03/16/2008 | Eod

Ч. ХIV РЕФОРМУВАННЯ НАНУ:
ТУРБОТА ДЖКП НАНУ ПРО МЕШКАНЦІВ ВІДОМЧИХ ГУРТОЖИТКІВ
ТА ЙОГО ПЛИВ НА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ НАУКИ
(Нотатки з нагоди професійного свята)


Клієнт завжди правий?!???...
15 березня Всесвітній день захисту прав споживачів
16 березня день працівників житлово-комунального підприємства
Все на свете функционально, а особенно то,
что решительно ничему не служит
Станислав Ежи Лец
Як відомо, кохання до жеківських структур в українців надзвичайно велике; либонь воно за силою перевищує палкість почуттів навіть до такої структури як Державна автоінспекція. А тому просто так оминути професійне свято працівників житлово-комунального господарства зовсім не годиться.
16 березня в календарі відзначено червоним, і не лише тому – що цей день тижня є неділею, а й на нього припадає оте саме професійне свято комунгоспівців. Пригадайте, за радянських часів саме таке словосполучення було одним з найпоширеніших при ідентифікації працівників названих структур.
Житлово-комунальне господарство – це сфера діяльності, направлена на обслуговування міських будівель, як правило, – багатоквартирних; ЖКГ є важливою складовою міського господарства, при цьому мається на увазі такі ключові ланки, як:
- водопровід – усунення неполадок водопровідних труб, системи очищення води;
- каналізація – догляд за належною експлуатацією;
- капітальний ремонт приміщень;
- поточний ремонт внутрішніх загально домових комунікацій (будівлі);
- теплопостачання – догляд за ізоляцією гарячої води в батареях, забезпечення котельних і ТЕЦ, а також система завозу до них топлива. Порушення роботи можуть викликати топливо-енергетичну кризу;
- прибирання та утилізація сміття;
- електропостачання.
Колись могутнє ДЖКП ще АН УРСР обслуговувало чимало житлових будівель по м. Києву. Однак у 2000 р. сталася велика прикрість, що через борги ледь не було продане (чи таки продане?!) ДЖКП, його з сучасної будівлі по вул. Горького вже в 2003 р. навіть перевели у приміщення одного з академічних гуртожитків. Тоді, на початку нового тисячоліття, знайшовся якийсь доброчинець, котрий зумів так би мовити спасти ДЖКП НАНУ від остаточного банкрутства. З приводу цього питання можна більше поцікавитися в тогочасних Інтернет-публікаціях.
На сьогодні ДЖКП НАНУ опікується відомчими гуртожитками НАНУ. Їх є 7, розкиданих у межах міста. Найбільш привабливими (у всіх аспектах) з цієї кількості практикою визначилися два – по вул. Ежена Потьє та по вул. Академіка Доброхотова (залишаються ще – по просп. Науки, вул. Кустанайській, Заболотного, Метрологічній, Чабанівській).
Світовий досвід функціонування наукових співтовариств говорить за те, що комплекси (!!!) будівель чи навіть квартали, де мешкають продуценти науки є своєрідними елітними осередками. І елітними не лише в суто якомусь там ефемерно-інтелектуальному вимірі, а й практично. Науковці після проведених дослідів чи експериментів, занять в архівах та бібліотеках, можуть спокійно відпочити в басейнах, отримати кваліфіковану профілактичну допомогу у лікарів-масажистів, займатися спортом тощо. Либонь дальше не варто й продовжувати навіть перелік таких утопічних явищ. Фантастасмагоричних для вітчизняних науковців. Багато кому з українських молодих талановитих дослідників, особливо технарів чи природничників, частенько доводиться перебувати в таких неперевершено комфортних умовах, оскільки їх запрошують ті чи інші закордонні наукові організації. І такі відвідини «наукових спа-курортів» вони проводять не лише з особистою користю. Вигода в їх перебуванні «на курортах» є і у вітчизняних академічних інститутах, що для них вони виграють великі суми іноземних інвестицій – всім нам відомих під назвою «гранти».
А в цей час, коли талановиті молоді люди релаксують на фантастичних планетах, їх сім’ї перебувають тут в не менш химерних умовах побуту.
