Про тести
05/13/2008 | Тетяна Монтян
Від модератора: Передрук статті, розміщеної на сайті Інфопорн: http://infoporn.org.ua/2008/05/13/pro-testi/
Hammer:
ИМХО, вопрос коррупции в образовании - вопрос не столько взяток и знакомств, а силы воли и мужества признать, что ребенок реально не тянет учиться, что хорошего инженера или бухгалтера из него не выйдет. Это вопрос смирения перед вещами, которые нельзя изменить - способности к учебе и определяет природа (или Бог - подчеркнуть), а не министерство образования. Сколько людей способны это признать? ИМХО мизерный процент. Поэтому коррупция в сфере образования не исчезнет, пока действует принцип “дай глупому дорогу в жизнь”.
Спочатку – трохи суб’єктивних спогадів з “дотестових” часів.
Коли я складала іспити на юридичний факультет Московського Державного Університету імені М.В. Ломоносова, конкурс був – 17 осіб на місце, а якщо відмінусувати “блатних” - то значно, значно більший. Першим іспитом був “твір”. Коли в аудиторії оголосили теми, я впала в короткочасний ступор, бо… не читала – так сталося! - ані Некрасова (“Образ крєстьянства”, ага ), ані Чернишевського (здається, “Сни Вєри Павловни”), ані Островського (Драма “Гроза” в оцінці Добролюбова”). “Вільна” тема була взагалі якась зовсім “ліва”… Я прекрасно знала цікаві для мене твори Тургєнєва, Пушкіна, Лєрмонтова, Толстого, Достоєвського, та й Островського, але не “Грозу”, а ту ж “Бєспріданницу” чи “Доходноє мєсто”, і легковажно сподівалася, що хоч одна з тем буде “по них”. І тут – такий облом!!! Від супер-тем обалділа і більшість моїх сусідів по аудиторії. Що робити? Буквально в кількох реченнях я з’ясувала у більш добросовісних абітурієнтів сюжет “Грози”, а також думки з цього приводу пана Добролюбова, “зліпила” з цих уривків зв’язний текст, який в основному складався з моїх власних думок “на тему”, і… отримала оцінки 4/5 (зміст/грамотність), а загальну – четвірку. П’ятірку за грамотність отримало четверо блатних – та я, з усього потоку у багато тисяч осіб! Ця “друга” оцінка мала б вирішальне значення, якщо б я набрала не “прохідний”, а “напівпрохідний” бал. Лотерея? Щасливий випадок? Можливо.
Наступним іспитом була “російська усна”. Я мала 10 днів на підготовку. Проблема полягала в тому, що я… не знала жодного правила, хоча “по пам’яті”, завдяки вродженому відчуттю мови – писала доволі грамотно. Отримавши список питань, я прозріла глибині свого невігластва, знайшла на помийці в гуртожитку підручник для 2 курсу філологічних вузів - та взялася за справу! Додатково я записалася на 5 занять (на всі 10 не було грошей) до репетитора, і з ранку до ночі вчилася… Репетитора задовбувала питаннями, які не могла зрозуміти самостійно, і настільки її чимось вразила, що вона дозволила мені відвідати решту 5 зайнять на шару. “Ти вступиш – я бачу, - сказала вона мені. - Є в тобі щось таке…”.
На іспиті я витягла білет, швиденько розписала всі питання так, як вони викладалися в знайденому мною підручнику, який вивчила майже напам’ять, та першою пішла відповідати. Але відповідати мені не довелося. Справа в тому, що на “російську усну” нам давали з собою наш твір – мабуть, для того, аби екзаменатори могли поставити додаткові питання на тему зроблених в творі помилок. Як тільки мій екзаменатор – якийсь аспірант філфаку – розгорнув мій твір, він розсміявся та відразу поставив мені в екзаменаційний лист п’ятірку. Ледве піднявши щелепу з парти, я недовірливо глянула на нього, бо мову мені чомусь відшибло нафіг. “О прєлєстное дітя! - сказав мені цей мужик. - Ще ніколи в житті я не бачив, аби людина так віртуозно викрутилася з ситуації, як ото ти в своєму творі. Я б і за зміст поставив тобі 5, але тоді твір почала б перевіряти комісія, і тобі б зафігачили двійку, бо те, що ти в очі не бачила ані “Грозу”, ані, тим більш – критику Добролюбова – є доволі очевидним“. Для порядку він переглянув аркуш з моїми відповідями на питання білету. “Нащо ти все це вчила? Я сам давно вже забув все це – особливо фонетику, всі ці “задньоньобні”, “лабіалізовані” “передньопідйомні”… Ну добре – йди звідси геть швиденько, а то друга екзаменаторша підповзе”.
