Ч.VI Реф. НАНУ: Завгосп то така людина....
02/27/2008 | Eod
Ч. VI Реформування НАНУ:
ЯК АКАДЕМІЧНІ СІРОМАХИ НЕ ЗУСТРІЛИСЯ З ЮЩЕНКОМ, УТІМ…:
«ЗАВГОСП ТО ТАКА ЛЮДИНА…. ЩЕ З РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ»
(ТИМ ПАЧЕ З РЕГАЛІЯМИ ДОКТОРА НАУК,
ХВАТКОЮ НУВОРІША, МОЖЛИВОСТЯМИ ПРЕЗИДЕНТА…)
І вашим, і нашим…
Приказка
Валерку боятися – в ліс не ходити...
Академічний інваріант-стимул відомого прислів’я про вовка
…Відразу внесемо одну суттєву заувагу: наша позиція аж ніяк не обумовлена політичним замовленням, а є радше соціальним запитом, продиктованим гіркою повсякденністю, так би мовити бомжуватого життя науковця, що не доріс навіть до становища «ліміти».
Учора, 25. 02. 2008 р., очікували приїзд Президента України на зустріч з освітянами до Національного університету «Києво-Могилянська академія», на сьогодні очікувався (до певної міри) такий візит на сесію загальних зборів секції суспільних і гуманітарних наук Національної академії наук України. Природно, вирішили скористатися такою слушною нагодою, щоби прилюдно зачитати звернення до гаранта прав і свобод громадян нашої країни – Віктора Андрійовича Ющенко (додається); цей лист базується на вимогах-пропозиціях, висловлених у Зверненні до президента НАН України Б. Патона.
Уже пізно ввечері, зібравши деякі такі собі розвідувальні данні, стало відомо, – приїзд гаранта на таке поважне зібрання, на жаль, не відбудеться. Однак, як говорили ще древні – «без надії, сподівались…». Утім, навіть президента НАН України теж не було, вже згодом довідалися – відрядження до Москви тому завадило.
Тематика вказаної сесії була заявлена вельми актуальною: «Виклики сучасності і український проект ХХІ століття», та й виступи переважної більшості вчених відрізнялися критичною налаштованістю, бажанням донести до владних структур проблеми – фактори-ризики, з котрими довелося зіткнутися країні. Можна лише вітати те, що вчені відверто говорили про необхідність врахування так званого антропогенного фактору, потребу власної перебудови ЛЮДИНИ – своєрідне моральне переродження кожного члена суспільства. Водночас для нас стали злободенними тези про те, що для повноцінного функціонування держави, є вкрай потрібним моніторинг внутрішніх чинників-ризиків. У ракурсі зазначених аспектів особливо щиро й відверто прозвучали доповіді Бориса Олійника, Елли Лібанової, такими що до їх риторики варто дослухатися – Миколи Жулинського, Володимира Литвина, Ганни Скрипник. Проте, багато з науковців, котрим показували програму й вони вчитувалися в загальну проблематику, рішуче заявляли: «Що тут говорити – тут діяти треба, й то негайно»…
От ми й намагалися діяти. Уже під час виступу першого доповідача, після запрошення головуючого на зібранні віце-президента НАН України, голови секції суспільних і гуманітарних наук НАН України академіка В. Литвина з приводу того, щоби подавати пропозиції до Президії, – письмово внесли оферту публічно зачитати звернення науковців на ім’я В. Ющенка. При цьому наголосили, що подібні листи публічно оприлюднені та ведеться подальший збір підписів на ім’я прем’єр-міністра України Ю. Тимошенко та членів уряду, президента НАН України Б. Патона. Ми чинно (щоправда, з неабиякою користю для власної ерудиції) і водночас пильно дослухалися до слів кожного промовця. Приміром, Г. Скрипник артикулювала нашу повсякденну аксіому: «Влада, на жаль, дистанціюється від гострих внутрішніх проблем», можновладці не бажають їх помічати… Чим ближче було до завершення, тим глибше задумувалися і перемовлялися поміж себе: як можна потрактувати слова Олега Білоруса про необхідність диктатури права в прикладенні до академічних реалій. Однак повністю довірилися спікерському досвіду головуючого. І либонь наші пізнання в правовій сфері не були достатніми і не відповідали вимогам регламенту зібрань з виробленою програмою. Чомусь гадали, що пропозиції, котрі поступають до Президії, зачитуються до виголошення підсумкової доповіді та офіційного оприлюднення проекту резолюції. А виявилося, що вже геть в самісінькому кінці головуючий зачитав надіслану нами пропозицію. І запропонував такий варіант розв’язання проблеми: все вирішується в робочому порядку під час наступної зустрічі. На що, наш представник наголосив на необхідності дотримання підходу відкритості й публічності. На запит з залу про що власне йде мова, головуючий відповів: це – болюча й гостра проблема житла для науковців. Також В. Литвин сказав, що звернення науковців буде доведено до відома президента (в контексті йшлося саме про Президента). Либонь таку справді гостру проблему годилося б належним чином зафіксувати протокольно, внести як одну з практичних пропозицій цього поважного академічного зібрання. Проте, ще раз зізнаємось: з процедурними питаннями регламенту недостатньо обізнані.
