Досконалим є лише Бог.
05/31/2003 | Р.М.
Наша людська логіка побудована і базується на земних стандартах. І це не дивно, бо наш теперішній тілесно-духовний стан не дозволяє нам мислити по-іншому.
Але давайте все-таки спробуємо трохи абстрагуватися ітрішечки пофантазувати, так, саме пофантазувати. Бо якщо Всесильний Творець справді існує(а можливість така є, бо чого б ми тоді стільки сперечалися), то, погодьтеся, що жодна з наших людських фантазій не дотягуватиме до Його незбагненної Божої Сутности. Отже почнемо з того, що Бог є.
До створення Всесвіту Бог завжди існував у Вічності (стан речей, який немає нічого спільного з часом). Разом з Богом у Вічності існували інші,створені Ним же, духовні істоти у т.ч. людські душі. І ось Бог з нічого створив матеріальний всесвіт,потім створив людське тіло і вдихнув у нього безсмертну душу. Сам Бог завжди перебуває у Вічності. Для Нього не існує часу і Він постійно знаходиться у минулому, у майбутньому і у сьогоденні. Отже Йому відомо УСЕ. Крім того Йому, як Творцеві, підконтрольна кожна, створена Ним же, елементарна частинка. Він - Всесильний Творець володіє безмежною кількістю усіх можливих варіантів розвитку матеріального всесвіту і поведінки кожної людини. Усе з Його відому. Усе під Його контролем. Усе з Його Божої волі.
Так Бог захотів, що створені Ним у Вічності людські душі не є запрограмованими роботами і маріонетками. Бог наділив їх свобідною волею вибору. Вони мають право вибирати на свій власний розсуд або добро, або зло. Звідки взялося зло і що таке добро. Абсолютне добро - це досконалість, яка є лише у Божої Особи. Всі інші духовні істоти не є досконалим, бо вони є ІНШИМИ ОСОБИСТОСТЯМИ і не можуть бути такими, як Бог. Вони є інші, а отже недосконалі. Їхня недосконалість, відмінність від Бога - це і є зло.
Володіючи свобідною волею вибору, кожна людина має можливість наблизитися до Бога, вибравши свою долю з усієї безмежної кількості варіантів, про які відомо лише одному Богу.
Взявши за аксіому, що Бог є я старався побудувати логічний ряд, гіпотезу. От біда тільки, що людська логіка не є досконалою...
З повагою
Р.М.
Але давайте все-таки спробуємо трохи абстрагуватися ітрішечки пофантазувати, так, саме пофантазувати. Бо якщо Всесильний Творець справді існує(а можливість така є, бо чого б ми тоді стільки сперечалися), то, погодьтеся, що жодна з наших людських фантазій не дотягуватиме до Його незбагненної Божої Сутности. Отже почнемо з того, що Бог є.
До створення Всесвіту Бог завжди існував у Вічності (стан речей, який немає нічого спільного з часом). Разом з Богом у Вічності існували інші,створені Ним же, духовні істоти у т.ч. людські душі. І ось Бог з нічого створив матеріальний всесвіт,потім створив людське тіло і вдихнув у нього безсмертну душу. Сам Бог завжди перебуває у Вічності. Для Нього не існує часу і Він постійно знаходиться у минулому, у майбутньому і у сьогоденні. Отже Йому відомо УСЕ. Крім того Йому, як Творцеві, підконтрольна кожна, створена Ним же, елементарна частинка. Він - Всесильний Творець володіє безмежною кількістю усіх можливих варіантів розвитку матеріального всесвіту і поведінки кожної людини. Усе з Його відому. Усе під Його контролем. Усе з Його Божої волі.
Так Бог захотів, що створені Ним у Вічності людські душі не є запрограмованими роботами і маріонетками. Бог наділив їх свобідною волею вибору. Вони мають право вибирати на свій власний розсуд або добро, або зло. Звідки взялося зло і що таке добро. Абсолютне добро - це досконалість, яка є лише у Божої Особи. Всі інші духовні істоти не є досконалим, бо вони є ІНШИМИ ОСОБИСТОСТЯМИ і не можуть бути такими, як Бог. Вони є інші, а отже недосконалі. Їхня недосконалість, відмінність від Бога - це і є зло.
Володіючи свобідною волею вибору, кожна людина має можливість наблизитися до Бога, вибравши свою долю з усієї безмежної кількості варіантів, про які відомо лише одному Богу.
Взявши за аксіому, що Бог є я старався побудувати логічний ряд, гіпотезу. От біда тільки, що людська логіка не є досконалою...
З повагою
Р.М.
Відповіді
2003.06.01 | Гура
Re: Досконалим є лише Бог.
Коротко Ваші тези:1. Бог створив ЩОСЬ.
2. Це ЩОСЬ відмінне від Бога.
3. Те, що відмінне від Бога - ЗЛО.
Висновок:
Бог - творець ЗЛА => Бог недосконалий => Бога не існує.
Порада: вчитесь логічно мислити, а не кивайте на недосконалість логіки.
2003.06.01 | Р.М.
Re: Досконалим є лише Бог.
Гура пише:> Коротко Ваші тези:
>
> 1. Бог створив ЩОСЬ.
>
> 2. Це ЩОСЬ відмінне від Бога.
>
> 3. Те, що відмінне від Бога - ЗЛО.
>
> Висновок:
>
> Бог - творець ЗЛА => Бог недосконалий => Бога не існує.
>
> Порада: вчитесь логічно мислити, а не кивайте на недосконалість логіки.
Ні п.Гуро, Бог не є творцем зла. Єдине, що Йому можна закинути,так це те, що Він вирішив когось створити. Але це вже Його приватна справа.
Моя логіка така. Особистості, створені Богом не можуть бути такими самими як Бог. Всемогутній Бог може бути тільки один, бо який же він тоді бог, якщо є ще хтось такий самий? Ці духовні істоти просто зобов'язані бути іншими і через те вони є НЕ досконалими, бо досконалість є лише у Бога. Саме у цій НЕ досконалості закладена можливість зла.
2003.06.01 | Franko
Бог і логіка
До слова, -- я не вірю, що Бог всемогутній у формальному сенсі цього слова (незважаючи на те, що я християнин). Цю крамольну тезу поясню дуже просто -- Бог, наприклад, не може чинити зло, а також не може, окрім того, припинити своє існування. Абсолютно всемогутній Бог є справді суперечливим з логічної точки зору: він, значить, може одночасно існувати й не існувати, він може бути не всемогутнім, і таке інше.Не можу не пригадати дотепний жарт Інтернет-оракула (Інтернет-спільнотою, що обмінюється риторичними питаннями і дотепними відповідями на них). Якось до Бога прийшов диявол і сказав: "Боже, чи можеш ти створити камінь, який неможливо пересунути?" -- "Ніяких проблем", -- сказав Бог і створив непересувний камінь. "А тепер чи можеш ти, Всемогутній, пересунути його?" -- "Без питань, " -- сказав Бог, зруйнував Всесвіт і відновив його, з непересувним каменем вже в іншому місці. "Але це нечесно!" -- вигукнув диявол. -- "Чому нечесно? "-- сказав Бог. -- "Адже я не ПЕРЕСОВУВАВ камінь. Якщо ти можеш гратися зі словами, чому не можу я?"
Але Ваші міркування надзвичайно цікаві. Я мушу над ними деякий час поміркувати.
2003.06.01 | Георгій
Re: Бог і логіка
Franko пише:> До слова, -- я не вірю, що Бог всемогутній у формальному сенсі цього слова (незважаючи на те, що я християнин). Цю крамольну тезу поясню дуже просто -- Бог, наприклад, не може чинити зло, а також не може, окрім того, припинити своє існування. Абсолютно всемогутній Бог є справді суперечливим з логічної точки зору: він, значить, може одночасно існувати й не існувати, він може бути не всемогутнім, і таке інше.
(ГП) Згоден. І також ще одне - бути всемогутнім не означає завжди користуватися своєю всемогутністю, так само як просто щось могти не означає завжди це робити (напр. оперний співак іноді співає, а іноді й не співає - уявіть собі, що було б, якби він завжди співав
2003.06.02 | Гура
Це вже трохи тепліше :-)
Георгій пише:> Franko пише:
> > До слова, -- я не вірю, що Бог всемогутній у формальному сенсі цього слова (незважаючи на те, що я християнин). Цю крамольну тезу поясню дуже просто -- Бог, наприклад, не може чинити зло, а також не може, окрім того, припинити своє існування. Абсолютно всемогутній Бог є справді суперечливим з логічної точки зору: він, значить, може одночасно існувати й не існувати, він може бути не всемогутнім, і таке інше.
> (ГП) Згоден. І також ще одне - бути всемогутнім не означає завжди користуватися своєю всемогутністю, так само як просто щось могти не означає завжди це робити (напр. оперний співак іноді співає, а іноді й не співає - уявіть собі, що було б, якби він завжди співав
Значить Бог вже і не всемогутній і не абсолютний. То хто він тоді? Може просто це природа (матерія), яка нескінченно міняє свої "декорації"? Примітивна аналогія - дитячий калейдоскоп. Кожен раз "вмирає" одна гармочна картина і одночасно "народжується" інша. Всесвіт - нескінченна "верениця гармоній", де кожна мить - унікальна і неповторна.
І немає ніяких "абсолютів", ніякого абсолютного "добра", "зла", "моралі". Все відносне і все неповторне. А наші уявлення про Всесвіт - завжди приблизні, бо життя людства - мить в нескінченості подій, явищ, комбінацій зв"язків "елементів" матерії...
2003.06.02 | Гура
Ви не спростували логічний ряд (-)
2003.06.02 | Franko
Спробую заперечити
> Так Бог захотів, що створені Ним у Вічності людські душі не є запрограмованими роботами і маріонетками. Бог наділив їх свобідною волею вибору. Вони мають право вибирати на свій власний розсуд або добро, або зло. Звідки взялося зло і що таке добро. Абсолютне добро - це досконалість, яка є лише у Божої Особи. Всі інші духовні істоти не є досконалим, бо вони є ІНШИМИ ОСОБИСТОСТЯМИ і не можуть бути такими, як Бог. Вони є інші, а отже недосконалі. Їхня недосконалість, відмінність від Бога - це і є зло.Бачите, відмінне від досконалого -- це не обов'язково недосконале. Наприклад, може бути ідеально чистий кавалок міді поряд з ідеально чистим кавалком відмінного від неї заліза.
Я не думаю, що недосконалість і відмінність від Бога -- це однозначне зло. Ісус Христос, окрім божественної, мав і людську природу. Тим не менше, він є Досконалим, і він є Богом. Людина теж може бути досконалою: людина, що входила в "склад" Богочоловіка Христа, була досконалою.
Дуже тонкою є діалектична проблема, піднята колись Гурою: якщо Ісус Христос досконалий, і не може згрішити, -- то якою мірою можна говорити про Його спокуси? Я думаю, на це можна відповісти так: в кожної людини є певна межа спокуси, яку вона може перенести, не піддавшись їй. Але яка б не була ця межа, -- будь-яка спокуса приносить дискомфорт. У Христа ця межа перебуває у безмежності. Але все одно, він ПОВИНЕН БУВ БОРОТИСЯ з кожною спокусою диявола, щоб побороти її.
Знов-таки, звертаю увагу на ще один промовистий факт: Бог страждає. Бог може страждати, і робить це постійно! Це досконалість чи недосконалість?
Тому я б не рубав так радикально, пане Р.М. Це все, либонь, трохи складніше...
2003.06.02 | Георгій
Я теж не зовсім згідний
Мені теж здається, що вважати тільки Бога досконалим є трохи занадто радикальним. Він, звичайно, є абсолютною досконалістю, еталоном досконалості. Але і все, що створене ним, також досконале у своєму роді, у своїх межах. Недарма перший розділ книги Буття після кожного "дня" творення має підсумок, що, мовляв, Бог подивився на те, що він створив, і сказав, що "добре воно" (або навіть "вельми добре воно"). Бог не бреше, значить, його дійсно задовольняло, якими були зроблені зірки, планети, рослини, тварини і нарешті люди. Думаю, що рослини і тварини, з точки зору Біблії, так і залишаються досконалими у своєму роді. А от люди - інша справа. Люди самі розтринькали свій дар досконалості. Але ненадовго.2003.06.03 | Р.М.
Пробуйте і заперечуйте.
Пане Franko, Безумовно, що все є набагато складніше. І підозрюю настільки, що нам цього не зрозуміти. Хіба що наша сутність стане просвітленеою, як пише п.Анатолій.Поняття досконалість слід розуміти в більш широкому аспекті. У даному випадку це поняття означає винятковість і абсолютність. Досконалість належить тому, через кого все повстало. Вона є гармонією і викалючає будь-які помилки. Досконалостей не може бути багато, бо тоді вона втрачає свій зміст і свою суть. Досконалість є одною єдиною і той хто володіє нею - той бог. І Бог є один.
Тепер я хотів би продовжити свої міркування.
Чи може бути щось зовсім одинакове?
Уявімо собі два одинакові матеріальні тіла. Навіть, якщо ці тіла бкдуть абсолютно одинаковими за своєю суттю і за своїм молекулярним складом, навіть тоді це не буде одне й те саме. Вони завжди залишатимуться тілом номер один і тілом номер два, або навпаки і їхні координати в просторі завжди будуть різними. Інша справа з духовними суб'єктами. Вони не мають ані складових частинок, ані координат у просторі.Саме тому особи з едентичним духовним змістом становлять одне ціле. Іншими словами одна духовна істота може вміщати у собі декілька, а то і цілий легіон одинакових за змістом особистостей.
Цікаво буде почути Вашу думку з цього приводу, а також інших форумщиків зокрема п.Анатолія.
З повагою
Р.М.
2003.06.03 | Анатолій
Re: Пробуйте і заперечуйте. до Р,М,
Пане Р.М., ідемо далі. Дякую за запрошення до спілкування.Поняття досконалість слід розуміти в більш широкому аспекті. У даному випадку це поняття означає винятковість і абсолютність. Досконалість належить тому, через кого все повстало. Вона є гармонією і викалючає будь-які помилки. Досконалостей не може бути багато, бо тоді вона втрачає свій зміст і свою суть. Досконалість є одною єдиною і той хто володіє нею - той бог. І Бог є один.
(А) Досконалим є тільки Всевишній, всі інші сутності знаходяться на шляху до досконалості. Якщо якась сутність хоче у фіналі з”єднатися з Всевишнім, то вона має йти стезею досконалості. І як тільки вона досягне досконалості, вона буде готовою до з”єднання. При цьому, справді досконала Сутність після з”єднання не втрачає своєї індивідуальності.
Тепер я хотів би продовжити свої міркування.
Чи може бути щось зовсім одинакове?
Уявімо собі два одинакові матеріальні тіла. Навіть, якщо ці тіла бкдуть абсолютно одинаковими за своєю суттю і за своїм молекулярним складом, навіть тоді це не буде одне й те саме. Вони завжди залишатимуться тілом номер один і тілом номер два, або навпаки і їхні координати в просторі завжди будуть різними. Інша справа з духовними суб'єктами. Вони не мають ані складових частинок, ані координат у просторі.Саме тому особи з едентичним духовним змістом становлять одне ціле. Іншими словами одна духовна істота може вміщати у собі декілька, а то і цілий легіон одинакових за змістом особистостей.
(А) Як я написав раніше, справді досконала Сутність після єднання з Всевишнім не втрачає своєї індивідуальності. А отже, вона стає Богом. Будь-який Бог, це є Сутність, що нею проявляється Всевишній. Це є дуже схожим на Святий Дух у християнстві.
Будь-яка Сутність, що йде шляхом досконалості, проходить багато божественних щаблів. Точно так, як людська Душа зароджується на низькоматеріальному рівні, проходить свою еволюцію від кристалів, рослин, тварин до Людини, далі вона йде до Всевишнього, але продовжує свою космічну еволюцію у якості бога різного рівня і стає послідовно Землею, Зіркою, “Сонячною Системою”, Галактикою, Всесвітом і на загал, досягнувши досконалості, зливається з Всевишнім, бо вона і була Всевишнім, тобто проявом Всевишнього. Всевишній, позбиравши всього себе, засинає, а після того, як прокинеться, знову починає свою дію, утворює Душі, які ідуть еволюцією..... І так по колу, але вже на вищому ніж попередній, рівні. Тобто – діалектика....
Знову звертаю Вашу увагу, що космічні поняття я стараюся говорити земними словами, а це не завжди є можливим.
Дякую, З повагою, Анатолій
2003.06.03 | Георгій
Re: Пробуйте і заперечуйте.
Р.М. пише:> Поняття досконалість слід розуміти в більш широкому аспекті. У даному випадку це поняття означає винятковість і абсолютність. Досконалість належить тому, через кого все повстало. Вона є гармонією і викалючає будь-які помилки. Досконалостей не може бути багато, бо тоді вона втрачає свій зміст і свою суть. Досконалість є одною єдиною і той хто володіє нею - той бог. І Бог є один.
(П) Згоден 100%.
> Тепер я хотів би продовжити свої міркування. Чи може бути щось зовсім одинакове? Уявімо собі два одинакові матеріальні тіла. Навіть, якщо ці тіла бкдуть абсолютно одинаковими за своєю суттю і за своїм молекулярним складом, навіть тоді це не буде одне й те саме. Вони завжди залишатимуться тілом номер один і тілом номер два, або навпаки і їхні координати в просторі завжди будуть різними. Інша справа з духовними суб'єктами. Вони не мають ані складових частинок, ані координат у просторі.Саме тому особи з едентичним духовним змістом становлять одне ціле. Іншими словами одна духовна істота може вміщати у собі декілька, а то і цілий легіон одинакових за змістом особистостей.
(ГП) Але ж Ви переносите духовну істоту в НАШ матеріальний трьохмірний простір. В НАШОМУ просторі духовна істота дійсно не має координат. Але є інший простір, який Біблія називає "небом." Може, ТАМ духовні істоти мають певні координати? Чи не є володіння певними координатами у певному просторі імманентною, внутрішньо-невіддільною ознакою особи (або істоти)? Наприклад, ми звикли думати, що якщо "Бог є Дух," то він не має тіла. А чи не вірніше думати, що він МАЄ тіло, тільки ми нічого про це тіло не знаємо, воно не підлягає опису в НАШІЙ системі координат (хоча є певний опис для нього в іншій, "небесній" системі координат)?
>
> Цікаво буде почути Вашу думку з цього приводу, а також інших форумщиків зокрема п.Анатолія.
>
> З повагою
> Р.М.
2003.06.04 | Р.М.
Re: Пробуйте і заперечуйте.
Георгій пише:> (ГП) Але ж Ви переносите духовну істоту в НАШ матеріальний трьохмірний простір. В НАШОМУ просторі духовна істота дійсно не має координат. Але є інший простір, який Біблія називає "небом." Може, ТАМ духовні істоти мають певні координати? Чи не є володіння певними координатами у певному просторі імманентною, внутрішньо-невіддільною ознакою особи (або істоти)? Наприклад, ми звикли думати, що якщо "Бог є Дух," то він не має тіла. А чи не вірніше думати, що він МАЄ тіло, тільки ми нічого про це тіло не знаємо, воно не підлягає опису в НАШІЙ системі координат (хоча є певний опис для нього в іншій, "небесній" системі координат)?
Так у тому то й справа, що ми догадуємось про "небесну" систему координат, але говорити на цій "небесній мові не вміємо. Як вірно зауважив п.Анатолій, не завжди є можливим про космічні поняття говорити земними мовами.Можливо, що у таких випадках взагалі краще мовчати. Але коли вже говорити - говорити доступною мовою, застосовуючи земні стандарти. Поняття фізичне тіло ми можемо зрозуміти і дослідити, а духовне ні. І судити про нього ми можемо тільки зі своєї "земної колокольні", допоки не доберемось до "небесної".
До речі, я не відкидую можливість епохально-циклічного розвитку людської сутности, про яку говорив п.Анатолій. Але знову ж таки. Теперішній період розвитку, який ми сприймаємо як об'єктивну реальність і здатні осмислити, може виявитись для нас ілюзією. Тому, я гадаю, варто дотримуватися певних земних правил. Це якраз той випадок, коли форма може бути важливішою за суть, до якої нам, як до зірок,
З повагою
Р.М.
2003.06.04 | Татарин
Мед - это очень странный предмет, если он есть, то его сразу нет
Р.М. пише:>(...) Тепер я хотів би продовжити свої міркування. Чи може бути щось зовсім одинакове? Уявімо собі два одинакові матеріальні тіла. Навіть, якщо ці тіла будуть абсолютно однаковими за своєю суттю і за своїм молекулярним складом, навіть тоді це не буде одне й те саме. Вони завжди залишатимуться тілом номер один і тілом номер два, або навпаки і їхні координати в просторі завжди будуть різними. Інша справа з духовними суб'єктами. Вони не мають ані складових частинок, ані координат у просторі.Саме тому особи з едентичним духовним змістом становлять одне ціле. Іншими словами одна духовна істота може вміщати у собі декілька, а то і цілий легіон одинакових за змістом особистостей.
>
Звиняйте, пане, а за якими ж критеріями Ви визначаєте ті самі "духовні суб"єкти", якщо "вони не мають ані складових частинок, ані координат у просторі"? Іноді вже просто нудить від самого слова "духовність", бо його тулять і в хвіст і в гриву - все незрозуміле стає апріорі "чудом", а все, чого не можна торкнутися пальцем - "духовним". Згадується анекдот про вивчання фізики в духовній (от, знов цей термін!!!) семінарії:
(Вчитель) - А скажіть мені, раби божі, що в світі є найлегкішим?
Бурсак Евлампій тягне руку.
(В)- Кажи, раб божий, Евлампій.
(Е)- Найлегкішим в світі є х..!!!
(В)- Хм, ну то обоснуй свою відповідь...
(Е)- Якщо виникає бажання, він підіймається - то він легший за повітря!
(В)- Ну хай буде так. А скажіть мені, що в світі найважче?
Знов тягне руку Евлампій.
(В)- Кажи, отроче.
(Е)- Це, напевне, х..!!!
(В)- Обоснуй, будь ласка...
