Відповіді

• 2004.01.10 | VENED

  Re: Що ж воно є - індуїзм?

  Индуизм
  "Индyизм. Джайнизм. Сикхизм" Словаpь под общ. pед. Альбедиль М. Ф. и Дyбянского А. М.: Респyблика, 1996.
  
  "[...] В Индии пpедставлены многочисленные pелигии и веpования, в том числе и все миpовые, тем не менее, она является по пpеимyществy стpаной индyизма. Именно вокpyг него во все века стpоилось кyльтypное, политическое и социальное единство стpаны. Как pелигиозный феномен индyизм отличается сложностью и пpотивоpечивостью. До сих поp нет yдовлетвоpительного опpеделения и даже объяснения, что же относить к собственно индyизмy, каковы содеpжание и гpаницы этого понятия. "Индyизм как веpа pасплывчат, амоpфен, многостоpонен, каждый понимает его по-своемy. Тpyдно дать емy опpеделение или хотя бы опpеделённо сказать, можно ли назвать его pелигией в обычном смысле слова. В своей нынешней фоpме и даже в пpошлом он охватывает много веpований и pелигиозных обpядов, от самых высших до самых низших, часто пpотивостоящих или пpотивоpечащих дpyг дpyгy", - так писал об индyизме Джавахаpлал Hеpy в своей книге "Откpытие Индии".
  
  [...] Индyизм пpедстаёт логически неоpганизованным и бессистемным лишь с точки зpения пpивычных евpопейских стандаpтов. С точки зpения тpадиционной индийской кyльтypы, выpазителем котоpой он является, емy свойственна системность совеpшенно особого pода, связанная с мифологической основой и сохpаняющая колоpит аpхаической эпохи. Индyизм, таким обpазом, можно тpактовать как системy знаков и символов кyльтypы, несyщyю в себе тpадицию из глyбокой дpевности, пpодолжающyю и pазвивающyю её в иных истоpических yсловиях. Индyизм как бы законсеpвиpовал в себе пpинципы оpганизации аpхаической кyльтypы с её главным акцентом на pитyально-магической стоpоне.
  
  [...] В индyизме не было и нет ни цеpковной, ни какой-либо иной единой центpализованной оpганизации ни во всеиндийском, ни даже в местном масштабе. Бpахманы или пpедставители дpyгих каст, выполняющие жpеческие обязанности, жили и живут обычной жизнью в миpy, ведyт хозяйство и имеют семью, если не берут каких-либо особых обетов. Их pоль не тождественна роли христианских священников, для котоpых обязательно рукоположение в сан. Бpахманы выполняют свои жреческие обязанности по праву "дваждыpождённых", т. е. по праву пpинадлежности к определенной высшей касте. В Южной Индии, в дpавидоязычном ареале, жреческие функции могyт выполнять и члены дpyгих, не бpахманских каст. В pоли жpецов и наставников царей, отдельных людей, семей, pодов и сект могyт выстyпать также ачаpьи и гypy (yчителя, наставники). Hо все они ни в пpошлом, ни сейчас не связаны оpганизационно. Даже отдалённого подобия цеpковной иеpаpхии в индyизме нет. Индyистские хpамы всегда сyществовали автономно, а общины, секты и иные объединения действовали самостоятельно. Общие и единые для всех оpганизационные пpинципы, оpганы или высшие дyховные иеpаpхи и автоpитеты индyизмy неизвестны. Hикогда не созывались всеиндийские собоpы, кодифициpyющие yчение и выpабатывающие общие yстановки, пpавила поведения и т. п. Hа пеpвом плане в индyизме было и остаётся соблюдение pитyально-поведенческих ноpм, санкциониpованных мифами и подтвеpждённых автоpитетными священными текстами. Полностью отсyтствyет в индyизме и пpозелитизм: индyистом нельзя стать, им можно лишь pодиться.
  
  Сyществyя свыше четыpёх тысячелетий и сопpикасаясь в течение этого пеpиода с pазными кyльтypами, тpадициями и pелигиями, индyизм демонстpиpyет необычайнyю жизненность, податливость и находчивость, yмение соединять несоединимое и способность облекаться в самые пpичyдливые фоpмы. Он обладает yдивительной способностью постоянно поpождать новые секты и течения и как бы возpождаться из самого себя.
  
  Знакомство с индyизмом лyчше всего начать с его истоков. Генезис самого pаннего этапа индyизма, как и всей индийской кyльтypы, связан с пpотоиндийской цивилизацией и с pеликтами иных, доаpийских, кyльтyp, котоpые ко вpемени пpихода аpиев в Индию находились на pазных стадиях эволюции. Пpотоиндийская цивилизация была одним из кpyпных звеньев в цепи pаннеземледельческих кyльтyp (IV - III тыс. до н. э.), обpазовавших так называемый "плодоpодный полyмесяц". Созданная дpавидоязычным населением, она была высокоpазвитой цивилизацией гоpодского типа со сложной pелигиозно-мифологической системой воззpений, типичных для всей pаннеземледельческой полосы, но пpи этом отличающихся яpким местным колоpитом.
  
  Памятники ведийского канона классифициpyются по pазным основаниям. Hаиболее pаспpостpанённой является двyчленная классификация, делящая дpевнеиндийские тексты на две гpyппы: шpyти (бyкв. yслышанное) и смpити (бyкв. запомненное). Вся совокyпность собственно канонических священных текстов (шpyти) пpотивопоставляется текстам дополнительным (смpити).
  
  Тpадицию шpyти откpывают четыpе Веды: "Ригведа", "Самаведа", "Яджypведа" и "Атхаpваведа". Они пpедставляют собой сбоpники (самхиты) гимнов, pитyальных песнопений, жеpтвенных фоpмyл и магических заклинаний, т. е. текстов, pазличных по объемy, составy, вpемени создания и pоли в pитyальной пpактике жеpтвопpиношений. Тpи пеpвые Веды относятся к "священномy знанию". В них запечатлена вся совокyпность знаний дpевних аpиев об окpyжавшем их миpе и месте человека в нем. К Ведам пpимыкает целый класс текстов, опиpающихся на них и pазвивающих отдельные стоpоны их: бpахманы, аpаньяки и yпанишады.
  
  [...] Втоpая тpадиция, смpити (к котоpой относятся и веданта), отличается от пеpвой пpежде всего семантически, а yже потом - хpонологически. Hаиболее обшиpный pаздел сpеди них - кальпасyтpы, котоpые пpодолжали и детально pазpабатывали pитyальные пpедписания бpахманических текстов. Часть из них посвящена тоpжественным пyбличным цеpемониям (шpаyта-сyтpы), дpyгая - повседневным домашним обpядам (гpихья-сyтpы). К последним пpимыкают дхаpма-сyтpы и дхаpма-шастpы - памятники пpава. Впоследствии из ведант pазвились самостоятельные отpасли наyк (шастpы). Hаиболее впечатляющими сpеди них являются наyки о языке. Их особое pазвитие было стимyлиpовано задачами беpежного сохpанения священных текстов в yстной жpеческой тpадиции. К тpадиции смpити относятся также эпос и пypаны.
  
  Религиозно-мифологические воззpения жителей пpотоиндийских гоpодов и ведийских аpиев составили тот глyбокий и пpочный фyндамент, на котоpом выстpоилось все гpандиозное здание индyизма. Пеpиод с III - II тыс. до н. э. по VIII - VI вв. до н. э. может поэтомy с полным основанием считаться фоpмативным. Уже в то вpемя можно засвидетельствовать сyществование тех основных составных частей, из котоpых впоследствии сложилась миpовоззpенческая система индyизма.
  
  [...] пеpиод (пpиблизительно с VIII - VI вв. до н. э. по IV в. до н. э.) был эпохой yпанишад. Они вошли как сyщественная составная часть в системy бpахманизма и знаменовали собой послеведийский пеpиод в pазвитии pелигиозно-философской мысли. Упанишады, общим числом свыше 200, создавались в течение длительного пеpиода и составили заключительнyю часть Вед - ведантy ("конец Вед") - название, пеpенесённое впоследствии на философскyю школy, основным источником котоpой они явились.
  
  В отличие от Вед внимание yпанишад к pитyальной обpядности сведено к минимyмy, а мифология слyжит лишь отпpавным пyнктом для философских спекyляций. Самые дpевние и автоpитетные yпанишады - "Бpихадаpаньяка" и "Чхандогья" (VIII - VI вв. до н. э.). Центpальные понятия yпанишад - Бpахман и Атман. В них же pазвиваются пpедставления о Пypyше, дхаpме, каpме, сансаpе, излагается yчение о двyх пyтях (пyти богов и пyти пpедков), по-новомy фоpмyлиpyется конечная цель человеческого сyществования. В yпанишадах заложены элементы yчения о тpёх гyнах, о пpакpити, о пpане и её pазновидностях. Все понятия слyжат не только объектом отвлеченных спекyляций, но и исходным пyнктом для вполне конкpетных pассyждений о феноменах окpyжающего миpа, их пpоисхождении и взаимосвязи.
  
  [...] Сpеди текстов смpити наибольшyю попyляpность и pаспpостpанение сpеди индyсов полyчили некотоpые пypаны, эпические пpоизведения "Махабхаpата" и "Рамаяна", и некотоpые дхаpмашастpы. Из последних, пожалyй, самыми важными для большинства пpивеpженцев индyизма были и остаются "Законы Манy" ("Манy-смpити", или "Манава дхаpма шастpа") - сбоpник законов о пpаведном поведении.
  
  Индyистский стандаpт поведения был сопpяжен с четыpьмя стадиями жизни (ваpна-ашpама-дхаpма): yченика, домохозяина, отшельника и аскета. Тpадиционно он относился к консеpвативным стоpонам жизни человека и составил однy из самобытных и яpких чеpт индyизма. Доктpина четыpех ашpам соотносилась с четыpьми жизненными целями или пpинципами: дхаpмой (нpавственным долгом), аpтхой (деятельностью, напpавленной на достижение матеpиального благополyчия), камой (любовью, наслаждением) и мокшей (дyховным освобождением от yз бытия). Для каждого пеpиода жизни пpедлагалась не только особая пpогpамма поведения и yстановка деятельности, но и пpедпочтительный кpyг чтения: для yченика - Веды, для домохозяина - бpахманы, для отшельника - аpаньяки, для аскета - yпанишады.
  Пеpеход от одного пеpиода жизни к дpyгомy отмечался особыми обpядами. Важнейшим сpеди них был обpяд посвящения - yпанаяна, котоpый знаменовал встyпление индyса в социально активнyю фазy жизни.
  
  Ритyалистический хаpактеp отмечал весь стиль жизни индyса в тpадиционном обществе. Ритyал был важнейшим "инстpyментом", включавшим человека в социyм. Он же являлся и одним из действенных способов социокyльтypной pегyляции поведения, эмоционально и психоpегyлиpyющим механизмом. В гyстyю сеть pитyалов индyс попадал еще до своего pождения, а освобождался от нее далеко не сpазy даже после своей физиологической смеpти. Рождение и смеpть в индyизме вообще не pассматpивались как пpеделы индивидyального бытия. Пpавильный pост и фоpмиpование человека, согласно индyистским yстановлениям, -- не только и не столько физиологический, сколько мистический пpоцесс и потомy тpебyет постоянного освящения. Оно достигается чеpез системy санскаp - pитyалов жизненного цикла.
  
  [...] В эпохy Гyптов (IV - VI вв.) индyизм пpевpатился в мощное pелигиозное течение, котоpое имело чpезвычайно шиpокyю кyльтypнyю и этническyю базy. Hесмотpя на yдаpы, нанесённые индyизмy мyсyльманским нашествием и сопеpничавшим с ним бyддизмом, он выстоял и одеpжал над ними внyшительнyю победy. Ислам остался сyществовать в Индии, обpазовав в отдельных pайонах некое подобие синтеза с индyизмом, а бyддизм к концy дpевнего пеpиода был почти полностью вытеснен за пpеделы Индии, оказав известное влияние на индyизм. Последний занял пpочные господствyющие позиции, yтвеpдившись в качестве госyдаpственной pелигии, и не сдает их до настоящего вpемени.
  Главными объектами пpеданного почитания и одновpеменно центpальными божествами индyизма стали тpи бога (тpимypти): Бpахма, Вишнy и Шива, но пеpвый вскоpе отошёл на задний план, сохpанив ничтожно малое число пpивеpженцев. Каждый из веpховных богов индyизма - и Шива, и Вишнy - имел истоки в глyбокой дpевности и вобpал в себя целый pяд обpазов и идей, котоpые включались в общyю системy кyльта либо как pазные пpоявления (Шива), либо как аватаpы или вьюхи (Вишнy). Эмоциональная стоpона pелигии стала доминиpyющей.
  Индyизм сохpаняет пpочные позиции и в настоящее вpемя, несмотpя на заметное yпpощение pитyала и кyльтовой пpактики в гоpодской повседневной жизни, на изменение pоли и статyса бpахманского сословия, на pазpyшение некотоpых тpадиционных ценностей pелигиозной жизни. В опpеделённых слоях совpеменного общества наблюдаются богоискательские тенденции, котоpые выpажаются в попытках создать новyю yнивеpсальнyю pелигию, пpимиpяющyю все пpотивоpечия. Они отмечены кpитическим отношением к тpадиционномy индyизмy, но пpи этом большинство стоpонников новой pелигии пpинадлежат к индyистской общине.
  
  Коpни индyистского миpовоззpения и сейчас остаются живыми и кpепкими. Более того, со втоpой половины 70-х гг. XX в. отмечается наpастание новой pелигиозной волны в индyизме. Возводятся новые кyльтовые сооpyжения, совеpшаются массовые паломничества и yстpаиваются индyистские пpазднества; издается множество книг по индyизмy. Большой попyляpностью пользyются новые гypy, котоpые объявляют себя воплощением того или иного божества. В воззваниях деятелей совpеменных индyистских оpганизаций вновь звyчат идеи дyховной общности pелигий и индyистского мессианства, высказанные в своё вpемя Вивеканандой, Аypобиндо Гхошем, Махатмой Ганди и дp. Пpосyществовав несколько тысячелетий, индyизм yспешно адаптиpyется и к совpеменным yсловиям. Как yже было отмечено, yсиливается "экспоpт" индyизма в стpаны Запада, где он стал активно пpоявлять себя в pелигиозной жизни. "

• 2004.01.12 | Георгій

  Крішна

  Особливе місце в теології індуїзму займає Крішна. Це слово буквально означає "найбільш привабливий." Згідно з філософією крішнаїтів (однієї з течій індуїзму), ми всі є шукачами чогось привабливого, тому ми всі фактично шукаємо Крішну, який є істинним джерелом усього привабливого, доброго, корисного, здорового, мудрого, приємного. На шляху до Крішни ми набуваємо особливого стану свідомості - "свідомості Крішни," який допомагає нам зрозуміти, що є несправжніми, фальшивими "привабливостями" - насильство, тривога, заздрість, одурманювання мозку, матеріальні надмірності, амбіції, тощо. Задача людей зі "свідомістю Крішни" - позбутися фальшивих "привабливостей" і досягнути справжніх.
  
  За крішнаітською доктриною, Крішна є джерелом вищої "привабливості" тому, що він є людським втіленням верховного бога індуїстського пантеону, Вішну. Вперше він втілився і прийшов з небес на землю в 4-му тисячолітті до н.е. за західним календарем. Метою його приходу було викорінити зло, посіяне на землі демонами, шляхом передачі людям особливого секретного знання. У 3012 році до н.е. Крішна зустрівся з воїном на ім"я Арйюна (або Арджуна) і продиктував йому книгу під назвою "Бгават-Гіта." (Ця книга стала частиною стародавнього індійського епосу "Магабхарата.") Крішна закликає всіх людей вивчати цю книгу і міняти своє життя згідно з її настановами. За віруваннями крішнаїтів, його прихід на землю не був останнім; він прийде ще, і тоді остаточно викорінить зло, знищить демонів і відновить щастя всього слухняного йому людства.
  
  Філософія крішнаїтів базується на вченні про карму (шлях життя) і перевтілення. Згідно з цим вченням, ми є не тільки наше тіло, а й наша душа. Ця душа після смерті нашого тіла заселяє нові тіла, і живе разом з цими новими тілами знову й знову. Якщо ми в тому чи іншому з наших народжень живемо погано, не в гармонії зі світом, наша карма стає поганою, і наша душа поселяється в гіршому, менш досконалому і більше страждаючому тілі. Якщо ж ми живемо добре, в гармонії зі світом і з ученням Крішни, наша карма стає доброю і наша душа після нашої смерті поселяється в якомусь кращому, досконалішому, щасливішому тілі.
  
  Головні умови життя в гармонії зі світом, за крішнаїтським вченням, полягають в утриманні від усякого насильства і в здоровому, не спотвореному егоїзмом, матеріалізмом чи нездоровими пристрастями способі життя. Всі крішнаїти - абсолютні вегетаріанці, вони зовсім не вживають м"яса, риби та яєць. Вони також не палять тютюну, не п"ють алкогольні напої чи напої з кофеїном, і не вживають ніяких наркотиків. Крішнаїти проти статевих ексцесів, подружньої зради, взагалі проти будь-якого сексу не з метою народити дитину. Вони також проти будь-якої форми збройного насильства, не беруть в руки зброю і не служать в армії. Ідеалом життя прихильників Крішни є життя з мінімумом матеріального комфорту (найпростіший одяг, ходіння босоніж або в простих сандаліях, робота тільки з метою заробити мінімум грошей на харчування і найпростіше житло, тощо), але з максимумом читання, вивчення Бгават-Гіти й інших духовних джерел (йоги), і медитації. Крішнаіти мають також традицію часто співати пісні, в яких прославляється Крішна і його вчення, та грати на флейті (за легендою, Крішну під час його першого приходу на землю бачили з флейтою в руці).
  
  Крішнаїзм поширений не тільки в Індії, а й в решті країн світу. На Захід вчення крішнаїтів було принесено в 1965 році проповідником на ім"я Бгактіведанта Свамі Прадгупада, відомий також під іменем Сріла Прадгупада. Він помер у 1977 році; йому належить більше 60 книжок. Він вважається засновником релігійної групи, яка називає себе "Харе Крішна."
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2004.01.13 | VENED

    Re: Крішна

    >Крішнаїзм поширений не тільки в Індії, а й в решті країн світу.
    А вот вроде бы именно в Индии кришнаизм абсолютно не популярен? Да, ашрам во Вриндаване есть, но это же для приезжих. Видел интервью с одним индусом, который на вопрос о кришнаизме в Индии ответил примерно следующее - "Да, он конечно наш бог, но никогда мы не признаем его главным богом". Так что этот проект (Общество сознания Кришны) -= все же нацелен и развивается не в Индии
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.01.13 | Augusto

      Ale zasnovanyj spravzhnisin'kym indusom.

      Dijsno, zasnovanyj v Gameryci, zvidty i rospovsyudzhuvavsya, yak i bagato inshyx "sxidnyx religij", a tochnishe, poxidnyx vid sxidnyx religij. Ashram v Indii zdayet'sya tezh na groshi zaxidnyx krishnaitiv zbudovano, ya vzhe ne pam'yatayu, v mene des' knyga bula "Svitlo z Sxodu?", zdayet'sya, de rozbyralosya, yak z'yavlyalysya "sxidni religii" na Zaxodi.

    • 2004.01.14 | Kohoutek

      Крішна & Co.

      VENED пише:
      > >Крішнаїзм поширений не тільки в Індії, а й в решті країн світу.
      > А вот вроде бы именно в Индии кришнаизм абсолютно не популярен? Да, ашрам во Вриндаване есть, но это же для приезжих. Видел интервью с одним индусом, который на вопрос о кришнаизме в Индии ответил примерно следующее - "Да, он конечно наш бог, но никогда мы не признаем его главным богом". Так что этот проект (Общество сознания Кришны) -= все же нацелен и развивается не в Индии
      
      Это не так. Кришна согласно превалирующему в индуизме толкованию является аватарой (воплощением/ипостасью) Вишну, причем одной из важнейших и популярнейших. А вишнуизм является, в свою очередь, самой популярной формой индуизма, распространенной преимущественно на Севере, в индоарийском регионе Индии. Так что все вишнуиты почитают Кришну как важнейшее воплощение своего божества. Кроме того, "в рамках", так сказать, вишнуизма существует и собственно кришнаизм - почитание Кришны не как аватары Вишну, но, наоборот, как, так сказать, "основной персоны", верховного божества, аватарой которого является Вишну. Место рождения Кришны - Айодхья - является одним из важнейших культовых мест индуизма. Прабхубада не изобретал кришнаизма, он лишь упростил/адаптировал его "для внешнего употребления", чем способствовал росту его популярности за пределами индийской культуры. Кроме того, он втихомолку проигнорировал один из важных постулатов индуизма - индусом нельзя стать, им можно только родиться. Хотя, честно говоря, это положение нарушается сплошь и рядом и сейчас в самой Индии, когда местные племена, исповедующие различные формы анимизма, постепенно переходят к индуизму. Особенно широкие мастабы такой формально невозможный индуистский прозелитизм имел место в союзной территории Мизорам в середине прошлого века, когда шел процесс массового приобщения слаборазвитых горских племен к более современной индийской культуре. Прабхубада и его "Общество сознания Кришны" имеют немало в абсолютном значении (хотя ничтожно в процентном) приверженцев и в самой Индии. Вначале, собственно говоря, он был (а в рамках Индии воспринимается и до сих пор) как один из самопровозглашенных святых-проповедников - феномен, хорошо известный в индуистской традиции.
      
      Вообще, индуизм делится на течения достаточно условно. Никакой иерархической или общепринятой стройной философской системы в нем не существует. В каждой местности веруют несколько по-своему, в разных местах более популярны разные культы; философские школы сосуществуют и соперничают за влияние на умы идеологов индуизма. Время от времени появляются реформаторы, которые закладывают основу очередного учения; некоторые из них становятся известны и за пределами Индии.
      
      В целом, достаточно условно, индуистов делят на:
      - вишнуитов (вайшнавов; кстати, так именуют себя и последователи Прабхубады); особой разновидностью вишнуитов считаются кришнаиты; вишнуизм считается наиболее "народной" разновидностью индуизма и популярен более всего на индоарийском Севере;
      - шиваитов (шайвов); почитателей Шивы в качестве Верховной Сущности; шиваизм считается более "интеллектуальной" разновидностью индуизма, шиваитами было большинство популярных индуистских учителей-мистиков; это течение более популярно на дравидоязычном Юге;
      - наконец, шактистов. Некоторые классифицируют шактизм как разновидность шиваизма, некоторые считают его отдельной ветвью индуизма. Шактисты почитают в качестве Верховной Сущности Шакти - плодотворную энергию женского начала, воплощенную в супруге/женской ипостаси Шивы, имеющей много имен и обличий, наиболее популярные - Кали, Дурга, Парвати и др. (Любопытно, что развитого культа супруги Вишну - Лакшми, богини красоты и счастья - нет.) Шактизм является, пожалуй, наиболее мистической и экзальтированной формой индуизма; очень популярен по всей стране, но более всего - на Юге. Почитание Шакти популярно как среди простого народа, так и среди интеллектуалов индуизма. Кажется, именно шактистом был Махатма Ганди, проповедник ненасильственного сопротивления. Во славу Великой Богини дольше всего приносились человеческие жертвы; именно ей посвящали свои убийства легендарные индийские душители. Очень любопытный культ.
      
      Прочие культы в рамках индуизма развиты не в пример слабее трех вышеперечисленных. Почитают множество божеств, но, обычно, как второстепенных, локальных, к которым взывают по особым случаям - Ганешу, к примеру, Индру и др. В качестве Верховного Божества, насколько мне известно, в философском индуизме признавался также Брахма, но народный культ Брахмы практически отсутствует. Имеется небольшое (но большее, чем у прочих не-мейнстримовских культов) количество почитателей Сурьи, солнечного бога, как главного из божеств.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2004.01.14 | Анатолій

        Божественна пісня!

        
        
        ВІСТАР
        М.О.Ільницький. А.І.Кондратьєв
        
        БОЖЕСТВЕННА ПІСНЯ (Бхагават Гіта)
        (Бібліотека альманаху українців Европи «Зерна». Париж; Львів; Цвікау, 1999. № 11 (19).
        Коротка передмова. 3102 рік до.н.е. Початок Калі-Юги – Залізного Віку на Землі. На полі Куру (Курукшетра) на півночі від Делі вишикувалися два війська для бою. Одне військо - ПАНДЕВИ, очолюване Арджуною (русоволосим, Ор юним)) втілює добро. Друге військо КАУРАВИ, очолюване Бгішмою втілює зло. Божественна особа - Крішна передає Бхагават Гіту (Божественну Пісню) Арджуні перед боєм. (Ор юний має лук, що називається на санскриті Кандиба)
        
        ПІСНЯ ПЕРША
        ПЕРЕД БОЄМ НА ПОЛІ КУРУ
        
        На Куру, священному полі, зійшлися дві лави.
        Ой що ж це вчинили пандеви, а чи каурави?
        
        Дурйодгана бачить: Пандеви до бою готові.
        До свого наставника підійшов він і промовив:
        
        “Учителю, глянь: нас війська облягли, а їх як кучі.
        Привів їх сюди син Друпади — кмітливий твій учень.
        
        В них воїни — Арджуні рівня, тугі у них луки.
        Вірата, Юдгана — знавці бойової науки.
        
        Дивись, Чекітана і Кеші стоять у долині,
        Пуруджіт і Шайб’я — тури мов у подобі людини.
        
        Міцний Юдгаманью, а з них Уттамайджа — дивіться! —
        Ну хто може стримати їх бойові колісниці!
        
        І наших найкращих звитяжців, готових до січі,
        Тобі поіменно назву я, о народжений двічі:
        
        Ти, вчителю, Бгішма та Кріпа — його не здолати! —
        Ашватгама, Карна, Вікарна і син Сомадатти.
        
        Та й інших немало життям ради мене не важить,
        Дзвенить їхня зброя, і кожний у битві відважний.
        
        Все ж нашої сили, що Бгішма збирає, замало,
        Щоб силу під проводом Бгіми вона подолала.
        
        Хто став — відповідно до стану і здійснених звершень —
        Разом і осібно всі Бгішму пильнуймо найперше!”
        
        Тут витязь, щоб дух укріпити, взяв мушлю велику —
        І голос полинув, сильніший левиного рику.
        
        І бубни, і сурми, й литаври лунали потому,
        Луна навкруги розляглася, сильніша від грому.
        
        Враз, білими кіньми запряжена мчить колісниця,
        В ній — Крішна й Арджуна, і сяють їх доблесні лиця.
        
        Сурмить Крішна в мушлю, й Арджуна вторить на зміну,
        І Бгіма, наводячи острах, — у флейту тростинну.
        
        Той звук підхопив і шле далі син Кунті вухатий,
        Там Накула грати почав з Сухадевою-братом.
        
        Тут лучник із Кеші, вояка міцний, волохатий,
        А там он нащадок Сатьяки, якого ніяк не здолати.
        
        Сурмили Друпада й нащадки його незліченні,
        І син довгорукий Субгатри — на мушлі священній.
        
        Той клич долітає до неба, пронизує вуха,
        Синам Дгрітараштри тривогою сповнює душі.
        
        Вже стріли метнули в повітря два стани ворожі.
        В пандевів на стягу знак Мавпи стоїть на сторожі.
        
        Арджуна тут очі до Крішни звертає: “О Боже!
        Негайно спини колісницю між станів ворожих.
        
        На тих подивитися хочу, що стали стіною,
        З ким маю ще нині ставати до смертного бою.
        
        З ким маю рубатися без милосердя й пощади,
        Кого сюди вів Дгрітараштри підступний нащадок”.
        
        Арджуни вуста до Крішни послали благання —
        Між військ колісницю раптово спинив без вагання.
        
        При Бгішмі, при Дроні ворожі показує лави.
        “Дивися, — говорить, — усе це війська кауравів”.
        
        Арджунине серце стиснулось від болю й розпуки:
        Побачив обличчя дідів, і батьків, і онуків.
        
        У лавах ворожих — брати, свояки, побратими;
        І кревного кревний вбиватиме стрілами злими.
        
        Арджуна тут мовив, скорботою сповнений: “Боже!
        Побачивши рід свій, ставати до бою не можу.
        
        Щось тисне у грудях, нараз пересохло у роті,
        Все тіло тремтить і волосся — неначе із дроту.
        
        Горить моя шкіра, а серце пронизує мука,
        Туманиться розум, в руках я не втримаю лука.
        
        Знамення зловісні я бачу навколо щомиті...
        Кому на добро будуть кревні мої перебиті?!
        
        Не хочу ні царства, ні слави, Всевишній о правий,
        Бо щастя – не в царстві, а ні в насолоді, ні в славі,
        
        Раз тих, задля кого держава і влада нам мила,
        Чекає по смерті холодна і темна могила.
        
        Діди, і батьки, і сини, і онуки-пагіння,
        Дядьки, і свати, й свояки — від одного коріння.
        
        Не хочу їх смерті, нехай в нагороду дістану
        Не царство, а право трьома управляти світами.
        
        Убивши синів Дгрітараштри, гріх візьму на душу,
        Не радість відчую, а тяжко каратися мушу.
        
        Вбивати рідню — чи близьку чи далеку — негоже,
        Бо знищивши рід, ми нещасними станемо, Боже!
        
        Хоча каурави, засліплені від віроломства,
        Вже стріли свої занесли над майбутнім потомства,
        
        А роду загибель — найбільше у світі нещастя,
        Невже нам уникнути злочину цього не вдасться?!
        
        Як рід розпадеться, то зникнуть законів кордони,
        Свавілля й злочинство творитимуть власні закони.
        
        А де беззаконня, там будуть вбивати і красти,
        Жінки там повіями стануть, змішаються касти.
        
        А касти порушені — в пеклі опиниться кожний,
        Забудуться предки, жертовники згаснуть порожні.
        
        Хто рід загубив, одступився од віри святої,
        Зневажив закони й сім’ї предковічні устої,
        
        Хто касти змішав, тим нема на землі покаяння,
        Ті підуть у пекло — так мовить священне писання.
        
        О горе: у нас нині намір злочинний на мислі,
        Заради корони над родом загроза нависла.
        
        Хай радше беззбройного вб’ють мене стріли ворожі,
        Ніж маю на світі каратися вічно, о Боже!”
        
        Так гірко промовивши і заточившись від муки,
        Арджуна на дно колісниці упав і випустив лука.
        
        ПІСНЯ ДРУГА
        ДИСПУТ АРДЖУНИ І КРІШНИ
        
        Облитому слізьми, пройнятому горем невтішним,
        Арджуні так мовив тоді повелитель наш - Крішна:
        
        “Той, хто у нещасті здригнувся душею, — не воїн.
        Орієць такий лиш ганьби і зневаги достоїн.
        
        Геть слабість із серця — вона воякові не личить!
        Геть сумнів — до битви священний обов’язок кличе!”
        
        “Та як же, скажи, я пронизувать стрілами стану
        І Бгішму, і Дрону достойних з ворожого стану?
        
        Вже радше, о Боже, хай жебрати піду під плотом,
        Ніж їжу, окроплену кров’ю, нестиму до рота.
        
        Не знати, що ліпше — поразка, а чи перемога:
        Загине рідня — обірветься і наша дорога.
        
        Страждає єство, і не годен збагнути я дгарми,
        Відкрий мені очі, я учень твій, Боже, не марно.
        
