Ч. ХІІ. РЕФ.НАНУ:дбайливе піклування клеерків ппро науковців
03/09/2008 | Eod
Ч. ХІІ. РЕФОРМУВАННЯ НАНУ:
Як президіальні клерки «дбають» про молодих науковців…
і нема на то ради
Вот страж закона – охраняет его так идеально, что никто не может воспользоваться
(Станислав Ежи Лец)
Начальство склонно давать работу тем,
кто менее всего способен ее выполнить
(Закон Корнуэлла)
«Сьогодні в Академії наук встановлюється кріпосницький лад, а завтра, вочевидь, буде рабовласницький. На роль рабовласників, швидше за все, претендують Арсенюк і К .»
(Цит. за: ««Рухоме» та «нерухоме» майно Національної академії наук України». Відкритий лист Президенту НАНУ, академіку Б. Є. Патону від мешканців гуртожитків НАНУ» 13. 11. 2006 р.)
Анонс: запрошуємо всіх бажаючих долучитися до ПУБЛІЧНОЇ ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ через контактну Інтернет-адресу для збору матеріалів до книги, присвяченої 90-річчю НАНУ під робочою назвою: «Повсякденне життя і боротьба гуртожитських науковців НАНУ: кін. ХХ – початок ХХІ ст.» - podarunok_nanu@mail.ru
Преамбула:
Для людей, котрі працювали в Академії упродовж 1970-х рр. мабуть, добре відоме ім’я історика Євдокії Косачевської. Родом з Чернігівщини, вона пропрацювала майже все своє життя в Ленінградському держуніверситеті. Як дружина репресованого Й. Сталіним ректора ЛДУ та Міністра освіти РРСФР А. Вознесенського, пройшла через систему ГУЛАГ. Зібравши великий архівний матеріал про українського етнографа, фольклориста, історика М. Маркевича, Є. Косачевська мала намір видати книгу саме у видавництві АН УРСР як данину пам’яті й шани першим крокам вітчизняної науки. Найрізноманітніші митарства з цього приводу продовжувалися з кінця липня 1974 р. – по 1982 рр., не дивлячись на масову підтримку з боку наукової громадськості СРСР – листи в ЦК КПУ, щирі й дієві сприяння з боку П. Тронька, І. Кураса, все завершувалося відпискою академічних клерків. Є. Косачевська в листі на ім’я В. Щербицького дуже реалістично описала атмосферу принизливого спілкування з чиновницьким апаратом АН УРСР. Принизливого не лише для науковця, а взагалі – ЛЮДИНИ, зокрема – очікування в сінях пропускника головної будівлі, коли чималий час дожидаєш і… тобі виносить клерк абсолютну беззмістовну цидулку-відписочку. Тогочасну ситуацію можна було списати на маланчуківщину, загальнодержавну політику… – все те, з чим ми нібито успішно і так героїко-патріотично вмотивовано боремося десь з середини 1980-х рр. А в чому на сьогодні полягає причина все тієї ж зцементованої бюрократичності чиновницького апарату уже власне української НАНУ?! Втім, питання для всіх, хто критично аналізує ситуацію, – є риторичне.
Глибока і дієва віра Є. Косачевської щодо можливості реального виходу у світ монографії справдилася. Лише сталося це вже в 1987 р. і у видавництві ЛДУ. Проте, все своє творче життя вона присвятила вивченню питань української історії. Добра пам'ять про цього історика збереглася і у багатьох сучасних авторитетних українських академіків. Особистий фонд її також зберігається в ІР НБУВ.
Як би сильно змонтованим не був бюрократичний бар’єр перед досягненням справжніх наукових творчих пошуків, продуценти науки його здолають. Однак виникає питання: невже НАНУ потрібно самій собі штучно витворювати оті перепони; задля чого і вже вкотре?!
***
«КОЖЕН МАЄ ПРАВО НА ЖИТЛО. ДЕРЖАВА СТВОРЮЄ УМОВИ, ЗА ЯКИХ КОЖНИЙ ГРОМАДЯНИН МАТИМЕ ЗМОГУ ПОБУДУВАТИ ЖИТЛО, ПРИДБАТИ ЙОГО У ВЛАСНІСТЬ АБО ВЗЯТИ ЙОГО В ОРЕНДУ.
ГРОМАДЯНАМ, ЯКІ ПОТРЕБУЮТЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ, ЖИТЛО НАДАЄТЬСЯ ДЕРЖАВОЮ ТА ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ БЕЗОПЛАТНО АБО ЗА ДОСТУПНУ ДЛЯ НИХ ПЛАТУ ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНУ…».
(Ст. 47 КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ)
7. 03. 08. о 15. год. при передачі листа за підписом Б. Патона (дослівно передано зміст у тексті допису) трьом представникам ініціативної групи науковців клерк Г. М. Грабарчук (відділ наукових та керівних кадрів Президії НАНУ) в своєму службовому кабінеті зневажливо сказав, що ми повинні вивчати законодавство, а вже потім писати листи про свої права. На нашу репліку про те, що потрібно поставити проблему на державному рівні, клерк досить неоднозначно відповів: «Яку проблему?!». Такі перемовини (при цьому опустимо деякі інші випади з боку президіального клерка) сталися вже після отримання в цілому обнадійливого листа-відповіді президента НАНУ академіка Б. Патона; коли й віце-президенти погодилися з існуючою кризою в соціально-правовій сфері.
При такій постановці проблеми (Г. Грабарчуком) – як незнання законів з нашого боку, виникає потреба дивитися глибше. Якщо цей поважний чиновник у корні правий, то значить і комісії з розподілу персонального складу в академічних інститутах разом з нами законодавства не знають, де молодим людям, що успішно закінчили аспірантуру, до цього часу надають право (правда, при цьому накладаються більш жорсткіші умови на претендентів) на житло (гуртожиток НАНУ). Водночас, з нами законодавства не знають і віце-президенти НАНУ, з котрими доводилося розмовляти безпосередньо, – В. Походенко, А. Наумовець, В. Литвин – і також це не викликало у них заперечень. В. Литвин навіть з неабияким подивом сказав: «Як Ви могли з цим миритися?! До мене приносять оці формуляри посвідчень – я і підписую. А за кожним таким посвідченням стоїть людина, людина з своєю долею, місцем у науці». Не знали законодавства і віце-президенти, котрі підписували позитивні резолюції щодо переоформлення посвідчень, серед них був і народний депутат багатьох скликань Верховної Ради України, згаданий в преамбулі – покійний нині академік НАНУ І. Курас?!
