12/24/2008 | ДТ, № 48 (727) 20 — 26 грудня 08

«Вижити Україною» ДТ, № 48 (727) 20 — 26 грудня 2008
Автор: Олександр РОЖЕН
Новинка політичного сезону — перед Кабміном, Національним банком з’явилися демонстранти з гаслом: «Дайте роботу!». Серед протестувальників багато представників середнього класу — недавніх бізнесменів, менеджерів, фінансистів, які виявилися абсолютно незахищеними перед ударами кризи.
При цьому — важлива деталь, — за даними соціологів, середній клас поводиться по-різному у, здавалося б, симетричних ситуаціях: так, коли зростає економіка, його поведінка консервативна — люди не підтримують інновацій, щедро витрачають гроші на предмети розкоші, змінюють автомобілі, дачі. Однак ті ж самі люди в умовах спаду готові жорстко заощаджувати, дуже обережні у витратах. Водночас вони стають більш відкритими до... інновацій, здатні ризикувати й можуть вкласти останні кошти у проекти, про які вчора ще й чути не хотіли.
До яких кроків у цих умовах слід вдатися, щоб швидше вийти з кризи й навіть отримати з неї користь для країни? З таким запитанням оглядач тижневика «Дзеркало тижня» звернувся до Олександра ЗІНЧЕНКА — політика й вузівського професора, добре обізнаного з інноваційною стратегією, Володимира РИЖОВА — досвідченого менеджера, знавця ВПК, та академіка НАНУ Олексія МОЙБЕНКА.
О.Зінченко: криза — не завжди вердикт. Це й унікальний шанс...
Серйозного і системного аналізу потребують не наслідки, а причини загальної кризи. Вона справді має глобальний цивілізаційний характер. Хочу підтримати позицію, яку раніше в «Дзеркалі тижні» висловив академік НАНУ М.Згуровський. Його посилання на теорію економічних циклів російського вченого Миколи Кондратьєва сьогодні видається вкрай актуальним.
Нинішня криза — завершення чергового економічного й технологічного циклу, п’ятого укладу, за Кондратьєвим. Це закономірний фінал віртуальної економіки, віртуальних активів, який буквально на наших очах знищує мильні бульки відмитих в офшорах статків.
Виживуть тільки реальні активи й реальні цінності. Тепер питання в тому, як створювати додану вартість у нових умовах і чим наповнити реальні активи. Як додана вартість дасть додану цінність? Ким вона буде затребувана?
Інноваційний потенціал п’ятого економічного укладу — мікроелектроніки, комп’ютеризації, Інтернету й мобільного зв’язку — значною мірою вичерпано. Тому треба не намагатися інвестувати в старі технології, а відкрити всі шлюзи для реальних інновацій. Для людей, здатних тепер розглянути паростки майбутнього.
Вихід із кризи має бути передусім у сфері справжніх інноваційних проектів. Їх не можна підмінювати ерзацами, кадровими кампаніями, лозунговими, політичними підходами, на що в нас майже завжди перетворюються найкращі наміри.
Йдеться про НОВУ ІННОВАЦІЙНУ ДОКТРИНУ ДЕРЖАВИ, про повну зміну інноваційної ін¬фраструктури країни. Про нові космічні й нанотехнології, генетичні й екологічні проекти, високотехнологічне сільське господарство. Про перехід до створення мережевої, соціально орієнтованої держави, яка налагоджує зв’язки між людьми, регіонами та проектами, а не встановлює власні всевладдя й ієрархію.
Тут немає готових рецептів. Треба шукати нові шляхи інтеграції науки, освіти, технологій і ринку. Потрібно зберегти кваліфіковані кадри, здатні працювати в умовах надзвичайно високої світової конкуренції. Важливо залучити саме тих менеджерів середньої ланки, яких нині криза викинула на вулицю.
Варто подумати й про те, як повернути висококваліфікованих фахівців, котрі виїхали на Захід. Саме так чинили в Сінгапурі, Китаї, Фінляндії... Власне кажучи, скрізь, де вдалося здійснити справжні прориви. Треба створювати інтелектуальне конкурентне середовище всередині країни.
Не ми перші. Так, 2000 року Росія істотно відставала від нас в інноваційному законодавстві. А тепер, коли протягом восьми років цю роботу організовували особисто президент і прем’єр, на перший план вийшли люди з ідеями, а не «голі кабінетні королі».
Через системні інноваційні реформи піднімалися Німеччина, Японія, Південна Корея. Вони зробили ставку виключно на передові технології. Наприклад, оновлення основних фондів у Німеччині в повоєнний період становило десятки відсотків.