Зазначимо також і такий важливий нюанс, що для більшості науковців, продукування науково ціннісних творчих ідей не обмежується суто робочим місцем; доводиться і вдома, сидячи за комп’ютером, обклавшись книгами та архівними виписками творити… чи при даних побутових умовах – намагатися здійснити такий розумовий акт. Навіть технарі чи природничники багато зі своїх наукових проектів допрацьовують, приводять до ладу уже в домашніх умовах. Тому створення комфортних умов для дослідницької роботи вдома – це не забаганка, а необхідна реальність для продукування наукових здобутків.
Звісно, можна все в черговий раз списати на вже визначену в Україні сакральність ситуації – такі часи, така держава…
Отже, українські відомчі – академічні – гуртожитки мають свою специфіку і свої реалії. Однак, лише одна заувага: варто пам’ятати, що люди – продуценти науки – як у нас, так і за рубежем абсолютно одинакові за, скажімо, таким собі коефіцієнтом талановитості.
Лише два гуртожитки НАНУ мають так звану блокову систему (та й то не в класичному варіанті, коли на 4-5 кімнат кілька санвузлів та одна кухня), коли сумісний санвузол розміщується у приміщенні – блоці на дві кімнати (дві кухні на поверсі з 21 блоками і 42 кім. у них). Інші зведені по типу коридорної системи. Є ще один по вул. Кустанайській, де санвузол припадає на декілька окремих кімнат. Задля правдивості скажемо, що декілька років тому відбулася дуже важлива подія – в академічних гуртожитках було проведено позірні косметичні ремонти, в деяких навіть змінено загальні стійки трубопровідної системи. Проте, в гуртожитку на просп. Науки працює душ в підвальному приміщенні, де понеділок вважається санітарним днем: митися не можна; чомусь крани повсякчас зламані в умивальниках та санвузлах, розташованих поодинці на поверх. А там мешкає чимало талановитих науковців з отим вже не раз обумовленим сакральним правом в межах НАНУ – «правом на житло».
Під час отого декілька річного перебудування і «повернення обличчям до людей» гуртожицької інфраструктури було реконструйовано старе приміщення по вул. Чабанівській. Начебто – просто чудова справа, коли відводиться під гуртожиток для аспірантів НАНУ ціла будівля, де декларується проведення такого собі євроремонту. Навіть і зона розташування, не дивлячись на її віддаленість від метро, приваблює – мальовнича південна околиця Києва. А скільки вже було сказано гучних автославословій з боку тодішнього заступника керуючого справами НАНУ з соціальних питань В. Свиридова, лікаря за фахом! І як вони, академічні чиновники, дбають про аспірантів – сучасний ремонт, оновлене під проживання приміщення… Ото все – надії на краще майбуття – циркулювало поміж тих же аспірантів, І вони з великою радістю отримували в ДЖКП НАНУ ордера на вул. Чабанівську. Одні з перших таких заселенців-аспірантів на сьогодні завершують третій рік очних аспірантур. Уже в перші ж тижні свого перебування у тій будівлі, а це був листопад-грудень місяць, вони зіткнулися з грибком, сирістю. Чи-то швидкісна технологія євроремонту по-академічному, чи-то неякісність закуплених матеріалів, а чи й просто – звичанійсінька всюдисуща проникливість грибка – спричинили до того, що аспіранти вже думали писати якогось листа про виділення їм масляних обігрівачів для просушки приміщень. Якось пережили, а далі призвичаїлись. Згідно з циркулюючими слухами, щось таке собі дозволити – піти попросити ДЖКП НАНУ якимось чином зарадити проблемам – просто не можуть, оскільки:
- не всі обізнані з Положеннями про гуртожитки НАНУ від 26.05.2007 р., і думають, що сімейні аспіранти не мають особливих прав. Мається на увазі, коли проживає не просто аспірант НАНУ, а ще й з дружиною (неакадемічною);
- за стратегією переселення в інші гуртожитки неакадемічних працівників, що її оприлюднила в присутності 7 людей заступник керуючого правами НАНУ з соціальних питань, в цей гуртожиток потрапляють в нормативно-юридичному зрізі саме категорія підневільних-інших – будуть раді й такій кісточці.