А тому наші гадки-міркування залишаються лише ідеями. Наслухавшись таких палких теоретичних закликів щодо необхідності перебудови власного духу, підвищення моральності, творення ДЕРЖАВИ (як абсолютно вірно було констатовано в підсумковій доповіді – її у нас не має), чомусь вирішили, що можна практично і вже зараз довести рішимість інтелігенції якось вплинути на реалії. Задля чого оту саму перебудову розпочати з внутрішньої переоцінки системи НАН України. І, нами вже під час першої, хоча й нетривалої зустрічі, відразу був поставлений акцент: нас хвилює проблема абсолютної правової незахищеності науковців в соціальній сфері. А то є певною підміною понять і звучить однобічно, коли проблема оголошується як потреба житла. Оприлюднена в такому ракурсі, вона може видатися тим, хто не відає реалій, що науковці вимагають шикарних комфортабельних хоромів (ні, ляповата дорога ліпнина президіальних коридорів нам не до вподоби…).
Утім, повернемося до хронології викладу подій. В. Литвин запросив нас зустрітися о 15. 30 там, де ми вже зустрічалися – в кабінеті віце-президента НАН України. Дочекавшись призначеної години, увійшли до передпокою – приймальні, де нас знову привітно зустріли охоронці, запропонувавши роздягтися тут. А от пані секретареві ми либонь дошкуляємо відвідинами: її закид, що потрібно роздягатися в гардеробі – виконали з піонерською готовністю. При цьому навіть не стали пояснювати: коли проходили по першому поверху, на той момент ніхто не сидів у гардеробі; та й тепер залишили речі самостійно – головне виконати всі приписи клерків… Виявляється першого разу ми не заходили, а заскочили… гм… але ж нас запросив і завів особисто господар кабінету… Прикметно, що навіть в таких ситуативних колізіях, коли шеф явно задає толерантний тон поведінки, підручні клерки намагаються ще бодай трішки проявити свою всесильність. На такому зовсім незначному епізоді, якби він був спорадичним й індивідуальним, не варто було б акцентувати увагу. Однак перед нами зринув ще один прояв бюрократичної СИСТЕМИ, коли клерки намагаються встановлювати надумані еталони-тинети; а як тут не пригадати панянку-маршала…(Див. Ч. ІІ).
Сфокусуємо увагу читача на головному: що відбулося під час перемовин. Нас вислухали, і слухали досить довго, не дивлячись на забігання («скок-по-скок») до кабінету пані-секретаря. Розмова протікала у відвертому річищі, з особливим посиленням думки – на рівні відомства керуючого справами відбувається повсякчасне цинічне попрання елементарних прав науковців. Ми від самого початку наголосили на тому, що йдеться передусім про наш правовий захист, дотримання норм чинного законодавства.
Якщо випускників очних аспірантур керівники установ працевлаштовували в підпорядкованих їм інституціях, публічно оголошуючи умови – З НАДАННЯМ ЖИТЛА, натомість від керуючого справами поверталися посвідчення молодого спеціаліста зі звичайнісінькими прочерками. Коли на позитивні запити віце-президентів, з проханням переоформити ці посвідчення, згідно з рішенням Комісії інститутів, відбувалося: повне ігнорування, інваріантні усні одповідки, а письмово – жодної відповіді. Природно, виникає запитання: як науковцям це розцінювати. Нами були викладені всі реалії сьогодення, включаючи непрозорість розподілу так званого службового житла та невиробленість критеріїв оцінки праці науковця, за яким воно надається.
Тішить, що з вуст віце-президента НАН України прозвучало: чому Ви погоджувалися з рішенням відомства керуючого справами – мається на увазі неналежне оформлення посвідчень молодого спеціаліста. В. Литвин навіть сказав, що за кожним таким папірцем стоїть людина зі своєю долею. Як же це ми погоджувалися?! Коли щойно було розказано, як не отримали поки що жодної письмової відповіді. Дивно інше – що керівники установ, де відбулися такі випадки, і котрі публічно оголосили про розподіл на роботу з наданням житла, самостійно не об’єдналися і не поспитали про це у керуючого справами. Пояснимо ще раз – ота сакральна фраза «надання житла» означає не що інше як право на койко-місце в гуртожитках НАН України (див. попередні частини). В. Литвин запитав скільки це нас таких, на що відповіли – випускники очних аспірантур, починаючи з 2003 р. Відтак логічно намагалися довести думку: в проект постанови Кабміну передусім потрібно закласти механізм правового захисту та регулювання відносин між «науковцями – НАН України – державою». Однак, що ж повинна заносити чи розкривати НАН України в офіційних постановах, коли такими положеннями вона визнає: з боку НАН України відбувається незаконне порушення прав громадян. Природно, що в такому вияві постанова продовжуватиме традицію кулуарно-чиновницьких ігрищ. Інакше кажучи, НАН України долучається до творення запропонованої урядом піар-міфологеми з соціальної тематики; або ж – рядові громадяни, керуючись здоровим глуздом, мають право розцінювати подібні заявки з боку НАН України як подання на офіційний хабар від владних структур, що його буде розподілено поміж «своїх».
