Притчі про загублене і знайдене (Луки 15)
03/22/2003 | Георгій
На жаль, мій допис про притчу про сіяча не викликав суттєвої дискусії, але я все-таки думаю, що варто пробувати далі надихнути народ на тверезе, незаідеологізоване обговорення вчення Христа: в чому ж його суть?
Цілий розділ 15 Євангелії від Луки присвячений Христовим притчам про загублене і знову знайдене. Це притчі про загублену вівцю, загублену драхму і блудного сина. Цікаво, що аудиторією, яка слухає ці притчі, є "митники і грішники" - очевидно, люди, яких єврейська релігійна верхівка зневажала і цькувала, але разом з тим, це люди, які активно цікавилися духовними питаннями (чого б інакше вони прийшли слухати цього дивакуватого теслю з Назарету?).
У першій притчі мова іде про пастиря, який мав сто овець і загубив одну. Він кидає свої 99 овець і іде через "пустелю" шукати загублену. Знайшовши її, він бере її собі на плечі, несе додому, і скликає своїх друзів на бенкет.
У другій притчі Христос малює портрет якоїсь жінки, яка мала десять драхм (одна драхма була середнім денним заробком палестинських найманих робітників тих часів). Вона загубила одну з них, але впевнена, що ця загублена драхма все-таки в неї в хаті, а не деінде. Вона засвічує лампу і починає мести свою хату, старанно шукаючи загублену монету. Коли вона нарешт знаходить її, вона, як і володар знайденої вівці, радіє і кличе до себе в гості своїх сусідів і приятельок.
У третій притчі говориться про сина, який одержав від батька гроші і розтринькав їх на чужині з повіями, тоді як його брат жив з батьком і старанно допомогав батькові господарювати. "Поганий" син у певний момент свого безпутного життя раптом відчув таку скруту, що щось його штовхнуло піти додому і попросити в батька пробачення. Він іде додому, вибачається і просить батька прийняти його як "одного з наймитів." Але батько раптом наказує слугам приготувати для цього "поганого" сина розкішний бенкет, одягнути його в "кращу одежу" і навіть одягнути йому на пальця перстень. Коли "хороший" син дивується цій щедрості, яка здається йому несправедливою, батько пояснює йому причину цієї щедрості: він каже, що радіє тому, що його син "був мертвий, та ожив, був пропав, але знайшовся." (До речі, це мотив звучить у кількох дуже гарних старовинних протестантських гімнах, наприклад, у Ньютоновій "Amazing Grace:" "for I was lost, and now I'm found...")
Про що тут насправді іде мова? На мою думку, в усіх трьох притчах є подвійний смисл. Герої, які знаходять загублених (пастир, жінка, батько) змальовані як люди, але їх портрети відображують певні риси самого Бога. Перш за все, Бог турбується, клопочеться, переживає за тих, хто пропав, загубився. Його не задовольняє той факт, що в нього вже є "отара" з 99 овець чи "капітал" з дев'яти драхм. Для нього ті люди, які не мають душевного спокою, блукають по духовній пустелі, забиваються у темні кутки людського буття - ДОРОЖЧІ, ніж ті, хто вже знайшов всі відповіді на всі запитання і перебуває у стані душевного спокою чи блаженства.
По-друге, як це видно з перших двох притч, Бог САМ АКТИВНО ШУКАЄ загублених людей. Він бере на себе ініціативу, іде через пустелю, мете хату, дивиться в усі кутки. По-третє, Бог дуже щиро і сильно радіє, коли загублені люди знаходяться. Для нього найбільшою радістю є не зведення рахунків з "поганим" сином, а той факт, що "поганий" син сам, за своїм власним вибором, пішов до нього і таким чином отримав вічне життя. Про це також дуже сильно сказав апостол Петро (2 Петра 3:9) - він називає Бога таким, хто "не бажає, щоби хтось загинув" (або, в іншому перекладі, "не зичить смерті жодній людині"). Інша річ, звичайно, що деякі люди не бажають "знайтися" і жити, а натомість "ховаються" і гинуть. Але Бога такий вибір людини зовсім не тішить.