Отже, щось особливо ходити і просити щасливі мешканці гуртожицьких єврокімнат по-академічному, навряд чи будуть. Цілком ймовірно, працівники ДЖКП НАНУ просто не обізнані з ситуацією, коли за євролиштвою зринає справжнісінький грибковий букет.
Утім, грибковий букет присутній і в казково омріяних блокових гуртожицьких будівлях. Зміна загальних стійок трубопровідної системи проблеми не вирішило аж ніяк, на жаль. Адже будівля зводилася ще понад сорок років тому, а тому трубопровідна система прогниває і безпосередньо в блоках. Повсякчасні протікання труб, затікання концентрату в простори між швами конструкції призводить до того, що санвузли в блоках та «двійки» перманентно знаходяться у стані непридатному для помешкання. Специфіка «двійок» полягає в тому, що вони стикуються з санвузлами. Багатьом щасливим мешканцям доводилося самостійно прикладати чималих зусиль задля того, щоби вишкребти-вигребти змоклі консистенції стінної штукатурки; змінити куски (чи навіть повністю) прогнилого паркету тощо. Перманентними реаліями час від часу виринають такі собі міні-фонтани з прорваних труб в стояках (вже начебто і відремонтованих), а мешканці прилеглих до них кімнат вимушені перекривати власними силами „міні-аварії”. А потім у кращому випадку чекати добу, поки сантехнік, закріплений за гуртожитком на благання самих постраждалих та вахтерів усуне оцю зовсім маленьку прикрість. А тим часом уявіть собі відсутність води у зливному бачку санвузла..., коли бувало, що після чергового планового „ремонту” за збігом обставин та професійної виучки ремонтників у тому ж зливному бачку опинялася гаряча, й часом майже кип’ячена вода.
Щоправда, останнім часом, приміром, за гуртожитком № 5 закріплений дуже хороший і грамотний сантехнік. Ця людина завжди сумлінно підходить до виконання своїх обов’язків, надає кваліфіковані консультації, будь-які неполадки ремонтувати намагається якісно. Окрім того, цей сантехнік без жодних зволікань відкликається на прохання мешканців і приїжджає навіть у вихідні та святкові дні. Такому ставленню до роботи у згаданого сантехніка потрібно лише принести велику щиру вдячність, а для мешканців гуртожитку побажати – щоби він якомога довше затримався в ДЖКП НАНУ.
У відповідності до вже згаданого Положення про гуртожитки НАНУ (до речі, Положення мусять бути розповсюдженими у всіх будівлях і знаходитися у відкритому доступі – на Дошці оголошень) мешканці повинні проводити самостійно ремонтні роботи у власних кімнатах.
Уявіть ситуацію, коли ордера навіть постійним працівникам НАНУ, випущених з інститутів «з наданням житла» (з невідомих причин проігнорованих з боку президіальних чиновників) видаються терміном на рік (а декілька років тому – на термін і шість місяців); окрім цього – водночас від імені начальника ДЖКП НАНУ на дирекції інститутів приходять офіційні листи-відмови у продовженні ордерів. Виникає закономірне питання: як мешканцям при такій юридично-нормативній (а якщо згадати слова спікера Верховної Ради від 14. 03. 2008 р. – про нагадування всім громадянам щодо звичайного уміння читати Основний закон України) колізії наважитися провести добротний ремонт власної кімнати?! А до цього треба додати, що сусіди зверху чи з боку – вже можуть і з’їжджати через не продовження ордеру (відбувається постійна ротація). А водопровідній системі, …ну це вже як заманеться – в будь-який момент протече. І все…. Весь добротний ремонт, всі вкладені копійчини полетять шкереберть. Природно, тут знову проявляється неузгодженість між задекларованими нормами Положення про гуртожитки НАНУ та практикою. Цілком очевидно, що саме питаннями трубопровідної системи повинні ретельно опікуватися працівники ДЖКП НАНУ, як і повноцінними ремонтами в помешканнях (боротьба з грибком, зміна вікон, підвіконь, санобладнання, зміна меблів тощо). А потрібно враховувати і такі випадки, коли в блоці проживають сімейні та інші не пов’язані ніякими відносинами, окрім сусідських, люди?! І у них різнотермінові ордера, як тоді проводити повноцінний ремонт науковцям?! Звісно, як у нас завжди і відбувається – самостійно і з великою оптимістичною вірою й надією на краще майбутнє.
