04/29/2003 | Анатолій

НАРОДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.
Зовнішнє та внутрішнє коло вчення жили кожне своїм духовним життям, не перехрещуючись, але підтримуючи одне одного. Завдячуючи цьому твердо стояли князівства. Так, інколи були війни, неврожаї та інші неприємності, якими багате життя світу. Але це ніколи не лякало русів-українців, бо вони знали, що проти ворогів допоможуть Род чи Перун, від природних катаклізмів захистять Лада та Велес, головне – твердо вірити і робити суспільну справу, не створювати розбрату, не звинувачувати ближніх. Волхви – кудесники були зрозумілі і близькі до народу, прості і конкретні діяння віри, які пропонувалися волхвами до виконання у важкі часи єднали людей і це було необхідним для подолання труднощів.
Не залишалися без відповіді і духовні пошуки вибраних. Ми маємо надію, що історики ще знайдуть, що іноцтво, пустоське християнське життя на руській землі має древніше коріння, ніж зараз думають. Найдревніші, доволодимирові духовні справи будували незримі духовні стіни Русі-України майбутньої, ніби нарощуючи “запас міцності” зберігаючи на віки наперед...
Але, нажаль, на руській землі повставала одна досить конкретна небезпека, яка вимагала для противаги їй провести рішучі внутрішні зміни. Ця небезпека – юдейське хозарське іго, яке під проводом своїх демонічних жерців-левітів поступово обплутувало Русь своєю диявольською павутиною. Хозарія встала поблизу наших кордонів після падіння Ізраїлю у семидесятих роках н.е. і була трампліном для захоплення Русі. Цей ворог відрізнявся від печенігів чи половців тим, що проти нього не могла допомогти віра у Перуна. Хозари брали не військовою силою. У відкритому двобої русичі легко розбивали хозар, як це показує історія хоча б на прикладі хрестоматійного Віщого Олега. І як би там не було, а хозарське іго явило собою для нашої землі таку хворобу, від якої русичі не вилікувалися і до цього часу.
У чому ж справа? Як показує Ю.П. Миролюбов, грунтуючись на працях таких відомих істориків, як Башмаков, Фогельсон та Ксав’є Марв’є, причиною була підступна тактика юдеїв на завоювання русичів, яку можна було назвати завоюванням без війни.
Ось як описує її Миролюбов (“Сакральное Руси”, Москва, 1997).
“Тюрко-єврейська держава Хозарія знаходилася на Волзі, у гирлі якої було головне місто, Ітиль... і простиралася до Саркелу на Дону... Насправді, ці два міста були величезними коморами з товаром та багатим ринком рабів... Хозари сприймали свого Кагана власником всієї землі і всього, що на ній... Що можна сказати про хозарське іго, під яким гнітилася Русь на протязі близько двох століт? Хозари поступово вкочувалися в Русь, захоплюючи її... Хозари продавали у рабство боржників русичів, жінок, дітей. Юнаків вихолощували, перетворюючи їх у двоногих волів, які жили тільки роботою та годівлею... Хозарське іго було досить важким, але хозари впроваджували його досить ловко та тихо. Напочатку вони ставили свої факторії і сторожу при них. У внутрішнє життя русичів вони не влазили, а інколи навіть захищали їх від ворогів. У продовж короткого часу дирекція факторії під приводом захисту від ворогів збільшувала свої охоронні загони. Потім створювали свою адміністрацію, яка зовсім не тиснула на русичів. Після ж десятка років існування цієї адміністрації ставоло так, що все належить хозарам і що без їх волі нічого робити не можна. До цього часу зброя вже була відібрана у людей, а всякий, хто міг воювати, знищений. Далі починалася жорстка експлуатація. Чому русичі не бачили куди гнуть юдео-хозари? Пересічний русич думав так, що платити данину треба і боярину, і хозарину, а хозарин напочатку вимагає менше боярина, значить, хай буде старшим хозарин, за ним і данина менше, а порядку більше. Коли ж хозарин притискував русича вже нестерпно, було пізно: боярина вже не було, він або загинув від хозарської руки, або втік на північ”.