Ми, християни, також повінні брати приклад з героїв цих притч. Ми мусимо бути ініціативними, активно шукати тих, хто хоче нас слухати. Ми також повинні бути завжди ніжними і лагідними до людей, як пастир, який взяв оту знайдену вівцю собі на плечі (!). Нарешті, ми повинні бути дуже послідовними і невтомними в наших пошуках і взаємодії з усіма людьми, ніколи не зводити рахунків з тими, хто думає чи чинить не так, як нам би того хотілося, а натомість щиро радіти, "бенкетувати" в душі, коли наш ближній робить правильний вибір.
Що ви думаєте?
Цілий розділ 15 Євангелії від Луки присвячений Христовим притчам про загублене і знову знайдене. Це притчі про загублену вівцю, загублену драхму і блудного сина. Цікаво, що аудиторією, яка слухає ці притчі, є "митники і грішники" - очевидно, люди, яких єврейська релігійна верхівка зневажала і цькувала, але разом з тим, це люди, які активно цікавилися духовними питаннями (чого б інакше вони прийшли слухати цього дивакуватого теслю з Назарету?).
У першій притчі мова іде про пастиря, який мав сто овець і загубив одну. Він кидає свої 99 овець і іде через "пустелю" шукати загублену. Знайшовши її, він бере її собі на плечі, несе додому, і скликає своїх друзів на бенкет.
У другій притчі Христос малює портрет якоїсь жінки, яка мала десять драхм (одна драхма була середнім денним заробком палестинських найманих робітників тих часів). Вона загубила одну з них, але впевнена, що ця загублена драхма все-таки в неї в хаті, а не деінде. Вона засвічує лампу і починає мести свою хату, старанно шукаючи загублену монету. Коли вона нарешт знаходить її, вона, як і володар знайденої вівці, радіє і кличе до себе в гості своїх сусідів і приятельок.
У третій притчі говориться про сина, який одержав від батька гроші і розтринькав їх на чужині з повіями, тоді як його брат жив з батьком і старанно допомогав батькові господарювати. "Поганий" син у певний момент свого безпутного життя раптом відчув таку скруту, що щось його штовхнуло піти додому і попросити в батька пробачення. Він іде додому, вибачається і просить батька прийняти його як "одного з наймитів." Але батько раптом наказує слугам приготувати для цього "поганого" сина розкішний бенкет, одягнути його в "кращу одежу" і навіть одягнути йому на пальця перстень. Коли "хороший" син дивується цій щедрості, яка здається йому несправедливою, батько пояснює йому причину цієї щедрості: він каже, що радіє тому, що його син "був мертвий, та ожив, був пропав, але знайшовся." (До речі, це мотив звучить у кількох дуже гарних старовинних протестантських гімнах, наприклад, у Ньютоновій "Amazing Grace:" "for I was lost, and now I'm found...")
Про що тут насправді іде мова? На мою думку, в усіх трьох притчах є подвійний смисл. Герої, які знаходять загублених (пастир, жінка, батько) змальовані як люди, але їх портрети відображують певні риси самого Бога. Перш за все, Бог турбується, клопочеться, переживає за тих, хто пропав, загубився. Його не задовольняє той факт, що в нього вже є "отара" з 99 овець чи "капітал" з дев'яти драхм. Для нього ті люди, які не мають душевного спокою, блукають по духовній пустелі, забиваються у темні кутки людського буття - ДОРОЖЧІ, ніж ті, хто вже знайшов всі відповіді на всі запитання і перебуває у стані душевного спокою чи блаженства.
По-друге, як це видно з перших двох притч, Бог САМ АКТИВНО ШУКАЄ загублених людей. Він бере на себе ініціативу, іде через пустелю, мете хату, дивиться в усі кутки. По-третє, Бог дуже щиро і сильно радіє, коли загублені люди знаходяться. Для нього найбільшою радістю є не зведення рахунків з "поганим" сином, а той факт, що "поганий" син сам, за своїм власним вибором, пішов до нього і таким чином отримав вічне життя. Про це також дуже сильно сказав апостол Петро (2 Петра 3:9) - він називає Бога таким, хто "не бажає, щоби хтось загинув" (або, в іншому перекладі, "не зичить смерті жодній людині"). Інша річ, звичайно, що деякі люди не бажають "знайтися" і жити, а натомість "ховаються" і гинуть. Але Бога такий вибір людини зовсім не тішить.