Окрім того, нами було висловлено й інші пропозиції та міркування з приводу функціонування чиновницького апарату Президії НАН України (див. попередні частини). Водночас були висловлені тривожні думки про падіння престижу науки в цілому, про самозгубність НАН України.
Позиція віце-президента НАН України полягає в наступному:
- писати листи, як-то інші віце-президенти, щодо належного оформлення статусу молодого спеціаліста він не береться (хоча ніхто цього не просив, враховуючи абсолютну абсурдність такого кроку – все замкнеться на ВСЕСИЛЬНОМУ ВІДОМСТВІ КЕРУЮЧОГО СПРАВАМИ; просто шкода витрачати паперу, часу, клопотів);
- спілкуватися з відомством керуючого справами не буде, оскільки воно напряму підпорядковується президенту НАН України Б. Патону;
- В. Литвин повідомить про ситуацію Б. Патона, після повернення того з відрядження. Передасть йому наш лист з підписами та скаже, що ми наполягаємо на зустрічі. Ми висловили думку про те, що доцільно провести зустріч з Б. Патоном у присутності керуючого справами. Адже для президента наші слова можуть прозвучати як одкровення (пригадаймо як це було з академіком В. Походенком), тоді він захоче вислухати й В. Арсенюка. Нема жодної гарантії, що пан керуючий справами поза нашими спинами не почне розповідати чергові казочки;
- Перенаправити звернення до Президента України В. Литвин не береться, оскільки в такому разі він виступатиме як віце-президент НАН України. І природно, в гаранта прав і свобод громадян нашої країни виникне питання: чому ж в академії самі не впоралися з такою проблемою.
Отже, в найближчі дні ми повинні В. Литвину передати звернення на ім’я президента НАН України Б. Патона.
Либонь вдумливому та спостережливому читачеві вже і так все зрозуміло, лише уважно стежачи за перебігом подій та тією чи іншою розстановкою акцентів. Дозволимо собі ще сказати таке: в черговий раз отримали підтвердження ВСЕСИЛЬНОСТІ ТА ВСЕМОГУТНОСТІ ВІДОМСТВА КЕРУЮЧОГО СПРАВАМИ… такої собі НАНУ в НАН України (прямо, як славнозвісне «НИИЧАВО» з твору братів Стругацьких «Понеділок починається в суботу»). І якщо на президіальних зібраннях вельми поважні академіки переймаються лише науковими проблемами, то задля чого державі та й самій НАН України плекати такого монстра, як відомство керуючого справами. Доцільніше було б кошти передати у пряме розпорядження академічних інститутів, а шановну Президію залишити як почесне зібрання люб'язних академіків.
Хоча з паном керуючим далебі в черговий раз вийде так: «Світ ловив мене, та не впіймав…» (усвідомлюємо акомодаційну недолугість порівняння, за що і просимо вибачення у шанувальників українського філософа-класика). Як на нашу думку, В. Арсенюку вартувало б дослухатися до слів соціолога Миколи Шульги про зростання проценту «внутрішніх пролетарів» і про те, що 67 відсотків населення світле майбутнє бачать як – БЕЗПЕРСПЕКТИВНІСТЬ…
P. S. 1) На разі не можемо ані підтвердити, ані спростувати твердження від 2006-12-07 за № 21 від «Ежен Потьє». Адже й самі вважаємо за недоцільне безпосереднє спілкування з паном керуючим.
2) Не відаємо й того, методи якої педагогіки будуть застосовані задля виховання молодого покоління науковців – репресивної чи толерантної. Василь Кремінь повсякчас закликав і наголошував, що просто таки настав час педагогіки толерантної.
ДОДАТОК
ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ
ВІКТОРУ АНДРІЙОВИЧУ ЮЩЕНКУ
Від науковців,
згідно з переліком нижче
ЗВЕРНЕННЯ
ВЕЛЬМИШАНОВНИЙ ВІКТОРЕ АНДРІЙОВИЧУ!