Викладені вище міркування проілюструємо прикладом. Підпис академіка І. Кураса у формулярі посвідчення стоїть першим. А вже потім – В. Палія. І хоча названий віце-президент майже одразу накладає резолюцію на переоформлення власне ним і отак формально (як правильно вказав В. Литвин) підписаного посвідчення, то чомусь (гадаємо – саме в силу знання законів!) В. Арсенюк і В. Палій упродовж майже чотирирічного терміну не надали жодної письмової відповіді. Якщо І. Курас поступав не узгоджено з законом, накладаючи резолюцію про переоформлення посвідчення молодого спеціаліста, маючи за підставу висновок протоколу розподілу академічного інституту, тоді чому ніхто на це письмово не відповів?! Отже, робимо висновок, – саме так велить поступати закон – не відповідати. Тепер, завдяки одержаному уроку від чиновників, і ми вже закони знаємо – відповідати на письмові звернення просто не потрібно.
Постановою Бюро Президії НАН України від 05. 07. 2006 р. за № 206 (зауважте, та сама сумнозвісна постанова, що спричинила акції протесту науковців восени 2006 р.! І цього разу вона стала тією іскоркою, що роздмухала полум’я) «Про використання гуртожитків НАН України» склалася така ситуація: поселення у гуртожитки співробітників інститутів та продовження терміну їх проживання можливе тільки за рахунок місць для аспірантів набору поточного року. Однак при цьому в Положеннях про гуртожитки НАНУ, прийнятих 26 травня 2007 р. чомусь дозволяється видавати ордера і представникам інших організацій. Ордера видаються, як уже знаємо з норм Положення про гуртожитки НАНУ, – тандемом В. Арсенюк і А. Широков. Саме в силу незнання законодавства у науковців, молодих спеціалістів з «вовчими білетами», виникає запитання: для блага яких організацій і відомств працює Управління справами – згідно з Положеннями – «інших осіб»: НАНУ чи – СБУ, прокуратури, МВД, військових частин, КМДА?! Однак у п. 2. 1. говориться й про право на таке поселення у відомчі гуртожитки і для категорії науковців – молоді спеціалісти. Нагадаємо конкретну дату прийняття цих Положень – затверджених постановою Бюро Президії НАН України від 26. 06. 2007 р. Отже, навіть на рівні Бюро Президії НАНУ хоча б формально, але обумовлюється той статус – молодого спеціаліста.
Окрім того, вже в п. 1. 1. обумовлюється для кого саме створені гуртожитки НАНУ:
«п. 1. 1. Гуртожитки Національної академії наук (далі – НАН) України створені:
Для проживання аспірантів на період їх навчання в аспірантурі наукових установ НАН України;
Для проживання молодих спеціалістів, працівників установ, організацій, підприємств (далі – організацій) НАН України та інших осіб».
Інший пункт – п. 2. 4 – Положення констатує:
«Підставою для видачі ордера є спільне рішення Управління справами та ЦК профспілки працівників НАН України для поселення в гуртожитки ДЖКП НАН України, прийняте на підставі клопотання керівника та голови профкому організації НАН України, в якій навчається або працює особа, про поселення в гуртожитки ДЖКП НАН України, або рішення керівника та відповідного профспілкового комітету організації НАН України, на балансі якої гуртожитки знаходяться».
Будучи невігласами в законодавчій сфері, листи, отримані від імені начальника ДЖКП НАНУ І. Дихнича, де говориться, що не має можливості продовжити ордер працівникам того чи іншого інституту, котрі «працюють у Вашому інституті з розподілом без надання житла», трактуємо так:
- науковців просто перманентно виганяють-витравлюють-виживають не лише з відомчих гуртожитків, а і з постійного місця праці;
- відбувається внутрішньовідомча підміна нормативних приписів, коли саме ці науковці при працевлаштуванні підписували протокол комісії з пунктом «надання житла»;
- через біфуркаційні хвилі паранормального впливу з боку всесильного Управління справами НАНУ керівники академічних установ не можуть об’єднати свої зусилля задля виконання їх же прямих обов’язків: захистити конституційне право підлеглих працівників, котре вони підтвердили при розподілі по закінченні очних аспірантур – ПРАВО НА ЖИТЛО.
Через повну необізнаність з законодавством у нас, науковців НАНУ з «вовчими білетами», виникає запитання, що його ми ставимо до ВСІХ – світової громадськості, незалежних юристів, владних структур, силових відомств, почасти (оскільки вони також не обізнані з законодавством) і академічного керівництва – просимо хоча би права на ідентифікацію, якщо:
- успішно закінчили аспірантуру з відривом від виробництва та захистили кандидатські кваліфікаційні дослідження;
- згідно з висновком комісій по розподілу персонального складу нас взято на роботу в академічні інститути з наданням житла – ліжко-місце в гуртожитках НАНУ;
- трудового договору зі своїми організаціями не розривали, продовжуємо працювати там і по сьогодні; публікуємо статті, видаємо монографічні дослідження;
- а головне, у відповідності зі статтею 23 Кодексу законів про працю України, ми є штатними працівниками академічних інститутів, підпадаємо під п. 1. – безстрокового трудового договору;
- Управлінню справами повсякчас надавали клопотання від дирекції та профспілкового комітету інститутів на продовження ордеру;
- маємо позитивні резолюції віце-президентів НАНУ на предмет переоформлення посвідчення молодого спеціаліста;
- упродовж років не маємо жодної відповіді від Управління справами та інших клерків НАНУ;
- на ім’я директорів наших академічних інститутів приходять офіційні листи-відмови за підписом начальника ДЖКП НАНУ щодо неможливості продовження нам ордеру на проживання у гуртожитках НАНУ.
На поточний момент, зіткнувшись з фактами юридично-правових колізій, витворених в нетрях відомства керуючого справами НАНУ, ми себе ідентифікуємо як «особі наукової статті» - серед широкого загалу більш вживаним є інший термін – бомжі від НАУКИ. А згідно з усними нормативними приписами заступника керуючого справами з соціальних питань, – ми повинні все вирішувати в індивідуальному порядку.
Хіба це не є порушенням того ж самого законодавства, коли ні В. Арсенюк, ні В. Палій просто ігнорують позитивні резолюції віце-президентів НАНУ?! Зауважимо, тим же аспірантам реєстрація і ордер видається не на весь термін аспірантури, а на кожен рік. Окрім того, в деяких наукових частинах академічних інститутів з підказки тандему Управління керуючого справами та відділу наукових і керівних кадрів практикується підписання договорів-відмов від надання житла під час навчання в аспірантурі, і по її закінченні. Талановиті молоді люди, котрі вступали в очну аспірантуру уже маючи у власному доробку понад десяток ваківських публікацій, вимушені оплачувати непомірно високу суму, перекантовуючись в гуртожитках інших відомств чи винаймаючи приватні помешкання та ще й вдаючись до підробіток.
