Закоханність
07/03/2003 | Ygirl
Розмовляючи про змішані родини я вирішила попросити в старших і мудріших людей поради для себе.
Одним словом, полюбилась мені одна людина, про яку я знати мало що знаю - просто зовнішність, декілька слів, можлива схожість в поглядах. Я б не сказала що думаю про неї весь час, але чомусь вона стала для мене ідеалом і я всіх порівнюю з цією постаттю і всі програють.
Тим часом я маю коханого, з яким ми і справді дуже підходимо одне для одного. Про нього я думаю набагато більше, але я боюся це можливо тому що я дуже рідко бачуся з першою людиною і постійно спілкуюсь з коханим. Моя теорія така - перший хлопець це дуже колоритна постать і я можливо його романтизую, тим більше що я мало що про нього знаю. Але як подумаю , то здається багато віддала щоб бути з ним. Але я навіть не знаю чи таке можливо, бо якщо ми з ним будемо різнитися в важливих для мене поняттях, то я звісно не буду, також я не знаю чи йому подобаюсь - тобто взагалі мало чого знаю. Тим часом мій коханий настільки близкий до мене і кохає мене так - я знаю що ми будемо щасливі разом.
Так от - проблемка - я можу рискнути і опинитися ні з чим, розбивши серце як мінімум однієї людини. Або я можу забути... але ця думка чомусь наводить на мене страх. Я боюся що впущу щось справжнє - життя повне якоїсь надприродної любові.
Ось так - чи це незивається коханням, чи це просто романтична захопленність і безглуздя?
Вибачте якщо ця тема не підходить до форуму... в цьому разі просто знищіть її.
Одним словом, полюбилась мені одна людина, про яку я знати мало що знаю - просто зовнішність, декілька слів, можлива схожість в поглядах. Я б не сказала що думаю про неї весь час, але чомусь вона стала для мене ідеалом і я всіх порівнюю з цією постаттю і всі програють.
Тим часом я маю коханого, з яким ми і справді дуже підходимо одне для одного. Про нього я думаю набагато більше, але я боюся це можливо тому що я дуже рідко бачуся з першою людиною і постійно спілкуюсь з коханим. Моя теорія така - перший хлопець це дуже колоритна постать і я можливо його романтизую, тим більше що я мало що про нього знаю. Але як подумаю , то здається багато віддала щоб бути з ним. Але я навіть не знаю чи таке можливо, бо якщо ми з ним будемо різнитися в важливих для мене поняттях, то я звісно не буду, також я не знаю чи йому подобаюсь - тобто взагалі мало чого знаю. Тим часом мій коханий настільки близкий до мене і кохає мене так - я знаю що ми будемо щасливі разом.
Так от - проблемка - я можу рискнути і опинитися ні з чим, розбивши серце як мінімум однієї людини. Або я можу забути... але ця думка чомусь наводить на мене страх. Я боюся що впущу щось справжнє - життя повне якоїсь надприродної любові.
Ось так - чи це незивається коханням, чи це просто романтична захопленність і безглуздя?
Вибачте якщо ця тема не підходить до форуму... в цьому разі просто знищіть її.
Відповіді
2003.07.03 | Предсказамус
Несбывшееся
"Рано или поздно, под старость или в расцвете лет, Несбывшееся зовет нас, и мы оглядываемся, стараясь понять, откуда прилетел зов. Тогда, очнувшись среди своего мира, тягостно спохватясь и дорожа каждым днем, всматриваемся мы в жизнь, всем существом стараясь разглядеть, не начинает ли сбываться Несбывшееся? Не ясен ли его образ? Не нужно ли теперь только протянуть руку, чтобы схватить и удержать его слабо мелькающие черты?Между тем время проходит, и мы плывем мимо высоких, туманных берегов Несбывшегося, толкуя о делах дня."
Александр Грин. Бегущая по волнам
2003.07.03 | Роман ShaRP
Цитата на цитату.
Человек, хоть однажды сумевший прорваться сквозь бумажные стены обыденной жизни, сквозь эти непрочные стены, которые тем не менее так надежно от рождения до могилы держат многих из нас в плену, неминуемо приходит к открытию: если окружающий мир тебе не нравится, его можно изменить. Надо только принять твердое решение любой ценой изменить его - и ты добьешься своего. Ты можешь оказаться в более неприятном, трудном и даже опасном положении, но может случиться, что жизнь твоя станет ярче, приятнее или, на худой конец, просто интереснее. Герберт Уэллс. "История мистера Полли"Взято из эпиграфа к произведению "Рыцарь из ниоткуда" Александра Бушкова (как хорошая цитата).
2003.07.03 | Георгій
Ну, як вже ви пішли цитатами...
Я Вас люблю, хоть я бeшусь,Хоть eто труд и стыд напрасный,
И в eтой глупости нeсчастной
У Ваших ног я признаюсь.
Мнe нe к лицу, и нe по лeтам,
Пора, пора мнe быть умнeй!
Но узнаю по всeм примeтам
Болeзнь любви в душe моей.
(...)
Алина! Сжальтeсь надо мною!
Нe смeю трeбовать любви -
Быть можeт, за грeхи мои,
Мой ангeл, я любви нe стою, -
Но притворитeсь! Етот взгляд
Всe может выразить так чудно!
Ах, обмануть мeня нe трудно, -
Я сам обманываться рад!
(1825)
(Перепрошую, в мене нема російського "e"
2003.07.03 | Георгій
Ще з північного сусіда :)
Люблю глаза твои, мой друг,
С игрой их пламенно-чудесной,
Когда их приподымешь вдруг
И словно молнией небесной,
Окинешь бегло целый круг...
Но есть сильней очарованья:
Глаза, потупленные ниц
В минуты страстного лобзанья,
И сквозь опущенных ресниц
Угрюмый, тусклый огнь желанья.
(Тютчев, 1836)
(фігурує у фільмі А..А. Тарковського "Сталкер" - у виконанні, якщо я не помиляюся, Аліси Фрейндліх...
2003.07.03 | Георгій
І ще... :)
Во всем мне хочется дойтиДо самой сути.
В работе, в поисках пути,
В сердечной смуте.
До сущности протекших дней,
До их причины,
До оснований, до корней,
До сердцевины.
Всё время схватывая нить
Судеб, событий,
Жить, думать, чувствовать, любить,
Свершать открытья.
О, если бы я только мог
Хотя отчасти,
Я написал бы восемь строк
О свойствах страсти.
О беззаконьях, о грехах,
Бегах, погонях,
Нечаянностях впопыхах,
Локтях, ладонях.
Я вывел бы ее закон,
Ее начало,
И повторял ее имен
Инициалы.
Я б разбивал стихи, как сад.
Всей дрожью жилок
Цвели бы липы в них подряд,
Гуськом, в затылок.
В стихи б я внес дыханье роз,
Дыханье мяты,
Луга, осоку, сенокос,
Грозы раскаты.
Так некогда Шопен вложил
Живое чудо
Фольварков, парков, рощ, могил
В свои этюды.
Достигнутого торжества
Игра и мука -
Натянутая тетива
Тугого лука.
(Б. Пастернак, 1956)
2003.07.03 | Георгій
І ще з "гнилого" Заходу - дуже мудре, ІМХО (і з музикою)
http://www.geocities.com/SunsetStrip/Limo/3518/whenim64.htm2003.07.06 | VENED
Re: такій людині краще жити подалі
>Человек, хоть однажды сумевший прорваться сквозь бумажные стены обыденной жизни, сквозь эти непрочные стены, которые тем не менее так надежно от рождения до могилы держат многих из нас в плену, неминуемо приходит к открытию: если окружающий мир тебе не нравится, его можно изменить. Надо только принять твердое решение . Ты можешь оказаться в более неприятном, трудном и даже опасном положении, но может случиться, что жизнь твоя станет ярче, приятнее или, на худой конец, просто интереснее.Вспоминаю слова одного американского деятеля: " Если прокурор не выполняет своих обязанностей, то каждый гражданин может взять на себя обязанности прокурора".
