09/26/2008 | Президент України Віктор Ющенко

http://www.golos.com.ua/article/1222349334.html
Попри бурхливі й навіть болісні політичні процеси, що сьогодні вирують в Україні, попри цинічний егоїзм і зради окремих лідерів, одне залишається непорушним — український народ твердо вибрав демократичний та європейський шлях розвитку. Це відповідає цивілізаційній сутності української нації, і змінити її не можуть ні маніпуляції домашніх політгендлярів, ні мудрі технології закордонних стратегів. Я, як Президент, гарантую стабільність нашого демократичного курсу, у цьому бачу свою місію і обов’язок українського патріота.

З кожної кризи ми виходимо досвідченішими й міцнішими. Політичне шумовиння відійде в минуле. Нам же належить дивитися в майбутнє, послідовно й упевнено розбудовувати українську державу.

Сьогодні, на початку нового навчального року й у переддень Дня вчителя, хочу зупинитися на одному з найважливіших напрямків, що веде країну до успіху, — на наших завданнях у сфері освіти.

Вона завжди була в пошані, але саме в наш час набула кардинально нового значення.

В умовах постіндустріального, інформаційного етапу розвитку світової цивілізації саме освіта й наука стають основними продуктивними силами, визначають конкурентоспроможність і життєздатність держави.

Інтелектуальний і духовний потенціал нації є сьогодні тією базою, на якій ґрунтується її політична й економічна могутність, її статус у міжнародній ієрархії, її подальші перспективи.

Від того, чи зможемо ми забезпечити пріоритетність розвитку освіти, залежить відповідь практично на всі інші життєво важливі виклики сучасності й майбутнього.

Освіта, таким чином, перетворюється на пріоритетну умову національного розвитку й запоруку національної безпеки. Її всебічна підтримка — ключове завдання української державності.

Українська нація по праву вважається однією з найосвіченіших. Це наш великий шанс, наш стратегічний капітал. Ми зобов’язані зберегти й примножити його, уміло використати на благо України.

Проте в нових сучасних умовах наша освіта потребує модернізації. Необхідно переорієнтувати освітню діяльність, що базується на традиційному «академізмові», на реальні потреби суспільства, на розвиток людини як особистості.

Ми повинні навчитися формувати людину з інноваційним типом мислення, культури і поведінки, здатну постійно самовдосконалюватися й успішно реагувати на постійні зміни у світі.

Моя позиція чітка і принципова — держава має зробити все можливе, щоб забезпечити всім громадянам доступ до якісної освіти.

Саме тому я надаю першочергову й постійну увагу зростанню освітнього рівня нації, модернізації середньої та вищої школи, підвищенню добробуту й соціального статусу вчителів та викладачів.

Радий, що моя політика й ініціативи знаходять живий відгук і розуміння в суспільстві, передусім в освітянської громадськості.

Це засвідчили, зокрема, проведені в цьому році Всеукраїнський форум інтелігенції, Всеукраїнська нарада з питань підвищення якості освіти в Україні та нещодавня Нарада з керівниками вищих навчальних закладів з питань забезпечення доступу громадян до якісної вищої освіти.

Я перебуваю в постійному контакті з нашими освітянами, ми ведемо конструктивний і плідний діалог. Його результатами стали укази Президента України від 4 липня 2005 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні» та від 20 березня 2008 року «Про додаткові заходи щодо підвищення якості освіти в Україні». За підсумками наради з ректорами найближчим часом вийде указ «Про забезпечення подальшого розвитку вищої освіти України».

Я дав урядові доручення розробити та затвердити комплексний план дій з розвитку освіти в Україні на 2008 — 2011 роки. У Верховній Раді чекає схвалення нова редакція Закону України «Про вищу освіту», яка враховує виклики сучасності.

Усі ці зусилля в цілому спрямовані на вирішення головного стратегічного завдання — кардинального підвищення якості освітнього процесу. Це передбачає цілий комплекс дій — удосконалення змісту навчальних програм, завершення повної комп’ютеризації шкіл, запровадження сучасних освітніх технологій, поліпшення матеріально-технічної бази та методичного забезпечення викладання, посилення наукової роботи університетів й академій, підвищення матеріального й соціального статусу освітянина та інших не менш важливих заходів.

Робота ведеться, робота посилюватиметься. За останні роки ми вже досягли помітного прогресу в освітній сфері.

Одразу хочу згадати наше найважливіше досягнення. Це запровадження у цьому році зовнішнього незалежного оцінювання знань випускників, у якому взяли участь понад 466 тисяч юнаків та дівчат.

Ця амбітна і масштабна реформа стала нашим великим проривом у забезпеченні рівного доступу громадян до вищої освіти. Вона стосується всього нашого народу, кожного учня, практично кожної української сім’ї.

Ми ввели фактично нові принципи набору абітурієнтів до вищих навчальних закладів — об’єктивні, прозорі, чесні й соціально справедливі.

Нова система блокує корупцію та використання впливових зв’язків при вступі, відновлює довіру народу до держави й освітньої системи, оздоровлює суспільство.

Дуже важливо, щоб молода людина входила у дорослий світ чесно, щоб у неї не було на цей світ образ і розчарування. Чесний вступ до університету — це потужний стимул зберегти честь до кінця життя.

Як і все нове, і в суспільстві, і в освітянському середовищі реформа сприймалася з певним острахом, сумнівами, а подекуди й зі спротивом. Проте тепер можемо констатувати: перше незалежне тестування пройшло успішно й у цілому було позитивно оцінено як абітурієнтами, так і працівниками середньої та вищої школи.

У 2008 році за сертифікатами Українського центру оцінювання якості освіти до вищих навчальних закладів зараховано 95% абітурієнтів.