До сказаного ще варто додати деякі незрозумілі нюанси в оплаті за проживання в кімнатах академічних гуртожитків НАНУ. У відповідності до слів голови ЦК профспілок працівників НАНУ, якщо в сім’ї є хоч один академічний працівник, то оплата нараховується саме як для академічних. Звичайно приємні слова, якщо ще зважити на надзвичайну інфляційність сьогодення та не повсюдну виплату в академічних установах загальнодержавного 12 відсоткового підвищення заробітної плати для бюджетних організацій, то вони просто як єлей на душу науковців. Натомість доводиться спостерігати інші явища.
Згідно з травневою (31) Постановою за № 151 2007 р. про підвищення оплати за проживання йдеться про таке: академічні працівники сплачують за ліжко-місце в розмірі 100 грн., а не академічні – 150 грн. Постанова йде за підписами – президента НАНУ, голови ЦК профспілок працівників НАНУ та першого віце-президента НАНУ, а контролювати за виконанням доручається керуючому справами НАНУ. Утім, в оприлюдненій Постанові (на Дошці оголошень в академічних гуртожитках її може прочитати будь хто!) ніде не обумовлюється, що третє ліжко місце – потрібно враховувати як неакадемічне. Мало того, є приклади, коли сім’я у складі чотирьох людей (двоє різностатевих малолітніх дітей) сплачує ту саму сакральну цифру – 350 грн., при цьому – науковець лише один. Яку саме формулу у такому разі бухгалтера ДЖКП НАНУ застосовують?! Прирівнюють двох малолітніх дітей до одного не академічного?! А інший член сім’ї під яку саме категорію підпадає?! Либонь ми маємо випадок милосердного ставлення до такої родини, коли просто зжалилися і обрахували по найменшим тарифним планкам. Адже в загальній кількості осіб, які проживають – за двома «платіжками» – проставлено: 2 і 1 (значить – з боку ДЖКП НАНУ – це акт милосердя, не врахували одного з членів родини). Тоді іншим родинам, де просто двоє науковців, і котрі ще й займають трьохмісне помешкання (в силу цілком об’єктивних причин), взагалі не доводиться нарікати – адже вони скромно за окремим номерним рахунком щомісяця сплачують всього лиш за неіснуючого фантомного неакадемічного мешканця. Якби то ж це були поодинокі випадки, то теж дивували б, однак – тут спостерігається системність і не в одному гуртожитку. Проте упродовж років були часи, коли платіжний рахунок приходив на кімнату один, особливо – після акцій протесту восени 2006 р. (з травня 2005 р. по вересень 2006 р. – два рахунки). Проте з 2007 р., як і в 2005 р., знову повторюється та ж ситуація: два рахунки (добре, коли б за одним номером!) на ту людину, котру виписано ордер, на одному вказано – проживає два мешканці, а в іншому – один. Навіть коли декілька років надсилався один рахунок, ціна вкладалася велика. Але ж рахунок був – один. Окрім того, були місяці, коли додатково сплачували за електроенергію: за якими критеріями вона нараховувалася – загадка.
Поширений навіть такий собі гіркий жарт: напевне дитину змалечку потрібно зараховувати у штат того чи іншого академічного інституту, де працюють батьки (або один з батьків).
Ото мешканці гуртожитків і ламають голову над такими карколомними науковими формулами, складеними працівниками ДЖКП НАНУ. Деякі несміливі спроби одержати пояснення від директора ДЖКП НАНУ, президіальних чиновників закінчувалися тим, що нам наглядно ілюстрували: у науковців з’явилися комп’ютери, а це – надзвичайно велика затрата електроенергії, щоби не збанкрутіти якось потрібно виходити зі становища. Це можна зрозуміти і так, що всіх нас закликають практично усвідомити скруту в економіці країни і покірно допомагати, чим можемо, хоч якось ще проживотіти НАНУ, в конкретному випадку – ДЖКП НАНУ. Однак по одним рахункам вказано борг. По іншим – звідкись переплата. І це може тягнутися упродовж місяців.
