Вчити керівників України професійної грамотності
07/21/2008 | Дмитро Клець
Шановні, сотні тисяч наших держуправлінців своїми рішеннями факттично винищують власних підданих не від злого наміру, а від професійної безграмотності. Отже, треба їх навчити професійно грамотно керувати нами. І починати треба із найвищих. Пропоную про це матеріал. Якщо хтось знає доказово кращу пропозицію, буду вдячний за конкретну підказку.
ВКОТРЕ
(незалежно від персоналій)
ЗВЕРНЕННЯ ДО КЕРІВНИЦТВА УКРАЇНИ
Шановні Голово Верховної Ради, Президенте, Прем’єр-Міністре!
Звертається до вас один із 51 (а перед вами було 52) ваших підданих, якими ви так нікудишньо керуєте.
Справа в тому, що погані наслідки вашого управління нами я пояснюю не чиїмись там злими намірами, а тим, що керівники України та їхнє оточення не мають наукових знань про сутнісні закономірності суспільства як цілого. Зрештою, про це, хоч і неоковирно, але говорив і Президент 15.02.96р. на нараді з питань науки.
По суті, ми маємо на всіх рівнях професійно безграмотних держуправлінців та їхніх теоретиків.
На жаль, в умовах існуючого суспільного ладу недоліки радянської людини (а особливо – начальника) ще додатково обтяжені низкою негативних національних рис українців – самозакоханістю у власну меншовартість та світоглядну безграмотність, взаємною неприязню, продажністю, підлабузництвом тощо.
Все це створює фактично нездоланні перешкоди навіть для започаткування наукового підходу до суспільних проблем – відтак все у нас робиться з антинаукових позицій. А в таких умовах просто обов’язкове постійне погіршення наших справ, аж по вимиранння народу включно!
І це при тому, що практично всі в Україні щиро прагнуть поліпшення справ. Та життя показує, що на одних лише прагненнях далеко не заїдеш.
На жаль, майже ніхто у нас не розуміє, що наші проблеми за природою своєю – надіндивідуальні. Через те так і поширене базікання типу “Кожен сам коваль свого щастя!”.
Однак забезпечити собі щасливе життя індивідуальними зусиллями у нас неможливо – потрібні управлінські зусилля на рівні суспільства як цілого. Хто в цьому сумнівається – пошукайте відповідну статистику про “щасливі” верстви нашого населення.
А на рівні цілого суспільства, як бачимо, ефективні управлінські рішення просто нема з чого формувати. І найсумніше те, що наші верхи не шукають наукового пояснення суті наших проблем та шляхів їхнього розв’зання.
То що, приїхали?
Знову міняймо символіку та просімося назад у Союз? Щоб нами, звісно, керував хтось із клепкою?…
Немає підстав для таких сумних висновків, бо…
По-перше, а з чого це роблять висновок, що колишнім Союзом керували “з клепкою”?
І, по-друге, наше керівництво до наших проблем ще й не приступало власним розумом та на основі наукового підходу!
ТОМУ Я І ЗВЕРТАЮСЯ ДО ВАС ЯК НАУКОВЕЦЬ.
Конкретно: дам вам наукове пояснення закономірностей існуючого ладу та причин наших бід і покажу шляхи та методи безконфліктного переходу від нинішнього безглуздя до нормального життя. Тобто, я вас навчу (бо самі ви не вмієте вчитися!) як науково підходити до суспільних проблем та ефективно їх вирішувати. Саме так,
я пропоную навчити вас, як грамотно керувати нами!
На це потрібно 60 годин занять – 24 години семінарів та 36 годин самостійної роботи з матеріалом. Всього навчальних матеріалів близько 400 стор. І вони адаптовані для вашого світогляду та моральних якостей.
Бажано, щоб навчальна група, включаючи вас трьох, була не більшою 15 чол. Перед початком занять мені треба два дні на підготовку (підбір та розмноження навчальних текстів з урахуванням конкретного складу групи, підготовка аудиторії тощо).