Заманчиво, конечно, "любой ценой изменить его - и ты добьешься своего"
а то что за спиной останется гора трупов, руины и разрушенные жизни - это, так, мелочи...
Конечно, есть люди, которым нужно место для подвига. Но чем дальше оно будет, это место, тем лучше будет окружающим.
А иначе - толпа революционеров от Сталина, Ленина, Гитлера до Че Гевары и Пол Пота....
Беда в том, что раскачивая общественное сознание, героизируя Лизу Чайку и Петю Клыпу, на свет выпускаются не только герои - герои не живут без чудовищ - и получается(по Юнгу) странная парочка, герои-чудовища, живущие своей жизнью в том же общественном сознании, и ничего, ничего хорошего в нее не привносящие......
2003.07.07 | Роман ShaRP
Чудовища.
VENED пише:> >Человек, хоть однажды сумевший прорваться сквозь бумажные стены обыденной жизни, сквозь эти непрочные стены, которые тем не менее так надежно от рождения до могилы держат многих из нас в плену, неминуемо приходит к открытию: если окружающий мир тебе не нравится, его можно изменить. Надо только принять твердое решение . Ты можешь оказаться в более неприятном, трудном и даже опасном положении, но может случиться, что жизнь твоя станет ярче, приятнее или, на худой конец, просто интереснее.
> Вспоминаю слова одного американского деятеля: " Если прокурор не выполняет своих обязанностей, то каждый гражданин может взять на себя обязанности прокурора".
> Заманчиво, конечно, "любой ценой изменить его - и ты добьешься своего"
> а то что за спиной останется гора трупов, руины и разрушенные жизни - это, так, мелочи...
Тут есть один интересный нюанс -- возможно, я неверно трактую цитату, но речь в ней идет не об горах трупов и руинах. "Изменить" можно понимать по-разному, особенно в наше время, столь богатое технически-виртуальными возможностями
> Конечно, есть люди, которым нужно место для подвига. Но чем дальше оно будет, это место, тем лучше будет окружающим.
Это еще как сказать.
> А иначе - толпа революционеров от Сталина, Ленина, Гитлера до Че Гевары и Пол Пота....
Беда в том, что данные персонажи не нашли бы успеха "там, где хорошо". Как правило, появлению таковых у власти предшествуют вполне определенные условия, очень точно, как по мне, описанные в шести словах: "верхи не могут, низы не хотят". И сон разума (голодный?) рождает чудовищ.
> Беда в том, что раскачивая общественное сознание, героизируя Лизу Чайку и Петю Клыпу, на свет выпускаются не только герои - герои не живут без чудовищ - и получается(по Юнгу) странная парочка, герои-чудовища, живущие своей жизнью в том же общественном сознании, и ничего, ничего хорошего в нее не привносящие......
Как сказать, как сказать. Герои одних -- отвратительные негодяи для других. "Запустите" общественное сознание, оставьте его наедине со своими проблемами и оно "упадет" в руки того, кто будет рад его подобрать и повести за собой, -- Гитлера, Ленина, или еще там кого. Это не значит, что общественное сознание непременно нужно контролировать. Но в то же время практика показывает, что неисполнение правящим классом своих функций может дорого обойтись всем. Власть = ответственность. И иногда трудно бывает решить, кто же больше виноват -- те, кто творили зло, или те, кто своим бездействием допустили его возникновение и усиление.
2003.07.03 | Роман ShaRP
Порада.
Закоханість, видається мені (після кількох разів) дуже складною річчю, на якій відбивається дуже багато усього, головним чином це програми, які нам позакладали у головиПотрібно добре подумати про це, і відчути, де програма, і де, власне ти сам(а), чого тобі хочеться (хоча і про програму також не слід забувати -- інколи вона сидить наскільки глибоко, що видалити її практично неможливо, паче того, вона не завжди погана -- наприклад, сама-по-собі батьківська програма "одружитися" не несе в собі негативного заряду).
Я рекомендував би думати не стільки про романтичний ідеал, а про тривалі стосунки та про спільне життя. З точки зору модернових поглядів це може здатися "закомплексованістю", чи то забобоном -- але я можу скласти і досить логічне обгрунтування таких поглядів.
Погляньте -- саме тривкі, міцні стосунки і речі мають найбільшу цінність у багатьох людей (до речі, ще одна "глибока программа"). То чому б не почати думати саме про них?
Як на мене, це дуже важливий орієнтир/ідеал в житті, який дуже сильно допомагає його радісно прожити. Власне, сім*я (чи її відсутність) впливає на життя людини чи не найбільше, -- хіба не так?
Але рішення, звісно, приймаєте Ви самі.
2003.07.03 | Георгій
Мої три копійки
Пані YGirl, я навряд-чи зможу Вам порадити щось більш толкове, ніж пан Роман і інші. Можу сказати хіба що те, що сам одружений вже дуже давно (в цьому місяці виповняється 20 років). Коли одружувався, мені пророкували, що мій шлюб вдалим бути не може - ми з Лесею з досить різних соціально-культурних прошарків, з різним, як кажуть американці, соціально-культурним "background"'ом, тощо. І мови в нас були різні (я зростав у київському, переважно російськомовному середовищі, Леся в україномовному луцькому), і інтереси (я був досить аполітичним науковцем, Леся - дуже політизованою націоналісткою), і коло знайомих, і взагалі ну все. Але я дуже закохався в неї і нікого не хотів слухати. Страшно розсварився з батьками (мама навіть не прийшла на весілля), терпів нерозуміючі або, ще гірше, співчутливі погляди друзів дитинства, які вважали Лесю мало не "селючкою" і "бандерівкою." Словом, ішов проти вітру, big time. Але нічого - ми залишилися разом, жили дуже наповненим життям, ділили радість і горе, виховали чудову дитину.Ваша ситуація трохи інша, тому що Ви вже маєте людину, яку Ви називаєте Вашим коханим. Я не впевнений, чи це варто кинути через закоханість в іншу людину. Проте я не можу судити - залежить від міри Вашої відданості Вашому коханому і бажання продовжувати життя з ним. Слухайтесь Вашого серця, коли робитимете вибір. Може, пригадайте, як саме Ви зустрілися з Вашим коханим, що Ви тоді відчували? Чи ОТЕ вмерло, чи воно живе і зараз, тільки може принишкло трохи? Якщо воно живе, мабуть не варто рвати по живому. Ну, а якщо померло (або ніколи й не жило - так теж буває, люди іноді зустрічаються і починають жити разом без особливих почуттів, швидше через зручність...) - тоді прощайтеся і починайте Ваше нове життя. Тільки не спішіть, переконайтеся спочатку глибоко в серці, як воно насправді.
Ще скажу (тихенько, Вам на вушко), що закоханності бувають майже в усіх, дуже в багатьох і після одруження, навіть через багато років після одруження. Іноді й сиві люди стоять перед вибором, який нагадує Ваш. Це дуже, дуже складна ситуація, але головне, на мій погляд, поводити себе гідно, як розумна, чуйна, шляхетна людина - в який бік би цей вибір не був.
Щасти Вам, і помагай Вам Боже.
--Георгій
2003.07.03 | Тестер
Re: І мені є що сказати.
Дівчинко! Ти у віці, коли можна закохуватись досить часто, приблизноооо... раз чи більше на місяць. Я жартую, але тут немає нічого протиприроднього.Як тобі таке: Вперше моя сусідка Ліля влюбилася в 9-му класі. Додя (Володимир)увійшов у її серце в модних черевиках на товстій гумі, із зачіскою неандертальця і з усмішкою, яка говорила - весь світ створений для того, щоб на нього плювати. Але Ліля любила його. Навіть зачіску змінила. Завязувала волосся немислимим вузликом. Хай люди дивляться і згадують кінський хвіст. У місті коні так рідко зустрічаються. Кохання закінчилось, коли Додя несподівано зник . Напозичавши грошей у рідних та знайомих він зазнав фінансової кризи. Щоб запобігти остаточному краху він нашвидкоруч пройшов курс кишенькового злодія і на першій же крадіжці влип...
