03/05/2008 | Eod

Ч. VIII РЕФОРМУВАННЯ НАНУ:
ПРЕЗИДЕНТ ДЕ-ФАКТО В ІМПЕРІЇ КЛЕРКІВ

Бійтесь данайців, хто дари приносить
[Навіть у вигляді обіцянок]
Античне прислів’я

Казань брал,
Астрахань брал,
а Шпака… не брал…
(Слова персонажу з кінофільму «Иван Васильевич меняет профессию»)
Просили Вас тато,
Просили Вас мама,
І ми Вас гарно просимо…
(Преамбула українського запрошення на весілля)
N. B. !!! «ГАРЯЧІ НОВИНИ»: Сьогодні, 5. 03. 2008 р., о 14. 08. (з похибкою плюс одна хвилина) нам ЗАТЕЛЕФОНУВАЛИ. з вул. Володимирська, 54. Відбулася телефонна розмова з Анатолієм Петровичем Шпаком. З пакетом наших документів віце-президент ознайомився особисто, та ще й Б. Патону доповів. Погодився, що ситуація критична, створена вже Комісія, що виробляє спеціально для нас [хочеться розуміти це як – для всіх безправних науковців] свої пропозиції. Борис Євгенович з нами зустрінеться, обов’язково, однак після підготовки пропозицій з боку Комісії. Окрім того, Борис Євгенович особисто ознайомився з нашими останніми автографічними зверненнями. В. Арсенюк більше не є причетним до переговорного процесу, оскільки ми його не хочемо [В. Арсенюку й А. Широкову – висловлюємо категоричну недовіру]. Однак, отут будьте пильними – і прочитайте ще раз перший епіграф – Комісію очолив В. Палій, котрий і буде виробляти для нас пропозиції. Так, той самий Володимир Михайлович, котрий ще вчора не був наділеним жодними повноваженнями вирішувати подібні питання, а посилався лише на всесильність керуючого справами. Володимир Михайлович, котрий чотири роки мовчить і не відповідає, котрому ми сьогодні повинні були писати особистого листа і передавати пакет документів, і прохати – донести нашу ситуацію до Б. Патона. Ми ще лише вчора палко взивали до сумління і совісті цієї людини – і на все чули гідну справжнього чиновника відповідь: ЯК СКАЖЕ…, як напишите, лише В. Арсенюк ВІДАЄ ТАКИМИ ПИТАННЯМИ, у кожного різні повноваження. Як ця людина дивитиметься нам у вічі, коли різко мінятиме парадигму. Адже ще лише вчора досить прозоро прозвучав натяк: ну так це зараз вид житла – гуртожиток. А так… все правильно – всі. Хто ще залишається з такими повноцінними посвідченнями – вони начеб то більмо для відомства керуючого справами. То виходить, що лише одно слово Б. Патона, чи резолюція – наділили В. Палія повноваження. Виходить, у чомусь таки і була права Марія Іванівна… И ми ще єженпотьєнівців виховуємо: мовляв, до клерків не ходіть і плекайте у собі власну гідність.
Однак щиро співчуваємо В. Палію, він потрапив у такий собі зачарований трикутник: президент НАНУ, який раптово наділив його повноваженнями вирішувати наболілі проблеми молодих науковців; В. Арсенюк, який до цього часу одноосібно мав таке сакральне право. Ну і ми, науковці, – котрі вже пройшли через всілякі процедурні викрутаси клерків, мали не одну розмову з ним упродовж чотирьох років, а тому добре знаємо його настроєність. Адже тільки вчора під обід цей посадовець НАНУ нам чітко пояснив свою позицію. Відтак нас цікавить питання: до кого прислухатиметься В. Палій, готуючи пропозиції, котрі озвучить нам Б. Патон – до голосу власного сумління чи до загартованого роками чиновницького служіння СИСТЕМІ. І ЗВІСНО – В КІНЦЕВОМУ ВИПАДКУ – ХТО І В ЧОМУ ЗУМІЄ ПЕРЕКОНАТИ ПРЕЗИДЕНТА НАНУ, котрий лише читав (це вже знаємо достеменно) наші загальні звернення. Однак не бачив людину, котра вже декілька років ходить по судах і очікує прихід на засідання начальника ДЖКП; не бачив особисто наших документальних свідчень. Повірте, панові В. Палієві ми їх навіть не покажемо. Все відбуватиметься на рівні загальних розмов. Адже ми теж вже добре навчені правилам чиновницькому протоколу. І добре усвідомлюємо: перед нами буде слухняний клерк СИСТЕМИ, навіть нехай і наділений надзвичайними повноваженнями.