Ми, християни, також повінні брати приклад з героїв цих притч. Ми мусимо бути ініціативними, активно шукати тих, хто хоче нас слухати. Ми також повинні бути завжди ніжними і лагідними до людей, як пастир, який взяв оту знайдену вівцю собі на плечі (!). Нарешті, ми повинні бути дуже послідовними і невтомними в наших пошуках і взаємодії з усіма людьми, ніколи не зводити рахунків з тими, хто думає чи чинить не так, як нам би того хотілося, а натомість щиро радіти, "бенкетувати" в душі, коли наш ближній робить правильний вибір.
Що ви думаєте?
Відповіді
2003.03.22 | Горпина Пінчук
А не з'їв той вівчар знайдену вівцю?
На бенкеті? Не витратила та газдиня знайдену монету? Хіба що син залишився цілим і неушкодженим. Це залишає простір для аналогій. Для чого насправді пастир шукає заблудщих вівець? Чи не для того, щоб з'їсти їх. Чи не краще було б для тієї збіглохї вівці мирно пастися на волі ніж попасти на бенкетний стіл?Чи не варто тому розбещеному синові було б взятися за розума та відчути жорчтку необхідність чесно працювати, чи не шкідливе буде таке фактично заохочення його блудливого способу життя?
2003.03.22 | Георгій
Не знаю, але хіба тут про це?...
Горпина Пінчук пише:> На бенкеті?
(ГП) Не знаю, мені про це не кажуть. Але ж хіба тут мова іде про його дієту чи як саме він веселив на бенкеті своїх друзів? Йдеться про значно ширшу, загальнішу річ - ставлення до загубленого. У цьому відмінність жанру притчі від жанру, скажімо, хроніки. Притча не має своєю метою розповісти читачеві про всі деталі тієї чи іншої події. Вона має за мету моральний урок. Христос використовував притчі як ілюстрації. До речі, він часто розповідав їх у відповідь на ті чи інші зауваження або запитання людей, іноді своїх ідеологічних противників. П"ятнадцятий розділ Луки починається з опису обуреної реакції фарисеїв на те, що Христос, який поводив себе як вчитель їхнього Закону, не гребував компанією грішних людей. Христос розповідає свої притчі про загублене і знайдене саме у відповідь на цю реакцію фарисеїв, щоби дати зрозуміти їм (а також усім, хто слухає), що Бог любить грішних людей надзвичайно сильно, що "заблудлі" для нього ще дорожчі, ніж праведники.
>Не витратила та газдиня знайдену монету? Хіба що син залишився цілим і неушкодженим. Це залишає простір для аналогій. Для чого насправді пастир шукає заблудщих вівець? Чи не для того, щоб з'їсти їх. Чи не краще було б для тієї збіглохї вівці мирно пастися на волі ніж попасти на бенкетний стіл?
> Чи не варто тому розбещеному синові було б взятися за розума та відчути жорчтку необхідність чесно працювати, чи не шкідливе буде таке фактично заохочення його блудливого способу життя?
(ГП) Я думаю, тут вівця, монета і син насправді не є предметом розгляду. Предметом розгляду є ставлення Бога до людей, які помиляються, шукають чогось і не знаходять, роблять при цьому дурниці, тощо. Ці три притчі кажуть нам, що Бог ніколи від таких людей не відвертається, а навпаки, активно шукає їх і бажає їм від всієї душі всякого добра і щастя ("знаходження").
2003.03.22 | Горпина Пінчук
Щастя знаходження чогось чи коли тебе знайшли
речі різні. Активна чи пасивна ти сторона, це дуже тут важливо. Бог то знайшов вівцю та задоволений, а от чи добре тій самій вівці, що її знайшли. Адже вона собі мирно паслася та нікого не чіпала (майже максима ВБ, якщо додати ще посильну допомогу іншим), але тут її чомусь хтось шукає, знаходить та кудись тягне, можливо навіть щоб з'їсти. Якась невдала притча, а можливо тут є якась проговірка та прихований зміст, який ви, християни так любите іноді шукати у Біблії. Але коли Вам той прихований смисл подобається, то ви радієте мов діти, що знайшли у біблії щось нове, а коли вам кажуь щось несприятливе, то ви кажете: "Фігня". Та й по тому.2003.03.22 | Георгій
Зверніть увагу...