Серед багатьох суто емоційних чую і більш-менш спокійну відповідь: «Нема часу вчитися – треба діяти!”.
Так, я достатньо знайомий з тривалістю та безладдям роботи нашого найвищого керівництва і сам можу засвідчити, що вам і справді буквально ніколи вгору глянути.
Але з іншого боку, я професійно знаю наукову організацію праці, фізіологію та гігієну розумової праці, технологію адаптивного управління активними системами і т.п., від чого організація вашої праці страшенно далека.
Зрештою, візьмімо просто: чим більше ви працюєте, тим гіршає в Україні!
Це однозначна та достатня оцінка вашим професійним знанням, вмінням та управлінським методам. До того ж, вже давно відомо: якщо керівник не може досягти очікуваного результату за 8-годинний робочий день, з 2-ма вихідними в тиждень і при 6-тижневій відпустці в рік, то цей керівник взагалі не розуміє змісту своєї роботи.
Зі свого боку я обіцяю вам знайти у вашому розкладі 60 годин для цих занять протягом найближчих 3-х тижнів без жодної шкоди для вашої ж роботи.
Проте існує ще одна – і найсерйозніша! – перепона. А саме, радянське начальство дуже не любить правди.
Воно й зрозуміле, бо неправова держава тримається , власне, на брехні, махінаціях та беззаконні. А тут – правда, та ще й повна відвертість. І, головне, що в існуючі рамки вже зовсім не влазить – ця ініціатива йде від простого смертного та ще й із села?!…
Розумію ваше благородне обурення моїм нахабством, та все ж спробуйте потерпіти – науковий підхід починається з того, що речі називають своїми іменами.
Разом з тим я аж ніяк не претендую на тепле місце в апараті державного управління чи якісь приятельські стосунки з начальством. Вважаю пропоноване мною 60-годинне навчання вищого керівництва України частиною роботи. Як своєї, так і вашої. До того ж, я завжди дотримуюся першої вимоги педагогіки – поважати учня. Це означає, що під час занять я буду ставитися до вас з повагою, незважаючи на все, скоєне вами з Україною.
Можливо, ще є сумніви. Скажімо, яка гарантія того, що саме пропоновані мною знання найкращі та найпотрібніші з наявних на сьогодні? І звідки видно, що ці знання належним чином поліпшать роботу держапарату?
Відповідаю.
Описані мною знання із суспільних проблем кращі від всіх наявних на сьогодні тим, що це наукові знання. До речі, у вашому оточенні навіть не підозрюють, що можна всяку новизну перевірити на міру її науковості. Натомість ваші радники відверто вішають вам на вуха «мудрість», що «Всяка думка має право на існування» (а її автор – на фінансування).
І що, дуже вам від такої «науки» розвиднилося?
Друге, я пропоную не прекраснодушні наміри та побажання, а конкретні наукові розробки від ідей і по суспільні технології включно.
І третє, все це я затіяв, насамперед, для власної користі та користі моїх рідних та близьких. А саме: хоч би які погані були наслідки ваших рішень для українського народу, вам особисто та вашим рідним від того біди немає. Тільки й усього, що черговий раз поклянетеся «особистою відповідальністю».
А коли я вам пораджу щось неефективне, то наслідки таких рішень в першу чергу вдарять по низах, в т.ч. і по мені. Через те я просто змушений пропонувати вам тільки такі знання, які гарантовано поліпшили б життя рядових громадян під вашим керівництвом.
Зрештою, можливо навіть було б зручніше, якби професійної грамотності вас навчили придворні «науковці». Та біда в тому, що ці люди спеціалізуються, насамперед, у хитрощах, тож наукове мислення їм ні до чого. Та й таке згадайте: ви ж самі підбирали їх, таких догідливих, зовсім не для того, щоб вони вас чомусь навчали, а навпаки – щоб вони заднім числом «обгрунтовували» вашу «державну мудрість» та «політичну волю». За це ж ви їм і платите!