31 січня 2008 року під час розширеного засідання Бюро Президії НАН України за участю Прем’єр-міністра України та представників Уряду з питання «Про найважливіші напрями наукових досліджень і розробок» Ю.В. Тимошенко заявила, що «Уряд готовий розглянути всі конструктивні пропозиції щодо залучення та закріплення в науковій сфері талановитої молоді». Нам стало відомо, що зараз науково-виробничим відділом Президії НАН України підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Переліку заходів, спрямованих на підвищення престижу наукової праці, державну підтримку талановитої молоді, заохочення її до наукових досліджень».
Усвідомлюючи складність ситуації та маючи на меті виробити комплекс практичних заходів щодо її покращення, ми, представники Асоціації науковців, звертаємося до Вас як гаранта прав і свобод громадян України. З подібними листами, де враховано досвід та напрацювання рад гуртожитків НАН України, ми публічно звернулися до уряду, президента НАН України Б. Патона та оприлюднили накопичені проблеми на різноманітних Інтернет-сайтах.
Не претендуючи на вичерпність, вважаємо за необхідне окреслити коло проблем, які, на нашу думку, є вкрай важливими для покращення системи організації наукової сфери та залучення талановитої молоді:
1. Будь-які способи розв’язання житлових проблем науковців вимагають створення прозорої системи всебічного інформування про список осіб, які потребують покращення житлово-побутових умов, наукові здобутки цих осіб та ухвалені рішення, що має бути представлено у відкритому доступі на спеціально створеному веб-сайті в Інтернеті. Крім того, має бути втілена система оцінювання якості наукової діяльності науковців з урахуванням наукової цінності публікацій та їх цитувань в науковому середовищі (здебільшого якраз такий критерій придатний для природничих та технічних наук), на основі якої прийматимуться рішення про можливості надання житла у відповідності до різних житлових програм. Вважаємо, що просте розширення фонду для вирішення соціальних проблем науковців без створення прозорої системи боротьби з корупцією у цій сфері не приведе до вирішення задекларованих проблем. Саме тому для уникнення можливих зловживань у майбутньому необхідне оприлюднення списків осіб, котрі отримали житло за різними програмами, починаючи з 2003 р. з викладенням підстав, на основі яких було здійснено розподіл;
2. Нагальним є здійснення окремого моніторингу щодо ситуації з потребою житла та соціально-правового забезпечення для різновікових категорій науковців, які мешкають в гуртожитках НАН України. На підставі його результатів має бути ухвалена окрема програма для науковців старшого віку (більше 35 років) з урахуванням критеріїв, означених в п. 1.
3. Потрібно інтенсифікувати побудову нових сучасних комплексів гуртожитків й комплексів соціального житла суто для науковців. На даний момент часткове розв’язання житлових проблем науковців, які мешкають у гуртожитках НАН України, можливе за рахунок відселення осіб, які у великій кількості на підставі виданих ордерів проживають в гуртожитках і не мають відношення до Академії наук (військові, працівники прокуратури, суду, СБУ, міліції; розв’язати проблему поселення студентів комерційних ВУЗ’ів, створених при НАН України, не за рахунок науковців; тощо). Нові гуртожитки мають будуватися з таким розрахунком, аби надавати можливість кандидатам і докторам наук проживати в окремих помешканнях, а аспірантам та науковцям без наукового ступеня слід передбачити внутрішню норму НАН України в 9 м2 на особу на відміну від існуючої нині норми – 6 м2;
4.1. Відновлення порушеного законного права для постійних працівників (випускників очних аспірантур при Інститутах НАН України), які проживають у гуртожитках НАН України, щодо безстрокових ордерів (на час роботи в установі НАН України без вказування терміну проживання) та безстрокових реєстрацій (замість однорічних);
4.2. Відновлення порушеного з 2003 р. законного права випускників очних аспірантур щодо отримання та офіційного підтвердження належного статусу молодого спеціаліста (стосується всіх науковців, котрих з 2003 р. його безпідставно позбавили);
5. Для розв’язання проблем з реєстрацією осіб, які проживають у гуртожитках та не працюють в установах НАН України, вважаємо за необхідне запровадження системи укладання тристоронніх угод за участю науковця, адміністрації установи, де він працює та ДЖКП НАН України.
У зв’язку з викладеним вище, просимо Вас, вельмишановний Вікторе Андрійовичу, сприяти (окрім вже сказаного):
1) включенню до порядку денного докладного розгляду окреслених проблем на найближчому засіданні уряду;
2) з урахуванням всебічного й незалежного вивчення ситуації переробити проект згаданої вище постанови (проект постанови додається);
3) виробленню розгорнутої житлової програми для науковців НАН України.
Вважаємо, що існуюче на сьогодні замовчування критичної ситуації стосовно житлово-побутових умов та правового захисту науковців веде до подальшого падіння престижності статусу науковців зокрема та НАН України загалом, що рано чи пізно викличе соціальний вибух.
Ми готові долучитися до розробки комплексної програми вирішення соціальних проблем науковців та підвищення ефективності діяльності НАН України.