Та хай його з тими жартами.
По серйозному. Я в своєму житті влюблявся неодноразово, але кохав по справжньому тільки один раз. Це велике почуття і переживання. Мені тоді було 25 років, позаду у-т, армія. Тобто я був дорослим повністю. І я не знаю кращого почуття як відчуття того, що ти любиш і тебе люблять. На жаль все швидко закінчилось. Як у пісні "У тебе є своя дорога, в мене є своя судьба". Ми виявились різними, як по інтелекту, так і по вірі, так і по світосприйняттю. Та і різниця вікова у 7 років. Хоча я не вважаю що віковий ценз може помішати почуттям.
У тебе випадок ситуативний. Я так розумію, що з коханим ви живете. Він тебе влаштовує, скажу так, майже у всьому. Чи ти його.
Але тут появився "невідомий принц". Що ти про нього знаєш, крім зовнішньості. "Зовнішність буває обманливою, сказав їжак, злізаючи з клубка колючого дроту". Щоб пересвідчитись, що ти людину не тільки любиш, а і можеш з нею жити постійно просто треба спочатку з нею побувати в різних життєвих ситуаціях. Тобто деякий час пожити. Можна походити в походи, бажано на дику природу, в гори. Робити якусь спіль нудну буденну роботу. Провірити на "вшивость", жадність, користолюбство. Тобто пізнавати одне одного.Ну і попробувати один в фізичній близькості. Тут зараз чую благородні обурливі вигуки справніх християн і "блюстителів моралі". А що робити??? Досвід і практика велике діло. В мене був мудрий старшина в армії і ми досить часто розмовляли на побутові теми, в тому числі і про любов. А хто не хоче любити в 19-20 років. А старшині було чуть за 30, жонатий.
І він якось сказав(Я потім зрозумів, що це було після чергової сварки вдома): Любов - це прекрасно, але появляються діти, домашні клопоти, любов переходить в привичку і жінка вішає тобі на ніс грязні труси.
І з пересердя і відчаю стукнув кулаком по столу. Пройшло стільки років, а пам"ятаю. А особливо згадував, коли сам став сімейним.
Так що, дитинко, не наводжу тобі гарних цитат, а ріжу правду-матку прямо. Любовних трикутників в літературі описано чимало.
Вибирати і вирішувати треба тобі самій.
Твори, видумуй, пробуй...
Успіхів!!! У всякому разі.
2003.07.03 | Гура
Re: Закоханність
Вы должны разобраться в себе, в своих ощущениях. Чем являются для Вас Ваши отношения с любимым человеком, насколько они дороги для Вас? Будете ли Вы жалеть, если потеряете его, а нового счастья не найдете, ведь даже если Ваш любимый и примет Вас "назад", ваши отношения уже будут испорчены НАВСЕГДА. Возможно, что Вы еще не влюбились "по-настоящему", или не способны на глубокое чувство, или не попался достойный человек. Не всем дано глубоко чувствовать, да и для этого должно прийти "свое время" - человек должен "выносить желание", как женщина ребенка, то есть, созреть духовно. Если Вы действительно чувствуете, что с Вашим любимым у вас гармония и вам вместе интересно жить, то нужно постараться это сохранить. Если же Вы пока еще находитесь "в стадии поиска" и чувствуете внутреннюю неудовлетворенность, стремление к романтике и т.д., то лучше сейчас тактично сказать об этом вашему парню, что Вы хотите разобраться со своими чувствами и временно хотите прервать отношения. Однако знайте, что он может вас назад и не принять (впрочем, Вам виднее). Смысл моего совета такой: если ваши отношения зайдут дальше, а Вы все-таки потом решите прервать их, то это уже будет гораздо больнее для него...P.S.
Природа хитра - ей наплевать, как, где и с кем вы будете воспитывать новое потомство, которое появится от колоритного привлекательного, галантного самца, который вскружит вам голову. Дело природы - вас свести вместе, "а там - хоть трава не расти". Поэтому - это "палка одвух концах": или Вы идете на поводу у природы для повышения вероятности рождения более жизнеспособного потомства (хотя и это - еще большой вопрос), или все-таки думаете и о том, чтобы этот самец стал вашим другом и отцом ребенка на всю жизнь...
Решать Вам.
P.P.S. Все имеет начало и конец - любовь в том числе.
2003.08.15 | Георгій
Сучасна (дуже хороша) американська поезія про це
Гура пише:> P.P.S. Все имеет начало и конец - любовь в том числе.
(ГП) Згадав з цього приводу чудову (і зовсім непросту) поезію Пола Саймона про це. Вона покладена на музику і звучала у виконанні Саймона і Гарфанкела у фільмі "Випускник" (1968).
April come she will
When streams are ripe and swelled with rain;
May, she will stay,
Resting in my arms again.
June, she'll change her tune,
In restless walks she'll prowl the night;
July, she will fly
And give no warning to her flight.
August, die she must,
The autumn winds blow chilly and cold;
September I'll remember
A love once new has now grown old.
2003.08.17 | Георгій
Ще цього ж автора, хоча й про трохи інше
For Emily, Wherever I Can Find Her
What a dream I had
Pressed in organdy
Clothed in crinoline
Of smoky burgundy
Softer than the rain
I wandered empty streets
Down past the shop displays
I heard cathedral bells
Tripping down the alleyways
As I walked on
And when you ran to me
Your cheeks flushed with the night
We walked on frosted fields
Of juniper and lamplight
I held your hand
And when I awoke
And felt you warm and near
I kissed your honey hair
With my grateful tears
Oh I love you girl
Oh I love you
(1966)
2003.07.04 | Thinker
To very very young girl
Ygirl пише:> Одним словом, полюбилась мені одна людина, про яку я знати мало що знаю - просто зовнішність, декілька слів, можлива схожість в поглядах. Я б не сказала що думаю про неї весь час, але чомусь вона стала для мене ідеалом і я всіх порівнюю з цією постаттю і всі програють.
> Тим часом я маю коханого, з яким ми і справді дуже підходимо одне для одного. ...мій коханий настільки близкий до мене і кохає мене так - я знаю що ми будемо щасливі разом.
Thinker:
Скоріше за все, Ви цю людину просто "видумали", і коли побачите реальність, то закоханість пройде.
Є така чи то притча, чи то анекдот:
Сократа якось запитали:
- Чи ти знаєш ліки проти кохання з першого погляду?
- Знаю, - відповів Сократ, - треба уважно придивитися вдруге.
Так що, якщо Ви маєте поруч хлопця, який витримав другий, третій,... сотий УВАЖНИЙ погляд, то Ви - щаслива людина і якщо Ви кинете його заради яскравої обгортки, то потім сильно пожалкуєте.
2003.07.04 | Thinker
Ще варіант
Я пригадую, що Ви писали, що працюєте і вчитесь в Америці?То якщо ці Ваші хлопці звідти, то моя Вам порада:
кидайте їх обох і повертайтесь в Україну (звичайно, по закінченні навчанння).
Це не жарт
2003.07.04 | Тестер
Re: В продовж. Мислителя. А я тебе познайомлю з хорошим ...
ХлопцемВисокий, красивий, розумний і холостий!
2003.07.07 | Thinker
Ну й нахаба! :-)
Тестер пише:> Хлопцем
> Високий, красивий, розумний і холостий!
Ти що, думаєш, я для твого хлопця дівчину з Америки виманюю?
2003.07.04 | Георгій
А чи взагалі...
... бувають щасливими шлюби між "нашими" (тобто імігрантами першого покоління з України і інших країн колишнього СРСР) і американським мейнстрімом?2003.07.04 | Thinker
It depends
Але я взагалі не про те.2003.07.05 | Ygirl
Re: Ще варіант
Справа в тому що я тут ніколи і не з ким не буду нічого матиА ті два хлопця живуть в Україні - і все відбувається на відстані. От і приїхали... тому я і не буду приймати остоточних рішень поки не зустрінуся.