        Скорботний, не втішусь звитягою над ворогами,
        Я влади не прагну над царствами і над світами”.
        
        Арджуна тут мовив до Крішни: “Не стану до бою”.
        В душевнім сум’ятті замовк і поник головою.
        
        Йому, що між двох супротивників став неутішно,
        Отак, посміхнувшись, сказав повелитель наш Крішна:
        
        “Хто вічні закони пізнав, не існує для того
        У світі жалю ні до мертвого, ні до живого.
        
        Бо ти, як і я, як і ті, хто умре навіть нині,
        Тривали завжди, і ніхто з них ніколи не згине.
        
        Як юність і зрілість в літа переходять старечі,
        Так дух з тіла в тіло іде — і тужить не до речі.
        
        Від тіла — і холод і жар, насолода, нещастя,
        Тож тілові не довіряй: воно короткочасне.
        
        Лиш тим, хто стійкий, незворушний у горі і щасті,
        Здолати сум’яття й здобути безсмертя удасться.
        
        Де грані буття й небуття? Хто знайти їх сміє?
        Лише просвітленний між ними зв’язок розуміє.
        
        Лиш те, що пронизує тіло, одвічне і суще,
        Його ще ніхто не зробив і не зробить минущим.
        
        Минущі тіла, але вічності дух — незнищенний.
        До бою ставай без вагань під знамена священні.
        
        Хто вбити боїться чи в битві кривавій умерти,
        Не відає того, що він не убивця й не жертва.
        
        Народження й смерть не властиві могутньому духу,
        Він — вічний, живе і тоді, коли тіло без руху.
        
        І хто незнищенного, хто нерожденного знає,
        Той сам не уб’є і на вбивство когось не штовхає.
        
        Ми одіж вдягаєм нову, як стара перетліла,
        Й душа із старого в нове поселяється тіло.
        
        Мечі проти неї й вітри-суховії безсилі,
        Вона не згорить у вогні, не зволожиться в хвилі.
        
        Вона віковічна — її не зродити й не вбити,
        Вона всюдисуща — її не спалить, не втопити.
        
        Незмінна, тривала, стійка, незбагненна одвіку.
        Дізнавшись про це, не впадай у тривогу велику.
        
        Як думає хтось, що він родиться і помирає,
        Скорбота за нього хай душу твою не доймає.
        
        Бо хто народився на світ, той повинен умерти,
        Хто вмер, той відродиться в тілі новому по смерти.
        
        У Наві той спершу, проявиться посередині,
        Й у Наві той знову стає на краю, при кончині.
        
        Хто бачить той дух, той сприймає його, наче чудо,
        І той, хто не бачить, теж чудом вважать його буде.
        
        Той дух невразливий, яке б не прибрав собі тіло,
        Не гине й тоді, коли кості на попіл зотліли.
        
        Кинь сумніви ти, хай обов’язок править тобою,
        Бо ж кшатрій народжений для справедливого бою.
        
        Як праведні йдуть у відкриті ворота до Раю,
        Так радісно кшатрій до правого бою ступає.
        
        А в бій справедливий не хочеш іти — коли воїн —
        Порушиш закон і зневаги лиш будеш достоїн.
        
        Ім’я твоє буде вічним презирством укрите,
        Вже ліпше умерти, ніж славне імення зганьбити.
        
        Подумають вої: ’’Зі страху утік із-під стягу’’,
        І їхня повага до тебе перейде в зневагу.
        
        Презирства слова про ганьбу твою будуть летіти,
        Як стріли ворожі — чи є щось ганебніше в світі?!
        
        Убитий — на небі, живий — на землі, в насолоді.
        Ставай же до бою, вагатися, витязю, годі:
        
        Як рівних, прийнявши поразку, а чи перемогу,
        Готуйся до битви, й гріха ти уникнеш тяжкого.
        
        Я докази йоги тобі розтлумачив не марно:
        Учиниш, як йогин, — розправишся з путами карми.
        
        Бо часткою дгарми — хай буде вона й невелика —
        Врятуєшся — запам’ятай — од великого лиха.
        
        Рішучість думок — то спонука на вчинки священні,
        Постійне вагання лиш сумніви плодить нікчемні.
        
        Не мудрий, хто Відам присвятить слова велемовні,
        Гадає, що Віди — єдині закони верховні.
        
        Такий вимагає для себе за зливи словесні
        Тут — блага земні, а по смерті — блаженства небесні.
        
        Хто прагне утіх або рветься до влади підступно,
        Тим радість самадгі ніколи не буде доступна.
        
        Арджуно, знай Відам доступні три гуни (три стани),
        Ти гуни відкинь — і двоїтися розум не стане.
        
        Нащо тобі різних криниць — з океану черпнув ти,
        Яка тобі користь од Від, коли брахмо збагнув ти.
        
        Нехай тебе діло веде, а не користь від діла,
        Корисливість зникне — і лінь не пристане до тіла.
        
        Із йогою будь — і настане до діла відвага
        На вдачу й невдачу, бо йога — це ж є рівновага.
        
        Кинь користолюбність, Всевишнєму служачи ревно:
        Нікчемний, хто вигоду звик чатувати недремно.
        
        Провини й заслуги відкинути мудрий зуміє,
        Він прагне до йоги, бо йога — мистецтво у дії.
        
        Хто вигоду, ділом здобуту, рішуче відкинув,
        Той пута народжень порвав і в блаженство поринув.
        
        Коли подолає твій розум блукання пропащі,
        Назавжди відкине омани заплутані хащі.
        
        Як розум спокійно обійде фальшиві дороги,
        Утвердишся ти в спогляданні і прийдеш до йоги”.
        
        “А як же пізнати стійкого у йозі? Навчи-но.
        Як ходить? Говорить що він? І які його вчинки?”
        
        Тут Крішна Арджуні сказав: “Хто зневажив бажання,
        Хто, стійкість здобувши, заглибився у споглядання,
        
        В біді не здригнувся, згасив задоволення, спрагу,
        Хто пристрасть зборов і не знає ні гніву, ні страху,
        
        Не відає втіхи, ні горя, ні болю й тривоги —
        Такий от шукає до йоги прямої дороги.
        
        Стійкий, хто чуття від предметів чуття відвертає,
        Як тіло своє черепаха у панцир втягає.
        
        Для того, хто вищого прагне, зникають предмети,
        Лише залишається смак — пізнавати прикмети.
        
        Бо навіть подвижник — він знає, що гоже й негоже, —
        І той почуття свої стримати часто не може.
        
        Хто їх вгамував, той у дусі міцний, а не в тілі,
        Він, сидячи навіть, прямує до вищої цілі.
        
        Хто пристрастей раб, той не зможе уникнути лиха:
        За пристрастю слідом прямує пожадлива пиха.
        
        Пожадливість сплоджує гнів — смертоносну загрозу,
        Що пам’ять туманить, ясний скаламучує розум.
        
        Хто пристрастей світ омине, не здригнувшись чуттями,
        Всевишнєму серце вручив — ясність духа дістане.
        
        Хто пан над чуттями, того не ляка невідомість,
        У того для блага просвітлена духом свідомість.
        
        Без розуму творчої думки знайти не удасться,
        Без думки — спокою, без спокою — ладу і щастя.
        
        Того ж, хто утіхам готовий довірити серце,
        Свідомість заносить, як вітер на водах суденце.
        
        Тоді лиш, о мужній, ти можеш здолати загрозу,
        Як владу свою над чуттями вершитиме розум.
        
        Всі сплять, а для розуму віщого — сонячна днина,
        Всі смертні встають, для безсмертного — сонна година.
        
        У втіху не кидайся теж, як вода у протоки,
        Вбирай почуття так, як море вбирає потоки.
        
        Відкинувши пристрасті, опанувавши собою,
        Звільнившись від себе, приходить мудрець до спокою.
        
        І навіть упавши, і навіть умерши від рани,
        Хто з брахмо, той завжди на вірнім шляху до нірвани”.
        
        ПІСНЯ ТРЕТЯ
        КАРМА-ЙОГА
        
        “Ти вчиш, — каже витязь, — що розум є вищий від чину,
        А в діло криваве штовхаєш — назви-но причину.
        
        Двозначні слова твої, як розуміти їх стану?
        Вкажи мені шлях благовісний, не вводь же в оману”.
        
        “Є дві, — відповів на те Крішна, — до блага дороги:
        Є йога знання, але ж є і діяльності йога.
        
        Хто справи іще не почав, той не є у бездії,
        Сама бездіяльність — слабка на блаженство надія.
        
        Без дії людині не жити, хоч як би й хотіла:
        Природа щомиті її спонукає до діла.
        
        Хто власні гальмує чуття, відірватись не в змозі
        Від образів, серцеві милих, — на хибній дорозі.
        
        А хто не цурається дії, чуття підкоривши,
        На шлях справедливості той — будь упевнений — вийшов.
        
        Не мучся бездією, сповнюй призначене сміло,
        В бездії не зможеш своє спорожнить навіть тіло.
        
        Те діло, яке не для жертви, — для світу, мов пута.
        Арджуно, ти діло верши, але серцем розкутим.
        
        Всевишній сказав, сотворяючи жертву й людину:
        Плодіться, нехай вас утіха веде безвпину.
        
        Приносьте офіру Богам, і віддячать Боги вам,
        Приймаючи жертву, вони повертають борги вам.
        
        Прийнявши офіру, шлють благо всім сили небесні,
        Хто даром за дар не віддячив, той злодій без честі.
        
        Очиститься кожний, хто рештки збирає жертовні,
        Той грішний, у кого для себе лиш горщики повні.
        
        Від їжі істоти ростуть, ну а їжа — із хмари,
        Дощ виник від жертви, а жертва з’явилась із карми.
        
        Знай, карма — від Брами, з нетлінного виник той Брама,
        Він міститься в жертві, яка обернулась дарами.
        
        А хто не дає кружеляти одвічному колу,
        Даремно на світі живе, непотрібний нікому.
        
        А кожний, хто сповнений Атьми, той радість пізнає,
        Хто спокій знайшов у душі, той турботи не знає.
        
        У кого своя до мети простелилась дорога,
        Тому не потрібна в житті нічия допомога.
        
        Хто сміло до справи стає і призначене чинить,
        Хто пристрасті власні долає — досягне вершини.
        
        Так Джанака мудрий досяг благоденства зеніту:
        До діла свого приступай задля єдності світу,
        
        Як чинить вожак, так чинити усьому загону,
        Він має закон — жити всім по такому закону.
        
        Усе я збагнув — три світи достеменно пізнав я,
        Всього я досяг, але діяння не припиняв я.
        
        Якби хоч на мить я до дії утратив охоту,
        Відразу за мною усі припинили б роботу.
        
        Якщо я спинюсь хоч на мить — Всесвіт хаос поглине,
        Змішаються варни, загинуть і люди, й тварини.
        
        Так чинять незрячі, для кого робота — повинність,
        Так мудрі для єдності світу чинити повинні.
        
        Просвітлений темного не підіймає на кпини,
        Якщо той при ділі, бо діло — властивість людини.
        
        В природі все гунам підвладне — стійке і мінливе,
        Хто каже: ’’Усе роблю сам’’, той хвалько є брехливий.
        
        Хто знає, як діляться гуни природи і дії,
        До гун непричетний, він їх колобіг розуміє.
        
        Хто знає цю істину, хай свою мову обмежить:
        Захоплених гунами й ділом нехай не бентежить.
        
        Для мене верши всі діла, вічна Атьма з тобою,
        Від страху і пристрастей вільний, ти станеш до бою.
        
        Хто вченням моїм керуватися буде в надії,
        Той волю сподівану може здобути й при дії.
        
        Той згине в невіданні, хто моє слово зневажить,
        У кому непослух і чванство сліпе переважить.
        
        Мудрець навіть чинить, скоряючись власній природі.
        Всьому, що підвладне законам, перечити годі.
        
        Огида і хіть – почуття споконвіку тілесні,
        Від цих ворогів хай рятують нас сили небесні.
        
        Призначену дгарму сповняй, не шукай досконалу,
        Умри в ній, як треба: з чужого-бо користі мало”.
        
        Промовив Арджуна тут: “О, просвіти мене, Боже:
        Хто всупереч волі схиляти на гріх мене може?”
        
        Почув він: “То гнів, що усе спопеляє до решти,
        То пристрасть, то страх, то твоє честолюбство, нарешті.
        
        Як димом вогонь, як залізне люстерко — іржею,
        Як зародок плівкою — світ цей укритий брехнею.
        
        Гнів — мудрості ворог, що досі у безвість не канув,
        Вогонь ненаситний в одежі одвічного Ками.
        
        Це він поселяється в душі людей споконвічно,
        І, звівши собі там гніздо, тільки розум калічить.
        
        Якщо ти зумієш свої почуття подолати,
        То й того, що розум затьмарює, вб’єш супостата.
        
        Могутня є сила чуттів, але розум — над нею,
        Над розумом — вічна душа, а Всевишній — над нею.
        
        До нього прямуй і ділами своїми й думками,
        І лихо здолаєш в особі звабливого Ками”.
        
        ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА
        ЙОГА ЖЕРТВИ
        
        “Знай, — Крішна сказав, — я цю йогу по віщому знаку
        Звістив Вівасману, той — Ману, а Ману — Ікшваку.
        
        По черзі отак пізнавали її раджа-ріші,
        Та з часом губитися стали сліди її віщі.
        
        Тож нині тобі заповім йогу цю незнищенну:
        Пізнай, послідовнику й друже мій, тайну священну”.
        
        “Спочатку вродивсь Вівасван, ну а ти після нього,
        То як Вівасманові міг ти повідати йогу?”
        
        “Народжень, Арджуно, і в мене і в тебе багато,
        Я знаю усі, а тобі їх не суджено знати,
        
        Хоч я — вічний Атьма — народження й смерті не маю,
        Та волею з власної майї завжди виникаю.
        
        Коли беззаконня розхитує світу основу,
        Тоді сам із себе народжуюсь знову і знову.
        
        Одвіку народжуюсь я для закону і влади,
        Для кари злочинців, рятунку блаженних заради.
        
        Мого хто народження опанував таїною,
        Нових не зазнає народжень — зіллється зі мною.
        
        Хто пристрасть здолав і наповнився мною до краю,
        Очистився той і в буття моє легко вступає.
        
        Із чим хто приходить до мене, тим стрінутий буде:
        Без мене немає доріг, лиш моїми йдуть люди.
        
        Хто успіху прагне, офіру підносить для неба,
        Бо знає, що наміри ділом підкріплювать треба.
        
        Розвівши по кастах людей за ділами земними,
        Я сам, нерожденний, стою понад кастами тими.
        
        Мене не заплямлять діла і їх плід не заманить,
        Таким хто пізнав мене — ділом себе не споганить.
        
        Так звільнення предки собі здобували при ділі.
        Ти теж так живи і дійдеш до жаданої цілі.
        
        Що дія, а що є бездія — не знати й розумним,
        Про дію повім тобі — хай покида тебе сумнів.
        
        Про дію потрібну й наказану знати годиться,
        І теж про бездію; шлях дії — завжди таємниця.
        
        Хто дію в бездії, бездію у дії вбачає,
        Достойно той серед людей свої справи кінчає.
        
        Хто здійснює без розрахунку свої починання,
        Той дію спалив пізнанням і досяг осяяння.
        
        Хто, діючи, на результат не плекає надії,
        Той — вільний, той — зайнятий ділом — нічого не діє.
        
        Хто пристрасті власні приборкав, той, зайнятий ділом,
        У гріх не впадає, бо діло він здійснює тілом.
        
        Вдоволений всім, що б там доля не слала для нього,
        Без зла і злоби — чи поразка, а чи перемога, —
        
        Він в мудрості вільний, здолавши любов і відразу,
        І діло, що звершив як жертву, зникає відразу.
        
        Жертовником, жертвою, полум’ям жертви є брахмо,
        Куди не прямуєм, із ним ми з’єднатися прагнем.
        
        Богам офірують пожертву одвіку йогини,
        І в полум’ї жертви офіра ніколи не гине.
        
        Той власні чуття свої кинув у пломінь покути
        І палить бажання, і пристрасті хоче забути,
        
        А той свою силу життєву приносить у жертву,
        Живу свою кров оберта добровільно у мертву,
        
        Майно, навіть подвиги — бачачи в цьому загрозу —
        У полум’ї палить нещадно, лишаючи розум.
        
        Той вдихові видих, а той видиханню дихання
        Приносить в офіру, гартуючи дух ненастанно,
        
        Той їжу обмежує й так, очищаючись, гасне,
        У жертву життю віддає він життя своє власне.
        
        Той брахмо досягне, хто жертви скуштує амріту,
        Не жертвуєш сам — не зазнаєш блаженного світу.
        
        Як бачиш, всілякі є жертви, призначені Богу,
        Від діла виводять вони на спасіння дорогу.
        
        Хто жертвує розумом, ліпше, ніж жертвує річчю,
        Бо розум панує над тілом, як день понад ніччю.
        
        Припавши до вчителя стіп, правду звідувать личить,
        Мудрець-правдовидець у неї тебе втаємничить.
        
        Збагнувши цю мудрість, зумієш спокуси збороти,
        Пізнаєш в собі і в мені розмаїті істоти.
        
        Хоч би у житті ти був навіть по вінця гріховен,
        Крізь зла океан провезе тебе мудрості човен.
        
        Як в попіл поволі вогонь перетворює дрова,
        Так мудрість діла спопелити дощенту готова.
        
        Немає учителя в світі над мудрості слово,
        Воно до рятунку приводить завжди поступово.
        
        Той, хто потягнувся до нього, хто пристрасті знищив,
        Знання здобуває і мудрості благо найвище.
        
        Безвірнику хтивому порятуватись не вдасться,
        І він не зазнає ні іншого світу, ні щастя.
        
        Хто мудрістю сумніви знищив, чуттям володіє,
        Той відданий Богові і непричетний до дії.
        
        Щоб в серці твоїм не гніздились жадання безумні,
        Мечем пізнання розсікай в ньому, Арджуно, сумнів”.
        
        ПІСНЯ П’ЯТА
        ЙОГА ВІДРЕЧЕННЯ ВІД ДІЇ
        
        “Ти, — Арджуна мовив, — і зречення хвалиш, і діло.
        Що краще із них? Розтлумач-но мені зрозуміло”.
        
        “Обидві до блага ведуть, — каже Крішна, — дороги.
        Та зречення шлях переважить діяльності йога.
        
        Стійким санньясином є той, хто приборкав бажання,
        Крізь сумнів привів протилежності до поєднання.
        
        Діянню знання мудрий протиставляти не стане,
        Одного досягши, плід другого також дістане.
        
        Один до блаженства крізь роздуми санкг’ї приходить,
        А іншого — діло і вперте старання приводить.
        
        Відрікся від дії — тяжка твоя путь до спасіння,
        Сподвижника зразу чекає нове воскресіння.
        
        Зливаючись з сутнім, чуття він скидає, як втому,
        І діючи навіть, не брудниться зовсім при тому.
        
        Хто істину відає, каже: ’’Не дію’’, одначе
        Іде, відчуває, торкається, слухає, бачить,
        
        Говорить, жує, засинає, приходить до тями.
        ’’Це, — стверджує, — взаємодіють предмети з чуттями’’.
        
        Хто діє для Бога чуттями і тілом, до того
        Не липне лихе, як не змочує лотос волога.
        
        Бо серцем, і розумом, і почуттями, і тілом
        Очиститись може, як може очиститись ділом.
        
        Хто дії плоди відкидає — Господній обранець,
        Хто тільки плоди виглядає — нещасний їх бранець.
        
        Не відає Атьма мети ні в ділах, ні в мовчанні,
        Він завжди щасливий у місті у дев’ятибрамнім.
        
        Всевишній не творить ні діла, ні плоду, ні роду,
        Нічим не втручається у споконвічну природу.
        
        Для нього одно — що гріховна душа, що побожна:
        Невідання мла засліпити людину спроможна.
        
        Всевишнього волею хто морок знанням переможе,
        На того зійде, наче сонце, просвітлення Боже.
        
        Хто в Богу себе усвідомить, утвердиться в ньому,
        Розвіє гріхи і повернеться в світ цей потому.
        
        Однаково дивиться мудрий на мавпу, брамина,
        На пса і на того, хто варить у горщику псину.
        
        Лиш той на землі подолав зваби марного світу,
        Хто душу свою врівноважив, для брахмо відкриту.
        
        Даремно радіти удачі, впадати у тугу,
        Даремно страждати, долаючи серця недугу.
        
        Хто в Богові щастя знайшов, вже ні холод, ні спрага
        Не мучать його: він досягне найвищого блага.
        
        Утіха тілесна до лиха веде Каунтея,
        Миттєва ця втіха, мудрець не насититься нею.
        
        Кому — ще від тіла не вільному — вирватись вдасться
        Від голосу пристрасті й гніву —– той звідає щастя.
        
        Хто в собі щасливий, хто духом своїм осяянний,
        Той сутність збагнув, той наблизивсь до брахмонірвани.
        
        Той брахмо здобуде, хто мислі здолає гріховні,
        Поборе подвійність, порине у сфери духовні.
        
        Лиш той, чиї думки ні гнівом, ні хіттю не скуті,
        Всевишнємуі відданий, — той лиш наблизивсь до суті.
        
        Хто в себе заглибивсь і погляд спинив на міжбрів’ї,
        Крізь ніздрі вдихаючи і видихаючи рівно, —
        
        Приборкає розум і серце, чуття переборе,
        Здобуде свободу, забуде про страх і про горе.
        
        Пізнавши мене, неподільного світу владику,
        Здобудеш навіки ти радість блаженства велику”.
        
        ПІСНЯ ШОСТА
        ЙОГА САМОВЛАДАННЯ
        
        “Той йогин, хто діло вершить, не жадаючи плоду,
        Не кинувши вогнище хатнє, не зрікшися роду.
        
        Затям собі: зречення тільки веде нас до йоги,
        Її не досягнеш, чуття не приборкавши строго.
        
        Лиш дія веде нас до йоги мовчання, а далі
        Лиш той, хто збагнув її, втішиться в спокої сталім.
        
        Тоді він байдужий до справи, до слави, до дії,
        Бо вищою мудрістю вже назавжди володіє.
        
        Піднявшись увись, опускатися долі негоже —
        І другом, і ворогом кожен собі бути може.
        
        Соратник собі, хто у герці себе переможе,
        А хто не зумів — сам з собою у стані ворожім.
        
        Хто в битві себе переміг, той досяг рівноваги, —
        Не знає він щастя, ні лиха, ні спеки, ні спраги.
        
        Хто мудрість осяг, той у сутнім — єством і думками,
        Той став, наче золото, грудка землі або камінь.
        
        Такий не осудить, не стане такий в обороні,
        Бо він понад нами, не з нами — ні друг, ні сторонній.
        
        Хай йогин таємно вправляється в йозі найдовше,
        Весь сам із собою, думки свої власні зборовши.
        
        Яскиню нехай обживає в пустельній місцині,
        Застелить травою та шкурами, і в самотині,
        
        Скоривши чуття, на одне свої думки направить,
        Заради очищення ревно виконує вправи.
        
        Нехай нерухомо сидить і не зиркає скоса,
        А погляд свій пильний спрямує до кінчика носа,
        
        Прийнявши зарік брахмачар’ї, стійкий і блаженний,
        На мене скерує думки і хай прагне до мене.
        
        Постійно вправляючись, вирвавши розум з омани,
        Він дійде тоді до найвищого стану — нірвани.
        
        Хто їсть понад міру або ж не вживає нічого,
        Хто любить поспати чи зовсім не спить — не для йоги.
        
        А хто поміркований в рухах, у їжі, в роботі,
        Для того лиш — йога, яка непідвладна скорботі.
        
        Спокійна свідомість, що в Атьмі постала стійкою,
        Огорне такого в найвище блаженство спокою.
        
        Як пломінь палає, бо вітер його не колише,
        Так йогин живе, увесь йозі себе присвятивши.
        
        Де думка спокійна, впокорена вправою йоги,
        Там кожен живе, у собі прозріваючи Бога.
        
        У радості вічній відкриється він тільки тому,
        Хто Господа суть у собі розпізнає самому.
        
        Хто стану такого досяг, похитнути не годні
        Його ні вагання, ні горе, ні сумніви жодні.
        
        Знай, йогою зветься цей стан, він звільняє від болю,
        Тож прагни до нього, віддай йому розум і волю.
        
        Приборкай бажання, з якими ти пробував жити,
        І натовп чуттів перед брамою серця спини ти.
        
        Свідомість твоя хай тихесенько їх заколише,
        Дасть Богові все і нічого собі не залишить.
        
        Куди б не тікав неслухняний твій розум від тебе,
        Його повертати до сутності Божої треба.
        
        Жде того лише рівновага, блаженство найвище,
        Хто наміри хтиві і пристрасті злі заколише.
        
        Хто Господа звідав — в собі сатану подолає,
        Із брахмо єднаючись, йогин блаженства зазнає.
        
        Тож знай, що Всевишній пронизує кожну істоту,
        Пронизує Господа кожна істота достоту.
        
        Мене хто у всім і в мені усе легко побачить —
        Не втратить мене і його Я ніколи не втрачу.
        
        Усяк, хто мене, всюдисущого, свято шанує,
        В мені він — при втіленні кожнім новому — існує.
        
        Хто здатний однаково глянуть на лихо і щастя,
        Того вже ніяким спокусам схитнути не вдасться”.
        
        “Цю йогу, — озвався Арджуна, — зовеш ти тотожність,
        А де в ній, скажи мені, бачиш для руху спроможність?
        
        Таж розум рухливий, ще й сповнений сили і сприту,
        Не стримать його, як не стримать шаленого вітру”.
        
        “Так, Арджуно, — Крішна на це, — розум впертий безмірно,
        Та волею можна його загнуздати, повір-но.
        
        Той, хто над собою не владен, не звідає йоги.
        Владання собою і вправи — до неї дорога”.
        
        Та Арджуна знову спитав: “А який шлях такого,
        Що серцем відпав і від йоги й від діла земного?
        
        Обидва шляхи поминувши, чи він не загине,
        Чи геть не розтане, як в літньому небі хмарина?
        
        Скажи-но мені, укріпи мою душу, о Боже:
        Ніхто, окрім тебе, розвіяти сумнів не зможе”.
        
        “Ні тут, ні по смерті ніхто не загине, мій сину,
        Бо хто ж доброчинний ступає на хибну стежину?
        
        По смерті віки перебувши в обителі Божій,
        В щасливому домі він знов народитися може.
        
        А може з’явитись в родині йогинів, одначе
        Народження буде, Арджуно, це в світі найважче.
        
        З минулих народжень єднання із сутнім зосталось,
        В новому житті — осягати нову досконалість.
        
        І вправи колишні нову відкривають дорогу.
        Тож Віду збагне, хто раніше збагнув тільки йогу.
        
        Той йогин, що розум приборкав і сумніви знищив,
        Ціною колишніх народжень йде шляхом найвищим.
        
        Йог — вище пустельних аскетів і мудрих він вище,
        І тих, що обряди справляють, сюди долучи ще.
        
        Але поміж ними найперший, хто відданий буде
        Одному мені лиш, — найвище блаженство здобуде”.
        
        ПІСНЯ СЬОМА
        ЙОГА ЗНАННЯ
        
        “До мене прихилений серцем усім, — мовив Крішна, —
        В оселі моїй сутність ти звідаєш віщу.
        
        Що мудрістю є, зрозумієш, що тільки знаннями,
        А це осягнувши, важливіше візьмеш до тями.
        
        Чи з тисяч людей хоч один досконалості прагне,
        А з тих, хто осяг її, хто мою сутність осягне?
        
        Земля, і вода, і вогонь, і ефір, і повітря,
        Емоції, розум, і тіла оселя — пракрити,
        
        То нижча моя восьмигранна природа, а звідси —
        І вища, безсмертна душа, що об’єднує світ цей.
        
        Істоти всі — з лона її, маєш це зрозуміти,
        Початок й кінець я усього, що міститься в світі.
        
        Над мене — нічого, ніщо мене, знай, не поглине,
        На мене нанизане все, як на нитку перлини.
        
        Я — смак у воді, сину Кунті, я — звуку відлуння,
        Блик сонця, я — слово у Відах, я — людяність в людях.
        
        В огні я — сіяння немеркне, в землі — чистий подих,
        Життя я — в істотах земних, я — подвижників подвиг.
        
        Я — вічне насіння усіх, які є лиш істоти,
        Я — розум розумних і я ж — найпишніших пишнота.
        
        Я — міць непохитних, хто хіті опертися годен,
        Я — гін життєтворчий в істотах, обранцю Господен.
        
        Я — пристрасть, я — благочестивість і навіть омана,
        Всі стани живуть у мені споконвічно і я в них.
        
        Три стани весь світ цей минущий ведуть у загладу,
        Я ж — вічний і вічно над ними я матиму владу.
        
        Три гуни складають мою предковічную майю,
        Хто прагне мене, перепони для того немає.
        
        До мене не прагнуть лише лиходії нікчемні,
        Опіку над ними взяли уже демони темні.
        
        Є праведних роди чотири, що вірні на ділі,
        Страждальців і тих мудреців, які прагнуть до цілі.
        
        Найперше — правдивий і чесний, що вірить в єдине.
        Знай, Арджуно, що найдорожчий я мудрій людині.
        
        До мене подібним мудрець є у суті духовній,
        В стремлінні до мене на шлях він ступає верховний.
        
        В потоці життя зазнає він народжень багато:
        ’’Всевишній є все’’, – мислить важкодоступний магатма.
        
        Бо навіть такі, які пристрастям тільки покірні, —
        Природі своїй, наче власній обітниці, вірні.
        
        Яким не приносив би ідолам смертний офіру,
        Йому непорушну його посилаю я віру.
        
        Він кріпиться духом від неї, і блага жадані
        Від неї бере, хоча мною усі вони дані.
        
        Та знай, що плоди тої віри минущі й нужденні —
        Приходять мої послідовники тільки до мене.
        
        Що справжній я — непроявленний, немудрі гадають,
        Вони мене неперебутнього зовсім не знають.
        
        Я недосягненний, я схований в майї духовній,
        Не знає мене, нерожденного, світ цей гріховний.
        
        Я знаю усе, що було і що має настати,
        Про мене одного заказано смертному знати.
        
        Приваба й відраза народжують, Арджуно, сумнів,
        А в сумніві знак роздвоєнства постійно присутній.
        
        Блаженним є той, хто здолати зумів роздвоєнство,
        Несхитний в обітниці — перед порогом блаженства.
        
        Хто в мені одному шукає від смерті притулку,
        До брахмо ступив на єдину дорогу рятунку.
        
        А хто мене знає як сутність, як Бога, як жертву,
        Той духом несхибним до мене приходить у смерті”.
        
        ПІСНЯ ВОСЬМА
        ОСЯГНЕННЯ ВСЕВИШНЬОГО
        
        “А хто ж такий Атьма і що таке карма і брахмо?
        Скажи, як ввійти мені в вічної сутності брами?
        
        Хто жертви володар, як він проникає у тіло?
        Як духом його осягти, коли тіло зотліло?”
        
        “Знай, брахмо є вічне, а Атьма то є самочинне,
        А кармою зветься народження й смерті причина.
        
        Знай, сутність найвища міститися може у плиннім,
        А жертва просвічує в тілі, як світ у краплині.
        