З повагою,
ЯК АКАДЕМІЧНІ СІРОМАХИ НЕ ЗУСТРІЛИСЯ З ЮЩЕНКОМ, УТІМ…:
«ЗАВГОСП ТО ТАКА ЛЮДИНА…. ЩЕ З РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ»
(ТИМ ПАЧЕ З РЕГАЛІЯМИ ДОКТОРА НАУК,
ХВАТКОЮ НУВОРІША, МОЖЛИВОСТЯМИ ПРЕЗИДЕНТА…)
І вашим, і нашим…
Приказка
Валерку боятися – в ліс не ходити...
Академічний інваріант-стимул відомого прислів’я про вовка
…Відразу внесемо одну суттєву заувагу: наша позиція аж ніяк не обумовлена політичним замовленням, а є радше соціальним запитом, продиктованим гіркою повсякденністю, так би мовити бомжуватого життя науковця, що не доріс навіть до становища «ліміти».
Учора, 25. 02. 2008 р., очікували приїзд Президента України на зустріч з освітянами до Національного університету «Києво-Могилянська академія», на сьогодні очікувався (до певної міри) такий візит на сесію загальних зборів секції суспільних і гуманітарних наук Національної академії наук України. Природно, вирішили скористатися такою слушною нагодою, щоби прилюдно зачитати звернення до гаранта прав і свобод громадян нашої країни – Віктора Андрійовича Ющенко (додається); цей лист базується на вимогах-пропозиціях, висловлених у Зверненні до президента НАН України Б. Патона.
Уже пізно ввечері, зібравши деякі такі собі розвідувальні данні, стало відомо, – приїзд гаранта на таке поважне зібрання, на жаль, не відбудеться. Однак, як говорили ще древні – «без надії, сподівались…». Утім, навіть президента НАН України теж не було, вже згодом довідалися – відрядження до Москви тому завадило.
Тематика вказаної сесії була заявлена вельми актуальною: «Виклики сучасності і український проект ХХІ століття», та й виступи переважної більшості вчених відрізнялися критичною налаштованістю, бажанням донести до владних структур проблеми – фактори-ризики, з котрими довелося зіткнутися країні. Можна лише вітати те, що вчені відверто говорили про необхідність врахування так званого антропогенного фактору, потребу власної перебудови ЛЮДИНИ – своєрідне моральне переродження кожного члена суспільства. Водночас для нас стали злободенними тези про те, що для повноцінного функціонування держави, є вкрай потрібним моніторинг внутрішніх чинників-ризиків. У ракурсі зазначених аспектів особливо щиро й відверто прозвучали доповіді Бориса Олійника, Елли Лібанової, такими що до їх риторики варто дослухатися – Миколи Жулинського, Володимира Литвина, Ганни Скрипник. Проте, багато з науковців, котрим показували програму й вони вчитувалися в загальну проблематику, рішуче заявляли: «Що тут говорити – тут діяти треба, й то негайно»…
От ми й намагалися діяти. Уже під час виступу першого доповідача, після запрошення головуючого на зібранні віце-президента НАН України, голови секції суспільних і гуманітарних наук НАН України академіка В. Литвина з приводу того, щоби подавати пропозиції до Президії, – письмово внесли оферту публічно зачитати звернення науковців на ім’я В. Ющенка. При цьому наголосили, що подібні листи публічно оприлюднені та ведеться подальший збір підписів на ім’я прем’єр-міністра України Ю. Тимошенко та членів уряду, президента НАН України Б. Патона. Ми чинно (щоправда, з неабиякою користю для власної ерудиції) і водночас пильно дослухалися до слів кожного промовця. Приміром, Г. Скрипник артикулювала нашу повсякденну аксіому: «Влада, на жаль, дистанціюється від гострих внутрішніх проблем», можновладці не бажають їх помічати… Чим ближче було до завершення, тим глибше задумувалися і перемовлялися поміж себе: як можна потрактувати слова Олега Білоруса про необхідність диктатури права в прикладенні до академічних реалій. Однак повністю довірилися спікерському досвіду головуючого. І либонь наші пізнання в правовій сфері не були достатніми і не відповідали вимогам регламенту зібрань з виробленою програмою. Чомусь гадали, що пропозиції, котрі поступають до Президії, зачитуються до виголошення підсумкової доповіді та офіційного оприлюднення проекту резолюції. А виявилося, що вже геть в самісінькому кінці головуючий зачитав надіслану нами пропозицію. І запропонував такий варіант розв’язання проблеми: все вирішується в робочому порядку під час наступної зустрічі. На що, наш представник наголосив на необхідності дотримання підходу відкритості й публічності. На запит з залу про що власне йде мова, головуючий відповів: це – болюча й гостра проблема житла для науковців. Також В. Литвин сказав, що звернення науковців буде доведено до відома президента (в контексті йшлося саме про Президента). Либонь таку справді гостру проблему годилося б належним чином зафіксувати протокольно, внести як одну з практичних пропозицій цього поважного академічного зібрання. Проте, ще раз зізнаємось: з процедурними питаннями регламенту недостатньо обізнані.