Виникає запитання (зрозуміло – риторичне), якщо ми такі безправні – і не маємо навіть отого права на наділення ліжко-місцем у відомчому гуртожитку, для чого тоді вдаватися до таких хитро-мудрих маніпуляцій: написання добровільних відмов, угод?! Тут постає й інше (теж риторичне) питання: наскільки вони є законними – така собі добровільно-примусова відмова людини від своїх конституційних прав. Інакше кажучи, конституційні права перекриваються договірними угодами, власноручно, а значить і добровільно (де-юре) підписаними сторонами.
Якщо ми, молоді науковці, які успішно закінчили аспірантуру, захистилися, маємо монографічні дослідження, певною мірою визнані світовою науковою громадськістю, намагаємося повсякчас вдосконалюватися, є такими безправними і не потрібними для НАНУ, і країни в цілому, тоді чому: ні В. Арсенюк, ні В. Палій не дали відразу ж категоричної заперечувальної відповіді на позитивні резолюції віце-президентів з 2004 р. аж до поточного моменту?! Очевидно, що для будь-якої Постанови Бюро Президії НАНУ є певні обумовлені виключення, чи уточнюючі положення. Або ж і в цьому разі ми проявляємо свою елементарну необізнаність з законодавством, оскільки сміємо так припускати. Чому ж тоді при розподілі на роботу розписувалися у протоколі, де одним з пунктів чітко було вказано: вид надання житлової площі – гуртожиток НАНУ. І до цього часу на рівні інститутів успішні аспіранти бачать ті самі протокольні форми, ставлять свої підписи. Однак, зі слів великих начальників у ДЖКП НАНУ, виходить таке: «Рішення інститутських комісій ще нічого не означає… Є Президія…».
Якою Постановою Бюро Президії, від якого числа і місяця 2003 р. чи першої половини 2004 р. відбулося закріплення такого правового нормативного нонсенсу в межах НАНУ?! Якщо це підтверджено Постановою Бюро Президії, тоді В. Арсенюк і В. Палій просто таки мусіли в письмовій формі відповісти і віце-президентам, указавши на їх правову некомпетентність; і директорам інститутів, котрі ставили клопотання перед віце-президентами за своїх працівників; і самим науковцям – під розпис. Адже молоді спеціалісти ставили свій власноручний підпис у зовсім іншому договорі, інакше – погоджувалися працювати в академічних інститутах за таких-то і таких-то умов.
Не потрібно бути навіть кваліфікованим юристом, аби зрозуміти: вся проблема легко вирішується на рівні Бюро Президії НАНУ. Однак лише за однієї умови: кардинальної перебудови роботи Управління справами НАНУ.
Згідно з законами Мерфі-Паркинсона, нами спеціально для чиновницького апарату НАНУ пропонується гротескний варіант вирішення проблеми, коли достатньо просто загубити або утилізувати всі наші звернення-клопотання (як це частенько буває у відомстві керуючого справами); а те, що ми лише тижнів зо два тому в черговий раз вибирали ксерокопії з незакритих контрольних карточок, потрібно оголосити як ще один прояв зорово-слухових галюцинацій, неадекватного сприйняття дійсності.
Репліка-сентенція: Чи уявляв собі хоч хтось з керманичів НАНУ десятки тих молодих спеціалістів, котрі перебувають у подібних умовах, повсякчасно відчуваючи морально-психологічний дискомфорт від усвідомлення своєї повної нікчемності в юридично-правових відносинах між відомством керуючого справами та його філією – ДЖКП НАНУ?! Чи говорив хоч хтось з керманичів НАНУ зі звичайними науковцями десь так за місяць ДО часу «ікс» - чергового продовження ордеру?! Морально-психологічний стан навіть натур з нордичним характером є дуже далекий від адекватного сприйняття навколишнього світу.
Тепер з приводу репліки клерка «Яка проблема?!». Викликає подив, що це говориться після того, як не лише віце-президенти НАНУ. а й сам президент Б. Патон дав згоду на вироблення пропозицій у зазначеному листі. Наведемо його зміст:
«Я уважно ознайомився з Вашим зверненням від 4 березня ц. р. і готовий зустрітися з Вами для обговорення порушених у ньому питань 20 або 21 березня (про точну дату та час зустрічі Вас буде повідомлено додатково).
Я доручив також начальникові відділу наукових і керівних кадрів Президії НАН України підготувати до цієї зустрічі відповідні матеріали та пропозиції і попередньо обговорити їх з Вашою участю. З цією метою Вас буде запрошено до Президії НАН України 18-19 березня ц. р.
З повагою,
Президент
Національної академії наук України
академік НАН України [факсиміле особистого підпису] Б. Є. Патон».
Цілком конструктивний лист, де йдеться навіть про те, що будуть розроблені уже певні пропозиції, годилося б передати належним чином – ввічливо й коректно без жодних зайвих коментарів. Цим самим клерк би навчив нас, зухвалих і знахабнілих «особєй наукової статі», поважати президіальні рішення, зробив взірцевий вияв поваги до президента НАНУ. В іншому випадку – чиновники могли б просто переслати чи передати кур’єром лист на Інститут, скажімо, до вченої частини (через яку і зверталися при розшуках). Таким чином, не було б створено самим ж клерками ще одного інформаційного приводу.
Логічно постає серйозне питання: ЩО і ЯК готуватиме «В. Палій з групою відповідальних працівників» (цитата з листа Б. Патона); і хто є тими відповідальними працівниками?!
Отже, зринає ще одне питання: ЩО САМЕ відбулося [чи мало відбутися, коли дуже-дуже очікували лише одного нашого представника] 7. 03. 08 р. о 15. год. в одному з президіальних кабінетів, де з нашого боку було три посланця від ініціативної групи, а клерків було двоє (інший працівник Президії просто мовчки сидів).
Припускаємо таке: Г. Грабарчук либонь надзвичайно впевнений в черговому формальному вирішенні проблеми (за прямої чи опосередкованої підтримки відомства В. Арсенюка).
Паралельно – вимушені – припустити й таке, всі клерки чудово обізнані з президіальними правилами вирішення подібних колізій, і вже вкотре готуються до чергової відписки. Певне ці відомчі правила базуються на внутрішніх нормативних приписах Управління справами НАНУ. І повертаємося до раніше та й не раз поставленої дилеми: хто з очільників НАНУ може вирішити означену ПРОБЛЕМУ. Адже настроєність причту-клерків, як відомо, є своєрідним індикатором так би мовити внутрішньої політики організації – чи позитивно, чи негативно вирішуватиметься питання; чию сторону прийме керівництво; і яким чином має бути вирішено проблему.