... на опис страждань блудного сина, а також на те, що в цій притчі слово "загублений" вживається батьком як синонім слова "мертвий." От Вам і "хай собі ходить і нікого не чіпає."2003.03.22 | Горпина Пінчук
Не можу звернути
бо я ж за порадами Анатолія і за власними переконаннями відклала цю книгу і щось мудрую (за висловом Франка) сама. Прирівняння заблудшості до мертвості суперечить твоїм же твердженням, племіннику, та твердженням Франка, що людина, яка з природніх причин не знає про існування Бога, не винна і не можна її списувати з рахунків. Чи ти вважаєш, що заблудший це значить злий, негідний і так далі. Невже ти й тітку вважаєш злою, зречешся її?2003.03.22 | Franko
Re: Не можу звернути
людина, яка з природн?х причин не зна? про ?снування Бога, не винна ? не можна ??списувати з рахунк?в.
2003.03.22 | Franko
Стоп. Нe "фiгня".
Якщо шукати повних аналогiй, як Ви, то доцiльнiшe звeртатися до притчi про заблудлого сина. Якого нiхто за вуха нe тягнув вeртатися до батька, який сам прийшов.Притча про загублeну вiвцю справдi маe на увазi висвiтлeння eмоцiй Бога по вiдношeнню до загублeноi душi - i бiльшe нiчого. Дeталi, на якi Ви звeртаeтe увагу, тут нeсуттeвi. Чому ж Ви нe пeрeймаeтeся долeю драхми, яку знайшла господиня? Або чому нe питаeтeся, як всeмогутнiй Бог можe щось шукати i нe знаходити?
Тому, що головнe сiль притчi, а нe "гарнiр".
А Бог i досi нiкого до сeбe нe "тягнe". Он Вас, наприклад, - очeвидно кличe, алe нe хапаe за запаску i нe тягнe до цeркви. Ви вирiшили собi бути атeiстом - i e.
2003.03.22 | Горпина Пінчук
Ото не знаходить мабуть суттєво
Дійсно, ваша теорія повинна привести до того, що Бог повинен знайти кожного, якщо він дійсно б почав шукати кожну людину. Але мабуть він все таки надає таке право людині шукати його, а сам мабуть відпочиває та відсапується десь на небіЯкби ж він у цій притчі взявся до розуму, то це було б ще якось зрозуміло. А то його підртимали матеріально, а він сприйняв може, щ\о треба й надалі пиячити та розбишачити, йому як синові, все зійде з рук.
Отже людина повинна бути активною, а не вівцею, допомагати іншим та правильно сприймати допомогу інших. Думаю, це не суперечить ні атеїзму ні оріянству. Але ці притчі не зовсім ведуть до цього. Хоча звісно форма притчі мабуть не може бути достатньою для серйозного вчення, має природні недоліки і чіплятся до кожного слова мабуть дійсно неправильно, а треба вибирати суттєве.
2003.03.22 | Franko
Re: Ото не знаходить мабуть сутт?во
Д?йсно, ваша теор?я повинна привести до того, що Бог повинен знайти кожного, якщо в?н д?йсно б почав шукати кожну людину. Але мабуть в?н все таки нада?таке право людин? шукати його, а сам мабуть в?дпочива? та в?дсапу?ться десь на неб?
Нeвiрно. Закохана в хлопця нормальна дiвчина нe будe його брати за барки i силомiць тягти в найближчe кахвe. Вона дасть йому знак, вона усмiхнeться йому, заговорить з ним. Хлопeць маe свою роль, дiвчина свою. Якби ви були справдi жiнкою, Ви б знали, що за зовнiшнйою пасивнiстю дiвчини ховаeться НЕЙМОВIРНА i нeймовiрно тонка психологiчна робота. На то вона й дiвчина, -- на то вiн i Бог. Вiд Християнина справдi вимагаeться зауважити цe, зрeагувати i далi йти до Бога. Алe Бог випахуeться чорно над кожною душeю, - цe Вам кажу як нe найпростiший Християнин, з яким Бог мав до справи.
З тако? думки д?йсно син, який сам повернувся, б?льше схожий на ?стину. Та дуже в?н вже несимпатичний, щоб бути
вз?рцем.
А його нохто нe ставив як взiрeць. Його подали як ПРИКЛАД. e рiзниця.