А тому наші гадки-міркування залишаються лише ідеями. Наслухавшись таких палких теоретичних закликів щодо необхідності перебудови власного духу, підвищення моральності, творення ДЕРЖАВИ (як абсолютно вірно було констатовано в підсумковій доповіді – її у нас не має), чомусь вирішили, що можна практично і вже зараз довести рішимість інтелігенції якось вплинути на реалії. Задля чого оту саму перебудову розпочати з внутрішньої переоцінки системи НАН України. І, нами вже під час першої, хоча й нетривалої зустрічі, відразу був поставлений акцент: нас хвилює проблема абсолютної правової незахищеності науковців в соціальній сфері. А то є певною підміною понять і звучить однобічно, коли проблема оголошується як потреба житла. Оприлюднена в такому ракурсі, вона може видатися тим, хто не відає реалій, що науковці вимагають шикарних комфортабельних хоромів (ні, ляповата дорога ліпнина президіальних коридорів нам не до вподоби…).
Утім, повернемося до хронології викладу подій. В. Литвин запросив нас зустрітися о 15. 30 там, де ми вже зустрічалися – в кабінеті віце-президента НАН України. Дочекавшись призначеної години, увійшли до передпокою – приймальні, де нас знову привітно зустріли охоронці, запропонувавши роздягтися тут. А от пані секретареві ми либонь дошкуляємо відвідинами: її закид, що потрібно роздягатися в гардеробі – виконали з піонерською готовністю. При цьому навіть не стали пояснювати: коли проходили по першому поверху, на той момент ніхто не сидів у гардеробі; та й тепер залишили речі самостійно – головне виконати всі приписи клерків… Виявляється першого разу ми не заходили, а заскочили… гм… але ж нас запросив і завів особисто господар кабінету… Прикметно, що навіть в таких ситуативних колізіях, коли шеф явно задає толерантний тон поведінки, підручні клерки намагаються ще бодай трішки проявити свою всесильність. На такому зовсім незначному епізоді, якби він був спорадичним й індивідуальним, не варто було б акцентувати увагу. Однак перед нами зринув ще один прояв бюрократичної СИСТЕМИ, коли клерки намагаються встановлювати надумані еталони-тинети; а як тут не пригадати панянку-маршала…(Див. Ч. ІІ).
Сфокусуємо увагу читача на головному: що відбулося під час перемовин. Нас вислухали, і слухали досить довго, не дивлячись на забігання («скок-по-скок») до кабінету пані-секретаря. Розмова протікала у відвертому річищі, з особливим посиленням думки – на рівні відомства керуючого справами відбувається повсякчасне цинічне попрання елементарних прав науковців. Ми від самого початку наголосили на тому, що йдеться передусім про наш правовий захист, дотримання норм чинного законодавства.
Якщо випускників очних аспірантур керівники установ працевлаштовували в підпорядкованих їм інституціях, публічно оголошуючи умови – З НАДАННЯМ ЖИТЛА, натомість від керуючого справами поверталися посвідчення молодого спеціаліста зі звичайнісінькими прочерками. Коли на позитивні запити віце-президентів, з проханням переоформити ці посвідчення, згідно з рішенням Комісії інститутів, відбувалося: повне ігнорування, інваріантні усні одповідки, а письмово – жодної відповіді. Природно, виникає запитання: як науковцям це розцінювати. Нами були викладені всі реалії сьогодення, включаючи непрозорість розподілу так званого службового житла та невиробленість критеріїв оцінки праці науковця, за яким воно надається.
Тішить, що з вуст віце-президента НАН України прозвучало: чому Ви погоджувалися з рішенням відомства керуючого справами – мається на увазі неналежне оформлення посвідчень молодого спеціаліста. В. Литвин навіть сказав, що за кожним таким папірцем стоїть людина зі своєю долею. Як же це ми погоджувалися?! Коли щойно було розказано, як не отримали поки що жодної письмової відповіді. Дивно інше – що керівники установ, де відбулися такі випадки, і котрі публічно оголосили про розподіл на роботу з наданням житла, самостійно не об’єдналися і не поспитали про це у керуючого справами. Пояснимо ще раз – ота сакральна фраза «надання житла» означає не що інше як право на койко-місце в гуртожитках НАН України (див. попередні частини). В. Литвин запитав скільки це нас таких, на що відповіли – випускники очних аспірантур, починаючи з 2003 р. Відтак логічно намагалися довести думку: в проект постанови Кабміну передусім потрібно закласти механізм правового захисту та регулювання відносин між «науковцями – НАН України – державою». Однак, що ж повинна заносити чи розкривати НАН України в офіційних постановах, коли такими положеннями вона визнає: з боку НАН України відбувається незаконне порушення прав громадян. Природно, що в такому вияві постанова продовжуватиме традицію кулуарно-чиновницьких ігрищ. Інакше кажучи, НАН України долучається до творення запропонованої урядом піар-міфологеми з соціальної тематики; або ж – рядові громадяни, керуючись здоровим глуздом, мають право розцінювати подібні заявки з боку НАН України як подання на офіційний хабар від владних структур, що його буде розподілено поміж «своїх».
