка - Америка ідеалістів, Америка Арло Гатрі і Боба Ділана, Америка бунтарів 1960-х років, яка ще зовсім не "перевелася"). Але і культуру тут знайти можна, і література американська все-таки одна з найкращих у світі, і друзі теж принципово можливі, а не тільки "хау ар ю, бай."В Західній Європі я ніколи не жив, тому порівнювати не можу. Але порівняння України, якою вона зараз є, з Америкою, якою вона зараз є, далеко не на користь України. Звичайно, в Україні воно нібито своє, рідне, святе (минулого червня, коли я був в Києві і ходив по Контрактовій Площі і по території Могилянки, в мене аж дух перехопило - дійсно свята земля!), але ж владна еліта в Україні все ще свинська, за нормальну чесну працю таким людям, як я (пересічний університетський викладач без гучних титулів і блату) - ніхто не заплатить, і взагалі... Я вже зрозумів, що в Україну повернуся тільки доживати вік, вмирати (та й те невідомо - якщо дочка захоче пустити коріння у США, ми з дружиною може навіть і помремо тут). А у США - так, дуже важко, часто все дратує, проте прожити ПРОСТО ЧЕСНОЮ ПРАЦЕЮ можна. А культура... я читаю багато різних книжок тут, в Місісіпі, так само як я завжди читав їх, і коли зростав і формувався в Києві.
2007.03.07 | apolo
Георгiю
Дякую, пане ГеоргіюЯ не жив так довго в США - як Ви. Тому мої враження можуть бути звийчано трохи спотвореними (наприклад відносно культури). Америка повинна мати бідну власну культуру (бо це дуже молода країна) (а Індіанська культура нам не дуже є зрозумілою й , погодьтеся, вона досить таки скромна все ж таки). Все решта - імпортоване просто. Однак, я не думаю, що я не правий в усьму іншому. Проста наявність ідеалістів для США не означає зовсім, що там може бути Скандінавське життя. Never, at all!Наприклад якраз я (фізик)й не зміг знайти кошти щоб жити там й шукати роботу після Европейського Пост-Докторства (а за лопату хапатися не хотів (й за кeрмо сідати теж не бажав)-з принципових міркувань (хотів зберегти себе), маючи дозвіл жити й працювати там у Вас)). Однак повернувся я в Україну вже коли Кучмізм доживав останнє (якраз в той час була "Україна без Кучми"). Зараз Україна змінилася лише в тому сенсі що "випущено джина з пляшки" (якщо Ви вже пристойного вiку , то взнайте у дiтей що це означа). "Джин в пляшку вже не повернеться нiколи", але корупція зараз не просто страшно велика-а просто ОЗВІРІЛА. В науці-це ОСОБЛИВО відчутно (до речі,сьогодні див. http://www.korrespondent.net/main/181872).
По суті Українцям (імігрантам) в США майже немає чим похвалитися, крім практично вирішеного (лише в принципі) матеріального питання.
До речі-я інтересуюсь Вашими (Українськими) Сайтами (форумами)там, може ще щось можна й знайти (хоча б тимчасове). Тому, якщо панська ласка - можете надіслати пару лінків (якщо трапляться Вам).
Такі Справи.
2007.03.07 | Георгій
Які українські сайти Ви маєте на увазі?
Про всяк випадок, мій е-мейл gpinchuk@muw.edu2007.03.07 | apolo
Re: Які українські сайти Ви маєте на увазі?