(Е)- Якщо бажання немає, то жодна сила в світі не здатна підняти його!!!
(В)- Ну, гаразд, хай собі... Та скажіть мені нарешті, що в світі має найбільшу в'язкість?... О, ні, раб божий Евлампій, мовчіть заради Христа, бо так ви мені всю фізику х..ми обкладете!!!
2003.06.02 | Анатолій
Але ж логіки у Гури набагато більше, ніж у Вас, панове (-)
2003.06.02 | Анатолій
Re: Досконалим є лише Бог.
Пане Р.М.Наша людська логіка побудована і базується на земних стандартах. І це не дивно, бо наш теперішній тілесно-духовний стан не дозволяє нам мислити по-іншому.
(А) Трохи не згоден! Бо просвітлена Сутність мислить інакше!
Але давайте все-таки спробуємо трохи абстрагуватися ітрішечки пофантазувати, так, саме пофантазувати. Бо якщо Всесильний Творець справді існує(а можливість така є, бо чого б ми тоді стільки сперечалися), то, погодьтеся, що жодна з наших людських фантазій не дотягуватиме до Його незбагненної Божої Сутности. Отже почнемо з того, що Бог є.
(А) А так ж є. У мене немає сумніву. Але я точно знаю, що Всевишній Бог не є Яхве чи Сава-от. А отже, мухи окремо, котлети окремо, тоді все буде ОК.
До створення Всесвіту Бог завжди існував у Вічності (стан речей, який немає нічого спільного з часом). Разом з Богом у Вічності існували інші,створені Ним же, духовні істоти у т.ч. людські душі. І ось Бог з нічого створив матеріальний всесвіт,потім створив людське тіло і вдихнув у нього безсмертну душу. Сам Бог завжди перебуває у Вічності. Для Нього не існує часу і Він постійно знаходиться у минулому, у майбутньому і у сьогоденні. Отже Йому відомо УСЕ. Крім того Йому, як Творцеві, підконтрольна кожна, створена Ним же, елементарна частинка. Він - Всесильний Творець володіє безмежною кількістю усіх можливих варіантів розвитку матеріального всесвіту і поведінки кожної людини. Усе з Його відому. Усе під Його контролем. Усе з Його Божої волі.
(А) Бог не творив з нічого щось. Це щось було ЗАВЖДИ. Тобто, Всесвіт існував завжди. Просто Всесвіт розвивається, спрощено сказати, за синусоїдою, тобто – він зароджується, існує, засинає і знову зароджується. При цьому, я користуюся земними словами для пояснення цього процесу.
Так Бог захотів, що створені Ним у Вічності людські душі не є запрограмованими роботами і маріонетками. Бог наділив їх свобідною волею вибору. Вони мають право вибирати на свій власний розсуд або добро, або зло. Звідки взялося зло і що таке добро. Абсолютне добро - це досконалість, яка є лише у Божої Особи. Всі інші духовні істоти не є досконалим, бо вони є ІНШИМИ ОСОБИСТОСТЯМИ і не можуть бути такими, як Бог. Вони є інші, а отже недосконалі. Їхня недосконалість, відмінність від Бога - це і є зло.
(А) У Всесвіті є різні цивілізації. Є і запрограмовані, є і вільні, є і Демонічні, є і Божественні. Всесвіт є дуальним, і це також є Закон, як плюс та мінус у атомі. Але Богом, спрощено кажучи, все запрограмоване на досягнення ЛЮБОВІ, а точніше ГАРМОНІЇ. А отже, хтось іде шляхом любові, хтось іде шляхом не любові – це і є вільний вибір.
Володіючи свобідною волею вибору, кожна людина має можливість наблизитися до Бога, вибравши свою долю з усієї безмежної кількості варіантів, про які відомо лише одному Богу.
(А) Свобода вибору у людини це досить відносне поняття. Дуже багато залежить від кармічних напрацювань людини. Інколи людина не може вирватися із замкнутого кола, в яке сама попала, творячи неблагочинні вчинки у попередніх життях, і наступне життя постійно підкидають їй однакові ситуації, аж поки ця людина НЕ ЗРОЗУМІЄ ЦЬОГО ТА НЕ РОЗІРВЕ ЗАМКНУТЕ КОЛО. Тому людина разом зі свободою вибору має напрацьовувати свідомість та волю. В іншому разі вона не зможе вирватися з нею створеного замкнутого кола, а отже зайде у тупик і буде служити вже не Богу.
Взявши за аксіому, що Бог є я старався побудувати логічний ряд, гіпотезу. От біда тільки, що людська логіка не є досконалою...
(А) Нічого в світі не є досконалим, але ми маємо до цього іти у всіх своїх життях, які дає нам Природа, або можна сказати Бог.
З повагою, Анатолій
2003.06.03 | тестер
Re: Досконалим є лише Досконалість.
(РМ). Наша людська логіка побудована і базується на земних стандартах. І це не дивно, бо наш теперішній тілесно-духовний стан не дозволяє нам мислити по-іншому.(Т). У кожній голові своя логіка. Якщо це не науковий опис математичної, формальної та неформальної логіки.
(РМ). Але давайте все-таки спробуємо трохи абстрагуватися ітрішечки пофантазувати, так, саме пофантазувати. Бо якщо Всесильний Творець справді існує(а можливість така є, бо чого б ми тоді стільки сперечалися), то, погодьтеся, що жодна з наших людських фантазій не дотягуватиме до Його незбагненної Божої Сутности. Отже почнемо з того, що Бог є.
Т. Допустимо...
РМ. До створення Всесвіту Бог завжди існував у Вічності (стан речей, який немає нічого спільного з часом).
Т. Де він знаходився?.
РМ. Разом з Богом у Вічності існували інші,створені Ним же, духовні істоти у т.ч. людські душі.
Т. Сучасна наука, грунтуючись на базі палеонтології, людиноподібним істотам дає від сили 1,5 млн років, ссавцям більше, а до того були динозаври!
РМ. І ось Бог з нічого створив матеріальний всесвіт.
Т. По фізичних законах ніщо з нічого не виникає і нікуди не дівається, а переходить з однієї якості в іншу і з рівня на рівень. Так що, вибачте, це Ваше марення, або уява, гіпотеза...
РМ, потім створив людське тіло і вдихнув у нього безсмертну душу.
Т. Людське тіло не творилось водночас, а розвивалось еволюційно. І це також науково доведений факт. Відносно ж душі, у мене є великі сумніви. Якщо Ви під нею, якось підсвідомо розумієте конгломерат своїх думок, уявлень, свідомості, емоцій то зрозуміло. Але немає Вас і немає перерахованого. І що тоді являється фізичним носієм душі?
РМ. Сам Бог завжди перебуває у Вічності. Для Нього не існує часу і Він постійно знаходиться у минулому, у майбутньому і у сьогоденні.
Т. Виходить Ваш Бог поза часом і простором. А я вже один раз писав і Мислитель підтверджував, що з точки зору Вічності часу немає, а є процеси. І простору немає без матеріальних тіл. Час існує для особистості, як і придуманий нею календар.
Отже Йому відомо УСЕ. Крім того Йому, як Творцеві, підконтрольна кожна, створена Ним же, елементарна частинка. Він - Всесильний Творець володіє безмежною кількістю усіх можливих варіантів розвитку матеріального всесвіту і поведінки кожної людини. Усе з Його відому. Усе під Його контролем. Усе з Його Божої волі.
Т. Тут вже навіть пан Георгій казав що Бог мікроби не контролює.
Невже у Вас немає щонайменшого представлення про світобудову. Хоч на рівні шкільної фізики чи астрономії.
Так Бог захотів, що створені Ним у Вічності людські душі не є запрограмованими роботами і маріонетками. Бог наділив їх свобідною волею вибору. Вони мають право вибирати на свій власний розсуд або добро, або зло. Звідки взялося зло і що таке добро. Абсолютне добро - це досконалість, яка є лише у Божої Особи. Всі інші духовні істоти не є досконалим, бо вони є ІНШИМИ ОСОБИСТОСТЯМИ і не можуть бути такими, як Бог. Вони є інші, а отже недосконалі. Їхня недосконалість, відмінність від Бога - це і є зло.
Т. Така досконалість і могутність створила недосконалість. Як же так. Навіть на паршивих заводиках є технічний контроль за якістю.
РМ. Володіючи свобідною волею вибору, кожна людина має можливість наблизитися до Бога, вибравши свою долю з усієї безмежної кількості варіантів, про які відомо лише одному Богу.
Т. А я би сказав до гармонії і досконалості. Наблизитись!!!!
РМ. Взявши за аксіому, що Бог є я старався побудувати логічний ряд, гіпотезу. От біда тільки, що людська логіка не є досконалою...
Т. Щоб щось побудувати потрібна не тільки віра, а і знання...
Т. Як колись казали комуністи, кращі послідовники християн, але менш везучі: "Комуністом може стати тільки той, хто збагатив свою память знанням тих багатств, що їх виробило людство".
Так що успіхів!
2003.06.03 | Анатолій
Re: Масляним є лише Масло! (-)
2003.06.03 | тестер
Re: ХТО ВІН?
Він живе у різні часи, він диявол і ангел, він і бідний і багатий, і здоровий і хворий, і розумний і не дуже, і чоловік і жінка, він живе і там і сям, в нього різні професії, він злочинець і доброчинець...Він безтілесний.
ХТО ВІН?
2003.06.03 | Рибалка
Істина (-)
2003.06.04 | Анатолій
Re: ХТО ВІН?
ЦЕ ЛЮДИНА!Але вона є безтілесною тільки тому, що наші органи відчуттів не можуть цю сутність відчути. Фізика цього дужа схожа на те, як ми не можемо відчути своїми органами відчуттів радіохвилі.
Таким чином, людина у так званому Духовному стані є досить матеріальною, але знаходиться у спектрі дуууууже високих частот.
З пов. Анатолій
2003.06.04 | тестер
Re: Я це запитання посила на "Что , где, когда""
Я ще трошки вас поінтригую, а потім скажу.2003.06.04 | Анатолій
І шо ані Вам атвєтілі? (-)
2003.06.04 | тестер
Re: Ані нє атветілі, Як і ви.
Це - літературний герой. Докажіть, що питання і відповідь не коректні2003.06.04 | тестер
Re: Доповнення. Або л-й образ. (-)
2003.06.04 | Анатолій
НЕ треба нас дурити, я відповів, але....
моя відповідь не співпала з Вашою.Але ж я надав свій варіант відповіді.
А отже, пане Володимире, то як Ваш радикуліт? Чому мовчите?
Анатолій
2003.06.04 | тестер
Re: Пане Анатолію. Все гаразд.
Займаюсь фізичними вправами. В "Цигун" не ходив з різних причин.В дискусії не встряю, бо не цікаво дискутувати про те, як "боженька", що "сидить на хмарці" контролює та управляє людьми як батько рідний.
2003.06.04 | Анатолій
Re: Пане Анатолію. Все гаразд.
Дарма, пане Володимире!У Цигун центрі Сашко Бобров є лікарем з дипломом. І він вже багатьом моїм друзям допоміг у вирішенні проблем спини. Отже дарма, але ще не пізно і Ви таки туди прийдете.
Щодо "боженьки", що сидить на хмарі - то це той примітив, який розповсюджують християни серед народу України не тільки не є цікавим, а навіть є смішним.
Анатолій
2003.06.04 | тестер
Re: Пане Анатолію. Все гаразд.
Я запланував туди піти тижнів через два.По другому пункту. Це мені дуже знайоме трактування сутності Бога.
Фактично ці люди не розуміють про що йде мова. Їх влаштовує Бог на іконі та ритуали в церкві. А "старших сестер" прихідських я знаю ще з дитинства. Ну , Ви напевне знаєте, що у приході є "старша сестра" і "старший брат". От у Стефаника про таку "сестру" є гумористична новела. Навіть короткометражний худфільм. Мова там про те, як супружня пара прийшла з церкви і жінка почала критикувати чоловіка, що він настоячки спить у церкві і слину пускає. Він відбивається тим, що такий нароблений за тиждень і не виспаний. Дуже вдалий фінал.
Він не витримав і почав за нею ганятися. Бігали кругом столу, потім втекла в сіни, за щось зашпорталась і він її піймав. Потім бив.
І слова автора з зітханням, іронією і жалем:"Муууссиив бити!"
2003.06.05 | Анатолій
Пане РМ, чекаю коментарів на мою Вам відповідь! (-)
2003.06.07 | Р.М.
Re: Пане РМ, чекаю коментарів на мою Вам відповідь! (-)
Вибачте за запізнення.Нажаль у мене немає відповідних можливостей бути активним форумщиком. Я тільки но починаю обживатись в ЗСА і доводиться у поті свойого лиця заробляти на хліб насущний.Взагалі мені здається, що в перспективі у, так би мовити, змаганнях до істини, у мене немає з Вами великих розбіжностей. Але на даному етапі вони є. Насамперед це підхід до справи.
Я вважаю, що стремління понад усе до глибоких пізнань є вторинним. Головним жєе є напрямок, у якому ми маємо рухатися. От Ви закидуєте християнству його примітивізмом. Невже Ви гадаєте, що серед представників і послідовників Христової віри не має освідчених і посвячених особистостей. Вони безумовно є. Але таких людей завжди буде меншість, значна меншість. Вчення Ісуса Христа, а саме так я розумію християнство, є оптимальним шляхом для кожної людини (не тільки для вибраних) у прямуванні до істини. Для пізнання істини не обов'язкові глибокі знання, визначальним є духовний стан людини. Стан миру і злагоди, стан любови. Завданням церкви насамперед є розвивати в людях ці духовні якості.Немає потреби розповідати людям про те, чого вони не здатні зрозуміти. Для того, щоб здобути життя вічне, достатньо виконувати Божі заповіді. Якщо ми хочемо ще тут на землі досягти чогось більшого, потрібно зректися усього, зректися себе і йти за Господом. Та чи готові ми до того, щоб усього зректися і до самозречення?...
Я пригадую , в одному із ваших дописів Ви згадували про терпимість. А де ж вона у нас?... Одне гав, гав і розумні міни. А це тому, що самоствердження, на жаль, є визначальним у нашій поведінці. Там де є власне я - немає місця для істини, для Бога.
Але все-таки це дуже добре, що ми тут. Шляхи Господні (до Господа) незбагненні. Безумовно, Господь якимось чином вплине на нашу свідомість і допоиоже нам обрати вірний шлях.
Дякую Вам. З повагою
Р.М.
2003.06.11 | Анатолій
Відповідь пану РМ! Знову!
Дякую, пане РМ.1. Як я зрозумів Ваш гумор - то зашифроване ЗСА це Сполучені штати Америки? Я правильно Вас зрозумів????
2. Щодо того, що не обов"язково людям давати вищі знання.
Знаєте, пане РМ, що я Вам можу сказати - Я З ВАМИ НЕ ЗГОДЕН НІ У ЯКОМУ РАЗІ. Якщо згадати історію, то українці були найосвіченішою нацією у Європі. Про це є багато письмових свідчень. Крім того, я вважаю що і сьогодні українці є найосвіченішою нацією. Навіть за всіх наших бід - це є так. Крім того, саме рівень освіти відштовхує людей від примітивізму у вірі до інтелектуальності. І що ми бачимо на загал. Тільки сьогодні повернувся з Дніпропетровська. Обідав там у Кришнаїтському кафе. І при цьому згадав свою мандрівку до Індії, у місті Матгурі - батьківщині Крішни, де мені сказали брамини, що у нас в СНД кришнаїтів є більше, ніж у всій Індії. Мій аналіз цього феномену говорить про те, що освічені люди (а кришнаїти є саме освіченою частиною людей в Україні) не хотять бути примітивними, а на загал, не вбачаючи нічого інтелектуальнішого, звертають до чужих вчень та релігій. А отже, в час Водолія (Кришня), в час, коли за Зірковою Книгою Коляди до нас повертаються сакральні знання, ТРЕБА ОБОВ"ЯЗКОВО НАДАВАТИ ВСІМ ЛЮДЯМ ЗНАННЯ, в т.ч. і про містичне християнство. А отже, я гадаю, що я на правильному шляху.
З подякою, Анатолій
2003.06.12 | Р.М.
Re: Відповідь пану РМ! Знову!
Анатолій пише:> 1. Як я зрозумів Ваш гумор - то зашифроване ЗСА це Сполучені штати Америки? Я правильно Вас зрозумів????
Так, все вірно. З С А (З'єднані Стейти Америки). Так місцева Українська діЯспора називає цю країну.
> 2. Щодо того, що не обов"язково людям давати вищі знання.Знаєте, пане РМ, що я Вам можу сказати - Я З ВАМИ НЕ ЗГОДЕН НІ У ЯКОМУ РАЗІ. Якщо згадати історію, то українці були найосвіченішою нацією у Європі.
Я теж вважаю, що українці у своєму загалі є високоінтелектуальною освіченою нацією. Але освіченість це не є посвяченість. Містичні і сакральні знання людина може отримати лише скерувавши свій дух у вірному напрямку. Це є важка і кропітка праця над собою, над власним Я. Людина повинна перейти через ЩОСЬ НЕВІДОМЕ, подібно Одісею увійти в царство мертвих і повернутись назад.
Розумієте, я не заперечую важливості для людини вищих знань, але вважаю, що шляхом простої начитки, чи навіть наукового підходу до цих знань нічого не досягнеш. Для цього потрібна богонатхненність від Духа Святого, що від Отця і Сина ісходить. Христос показав нам єдиновірну дорогу до істини, то ж слідуймо нею.
>Крім того, саме рівень освіти відштовхує людей від примітивізму у вірі до інтелектуальності. І що ми бачимо на загал.
Це так і не так. Я не думаю, що наші предки були поголовно освічені в сучасному розумінні цього слова, але примітивізмом дорікнути їм ніяк не можна і перш за все тому, що вони не були позбавлені духовності. Ми можемо відродити нашу духовність виконуючи Божі заповіді і перебуваючи у пошуках істини.
Усього найкращого
Р.М.
2003.06.12 | Анатолій
Re: Відповідь пану РМ! Знову! Не згоден!
Пане РМ!Вибачайте, але у Вас там у Об"єднаних еміратах, чи то стейтах щось не те.
ТАК, духовність є мірилом всього, тут я з вами обома руками. Але Ви відштовхуєтеся саме від духовності отих об"єднаних еміратів, чи стейків. Бо там у Вас головним мірилом є мільйон. І нікуди від цього не дінешся. Ти виглядаєш на мільйон бакс, американська мрія - мільйон бакс і т.д. Ну, а якщо Ви знаєте, чи пам"ятаєте це - мірилом українця є ВЗАЄМОВІДНОШЕННЯ. Українець завжди каже і думає, а як на це подивляться інші, а що скажуть сусіди і т.д. Високий рівень взаємовідношень є однією зі складових ДУХОВНОСТІ. А, отже, і це ще ніхто не заперечував, РІВЕНЬ ДУХОВНОСТІ В УКРАЇНІ БУВ І ЗАЛИШАЄТЬСЯ НАЙВИЩИМ У СВІТІ. І мабуть тому в Україні аж до 18 століття сповідувалося чисте Православ"я, яке пропагувало богів Вищого та нижнього рівня.... і тільки з приходом в Україну греко-московської моделі християнства, і духовність і релігійність почали знижуватися, але всеж залишаються високими. А отже, коли сьогодні надати нашому найосвіченішому, найдуховнішому народові знання вищої посвяти, народ відразу підніметься з колін, побачить всю хибність греко-московської моделі віросповідування і почне будувати з Богом у серці свою українську державу на принципах ДУХОВНОЇ ЕТИКИ.
З повагою, Анатолій
2003.06.13 | Р.М.
А от з цим, я не згоден.
Анатолій пише:>Ну, а якщо Ви знаєте, чи пам"ятаєте це - мірилом українця є ВЗАЄМОВІДНОШЕННЯ. Українець завжди каже і думає, а як на це подивляться інші, а що скажуть сусіди і т.д.
Ми не повинні дивитися на те, "а що люди скажуть". Ми повинні робити так, як має бути. Так. як цього вимагає від нас Господь Бог!
І все. КРАПКА. ЗАЛІЗОБЕТОН.
Пане Анатолію, я думаю, що попри все, коли справа дійде до діла, ми завжди з Вами порозуміємось. Так само і з п.Franko, п.Вільнодумом і з багатьма іншими. Шануймося, бо ми того варті!
З повагою
Р.М.
2003.06.13 | Анатолій
Re: А от з цим, я не згоден. Дивись і побачиш...
Пане Р.М. Я би Вам запропонував розділити мухи та котлети, а отже-Анатолій пише:
>Ну, а якщо Ви знаєте, чи пам"ятаєте це - мірилом українця є ВЗАЄМОВІДНОШЕННЯ. Українець завжди каже і думає, а як на це подивляться інші, а що скажуть сусіди і т.д.
Ми не повинні дивитися на те, "а що люди скажуть". Ми повинні робити так, як має бути. Так. як цього вимагає від нас Господь Бог!
І все. КРАПКА. ЗАЛІЗОБЕТОН.
(А) ВСЕВИШНІЙ (а наша сьогоднішня церква все переплутала- Всевишнього, Господа та бога) нічого ні від кого не вимагає. Це не дід з бородою, що сидить на хмарі і підглядає хто з ким спить чи бавиться. ВСЕВИШНІЙ – це перш за все ГАРМОНІЗУЮЧА СУТНІСТЬ, яка гармонізує Всесвіт. Тобто, ВСЕВИШНІЙ також гармонізує і ту Сутність, якою є людина. А от саме людина, дисонує, тобто дизгармонізує простір навколо себе і цим притягує подібні ситуації. Тобто, якщо людина випромінює у оточуючий простір любов, вона і від оточуючих її людей отримає любов, та ще й сторицею. А якщо людина випромінює в оточуючий простір злобу, то вона отримує також злому у підсиленому стані. ТОМУ У КОЖНОМУ СВОЄМУ СУСІДОВІ, ПАРТНЕРІ ВИ МОЖЕТЕ ПОБАЧИТИ СЕБЕ. ТОБТО, ВИ ВИПРОМІНЮЄТЕ ЛЮБОВ У ПРОСТІР І ОТРИМУЄТЕ ЛЮБОВ ВІД ОТОЧУЮЧИХ. А ЯКЩО ВИ ВИКИНУЛИ У ОТОЧУЮЧИЙ ПРОСТІР ЕНЕРГІЮ ЗЛОБИ, ТО ВІД ОТОЧУЮЧИХ ВИ ОТРИМУЄТЕ ТІЛЬКИ ЗЛОБУ. А ОТЖЕ ПОВТОРЮЮ – ВАШІ СУСІДИ, ЦЕ Є ВАШЕ ДЗЕРКАЛО У ЯКОМУ ВИ МОЖЕТЕ ПОБАЧИТИ СЕБЕ. І прошу при цьому не приплітати Всевишнього, бо це як раз є ЗАКОН, що дав людям Всевишній. Таким чином, Ваш залізобетон є елементарним піском. А от любов до ближнього і є ЗАЛІЗОБЕТОН. Крапка. А отже, українці були, є і будуть наймудрішими, коли надають значення взаємовідношенням.