Окрім того, нами було висловлено й інші пропозиції та міркування з приводу функціонування чиновницького апарату Президії НАН України (див. попередні частини). Водночас були висловлені тривожні думки про падіння престижу науки в цілому, про самозгубність НАН України.
Позиція віце-президента НАН України полягає в наступному:
- писати листи, як-то інші віце-президенти, щодо належного оформлення статусу молодого спеціаліста він не береться (хоча ніхто цього не просив, враховуючи абсолютну абсурдність такого кроку – все замкнеться на ВСЕСИЛЬНОМУ ВІДОМСТВІ КЕРУЮЧОГО СПРАВАМИ; просто шкода витрачати паперу, часу, клопотів);
- спілкуватися з відомством керуючого справами не буде, оскільки воно напряму підпорядковується президенту НАН України Б. Патону;
- В. Литвин повідомить про ситуацію Б. Патона, після повернення того з відрядження. Передасть йому наш лист з підписами та скаже, що ми наполягаємо на зустрічі. Ми висловили думку про те, що доцільно провести зустріч з Б. Патоном у присутності керуючого справами. Адже для президента наші слова можуть прозвучати як одкровення (пригадаймо як це було з академіком В. Походенком), тоді він захоче вислухати й В. Арсенюка. Нема жодної гарантії, що пан керуючий справами поза нашими спинами не почне розповідати чергові казочки;
- Перенаправити звернення до Президента України В. Литвин не береться, оскільки в такому разі він виступатиме як віце-президент НАН України. І природно, в гаранта прав і свобод громадян нашої країни виникне питання: чому ж в академії самі не впоралися з такою проблемою.
Отже, в найближчі дні ми повинні В. Литвину передати звернення на ім’я президента НАН України Б. Патона.
Либонь вдумливому та спостережливому читачеві вже і так все зрозуміло, лише уважно стежачи за перебігом подій та тією чи іншою розстановкою акцентів. Дозволимо собі ще сказати таке: в черговий раз отримали підтвердження ВСЕСИЛЬНОСТІ ТА ВСЕМОГУТНОСТІ ВІДОМСТВА КЕРУЮЧОГО СПРАВАМИ… такої собі НАНУ в НАН України (прямо, як славнозвісне «НИИЧАВО» з твору братів Стругацьких «Понеділок починається в суботу»). І якщо на президіальних зібраннях вельми поважні академіки переймаються лише науковими проблемами, то задля чого державі та й самій НАН України плекати такого монстра, як відомство керуючого справами. Доцільніше було б кошти передати у пряме розпорядження академічних інститутів, а шановну Президію залишити як почесне зібрання люб'язних академіків.
Хоча з паном керуючим далебі в черговий раз вийде так: «Світ ловив мене, та не впіймав…» (усвідомлюємо акомодаційну недолугість порівняння, за що і просимо вибачення у шанувальників українського філософа-класика). Як на нашу думку, В. Арсенюку вартувало б дослухатися до слів соціолога Миколи Шульги про зростання проценту «внутрішніх пролетарів» і про те, що 67 відсотків населення світле майбутнє бачать як – БЕЗПЕРСПЕКТИВНІСТЬ…
P. S. 1) На разі не можемо ані підтвердити, ані спростувати твердження від 2006-12-07 за № 21 від «Ежен Потьє». Адже й самі вважаємо за недоцільне безпосереднє спілкування з паном керуючим.
2) Не відаємо й того, методи якої педагогіки будуть застосовані задля виховання молодого покоління науковців – репресивної чи толерантної. Василь Кремінь повсякчас закликав і наголошував, що просто таки настав час педагогіки толерантної.
ДОДАТОК
ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ
ВІКТОРУ АНДРІЙОВИЧУ ЮЩЕНКУ
Від науковців,
згідно з переліком нижче
ЗВЕРНЕННЯ
ВЕЛЬМИШАНОВНИЙ ВІКТОРЕ АНДРІЙОВИЧУ!