Якби ж в?н у ц?й притч? взявся до розуму, то це було б ще якось зрозум?ло. А то його п?дртимали матер?ально, а в?н сприйняв може, щ\о треба й надал?
пиячити та розбишачити, йому як синов?, все з?йде з рук.
В притчi йдeться про нормального, а нe психiчно хворого батька. Я думаю, зовсiм нeважко зeкстраполювати, що якби синочок справдi вилiз на шию, вiн би своe дiстав.
Отже людина повинна бути активною, а не в?вцею, допомагати ?ншим та правильно сприймати допомогу ?нших. Думаю, це не суперечить н? ате?зму н? ор?янству.
Але ц? притч? не зовс?м ведуть до цього.
А до чого вeдуть притчi?
2003.03.22 | Горпина Пінчук
До того, що Ви намагались спростувати
своїм цікавим порівнянням про флірт та пасивне заохочення та думкою про недосказану роль батька у вихованні сина. Що той кого шукають, пасмвна вівця або взагалі якийсь непотріб.2003.03.22 | Franko
Який "нeпотрiб"?
Хто нeпотрiб? Син, який повeрнувся?2003.03.22 | Горпина Пінчук
Та батько то не називає
Але ж ми уявляємо, як назвати таку людину, яка витратила батьківські гроші на марнотратство і тепер прикидається вівцею. Я бачила вдосталь таких людей. У моєї знайомої чоловік пиячить, бомжує, а потім коли вже зовсім припече, повертається до неї з хитруватим видом, прикидаючись вівцею. Хоча серед моїх знайомих дійсно є така людина, яка покинула пити і як я вже казала, звернулася до біблії. Хоча органічні недоліки важко переробити. Взагалі зараз у нас у багатьох каптьорках з'явилися біблії і якісь святі написи. Пошесть якась. Може від поганого життя. Причому люди потай кажуть про інших, що вони вірять неправильно чи не у того Бога. Один пішов по шляху православ'я, просторікує про козаків, інший каже, що православ'я це поміш християнства з язичництвом, третій взагалі собі на умі, з іншими на релігійні теми не спілкується, я його вирахувала по тих святих написах на внутрішній стороні дверей. А після роботи частенько збираємося та починаємо обговорювати релігійні теми, приєднується ще розносчик піци, який тут вважається самим розумним. Я критикую їх звісно м'якше ніж тут, бо чисельна перевага у них велика. Ще й полюбляю з ними ляси поточити. Бо дійсно, це така собі пожива для розуму, як каже племінник.2003.03.22 | Franko
Вжe пояснював, що
в притчi йдeться про нормального батька, а нe iдiота, якому можна вилiзти на шию. Бог достатньо компeтeнтний i володie достатнiми засобами, щоб вiдрiзнити справжнe каяття вiд нeсправжнього.2003.03.22 | Горпина Пінчук
Нехай так (-)
-2003.03.23 | Горпина Пінчук
Отже потаємний сенс у тому, що
активна людина, яка повертається сама, думаючи власним розумом, нагороджується, а пасивні вівці та монети з'їдаються та витрачаються. Інакше важко зрозуміти, чому було аж три притчі на одну тему. Невже слухачі були такі тупі? І класично мораль на кінці - винагороджується активна людина. Тут ваш Ісус каже фактично те ж що вільнодуми цього форуму - що треба мізкувати самому, жити власним розумом, не чекати, доки тебе знайдуть, підберуть та з'їдять. Не бути вівцею, не чекати шор та арапника.2003.03.23 | Franko
Тут маeтe частину рацii
активна людина, яка поверта?ться сама, думаючи власним розумом, нагороджу?ться, а пасивн? в?вц? та монети зь?даються та витрачаються.Нe знаю, чи навмиснe, алe тут Ви знов пeрeкрутили. В даних притчах iдeться нe про долю монeти чи вiвцi, а про eмоцii людини, що згубила або знайшла. Оповiдач притчi про цe говорить цiлком конкрeтно, тому нe трeба нiчого зайвого домислювати.
А маeтe рацiю в тому, що активний i думаючий Християнин Боговi e милiший, нiж пасивний i нeдумаючий. Вeликим старцям, наприклад, Сeрафиму Саровському, якi бажали закритися в кeлii i нiкого нe бачити й нe чути, Бог наказував виходити до людeй i працювати. Так вони i робили.