Пане Анатолію, я думаю, що попри все, коли справа дійде до діла, ми завжди з Вами порозуміємось. Так само і з п.Franko, п.Вільнодумом і з багатьма іншими. Шануймося, бо ми того варті!
(А) Пане РМ. По-перше, між нами немає суттєвих розбіжностей. Я просто вважаю вашу позицію просто деяким незнанням. Але це незнання не є кардинальним і Ви, як молода людина, ще все пізнаєте та розберетеся. Не дарма ж ми тут з Вами і спілкуємося і я з усією повагою буду все Вам потроху розповідати.
З повагою, Анатолій
З повагою
2003.06.12 | Анатолій
Пане РМ, дозвольте питання!
А чи знаєте Ви, що було Володимировим хрещенням Русі у 988 (зараз ще кажуть у 989) році? Поясніть, як Ви розумієте, а я потім пропробую пояснити Вам, якщо побачу деяке нерозуміння. Не вважайте мене за ментора.З повагою, Анатолій
2003.06.12 | Тестер
Re: Пане РМ, для Вас і не тільки!
Це уривок з книги Миколи Чмихова. Всьго 33 сторінки.Десь з 22 сторінки про хрещення Русі. Є список літератури.
Зробіть, при бажанні копіювання і вставте у Word. Успіхів!
М.О.ЧМИХОВ
БЕЗСМЕРТНИЙ «ЗАКОН»
Уривок з книги: Микола Чмихов: "Джерела язичництва України-Русі" / Упорядкування Валентини Чмихової/ ІНДОЄВРОПА: Тематичний випуск. — 7506 (1988—1989). — Кн. 1—4. Розділ 5.
Адже Пуруша — це Всесвіт,
що існував і буде існувати.
Рігведа.
Нині очевидним стає той факт, что взаємозв'язок людства й природи відбивається у вигляді спільних періодів їхнього розвитку, які відповідають археологічним епохам.
Найбільш правдоподібними уявляються рубежі між епохами:
— неолітом (і його кінцем — мідним віком) і бронзовим віком (близько 2800/2750 р. до н. е. );
— бронзовим і залізним віками (близько 1200 р. до н. е. );
— раннім залізним віком і середньовіччям (кінець IV—початок V ст.).
Можна помітити, що між цими рубежами минало близько 1600 років. Це, можливо, не випадково. Адже й неоліт, згідно з отриманими нами даними, почався також за 1600 років до бронзового віку (близько 4400 р. до н. е. ).
Логічно припустити, що періоди голоценової епохи змінюються в силу якоїсь закономірності. Характер таких коливань став предметом спеціальних досліджень, і їхні основні результати знайшли підтримку археологів.
Зокрема, М. Косарєв прийшов до висновку: глобальні зміни клімату, що відбилися в археологічному матеріалі, відповідають схемі В. Шнітнікова. За нею, голоцен ділиться на 1850-річні періоди, котрі складаються з вологої (300—500 років), перехідної (700—800 років) і сухої (600—800 років) фаз.
Ці періоди збігаються з повторюваними максимумами приливоутворючої сили небесних світил (за О. Петтерсоном), відповідно до яких через кожні 1700 років Земля, Місяць і Сонце значний час розміщуються на одній прямій. При цьому приливостворюючий вплив Місяця і Сонця на Землю різко збільшується. Це призводить до підвищення загальної зволоженості клімату.
На 1850-річні цикли накладаються й інші максимуми приливоутворюючої сили Місяця і Сонця, які повторюються через 84—93 роки. А також максимуми подібного загального впливу інших планет — Марса, Венери, Урана, Сатурна та Нептуна (через 1680, 168, 84, 24, 12 років).
Деякі з названих ритмів (168- і 84-річні) відповідають історично відомим найбільш значним повеням Нілу.
Висновки В. Шнітнікова і М. Косарєва використані в роботах інших дослідників, зокрема Я. Гершковича і М. Ієвлєва. А. Нікітін звернув увагу на те, що, крім періоду В. Шнітнікова, на стародавні суспільства впливав і (ймовірно, залежно від положень планет) обгрунтований І. Пудовкіним та Г. Валуєвою 1200—1800-річний період переміщення магнітного центру Землі замкнутою еліптичною орбітою.
Максимальна зміна сили тяжіння на рубежах циклів викликає на певних територіях тривалі й згубні посухи1*. Тому слід звернути увагу на деякі особливості опису настання Страшного суду, або кінця світу.
Зокрема, згідно з християнським ученням, Сонце тоді перетвориться «на тьму», а Місяць — «на кров». Це відповідає вигляду світил на момент затемнення Сонця.
З «Магабгарати» відомо, що одним з найбільш значних порушень неба наприкінці юг буде затемнення Сонця. Його поглине демон Рагу:
«Запалають тоді весь небокрай і рухомі сузір`я, зміниться хід світил і сплутаються [напрямки] вітрів, страшне видовище являтиме частий дощ метеорів. Поруч із Сонцем виблискуватимуть шість інших, і всі вони разом із шумом і тріском запалять небеса…
Тисячоокий не вчасно посилатиме дощ…
Рагу в кінці юг поглинатиме Сонце не тільки призначеного дня…
І всюди запалає вогонь» (III, 188, 74—84).
Всесвітня пожежа, затьмарені Сонце і Місяць, падіння зірок, землетрус були основними рисами уявлень про кінець світу й у слов`ян:
«Тоді земля затрясеться
І камені всі розпадуться,
Сонце і місяць затьмаряться,
Часті зірки на землю спадуть»2*.
Сучасники Платона вважали, що кінцем світу стала гігантська пожежа, викликана падінням на землю Фаетона. Цікаво, що це також збігалось із затемненням Сонця:
«День, кажуть, без кінця минув:
Пожежі — Всесвітові світ доставляли»
(Овідій. Метаморфози. II, 331—332).
Тому закономірною уявляється і традиція дослідження сонячних затемнень античною інтелігенцією (про це, зокрема, згадував Платон у «Федоні»), і численні стародавні зображення Сонця на рогах Місяця або у вигляді диска з накладеним на нього півмісяцем, що відповідає схемі затемнення Сонця Місяцем.
Дана схема затемнення чудово передана і в «Біблії» в образі жінки-знамення. Адже після звуку труби цього ангела не тільки вдарять блискавки, загримить грім, почнеться землетрус і піде великий град, а й з`явиться на небі знамення: жінка, вдягнена в сонце, під ногами в неї знаходиться місяць, а на голові — вінок із 12 зірок (Об`явлення Іоанна Богослова. 11, 19—12, 1).
Багато народів, зокрема й слов'яни, вважало: вселенська пожежа в кінці світу закінчиться потопом, води якого омиють Землю і відродять її. Причому поновлення стабільної ситуації після катаклізмів також визначалося розташуванням небесних тіл: «У жорстоких муках минатиме кінець юг, а потім своєю чергою поновиться [весь] світ, починаючи з двічінароджених. Через певний час доля знову буде несподіванно прихильною до світу. Місяць, Сонце, Тіш'я (чи Пуш'я — сузір'я місячного зодіаку, частина сузір`я Рака, яке вважають «домом» Венери. — М.Ч.) і Брігаспаті (Юпітер. — М.Ч.) зійдуться під одним знаком зодіаку, і тоді [знову] почнеться Крита [юга]» (Магабгарата. III, 188, 85—93).
Повторюваність найважливіших природних процесів зумовлена передусім обертальною природою Сонячної системи, а також взаємодією в ній. Серед циклів, які відбивають дану закономірність, виділяються:
— сонячні цикли активності;
— цикли них явищ на Землі (приливоутворючої сили Місяця і Сонця, прецесії Землі, сарос — період повторень сонячних затемнень в масштабі всієї планети при збігу на одній прямій центрів Сонця, Місяця і Землі, цикл О. Петтерсона);
— цикли еволюції руху Землі (коливання швидкості обертання, коливання земної осі, зміна орбітальних параметрів);
— цикли взаємодій у Сонячній системі, зумовлені повторенням однакових взаємних положень планет3*.
Найвідомішими серед циклів Місяця і Сонця є два:
— 19-річне «коло Місяця», по завершенні якого фази Місяця випадають на ті самі числа календаря (зокрема, початок місячного місяця та сонячного року);
— 28-річне «коло Сонця», з початком якого збігаються дні тижня і числа місяця.
Спільний початок таких кіл настає через 532 роки, коли відбувається збіг фаз Місяця, днів тижня і чисел місяця.
Можна помітити, що в кожній із завершених 1600-річних археологічних епох досить виразно виділяється одна третина або дві третини. Інакше кажучи, правомірно вважати: 532-річне коло, яке одержало в стародавні часи назву «Індиктіон», «Великий індиктіон», «Велике коло», «Церковне коло» і «Миротворче коло», було третьою частиною кожної (!) археологічної епохи.
Отже, кожна археологічна епоха має налічувати 1596 років? Згідно з новими даними, цикл О.Петтерсона вважається рівним 1600 рокам. У такому випадку, чи кожна археологічна епоха відповідає цьому циклу? І як визначити початок 532-річного циклу? Можливо, моментом збігу нового місяця і весняного рівнодення.
Відлуння таких уявлень зафіксовані у слов`ян. І. Климишин довів: перед введенням християнства на Русі вживався, як і в багатьох інших стародавніх народів, місячно-сонячний календар із 19-річним циклом.
Існування його зумовлювалось тим, що в наших широтах зміну пор року і сам рік (365,25 діб) визначали за рухом Сонця (точніше, Землі навколо Сонця), тривалість місяця (29,53 діб) — періодом зміни фаз Місяця, починаючи з народження молодого місяця. А рік починали з народження місяця, найближчого до весняного рівнодення.
Сонячний рік дорівнював 365 дням, а 12 місячних місяців, що входили до нього, — 354 дням. По завершенні першого року циклу різниця між наступним весняним рівноденням і найближчим до нього початком місяця складала 11 днів. Тобто наступний рік починався за 11 днів перед початком місяця. А по завершенні другого року ця різниця зростала вже удвічі.
Щоб уникати такої невідповідності, слов`яни в межах 19-річного циклу періодично додавали сім 30-денних місяців. В результаті цього на початку нового 19-річного циклу весняне рівнодення (початок року) і початок місяця збігалися.
Наявні на початку циклу незначні розбіжності між рухом Місяця і Сонця зводились до мінімуму при об`єднанні в більші, 76-річні, цикли і майже цілком зникали в 532-річних циклах. У тих, що пов`язані з настанням глобальних катастроф!
Наші пращури, виходячи з усього, вміли визначати час наступу таких катаклізмів. Згідно з їхніми уявленнями, кінець світу мав настати, якщо під час святкування Нового року — масляної, яке тривало тиждень, не народиться новий місяць4*.
Можливо, це мало статися внаслідок уже згаданих змін (чи зупинки) обертання Всесвіту, через які Місяць не міг «народитись»: «…доки є Сонце і рух за колом, усе існує й зберігається у богів і людей. А якби раптом це стало, наче вкопане, то всі речі загинули б і… все повернулось догори дном» (Платон. Теетет. 153d).
Слов`яни вважали, що кінець світу настане і в тому випадку, якщо місяць народиться чорним (можливо, слабко освітлюваним на «загромажденому» в ці дні численними космічними тілами небі): «Як буде місяць чернець, то буде й світу кінець». Причому «чернець» мав «народитись і зійти на великий піст», тобто одразу після масляної5*.
У східних слов`ян перше наукове пояснення затемнення Сонця як покриття його диска диском Місяця в новомісяччя відноситься Тельки до 1563 р.: «Перед вечором була погибель Сонцю, таки Місяць підійшов під Солнце і бисть мрачно не много, в началі народження Місяця»6*. Однак виникло воно набагато раніше. Очікування катаклізму на початку весни під час сонячного затемнення відбивається в народних віруваннях про шлюбну пару Місяця (чоловіка) і Сонця (жінки).
Литовці вважали, що шлюб Місяця і Сонця укладається навесні. На думку германців, ця пара сходиться Тельки під час сонячного затемнення, тоді й свариться. Шлюб символізував сонячне затемнення, можливо, тому, що, виходячи заміж, жінка повинна покривати голову (як під час закриття Сонця Місяцем).
Слов`яни стверджували, що Місяць і Сонце розлучаються з першими морозами і зустрічаються Тельки навесні. Тоді довго перебувають разом. Але іноді Місяць затіює сварку, яка закінчується землетрусом7*.
У давнину вірили, що кінець світу настає тоді, коли сонце або місяць потрапляють у пащу звірині.
В індоєвропейських народів у зв'язку з кінцем світу у різних варіантах згадуються вовки. В українців діють хорти св. Юрія, а в скандинавів пащу вовка мала навіть Гелла (Пекло). Французи вважали, що кінець світові прийде тоді, коли зуби вовка схоплять місяць. За скандинавською Еддою, — коли один вовк ковтне сонце, а інший — схопить зубами місяць.
Досить часто замість вовка називали зміїв. Саме змії у слов'ян та германців ковтали сонце, місяць, зорі. В «Євангелії» змієм виявився диявол, який хотів знищити світ:
«І з'явилася інша ознака на небі, — ось змій червоноогняний, великий, що мав сім голів та десять рогів, а на його головах сім вінців.
Його хвіст змів третину зір із неба додолу. І змій стояв перед жінкою, що мала вродити, щоб з'їсти дитину її, коли вродить.
І дитину вродила вона чоловічої статі, що всі народи має пасти залізним жезлом. І дитина її була взята до Бога, і до престолу Його.
А жінка втекла на пустиню, де вона мала місце, від Бога для неї вготоване, щоб там годувати її тисячу двісті шістдесят день.
І сталась на небі війна: Михаїл та його Анголи вчинили зо змієм війну. І змій воював та його анголи, та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі.
І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений він був додолу, а з ним його анголи були скинені» (Об'явлення св. Івана Богослова. 12. 3, 7).
Нам здається, що ці факти дозволяють дещо інакше тлумачити деякі інші вже відомі нам факти.
Замислимося.
Адже, наприклад, новонароджене дитя є символом майбутнього і запорукою приходу кінця світу через його знищення (приходу Страшного суду). А змій, який начебто також прагне знищення світу, разом з тим намагається все ж таки зберегти (!) цей старий світ. Для цього змієві й необхідно з'їсти дитину.
Таким чином, одна з найважливіших, хоча й дещо прихованих, функцій змія-диявола — збереження (а не руйнування) світу теперішнього.
Дещо несподіваним у цьому є те, що поведінка змія абсолютно тотожня поведінці, скажімо, Крона. Він був уособленням своєї епохи. Крон намагався відібрати в богині Геї їхніх спільних дітей (у т. ч. й Зевса), щоб з'їсти їх, не дати їм вирости й утвердити вже нову, свою, епоху.
Потім, пригадаємо, сам Зевс намагався з'їсти свого сина Аполлона, знаючи, що той несе нову епоху, у якій Зевс втратить владу.
Отже, наведені спроби поїдання богами дітей, змієм-дияволом дитини жінки-знамення відповідає найдавнішим уявленням про глобальні катаклізми на зламах епох, коли сили старої епохи намагалися марно боротися з віяннями майбутньої епохи.
Найдавніше усвідомлення суті такого зламу належить до часу зміни епохи Крона епохою Зевса — зміни Золотого віку Срібним. Тобто зламу протонеоліту і неоліту.
У мітах греків спроба поїдання своїх дітей, народжених від богинь здійснюється царями-богами. В «Біблії» сім голів змія-диявола також увінчано коронами, що показує його царське походження. Як і жінка-знамення, змій-диявол є також небесним знаменням.
Отже, нам здається: цих фактів цілком достатньо для припущення, що в образі змія-диявола збережено риси того самого язичницького Бога-царя і водночас батька дитини, яку мала народити жінка-знамення. Однією з його іпостасей був змій.
Таким чином, опис переслідування жінки змієм-дияволом відповідає давнім мотивам священного шлюбу. Зокрема, між змієм-драконом Зевсом та Персефоною, або Аполлоном та Дріопою.
У свою чергу, це ще раз дозволяє підтвердити припущення про зображення священного шлюбу як глобального катаклізму.
Таким чином, гіпотетично повний міт про священий шлюб можна уявити і так.
Шлюб укладається на зламі епох божественними батьками. Вони передчувають наближення глобального катаклізму і хочуть народити дитину, що стане символом майбутньої епохи. Завданням матері є народити цю дитину. А завданням батька, який відповідає за збереження існуючого життя Всесвіту, — намагатися знешкодити новонародженого. Причому зробити це таким способом, щоб той усе одно міг активно діяти пізніше або відродитися, можливо, в новій якості (вкинути до в'язниці, проковтнути...).
Таким чином, новонароджене дитя-жертва повинно зникнути (іноді надовго) для своєї нової майбутньої появи. Надалі, виросши, дитина веде боротьбу проти свого батька, скидає його з трону й утверджує свій космічний порядок. Порядок нової історичної епохи.
По закінченні цієї епохи ситуація повторюється, але вже з сином цього колишнього новонародженого.
Таким чином, священий шлюб був символом утвердження прогресу через черговий глобальний катаклізм.
Очевидно, таке розуміння зміни епох було характерною рисою світогляду індоєвропейців і семітів.
Подібним чином може бути розцінена історія, наслідком якої стало творення світу Мардуком. Праматір Тіамат разом із своїм чоловіком Кінгу намагалася боротися проти своїх дітей і на деякий час досягла своєї мети. Але останній її син Мардук все ж таки вступив до бою, переміг Тіамат та Кінгу, утвердив новий світ.
Не хотілося б щоб наші слова стали образою для християн, але християнське вчення зберегло цю традиційну формулу також. Народжений, як ми вже зазначили, у традиціях священого шлюбу, будучи водночас сином Бога, Христос через деякий час стає жертвою і зникає із земного життя. Але так, що постійно впливає на нього, а потім — на момент Страшного суду з'явиться й керуватиме утвердженням нового космічного (у т. ч. й суспільного) порядку.
Отже, сюжети, пов'язані з глобальним катаклізмом, несподівано для нас виявилися поширеними не лише у християнстві, а й за тисячі років до його появи.
Це є підставою розглядати як картини кінця світу (глобального катаклізму), крім згаданих раніше композицій священного шлюбу, ще й зображення небесних летючих собак (вовків), мітичних тварин із собачими (вовчими) пащами, зміїв-драконів. Причому часто поруч із різними космічними символами. Ці образи поширені з неоліту, у т. ч. й на території України. Особливо виразно такі композиції представлено на кераміці Трипілля.
У зв'язку з цим звернімося ще до одного біблійного сюжету про момент кінця світу перед його наступним відродженням:
"І небесні світила позникають, а небо, як звій книжковий, буде звивене, і всі його зорі попадають, як спадає оте виноградове листя, й як спадає з фіговниці плід недозрілий.
І посяде його пелікан та їжак, і перебуватимуть в ньому сова та ворона, і над ним він розтягне мірильного шнура спустошення та виска знищення...
Там кублитись буде скакуча гадюка й складатиме яйця, і висиджувати буд та вигріватиме яйця свої...
Там теж яструби будуть збиратися один до одного..." (Книга пророка Ісаї. 34, 4, ІІ, 15).
Пригадаємо уявлення індійців про ототожнення Землі та Всесвіту-вівтаря зі шкурою (шкірою) і збирання Всесвіту як шкури (шкіри) у кінці світу:
"... Молитву, приємну уславленому Варуні,
Який розбив землю, щоб розстелити [її]
Для сонця, як жрець — шкуру [жертовної тварини].
(Рігведа. V, 85,І);
"Високо догори проштовхнув він [Варуна. — М. Ч.] небозвід,
Двояко [створив] світило й розстелив землю
(Рігведа. VІІ, 86, І);
"Розколи, дарбго, серце
Суперників, ненависників, о амулете!
Наче [сонце], що сходить, — шкуру землі..."
(Атхарваведа. ХІХ, 28, 4);
"Ось ці три землі.
Адже з них [наша] земля вища.
З їх шкури я
Схопив лікувальний засіб"
(Атхарваведа. VІ, 21, І);
"Що в тебе шкура, о ти, з сотнею одана,
Що волоски [шерсті], о неушкоджена, — ..."
"Хай буде вівтарем твоя шкура,
Жертовною соломою волоски, що в тебе"
(Атхарваведа. Х, 9, 2, 24);
"Коли люди згорнуть простір, наче шкіру,
Тоді [й] без розпізнавання бога настане кінець [їхньому] стражданню."
(Шветашветара упанішада. VІ, 20);
"Адже Рудра, який володіє цими світами
за допомогою сил владарювання,
єдиний — (мудреці) не тримаються другого.
Він стоїть перед людьми;
створивши всі світи,
він, пастир, згортає [їх] у кінці часу"
(Шветашветара упанішада. ІІІ, 2).
Наведеним вище звоям-зміям близький образ летючого звою, викликаного Богом для нищення порушників його законів разом із оточуючою їх природою (у видінні пророка Захарія):
"А я відказав: "Я бачу летючого звоя. Довжина його — двадцять мірою ліктем, а ширина його — десять ліктів".