Таким чином, “тихе завоювання” Русі хозарами розповсюджувалося далі та далі. Ця хитра завойовницька тактика була розрахована на багато століть наперед і, як ми знаємо, під собою має “священну” стратегію, теорію, що з покоління у покоління направляла волю нації на поступове завоювання все нових та нових земель і на послідовне підкорення всіх народів світу. Коріння цього, як ми знаємо, лежить ще у допотопній Атлантиді. Сьогодні ця ідеологія жерців-левітів вже є підкріпленою сатанинським вченням, що має назву Сіонізм.
Боротися з цим “тихим завоюванням” силою зброї було практично неможливо.
Напочатку хозари пропонували народу ніби то кращий закон і тому заклики до супротиву хозарам викликали протидію. Приходив такий час, коли народу необхідно було розширити духовні горизонти, щоб не бути сліпим перед зростаючою бідою.
Хозарин приваблював напочатку своїм ніби-то кращим законом. Київський Князь Володимир, за згодою волхвів вищої посвяти, охрестив Русь, тобто дав людям Учення, де раз і назавжди вище закону поставлена Благодать. Перше слово першого митрополита Київської Русі – Іларіона – було “Слово про закон і Благодать”. Воно, як каже про це історик граф М.В.Толстой, було направлено проти юдаїзму, державної релігії Хозарського Каганату.
Юдаїзм, як відомо, ставить вище за все не Благодать, але точне виконання багаточисельних приписів – Законів. Народ, що прийняв християнство, приймав ідею перевищення Благодаті над будь-якими законами. Посвящені волхви тоді проповідували, що розіп’яття юдеями Праведника є свідоцтвом у втіленні юдейського закону, як суд над законом, “Суд над судом”. Таким чином, поверхневе співставлення чужих законів та своєї етики було не на користь юдейських.
Задумка хрестителя Русі, таким чином, є очевидна. Володимир надав своєму народу (а не одним тільки посвященим) духовну зброю проти агресивного юдаїзму, який вів з русичами, як зараз кажуть, “ідеологічну війну”. Греко-візантійська версія християнства, насправді, була досить спрощена, про що знали волхви вищої посвяти, але на той час вона добре пристосовувалася для масового сприйняття. Гадаємо, що псевдохристиянські доктрини: “Всяка влада від Бога” та “Правитель – намісник Бога на землі” також зіграли у хрещенні Русі значну роль.
Володимир не заміняв віру свого народу якоюсь чужою. Навпаки, успіх хрещення забезпечив весь багатотисячолітній попередній духовний досвід про Триєдиного Бога. Хрещення сприймалося народом як священнодійство всередині віри, як посвящення у вищу ступінь того ж Знання, повнота якого у століттях зберігалася на землі Русі як таємна Традиція. Народ пізнавав Триглава, нехай навіть не розуміючи у спрощеному вигляді всієї таїни мудрості, яку зберігали про нього вищі волхви-віди. Це створювало небезпеку єресів та розколів на майбутнє, але на таку жертву мусили іти, бо цього вимагав день сьогоднішній.
Ось що говорить про хрещення літописець, як здається, сучасник подій: “З радістю пішли люди, тріумфуючи і говорячи - якби це не було добре, не прийняли б цього хрещення наші князь та бояри... Зійшлось там на березі Дніпра людей без числа”.
Коротка ремарка - це було на тій же землі, люди якої за декілька століть, коли всього що було зроблено, то це - внесені деякі зміни у церковнослужбових книжках, ішли на самоспалювання на знак протесту. Якби тисячоліття назад Володимир, як тепер сприймають, вирішив загнати наш високодуховний народ у якусь іншу віру, то для цього треба б було як мінімум приставити одного з мечем до кожного, кого князь бажав бачити у воді. Адже ж ця високодуховна нація трохи згодом (ХІІ ст) зразу ж відчула, що її церква перейшла під контроль сатанинських сил та енергій.