Існує ще одна модифікація міфологеми про авторитетність саме тієї людини, котра в кінцевому випадку братиме на себе відповідальність за вирішення ПРОБЛЕМИ – і, наголосимо – ЇЇ ПУБЛІЧНУ ВІДКРИТУ ПОСТАНОВКУ. Так от, настільки високий авторитет ,що і можновладці не можуть не прислухатися. Либонь, при цьому кожен переслідує певні інтереси, намагаючись заручитися підтримкою такого відомства як НАНУ. Інакше кажучи, можемо стукатися куди завгодно – а все залежить від… Припускаємо, на сьогодні можемо вже більше не говорити про залежність наших доль від В. Арсенюка – природно, формально. Приймаємо такі правила гри: повіримо в ідеалістичність системи.
Отже, текст допису разом з епіграфами був підготовлений з 4. 03. 08. на 5. 03. 08. колегіально було вирішено нічого не змінювати у зв’язку із телефонним дзвоником. Реалії були саме такими. І на сьогодні не має жодних гарантій, що розпочнеться правдивий переговорний процес. Наприкінці цього звіту залишається навіть фраза про відкритий лист Б. Патону. Поки що його не публікуємо: частково президент НАНУ його вчора сам прочитав – і прийняв формально досить позитивне рішення. За що приносимо ввічливу вдячність, як і А. Шпаку.
Ще один уточнюючий момент. Анатолій Петрович сказав, що бачить проведені з нашого боку розмови з віце-президентами. А тому не бачить особливого сенсу з нами зустрічатися саме зараз – до вироблених пропозицій. А от потім, зустрінемося з Борисом Євгеновичем, та ще й Володимиром Михайловичем… І навіть на повторне прохання про зустріч – відповідь пролунала аналогічна. Суть прохання про зустріч зводилася до того, щоби ми колегіально побачили і оцінили налаштованість Президії на здолання бар’єрів, побачили волю до здолання кризи в очільників НАНУ.
Жодний тиск чи натяк (як це сталося уже сьогодні по обіді на одного з наших речників з боку А. Широкова) з вуст представників відомства керуючого справами – на те, що ми повинні бути німими і безправними – більше не повинен звучати. Як і образа будь кого з наших представників. Сьогодні А. Широков уже вдруге морально скривдив науковця-археографа. А тому на поставлене паном головою ЦК профспілок НАНУ кулуарно питання: чиїм ти розумом живеш. Відповідаємо разом відкрито і колегіально: «Кожен з нас живе своїм власним розумом, опертим на почуття власної гідності і усвідомлення того – ЩО ЛЮДИНА ЗВУЧИТЬ ГОРДО. Це колегіальне почуття нас і об’єднує». Продовження подібних натяків (як і те, що Марія Іванівна хотіли щиро нам допомогти, а тепер…) будемо розцінювати як намагання зриву переговорного процесу. Ми поодинці не ходили, нічого і ніде нам не причулося і не привиділося, ні цього року, а ні раніше.
Отже, мабуть, знайшли і другого члена Президії, котрий, судячи з телефонної розмови, поставив ПРОБЛЕМУ перед Б. Патоном. Утім, той. хто прочитав весь пакет звернень (включаючи РНБОУ, СБУ і т.п.) хоч якось, але повинен був задуматися. А заодно і заздалегідь підготовити позитивне звітування перед тими органами.