І сказав він мені: "Це те прокляття, що виходить на поверхню всієї землі. Бо кожен злодій буде знищений згідно з тим, що з того боку звою написане. І привів Я його, прокляття, — говорить Господь Саваот, — і прийде воно до дому злодія, і до дому того, хто ложно присягає Йменням Моїм, і воно міцно осядеться в середині дому його, і вигубить його, і дерева його та каміння його" (Книга пророка Захарія. 5, 2—4).
Ще виразніший зв'язок змія із нищенням у день Суду (але вже всього світу) містить «Об'явлення Івана Богослова» (6.13—14):
"І на землю попадали зорі небесні, як фігове дерево ронить свої недозрілі плоди, коли потрясе сильний вітер...
І небо сховалось, згорнувшись, немов той сувій пергамену, і кожна гора, і кожен острів порушилися з своїх місць..."
Порівняємо все це також із зображенням пергаменту неба, яке звиває Янгол у момент Страшного суду на фресці Кирилівської церкви .
Хіба це не відповідає спіралеподібним композиціям, складовими частинами яких часто явно є фігури змій на буго-дністровському, трипільському чи катакомбному посуді? Вони часто виконані також шнуровою орнаментацією або супроводжувані шнуровими композиціями ("шнур спустошення"?) і вертикальними лініями чи смугами ("висок знищення"?). Хіба цьому суперечать пташині (іноді виразно совині, яструбині й воронячі ) морди, що утворюються цими ж спіральними композиціями? Їхні кола чи овали тоді стають очима птахів ...
А проте християни вважали, що кінець світу (Страшний суд) має наступити не через 1596 років, а значно пізніше — наприкінці сьомого тисячоліття існування людей. Кожне з цих тисячоліть символізувало окремий день Господень.
Виходячи з різних відправних точок сотворення світу і вважаючи, що світ має існувати 7000 років, християнські богослови намагалися передбачити його кінець. Зокрема, вважаючи, що світ сотворено близько 5508 р. перед «Різдвом Христовим», на Русі кінець світу очікували наприкінці 1491 р.
Але богослови не звернули уваги на те, що кінець світу мав наступити не на сьомий день (після шостого), а перед восьмим (в кінці сьомого).
Це, між іншим, цілком впевнено стверджував Августин: «…сей сьомий вік буде нашою суботою, кінець якої буде не ввечері, а Господнім, наче вічним осьмим днем, який Христос освятив своїм воскресінням, передзображуючи тим вічний спокій не Тельки духу, а й тіла…» (Про град Божий. XXII, 3).
Таким чином, у найстародавнішому варіанті кінець світу мав наступити не близько 7 тис., а близько 8 тис. років від сотворення людини. Датою цього сотворення Августин вважав середину VI тис. до н. е. Він відносив себе до шостого віку (тисячоліття) і вважав, що від появи Адама не пройшло й 6 тис. років.
З цього можна зробити висновок: основою циклу, який почався сотворенням світу і завершується Страшним судом, були стародавні передхристиянські уявлення про цикл, рівний маже 8 тис. років і пов`язаний з космічним катаклізмом і сонячним затемненням. Тобто, можливо, про «Великий миротворчий» або «Великий пасхальний» цикл, який складається з 7980 років. Він унікальний тим, що, починаючи з будь-якої умовної дати, рахунок днів у ньому можна було вести безперервно і послідовно8*.
Але уявлення про первісний смисл цього циклу до моменту розповсюдження християнства було значною мірою загублено, оскільки християни викристовували його лише при розрахунку пасхалій.
Про це ж, імовірно, свідчить і те, що, наприклад, у другому Посланні Петра «день Господень» дорівнює I тис. років. А в Августина ці дні чи віки, які відповідають тисячоліттям, тривають від Адама до потопу (перший день) і від потопу до Авраама (другий день). Вони були рівними між собою Тельки за числом поколінь, а не за часом.
Даний цикл може мати безпосереднє відношення і до нас, — адже першолюди, згідно з древніми індоєвропейцями і семітами, жили в протонеоліті, неоліті, мідному, бронзовому і ранньому залізному віках. Тобто чотири епохи по 1596 років (мідний вік зайняв останню третину неоліту). А за уявленнями християн мали жити ще деякий час.
Отже, ми живемо в п`ятій від появи людини 1596-річній епосі. Її кінець знаменуватиме і кінець 7980-річного циклу.
Але в стародавні часи пам`ятали і про епоху, яка передувала появі їхніх ранніх предків і вже була кимось населена (богами, «земнонародженими»). А ця епоха почалась із встановлення сучасного клімату. Тобто була періодом будівництва світу з хаосу, зокрема і водного, після відступу льодовика.
В такому разі, необхідно враховувати і мезолітичне 1596-річчя, і 9576-річний цикл, що почався з мезоліту. Його, можливо, відображено в уявленнях греків про повернення душ померлих на небо через 10 тис. років. Тому на особливу увагу заслуговують передусім 532-, 1596-, 17980- і 9576-річні цикли. У зв`язку з цим звернімося до виділених А. Рєзніковим основних циклів, пов`язаних з повторюваністю в Сонячній системі природних процесів.
Меркурій, Земля, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон займають однакові взаємні положення через 26,553 місяця (2,213 року) і через 34,718 місяця (2,893 року). А отже — через 531,12 року (2,213 по 240 раз), 1595,6 року (2,213х721), 9575,7 року (2,213х4327), 532,3 року (2,893х184), 1594 чи 1596,9 року (2,893х551 або 2,893х552), 7978,9 (2,893х2758) і 9675,8 року (2,893х3310).
Меркурій, Марс, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон (без Землі і Юпітера) займають однакові взаємні положення через 43,423 місяця (3,619 року) і через 52,373 місяця (4,364 року). Тобто через 531,99 року (3,619х147), 1595,98 року (3,619х441), 7979,9 року (3,619х2205), 9575,87 року (3,619х2646), 532,4 року (4,364х122), 1597,2 року (4,364х366), 7981,8 року (4,364х1829), 9574,6 року (4,364х2194).
Повторення однакових взаємних положень Меркурія, Венери, Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна і Плутона наступає через 14,506 місяця (1,209 року), тобто через 531,96 року (1,209х440), 1595,88 року (1,209х1320), 7979,4 року (1,209х6600), 9575,3 року (1,209х7920). А Меркурія, Венери і Землі — через 38,088 місяця (3,174 року). Або через 530,1 року (3,174х167), 1596,5 року (3,174х503), 7979,4 року (3,174х2514), 9576 років (3,174х3017). Сполучення Землі з Марсом і Юпітером повторюється в середньому через 26,2 місяця (2,183 року). А отже — через 532,7 року (2,183х244), 1595,8 року (2,183х731), 7981 рік (2,183х244), 1595,8 року (2,183х731), 7981 рік (2,183х3656), 9576,8 року (2,183х4387).
Коливання земної осі відносно Сонця і Місяця здійснюється в циклі, який дорівнює 18,6 року. А отже — через 539,4 року (18,6х29), 1599,6 року (18,6х86), 7979,4 року (18,6х429) і 9579 років (18,6х515).
Збіг на одній лінії центрів Сонця, Землі і Місяця відбувається через 18,05 року. А отже — через 523,45 або 541,5 року (18,05х29 або 18,05х30), 1588,4 року (18,05х88), 7978,1 року (18,05х442), 9566,5 року (18,05х530).
Проходження певної активної області Сонця через його центральний меридіан при такому ж взаєморозташуванні Сонця, Землі і Місяця (що пов`язано з основним — 11-річним — циклом сонячної активності) здійснюється через 2,205 року. Тобто через 531,4 і 533,6 років (2,205х241 і 2,205х242), 1596,4 року (2,205х724), 7979,9 року (2,205х3619) і 9576,3 року (2,205х4343).
Тельки 9576-річний цикл — на відміну від 532-, 1596-, 7980-річних — є повторенням 168-річного ритму (168х57) максимумів приливоутворюючої сили Марса, Венери, Сатурна, Урана, Нептуна. Він уже підтверджений, зокрема, рекордними повенями Нілу.
В свою чергу, 168-річний цикл можна співвіднести з циклом 14,596 місяця, або 1,209 року (1,209х139=168,051), повторюваних взаєморозташувань Меркурія, Венери, Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна і Плутона.
Виділяючи вісім кіл руху Космосу (Місяця, Сонця, Венери, Меркурія, Марса, Юпітера, Сатурна і нерухомих зірок), Платон стверджував:
«Повна кількість часу повного року завершується тоді, коли всі вісім кіл, різних за швидкістю, одночасно прийдуть до своєї вихідної точки, співвідносячись із мірою кола тотожного, що одноманітно біжить» (Тімей. 39d).
Даний момент, можливо, буде отримано, якщо ми перемножимо період повторюваного через 14,506 місяця, або 1,209 року, розташування Меркурія, Венери, Юпітера, Сатурна (а разом з ними й Урана, Нептуна, Плутона), через 43,423 місяця (3,619 року) — Меркурія, Марса, Сатурна (і разом з ними Урана, Нептуна, Плутона) і через 2,205 року — Сонця, Землі й Місяця. Словом, ті цикли, в яких пов`язані між собою всі відомі Платону світила і планети.
Результатом стане період 9,648 року, тобто 530,64 року (9,648х827) і 9580,46 року (9,648х993).
Можна зробити висновок:
— 532-, 1596-, 7980-, 9576-річним циклам досить точно відповідають повторення взаємних розташувань Меркурія, Землі, Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна, Плутона; Меркурія, Марса, Сатурна, Урана, Нептуна, Плутона; Меркурія, Венери, Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна, Плутона, а також сполучення Землі з Марсом і Юпітером;
— 1596-, 7980-, 9576-річним циклам — такі самі взаєморозташування Меркурія, Венери, Землі; Сонця, Землі і Місяця при проходженні певної активної області Сонця через його центральний меридіан, а також парні поєднання Землі з будь-якою планетою;
— 7980-річному циклу — коливання швидкості оберту осі Землі (через 9,3 року), коливання земної осі, які визначаються положенням Сонця і Місяця (через 18,6 року);
— майже 7980-річному циклу — початок часу кожного з восьми кіл Платона (через 7978,9 року) і цикл Сароса (7978,1 року);
— 9576-річному циклу — 168-річні ритми загальної і приливоутворюючої сил Марса, Венери, Сатурна, Урана, Нептуна і 8,5-річні цикли оберту перігея Місяця.
Отже, 1596-річні цикли мають супровождуватися більш різкими змінами клімату, ніж 532-річні.
Найбільш серйозні порушення природної ситуації відбуваються на рубежах 7980-річних циклів. А зміни в природі наприкінці 9576-річного циклу, ймовірно, наблизяться за своими масштабами до тих, які відбулися на рубежі палеоліту і мезоліту.
Навіть якщо ми в даному випадку і помиляємося, збіг завершення нинішніх 7980- і 9576-річного циклів дозволяє припустити: наше майбутнє, здається, далеко не безхмарне.
Загалом, епоха голоцену может бути представлена схемою9*, яка в цілому непогано відповідає і наведеним раніше кліматичним змінам та періодам історії — передусім Східного Середземномор`я і Причорномор`я (в залізному віці — і деяких інших територій).
Це дозволяє припускати:
1. «Пупом Землі» були Близький Схід і навколишній простір.
2. Звідси й можна очікувати початку нової епохи.
3. Найбільш передові країни до 2015 р. житимуть за основними законами загальнофеодального (з 419 р.) циклу, в якому комунізм неможливий (?).
ПОЧАТКОВІ ДАТИ
Стара ера
7562 — голоцену (мезоліту) (?)
7030 — середнього мезоліту (?)
6498 — пізнього мезоліту (?)
5966 — протонеоліту
5434 — середнього протонеоліту
4902 — пізнього протонеоліту
4370 — неоліту
3838 — середнього неоліту
3306 — пізнього неоліту (мідного віку)
2774 — бронзового віку
2242 — середнього бронзового віку
1710 — пізнього бронзового віку
1178 — залізного віку
646 — античного рабовласництва (скитського періоду)
114 — розквіту античного рабовласництва (сарматського періоду)
Нова ера
419 — середньовіччя
951 — розвинутого феодалізму
1483 — капіалізму (в одних народів) і пізнього феодалізму (в інших)
2015 — кінець голоцену, початок післязалізного віку (?)
Але чому саме 2015 р.?
Спробуємо обгрунтувати цю критичну дату.
Неминучість космічного катаклізму в першій половині XXI ст., вважаємо, відтверджується цілою серією затемнень Сонця в день весняного рівнодення (20 березня) — у 2015, 2034, 2053 рр., а також у сусідній день (19 березня) — у 2007 і 2072 рр.
За останні 4 тис. років таке «нашарування» затемнень навколо дня весняного рівнодення, до того ж на рубежах припущуваних 532-річних циклів (також розділених 19-річними періодами), ми відзначаємо тільки в VII ст. до н. е.
В 665 і 646 рр. до н. е. затемнення Сонця відбулися в день весняного рівнодення, який випав тоді на 27 березня. А в 608, 627 і 684 рр. до н. е. це небесне явище траплялося 26 березня.
Однак тільки затемнення 2015, 2034 рр. н. е. і 665, 646 рр. до н. е. — повні. І тільки затемнення 2015 р. н. е. і 646 р. до н. е. відстоять одне від одного на кількість років, кратну 532 (2660 років).
Таким чином, вони відповідають одне одному початком і кінцем циклу затемнень. Все це вказує на те, що саме 2015 р. н. е. і буде роком кінця 7980-річного циклу.
Слід мати на увазі: повне затемнення Сонця в день весняного рівнодення відбувається (в циклах, кратних 532-м рокам) Тельки через 2660 років. Раніше такий збіг мав відбутись у 3306 і 5966 рр. до н. е.
Отже, 5966 р. до н. е. і 2015 р. н. е. — це початок і кінець 7980-річного циклу.
Але й в інших випадках збіг весняного рівнодення і повного затемнення Сонця (в циклах, кратних 532-ом рокам) мав місце лише в роки великих змін в житті природи та суспільства.
Не випадково багато вчених вважали (а деякі вважають і нині) справжнім початком залізного віку саме історичний поворот у середині VII ст. до н. е. А з 3306 р. до н. е. почався мідний вік.
Виділеним нами періодам віповідають й інші значні зміни в житті Землі. Нагадаємо найважливіші з них (за Є. Філіпповим).
1. При переході від плейстоцену до голоцену і від палеоліту до мезоліту (за датуванням Є. Філіппова — в межах XIII—XI тис. до н. е. ) магнітне поле Землі змінилось. Одночасно у Всесвіті спалахнула наднова зірка, в результаті чого в полярних льодах Землі різко підвищилась концентрація ізотопу берилію10. Нашу планету трусили сильні землетруси і вулканічні виверження. В опадах підвищилась концентрація урану, викинутого із земних надр.
2. Наступна інверсія магнітного поля Землі, датована Є. Філіпповим у межах VIII—VII тис. до н. е., також збіглася з підвищенням концентрації берилію10 у полярних льдах в результаті спалаху наднової зірки.
Можливо, цією зіркою було «друге Сонце» шумерів, розміщуване ними, як прийнято вважати, на межі сузір'їв Корми і Паруса. Австралійські вчені виявили тут пульсар, однак вважають, что спалах відбувся пізніше — в VI—IV тис. до н. е. Ця дата, скоріш за все, більше відповідає шумерській історії, а отже, й істині.
Тоді ж знову підвищилась концентрація урану в гідросфері й на поверхні Землі. Нам здається, що в даних випадках представлені дві окремі різкі зміни в житті Всесвіту. Більш ранній — на рубежі мезоліту і протонеоліту. Більш пізній — на рубежі протонеоліту і неоліту.
3. Остання геомагнітна інверсія відбулася близько 3200—2900 рр. до н. е. і відповідала, на думку Є. Філіппова, переходу до бронзового віку в XXVIII—XXVII ст. до н. е.
4. Близько 1200 р. до н. е. значна тектонічна діяльність збіглась у часі з підвищенням концентрації урану в гідросфері й на поверхні Землі. Це ознаменувало, на нашу думку, рубіж бронзового і залізного віків.
Є. Філіппов стверджує, что перелічені зміни в природі Землі викликали мутації живих організмів, зокрема й людей. І тому стали найважливішими рубежами їхньої історії.
Не зайвим буде нагадати про використання 500- і 1500-річних періодів історії у стародавніх джерелах (зокрема, у «Велесовій Книзі»), а також у дослідженнях стародавніх і сучасних астрологів та дослідників (Нострадамуса, Л. Гумильова, П. Глоби та ін.). Надто тих, хто пояснює мутаційні процеси змінами на рубежах даних періодів.
Інакше кажучи, найбільші повороти в житті природи і суспільства на Землі відбувалися при збігові екстремумів у ряді основоположних циклів існування Всесвіту, викликаних причинами, які часто знаходяться за межами Сонячної системи.
Якщо це так, то цілком припустиме існування і зодіаку на чолі з Близнюками. Його створив, згідно з мітом, Мардук ще до появи перших людей (до протонеоліту). При головній ролі Близнюків протягом 6680—4400 рр. до н. е. цей зодіак охоплював весь протонеоліт і міг реально усвідомлюватись людьми «золотого віку».
На користь існування цього зодіаку може свідчити й традиція початку Крітаюги при розташуванні Сонця, Місяця й Юпітера в сузір`ї Рака (наступного на шляху Сонця за Близнюками). Бо передуючий цьому кінець юг міг трапитися при розташуванні Місяця і Сонця (і, можливо, Юпітера) в сузір`ї весняного рівнодення, яким на той час мали бути Близнюки.
Із урахуванням викладеного раніше, наведені тут факти дозволяють розглядати дану схему як універсальну періодизацію (з одночасного початку мезоліту на Близькому Сході і Півдні Європи) історії індоєвропейських і семітських народів у вираженні циклів природи.
Найважливіші ж риси історичних епох і їхніх частин утверджувалися дещо раніше. Наприклад, мезолітична індустрія розповсюдилася ще в плейстоцені, буго-дністровська кераміка з символами Близнюків мала б існувати вже до 4400 р. до н. е. (до початку циклу керамічного неоліту). Рисами не сучасності, а майбутнього є багато відкриттів сьогодення.
В цілому це, можливо, свідчить, що початок історичної епохи дещо випереджає початок відповідного їй природного циклу.
Отже, ми вже знаходимося (хоча б «однією ногою») в новій історичній епосі?..
Але ж у християнстві традиційно існуванню світу від його творення до кінця відводили сім тисяч років. Щоб знайти пояснення цьому, звернімо увагу ще на деякі особливості давніх уявлень про історію.
Мітичні дохристиянські періодизації індоєвропейців закінчувалися періодом, що мав риси епохи раннього заліза. Як правило, основних періодів виділялося чотири (ще один період, який виділявся іноді, мав риси мідного віку). Дуже часто чотири епохи називали Золотим, Срібним, Мідним і Залізним віками. Остання епоха мала закінчитися також катаклізмом. У індійській періодизації наголошено на тому, що Залізний вік завершує цикл із чотирьох епох, бо наступною буде епоха Золотого віку.
Таким чином, індоєвропейці вважали, що їхня історія охопить епохи протонеоліту, неоліту, бронзи та раннього заліза і завершиться з кінцем епохи раннього заліза!
Отже, історичний цикл європейських індоєвропейців мав завершитися на зламі античності і середньовіччя. Саме тоді мав настати й кінець світу. Лише при такому підході християнські філософи епохи античності могли очікувати Страшного суду за поколінь їхньої епохи:
"... не перейде цей рід, аж усе це станеться!" (Євангеліє від св. Марка. 13, 30).
"Усе це трапилось із ними, як приклади, а написане нам на науку, бо за нашого часу кінець віку прийшов" (Перше послання св. Павла до коринтян. 10, 11).
"Кінець же всьому наблизився. Отже, будьте мудрі й пильнуйте в молитвах!
...час же суд розпочати від Божого дому..." (Перше соборне послання св. Апостола Петра. 4. 7, 17).
"Діти, — остання година! А що чули були, що антихрист іде, — а тепер з'явилося багато антихристів, — з цього ми дізнаємося, що остання година настала!" (Перше соборне послання св. Апостола Івана. І. 18).
"...Господь, Бог духів пророчих послав Свого Ангола, щоб він показав своїм рабам, що незабаром статися мусить. То, незабаром приходжу... Час бо близький... незабаром прийду". (Об'явлення св. Івана Богослова. 22, 6-7, 10, 20).
У зв'язку з цим логічним стало й пояснення появи Христа як тієї жертви, що в кінці існування людства знищила своєю смертю гріх, накопичений людьми за всю історію:
"...Інакше Він мусив би часто страждати ще від закладин світу, а тепер Він з'явився один раз на схилку віків, щоб власною жертвою знищити гріх." (Послання до євреїв. 9, 26).
Це означає, що до початку сучасної епохи наші пращури визначили свою історію у межах 6384 років (1596 р. х 4 = 6384 р.) — від 5966 р. до н. е. до 419 р. н. е. Тобто при цьому творення світу відповідало антіохійській ері (з 5969 р. до Р. Х.).
Очевидно, саме 6384-річний цикл став основою уявлень про сім тисяч років існування світу від його творення до кінця.
Суть у тому, що процес творення світу вважається у християнському вченні не миттєвим актом: творення світу тривало шість днів, а на сьомий день Бог став відпочивати. Кожен із цих днів ототожнювали з тисячею років: "...в Господа один день — немов тисяча років, а тисяча років — немов один день!" (Книга Буття. 1-2).
Вважається, що саме цей конкретний 7-тисячолітній земний час існування світу і було визначено як відображення тижня творця.
Але, на наш погляд, логічніше стверджувати, що було навпаки: 6384-річний цикл став основою днів творення. Тобто 6000 років — шести повних робочих днів, а решта, 384 роки, — робочої частини сьомого дня. Адже з тексту "Біблії", на противагу загальноприйнятій точці зору, випливає, що Бог працював і частину сьомого дня! Він завершував творення неба, землі і небесних світил:
"І були скінчені небо і земля, і все воїнство їхнє.
І скінчив Бог для сьомого працю свою, яку він чинив." (Книга Буття. 2, 1-2).
У такому разі 6384-річний цикл став основою уявлень і про семиденний тиждень, і про універсалізм числа 7.