Окрім того, півтора-два роки тому академічні мешканці сплачували десь по 70 грн., а одночасно на Дошках оголошень було оприлюднено роз’яснення від президіальних чиновників, де зазначалася значно менша сума. Побіжно люди, котрі не побоялися звернутися про допомогу до судів, зуміли досить легко виграти справи. На жаль, таких позовів було недостатньо, щоби ДЖКП НАНУ остаточно збанкрутіло.
Очевидно, що сімейні науковці повинні сплачувати за квадратуру зайнятої площі.
Повернемося до декларованих чинним Положенням про академічні гуртожитки нормативів функціонування інфраструктури будівель. Виявляється деякі ланки описаної вище фантастичної моделі побуту закордонних науковців, цілком можливі у нас, в Україні. Приміром, у пунктах Положення йдеться про культурне та фізкультурне дозвілля, за екстрених умов і надання лікувального притулку в межах гуртожицької інфраструктури. Мабуть саме для цього ще при зведенні споруди у плані передбачалися кімнати-читальні, ізолятори з окремим входом; а старожили пригадують навіть таке – були часи, коли науковці чи їх діти грали у настільний теніс. Однак, то все було, було, було… Що ж маємо на сьогодні?!
У будівлі гарно, навіть просто таки – пречудово себе почувають різноманітного штибу орендарі. Цокольні приміщення використовуються під сумнозвісні заклади типу «кафе-бар-більярд»; повсякчас функціонує бенкетний зал, де навіть по будням гучно лунає допізна (і о пів-на-третю-четверту ранку не вгамовуються). Відлуння музикальних шедеврів відчутно навіть на третій поверх, а як вже затишно при цьому живеться мешканцям-науковцям першого поверху будівлі і саме того лівого крила. Про постійні бійки, п’яну та нецензурну лайку годі вже й говорити. Отже, релаксація вітчизняних науковців (а також дослідницька робота вдома) відбувається в фантастично омріяних умовах, до котрих їх іноземні колеги навіть не в силі додуматися через абсолютне невігластво щодо практичного життя. Їх життя – то життя інопланетних прибульців, а наше – звичайнісіньких земних тубільців.
Прохання представників Рад гуртожитків, чисто по-людськи, до начальника ДЖКП НАНУ та заступника керуючого справами з соціальних питань: поговоріть з орендарями, щоби вони вели себе цивілізовано, не дало жодних результатів. Мало того, нам навіть пропонувалося самим викликати міліцію, самим урезонювати такий контингент, та врешті зрозуміти – вони сплачують оренду плату. Прикметно, що над нашими благаннями навіть зглянувся голова ЦК профспілок працівників НАНУ, коли так собі поблажливо дорікнув заступнику керуючого справами з соціальних питань – та, справді, вони нічого такого не просять, поговоріть з орендарями. А все так і надалі йде…
З приводу закиду працівників комунального господарства ДЖКП НАНУ щодо збільшення числа комп’ютерів у науковців. Гм… певне з такого факту приходиться лише радіти. Адже це свідчить про збільшення матеріальних статків працівників НАНУ та ще й про зростання відсоткової залученості науковців до світових інтелектуальних надбань через Інтернет; водночас і ми науковці можемо вільно продукувати свої творчі розробки до різноманітних соціокультурних моделей та безперешкодно передавати своїм колегам. Інакше кажучи – зростає наукова комунікація, то з цього приводу лише радіти треба. Утім, працівники «Київенерго», коли приїжджають залагодити пошкодження на розподільчому щиту чи-то якось там підрихтувати силовий кабель, однозначно дають зрозуміти: той самий силовий кабель не видержує перевантаження саме через діяльність орендуючих закладів. Окрім всього, серед них є і перукарня. Декілька років тому мешканці першого поверху страждали через постійну дику жару – під їх ногами знаходилася пекарня. Зате зараз, коли буквально на днях один старожил з академічних мешканців, вирішив звернутися до платних послуг місцевого перукаря, ті йому гордо відповіли таке: «У нас приватна власність і стрижемо, кого лише ми захочемо. Вас – ми не бажаємо обслуговувати». Отакої… Звісно, мешкаючи на першому поверсі, уже впродовж тривалого періоду (в самому гуртожитку – 25 років), повсякчас перебуваючи в обнадійливо емоційному стані релаксації, то наснажуючись непомірно високим температурним режимом, то вдаючись до медіативного очманілого забуття внаслідок музикального відлуння з банкетного залу чи то від мелодійних переливів нецензурщини, змушені серед ночі якось реагувати. Скажімо, просити вахтера зателефонувати орендарям і випрохати у них слово хоч трохи скромніше себе поводити. Однак відмовляти на цій підставі людині в наданні послуг іншим приватним підприємством – перукарнею – то це вже якась дикість. Чи і тут діє отой пресловутий принцип кругової поруки?!