Це можливо і в нас! Наприклад, завод фірми СЕЛМА у Сімферополі досить швидко перетворився з примітивних майстерень на сучасне підприємство, яке вийшло на міжнародний ринок високотехнологічної продукції.
Ще один успішний приклад — новий завод «Веста-Дніпро» у Дніпропетровську. Його унікальна продукція, захищена десятками патентів, затребувана і в Європі, і в Росії.
Є приклади успішної модернізації й досить традиційних виробництв. Так, новокраматорських машинобудівників шанують у понад 50 країнах світу.
Криза вже показала, яка складова — олігархічна чи технологічна — забезпечить майбутнє країни. Тому ми мусимо законодавчо забезпечити технопаркам умови для успішної роботи.
Якби пільгові кредити під новітнє технологічне устаткування були такими ж доступними, як і споживчі, то й ситуація з попитом у країні була б зовсім іншою.
Час від конвертаційних центрів переходити до центрів технологічних і до лізингу новітнього обладнання. Тепер за кордоном на нього попит різко впав, і в нас з’явився реальний шанс радикально оновити промисловість та сільське господарство!
Прем’єр-міністр Ю.Тимошенко недавно говорила про багатоструктурні реформи. І питання не тільки в хімії, металургії, сировинних галузях.
Якісно оновити економіку можуть тільки системні надзавдання. Найбільш значиме з них — проведення «Євро-2012», яке ставить на перше місце зміну інфраструктури всієї країни, включно з аеропортами, шляхами, готелями, що, своєю чергою, потребує іншої якості управлінських рішень.
Нині на вулиці можуть опинитися і спеціалісти з унікальним зовнішньоторговим досвідом. Найчастіше його набуто у сировинних галузях. І такий надзвичайно важливий ресурс для піднесення економіки в жодному разі не має бути втрачений — бізнес-верства, яка мислить по-новому, здатна стати джерелом творчого розвитку для наукового середовища. Досі воно потужно відштовхувало можливості капіталізації знань. Люди, котрі були здатні дати життя науковим відкриттям, ішли в бізнес, бо капіталізація в хімії, будівництві й сировині давала віддачу через три-п’ять місяців. Тепер обсяги виробництва зменшилися, і ця сфера виштовхує фахівців, надаючи шанс усе змінити.
Найгостріші дискусії щодо майбутнього української науки останнім часом точаться навколо не так наукових результатів, як питань власності.
Сучасна економіка дозволяє подивитися на цю проблему інакше: не володіти активами, а ефективно використовувати кожен ресурс і легко перекидати його на напрям технологічного прориву. Тобто вихід не в продажу майна чи здачі в непрофільну оренду площ Академії наук, галузевих ін¬ститутів, вузів і наукових центрів. Наукові генерали не повинні повторити корупційні помилки своїх армійських колег. Потрібно вирішувати проблему передачі приміщень і обладнання з допомогою лізингу й тендерних процедур, прописавши в законодавчому порядку обов’язкову високу ефективність і науково-технологічну віддачу кожного метра.
Найважливішими пріоритетами мають бути створення нового конкурентного інтелектуального середовища, системна підтримка дискусій, право на альтернативну думку. Потрібна незалежна система експертизи наукових пропозицій. Однією з найважливіших причин кризи стала кон’юнктурна поведінка рейтингових агентств, які з незалежних експертів перетворилися на найбільш зацікавлених учасників гігантських фінансових пірамід.
І все ж гадаю, що криза — не вирок, а колосальний шанс для України. Серед авторитетних бізнесменів і економістів уже набула поширення думка, що успішно вийде з кризи той, хто правильно побудує альянси, здатні прорвати галузеву структуру управління економікою. Якщо побудувати гнучкі тимчасові науково-технічні колективи на основі ефективних альянсів, ми зможемо швидко змінити структуру промисловості.
Ієрархія (зокрема й академічна) завжди схильна до консерватизму. Перехід до гнучких мережевих структур — колосальний шанс для країни, унікальна можливість для динамічного зростання середнього класу країни — опори й стабілізатора майбутнього громадянського суспільства.
Володимир Рижов: криза: вихід — вхід
Варто визнати — вісім років феноменального зростання економіки в нашій країні були використані не за призначенням, адже політичні й економічні господарі країни виявилися малопридатними для державного облаштування. В успішних країнах на посади до державних і комерційних структур добирають людей з найвищим професійним рівнем, величезним досвідом і знаннями. То є неодмінна умова, адже керувати — це передбачати!