        Хто з тілом прощаючись, не забуває про мене,
        Той в сутність вступає мою, у буття незнищенне.
        
        Яку ти у смертну годину пригадуєш сутність,
        До тої прямуєш і в ній будеш завжди присутній.
        
        Отак без вагання тримайся мене під час бою,
        Вручи мені серце і розум — я буду з тобою.
        
        Хто вправами йозі готовий вручити свідомість,
        Той втратить дрібне, але прийде до Бога натомість,
        
        До вічного духа, малого, як зернятко маку,
        Творця осяйного, що знищує темінь і мряку.
        
        Хто в смертну годину присягу свою не порушить,
        Спрямує всю силу в міжбрів’я — досягне пуруші.
        
        І ще я відкрию тобі: у минущому світі
        Подвижники — ті, що звільнились від прагнень і хіті.
        
        Замкнувши для серця свого всі ворота і брами,
        Життєві потоки тримають у мозку, як в рамі.
        
        Хто ОМ вимовляє священне, як брахмо, єдине,
        Той тіло лишає, до мене іде щохвилини.
        
        Для йогинів вірних з думками про мене щомиті
        Дороги до мене, о мужній, постійно відкриті.
        
        І хто за життя досконалість найвищу з них має,
        Народжень нових на землі той уже не зазнає.
        
        Світи, пам’ятай, кругообіжну мають основу,
        Досягши мене, вже ніхто не народиться знову.
        
        Хто знає світ Брами, його пізнає через очі:
        Поділений він рівномірно на дні і на ночі.
        
        Йде за непроявленим ночі проявлене днини —
        У світі проявленого непроявлене гине.
        
        А скільки істот, що за темені зникли поволі,
        З’являються разом із променем на видноколі.
        
        Та знай, що буття непроявлене ще не єдине,
        Є й вічне, яке із істотами разом не гине.
        
        Це непроявленне, це вічне, це неперехідне —
        Верховна оселя моя. І лиш хто його гідний,
        
        Той вже не народиться знову. Він буде по смерті
        З тим духом найвищим, що Всесвіт на нім розпростертий.
        
        Повернеться чи не повернеться йогин — не бійся, —
        Тобі сповіщатиму я, о найкращий з орійців.
        
        При світлі, у час, коли сонце на північ запрагло,
        Хто брахмо досяг, той по смерті вступає у брахмо.
        
        При темені, в пору, як сонце на південь вертає,
        Вмираючи, йогин іще народитися має.
        
        Одвічні дороги ці світу складають основу:
        Одна без повернень, а друга вертається знову.
        
        Не буде блукати, хто знає про дві ці дороги;
        Ніде і ніколи не зраджуй, мій витязю, йоги!
        
        За подвиги й жертви утішишся свіжістю плоду:
        Одвічна обитель тобі буде в винагороду”.
        
        ПІСНЯ ДЕВ’ЯТА
        НАЙПОТАЄМНІШІ ЗНАННЯ
        
        “Відкрию тобі сокровенне знання, — мовив Крішна. —
        Пізнавши його, ти позбудешся сумнівів грішних.
        
        Бо ця таємниця є мудрості вияв найвищий,
        Збагнувши її, ти пройдеш через пломінь очищень.
        
        Хто цього закону не визнав, зазнає покари,
        І знову до смерті ітиме шляхами сансари.
        
        Весь світ, що його навкруги розпростер я, — минущий,
        У мені — всі істоти його, тільки я вічносущий.
        
        Хоч я — не в істотах, збагни мою владарську йогу, —
        Я — їхній носій і творець, їх пускаю в дорогу.
        
        Як вітер, що простір увесь заповняє собою,
        Отак всі істоти земні у мені і зі мною.
        
        Під кінець у мою всі вони входять основу,
        Потім наново всіх я відроджую знову.
        
        Творю їх постійно, не маючи власної вроди,
        Помимо їх волі — творю їх по волі природи.
        
        Та знай же, звитяжцю, що цим я не скований ділом,
        Не скований ділом, тому що не скований тілом.
        
        Чергую незмінно я спокій і рух у природі,
        Тримаючи світ у постійному коловороті.
        
        І хто зневажає мене за людини подобу,
        Той сутність сприйняти не годен, а тільки оздобу.
        
        Та знай, що діла їх нікчемні, фальшива наука,
        Вони, заблудивши, попали під демонів руку.
        
        А душі великі в мені убачають священне —
        Начало духовне й начало життя незнищенне.
        
        Обітницям вірні, надійні у вчинку і слові,
        Арджуно, вони мені завжди служити готові.
        
        І ті, що у жертву мені свою мудрість приносять, —
        Єдиного у многоликості вічній підносять.
        
        Я жертва й жертовник водночас, я — предкам офіра,
        Я — масло й вогонь, я основа прадавньої віри.
        
        Я — світу земного і мати й отець-вседержитель,
        Риг, Сама, Яджур-Від носій і вогонь-очиститель.
        
        Я — свідок, володар, опора, я — вічності сім’я,
        Я — дім і дорога, я — зникнення і воскресіння.
        
        Спадаю на землю дощем і спекотним паланням,
        Я — сат і асат — існування і неіснування.
        
        Хто відає Віди, та не подолав свої вади,
        Благають, щоб я їх у царство небесне спровадив.
        
        Зазнавши блаженства, до смертних вертаються знову,
        Щоб сходженням і опусканням здобути основу.
        
        Хто вірний мені без вагання, не зрадивши йоги,
        Того я спроваджую в спокою вічні чертоги.
        
        Хто жертвує іншим богам, але сповнений віри,
        Все одно до мене його потрапляє офіра.
        
        Для мене вона, хоч не знавши мене, нагороду
        Ніхто не здобуде від свого жертовного плоду.
        
        До духів — до предків ідуть, хто зберіг у них віру,
        Хто вірить у мене — мені той приносить офіру.
        
        Усе, що підносять, — чи квітку, чи хліб або воду, —
        Приймаю, сумирність являючи, а не погорду.
        
        Арджуно, що учиниш ти, все — благословенне,
        Звитяги твої, пам’ятай, — це пожертва для мене.
        
        Ти звільнишся ними від карми — від дій своїх плоду,
        І зречення йогу пізнавши, здобудеш свободу.
        
        Для мене немає ні доброго, ані лихого,
        Та вірного — в мені душа, а моя душа — в нього.
        
        Якщо навіть грішник одному мені поклонився —
        На праведних стежці і він відтепер опинився.
        
        І праведним ставши, здобуде блаженство невдовзі:
        Арджуно, не згине, затям собі, мій послідовник.
        
        Хто з гіршого лона шукає у мене притулку —
        Жінки, вайш’ї, шудри — усі на дорозі рятунку.
        
        Тим паче вже чисті брахмани або раджа-ріші,
        Що волею Бога вступили у світ оцей грішний.
        
        І що як твій мозок пронзений думкою одною,
        Ти прийдеш до мене і будеш навіки зі мною”.
        
        ПІСНЯ ДЕСЯТА
        ДОСКОНАЛІСТЬ АБСОЛЮТУ
        
        “Послухай, звитяжцю, кого супроводить відвага:
        Я віще скажу тобі слово, бажаючи блага.
        
        Боги й мудрі ріші походження мого не знають —
        Походження ж від мене вони починають.
        
        Хто знає мене, нарожденного владаря світу,
        Нікому за вчинки свої не складатиме звіту.
        
        Терпіння, правдивість, упевненість, воля, відвага,
        Начало й кінець, осторога, любов і зневага,
        
        Розваженість, правдивість, терпіння — всі стани на світі
        Від мене походять, які б не були розмаїті.
        
        Сім рішів, всі предки людей — від мого повеління, —
        А з них почалися на світі нові покоління.
        
        Хто добре усі мої втілення знає, для того —
        Не мучає сумнів його хай — відчинена йога.
        
        Я — Всесвіту цього основа і першоначало,
        Хто це осягнув, ті з любов’ю мене величають.
        
        Життя в мої руки вручають, і слово по слову
        Про мене ведуть нескінченну і мудру розмову.
        
        За вірність і відданість кожного з них, як одного,
        Наблизив до себе я їх через себе самого.
        
        Я також у їхнім єстві за любов і віддяку
        Світильником мудрості їх розсіватиму мряку”.
        
        “Ти звешся, — сказав на те Арджуна, — духом священним,
        Божественним, вічним, невразливим і нерожденним.
        
        Скажи, всемогутній, мені, в чому правда й неправда?
        Такими ж себе величають Асіта, Нарада.
        
        Я вірю у все, що говориш ти, РУСОВОЛОСИЙ,
        Про тебе ж боги і данави не відають досі.
        
        Лише через себе ти знаєш себе, сонцеликий,
        Творець всіх богів та істот, всього світу владика.
        
        Скажи-но мені, щоби міг до кінця я збагнути,
        У чім заховались джерела твоєї могуті?
        
        До тебе звертаюсь, з тобою в думках повсякчасно,
        В яких іпостасях мені ти покажешся ясно?
        
        Докладно мені розтлумач вияв власної сили,
        Амрітою слів ти ще досі мене не наситив”.
        
        “Хай буде! — сказав на те Арджуні Крішна. —
        Для сили моєї шукати обмеження смішно.
        
        У кожному серці живому я бути повинен,
        Я — цілого світу початок, кінець, середина.
        
        Я — Вішну з простору, якого ніхто ще не змірив,
        Я — вихор вітрів, я зірниця із дому сузір’їв.
        
        Із Від — Самавіда, свідомість у смертних істотах,
        Я — Індра з богів, з вражень — манас, це відай достоту.
        
        Із Рудрів я —Шива, з володарів скарбів — Кубера,
        Я — Агні з вогнів, з гір, уславлених скарбами, — Меру.
        
        З жерців Бріхаспаті верховний — про це відай ти лиш, —
        З вождів — Картікейя і море — із водовмістилищ.
        
        Із мови — той склад, що кінця, ні початку не має,
        Із жертв — шепіт мантри священний, із гір — Гімалаї.
        
        Я — фікус — з дерев, я — Нарада — із рішів священних,
        Я — із мудреців Чітрарадга, Капіла — з блаженних.
        
        З коней — Уччайхшрава, який народився з амріти,
        Із царських слонів — Айравата, з людей — повелитель.
        
        Із зброї — вогонь блискавиці в долині лицарства,
        Із зміїв — Васукі — мудрець із підводного царства.
        
        Із нагів — Ананта, що землю тримає на спині,
        Я — оріїв предок, я — в світі найперша людина.
        
        Зі звірів — я лев, із птахів піднебесних — Гаруда,
        Із виміру — час, що тримати в полоні всіх буде,
        
        Я вітер з очисних стихій, з воїв — Рами відвага,
        Із риб я — акула, а з рік повноводних я — Ганга.
        
        Усяких створінь я — початок, кінець, середина,
        Я — вчення про душу, я — мудрості мова єдина.
        
        Із літер я — А, я — зразок граматичних сполучень,
        Я — час нескінченний, я — вічний учитель і учень.
        
        Народження й смерть, що усі їм підвладні істоти,
        З жіночості — врода, принада, високі чесноти.
        
        Із гімнів я — Бріхатсаман, ритм — із пісні спасіння,
        Весна — із пір року, що землю встеляє цвітінням.
        
        Із вічних спокус я — гра в кості, я — пишних пишнота,
        Я — правда — правдивих, вояків — до бою охота.
        
        Я — Арджуна з роду панду, я — Васудева — з Крішни,
        Із мудрих — Ушана, з мислителів — В’яса безгрішний.
        
        Я — жезло владик, я стражденних до битви — спонука,
        Обітниця вічної тайни, я — мудрих наука.
        
        Що мають істоти насіння — моя це турбота,
        Мені непідвладної в світі немає істоти.
        
        Нема моїм силам межі у минулім, прийдешнім —
        Про всі мої втілення звідай, звитяжцю, нарешті.
        
        Збагни: все вродливе, міцне, життєдайне, правдиве
        Із частки моєї одвічної сили сплодилось.
        
        Навіщо, сподвижнику, знань тобі стільки одному?
        Я, світ увесь цей сотворивши, є часткою в ньому”.
        
        ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
        ВСЕСВІТНЯ ФОРМА
        
        “Ти тайну відкрив мені, — Арджуна мовив, — найвищу,
        І словом прихильності всі мої сумніви знищив.
        
        Начала й кінця всіх істот з’ясував мені сутність,
        А також у всьому свою неминущу присутність.
        
        Таким, яким ти описав себе, лотосоокий,
        Угледіти хочу божественний лик твій високий.
        
        Якщо ти вважаєш, що глянути можу на нього,
        Мені покажися, ясний повелителю йоги!”
        
        “Таж безліч утілень моїх всюди бачити можна,
        І суттю і формою з них відрізняється кожна.
        
        Ось Рудри-вітри з варти Індри золотоволосі,
        Ашвани-близнята, що присмерк і просвіт приносять.
        
        У тілі моєму простелений світ неподільно,
        У русі й спокої його розглядатимеш вільно.
        
        Та зором людським ти мене споглядати не годен,
        Тож я тобі, Арджуно, зір подарую Господен”.
        
        Відразу за тими словами великий владика
        Явив перед сином землі образ свій многоликий
        
        Із безлічі уст і очей, у божественних шатах,
        При зброї ясній, яку може носити лиш кшатрій.
        
        В розкішних вінках, в ароматі мастил запахущих,
        Вродливий, ясний, усевидяший і всюдисущий.
        
        Якби в небі тисячі сонць одночасно світили,
        Можливо, що сяйва його досягли б вони сили.
        
        У постаті Бога богів, як в сліпучому світлі,
        Нові відкривались світи, многократно розквітлі.
        
        Охоплений трепетом, сповнений страху і муки,
        І мовив Арджуна, до Всевишнього здіймаючи руки:
        
        “У тілі твоєму без ліку богів і героїв.
        Ось Брама-владика могутній на лотосі-троні.
        
        У безлічі рук і очей бачу образ єдиний.
        Для тебе немає початку, кінця, середини.
        
        Я бачу тебе, світлосяйний, тебе, яснолиций,
        Із жезлом в руці, в осяянні вогню-блискавиці.
        
        Ти — першість, ти — вічність, ти — Всесвіту кров життєдайна,
        Ти — страж непідкупний законів природи, ти — тайна.
        
        Ти — сонячно-місячноликий, ти — полум’я жертви,
        Ти світ осяваєш навкруг своїм світлом немеркним.
        
        Усе, що між небом і понад землею, — вівтар твій,
        Пронизує образ твій небо, і землю, й повітря.
        
        До тебе боги припадають із вигуком: ’’Свасті!’’
        Тебе святі ріші благають: рятуй від напасті!
        
        Васави і Рудри, Марути, Ушмати і Вишви,
        Ще й сонми асурів тебе прославляють, найвищий.
        
        Твій образ сторукий, стоногий, стоокий, столикий,
        Стозубий, стостопий — породжує трепет великий.
        
        Торкаючись неба, глядиш попеліючим зором,
        Таким тебе вздрівши, вгамується серце не скоро.
        
        Побачивши пащу відкриту, мов час, нещадиму,
        Благаю: Всевишній, рятуй мене, грішну людину!
        
        Сини Дгрітараштри готові у битві вмирати,
        І Бгішма, і Дрона, й хоробрі проводирі раті,
        
        Йдуть в пащу твою із безжальними шаблезубами,
        І виснуть на них із розтрощеними черепами.
        
        Як ріки нестримно до берега прагнуть морського —
        У безвість палючу йдуть витязі роду людського.
        
        Як ніжні метелики в полум’ї свічки — пропащі,
        Так гинуть світи, до твоєї наблизившись пащі.
        
        Це ти вогняними облизуєш їх язиками,
        Розсіюєш світло і все розсікаєш, мов камінь.
        
        Скажи мені, хто ти, всели в моє серце надію,
        Не годен тебе я пізнати, збагнуть твою дію”.
        
        “Я — час, — мовив Крішна, — усе руйнувати я мушу.
        Живими я воїнів з битви і так не відпущу.
        
        До бою ставай, і щоб серце від мук не боліло,
        Я сам буду битись, а ти будеш — воїном зліва.
        
        Долай супротивника, вклинься в його оборону,
        Я й так уже вбив їх — і Карну, і Бгішму, і Дрону”.
        
        Почувши наказ Усевишнього, воїн звитяжний
        До нього звернувся в поклоні, задумався тяжко:
        
        “Весь світ обняла твоя слава. Радіють блаженні,
        Ракшаси кидаються врозтіч, немов навіжені.
        
        І як тебе, вчителю, не прославляти, коли ти —
        Буття-небуття, нескінченність, отець-повелитель.
        
        Ти — родоначальник богів, всього світу опора,
        Основа науки, обитель святельника в горах.
        
        Ти — сонце, ти — місяць, ти — води, що все омивають,
        Ти — предок усіх, і усі тобі гімни співають.
        
        Ти — все. Тобі слава лунає із заходу й сходу,
        Ти — міць, і нема перепон для твойого приходу.
        
        Я чистосердечно товаришем звав тебе завше,
        В наївності юній обличчя твого не пізнавши.
        
        Поклін не віддав на прогулянці десь, а чи, може,
        При людях або наодинці — прости мені, Боже!
        
        Ти — Всесвіту цього творець в його русі й спокої,
        Ніде в трьох світах не знайти більше сили такої.
        
        Тому прихиляюся нині до тебе всім серцем,
        Як батько до сина, до мене ти будь милосердним.
        
        Від того, що бачив я, сповнений жахом докраю,
        Верни попередній свій, вчителю, образ, — благаю!
        
        Ніколи уже не забуду твоєї науки,
        Та чотирируким стань знову, о тисячорукий!”
        
        “Я вищий свій образ тобі дав можливість уздріти,
        Його, окрім тебе, ніхто ще не бачив на світі.
        
        Цей образ ні силою знань, ані подвигу й жертви
        Нікому, крім тебе, іще не являвся зі смертних.
        
        Не плач, оглядай мій страхітливий образ, допоки
        Ти страх не здолаєш і в серці не вселиться спокій”.
        
        Так мовлячи, знов перед учнем учитель явився
        У давній подобі, в якій упізнав його витязь.
        
        “Дивитись на тебе, — рік Арджуна, — знову я можу,
        І знову до тями і рівноваги приходжу”.
        
        “Ти бачив, — рік Крішна, — мій образ в такому із втілень,
        В якому й боги би його споглядати хотіли.
        
        Та силою Від, ані зброї, ні жертви, одначе,
        Ніхто не побачить його, яким ти його бачив.
        
        Пізнати його, пам’ятай, таким можна тоді лиш,
        Коли в саможертві себе на частини не ділиш.
        
        Хто власною ціллю зробив моє слово і діло, —
        Нікому не ворог, мені він належить всеціло”.
        
        ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
        ВІДДАНЕ СЛУЖІННЯ
        
        “Чи ті, які суть твою, — Арджуна мовив, — пізнали,
        Чи ті, що в неявлене вірять, найбільш досконалі?”
        
        “Найбільш досконалі, — сказав на те Чотирирукий, —
        Хто вірить у мене без сумніву і без принуки.
        
        Та навіть і ті, що в неявлене вірять ще нині,
        У вічне, незрушне, чи в те, що на самій вершині, —
        
        Чуття, і смаки, і прив’язаності подолавши
        Розважністю й розумом, прийдуть до мене назавше.
        
        Таких, що в неявлене вірять, на світі ще многа,
        Важка і крута їхня до порятунку дорога.
        
        Хто ділом до мене ішов в послідовності строгій,
        І хто мене йогою визнав, шануючи йогу,
        
        На мені думки зосередив — ніякої кари
        Зазнати не може: врятую його від сансари.
        
        У мене занур своє серце, умом будь зі мною —
        І в мене перейдеш від плоті своєї земної.
        
        Не можеш думками, нащадку ясний кауравів,
        До мене наблизитись — спробуй тоді через вправи.
        
        Коли ж і на вправи твоє неподатливе тіло,
        До мене наблизитись можеш завжди через діло.
        
        Якщо ж ти в стремлінні до мене й на діло нездатен,
        Тоді відречися уже від його результатів.
        
        Бо ліпше від вправи — знання, від знання ліпший розум,
        Відмова від плоду діяльності — понад них разом.
        
        Від заздрості і співчуття, від терпіння й страждання,
        Від гніву, омани, майна, милосердя, кохання
        
        Завжди вільний йогин, упевнений і незворушний,
        Він серце віддав мені, розум віддав мені й душу.
        
        Ніхто не тікає від нього і він ні від кого,
        Він вільний у вчинках і мислях — приймаю такого.
        
        Кого самолюбства і чванства не тиснуть окови,
        Хто все задля мене покинув — приймаю такого.
        
        Хто пріч відійшов і від доброго і від лихого,
        Здолавши любов і ненависть, — приймаю такого.
        
        Хто рівний до недруга й друга, хвальби і прокльону,
        До холоду й жару, до злого і доброго тону,
        
        До слави й ганьби, до прихильного слова і злого,
        Хто в помислах непогрішимий — я кличу такого.
        
        Хто йде таким шляхом несхибно, хто вірою дише,
        Хто прагне мене осягнути — до мене найближчий”.
        
        ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
        ПОЛЕ ЗНАННЯ І ПІЗНАВАННЯ ПОЛЯ
        
        “Іще розтлумач, — мовив витязь, — пракрити й пурушу:
        Знання і предмет пізнання розрізнити я мушу”.
        
        “Затям же, знанням, — мовив Крішна великий, — є поле.
        Та хтось же працює, щоби не було воно голе.
        
        Приймай мене тим, хто науки поля усі звідав,
        Бо той, хто пізнав тіло й душу, йде мудрості слідом.
        
        Яким є це поле знання, звідкіля і що значить,
        І ким є той, хто пізнає, я тобі розтлумачу.
        
        У гімнах не раз вже співали про це ріші мудрі,
        Згадай-но хоча би священні рядки Брамасутри.
        
        Основа особи, омана, осягнення суті,
        І вигонів п’ять, де чуттів одинадцять пасуться,
        
        Огида, прив’язаність, радість, вдоволення, воля —
        Ось, коротко, те, що потрібно віднести до поля.
        
        Смиренність, повага до вчителя, самовладнання,
        Терпіння, відвертість, чеснота, відсутність жадання,
        
        Відчуженість від насолоди, багатства і блага,
        Байдужість до болю, до старості й смерті зневага,
        
        Думок рівновага у справах невтішних, при тому
        Від кревних відреченість — сина, дружини, від дому,
        
        На мене скеровані мислі, відсутність гордині,
        Віддаленість від товариства в пустельній яскині.
        
        Знанням є осягнення правди, оманою — решта,
        Найвищою стійкістю тільки усе те збагнеш ти.
        
        Затям собі, як увійти у безсмертності браму:
        За межами наших чуттів лежить вічності брахмо.
        
        Усюди у нього є руки, і ноги, і очі,
        Воно проникає, де тільки проникнути хоче.
        
        Чуттями всіма володіє, од всіх незалежне,
        Нічим не обмежене, в проявах власних безмежне.
        
        Незрушне воно і ніколи не знає спокою,
        Далеке й близьке, у тобі воно й поруч з тобою.
        
        У всьому воно і постійно у сутності власній —
        І творить істоти і знищує їх одночасно.
        
        Воно — світло світу, воно — протилежність темноті,
        Знання і мета, воно в кожній присутнє істоті.
        
        Як поле — знання, то предмет пізнання означає:
        Пізнавши це поле, в буття моє учень вступає.
        
        Іще необхідно пракрити й пурушу розкрити.
        Вони — віковічні, та зміни ідуть від пракрити.
        
        Пракрити-природа — основа причинності й дії,
        Пуруша-душа — це страждання і радості вияв.
        
        Пуруша прямує до гун — до гармонії, вроди,
        Приводить поєднання їх до обнови природи.
        
        Всевишній Владика, твердий, непідкупний, незрушний,
        Найвищий Господь — ось хто в тілі пракрити — пуруша.
        
        Хто з гунами разом пракрити й пурушу пізнає —
        Хоча і живе, та народжень нових не зазнає.
        
        Одні пізнають в собі Господа силою мислі,
        А інших до нього приводять діла безкорислі.
        
        І ті навіть смерть подолають свою, що учення
        Про Богів приймають від інших, немов одкровення.
        
        Хто бачить: Всевишній пронизує кожну істоту,
        У плинному вічне той спостерігає достоту.
        
        Хто Господа бачить у всьому і всюди — постійно,
        Не шкодить собі, йде дорогою вірною стійко.
        
        І той, хто збагнув, що природа всі звершує дії,
        А розум — бездія, той справжнім знанням володіє.
        
        Той також до брахмо приходить, хто передбачає,
        Що кожна частина у цілому перебуває.
        
        Знай, Атьма ніколи й ні в чім не плямується ділом,
        Він непроминальний, хоча й нерозлучний із тілом.
        
        Як простір не плямиться, в кожну проникши щілину,
        Так в кожному тілі не плямиться Атьма, мій сину.
        
        Як сонце єдине освітлює гори і доли,
        Так само і поля господар освітлює поле.
        
        До Бога ідуть, хто зумів оком мудрості вздріти
        Звільняння істот від тілесної форми — пракрити”.
        
        ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
        ТРИ ГУНИ ПРИРОДИ
        
        “І є ще найвище знання, — мовив Крішна, — пізнали
        Аскети його і здобули у нім досконалість.
        
        Хто сперся на нього, в мою проникає основу,
        Той смерті не знатиме і не народиться знову.
        
        Є лоном моїм вічне брахмо, я кидаю в нього
        Насіння своє для народження всього земного.
        
        Для всякого тіла, де здатне воно виникати,
        Лиш я — його батько, а брахмо одвічне — це мати.
        
        І саттва, і раджас, і тамас — це гуни пракрити,
        Що тіло одвічного міцно зшивають, як нити.
        
        З них саттва — побожність, нема на ній жодної плями,
        Вона наділяє нас щастям, здоров’ям, знаннями,
        
        І раджас — це пристрасть, і ким вона заволодіє —
        Пов’яже його нерозривними узами дії.
        
        А лінощі, заздрість, невігластво зроджує тамас —
        Брехливими всіх вона прагне приспати устами.
        
        До щастя зве саттва, а раджас до пристрасті манить,
        Породжує неуцтво тамас, і розум туманить.
        
        Подолані раджас і саттва — підноситься тамас,
        А раджас і тамас побореш — то саттва зосталась.
        
        Допоки вона перевагу утримує, доти
        Струмує проміння знання від твоєї істоти.
        
        А гору бере почуття із потребою дії —
        Всією істотою раджас тоді володіє.
        
        Коли зледащів хто, зробився байдужим до всього —
        Це тамас святкує в єстві у його перемогу.
        
        При саттві в людини земні завертаються строки,
        Й вона потрапляє туди, де боги і пророки.
        
        Знай, пристрасні, вмерши, у кармі відроджені будуть,
        А темні відродяться знову із лона облуди.
        
        Плід саттви — це доброї справи висока свідомість,
        Плід раджаса — муки, а тамаса плід — невідомість.
        
        Від саттви іде пізнання, йде від раджаса — хтивість,
        А тамас породжує неуцтво й непросвітлимість.
        
        Хто в саттві — йде в гору, хто в раджасі — посередині,
        Хто в тамаса темного владі — на самій долині.
        
        Той, хто в пізнанні, окрім мене, нікого не знає,
        Вступає у гун володіння, у мене вступає.
        
        Хто гуни всі три перейшов у стремлінні упертім —
        Звільнився навік від народження, старості й смерті”.
        
        “По чім же того, хто всі гуни пройшов, розпізнати?
        Скажи, що чинив, як спокуси зумів подолати?”
        
        “Хто перед приходом знання, незнання, а чи діла,
        Не плаче й не прагне, щоб вийшли вони з його тіла,
        
        Стійкий, незворушний у радості й горі, мов камінь,
        Стійкий у хулі і хвалі почуттями й думками,
        
        До друга і недруга рівний, байдужий до слави, —
        Той гуни здолає, земні покидаючи справи.
        
        Хто тільки до мене безмежною вірою прагне,
        Той, гуни земні перейшовши, вступає у брахмо.
        
        Бо я є оселя того, хто не відає скону, —
        Оселя безсмертного блага і правди закону”.
        
        ПІСНЯ П’ЯТНАДЦЯТА
        ЙОГА НАЙВИЩОГО ДУХУ
        
        “Довідайсь про дерево вічне баньян, — мовив Крішна, —
        Донизу гілками, а з коренів – крона розкішна.
        
        Угору й донизу сучки його — з гун, а коріння —
        Додолу, то наче у світі людські покоління.
        
        На дереві тому початку й кінця не збагнути,
        Ударом меча лиш коріння оте розітнути.
        
        Ставай на дорогу, з якої уже не звертати, —
        Веду я до вічного духа, де світу початок.
        
        Без гордості і без принижень, без вигоди й цілі
        У царство найвищого Атьми увходять прозрілі.
        
        Не гріти там сонцю і місяцю там не світити,
        Звідтіль не вернутися — там моя вічна обитель.
        
        Лиш частка мене є живими істотами в світі,
        І манить до себе чуття із природи-пракрити.
        
        Вселяючись в тіло або виселяючи звідти,
        Всевишній розносить чуття, наче запахи вітер.
        
        Він слухом, і зором, і нюхом, і смаком заразом —
        Сюди долучити потрібно ще доторк і розум.
        
        В оточенні гун розкошує, до втіхи охочий,
        Та суть перевтілень побачать лиш розуму очі.
        
        Його просвітленні у власному ’’я’’ розпізнали,
        Але не помітили розумом недосконалим.
        
        Від мене йде світло, яке опромінює світ цей,
        І сонячне, місячне, зоряне світло — теж звідси.
        
        Заради життя я спускаюсь на землю звисока,
        Істоти земні життєдайним напоюю соком.
        
        Вогнем стаючи, у тіла всіх живущих вступаю,
        І їжу засвоїти тілові допомагаю.
        
        Я — в кожнім. Без мене не маєш чуттів, ані знань ти,
        Всіх Від я тлумач і водночас творець я Віданти.
        
        Пуруші є — плинний і вічний, один — всередині
        Істот всіх земних, ну а другий — на ясній вершині.
        
        Є третій — найвищий пуруша, він вічно триває,
        Він — Атьма на ймення, владає світами трьома він.
        
        Та я понад плинним і понад одвічним так само,
        Тому наречений у Відах я Пурушотама.
        
        Хто духа найвищого в мені пізнав, просвітленний,
        Той вірний мені і єством усім прагне до мене.
        
        Я мудрість тобі возвістив сокровенну, щоби ти,
        Осягши її, те здійснив, що повинен здійснити”.
        
        ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
        БОЖЕСТВЕННІ І АСУРИЧНІ НАТУРИ
        
        “Безстрашність і стійкість, — вів Крішна, — у вивченні йоги,
        Жертовність і самовладання, подвижництво строге,
        
        Вгамованість, умиротворенність, м’якість, правдивість,
        Відреченість, скромність, незлобність і некорисливість,
        
        Терплячість, бадьорість, незламність, відсутність гордині —
        Приносять божественне благословення людині.
        
        Пихатість, невігластво, грубість, чванливість натури —
        Такими для долі земної вродились асури.
        
        Затям же: дорога блаженних веде до свободи,
        А доля асурів їх тільки в тенета заводить.
        
        Тож, Арджуно, запам’ятай: в світі цьому боги є,
        Але ж і в ясних небожителів теж вороги є.
        