Коли, ошелешена, я вийшла з аудиторії та подзвонила моєму репетитору, та розсміялася і сказала, що в житті нічого не буває просто так, а я по
справедливості отримала свою п’ятірку, бо таки була її варта
Англійську здала без будь-яких проблем, бо закінчила спеціалізовану школу. На історії мене намагалися “завалити”, але, навчена студіками з гуртожитку, що залишилися там на канікулипопиячити попрацювати, повністю виклала свої відповіді ручкою незвичного кольору. А потім прямим текстом заявила підлим екзаменаторшам, що мої відповіді є повними, правильними та відповідають програмі, і якщо мені несправедливо поставлять менше, ніж 4, я піду на апеляцію, яку, поза всяким сумнівом – виграю. Тітки знітилися, сказали, що 5 поставити не можуть (як я дізналася пізніше – була рознарядка “валити” всіляких “неблатних”), але 4 – так уже й бути. Це мене більше ніж влаштувало, бо прохідний бал був 18, а напівпрохідний – 17, а тому, з п’ятіркою за грамотність твору – я вступала в будь-якому випадку.
Навіщо я все це розповідаю? А для того, аби проілюструвати суб’єктивність та “лотерейність” нетестових іспитів! Якби мені хоч трохи не пощастило, поїхала б я з тієї Москви, і хто знає, як склалася б моя доля, бо вступити без блату на юрфак Київського універу завжди було практично неможливо. Якщо до МДУ обов’язково брали якийсь відсоток толкових дітей з усього світу, аби було кому рухати вперед радянську науку, то українські вузи завжди були корумповані наскрізь, а про “зараз” – навіть говорити зайве.
Тестування, яке провели цього року – є дійсно суцільним жахом та маразмом, але навіть таке тестування є суттєвим кроком вперед. Безумовно, кількість блатних зменшиться не набагато, але просто_толкові_діти ТЕЖ отримали шанс показати себе.
По великому рахунку, не є особливо важливим, що саме написано в тестах та наскільки “заідеологізованими” є питання з гуманітарних дисциплін, оскільки, повторююсь – більшість набутих в учбових закладах всіх рівнів знань ніколи і нікому, на жаль, не знадобляться. Тести - це не перевірка знань як таких. Тести – це перевірка ЗДАТНОСТІ набути знання та ГОТОВНОСТІ це зробити В РІВНИХ ДЛЯ ВСІХ УМОВАХ.
Знання повинні коштувати багато, бо кожна прочитана книга – це витрачений час життя, яке, як відомо – у кожної людине одне. Людина, яка користується блатом на іспитах – є грабіжником найгіршого штибу, бо краде у інших, тих, хто дійсно вчився та здобував знання – саме життя; займає їхнє місце в ієрархії, на яке не має жодного права. Можливо, тому в нормальних країнах списування на іспитах є кримінальним злочином.
У тебе чи у твоїх батьків багато бабла? Чудово, можеш нічого не робити, все життя плювати у стелю, але – будь люб’язний платити за послуги тим, хто вчився та в поті чола свого здобував знання. Але ти не маєш жодного права претендувати на те, аби зайняти їхнє місце – місце розумних та працелюбних, ніде – а особливо, наприклад, в суддівському кріслі чи в операційній.
Безумовно, тести слід вдосконалювати, розробляти таки методи та умови тестування, які виключали б чітінг як такий та показували б якомога більш об’єктивно реальний рівень знань. Зараз немає ніяких проблем з тим, аби викладати в інтернеті повні курси з будь-яких дисциплін – з лінками на додаткову літературу, з контрольними питаннями, з можливістю поставити запитання віртуальному викладачу тощо. Тоді толковим дітлахам, які волею долі живуть в забитих селах та депресивних регіонах, не доведеться, як Михайлу Ломоносову, йти до знань пішки казна куди, а батькам таких дітлахів чи просто небайдужим оточуючим достатньо буде інвестувати буквально копійки в примітивний комп’ютер для такої дитини. Такій дитині достатньо буде навіть раз на місяць-два дістатись райцентру, аби скачати необхідну інформацію, і вона отримає цілком пристойний шанс поборотись за місце під сонцем з ровесниками, яким більше пощастило зі “стартовими умовами”.