З огляду на реалії, з сумом констатуємо: вірити хочеться у людяність, порядність, ефективність майбутніх пропозицій з боку президіальних чиновників, однак поки що не має жодних вагомих на це підстав.
Водночас нагадуємо всім бажаючим долучитися до ПУБЛІЧНОЇ ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ про контактний Інтернет-адрес для збору матеріалів до книги, присвяченої 90-річчю НАНУ під робочою назвою: «Повсякденне життя і боротьба гуртожитських науковців НАНУ: кін. ХХ – початок ХХІ ст.» - podarunok_nanu@mail.ru
16. 49, 5. 03. 08.

**************************************************

Отак і ми: з В. Походенком говорили, з В. Литвином говорили, з А. Наумовцем говорили, а от з А. Шпаком…. судячи з сьогоднішніх (4. 03. 08 р.) дебатів-перемовин з його приємною пані-секретарем вельми важко сказати чи таке можливе в принципі. До цього пригадаймо нещодавній факт, як ловив півроку такого поважного пана, котрий відає нано-технологіями в НАНУ, кореспондент газети «2000» Роман Барашов (то є справжнісінька ася-ся детектива). Та й нічого особливо таємничого, чи такого щоби виходило за межі компетенції названого віце-президента НАНУ, спецкор вивідувати не збирався, на відміну від нас, які посягнули на святая святих НАНУ – оскаржити дії відомства керуючого справами. А от «не взяв»…. А ми отак просто у вічі при допиті з боку секретаря щиросердно розповіли свої біди. Довідавшись, що ми з таких СТРА-А-А-ШНИХ питань вирішили потурбувати шефа, жіночка насправді щиро занепокоїлась: якщо Вас хвилюють проблеми зі сфери компетенції В. Арсенюка, то Анатолій Петрович Вас не прийме; В. Арсенюк напряму підкоряється лише Б. Патону. Дебатували ми чи довгенько, однак якимось чином все вдалося звести до написання чергового ПРО-ХА-ННЯ… Прийшли до компромісного рішення: пишемо чолобитну з коротким поясненням ситуації, додаючи комплект звернень до різноманітних структур, А. Шпак знайомиться з ними. А вже потім просто відповідає – в письмовій формі відмову від зустрічі. Якщо ж все таки змилостивиться над голодранцями від НАУКИ, тоді нам повідомлять про зустріч, де плануємо лише викласти проблему і, кланяючись до пояса, просити – поставити Б. Патона до відома, випрохати у того про початок перемовин зі своїми підлеглими. Інакше кажучи – влаштувати побачення батька з діточками-сіромахами. Однак на шляху до зустрічі з А. Шпаком можуть зринути цілком реальні перепони, коли пан віце-президент просто таки бажатиме, але з наступного тижня він буде відсутній чималий період часу… От і все: хочеться, та не можеться…
Видається, варто вдатися до хронологічного викладу подій, що пояснять наше палке бажання зустрітися з батьком-гетьманом, котре за останній час лише посилилося…
2. 03. 2008 р. відбулися в цілому теоретично-конструктивні переговори з представниками ради гуртожитку № 2 по вул. Ежена Потьє. Вже писалося, що викликає неабияке подивування, коли при такій кваліфікованій підготовці до протестних акцій восени 2006 р. все так зуміли гарно знівечити самі ж борці за гуртожитцьке майбуття науковців. Це – складний психологічний, справжній симбіозний клубок з емоцій, сподівань і фантазій….