Нагадаємо ще один важливий приклад ототожнення тисячі років і дня у християнстві. За традиційними уявленнями, людина (Адам) з'явилася шостого дня опівдні (тобто на п'ятий з половиною день). Тому, як вважається, Христос (як новий Адам) з'явився через 5,5 днів (а отже, тисяч років) після першого Адама.
Звідси дату сотворення світу визначено близько 5500 р. до Р. Х.
Виходить, у цьому випадку датою сотворення світу вважають появу Адама (шостий день творення). Але виявляється, що такою датою можна вважати й початок творення (його перший день). Адже, як наголошував Августин Блаженний, "початок творення світу є разом з тим і початок часів, і одне не передувало іншому" (ХІ, VІ).
При символіці дня як тисячі років невідповідність між цими двома підходами дасть істотну різницю у біблійній хронології (5500 років). Однак важко повірити й у те, що проміжок між початком творення світу та появою Адама християни вважали настільки довгим.
Нам здається, що пояснення полягає у неоднозначності символіки дня: крім тисячі років у певному контексті день міг символізувати й рік. Зокрема, 40 днів розвідки Обіцяного Краю посланими Мойсеєм ізраїльтянами і наступна їхня зрада Господа стали основою 40-річних блукань усього народу по пустелі:
"А ваші сини будуть блукати по пустині сорок літ, і відповідатимуть за зраду вашу, аж поки вигинуть ваші трупи на пустині.
Числом тих днів, що розвідували ви той Край, сорок день, будете ви нести ваші гріхи по року за день — сорок літ..." (Книга Числа. 14, 33-34).
Ще одним символом дня, як і в давніх народів, було, очевидно, століття (вік). На ототожнення священних днів з іншими рівними проміжками (числами) неоднозначно вказано й Августином Блаженним:
"Саме число віків: як би днів, якщо будемо рахувати їх за тими періодами часу, вказівку на які знаходимо у описі, виявиться суботствуванням, тому що число це є сім: так перший вік, як би перший день, протирається від Адама до потопу, другий вік потопу до Авраама, рівні, проте не тривалістю часу, а числом поколінь, так як і в тому, і в іншому знаходиться їх по десять." (ХХІІ, ІІІ, с. 433).
У такому разі конкретні події днів творення логічніше вимірювати й у століттях та їхніх частинах. І припускати, що між початком творення та народженням Адама за однією символічною схемою пройшло 5 (5,5) днів, за іншою — 5 (5,5) століть, за третьою — 5 (5,5) тисячоліть.
Саме друга схема (різниця у 500 — 550 рр.) дозволяє ліквідувати уявну невідповідність між згаданими раніше першим і другим підходами до визначення дати творення світу. При визначенні дати творення за його початком одержимо близько 6000 р. до Р. Х. (а отже, дату творення за антіохійською ерою). При визначенні дати творення за появою Адама — близько 5500 р. до Р. Х. (а отже, дату творення за візантійською і болгарською ерами).
Таким чином, різниця в цих ерах полягала у різних принципах відліку творення світу — в межах того ж самого чоритиепохального 6384-річного циклу його існування.
Можна припускати, що творення світу за появою Адама було прийнято пізніше, ніж за першим днем творення. Зокрема, достеменно відомо: одним із перших визначив, що Христос народився через 5500 років після Адама (як факту створеного світу) Секст Юлій Африканський, у своїй "Хронографії" (221 р.).
Після цього в 353 р. було обгрунтовано візантійську еру "творення світу", де першим днем вважали неділю 1 вересня 5509 р. (або за другим варіантом, який було запозичено і при введенні християнства на Русі Володимиром, — п'ятницю 1 березня 5508 р. до н. е. ).
Близько 400 р. Панодор визначив, що світ був створений 29 серпня 5493 р. до н. е. А через рік Анніан датував цю подію 25 березня 5492 р. Так виникла александрійська ера від "творення світу".
В анонімній "Пасхальній хроніці", написаній у Візантії після 628 р., початковою датою прийнято 21 березня 5507 р. до н. е.
Вказані невідповідності є звичними.
За "Біблією" (Книга Буття. 5) родовід найдавніших допотопних людей був таким: "від Адама до Сифа — 130, від Сифа до Еноша — 105, від Еноша до Кенана — 90, від Кенана до Магалал'їла — 70, від Магалал'їла до Яреда — 65, від Яреда до Еноха — 162, від Еноха до Метушалаха — 65, від Метушалаха до Ламеха — 177, від Ламеха до Ноя — 182 роки».
Отже, від Адама до Ноя пройшло 1046 років, а потоп настав, коли Ноєві було 600 років. Тобто від Адама до потопу минуло 1646 років.
Однак, посилаючись на "Біблію", Нострадамус вирахував: від творення світу до народження Ноя пройшло 1506 років, а потоп настав через 600 років.
Далі Нострадамус стверджував: оскільки потоп тривав рік і два місяці, а після потопу до Авраама пройшло 295, від Авраама до Ісака — 100, від Ісака до Яква — 60, від приходу Якова до Єгипту та виходу звідти — 130, від прибуття Якова до Єгипту та виходу його нащадків звідти — 430, від виходу з Єгипту до побудови храму Соломоном — 480, від побудови храму до Ісуса Христа — 490. А отже, від творення світу до Ісуса Христа — 4173 р. та 8 міс. (Послання Генріху ІІ).
Насправді ж сума наведених цифр складатиме всього 4092 роки.
У тому ж посланні Нострадамус наводить інші підрахунки: від Адама до Ноя — 1242, від потопу до Авраама — близько 1048, від Авраама до Мойсея 515 (516), від Мойсея до Давида — 670, від Давида до Христа — 1350 років.
У цілому це дорівнює близько 4825 (4826) років. Додавши до цього 600 років життя Ноя до потопу, одержимо 5425 (5226) років.
Нам здається, що пояснення цих невідповідностей у Нострадамуса полягає у головній меті, яку він ставив перед собою, свідомо порушуючи розрахунки церковних філософів: попередити людство про час дійсно глобального катаклізму, але зробити все так, щоб не злякати не готових до цього і не дати скористатися знаннями лихим людям.
У такому разі, знаючи ймовірний час катаклізму, Нострадамус міг використати кілька відомих при ньому ер творення світу. Насамперед від першого дня творення (антіохійську) та "від Адама" (візантійську) та кілька циклів існування Всесвіту (зокрема, 6384-, 7000- та 7980-річний). Кожен з них, зрештою, обов'язково виходив на дату майбутнього катаклізму.
Перевіримо свою гіпотезу, насамперед звернувшись до 5425 р. до Р. Х. Врахувавши, що від початку творення світу до Адама пройшло 550 років, одержимо дату творення за першим днем — 5975 (5425 + 550) років.
Отже, можна припускати, що у цьому разі Нострадамус користувався антіохійською (або наближеною до неї) ерою (5969 р. до Р. Х.). Однак, дотримуючись антіохійської ери, Нострадамус, на відміну від діячів античності, знав, що її як 6384-, так і 7000-річний цикли від "творення світу" закінчилися ще у І тис.
Отже, в такому разі Нострадамус, спираючись на цю еру, мав на увазі довший, 7980-річний (?), цикл, а тому й кінець світу на початку ХХІ ст. — у 2006 р. (7980 — 5975 = 2005).
Можливо, саме у такому підході знаходить своє пояснення й іудейська ера "від Адама", початком якої вважають 7 жовтня 3761 р. до н. е. Припускаючи, що давні євреї скористалися 6384-річним циклом та датою творення світу з першого дня, одержимо кінець циклу у 2074 році (6384 — 376 — 550 = 2073). Тобто після останнього (2072 р.) з серії затемнень сонця на весняне рівнодення.
Все це, на жаль, зміцнює нашу впевненість у тому, що стародавні люди чудово розуміли неминучість майбутніх катаклізмів і як попередження про них передали свої висновки наступним поколінням.
Злякати людство таким передвістям неважко. Адже воно вже неодноразово очікувало кінця світу…
Посміємося над цим песимістичним жартом, але й замислимося над дедалі зростаючими симптомами. Нас попереджають про майбутню небезпеку значними порушеннями екології.
Озонова діра. Її розростання зумовлене передусім впливом космосу. При підвищенні сонячної активності в антарктичній мезосфері відбувається утворення окислів азоту, що вступають у реакцію з озоном і руйнують його. Помітне потепління на нашій планеті, ряд аварій на АЕС, катастрофічне забруднення й отруєння оточуючого середовища відходами промисловості, нові хвороби, зокрема «чума ХХ сторіччя) — СНІД, часті «польоти пришельців» (?) на «літаючих тарілках»…
У світлі цих і подібних явищ начебто логічними стають несподіваний ріст космічного мислення землян, усвідомлення ними ролі загальнолюдських цінностей, інші прояви духовного оновлення людськості, що починаються.
І чи не варто в зв`язку з усім сказаним пригадати твердження стародавніх джерел? Згідно з ними, безсмертя на небі може отримати лише той, хто розуміє різноманітні прояви універсального космічного закону. Хто усвідомлює принципи світового порядку. Хто володіє астрономічними знаннями, зокрема й про початок і кінець світів...
Відповідно до нашої схеми, глобальні катаклізми на Землі відбувалися не рідше одного разу на 532 р., Тому, можливо, найважливішим імпульсом розвитку стародавньої астрономії й стала необхідність визначати за зміною положення небесних тіл наближення цих катаклізмів.
Зокрема, кельти вважали, що Всесвіт зруйнується одразу ж після загибелі 12 знаків зодіаку10*. А греки знали, що «задовго до землетрусів… улітку сонячний диск з`являється в тумані, і колір його не такий, як звичайно, а чи більш червоний, чи менш темний… Небом пробігають смуги вогню з великою кількістю світла; і зірки з`являються в небачених раніше формах, тож ті, хто дивиться на них, відчувають страх» (Павсаній. Опис Еллади. VII, 24, 6). Важливо відзначити: на стародавніх судинах, які, на нашу думку, могли служити астрономічними приладами, отвори (іноді два поруч) розташовані так, що з їхньою допомогою зручно спостерігати і видимий діаметр Сонця та Місяця, і розташування планет. Тобто, цілком імовірно, й затемнення. Адже в стародавній астрономії одиницею виміру був градус (два видимі діаметри Сонця або Місяця). А місячний шлях нахилений до шляху Сонця (екліптики) під кутом 5°11*.
Наблизивши око до верхнього краю судини, протилежному отворові, через отвір можна бачити коло простору діаметром у два видимі діаметри Сонця або Місяця (1°). Дивлячись у зворотньому напрямку (наблизивши око до самого отвору), можна бачити над верхнім краєм протилежної сторони судини простір у вигляді півкола з радіусом, який дорівнює приблизно 10 видимим діаметрам Сонця або Місяця (близько 5°).
В деяких чашах отвори зроблено так, що, дивлячись у них (наблизивши око до отвору), можна бачити не верхній протилежний край судини, а Тельки частину протилежної стінки й дна. Такі судини могли використовуватися для спостерігання затемнень — за відзеркаленням Сонця у воді чи іншій рідині, налитій в судину. Це дозволяло зберігати зір.
Обидва способи спостерігання затемнень (безпосередньо за Сонцем і за його відзеркаленням у рідині) застосовувались, імовірно, з найдавніших часів. Хоча перший спосіб логічно вважати більш раннім. Обидва згадані, зокрема, Платоном (Федон. 99е).
Роль таких астрономічних приладів виконували, очевидно, й деякі інші предмети (ритуальні символи), передусім прясельце. Традицію спостережень за Сонцем через отвір прясельця відбито в загадці про сонячний промінь, який проходить з вікна (Сонця) у вікно (око) у вигляді веретена (котре, як відомо, вставляється в отвір прясельця) або золотої колоди: «З вікна у вікно веретено» (або «золота колода»).
Ця ж традиція підтверджується загадкою про Місяць: «Лисий жеребець через прясла дивиться». А ще — виготовленням деяких із ритуальних предметів (пригадаймо прясельце із Таценок) у вигляді колеса, іноді навіть із ступицею. Значенням санскритського «aksha» як «око», «вісь», «колесо», а в подвійному числі «akshi» — як «Сонце і Місяць». Народним віруванням про те, що для одужання від «курячої сліпоти» необхідно дивитися в отвір ступиці старого колеса12*.
Можливо, не випадково отвори багатьох пряселець приблизно однакові й через них можна бачити також близько 10 діаметрів Сонця або Місяця (якщо наблизити око до отвору прясельця) і приблизно два діаметри світил (якщо дивитись крізь отвір прясельця, відставленного від ока на відстань випростаної руки).
Не виключено, що в ролі астрономічних приладів могли використовуватися медальйони, булавки (зокрема, молоточкоподібні), які вважалися космічними символами. А також інші предмети, точну назву яких іноді й не вияснено. Наприклад, так звані пряжки, які мають отвори круглої форми.
Іншою важливою причиною розвитку стародавньої астрономії було, можливо, визначення моменту відновлення стабільної ситуації в природі за розташуванням планет і зірок після катаклізму. Саме у зв`язку з катаклізмами можна пояснити прагнення стародавніх людей до начебто й непотрібних їм глибоких знань астрономії. До спостереження за рухом планет, точного визначенням фаз Місяця, рівнодення (передусім весняного як початку всіх циклів календаря) і сонцестоянь. До створення зодіаку і прив`язці до нього руху планет. Тельки з необхідністю визначення точки весни, тобто місця й часу настання періодичного катаклізму, зодіак став зодіаком другого етапу.
Тому, припускаючи ймовірність існування зодіаку другого етапу з часу головування в ньому Близнюків, можна припустити: настання глобальних катастроф навчилися визначати вже в протонеоліті. Персонажі мітів, які провіщали такі катастрофи на рубежі протонеоліту — неоліту, володіли цим знанням.
Більше того. Назва лінії руху точки весни — екліптика (від давньогрецького «ekleiptikh», тобто «затемнення») — показує: виділення пов`язаних ыз цією лінією сузір'їв було здійснено і для вирахування часу майбутніх катаклізмів.
Таким чином, зодіак виник як інструмент виживання людства!
В такому випадку чи не було підпорядковано циклам катастроф і визначення рубежів між сузір`ями зодіаку на екліптиці? Зокрема, перехід точки зими з Водолея до Козерога (2240 р. до н. е. ) — початку середнього бронзового віку (2242 р. до н. е. ), точки осені з Терезів до Діви (650 р. до н. е. ) — початку античного, або скитського періоду (646 р. до н. е. ).
Якщо наші припущення правильні й на початку XXI ст. Землі судилося пережити катастрофу, викликану особливостями космічних процесів, земляни мають бути готовими значно пом`якшити наслідки цієї біди.
«Слабкі точки», на яких потрібно зосередити увагу, визначити неважко. Адже відомо: світові катаклізми набирали крайніх форм Тельки там, де людина своєю діяльністю (уже в неоліті — ранньому залізному віці!) істотно порушила екологічну ситуацію: вирубала ліси при підсічному землеробстві, розвела стада тварин, які знищили трав`яний покрив, побудувала штучні канали, що засолили грунт…
Хочеться сподіватися, що сучасне людство вже підійшло до усвідомлення небезпеки, яка насувається. Озброєна величезною сумою знань і могутнім технічним потенціалом, воно в змозі передбачити час і масштаби цієї небезпеки, а якщо її зумовлюватиме падіння на Землю космічних тіл, — і відбити її.
Можливо, людство буде готовим стримати й соціальні конфлікти, які з особливою силою спалахували саме в роки глобальних катастроф. І потім, навряд чи наше, сповнене споконвічним оптимізмом світове співтовариство зніяковіє навіть перед такою загрозою. Адже ще наші предки знали, що після кінця світу наступить його відродження (в християнському вченні — воскресіння). Та й катастрофа між палеолітом і мезолітом не знищила людство! Більше того, і після цієї, і після інших катастроф воно не Тельки не зупинялося у своєму розвитку, а, навпаки, в цілому виходило на більш високий етап розвитку. Ніби збагатившись імпульсом космічної енергії.
Отже, вселенські катастрофи — це могутні каталізатори прогресу людства? І рубежі його якісного оновлення?
Справді-таки, діалектика історії!
Раніше ми дійшли висновку, що творцями і носіями зодіаку з Тельцем-биком на чолі могли бути спочатку Тельки індоєвропейці.
В такому разі, райони із стародавніми символами Тельця можуть вважатися найбільш ранніми очевидними центрами індоєвропейців.
Це Подунав`я (починаючи з культури Лепенського Виру), західна частина Північного Причорномор`я (починаючи з Кам`яної Могили, буго-дністровської культури, а можливо, і сурсько-дніпровської також) і частина Малої Азії (починаючи з Чатал-Гуюка).
На перший погляд останнє малоймовірно. Але нагадаємо, що ряд сучасних дослідників (В. Даниленко, М. Дьяконов, Т. Гамкрелідзе, Вяч. Іванов, В. Сафронов) пов`язує витоки індоєвропейців — або частини їх — саме з Чатал-Гуюком13*. Причому цього висновку вони дійшли, незважаючи на значні розбіжності між ними в уявленнях і про історичний процес, і про методи його вивчення.
У світлі всього сказаного на особливу увагу заслуговує ще одне, хоча й дещо несподіване, питання. Риси і сюжетна лінія розвитку «золотого віку» Месопотамії і «золотого віку» предків індійців, а також риси археологічно досліджених «протогородських» центрів Близького Сходу і міст Крітаюги збігаються між собою. То чи не були деякі з «протоміст» докерамічного неоліту індоєвропейскими?
Спробуймо розібратися.
Стародавні пам`ятки з символами Тельця можуть бути датовані не раніше 4400 р. до н. е. (тобто часу главенства Тельця в зодіаку). Тому існування індоєвропейської спільноти належить до V тис. до н. е. А решта, більш пізніх, пам`яток неоліту — середнього бронзового віку з символами Тельця мають відображати розселення індоєвропейців і процес індоєвропеїзації сусідніх територій.
Це тою чи іншою мірою відповідає висновкам багатьох учених щодо стародавніх територій формування індоєвропейської спільноти й часу її існування.
В неоліті початок цієї спільноти представлено групами синхронних чи майже синхронних пам`яток, що різняться між собою за матеріальною культурою і зосереджені на значних територіях. Тому можна припустити чи наявність загального донеолітичного центру (або кількох центрів) виникнення цих пам`яток, чи утворення індоєвропейської спільноти з різнорідних неолітичних груп, що тяжіли до Чорного моря.
Перше цілком імовірне, коли врахувати протонеолітичний етап мітичної історії населення, яке залишило ці пам`ятки, і наявність тут дотельцевого етапу зодіаку. Чи не варто в такому разі пошукати спільноіндоєвропейську Атлантиду на дні західної частини Чорного моря?
Оскільки індоєвропейці пройшли в своєму розвитку і стадію мідного віку, найімовірнішими індоєвропейцями на території України і Молдови можна вважати носіїв культур:
— трипільської, лендельскої, середньо- і піздньополгарської (мідний і ранній бронзовий віки);
— катакомбної, буджакської, баденської (середній бронзовий вік).
Символи Тельця, що зустрічаються іноді в інших пам`ятках України — в Маріупольскому могильнику, середньодніпровській, ямній культурах, — можливо, відбивають контакти індоєвропейців із сусідами і поступову індоєвропеїзацію останніх, яка завершилася тоді, коли Телець уже поступився своїм головним місцем у зодіаку Овнові.
Якщо це так, то основним джерелом індоєвропеїзації в СБ на території України могли бути катакомбні племена, в чому ми погоджуємося з Л. Клейном. Адже відповідно до висновків, зокрема, С. Пустовалова катакомбні племена перебували на рівні передкласового або ранньокласового суспільства. Про це свідчать і особливості їхньої символіки.
А індоєвропеїзувалося сусіднє з ними населення, близьке їм за ХКТ і духовною культурою, але менш розвинуте в соціально-економічному плані. Наприклад, ямної і спільноти культур шнурової кераміки.
Загальновідомо, що для більшості археологічних пам`яток неоліту — бронзового віку характерні симетричність і одноманітність орнаменту. Тільки на деяких судинах в його системі виділяється домінуючий елемент — центр орнаменту денця або горизонтальної орнаментальної зони на боковій поверхні. Він відзначається особливою формою, технікою виконання або розмірами і є традиційно очевидним сонячно-космічним символом (або його основною частиною).
Ми згодні з В. Ніколовим, що поява такого домінуючого елементу, який символізує Сонце—Небо—Всесвіт, можлива лише при глибокому соціальному розшаруванні суспільства і виникненні в ньому керівного елементу у формі влади (вождя-царя) переддержавного або державного рівня. Вона втілює, як відомо, різні прояви не лише земного, а й космічного порядку і тому безспосередньо пов`язана з символікою космосу.
Можливо, не випадково орнамент із домінуючим елементом переважав на пам`ятках з іншими виразними втіленнями Космосу. Особливо чітко це простежується в передкласових і класових суспільствах Близького Сходу. Там значення такого орнаменту підвищується, починаючи з неоліту.
Так, на кераміці з шарів IX—II Хаджилара є нечисленні символи Сонця — кола, ромби, хрести. Домінуючі серед них елементи (вони зображені на денцях посудин) одноразові. Проте в шарі I такі елементи представлені вже на 29% цілих орнаментованих судин.
Цікаво, що на території України в епоху палеометалу орнамент із домінуючим елементом був притаманний трипільским і катакомбним пам`яткам14*.
Високий рівень соціальної диференціації катакомбних племен цілком можна пояснити з точки зору походження правобережної частини катакомбної області в основному, напевно, від трипільців. А східний — донецької — під впливом куро-араксинців (?), що входили до числа найбільш розвинутих утворень, які передували катакомбному.
Більше того, можна вважати, що важливою стороною індоєвропеїзації сусідніх із індоєвропейцями народів було утвердження у середовищі останніх соціальної нерівності.
Досить добре це відбили пам'ятки тих територій, де раніше індоєвропейців не було. Зокрема, в Болгарії синхронно РБ України з'являються багаті пізньохалколітичні могильники, які, на нашу думку, належать уже до бронзового віку. У їхніх похованнях знайдено численні, в тому числі і золоті символи знатності і Тельця.