В принципі, неважко і недорого було б робити “наскрізне” тестування усіх українських дітей – з метою виявлення толкових та наполегливих, що хочуть вчитися та досягти чогось у житті саме завдяки власній наполегливості та розуму. Можливості безмежні, коротше
Не треба змушувати всіх виконувати одну й ту саму програму навіть на рівні середньої школи. Це не має жодного сенсу. Я ніколи не могла зрозуміти і досі уявлення не маю, що таке валентність чи замєчательниє прєдели, імбридинг чи котангенс, не вмію малювати чи співати, але абсолютно не переймаюсь з цього приводу. “Не моє” – і не треба “Блатні” діти, які лізуть в юристи, не маючи до цієї професії жодної схильності, а головне – відповідного “налаштування мозку” - виглядають так само безглуздо, як виглядала б я, якщо б намагалася “по блату” стати хіміком чи біологом. А тому – в суспільних інтересах, аби таких випадків не траплялося в принципі. Батьки, які за будь-яку ціну пхають своїх дітей в науки, до яких апріорі нездібні – скоюють злочин як перед своїми дітьми, так і перед всім суспільством. Бо дилетант в будь-якій галузі є загрозою як для себе самого, так і для оточуючих. Я дійсно не розумію, ЯК можна не розуміти таких простих речей, ЯК можна настільки спотворено сприймати свій батьківський обов’язок…
Звичайно, “блатні” нікуди не зникнуть, бо розумні діти та великі гроші бувають в одній сім’ї надзвичайно рідко, і наше суспільство занадто заражене ідеєю “бабло вирішує всьо”. Але я маю надію, що за допомогою системи тестування “блатні” хоча б частково витіснятимуться розумними “плебеями”, і чим далі – тим більше.
Тому всі заяви про те, що “тестування непотрібне” - особисто я сприймаю як злочинні. Бо категорично не бажаю не лише того, аби лікували “блатні” лікарі, проектували “блатні” архітектори, судили “блатні” судді - а й того, аби будь-хто міг здобути “сертифікат”, що підтверджує наявність будь-яких знань, інакше, ніж в чесному змаганні з власним невіглаством та лінощами.
Бо немає на світі більшої несправедливості.
Тетяна Монтян, http://mentbuster.livejournal.com/156372.html
Hammer:
ИМХО, вопрос коррупции в образовании - вопрос не столько взяток и знакомств, а силы воли и мужества признать, что ребенок реально не тянет учиться, что хорошего инженера или бухгалтера из него не выйдет. Это вопрос смирения перед вещами, которые нельзя изменить - способности к учебе и определяет природа (или Бог - подчеркнуть), а не министерство образования. Сколько людей способны это признать? ИМХО мизерный процент. Поэтому коррупция в сфере образования не исчезнет, пока действует принцип “дай глупому дорогу в жизнь”.
Спочатку – трохи суб’єктивних спогадів з “дотестових” часів.
Коли я складала іспити на юридичний факультет Московського Державного Університету імені М.В. Ломоносова, конкурс був – 17 осіб на місце, а якщо відмінусувати “блатних” - то значно, значно більший. Першим іспитом був “твір”. Коли в аудиторії оголосили теми, я впала в короткочасний ступор, бо… не читала – так сталося! - ані Некрасова (“Образ крєстьянства”, ага ), ані Чернишевського (здається, “Сни Вєри Павловни”), ані Островського (Драма “Гроза” в оцінці Добролюбова”). “Вільна” тема була взагалі якась зовсім “ліва”… Я прекрасно знала цікаві для мене твори Тургєнєва, Пушкіна, Лєрмонтова, Толстого, Достоєвського, та й Островського, але не “Грозу”, а ту ж “Бєспріданницу” чи “Доходноє мєсто”, і легковажно сподівалася, що хоч одна з тем буде “по них”. І тут – такий облом!!! Від супер-тем обалділа і більшість моїх сусідів по аудиторії. Що робити? Буквально в кількох реченнях я з’ясувала у більш добросовісних абітурієнтів сюжет “Грози”, а також думки з цього приводу пана Добролюбова, “зліпила” з цих уривків зв’язний текст, який в основному складався з моїх власних думок “на тему”, і… отримала оцінки 4/5 (зміст/грамотність), а загальну – четвірку. П’ятірку за грамотність отримало четверо блатних – та я, з усього потоку у багато тисяч осіб! Ця “друга” оцінка мала б вирішальне значення, якщо б я набрала не “прохідний”, а “напівпрохідний” бал. Лотерея? Щасливий випадок? Можливо.