        Не знають пристойності, ані моралі ці люди,
        Живуть за законами кривди, обману, облуди.
        
        Для них увесь світ — без обнови, без правди, без Богів,
        Він виник із хіті звабливого Ками одного.
        
        Безумці, вони розсівають злобу і ненависть,
        Злочинці, ворожі життю, всьому світові навіть.
        
        Погрузлі в лукавстві, брехні, у надмірності блудства,
        Живуть за брудними законами користолюбства.
        
        Як хіть свою задовольнити — думки їх єдині,
        Єдине у них виправдання — що світ такий нині.
        
        Їх в’яжуть, як змії, розпусти і злобності пута,
        Думками про розкіш і скарби душа їхня скута.
        
        Сьогодні утіха одна, друга буде потому,
        Ті речі мої, ці я візьму із сусіднього дому.
        
        Того я убив, з цим розправитись завтра удасться,
        Я сильний, у всьому мене супроводжує щастя.
        
        Я знатний, багатий, зрівняється хто ще зі мною?
        Так мислить обійнятий заздрістю і глупотою.
        
        Порочні думками, заплутавшись в хитрощів сіті,
        Вони потрапляють до пекла, брехливі й неситі.
        
        Пихаті, корисливі, сповнені бездуму, хтиві,
        І жертви приносять вони незаконні, фальшиві.
        
        Невдячні, лихі, криводушні у слові і ділі,
        Мене ненавидять в чужому і власному тілі.
        
        Їх, заздрих, нікчемних, нестриманих і деспотичних,
        В потоці життя я у лонах селю асуричних.
        
        В кільці нескінченних народжень в цих лонах вони ще,
        Мене навіть не осягнувши, йдуть шляхом найнижчим.
        
        У пеклі ворота є три, які гублять людину:
        Зажерливість, хтивість і гнів — їх потрібно покинуть.
        
        Людина, звитяжцю, яка обминула ці брами,
        Досягне блаженства, в ворота ступаючи Брами.
        
        Хто вічні закони міняє на вигідні власні,
        На шлях щонайвищий не ступить, не матиме щастя.
        
        Знай, шастри писання — для тебе закон від сьогодні,
        Звершити тобі, що записано в тому законі”.
        
        ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА
        ТРИ РІЗНОВИДИ ВІРИ
        
        “А ті, які, шастри відкинувши, в вірі зостались, —
        Який їхній стан, Крішно: саттва, чи раджас, чи тамас?”
        
        “Троякою є віра тих, що у плоті рожденні:
        Є віра духовна, чуттєва і є віра темна.
        
        Знай, суті людини і віра її відповідна,
        Із віри людини і суть її, Арджуно, видно.
        
        Блаженні ж несуть жертву Богам, хтиві — ракшасам,
        А темні — видінням і духам найвищим тим часом.
        
        Хто чинить насильство над тілом, зневаживши шастри,
        Хто прагне в розпусту, неначе у пастку, упасти, —
        
        Той нівечить сутність свою у тілесній натурі —
        Походять учинки такі від наказу асурів.
        
        Пожива, приємна на смак, є трояка для смертних,
        Так само, як дар або подвиг, так само, як жертва.
        
        Блаженним до смаку – олійна, м’яка, соковита,
        Що зміцнює силу, здоров’я, дає довголіття.
        
        Для пристрасних люба: гаряча, солона, пекуча,
        Вона їх постійно важкими хворобами мучить.
        
        Гнила і несвіжа, від трапези рештки — для темних,
        Для інших вона неспоживна, а їм же — приємна.
        
        Та жертва, яку по святому закону від серця,
        А не від принуки приносять, — блаженних це жертва.
        
        А пристрасних жертва націлена на результати,
        Вона з розрахунку — ти маєш про це пам’ятати.
        
        Коли ж буде жертва без дару, то жертва ця темна,
        А значить, що жертва ця — поза законом, даремна.
        
        Шаноба богів і наставників мудрих, умілих,
        Цнотливість і чесність йменується подвигом тіла.
        
        Привітність і стриманість від непоштивого слова,
        Читання священних писань зветься подвигом мови.
        
        Мовчазність, прихильність, довірливість серця, відвертість,
        Думок чистота називається подвигом серця.
        
        Затям, що зоветься блаженним цей подвиг троякий,
        Бо здійснений вірою, а не заради віддяки.
        
        А подвиг, в основі якого лежить розрахунок,
        Нещирий, і подвиг такий не береться в рахунок.
        
        Той подвиг, що твориться з наміром злісно-таємним
        Для самотортур або вбивства когось, зветься темним.
        
        Дарунок без натяку на віддарунок зустрічний,
        Дарунок як самопожертва зоветься саттвичним.
        
        Коли ж він із наміром небезкорисливим даний,
        Він із розрахунку, Всевишнєму той не жаданий.
        
        А дар недостойному, даний з презирством ганебним,
        Невчасний, нечесний — такий дар вважається темним.
        
        ОМ, ТАТ, САМ — три різні наймення для брахмо одного,
        Брамини, і Віди, і жертви виходять від нього,
        
        Хто брахмо осяг, вимовляє той ОМ молитовне,
        Завжди перед подвигом або обрядом жертовним.
        
        А ТАТ вимовляють, підносячи Богові жертву,
        Щоб плоть вгамувати, зробити живу, а не мертву.
        
        Цим словом завжди визначається благо загальне,
        Воно спонукає людину на діло похвальне.
        
        САТ — поряд із жертвою, з подвигом мужнім без страху,
        САТ — поряд з діянням заради єдиного брахмо.
        
        Асат — звуться жертви, любові теплом не зігріті,
        Ніщо вони, Арджуно, в цьому і в іншому світі”.
        
        ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
        ЗАВЕРШЕННЯ. ЙОГА ЗРЕЧЕННЯ
        
        “Яви мені, — витязь до Крішни промовив, — могутність:
        Скажи, в чім відречення, в чому ж бо зречення сутність?”
        
        “Відречений той, хто назовсім відрікся від дії,
        А зречений — хто лиш плодом її не володіє.
        
        Одні мудреці поучають: хто діє, той грішний.
        Жертовних дарів покидати не треба — вчать інші.
        
        Свою тепер думку скажу я, звитяжцю, щоб знав ти:
        Три види відречень на світі слід розпізнавати.
        
        І подвиги й жертви з дарами сумлінно виконуй —
        Очисники щедрих вони, запорука закону.
        
        Та справу звершивши, лишайся до плоду байдужим,
        Такою є думка моя непохитна, о мужній.
        
        Знай, звершувать дію потрібно постійно й недремно,
        Відмова від неї — цей шлях уважається темним.
        
        Хто дію почату покинув боязні в догоду,
        Відречення звершує, не дочекавшися плоду.
        
        Хто виконав дію, відрікшись від плоду навічно,
        Той, витязю мужній, відречення здійснив саттвичне.
        
        За діло й нелюбе відречений візьметься зразу,
        Перейнятий саттвою, він подолає відразу.
        
        Покинути дію народжений жоден не сміє,
        Відмовитись може лише від плодів тої дії.
        
        Жаданим, небажаним, змішаним плід є для смертних,
        Та плоду того уникають відречені вперто.
        
        Причин є аж п’ять, які дію спонукують кожну,
        І кожну із них я тобі розтлумачити можу:
        
        Це тіло, зусилля, чуття — і потрібно додати:
        Вершителя й волю божественну — п’яту.
        
        Що серцем, чи словом, чи ділом людина не чинить —
        І грішне і праведне — нею кермує причина.
        
        Хто думає, буцімто сам своє звершує дійство,
        Не знає, сердега, хто в дії керує ним дійсно.
        
        Чий дух не самотній і розум тверезий у кого,
        Той, навіть убивши, сам не убиває нікого.
        
        Спонуки — знання, пізнання і предмет пізнавання,
        А дія, причина, діяч — то вже сума діяння.
        
        Троякого роду і дія, й діяч, і знання є,
        В переліку гуна за якістю їх розрізняє.
        
        Знання благочесне, затям, бачить сутність єдину
        В істотах усіх — невмирущу і неподілиму.
        
        Знання, що в істоті вбачає лиш сутність окрему,
        Завжди називати знанням зацікавленим треба.
        
        Знання, до одного скероване лиш результату,
        Не прагне до істини — темним його треба звати.
        
        Якщо на вигоду у дії немає чекання,
        То дію таку благочесною зви без вагання.
        
        Хто, чинячи дію, її результатам радіє,
        Той здійснює тільки свою зацікавлену дію.
        
        А дія на шкоду або ж на погибель даремну,
        Це дія — учинена від безрозсудності — темна.
        
        Блаженним з людей діяча називають такого,
        Поразка й звитяга в житті не існують для кого.
        
        Діяч, що у вчинках до власної вигоди рветься,
        Підданцем і щастя й біди, — зацікавленим зветься,
        
        А темним зоветься тупий, слабодухий, брехливий,
        Упертий, підступний, скупий, недовірливий, мстивий.
        
        Про гуни учення ще, Арджуно, добре послухай:
        Про три різновиди властивостей розуму й духа.
        
        Котрий кругообігу знає закони одвічні, —
        Це благочестивості розум, це розум саттвичний.
        
        Котрий же учинює дію, пізнати не в змозі,
        В чім віра, а в чому безвір’я, — це пристрасті розум.
        
        За правду приймає брехню, як за ніч світло денне,
        Окутаний мороком розум, він названий темним.
        
        Та стійкість, якою підтримує йога одвічно
        Діяльність і силу чуття — це є стійкість саттвична.
        
        Ту стійкість, яка тільки користі й вигоді служить,
        Зови зацікавленою і шкідливою, муж
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2004.01.14 | Анатолій

          Божественна пісня (закінчення)

          ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
          ЗАВЕРШЕННЯ. ЙОГА ЗРЕЧЕННЯ
          
          “Яви мені, — витязь до Крішни промовив, — могутність:
          Скажи, в чім відречення, в чому ж бо зречення сутність?”
          
          “Відречений той, хто назовсім відрікся від дії,
          А зречений — хто лиш плодом її не володіє.
          
          Одні мудреці поучають: хто діє, той грішний.
          Жертовних дарів покидати не треба — вчать інші.
          
          Свою тепер думку скажу я, звитяжцю, щоб знав ти:
          Три види відречень на світі слід розпізнавати.
          
          І подвиги й жертви з дарами сумлінно виконуй —
          Очисники щедрих вони, запорука закону.
          
          Та справу звершивши, лишайся до плоду байдужим,
          Такою є думка моя непохитна, о мужній.
          
          Знай, звершувать дію потрібно постійно й недремно,
          Відмова від неї — цей шлях уважається темним.
          
          Хто дію почату покинув боязні в догоду,
          Відречення звершує, не дочекавшися плоду.
          
          Хто виконав дію, відрікшись від плоду навічно,
          Той, витязю мужній, відречення здійснив саттвичне.
          
          За діло й нелюбе відречений візьметься зразу,
          Перейнятий саттвою, він подолає відразу.
          
          Покинути дію народжений жоден не сміє,
          Відмовитись може лише від плодів тої дії.
          
          Жаданим, небажаним, змішаним плід є для смертних,
          Та плоду того уникають відречені вперто.
          
          Причин є аж п’ять, які дію спонукують кожну,
          І кожну із них я тобі розтлумачити можу:
          
          Це тіло, зусилля, чуття — і потрібно додати:
          Вершителя й волю божественну — п’яту.
          
          Що серцем, чи словом, чи ділом людина не чинить —
          І грішне і праведне — нею кермує причина.
          
          Хто думає, буцімто сам своє звершує дійство,
          Не знає, сердега, хто в дії керує ним дійсно.
          
          Чий дух не самотній і розум тверезий у кого,
          Той, навіть убивши, сам не убиває нікого.
          
          Спонуки — знання, пізнання і предмет пізнавання,
          А дія, причина, діяч — то вже сума діяння.
          
          Троякого роду і дія, й діяч, і знання є,
          В переліку гуна за якістю їх розрізняє.
          
          Знання благочесне, затям, бачить сутність єдину
          В істотах усіх — невмирущу і неподілиму.
          
          Знання, що в істоті вбачає лиш сутність окрему,
          Завжди називати знанням зацікавленим треба.
          
          Знання, до одного скероване лиш результату,
          Не прагне до істини — темним його треба звати.
          
          Якщо на вигоду у дії немає чекання,
          То дію таку благочесною зви без вагання.
          
          Хто, чинячи дію, її результатам радіє,
          Той здійснює тільки свою зацікавлену дію.
          
          А дія на шкоду або ж на погибель даремну,
          Це дія — учинена від безрозсудності — темна.
          
          Блаженним з людей діяча називають такого,
          Поразка й звитяга в житті не існують для кого.
          
          Діяч, що у вчинках до власної вигоди рветься,
          Підданцем і щастя й біди, — зацікавленим зветься,
          
          А темним зоветься тупий, слабодухий, брехливий,
          Упертий, підступний, скупий, недовірливий, мстивий.
          
          Про гуни учення ще, Арджуно, добре послухай:
          Про три різновиди властивостей розуму й духа.
          
          Котрий кругообігу знає закони одвічні, —
          Це благочестивості розум, це розум саттвичний.
          
          Котрий же учинює дію, пізнати не в змозі,
          В чім віра, а в чому безвір’я, — це пристрасті розум.
          
          За правду приймає брехню, як за ніч світло денне,
          Окутаний мороком розум, він названий темним.
          
          Та стійкість, якою підтримує йога одвічно
          Діяльність і силу чуття — це є стійкість саттвична.
          
          Ту стійкість, яка тільки користі й вигоді служить,
          Зови зацікавленою і шкідливою, мужній.
          
          Та стійкість, яка не освітлена сяйвом науки,
          Є темною стійкістю, повною страху і муки.
          
          Про радість трояку послухай іще наостанок:
          Та радість найбільша, яка увінчала страждання.
          
          Спочатку вона — як отрута, відтак — як амріта,
          Це радість блаженства, бо розуму світлом зігріта.
          
          Є радість, що спершу — амріта, а потім — отрута,
          Це пристрасна радість, це радість втішання здобутим.
          
          А радість така, що засліплює розум і серце,
          Породжена сном і оманою — темною зветься.
          
          Істоти нема між людьми й між безсмертним теж ні,
          Хто був би від даних природою гун незалежний.
          
          Подвижнику, знай, що обов’язки кожної касти
          До гун відповідно потрібно усі розікласти.
          
          Правдивість і самовладання, знання і терпіння,
          Приборкання плоті — обов’язки вічні брамина.
          
          Хоробрість у битві, щедрота, уміння прощати —
          Обов’язки вічні, якими керується кшатрій.
          
          Рільництво, торгівля — обов’язки вайш’ів, о мудрий,
          А бути слугою — одвічні обов’язки шудри.
          
          У власній рожденний природі, шануючи сталість,
          Обов’язку вірний — у кармі здобув досконалість.
          
          Шануючи того, котрий увесь світ цей воздвигнув,
          Здобуде в трудах досконалість і щастя людина.
          
          Своя карма ліпша чужої, хай та буде гарна,
          Не чинить гріха, хто виконує вроджену карму.
          
          Свою карму, навіть гріховну, сповняє людина,
          Окутаний відступ гріхом, наче полум’я — димом.
          
          Дійде досконалості той, хто йде зречення шляхом,
          Не скований пристрастю, ані стражданням, ні страхом.
          
          Як у вдосконаленні брахмо сягає людина,
          Послухай, звитяжцю, бо це пізнання верховина.
          
          Хто ум просвітливши і власні чуття подолавши,
          Приємне і бридке відвернувши від себе назавше,
          
          Обравши самотність, земні залишаючи справи,
          Поринувши в роздуми, у споглядання, у вправи,
          
          Звільнившись від гніву, від пихи, такий повсякчасно
          Приходить до брахмо, втрачаючи ’’я’’ своє власне.
          
          Просвітлений духом уже не страждає, не прагне,
          Найвищого мого він благословення досягне.
          
          Так благословенням мою він пізнає могутність,
          Пізнавши її, у мою проникатиме сутність.
          
          Хто, захисту прагнучи, діяти не перестане,
          Моїм повелінням дійде невмирущого стану.
          
          Діла всі мені доручивши до цілі в дорозі,
          Про мене лиш, Арджуно, думай, вправляючись в йозі.
          
          З думками про мене ти скрізь переможеш віднині,
          Та згинеш, піддавшися власній сваволі й гордині.
          
          Піддавшись гордині, ти твердиш: до бою не стану.
          Та марно, бо карма твоя проти тебе повстане.
          
          Ти з’язаний кармою, власній природі підвладний,
          Призначене здійсниш: над кармою розум не владний.
          
          І знай же, Всевишній у серці кожному перебуває,
          І, наче гончар, обертає всіх силою майї.
          
          Єством усім, Арджуно, ввір себе милості Бога,
          І ввійдеш, звитяжцю, у вічні Господні чертоги.
          
          Тобі я знання сповістив, таємніше від тайни,
          Тепер собі шлях вибирай і по ньому ступай-но.
          
          Послухай повчання моє найсвятіше, останнє,
          Обранцю Господній, і благом тобі воно стане.
          
          Мене лиш пильнуй, мені жертвуй — і благословення
          Моє тебе ждатиме: прийдеш по смерті до мене.
          
          Лиши усі сумніви, дій лиш для мене одного,
          Я звільню навіки тебе від усього лихого.
          
          Це слово моє не для тих, хто до бою не стане,
          Або ж лихословить про мене брудними устами.
          
          А хто іще учням звістить моє вічне учення —
          Мені поклоніння содіє і прийде до мене.
          
          Мені між людей на землі ти найбільше жаданий,
          Для діла святого мені ти провіщенням даний.
          
          Хто буде вивчати цю бесіду нашу зі смертних,
          Мені принесе він, я впевнений, мудрості жертву.
          
          І тих, хто повірить у мудрість цю без розуміння,
          У світі блаженних чекатиме також спасіння.
          
          Чи, мислі свої зосередивши, все зрозумів ти?
          Тривоги і сумніви, мужній, здолати зумів ти?”
          
          “Явив ти мені, — мовив Арджуна, — істини слово,
          Я стійко твоє повеління здійснити готовий”.
          
          Так вислухав я оцю бесіду мудру і строгу
          Відважного витязя Арджуни й Крішни самого.
          
          Так милістю В’яси вслухався у мову вогнисту
          Найвищої тайни із Господа уст особисто.
          
          Я згадую Арджуни й Крішни священну розмову,
          І радість приймаю у душу, неначе обнову.
          
          Обличчя Всевишнього бачу ясне, просвітленне,
          І повниться втіхою й радістю серце у мене.
          
          Де Арджуна-лучник із Крішною — владарем йоги,
          Там буде удача, там правди завжди перемога.
          ПРИМІТКИ
          Адгарма — беззаконня, нечесність.
          Амріта — пожива богів, нектар.
          Орієць, орій — назва представника народів, які належать до індоєвропейської групи.
          Асіта — легендарний мудрець-праведник.
          Астравата — священний слон, який народився з амріти (нектару).
          Асури — люди, які не дотримуються приписів шастр і живуть лише заради насолоди, вороги богів.
          Атьма — індивідуальне духовне начало, а також верховна божественна сутність, одне з центральних
          понять Відичної філософії (не тьма, не тисяча- одиниця).
          Бгіма — полководець пандевів.
          Бгішма — полководець кауравів, родоначальник династії.
          Брама (Брахма) — першостворена жива істота, творець Всесвіту і всіх форм життя.
          Брамасутра — одна з найдавніших пам’яток релігійної та філософської думки Індії, священна книга індуїзму.
          Брахмачар’я — наближення до Бога шляхом цнотливого способу життя, відмова від чуттєвих насолод.
          Брахмо — першооснова всього сущого, безособистісний аспект Бога, абсолютна свідомість.
          Бріхаспаті — головний жрець бога Індри.
          Бріхатасама — одна з пісень священної книги гімнів Самавіди.
          Вайш’я — представник касти рільників і купців у давній Індії.
          Васудева — родове ім’я Крішни за іменем його батька.
          Ваю — бог вітру.
          Віданта — збірник трактатів, тлумачення Від.
          Віди — первісні священні писання стародавніх оріїв, збірник гімнів і обрядових правил.
          Вівасван — давня назва бога Сонця, перший учень Крішни, йому була вручена “Бхагавад гіта”.
          В’яса — мудрець, якому приписується авторство “Магабхарати”.
          Гуни — якості, властивості, ознаки природи і людей. Розрізняються три види гун: саттва (благочестя, гармонія), раджас (пристрасть, рух) і тамас (невігластво, інерція); гуни визначають мислення і поведінку приналежних до них людей. Завдяки взаємодії гун відбувається творення, існування і знищення світу.
          Данави — нащадки міфічної Дани, що боролася проти богів; демони.
          Дгарма — основа, закон, обов’язок.
          Дгрітараштра — сліпий раджа, візник якого, Санджая, був наділений здатністю бачити все, що відбувається на полі бою.
          Ікшваку — раджа, герой багатьох легенд.
          Індра — бог грому, подібно до слов’янського Перуна.
          Йога — одна з систем Відичноїї філософії; різні фізичні та розумові вправи з метою визволення духу і з’єднання людини з Богом.
          Йогин — прихильник йоги, який різними вправами прагне досягти духовного вдосконалення.
          Кама — бог пристрасті, спокусник, уособлення еротики.
          Карма — закон Природи, згідно з яким добрі або погані вчинки людини визначають характер її наступного існування через кільце народжень і смертей.
          Карма-йога — пізнання Бога через пожертву йому плодів своєї діяльності.
          Капіла — живе втілення Крішни.
          Каунтея — син Кунті; ім’я стосується трьох братів, один з яких — Арджуна.
          Крішна — бог в індуїстському небесному пантеоні, втілення бога сонця Вішну; герой “Махабгарати”, де виступає дядьком Арджуни.
          Кшатрій — представник касти воїнів і правителів у стародавній Індії.
          Кубера (Кувера) — головний охоронець скарбів напівбогів.
          Куру (Курукшетра) — священна земля, поле дгарми (закону), місце, де Всевишній зійшов на землю наставити людей на праведну дорогу.
          Махатма — велика душа. Цей епітет прикладають до особливо уславлених людей, напр.: Махатма Ганді.
          Майя — ілюзія реального світу, магічна божественна сила, що змушує людину забути свою фізичну природу.
          Манас — розум, здатність осмислювати враження і сприйняття.
          Мантра — священний слово, за Відами це ОМ, ТАТ, САМ.
          Ману — прабатько людства, який передав науку “Бхагавад гіти” своєму синові Ікшваку, цареві Землі.
          Меру — гора на півночі, уславлена природними багатствами (прабатьківщина Гіперборіїв).
          Нірвана — стан вищого блаженства душі, яка звільнилася від фізичних перевтілень і зливається з духовною першоосновою.
          Ом — склад мови, який символізує абсолют, брахмо.
          Ом, Тат, Сам — священні заклинання, які вимовляються перед, під час і після жертовного обряду.
          Панду — батько Арджуни.
          Пракрити — первісне матеріальне начало, природа.
          Пуруша — духовне начало індивідуальної душі.
          Пурушотама — верховний Бог.
          Раджас — одна з трьох властивостей природи і людини, що означає рух і пристрасть.
          Ракшаси — злі духи, людожери.
          Ригвіда, Самавіда, Яджурвіда — збірки священних індуїстських гімнів. Ригвіда — найстаріша пам’ятка релігійної творчості оріїв: заклинання богів, яким приносять жертви; Самавіда містить гімни, які співають під час жертвоприношень; Яджурвіда містить опис цього ритуалу.
          Ріші — вчитель, мудрець; у залежності від каст розрізнялися брахманиріші та раджаріші, а над ними були божественні деваріші, один з яких — Нарада.
          Рудри — боги вітру та грози (їх налічувалося одинадцять), один з них — втілення бога Шиви.
          Самадгі — постійно зосереджений розум, стан цілковитої нечуттєвості, заглиблення у свідомість Бога.
          Сансара — світовий потік життя через коло народжень і смертей.
          Санг’я — дослідження духу (пуруші) і природи (пракрити), поєднання яких зумовлює розвиток Всесвіту і людини, шлях пізнання Бога через відмову від чуттєвої насолоди.
          Саньясин — прихильник саньяси — одного з шляхів, який передбачає не цілковите, а часткове відречення від діяльності.
          Саттва — одна з властивостей природи і людини, що означає благочестя і гармонію.
          Свасті! — вигук, подібний до “Господи, помилуй!” або “Мир вам!”
          Сканда — головний полководець царства Індри.
          Тамас — одна з властивостей природи і людини, що означає інерцію і невігластво.
          Уччайшрава — священний кінь, що народився з амріти (нектару).
          Ушана — духовний учитель демонів.
          Чітпрародга — найкращий співець царства Індри.
          Шива — бог, який керує матеріальною гуною, покровитель тварин
          Шудри — представники касти слуг в стародавній Індії.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2004.01.14 | Анатолій

            Деякі коментарі.

            Панове, дозвольте деякі коментарі.
            1. За правилами української мови (ще з 18 ст) слово Веда з російської де після В писалася літера ять, пишеться як Віда. АВнглійською також пишеться після Ві літера І. Віда - це Знання, а відати - знати.
            2. Санскрит є штучною мовою, яка походить від протоукраїнської (див. С. Губерначук. Як гул століть, як шум віків, рідна мова)Отже, орійці розмовляли протоукраїнською. Не дарма лук Арджуни (Ор юний) мав назву на санскриті - Кандиба.
            3. Крішна між іншим у Відизмі є блакитнимношкірим, а його дружина Рада є жовтошкірою. У Православ"ї (дохристиянському) блакитним як діамант є Хорс, а жовтим як бурштин є Дана. Між іншим, Хорс та Дана є богами покровителями України. І ще, саме жовто-блакитний прапор є божественним та національним прапором України.
            4. Читайте Бхагават Гіту (Божественну пісню). Це справді інформація, направлена нам від богів. Вона несе нам найвищі духовні знання, себто Віди.
            Анатолій
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2004.01.14 | Георгій

              Дуже дякую, пане Анатолію!

              Дякую за чудовий переклад Бхагават-Гіти і за конструктивні коментарі. Якщо дозволите пораду: отак робіть. Не нав'язуйте українцям Вашої віри, не лайте "манкуртів" та "зазомбованих," а просто говоріть, інформуйте, коментуйте, дискутуйте по суті справи. Дай нам Боже всім порозумітися.

            • 2004.01.15 | Kohoutek

              Re: Деякі коментарі.

              Анатолій пише:
              > 1. За правилами української мови (ще з 18 ст) слово Веда з російської де після В писалася літера ять, пишеться як Віда.
              
              "Веда" - це санскритське слово. Однокореневе, наприклад, "Веданта". Тому воно пишеться "Веда", "Veda", а не перекладається. Хоча, справді, в ньому є індоєвропейській корень, якому відповідає український "від".
              
              > АВнглійською також пишеться після Ві літера І.
              
              Veda. Літера "е".
              
              > 2. Санскрит є штучною мовою, яка походить від протоукраїнської (див. С. Губерначук. Як гул століть, як шум віків, рідна мова)Отже, орійці розмовляли протоукраїнською.
              
              Еге ж. І, взагалі, людина походить від українця. Як відомо.
              
              > 3. Крішна між іншим у Відизмі є блакитнимношкірим, а його дружина Рада є жовтошкірою.
              
              Крішна означає "чорний" і зображується з чорною, синьою або блакитною шкірою. Очевидно, це доарійське божество; можливо, тому і колір шкіри у нього темніший (дравідійські народи, що населяли Індію до приходу аріїв, мають темнішу шкіру). Все це, до речі, стосується і Шиви - він теж темношкірий і, скоріш за все, автохтонний бог.
              
              Щодо Ради - перший раз чую про її жовту шкіру.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2004.01.15 | Анатолій

                Re: Деякі коментарі. До Когоутека!

                Анатолій пише:
                > 1. За правилами української мови (ще з 18 ст) слово Веда з російської де після В писалася літера ять, пишеться як Віда.
                
                
                "Веда" - це санскритське слово. Однокореневе, наприклад, "Веданта". Тому воно пишеться "Веда", "Veda", а не перекладається. Хоча, справді, в ньому є індоєвропейській корень, якому відповідає український "від".
                
                > АВнглійською також пишеться після Ві літера І.
                
                
                Veda. Літера "е".
                (А) Пане Когоутек, Вам як мінімум треба знати англійський алфавіт. Літера, що пишеться як "е" в англійській називається "І".
                
                > 2. Санскрит є штучною мовою, яка походить від протоукраїнської (див. С. Губерначук. Як гул століть, як шум віків, рідна мова)Отже, орійці розмовляли протоукраїнською.
                
                
                Еге ж. І, взагалі, людина походить від українця. Як відомо.
                (А) Ні, за Вашою теорією людина походить від двостатевого півня. Слава богу, українці до цього відношення не мають, і про це ми вже говорили сто разів.
                
                > 3. Крішна між іншим у Відизмі є блакитнимношкірим, а його дружина Рада є жовтошкірою.
                
                
                Крішна означає "чорний" і зображується з чорною, синьою або блакитною шкірою. Очевидно, це доарійське божество; можливо, тому і колір шкіри у нього темніший (дравідійські народи, що населяли Індію до приходу аріїв, мають темнішу шкіру). Все це, до речі, стосується і Шиви - він теж темношкірий і, скоріш за все, автохтонний бог.
                
                (А)Крішна чорним є тільки у європейському трактуванні, в індійському трактуванні він має колір дощової хмари. Отже, треба як мінімум підняти голову. Крім того, в усіх індійських храмах Крішна таки зображується блакитношкірим.
                
                Щодо Ради - перший раз чую про її жовту шкіру.
                (А) Нічим допомогти не можу. Вважайте, що коли почуєте вдруге то вже буде про що казати.
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2004.01.16 | Thinker

                  Цікава англійська

                  Анатолій пише:
                  > Анатолій пише:
                  > > 1. За правилами української мови (ще з 18 ст) слово Веда з російської де після В писалася літера ять, пишеться як Віда.
                  > "Веда" - це санскритське слово. Однокореневе, наприклад, "Веданта". Тому воно пишеться "Веда", "Veda", а не перекладається. Хоча, справді, в ньому є індоєвропейській корень, якому відповідає український "від".
                  > Англійською також пишеться після Ві літера І.
                  >
                  >
                  > Veda. Літера "е".
                  > (А) Пане Когоутек, Вам як мінімум треба знати англійський алфавіт. Літера, що пишеться як "е" в англійській називається "І".
                  
                  Thinker:
                  Назва літери "е" англійського алфавіту справді звучить як "i". Але читаєтьcя англійська літера "е" у всіх випадках крім подвоєння ("ее") саме як український звук "е". Англійське "Veda" звучить в українській транскрипції саме як "Веда", а не як "Віда".
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2004.01.16 | Kohoutek

                    Re: Цікава англійська

                    Thinker пише:
                    > Назва літери "е" англійського алфавіту справді звучить як "i". Але читаєтьcя англійська літера "е" у всіх випадках крім подвоєння ("ее") саме як український звук "е". Англійське "Veda" звучить в українській транскрипції саме як "Веда", а не як "Віда".
                    