Допоки причини поразки не будуть глибоко усвідомлені аутоштрейкбрехерами, поки не зможуть перебороти у собі вузько егоїстичні і як багато кому чомусь уявляється – прагматичні – цілі, то…. А все буде так, як вчора, 3. 04. 08 р. сказала бо-о-о-льшой на-а-а-чаль-ник Мар’я Іванівна: і постійна реєстрація; і повноцінні посвідчення молодих спеціалістів, котрі вже видають, – буквально з сьогоднішнього дня – за листами від Інститутів; і сотні (дивує – чому не тисячі?!) квартир для науковців НАНУ уже цього ювілейного року… Що ж можна сказати в такому випадку дорогим, наївним, милим мрійливим фантазерам тактикам-стратегам – ходіть по клеркам і надалі, і головне – ві-і-і-рте… Саме такий підхід дуже живить психіку, надає вкрай потрібне помічне підґрунтя для фантазійності – те, що й потрібно для чиновників. Лише одна заувага, пригадайте минулорічну кулуарну обіцянку пана керуючого про реально видані від міста кілька квартир на житломасиві «Чайка» (вони були насправді, проте виявилися вкрай небажаними і проблемними для Президії НАНУ, адже – перший поверх) і те, як дехто піклувався про хворобливий стан Б. Патона. ВІ-І-І-РТЕ!!!. Ба ні, ще задля придання виразніших обрисів бендеріани-бондіанівшини фантазіям, варто побавитися в кулуарщину: хто кому блок дає, попідбирати причт; хто заслуговує на яке місце в черзі до СВІТЛОГО МАЙБУТНЬОГО… Ежен Потьє також, мабуть вірив в те, що воно ось-ось настане [на-ста-є вже котре століття]. При такій позиції зовсім не є дивною апатична налаштованість осередку.
Отже, як може зрозуміти читач, в понеділок 3. 04. 08 р. декому з ходаків бо-о-о-льшой на-а-а-чаль-ник багато чого наобіцяла.
4. 04. 08 р. заздалегідь озброївшись добрячою порцією скептицизму, іронії і приколізму, спробували перевірити на практиці деякі обіцянки-цяцянки заступника керуючого справами з соціальних питань. Утім слід сказати, що шлях у Президію намічався завчасно – потрібно було довідатися кому розписаний до виконання лист на ім’я Б. Патона, домовитися про зустріч з віце-президентом, позитивні резолюції котрого не є вказівкою для пана керуючого справами. Акція ж триває – «Розшукується член Президії…»
До сказаного вище додамо наступне: в неділю декілька разів настійливо пропонували еженпотьєнівцям – в найближчі дні проведіть загальні збори, викладіть інформацію А. Широкова, зберіть заяви. У відповідь лунала сакральна фраза-прикриття: у нас такі настрої серед людей, такі настрої… Бідолашні, а задатися питанням, хто ж і чия позиція тому є причинком, вочевидь важко ?! Говорити відверто перед урядовцями про заляканість більшості людей, то є показ слабкості, а от ходіння-жебракування перед клерком, котрий повсякчас повторює фразу про індивідуальний підхід – то є справжнісінький вияв сили і спаяності. Справді, потішно спостерігати В. Арсенюку за потугами сіромах, а уявіть лише на мить – ще й те, в якій інтерпретації йому це подається. А яким мелодичним солов’їним співом йому видаються ніжні простраційні сентенції про те, що от зустрінеться з нами Б. Патон, і відразу все-все-все усвідомить, кожний фібр його душі пройметься проблемами діточок-науковців та й так грізно скаже – от якої шкоди Ви завдали НАУЦІ, НАНУ, – ЛЮ-ДЯМ !!!, – Валеріє Васильовичу, негайно у відставку!… І як благодать буде послане пану керуючому справами глибоке й щире покаяння. А тут уже зринають спогади дитинства: за часів перебудови вчителі водили всіх діточок за ручки на фільм «Покаяние» (реж. Тенгіз Абуладзе). Покаяння пана керуючого для всіх стане показовим, а тому ніхто й ніколи так не чинитиме – звісно – і НАНУ водночас розквітне. Сам Л. Толстой би позаздрив тому, як його ідеї еволюціонують у геометричній прогресії.
