03/14/2007 | Гедзь

Непрофесійна стаття з науки в УМ
http://umoloda.kiev.ua/number/876/203/31773/
Ну і НАНУ?

Західні експерти продовжують критично оцінювати українську науку

Відтоді, як журнал Nature — авторитетне у світі наукове видання — заявив, що «верхівка Академії наук має владу для контролю найважливіших аспектів наукового життя в Україні, а українська система науки — архаїчна й потребує негайного реформування», у НАНУ тривають жваві дискусії. Адже логічно, що після таких слів західних експертів українські вчені обурилися. І відгукнулися на ці «компліменти» порівняльним аналізом якості й кількості вітчизняного наукового продукту. Мораль таких, здебільшого безплідних, обговорень проста: головною проблемою української науки є конфлікт поколінь. Молодь уже може замінити старше покоління, а старші ще хочуть працювати. Хоча середній вік академіків-корифеїв НАНУ вже доволі солідний — 71 рік.
На сьогодні в структурі Національної академії наук України працює 174 науково-дослідних інститути та установи. При цьому, відповідно до статистичних даних організації Thomson Scientific (ISI), вчені НАНУ публікують приблизно 1500 наукових статей на рік — це третина від доробку одного лише британського Манчестерського університету. На думку опонентів академії, працівники НАНУ не зацікавлені у здійсненні незалежного оцінювання їхньої наукової діяльності. Більшості вчених в Україні немає чим хвалитися щодо цитування своїх робіт. Тому інформація про зацікавлення міжнародною науковою громадськістю працями українських науковців не береться до уваги ні при розподілі коштів на дослідження, ні при виборах до Національної академії наук.
Західні експерти вважають, що керівники НАНУ бояться конкуренції та втрати впливу. Так, спроба створити більш тісні зв'язки між Україною та західноєвропейськими установами шляхом приєднання України до GEANT — швидкісної європейської мережі передачі даних — була невдалою. Без ентузіазму користуються українські вчені і своїм правом одержувати кошти від Євросоюзу на дослідження: нині вони беруть участь лише в семи з тисяч (!) проектів, які фінансує ЄС.
Цікаво, що в дискусії «реформувати чи розформувати НАНУ» є розбіжності в поглядах не лише українських і західних експертів. Навіть серед наших учених немає згоди щодо того, чого ж вартий насправді вітчизняний науково-технічний потенціал. «Українські вчені справжньої науки не бачили. Тому оцінка роботи НАНУ тими, хто працює в Україні, й нашими співвітчизниками, які працюють за кордоном, різна. Навіть 10—15 відсотків тих науковців, які бували за кордоном, а нині працюють тут, вважають, що українську науку слід реформувати», — зазначив «УМ» співробітник Інституту фізики напівпровідників НАНУ Федір Васько.
Сьогодні як в Україні, так і за кордоном є багато охочих критикувати Академію наук. Проте держава зіграла не останню роль у тому, як виглядає ця структура. У 90-х роках грошей у науці не платили і всі більш-менш тямущі люди розбігалися. Тим же, хто залишався, вже було не до високоінтелектуальних мудрувань — більше турбували думки про хліб насущний. Представники академії тоді скаржилися, що їхні інститути перетворилися на вбогі соцзабези для вчених.
Протягом останніх років соціальний статус науковців, разом із зарплатою, трохи підвищився. Проте рівень технічного оснащення академічних установ залишається дуже далеким від цивілізованого. Це, зокрема, пов'язане з тим, що наукове обладнання практично не фінансується: оновлення можливе лише за допомогою надзвичайно лімітованих коштів іноземних грантів, які є ні чим іншим як благодійною допомогою.
Сучасна українська наука має потенціал у таких галузях, як матеріалознавство, енергетика, радіоастрономія, теоретична фізика та дослідження у галузі сільського господарства. І, на думку західних експертів, нашій державі варто зосередити свої ресурси в цих напрямах, а від інших, де українські вчені не можуть бути конкурентоспроможними, слід взагалі відмовитися.
Оксана ОСТАПЕНКО.