                    Ви не зовсім праві. Англійська літера "Е" за правилами англійського правопису читається як [і:] у відкритому складі, наприклад Pete [pi:t]. Це загальне правило для всіх голосних - у відкритому складі вони звучать як називаються. "Е" також читається як [і:] у багатьох буквосполученнях - ie, ea, oe тощо. Але у власних назвах англомовні народи намагаються дотримуватися правил читання тієї мови, з якої ці назви пошли. Ви праві, Veda читається як [veda].
                    
                    Взагалі це смішно - робити якісь висновки на грунті написання саме англійською мовою. Це дуже молода мова, химерна - гибрид англосаксонської та французської. Її звучання, що не співпадає з написанням є наслідком того, що написання було зафіксоване за часів Чосера, 16 ст., а звучання з того часу дуже змінилося. З того часу помінялися не тільки звукові значення букв, але й їхні назви. Звісна річ, в латинській мові, від якої англійці отримали свою абетку, буква "Е" звучала і називалася саме [e].
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                    • 2004.01.16 | Thinker

                      Дякую за виправлення, але мені здається що воно не зовсім точне

                      Kohoutek пише:
                      > Ви не зовсім праві. Англійська літера "Е" за правилами англійського правопису читається як [і:] у відкритому складі, наприклад Pete [pi:t].
                      
                      Thinker:
                      А як щодо begin, deformation, default, debit, delegation, demonstration...?
                      згорнути/розгорнути гілку відповідей

                      • 2004.01.16 | Kohoutek

                        Re: Дякую за виправлення, але мені здається що воно не зовсім точне

                        Thinker пише:
                        > Kohoutek пише:
                        > > Ви не зовсім праві. Англійська літера "Е" за правилами англійського правопису читається як [і:] у відкритому складі, наприклад Pete [pi:t].
                        >
                        > Thinker:
                        > А як щодо begin, deformation, default, debit, delegation, demonstration...?
                        
                        Ну, это вообще-то не по теме форума. Но правило такое существует, его учат в самом начале изучения английского;
                        
                        pet [pet], Pete [pi:t]
                        sit [sit], site [sait] etc.
                        
                        другое дело, что в английском языке на каждое правило есть неимоверное количество исключений. Кроме того, обратите внимание, что в указанных словах все "е" стоят в приставках (по крайней мере, исторически там были приставки). Может, это отдельный случай? Я не знаю, честно говоря.
                        згорнути/розгорнути гілку відповідей

                        • 2004.01.16 | Thinker

                          Цікаве "правило"...

                          - "виключень" більше, ніж слів, що відповідають "правилу".
                          
                          
                          Kohoutek пише:
                          Кроме того, обратите внимание, что в указанных словах все "е" стоят в приставках (по крайней мере, исторически там были приставки). Может, это отдельный случай? Я не знаю, честно говоря.
                          
                          Thinker:
                          legislation, veneration, discretion, federation....
                          згорнути/розгорнути гілку відповідей

                          • 2004.01.16 | Kohoutek

                            Re: Цікаве "правило"...

                            Thinker пише:
                            > - "виключень" більше, ніж слів, що відповідають "правилу".
                            
                            Уж как есть. См., к примеру, http://enative.narod.ru/theory/pronounce.htm
                            "Произношение буквы Е.
                            
                            Произношение буквы Е в закрытом слоге.
                            
                            Буква Е в закрытом слоге произносится как нечто среднее между русскими звуками "э" и "е".
                            
                            Прочитайте вслух:
                            bed [бед], tent [тент], red [ред], tell [тел], egg [ег], help [хелп], rest [рест].
                            
                            Произношение буквы Е e в открытом слоге.
                            
                            Буква Е в открытом слоге произносится как долгое русское и, т. е. так, как она называется. Долготу гласного звука мы будем обозначать двоеточием – [и: а: о: ] и т. д., но запомните, что эти гласные звуки произносить надо слитно.
                            
                            Прочитайте вслух:
                            bе [би:], he [хи:]; mе [ми:]".

                  • 2004.01.16 | Анатолій

                    Re: Цікава англійська - Мислителеві

                    Пане Мислителю.
                    Це справді так, коли це правило застосовувати до слів англійського та англо-саксонського походження. Слово Віда не є англійського чи англосаксонського походження, а тому тут правила визначають індуси, тому що індуси перекладали свої слова на англійський алфавіт. Так от, індійські вчені, з якими я контактував в Індії, кажуть ВИДА (пишу українською), а також ВИДЖН (відичний).При цьому ніхто не каже Веда, чи Веджн.
                    При цьому, я говорив про правила української, староруської та російської мов. Миролюбов у Велескнизі, після її розшифровки пише літеру ять, яка в українській, як я вже казав за правилами 18 ст., читається як І. Приклад - Вість, Віда, Віче, Вість ...
                    Анатолій
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                    • 2004.01.16 | Kohoutek

                      Re: Цікава англійська - Мислителеві

                      Анатолій пише:
                      
                      > Це справді так, коли це правило застосовувати до слів англійського та англо-саксонського походження. Слово Віда не є англійського чи англосаксонського походження, а тому тут правила визначають індуси, тому що індуси перекладали свої слова на англійський алфавіт.
                      
                      Взагалі-то спочатку це _англійці_ перекладали санскритські тексти на англійську, а не індійці. Це англійці створили індологію і т.п. Вони почали дослідження історії та філософії Індії, відтворювали стародавню вимову звуків. Неєвропейські культури взагалі, а індійська зокрема, гадки не мали про історію, про саму концепцію історії. Історія у вигляді наукової дисциплини, а не збірки міфів, з"явилася не раніше Ренесансу.
                      
                      > Так от, індійські вчені, з якими я контактував в Індії, кажуть ВИДА (пишу українською), а також ВИДЖН (відичний).При цьому ніхто не каже Веда, чи Веджн.
                      
                      Щодо вимови. З часом вона змінюється і доки не з"являється фонетичний запис (транскрипція) або стійкі і чіткі правила, неможливо відтворити абсолютно достовірно те, як вимовлялися стародавні тексти. Ми досі не знаємо з певністю, як звучали давньоєгипетські слова (давньоєгипетські тексти не містять голосних, лише схему приголосних у слові). Українською буде "алфавіт", англійською "alphabet". Суперечки, як правильно вимовляти давньогрецькі слова тривали між західними і східними вченими аж допоки не знайшли давньогрецьку п"єсу, це було відтворене бекання вівець: буквосполученням "бета-ета". Тільки тоді погодилися, що вівці мають бекати "бее", а не "віі". Непорозуміння виникло через те, що у візантійську епоху давньогрецька "бета" стала "вітою", а "ета" - "ітою". Візантійська традиція - це вже історична, вона перейшла напряму на Русь. Тому в староруських текстах ми зустрічаємо "вівліофіку", а не "бібліотеку".
                      
                      Я цілком можу допустити, що в сучасній вимові хтось в Індії каже "Віда". Але те, що це слово таки має вимовлятися і писатися саме "Веда" - поза сумнівів. Сучасні індоарійські мови дуже відрізняються за вимовою від санскриту. Можливо, навіть сучасний санскрит відрізняється від історичної мови. Так, ми кажемо зараз "Ціцерон" - але у латині не було звука "ц". Подивіться, наприклад, які результати дав мені пошук за словами "санскрит произношение" на Яндексі:
                      "Буддийский форум
                      Очень часто сталкиваюсь с различным произношением общепринятых терминов, названий и имен.
                      Точное произношение Санскрита кануло в века, вместе с великими Пандитами прошлого..
                      http://buddhism.org.ru/board/old/viewthread.php?FID=3&TID=164 (21КБ) — совпадение фразы"
                      "Шрипада Садашивачарья. "Мантра йога и мантра садхана в индуистской тантре".
                      Санскрит буддистских Сутр и Тантр имеет массу грамматических отклонений от нормы, из-за чего ученые называют его "гибридным буддийским санскритом".
                      Большинство тантрических пандитов и гуру, с кем мне довелось общаться, настаивали на необходимости корректного произношения санскрита.
                      http://kapala.narod.ru/text21.htm (23КБ) 23.08.2002 — совпадение фразы"
                      "REG][STER
                      Смех в том, что даже некоторые "авторитетные" ресурсы, посвященные "правильному" произношению санскрита, грешат этим жутким английским прононсом.
                      http://ar.sky.ru/friends/23.10.2003 (64КБ) 06.01.2004 — совпадение фразы"
                      і тому подібне.

                • 2004.01.16 | Kohoutek

                  Re: Деякі коментарі. До Когоутека!

                  Анатолій пише:
                  > Анатолій пише:
                  > Veda. Літера "е".
                  > (А) Пане Когоутек, Вам як мінімум треба знати англійський алфавіт. Літера, що пишеться як "е" в англійській називається "І".
                  
                  Та що ви кажете? І читається в цьому слові теж як [i]? Літери не перекладаються. У вас є латинській алфавіт на клавіатурі? Ось їм і треба користатися в цьому випадку. Тоді не буде спокуси якось обгрунтувати свої вигадки за допомогою таких нехитрих маніпуляцій.
                  
                  > Еге ж. І, взагалі, людина походить від українця. Як відомо.
                  > (А) Ні, за Вашою теорією людина походить від двостатевого півня. Слава богу, українці до цього відношення не мають, і про це ми вже говорили сто разів.
                  
                  Ви, я бачу, схибились на гомосексуалізмі. Зверніться до психоаналітика. Може допоможе. Якась у вас психологічна проблема із цим.
                  
                  > Крішна означає "чорний" і зображується з чорною, синьою або блакитною шкірою. Очевидно, це доарійське божество; можливо, тому і колір шкіри у нього темніший (дравідійські народи, що населяли Індію до приходу аріїв, мають темнішу шкіру). Все це, до речі, стосується і Шиви - він теж темношкірий і, скоріш за все, автохтонний бог.
                  >
                  > (А)Крішна чорним є тільки у європейському трактуванні, в індійському трактуванні він має колір дощової хмари. Отже, треба як мінімум підняти голову. Крім того, в усіх індійських храмах Крішна таки зображується блакитношкірим.
                  
                  "Кришна" на санскриті БУКВАЛЬНО означає "чорний". Це слово вживається не тільки в якості власного імені, але також і в якості простого прикметника. Ще у "Ригведі", наприклад. І зображення Кришни бувають не тільки з блакитною, але також і з чорною або синьою шкірою.

      • 2004.01.14 | Георгій

        Питання

        Пане Когоутек, мене дуже вразило, що історія втілення Крішни і його "другого пришестя" нагадує християнське вчення про Боговтілення і друге пришестя Христа. Як Ви (і інші) дивитесь на це? Чи є підстави вважати, що на формування християнських вірувань у 1-2-3 ст. н.е. якось впливали давньоіндійські релігійні ідеї?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2004.01.14 | Анатолій

          Re: Питання - short reply

          Пане Георгію.
          Вибачайте, я без претензій, але видно, що Ви або не читали, або неуважно читали мою книжку. Я не вимагаю, можете і не читати. Але я готовий, як Ви кажете, допомогати роззомбовуватися.
          Так от, Мойсея у первісних єврейських письменах називали Галом, точно так, як називали в Індії Крішну. Гал - це блакитний в розумінні кольору, а не у Когоутиповому розумінні. Але трохи пізніше євреї розмежували Мойсея і Крішну і надалі їх вже не змішували. Таким чином Ви трохи маєте сенсу, коли зробили висновок до копіювання юдаїзму з Відизму. Саме так і було. При цьому, як пише Іван Франко у книжці "Сотворення світу" - юдеї щзе творячи свій біблійний компілят взяли за основу Вавілонські письмена, які були дуже подібними до Відизму, бо мали одне коріння.
          Анатолій
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2004.01.14 | Георгій

            Є й суттєва різниця...

            Анатолій пише:
            > (...) Ви трохи маєте сенсу, коли зробили висновок до копіювання юдаїзму з Відизму. Саме так і було. При цьому, як пише Іван Франко у книжці "Сотворення світу" - юдеї щзе творячи свій біблійний компілят взяли за основу Вавілонські письмена, які були дуже подібними до Відизму, бо мали одне коріння.
            (ГП) Але є й суттєва різниця між Відизмом і Біблією. Ні Тора, ні Пророки, ні Псалми, ні книги Нового Завіту не містять поняття карми. Біблія вчить, що життя дається Богом людині один раз; душа людини не переселяється в інші істоти після смерті. Коли люди воскреснуть, їх душі будуть їх душами, вони не втіляться знову як хтось інший. По-моєму, це надзвичайно важлива розбіжність у тому, як життя розуміється, з одного боку, східними релігійними традиціями (індійськими, вавілонськими і іншими), а з другого боку юдео-християнською релігійною традицією. Для першої традиції дух, відокремлений від тіла, є сутність живої істоти; цей дух міняє тіла, і таким чином істота народжується знову й знову. Для другої традиції дух є "вдихнутий" Богом персонально в одну конкретну людину, і після смерті цієї людини не міняє "господаря" - не переселяється в інше тіло, а "повертається до Бога." Так що Іван Франко може й мав рацію, що якісь фрагменти Тори чи Пророків переписані з вавілонських кам"яних табличок, але він не розумів, що смисл біблійного вчення зовсім інший.
            
            Також Біблія вчить, що ми виправдовуємося перед Богом не пожертвами як такими (адже Богові і так все належить, йому ніякі жертви не потрібні), а нашою вірою в Нього, яка надихає нас на щире розкаяння в наших помилках, похибках, відступах від правди і добра. Христос судитиме нас не за те, скільки разів ми промовили якусь мантру чи за якими правилами ми спалювали тіла наших померлих родичів, а за те, які ми були як люди, яке було наше серце - закам"янілим і злим, чи добрим і мінливим у кращу сторону.
            
            Тим не менш, незважаючи на ці фундаментальні розбіжності, паралелі між християнським вченням про Друге Пришестя Христа і індуістським вченням про другий прихід на землю аватари Крішни дуже цікаві.
            
            > Анатолій
            --Георгій

        • 2004.01.15 | Kohoutek

          Re: Питання

          Георгій пише:
          > Пане Когоутек, мене дуже вразило, що історія втілення Крішни і його "другого пришестя" нагадує християнське вчення про Боговтілення і друге пришестя Христа. Як Ви (і інші) дивитесь на це? Чи є підстави вважати, що на формування християнських вірувань у 1-2-3 ст. н.е. якось впливали давньоіндійські релігійні ідеї?
          
          Не думаю. Контакты между Индией и Ближним Востоком начала нашей эры были спорадическими: в основном обмен товарами, не идеями. Скорее, это проявления единого архетипа, существующего во всех человеческих культурах. "Бхагават-гита" в целом - самый поздний кусок "Махабхараты"; окончательная ее редакция, насколько мне помнится, относится к более познему времени, чем рождение ИХ. К примеру, см:
          "по мнению ученых востоковедов, время окончательного написания и оформления (литературной фиксации) "Махабхараты", относится к 3- 4 векам н.э. Бхагавад-Гита" никогда не являлась для индуистов таким же бесспорным авторитетом в вопросах вероучения, как сами ведические писания. Можно сказать, что "Бхагават-Гита" скорее является второстепенной книгой по отношению к основным ведическим текстам". http://www.iks.ru/~mal/vid/krishna.htm
          
          Неизвестно, какое учение оказало большее влияние на какое. Может, это до Индии дошли первые рассказы о Христе. По преданию, апостол Фома принес христианство на Малабарский берег.
          
          Философия "Бхагават-гиты" скорее нетипична для более ранней ведической религии, а главное - детально и системно разработана. Это уже не народная религия, какой был ведизм, это - сложная философская система. К сожалению, самые ранние проявления философской мысли в Индии до нас практически не дошли. Впрочем, корни иудаизма тоже прослеживаются с трудом.
          
          Вообще, Индостан и европейская Ойкумена до появления ислама - два практически взаимно изолированных социума. Между ними лежал Иран, который сам по себе является особым миром. Вот иранские, зороастрийские и позднее митраистские верования, безусловно, оказали заметное влияние на поздний иудаизм и христианство. Поскольку иранские и индийские религии проистекают из одного корня, то, возможно, это объясняет определенное сходство некоторых элементов между ведическими и ближневосточными учениями.
          
          Да, еще существует поздняя легенда о путешествии Христа на Восток - то ли в Кашмир, то ли вплоть до Тибета; я встречал и более смелые гипотезы, чего уж скромничать - до Японии. Бред, разумеется. Более обоснована другая история, которая заинтересовала Борхеса и он посвятил ей одно свое короткое эссе - о происхождении св. Иосафата. Некоторые данные указываю на то, что в данном случае христианство усвоило какую-то буддийскую притчу о каком-то бодхисатве. Ступень духовного просветления превратилась в собственное имя и персонаж вошел в святцы.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2004.01.15 | Георгій

            Дуже дякую (-)

            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2004.01.16 | Kohoutek

              Еще о св. Иосафате (не Полоцком)

              Я нашел то эссе у Борхеса. В нем речь идет о легенде про Будду (т.е. царевича Сиддхартху). Нашел в инете и подтверждения - к примеру http://agnuz.info/index.php?cal=1&yr6=2003&mr6=11&y=2003&moun=November&dy=27
              
              А "Бхагават-гита" по современным воззрениям складывалась в первых веках до/первых веках после РХ. Вполне возможно, что в Гите идеи воплощения и второго пришествия (которых нет в более ранних брахманистских текстах) относятся как раз к более позднему периоду, чем идеи индуистской этики, развитие которых как раз прослеживается из предыдущих эпох.

      • 2004.01.16 | VENED

        Харе Кришна, Харе Кришна...

        >Прабхубада не изобретал кришнаизма, он лишь упростил/адаптировал его "для внешнего употребления"
        
        Ну это как сказать... "Общество Сознания Кришны" это именное его детище, а Бхагават-гита в его изложении состоит на 70 процентов из его собственных комментариев. И потом, об аватарах, маха-мантра(Харе Крищна, Харе Кришна...), которая занимает важнейшее место в Обществе Сознания Кришны, кажется создана Шри Чайтаньей (15 век, Бенгалия), который, в свою очередь, золотая аватара Кришны. Но аватара в Индии массово не почитается выше оригинала.
        Насколько Прабхупада "упростил" тоже можно поспорить: есть же 10 принципов служения;10 видов оскорблений которые надо избегать; 44 составляющих преданного служения; 20 предварительных видов деятельности, а еще посты, обрядовая кухня, формы религиозного экстаза, мантры, космизм.
        Вот то что "адаптировал для внешнего употребления" - абсолютно верно, такое ощущение что в западном мире такой молодой и достаточно одинокий бог как Кришна проста занял место тоже молодого и одинокого Христа. может поэтому такой успех в христианском мире?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2004.01.16 | Kohoutek

          Re: Харе Кришна - харе, харе...

          VENED пише:
          > >Прабхубада не изобретал кришнаизма, он лишь упростил/адаптировал его "для внешнего употребления"
          >
          > Ну это как сказать... "Общество Сознания Кришны" это именное его детище, а Бхагават-гита в его изложении состоит на 70 процентов из его собственных комментариев. И потом, об аватарах, маха-мантра(Харе Крищна, Харе Кришна...), которая занимает важнейшее место в Обществе Сознания Кришны, кажется создана Шри Чайтаньей (15 век, Бенгалия), который, в свою очередь, золотая аватара Кришны. Но аватара в Индии массово не почитается выше оригинала.
          
          Ну я сказал, что Прабхубада не "изобретал" кришнаизма - так не изобретал ведь. Честно говоря, не знаю, кто именно впервые поднял культ Кришны на уровень Абсолюта. Даже, если это сделал Чайтанья, то пять веков - приличный отрезок времени. Кришнаизм, т.е. почитание Кришны в качестве Верховного Существа, а Вишну - лишь как одно из его воплощений, существует в Индии по крайней мере несколько веков; особенно популярен в окресностях Айодхьи, места рождения Кришны. Прабхубуда создал лишь Общество сознания Кришны, учение которого на Западе именуется просто кришнаизмом; но кришнаизм как массовая религия - изначально индийский феномен. Индийские кришнаиты к Обществу относятся с подозрением. Есть его отделения и в Индии, но в массе индийские кришнаиты не являются последователями Прабхубады. Это как отождествлять, скажем, православие с христианством вообще. Вокруг себя неоднократно слышал фразы типа "христиане и католики".
          
          > Вот то что "адаптировал для внешнего употребления" - абсолютно верно, такое ощущение что в западном мире такой молодой и достаточно одинокий бог как Кришна проста занял место тоже молодого и одинокого Христа. может поэтому такой успех в христианском мире?
          
          Нет, просто это связано с общим кризисом традиционных религий на Западе. Немалый успех имели и другие нетрадиционные учения. Мунитов, вон, наверное, в целом побольше кришнаитов будет. Был период увлечения дзен-буддизмом, всякими йогическими учениями, а еще есть сайентология и всякая прочая дребедень. Не все такие учения подобны христианству.

• 2004.01.14 | tmp

  Об их традиции жертвоприношения через погребение

  Отрывок из статьи о. Андрея Кураева "Фильм о "Титанике": взгляд богослова"
  http://www.kuraev.ru/titanik.html
  
  ---
  И это не только игра с символами.
  Вот впечатления трех православных востоковедов (1), посетивших Индию наших дней.
  
  "18 февраля 1998 г. В 8.30 направились в наиболее почитаемый индусами священный город Варанаси, где на берегу Ганга индуисты сжигают своих покойных. Город посвящен богу-разрушителю Шиве... Здесь в каждом доме и в каждом окне, на лобовых стеклах автомобилей и моторикш можно видеть изображения синекожего Шивы с лицом, исполненным почти женской демонической красоты и страшными орудиями уничтожения в руках... На участке примерно 5-7 километров по одному берегу Ганга расположены места для сожжения покойных со ступенями, ведущими к воде, называемые Гхаты - ворота в загробную жизнь. По индусскому обычаю тело покойного необходимо сжечь в первый же день после смерти, когда душа, как мы знаем, еще очень тесно связана с телом.
  
  Такие всесожжения в первый день после смерти можно рассматривать как человеческие жертвоприношения. Сжигают покойных не полностью, а детей до 5 лет вообще не сжигают, а просто бросают в воды Ганга. Мы наняли первого попавшегося лодочника... Поездка была удручающей. Вокруг плавали полусожженные и разлагающиеся трупы. огромные грифы клевали человеческие кости, выброшенные на берег. Изредка встречались вздувшиеся тела, абсолютно не преданные огню... Мы приблизились к месту всесожжений. Наш лодочник занервничал. Атмосфера вокруг была тягостная и тревожная.
  
  Тут мы увидели в воде спину огромного животного или рыбы размером с большого буйвола с костистым плавником. Затем появилась голова, напоминающая крокодила гавиала с высоким лбом, длинной вытянутой пастью и утолщением на кончике носа, похожим на слоновый хобот. Через минуту мы увидели змееобразный хвост, похожий на очень крупного удава с плавником на хвосте. Существо было серо-стального цвета. Лодочник был сильно напуган и на наш вопрос ответил, стуча зубами, что это дельфин, который ест несожженные и полусожженные трупы, а также иногда хватает и уносит с собой живых людей, которые совершают в Ганге омовение. Он также особщил нам, что эти "дельфины" живут здесь на протяжении многих веков.
  
  Когда мы спросили его, связаны ли эти существа с совершаемыми на берегу всесожжениями, он заговорил как человек, находящийся в сомнамбулическом трансе. Вот его слова: "Сожжение покойного на берегу Ганга изменяет карму человека, и не только человека, но и карму страны. Чем больше людей сжигается на берегу Ганга, тем больше энергии получает Индия. Если прекратятся сожжения на берегу Ганга - исчезнет Индия. Нужно сжигать мужчин так, чтобы была видна кость на руке или ноге. А женщин - так, чтобы была видна кость на спине или ребре. Потом все, что остается, бросают в Ганг. Это делает нас сильнее, мы все живем потому, что в Ганг бросают эти тела". Он говорил все это как заученную формулу, без эмоций и интонаций.
  
  В отеле мы спросили о "дельфинах". Молодой человек ответил нам, что это не дельфины, а "суис". Он довольно точно описал то, что мы видели, но тут же поспешно заметил, что здесь они не водятся. А когда я попытался выяснить, что же это такое - рыбы или животное, он ответил "нет" и быстро сменил тему... То, что мы видели, отнюдь не являлось дельфином, а носило индусское название "суис" или "сусамар" (что в переводе с санскрита означает "тот, кому приносят в дар смерть", или "злой демон, которому приносят дары").
  
  В Центральном музее Калькутты на одном из барельефов старинной буддийской ступы мы обнаружили изображение этого существа. Невольно приходит мысль о том, что сжигание умершего в первый день, когда душа еще тесно связана с телом, кормление трупами "Матери Ганга" и зверя, обитающего в нем, и есть та скрытая суть индуизма, которая тщательно скрывается от простых индийцев. Благо, что кастовая система, с обособленной группой жрецов, с легкостью позволяет манипулировать сознанием людей, оставляя на поверхности безобидные обряды жертвоприношения цветов и оставляя под покровом ужасную и страшную правду кровавых языческих культов"...(2).
  
  --
  
  1 Это китаист священник Дионисий Поздняев, индолог священник Виталий Зубков и Н. Р. Лидова, член исполкома Общества культурных связей с Индией.
  2 Православные миссионеры в Индии // Миссионерское обозрение. 1998. № 2, сс. 16-18.
  
  ---
  
  У кого-то есть иные (толерантные, независимые и т.п.) данные (толкования, обоснования, подтверждения) этому мерзкому обычаю?
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2004.01.15 | Анатолій

    Відношення до СМЕРТІ!

