Відповіді

• 2002.05.29 | Георгій Пінчук

  Re: 150 річниця Євангельського братерства України

  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.06.03 | Марко

    Re: 150 річниця Євангельського братерства України

    Феномен українського лютеранства
    
    Цікава стаття про Українських євангельських християн
    http://bohm.by.ru/books/phenomen_luth/statyafenomen.html
    
    ...
    Український лютеранин любить музи­ку, але для нього орган (який німці називають "четвертим принциповим предметом" - поряд з вівтарем, хрестильною купіллю та пюпітром євангелічного богослужіння) не заступає цер­ковний спів. Український лютеранин не байду­жий до народної творчості й, на подив інших протестантів, із захопленням бере участь у конкурсах на кращу писанку, що їх влаштовує церква для своїх парафіян. Він ревно служить Господу своїм буденним земним життям, та у туристичних поїздках залюбки відвідує монас­тирі. А молоді парафіяни й семінаристи разом із ченцями проводять літні школи в Почаєві чи Свято-Успенській унівській лаврі, слухаючи лекції православних і греко-католицьких бо­гословів. Український лютеранин поряд з цер­ковними й державними святами (а також цер­ковно-державними - наприклад, святом хре­щення Русі-України, Днем пам'яті полеглих і народних мучеників, Неділею праотців) від­значає дні християнських святителів (первомученика Степана, Івана Хрестителя, апостолів Петра і Павла, Андрія Первозваного, святого Миколая). А до них додає ще своїх: "блажен­ної пам'яті пастиря" (якого часопис "Стяг" на­зиває Отцем церкви) Теодора Ярчука (день святого Теодора) та Мартіна Лютера. Важли­вою датою для українських лютеран є і свято обнови церкви (День Реформації). "Церковний Рік з усіма його празниками й церковними практиками - це частина нашого життя... Пе­ред нами постають геройські подвиги та чес­ноти святих, мучеників і праведників. Тут ми зростаємо у вірі, переживаємо дні духовної ра­дості, смутку, щастя, розкаяння і прощення. Церковний Рік - це також велика духовна практика, протягом якої ми вчимося боятися й любити Бога так, щоб свято шанувати Його Заповіді та настанови...".
    
    Як бачимо, йдеться не просто про механіч­не поєднання того, що на перший погляд е непоєднуваним - протестантизму, ревного у дослідженні Біблії та проголошенні вістки про спасіння, і православ'я, не байдужого до свічки, ікони, хресного знамення як символів невидимого духовного буття. Тут бачимо по­шук протестантами свого місця у православній традиції та осмислення себе крізь призму тієї християнської культури, з якою їх церкву поєднала сама історична доля. Цей синтез по­роджує нову модель світобачення. Тому, буду­чи генетичне зв'язаною з німецьким та американським лютеранством, УЛЦ, однак, прагне знайти власну світоглядну позицію і свої пріоритети в суспільному житті.
    
    Українська лютеранська церква дуже прицільно взяла курс на створення національ­ної церкви, визначивши, що її головна мета - пробудження духовності й національної свідо­мості українців. Такої ролі не бере на себе жодна протестантська конфесія в Україні, три­маючись зазвичай нейтралітету стосовно політики й національної ідеї. Тому громадські гасла українських лютеран - "...не почуваймо­ся сиротами, "приходьками", "чужинцями", а вкоріненими на рідній українській землі Сло­вом Божим дітьми небесного Отця, яким не байдужа будучність свого народу, його доля, шлях, життєвий вибір, віра" або "Проповідуй Євангелію так, наче Вона особисто спрямова­на до українського народу: "Так бо Бог полю­бив "Україну", що дав Сина Свого Однородженого, щоб "якщо Україна" вірує в Нього, не загинула, але мала життя вічне" ("Стяг") - ди­сонують не лише з позицією радикальних протестантів, а й німецьких лютеран. Для перших - це політична заангажованість, що виходить за межі Євангелія, для других - перевага позацерковних інтересів над церковними, при якій, з огляду на канонічно-територіальні вимоги Православної церкви, можливе посягання на прозелітизм. Оглядаючи лютеранське життя в Україні, д-р Ахім Райс визначає УЛЦ як таку, що "дуже орієнтована на місіонерську діяль­ність".
    
    Здавалося б, синтетична платформа УЛЦ робить її проповідь найбільш ефективною. Во­на "стукає в серця" протестанта, православно­го й католика., цікава для робітника, військо­вого, а також професора., співзвучна пережи­ванням галичанина, глибоко зв'язаного із за­хідною культурою, і східняка, вихованого у православній ментальності. Але кількісні по­казники церкви поки що не свідчать про по­дібну перспективу. Українець, який бачить Церкву не стільки містичним тілом, скільки провідником суспільного розвою, скоріш піде у православ'я чи греко-католицизм. Українець, який оцінює своє земне життя виключно через Євангеліє, цураючись усього, що є поза божес­твенною заповіддю, потягнеться, мабуть, до баптизму. Тому чи не головною проблемою УЛЦ усе ще залишається само осмислення. Во­но означає не лише плекання оригінального обличчя, а й пошук більш глибинних коренів у вітчизняній історії та культурі. Коренів, які да­лекі від німецького та американського люте­ранства, однак визначальні для українського...

• 2002.05.29 | Георгій Пінчук

  Вітаю! Многая Літа! (-)

  .