На сьогодні є момент політичної актуалізації, нехай із майже стовідсотковою долею піарності, однак не використати його – це просто ще раз показати власну нікчемність. І чим підтвердити аксіому обивателя про «науковців з запареними мізками», і про те, як полюбляли на початку 2000-х рр. казати клерки в ДЖКП – «у вас немає криші». Очевидно, що потрібно ставити ПРОБЛЕМУ у повному обсязі перед владними структурами (перехресно і паралельно). І ставити її необхідно ПУБЛІЧНО, відверто без замовчування нюансів. А діяти необхідно колегіально і задля загальної ідеї, а не переслідуючи вузько-кулуарні цілі. Достатньо фактів для того, щоби прийшло усвідомлення: відомству керуючого справами не болить по-справжньому доля НАУКИ як і її продуцентів – академічної сіроми. А президенту НАНУ де-юре, як свідчать реалії, дуже, і дуже, і дуже далеко до бажання усвідомлення критичної ситуації, в котрій опинилася колись могутня імперія.
Про те, які мотиваційні й прагматичні моменти, пов’язані з тезою про піар-технології в соціальній сфері, вже обумовлювалося в перших частинах.
Отже, уже вкотре, написавши цидулки від Інститутів, з вказівкою конкретних позитивних директив від віце-президентів (упродовж чотирьох років) партизанськими стежками пішли до Президії. Дороговказом до ТАКОГО ОМРІЯНОГО СВІТЛОГО МАЙБУТНЬОГО були палкі слова В. Литвина: «Як ви могли миритися з цим!»; вони зігрівали і притуплювали ті лякливі химери-спогади, котрі глибоко посіли у свідомості від неодноразових відвідин відомства В. Палія. А чому саме цього відомства?! Ну-у, так сам большой начальник сказали, що у неї з’явилися повноваження лише надавати постійну реєстрацію, а от пан В. Палій вже все вирішує і переоформляє оті «вовчі білети».
Виявилося, що в канцелярії не реєструють такі листи і саме до В. Палія – за табелем по рангам не вийшов…. І довелося бити пороги аж до самого начальника відділу наукових і керівних кадрів. Номер і там не хотіли казати, допоки пан начальник відділу не розпишуть на якогось із клерків відповісти. А так як ми були настирливими, то дозволили з листом увійти до кабінету кандидата геолого-мінералогічних наук (гадаємо, справилися з завданням з дешифрування абревіатури – к. г.-м. н, коли щось не так – приносимо вибачення). Господар кабінету працювали, комп’ютер був включеним, а на столі цікаві енциклопедичні видання лежали відкритими…
Розмова відбувалася по принципу «доміно-чашечки». На всі наші запитання у В. Палія були готові одповідки, далебі всім знайомі. Правильно, лише відомство керуючого справами може вирішити таке питання. Згадали і релікт радянських часів і дикий капіталізм, і… Одним словом те, що всі академічні сіромахи проходили і добре аж до пригнічення власної гідності затямили ще в підготовчій групі дитсадка НАНУ – аспірантурі. На прямі запитання про те, що з таким «вовчим білетом» ми ніхто, одповідочка була про неспроможність держави забезпечити гідну зарплатню науковцям. Виявилося, що В. Палій завжди відповідає людям; завжди, щоби на нього, боронь Боже, хтось не сказав чогось не так. Утім, великим одкровенням для нього пролунало наступне: саме він упродовж чотирьох років не відповідає на позитивні резолюції віце-президентів. Твердо пообіцяв негайно виправитись. І негативну відповідь на позитивні резолюції віце-президентів надаватиме клерк Г. М. Грабарчук. Цікаво, чи хоча б В. Палій дозволить поставити факсиміле свого підпису (правда, невідомо – а раптом чиновницький ранг не дозволяє мати таке факсиміле), а чи вийде так як і у випадку з листами на ім‘я Б. Патона?! Задля підтвердження наших здогадок про те, хто перебуває у рангу