01/05/2008 | Rudolf von Jhering, 1818-1892

Opus «Борьба за право», СПб, 1885 (!!!): Зверніть увагу ДЕ та КОЛИ був виданий переклад цієї книги. Чи існувала там Академія правових наук?
Коли ви щось подібне чули від наших довічних академічних стипендіатів?

“Хто не відчуває, що, коли найганебнейшим чином зневажається ногами його право, йдеться не тільки про об'єкт суперечки, а й про його особистість, хто в такому положенні не почуває морального спонукання до охорони свого права, — тому не можна допомогти, і мені зовсім не цікаво його переконувати … Для нього я не маю іншого слова, крім висловлювання, яке стало відомим з часів Канта: "хто робить себе черв'яком, той не повинний скаржитися, якщо його топчуть ногами" [Кант. Основи метафізики моральності]. В іншому місці Кант називає цей дозвіл іншим топтати ногами моє право "порушенням обов'язку людини відносно самої себе", і з "обов'язку перед людською гідністю в нас" виводить він правило: "не дозволяйте своє право безкарно зневажати ногами" [с.3–4]…
Мета права є мир, а засіб — боротьба. Поки на право будуть напади з боку неправа — а це буде триватися вічно — доти воно назавжди пов'язано з боротьбою. Життя права є боротьба — боротьба народів, урядів, станів, індивідів.
Усяке важливе правове положення натрапляє на положення протилежне й має спочатку його перемогти; кожне право, будь воно правом як цілого народу, так і одного індивіда, тільки тоді право, коли воно постійно готове до власної охорони. Право не є тільки логічне поняття, воно є живою життєвою силою. Тому вже з давніх часів правосуддя зображується з терезами в одній руці і мечем в іншій: терезами воно міряє право, мечем його охороняє. Меч без терезів показував би тільки голе насильство, терези без меча — повне безсилля права. Обоє ці елементи нерозривно пов'язані між собою, і тільки там буде панувати справжній правовий порядок, де сила справедливості, що керує мечем, розмірна спритності, з яким вона керує терезами. Право є безупинна робота, і при тому не тільки державної влади, але всього народу. Варто оглянути одним поглядом усю сукупність правового життя, щоб побачити, що вона представляє нам те ж видовище безустанної боротьби й діяльності всього народу, яке відкривається також в галузі економічного й духовного розвитку. Кожний індивід, якому хоч раз довелося відстоювати своє право, бере участь у цій загальнонаціональній роботі й вносить свою частку в справу здійснення правової ідеї на землі. Звичайно, це положення не усіх може стосуватися однаковою мірою. Без боротьби, зіткнень живуть і йдуть по прокладених шляхах права тисячі індивідів, і скажи ми їм, що право є боротьба, — вони б нас не зрозуміли, тому що знають право, тільки як стан миру й порядку. І з погляду свого власного досвіду вони також цілком праві, як правий той багатий спадкоємець, який, пожинаючи плоди чужої роботи, що дісталися йому, буде завзято заперечувати тезу, що власність є праця. Помилка міститься в тому, що обидві сторони в понятті як права, так і власності можуть у окремих випадках розходитися таким чином, що одному доля дарує мир і насолоду, а іншому — тільки працю і боротьбу” [с.13–14] …
“Слово "право" вживається, як відомо, у подвійному сенсі: в об'єк-тивному й у суб'єктивному. Право в об'єктивному сенсі — це сукупність правових норм, які охороняються державою, узаконений порядок життя; право в суб'єктивному сенсі — це конкретне застосування абстрактного правила до конкретного правоволодіння. В обох випадках право натрапляє на протидію, в обох випадках має воно її перемогти, тобто, інакше кажучи, воно має шляхом боротьби встановлювати й відстоювати своє існування” [с.15].
“Незаперечним, а тому таким, що не потребує дальших доказів є це положення щодо здійснення права державою: підтримка правового порядку державою є ні що інше, як безупинна боротьба проти беззаконня, що йому протистоїть” [с.16].
“Усі великі надбання, які сталися в історії права, як знищення рабства, кріпацтва, свобода поземельної власності, промислу, совісті і т. ін. — усі вони дісталися тільки шляхом завзятої боротьби, що тривала протягом цілих сторіч; нерідко цілі потоки крові й завжди зруйноване право показують той шлях, по якому йшло нове право. Тому що право є "Сатурн, що пожирає своїх власних дітей", право тільки тим і понов-ляється, що воно саме знищує своє минуле” [с.16].