Отже, народи, які не мали в РБ або СБ яскраво вираженої соціальної диференціації (навіть за наявності у них окремих символів Тельця), певно слід вважати не індоєвропейцями, а такими, що індоєвропезуються.
Проте не менш поширеною назвою Тельця в індоєвропейців був "Перун". Нагадаємо у зв'язку з цим, що з биком ототожнювали слов'янського Перуна. "Громоверцем" постійно називали Зевса, якого вважали і Тельцем. У індоєвропейців громовержцями вважалися й інші божества-бики. Перун в його різних варіантах був атрибутом багатьох найважливіших божеств. Небесний грім порівнювався з ревінням бика. Назва Плеяд — Перуне виступає дочірньою щодо імені Бога Перуна, а назва основної частини Тельця — Гіад — дочірньою щодо епітету Зевса Гієнтій (Дощовик), близькому в деякому смислі до епітету "Громовержець". Відомі випадки обожнювання перунів й ототожнення з перуном самого Зевса...
Тому до символів Тельця в індоєвропейців можуть бути віднесені й перуноподібні символи знатності, пропорції яких нагадують кут сузір'я Тельця і голову бика. У першу чергу, сокири, скіпетри, наконечники списів, стріл, кинджали, молоточковиді булавки.
У такому випадку індоєвропейцями або індоєвропеїзованими можна вважати похованих із названими предметами (а також, напевно, зі стелами, що мають іноді на своїй поверхні зображення цих предметів або форму перуна, наприклад, серцеподібну) носіїв інших культур, зокрема ямної.
Не виключено, проте, що значна частина цих поховань належала предкам угро-фінів, які називали Гіади Великим Списом або Зірками Рукояті. Тому, як нам здається, індоєвропеїзація і Північного Причорномор'я, й основної частини України і Молдови була завершена тільки до кінця СБ при утворенні культури багатоваликової кераміки.
А де ж весь цей час знаходилися предки слов'ян?
Напевне, їх слід шукати в археологічній культурі, розташованій на території найдавнішого центру доместикації бика або поблизу нього. Основу господарства тут складали велика рогата худоба й рано впроваджене орне землеробство. Ця культура була тісно пов'язана з іншими індоєвропейськими народами.
Маючи розвинуту систему світогляду з величезною роллю в ній уявлень про універсальний закон і культуру Тельця, датованому часом панування цього сузір'я в зодіаку, предки слов'ян у той час об'єднувалися, очевидно, в союз племен, оскільки окремі терміни рити у слов'ян були дуже давніми і уособлювали спочатку порядок одного з племен.
З урахуванням наявності протонеоліту та мідного віку в мітичній періодизації історії слов'ян, вищевказані вимоги більшою мірою задовольняє лісостепова частина Правобережжя в поліетнічній трипільській культурній області.
Частина трипільців була, напевно, предками греків. Б. Горнунг, наприклад, вважає, що ядром протогреків стали усатівські племена15*. На користь цього свідчать відлуння культу Тельця в курганному обряді греків. Його джерела логічно шукати в Тельцевих кромлехах і ровах усатівских курганів. Адже на території Греції кургани з'явилися вже в епоху главенства Овна в зодіаку або наприкінці Тельцевого лідерства, і там їхня Тельцева форма невідома.
Із трипільців могли вийти і предки індійців16*. Останні, цілком вірогідно, склали частину ямної культурної спільноти. І створили саме ті ямні пам'ятки, в яких найбільшою мірою спостерігаються соціальне розшарування, індоєвропейська символіка, відлуння трипільського мистецтва та близькість до катакомбних пам'яток.
Якщо ми праві, предків слов'ян слід шукати переважно серед племен Лісостепу Правобережжя:
— в неоліті — серед буго-дністровських, впливи яких, на думку В. Даниленка, дійшли до Подніпров'я;
— у мідному та ранньому бронзовому віках — серед трипільських;
— у середньому бронзовому віці — серед лісостепових катакомбних і, можливо, окремих близьких до них ямних;
— наприкінці середнього та у пізньому бронзовому віці — серед лісостепових культур багатоваликової кераміки і сабатинівських, комаровських, тшинецьких племен;
— на початку залізного віку — серед білогрудівских, чорноліських племен і скитів-орачів.
Це багато в чому відповідає прийнятій нині схемі етногенезу слов'ян. Водночас і дещо розходиться з нею.
Віднесення середньодніпровських племен до прямих предків слов'ян уявляється нам слабко обгрунтованими. Хоча б тому, що і в середньодніпровській, і в інших культурах шнурової кераміки символи Тельця практично невідомі. До того ж зона цих культур є "занадто" північною щодо індоєвропейської прабатьківщини.
Трипільські ж і тшинецькі пам'ятники пов'язані між собою, окрім усього іншого, традицією зображення Тельця. Вона відбилася на посудині з Бринзен ІІІ і на прясельці з Таценок. А тягнеться до кукрекського протонеоліту Кам'яної Могили (рис. на заставці до розд. 3).
В умовах прогресуючого розвитку протослов'ян їхній світогляд пройшов етапи, що відповідають основним археологічним епохам і їхнім частинам. Тобто етапи, пов'язані з 532- і 1596-річними циклами розвитку Землі та людства. Це, на наш погляд, служить передумовою перегляду існуючих нині періодизацій язичництва. Як і етногенезу слов'ян.
Ми вважаємо, особли
2003.06.12 | Тестер
Re: Не влізло, продовження...
Ми вважаємо, особливе значення в розвитку язичества мали 1596-річні періоди, протягом яких спостерігалися такі явища.Мезоліт — протонеоліт (з урахування різних пам'ятників Півдня України та Молдови):
зародження системи світогляду сучасного людства (докосмічна стадія); історія як історія тотема;
світ як тотем (чуринга);
народження і смерть як вихід зародка (душі) з центру зародження і повернення в нього;
ритуальні поховання окремих померлих в межах жител і поселень як вид офірування;
відсутність культу мертвих і розвинутого поховального обряду (можливо, віддавання тіл решти — не похованих у житлах — померлих воді, віднесення їх в особливі недоступні місця);
поховання в протонеолітичних могильниках за поселеннями як відбиття екстремальних ситуацій (?);
поява перших уявлень про закон рити.
Протонеоліт-неоліт (в основному буго-дністровська культура):
формування найдавнішої системи світогляду сучасного людства (космічна стадія); організований Всесвіт;
універсальний закон; зодіак; затвердження культів творення;
все живе народжує собі подібних;
початок історії суспільства;
світ тварин і світ мертвих;
два світи мертвих;
визначення близькими покійника посмертного шляху згідно з його моральними якостями;
відсутність розвинутого поховального культу і культу померлих; ритуальні поховання на площині поселень;
ріта як гармонія загальної рівності.
Мідний вік (переважно трипільська культура):
перемога світогляду творення, закріплення його в культах;
ускладнення космології, масове розповсюдження астрально-космічної символіки;
розвиток уявлення про душу, незалежну від тіла;
незалежний від людей спеціальний суд над душами померлих як відбиття піднесення над общиною жерця-старійшини (вождя);
ритуальні поховання на території поселень, з'явлення перших ознак особливого культу мертвих (курган у Кайнар);
відбиття уявлень про універсальний закон в круговому розташуванні жител на поселеннях;
ріта як гармонія в основному рівних, але вже спеціалізованих у межах общини соціальних груп.
Бронзовий вік:
кульмінація світогляду, заснованого на обожнюванні природного циклу; утвердження образів верховних божеств, обожнювання душі;
прояв культу мертвих та масових могильників;
утвердження соціальної нерівності в духовній культурі, в тому числі і в курганах — могильниках, пов'язаних з укріпленням інституту сімейної власності і зростання ролі чоловіка в суспільстві передкласового і ранньокласового рівня;
втілення в кургані ідеї центу (яким було центральне поховання, іноді — кілька центральних поховань) і сфери впливу центрального поховання (згідно з розмірами насипу) в суспільстві;
зростання в подальшому значення центру в кургані, про що свідчить його досипання під час здійснення у ньому більш пізніх ("впускних") поховань; відбиття в розташування поховань в кургані в споруджені досипань над найпершим насипом ієрархії суспільства;
зростання ролі кургану під час спорудження досипок як зростання ролі кургану не лише центрального, але й решти поховань;
курган як символ Всесвіту і рити, відповідність кругового розташування поховань у ньому принципам планування трипільських поселень; божественний суд над душами померлих, — одні отримують право на вічне блаженство, інші — на вічне перевтілення;
обожнювання у ранньому бронзовому віці душ людей, що знають "закон", тобто знатних за походженням, що пов'язано з монополізацією (?) знань цими людьми;
постійний захист такої душі-бога своїх живих родичів, попередження їх за допомогою особливих знаків про катаклізми, що наближаються;
гарантія вічного безсмертя тільки для знаті, для якої споруджуються кургани;
в середньому бронзовому віці вічне блаженство може отримати душа будь-якого члена суспільства, який заслуговує на те за свої земні справи, але визнанням таких заслуг в обряді виступають символи знатності (корисності) суспільству;
у пізньому бронзовому віці божественними можуть стати душі всіх померлих, тому, напевно, відбулася уніфікація поховального обряду і зросла роль другого шляху отримання безсмертя умилостивлення богів жертвами з метою спокутування своїх провин;
зростання у зв'язку з цим ролі вогню в культах, що уособлюються, зокрема, зольниками;
ріта — гармонія нерівності.
Залізний вік:
перенесення центру ваги у світогляді на соціальні сили;
поступовий відхід від підпорядкування своєї діяльності циклу природи і як наслідок цього — забуття багатьох наукових знань, переосмислення символіки, падіння ролі зодіаку;
ріта як гармонія класового суспільства з соціальною і майновою нерівністю, вирішення суперечностей між циклічною системою язичництва і швидкою феодалізацією Русі шляхом введення християнства.
Значна частина найважливіших рис світогляду наших пращурів стає зрозумілою при визначенні точної дати (року, місяця, числа) хрещення киян князем Володимиром.
Сьогодні цю подію традиційно відносять приблизно до 988-990 рр. Така невизначеність полягає, як нам здається, у тому, що пояснення хрещення Русі продовжують шукати насамперед у залежності від зовнішніх подій (стосунків з Візантією, міжнародного значення християнізації Русі тощо).
А досі мало враховується, що введення християнства було й "відсуванням" на задній план старої і водночас державної ідеології, яка до того ж збігалася з народною формою світогляду. З язичництвом — найважливішим внутріполітичним фактором.
Язичництво базувалося на визнанні універсальної гармонії природи та суспільства, досить низькому рівні виробничих сил із натуральним обміном, аграрними культами та обожненням великої рогатої худоби. Воно могло зберігатися таким, очевидно, лише співіснуючи з народами, приблизно рівними за розвитком культури.
Таким чином, "класичне" язичництво, у принципі не відповідало потребам уже другого періоду сучасної "феодальної" епохи. Він почався з середи Х ст. Однак навіть у Х ст. язичництво, незважаючи на свою глибоку давнину, навряд чи було пережитком.
Більше того, можна припускати, що язичництво мало й деякі відчутні переваги над християнством. Порівняно низький рівень виробництва спонукав до виявлення найглибинніших закономірностей природи та їх використання для виживання. Розвинулася й космологія. Зокрема, дуже високий рівень уявлень про божества типу індоіранського Пуруші, який був складною антропоморфною моделлю Всесвіту у всіх його просторово-часових закономірностях. Ці божества були пов'язані у свідомості з реальним процесом праці та побутом, з найдосконалішою космічною моделлю того часу — зодіаком. Частиною реального життя був і астрономічний календар.
Як показують слов'янські назви місяців, давніх календарних свят, а також обряди, що їх при цьому виконували: календар регулював і регламентував всю діяльність староукраїнців.
Нині можна вважати доведеним, зокрема Д. Святським, А. Зелінським, І. Клинишиним, що до введення християнства на Русі (як і у багатьох інших давніх народів) користувалися місячно-сонячним календарем з 19-річним циклом.
Існування такого циклу було зумовлено тим, що у наших широтах зміна пір року та сам рік (365 днів) визначалися рухом сонця (точніше, Землі навколо Сонця), тривалість місяця (у середньому 29,5 днів) — періодом зміни фаз Місяця, починаючи з народження молодика, а рік — з появи молодика, анйближчого до весняного рівнодення.
Сонячний рік дорівнював 365 дням, а дванадцять місячних місяців — 354 дням. Тому по закінченні вже першого року циклу різниця між наступним весняним рівноденням та найближчим до нього народженням місяця становила близько 11 днів; тобто наступний рік починався приблизно за 11 днів до весняного рівнодення, а по закінченні другого року різниця виростала вже до 22 днів З метою ліквідації такої невідповідності протягом 19 років циклу періодично вводили сім додаткових 30-денних місяці. Внаслідок цього у рік початку циклу весняне рівнодення та поява молодика практично збігалися.
Лише через шістнадцять 19-річних циклів (через 304 років) початок місяця буде випереджати рівнодення на 1 день. Оскільки ця невідповідність поступово стає помітною, а всі 19 новорічних новомісяч коливаються навколо весняного рівнодення, то вона може бути надалі ліквідована перенесенням початку циклу на рік, коли народження молодика відбувається на рівнодення.
Можна сперечатися, наскільки, на противагу цьому, чужою (не лише незрозумілою або й непотрібною) системою був християнський календар, який, можливо, менше, ніж язичницький календар, відповідав основному економічному та культурному укладу країни. А з іншого боку — він менш точним, ніж язичницький, бо випереджає початок відліку часу на 1 день протягом уже 128 років. Цю різницю практично ліквідувати не можна.
Таким чином, космологія язичництва мала в цілому об'єктивніший і що, цікаво, більш інтернаціональний характер, ніж космологія християнства.
Адже основні елементи язичництва панували раніше у світогляді й тих індоєвропейських народів, що християнство не прийняли (наприклад, індоіранських). Та й саме по собі язичництво у теоретичному плані не було глухим кутом розвитку світогляду. А його заміна стала лише одним із можливих (проте не єдиним) варіантів появи нової панівної ідеології.
Саме цим можна пояснити те, що найважливіші складові "язичницької" космології індійців, споріднені з давньослов'янськими (насамперед космічні моделі, календарні системи, уявлення про божеств), продовжують існувати у різних проявах й у сучасних релігійно-філософських вченнях.
Крім того, давньоруське язичництво мало організований прошарок служителів культу, який являв собою інтелігенцію того часу — носія наукових знань (жерців, волхвів).
Інакше кажучи, нам здається, що язичництво було досить серйозним суперником християнства.
Більше того, язичництво важко назвати світоглядом докласового суспільства. З самого початку свого існування, воно, на наш погляд, відповідало саме тій стадії розвитку, коли універсальні закони "набувають надприродної космічної форми, перетворюються у такий принцип, який уже згори й ззовні регулює буття людини. Все це відповідає частковому або повному розкладу племінної власності, перетворенню суспільно-економічних відмінностей у суперечності, що сприяють виникненню класового суспільства".
І таким язичництво стало з появи нетривких державних утворень — з протонеоліту. Язичництво, з його універсальним законом, могло зберегти своє державне значення, очевидно, лише за умов застійного суспільного виробництва. Тому риси панування цього закону й зберігалися в Індії чи Китаї.
І це була, можливо, перша з чисто внутрішніх основних причин того, чому Русь, із її досить швидким розвитком, потребувала іншої релігійно-філософської системи.
Друга важлива причина введення християнства на Русі полягала в особливостях язичницьких і християнських уявлень про завершення циклу від творення до кінця світу.
Пригадаємо, що князювання Володимира випало на час грандіозних змін у житті Європи та Азії. Час зміни раннього середньовіччя розвинутим (умовна перехідна дата — 953 р.), з його постійними війнами та міграційними хвилями. Утвердження цього якісно нового періоду епохи супроводжувалося загостреннями не лише у соціально-економічному, але й у духовному житті. Для багатьох сучасників Володимира та й для нього самого трагізм цих змін, можливо, нагадував наближення кінця світу. Тим більше, що ідея кінця світу за часів Володимира та його попередників стала, мабуть, найактуальнішою.
Індоєвропейські язичницькі джерела, що давали періодизацію людської культури, не називали точний рік кінця світу чи тривалість циклу існування світу від його початку до кінця. Або називали їх так, що цей кінець мав настати аж через 12 тис. років після акту творення світу (індійські уявлення про юги).
На противагу цьому, християнське вчення визначило, що світ існуватиме 7 тис. років від творення, і християнські країни вже очікували його закінчення з початку певної християнської ери.
Причому християнство недвозначно наголошувало, що вічного блаженства у Новому Єрусалимі судом Христовим будуть позбавлені не лише ті християни, що жили на землі, не дотримуючись законів Христа, а й нехристияни.
Цікаво, що, за деякими з християнських ер, світ мав закінчитися ще за життя Володимира або невдовзі після його смерті. Зокрема, виходячи з антіохійської ери (можливо, найдавнішої християнської ери від «Творення Світу" — з 5969 р. до н. е. ) кінець світу настав би у 1032 р. За Володимира ця ера могла мати значення, мабуть, лише для східного християнства.
Але кінець світу хвилював у Х ст. й західних християн. Хоча й з іншої причини: з 532 р. країни Західної Європи стали переходити з ери від "Творення світу" до ери від "Різдва Христового".
Теологи виходили з різних критеріїв, у т. ч. з того, що диявол вийде з безодні через 1000 років від Різдва. Та для всієї західної християнської церкви кінець першого тисячоліття від Різдва Христового означав кінець світу.
Протягом усього Х ст. королівські хартії починалися словами про те, що наближається кінець світу. Близько 960 р. Бернард Тюрінгенський став проповідувати, що Господь відкрив йому таємницю: кінець світу настане тоді, коли Благовіщеня припаде на Велику П'ятницю. Тобто у 992 р.
Зрештою, західна церква офіційно визнала, що кінець світу настане 2 листопада 998 р. Саме тому визнала цю дату днем усіх померлих.
Отже, і реальне життя, і релігійно-філософські системи язичництва та християнства переконували Володимира, що світ (і разом з ним Русь) стояв на порозі свого кінця.
Як у такій ситуації міг діяти справжній "державний муж", щоб врятувати свій народ від неминучої загибелі?
Очевидно, підготувати його й себе разом з ним до Судного дня: стати вірним християнином і охрестити свою країну. Але при цьому ще взяти таку з християнських ер, за якою б до кінця світу лишилося якомога більше часу. А день з початку такої ери (а отже, день Нового року, бо Новий рік символізував щорічне відродження часу та Всесвіту) можна було б узгодити з традиційним весняним дохристиянським Новим роком Русі у рік ввведення християнства.
Такому підходові, безумовно, не відповідала ні західна ера від "Різдва Христового", яка вказувала на кінець світу у 90-х рр. Х ст., ні антіохійська ера, за якою судний день міг настати у 30-х рр. ХІ ст.
Здавалося б, Володимира могла задовольнити, наприклад, александрійська ера (від "Творення світу") якщо не у осінньому (від 29 серпня 5493 р. до н. е.), то у весняному (від 25 березня 5492 р.) варіанті. За нею, кінець світу настав би на початку ХVІ ст. Проте за І. Климишиним, у літописах Русі вжито кілька інших християнських ер від "Творення світу": еру Секста Юлія Африканського (початок у 5500 р. до н. е. ), болгарську еру (початок у 5504 р. до н. е. ), а найчастіше другий варіант візантійської ери (початок 1 березня 5508 р. до н. е. ).
Відомо також, що перевагу було віддано саме цьому варіанту (за яким кінець світу настав би у 1492 р.), бо після хрещення Русі Володимиром початком давньоруської ери від "Творення світу" стало саме 1 березня 5508 р. до н. е.
Чим це можна пояснити?
Причина перша. Традиція використання на Русі такого варіанту візантійської, або вже давньоруської, ери ще до Володимира. У зв'язку з цим нагадаємо, що окремі факти засвідчують наявність християнських громад на Україні вже у перших століттях нашої ери. І не лише в Криму,
Особливо цікавою в цьому плані є хвала Івану Златоустому, який жив на зламі епохи раннього заліза і сучасної (347—407 рр.), за те, що він першим "заснував святий престол для войовничих скитів", охрестивши їх. Більше того, зважимо на цілковиту ймовірність офіційного введення християнства на Русі ще Аскольдом у 860 р. Тоді цей рік, 6360 від "Творення світу" за ерою Секста Юлія Африканського, фактичного відкриває як нова ера початок історії Русі у "Літописі Руському", або Іпатіївському списку. Тож можна припускати, що Аскольдова ера починалася саме 1 березня. Аскольд, мабуть, зробив свою еру безпосереднім продовженням візантійської, яка починалася або з п'ятниці 1 березня 5508 р. до н. е. , або з неділі 1 вересня 5509 р. до н. е. Адже у 860 р. 1 березня було п'ятницею, а 1 вересня — неділею.
Причина друга. Щоб зрозуміти її, звернімося до "Літопису Руського" Дослідники поділили списки «Повісті временних літ» на дві групи. Рання, де текст доведено до 1100 р., містився у Лаврентіївському, Троїцькому (він згорів), Радзивілівському літописах та Московсько-академічних списках № 5—182. А пізня, що дає опис подій по 1118—1119 рр., належить до Іпатіївського та Хлібниківського списків. Текст «Повісті временних літ», що найповніше й найкраще зберігся, представлений у Лаврентіївському літописі 1377 р. Очевидно, найкращий аналіз цього твору зроблено Д. Лихачовим, з чиїми коментарями він і виданий. Тому ми використали деякі рядки з цього літопису, які дозволяють пояснити окремі втрачені місця з Іпатіївського списку, і зауваження Д. Лихачова.
За 6494 (986) р. "Літопис Руський" повідомляє про прибуття до князя Володимира представників сусідніх форм релігії: мусульман Волзької Болгарії, католиків Риму, іудеїв Хозарії, православного грека з Візантії. Кожен із них намагався умовити князя ввести на Русі той релігійний культ, який представляв.