І, нарешті, що вже тепер робити, коли доля тицьнула цього разу на мене, українця. І саме мені вдалося вперше в світі дати наукове пояснення суспільного ладу як цілого та обгрунтувати шляхи та методи переходу до інформаційної стадії розвитку ринкового суспільства. Зрозуміло, на основі описаних суспільних технологій – побудови правової держави, формування ринкового світогляду замість існуючого неринкового, впровадження ринкової педагогіки, механізму реалізації реформ і т.п.
При цьому я усвідомлюю, що мої результати – лише початок науки про суспільство. Але вже й на цьому етапі пощастило одержати багато результатів, які при негайному впровадженні в суспільну практику гарантують швидке та незворотнє поліпшення нашого життя. Та й не лише нашого…
Виходить, зроблене мною є величезним науковим досягненням не лише моїм, а й усього нашого народу. І в нормальних країнах подібні результати якомога швидше впроваджують в життя.
Так то в нормальних…
У нас же традиції інші. І, згідно з ними, за діяльність по реалізації наукового підходу до суспільних проблем я одержав сповна, що у нас належить кожному новаторові. Правда, мене ще не змогли випхати з України, як десятки тисяч інших - схоже, я досить терплячий до «піклування» чиновників.
Хоча, як наступити на хвоста власній гордині та поміркувати, то в цьому є своя логіка.
Відомо, що майже завжди, як тільки вигулькне якийсь нетиповий українець із чимось новим, то все шановне товариство, затамувавши подих, чекає чим швидшої його кончини. І звісно, всіляко сіромасі у цьому сприяє.
Дехто згарячу нарікає на цю рису українців, мовляв, самоїдство та інші негарні слова кажуть.
А з другого боку, то хай і через сотні років та з чужої підказки, але українці таки визнають свого та належно його вшановують. Тож у цьому плані поневірянння новатора – це свого роду запорука його посмертного визнання та почестей. Разом з тим, поки автор живий, то він вже самим фактом свого фізичного існування і справді заважає одноплемінникам дати йому цілісну, викінчену оцінку. І, відповідно, - воздати.
Ось бачите, на поверхні ніби-то гоніння на творців нового. Зате всередині українства – неосяжна глибінь та надійний шлях до абсолютної істини. Далеко не кожен народ може похвалитися подібним.
І, може воно й справді – чим гірше на цьому світі, тим краще на тому? Хоча, зізнаюся, якось нелегко звикати до такої утіхи.
Попри всі подібні міркування я розумію і вас – наш держапарат не знає критеріїв науковості тих чи інших пропозицій, в т.ч. і в суспільній сфері.
Бо й справді, написати можна всяке. А ти тут суши голову над цим опусом та пробуй дізнатися, наскільки дане пояснення є об’єктивним описом існуючої реальності.
Важко, чи не так?
До того ж, на керівній посаді треба командувати, а не роздумувати над всякою всячиною.
Тож для керівної роботи ще наші давні предки придумали “рацуху”. І саме для економії розумової праці – мудре те, що йде від закордону!
Чи то релігія, чи мода, чи музика, чи державний устрій, чи наркотики і т.п. – раз воно там поширене – переймаймо не гаючись. А чого у них немає, значить і у нас воно не має права на існування.
Ось і все. Просто і ясно на всі випадки життя.
Та й яка полегкість на голову, відчуваєте?…
Тож коли ви, шановні керівники України, стоїте саме на таких позиціях, то вам доведеться зачекати , поки там, за кордоном перевідкриють мої результати.
Зрозуміло, що станеться це неминуче. Але невідомо - коли? І що до того часу буде з Україною та й з вами самими?…
Та подібним, схоже, ви не переймаєтеся.
При всьому тому залишаюся при своїх пропозиціях та з повагою до ваших посад.
15 березня 1996 р. Дмитро Клець, українець без меншовартості, засновник наукового суспільствознавства.
