Цікава думка К.С.Льюїса
05/11/2002 | Георгій Пінчук
Пропоную шановній аудиторії обговорити думку проф. Клайва Стейплза Льюїса, британського вченого (історика і літературознавця) і популяризатора християнства, який працював у 1930-і - 1960-і роки. Ця цитата - з його книги "Просто християнство" ("Mere Christianity"), написаній у 1952 році. (Перепрошую за мій аматорський переклад.)
"Я сподіваюся, що читачі не сприймуть мій термін "просто християнство" як щось таке, що протиставляється існуючим конфесіям, як щось таке, у що людина вірить замість того, щоби бути, скажімо, протестантом-конгрегаціоналістом, або православним, або представником ще якоїсь іншої християнської конфесії. Це швидше щось таке як коридор, з якого кілька дверей ведуть у різні кімнати. Мета моєї книги - привести людину в цей коридор. Треба розуміти, що люди гріються біля вогню комина, відпочивають у зручних кріслах і споживають смачну їжу не в коридорі, а в кімнатах. Коридор - це не місце для життя, але цей коридор є тим місцем, де люди перебувають до того, як вони зроблять вибір, в яку кімнату їм піти. Звичайно, треба пройти з коридору в ту чи іншу кімнату, і навіть найгірша з них більш пристосована для життя, ніж сам коридор. Але є люди, які одразу, без вагання пройдуть у двері тієї чи іншої кімнати, тоді як інші мусять чекати більш чи менш довгий час, а вже тоді постукати в ті чи інші двері. Я не знаю, чому існує ця різниця між людьми, але я впевнений, що Бог не тримає жодну людину в чеканні просто так, а робить це тому, що Він бачить, що саме для оцієї людини добре, щоби вона трохи почекала. І тоді, коли ця людина вже увійшла в свою кімнату, вона бачить, що чекання було для неї корисним, що без того чекання не було б так добре. Але чекання в коридорі повинно бути саме чеканням, а не життям на кшталт перебування у тимчасовому таборі. Треба молитися, щоби прийшло світло правильного рішення; і також, навіть коли ти ще в коридорі, вже треба привчатися коритися правилам, які діють в УСЬОМУ БУДИНКУ (виділено мною. --ГП). І також, найголовніше, треба без перестанку питати, які ж двері є найкращими - і не в тому відношенні, що вони мають найкраще забарвлення або найбільш орнаментовані панелі. Іншими словами, треба питати себе не те, яка служба чи ритуал мені найбільше до вподоби, а швидше такі питання, як: "А чи правильні ці доктрини? А чи є тут святість? А чи дійсно моя власна свідомість веде мене саме сюди? Чи моє небажання постукати саме в оці двері є результатом моєї гордині, чи мого суб'єктивного самку, чи моєї особистої неприязні до швейцара, що стоїть саме перед цими дверима?"
Коли ж ти вже в кімнаті, будь добрим до тих, хто обрав інші двері, або до тих, хто все ще в коридорі. Якщо вони неправі, вони тим більше потребують твоїх молитов; якщо вони твої вороги, тоді ти мусиш коритися прямому наказу молитися за них. Це є одним з правил, спільних для всього будинку."
"Я сподіваюся, що читачі не сприймуть мій термін "просто християнство" як щось таке, що протиставляється існуючим конфесіям, як щось таке, у що людина вірить замість того, щоби бути, скажімо, протестантом-конгрегаціоналістом, або православним, або представником ще якоїсь іншої християнської конфесії. Це швидше щось таке як коридор, з якого кілька дверей ведуть у різні кімнати. Мета моєї книги - привести людину в цей коридор. Треба розуміти, що люди гріються біля вогню комина, відпочивають у зручних кріслах і споживають смачну їжу не в коридорі, а в кімнатах. Коридор - це не місце для життя, але цей коридор є тим місцем, де люди перебувають до того, як вони зроблять вибір, в яку кімнату їм піти. Звичайно, треба пройти з коридору в ту чи іншу кімнату, і навіть найгірша з них більш пристосована для життя, ніж сам коридор. Але є люди, які одразу, без вагання пройдуть у двері тієї чи іншої кімнати, тоді як інші мусять чекати більш чи менш довгий час, а вже тоді постукати в ті чи інші двері. Я не знаю, чому існує ця різниця між людьми, але я впевнений, що Бог не тримає жодну людину в чеканні просто так, а робить це тому, що Він бачить, що саме для оцієї людини добре, щоби вона трохи почекала. І тоді, коли ця людина вже увійшла в свою кімнату, вона бачить, що чекання було для неї корисним, що без того чекання не було б так добре. Але чекання в коридорі повинно бути саме чеканням, а не життям на кшталт перебування у тимчасовому таборі. Треба молитися, щоби прийшло світло правильного рішення; і також, навіть коли ти ще в коридорі, вже треба привчатися коритися правилам, які діють в УСЬОМУ БУДИНКУ (виділено мною. --ГП). І також, найголовніше, треба без перестанку питати, які ж двері є найкращими - і не в тому відношенні, що вони мають найкраще забарвлення або найбільш орнаментовані панелі. Іншими словами, треба питати себе не те, яка служба чи ритуал мені найбільше до вподоби, а швидше такі питання, як: "А чи правильні ці доктрини? А чи є тут святість? А чи дійсно моя власна свідомість веде мене саме сюди? Чи моє небажання постукати саме в оці двері є результатом моєї гордині, чи мого суб'єктивного самку, чи моєї особистої неприязні до швейцара, що стоїть саме перед цими дверима?"
Коли ж ти вже в кімнаті, будь добрим до тих, хто обрав інші двері, або до тих, хто все ще в коридорі. Якщо вони неправі, вони тим більше потребують твоїх молитов; якщо вони твої вороги, тоді ти мусиш коритися прямому наказу молитися за них. Це є одним з правил, спільних для всього будинку."