маю на увазi cайти укр (або взагалі СНГ-ових) науковцiв в США (впевнений=вони там є).2007.03.07 | Георгій
З СНГ-ових можу одразу порекомендувати два
Знайдіть через Гугл чи будь-який інший "серч енджін" сайти Руслана Меджітова і Олександра Руденського. Вони обоє імунологи з Росії і зараз повні професори американських університетів (Руслан в Йєйлі, Саша в Університеті Вашінгтону - U. of Washington). Обоє мають дуже хороший послужний список, їх роботи опубліковані в "Nature," "Science" і інших журналах найвищого рівня.2007.03.08 | apolo
Re: Гергію
Та ні Георгію,маю на увазі сайти, де СНГ-ові люди дискутують там (в Штатах) (наприклад - дискутують науковці, чи викладачі).. Навіщо мені , вибачте, іммунологи. Я на іммунології не розуміюся. Sorry
2007.03.08 | Георгій
Таких форумів я не знаю, але запитаю друзів
2007.03.08 | apolo
Георгій
Дякую, поясню трохи :звичайно зрозуміло, що наявність самих вакансій, скажімо, Пост-Доків, не дає вичерпної інформації про те, що за середовище там (як конкретно наукове з певного напрямку, так і взагалі (як з наукою)). Ну скажімо, ту ж іммунологію розвивають мабуть в багатьох Університетах, але хороші команди (тепер) тільки в певних закладах. На власному досвіді я впевнився, що буває наявною об'ява на Пост-Дока тому, що, наприклад, перед цим минулий Пост-Док просто втік , пробувши всього 2 місяці й не витримавши оточення (наприклад китайців)... Цього ж не побачиш навіть з Америки (живучи там) й не прочитаєш на офіційних сайтах Універів, а на форумах таке трапляється. Тут люди поводять себе досить відверто (який сенс щось приховувати) (я маю на увазі СНГ-ових людей (не американців))
2007.03.08 | Englishman
Re: Георгій
apolo пише:> Дякую, поясню трохи :
минулий Пост-Док просто втік , пробувши всього 2 місяці й не витримавши оточення (наприклад китайців)...
nda.. z takym vidnoshennjam vam tochno krasche tudy ne jihaty- i vam bude nekomfortno, i rasystiv u "krajini nyz'koji kul'tyry"- Ameryci, osoblyvo v osvichenyh jiji kolah, ne duzhe polubljajut'.
2007.03.08 | apolo
Георгій
Я абсолютно не расист, Георгію.. До речі, мені поки що щастило з оточеннями, розказав факт просто про мого колегу, який зайняв так місце Пост-Дока завдяки тому, що до цього один Европеець втік за 2 місяці. Однак думаю, що якщо Вас оточують 5 американців (англійців) і 5 китайців-то це зовсім інші оточення (це вже просто власний досвід).Будь-який Китаєць прибуває наприклад в США вже в систему , де є так званий бригадир й інші. Вони вставляють його в певне місце цієї системи (влаштовують житло й таке інше) й ставлять, таким чином, просто на власний облік. Ми є прибуваємо , як правило просто так, завжди наодинці, або (в кращому випадку) до кого-сь одного...
2007.03.08 | apolo
Englishman
Я абсолютно не расист, Георгію.. До речі, мені поки що щастило з оточеннями, розказав факт просто про мого колегу, який зайняв так місце Пост-Дока завдяки тому, що до цього один Европеець втік за 2 місяці. Однак думаю, що якщо Вас оточують 5 американців (англійців) і 5 китайців-то це зовсім інші оточення (це вже просто власний досвід).Будь-який Китаєць прибуває наприклад в США вже в систему , де є так званий бригадир й інші. Вони вставляють його в певне місце цієї системи (влаштовують житло й таке інше) й ставлять, таким чином, просто на власний облік. Ми є прибуваємо , як правило просто так, завжди наодинці, або (в кращому випадку) до кого-сь одного...
2007.03.07 | Englishman
Re: Георгiю
apolo пише:> По суті Українцям (імігрантам) в США майже немає чим похвалитися, крім практично вирішеного (лише в принципі) матеріального питання.
Не треба робити висновки про всіх українців на основі свого (не дуже вдалого) досвіду.
2007.03.07 | apolo
Englishman
Дякую за пораду, особливо якщо Ви маете дуже пристойний науковий досвід на Заході(а особливо в США). Можу лише сказати, що моя родина -конкретно. в Канаді - вже років 10 тому відмітила сторіччя еміграції першого нашого apollo. Недоліку життєвого досвіду - наприклад- з їх слів я не відчував. Крім того, здебільшого будь-який науковець в Канаді й в США намагається поступово знайти себе в компанії (залишивши Університет), бо Професорами Університетів емігранти "не дуже часто" стають (особливо у Північних Штатах США). Тому, трохи досвід все ж є, та й, крім того, я вивчаю досвіди різних людей (а Ви бачу переважно повчаєте інших - кому й що робити)...2007.03.08 | Englishman
Re: Englishman
apolo пише:Крім того, здебільшого будь-який науковець в Канаді й в США намагається поступово знайти себе в компанії (залишивши Університет), бо Професорами Університетів емігранти "не дуже часто" стають (особливо у Північних Штатах США).
Majete jakus' serjoznu statystyku? Bo v mojemu universyteti jih duzhe bagato, des' bilja polovyny.