31 січня 2008 року під час розширеного засідання Бюро Президії НАН України за участю Прем’єр-міністра України та представників Уряду з питання «Про найважливіші напрями наукових досліджень і розробок» Ю.В. Тимошенко заявила, що «Уряд готовий розглянути всі конструктивні пропозиції щодо залучення та закріплення в науковій сфері талановитої молоді». Нам стало відомо, що зараз науково-виробничим відділом Президії НАН України підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Переліку заходів, спрямованих на підвищення престижу наукової праці, державну підтримку талановитої молоді, заохочення її до наукових досліджень».
Усвідомлюючи складність ситуації та маючи на меті виробити комплекс практичних заходів щодо її покращення, ми, представники Асоціації науковців, звертаємося до Вас як гаранта прав і свобод громадян України. З подібними листами, де враховано досвід та напрацювання рад гуртожитків НАН України, ми публічно звернулися до уряду, президента НАН України Б. Патона та оприлюднили накопичені проблеми на різноманітних Інтернет-сайтах.
Не претендуючи на вичерпність, вважаємо за необхідне окреслити коло проблем, які, на нашу думку, є вкрай важливими для покращення системи організації наукової сфери та залучення талановитої молоді:
1. Будь-які способи розв’язання житлових проблем науковців вимагають створення прозорої системи всебічного інформування про список осіб, які потребують покращення житлово-побутових умов, наукові здобутки цих осіб та ухвалені рішення, що має бути представлено у відкритому доступі на спеціально створеному веб-сайті в Інтернеті. Крім того, має бути втілена система оцінювання якості наукової діяльності науковців з урахуванням наукової цінності публікацій та їх цитувань в науковому середовищі (здебільшого якраз такий критерій придатний для природничих та технічних наук), на основі якої прийматимуться рішення про можливості надання житла у відповідності до різних житлових програм. Вважаємо, що просте розширення фонду для вирішення соціальних проблем науковців без створення прозорої системи боротьби з корупцією у цій сфері не приведе до вирішення задекларованих проблем. Саме тому для уникнення можливих зловживань у майбутньому необхідне оприлюднення списків осіб, котрі отримали житло за різними програмами, починаючи з 2003 р. з викладенням підстав, на основі яких було здійснено розподіл;
2. Нагальним є здійснення окремого моніторингу щодо ситуації з потребою житла та соціально-правового забезпечення для різновікових категорій науковців, які мешкають в гуртожитках НАН України. На підставі його результатів має бути ухвалена окрема програма для науковців старшого віку (більше 35 років) з урахуванням критеріїв, означених в п. 1.
3. Потрібно інтенсифікувати побудову нових сучасних комплексів гуртожитків й комплексів соціального житла суто для науковців. На даний момент часткове розв’язання житлових проблем науковців, які мешкають у гуртожитках НАН України, можливе за рахунок відселення осіб, які у великій кількості на підставі виданих ордерів проживають в гуртожитках і не мають відношення до Академії наук (військові, працівники прокуратури, суду, СБУ, міліції; розв’язати проблему поселення студентів комерційних ВУЗ’ів, створених при НАН України, не за рахунок науковців; тощо). Нові гуртожитки мають будуватися з таким розрахунком, аби надавати можливість кандидатам і докторам наук проживати в окремих помешканнях, а аспірантам та науковцям без наукового ступеня слід передбачити внутрішню норму НАН України в 9 м2 на особу на відміну від існуючої нині норми – 6 м2;
4.1. Відновлення порушеного законного права для постійних працівників (випускників очних аспірантур при Інститутах НАН України), які проживають у гуртожитках НАН України, щодо безстрокових ордерів (на час роботи в установі НАН України без вказування терміну проживання) та безстрокових реєстрацій (замість однорічних);
4.2. Відновлення порушеного з 2003 р. законного права випускників очних аспірантур щодо отримання та офіційного підтвердження належного статусу молодого спеціаліста (стосується всіх науковців, котрих з 2003 р. його безпідставно позбавили);
5. Для розв’язання проблем з реєстрацією осіб, які проживають у гуртожитках та не працюють в установах НАН України, вважаємо за необхідне запровадження системи укладання тристоронніх угод за участю науковця, адміністрації установи, де він працює та ДЖКП НАН України.
У зв’язку з викладеним вище, просимо Вас, вельмишановний Вікторе Андрійовичу, сприяти (окрім вже сказаного):
1) включенню до порядку денного докладного розгляду окреслених проблем на найближчому засіданні уряду;
2) з урахуванням всебічного й незалежного вивчення ситуації переробити проект згаданої вище постанови (проект постанови додається);
3) виробленню розгорнутої житлової програми для науковців НАН України.
Вважаємо, що існуюче на сьогодні замовчування критичної ситуації стосовно житлово-побутових умов та правового захисту науковців веде до подальшого падіння престижності статусу науковців зокрема та НАН України загалом, що рано чи пізно викличе соціальний вибух.
Ми готові долучитися до розробки комплексної програми вирішення соціальних проблем науковців та підвищення ефективності діяльності НАН України.
З повагою,