Вул.. Шевченка, 102, с.Рачин Дубенського р-ну Рівненської обл., 35609.
Д.т.(ненадійний): 03656 52-261. Моб.: 8096 233 67 23.
ВКОТРЕ
(незалежно від персоналій)
ЗВЕРНЕННЯ ДО КЕРІВНИЦТВА УКРАЇНИ
Шановні Голово Верховної Ради, Президенте, Прем’єр-Міністре!
Звертається до вас один із 51 (а перед вами було 52) ваших підданих, якими ви так нікудишньо керуєте.
Справа в тому, що погані наслідки вашого управління нами я пояснюю не чиїмись там злими намірами, а тим, що керівники України та їхнє оточення не мають наукових знань про сутнісні закономірності суспільства як цілого. Зрештою, про це, хоч і неоковирно, але говорив і Президент 15.02.96р. на нараді з питань науки.
По суті, ми маємо на всіх рівнях професійно безграмотних держуправлінців та їхніх теоретиків.
На жаль, в умовах існуючого суспільного ладу недоліки радянської людини (а особливо – начальника) ще додатково обтяжені низкою негативних національних рис українців – самозакоханістю у власну меншовартість та світоглядну безграмотність, взаємною неприязню, продажністю, підлабузництвом тощо.
Все це створює фактично нездоланні перешкоди навіть для започаткування наукового підходу до суспільних проблем – відтак все у нас робиться з антинаукових позицій. А в таких умовах просто обов’язкове постійне погіршення наших справ, аж по вимиранння народу включно!
І це при тому, що практично всі в Україні щиро прагнуть поліпшення справ. Та життя показує, що на одних лише прагненнях далеко не заїдеш.
На жаль, майже ніхто у нас не розуміє, що наші проблеми за природою своєю – надіндивідуальні. Через те так і поширене базікання типу “Кожен сам коваль свого щастя!”.
Однак забезпечити собі щасливе життя індивідуальними зусиллями у нас неможливо – потрібні управлінські зусилля на рівні суспільства як цілого. Хто в цьому сумнівається – пошукайте відповідну статистику про “щасливі” верстви нашого населення.
А на рівні цілого суспільства, як бачимо, ефективні управлінські рішення просто нема з чого формувати. І найсумніше те, що наші верхи не шукають наукового пояснення суті наших проблем та шляхів їхнього розв’зання.
То що, приїхали?
Знову міняймо символіку та просімося назад у Союз? Щоб нами, звісно, керував хтось із клепкою?…
Немає підстав для таких сумних висновків, бо…
По-перше, а з чого це роблять висновок, що колишнім Союзом керували “з клепкою”?
І, по-друге, наше керівництво до наших проблем ще й не приступало власним розумом та на основі наукового підходу!
ТОМУ Я І ЗВЕРТАЮСЯ ДО ВАС ЯК НАУКОВЕЦЬ.
Конкретно: дам вам наукове пояснення закономірностей існуючого ладу та причин наших бід і покажу шляхи та методи безконфліктного переходу від нинішнього безглуздя до нормального життя. Тобто, я вас навчу (бо самі ви не вмієте вчитися!) як науково підходити до суспільних проблем та ефективно їх вирішувати. Саме так,
я пропоную навчити вас, як грамотно керувати нами!
На це потрібно 60 годин занять – 24 години семінарів та 36 годин самостійної роботи з матеріалом. Всього навчальних матеріалів близько 400 стор. І вони адаптовані для вашого світогляду та моральних якостей.
Бажано, щоб навчальна група, включаючи вас трьох, була не більшою 15 чол. Перед початком занять мені треба два дні на підготовку (підбір та розмноження навчальних текстів з урахуванням конкретного складу групи, підготовка аудиторії тощо).
Серед багатьох суто емоційних чую і більш-менш спокійну відповідь: «Нема часу вчитися – треба діяти!”.