У лютому 2008 року Goldman Sachs публікує статтю, в якій пише: «...2007 року спостерігається скорочення обсягів продукції офісного обладнання й електронно-обчислювальних машин на 8,7%... зменшилися обсяги виробництва сільгоспмашин на 17,1%, верстатів — на 9,9%...». Здавалося б, час задуматися. Але чергова урядова ейфорія у нашій країні змусила пропустити повз вуха цей сигнал світової економіки.
Наша промисловість бурхливо розвивалася, і сфера послуг потребувала багато «дешевих» і «довгих» грошей. Усталена практика банків давати короткі кредити і бюджетна однорічна практика з фінансування державних проектів і програм породили безліч незакінчених і відкладених робіт, тобто заморожених капіталовкладень, які не принесли відповідної віддачі.
Готувалася своєрідна операція за «принципом доміно». Банки в гонитві за полегшеним прибутком вдалися до дешевшого позичання коштів за кордоном, зберігаючи внутрішньоукраїнську ставку за кредитами на високому рівні. Відкритий ринок дав змогу купувати імпортні товари в обсязі доходів населення, який перевищує пропорції зростання продуктивності праці в країні, а насичення внутрішнього ринку товарами та послугами відвернуло увагу середнього і малого бізнесу від більш трудомісткого експорту. На експорті залишилися тільки традиційні галузі — металургія, хімія, військово-промисловий комплекс і аграрний сектор. З 2005 року в нас постійно погіршується зовніш¬ньоторговельний баланс.
Так, ринкова економіка, за всієї її нелюдяності та підлості, найкращий ініціатор зростання добробуту всіх в остаточному підсумку. Але запобіжні й регулювальні механізми мають діяти в будь-якій системі, інакше концентрація негативних складових в одному місці і в один час приведе конструкцію до самоліквідації. З 2005 року лише М.Азаров спробував боротися з такою негативною тенденцією і тільки на рівні уряду, не втручаючись у банківський сектор.
Сьогодні необхідно заповнити упущене з допомогою іноземних інвестицій. Не стільки в грошовому, скільки в технологічному виконанні. Тобто замість організації ввезення споживчої продукції з-за кордону треба всіма засобами сприяти створенню виробництв іноземної техніки в Україні. Автомобілі, телевізори, пральні машини і кухонні комбайни, пилососи, побутові нагрівачі, праски найсучасніших і популярних в Україні марок і моделей треба виробляти тут. Для цього надати іноземним фірмам землю, комунікації, право безмитного ввезення устаткування і всього необхідного для виробництва, запровадити правило, що податки новостворене підприємство починає сплачувати тільки після відшкодування витрат на організацію виробництва в Україні. Якби все це спромоглися зробити раніше, нині ми мали б значно більш розвинений внутрішній ринок і стійкішу гривню.
Переконаний, що без приведення судів у належний судовій системі вигляд будь-які дії з подолання кризи не виконуватимуться. В умовах кризи невиконання рішення уряду має каратися як кримінальний злочин. Має бути законодавчо встановлений перелік дій влади, оцінити який може тільки Конституційний суд.
Можна розробити грамотну програму дій в умовах кризи, але хто буде головним антикризовим менеджером країни? Для мене цілком очевидно: нинішні політичні партії разом із президентським секретаріатом і урядом не визначать рятівного вектора виходу з кризи і перспективного розвитку країни.
Після виходу з кризи світ буде іншим. Піввікова глобалізація інтернаціоналізувала баланс між ризиками і прибутковістю. Нобелівський лауреат Майкл Спенс вважає, що рішення про підвищення або зниження відсоткової ставки мають ухвалюватися всіма центральними банками спільно.
Антикризовому менеджменту України доведеться поєднувати інтереси позичкового капіталу і промислових компаній. Позичковий капітал тяжіє до моделі вільного ринку і не має наміру ставати навіть частково простим агентом промислових компаній, а промислові компанії прагнуть до регульованого капіталізму з його передбачуваністю і хотіли б мати полегшений доступ до кредитних коштів.
І ще: базовими секторами економіки всюди вважаються енергетика, транспорт, зв’язок, продовольчий і фінансовий сектор. Ми ж придумали, що металургія, хімія і гірничорудна промисловість є базовими. В Україні мають перспективу розвитку радіотехнічна та радіоелектронна галузь, авіаційна та космічна промисловість, енергетичне машинобудування, аграрний і продовольчий сектор. Важливими, але не першорядними, залишаться металургія, хімія та гірничорудна промисловість. Окреме питання — оборонна промисловість. Не уникнути переділу ринків збуту та доступу до ресурсів. Це розуміють усі і будуть озброюватися. Гадаю, років на 15 ОПК має непогану перспективу.