2003.07.07 | Thinker
Та ніби й знаю. Але хотілось пересвідчитись :)
Ygirl пише:> Справа в тому що я тут ніколи і не з ким не буду нічого мати
Thinker:
"Любити - це не значить дивитися один на одного. Любити - значить разом дивитися в одному напрямку" (А.Сент-Екзюпері. Планета людей)
2003.07.07 | Чомучка
Re: Та ніби й знаю. Але хотілось пересвідчитись :)
> Thinker:> "Любити - це не значить дивитися один на одного. Любити - значить разом дивитися в одному напрямку" (А.Сент-Екзюпері. Планета людей)
Сильно.
2003.07.04 | Георгій
Буває й по-іншому...
Thinker пише:> Скоріше за все, Ви цю людину просто "видумали", і коли побачите реальність, то закоханість пройде.
>
> Є така чи то притча, чи то анекдот:
> Сократа якось запитали:
> - Чи ти знаєш ліки проти кохання з першого погляду?
> - Знаю, - відповів Сократ, - треба уважно придивитися вдруге.
>
> Так що, якщо Ви маєте поруч хлопця, який витримав другий, третій,... сотий УВАЖНИЙ погляд, то Ви - щаслива людина і якщо Ви кинете його заради яскравої обгортки, то потім сильно пожалкуєте.
(ГП) Це все так, але бувають і інші випадки... Дружина Бориса Пастернака, Єлізавета, безумовно витримала і сотий і тисячний уважний погляд, в них було життя за плечима, двоє синів. А Борис все-таки закохався в Зінаїду Нейгауз ("Мело, мело по всей земле, во все предельі...") Зараз вони обидві поховані поруч з ним у Пєрєдєлкіно.
2003.07.04 | Thinker
А чому Пастернак має слугувати за приклад для наслідування?
Георгій пише:> (ГП) Це все так, але бувають і інші випадки... Дружина Бориса Пастернака, Єлізавета, безумовно витримала і сотий і тисячний уважний погляд, в них було життя за плечима, двоє синів. А Борис все-таки закохався в Зінаїду Нейгауз ("Мело, мело по всей земле, во все предельі...")
2003.07.04 | Георгій
Ну, приклад не приклад...
... але просто от буває... Я знаю, що Ви хочете сказати: "наступи на горло собствєттой пєснє," збережи сім'ю. Більшість людей дійсно так думає, і християнська мораль саме така - в кого б ти там не закохувався, не важливо; як маєш родину, люби її, будь з нею, і все. Але кохання буває просто страшним, воно може роздавити, знищити людину (що Б.П. власне і описав у "Докторі Живаго"). А ще буває, що одружена чи заміжня людина тихцем переживає дуже сильне кохання, душить його заради родини, а потім деградує, озлоблюється, стає цинічною. Я знаю такі приклади, навіть серед моїх власних родичів (тільки не озлоблення, а просто страшенний цинізм до всього).2003.07.04 | Thinker
Я думаю, справа в іншому...
Георгій пише:> ... але просто от буває... Я знаю, що Ви хочете сказати: "наступи на горло собствєттой пєснє," збережи сім'ю.
Thinker:
Не зовсім так. Просто я думаю що любов, якщо вона зникає, то це або не була справжня любов, або любов не до цієї людини (до образу, що існував лише в уяві). Конкретних універсальних рекомендацій, що в такому випадку робити, я не збираюсь давати.
Георгій пише:
> Але кохання буває просто страшним, воно може роздавити, знищити людину (що Б.П. власне і описав у "Докторі Живаго").
Thinker:
Особисто я ціную людей, які здатні контролювати свої пристрасті, і віддають перевагу над ними серйозним, випробуваним часом почуттям.
Георгій пише:
> А ще буває, що одружена чи заміжня людина тихцем переживає дуже сильне кохання, душить його заради родини, а потім деградує, озлоблюється, стає цинічною. Я знаю такі приклади, навіть серед моїх власних родичів (тільки не озлоблення, а просто страшенний цинізм до всього).
Thinker:
Ризикну висловити припущення, що цих людей просто заїла сіра буденщина. Або сімейне життя не надто вдале, або людина не реалізувала себе. Це не значить, що вона нічого не досягла, просто вона не знайшла свого унікального місця в дійсності, свого індивідуального "смислу життя". І мріє вирватись в романтику закоханості.
2003.07.04 | Георгій
Цікава тема!
Thinker пише:>я думаю що любов, якщо вона зникає, то це або не була справжня любов, або любов не до цієї людини (до образу, що існував лише в уяві). Конкретних універсальних рекомендацій, що в такому випадку робити, я не збираюсь давати.
(ГП) Можливо Ви й маєте рацію. Але випадок Пастернака не про це: він не перестав любити свою дружину Єлізавету, ніколи. (Так само, до речі, як і Юрій Живаго в романі ніколи не "розлюблював" Тоню.) Проте ось раптом з"явилося дуже сильне кохання - причому не якась секундна романтична закоханність підлітка, а серйозне, глибоке кохання зрілого чоловіка до іншої жінки, жінки, яка не була його дружиною (більше того, була дружиною його друга - Генріха Нейгауза в житті, Павла Антіпова в романі). Я не знаю, може це й не така вже унікальна ситуація...
> Особисто я ціную людей, які здатні контролювати свої пристрасті, і віддають перевагу над ними серйозним, випробуваним часом почуттям.
(ГП) Так, це достойно поваги.
> Ризикну висловити припущення, що цих людей просто заїла сіра буденщина. Або сімейне життя не надто вдале, або людина не реалізувала себе. Це не значить, що вона нічого не досягла, просто вона не знайшла свого унікального місця в дійсності, свого індивідуального "смислу життя". І мріє вирватись в романтику закоханості.
(ГП) Так, це все теж буває, але є і ситуації, коли закоханність приходить не від того, що людина її спеціально шукає.
2003.08.01 | Георгій
Уточнення Re: Буває й по-іншому...
Першу дружину БП звали не Єлізавета, а Євгенія (з дому Лур"є). (Про життя поета, в тому числі і про його дуже непрості стосунки з трьома жінками - Женею Лур"є, Зінаїдою Нейгауз і Ольгою Івінською - є прекрасна книжка, "Строку диктует чувство," Москва, Ексмо-Прес, 2001, 405 стор., ІСБН 5-04-088111-8.) --ГП2003.07.04 | Київський-Не-ідеял
Re: To very very young girl
Thinker пише:> Так що, якщо Ви маєте поруч хлопця, який витримав другий, третій,... сотий УВАЖНИЙ погляд, то Ви - щаслива людина і якщо Ви кинете його заради яскравої обгортки, то потім сильно пожалкуєте.
Тому я в принципі підтримую пана, і кажу, що не треба вибирати кота в мішку!!! Той ідеял може й зовсім не ідеял... і не такий він, якого Ви його бачите у своїй уяві... Життя приносить несподіванки і може й краще не шукати захмарних лицарів, а не втрачати того, кого вже маєте... Того, хто міцно Вас кохає...
2003.07.04 | Георгій
Re: To very very young girl
Київський-Не-ідеял пише:> Тому я в принципі підтримую пана, і кажу, що не треба вибирати кота в мішку!!! Той ідеял може й зовсім не ідеял... і не такий він, якого Ви його бачите у своїй уяві...
(ГП) Але насправді ніхто не такий, який він чи вона є в нашій уяві...
>Життя приносить несподіванки і може й краще не шукати захмарних лицарів, а не втрачати того, кого вже маєте...
(ГП) Якщо по-справжньому МАЄТЕ. Є люди, які живуть разом, але по-справжньому не мають одне одного. Звичка, зручність, почуття безпеки. Для деяких це добре, але не для всіх і не завжди.
>Того, хто міцно Вас кохає...