президента де-факто, задали кілька питань. Чому віце-президенти не мають жодного впливу на В. Арсенюка; чому лише Б. Патон мо-о-же (на жаль, на письмі важко передати оту лагідну тональність, як її вимовляють клерки) інколи вплинути на керуючого справами; чому НАНУ не ставить гострі проблеми перед державою, владними структурами, а затушовує їх. Потрібно сказати, що В. Палій достойно витримав такий іспит, і свого гордого звання президіального чиновника нічим не зрадив. Коли перейшли до неофіційної частини неофіційного іспиту, то задали питання на котре би він відповів своєму сумлінню. Оскільки В. Палій упродовж тижня декілька разів зустрічається з Б. Патоном, то чи не міг би він просто сказати йому про наболілі проблеми для науковців. І тут наш співрозмовник показав себе достойним клерком: напишіть мені, викладіть прохання і тоді скажу. Гм… а чому б і ні: капля за каплею…
Потрібно сказати читачеві, що ми уже були проінформовані: колективне звернення на ім’я Б. Патона за № 42168 розписано особисто президентом де-юре до виконання… правильно. Здогадуються всі й одразу – президенту де-факто, правда ще один клерк з науково-організаційного відділу працюватиме з паном керуючим справами – Ульяненко Олександр Петрович (к.т.н.).
Оскільки володіли інформацією, то, природно, все нутро просто кипіло: вже вдруге, від осені 2006 р.. зіткнувшись з невирішеними проблемами голоти-сіроми, гетьман-батько передає все на розсуд відомства, що спричинило кризовість. От і намагалися осягнути незвідані глибини імперії клерків, що прикривається абревіатурою НАНУ (чи Президії НАНУ).
Не досягнувши жодного успіху, лише у голові паморочливо роїлись безліч ЧО-МУ-У?! То й вирішили поспитати у самої пані секретаря президента де-юре. Отримали чергове підтвердження добротної змонтованості кістяка клерків. Завзято допитуючись про оті рої-чому, попросили передати наше прохання про зустріч усно. На це нам навіть кинули слово – пишіть. А от паперу вже дали стільки, що на згадку триматимемо як реліквію довгі роки (якби це від пожовтіння вберегти). Оскільки вже починалася обідня пора, то й чекати довелося чимало – десь півтори години. Було вельми цікаво спостерігати за реакцією секретаря, котра вчитувалася у звичайнісінькі питання і факти.
А тепер нас непокоїть питання: хто ж все таки першим прочитає наше коротке звернення-прохання про зустріч: президент де-юре, А ЧИ… (лишній раз навіть не сміємо всує повторювати це ім’я; перед читачем вибачаємось за акомодаційний стилістичний прийом).
Як нам сказали у приймальній А. Шпака – «Добивайтесь до Б. Патона, лише він мо-о-о-же вплинути на В. Арсенюка. Однак, може – це ще не значить, що вплине. А найголовніше: як іще добиватися до Б. Патона?! Підказка з вуст чуйного і досвідченого клерка прозвучала також: «мабуть, єдиний Ваш шанс через Ю. Ф. Мельника. Вони – люди одного рівня, і як той тому скаже…».
А міністр-аграрій цілком випадково виявився так би мовити заручником ситуації, коли він 3. 03. 08 р. проводив черговий прийом від Кабінету міністрів у громадській приймальній, куди передавали черговий пакет звернень. У Юрія Федоровича склався в уяві дуже позитивний образ Б. Патона, як доступної людини. Не маємо жодних сумнівів, якщо внести уточнення: дивлячись до кого і за яких ситуативних обставин. А академічні сіромахи, згідно з чиновницьким табелем про ранги – ще не доросли, щоби їх осяли промені (хоча б – відблиски) тієї щирої відкритості та доступності. Міністр, сказавши, що і сам був у нашій «шкурі», перебуваючи у системі Академії аграрних наук, твердо пообіцяв всіляко сприяти ПУБЛІЧНІЙ ПОСТАНОВЦІ ПРОБЛЕМИ.