Так, я достатньо знайомий з тривалістю та безладдям роботи нашого найвищого керівництва і сам можу засвідчити, що вам і справді буквально ніколи вгору глянути.
Але з іншого боку, я професійно знаю наукову організацію праці, фізіологію та гігієну розумової праці, технологію адаптивного управління активними системами і т.п., від чого організація вашої праці страшенно далека.
Зрештою, візьмімо просто: чим більше ви працюєте, тим гіршає в Україні!
Це однозначна та достатня оцінка вашим професійним знанням, вмінням та управлінським методам. До того ж, вже давно відомо: якщо керівник не може досягти очікуваного результату за 8-годинний робочий день, з 2-ма вихідними в тиждень і при 6-тижневій відпустці в рік, то цей керівник взагалі не розуміє змісту своєї роботи.
Зі свого боку я обіцяю вам знайти у вашому розкладі 60 годин для цих занять протягом найближчих 3-х тижнів без жодної шкоди для вашої ж роботи.
Проте існує ще одна – і найсерйозніша! – перепона. А саме, радянське начальство дуже не любить правди.
Воно й зрозуміле, бо неправова держава тримається , власне, на брехні, махінаціях та беззаконні. А тут – правда, та ще й повна відвертість. І, головне, що в існуючі рамки вже зовсім не влазить – ця ініціатива йде від простого смертного та ще й із села?!…
Розумію ваше благородне обурення моїм нахабством, та все ж спробуйте потерпіти – науковий підхід починається з того, що речі називають своїми іменами.
Разом з тим я аж ніяк не претендую на тепле місце в апараті державного управління чи якісь приятельські стосунки з начальством. Вважаю пропоноване мною 60-годинне навчання вищого керівництва України частиною роботи. Як своєї, так і вашої. До того ж, я завжди дотримуюся першої вимоги педагогіки – поважати учня. Це означає, що під час занять я буду ставитися до вас з повагою, незважаючи на все, скоєне вами з Україною.
Можливо, ще є сумніви. Скажімо, яка гарантія того, що саме пропоновані мною знання найкращі та найпотрібніші з наявних на сьогодні? І звідки видно, що ці знання належним чином поліпшать роботу держапарату?
Відповідаю.
Описані мною знання із суспільних проблем кращі від всіх наявних на сьогодні тим, що це наукові знання. До речі, у вашому оточенні навіть не підозрюють, що можна всяку новизну перевірити на міру її науковості. Натомість ваші радники відверто вішають вам на вуха «мудрість», що «Всяка думка має право на існування» (а її автор – на фінансування).
І що, дуже вам від такої «науки» розвиднилося?
Друге, я пропоную не прекраснодушні наміри та побажання, а конкретні наукові розробки від ідей і по суспільні технології включно.
І третє, все це я затіяв, насамперед, для власної користі та користі моїх рідних та близьких. А саме: хоч би які погані були наслідки ваших рішень для українського народу, вам особисто та вашим рідним від того біди немає. Тільки й усього, що черговий раз поклянетеся «особистою відповідальністю».
А коли я вам пораджу щось неефективне, то наслідки таких рішень в першу чергу вдарять по низах, в т.ч. і по мені. Через те я просто змушений пропонувати вам тільки такі знання, які гарантовано поліпшили б життя рядових громадян під вашим керівництвом.
Зрештою, можливо навіть було б зручніше, якби професійної грамотності вас навчили придворні «науковці». Та біда в тому, що ці люди спеціалізуються, насамперед, у хитрощах, тож наукове мислення їм ні до чого. Та й таке згадайте: ви ж самі підбирали їх, таких догідливих, зовсім не для того, щоб вони вас чомусь навчали, а навпаки – щоб вони заднім числом «обгрунтовували» вашу «державну мудрість» та «політичну волю». За це ж ви їм і платите!