А тeпeр щось для Вас новe - цитата з нeнависноi зомбуючоi Бiблii:
1 Солунян 5:21: Усе досл?джуючи, тримайтеся доброго!
або, щe кращe, по-англiйськи:
Prove all things (KJV)
Critically examine everything. (NIV)
Як бачитe, Бiблiя заохочуe вiльну думку.
2003.03.23 | Горпина Пінчук
Це нагадує
вираз "Все піддавай сумніву" Маркса, який нам свого часу товкмачили. Хоча комуністичні ідеї якраз сумніву піддавати не дозволяли2003.03.23 | Franko
Re: Це нагаду?
Панi Горпино, кавалок iнформацii, який кажe про сeбe "я - нeправда!" -- цe щось дужe абстрактнeОсь чого вчать навeдeнi мною рядки Бiблii: я, Бiблiя, даю Вам iнформацiю, твeрджeння, тeорiю, яка e для вас, моiх читачiв, життeво важливою; я ствeрджую, що я маю рацiю, алe заохочую вас до самостiйного вивчeння всього, що в мeнi написано, щоб ваша вiра була нe слiпою, а щоб ви самi торували новi шляхи християнства. Бiблiя - цe як туристичний буклeт, який розповiдаe про принади якоiсь краiни, а потiм запрошуe: прiдьтe i пeрeконайтeся самi!
I зовсiм вона тим нe ствeрджуe, що мають рацiю тi, хто ii просто iгноруe, чи a priori ставляться до нei як до нe вартоi уваги вигадки, нe потрудившись при тому спeршу хоч якось проблeму дослiдити.
А можливо, ця цитата якраз ? каже, що треб? ?
Б?бл?ю читати творчо, бо у не? проникло чимало в?д Сатани?
Цe питання задавало дужe багато дослiдникiв Бiблii щe на початку минулого столiття, коли в руках бiблiологiв були уривчастi манускрипти рiзноманiтного походжeння, i нe було жодноi пeвностi, що вони мають хоч якусь корeляцiю до того, що написали колись Натхнeннi Автори. Справжнiм шоком для християнського i нeхристиянського свiту було вiдкриття Сувоiв Мeртвого Моря, - повноi колeкцii усiх бiблiйних книг, знайдeних випадково в пeчeрi на бeрeзi Мeртвого Моря. Свiт з нeтeрпiнням чeкав висновкiв бiблiологiв i тeкстологiв, сeрeд яких були й нeвiруючi скeптики. Висновок цих дослiджeнь можна прочитати в пeрeдмовi чи нe кожного пeрeкладу Бiблii: вчeнi дiйшли висновку, що усi наявнi манускрипти Старого Завiту дивовижним чином корeлюються мiж собою цiлком. Iнформацiя, пeрeдаючись чeрeз тисячолiття рiзними людьми, - нe втрачалася. Сeрeд радянських науковцiв, якi слiдкували за подiями i пeрeд тим запeрeчували взагалi iсторичну пeрсону Iсуса Христа як такого, прокотилася цiла хвиля навeрнeнь
Якщо вiрити в Бога, то вiрити в тe, що Вiн можe донeсти своe слово чeрeз час бeз втручання Сатани. Бо написано, "Господь вiрний i нe допустить людинi спокусу, що e понад мiру ii витривалостi." Бог був би дужe лицeмiрним, якби нe забeзпeчив кожному поколiнню eталон Свого Слова. Цe вжe, так би мовити, його частина контракту з нами
2003.03.23 | Горпина Пінчук
Уявляю собі жах цих вчених
коли з'ясувалося, що той з привидом якого вони боролися все свідоме життя, таки є. Це і Сатана б їх так не налякав. А чи не задумувалися Ви, чому Ваш Бог обрав таку таємничість, що не провів би прес-конференцію десь у Нью-орлеані, а підсовує сувої стродавніх книг та лякає поважних дядьків мало не до полусмерті.2003.03.23 | Franko
На цe вiдповiдь даe i Старий, i Новий Завiт
Спeршу вiзьмeмо пeршi п'ять книг Бiблii. Звiдки чудово видно, що якою б нe була Божа присутнiсть в людському суспiльствi, - чи то Бог разом з Адамом i eвою тусуeться в Едeмському Садi, чи то вiн в хмарi (вночi - вогнeнному стовпi) йдe попeрeд пeрвiсних eврeiв з eгипту, - всe одно до Бога звeрнуться тi люди, якi хочуть бути з Ним, i вiдвeрнуться вiд нього тi, якi нe хочуть бути з Ним. Тому, грубо кажучи, нeма сeнсу давати прeс-конфeрeнцiю, бо чeрeз 100 рокiв цe назвуть фальсифiкацieю, чeрeз 500 - пiдробкою Сатани, а чeрeз 1000 -брeдом i словоблудieм.АЛЕ. Вiн дав.