Решта 5% не проходили тестування у зв’язку зі станом здоров’я. Серед прийнятих за сертифікатами певна частина належать до пільгових категорій. Із них 2,5% дітей-інвалідів І і ІІ групи, 1,6% дітей-сиріт та дітей, що залишилися без піклування батьків, 1% тих, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Ці, на перший погляд, сухі цифри насправді відображають ще одне надзвичайно важливе позитивне зрушення. Наше суспільство стало гуманнішим, держава повернулася обличчям до найбільш знедолених дітей нашого народу. Ми зробимо все, щоб дати їм шанс реалізуватися, щоб вони відчули — їх не покинули напризволяще, вони повноцінні й повноправні сини й доньки України. Це моя принципова позиція.

Звісно, при проведенні зовнішнього незалежного оцінювання знань були й недоліки, в основному технологічного й локального характеру. Відповідні державні структури отримали завдання проаналізувати й визначити механізми їх усунення в 2009 році.

Незаперечним успіхом України стало приєднання в 2005 році до Болонського процесу, який передбачає створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року.

Перед нами стоїть відповідальне завдання — прискорити запровадження європейських стандартів у вищій школі, не втрачаючи при цьому найкращих власних традицій.

Виконання цього завдання на практиці означає — з 2010 року наша вища освіта вже буде інтегрована до Європейського Союзу.

Наші студенти, наша майбутня інтелектуальна еліта отримають такі ж права й можливості, як і їхні ровесники в ЄС, вони зможуть навчатися в європейських університетах, вони першими з українців фактично стануть громадянами Євросоюзу.

Болонський процес — це один з фундаментальних напрямків інтеграції нашої держави до європейської спільноти.

Уведення європейських стандартів у сфері вищої освіти передбачає також серйозні зміни в нинішній мережі вищих навчальних закладів та їхній структурі.

У даний час у нас склалася досить парадоксальна ситуація. В Україні налічується 904 вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації та форм власності. Крім того, діє 1005 їхніх відокремлених структурних підрозділів. Тим часом Велика Британія таких навчальних закладів має 96; Франція — 78; Італія — 65; Польща — лише 11.

На практиці це означає, що багато українських навчальних закладів, формально маючи статус вищих, насправді не спроможні повною мірою забезпечити сучасний рівень викладання. Вочевидь, маємо справу з розпорошенням ресурсів, розмиванням і нівелюванням самого поняття вищої освіти.

Необхідно подбати й про підвищення рівня наукової роботи в університетах. Існує аксіома: університетом вважається тільки той вищий навчальний заклад, який проводить значущі наукові дослідження і готує на цій основі кадри вищої кваліфікації. В Україні сьогодні із 347 вищих навчальних закладів ІІІ—ІV рівнів акредитації наукові дослідження здійснюють менше половини. Для забезпечення необхідної якості вищої освіти, конкурентоспроможності навчальних закладів потрібно провести їх укрупнення, створити потужні регіональні університети.

Одним з базисних завдань у галузі освіти вважаю посилення її духовної та національної складової.

Виховання справжнього інтелігента, громадянина і патріота, прищеплення любові до України, її мови, культури й історії, глибоке відчуття спільної причетності до долі нації — першочерговий обов’язок нашої школи.

Тільки так зможемо наповнити життя молодого покоління істинним високим смислом, об’єднати націю і мобілізувати її творчі сили на досягнення успіху.

Особливу увагу слід звернути на відродження української мови. Роль школи, як середньої, так і вищої, у цій життєво важливій справі — провідна.

Як сказав великий український поет Олександр Олесь: «Мова — це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова — це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова — це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня, інтелектуальна і мислительська діяльність народу».

Молоде покоління українців повинне заговорити мовою свого народу. Так є в усьому цивілізованому світі, так має бути і в нас. Це питання нашої ж національної гідності.

Час нарешті повернути українській мові її законні права у вищій школі, з якої вона була тихцем усунута радянськими асиміляторами. Наше завдання — дати зрозуміти кожному викладачеві, кожному студентові: українська наука жива, вона розвивається, невпинно рухається вперед і без повноцінного знання української вони стикаються з небезпекою залишитись осторонь цього процесу.

Наша інтелектуальна еліта має служити зразком любові й поваги до української мови, власним прикладом сприяти підвищенню її авторитету в суспільстві.

Нарешті, завданням і справою честі держави є подальше підвищення матеріального й соціального статусу працівника освіти. Учитель повинен мати всі підстави пишатися тим, що він учитель, відчувати належну повагу і від влади, і від суспільства.

Я, син сільських учителів, сприймаю турботу про поліпшення життя освітян як свій святий обов’язок.

У цьому плані вже багато зроблено. Послідовно підвищується оплата праці педагогічних та науково-педагогічних працівників, стипендії для студентів.

Уведення Єдиної тарифної сітки дасть змогу збільшити у 2008 році середню заробітну плату освітян з 1460 грн. до 1891 грн. Надбавки до посадових окладів вчителів, які працюють на селі, уже зросли на 20%. У вищих навчальних закладах середня зарплата професора нині становить 2474 грн., доцента — 2012 грн.

Я дав доручення місцевим органам влади істотно прискорити темпи виділення житла для працівників освіти. Якщо у 2005 році їм уперше було надано майже 600 помешкань, то 2007 року — 711, а в І півріччі 2008 року — 807. Зазначу, що в 2004 році цей показник становив тільки 167 квартир. Наша мета протягом трьох-чотирьох років забезпечити житлом усіх 19 тисяч освітян, які перебувають на квартирній черзі.

Я впевнений, що спільними зусиллями ми розв’яжемо всі наші проблеми й виведемо українську школу на найвищий європейський рівень.

Україна забезпечить майбутнє освіті — освіта забезпечить майбутнє Україні.