Nu i hochab pro tyh zhe indusiv podyvit'sja:
http://www.indiaedunews.net/International/Indian_Americans_hold_key_positions_in_US_universities_488/
Тому, трохи досвід все ж є, та й, крім того, я вивчаю досвіди різних людей (а Ви бачу переважно повчаєте інших - кому й що робити)...
Skorishe, daju vam poradu ne povchaty inshyh, bazujuchys' na neobgrunntovanyh tverdzhennjah.
2007.03.08 | apolo
: Englishman
Так,дякую, я інтересуюсь конкретною статистикою - який приблизно відсоток наукових Українців стає Професорами. Зауважу (зразу відчуваю що Ви не з точних наук спеціаліст) - населення Індії в скільки разів перевищує населення України???? А населення Індії в скільки разів перевищує населення США ??? Досить скоро зможете порівняльну статистику мати й про китайців (однак там партія здебільшого регулює кому повертатись, а кому працювати далі)...2007.03.08 | Englishman
Re: : Englishman
> Так,дякую, я інтересуюсь конкретною статистикою - який приблизно відсоток наукових Українців стає Професорами. Зауважу (зразу відчуваю що Ви не з точних наук спеціаліст) - населення Індії в скільки разів перевищує населення України????Zauvazhu, scho logichne myslennja u vas tochno ne duzhe rozvyneno. Po-pershe, my ne domovljalysja, chy treba definijuvaty slovo "chasto" v absolutnomu chy vidnosnomu znachenni, tomu vashi pretenziji do nadanogo mnoju prykladu ja vvazhaju ne duzhe dorechnymy.
Po-druge, schodo vidnosnyh kategorij. Ja mig by vas zapytaty pro te, jakyj vidsotok indijs'kogo naselennja maje vyschu osvitui, scho dozvoljaje jim jihaty za kordon na podalshe navchannja, ale bilsh pryncypovym je te, scho ja nide i ne kazav, scho maju statystyku stosovno togo, jakyj vidsotok ukrajinciv, scho otrymaly PhD v USA TA bazhaly tam zalyshytysja na vykladac'kij roboti, zmogly ce zrobyty. Natomist', same vy robyte kategorychnE tverdzhennja, scho Українцям(імігрантам) в США майже немає чим похвалитися, i chomus' vidmovljajetesja pidtverdzhuvaty ce faktamy, okrim posylannja na dosvid svojeji rodyny u Kanadi (!).
Prote pidozrjuju, scho v bud'-jakomu razi cej vidsotok ne duzhe malyj. Tut je informacija po vypusknykah odnijeji tilky programy z ekonomiky u Kyevo-Mogiljans'kyj akademiji, bagato z jakyh pojihalo do USA i potim pishlo na vykladac'ku robotu (dani je za dekilka rokiv):
http://www.eerc.kiev.ua/alumni/1999list.shtml
2007.03.08 | apolo
Re: : Englishman
простіше:cкільки в Штатах Українців (на Ph.D) у порывнянні з індійцями ... Не задумуючись про невисокий відсоток освіти в Індії - скажу: Індійців набагато-набагато більше (це здаэться країна трохи менша за Китай??).
Й після цього ви все ж бажаєте стверджувати, що все таки відсоток українців, які стають Професорами досить високий (незважаючи на те що їх значно-значно менше ніж індійців). Відповідаю Вам - цей відсоток максимум такий же як у індійців (й останнє навіть дуже малоймовірно).
Чому ж Ви критикуєте мою логіку? Скоріше Потім, приклад з Могилянкою не вдалий однозначно, бо Могилянка створена діаспорою (що ж ви хочете). Як, базуючись на Могилянці можна пробувати робити висновки ?
Ви кажете, я кого-сь повчаю - та ні пане, я просто розмірковую. стосовно ж необгрунтованих тверджень-я навів досить формально відомі загальні факти (без цифр).
Америка розвиває, здебільшого не те, що викладає Могилянка (бо технічний прогрес визначає зараз навіть політику (не кажучи вже про економіку)). Це ще підсилює мої аргументи про те, що Могилянка продукує просто мізерні відсотки у порівнянні з тим, яка кількість Ph.D. вакансій відкрита потенційно (та й навіть зайнята) українцями,
2007.03.08 | Englishman
Re: : Englishman
apolo пише:> простіше:
> cкільки в Штатах Українців (на Ph.D) у порывнянні з індійцями ... Не задумуючись про невисокий відсоток освіти в Індії - скажу: Індійців набагато-набагато більше (це здаэться країна трохи менша за Китай??).