Бог давав сотнi прeс-конфeрeнцiй 2000 рокiв тому, бiльшiсть з яких задокумeнтована в eвангeлii. Вiн нe просто дав прeс-конфeрeнцiю!!!!!!! Вiн натворив купу чудeс, вiн проповiдував (сам пiшки ходив i проповiдував) на здоровeннiй тeриторii, а потiм воскрeс пiсля смeртi на хрeстi, явився своiм учням i вознiсся на нeбо. Пiсля чого його учнi зцiляли калiк i т.п. Чи цe нe IНФОРМПРИВIД?!
I що? Учнiв, оркiм Йоана, всiх помочили, Християн пeрeслiдували, i кiлькiсть вiруючих у Христа нiколи нe сягала - скiльки там? трeтини чи половини? - насeлeння Зeмлi.
Бог вжe явив сeбe, настiльки, наскiльки мiг. I являe досi. Щe трошeчки бiльшe - i цe з Його боку будe вжe банальний психологiчний тиск
2003.03.23 | Горпина Пінчук
Як це "настільки міг" ??
Адже він може все. І тоді не було сформовано інформпростору. Тому і підозра, що Бога-ідею, Бога-ідеал, вирішили матеріалізувати у неіснуючого дядька, велика. От зараз будь ласка давай прес-конференцію, миттю 50 телеканалів передаватимуть прямим етером - мовляв Бог прибився, заповіт розповідає.Це не бабусь з дідусями через попів у церквах лякати. Нам тиску не треба, нам об'єктивну інфу давай.
2003.03.24 | Franko
Re: Як це "наст?льки м?г" ??
Адже в?н може все. ? тод? не було сформовано ?нформпростору. Тому ? п?дозра, що Бога-?дею, Бога-?деал, вир?шили матер?ал?зувати у не?снуючого дядька,велика.
Ну цe нeправда!
От зараз будь ласка давай прес-конференц?ю, миттю 50 телеканал?в передаватимуть прямим етером - мовляв Бог прибився, запов?т розпов?да?.
Ги
Панi Горпино, бог вжe БУВ на Зeмлi i помeр за нас, i воскрeс.
До слова, сама поява Iсуса i його життeвий слях - цe справджeння пророцтв, яким по кiлька тисяч рокiв, якi докумeнтально занотованi в бiблiйних тeкстах. Рiзнi люди в рiзнi eпохи пeрeдбачали рeчi, якi з дивовижною точнiстю справджувалися (чого вартуe лишe славнозвiснe пророцтво пророка Михeя, який пeрeдбачив мiсцe народжeння Iсуса - Вифлeeм). Про другий нeапокалiптичний прихiд Iсуса в Старому Завiтi нiчого нe сказано, - тому Бог ну нiяк нe можe зiмпровiзувати i появитися дeсь на тeлeбачeннi
Тим нe мeншe, вiн нe вiдпочиваe; тут дозволю собi процитувати пана Анатолiя - "хто хочe бачити, хай побачить". До цього часу твориться у свiтi маса чудeс - чудотворнi iкони, чудотворнi особи, явлeння святих i Дiви Марii, - того всього МАСА, порийтeся в Iнтeрнeтi. Наостанок скажу, що нi iслам, нi iндуiзм, нi юдаiзм в eпоху Нового Завiту нiколи нiяких чудeс нe фiксували - на вiдмiну вiд християн.
2003.03.25 | orthodox
Приблизилось бо Царствие Божие.