Обіцяють всі, що проситимуть Б. Патона про зустріч зі своїми голодранцями. А в РНБО України сказали сакральну фразу: «Ну що ВИ, Б. Патон така шанована людина, його не можна турбувати» (правда, після перемовин погодились донести думку пані Раїсі Богатирьовій, котра теж проситиме академіка про зустріч). Та ми б і не турбували, коли б президент де-факто не довів ситуацію до критичної. Ніколи б таке і у вісні не приснилося президенту де-юре: коли всі просять... уклінно просять… (Це вже нагадує євангельську притчу).
Можна робити ставки на тоталізаторі: на всі наші звернення до різноманітних поважних урядових та владних структур відповідатиме… президент де-факто. Вже декілька разів при високих зустрічах заходила мова про такого собі всемогутнього член-кореспондента НАНУ, котрий також де-юре перебував на посаді керуючого справами. Вочевидь, ця посада має неабиякі магічні властивості.
******************************************************
Підсумовуючи, додамо що 17 січня 2007 р. був ще один лист за підписами А. Арсенюка та А. Широкова, де наголошувалося директорам інститутів, як вони повинні проводити відбір на службове житло (текст додається). Все, як завжди, цинічно: науковці повинні стояти на квартирній черзі за місцем проживання (це – оті п’ять років, куди не входить аспірантура, і котрі у зв’язку з наданням однорічних реєстрацій сіромі ніколи не заробити); здебільшого службове житло стосується молодих спеціалістів (з отими «вовчими білетами»). Що й говорити, краще прочитати. Утім, знову ж таки, в одних інститутах керівники поступили по-людяному, просто проігнорувавши приписи грізної «двійки», а в інших – як у чарівній казці з безліччю потворних істот.
Є ще такий момент, котрий потребує уточнення. Оцей такий собі академічний «твікс» фігурує як основний меценат у багатьох соціальних документах НАНУ. Скажімо, ордер на житло теж видає АВ-АШ; відмову в наданні належно оформлених посвідчень молодих спеціалістів усно теж вони. Однак от у цьому пункті президент де-факто веде себе напрочуд мудро: письмово – ні-ні. Навіть запити з позитивними резолюціями віце-президентів В. Арсенюк, лише підкресливши, що, мовляв, прочитав – хутчій того ж числа, і тихенько-тихенько передає у відомство В. Палія. От той і не відає про своє чотирирічне мовчання. У разі чого – винен залишиться той, хто відповість чи ні – В. Палій. Абсурдні листи до директорів інститутів, де відмовляється їх штатним співробітникам, котрі успішно закінчили очну аспірантуру, продовжити ордер на проживання в гуртожитку, що його «твікс» оголосили для науковців, підписує начальник ДЖКП НАНУ. Гм… А ордер, згідно з Положеннями про гуртожитки («Наука і профспілка», 2007, №9), надається АВ-АШ. То чому ж відмовляє І. Дихнич?! [І досить таки химерно відмовляє, посилаючись на постанову від 05. 07. 2006 р. за № 206. І йдеться, що науковці розподілені без надання житла. Вибачте, однак закінчення аспірантури сталося 2004 р. Питання на рівні віце-президентів було піднято відразу ж у тому році, - де чітко звучало: переоформити посвідчення, згідно з Протоколом комісій від Інститутів. Таку химерну потворність не побачить лише заангажований клерк. На якій підставі І. Дихнич. Не вивчивши питання бере на себе відповідальність вирішувати долі людей?! Адже не він видає ордера, у відповідності до відомчих академічних Положень. Чи усвідомлює начальник ДЖКП у яку правову колізію він вступає, слухняно піддаючись маніпулюванням над собою з боку керуючого справами?!] Та в разі чого – «твікс» завжди солоденький, а гірка пілюля – он вона – ловіть… начальник ДЖКП, котрого можна і в корупції звинуватити. А він же і в суди не з’являється. Отже, ловіть, хто зуміє. Ловіть, починаючи від начальника ДЖКП НАНУ, чи від президента де-юре НАНУ – о тут уже вільний вибір за кожним – спрацьовує все таки Конституція щодо права вільного вибору кожного громадянина. Як правило, всі починають ловити з начальника ДЖКП НАНУ. Здебільшого на цьому і зупиняються лови вітрів у полі НАНУ. Як показує практика, інші лови, розпочаті восени 2006 р., з щирою [повірте, у багатьох від щирого серця працювали фібри душі, і це не є кепкуванням над світоглядом людей, бо вони залишились такими і на сьогодні – так влаштований світ] вірою у доброго царя-батечка, чи то пак – батька-гетьмана – теж є примарною фата-морганою.