Гротескно-вірогідний ще й такий варіант розв’язання загадки: нас потрібно негайно освідчити у лікаря-психіатра на предмет адекватного сприйняття президіальних чиновників, оскільки повсякчас з нами ніби-то відбуваються дивні метаморфози у вигляді зорово-слухових галюцинацій, що, як правило, проявляються лише під час перемовин з президіальними клерками. Втім, ми згідні отримати хоча б право на притулок у психіатричній лікарні, за умови надання можливості працювати з книгами, текстами, та накопиченими нами архівно-дослідними матеріалами.
Проте, у жодному разі не допустимо, щоби ще раз отримали принизливі листи на виселення з відомчого гуртожитку від імені ДЖКП НАНУ. Це при тому, що там проживає велика кількість не академічних осіб, згідно з визначенням Положення про гуртожитки НАНУ – «інші особи».
Наголошуємо на тому, що окрім цих порушень конституційних прав, є й інші проблеми, котрі повинні вирішуватися. У нас є своє бачення повсякденного життя НАН України, оперте на реальне підґрунтя. Про це також вказувалося у численних зверненнях, що з ними «уважно ознайомилися» Б. Патон, А. Шпак (з його слів). А відтак дивує така неповага з боку клерків; неповага передусім не до нас – недієздатних, не обізнаних з законами сіреньких затурканих науковців, але до свого прямого керівництва.
Наголошуємо: наша мета – не ліквідація НАНУ, а її оздоровлення. Потрібно добре усвідомлювати, що з процесами вступу в СОТ, Євросоюз і стрімкими процесами глобалізації загалом, неодмінно буде посилюватися тенденція на ліквідацію НАНУ як такої з боку різноманітних сил. У будь-якому випадку реорганізація НАНУ на часі – в жодній світовій практиці не існує настільки бюрократизованої і при цьому малоефективної наукової корпорації, як наша вітчизняна Академія, що витворювалася ще в сталінські часи. Утім, підкреслюємо, ми не стоїмо за її повну ліквідацію. Ми навіть не кажемо категорично – «Геть чиновників!». Адже розуміємо, що світ не ідеальний, і вони нікуди не дінуться.
Очевидно, що такого остаточного зліквідування не хоче і чиновницький апарат НАНУ: адже тоді зникне і у них потреба. У разі об’єднання зусиль у справі захисту НАНУ, ще можна буде її відстояти. Апелювати до совісті, сумління та інших моральних чеснот чиновників як категорії бюрократичної машинерії – годі. А от закликати їх прислухатися до здорового глузду та інстинкту самозбереження є сенс. Відтак чиновники повинні зрозуміти, усвідомити, що при продовженні їх політики повсякчасного й цинічного попрання елементарних прав науковців (не лише перешкоди щодо реєстрації та належного оформлення і реалізації прав молодого спеціаліста, а й багато чого іншого в різних сферах), вони «рублять гілку, на якій сидять», а точніше – підточують те дерево – НАНУ, що на ньому самі ж успішно паразитують. Чиновники, клерки повинні хоч якось дбати про науковців (або хоча б іноді спромогтися зробити вигляд). Тоді їх дії чи бездіяльність не викликатимуть таке обурення і супротив з боку продуцентів НАУКИ. А саме задля НАУКИ й існує Національна Академія Наук України. Адже заради підняття престижності української науки і були висловлені ініціативи прем’єр-міністра країни Ю. Тимошенко.
А в Пояснювальній записці до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Переліку заходів, спрямованих на підвищення престижу наукової праці, державну підтримку талановитої молоді, заохочення її до наукової діяльності» за підписом президента НАНУ. академіка Б. Патона чітко зроблена така констатація:
«Незадовільна ситуація, що склалася в державі із залученням до наукової галузі здібної молоді. Загрожує втратою спадкоємності поколінь учених у наукових школах та руйнацією важливих напрямів наукових досліджень».
Однак для читача вималюється ще одне питання: задля чого звертатися до держави про допомогу, коли в самій науковій корпорації панує безлад і нормативно-правова плутанина й підміна понять?!
Зі сказаного вище неминуче постає нагальний запит про створення Громадської Наглядової ради з контролю діяльності бюрократичної машинерії НАНУ. Оскільки, як показала практика, навіть на рівні віце-президентів не можуть бути вирішеними відповідні гостро-актуальні питання. Восени 2006 р. проблема вже раз була загнана в глухий кут.
Правда, описані вище хитро-мудрі сплетіння юридично-правових нормативів всередині НАНУ, з вуст керуючого справами, голови ЦК профспілок працівників НАНУ неодноразово і впевнено прилюдно мотивувалися саме дбайливим піклуван ням про сучасний стан та майбутній розвиток української науки.
У такому разі – залишається лише одне – вибрати цілком свідомо запропонований нами гротескний інваріант розв’язання проблеми, що і стане реально можливим.
P. S. 1)Ще один аспект питання сприяння розвитку НАУКИ. Як правило, аспіранти вступають 1-15 листопада кожного поточного року на навчання в академічні інститути. Відбір тем, що повинен базуватися на урахуванні потреб інституту, опрацюванні літератури з проблеми тощо, відбувається до січня місяця вже наступного року. Затвердження тем на вчених радах інститутів проходить упродовж січня-лютого місяця. Термін навчання в аспірантурі складає три роки. На травень-червень третього року навчання для аспірантів Президія НАНУ ось уже другий рік запровадила так званий попередній розподіл. Аспіранта залишать у штаті установи (а, отже, нададуть оте конституційне право [беріть вище: сакральне право в межах системи НАНУ] – на житло – ліжко-місце гуртожитку НАНУ) у тому разі, коли ним буде написана робота і вже пройдено обговорення на відділі. Таким чином, уже на другий квартал третього року навчання в очній аспірантурі академічної установи, її випускник повинен мати готову роботу, написану на авторському бачені зібраних і опрацьованих архівних матеріалів, поставлених лабораторних експериментальних дослідах, і т. п. Науковці, вчені, котрі стикалися з комплексом різноманітних труднощів при написанні справді науково-вартісного дослідження, можуть лише позаздрити такій славній приписовій інтенсифікації розумового виробництва. І не потрібно більше дивуватися, говорячи про критично низку якість чималого відсотку наукових досліджень. Адже умови для їх здійснення клерками Президії НАНУ створені просто таки чудові!!! ... … …
2) Через абсолютне не володіння законодавством, бажаємо поспитати у юридично підкованих президіальних клерків:
- чи законно сплачувати завищену плату, якщо у сім’ї два науковці?!
- чи законно, що не всі інститути внаслідок особливої позиції фінансово-економічного відділу, не виплатили 12 відсоткове підвищення заробітної плати для бюджетних організацій, починаючи з січня 2008 р., а в розрахунковому листі навіть не вказано борг підприємства?!