(ГП) А чи вона його - теж? Це в листі п. YGirl якось і не фігурувало зовсім. Вона, власне, тільки написала, що він її кохає, а вона з ним спокійна, впевнена (це ж не те саме, що кохати). До речі, Біблія не містить взагалі концепції кохання жінок до чоловіків (як не дивно...) Чоловіки покликані любити жінок "як своє власне тіло," а жінки покликані тільки мати до чоловіків глибоку повагу (грецьке "фобетаі," яке часто непривильно перекладається як "боятися"). Я іноді думаю - чому це так? Звичайно, просте, поверхневе пояснення - ну писали ту Біблію дикі східні люди, які жінок взагалі за людей не мали. Але це не так... Швидше, чоловік у Біблії має значно більшу відповідальність, саме він, а не жінка, відповідає перед Богом за свою родину.
2003.07.05 | Ygirl
Re: To very very young girl
Це взагалі дуже цікава тема - що таке кохання. Бо того хлопця я поважаю, хочу з ним бути, сумую коли йому сумно і радію його успіхам. Є і пристрасть і романтика. Я хочу підтримати його плюси, але бачу і мінуси з якими я готова жити.З ідеалом все по іншому - його плюси і мінуси мене цікавлять надзвичайно але мало хвилюють - він це як гарна картинка, як натхнення.
2003.07.05 | Георгій
Розумію Вас
Дійсно дуже складна ситуація. А як, по-Вашому, ВОНИ до Вас ставляться, ці двоє? Перший нібито Вас кохає. А другий ("картинка-натхнення")? Що Ви для нього?2003.07.05 | Ygirl
Re: To very very young girl
Сам собі допоміг2003.07.05 | Небайдужий
Фінал!!!
Цікаво, що ця тема починає обростати все новими подробицями і врешті-решт отримує кульмінаційну розв"язку зважаючи на присутність на ній ще одного з персонажів першого постингу...Незважаючи на запевнення пані YGirl про те, що все це вигадка, один із двох персонажів (ще не до кінця визначено який) вважає розміщення подібної інформації на форумі Майдану неприпустимою зважаючи на те, що вона не лунала при особистому спілкуванні з вищезгаданою пані. Подібне постингування зачіпає особисті почуття і спонукає до певних роздумів, і запитань типу "а чи не дурили мене увесь цей час??!!". Тому один із персонажів свідомо і цілеспрямовано відходить у небуття з цієї історії, і у пані YGirl зникають всі перешкоди на шляху досягнення своєї мети!!!! Але вищезгаданий персонаж навіть не хоче про це нічого чути! Або пані заперечують те, що вони написали, або вони дійсно втрачають людину, яка мала до неї щось більше. аніж просто симпатію!!!!!!!
2003.07.06 | Нпшкд
Re: Фінал!!!
Я все сказала. Тобі вирішувати.2003.07.06 | Георгій
Дорогі...
... чи це вже не теє, не занадто особисте? Ви ж кожний маєте електронну адресу - можна писати туди, а не на форум. Тобто мені не шкода, звичайно, але ж...2003.07.06 | Небайдужий
Re: Дорогі...
більше ні слова....2003.07.06 | Чомучка
Прошу вибачення у:
Коханого, за те що псую йому нерви своїми ваганнямиПана Георгія, за те що псую йому форум своєю відвертістю
Ідеяла, якій навіть незнає шо така є, за те що захмарюю його сяйво
Вкраїни, за те що замість справи страждаю фігнею
Всіх форумців, за те що відволікла їх від важливих справ своїми дрібницями,особисто в Галагана
Батьків, що такою народилася і не можу собі дати раду
Комбата УНСО, просто так за всі можливі майбутні прикрощі
Пана Франка, за те що не відповіла на всі запитання на яких ми зупинилися
І у всіх в кого я забула попросити пробаченя в цьому повідомленні за те що забула.
2003.07.06 | Небайдужий
Re: Прошу вибачення у:
Не знаю, як інші, та перша людина то все вже давно вибачила2003.07.06 | Георгій
Абсолютно нема Вам за що вибачатися!!!
Ви поставили дуже цікаве питання - як чинити людині, коли вона має особистий конфлікт. Це зовсім не фігня, а надзвичайно важлива життєва проблема, яка має, на мою думку, пряме відношення до сфери моралі і духовності. Я, як модератор, зовсім не був проти цієї низки. Тільки коли з'явилися деякі репліки дуже персонального характеру, я насмілився порадити дописувачам перенести це в їх особисте листування. Але в цілому я дуже за такі обговорення, і, знову ж таки, зовсім не вважаю їх фігнею. --ГП2003.07.11 | Franko
Та тю! :-)
Мені якраз страшно приємно, що мене пам'ятають після такого тривалого зникнення з ефіру. І "Паном" мене називати немає потреби: сумніваюся, що є старший за Вас (тебе?)Щодо описаної проблеми: якщо хочеш побавитися, поадреналінити і не зважаєш особливо на інших, -- go for the "perfect guy". Але воно прийде той час, коли жити треба буде з одним-єдиним. Найкайфовіший спосіб прожити життя з одним-єдиним -- це кохати його і бути вірною. Не найлегший, безумовно, -- але найкайфовіший. Потрібно тільки злапати той кайф, і потім без нього вже просто нікуди.
2003.07.11 | Ygirl
Re: Та тю! :-)
Може Ви(ти) навіть молодший за мене...2003.07.11 | Thinker
Про дрібниці
Чомучка пише:> Прошу вибачення у всіх форумців, за те що відволікла їх від важливих справ своїми дрібницями...
Ваші "дрібниці" – це "родзинка" форуму.
Скажу Вам по секрету (в продовження теми про закоханість), тут усі в Вас закохані
Tester стрибає від захоплення з кожним вашим словом,
Георгій усі гілку віршами переповнив,
на Татарина найшло творче натхнення,
Франко тільки-но повернувся на гілку – відразу до Вас...
2003.07.11 | Київський-Не-ідеял
Обережніше :)))
А то буду ревнувати2003.07.11 | Ygirl
Треба так
Обережніше2003.07.11 | Тестер
Re: Манюня! А-ууууу.....Де ти???????(-)
2003.07.11 | Тестер
Re: Мислителю...
Тестер уже не стрибає, бо йому повних 58.А стрибав же колись за 6 м, та ще й квадратних
От колись були парубки! Ставні та вусаті, а тепер одні жиди носаті.
добре, що Жоржа нема, а то слово не припустимме вжив.
По правді не розумію чому слово жид так когось нервує.
Іудея, Іуда, по латині Jude, а ми як пишем так і читаєм.
Жорж вже тут, але щось не виходить на звязок. І Франко обіцяв бути в Києві. Ми з Анатолієм зустрічались під час поїздки в Трипілля-Ржищів. Справний козак і діловий хлопець. Поспілкувались. Я говлю матеріали. Треба дещо відсканувати. Багато роботи і я спізнююсь з цими матеріалами.
бабай!
2003.07.11 | Ygirl
жиди
Стоїть старий жид Мойша біля банку і торгує насінням. До нього підходить Абрам-Мойша позич рубль
-Бачиш, Абрам, біля чого я стою
-так, біля банку
-так отож, в нас домовленність. Я не позичаю гроші, а вони не торгують насінням.
2003.07.11 | Ygirl
Re: Про дрібниці
2003.07.12 | Георгій
Вiд модератора, Re: Про дрібниці
Радий вітати всіх з Києва!Пане Тестер, перепрошую, загубив Ваш е-мейл, але ось Вам мій телефон - 234-04-95.
Приємно бачити дружню, незлостиву дискусію в цій гілці. Згоден з п. Thinker'om, що дописи п. Ygirl - родзинки цього форуму. Дійсно, питання про любов - найдуховніше і найсуттєвіше.
Пиво в Києві чудове! Кава теж! Духоти нема! Багато цікавих книжок! Донька щаслива, дивиться на всі боки широко розкритими очима! Просто ну дуже вдалий візит.
Ще раз вітаю! Пишіть, телефонуйте.
Георгій
P.S. А як модератор претензій не маю. Слово на "ж" було вжите в іронічному і не образливому контексті, тому репресій не очікується.