“Щира правда, що це цілком романтичне уявлення, яке спирається на помилкову ідеалізацію минулого, неначебто право, подібно рослині в полі, виникає безболісно, спокійно, бездіяльно. Сувора дійсність учить нас зовсім протилежному” [с.21].
“Опір проти злоякісного неправа, яке обмежує саму особистість, тобто правопорушення, що способом дії несе неповагу до особистості й наносить біль — опір такому неправу є обов'язком. Він є обов'язком правомочного стосовно самого себе, бо право — це заповідь моральної поваги до себе, обов'язок перед громадою, тому що доконечно необхідно, щоб право перемагало.
Боротьба за право є обов'язком правомочного перед самім собою” [с.27–28].
“Сила, з якою правове почуття виступає проти правопорушення, є пробний камінь його здорового стану … Чутливість, тобто здатність сприймати біль від правопорушення і дійова сила, тобто мужність і рішучість в охороні права — суть, по моєму, двох найважливіших критеріїв нормального стану правового почуття” [с.45–46].
“Напруга правового почуття неоднакова в різних індивідах; вона зменшується чи збільшується залежно від того, наскільки високо ці-нують відомі індивіди, стани чи народ значення права, як умови мо-рального життя, причому не тільки права, у цілому, але й окремих правових інститутів … Друга ознака правового почуття, сила дії — є особливістю характеру; поведінка людини чи народу при правопорушенні є ліпший пробний камінь його характеру. Якщо ми будемо розуміти під словом характер цілковито спрямовану на себе особистість, що обгороджується від світу, то нам не треба кращого способу довести цю властивість, як посилання на те, що сваволя разом із правом торкається й особистості” [с.46–47].
“Якою б різною не була та міра цінності, котрою міряють предмети багаті й бідні, вона ... не має значення при правопорушенні, тому що тут йдеться не про матеріальну вартість речі, а про ідеальну цінність права, про енергію правового почуття стосовно власності, й важливим є не те, як ставляться до майна, а те, як ставляться до правового почуття. Кращий доказ цьому надає нам англійський народ: його ба-гатство не нанесло ніякого збитку його правовому почуттю. Нам часто на континенті випадає спостерігати, з якою енергією висловлюється воно навіть у простих майнових питаннях у типового подорожнього англійця. Він з такою твердістю вступає в боротьбу з хазяїном готелю чи візником при першій ж спробі з їх боку його надути, що можна подумати, що він захищає все право старої Англії: він готовий ліпше у разі потреби відкласти свій від'їзд, прождати кілька днів і витратити вдесятеро більш спірної суми. Народ сміється, не розуміючи його, — але краще було б, якби він зрозумів. Тому що в декількох гульденах, що ця людина захищає, полягає дійсно вся стара Англія: дома його б усякий зрозумів і не так легко наважився б з ним зв'язатися. Тепер я поставлю в ті ж самі умови австрійця, однакового з ним становища й однакового стану. Якщо я можу вірити своєму власному досвіду, то я мушу сказати, що навряд чи десять відсотків зроблять так, як англієць. Інші ж побояться неприємностей, суперечки, скандалу, можливості пересудів, яких нічого боятися в Англії англійцю, — коротше кажучи, вони заплатять. Але в гульдені, що захищає англієць і платить ав-стрієць, лежить набагато більш, ніж думають. Між ними лежить прірва, що відокремлює Англію від Австрії, лежать сторіччя їхнього різного політичного розвитку й їхнього соціального життя [автор має на увазі ситуацію в другій третині XIX століття]” [с.48–49].

Шановні!
Є потреба пояснювати для кого й в зв’язку з чим викладені ці істини (азбучні для обізнаної в праві людини), які, на превеликий жаль, є таємницею за сьома печатками для не фахівців з права?
Під фахівцями маються на увазі справжні фахівці з права, а не ті, які видають себе за таких, посилаючись на свої знання, регалії та посади. А що казати про інших громадян, які про право нічого не знають та не бажають знати, але намагаються висловлюватися з правових питань.