Як президіальні клерки «дбають» про молодих науковців…
і нема на то ради
Вот страж закона – охраняет его так идеально, что никто не может воспользоваться
(Станислав Ежи Лец)
Начальство склонно давать работу тем,
кто менее всего способен ее выполнить
(Закон Корнуэлла)
«Сьогодні в Академії наук встановлюється кріпосницький лад, а завтра, вочевидь, буде рабовласницький. На роль рабовласників, швидше за все, претендують Арсенюк і К .»
(Цит. за: ««Рухоме» та «нерухоме» майно Національної академії наук України». Відкритий лист Президенту НАНУ, академіку Б. Є. Патону від мешканців гуртожитків НАНУ» 13. 11. 2006 р.)
Анонс: запрошуємо всіх бажаючих долучитися до ПУБЛІЧНОЇ ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ через контактну Інтернет-адресу для збору матеріалів до книги, присвяченої 90-річчю НАНУ під робочою назвою: «Повсякденне життя і боротьба гуртожитських науковців НАНУ: кін. ХХ – початок ХХІ ст.» - podarunok_nanu@mail.ru
Преамбула:
Для людей, котрі працювали в Академії упродовж 1970-х рр. мабуть, добре відоме ім’я історика Євдокії Косачевської. Родом з Чернігівщини, вона пропрацювала майже все своє життя в Ленінградському держуніверситеті. Як дружина репресованого Й. Сталіним ректора ЛДУ та Міністра освіти РРСФР А. Вознесенського, пройшла через систему ГУЛАГ. Зібравши великий архівний матеріал про українського етнографа, фольклориста, історика М. Маркевича, Є. Косачевська мала намір видати книгу саме у видавництві АН УРСР як данину пам’яті й шани першим крокам вітчизняної науки. Найрізноманітніші митарства з цього приводу продовжувалися з кінця липня 1974 р. – по 1982 рр., не дивлячись на масову підтримку з боку наукової громадськості СРСР – листи в ЦК КПУ, щирі й дієві сприяння з боку П. Тронька, І. Кураса, все завершувалося відпискою академічних клерків. Є. Косачевська в листі на ім’я В. Щербицького дуже реалістично описала атмосферу принизливого спілкування з чиновницьким апаратом АН УРСР. Принизливого не лише для науковця, а взагалі – ЛЮДИНИ, зокрема – очікування в сінях пропускника головної будівлі, коли чималий час дожидаєш і… тобі виносить клерк абсолютну беззмістовну цидулку-відписочку. Тогочасну ситуацію можна було списати на маланчуківщину, загальнодержавну політику… – все те, з чим ми нібито успішно і так героїко-патріотично вмотивовано боремося десь з середини 1980-х рр. А в чому на сьогодні полягає причина все тієї ж зцементованої бюрократичності чиновницького апарату уже власне української НАНУ?! Втім, питання для всіх, хто критично аналізує ситуацію, – є риторичне.
Глибока і дієва віра Є. Косачевської щодо можливості реального виходу у світ монографії справдилася. Лише сталося це вже в 1987 р. і у видавництві ЛДУ. Проте, все своє творче життя вона присвятила вивченню питань української історії. Добра пам'ять про цього історика збереглася і у багатьох сучасних авторитетних українських академіків. Особистий фонд її також зберігається в ІР НБУВ.
Як би сильно змонтованим не був бюрократичний бар’єр перед досягненням справжніх наукових творчих пошуків, продуценти науки його здолають. Однак виникає питання: невже НАНУ потрібно самій собі штучно витворювати оті перепони; задля чого і вже вкотре?!
***
«КОЖЕН МАЄ ПРАВО НА ЖИТЛО. ДЕРЖАВА СТВОРЮЄ УМОВИ, ЗА ЯКИХ КОЖНИЙ ГРОМАДЯНИН МАТИМЕ ЗМОГУ ПОБУДУВАТИ ЖИТЛО, ПРИДБАТИ ЙОГО У ВЛАСНІСТЬ АБО ВЗЯТИ ЙОГО В ОРЕНДУ.
ГРОМАДЯНАМ, ЯКІ ПОТРЕБУЮТЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ, ЖИТЛО НАДАЄТЬСЯ ДЕРЖАВОЮ ТА ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ БЕЗОПЛАТНО АБО ЗА ДОСТУПНУ ДЛЯ НИХ ПЛАТУ ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНУ…».
(Ст. 47 КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ)
7. 03. 08. о 15. год. при передачі листа за підписом Б. Патона (дослівно передано зміст у тексті допису) трьом представникам ініціативної групи науковців клерк Г. М. Грабарчук (відділ наукових та керівних кадрів Президії НАНУ) в своєму службовому кабінеті зневажливо сказав, що ми повинні вивчати законодавство, а вже потім писати листи про свої права. На нашу репліку про те, що потрібно поставити проблему на державному рівні, клерк досить неоднозначно відповів: «Яку проблему?!». Такі перемовини (при цьому опустимо деякі інші випади з боку президіального клерка) сталися вже після отримання в цілому обнадійливого листа-відповіді президента НАНУ академіка Б. Патона; коли й віце-президенти погодилися з існуючою кризою в соціально-правовій сфері.
При такій постановці проблеми (Г. Грабарчуком) – як незнання законів з нашого боку, виникає потреба дивитися глибше. Якщо цей поважний чиновник у корні правий, то значить і комісії з розподілу персонального складу в академічних інститутах разом з нами законодавства не знають, де молодим людям, що успішно закінчили аспірантуру, до цього часу надають право (правда, при цьому накладаються більш жорсткіші умови на претендентів) на житло (гуртожиток НАНУ). Водночас, з нами законодавства не знають і віце-президенти НАНУ, з котрими доводилося розмовляти безпосередньо, – В. Походенко, А. Наумовець, В. Литвин – і також це не викликало у них заперечень. В. Литвин навіть з неабияким подивом сказав: «Як Ви могли з цим миритися?! До мене приносять оці формуляри посвідчень – я і підписую. А за кожним таким посвідченням стоїть людина, людина з своєю долею, місцем у науці». Не знали законодавства і віце-президенти, котрі підписували позитивні резолюції щодо переоформлення посвідчень, серед них був і народний депутат багатьох скликань Верховної Ради України, згаданий в преамбулі – покійний нині академік НАНУ І. Курас?!