Наступним іспитом була “російська усна”. Я мала 10 днів на підготовку. Проблема полягала в тому, що я… не знала жодного правила, хоча “по пам’яті”, завдяки вродженому відчуттю мови – писала доволі грамотно. Отримавши список питань, я прозріла глибині свого невігластва, знайшла на помийці в гуртожитку підручник для 2 курсу філологічних вузів - та взялася за справу! Додатково я записалася на 5 занять (на всі 10 не було грошей) до репетитора, і з ранку до ночі вчилася… Репетитора задовбувала питаннями, які не могла зрозуміти самостійно, і настільки її чимось вразила, що вона дозволила мені відвідати решту 5 зайнять на шару. “Ти вступиш – я бачу, - сказала вона мені. - Є в тобі щось таке…”.
На іспиті я витягла білет, швиденько розписала всі питання так, як вони викладалися в знайденому мною підручнику, який вивчила майже напам’ять, та першою пішла відповідати. Але відповідати мені не довелося. Справа в тому, що на “російську усну” нам давали з собою наш твір – мабуть, для того, аби екзаменатори могли поставити додаткові питання на тему зроблених в творі помилок. Як тільки мій екзаменатор – якийсь аспірант філфаку – розгорнув мій твір, він розсміявся та відразу поставив мені в екзаменаційний лист п’ятірку. Ледве піднявши щелепу з парти, я недовірливо глянула на нього, бо мову мені чомусь відшибло нафіг. “О прєлєстное дітя! - сказав мені цей мужик. - Ще ніколи в житті я не бачив, аби людина так віртуозно викрутилася з ситуації, як ото ти в своєму творі. Я б і за зміст поставив тобі 5, але тоді твір почала б перевіряти комісія, і тобі б зафігачили двійку, бо те, що ти в очі не бачила ані “Грозу”, ані, тим більш – критику Добролюбова – є доволі очевидним“. Для порядку він переглянув аркуш з моїми відповідями на питання білету. “Нащо ти все це вчила? Я сам давно вже забув все це – особливо фонетику, всі ці “задньоньобні”, “лабіалізовані” “передньопідйомні”… Ну добре – йди звідси геть швиденько, а то друга екзаменаторша підповзе”.
Коли, ошелешена, я вийшла з аудиторії та подзвонила моєму репетитору, та розсміялася і сказала, що в житті нічого не буває просто так, а я по
справедливості отримала свою п’ятірку, бо таки була її варта Англійську здала без будь-яких проблем, бо закінчила спеціалізовану школу. На історії мене намагалися “завалити”, але, навчена студіками з гуртожитку, що залишилися там на канікули
Навіщо я все це розповідаю? А для того, аби проілюструвати суб’єктивність та “лотерейність” нетестових іспитів! Якби мені хоч трохи не пощастило, поїхала б я з тієї Москви, і хто знає, як склалася б моя доля, бо вступити без блату на юрфак Київського універу завжди було практично неможливо. Якщо до МДУ обов’язково брали якийсь відсоток толкових дітей з усього світу, аби було кому рухати вперед радянську науку, то українські вузи завжди були корумповані наскрізь, а про “зараз” – навіть говорити зайве.
Тестування, яке провели цього року – є дійсно суцільним жахом та маразмом, але навіть таке тестування є суттєвим кроком вперед. Безумовно, кількість блатних зменшиться не набагато, але просто_толкові_діти ТЕЖ отримали шанс показати себе.
По великому рахунку, не є особливо важливим, що саме написано в тестах та наскільки “заідеологізованими” є питання з гуманітарних дисциплін, оскільки, повторююсь – більшість набутих в учбових закладах всіх рівнів знань ніколи і нікому, на жаль, не знадобляться. Тести - це не перевірка знань як таких. Тести – це перевірка ЗДАТНОСТІ набути знання та ГОТОВНОСТІ це зробити В РІВНИХ ДЛЯ ВСІХ УМОВАХ.
Знання повинні коштувати багато, бо кожна прочитана книга – це витрачений час життя, яке, як відомо – у кожної людине одне. Людина, яка користується блатом на іспитах – є грабіжником найгіршого штибу, бо краде у інших, тих, хто дійсно вчився та здобував знання – саме життя; займає їхнє місце в ієрархії, на яке не має жодного права. Можливо, тому в нормальних країнах списування на іспитах є кримінальним злочином.