2003.07.13 | Franko
ДО модератора
Чекаю Ваших вражень від України на форумі!!! І сподіваюся наступного тижня почути їх від Вас особисто (читайте мейл)2003.07.13 | Гура
І я також чекаю :-) (-)
2003.07.07 | Thinker
Мені це нагадує російську передачу "Моя сім'я" :) (-)
2003.07.07 | Небайдужий
Або всім набридлі москальські "Окна" :)
де врешті нормальні слова поступаються звуками "піііі" і всі всіх б"ють!!Може ми до такого не дійдемо??
2003.07.07 | Галаганожерище
Вікна сама хітова програма в Україні ;)
Не дійдемо ? Вже дійшли.Галаган.
2003.07.06 | VENED
Re: Нам не дане угадати як наше слово відгукнеться(-)
2003.07.06 | Георгій
Точно...
Взагалі це цікава філософська проблема. Що важливіше - внутрішній мир, душевний спокій, - чи постійний рух душі, внутрішня боротьба і внутрішні зміни? Християнська етика дуже сильно акцентує на першому, але описи життя і твори найвидатніших християн свідчать, що ці люди ніколи не мали внутрішнього миру, постійно рухалися, шукали і НЕ знаходили відповідей на запитання... "Сповідь" Св. Августіна просто пашить внутрішньою боротьбою і повною відсутністю внутрішньго спокою. Сама назва мемуарів Абеляра - "Historia Calamitatum." У Достоєвського теж нема ні спокою, ні відповідей. Але, дійсно, "как наше слово отзовется..." Дуже важливо прагнути не шкодити іншим у своїй душевній боротьбі і пошуках.2003.08.11 | Георгій
І ще один аспект... :) :) :)
И Вы повeрить мнe могли,Как простодушная Аньеса?
В каком романe Вы нашли,
Чтоб умeр от любви повeса?
Послушайтe: Вам тридцать лeт,
Да, тридцать лeт - нe многим болe.
Мнe за двадцать; я видeл свeт,
Кружился долго в нeм на волe;
Уж клятвы, слeзы мнe смeшны;
Проказы утомить успeли;
Вам такжe с Вашeй стороны
Измeны вeрно надоeли;
Остeпeнясь, мы охладeли,
Нeкстати нам учиться вновь.
Ми знаeм: вeчная любовь
Живeт eдва ли три нeдeли.
Сначала были мы друзья,
Но скука, случай, муж рeвнивый...
Бeзумным притворился я,
И притворились Вы стыдливой,
Мы поклялись... потом... увы!
Потом забыли клятву нашу;
Клeона полюбили Вы,
А я напeрсницу Наташу.
Мы разошлись; до eтих пор
Всe хорошо, благопристойно;
Могли б мы жить бeз дальних ссор
Опять и дружно и спокойно;
Но нeт! Сeгодня поутру
Вы вдруг в трагичeском жару
Сeдую воскрeсили дрeвность -
Вы проповeдуeтe вновь
Покойных рыцарeй любовь,
Учттвый жар и грусть и рeвность.
Помилуйтe - нeт, право нeт.
Я нe дитя, хоть и поeт.
Когда мы клонимся к закату,
Оставим юный пыл страстeй -
Вы старшeй дочeри своeй,
Я своeму мeньшому брату:
Им можно с жизнию шалить
И слeзы впрeдь сeбe готовить;
Ещe пристало им любить,
А нам ужe пора злословить.
(1821 - Пушкіну стільки років, скільки п. Франкові...
2003.08.14 | Георгій
І ще щось таке, з чим важко сперечатися :)
Нет таких условий, к которым человек не мог бы привыкнуть, вособенности если он видит, что все окружающие его живут так же. Левин не
поверил бы три месяца тому назад, что мог бы заснуть спокойно в тех
условиях, в которых он был нынче; чтобы, живя бесцельною, бестолковою
жизнию, притом жизнию сверх средств, после пьянства (иначе он не мог назвать
того, что было в клубе), нескладных дружеских отношений с человеком, в
которого когда-то была влюблена жена, и еще более нескладной поездки к
женщине, которую нельзя было иначе назвать, как потерянною, и после
увлечения своего этою женщиной и огорчения жены, - чтобы при этих условиях
он мог заснуть покойно. Но под влиянием усталости, бессонной ночи и выпитого
вина он заснул крепко и спокойно.
В пять часов скрип отворенной двери разбудил его. Он вскочил и
оглянулся. Кити не было на постели подле него. Но за перегородкой был движу-
щийся свет, и он слышал ее шаги.
- Что?.. что? - проговорил он спросонья. - Кити!
- Ничего, - сказала она, со свечой в руке выходя из-за перегородки. -
Мне нездоровилось, - сказала она, улыбаясь особенно милою и значительною
улыбкой.
- Что? началось, началось? - испуганно проговорил он. - Надо послать, -
и он торопливо стал одеваться.
- Нет, нет, - сказала она, улыбаясь и удерживая его рукой. - Наверное,
ничего. Мне нездоровилось только немного. Но теперь прошло.
И она, подойдя к кровати, потушила свечу, легла и затихла. Хотя ему и
подозрительна была тишина ее как будто сдерживаемого дыханья и более всего
выражение особенной нежности и возбужденности, с которою она, выходя из-за
перегородки, сказала ему "ничего", ему так хотелось спать, что он сейчас же
заснул. Только уж потом он вспомнил тишину ее дыханья и понял все, что
происходило в ее дорогой, милой душе в то время, как она, не шевелясь, в
ожидании величайшего события в жизни женщины, лежала подле него. В семь
часов его разбудило прикосновение ее руки к плечу и тихий шепот. Она как
будто боролась между жалостью разбудить его и желанием говорить с ним.
- Костя, не пугайся. Ничего. Но кажется... Надо послать за Лизаветой
Петровной.
Свеча опять была зажжена. Она сидела на кровати и держала в руке
вязанье, которым она занималась последние дни.
- Пожалуйста, не пугайся, ничего. Я не боюсь нисколько, - увидав его
испуганное лицо, сказала она и прижала его руку к своей груди, потом к своим
губам.
Он поспешно вскочил, не чувствуя себя и не спуская с нее глаз, надел
халат и остановился, все глядя на нее. Надо было идти, но он не мог
оторваться от ее взгляда. Он ли не любил ее лица, не знал ее выражения, ее
взгляда, но он никогда не видал ее такою. Как гадок и ужасен он
представлялся себе, вспомнив вчерашнее огорчение ее, пред нею, какою она
была теперь! Зарумянившееся лицо ее, окруженное выбившимися из-под ночного
чепчика мягкими волосами, сияло радостью и решимостью.
Как ни мало было неестественности и условности в общем характере Кити,
Левин был все-таки поражен тем, что обнажалось теперь пред ним, когда вдруг
все покровы были сняты и самое ядро ее души светилось в ее глазах. И в этой
простоте и обнаженности она, та самая, которую он любил, была еще виднее.
Она, улыбаясь, смотрела на него; но вдруг брови ее дрогнули, она подняла
голову и, быстро подойдя к нему, взяла его за руку и вся прижалась к нему,
обдавая его своим горячим дыханием. Она страдала и как будто жаловалась ему
на свои страданья. И ему в первую минуту по привычке показалось, что он
виноват. Но во взгляде ее была нежность, которая говорила, что она не только
не упрекает его, но любит за эти страдания. "Если не я, то кто же виноват в
этом?" - невольно подумал он, отыскивая виновника этих страданий, чтобы
наказать его; но виновника не было. Она страдала, жаловалась, и
торжествовала этими страданиями, и радовалась ими, и любила их. Он видел,
что в душе ее совершалось что-то прекрасное, но что? - он не мог понять. Это
было выше его понимания.
- Я послала к мама. А ты поезжай скорей за Лизаветой Петровной...
Костя!.. Ничего, прошло.
Она отошла от него и позвонила.
- Ну, вот иди теперь, Паша идет. Мне ничего.
И Левин с удивлением увидел, что она взяла вязанье, которое она
принесла ночью, и опять стала вязать.