    ВІДНОШЕННЯ ДО СМЕРТІ.
    На тему, яку ми розкриваємо у цій книзі, сучасний західний менталітет наклав своєрідне табу. Але, якщо згадати, то ще в недалекому минулому були цивілізації, - наприклад, орії Припонтиди, Шумер, древній Єгипет чи індійці Мексики, - для них тема Смерті була центральним стрижнем всієї культури.
    Зараз же цього немає, що не найкращим чином відбилося на стані духовності людства та його загальному розвиткові. Сучасний раціональний спосіб Життя базується на зовсім нейтральному і навіть ніби-то байдужому відношенні людини до проблеми своєї майбутньої Смерті, частіше за все розцінюючи її як неприємний, але неминучий факт Життя.
    Більшості сучасних людей властиве відсторонення від всього того, що пов’язане з їх Смертю чи викликає асоціації з нею, через те, що мало яка людина буває готовою до цього природного акту свого Життя і в глибині Душі боїться його і тому старається обминати все, що має відношення до його майбутньої Смерті. Несвідомо вона відганяє від себе Думку про кінець свого Життя, про сумні обставини, пов’язані з ним, про матеріальні та моральні втрати, які обов’язково виникають у рідних та близьких, про незакінчені справи...
    Взагалі, це є не тільки прикметою нашого часу, - людям завжди було властиво уникати розмов про Смерть і навіть слово “померти” намагалися у повсякденній мові заміняти на благозвучніші вирази, типу: “відійти у інший світ”, “піти до питрів”, “представитися Богу” тощо. Але всі ці тревоги ніяк не пов’язані з фізиологічним поняттям Смерті, що має все живе, про яке пересічна людина рідко задумується і ще менше готується до нормального завершення процесу Життя.
    Влучно з цього приводу сказав відомий письменник М. Зощенко: “Відношення до Смерті – це одна з найбільших проблем, з якою обов’язково зустрічається людина у своєму житті. Але ця проблема не тільки не вирішена (в літературі, в мистецтві, у філософії), але вона навіть мало продумана. Рішення її віддано кожній людині окремо. А розум людини слабкий та боязливий. Він відкладає це питання до останніх днів, коли стає вирішувати вже пізно. А тим більше пізно боротися, пізно шкодувати, що думки про смерть застали зненацька...”
    Загадка народження та Смерті, виникнення та зникнення завжди була у голові людини. Про що б вона не думала, всі її думки обов’язково зводяться до головних проблем Буття. І навіть не звертаючи на них уваги, кожна людина насправді чіпляється за найменшу можливість, яка дозволяє їй принаймні щось зрозуміти в загадках Життя та Смерті.
    Більша частина людства підходить до проблеми Життя та Смерті, використовуючи ті ж методи та категорії, якими вона оперує у своїх повсякденних справах. Одна з них, відповідно до своїх розумових висновків стверджує, що після Смерті немає і не може бути ніякого існування, друга думає, що і після Смерті людина якось існує, при цьому, її буття частково нагадує земне існування, а частково відрізняється від нього, що воно або повністю складається з блаженства та радощів, або наповнене безперервними муками та стражданнями.
    Але для деякої частини людства проблеми посмертного існування все ж не закінчуються подібними примітивними уявами, хоча вони це ще не можуть ні обґрунтувати, ні пояснити всієї складності Життя після Смерті, пробуючи повністю пояснити це тільки завдяки своїй інтуїції.
    “Коли Єва була в Адамі, не було смерті. Після того, як вона відділилася від нього, з’явилася смерть. Якщо вона увійде в нього і він її прийме, смерті більше не буде” “Євангеліє від Пилипа, 71”.
    Ідея безсмертя Душі, у розумінні вічного Життя людини, була широко розповсюджена у Європі в часи Православ’я, або так званої язичницької античності, - серед греків та етрусків, саксів та кельтів, прусів та тевтонів, англів та слов’ян, а також у 28 племен Північної та Південної Америки, у 17 племен Африки, у 10 народностей Австралії. Ця ідея базувалася не просто на красивих міфах та легендах, а була частиною світогляду цілих народів, в основу якої були покладені свідоцтва багатьох тисяч людей, що отримали Знання про “посмертне існування” людини не з чиїхось вуст, а з власного “посмертного досвіду”. Серед цих людей було багато просвітлених та пророків, які могли твердо заявити не тільки про те, що вони вірять в Життя після Смерті, але і те, що вони знають про це.
    Але, не приймаючи до уваги багатий історичний досвід та багаточисельні свідоцтва, дуже багато людей не хочуть думати про свою Смерть, і це тому, що вони або розучилися, або просто не вміють думати про Бога, адже насправді ніде в усьому Космосі, з усіма його різновидами Форм та Енергій, немає нічого, крім Всевишнього Бога. Бог – в нас, а ми в Ньому, - і саме в цьому криється уява про “безсмертя людської Душі”. Людина більше, ніж безсмертна – вона вічна, як вічний і сам Бог. Ні одна частка Матерії, якою б малою вона не була, ні на одну мить не могла б зберегти ні своїх внутрішніх зв’язків, ні зв’язків з іншими частками Всесвіту, якби не було Життя, яке б одушевляло її. Дух – це Думка Бога і тому вся Матерія існує тільки для вияву Духа, і сама по собі була б просто безкорисною. І поки у Всесвіті є хоч би одне Життя, живе і людина – носій Духа. Поки існує Бог, існує і Дух, саме тому людина не може померти. Ця істина непорушна скрізь і у всьому, і виявлена у всіх релігіях як вчення про те, що всяке Життя і всякий Дух походять від Бога, а також вірування про знаходження Бога не тільки в серцях деяких високодуховних людей, “осяяних Божою благодаттю та силою”, але також і в серці кожної людини.
    Кожний індивідуальний Дух – це або розвтілена, або майбутня людина. Всі Вищі Сутності – від будь-якого Господа та Зірки до останнього бога – є колишніми людьми, хай що і жили багато еонів тому, в других Манвантарах і навіть в інших Сферах Всесвіту. Так само і нижні елементалі, від напіврозумних до нерозумних, є майбутніми людьми. Це, у свою чергу, зобов’язує кожну істинно розумну цивілізацію мати найвищу відповідальність за своє майбутнє. У безсмерті людства криється не тільки безсмертя нас, нинішніх людей, а також багатьох трильярдів інших людей, - як вмерлих, так ще і не народжених.
    Крім всіх нас та їх, людство має на своїх “хвилях Життя” привести до Звільнення міріади інших, неземних Життів, які не зуміли у процесі своєї Еволюції в інших Світах зрозуміти зміст свого космічного призначення і які не навчилися добру замість зла.
    Віра у можливість існування людини і після Смерті пронизує всі світові релігії, всю світову філософію, літературу та мистецтво. У більшості випадків йдеться про безсмертя Душі, під чим розуміють продовження існування після Смерті особливої “надприродної”, “нематеріальної” Сутності людини. Кожна релігійна система дає свою відповідь на загадку посмертного людського існування. Відповіді ці не схожі одна на одну, але в одному питанні всі вони сходяться: це заперечення Смерті як кінцевого зникнення індивіда з Універсуму чи Божественного Буття. Всі релігії принаймні зводяться до того, що Смерть – це не кінець, а лише Перетворення, після якого Життя людини продовжується але в іншій формі.
    Ця ідея доповнюється у більшості релігій вченням про “перевтілення” Душ, тобто про періодичний прояв на Землі тих самих Душ. Поряд з цією Ідеєю існує також Ідея про “переселення” Душ, тобто переходу “поганих” людських Душ після Смерті в тіла тварин. Обидві вони походять з одного джерела, а саме: з Православного вчення про загальне повторення, або про вічне повернення Душ на Землю.
    “І так речемо славу Богам, як і наші Отці, а ми є їхні сини! І будемо достойні в чистоті тілесній, як і душі наші, які ніколи не вмирають і не завмирають у часі смерті наших тіл” “Велесова Книга, дошка 26-11”
    Тут ми не можемо не звернути вашу увагу на те, що спочатку кожна з релігій з’явилася на світ для того, щоби стати моральною та духовною опорою для людей, відкриваючи кожному народу єдину для всіх Істину у формі, яка найдоступніша для даного рівня людської Свідомості. Але через те, що Ноосфера Землі давно вже розділена на дві сфери впливу – демонічну та божественну, після кожного нового типу релігійного вчення, яке вводилося Єрархією Менталу, протилежна сторона надавала своїх “тлумачів”, які докорінно перекручували Істину. Завжди знаходився хтось, хто відповідно до наданої йому влади та незалежно від рівня власної духовності, вважав, що має право по-своєму робити будь-які інтерпретації того чи іншого положення релігійного вчення, перекручуючи його початкові постулати і підганяючи його до власних потреб та свого власного світосприйняття. Людина і надалі, залежно від власної вигоди, дозволяє собі вирішувати, чому бути істинним, а чому ні. Саме так і сталося з християнством, яке (за В.В. Даниловим) спотворив так званий апостол Павло. Щоби засвідчитися в цьому, досить просто ознайомитися з історією папства, не кажучи вже про глибші розвідки цього питання (див. Ягар).
    Людина, в залежності від власної вигоди, дозволяє собі вирішувати, що є істина, а що ні. Звідси вся нісенітниця та жахливі спотворення, які заважають думаючим людям аналізувати те чи інше вчення Розумом та Серцем. Істина має силу переконувати лише як ціле, тому у відношенні до неї не повинно бути ніяких застережень, які потурають людські слабкості, ні обмежень, продиктованих неуцтвом та егоїзмом окремих “тлумачів”, з вини яких з безпощадно “обрізаного” істинного вчення до нас дійшли тільки куці моління та ритуали, що розраховані на дуже низький рівень Свідомості.
    Найближчим прикладом нагадаємо вам, що на початку Ідея перевтілення існувала в християнстві. Коли Ісус говорив: “Не умремо, але змінимося”, - він інформував саме про перевтілення. Та ж ідея є і в його словах “Дано буде багато матерів, батьків, дружин, сестер, братів”. Ну не одночасно ж! Йдеться, як бачите, про ланцюг земних Життів.
    У 325 році Нікейський собор підтвердив це вчення. Але вже за три століття, як була підтверджена Ідея перевтілення Душ, про повторне воскресіння в людському тілі, завдячуючи якій Божественна Любов та Справедливість стають доступні для людського розуміння, в неї стали вмонтовуватися страшні помилки, брехливі доповнення, а з самого вчення були викинуті суттєві тези та зроблені неуцькі коментарі. Таким чином з християнського вчення чисто з політичних та соціальних міркувань випала теорія перевтілень. І уже за п’ятсот років після проповідування Ісусом (у 553 році) на Константинопольському Соборі за вимогою імператора Юстиніана Першого вона була викинута з християнства. Спитаєте, навіщо? А для того, щоб було легше тримати в лабетах неуцтва паству, залякуючи її вічним Пеклом, що чекає на грішників, і обіцяючи вічний Рай праведникам.
    Європейська думка Ідею вічного повернення речей та явищ, нажаль, яка трактується та розуміється зовсім невірно багатьма філософами, пов’язує з іменем Піфагора. Гаутама Будда, який практично жив в той самий час як і Піфагор, також пропагував вчення про вічне повернення, про “коло Життя” (колесо Сансари), де чітко була окреслена Ідея вічного повернення Душ, у подальшому була викривлена неуками-тлумачами та вільними перекладами древніх індійських текстів.
    Ісус Христос приймав Ідею циклічного повернення людських Душ на Землю для проходження своєї Еволюції за Істину і не раз розповідав своїм учням про це вчення. У всіх Євангеліях та Апокрифах перших християн є багато рядків, які говорять про це вчення, але в результаті неправильних чи навіть упереджених перекладів цих Священних Текстів іншими мовами, слова Ісуса були викривлені і втратили своє справжнє значення. У Євангелії від Матвія також написано: “Ісус же рече їм: амінь глаголю вам, яко ви, йдучи до мене, в ПАКИБУТТІ, коли сяде Син Людський на престолі слави своєї, сядете й ви на двоюнадесяте престолу...”. Слово ПАКИБУТТЯ та аналогічне йому грецьке слово, використане євангелістом, можуть бути перекладені тільки в розумінні повторного існування чи повторного народження. В латинських перекладах слово REGENERATIO на початку також відповідало повторному народженню, але пізніше, через переклад його як “оновлення”, воно втратило свій початковий, істинний зміст.
    В юдаїзмі, християнстві та ісламі Ідея про те, що Смерть є тільки Перетворення людини та перехід його Душі з втіленого стану у розвтілений, підтверджує вчення про загальне воскресіння мертвих, вічному блаженному існуванні праведників і вічних муках грішників. Християни крім того, вірять, що Дух Божий втілений в кожній людині і що кожна людина є божественне втілення: “Хіба не знаєте, що ви храм Божий і Дух Божий живе в вас?” (Корин. 3:16).
    Хоча вчення Ісламу і не має нічого, що відповідає Ідеї Христа (Аватари) і навіть заперечує її, але сини ісламу розділяють християнське вчення про Богонатхненних людей – Пророках і признають, що людина є втілений Дух. Є також деякі неузгодження відносно методів, що допомагають досягнути досконалості. Так, більшість християн та мусульман приймають тезу, що кожний раз, створюючи людину, Бог особисто для нього створює і новий Дух. Але тут треба погодитися, що такий “кінцевий” Дух, який створюється кожний раз за народження особи, ніяк не може бути безсмертним.
    Відо-Вістичне Православ’я вчить нас, що безсмертний Дух поступово, на протязі багатьох тисяч років, у багатьох земних втіленнях, розділених між собою проміжними станами Свідомості в Тонких Світах, розвиває та пізнає свої божественні якості. Кінцева мета всіх земних втілень Духа – збирання досвіду, який у розвтіленому стані трансформується у розумові здібності та духовні якості, які дозволяють людині по-закінченню повернутися назад до Всевишнього і досягти наступного щабля свого розвитку – стану Боголюдини, не втративши при цьому індивідуальності. Ці властивості, що напрацьовані у посмертному існуванні, створюють моральну та інтелектуальну основу для тієї особи, яка народиться у наступному втіленні Духа на Землі.
    Стан Духу, який передував людському, насправді був тваринним, але далеко не в тому примітивному розумінні, як пропонував Ч. Дарвін. Якщо Душа, яка є безпосереднім посередником між Духом та фізичним тілом людини, в результаті своїх втілень накопичила мало досвіду, що відрізняє людину від високорозвинутої тварини, то сенс її найближчих втілень не відповідає кінцевій меті. Інтелект може бути розкритий тільки в результаті розвитку астрального тіла, яке визначає якість наших бажань та емоцій, а також просуває нас до дії. На цьому етапі пристрасті, просуваючи людину до активізації не тільки фізичної, але і розумової діяльності, поступово ведуть її до самопізнання. Довгий ряд втілень доводить інтелект до високого рівня, що дає можливість людині зануритися на нижчу точку свого еволюційного кола. Після цього іде підйом по висхідній спіралі і сенс втілення Духа змінюється. Тепер перед ним стоїть завдання з розвитку не стільки сили інтелекту, скільки розширення Свідомості, розкриття його найдуховніших здібностей за рахунок розвитку вищих психоенергетичних центрів людини. Спосіб вирішення цього завдання той же – діяльність Духу на Фізичному плані на протязі багатьох втілень, але не за рахунок розвитку пристрастей та почуттів, а завдячуючи усвідомленню необхідності індивідуальної Еволюції.
    Між іншим, саме до цього моменту розвитку Духа відноситься і “час Господній”, коли Свідомості, що не спрямовані у духовну Еволюцію і які не переросли потрібного рівня тваринних пристрастей, еволюційно знищуються, розпорошуються на енергоінформаційні складові, повертаючись до початкової точки свого Існування; а Свідомостям, що вийшли на належний рівень духовних вібрацій (коливань), і які переросли та викорінили у собі тваринні пристрасті, надається виняткова можливість іти до рівнів творчої діяльності у Вищих Світах.
    Таким чином, сенс нашого існування, з точки зору тих фізичних процесів, які відбуваються з усіма нашими тілами, полягає в процесі скидання грубих оболонок, тобто у тому, що ми називаємо “Смертю”. Поява витонченіших почуттів, піднесених бажань, глибших та духовніших роздумів – все це і є результат сотень і тисяч наших Смертей, які представляють собою вилучення грубіших енергоконструкцій з наших астральних та ментальних тіл. Ті ж, кого ми називаємо Адептами, самі створюють своє духовне тіло, яке дає їм можливість за власним бажанням створювати дуже тонкі фізичні тіла.
    Християнська Церква була побудована не на рівному місці, а була прямим нащадком різних філософських систем, які нараховують не одну тисячу років. У перші віки християнства Ідея багаторазового повернення Душ на Землю була ще відома (Лука 1:13, 7:28, Матв. 17:11, 19:30, 20:8 та ін.), але у подальшому вона зникає з “християнського мислення” і заноситься у число “найстрашніших єресей”. У гностиків, манихіїв (першохристиян) були знання про Карму, як про закон перевтілення та розплати у різних формах та видах. Крім того, гностики не робили ніякої різниці між Зороастром, Гермесом Трисмегистом та Ісусом Христом. Манихії закликали “досконалих” не дотримуватися будь-яких дій, які б сприяли захопленню їх “частинками тьми”. Крім того, у гностиків, манихіїв, так само як і у піфагорійців та буддистів, була прийнята повага до Життя у будь-яких його проявах, зумовлена вірою у переселення Душ. Вірили в це і мусульманські містики середніх віків. Можна з впевненістю сказати, що до VI століття н.е. вчення про перевтілення Душ було загальносвітовим вченням.
    Але за законом Карми ці потаємні знання були закриті для широкого загалу віруючих, чия Свідомість ще не була готова охопити це вчення в усіх його деталях. Це було зроблено для того, щоби Ідея численних інкарнацій не затуляла від них кінцеву Мету – Еволюцію, духовність Матерії. Знання про безперервні існування та відносної нескінченності Життя можуть у несвідомих людей породити апатію, лінощі, фаталізм, безвілля та малу активність під час вирішення задач самоактуалізації. Якщо на це накласти ще і жорстку систему суспільного устрою, то вийде класична картина застою людського суспільства.
    Тому ми вважаємо, що система віровчення, яка прийнята у християнстві, на пройденому історичному етапі виправдала свою основну Мету. Але на сьогоднішній день, сучасне християнство стало гальмом у духовному розвитку людства через свою зацикленість на догматизм, застарілу обрядовість, приниження особи, не розуміння що є духовність, і, як наслідок, воно довго не втримається і поступово відімре, або трансформується у сучасне-старе Відо-Вістичне Православ'я.
    Гадаю, що треба погодитися з тим, що воістину безутішним було би горе кожної людини за померлими родичами, якби наша Душа не була безсмертною. І що тоді би вартувало наше Життя, якби воно закінчувалося Смертю, як повним знищенням особистості? Який сенс був би від проявів чесноти та безкорисливості, від самопожертви в ім’я добра та любові? Тоді дійсно були б праві ті, хто співають: “На цим світі пий соколе, на тім світі не дадуть, мертві бджоли, мертві бджоли, мертві бджоли не гудуть”.
    У відповідності до юдео-християнського віровчення про посмертну долю людини, Душа померлого продовжує жити після Смерті і вона пам’ятає все, що було з нею на Землі. На протязі перших двох діб після Смерті вона насолоджується відносною свободою і може у супроводі духів відвідувати на землі ті місця, що були їй особливо дорогими за Життя. Душа померлої людини, яка дуже любила своє тіло, тиняється біля свого будинку і споглядає процес підготовки до поховання і прискіпливо оцінює всі ці дії. Відразу після поховання, а саме на третій день, Бог наказує Душі вознестися на Небеса, на шляху до яких вона має пройти через безліч злих духів, які перетинають її шлях і звинувачують у різних гріхах, які мрець наробив за своє Життя. Це випробування називається у християнстві “митарствами”. Відповідно до свідоцтв деяких християнських святих, існує двадцять кордонів митарств чи камер. Пройшовши одну з камер, Душа опиняється у владі демонів наступної камери і так до самого останнього митарства, якщо на одному з цих етапів її не відправлять до Пекла. Успішно пройшовши через усі митарства та вклонившись Богу, Душа ще на протязі 37 днів мандрує по небесній обителі та пекельних сферах, бачить весь жах пекельних мук і ще не знає, де ж їй прийдеться зупинитися. Тільки на сороковий день Душа проходить через так званий “приватний Суд” і отримує місце свого перебування до самого Всесвітнього Судного Дня, який знаменує “Кінець Світу”, після якого пройде воскресіння Душ з мертвих і кінцевий осуд всіх невиправних грішників.
    Продовжуючи нашу коротку розповідь, скажемо, що досить близько до християнських є мусульманські уявлення про світ після Смерті, що також базуються на “принципі воздаяння”. Один з найбільших авторитетів в області вивчення ісламу, Л. Массиньон, розглядав суфізм – одну з течій ісламу – як розвиток на ґрунті ісламу християнського вчення про реінкарнацію в його несторіанському варіанті. Тому суфії розуміють, що досягнення постійно змінного Буття є можливим тільки завдяки синхронній зміні самого пізнавця, обмеженого в процесі пізнання власним еволюційним рівнем. Відповідно до мусульманської традиції, янгол Смерті Азраїл, один з чотирьох головних янголів (Джебраїл – янгол Одкровення чи Святий Дух, Мисаїл – янгол Покровитель, Ізрафіл – янгол Воскресіння), знає людські долі, але не знає терміни Смерті кожного. Коли цей термін настає, з дерева, що росте біля трону Аллаха, злітає листок з іменем небіжчика, після чого Азраїл на протязі сорока днів, пересилюючи опір і прохання мертвого про помилування, має все-таки розлучити Душу людини з її тілом. Миттєво після Смерті у могилі небіжчика допитують два янголи – Мункар та Накир. Саме тому у мусульман могили викопують просторішими та ще із заглибиною на дні, щоби небіжчик міг сісти в разі появи янголів Смерті. Віруючих вони не зачіпають, але над невірними знущаються доти, доки призначив Аллах за їх гріхи. В угодний для себе час Аллах знищить все існуюче на Землі, воскресить всіх мертвих, щоби вершити свій Суд над людьми. Грішників (до них відносяться всі невірні та грішники-мусульмани) він вкине до Пекла, а всі вірні-праведники Аллаха
    отримають блаженство у райських садах.
    Варіанти відношення до Смерті у різних релігіях відрізняються суттєво, але суть залишається незмінною: Смерть – це не зникнення, а лише драматичний (для більшості людей) рубіж на Шляху до нового Життя, це лише зміна способу, яким проявляється наша Свідомість. Смерть є природним процесом, який проходить за встановленими, ясними та очевидними Законами.
    
    ЗАСТЕРЕЖЕННЯ. Відо-Вістичне Православ’я рекомендує всім людям на протязі сорока днів після смерті близької людини поводити себе так, ніби ця людина є живою і знаходиться серед вас. Надалі вам буде надана інформація щодо доцільності цього застереження.
    