> Й після цього ви все ж бажаєте стверджувати, що все таки відсоток українців, які стають Професорами досить високий (незважаючи на те що їх значно-значно менше ніж індійців). Відповідаю Вам - цей відсоток максимум такий же як у індійців (й останнє навіть дуже малоймовірно).
ni, ja prosto hochu skazaty, scho ti emigranty, jaki otrymujut' PhD osvitu u USA i bazhajut' tam zalyshytysja, mozhut' ce zrobyty bez osoblyvogo napruzhennja (bezvidnosno nacionalnosti). Prote, sprava ne v cjomu- vy znov vperto ne hochete nadaty bud'-jaku statystyku scho pokazuje, chy dijsno imigranty (ne tilky ukrajinci) nichogo ne mozhut' dosjagty v USA.
>
> Чому ж Ви критикуєте мою логіку? Скоріше Потім, приклад з Могилянкою не вдалий однозначно, бо Могилянка створена діаспорою (що ж ви хочете). Як, базуючись на Могилянці можна пробувати робити висновки ?
Nichogo podibnogo. Navit' jakby vona bula stvorena diasporoju, jak ce mozhe pojasnyty uspih vypusknyikiv cijeji programy?
>
> Ви кажете, я кого-сь повчаю - та ні пане, я просто розмірковую. стосовно ж необгрунтованих тверджень-я навів досить формально відомі загальні факти (без цифр).
Vy u svojih doslidzhennjah tezh opyrajetesja na "формально відомі загальні факти (без цифр)"? Do rechi, na kozhnyj "zagalnovidomyj" fakt mozhna znajty svij vidnosno nevelykyj zagal, bulo b bazhannja
2007.03.08 | apolo
Re: : Englishman
цифр на жаль не маю, однак вважаю все ж, що переконливих доказів про надуспіхи українців не надали мені й Ви. Ви крім того дещо перекручуєте мої трактування. Я не стверджував, що емігранти мало чого досягають, я стверджував, що % українців, що (вибачте) зачепилися за роботу в Університетах й стають потім Професорами досить скромний (можливо він такий же скромний і для індійців (але якщо це так - то це значний успіх українців)). Завдяки тому, що індійців дуже багато в Америці, їх тому в абсолютному вимірі може бути досить багато й як Професорів (хоча виграватимуть вони все з тим же відсотком, що й українці (і це було б дуже добре для українців якби так було)).... досить в значній мірі Професорів займають самі амнериканці, бо , особливо зараз (коли наявною є економічна криза в США)-це вже досить пристойна зарплата й робота ця не контрактна, а вже постійна...
2007.03.08 | Englishman
a ot i konkretna statystyka
1) 12% naselennja USA narodylysja za kordonom.2) Majzhe za vsima specialnostjamy, the foregners are CONSIDERABLY OVERREPRESENTED in the US universities relative to their share in the US population:
http://www.nsf.gov/statistics/seind04/c0/fig00-28.htm
(za tehnichnymy special'nostyamy jih dolja dohodyt' do 40 vidsotkiv).
Ce scho stosujet'sja vashogo tverdzhennja "Професорами Університетів емігранти "не дуже часто" стають (особливо у Північних Штатах США)"
Zaraz, schodo cjogo:
По суті Українцям (імігрантам) в США майже немає чим похвалитися
Ja ne znaju, chy je vidsotok ukrajinciv z vyschoju amerykanskoju osvitoju (same PhD miscevogo rozlyvu, a ne post-doc), scho zahotily ale ne otrymaly akademichnyh posad vidnosno (chogo?) velykym chy nevelykym. Ale zrozumijte, scho mojim pravom je stavyty podibni tverdzhennja pid sumniv, i zahystyty jih mozhete tilky vy, i ne za rahunok vidsutnosti chy najavnosti v mene jakojis' informacji. Des' na bazari vy dijsno mogly b skazaty: a nu dovedy, scho ja ne pravyj, chy navit' poslaty mene podali, ale jak naukovec', vy maly b nesty trohy bilshu vidpovidal'nist' za svoji slova.