ДЕЯКІ КОМЕНТАРІ від Гедзя

Не було жодної реакції на статтю з NATURE з боку посадових осіб науки та освіти, не кажучи про вищих керівників держави (майже всі кандидати, доктора, професора на деякі члени державних та недержавних академій). Цей журнал – це ж не орган ЦК КПРС “Комуніст”. Й у одних й у других є більш цікаві та важливі речі.

Авторка оперує узагальненнями, які спотворюють наукову дійсність в очах пересічних читачів. Наприклад “українські вчені”, “молоді”, “старші”, “вчені НАНУ”.
Насправді, щось зрозуміти в українські науці та освіті можна лише враховуючи те, всі ці сукупності розділені на тих, хто може і працює як науковець, і тих, хто не може, давно не працює (іноді й ніколи не працював) як науковець, але керує й займає посади. Є ще й болото, яке в принципі спроможне працювати, але за наявних умов невимогливості йому краще імітувати наукову діяльність, підробляючи в інших установах.

Нажаль, переважна більшість тих, хто працює, самоусунулась від участі в реформуванні науки та освіти. Але ВСІ керівники єдиним фронтом виступають проти будь-яких, навіть поміркованих, але реальних реформ в науці. Типова українська ситуація.

Тому конфлікт в НАНУ -- конфлікт не поколінь, а між науковцями та імітаторами вкупі з рантьє та “менеджерами”.

Далі, не вказано, що 1500 статей – це статті в визнаних міжнародних наукових журналах. Якщо врахувати всі статті в Мурзилках на кшталт Трат-тянського Національного університету, то їхня кількість перевищить в сотні разів наведені цифри.

Не правда, що працівники НАНУ не зацікавлені в здійснення незалежно оцінювання (в статті пропущено ключове слово – РЕЗУЛЬТАТІВ) їхньої наукової діяльності. Незацікавлені ті, які не мають пристойних та визнаних науковим світом доробків. Правдою є те, що переважна більшість працівників не зацікавлена в .....

Перекручена думка професора Васька. Ну, не міг він сказати, що “навіть 10-15 % тих науковців, які бували за кордоном, а нині працюють тут, вважають, що українську науку слід реформувати”. Цей відсоток значне більшій.
В будь якому разі такі твердження потрібно підтверджувати соціологічними дослідженнями.

Не правда, що “сьогодні як в Україні, так і за її кордоном є багато охочих критикувати Академію наук”. Насправді, таких не більше декілька десятків. Іншім невдоволеним більш подобається прятати дулю в кишені. Знову типова українська ситуація.

Наприкінці цієї невдалої статті наводиться думка анонімних західних експертів щодо потенціалу української науки. Знову без будь яких посилань на проведені дослідження виокремлюються “перспективні” галузі. Дивно, але першою іде матеріалознавство, сукупність суто технічних дисциплін, якими в усьому світові опікуються не держава, а промисловість, тобто бізнес. Далі, ці “експерти” чомусь не побачили математику, хімію, біологію.

Як ці анонімні західні експерти, так й авторка не бачать головного – 1) в будь якій науковій галузі є достойні вчені, але не вони визначають наукову політику та погоду. 2) відсоток таких науковців не є однаковим для різних наукових галузей.

НАЖАЛЬ ЗАРАЗ ВІДСУТНІ ОБ’ЄКТИВНІ ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ УКРАЇНСЬКОЇ НАУКИ ТА ОСВІТИ, МІСТА ЇЇ РІЗНИХ ГАЛУЗЕЙ ТА ПРЕДСТАВНИКІВ В СВІТОВІЙ НАУЦІ. Маємо лише пихатих лауреатів різних там “ВЧЕНИХ РОКУ”.

Коли вже суспільні лідери зрозуміють, що науковців потрібно оцінювати не по віку, фаху, нагородам, преміям, академічним регаліям та посадах, а по визнаним всьому світові критеріям – по їхнім науковим доробкам. Цій доробок має приростати власної працею протягом всього наукового життя науковця.