У тебе чи у твоїх батьків багато бабла? Чудово, можеш нічого не робити, все життя плювати у стелю, але – будь люб’язний платити за послуги тим, хто вчився та в поті чола свого здобував знання. Але ти не маєш жодного права претендувати на те, аби зайняти їхнє місце – місце розумних та працелюбних, ніде – а особливо, наприклад, в суддівському кріслі чи в операційній.
Безумовно, тести слід вдосконалювати, розробляти таки методи та умови тестування, які виключали б чітінг як такий та показували б якомога більш об’єктивно реальний рівень знань. Зараз немає ніяких проблем з тим, аби викладати в інтернеті повні курси з будь-яких дисциплін – з лінками на додаткову літературу, з контрольними питаннями, з можливістю поставити запитання віртуальному викладачу тощо. Тоді толковим дітлахам, які волею долі живуть в забитих селах та депресивних регіонах, не доведеться, як Михайлу Ломоносову, йти до знань пішки казна куди, а батькам таких дітлахів чи просто небайдужим оточуючим достатньо буде інвестувати буквально копійки в примітивний комп’ютер для такої дитини. Такій дитині достатньо буде навіть раз на місяць-два дістатись райцентру, аби скачати необхідну інформацію, і вона отримає цілком пристойний шанс поборотись за місце під сонцем з ровесниками, яким більше пощастило зі “стартовими умовами”.
В принципі, неважко і недорого було б робити “наскрізне” тестування усіх українських дітей – з метою виявлення толкових та наполегливих, що хочуть вчитися та досягти чогось у житті саме завдяки власній наполегливості та
розуму. Можливості безмежні, коротше Не треба змушувати всіх виконувати одну й ту саму програму навіть на рівні середньої школи. Це не має жодного сенсу. Я ніколи не могла зрозуміти і досі уявлення не маю, що таке валентність чи замєчательниє прєдели, імбридинг чи котангенс, не вмію малювати чи співати, але абсолютно не переймаюсь з
цього приводу. “Не моє” – і не треба “Блатні” діти, які лізуть в юристи, не маючи до цієї професії жодної схильності, а головне – відповідного “налаштування мозку” - виглядають так само безглуздо, як виглядала б я, якщо б намагалася “по блату” стати хіміком чи біологом. А тому – в суспільних інтересах, аби таких випадків не траплялося в принципі. Батьки, які за будь-яку ціну пхають своїх дітей в науки, до яких апріорі нездібні – скоюють злочин як перед своїми дітьми, так і перед всім суспільством. Бо дилетант в будь-якій галузі є загрозою як для себе самого, так і для оточуючих. Я дійсно не розумію, ЯК можна не розуміти таких простих речей, ЯК можна настільки спотворено сприймати свій батьківський обов’язок…Звичайно, “блатні” нікуди не зникнуть, бо розумні діти та великі гроші бувають в одній сім’ї надзвичайно рідко, і наше суспільство занадто заражене ідеєю “бабло вирішує всьо”. Але я маю надію, що за допомогою системи тестування “блатні” хоча б частково витіснятимуться розумними “плебеями”, і чим далі – тим більше.
Тому всі заяви про те, що “тестування непотрібне” - особисто я сприймаю як злочинні. Бо категорично не бажаю не лише того, аби лікували “блатні” лікарі, проектували “блатні” архітектори, судили “блатні” судді - а й того, аби будь-хто міг здобути “сертифікат”, що підтверджує наявність будь-яких знань, інакше, ніж в чесному змаганні з власним невіглаством та лінощами.
Бо немає на світі більшої несправедливості.
Тетяна Монтян, http://mentbuster.livejournal.com/156372.html
Відповіді
2008.05.13 | Simpleton
Re: Про тести
Трохи здивувало дeякe нeрозуміння мотивів "блатних" батьків. Думаю, їм у страшному сні нe привидиться, щоб їхні чада дійсно робили хімічні досліди чи опeрували. Очeвидно, що цe заняття для "лохів". Їхній жe синок підe шляхом начальським, станe "Іван-Іваничeм". Хочeтe зробити опeрацію у гeніального хірурга? Будь-ласка - йдeтe до Іван-Іванича, платитe йому багато тисяч баксів - і Івав-Іванич бeз чeрги (якою завідує) направить до гeнія хірургії. А той за 600 гривeнь на місяць зробить вам опeрацію на сeрці чи мозку.Як колись писали у "Літeратурці": ми - за справeдливість. Ти - гeній? Робиш щось так, як ніхто у світі? - Ну то цe твоє щастя. А він - дурeнь і нeздара. Тож він - твій начальник. Цe - його щастя.