2007.03.08 | apolo
Englishman
1) Я не наводив доведень, бо в т.ч. я не знав просто як і де їх знаходити. Я впевнений, що ніяких (абсолютно) грунтовних доведень не навели мені й Ви (лінки про успіх могилянців та останній = це (вибачте) зовсім не доведення). Це = що стосується доведень.2) Здається Ви не з природничих наук спеціаліст (типу фізика, математика...) й можливо за фахом повязані із знаннями про суспільство.. Якщо дуже великим є Ваш потяг довести успіхи українців-імігрантів в Штатах (чи Канаді)-це можна все ж зробити (навіть через Інтернет, якщо любязно спілкуватись (через Інтернет) з певними клерками Університетів (але треба перебрати всі Університети)). Звичайно, треба враховувати лише тих українців, хто прибув сюди з України на Ph.D. або Пост-Дока й став Професором (тільки таким повинен бути критерій). Можу лише сказати, що, якщо Ви звернетесь до канадської общини Українців, то Вам, скоріше за все, просто повинні ще й допомогти зібрати цей весь иатеріал по Канаді. В той же час, думаю, що в Америці Вам навряд чи допоможе збирати цей матеріал будь-хто(я хочу помилятисЯ, але навряд чи я помиляюсь у цьоиу питанні). На жаль, я особисто відчуваю, що результат досліджень не буде особливо "просунутим" (це буде досить ординарна статистика) (однак людині притаманно помилятися). Дуже можливим є те, що ця статистика виявиться сумнішою ніж така, що є для Індійців (але Індійці-це ж окрема статистика і, щоб порівнювати, то її знову таки треба збирати ретельно) (однак, знову таки людині притаманно помилятися).
3) Я -як технічний фізик-не виконаю цю роботу так,як ,наприклад, спеціаліст з наук про суспільство, тому я раджу це просто зробити тим, хто дуже бажає цього й більш близький до "суспільства" за фахом. Користь для України у проясненні цього питання звичайно є (наша дискусія дуже типова, і, як правило, вона приблизно так і проходить між іншими Українцями (здебільшого на пальцях)). Крім того, якщо будуть порівняння, то можна публікувати, закликати політичних діячів придивлятися до цих фактів й таке інше.
P.S. Дивно, що Ви закликаєте мене все обгрунтовувати (посилаючись на те, що я науковець)
2007.03.08 | Englishman
Re: Englishman
apolo пише:> 1) Я не наводив доведень, бо в т.ч. я не знав просто як і де їх знаходити. Я впевнений, що ніяких (абсолютно) грунтовних доведень не навели мені й Ви (лінки про успіх могилянців та останній = це (вибачте) зовсім не доведення). Це = що стосується доведень.
Статистика по непропорційно високій кількості іноземців на викладацькій роботі вам нічого не доводить?... Хм. Знаєте, це дійсно не рівень, я припиняю "дискусію".
2007.03.08 | apolo
Re: Englishman
вибачте, але йшлося про Українців й не просто викладачів а Професорів, їх % з усіх Українців, що мали PH.D. або Пост-Дока в Штатах.статистики , які ви підбираєте, просто валяються під ногами (однозначно)
2007.03.08 | Englishman
Re: Englishman
Мова йшла, зокрема, і про це"Крім того, здебільшого будь-який науковець в Канаді й в США намагається поступово знайти себе в компанії (залишивши Університет), бо Професорами Університетів емігранти "не дуже часто" стають (особливо у Північних Штатах США)."
2007.03.09 | apolo
Re: Englishman
ПЕРЕПРОШУЮ, МАВ НА УВАЗІ НАС (ТОБТО УКРАЇНЦІВ)...-ГОВОРЯЧИ ЩО ПРОФЕСОРАМИ ІМІГРАНТИ СТАЮТЬ НЕ ЧАСТО...Я ДУЖЕ ХОЧУ ПОМИЛЯТИСЯ, ОДНАК НАВІТЬ КАНАДА НЕ ДУЖЕ НАС В ЦЬОМУ ПИТАННІ ПРИВАБЛЮЄ (ХОЧА МОЖЕ СИТУАЦІЯ ЗМІНИТЬСЯ ПОСТУПОВО)...2007.03.08 | igorg
З усією повагою, але мова йшла про пристойний тимчасовий
заробіток у США для студентів на літніх канікулах. Наскільки я розумію, студент не мав і не має наміру покидати Україну. Навпаки, він веде мову про те, як молоді заробити трохи грошей для вирішення своїх українських молодіжних проблем в Україні. Щоб не залежати від різних дядьків. Здається це краще ніж за 10-20 грн стирчати годинами з дурними плакатамиПроблема ж в тому, що пересічному українському студентові знайти 2500$ для поїздки дуже і дуже важко. Нехай навіть він їх і поверне за два-три місяці. І друга проблема - мова. Тож ця програма для України потребує адаптації з урахуванням вказаних факторів.
Може автор допису обізветься?