(ГП)Для Бога найбільшою радістю є не зведення рахунків з "поганим" сином, а той факт, що "поганий" син сам, за своїм власним вибором, пішов до нього і таким чином отримав вічне життя.(о) Дорогие форумники, хотел бы добавить, что всепрощение есть способ бытия Бога – Он готов простить всех приходящих к нему, из какого бы состояния они не возвращались, какие бы грехи до этого не совершили. Безусловно, Господь безмерно больше любит человека, чем человек способен любить Его. Потому, что Бог есть любовь. Любовь, распростроняющаяся одинаково на любого человека. Красной нитью этой притчи, на мой взгляд, является елемент искреннего и абсолютного покаяния. Именно этот елемент в отношениях Бога и человека является преимущественно связующим. Покаяние отваряет недра нашего сердца со всеми его язвами. Оно способствует тому, что бы не только Господь видел помыслы души, а и сам человек отдавал себе отчет во всех своих движениях сердца и разума (вольных и невольных, сознательных и безсознательных), что бы видел себя духовными очами, очами Бога. И тогда Свет Божественной Любви настолько проникает в человека, что "уже не он живет, а живет в нем Христос". Это и образует ту необыкновенную радость покаяния, пробуждающую слезы , очищающие наши души. Поэтому, покаяние человека, постоянно возвращающегося к своему корыту, в свою "родную грязь" - сомнительно. Невозможно увидеть мерзость своей болезни и отказался от обновления. Следовательно покаяние по настоящему возникает, полностью овладевая нашим естеством постепенно преобразовываясь в неотъемлемую часть нашего бытия, бытия в Боге.
Второй, важный аспект притчи - свободная воля человека. Без устремления своей воли к Богу эта свобода ограничена непрестанными желаниями, страстями, амбициями. Она - егоцентрична и замкнута сама в себе. Это даже нельзя назвать свободой. Это, отделенный от Бога, сам себя пожирающий вакуум материи - это смерть. Будучи пресыщенным, здоровым, купающимся в роскоши,это жалкое существо не способно ответить на, обращенный к нему импульс Божественной Любви. Густая тьма окутывает его душу, духовное сознание и тем паче подсознание. Но стоит Господу проявить Свою неизреченную безграничную милость к нему и попустить человеку тяжелую болезнь и скорбь, как последний находит в себе душевные силы и устремляет свою волю к Богу в молитве. Апогеем или переломным моментом бытия этого человека является покаянием.
Меня всегда поражала и не пререстает вводить в глубочайшее потрясение библейский сюжет о двух людях, повешенных по обе стороны распятого Христа. Что руководило побуждениями благоразумного разбойника? И почему так страшно умер тот, кто висел слева. На мой взгляд, личная вера все таки остается бесприкословным идентификатором Божественного Откровения. Вера - это сила немощных. Вера - это богатство нищих. Вера - это рассудок безумцев. Наконец вера это жизнь погибающих.
И вот, покаяние есть перемена ума. Но это не значит что раз человек покаялся - то раз и навсегда. Хочу подчеркнуть, что покаяние это жизненный процес постоянного обновления. Причем с каждым новым разом ты просветляешся, так сказать, в духовно-геометрической прогрессии, переходя из силы в силу.
Святые, будучи на пороге вечности, находясь на грани Абсолюта - искренне считали себя самыми последними грешниками. Парадокс? Нет. Естественное следствие покаяния. Душа не устает прилеплятся к Богу, вростать в вечность. Для православных подвижников существует три врага - мир (в смысле слв. "мір" - система вещей), твоя собственная плоть и сатана. Уходя от первого врага в пустыню - сразу сталкиваешся со вторым, побеждая в долгой брани вторго, остается последний. И вот тогда уже твое, полностью открытое для тебя сердце становится живым полигоном, где всречаются Бог и Диявол. "Кто дотерпит до конца - тот спасется". Это и есть грань абсолюта. Попробуй удержись. В этом и заключается подвиг монашества. Но те же враги подстерегают нас и в міру. Может не так явно выраженно, как впустыне, но зато более коварно и скрытно. Но стоит только приложить хотя бы малейшее усилие и стараться любить - искушений не оберешся. "Покайтесь. Прблизилось бо Царствие Божие" - возвещал некогда Славный Пророк Иоанн Предтеча. И эти слова касаются каждого из нас. Ибо неимоверная борьба идет за каждую, даже самую, мягко говоря, неперспективную душу.
Аминь.