    В родоплемінних релігіях Життя Душі після Смерті людини уявлялося продовженням земного Життя, а деякі народи, наприклад, древні юдеї, у ІІ столітті до н.е. ще зовсім не мали уяви про “безсмертну Душу”. У сучасному протестантизмі відомі напрямки (адвентизм, єговизм), які формально заперечують безсмертя Душі, але признають безсмертя тіла. Але всі без винятку релігії зберігають вчення про надприродне продовження існування “особистості”, тобто Життя після Смерті, яке пов’язане з Ідеєю “загробного воздаяння”.
    Більшість поховальних обрядів різних народів без сумнівів вказують на те, що їх учасники сприймають мертвих як все ще живих. Навіть часто приймають запобіжні міри, щоб убезпечити себе від тих, кого вони хоронять. Поховальний обряд має забезпечити спокій обох сторін, що розлучаються і упередити подальше втручання мертвих у Життя людей, що залишилися на Землі.
    “Єгипетська книга мертвих”, яка була написана жерцями з долини Нілу, відноситься до найдревніших творів світової літератури. Вона створена приблизно за 4266 років до н.е. і представляє досить незвичайне зібрання молитов та приписів, яких має дотримуватися небіжчик після того, як він після Смерті попаде до “царства тіней”. Пізніші версії “Книги мертвих” були доповнені жерцями Геліополісу і викарбувані ієрогліфами на стінах пірамід, розташованих у Сахарі. Єгиптяни, як і більшість людей, на протязі всієї своєї історії розглядали Смерть як деяку перерву в Житті, але не як його кінець. Вони вважали, що людина ще за життя має отримати знання про таємні шляхи трансцендентного (замежового) світу, яке не дасть побутовий досвід; більше того, людина має злитися з вищим проявом цього світу – інакше неможливо отримати блаженство у загробному царстві. Для єгиптян був властивий дуалістичний підхід до загробного Життя, діапазон якого був дуже широкий: від постійного “мешкання” у своїй усипальниці – спочатку у муміфікованому тілі, а після його розкладання – у скульптурі, що відображала небіжчика, - до ”проживання” небіжчика у малюнку чи другому його зображенні на стінах
    мавзолею чи саркофагу (така участь відводилася, в основному, слугам, рабам та багаточисельним дружинам).
    Древньоєгипетські захоронення – грандіозні піраміди фараонів – більше ніж на декілька тисячоліть старіші за “єгипетську книгу мертвих”. Древні єгиптяни з турботою готували тіла мертвих до майбутнього переходу: їх бальзамували; особисті речі, прикраси, інструменти і навіть посуд з їжею та напоями, - все це вкладалося у труну-гробницю, щоби людина після Смерті не мала ніяких проблем. Таким чином, будь-який єгиптянин після своєї Смерті ставав подібним до Осиріса і мав право розраховувати на нове Життя, а гробниця лише допомагала збереженню індивідуальності після Смерті. Замітимо, що “активне безсмертя” було привілеєм тільки фараонів і для того, щоб його набути, треба було перестати бути людиною. Композиція посмертного Життя ясніше всього окреслена у “Книзі Амдуат”, яка відображає ідею загробного воздаяння, широко відому цінителям єгипетської культури з опису “психостазії” (зважування Душі) на суді у Осиріса. Але це всього один з аспектів “книг загробного світу”. Головним є інше – ототожнювання небіжчика з Великим Богом у Його різних іпостасях (Фа-Ра, Осиріс) і тверде знання імен богів та демонів Тонкого Світу.
    Ідея активного загробного існування людини після Смерті знаходить відповідність у спорідненому пам’ятнику світової культури – тибетській “Книзі Мертвих” (Бардьо-тьодол). Тибетці, як і єгиптяни, за всіх часів твердо знають, що Душа людини вічна, що точно так як і ми знімаємо одяг з себе на ніч, так і наша Душа звільняється від тіла не тільки під час сну, але і в час так званої Смерті.
    “Тибетська книга мертвих” відображає Життя після Смерті як предмет вірування східних народів ще за вісім століть до н.е. Цей твір вчить “мистецтву помирати” і вміщує справжні описи різних станів Душі небіжчика після фізичної Смерті. В ній також детально описані (на рівні уявлень того часу) всі стадії Смерті та інші мандрівки Душі. Відповідно до цього літературного пам’ятника Тибету, після Смерті людина з’ясовує, що її тіло лишилося на землі і замінене на інше, “сяюче тіло”, яке має властивість без перешкод проходити крізь предмети та стіни, миттєво пересуватися на будь-які відстані, а також має інші чудесні властивості. В цьому новому стані всі почуття вільної Душі значно загострені і підсилені, а зустріч з іншою духовною істотою чи з “ясним світлом” викликає відчуття задоволення та повного спокою. Тим не менше, небіжчика судять і виносять вирок про подальшу його долю, і яка вона буде доброю чи ні, це залежить від справ, які людина чинила за своє Життя.
    Для тибетців вмерти, без сумніву, означає народитися знову в іншому Житті. Деякі з тибетських лам, наприклад, перед тим як вмерти, дуже детально описують своїм учням ознаки та обставини їх майбутнього втілення, за якими учні зможуть розпізнати і прийняти їх у новому Житті і з новими рисами. Як правило, це завжди підтверджується на практиці: діти, які були вибрані ламами за вказаними ознаками у якості нового втілення їх померлого вчителя, дуже рано починають виявляти неординарні езотеричні здібності, пам’ятають деталі та нюанси їх попереднього втілення, імена учнів, предмети та речі, що їм подобалися у попередньому Житті. Таким чином, для тибетців, як і для православних українців, проблеми відносно реальності майбутнього посмертного існування людини не існує: те, що ми називаємо словом “Смерть”, є лише зміна у способі Життя чи Свідомості і ні в якому випадку не є кінцем.
    Вавілоняни також мали уяву про загробне існування. Вони вірили у воскресіння мертвих, в суд та воздаяння, тому ховали своїх мерців з посудиною, наповненою їжею та напоями. Чоловіків ховали зі зброєю та інструментами їх ремесла, а жінок – з прикрасами, косметикою, гребенями та предметами побуту.
    Перси вірили, що коли Душа залишає тіло, вона проходить над Місцем Зборів, де на протязі трьох днів духи добра та зла борються за володіння Душею небіжчика. Якщо перемагають духи добра, Душа з піснями проходить до корабля, а в протилежному випадку – в чорну безодню “Темного Царства”.
    Древні греки також вірили, що Смерть є тільки фізичним кінцем людини, його ж Душа залишається безсмертною. Але “активно безсмертними” залишаються тільки боги та герої-напівбоги, які заслужили безсмертя подвигами тіла та Духу (Геракл і Орфей, Кастор і Полукс, та ін.) Орфізм, який з’явився у VI столітті до н.е. з його спокутуванням спадкового гріха також стверджував тезу про безсмертя Душ, але вже з більшою долею песимізму. Орфіки, як між іншим і піфагорійці, вважали, що абсолютно всі люди несуть покарання за первородний гріх Титанів, які розірвали та скуштували м’ясо немовляти Дионіса. Але ж вони також стверджували, що люди мають до цього досить спірне відношення, тому що вони є третьою генерацією на Землі і створені з пороху, у який перетворилися Титани, яких Зевс спопелив своїми блискавками. У відповідності з поглядами орфіків, боротьба людини за безсмертя – це боротьба за звільнення Душі від тілесних пут, що досягається за допомогою різних містерій, кінцевою метою яких було досягнення Катарсису – повного очищення від мук земного втілення і повернення назад на свою справжню духовну батьківщину.
    В античні часи про Життя після Смерті писало багато філософів, лікарів, поетів, вчених, таких як Гален, Диодор Сицилійський, Іполит Римський, Геродот, Гермій, Плотин, Піндар, Аристотель та багато інших. Так, Платон учив, що у момент Смерті Душа відділяється та існує надалі незалежно від мертвого тіла, і що вона зустрічається та розмовляє з іншими Душами, як правило, родичами та друзями.
    У своєму трактаті “Держава” Платон описав, як грецький солдат Ер, який загинув у битві, бачив своє власне тіло, котре приготували до спалення на поховальному вогнищі. Він чітко усвідомлював свою Душу, коли вона вже вийшла із тіла. Потім він побачив себе у місті, де знаходилося провалля, що вело від землі до майбутнього Життя. У цьому проваллі Душі всіх небіжчиків після перших переглядин їх земних справ, скоєних за Життя, зазнавали божественними сутностями допиту та суду. Одні з Душ зустрічав промінь Світла, який висвітлював шлях на Небеса, тоді як інші відправлялися до Пекла. Ер наразі не був засуджений, а був відправлений назад у своє фізичне тіло. Він раптово прийшов до тями на незапаленому вогнищі і тому зміг залишити нащадкам своє дивне оповідання. За цим оповіданням Платон говорить: “Ось чому я раджу дійсно дотримуватися вишнього шляху навіть з останніх сил і дотримуватися справедливості та доброчинності, ніколи не забуваючи того, що душа безсмертна і має властивість переносити як добро, так і зло”.
    Вся історія людської Думки є пошуком відповіді на питання: чи є людське тіло простим сполученням молекул речовини, а чи може людина існує як дещо реальне? Наука у цьому питанні завжди дотримувалася першої позиції. “Діалектика живого, - говорить догмат теоретичної біології, - полягає у тому, що біосфера безсмертна, а індивід смертний”. Лише тільки в останній час в цьому питанні з’явилися тенденції позитивних змін (див. Роботи Р. Моуді, Е. Кюблера-Роса, Е. Вамбаха, Д. Стівенсона та ін.). Але у філософському та світосприймальному плані проблема особистого безсмертя давно цікавила вчених. Їй присвячували свої роботи такі крупні представники нашого космізму, як В.І.Вернадський, О.Л.Чижевський, К.Е.Ціолковський, М.А.Бердяєв, В.С.Соловйов та ін.
    Уже в глибоку давнину люди намагалися подолати обмеженість свого тіла, знаходячи дещо, що не було їх тілесною оболонкою, хоча дуже було схоже на неї, дещо досконаліше, закінчене і нетлінне навіть коли фізичне тіло зітліло.
    На загал, сучасна людина представляє собою вироджену форму її справжньої суті, того, чим вона колись була. Саме це є сенсом юдейської історії про гріхопадіння Адама, ця ж сама Ідея знову виникає у індійських священних книгах Відах у вигляді мрії про Золотий Вік, який індуси називають Віком Істини, коли людина не могла вмерти, поки сама того б не побажала, коли вона могла не розлучатися зі своїм тілом стільки, скільки сама хотіла, коли Розум її був чистим та сильним. Не було в цьому віці ні зла, ні страждань, теперішні ж часи є лише страшними спотвореннями минулої людської досконалості.
    Але сучасна наука категорично проти такого підходу, постійно відстоюючи тезу, що людина є результатом Еволюції від нижчих форм життя до її вищих форм. Замітимо, що індійські Віди мають багато свідоцтв, які можуть примирити обидві точки зору. Відповідно до Відичної філософії, весь розвиток проходить циклічно, хвилеподібно, - підйоми ідуть за спадами і навпаки. Еволюція неминуче припускає інволюцію також; з нічого неможливо щось виробити.
    Мають місце постійні суперечки про те, чи є комбінація Матерії, яка називається тілом, причиною прояву Енергії, що називається Духом, Думкою і т.д., і чи ці останні роблять тіло явним? Всі релігії доводять, що Енергія Божественної Думки проявляється в людському тілі, але не навпаки. Стверджувати, що Енергія, яка зветься Душею, є похідною від комбінації молекул тіла, - означає “ставити воза попереду коня”. Тонка Енергія не може еволюціонувати з грубої Матерії. Досить легко довести, що твердість, міцність чи будь яка якість Матерії є лише результатом руху всіх її частинок. Так, прискорення колоподібного руху рідини зробить її твердим тілом; маса повітря, закрученого в потужний вихор, також надасть йому властивості твердого тіла, що у контакті з іншими тілами може зруйнувати їх, і т.д. Що ж до філософії Життя та Смерті, яка відображається у всіх обрядах поховання мерців, то вона скрізь і завжди виходила з переконання, що сама по собі Смерть не є кінцем, а є тільки переходом до нового стану, як наступної фази розвитку людини.
    Перший висновок, який напрошується сам по собі з приведеної інформації такий: безсмертя реалізується не в одній, а в декількох формах. Тут може мати місце необмежене продовження Життя людини, його повторне народження чи вічне існування мертвого у формі польової енергетичної структури (чи вірніше, енерго-інформаційного поля), сучасних назв якої є дуже багато, але ми дотримуємося традиційних – Душа та Дух.
    Наука про смерть – це дуже молода наука, але вона вже принесла Світу нове розуміння процесу помирання і самої Смерті. Науково вже підтверджено, що після Смерті якась частина особистості переходить у нові умови Реальності і продовжує своє самостійне та свідоме існування. Також науково доведено, що центр Свідомості , який існував у людини до його Смерті, не припиняє своєї діяльності і після неї, зберігаючи досвід Свідомості аналогічно тому, як це трапляється зразу за пробудженням людини після глибокого і довгого сну.
    І все ж таки: хто був “сліпий” у цьому питанні за Життя, той залишиться таким же сліпим і невігласом і після своєї Смерті. Смерть не зможе нічого добавити до того, що Свідомість людини змогла накопичити під час процесу засвоєння нею досвіду даного Життя. Де, в яких вібраціях (коливаннях) більше всього перебувала Думка людини під час її Життя, там і буде перебувати Душа людини після скидання з себе свого фізичного тіла.
    Проблема Смерті, яка має бути для людства основною проблемою, нажаль, завжди була дуже погано поставлена. Навіть саме слово “Смерть” слугує етикеткою для визначення двох різних уявлень, що також викликає велику незрозумілість. Є дві окремі концепції, що постійно плутаються під терміном “Смерть”: концепція трансформації та концепція знищення. У розумінні більшості людей Життя і Смерть – це два вічних ворога, які постійно ворогують між собою. Для багатьох поняття “Життя” уявляється як Добро, а поняття “Смерть” уявляється як Зло, але вони і уяви не мають, що істота, яку вони сприймають за мертву, просто знаходиться у стані іншої форми Життя. Цю нову форму Життя створює процес розкладу.
    Все існуюче, створюється коливаннями визначеної частоти та амплітуди. Все, що існує у цьому Світі, створено з атомів та молекул, що постійно рухаються. Найменша піщинка, травинка, чи капля води складається з молекул, що постійно рухаються. Людина видима – це маса молекул різного типу, які рухаються з визначеною для своєї Матерії швидкістю. Коли ж людина, завдячуючи наявності в собі енергетичних складових, що належать вищим Планам Буття, переходе на автономне існування та діяльність своєї Свідомості у цих Планах, тоді вона втрачає видимість, а потім поступово і саму можливість свого активного існування на попередньому Плані.
    Людина боїться Смерті, вона як у судомах чіпляється за Життя, але, разом з тим, немає такої людини, яка б у куточках своєї Душі не носила б таємної віри в своє безсмертя та таємну надію на вічне Життя ТОГО, ЩО залишається після неї, коли вона помре. Як більший рівень досягла у своєму розвитку людина, як вища її Свідомість, так і її віра в Любов та Добро стає твердіша, а знання про власне незнищення міцніше та обгрунтованіше. Озираючись на досвід свого власного Життя, розумна людина побачить, що Смерть є Життя, не кінець його, а лише наступний перевал, за яким обов’язково почнеться нове Життя, - може навіть краще, а може і гірше.
    Все, абсолютно все змінюється у більйонах Всесвітів, що утворюють Тіло Всевишнього, Тіло Бога-Творця, все, крім Закону, який установлює Вічність Утвореного крізь зміну, що визначає Еволюцію всього, що служить Безсмертю Творчого Духу. Всякий прояв Життя неминуче рухається до своєї Смерті, яка, ні, не дає початок новому Життю, але сама є лише продовженням постійного Існування Свідомості.
    Все, що існує зараз, Сьогодні, і все, що буде Завтра, - буде іншим, другим, у нових формах та у нових справах, у новій Свідомості та у новому Житті, - але завжди залишається у своєму новому Завтра також і всім тим, чим було Вчора. Життя та Смерть – це лише дві сторони Єдиної Безсмертної Реальності, яка є Всевишній Бог - Творець.
    Закон Еволюції кожного типу Свідомості, втілюваної особи у фізичне тіло, направляє, у відповідності з “програмою втілення”, Долю кожного з нас до найвищої та усвідомлюваної мети. Тому кожний такий цикл Душі розписаний поетапно, де Народженню та Смерті, як найвідповідальнішим та найважливішим віхам, відводяться особливі місця. Народження та Смерть – лише пункти, якими весь час рухається Душа то Туди, то Назад.
    Якщо людина навчиться самостійно відслідковувати одне за одним свої минулі Життя, вона отримає впевненість у тому, що ЦЕЙ НОВИЙ СТАН ніяк не можна назвати знищенням, тому що за своєю насиченістю посмертне існування ніяк не гірше за теперішнє, а навіть багато в чому перевершує його. Істинне Життя Душі може виникнути лише із Смерті, яка створена тільки для того, щоби звільняти Душу від навантаження фізичного втілення, подібне до того, як чуйна матуся допомагає своїй дитині зняти верхній одяг перед тим, як укласти її у тепле ліжечко.
    Ми інколи говоримо: “обличчя Смерті”, “подивитися Смерті в обличчя”.... Але Смерть не має персоніфікації, особистості. Насправді, вона у визначені життєві моменти сприймається нами як деяка присутність чогось невизначеного і дуже важливого для нас особисто. Можна, правда, сказати, що Смерть ніщо, але й можна сказати, що Смерть – це все; вона завжди приходить до нас у тому вигляді, в якому ми її зображаємо, і стає для нас тим, що ми самі хочемо в ній бачити... Кожен бачить Смерть по-своєму: для когось вона беззуба бабця з порожніми чорними очима, а комусь вона чуйна фея, яка звільняє вас від мук та страждань та відчиняє дорогу у новий Світ. Людина сама ще за своє Життя створює образ власної Смерті.
    У нашому видимому Світі ми ніколи не відмічаємо нічого, крім трансформацій. Смерть – це перетворювачка Єдиного Життя в області різноманітності її Форм. Тільки здається що вона щось знищує у визначеному Плані: насправді вона тільки трансформує цінності цього Плану. Як вдало сказав індійський Майстер Ошо: “Смерть це не спалювання старих грошей без друкування нових, це, швидше, переплавка одних монет у другі”. Щоб дієвіше змалювати собі процес, який ми називаємо “Смертю”, давайте попробуємо розібратися у тому, що таке є Життя, тому що межа між цими двома поняттями насправді не є очевидною, як це може здатися декому.
    Будда казав: “Якщо я зможу з’ясувати що таке Смерть, тільки тоді я зможу з’ясувати що ж таке Життя. І якщо я зможу знати що таке і Життя, і Смерть, тоді існує можливість, що я переступлю через них обох і узнаю дещо, що знаходиться за межами Життя та Смерті, за межами і того, й іншого”.
    Як краще людина хоче пізнати глибину речей, щоб пізнати самого себе, своє вище “Я”, так більше вона починає знаходити різнобарв’я та стабільності серед коловороту часу, розуміючи, що у Світі все рухається, вічно існує та змінюється, що потужні хвилі, які безупинно котять Океан всесвітнього Життя, нічого не знищують з того, що має тенденцію до Еволюції. Світ, який будь-хто бачить у цей час, є лише нерухома Форма, яка збережена миттєвістю Істинного Світу, що вічно рухається та вічно живе, що ніби Океан, для свого тимчасового обмеження сам собі створює береги, щоб зразу зруйнувати та створити нові, якщо для цього буде причина чи необхідність. Світ – це відображення Єдиного Бога у Самому Собі. Світ істинний – це всесвітньо необмежений, єдиний, цілісний і неподільний Бог, Який в кожну мить гаптує вічно змінний візерунок Своєї зовнішності, - той Океан Світів, у якому ми з вами живемо та розвиваємося. Все в цьому Океані вічне та істинне, бо походить від Бога – Непорушної Сутності; і все в цьому Океані минуще, бо заховане в деяку, хай навіть найтонкішу, Форму, яка завжди є Ілюзія, - яка скрізь різна і під зовнішнім своїм змінним виглядом зберігає розлите в ній Єдине.
    Ілюзія – це лише покрів, який вічно скидається та вічно відновлюється, це “лушпиння, що в абстрактну мить Свідомості облягає істинну та вічну Природу”. Ні одна Форма не існує вічно, тому що її немає: мить тому вона була не та, що зараз, і в наступну мить вона знову буде іншою. Форма існує лише одну мить, яка розділяє минуле та майбутнє. Але хіба є мить? Ні минулого, ні майбутнього не існує, тому мить – це межа між двома ніщо.
    Духовній людині відкриті правила Космічної Гри, в якій вона відчуває себе свідомим елементом і знає, що Смерть – не згасання чи зникнення, а лише довгоочікуваний період відпочинку, що може бути чи довгим, чи коротким, залежно від того, яке місце ти зумів посісти у цій грі. Людина настільки смертна, наскільки Дух її зайнятий метушнею минущого; і настільки безсмертна, наскільки її Дух вартий узріти Вічність, бо вона божественна. А божественна вона настільки, наскільки усвідомлює божественну Природу Духу, що знаходиться та потенційно належить його Духові. Вічне лише тільки те, що у самому собі несе своє безсмертя. Кожен з нас вічний, власний та живий настільки, наскільки він зв’язаний з Всевишнім – Богом Єдиним.
    Все конкретне, поодиноке, все визначене, нерухоме, все зовнішнє і сама Форма – все є смертним і людина з одного втілення в друге не має про це згадки. І тому, якщо вона підсилюючи свою власну Ілюзію, прийнявши Форму за Зміст, за свою справжню Сутність, якщо вона шукаючи свою тінь пройшла мимо Божественного Світла, то по смерті тьма буде справою її Душі.
    Насправді, Смерть – це виродження в Часі та Просторі, що є наслідком тенденції Матерії-Духу до ізоляції у той час, поки вона знаходиться у проявленому стані. Лише завдячуючи твердому зусиллю нашого Планетарного Бога, утримуються на Землі всі складові її Форми і зберігається будь-який аспект Життя, як інтегруючого фактору формобудування, а також видаляється неураженою після так званої “Смерті” наша життєва Свідомість чи Душа у кінці циклу її прояву на Фізичному Плані.
    Лише у випадку, коли Дух людини полум’янів, якщо він жадав Істини, рвався у вишину світозарної Вічності, якщо її Душа купалася у променях духовного тепла і незрівнянного Кохання, - тоді людині суджено увійти у Заповітну Область Світла у всеозброєнні безсмертя, у вседосконалості духовної Любові, чиє ім’я – Гармонія Розуму.
    Смерть та обмеження – це два синоніма. Коли свідомість людини повністю сфокусована на своїй фізичній формі та ототожнена з нею, тоді для її звільнення від Життя приходить Смерть у своїй формі. Коли ж у процесі Еволюції людина починає більше розуміти, що вона не є лише форма, тоді її Свідомість поступово переходить в область трансцендентного та абстрактного, де все більше фокусується не на формі, а на своїй власній Божественній Суті. Тоді Смерть для неї означає тільки Звільнення від принципу її обмеження.
    Життя має багато більше сенсу, ніж думають ті, хто вважає його вмістилищем болю, насилля та Смерті.
    Життя – це безцінний дарунок; завдячуючи йому, ми можемо приймати участь у діяльності та гармонійному розвитку Великого Космосу, в якому ми живемо і в якому кожна річ, видима чи невидима, є його невід’ємною частиною.
    Життя – це незнищенна потреба великої Любові, це бажання існувати, творити та створювати прекрасне, потреба проявляти себе і свої здібності, виробляти та народжувати, пізнавати тимчасове, ідучи через нього до вічного, до вершини Існування, до Божественного споглядання.
    Життя – це прекрасне відчуття пізнання, це можливість експериментувати, це ще один крок безсмертного Духа на довгому шляху, що веде до абсолютної сублімації Матерії.
    Життя – це плід Любові, яка народжує Любов, це непорушна лімфа, яка виробляє Світло, відроджує будь-яку річ, що живе у злагоді з Великим Творцем Космосу – Всевишнім Богом.
    Пізнати цю велику Істину означає любити і поважати дане Ним Життя і зробити його щасливим та вільним.
    Пошук сенсу Життя є обов’язковим атрибутом самого Життя. Він виникає серед його конфліктів, щоби вирішувати та направляти його шлях. Через пошук сенсу Життя саме Життя створює себе. Через Життя людини Світ приходить до самопізнання і самоперетворення. Як буде опановано сенс Життя, так воно і буде прожите.
    Життя не може бути опановане без його внутрішнього заперечення – Смерті. Всяке визначення пропонує заперечення. Запереченням Життя є Смерть. Думаючи про один бік Буття, необхідно в той же час мати на увазі другий його бік.
    Факт Смерті за визначенням департаменту статистики Життя при ООН має місце тоді, коли є “остаточна зупинка всіх життєвих функцій організму”, з чим ми не можемо погодитися. Таке визначення є некоректним навіть з точки зору біолога, який припускає, що Смерть невіддільна від Життя.
    Смерть виступає як найважливіша частина навіть юного Життя. І в той же час про неї вперто мовчать, що навіть не зустріти цього слова в термінологічному показнику посібника із загальної біології. На питання, що є Смерть, більшість біологів дасть відповідь: Смерть – це відсутність Життя. Смерть – це є стан рівноваги Космосу, природного стану, до якого прямує будь-яке Життя, якщо його відпустити напризволяще.
    Грецьке та німецьке слово, що означає “Життя”, виражає цю властивість точніше, ніж англійське, тому що включає в себе зміст “збереження”, “продовження”. Життя вдало описується ними як “додаткова” якість, і з логічної точки зору саме воно заслуговує на негативне визначення – “відсутність Смерті”.
    Смерть є щось таке, у що вірять всі люди без винятку. Всякий знає, що вона рано чи пізно прийде. Смерть – один з небагатьох незаперечних фактів нашого існування, з питання чого немає ні сперечальників, ні невігласів.
    Зазвичай, Смерть людини – це Знак того, що Душа вичерпала надані їй можливості для власного прогресу за визначених умов та у визначеному тілі і що їй необхідно деякий час для освоєння та закріплення отриманого в даному Житті і за даних обставин досвіду. Смерть – це запрошення Душі на відпочинок, щоб зміцнитися і набратися сил для подальшого руху на Шляху Еволюції.
    Душа у хвилини Смерті випробовує те, що випробовує і приймаючий Посвячення у Сокровенні Таїни: спочатку це блукання навмання, кривий шлях, тривожна і здається безмежно довга хода у темряві. Перед останньою хвилиною страх досягає крайнього рівня, що спричиняє появу гусячої шкіри, холодного поту, невимовного жаху та тремтіння у всьому тілі. Аж ось перед очима помираючого простягається чарівне біле Світло.
    Думка веде людину як за Життя, так і після її Смерті. Вона може звільнити її для високого духовного злету в сяючу височінь, але вона може також зробити її рабом забобону чи ганебної пристрасті. Наприклад, Душа скупого та скнари після фізичної Смерті залишається прикованою, ніби пес на ланцюгу, до своїх захованих скарбів. Щоденно на протязі всього свого Життя, думаючи тільки про збільшення свого багатства, він кував для себе цей невидимий ланцюг, який після Смерті не зникає, а стає ще міцнішим.
    Якщо в години наближення Смерті ви відчуваєте, що ніколи не можете бути зруйновані, що ніщо в Житті не може похитати вашу впевненість у тому, що ви є суть Життя, то відійдуть усі печалі, страх і сама Смерть стане не страшним кінцем земного існування, а лише важливим результатом наступного етапу на вашому Шляху.
    У земному Житті не буває іншого, досить значущого моменту, хіба що Народження. Кидається в очі, що людини не дуже хоче займатися саме початком та кінцем свого земного Буття, прагнучи в той же час надати глибоке значення всім іншим подіям, у тому числі і різним дріб’язкам. Але ж Смерть та Народження так щільно пов’язані між собою саме тому, що одне є наслідком іншого. Ми вперше знайомимося зі Смертю у момент народження. Мало кому з людей вдається пережити таку небезпечну та страшну мандрівку, яку він мав під час проходу десяти сантиметрових родових шляхів. У цей час відчуття, що виникають у Свідомості дитини, нагадують різні стадії Смерті. Коли починаються пологи і матка починає виштовхувати дитину з теплого, насидженого та безпечного сховища, дитина природно чинить опір. Але на зміну початковому опору і запереченню народження, має прийти покора дитини перед постійним тиском матки. Дитина може досить суттєво полегшити пологи тільки коли розслабиться, впавши у стан відчуженості. В цей час ми насправді усвідомлюємо що саме з нами коїться. Спільним для актів народження та Смерті є факт розділення. У момент народження дитина вперше відривається від матері, а із зростанням цей стан збільшується і стає ще більшим.
    Життя – це як ворота, з одного боку вхід, з другого вихід. Народження – це вхід, Смерть – це вихід, і навпаки. Це як дихання; дихання, що направлено всередину називається вдихом, дихання з середини – видихом. Смерть – це видих, народження – це вдих. Але все це є та ж Життєва Енергія, та ж хвиля.
    Ми всіма методами показуємо вам, що Смерть є лише зміна, що звільнює Душу від найважчого її ланцюга; що Смерть – це лише народження у широке Життя, повернення після короткого вигнання на землю у істину оселю Душі, перехід із темниці до свободи чистого повітря; що Смерті немає, є тільки зміна у формах та умовах Існування Духу.
    Стан, що називають “Життя” та стан, що називають “Смерть” одне і те ж; є Життя після Смерті і це Життя має право на існування. Немає нічого найприроднішого у житті, як Смерть, і ніщо не може бути шкідливим та даремним. Це настільки очевидно, що треба бути зовсім непристосованим до Життя, щоб цього не розуміти. Смерть – це повернення додому, повернення до джерела, туди, звідки ми прийшли: чергова мандрівка Духа закінчена. Життя – це як мандри до іншої країни, ми у ній побували, а тепер повертаймося назад додому... Смерть – це зовсім не “Смерть”, а новий початок. Запам’ятайте, - Смерть є найбільша з земних Ілюзій. Просвітлена людина ніколи не вмирає. Вона знає, що вже померла і знає, що Смерті немає. Нехай зовні все змінюється і стає іншим, але всередині Сутність людини залишається сталою. Та ж хвороба і те ж здоров’я.
    Будгагхоша говорив: “Той, хто не має ясного розуміння смерті, хто не усвідомив глибинний сенс того факту, що смерть завжди і скрізь є розклад груп складових, приходить до невірних висновків, як наприклад: “жива істота вмирає і перероджується в новому тілі”... Той, хто не має ясного розуміння про переродження, хто не усвідомив той факт, що поява складових завжди і скрізь зумовлює переродження, також приходить до невірних висновків, наприклад: “жива істота народжена і отримала нове тіло”.
    Народження – це не якийсь окремий момент Життя кожної істоти, не тільки фізиологічний процес запліднення та народження, його можна поправу розглядати як справжній початок нового Життя на Фізичному Плані, ніж сам момент народження. Народження веде до Смерті, а Смерть передує народженню. Кожний момент – це Смерть і народження. Смерть знаходиться на службі у народження. Це один процес, який розглядається з двох різних кутів зору. Життя обох сторін оточене Смертю.
    В людині Смерть і народження не протилежні, а як два крила птиці, доповнюють і допомагають один одному. Смерть просто допомагає статися народженню. Вона постійно очищує площадку так, щоби минуле припинилося, а майбутнє могло статися. Смерть є як початок, так і кінець, а Життя лише Ілюзія в проміжку між двома Смертями, прохід, що з’єднує одну Смерть з іншою.
    Народження – це запліднення, зародження, яке безупинно викликається за допомогою відчуттів, що зумовлюють появу та прояви усіх сукупностей Існування, це визначена домінанта у сфері відчуттів, безупинна матеріалізація і нові кармічні пути. Ми саме тому маємо помирати, що колись захотіли народитися (за змістом: КОАГУЛЮВАТИСЯ, проявитися на Фізичному Плані). Людина не вмирає; просто Сутність, Дух, що мешкає в ній, звільнюється від фізичного тіла, яке йому було необхідне для продуктивної “роботи” у отруйному середовищі помешкання, як,
    наприклад, скафандр космонавта.
    Смерть – це не тільки визначений момент Життя, але і найнеобхідніший елемент самого Життя. Смерть – це розкладання, припинення, безупинні зміни психічних, ментальних та фізичних елементів чи сукупностей, що складають Буття.
    Спеціалісти з молекулярної біології володіють зараз витонченими засобами молекулярного зору і з кожним збільшенням їх зорової сили стає очевидніше, що між “живою” та “мертвою” Матерією немає принципово непереборного розмежування. Життя безперервне та вічне, народження та Смерть – лише епізоди у ньому. Воно не починається народженням і не закінчується Смертю.
    Життя використовує народження і Смерть так, як ви використовуєте ваш дві ноги, як птиця - два крила. Життя – це і не те і не друге, не народження і не Смерть. Воно між ними обома. І у кожний момент, коли ви помираєте, ви народжуєтеся знову.
    Між цими постійними Смертями та народженнями, між ними двома є проміжок, що і є Життя. Світ, у якому ви знаходитеся, є дещо миттєве. Це краплинка роси на кінчику травинки. У будь-який момент: подих вітру, - і крапля падає, зникаючи назавжди. Життя – це крапля, що скочується з травинки і у будь-який момент може зникнути. Це не те, що станеться колись, у майбутньому: ось прийде якийсь день і ви помрете. Не намагайтеся себе одурити.
    Народження, старіння та Смерть – це прояви всеохоплюючих законів індивідуального Життя. Це можливо зрозуміти тільки в результаті внутрішнього, глибинного погляду на космічну послідовність всіх попередніх форм свого існування в процесі глибокої Медитації, коли спочатку одне Життя, потім друге, потім десяте, соте, попередні Життя проходять безперервним ланцюгом народжень та Смертей перед оком Пам’яті Духа.
    Пізнати дерево можна за його плодами, тому ваше Дерево Життя не може називатися Життям, тому що його плодом є Смерть. Але якщо на вашому Дереві Життя ростуть тільки плоди Смерті, то дерево вас обманює. Якщо дерево дає конкретний плід, то це показує, що цей плід і був його сіменем; у протилежному випадку цей плід не цього дерева.
    Якщо Життя своїми плодами має Смерть, то Смерть і має бути його сіменем.
    Якщо ви думаєте, що народження є початок, то ви помиляєтесь. Перед цим народженням ви вже помирали багато разів у інших Життях. Остання Смерть була сіменем цього народження, а потім знову наступна Смерть буде плодом, який стане сіменем для наступного народження.
    Істинне Життя Душі може виникнути лише із Смерті, яка створена тільки для того, щоб звільняти Душу від тягаря фізичного втілення, що подібне до того, як чуйна матір допомагає дитині зняти верхній одяг перед тим, як укласти її у тепле ліжечко.
    Ми постійно помираємо і постійно народжуємося. Людина має помирати у кожний момент і має бути готова відроджуватися знову та знову. Ви помираєте з першого свого дня появи на світ. Перший ваш подих вже був подихом до Смерті. Просто, для того, щоб вам повністю померти, ви маєте чекати сімдесят, дев’яносто років, але помираєте ви кожну мить.
    Ви помираєте у кожну мить і народжуєтеся у кожну мить. В іншому випадку, як ви можете продовжувати помирати? Одномоментно ви померли і нічого не лишилося. Тоді хто ж вмирає знову? Медитація дозволяє побачити, як зникають та знову виникають істоти, низькі та благородні, не красиві та вродливі, щасливі та нещасні, як вони відходили та поверталися до цього Життя у відповідності до своїх діянь, поки не стали тими, ким стали ви до цієї миті вашого (та їх також) Життя.
    Одне наше Життя – це річка, що має за джерело - Народження, а за гирло – Смерть. Оскільки Народження та Смерть – лише послідовні двері з одного Життя в інше, то потік причинно-пов’язаних процесів кожного втілення є посередником, об’єднуючим різні Життя людини. Фактично, кожний момент є переходом до нової форми Життя, оскільки в кожну мить дещо старе стає минулим, а дещо нове з’являється чи народжується.
    Порівняння потоку Свідомості з річкою є відповідним тому, що обидва вони – і річка, і Свідомість – зовні здаються незмінними та цілісними, хоча їх складові елементи постійно змінюються. Річка, яку я бачу зараз, вже зовсім не та, що я бачив хвилину назад, тому що ні одної краплі попереднього потоку не залишилося у цьому місці. Не кажучи вже про її зміни на всьому шляху плину – в її джерелах, середній течії та гирлі.
    Таким чином, немає ідентичності ні у її просторовому прояві, ні у її тимчасовому. Хоча не виникає ніякого сумніву щодо відносного існування річки та її “реальності”. Але це не можна розуміти як реальність у матеріальному cенсі.
    Це все – є відношення матеріального, тимчасового та просторового характеру, що існують серед безупинно змінних компонентів, які і формують постійний елемент – річку. Точно так створюється Ілюзія “реально” існуючої, “незмінної” особистості. Наш інтелект ділить всі переживання нашого Життя на чисельні частинки “моментів”, “періодів” чи психічних “станів”, що його цікавлять і створює з них той Фізичний Світ, який нам здається абсолютно реальним до тих пір, поки не підпаде у нашій Свідомості під новий критичний аналіз.
    Таким чином, наш “реальний світ” є не що інакше, як результат виборної активності кожного з нас. Наша Свідомість подібна до кінокамери, працює з визначеним кроком, фіксуючи моментальні кадри через визначені інтервали часу. Все, що діється швидше цього “кроку”, чи не піддається його фіксації і залишається “непоміченим” нами, чи зливається у загальну картину Життя, створюючи нашу чисто суб’єктивну думку про нього.
    Це те ж, що діється під час нашого сприйняття безперервних штормів вібрацій, що ми називаємо “час”, “звук”, “світло” і т.д. Якщо якимсь чином змінити плин Часу, то послідовність “моментальних знімків” нашої Свідомості також зміниться, в результаті чого “реальна картина нашого Світу” буде виглядати інакше, ніж зараз.
    Світ є виключно процес дії, в якому немає ні застоїв, ні обмежень, і в якому ніщо не існує само по собі чи окремо у самому собі. Не існує нічого постійного. Замість “світу мертвих речей” існує живий Космос, який знаходить свою подобу у Свідомості кожного з нас і свій фокус у кожному атомі, точно так, як і кожна мить має у собі безмежність Часу.
    У “Дгамападі” сказано: “Всі явища зумовлені Свідомістю і є керованими та створюваними Свідомістю”. Світ – це лише те, що навіюється як світ у нашій Свідомості. Саме тому і Життя, і Смерть – це дві найбільші Ілюзії у нескінченному Існуванні Духу. Ілюзія Смерті існує тому, що ви прив’язуєтеся до іншої Ілюзії – Життя.
    Вічність, безсмертя і повнота знаходяться не десь далеко у Всесвіті, а всередині нас самих. Але вони недосяжні для нас до того часу, поки ми не відмовимося від фантасмагорії оточуючого Світу та Ілюзій, створених нашим маленьким окремим “его”.
    Будда говорив: Істинно говорю я вам, що всередині цього тіла, хоча воно і смертне і не велике на зріст, але усвідомлює і наділене розумом, знаходиться світ, і зростання його, і зменшення його, і шлях, що веде до відходу від нього”.
    
    Наш людський Світ є лише окремим випадком серед інших незліченних Світів, які представляють не що інше, як незліченні Ілюзії нашої власної Свідомості, у якій всі вони існують як можливість нашого досвіду. Коли ж людина починає усвідомлювати ілюзорність свого власного Світу і відчувати свою не прив’язаність до нього, розуміючи, що живе у Світі, що відповідає “ритму” його Свідомості, тоді вона робить перший крок до Звільнення від цієї примари і значно підвищує “ритм” свого Існування.
    Йдеться не про протиставлення чи зміну Світу, чи про створення чогось протилежного йому та принципово новому. Ні, ми говоримо лише про усунення обмежень, які заважають нам бачити дійсність такою, якою вона є.
    Істинно мудрий той, хто повністю розбив усі бар’єри всередині себе, а не зовні, хто усвідомив Реальність, знову ставши її частиною і тому може впливати на неї. Його активність направлена не на самозвеличування, а на відтворення Гармонії, яка є не тільки в ньому самому, але ще і випромінюється у Безкінечність, де немає ні Смерті, ні Ілюзій, ні примар цього Світу.
    Придивіться як помирає пересічна людина: вона докладає всіх зусиль щоби не померти, вона чіпляється за життя до самого кінця, вона кричить і плаче від страждань та страху і вся труситься. Жах переслідує її, вона пригнічена цим жахом і страхом перед неминучим – у її уяві – повне і кінцеве зникнення з поверхні Землі, до якої вона прив’язалася своїми хибними цінностями.
    Подивіться як помирає просвітлена людина: вона помирає неначе іде на своє весілля. Вона помирає, ніби відправляючись у далеку прекрасну мандрівку, яку вона все життя чекала, про яку вона постійно думала. Вона знає, що помирає лише тому, що закінчився земний період її навчання. Тепер її прийняли. Вона стала зрілою і повертається додому зі школи. Вона помирає усвідомлюючи, що Смерті немає, що і у Житті, і в Смерті є тільки Всевишній і нічого немає, крім Нього. Обличчя Смерті для Просвітленого – це обличчя Всевишнього Бога.
    Смерть для пересічної людини – це боротьба. Вона віддається, але лише після боротьби всіма можливими засобами, саме тому вона відчуває поразку. Для Просвітленої людини Смерть означає те, що вона має тільки відпустити себе, тому вона чекає і чекає. Вона чекає, як чекають приходу потягу, а потім вона відходить. Вона вивчила те, що може дати це Життя. Тепер вона готова. Вона не дивиться назад. Коли потяг приходить, вона тільки входить до вагону і забуває все про світ, який покинула, тому що вона прямує у великий світ, у велике Буття – до самого Всевишнього.
    Ви і народжуєтеся щомоментно; ось чому ви можете знову вмирати та знову народжуватися. Життя – це процес Життя-Смерті: одна сторона – народження, друга сторона – Смерть. Це стається щомоментно. Але ви бачите тільки половину. Подивіться, будь ласка, на речі в цілому.
    Природа заповнює всі мислимі сходинки організації у проміжку між тим, що ми сприймаємо за “мертве”, і тим що нами визначається за “живе”, і ми не можемо розмежувати цей спектр так, щоб з одного боку було живе, а з другого мертве і ми могли б сказати: “Життя починається тут”. Одна Форма вашого пізнання Буття помирає лише для того, щоб ви зразу відродилися у іншій Формі; коли одна хвиля зникає, - зразу з’являється друга хвиля життя; коли одна квітка рослини засохла падає на землю, - другий бутон розкривається і рослина продовжує жити.
    Життя – це зупинка Часу Вічності. Смерть – це тимчасова втрата Свідомості фізичного тіла, але це ні в якому разі не зникнення матерії. Матерія (Енергія) безсмертна, але вона не з’являється з нічого і не перетворюється у ніщо.
    Прах – це також Матерія, що перейшла у нову якість. Якщо енергетика організму виробляється у матеріальній субстанції клітини біомаси, виходить, що вона також матеріальна, як і весь існуючий Світ, а це значить, що Душа вічна.
    Чим би, за вашою думкою, не було ваше Життя, воно є лише частиною Смерті.
    Ми часто буваємо обдурені тим: думаємо що це є Жит
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.01.24 | tmp

      не примазывайтесь пожалста..

      Анатолій пише:
      > ВІДНОШЕННЯ ДО СМЕРТІ.
      > На тему, яку ми розкриваємо у цій книзі, сучасний західний менталітет наклав своєрідне табу.
      
      Табу на то и табу, что табу. Здесь как раз не о табу. А если и о табу, то это уже не табу. Угу?
      
      
      > Але, якщо згадати, то ще в недалекому минулому були цивілізації, - наприклад, орії Припонтиди, Шумер, древній Єгипет чи індійці Мексики, - для них тема Смерті була центральним стрижнем всієї культури.
      
      "Згадати" это как? В состоянии медитации? Или прострации, или инфляции? А может лучше, как Ориген - смокастрации или просто Чего-То-Там-ции?
      Метод изложите пож. В смысле Ваш метод получения тех или иных исторических фактов при помощи “згадати”. Надо так понимать, что это что-то из современного нам школьного курса валеологии..
      
      > Зараз же цього немає, що не найкращим чином відбилося на стані духовності людства та його загальному розвиткові. Сучасний раціональний спосіб Життя базується на зовсім нейтральному і навіть ніби-то байдужому відношенні людини до проблеми своєї майбутньої Смерті, частіше за все розцінюючи її як неприємний, але неминучий факт Життя.
      
      Ну, не стоит так переживать и столь обильно лить крокодиловы слезы - “Ще не вмерло християнство”. Слухи о его кончине слишком преувеличены.
      Ладно.. Пожалуй уберем избыточные “вспоминания” и будем ближе к интерпретации того, кончина чего, столь преувеличена...
      
      > Але для деякої частини людства проблеми посмертного існування все ж не закінчуються подібними примітивними уявами, хоча вони це ще не можуть ні обґрунтувати, ні пояснити всієї складності Життя після Смерті, пробуючи повністю пояснити це тільки завдяки своїй інтуїції.
      > “Коли Єва була в Адамі, не було смерті. Після того, як вона відділилася від нього, з’явилася смерть. Якщо вона увійде в нього і він її прийме, смерті більше не буде” “Євангеліє від Пилипа, 71”.
      