Викладені вище міркування проілюструємо прикладом. Підпис академіка І. Кураса у формулярі посвідчення стоїть першим. А вже потім – В. Палія. І хоча названий віце-президент майже одразу накладає резолюцію на переоформлення власне ним і отак формально (як правильно вказав В. Литвин) підписаного посвідчення, то чомусь (гадаємо – саме в силу знання законів!) В. Арсенюк і В. Палій упродовж майже чотирирічного терміну не надали жодної письмової відповіді. Якщо І. Курас поступав не узгоджено з законом, накладаючи резолюцію про переоформлення посвідчення молодого спеціаліста, маючи за підставу висновок протоколу розподілу академічного інституту, тоді чому ніхто на це письмово не відповів?! Отже, робимо висновок, – саме так велить поступати закон – не відповідати. Тепер, завдяки одержаному уроку від чиновників, і ми вже закони знаємо – відповідати на письмові звернення просто не потрібно.
Постановою Бюро Президії НАН України від 05. 07. 2006 р. за № 206 (зауважте, та сама сумнозвісна постанова, що спричинила акції протесту науковців восени 2006 р.! І цього разу вона стала тією іскоркою, що роздмухала полум’я) «Про використання гуртожитків НАН України» склалася така ситуація: поселення у гуртожитки співробітників інститутів та продовження терміну їх проживання можливе тільки за рахунок місць для аспірантів набору поточного року. Однак при цьому в Положеннях про гуртожитки НАНУ, прийнятих 26 травня 2007 р. чомусь дозволяється видавати ордера і представникам інших організацій. Ордера видаються, як уже знаємо з норм Положення про гуртожитки НАНУ, – тандемом В. Арсенюк і А. Широков. Саме в силу незнання законодавства у науковців, молодих спеціалістів з «вовчими білетами», виникає запитання: для блага яких організацій і відомств працює Управління справами – згідно з Положеннями – «інших осіб»: НАНУ чи – СБУ, прокуратури, МВД, військових частин, КМДА?! Однак у п. 2. 1. говориться й про право на таке поселення у відомчі гуртожитки і для категорії науковців – молоді спеціалісти. Нагадаємо конкретну дату прийняття цих Положень – затверджених постановою Бюро Президії НАН України від 26. 06. 2007 р. Отже, навіть на рівні Бюро Президії НАНУ хоча б формально, але обумовлюється той статус – молодого спеціаліста.
Окрім того, вже в п. 1. 1. обумовлюється для кого саме створені гуртожитки НАНУ:
«п. 1. 1. Гуртожитки Національної академії наук (далі – НАН) України створені:
Для проживання аспірантів на період їх навчання в аспірантурі наукових установ НАН України;
Для проживання молодих спеціалістів, працівників установ, організацій, підприємств (далі – організацій) НАН України та інших осіб».
Інший пункт – п. 2. 4 – Положення констатує:
«Підставою для видачі ордера є спільне рішення Управління справами та ЦК профспілки працівників НАН України для поселення в гуртожитки ДЖКП НАН України, прийняте на підставі клопотання керівника та голови профкому організації НАН України, в якій навчається або працює особа, про поселення в гуртожитки ДЖКП НАН України, або рішення керівника та відповідного профспілкового комітету організації НАН України, на балансі якої гуртожитки знаходяться».
Будучи невігласами в законодавчій сфері, листи, отримані від імені начальника ДЖКП НАНУ І. Дихнича, де говориться, що не має можливості продовжити ордер працівникам того чи іншого інституту, котрі «працюють у Вашому інституті з розподілом без надання житла», трактуємо так:
- науковців просто перманентно виганяють-витравлюють-виживають не лише з відомчих гуртожитків, а і з постійного місця праці;
- відбувається внутрішньовідомча підміна нормативних приписів, коли саме ці науковці при працевлаштуванні підписували протокол комісії з пунктом «надання житла»;
- через біфуркаційні хвилі паранормального впливу з боку всесильного Управління справами НАНУ керівники академічних установ не можуть об’єднати свої зусилля задля виконання їх же прямих обов’язків: захистити конституційне право підлеглих працівників, котре вони підтвердили при розподілі по закінченні очних аспірантур – ПРАВО НА ЖИТЛО.
Через повну необізнаність з законодавством у нас, науковців НАНУ з «вовчими білетами», виникає запитання, що його ми ставимо до ВСІХ – світової громадськості, незалежних юристів, владних структур, силових відомств, почасти (оскільки вони також не обізнані з законодавством) і академічного керівництва – просимо хоча би права на ідентифікацію, якщо:
- успішно закінчили аспірантуру з відривом від виробництва та захистили кандидатські кваліфікаційні дослідження;
- згідно з висновком комісій по розподілу персонального складу нас взято на роботу в академічні інститути з наданням житла – ліжко-місце в гуртожитках НАНУ;
- трудового договору зі своїми організаціями не розривали, продовжуємо працювати там і по сьогодні; публікуємо статті, видаємо монографічні дослідження;
- а головне, у відповідності зі статтею 23 Кодексу законів про працю України, ми є штатними працівниками академічних інститутів, підпадаємо під п. 1. – безстрокового трудового договору;
- Управлінню справами повсякчас надавали клопотання від дирекції та профспілкового комітету інститутів на продовження ордеру;
- маємо позитивні резолюції віце-президентів НАНУ на предмет переоформлення посвідчення молодого спеціаліста;
- упродовж років не маємо жодної відповіді від Управління справами та інших клерків НАНУ;
- на ім’я директорів наших академічних інститутів приходять офіційні листи-відмови за підписом начальника ДЖКП НАНУ щодо неможливості продовження нам ордеру на проживання у гуртожитках НАНУ.
На поточний момент, зіткнувшись з фактами юридично-правових колізій, витворених в нетрях відомства керуючого справами НАНУ, ми себе ідентифікуємо як «особі наукової статті» - серед широкого загалу більш вживаним є інший термін – бомжі від НАУКИ. А згідно з усними нормативними приписами заступника керуючого справами з соціальних питань, – ми повинні все вирішувати в індивідуальному порядку.
Хіба це не є порушенням того ж самого законодавства, коли ні В. Арсенюк, ні В. Палій просто ігнорують позитивні резолюції віце-президентів НАНУ?! Зауважимо, тим же аспірантам реєстрація і ордер видається не на весь термін аспірантури, а на кожен рік. Окрім того, в деяких наукових частинах академічних інститутів з підказки тандему Управління керуючого справами та відділу наукових і керівних кадрів практикується підписання договорів-відмов від надання житла під час навчання в аспірантурі, і по її закінченні. Талановиті молоді люди, котрі вступали в очну аспірантуру уже маючи у власному доробку понад десяток ваківських публікацій, вимушені оплачувати непомірно високу суму, перекантовуючись в гуртожитках інших відомств чи винаймаючи приватні помешкання та ще й вдаючись до підробіток.