2008.05.13 | An old guy
Protest
I do not agree that a lawyer may work well not knowing physics, chemistry and technology. Imagine, what happens if the process in a court concerns a company, such as YUKAS, and the lawyer does not know what is oil. He will loose to the educated lawyer.Dear children, study ALL subjects!!!
2008.05.13 | a young kid
Re: Protest
"what oil is".Dear parent !
If you study something, do it WELL
2008.05.13 | sama
Як можна поставити все з ніг на голову-офтоп
Як відомо, тести можна писати або в основному потоці, або в додатковому.Під час написання основного тесту дитина перебуває далеко від дому на відборі на міжнародну олімпіаду.Її перемог та грамот перераховувати не буду.Додатковий тест 03.07. Прийом документів до університету до 15.07.Від"їзд на міжнародку десь в районі 12.07. ДОКУМЕНТИ ДО ВУЗУ МАЮТЬ ПОДАВАТИСЯ ОСОБИСТО АБІТУРІЄНТОМ І БЕЗ СЕРТИФІКАТУ ПРО ЗДАЧУ ТЕСТУ НЕ ПРИЙМАЮТЬСЯ.Батько помер рік тому. Чи зможе мама розв"язати цей ребус, я не певна.
А взагалі - я за тести.
2008.05.16 | псевдоквази
Re: Про тести
Автор пытается судить о проблемах современного ВУЗа на основе воспоминаний времен своей молодости при совке. Отсюда и искаженное видение как проблем, так и решений. Попасть в ВУЗ сейчас - не проблема: число мест в ВУЗах БОЛЬШЕ числа выпускников школ, так же как и эти самые тесты - не решение. А поскольку под это дело построили структуру, поедающую бюджетные деньги, то от этого один только вред.2008.05.16 | sama
Re: Про тести
Тут не можна малювати картину у чорнобілих кольорах. Є багато нюансів.У школах почалися процеси, невідомі раніше. Батьки зацікавилися , які знання отримає їх дитина.Раніше були дві категорії вчителів- ті, що ставили бажані оцінки і ті, що могли навчити. Перші були у значно більшій пошані.Тим більшій, чим провінційніша школа. За цього півроку картина почала змінюватися. Стало ясно , що треба хоч трохи навчитися.Другий корисний аспект- розкрити очі на реальну картину. Не 101% успішності, а дещо менший , слід подумати- а чому стільки.
Щодо вступу- є люди, які хочуть дати гроші і є люди, які хочуть їх взяти. Вони знайдуть один одного.
2008.05.16 | Torr
Re: Про тести
sama пише:> Тут не можна малювати картину у чорнобілих кольорах. Є багато нюансів.У школах почалися процеси, невідомі раніше. Батьки зацікавилися , які знання отримає їх дитина.Раніше були дві категорії вчителів- ті, що ставили бажані оцінки і ті, що могли навчити. Перші були у значно більшій пошані.Тим більшій, чим провінційніша школа. За цього півроку картина почала змінюватися. Стало ясно , що треба хоч трохи навчитися.
Чому стало ясно саме тепер? Бо тестування ввели?
2008.05.16 | Iryna_
Re: Про тести
Torr пише:> sama пише:
> Cтало ясно , що треба хоч трохи навчитися.
> Чому стало ясно саме тепер? Бо тестування ввели?