У будівлі гуртожитку № 5 по вул. Доброхотова, 24 ще від самого початку її існування електриками були сплутані фази, внаслідок чого тепер відбуваються різноманітні колізії: щоби у двійці працював холодильник, потрібно, щоби у санвузлі постійно була включена електроенергія. Подібного роду колізій є чимало, однак їх варто якимось чином вирішувати.
Центральний вихід з гуртожитку № 2 по вул. Ежена Потьє прикрашають гарні сміттєзбірники, особливо після святкових та вихідних днів живописний вигляд довкілля звеселяють різноманітний харчовий та побутовий мотлох. До повної картини сюрреалізму поки що не вистачає дітлахів вчених-бомжей, які порпаються на цих смітниках.
Можна ще дуже і дуже багато чого безрадісного розповідати, однак загальна картина і так вимальовується чітко: ДЖКП НАНУ не справляється з покладеним на нього надзавданням – піклуватися про відомчі гуртожитки, припускаємо і навіть страшну таємницю – і їх мешканців. Утім, причини можуть бути цілком об’єктивні (як постійно нарікають різноманітні клерки): це та сама тяжка економічна скрута у країні. А ще треба додати і загальносвітову спрямованість – кризові явища все більше і більше буквально в геометричній прогресії охоплюють навіть супер розвинуті країни, куди вже там Україні. Отже, цілком об’єктивні факти дозволяють з розумінням поставитися до тих складнощів, що з ними повсякчас стикаються наші піклувальники – працівники житлового комунального підприємства НАНУ. А тому задамося лише одним запитанням. Певне вони, ці героїчні трударі, стикаючись з такими незборимими перепонами в процесі налагодження побуту науковців, повинні були б – і це цілком логічно – ставити ПРОБЛЕМУ перед вищими інстанціями. І робити це постійно, організовувати збори мешканців, роз’яснюючи ситуацію та, відповідно, розповідаючи про свої дії. Чи були зроблені такі вчинки з боку керівництва ДЖКП НАНУ?! Мабуть, годі про це і питати.
Залишається ще згадати так звані весняні, а особливо масові осінні «призови» до лав Національної академії наук України. Адже науковцям, навіть тим, котрі зараховані до штату академічної установи з сакральним правом НАНУ – «надання житла» – все одно раз у рік (тут варто зробити поясний уклін – що вже не раз у півроку) доводиться оббивати пороги ДЖКП, цілими днями очікуючи продовження ордеру на проживання та чергового продовження реєстрації. А восени науковцям доводиться мерзнути, мокнути, чи просто перебувати в щасливому своєю виснажливістю очікуванні в одних чергах з аспірантами нового набору. То цікаве спілкування поміж людьми, однак забирає багато вкрай потрібного часу. Додамо, що й отим аспірантам, пріоритет перед котрими у порівняні з молодими науковцями, надає голова ЦК профспілок працівників НАНУ, також видають ордер і реєстрацію на один рік.