Може ще в декого і виникне питання: чому президент де-факто, володіючи реальною картиною негараздів у соціально-правовій сфері, не ставить це питання перед президентом де-юре, не просить того, аби якось всім миром піти просити владу. Наївні, хто так ще думає. Адже при затушуванні проблеми, зберігається можливість створювати різноманітні вихилясті схеми, котрі живлять не просто паразитуючий наріст на тілі НАНУ – відомство керуючого справами, а певною мірою бридко-вульгарний…
P. S. 1) На сьогодні ще жоден з обіцяючих переговорити з Б. Патоном на предмет зустрічі не виконав своєї обіцянки. А час іде. А проект постанови уже пішов по бюрократичним інстанціям…
N. B. Ще раз, чітко і публічно висловлюємо недовіру В. Арсенюку й А. Широкову, а тому вони не можуть бути долучені до написання відповідей-відписок, переговорного процесу і т. п.
Отже, текст «таємного циркуляра» від «твікса» та ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО Б. ПАТОНА [у Вступі дано пояснення чому він не друкується].

Додаток 1
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

№ 16 / 31-34 / 5-8
17. 01. 2008 р.
Директорам наукових установ
НАН України
Головам профспілкових комітетів

Про надання службового житла
У зв’язку з необхідністю всебічного і обґрунтованого розгляду клопотань щодо надання службового житла та відповіді на запитання, які при цьому виникають, звертаємо Вашу увагу на наступне.
Надання службового житла не є альтернативою забезпечення житлом сіх співробітників НАН України, що його потребують і які перебувають на квартирному обліку. Черга на житло в НАН України була ліквідована у 2000 р., а житлові справи співробітників передані у відповідні райдержадміністрації за місцем проживання.
Надання службового житла має за мету вирішення або поліпшення житлових умов, перш за все науковців, від подальшої роботи і кваліфікації яких залежить науковий потенціал і перспективи та результативність наукових досліджень. Значною мірою це стосується молодих вчених, оскільки вирішує проблему оновлення кадрів і закріплення в академічних установах талановитої наукової молоді.
З огляду на викладене, а також враховуючи обмежені можливості НАН України щодо придбання службового житла, просимо Вас ретельно і відповідально відноситись до відбору кандидатур, на які Ви готуєте клопотання, як і до кількості таких клопотань.
Нагадуємо, що клопотання підписують керівник установи і голова профспілкового комітету.
Просимо разом з клопотанням обов’язково надавати такі документи:
1. Форми № 3.
2. Довідки з місця роботи (чоловіка, дружини).
3. Копія паспортів дорослих членів сім’ї (сторінки, що містять записи).
4. Копія свідоцтва про одруження.
5. Копія свідоцтва про народження дітей.
6. Копія дипломів (атестатів) про науковий ступінь, вчене звання.
7. Копія довідки з кварт обліку.
8. Контактні телефони.

Керуючий справами
НАН України
В. В. Арсенюк

Голова профспілки
працівників НАН України
А. І. Широков