Так
вже десь років 15 панує ідея що вчитись взагалі не треба, батьки диплом куплять
2008.05.16 | Сергій Вакуленко
То — куди як
псевдоквази пише:> Попасть в ВУЗ сейчас - не проблема
2008.05.16 | sama
Re: То — куди як
Загальна кількість місць і загальна кількість випускників ніби у гарному співвідношенні.Але бажання дітей і уява батьків про престижність майбутньої професії робить ряд спеціальностей гостродефіцитними. От туди потраплялося через "підготовчі курси",за домовленістю, за гроші, по блату, за взаємовигідні послуги, за погодженим списком і т.д.Ніякі знання тут впливу не мали. А тепер треба все ж таки хоч мінімум набрати . Інакше - ніяк.До вступу почали готуватися діти а не батьки. А це вже позитив.2008.05.17 | псевдоквази
Re: То — куди як
Пользы на грошик, а затрат - на червонец, ИМХО! А еще есть ВРЕД - тесты вещь специфическая, так что обучение в последние месяцы школы НЕИЗБЕЖНО будет сведено к обучению специфическому умению сдавать эти тесты вместо обучения предмету. И еще: ну ведь есть в РФ негативный опыт применения ЕГЭ - аналога нашего ВНО - так почему наши деятели думают, что у нас будет по-другому?2008.05.17 | Iryna_
лінк не відкривається
2008.05.17 | sama
Re: лінк не відкривається
http://www.km.ru/magazin/view.asp?id={0A2A841D-3E01-4995-A86F-0555E173FA83}Перепрошую, просто в заголовок не все помістилося.
2008.05.17 | sama
пішло-поїхало (л)http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=64886
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=648862008.05.17 | Iryna_
вони там стверджують що тести калічать психіку
там засудження без аргументіва розуміння непотрібності знань і неможливості вступити без грошей - чи навпаки - вчитися не треба, батьки заплатять - не калічить психіку?
нмд, куди більше
2008.05.18 | sama
таке каліцтво у нас вже стало нормою
2008.05.18 | Сергій Вакуленко
Я з Вами почасти згоден
А саме — з оцим:псевдоквази пише:
> обучение в последние месяцы школы НЕИЗБЕЖНО будет сведено к обучению специфическому умению сдавать эти тесты вместо обучения предмету.
На мою думку, краще було б зберегти класичні іспити, але поміняти екзаменаторів. У предметних комісіях мали б працювати не місцеві викладачі, залежні від свого ректора, а чужі, причому зібрані з різних місць (голова з Ужгорода, заступник з Луганська, члени з Сімферополя, Чернігова, Кам'янця-Подільського, Запоріжжя та Києва).
Однак і тести ліпші від тих фіктивно змагальних процедур, які були (й почасти зберігаються) дотепер.
2008.05.18 | sama
Re: Я з Вами почасти згоден
Таке вже було. У 80 роках запрошували до складу предметних комісій на вступ сторонніх викладачів. Але вони з тієї ж системи і були змушені "проявляти розуміння".А якщо хтось був дуже принциповим- у його групу потрібні абітурієнти просто не потрапляли.Ну івін наступного разу теж в комісію не потрапляв. Механізм був простий - на екзамен заходив голова предметної комісіі і показував потрібні прізвища у відомості. Таких прізвищ тоді було близько 15%. Останнім часом цей відсоток зріс до максимального.2008.05.18 | Сергій Вакуленко
Таке, та не таке
sama пише:> Таке вже було. У 80 роках запрошували до складу предметних комісій на вступ сторонніх викладачів. Але вони з тієї ж системи і були змушені "проявляти розуміння".А якщо хтось був дуже принциповим- у йго групу потрібні абітурієнти просто не потрапляли.Ну івін наступного разу теж в комісію не потрапляв. Механізм був простий - на екзамен заходив голова предметної комісіі і показував потрібні прізвища у відомомті. Таких прізвищ тоді було близько 15%. Останнім часом цей відсоток зріс до максимального.
Якщо голова й заступник — з різних міст і не знають один одного, то в них буде стимул уникати занадто нахабних порушень. Бо в такому разі хто зна, чим вони можуть скінчитися?
2008.05.18 | sama
Re: Таке, та не таке
Сергій Вакуленко пише:> Якщо голова й заступник — з різних міст і не знають один одного, то в них буде стимул уникати занадто нахабних порушень. Бо в такому разі хто зна, чим вони можуть скінчитися?
Ви оптиміст. А семінари, рецензії, захисти, опонування. Знають вони один одного.А основне - вони частина цієї системи і протестувати проти неї- це значить з неї випасти. Та й потрапити в список допущених зможе не всяк.В системі вищої школи багато розумних і чесних людей. Та наверх при всяких перемінах чомусь спливає весь час однакове.
2008.05.18 | Сергій Вакуленко
Re: Таке, та не таке
sama пише:> Ви оптиміст. А семінари, рецензії, захисти, опонування. Знають вони один одного.
Україна велика, а отже часто не знають. Окрім того, чи аж так добре знають, щоб разом порушувати закон?