А на той час, хрещення дало поштовх у зміцненні духу у землі русів саме тому, що сприйнялося людьми як новий ступінь посвяти у єдину Мудрість, яка була відома тільки вибраним. Настав час зробити цю мудрість доступною не тільки одним князям та кращим боярам.
М.В.Толстой описує у книзі “История Русской Церкви”: коли після Києва був освячений святою вірою Новгород Великий, а потім благовістя було принесено у область Ростовську, там, як і у Києві та Новгороді, поставили церкви та священників, але не викорінювали культу дванадцяти богів. Володимир зовсім не збирався обрубувати духовне коріння. Книга говорить, що так було скрізь, аж до ХІІ століття. М.В.Толстой був сумлінним та допитливим істориком і у нього викликало подив це мирне співіснування “різних”, як він гадав, вір на протязі декількох столітть на одній землі. У історії всього людства таких прецедентів немає. Граф пробував дошукатися до причин “двовір’я”, але не зміг, тому що не був посвящений у Північну (Гіперборійську) Традицію. Ось як міркує цей історик. Скільки було пролито крові коли вводилося християнство у країнах Західної Європи і Америки! На Русі ж не було нічого подібного. Говорять, слов’яни, покірні завжди, спокійно сприйняли хрещення. Але ж чому не було тієї самої покірності під час хрещення західних слов’ян у християнство. Це ті ж слов’яни, з тим же характером покірності та миролюбства. Але латинізоване Євангеліє стало можливим насадити тільки під страхом зброї та вогнищ. Без цього західні місіонери зустрічали несхильний супротив народу, який готовий був проливати кров за своїх богів, небажаючи коритися савеліянському вченню. Значить, мало було одного покірного народного духу. Що ж тоді забезпечило на землі Русі практично мирний успіх хрещення?
Той, хто знає Північну Традицію може пояснити це. Орії – Слов’яни, як західні, так і східні, тисячоліттями сповідували Відо-Вістичне Православ’я зі своїм вченням про Єдиного Всевишнього Бога та його прояви на Землі, у тому числі Бога - Спаса. Вчителями їх були посвящені Північної Традиції, яку отримали від Гіперборіїв. Тому народ миттєво розпізнав сатанинство у савеліянській версії християнства. І побачив істину – відповідність своєму древньому Вченню – у ще не замараному на той час вченні грецькому. Саме тому русичі, яким була запропонована грецька версія, сприйняли її спокійно. Але надалі, коли ті ж русичі відчули, що їхня церква перейшла під сатанинську владу, вважали за краще померти, ніж підкоритися сатанизму.
Так міг робити лише народ високого духовного рівня, який був озброєний Відо-Вістичним Православ’ям.
Діяння Князя Київського зупинили на декілька століть розповсюдження хозарської зарази. Торгово-грабіжницьке царство на Волзі втратило свій вплив на Київську Русь. Навіть інші народи, які потерпали від хозарського іга, могли тепер звертатися за допомогою до русичів.
А далі, говорить літописець, настав на Русі Золотий Вік. Князь постійно жалував майно своєму народові. Були затверджені суд та право для всіх верств. Затверджено постійне “учення книжне”. Побудовано багато храмів, серед яких особливо цікаві деякі київські і, пізніше, володимирські, будови, різьба та розпис яких був виконаний у дусі Відо-Вістичного Православ”я. У цих храмах ми і зараз можемо побачити свастичні символи, обереги і все, що не створює протиріч з культом Триєдиного Бога та культом Дванадцяти. Літописи говорять про будову у ті століття великих підземних комунікацій, а також про наявність у Киїському соборі Святої Софії чудесного дзеркала, за допомогою якого можна було бачити віддалене та потаємне.