І, нарешті, що вже тепер робити, коли доля тицьнула цього разу на мене, українця. І саме мені вдалося вперше в світі дати наукове пояснення суспільного ладу як цілого та обгрунтувати шляхи та методи переходу до інформаційної стадії розвитку ринкового суспільства. Зрозуміло, на основі описаних суспільних технологій – побудови правової держави, формування ринкового світогляду замість існуючого неринкового, впровадження ринкової педагогіки, механізму реалізації реформ і т.п.
При цьому я усвідомлюю, що мої результати – лише початок науки про суспільство. Але вже й на цьому етапі пощастило одержати багато результатів, які при негайному впровадженні в суспільну практику гарантують швидке та незворотнє поліпшення нашого життя. Та й не лише нашого…
Виходить, зроблене мною є величезним науковим досягненням не лише моїм, а й усього нашого народу. І в нормальних країнах подібні результати якомога швидше впроваджують в життя.
Так то в нормальних…
У нас же традиції інші. І, згідно з ними, за діяльність по реалізації наукового підходу до суспільних проблем я одержав сповна, що у нас належить кожному новаторові. Правда, мене ще не змогли випхати з України, як десятки тисяч інших - схоже, я досить терплячий до «піклування» чиновників.
Хоча, як наступити на хвоста власній гордині та поміркувати, то в цьому є своя логіка.
Відомо, що майже завжди, як тільки вигулькне якийсь нетиповий українець із чимось новим, то все шановне товариство, затамувавши подих, чекає чим швидшої його кончини. І звісно, всіляко сіромасі у цьому сприяє.
Дехто згарячу нарікає на цю рису українців, мовляв, самоїдство та інші негарні слова кажуть.
А з другого боку, то хай і через сотні років та з чужої підказки, але українці таки визнають свого та належно його вшановують. Тож у цьому плані поневірянння новатора – це свого роду запорука його посмертного визнання та почестей. Разом з тим, поки автор живий, то він вже самим фактом свого фізичного існування і справді заважає одноплемінникам дати йому цілісну, викінчену оцінку. І, відповідно, - воздати.
Ось бачите, на поверхні ніби-то гоніння на творців нового. Зате всередині українства – неосяжна глибінь та надійний шлях до абсолютної істини. Далеко не кожен народ може похвалитися подібним.
І, може воно й справді – чим гірше на цьому світі, тим краще на тому? Хоча, зізнаюся, якось нелегко звикати до такої утіхи.
Попри всі подібні міркування я розумію і вас – наш держапарат не знає критеріїв науковості тих чи інших пропозицій, в т.ч. і в суспільній сфері.
Бо й справді, написати можна всяке. А ти тут суши голову над цим опусом та пробуй дізнатися, наскільки дане пояснення є об’єктивним описом існуючої реальності.
Важко, чи не так?
До того ж, на керівній посаді треба командувати, а не роздумувати над всякою всячиною.
Тож для керівної роботи ще наші давні предки придумали “рацуху”. І саме для економії розумової праці – мудре те, що йде від закордону!
Чи то релігія, чи мода, чи музика, чи державний устрій, чи наркотики і т.п. – раз воно там поширене – переймаймо не гаючись. А чого у них немає, значить і у нас воно не має права на існування.
Ось і все. Просто і ясно на всі випадки життя.
Та й яка полегкість на голову, відчуваєте?…
Тож коли ви, шановні керівники України, стоїте саме на таких позиціях, то вам доведеться зачекати , поки там, за кордоном перевідкриють мої результати.
Зрозуміло, що станеться це неминуче. Але невідомо - коли? І що до того часу буде з Україною та й з вами самими?…
Та подібним, схоже, ви не переймаєтеся.
При всьому тому залишаюся при своїх пропозиціях та з повагою до ваших посад.
15 березня 1996 р. Дмитро Клець, українець без меншовартості, засновник наукового суспільствознавства.
Вул.. Шевченка, 102, с.Рачин Дубенського р-ну Рівненської обл., 35609.
Д.т.(ненадійний): 03656 52-261. Моб.: 8096 233 67 23.