В то время как Левин выходил в одну дверь, он слышал, как в другую
входила девушка. Он остановился у двери и слышал, как Кити отдавала
подробные приказания девушке и сама с нею стала передвигать кровать.
Он оделся и, пока закладывали лошадей, так как извозчиков еще не было.
опять вбежал в спальню и не на цыпочках, а на крыльях, как ему казалось. Две
девушки озабоченно перестанавливали что-то в спальне. Кити ходила и вязала,
быстро накидывая петли, и распоряжалась.
- Я сейчас еду к доктору. За Лизаветой Петровной поехали, но я еще
заеду. Не нужно ли что? Да, к Долли?
Она посмотрела на него, очевидно не слушая того, что он говорил.
- Да, да. Иди, иди, - быстро проговорила она, хмурясь и махая на него
рукой.
Он уже выходил в гостиную, как вдруг жалостный, тотчас же затихший стон
раздался из спальни. Он остановился и долго не мог понять.
"Да, это она", - сказал он сам себе и, схватившись за голову, побежал
вниз.
- Господи, помилуй! прости, помоги!- твердил он как-то вдруг неожиданно
пришедшие на уста ему слова. И он, неверующий человек, повторял эти слова не
одними устами. Теперь, в эту минуту, он знал, что все не только сомнения
его, но та невозможность по разуму верить, которую он знал в себе, нисколько
не мешают ему обращаться к богу. Все это теперь, как прах, слетело с его
души. К кому же ему было обращаться, как не к тому, в чьих руках он
чувствовал себя, свою душу и свою любовь?
Лошадь не была еще готова, но, чувствуя в себе особенное напряжение
физических сил и внимания к тому, что предстояло делать, чтобы не потерять
ни одной минуты, он, не дожидаясь лошади, вышел пешком и приказал Кузьме
догонять себя.
На углу он встретил спешившего ночного извозчика. На маленьких санках,
в бархатном салопе, повязанная платком, сидела Лизавета Петровна. "Слава
богу, слава богу!" - проговорил он, с восторгом узнав ее, теперь имевшее
особенно серьезное, даже строгое выражение, маленькое белокурое лицо. Не
приказывая останавливаться извозчику, он побежал назад рядом с нею.
- Так часа два. Не больше, - сказала она. - Вы застанете Петра
Дмитрича, только не торопите его. Да возьмите опиуму в аптеке.
- Так вы думаете, что может быть благополучно? Господи, помилуй и
помоги! - проговорил Левин, увидав свою выезжавшую из ворот лошадь. Вскочив
в сани рядом с Кузьмой, он велел ехать к доктору.
2003.08.15 | Георгій
І ще - любов, смерть, Бог :)
Он знал и чувствовал только, что то, что совершалось, было подобнотому, что совершалось год тому назад в гостинице губернского города на одре
смерти брата Николая. Но то было горе, - это была радость. Но и то горе и
эта радость одинаково были вне всех обычных условий жизни, были в этой
обычной жизни как будто отверстия, сквозь которые показывалось что-то
высшее. И одинаково тяжело, мучительно наступало совершающееся, и одинаково
непостижимо при созерцании этого высшего поднималась душа на такую высоту,
которой она никогда и не понимала прежде и куда рассудок уже не поспевал за
нею.
"Господи, прости и помоги", - не переставая твердил он себе, несмотря
на столь долгое и казавшееся полным отчуждение, чувствуя, что он обращается
к богу точно так же доверчиво и просто, как и во времена детства и первой
молодости.
Все это время у него были два раздельные настроения. Одно - вне ее
присутствия, с доктором, курившим одну толстую папироску за другою и
тушившим их о край полной пепельницы, с Долли и с князем, где шла речь об
обеде, о политике, о болезни Марьи Петровны и где Левин вдруг на минуту
совершенно забывал, что происходило, и чувствовал себя точно проснувшимся, и
другое настроение - в ее присутствии, у ее изголовья, где сердце хотело
разорваться и все не разрывалось от сострадания, и он не переставая молился
богу. И каждый раз, когда из минуты забвения его выводил долетавший из
спальни крик, он подпадал под то же самое странное заблуждение, которое в
первую мииуту нашло на него; каждый раз, услыхав крик, он вскакивал, бежал
оправдываться, вспоминал дорогой, что он не виноват, и ему хотелось
защитить, помочь. Но, глядя на нее, он опять видел, что помочь нельзя, и
приходил в ужас и говорил: "Господи, прости и помоги". И чем дальше шло
время, тем сильнее становились оба настроения: тем спокойнее, совершенно
забывая ее, он становился вне ее присутствия, и тем мучительнее становились
и самые ее страдания и чувство беспомощности пред ними. Он вскакивал, желал
убежать куда-нибудь, а бежал к ней.
Иногда, когда опять и опять она призывала его, он обвинял ее. Но,
увидав ее покорное, улыбающееся лицо и услыхав слова: "Я измучала тебя", он
обвинял бога, но, вспомнив о боге, он тотчас просил простить и помиловать.
XV
Он не знал, поздно ли, рано ли. Свечи уже все догорали. Долли только
что была в кабинете и предложила доктору прилечь. Левин сидел, слушая
рассказы доктора о шарлатане-магнетизере, и смотрел на пепел его папироски.
Был период отдыха, и он забылся. Он совершенно забыл о том, что происходило
теперь. Он слушал рассказ доктора и понимал его. Вдруг раздался крик, ни на
что не похожий. Крик был так страшен, что Левин даже не вскочил, но, не
переводя дыхания, испуганно-вопросительно посмотрел на доктора. Доктор
склонил голову набок, прислушиваясь, и одобрительно улыбнулся. Все было так
необыкновенно, что уж ничто не поражало Левина. "Верно, так надо", - подумал
он и продолжал сидеть. Чей это был крик? Он вскочил, на цыпочках вбежал в
спальню, обошел Лизавету Петровну, княгиню и стал на свое место, у
изголовья. Крик затих, но что-то переменилось теперь. Что - он не видел и не
понимал и не хотел видеть и понимать. Но он видел это по лицу Лизаветы
Петровны: лицо Лизаветы Петровны было строго и бледно и все так же
решительно, хотя челюсти ее немного подрагивали и глаза ее были пристально
устремлены на Кити. Воспаленное, измученное лицо Кити с прилипшею к потному
лицу прядью волос было обращено к нему и искало его взгляда. Поднятые руки
просили его рук. Схватив потными руками его холодные руки, она стала
прижимать их к своему лицу.
- Не уходи, не уходи! Я не боюсь, я не боюсь! - быстро говорила она. -
Мама, возьмите сережки. Они мне мешают. Ты не боишься? Скоро, скоро,
Лизавета Петровна...
Она говорила быстро, быстро и хотела улыбнуться. Но вдруг лицо ее
исказилось, она оттолкнула его от себя.
- Нет, это ужасно! Я умру, умру! Поди, поди!- закричала она, и опять
послышался тот же ни на что не похожий крик.
Левин схватился за голову и выбежал из комнаты.
- Ничего, ничего, все хорошо! - проговорила ему вслед Долли.
Но, что б они ни говорили, он знал, что теперь все погибло.
Прислонившись головой к притолоке, он стоял в соседней комнате и слышал
чей-то никогда не слыханный им визг, рев, и он знал, что это кричало то, что
было прежде Кити. Уже ребенка он давно не желал. Он теперь ненавидел этого
ребенка. Он даже не желал теперь ее жизни, он желал только прекращения этих
ужасных страданий.
- Доктор! Что же это? Что ж это? Боже мой! - сказал он, хватая за руку
вошедшего доктора.
- Кончается, - сказал доктор. И лицо доктора было так серьезно, когда
он говорил это, что Левин понял кончается в смысле - умирает.