Виникає запитання (зрозуміло – риторичне), якщо ми такі безправні – і не маємо навіть отого права на наділення ліжко-місцем у відомчому гуртожитку, для чого тоді вдаватися до таких хитро-мудрих маніпуляцій: написання добровільних відмов, угод?! Тут постає й інше (теж риторичне) питання: наскільки вони є законними – така собі добровільно-примусова відмова людини від своїх конституційних прав. Інакше кажучи, конституційні права перекриваються договірними угодами, власноручно, а значить і добровільно (де-юре) підписаними сторонами.
Якщо ми, молоді науковці, які успішно закінчили аспірантуру, захистилися, маємо монографічні дослідження, певною мірою визнані світовою науковою громадськістю, намагаємося повсякчас вдосконалюватися, є такими безправними і не потрібними для НАНУ, і країни в цілому, тоді чому: ні В. Арсенюк, ні В. Палій не дали відразу ж категоричної заперечувальної відповіді на позитивні резолюції віце-президентів з 2004 р. аж до поточного моменту?! Очевидно, що для будь-якої Постанови Бюро Президії НАНУ є певні обумовлені виключення, чи уточнюючі положення. Або ж і в цьому разі ми проявляємо свою елементарну необізнаність з законодавством, оскільки сміємо так припускати. Чому ж тоді при розподілі на роботу розписувалися у протоколі, де одним з пунктів чітко було вказано: вид надання житлової площі – гуртожиток НАНУ. І до цього часу на рівні інститутів успішні аспіранти бачать ті самі протокольні форми, ставлять свої підписи. Однак, зі слів великих начальників у ДЖКП НАНУ, виходить таке: «Рішення інститутських комісій ще нічого не означає… Є Президія…».
Якою Постановою Бюро Президії, від якого числа і місяця 2003 р. чи першої половини 2004 р. відбулося закріплення такого правового нормативного нонсенсу в межах НАНУ?! Якщо це підтверджено Постановою Бюро Президії, тоді В. Арсенюк і В. Палій просто таки мусіли в письмовій формі відповісти і віце-президентам, указавши на їх правову некомпетентність; і директорам інститутів, котрі ставили клопотання перед віце-президентами за своїх працівників; і самим науковцям – під розпис. Адже молоді спеціалісти ставили свій власноручний підпис у зовсім іншому договорі, інакше – погоджувалися працювати в академічних інститутах за таких-то і таких-то умов.
Не потрібно бути навіть кваліфікованим юристом, аби зрозуміти: вся проблема легко вирішується на рівні Бюро Президії НАНУ. Однак лише за однієї умови: кардинальної перебудови роботи Управління справами НАНУ.
Згідно з законами Мерфі-Паркинсона, нами спеціально для чиновницького апарату НАНУ пропонується гротескний варіант вирішення проблеми, коли достатньо просто загубити або утилізувати всі наші звернення-клопотання (як це частенько буває у відомстві керуючого справами); а те, що ми лише тижнів зо два тому в черговий раз вибирали ксерокопії з незакритих контрольних карточок, потрібно оголосити як ще один прояв зорово-слухових галюцинацій, неадекватного сприйняття дійсності.
Репліка-сентенція: Чи уявляв собі хоч хтось з керманичів НАНУ десятки тих молодих спеціалістів, котрі перебувають у подібних умовах, повсякчасно відчуваючи морально-психологічний дискомфорт від усвідомлення своєї повної нікчемності в юридично-правових відносинах між відомством керуючого справами та його філією – ДЖКП НАНУ?! Чи говорив хоч хтось з керманичів НАНУ зі звичайними науковцями десь так за місяць ДО часу «ікс» - чергового продовження ордеру?! Морально-психологічний стан навіть натур з нордичним характером є дуже далекий від адекватного сприйняття навколишнього світу.
Тепер з приводу репліки клерка «Яка проблема?!». Викликає подив, що це говориться після того, як не лише віце-президенти НАНУ. а й сам президент Б. Патон дав згоду на вироблення пропозицій у зазначеному листі. Наведемо його зміст:
«Я уважно ознайомився з Вашим зверненням від 4 березня ц. р. і готовий зустрітися з Вами для обговорення порушених у ньому питань 20 або 21 березня (про точну дату та час зустрічі Вас буде повідомлено додатково).
Я доручив також начальникові відділу наукових і керівних кадрів Президії НАН України підготувати до цієї зустрічі відповідні матеріали та пропозиції і попередньо обговорити їх з Вашою участю. З цією метою Вас буде запрошено до Президії НАН України 18-19 березня ц. р.
З повагою,
Президент
Національної академії наук України
академік НАН України [факсиміле особистого підпису] Б. Є. Патон».
Цілком конструктивний лист, де йдеться навіть про те, що будуть розроблені уже певні пропозиції, годилося б передати належним чином – ввічливо й коректно без жодних зайвих коментарів. Цим самим клерк би навчив нас, зухвалих і знахабнілих «особєй наукової статі», поважати президіальні рішення, зробив взірцевий вияв поваги до президента НАНУ. В іншому випадку – чиновники могли б просто переслати чи передати кур’єром лист на Інститут, скажімо, до вченої частини (через яку і зверталися при розшуках). Таким чином, не було б створено самим ж клерками ще одного інформаційного приводу.
Логічно постає серйозне питання: ЩО і ЯК готуватиме «В. Палій з групою відповідальних працівників» (цитата з листа Б. Патона); і хто є тими відповідальними працівниками?!
Отже, зринає ще одне питання: ЩО САМЕ відбулося [чи мало відбутися, коли дуже-дуже очікували лише одного нашого представника] 7. 03. 08 р. о 15. год. в одному з президіальних кабінетів, де з нашого боку було три посланця від ініціативної групи, а клерків було двоє (інший працівник Президії просто мовчки сидів).
Припускаємо таке: Г. Грабарчук либонь надзвичайно впевнений в черговому формальному вирішенні проблеми (за прямої чи опосередкованої підтримки відомства В. Арсенюка).
Паралельно – вимушені – припустити й таке, всі клерки чудово обізнані з президіальними правилами вирішення подібних колізій, і вже вкотре готуються до чергової відписки. Певне ці відомчі правила базуються на внутрішніх нормативних приписах Управління справами НАНУ. І повертаємося до раніше та й не раз поставленої дилеми: хто з очільників НАНУ може вирішити означену ПРОБЛЕМУ. Адже настроєність причту-клерків, як відомо, є своєрідним індикатором так би мовити внутрішньої політики організації – чи позитивно, чи негативно вирішуватиметься питання; чию сторону прийме керівництво; і яким чином має бути вирішено проблему.