Що у мене не викликає сумніву, то це потреба реіндустріалізації. Передусім — високотехнологічної і конкурентоспроможної. Зрештою ми не настільки велика країна, щоб уряд не зміг дійти до кожного більш-менш значимого суб’єкта господарювання за грамотного і дієздатного антикризового менеджменту...
Олексій Мойбенко: насамперед давайте позбудемося «комплексу меншовартості»
Ми дуже часто говоримо про «комплекс меншовартості», який заважає українцям посісти гідне місце у світі. Останніми роками він став особливо помітним, коли йдеться про досягнення української науки. Втім, уважний погляд на те, що роблять наші вчені, дасть серйозні підстави для більшої впевненості в собі. На підтвердження своєї думки наведу один конкретний приклад того, який внесок зробили українці в розуміння природи та лікування такого грізного захворювання, як інфаркт міокарда.
Саме київські вчені Микола Стражеско і Василь Образцов уперше у світі описали клінічну картину гострого інфаркту міокарда. Тоді, на початку минулого століття, ця хвороба була рідкістю — діагностувалися лише одиничні випадки захворювання. Сьогодні інфаркт міокарда набув у нашій країні, на жаль, великого поширення. Україна вийшла на... перше місце у світі за кількістю серцево-судинних захворювань на душу населення і на четверте за загальною кількістю такого роду хворих.
Інфаркт — це закупорювання коронарних судин серця внаслідок розвитку атеро¬склерозу та тромбозу. Аби врятувати хворого, в ідеалі потрібно відразу ж розширити судину і відновити кровопостачання серцевого м’яза. Є два основні способи це зробити. Перший — тромболізис, коли розчиняється тромб, який закупорює судину, а другий — механічне розширення звуженої судини спеціальним пристроєм — стентом або оперативно з допомогою аорто-коронарного шунтування. Але обидва методи потребують часу та спецапаратури, підготовки хворого тощо. При цьому часу в обріз — у лікаря є якісь 40 хвилин, аби врятувати серце, оскільки в центрі ішемічного осередку швидко виникає некроз. Якщо за короткий час допомогти не вдасться, станеться інфаркт міокарда. Природно, трапся-но біда в селі, далеко від лікарні, врятувати хворого взагалі не вдасться.
На щастя, є методи метаболічної терапії, застосовувані скрізь і завжди. Їх удалося розробити завдяки внеску у вивчення молекулярних механізмів, що лежать в основі гострого інфаркту міокарда, директора Інституту фізіології ім. О.Богомольця, академіка Платона Костюка. Його чудові роботи із з’ясовування ролі кальцію й іонних механізмів регуляції нервової системи дозволили не лише зрозуміти тонкі процеси в серцевому м’язі, а й свідомо підійти до пошуків ліків, які рятують від біди.
Природа вибрала іони кальцію для регулювання життєвих процесів, зокрема й активації ферментів. Коли утворюється осередок некрозу, організм приймає його як відносно чужорідний і намагається позбутися. Він ініціює це позбавлення з допомогою запальної реакції, використовуючи свої внутрішні, ендогенні системи. З допомогою кальцію організм активує ферменти, у результаті руйнуються клітинні мембрани. Осередок некрозу поширюється. Одна річ, коли йде запальний процес, наприклад, на руці, а інша — у серці, розміри якого обмежені, і кожен зайвий сантиметр ураження ставить хворого на межу життя та смерті.
Вивчивши розвиток патологічного ходу процесу, ми намітили метод лікування: потрібно придушити ендогенну реакцію організму, тобто зменшити активність ферментів, якими організм намагається прибрати цей осередок некрозу, знайшли препарати, здатні ослабити реакцію організму. Це біофлавоноїди, величезний клас речовин, які мають рослинне походження. Вони містяться у повсякденних харчових продуктах — у чорному винограді, шоколаді, цибулі, чорній смородині — і здатні інгібувати катаболічні, руйнівні ферменти.
У створених препаратах ми використовуємо такі речовини, зокрема кверцетин, у концентрованому вигляді. Ці препарати практично нетоксичні. Їх уже серійно випускає Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод у Києві. Але головне те, що ліки можна використовувати відразу після встановлення діагнозу шляхом внутрішньовенного введення. Препарат ефективний, зменшує обсяг ураження серця. Дуже важливо, що в результаті тривалих пошуків учених створено українські ліки, здатні швидко допомогти людям.
У розробці препарату для лікування гострого інфаркту міокарда, названого «Корвітином» (від слів «кор» — серце і «віта» — життя) брали участь академік НАНУ О.Мойбенко, професори Н.Максютіна, М.Мохорт, О.Пархоменко, к.х.н. А.Шаломай.