А мотивуються такі дії профспілок спільно з керуючим справами НАНУ, як уже неодноразово говорилося, надзвичайною турботою про розвиток української НАУКИ. Адже саме через набір все нових і нових аспірантів, молодим науковцям, котрі вчасно пройшли всі ступені передзахисту-захисту, котрих інститути розподілили на роботу «з наданням житла», керуючий справами та голова ЦК профспілки НАНУ відмовляють в їх конституційному праві. Однак і тим же аспірантам-аспірантам-аспірантам все нових і нових призовів, вони також відмовляють в наданні ліжко-місця в стінах академічних гуртожитків, коли тих розподіляють на роботу в організації НАНУ. З такої логіки виходить, що НАНУ повинна генерувати лише аспірантів. А от їх подальша доля, доля саме як продуцентів науки, для НАНУ не важлива. Тоді звідки взяти оте задеклароване оновлення кадрів?! Тоді для чого витворювати науково-виробничому відомству НАНУ проект постанови НАНУ про залучення талановитої молоді до науки?!
Отже, ні аспірантам, ні науковцям в академічних гуртожитках не живеться так як на чужоземних «наукових спа-курортах», хоча й по-українськи фантастично. Чи можна щось змінити?! Як 14.03.08 в прямому ефірі сказав Голова Верховної Ради України А. Яценюк (програма «Свобода» Савіка Шустера, телеканал «Інтер»), що потрібно прямо читати Конституцію України і саме цей писаний Основний Закон і мусить стати практичною конституцію в державі. Однак, якщо деякі голови профспілкових місцевих осередків дозволяють собі публічно глумитися над Конституцію, сміючись, що в ній ще діють релікти радянських часів, тоді доведеться просто прийняти як даність ситуацію, що склалася. Природно, в такому разі годі чекати перемін на краще. Доведеться ще дуже і дуже довго мрійливо чатувати, що відомство керуючого справами НАНУ кардинально самореорганізується (щось на зразок вчинку гоголівської героїні – унтер-офіцерші, яка сама себе висікла) і так би мовити – повернеться обличчям до науковців, як продуцентів НАУКИ. Хоча, можемо і повичікувати… Он уже скільки років маса науковців тихенько-тихенько собі очікують, перебуваючи в абсолютному комфорті від оточуючих побутових умов. Лиш би пізно не було, коли, прокинувшись одного чудового ранку виявиться що не має вже не лише держави, а й такої корпорації як НАНУ, спокій котрої багато хто навіть свято боїться порушити; а цю картину доповнюють власні дітлахи, які порпаються на смітниках. Залишається лише один нюанс: а яке місце при таких конструкціях відведено НАУЦІ – тій міфологічній музі, задля розвитку котрої і повинні функціонувати різноманітні інфраструктурно-обслуговуючі служби?!
Отже, на сьогодні практично є нагальними завдання:
1. Виділення коштів на зведення сучасного гуртожицького комплексу поліпшеного типу для науковців НАНУ. При цьому слід пригадати, що ця ідея серйозно зацікавила академіка НАНУ В. Семиноженка, навіть йшлося про закинутий садочок по вул. Заболотного – як цілком реальну земельну ділянку.
2. Надати хоча б одному академічному гуртожитку офіційний статус гуртожитку для науковців НАНУ.
3. Виділення коштів на капітальні ремонти й покращення інфраструктури існуючих гуртожитків.
4. Здійснити перерахунок оплати за проживання, згідно зі словами голови ЦК профспілок працівників НАНУ.
5. Відновлення безстрокових реєстрацій для штатних працівників (не лише науковців) НАНУ.
6. Відновлення повноцінного статусу молодого спеціаліста випускникам очних аспірантур академічних інститутів, починаючи з 2003-2004 рр.
7. Моніторинг ситуації по інститутам з метою виявлення іногородніх працюючих. Потрібно враховувати різновікові категорії. Є люди, котрі не закінчували аспірантур академічних інститутів, однак вони вже роками працюють у штаті установ, випускають монографії, беруть активну участь в дослідах-експериментах.
8. На підставі пунктів Положення про академічні гуртожитки слід поставити іногородніх працюючих на чергу в гуртожиток. Люди, які довго працюють, повинні мати реальне право ставати на загальноміські черги за місцем проживання.
9. Надання ордерів за клопотаннями інших організацій повинно відбуватися лише при остаточному задоволенні академічних працівників.
10. Заселення мешканців в гуртожитки НАНУ повинно проходити за типом: поселяти в блоки сімейних-сімейних чи несімейних-несімейних.