Гротескно-вірогідний ще й такий варіант розв’язання загадки: нас потрібно негайно освідчити у лікаря-психіатра на предмет адекватного сприйняття президіальних чиновників, оскільки повсякчас з нами ніби-то відбуваються дивні метаморфози у вигляді зорово-слухових галюцинацій, що, як правило, проявляються лише під час перемовин з президіальними клерками. Втім, ми згідні отримати хоча б право на притулок у психіатричній лікарні, за умови надання можливості працювати з книгами, текстами, та накопиченими нами архівно-дослідними матеріалами.
Проте, у жодному разі не допустимо, щоби ще раз отримали принизливі листи на виселення з відомчого гуртожитку від імені ДЖКП НАНУ. Це при тому, що там проживає велика кількість не академічних осіб, згідно з визначенням Положення про гуртожитки НАНУ – «інші особи».
Наголошуємо на тому, що окрім цих порушень конституційних прав, є й інші проблеми, котрі повинні вирішуватися. У нас є своє бачення повсякденного життя НАН України, оперте на реальне підґрунтя. Про це також вказувалося у численних зверненнях, що з ними «уважно ознайомилися» Б. Патон, А. Шпак (з його слів). А відтак дивує така неповага з боку клерків; неповага передусім не до нас – недієздатних, не обізнаних з законами сіреньких затурканих науковців, але до свого прямого керівництва.
Наголошуємо: наша мета – не ліквідація НАНУ, а її оздоровлення. Потрібно добре усвідомлювати, що з процесами вступу в СОТ, Євросоюз і стрімкими процесами глобалізації загалом, неодмінно буде посилюватися тенденція на ліквідацію НАНУ як такої з боку різноманітних сил. У будь-якому випадку реорганізація НАНУ на часі – в жодній світовій практиці не існує настільки бюрократизованої і при цьому малоефективної наукової корпорації, як наша вітчизняна Академія, що витворювалася ще в сталінські часи. Утім, підкреслюємо, ми не стоїмо за її повну ліквідацію. Ми навіть не кажемо категорично – «Геть чиновників!». Адже розуміємо, що світ не ідеальний, і вони нікуди не дінуться.
Очевидно, що такого остаточного зліквідування не хоче і чиновницький апарат НАНУ: адже тоді зникне і у них потреба. У разі об’єднання зусиль у справі захисту НАНУ, ще можна буде її відстояти. Апелювати до совісті, сумління та інших моральних чеснот чиновників як категорії бюрократичної машинерії – годі. А от закликати їх прислухатися до здорового глузду та інстинкту самозбереження є сенс. Відтак чиновники повинні зрозуміти, усвідомити, що при продовженні їх політики повсякчасного й цинічного попрання елементарних прав науковців (не лише перешкоди щодо реєстрації та належного оформлення і реалізації прав молодого спеціаліста, а й багато чого іншого в різних сферах), вони «рублять гілку, на якій сидять», а точніше – підточують те дерево – НАНУ, що на ньому самі ж успішно паразитують. Чиновники, клерки повинні хоч якось дбати про науковців (або хоча б іноді спромогтися зробити вигляд). Тоді їх дії чи бездіяльність не викликатимуть таке обурення і супротив з боку продуцентів НАУКИ. А саме задля НАУКИ й існує Національна Академія Наук України. Адже заради підняття престижності української науки і були висловлені ініціативи прем’єр-міністра країни Ю. Тимошенко.
А в Пояснювальній записці до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Переліку заходів, спрямованих на підвищення престижу наукової праці, державну підтримку талановитої молоді, заохочення її до наукової діяльності» за підписом президента НАНУ. академіка Б. Патона чітко зроблена така констатація:
«Незадовільна ситуація, що склалася в державі із залученням до наукової галузі здібної молоді. Загрожує втратою спадкоємності поколінь учених у наукових школах та руйнацією важливих напрямів наукових досліджень».
Однак для читача вималюється ще одне питання: задля чого звертатися до держави про допомогу, коли в самій науковій корпорації панує безлад і нормативно-правова плутанина й підміна понять?!
Зі сказаного вище неминуче постає нагальний запит про створення Громадської Наглядової ради з контролю діяльності бюрократичної машинерії НАНУ. Оскільки, як показала практика, навіть на рівні віце-президентів не можуть бути вирішеними відповідні гостро-актуальні питання. Восени 2006 р. проблема вже раз була загнана в глухий кут.
Правда, описані вище хитро-мудрі сплетіння юридично-правових нормативів всередині НАНУ, з вуст керуючого справами, голови ЦК профспілок працівників НАНУ неодноразово і впевнено прилюдно мотивувалися саме дбайливим піклуван ням про сучасний стан та майбутній розвиток української науки.
У такому разі – залишається лише одне – вибрати цілком свідомо запропонований нами гротескний інваріант розв’язання проблеми, що і стане реально можливим.
P. S. 1)Ще один аспект питання сприяння розвитку НАУКИ. Як правило, аспіранти вступають 1-15 листопада кожного поточного року на навчання в академічні інститути. Відбір тем, що повинен базуватися на урахуванні потреб інституту, опрацюванні літератури з проблеми тощо, відбувається до січня місяця вже наступного року. Затвердження тем на вчених радах інститутів проходить упродовж січня-лютого місяця. Термін навчання в аспірантурі складає три роки. На травень-червень третього року навчання для аспірантів Президія НАНУ ось уже другий рік запровадила так званий попередній розподіл. Аспіранта залишать у штаті установи (а, отже, нададуть оте конституційне право [беріть вище: сакральне право в межах системи НАНУ] – на житло – ліжко-місце гуртожитку НАНУ) у тому разі, коли ним буде написана робота і вже пройдено обговорення на відділі. Таким чином, уже на другий квартал третього року навчання в очній аспірантурі академічної установи, її випускник повинен мати готову роботу, написану на авторському бачені зібраних і опрацьованих архівних матеріалів, поставлених лабораторних експериментальних дослідах, і т. п. Науковці, вчені, котрі стикалися з комплексом різноманітних труднощів при написанні справді науково-вартісного дослідження, можуть лише позаздрити такій славній приписовій інтенсифікації розумового виробництва. І не потрібно більше дивуватися, говорячи про критично низку якість чималого відсотку наукових досліджень. Адже умови для їх здійснення клерками Президії НАНУ створені просто таки чудові!!! ... … …
2) Через абсолютне не володіння законодавством, бажаємо поспитати у юридично підкованих президіальних клерків:
- чи законно сплачувати завищену плату, якщо у сім’ї два науковці?!
- чи законно, що не всі інститути внаслідок особливої позиції фінансово-економічного відділу, не виплатили 12 відсоткове підвищення заробітної плати для бюджетних організацій, починаючи з січня 2008 р., а в розрахунковому листі навіть не вказано борг підприємства?!