Грекові вдалося схилити Володимира до думки охреститися за православним обрядом. Причому поштовхом до цього стало саме християнське вчення про кінець світу. Володимира більше всього вразило те, що невдовзі настане Страшний суд, під час якого Бог "буде судити живих і мертвих і воздасть кожному по ділах його: праведнмоу — царство небесне, і расу невимовну, і радість без кінця, і не [буде] він умирати вовіки, а грішникам — мука вогненна, і черва невсипуща, і муці [їх] не буде кінця. Такі ото будуть муки [тим], які не вірують у господа нашого Ісуса Христа. Будуть їх мучити в огні, якщо хто не охрестився".
Дізнавшись, що під час суду праворуч будуть праведники, а ліворуч — грішники, Володимир зітхнув і сказав: "Добре сим праворуч, горе ж тим ліворуч". Проте вирішив краще познайомитися з усіма іншими "вірами", представники яких його відвідали.
У 6495 (987) р. за "Літописом Руським" та Лаврентіївським літописом, Володимир скликав нараду бояр і міських старійшин. На нараді він розповів про те, як його агітували ввести нову "віру", особливо наголосивши на розмові з греками. І пояснив свій інтерес до їх вчення про кінець світу: "...багато говорили вони, розказуючи од початку світу. Мудро ж говорять вони, розказують, що й другий світ [має] бути, і чудно слухати їх. (А якщо хто, мовляв, у нашу віру перейде, то, померши, встане знову, і не померти йому вовіки. Якщо ж хто в інший закон перейде, то на тім світі [йому] в огні горіти..."
На нараді було вирішено відправити десять послів об'їхати мусульманську Волзьку Болгарію, католицький Рим і православну Візантію, щоб однією з "вір" замінити язичництво на Русі. Посли повернулися до Києва у тому ж році, й наступна нарада висловилася на користь найкрасивішого за обрядом серед названих "вір" православ'я й доручила князеві обрати місце хрещення киян. Час хрещення не обговорювали. Чому? Можливо, для цього підходив усім зрозумілий варіант?
Обгрунтування крайньої, фатальної необхідності хрещення князя Володимира та держави у "Літописі..." було зроблено за допомогою легенди про хворобу та дивовижне видужання князя, доданої до опису реальних подій військового походу русичів на Херсонес (Корсунь).
За "Літописом Руським", у 6496 (988) р. Володимир пішов походом на Корсунь, який належав грекам. Штурм та облога міста спочатку успіху не принесли. Місто здалося тільки тоді, коли воїнам Володимира за допомогою зрадника з міста вдалося перекрити водопроводи, якими користувалися мешканці Корсуня. Дізнавшись про можливість блокувати водопроводи, Володимир дав слово, що у випадку здачі міста він охреститься.
Взявши місто, князь зажадав від візантійських імператорів віддати за нього їхню сестру Анну. Погрожуючи в противному разі захопити й столицю Візантії Константинополь й обіцяючи за це прийняти православ'я.
Для того, щоб у сучасників не лишилося сумнівів у необхідності хрещення Володимира, у "Літописі..." згадано його тяжку хворобу: поки Анна прибула до Корсуня, Володимир втратив зір. І лише коли він, за порадою Анни охрестився, повністю одужав.
Після цього, згідно з "Літописом...", Володимир обвінчався у Корсуні з Анною, побудував там церкву, взяв із Корсуня цінні подарунки й разом із дружиною та грецькими священниками повернувся до Києва. Тепер, довівши власним прикладом тій частині наближених, яка ще вагалася, доцільність введення християнства, князь приступив до хрещення Києва.
Приїхавши до Києва, Володимир наказав знищити язичницьких ідолів, які стояли у столиці. І підтвердив ще раз немічність язичницьких богів, які не покарали його за цей злочин. А на другий день охрестив у ріці киян. У тому ж році в Києві було збудовано дерев'яну церкву св. Василія, почалися хрещення інших земель Русі та будівництво там церков. Після цього Володимир став будувати і заселяти міста-фортеці довкола Києва по Десні, Остру, Трубежу, Сулі та Стугні... Воював із печенігами та переміг їх.
У 6499 (911) р., за "Літописом...", Володимир заклав центральний християнський храм країни — кам'яну церкву святої Богородиці (Десятинну?).
На превеликий жаль, повністю довіряти такому викладу подій важко. Нам здається, що маючи на меті виправдати введення християнства на Русі, автор "Літопису..." не міг не перекрутити й датування окремих пов'язаних із цим подій. Зокрема, викладених у "Літопису..." за 988 р.:
1. Похід Володимира на Корсунь та облога міста.
2. Хрещення княза та його одруження.
3. Хрещення киян після повернення Володимира.
4. Будівництво церков на Русі та хрещення інших земель Русі.
5. Будівництво та заселення нових міст Русі;
6. Переможна війна з печенігами.
Події ці не могли відбутися протягом 988 календрного року — з 1 березня 988 по 1 березня 989 р., оскільки Новим роком християнського календаря Русі стало 1 березня.
Поміркуємо.
Похід на Корсунь не міг початися раніше квітня. Бо, за візантійськими джерелами, навігація поблизу Києва починалася з квітня. Тобто так само, як і тепер. Тому штурм Корсуня міг початися у кінці квітня — на початк травня. Навіть якби довга облога Корсуня тривала до липня, лише до кінця літа можна було закінчити справу одруженням з Анною.
Виходячи з твердження "Житія Володимира особливого складу" про те, що облога Корсуня тривала 9 місяців, О. Рапов вважає, що саме стільки військо Володимира знаходилося під стінами Корсуня. Тоді слід було б припускати, що облога тривала з травня 988 по лютий 989 р. Це означало б також, що похід Володимира закінчився вже наступного року — практично через рік після виходу з Києва, а, отже, суперечило б писемним джерелам того часу. Тому, нам здається, 9 місяців тривав весь похід на Корсунь — від виходу з Києва до повернення додому.
У такому разі повернення до Києва і хрещення киян мали відбутися восени. А будівництво церков, нових міст, заселеня цих міст, війна з печенігами? Вони припадали на глибоку осінь та зиму — період, найнесприятливіший як для будівництва, так і військових дій!
Важливо й те, що іноді повідомленням "Літопису..." за 988 р. суперечать інші писемні джерела. Зокрема, заперечується хрещення Володимира у 988 р. За реконстуйованим найдавнішими зводом літопису, хрещення Володимира відбулось у 986 р. — одразу після бесіди з греком-філософом, який схилив Володимира до прийняття християнства. А легенда про його хрещення у 988 р. була придумана пізніше. За матеріалами найдавнішого житія Володимира, що становить частину "Пам'яті та похвали князю руському Володимиру", він жив після хрещення 28 років, тобто охрестився у 987 або 988 р.
Інші давньоруські джерела визначають хрещення князя у зв'язку з початком будівництва Десятинної церкви, яке в Лаврентіївському літописі датовано 989, Воскресенському та Єрмолинському — 991, Никонівському — 993 роком. Коли, за "Пам'яттю та похвалою...", церкву було закладено на четвертий рік після хрещення князя, то роками хрещення Володимира могли б бути 986, 988 чи 989 р.
У цілому, якщо вірити названим джерелам, роками хрещення Володимира рівною мірою міг бути кожен із них.
За іншими джерелами, відомо, що хрещенян князя передувало походу на Корсунь. Зокрема, у "Похвалі..." мних Іаков датував похід на Корсунь третім роком після хрещеня Володимира. Тоді, відштовхуючись від окреслених нами гіпотетичних дат хрещення князя, цей похід можна віднести до 989—992 рр. Це певною мірою відповідає "Пам'яті та похвалі...", за якою похід відбувся у 989 р.
Таким чином, дата цього походу визначається давньоруськими дежерелами у межах 988—992 рр.
Найважливіших причин невідповідностей, очевидно, дві. Перша — змішування християнських ер при переписуванні подій із кількох найдавніших літописів, кожен із яких вівся за різними ерами. Вони починалися в 5508, 5504 чи 5500 рр. до н. е. Друга — плутанина календарних стилів.
Так, у Лаврентіївському літописі на 165 статей 1100—1304 рр. березневим (мартовським) роком позначено 101 статтю, ультраберезневим (ультрамартовським) — 60 статей. А роками нижче (тими, що починаються через рік після березневих) — 4 статті.
Найреальнішим виходом із цієї ситуації, як вважають дослідники, може бути розгляд послідовності подій, поданих у "Літописі..." за 988 р. Але з урахуванням того загальновідомого факту, що похід русів на Корсунь міг початися не раніше кінця 989 р.
Причиною цього походу, як свідчать візантійські та арабські автори, була відмова візантійських імператорів від своєї обіцянки віддати Анну заміж за Володимира у відповідь на його допомогу 60-тисячним (?) військовим загоном при розгромі заколотника Фарди-Фоки, що відбувся 12 квітня 989 р.
На думку О. Білопольського та Б. Тойдишка, Володимир повернувся до Києва й охрестив киян вже у 989 р. Це було можливим, як нам здається, не раніше кінця 989 р., тобто близько 1 березня 990 р. (адже 989 р. тривав у календарі Русі з 1 березня 989 р. по 1 березня 990 р.).
Саме тому важко погодитися з тим, що наступні події (будівництво церков на Русі та нових міст, заселення цих міст вихідцями з інших районів країни, війна з печенігами) могли відбутися в один рік із походом на Корсунь. Адже нереально, щоб будівництво та війни було розпочато восени—взимку 989 р. Набагато зручніше їх було б починати з весни 990 р.
На користь останнього свідчить і те, що наступні за хрещенням киян події 988 р. (за "Літописом..." та Лаврентійським літописом) можна дійсно датувати роками після 989 р. Так, у Никонівському літописі напад печенігів, розгром їх, будівництво та заселення нових міст Русі віднесено не до 988, а до 990 р.
Оскільки події 990 р. у Лаврентійському літописі (й у "Літописі...") відсутні, Д. Лихачов відніс названі вище події до 988 р. Враховуючи, однак, що похід на Корсунь відбувся у 989 р., події після хрещення киян, логічно, у відповідності з Никонівським літописом, датувати саме 990, а не 988 р. і вважати, що 988 роком літописець датовав у "Літописі..." події кількох років, Це, взагалі, для Русі не було винятком.
Більш точну дату хрещення киян намагався вияснити О. Рапов. Він вважає, що облога Корсуня тривала з літа — початку осені 989 р. по кінець квітня — початок травня 990 р. Далі, за рукописним збірником XVI ст., що існував у минулому столітті (у ньому стверджувалося, що хрещення киян Володимира та Русі відбувалося у день 1 серпня), вчений припускає: хрещення Києва відбулося 1 серпня 990 р.
Нам же здається, що найреальнішою датою хрещення киян був кінець 989 — початок 990 р. Ця дата може бути визначена характером компромісу між християнством і давньоруським язичництвом. Запровадження християнства на Русі відбувалося в умовах панування язичництва. Тому важливим аспектом християнизації країни було не повне знищення язичництва (тоді це було неможливим), а пристосування до норм християнства найвищого, що було у язичництві, — його космології та пов'язаної з нею системи свят.
Отже, питання про дату введення християнства на Русі не могло не визначатися особливостями взаємин язичницького і християнського календарів Русі. Останнє заслуговує на увагу вже тому, що однією з ознак християнизації Русі стало прийняття християнського календаря. Його місцевою особливістю (про це ми вже згадували) було відненсення Новго року до 1 березня.
Це було трохи незвичним, бо у Візантії, форма релігії та календарний стиль якої запозичила Русь, Новий рік відзначали 1 вересня (а не 1 березня). У цілому ж у християнських країнах початок року в різні часи відраховувався з інших днів — 25 грудня, 1 січня, 1 брезня, 25 березня, Пасхи. А 1 березня на момент хрещення Русі було Новим роком, наприклад, у католицьких Франції та Венеції.
Найреальнішою причиною березневого Нового року в календарі Володимира стало те, що він намагався почати рік одразу після закінчення року старого, ще дохристиянського. Логічно було зробити це в тому році, коли обране початком року 1 березня збіглося б із Новим роком язичницького календаря. Його святкували у народження молодика — найближче до весняного рівнодення.
Саме внаслідок такого збігу дні язичницьких свят опинилися під владою християнських свят, які за своїми функціями відповідали колишнім язичницьким богам та їх святам з їх святами.
Оскільки ця умова на Русі була витримана, їй суперечило святкування Нового, вже християнського, березневого року на Русі у 988 та 989 рр. Адже збіг християнського з язичницьким Новим роком відбувся лише 1 березня 990 р. Тобто на зламі 989 та 990 рр. Це могло повторитися внаслідок розглянутої раніше циклічності язичницького календаря лише через 19 років. Можливо, саме з цієї причини 987 р. (за "Літописом..."), коли було прийнято рішення охрестити киян, бояри радили князю обрати лише місце хрещення, а не дату? Іншого дня, ніж 1 березня 990 р., не могло й бути... Наближенням саме цієї дати, відкласти яку було неможливо, можна пояснювати і прагнення Володимира укласти саме наприкінці 80-х рр. Х ст. релігійно-династичного союзу з Візантією.
Наш висновок про хрещення киян 1 березня не суперечить і кліматичним умовам Києва: найраніше вивільнення Дніпра від криги нині спостерігається вже 18 лютого. Крім того, враховуючи різницю між сучасним календарним стилем і стилем кінця Х ст., важливо пам'ятати, що 1 березня 990 р. передувало весняному рівноденню 990 р. (15—16 березня) на 15 днів. Тобто за кліматичними умовами 1 березня 990 р. майже рівнозначне сучасному 5 березня — за теперішнього рівнодення 20—21 березня.
О. Рапов вважає днем хрещення киян 1 серпня 990 р., що й зумовило назву центрального храму Русі — Пресвятої Богородиці: адже одне з її свят, Успіння, відзначають 14 серпня. Але відповідність назви даті значно більша, якщо хрещення відбулося 1 березня: на 25 березня припало найбільше її свято — Благовіщення.
Отже, якщо наша гіпотеза правильна, нова віра прийшла на Русь насамперед як християнська космологія, що наклалася на космологію язичницьку. Тому це не перемога християнства над язичництвом, а компроміс — хоч і прихований. Чи не тому церква ігнорувала точну дату події, що не бажала згадувати про нього?
Запровадження християнства на Русі відбило корінні закономірності поширення т. зв. світових релігій. Християнство домінує серед індоєвропейців, іслам охоплює переважно арабів та тюрків, буддизм — народи Східної та Південно-Східної Азії. Кожна своєрідно продовжила попередні традиції. А найголовнішими були моменти подібності в космології, обрядах, святах. Лише так можна було навернути в нову віру як народні маси, так і частину жерців.
Християнство закономірно утвердилось у формі православ'я. Русь тяжіла до нього, а не до католицизму тому, що це була ідеологія індоєвропейських сусідів. Тобто нащадків південної гілки індоєвропейців, які ніколи не припиняли міцних зв'язків із протослов'янами.
Якщо успіх Володимира забезпечило вдале поєднання християнського і язичницького річних циклів, то корисно поглянути з цієї т. з. на хрещення Русі Аскольдом. Якби він також почав християнську епоху 1 березня (860 р.), християнський Новий рік збігся б із язичницьким, який у 860 р. випав би також на 1 березня.
Тому Аскольдів календар було логічно вести за візантійською ерою (від "Творення світу") — з 1 березня 5508 р. Такому припущенню не суперечить те, що перший датований рік у «Літописі...» (6360-й від "Творення світу") — його за візантійською ерою вважають 852-м — згадано з індиктом:
«У рік 6360, індикта 15, коли почав Михайло цесарювати, стала називатися [наша земля] — Руська. А про се ми довідалися [з того], що за цього цесаря приходила Русь на Цесароград, яко то писав [Георгій] у літописанні грецькому. Тим-то і звідси почнемо, і числа положимо».
Відомо, що Михайло ІІІ зійшов на трон дитиною у 842 р., а самостійним імператором став лише у 856 р. (помер у 867 р.). Назву Руської землі пов'язано з 15-м індикта, тобто 15-м роком 15-річного циклу — індиктиону. Початком ндиктионів стало 1 вересня 312 р., і 15-й індикт на початку царювання Михайла ІІІ (36-го індиктиону) тривав з вересня 851 по вересень 852 р. То Русь одержала свою назву в цей час?
Напад русичів на Константинополь відбувся 18—25 червня 860 р. Тому Л. Махновець, коментуючи ці події за 6360 р., твердить, що дату походу слід вираховувати за «Творенням світу» в 5500 р. до н. е. (6360 — 5500). Але початок повідомлення — про найменуванні землі Руською в
перший рік царювання Михайла, "коли почав Михайло цесарювати" (856 р.), могла бути написана лише за болгарською ерою від "Творення світу" (6360—5504=856 р.).
Звичайно, з цим можна сперечатися. Та існують підстави стверджувати, що саме за болгарською ерою часто велася розповідь і про інші найважливіші події у житті Русі.
Зокрема, посилаючись на західноєвропейські джерела про хрещення княгині Ольги під час її відвідання Константинополя за імператора Романа (царював з 959 р.), І. Климишин доводить: ці події, датовані 6463 р., відбулися не у 955 р. (виходячи з візантійської ери), а у 959 р. (виходячи з болгарської ери). Цей же дослідник, порівнюючи повідомлення давньоруських джерел за 9573 р. (про похід Святослава проти хозар) з арабськими, переконує нас: Хозарський каганат був розгромлений Святославом у 358 р. хиджри. Це відповідає 969, а не 956 р.
Отже, і цього разу вжито болгарську еру.
М. Брайчевський вважає, що Аскольд здійснив на Візантію чотири походи: у 860, 863, 866 та 874 р. Але у розповіді про останній похід, як стверджують коментатори, внесено подробиці походів і 860 та 866 рр. Може, й у розповіді про похід 860 р. внесено подробиці не відомого нам більш раннього походу, який відбувся у перший рік царювання Михайла ІІІ — 856?
Можливо, ми й помиляємося, але складається враження, що за 6360 р. у "Літописі..." об'єднано разом повідомлення про три різні за часом події:
1) 852 р. (індиктіона 15) — за візантійською ерою;
2) 856 р. (за болгарською ерою);
3) 860 р. (за ерою Секста Юлія Африканського).
Таким чином, можна припускати, що за візантійською ерою у "Літописі..." почали записувати події вже після хрещення Русі Володимиром, а за болгарською — з часу хрещення Русі Аскольдом до вбивства Аскольда у 6390 р. від "Творення світу" (яке традиційно датують 882 р.), а, можливо, і до самого хрещення Русі Володимиром.
Іншими словами, Аскольд, ввівши християнство, ввів саме болгарську християнську еру?
Вона могла одержати таку назву, очевидно, лише після хрещення Болгарії тим же Михайлом ІІІ. Це відбулося, згідно з "Літописом...", у 6366 р. (відомості про похід греків на Болгарію взято, очевидно, з анонімного продовження "Хроніки" Амартола, але там ця подія не датована): "У рік 6366 Михайло-цесар з військом рушив берегом і морем на болгар. Болгари ж побачивши, (що) не могли вони стати насупротив, просили охрестити їх (і дали згоду) покорятися грекам. Цесар, отож, охрестив князя їхнього (Бориса) і бояр усіх, і мир учинив з Болгарами".
Повністю, однак, Болгарію вдалося охрестити вже після смерті Михайла ІІІ, за тринадцять років до смерті Аскольда: "У рік 6377. Охрещена була вся земля Болгарська".
Виходить, болгарською ера стала називатися з 6366 по 6377 рр.? Якщо ці дати у "Літопису..." дано за болгарською ерою, то вони стосуються 862—873 рр. Але це неможливо, бо у 860 р. Аскольд уже ввів цю еру на Русі.
Отже, події, пов'язані з хрещенням Болгарії, очевидно, у "Літописі..." подано за візантійською ерою. Тоді ці події й пов'язане з ними виникнення болгарської ери відбулися у 858—869 рр. Це означає, що принаймні два роки (у 858—859 рр.) до хрещення Русі Аскольдом болгарська ера вже реально існувала і могла бути ним використана.
За М. Брайчевським, хрещення Аскольда та його дружини відбулося під час походу 860 р., тобто у кінці червня — на початку липня. Враховуючи це, Русь (країна) могла бути охрещена Аскольдом уже наприкінці літа або восени (чи не 1 вересня?).
Таким чином, язичницький Новий рік (який у 860 р. випав на 1 березня) та Новий рік Аскольда у 860 р. не збіглися і вже не могли збігтися й наступного року. Нам здається, що саме невідповідність в Аскольда дохристиянської і християнської календарних систем могла стати основною причиною язичницької реакції проти нього.
Пізніше Володимир врахував цю помилку, поєднавши річні язичницький і християнський цикли. Це сприяло утвердженню християнства.
Отже, якщо під світоглядом розуміти цілісну систему поглядів на Всесвіт і суспільство, закономірності їхньої будови і розвитку, роль окремої людини в житті природи і людського суспільства, на минуле, сьогодні і майбутнє, то язичництвом можна вважати систему світогляду, основні ідеї якої виникли і розвивалися у протослов'ян, починаючи з переходу до протонеоліту.
Основою його стало поняття закону гармонії суспільства і природи, пов'язане з ідеєю універсального колообігу і зодіакальною моделлю Всесвіту. Язичництво відбило найважливіші сторони господарської, суспільної, духовної сфери давніх суспільств та їхнього природного оточення і тому може бути одним із найважливіших джерел у вивченні давнини.
Проте язичництво — це не тільки далеке минуле. Воно було системою, яка враховувала глобальні закономірності розвитку природи й суспільства. Через це багато його принципових положень заслуговують преосмислення і використання не лише сьогодні, але навіть і завтра. І підтвердженням цього служить, як ми вже зазначали, наше прагнення до вивчення багатьох давніх систем світогляду, а також повторення в нашому власному світоляді тих самих питань, на які намагались дати відповідь творці і носії язичництва.
Враховуючи наявність у язичництві уявлень про початок і кінець світу, в умовах наростання сучасної екологічної кризи не слід, як нам здається, ігнорувати і завершення 7980-річного циклу світових катастроф.