> А основне - вони частина цієї системи і протестувати проти неї- це значить з неї випасти. Та й потрапити в список допущених зможе не всяк.
Звичайно, головна умова — це прагнення забезпечити об'єктивну оцінку вступників. Цю функцію теоретично може взяти на себе міністерство, формуючи справді незалежні предметні комісії. Річ у тім, що ланцюжок вступних зловживань на сьогодні зав'язаний на ректорів, які є на 99% найвищою інстанцією. Міністерство з того всього нічого не має, принаймні безпосередньо. Тому, якби схотіло, могло б виробити відповідну процедуру (хоч би й жеребкування напередодні іспитів: хто куди поїде). А коли нема бажання зупинити корупцію, то нема й про що й балакати. І жодні тести тоді так само не допоможуть.
2008.05.18 | Сергій Вакуленко
Re: То — куди як
sama пише:> Але бажання дітей і уява батьків про престижність майбутньої професії робить ряд спеціальностей гостродефіцитними. От туди потраплялося через "підготовчі курси",за домовленістю, за гроші, по блату, за взаємовигідні послуги, за погодженим списком і т.д.Ніякі знання тут впливу не мали.
Між иншим, знання майже не мали впливу й при вступі на "непрестижні" спеціяльності. Тільки все працювало навпаки: якщо в першому випадку екзаменатор мав інструкцію не ставити небажаним абітурієнтам оцінки, вищої за непрохідну, то в другому він мав інструкцію не ставити двійок, щоб "не зірвати набір"...
2008.05.18 | sama
ламаний бал.
А ще одна чудова річ- ламаний бал. Це коли з певного числа абітурієнтів , які набрали однакову кількість балів, треба якусь частину зарахувати а решту відкинути. От тут підбір критеріїв для зарахування чи відмови - вищий пілотаж.Ну і коштує відповідно.І будь -який варіант виглядає законно.При зарахуванні за результатами тестів цього теж уникнути не вдасться.При можливості подачі документів до кількох вузів повинен працювати рейтинг.А це ми вже проходили.
2008.05.18 | псевдоквази
Re: То — куди як
Вот потому я и думаю, что обсуждаемая проблема - надуманная! В годы СССР в ВУЗ поступал 1 из 4 выпускников школ (сейчас, например, в Англии такое же соотношение - бывали-с), а сейчас берут ВСЕХ кто подал документы. А что из этого получается? Ну вот уже который год имею дело с таким явлением среди студентов 3-го курса одного технического провинциального ВУЗа:1) примерно 1/3 ни с какой попытки не могут правильно считать показания стрелочного прибора, с первой попытки правильно может не более 1/3;
2) медалисты (!) решают примеры таким образом: 1/2+1/2=(1+1)/(2+2)=2/4=1/2 (!) Это не шутка! Каждый год вижу такое!
И как таких можно чему-то научить? А отчислять нельзя, да и бессмысленно - с охотой такого возьмут конкуренты из другого ВУЗа.
Это отсутствие отбора - смерть высшего образования ибо оно по уровню уже ниже плинтуса! Проблема наличия отбора существует только в каком-нибудь КИМО и касается 0,1 % абитуриентов.
А автор тут гоняет воздух на тему "справедливость". А я за то, чтобы была тема "эффективность", где наличие отбора должно быть одним из необходимых элементов.
2008.05.18 | Iryna_
отож
2008.05.19 | Сергій Вакуленко
Re: То — куди як
псевдоквази пише:> Вот потому я и думаю, что обсуждаемая проблема - надуманная! А автор тут гоняет воздух на тему "справедливость".
Бо справедливості нема.
> Проблема наличия отбора существует только в каком-нибудь КИМО и касается 0,1 % абитуриентов.
Якби ж то! Забагато прикладів знаю далеко не з міжнародницької парафії.
> А я за то, чтобы была тема "эффективность", где наличие отбора должно быть одним из необходимых элементов.
Одна тема не касує другої.
2008.05.20 | викладач
Re: То — куди як
Добре пам'ятаю свої два непоступи до КГУ напочатку 70-х, тому повністю згоден з автором. Ось тобі 4 бали за профільну дисципліну -і "можете жаловаться". Отже, тести і тільки тести! Хвилює те, що вже йдуть пошуки вишів щось таке придумати, аби тести не були головними. Почитайте указ про майбутній Київський Гарвард (КГУ) - тамс вже йдеться про якісь свої умови вступу.