Не помня себя, он вбежал в спальню. Первое, что он увидал, это было
лицо Лизаветы Петровны. Оно было еще нахмуренное и строже. Лица Кити не
было. На том месте, где оно было прежде, было что-то страшное и по виду
напряжения и по звуку, выходившему оттуда. Он припал головой к дереву
кровати, чувствуя, что сердце его разрывается. Ужасный крик не умолкал, он
сделался еще ужаснее и, как бы дойдя до последнего предела ужаса, вдруг
затих. Левин не верил своему слуху, но нельзя было сомневаться: крик затих,
и слышалась тихая суетня, шелест и торопливые дыхания, и ее прерывающийся,
живой и нежный, счастливый голос тихо произнес: "Кончено".
Он поднял голову. Бессильно опустив руки на одеяло, необычайно
прекрасная и тихая, она безмолвно смотрела на него и хотела и не могла улыб-
нуться.
И вдруг из того таинственного и ужасного, нездешнего мира, в котором он
жил эти двадцать два часа, Левин мгновенно почувствовал себя перенесенным в
прежний, обычный мир, но сияющий теперь таким новым светом счастья, что он
не перенес его. Натянутые струны все сорвались. Рыдания и слезы радости,
которых он никак не предвидел, с такою силой поднялись в нем, колебля все
его тело, что долго мешали ему говорить.
Упав на колени пред постелью, он держал пред губами руку жены и целовал
ее, и рука эта слабым движением пальцев отвечала на его поцелуи. А между тем
там, в ногах постели, в ловких руках Лизаветы Петровны, как огонек над
светильником, колебалась жизнь человеческого существа, которого никогда
прежде не было и которое так же, с тем же правом, с тою же значительностью
для себя, будет жить и плодить себе подобных.
- Жив! Жив! Да еще мальчик! Не беспокойтесь! - услыхал Левин голос
Лизаветы Петровны, шлепавшей дрожавшею рукой спину ребенка.
- Мама, правда? - сказал голос Кити.
Только всхлипыванья княгини отвечали ей.
И среди молчания, как несомненный ответ на вопрос матери, послышался
голос совсем другой, чем все сдержанно говорившие голоса в комнате. Это был
смелый, дерзкий, ничего не хотевший соображать крик непонятно откуда
явившегося нового человеческого существа.
Прежде, если бы Левину сказали, что Кити умерла, и что он умер с нею
вместе, и что у них дети ангелы, и что бог тут пред ними, - он ничему бы не
удивился; но теперь, вернувшись в мир действительности, он делал большие
усилия мысли, чтобы понять, что она жива, здорова и что так отчаянно
визжавшее существо есть сын его. Кити была жива, страдания кончились. И он
был невыразимо счастлив. Это он понимал и этим был вполне счастлив. Но
ребенок? Откуда, зачем, кто он?.. Он никак не мог понять, не мог привыкнуть
к этой мысли. Это казалось ему чем-то излишним, избытком, к которому он
долго не мог привыкнуть.
2003.08.16 | Георгій
І ще від північного сусіда (тут нібито без Бога)
В десятом часу старый князь, Сергей Иванович и Степан Аркадьич сидели у
Левина и, поговорив о родильнице, разговаривали и о посторонних предметах.
Левин слушал их и, невольно при этих разговорах вспоминая прошедшее, то, что
было до нынешнего утра, вспоминал и себя, каким он был вчера до этого. Точно
сто лет прошло с тех пор. Он чувствовал себя на какой-то недосягаемой
высоте, с которой он старательно спускался, чтобы не обидеть тех, с кем
говорил. Он говорил и не переставая думал о жене, о подробностях ее
теперешнего состояния и о сыне, к мысли о существовании которого он старался
приучить себя. Весь мир женский, получивший для него новое, неизвестное ему
значение после того, как он женился, теперь в его понятиях поднялся так
высоко, что он не мог воображением обнять его. Он слушал разговор о
вчерашнем обеде в клубе и думал: "Что теперь делается с ней, заснула ли? Как
ей? Что она думает? Кричит ли сын Дмитрий?" И в средине разговора, в средине
фразы он вскочил и пошел из комнаты.
- Пришли мне сказать, можно ли к ней, - сказал князь.
- Хорошо, сейчас, - отвечал Левин и, не останавливаясь, пошел к ней.
Она не спала, а тихо разговаривала с матерью, делая планы о будущих
крестинах.
Убранная, причесанная, в нарядном чепчике с чем-то голубым, выпростав
руки на одеяло, она лежала на спине и, встретив его взглядом, взглядом
притягивала к себе. Взгляд ее, и так светлый, еще более светлел, по мере
того как он приближался к ней. На ее лице была та самая перемена от земного
к неземному, которая бывает на лице покойников; но там прощание, здесь
встреча. Опять волнение, подобное тому, какое он испытал в минуту родов,
подступило ему к сердцу. Она взяла его руку и спросила, спал ли он. Он не
мог отвечать и отворачивался, убедясь в своей слабости.
- А я забылась, Костя! - сказала она ему. - И мне так хорошо теперь.
Она смотрела на него, но вдруг выражение ее изменилось.
- Дайте мне его, - сказала она, услыхав писк ребенка. - Дайте, Лизавета
Петровна, и он посмотрит.
- Ну вот, пускай папа посмотрит, - сказала Лизавета Петровна, поднимая
и поднося что-то красное, странное и колеблющееся. - Постойте, мы прежде
уберемся, - и Лизавета Петровна положила это колеблющееся и красное на
кровать, стала развертывать и завертывать ребенка; одним пальцем поднимая и
переворачивая его и чем-то посыпая.
Левин, глядя на это крошечное жалкое существо, делал тщетные усилия,
чтобы найти в своей душе какие-нибудь признаки к нему отеческого чувства. Он
чувствовал к нему только гадливость. Но когда его обнажили и мелькнули
тоненькие-тоненькие ручки, ножки, шафранные, тоже с пальчиками, и даже с
большим пальцем, отличающимся от других, и когда он увидал, как, точно
мягкие пружинки, Лизавета Петровна прижимала эти таращившиеся ручки,
заключая их в полотняные одежды, на него нашла такая жалость к этому
существу и такой страх, что она повредит ему, что он удержал ее за руку.
Лизавета Петровна засмеялась.
- Не бойтесь, не бойтесь!
Когда ребенок был убран и превращен в твердую куколку, Лизавета
Петровна перекачнула его, как бы гордясь своею работой, и отстранилась,
чтобы Левин мог видеть сына во всей его красоте.
Кити, не спуская глаз, косясь, смотрела туда же.
- Дайте, дайте!- сказала она и даже поднялась было:
- Что вы, Катерина Александровна, это нельзя такие движения! Погодите,
я подам. Вот мы папаше покажемся, какие мы молодцы!
И Лизавета Петровна подняла к Левину на одной руке (другая только
пальцами подпирала качающийся затылок) это странное, качающееся и прячущее
свою голову за края пеленки красное существо. Но были тоже нос, косившие
глаза и чмокающие губы.
- Прекрасный ребенок! - сказала Лизавета Петровна.
Левин с огорчением вздохнул. Этот прекрасный ребенок внушал ему только
чувство гадливости и жалости.
Это было совсем не то чувство, которого он ожидал.
Он отвернулся, пока Лизавета Петровна устраивала его к непривычной
груди.
Вдруг смех заставил его поднять голову. Это Кити засмеялась. Ребенок
взялся за грудь.
- Ну, довольно, довольно! - говорила Лизавета Петровна, но Кити не
отпускала его. Он заснул на ее руках.
- Посмотри теперь, - сказала Кити, поворачивая к нему ребенка так,
чтобы он мог видеть его. Личико старческое вдруг еще более сморщилось, и
ребенок чихнул.
Улыбаясь и едва удерживая слезы умиления, Левин поцеловал жену и вышел
из темной комнаты.
Что он испытывал к этому маленькому существу, было совсем не то, что он
ожидал. Ничего веселого и радостного не было в этом чувстве; напротив, это
был новый мучительный страх. Это было сознание новой области уязвимости. И
это сознание было так мучительно первое время, страх за то, чтобы не
пострадало это беспомощное существо, был так силен, что из-за него и
незаметно было странное чувство бессмысленной радости и даже гордости,
которое он испытал, когда ребенок чихнул.