А хіба можна забути про те, що язичництво виникло не тільки як найдавніша система світогляду предків слов'ян, але й як система космічного світогляду! Чи це не найкращий доказ того, що більшу частину свого свідомого життя людство прагнуло в Космос: і в земному, і в посмертному житті тільки з ним пов'язувало воно свої найвищі помисли й сподівання на майбутнє! Тож усе його земне життя було мало не підготовкою до життя в Космосі...
Тому не буде, напевне, перебільшенням вважати, що сучасний стан світу є, з одного боку, кінцем і підсумком циклу, що почався для наших предків з усвідомлення ними своєї особливої людської сутності. А з іншого — переходом до нового витка спіралі історії, що оновлює осмислення ще язичництвом споконвічні всесвітні принципи.
Обидва кінці часу замкнулися. Про це, зокрема, з особливою силою свідчить історія співвідношення в різні епохи загальнолюдського і станового (класового). Домінанта загальнолюдського, яка утвердилась не пізніше мезоліту, існувала до бронзового віку, в якому за родо-племінною знаттю уже за походженням визнавалося безперечне право на особливе становище в земному і потойбічному житті.
Багато століть потому принцип становості, що порушив ідею загальної гармонії, було відкинуто ідеологами перших буржуазних революцій. Проте він не канув у небуття і у вульгарній формі повторився навіть у країнах, які проголосили своєю метою побудову комунізму (навряд чи є сенс зараз наводити численні і загальновідомі факти "відтіснення" від активного служіння суспільству значної частини людей непролетарського і неселянського походження). По суті, тільки зараз людство розпочало його демонтаж у планетарному масштабі.
У світлі всього сказаного можна стверджувати: Сучасне людство стає нині по-справжньому активним космічним суб'єктом. Його програмні установки визначає соціальний і духовний зміст не лише найближчих десятиліть, але, напевне, й усього вже започаткованого 7980-літнього (або навіть 9576-літнього?) циклу розвитку суспільства і цілого Всесвіту.
Пам'ятаймо ж про нашу відповідальність перед Вічністю. Постараймося застосувати знання, що тисячоліттями нагромаджувалися, для врятування себе і світу в умовах будь-якого космічного катаклізму!
ЛІТЕРАТУРА:
1. Никитин А. Н. Над квадратом раскопа. М., 1982. С. 232-233; Косарев М. Ф. Западная Сибирь в древности. Л., 1986. С. 33-34.
2. Афанасьев А. Н. Т. 1. С. 754.
3. Резников А. П. с. 106-107.
4. Болонев Ф. Ф. С. 109-110.
5. Афанасьев А. Н. Т. 1. С. 753; Климишин И. А. С. 137.
6. Святский Д. О. Вып. 8. С. 90.
7. Афанасьев А. Н. Т. 1. С. 75, 77, 238.
8. Зелинский А. Н. С. 105-106. Циклічна основа найдревніших уявлень про початок і кінець світу підтверджується наявністю в слов'ян опису однієї й тієї ж картини хаосу, що існував до творення світу і після його загибелі (див., напр.: Попович М. В. Мировоззрение древних славян. К., 1985. С. 121-126).
9. Чмыхов Н. А. Опыт общей периодизации голоцена// Актуальные вопросы исторической науки. К., 1990; Чмыхов Н. А. Идея глобальной катастрофы в мировоззрении древних славян// Славяне: адзінства і мнагастайнасць: Міжн. канф., 24—27 мая 1990: Тез. дакл. і павед. 2 секцыя: Этнагенез славян. Мінск, 1990. У цих та інших, більш ранніх, працях автор монографії спочатку приймав за опорну дату затемнення Сонця 19 березня 2007 р., тобто затемнення, яке має статися в день, що передує рівноденню. (Зведення матеріалів про значні порушення екології Землі на рубежах археологічних епох чи їхніх періодів див. також у: Филиппов Е. М. Земля в развитии. К., 1989). Кожна з 1596-річних епох настільки специфічна, що може вважатися особливою соціально-економічною формацією. Див. у зв'язку з цим висновок В. Генінга про первісне суспільство як суперформацію, що складалася з окремих формацій: Генинг В. Ф. С. 3-16.
10. Афанасьев А. Н. Т. 1. С. 753.
11. Климишин И. А. Жемчужины звездного неба. К., 1988. Рис. 4.
12. Афанасьев А. Н. Т. 1. С. 197, 213.
13. Даниленко В. Н. Энеолит Украины. С. 149; Гамкрелидзе Т. В., Иванов Вяч. Вс. Т. 2. С. 892 та iн.; Сафронов В. А. С. 44. Див. також: Чмихов М. О., Черняков І. Т. С. 148-150.
14. Николов В., Чмыхов Н. А. С. 115-116. Про індоєвропейську (арійську) належність катакомбних племен див. також: Клейн Л. С. Откуда пришли арии в Индию?// Вест. ленингр. ун-та. Сер. истории, языка, лит-ры. 1980. Вып. 4.
15. Горнунг Б. В. С. 35.
16. Рыбаков Б. А. С. 212 та iн.
Вверх
2003.06.15 | Анатолій
Пане РМ, я перестаю Вас розуміти!
Пане РМ. Ви особисто започаткували цю гілку, а тепер чомусь відмовчуєтеся. При цьому Ви готові вести розмову про черв"ячків, змій, пташок та інших тварин, а на свою гілку не звертаєте уваги. Тоді давайте по порядному - подякуйте всім учасникам і скажіть, що закриваєте пролєміку.З повагою, Анатолій
2003.06.15 | Р.М.
Re: Пане РМ, я перестаю Вас розуміти!
Анатолій пише:> Пане РМ. Ви особисто започаткували цю гілку, а тепер чомусь відмовчуєтеся. При цьому Ви готові вести розмову про черв"ячків, змій, пташок та інших тварин, а на свою гілку не звертаєте уваги.
Я вже говорив, що зараз я є вері бізі. Розмова про черв'ячків, змій пташок та інших тварин, про яку Ви кажете, це своєрідний бліц з п.bodyn(ом). У нашій дискусії я не хотів би зловживати експронтом. Я охоче продовжу, з вашої згоди, нашу розмову, тим більше, як я гадаю, мені є що відповісти.
У поередньому дописі
Анатолій пише:
>ВСЕВИШНІЙ (а наша сьогоднішня церква все переплутала- Всевишнього, Господа та бога) нічого ні від кого не вимагає.
Серед представників церкви є багато вчених, освічених і посвячених людей. Звичайно, церква, як і кожна людська спільнота, може помилятися. Але, щоб помилятися так радикально!.. Це означало би з їхнього боку пряму зраду Господа і ближніх. Я з цим ніколи не згоджуся.
>ВСЕВИШНІЙ також гармонізує і ту Сутність, якою є людина. А от саме людина, дисонує, тобто дизгармонізує простір навколо себе і цим притягує подібні ситуації. Тобто, якщо людина випромінює у оточуючий простір любов, вона і від оточуючих її людей отримає любов, та ще й сторицею. А якщо людина випромінює в оточуючий простір злобу, то вона отримує також злому у підсиленому стані.
Я зі всім цим згоден. І церква, доречі, теж цього не заперечує. Я гадаю, що якими би ми не були освіченими, цього є замало, що би пізнати ІСТИНУ. Для цього потрібне ЩОСЬ НАБАГАТО БІЛЬШЕ за знання. А тому важливаішим є дотримуватися певних правил. По чому можна впізнати лікарів, військовослужбовців, тощо?. По формі, яку вони носять. Так і ми повинні бути зодягненні в духовну християнську фрому. Бо в даному випадку форма є важливішую за суть(істину), якої пізнати тут на землі практично неможливо.
>ТОМУ У КОЖНОМУ СВОЄМУ СУСІДОВІ, ПАРТНЕРІ ВИ МОЖЕТЕ ПОБАЧИТИ СЕБЕ. ТОБТО, ВИ ВИПРОМІНЮЄТЕ ЛЮБОВ У ПРОСТІР І ОТРИМУЄТЕ ЛЮБОВ ВІД ОТОЧУЮЧИХ. А ЯКЩО ВИ ВИКИНУЛИ У ОТОЧУЮЧИЙ ПРОСТІР ЕНЕРГІЮ ЗЛОБИ, ТО ВІД ОТОЧУЮЧИХ ВИ ОТРИМУЄТЕ ТІЛЬКИ ЗЛОБУ. А ОТЖЕ ПОВТОРЮЮ – ВАШІ СУСІДИ, ЦЕ Є ВАШЕ ДЗЕРКАЛО У ЯКОМУ ВИ МОЖЕТЕ ПОБАЧИТИ СЕБЕ.
Іншими словами, як би не поставилися до нас наші сусіди, знайомі - ми цього заслуговуємо. Я вже десь чув таку "гіпотезу", що Україна зараз потерпає через гріхи своїх предків за часів княжої доби. Виходить, що це не є безпідставним.
З повагою
Р.М.
2003.06.15 | Анатолій
Re: Пане РМ, я не перестаю Вас розуміти!
Пане РМ, вітаю і продовжую.1. Я на 100 відсотків згоден з Вами, що сьогодні у церкві є дуууже багато освічених осіб і тому ця плутанина (Всевишній, Господь і бог) я гадаю, є наміреною. Спитаєте для чьгь - а для того, щоб люди не знали своєї історії та своєї орійської-української культурно-релігійної філософії. Я не маю претензій до людей, які сповідують християнство, але я точно знаю, що єрархи сьогоднішньої церкви роблять все, щоб вимарати наше минуле. А особливо це робить Московська патріархія. Справа у тому, що ще у 18 столітті в Україні була інша християнська віра, але після "добровільного з"єднвння двох братніх народів" Млсковська патріархія принесла в Україну ОЦЮ СЬОГОДНІШНЮ МОДЕЛЬ ХРИСТИЯНСТВА, від якої ми і потерпаємо. Саме тому ми і маємо сьогодні десятки християнських церков, саме тому ми маємо протистояння та нетерпимість цих церков одна до одної. Що цікаво, що у Росії такого церковного антогонізму не має. І це тому, що там культивується їхнє рідне москальське християнство. Між іншим, слово МОСКАЛІ походить не від Москви, а від древнього українського (санскритського) МОС - служка, КАЛІ - богиня Калі. Ну а за Відами - богиня Калі є дружина Сиви-ота, який у вік Калі надів на себе личину Диявола. Отже, робіть висновки самі.....
2.Щодо того, що Україна потерпає за гріхи своїх пращурів часів княжої доби - це повний примітивізм того, хто це Вам казав. Україна потерпає тільки і тільки за втрату СВОЄЇ ДУХОВНОСТІ. Бо кінь, якого треба ставити перед возом, це не економіка, це не політика, а це ДУХОВНІСТЬ. Ну а чому ми втратили СВОЮ духовність - дивіться п. №1.
З повагою, Анатолій.
Запитуйте...
2003.06.15 | Галаган
Історія на два, як завжди.
Київська метрополія стала підлеглою Московський патріархії в 1686 році при митрополиті Гедеоні Четвертинському. Тобто в 17 столітті.Все інше про особливе московське християнство повна маєчня.
Ну а походження слова москалі
І знов виправляти Ваші ляпи мені.
Вам про ор-країну написати, чи ще боїтесь ? Джерел.
З повагою наказний кошовий Іпатій Галаган.
2003.06.15 | Р.М.
Шукати винних - марна справа.
Ще років !5-10 тому. я корінний львівянин, вважав себе чи ненайбільшим патріотом України. Я й зараз себе таким вважаю. Але дещо змінилося у моєму баченні. А саме, якою я бачу дорогу моєго народу. Ми не маємо уподобатися тим "благополучним народам"(якщо такі взагалі існують). Свою мету ми повинні осягнути іншим шляхом, - СВОЇМ, нехай тернистим. але праведним. Зло породжує зло. Наших кривдників ми повинні перемагати своєю духовною вищістю.2003.06.15 | Галаган
Спочатку знайдіть кривидників, а потім простить їх (-)
2003.06.15 | Р.М.
Re: Спочатку знайдіть кривидників, а потім простить їх (-)
Я їх давно простив. Але біда, що вони ніяк не хочуть покаятися. Ви ж розумієте, ці дві речі завжди мусять бути у парі.2003.06.15 | Галаган
Re: Спочатку знайдіть кривидників, а потім простить їх (-)
Взагалі то необов"язково, якщо Ви простили, то Вам вже не має діла до їх покаяння. Ну тільки якщо Ви за них самих стараєтесь.А про кого конкретно ми говоримо ? Дозвольте узнати ?
Хоча чує серце не ладне.
З повагою Галаган Іпатій.
2003.06.15 | Р.М.
Re: Спочатку знайдіть кривидників, а потім простить їх (-)
Галаган пише:> Взагалі то необов"язково, якщо Ви простили, то Вам вже не має діла до їх покаяння. Ну тільки якщо Ви за них самих стараєтесь.
Мені їх шкода, а покаяння допоможе, насамперед їм кривдникам.
> А про кого конкретно ми говоримо ? Дозвольте узнати ?
Я їх простив. Навіщо до цього повертатися?
> Хоча чує серце не ладне.
А Ви що, себе до кривдників причислюєте?
> З повагою Галаган Іпатій.
Взаємно Р.М.
2003.06.15 | Галаган
Re: Спочатку знайдіть кривидників, а потім простить їх (-)
> > Хоча чує серце не ладне.
> А Ви що, себе до кривдників причислюєте?
Та знаєте, тим хто правду любить, часто ярлики вішають. От хоча б тут на Майдані.
А можна спитати, кривдили то Вас, ну ті про кого ми говорили, але кого Ви простили, чи кривдження віднесене в часі, років так на сотню-дві ?
>
З повагою Галаган.
2003.06.15 | Р.М.
Re: Спочатку знайдіть кривидників, а потім простить їх (-)
Галаган пише:> Та знаєте, тим хто правду любить, часто ярлики вішають. От хоча б тут на Майдані.
В своїй хаті - своя правда, пам'ятайте це. А істина у Бога.
> А можна спитати, кривдили то Вас, ну ті про кого ми говорили, але кого Ви простили, чи кривдження віднесене в часі, років так на сотню-дві ?
Яка різниця. Кривда зажди залишиться кривдою. незалежно від часу. Поконати її зможе тільки каяття.
> З повагою Галаган.
Взаємно Р.М.
2003.06.15 | Галаган
Re: Спочатку знайдіть кривидників, а потім простить їх (-)
Р.М. пише:> Галаган пише:
>
> > В своїй хаті - своя правда, пам'ятайте це. А істина у Бога.
Істина у Бога, правда Ваша, пане. Але хата ця й моя теж. Чи ні ?
> Яка різниця. Кривда зажди залишиться кривдою. незалежно від часу. Поконати її зможе тільки каяття.
Каяття, але іноді, скажу Вам по секрету, трудно знати точно, хто ж кривдить, особливо, якщо це з книжок знаєш, особливо таких, як Субтельний, Тиктор чи Штепа пишуть.
От тоді одна надія, на слова першоджерел.
А я Вам так скажу, що хоч і сказав Вам, щоб простили, а сам простити не можу, тих бандитів, що наш Київ з цвіту православія на Республиканський центр перетворили. Та тих хто в Бабином Яру да в ГУЛУЗІ обойми розряджав, теж простити важко. не так, щоб я по життя з ненавістю шов, просто живу біля Кирилівських висот.
>
> > З повагою Галаган.
2003.06.15 | Р.М.
Re: Спочатку знайдіть кривидників, а потім простить їх (-)
Галаган пише:> Істина у Бога, правда Ваша, пане. Але хата ця й моя теж. Чи ні ?
А от цього я не знаю. Вам видніше де ваша хата.
> А я Вам так скажу, що хоч і сказав Вам, щоб простили, а сам простити не можу, тих бандитів, що наш Київ з цвіту православія на Республиканський центр перетворили. Та тих хто в Бабином Яру да в ГУЛУЗІ обойми розряджав, теж простити важко. не так, щоб я по життя з ненавістю шов, просто живу біля Кирилівських висот.
Перелік можна продовжувати. До речі. Потомки тих, хто в Бабинім яру обойми розряжав, покаялися.
> > > З повагою Галаган.
Взаємно Р.М.
2003.06.15 | Галаган
Re: Спочатку знайдіть кривидників, а потім простить їх (-)
Р.М. пише:> Галаган пише:
>
> > Істина у Бога, правда Ваша, пане. Але хата ця й моя теж. Чи ні ?
>
> А от цього я не знаю. Вам видніше де ваша хата.
Ну звісно ж так. Я про це казав тут, а також на ділі довів, бо живу в Україні та для її блага працюю. Чесно.
>
>
> Перелік можна продовжувати.
Так звісно ж можна, але за чий рахунок ?
До речі. Потомки тих, хто в Бабинім яру обойми розряжав, покаялися.
Не усі, деякі перетворились на національних героїв України.
З повагою Галаган.
2003.06.15 | Р.М.
Re: Спочатку знайдіть кривидників, а потім простить їх (-)
Галаган пише:> До речі. Потомки тих, хто в Бабинім яру обойми розряжав, покаялися.
> Не усі, деякі перетворились на національних героїв України.
Я вже Вам говорив. В своїй хаті - своя правда. Зі своїми героями і в лапках і без, ми самі розберемося, своїм уставом. А зайди мають вирішувати самі за себе. А Ви вирішуйте чий устав сповідувати від того і залежатиме де ваша хата.
> З повагою Галаган.
Дякую за розмову
Р.М.
2003.06.15 | Галаган
Re: Спочатку знайдіть кривидників, а потім простить їх (-)
Р.М. пише:> Галаган пише:
>
> Я вже Вам говорив. В своїй хаті - своя правда.
Якщо ваша хата Україна, то ми земляки.
Зі своїми героями і в лапках і без, ми самі розберемося, своїм уставом.
Ці "герої" не тільки ваші. В Нюрнберзі судьями не німці були, щоб і нам тут в Україні такого не дочекатись, цього не хочеться. Пане.
А зайди мають вирішувати самі за себе.
Оце точно, культурні зайди. Повністю згоден.
А Ви вирішуйте чий устав сповідувати від того і залежатиме де ваша хата.
Ну Ваш устав мені сповідувати важко, яж його не знаю. Та в мене свій є, місцевий, руський, не ляховецький чи канадський, а руський. Сказав би що український, так це слово двозначне таке.
А правда вона ж така падлюка кривувата, хоч яку їй коробочку гарненьку сколоти, а все ж боками своїми кривими стирчить.
Так нам її шукати діло непросте, але можливе, почати ж з себе потрібно.
запустити в дущу собі такий невеличкий відділ з пошуку приємностей та компромисів, щоб вони отих гадів усіх переловили - ану стій, хто такий ! Ага, сюди падло, кулю в лоб, слідуючий.
А потім нехай воно саме гірке та противне полишиться, як наприклад відчувати свою національну єдність із гадами, що під дудку фашистську боєзапас Рейха зменшували, або з жахом читати українські фамілія серед "Общества Воинствующих Атеистов".
Гірка правда, але наша. Не тикторівська, солодка, п"янка, ве про "героїв да про гетьманів". да про духовність оркраїнську, особливу таку, що під час Коліївщини 50 000 євреїв поклала.
Ну а потім вже, після цього й інших тикнути можна, носом. Щоб брехні не розводили.
Я, наприклад, ці брехні, як Шаріков котів, серцем чую.
Тому й подмітаю, в хаті, своїй.
Й ні в якому випадку не судити, поки сам оті крики, своїми ушами не почуєш.
А про зайд згода, от навіщо нам зайда Субтельний скажіть мені пане ?
Та не потрібен нам він, як зайці відмовились свого часу від кінцівки за нумером 5.
> > З повагою Галаган.
> Дякую за розмову
2003.06.15 | Георгій
Укр. "націоналісти" - теж серед розстріляних у Бабиному Яру (-)
2003.06.16 | Галаган
Re: Укр. "націоналісти" - теж серед розстріляних у Бабиному Яру (-)
Так це правда, але це ще не доводить непричетність УПА до розстрілів, якщо Вам відомо, то вояки УПА багато поклали один одного, як до війни, так і під час. Ви читали діло про судження Олени Теліги чи Ольжича, хто їх здав ? Знаєте ?Галаган.
2003.06.15 | Анатолій
Re: Шукати винних - марна справа.
ПРАВИЛЬНО!!!!А отже, повернувши НАШУ УКРАЇНСЬКУ ВІРУ МИ ПОВЕРНЕМОСЯ ДО КОЗАЦЬКОЇ ВЕЛИЧІ СВЯТОСЛАВА. НЕ ЗВИНУВАЧУЙМО, А ПОВЕРТАЙМОСЯ ДО СВОГО!!
Дякую, Анатолій
2003.06.15 | Р.М.
Re: Шукати винних - марна справа.
Анатолій пише:> ПРАВИЛЬНО!!!!
> А отже, повернувши НАШУ УКРАЇНСЬКУ ВІРУ МИ ПОВЕРНЕМОСЯ ДО КОЗАЦЬКОЇ ВЕЛИЧІ СВЯТОСЛАВА. НЕ ЗВИНУВАЧУЙМО, А ПОВЕРТАЙМОСЯ ДО СВОГО!!
> Дякую, Анатолій
Але ж мені не заважає вибраний мною шлях (шлях до моєго Бога Ісуса Христа) повертатися до свого!!
2003.06.16 | Анатолій
Re: Шукати винних - марна справа. Для РМ
І це є правильний шлях, Бо Ісус Христос є Спасом Відо-Вістичного Православ"я. А отже - п"явільной дойогой ідьотє, товаїщі.Єдина, що я можу запропонувати, це не давати себе дурити та недопускати зомбування страхом. А і перше, і друге - це є інструментарій СЬОГОДНІШНЬОЇ християнської церкви...
Нещодавно мав розмову з одним хлопцем, яки має трохи інший зір, ніж ми з вами. Він бачить ауру людини і трохи ще. Так він мені сказав - Мені бридко заходити у більшість християнських церков, бо я бачу у більшості попів "хвости" під рясою. І що цікаво, що в Москальському Патріархаті, за його словами - 100% хвостатих. А отже, мати власний розум, власну любов, власне серце - ніколи не завадить.
З повагою, Анатолій
2003.06.16 | Галаган
Анатоль, Перець втратив в Вас великого дописувача :)))) (-)