      Ммм... это апокрифы? В смысле мифы и ”творчество народных масс”?
      Ну, ну.. Проезжаем..
      
      > Віра у можливість існування людини і після Смерті пронизує всі світові релігії, всю світову філософію, літературу та мистецтво.
      
      Гоп-стоп..
      
      Смотря что иметь ввиду под термином "мировые философия, литература и исскуство"..
      
      И еще поправочка: в такой, казалось бы неосновной и совсем “незаметной” религии, как религия древних евреев - никакой такой “пронзительной” веры в загробную жизнь нет вовсе – см. Ветхий Завет. Учения (танатологии) об этом там точно нет. Странно, да?
      
      Есть отчасти, но там больше - “наоборот”, т.е. нет жизни после смерти, темнота одна лишь. Обратное стало появляться только ближе к новозаветному периоду и то - лишь в виде еще совершенно неясных предположений.
      
      > У більшості випадків йдеться про безсмертя Душі,
      
      Вот именно - души, у бiльшостi, у випадкiв..
      
      > “І так речемо славу Богам, як і наші Отці, а ми є їхні сини! І будемо достойні в чистоті тілесній, як і душі наші, які ніколи не вмирають і не завмирають у часі смерті наших тіл” “Велесова Книга, дошка 26-11”
      
      Дошка, так дошка - нема заперечень.
      
      > .. Людина і надалі, залежно від власної вигоди, дозволяє собі вирішувати, чому бути істинним, а чому ні. Саме так і сталося з християнством, яке (за В.В. Даниловим) спотворив так званий апостол Павло. Щоби засвідчитися в цьому, досить просто ознайомитися з історією папства, не кажучи вже про глибші розвідки цього питання (див. Ягар).
      
      Ну.. тут автор лишку хватил. О “порче” христианства рассуждать христианам, а не кому ни попадя..
      
      > Найближчим прикладом нагадаємо вам, що на початку Ідея перевтілення існувала в християнстві. Коли Ісус говорив: “Не умремо, але змінимося”, - він інформував саме про перевтілення. Та ж ідея є і в його словах “Дано буде багато матерів, батьків, дружин, сестер, братів”. Ну не одночасно ж! Йдеться, як бачите, про ланцюг земних Життів.
      
      Враки.
      Причем довольно старые.
      Вот что про такое словоблудие говорил один их отцов Церкви Климент Александрийский (Тит Флавий Климент, кстати, “найлюбимейший” христианин у язычников форума сего) еще во 2-м веке:
      
      “Что делают они (еретики)? Они с намерением останавливаются на некоторых неясных местах, толкуют их своеобразно и согласно своими личными предвзятыми мнениями, ограничиваются отдельными словами и придерживаются буквы вместо того, чтобы вникать в истинный смысл и значение священных текстов Обращая же внимание на некоторые слова, они искажают их значение; настоящего их смысла они или не знают, или же связывают с ними смысл произвольный, через что первоначальные намерения Св. Духа, выраженные в тех речениях, рушатся. <...> Идя в народ, чтобы разливать яд своих новшеств и очень хорошо понимая, что находятся в противоречии со всем Писание, а равным образом и нами будучи на всех пунктах опровергаемы, они воочию всех отбрасывают те и другие из священных книг или целые их части <...> При сем они бесстыдно на нас клевещут, сожалея о бесталанности нашей, о неспособности нашей понять учение их, отличающееся будто бы величественной возвышенностью..” (Строматы, 7, 16)
      
      Сей отче знал о чем говорил. Но он не мог, наверное знать, что современные нео-нац-поц-язычники Украины будут не только выхватывать слова из Писания, причем без указания главы, стиха (наверное, чтоб современные христиане побольше Библию изучали), но и будут даже перевирать стих. Смотрим в оригинале:
      
      “Говорю Вам тайну: не все мы умрем, но все изменимся вдруг, во мгновение ока, при последней трубе; ибо вострубит, и мертвые воскреснут нетленными, а мы изменимся”. - Первое послание к Коринфянам св. апостола Павла, глава 15, 51-52.
      
      Речь в Послании вообще (контекст) идет о нашем воскресении из мертвых, о вере, наличии, о самом факте свершившегося Воскресения. О переселении, депортации и/или э(и)ммиграции тел, душ, духов, богов и пр. там ничего нет. А если и “есть”, то есть лишь по воле мозга медитирующего и, как следствие, галюционирующего, причем болезненно настолько, что даже путающего авторов тех или иных слов Писания.
      
      Смотрите сами - мысль взята язычниками из текстов того, кого сами же и считают “извращенцем” христианства - см. выше о медитации некоего “Данилова В.В.” (может все-таки “В.А.”?) об ап. Павле. Тем не менее зачем-то приписывают слова "извращенца" самому Господу.
      
      Такой вот парадокс.. языческий.
      
      Парадокс намбе “Ту”.
      Автор рассматриваемого пасквиля приписывает Господу и следующие слова:
      
      “Дано буде багато матерів, батьків, дружин, сестер, братів”.
      
      В оригинале же От Марка святого Благовествования, главы 10, 28-30 Иисус в ответе Петру говорит буквально следующее:
      
      “Иисус сказал в ответ: истинно говорю вам: нет никого, кто оставил бы дом, или братьев, или сестер, или отца, или мать, или жену, или детей, или зе'мли, ради Меня и Евангелия, {!!!} и не получил бы _ныне, _во время сие, среди гонений,_ во сто крат более домов, и братьев, и сестер, и отцов, и матерей, и детей, и земель, _а в веке грядущем_ жизни вечной.”
      
      Зачем же перевирать слова? - спросите у автора вранья - язычника.
      
      > У 325 році Нікейський собор підтвердив це вчення.
      
      где?
      Каким правилом?
      Там ничего такого нет и быть не могло.
      Просто чушь несете.
      
      > Але вже за три століття, як була підтверджена Ідея перевтілення Душ, про повторне воскресіння в людському тілі, завдячуючи якій Божественна Любов та Справедливість стають доступні для людського розуміння, в неї стали вмонтовуватися страшні помилки, брехливі доповнення, а з самого вчення були викинуті суттєві тези та зроблені неуцькі коментарі.
      
      Христианству не была присуща “Идея переселения Душ, повторного воскресения в человеческом” или ином другом теле.
      
      Об этом еще до Константинопольского и даже Никейского Соборов говорил все тот же, любимый Вами всеми Климент. В беседах о воздержании от мясоедения он сопоставляет с рекомендациями от пифагорийцев он в Страматах,7,6 говорит следующее: “Соображения эти во всяком случае основательнее мечтаний Пифагора и его последователей, грезивших о переселении души из одного тела в другое”
      
      А до этого еще одни отец - Феофил Антиохийский, вправляя мозги некоему язычнику Автолику (в детстве последнего, наверное называли ласково и просто, т.е. без приставки “Авт”) говорил: “Платон, который так много говорил о единстве Бога и о душе человеческой, утверждая, что душа бессмертна, не противоречит ли после себе самому, говоря, что души некоторых переселяются в других людей, иные же в бессловесных животных? Не представится ли умным людям его учение ужасным и беззаконным, - что тот, кто был человеком, будет потом волком, или собакой, или ослом, или другим каким-либо бессловесным животным? Подобный сему вздор говорит и Пифагор" (К Автолику. 3, 7)
      
      > Таким чином з християнського вчення чисто з політичних та соціальних міркувань випала теорія перевтілень.
      
      Хе, хе..
      Выше так и осталось непонятным почему же из-за политических и соцсоображений.. Ну да ладно. Таким чином з християнського вчення витікає, що безсмертя душі людини дійсно є фактом. Але цей факт виникає саме в той момент, як виникає вона й сама душа - вперше та в останнє. Але виникає вона лише разом з тілом людини. Ок?
      
      Такой вот душевный уникализмЬ у христиан -
      Тяжко? - А разве кто-то обещал, что будет легко?
      
      > І уже за п’ятсот років після проповідування Ісусом (у 553 році) на Константинопольському Соборі за вимогою імператора Юстиніана Першого вона була викинута з християнства.
      
      Несчастный Юстиниан к том времени настолько запутался с этими монофизитами и христианами, что начал штамповать “богословские указы” лишь бы всех “взять да помирить”. Причем делал это вероятно из самых благих побуждений – единство мол, дружба, жевачка, но и таки доруководился и сам фактически впал в ересь.
      
      Основным вопросом 5-го Собора была ересь именно монофизитства (эдакое антинесторианство и сегодня представлено Армянской, эфиопской и некоторыми другими христконфессиями). Оригенизм же с его идеей переселений и реинкарнаций, как я сказал выше, был отвергнут Церковью, много раньше и в частном так сказать порядке. Вот как пишет об этом историк Карташев А.В.:
      
      “Очень сложные и утонченные христологические споры переплетались в истории с другими богословскими спорами, которые велись не на главном пути догматического развития, не на шоссейном тракте, a как бы на параллельной проселочной дороге. Создавал эту "особность" широко распространившийся институт монашества, жившего обособленными массами. Ориген был богословским героем аскезы, и его крайние суждения о духе и плоти в стиле спиритуализма еще языческой александрийской философии влекли к себе богословствующих аскетов. Они неотрывно штудировали Оригена. И его полуязыческие гадания о начале мироздания, о предсуществовании души, о душепереселении, об апокатастасисе с увлечением переживались монахами...”
      
      Фактически оригенизм был осужден до начала 5-го Собора путем подписания соответствующих анафемизмов в эдикте Юстиниана епископами в 543 году на соборе столичного патриарха Мины. Эти документы были лишь позднее приобщены к деяниям 5-го Вселенского и выразилось в правиле: “Если кто не анафематствует Ария, Евномия, Македония, Аполлинария, Нестория, Евтихия и Оригена с их нечестивыми писаниями и всех других еретиков, осужденных и анафематствованных св. кафолической и апостольской церковью и вышеуказанными четырьмя св. соборами, и всех мудрствовавших и мудрствующих подобно вышеупомянутым еретикам и до кончины пребывавших в их нечестии - таковой да будет анафема”
      
      Напомним же анафемствования из Юлиановского эдикта. Чтобы знать:
      
      = I. Если кто говорит или придерживается мнения, что человеческие души предсуществуют, будучи как бы идеями или священными силами, что они отпали от божественного созерцания и обратились к худшему и вследствие этого лишились божественной любви и потому названы душами и для наказания посланы в тела, - тот да будет анафема.
      II. Если кто говорит или держится мнения, что душа Господа предсуществовала и соединилась с Богом-Словом раньше воплощения от Девы и рождения, - анафема.
      III. Если кто говорит и держится мнения, что тело Господа Нашего Иисуса Христа в утробе Пресвятой Девы сначала было образовано и уже после этого соединилось с Богом-Словом, a также и душа его предсуществовала, - анафема.
      IV. Если кто.., что Бог-Слово уподобился всем небесным чинам, став для херувимов херувимом, для серафимов - серафимом, одним словом, уподобившись всем вышним силам, - анафема.
      V. Если кто.., что в воскресении тела людей воскреснут в шарообразной форме и не исповедует, что мы воскреснем прямыми, - анафема.
      VI. Если кто.., что небо и солнце и луна и звезды и превышние воды одушевлены и являются некоторыми материальными силами, - анафема.
      VII. Если кто.., что Господь Христос будет распят в будущем веке за демонов так же, как за людей, - анафема.
      VIII. Если кто говорит.., что сила Божия ограничена в пространстве и что Бог Сам сотворил столько вещей, сколько мог объять, - анафема.
      IX. Если кто.., что наказание демонов и нечестивцев - временное и будет иметь после некоторого срока свой конец, т.е. что будет восстановление демонов и нечестивых людей, - анафема.
      X. Анафема и Оригену, и Адамантию (под этим именем распространялась часть писаний Оригена), высказавшему все это, с его гнусными и отверженными догмами, и всякому, мудрствующему так же или утверждающему или когда-либо дерзающему делать что-либо подобное =
      
      Кстати, сам Ориген довольно четко разделял апостольское предание и свое толкование его. Почему этого не делают современные язычники? Им это не выгодно, они просто говорят – “мы это Все, в том числе и христианство” - синтез короче. Будьте синтезом.
      
      > Спитаєте, навіщо? А для того, щоб було легше тримати в лабетах неуцтва паству, залякуючи її вічним Пеклом, що чекає на грішників, і обіцяючи вічний Рай праведникам.
      
      ИМХО, _любые_ проявления язычества, их агрессия по отношению к всему и вся противопаказаны человеческому обществу вообще и сильному традиционному государству в частности, т.б. монархии. Показано язычество собственно самому язычеству, его богам, то бишь чертям, а также демократии, всякого рода деспотизму и абсолютизму.
      
      После того, как монахи-язычники в Палестине и Египте фактически превратили монастыри и приходы в мерзкие капища, призвали к бунту, по требованию местных епископов, императором были введены войска, а монастыри заселены православными монахами. Что сделали с самими язычниками история ясно не говорит – вероятно часть покаялась, а другая часть казнена. Тем самым “ящик Пандоры” был временно прикрыт.
      
      В наше время догмат имеет охранительную функцию для христианства вообще. Т.е., если мы слышим что некто или нечто говорит нам о том, что христианству или Богу присущи те или иные свойства, предметом которых является содержание сей статьи, то мы четко знаем, что это не было, не есть и никогда не будет христианством, Православием. Причем совершенно независимо от того в чьих или против чьих политинтересов это сказано. Функция догмата здесь проста – это не христианство.
      
      > Європейська думка Ідею вічного повернення речей та явищ, нажаль, яка трактується та розуміється зовсім невірно багатьма філософами, пов’язує з іменем Піфагора. Гаутама Будда, який практично жив в той самий час як і Піфагор, також пропагував вчення про вічне повернення, про “коло Життя” (колесо Сансари), де чітко була окреслена Ідея вічного повернення Душ, у подальшому була викривлена неуками-тлумачами та вільними перекладами древніх індійських текстів.
      
      Такого рода “евродумки” вкупе с Пифагорами в штанах и Буддой в нирвана'х вероятно имеют место быть.. Но заметьте ув. автор – эти мысли уже не относятся к мысли христианской.
      
      Тем более эти мысли:
      
      > Ісус Христос приймав Ідею циклічного повернення людських Душ на Землю для проходження своєї Еволюції за Істину і не раз розповідав своїм учням про це вчення. У всіх Євангеліях та Апокрифах перших християн є багато рядків, які говорять про це вчення, але в результаті неправильних чи навіть упереджених перекладів цих Священних Текстів іншими мовами, слова Ісуса були викривлені і втратили своє справжнє значення.
      
      НюНю..
      Интересной выглядит мысль автора-язычника в том ракурсе, что он точно знает что принимал, а что не принимал Христос. Вероятно был сеанс телесвязи в состоянии медитации, а-ля madam Бловатская. Такого рода “знания”, веды есть неотъемлимая часть язычества, одновременно его пища и испражнения.
      
      > У Євангелії від Матвія також написано: “Ісус же рече їм: амінь глаголю вам, яко ви, йдучи до мене, в ПАКИБУТТІ, коли сяде Син Людський на престолі слави своєї, сядете й ви на двоюнадесяте престолу...”. Слово ПАКИБУТТЯ та аналогічне йому грецьке слово, використане євангелістом, можуть бути перекладені тільки в розумінні повторного існування чи повторного народження. В латинських перекладах слово REGENERATIO на початку також відповідало повторному народженню, але пізніше, через переклад його як “оновлення”, воно втратило свій початковий, істинний зміст.
      
      Обсуждать вышеприведенную цитату смысла просто нет – ее нет в Писании.
      
      > В юдаїзмі, християнстві та ісламі Ідея про те, що Смерть є тільки Перетворення людини та перехід його Душі з втіленого стану у розвтілений, підтверджує вчення про загальне воскресіння мертвих, вічному блаженному існуванні праведників і вічних муках грішників. Християни крім того, вірять, що Дух Божий втілений в кожній людині і що кожна людина є божественне втілення: “Хіба не знаєте, що ви храм Божий і Дух Божий живе в вас?” (Корин. 3:16)
      
      О! пробило! Начали приводить точные цитаты..
      Но заметьте граждане, изначальный термин статьи - "Душа" уже тихонько подменен другим - "Духом". Зачем?
      
      Итак, как говорится: “немножко правды не помешает”. Это называется “легализация” - в общем ложную статью приправляют парой-тройкой действительно правильных цитат. И ничего, что эти цитаты к контексту статьи имеют самое ничтожное отношение, главное, что они правильные и придают лжи налет этой самой правильности.
      
      На самом деле Дух (не "Душа"!!) Божий сообщается христианам (имено христианам), но надо стать сопричастным Духу через молитву и Таинства, в т.ч. Крещение. Не надо приписывать “храмовость” кому ни попадя.
      
      > Так, більшість християн та мусульман приймають тезу, що кожний раз, створюючи людину, Бог особисто для нього створює і новий Дух.
      
      Вы если уже полезли в темы богословские, догматические, то постарайтесь хоть выяснить как говорится в той или иной религии, а не врать "от ветра в голове пустой своея". Ваша безграмотность выглядит просто вызывающе. Хотя любая безграмотность сознательно претендующая на публичность и признание, вызывающа по сути своей...
      
      Душу сотворят, новую ду-шу. А Дух, который с большой буквы, Он ведь Святой. Никто, ничто и не для чего Его не творил, поскольку Он нетварный и одно из трех Лиц Бога Единого – см. 8-й член Символов Веры. Никуда Дух не переселяется.
      
      А вот все иные “духи” для христиан есть обычные твари, хоть и духовные. В том числе духовные твари добрые – ангелы; и духовные твари падшие, а вследствие сего недобрые, т.е. злые - демоны, перуны-пердуны, прочие будды с кришнами и еще целый легион бесов. Причем злюки эти имеют принеприятнейшую склонность вселятся туда, где нет сопричастия к Духу Святому.
      
      Животворящим Дух Святой называют из-за того, что Он вместе с Богом Отцом и Сыном дает всему сотворенному жизнь, а людям еще и духовную жизнь. Но Бог ни для кого и никогда не сотворят нового “Духа” - это ересь ересей - такого нет ни в исламе, ни в иудаизме, ни в одной христконфессии. Хато есть в ВВП!
      
      > Але тут треба погодитися, що такий “кінцевий” Дух, який створюється кожний раз за народження особи, ніяк не може бути безсмертним.
      
      Зачем Вы все-таки съехали с Вашего термина "Душа" на Духа Святого?
      Ведь все наборот - только Он может снизойти, а не Вы на Него..
      
      Короче, здесь следует погодитися, что из-за своей безграмотности нарочно или ненарочно Вы перепутали понятие “душа”, “Дух”, “дух”, “Бог”, боги. У Вас “дух” в “храме”, “Дух” в “душе”, а в общем каша в голове..
      
      > Відо-Вістичне Православ’я вчить нас,
      
      Не, ну эт пожалуйста.. Коль каша в голове, то пусть ВВП "вчыть".. Только просьба - не примазывайтесь к христианству.
      
      Автору.
      Ув. Автор. Ваша прелестная манера выдергивать слова из таки “невашего” труда, извращать и совершенно произвольно переставлять слова источника с места на место в угоду своим мысле-, слово- и в итоге рукоблудию уже была описана выше. Лично мне достаточно понятна ваша ненависть с Христу и к Его словам, но все же несколько странной выглядит эта настойчивость и огромная плодовитость в мыслеизвержении.
      
      Это мой первый и последний опыт общения с Вашими текстами - нудно очень.
      
      Как видно, Вы не знаете Писания вовсе, во всяком случае затрудняетесь указать даже стих, главу, книгу и несете здесь невесть что, приводя цитаты лишь по памяти или же "вдухновению"..
      
      с уважением,
      
      зы
      Декламьер:
      = Все поскипанное и нерассмотренное нами в сей ограмаднейшей статьище не значит, что такое нерассмотренное есть верным. Я не ассенизатор, чтобы бесконечно капаться в этом всем.
      
      Просто следует помнить, что неверные авторские предпосылки и неверные авторские промежуточные выводы крайне редко могут привести к верным выводам окончательным =
      
      Такие дела.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2004.01.25 | Георгій

        Старий Завіт про життя після смерті

        > (tmp) поправочка: в такой, казалось бы неосновной и совсем “незаметной” религии, как религия древних евреев - никакой такой “пронзительной” веры в загробную жизнь нет вовсе – см. Ветхий Завет. Учения (танатологии) об этом там точно нет. Странно, да?
        (ГП) Є. Див. Даниїла 12:2, 3. Також фразу апостола Павла про віру Авраама (Євреїв 11:19). Стародавні євреї вірили, що Бог колись воскресить мертвих для нового життя. Між моментом смерті і моментом воскресіння життя нема, є сон, небуття. Так само вчив Христос (див. Івана 11:11, 12). Так само вірили і перші християни апостольського періоду. Вчення про свідомий стан душі після смерті тіла було їм зовсім чуже, і стало частиною християнської доктрини вже пізніше, в післяапостольський період, головним чином під впливом неоплатонізму (Плотін).

      • 2004.01.25 | Георгій

        Пресвітеріанський коментатор про "проміжний стан"

        З книги консервативного пресвітеріанина Р.Ч. Спраула "Найсуттєвіші істини християнської віри":
        
        " 'Не вмерла вона, а спить' (Луки 8:52). Христос сказав це про дочку Яїра, коли збирався воскресити її з мертвих. Біблія взагалі часто фігурально говорить про смерть як про "сон." Тому деякі прийшли до висновку, що Новий Завіт містить доктрину "сну душі після смерті."
        
        Цей сон іноді описують як щось типу моментально зупиненого кінофільму, де зображення залишається нерухомим від моменту фізичної смерті особи до моменту воскресіння наших тіл. Коли наші тіла будуть воскрешені, тоді й душа почне жити знову, пробудиться від сну і знову почне свідоме існування в небі. Хай між смертю і воскресінням протече багато сторіч - душа під час свого сну не буде усвідомлювати плин часу. Таким чином, нам наш перехід від земного до небесного життя буде здаватися моментальним.
        
        Концепція сну душі є певним відходом від ортодоксального християнства, хоча вона завжди мала і має серед християн не так вже й мало дуже твердих, вірних їй прихильників. Більш традиційним поглядом є концепція так званого проміжного стану. Згідно з цією концепцією, душа віруючого після його смерті негайно прибуває до Христа, і там живе свідомим персональним життям, чекаючи на момент остаточного воскресіння тіла.
        
        ... Класичне християнство вчить, що душа віруючого після смерті тіла негайно робиться "прославленою." Це означає, що вона одразу робиться досконалою, святою, навіть і при тому, що тіло віруючого ще знаходиться в могилі. Саме це Христос пообіцяв одному з розбійників, коли помирав на хресті (Луки 23:43). Правда, прихильники концепції сну душі кажуть, що Христос не міг пообіцяти розбійникові, що той "сьогодні" буде з ним в раю - адже сам Христос ще три дні після своєї смерті не був в раю, він був мертвий і лежав у могилі. Він сам перейшов до раю тільки в день свого вознесіння. Але на це можна відповісти, що в могилі знаходилося тільки тіло Христа, тоді як його дух був переданий Отцеві (Луки 23:46). Іншими словами, можна зрозуміти Письмо так, що душа Христа все-таки вже була в раю (з Отцем) в той самий день, коли він говорив з розбійником.
        
        Прихильники концепції сну душі також іноді кажуть, що смисл вірша Луки 23:43 перекручений неправильною постановкою коми, що насправді його треба читати не "Істинно говорю тобі, сьогодні будеш зі мною в раю," а "істинно говорю тобі сьогодні, будеш зі мною в раю." (Теоретично це можливо, тому що старогрецькі рукописи зовсім не містили знаків розділення, чи навіть проміжків між словами; я сам чув від професора, який викладає Новий Завіт і грецьку мову в християнському університеті, що постановка коми в Луки 23:43 дійсно є суто суб'єктивним рішенням редакторів та інтерпретаторів, а не відображенням закономірностей грецької граматики чи синтаксису. --ГП) Але така інтепретація цього вірша мало імовірна. Адже Ісусові навряд чи було потрібно підкреслювати розбійникові, що він говорить до цього розбійника саме "сьогодні." Дуже важко уявити собі, що людина, яка помирає на хресті, задихається, в судорогах хапає останнє повітря, і при цьому даремно витрачає слова. Значно імовірніше те, що цим словом "сьогодні" Христос окреслив доктрину "проміжного стану" - це також відповідає іншим фрагментам Нового Завіту (див. особливо Филип'ян 1:19-26 і 2 Коринтян 5:1-10). Іншими словами, Христос дійсно пообіцяв розбійникові, що душа цього розбійника з'єднається з Христом в раю в той самий день, коли цей розбійник помре."
        
        (R.C. Sproul, "Essential Truths of the Christian Faith," Tindale Publishers Inc., Wheaton, IL, 1992, pp. 205-206. ISBN 0-8423-2001-6.)
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2004.01.25 | Р.М.

          Re: про "проміжний стан"

          З теорією "проміжного стану" можна було б погодитися, але правильніше буде усвідомлювати цю теорію з позиції Вічності.
          Уявіть собі ВІЧНІСТЬ. Немає часу, як такого, нема матерії, як такої, нема просторових координат, нічого немає матеріального і з ним пов'заного. Є вічність і в ній вічні духовні істоти.
          Але у цій Вічності є двері, через які можна потрапити у часовий вимір. Людська душа при своєму народженні (зачатті) входить у ці двері, опиняючись в тій чи іншій часовій координаті. Після фізичної смерті людини її душа знову потрапляє у Вічність, виринаючи зі своєї земної часової координати.
          
          Мої міркування не є і не можуть бути науково обгрунтованими, але я гадаю пане Георгію, що Ви мене розумієте.

  • 2004.01.15 | Augusto

    Nu i xams'ki "sposterezhennya" v cyx "misioneriv"!

    Ce yakby rozglyadaty xrobakiv i kazaty, shcho ce te, komu "pravoslavni prynosyuat' v zhertvu trupy svoix edynovirciv".
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.01.15 | tmp

      "О вкусах животных не спорят" :)

      Хотя в данном конкретном тексте довольно явно и осуждается мерзость странного обычая выбрасывать несколько поджаренную (или не..) плоть человеческую на съедение рыбам и птицам, но оставим, ибо толерантному все толерантно.
      По сути вопроса.. У христиан тоже есть крематории, моряки часто погребают погибших в море. Но.. В данном конкретном языческом культе (индуизм), по словам misionerov имеет место быть жертва. Причем по христианскому разумению имеет место быть жертва телом с еще не отошедшей душой. Отношение православных к этому ясно и не секрет - мерзость. Отношение общечеловеков тоже известно - все нормально, ибо укладывается в рамки общечеловеческой морали - индусы тоже ведь человеки и достойные граждане мира сего.
      
      Вот и повторяю вопрос(ы):
      Имеются ли этому мнению (жертва) подтверждения - толерантные, нетолерантные, и т.д. Есть ли какая-то информация об этом у ученых?
      Как к этому обычаю относятся праведные рунвiровцы, протестанты, католики, баптисты и мусульмане?
      
      Считают ли они этот обычай (жертва) варварством, мерзостью или все "ОК" и она (жертва) как-то сочетается с их учением?
      Прошу заметить вопрос без подвоха - мне просто интересно.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2004.01.15 | Augusto

        Deayki tvaryny rivnishi, nizh inshi?

        Os' "prynesennya tila z "neotletevshej duhsoj" v zhertvu xrobakam - ce te, shcho treba (adzhe ne zavzhdy mozhlyvo poxovaty na tretij den' - inkoly dovodyt'sya xovaty ranishe, ne bachu takogo zh xamstva po vidnoshennyu do musul'man, yaki xovayut' v pershij den' pislya smerti).
        Nevzhe xamuvatym "misioneram" bulo absolyutno nevazhlyva social'na situaciya indusiv, yaki lyshe "pidsmazhuvaly" tila? Meni napryklad yasno, shcho v nyx tupo ne bulo dostatn'o groshej na povnu ceremoniyu kremacii.
        A sam po sobi ritual nexrystyans'kyj, tomu porivnyuvaty prosto nemozhlyvo (sered protestantiv, napryklad, je dosi bagato protyvnykiv kremacii, yak "paganstva", ale znov-taky, je j taki, yaki navit' ne zajdut' do kvartyry z "pagans'kim symvolom" - rizdvyanoyu yalynkoyu, chy vidmovlyayut'sya vid vakcinacii - Xrystos nash edynyj likar).
        Vsim skladnym manipulyaciyam z trupamy je proste poyasnennya - ce naslidky "tabu" na kanibalizm.
        
        P.S. Ya pravyl'no vlovyv notku "pravoslavnogo fashyzma"? Typu "lyudyna - ce til'ky pravoslavni, inshi - nedolyudy"? De todi mezha, za yakoyu "nedolyudej" mozhna spokijno znyshchuvaty?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2004.01.15 | tmp

          2PS-нет,неправильно уловили.. язычники лишь заблудшие..(-)

          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2004.01.15 | Augusto

            Xams'ki vyxodky yakos' tut dopomozhut'?

            Zapysuvaty krokodyliv v chorty tezh IMXO zanadto, xiba "duxovnyj svit" v togo "misionera" znaxodyt'sya v zoologichnomu parku, zvychajno.
            Vzagali naskil'ky ya prygaduyu, obov'yazok xrystyyanyna - nesty shchaslyvu vist' pro Xrysta, a ne probuvaty sebe stavyty na misce Boga ta sudyty kogos' inshogo.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2004.01.15 | tmp

              Re: Xams'ki vyxodky yakos' tut dopomozhut'?

              Augusto пише:
              > Zapysuvaty krokodyliv v chorty tezh IMXO zanadto, xiba "duxovnyj svit" v togo "misionera" znaxodyt'sya v zoologichnomu parku, zvychajno.
              
              Не знаю чем в действительности было вызвано видение именно чудовища, а не крокодила. Вероятно люди были потрясены увиденным - одно дело в книжках читать, другое - увидеть такого рода "кладбище" воочию.. Такие "прелести" мы не можем воспринимать иначе нежели - "мерзко".
              А может быть и не была крокодила, а был именно таки черт?..
              
              Во всяком случае у меня лично нет оснований не доверять православным миссионерам - это верующие, которым миссию поручает Церковь, т.е. довольно уважаемые и сильные духом христиане.
              
              А вот Ваши предположения о характере "духовного мира" православных миссионеров есть лишь Ваши предположения и очевидно заблуждения. Не более того. Замечу лишь, что миссионерам и православным вообще от сего ни холодно, ни жарко.
              
              > Vzagali naskil'ky ya prygaduyu, obov'yazok xrystyyanyna - nesty shchaslyvu vist' pro Xrysta, a ne probuvaty sebe stavyty na misce Boga ta sudyty kogos' inshogo.
              
              У христиан много больше обязанностей, кроме этой, основной. Это есть и обличение греха Церковью, указание на заблуждения, в т.ч. народов, помощь в направлении на путь истинный - без этого нет проповеди и нет обращения.
              
              Вспомните Крещение в Православии - там ведь даже произносится молитва обращенная не к Богу, а к самому Сатане. Молитва обличительная, резкая, осудительная и повелительная. Впрочем это единственная и последняя молитва к нему. "Кто молчит, тот Бога предает" - это из нашего, Православного Предания. Хотя, не скрою - есть и другая точка зрения.
              
              В данном конкретном случае скорее всего христианам прежде всего жаль этих заблудших и своим рассказом они вопиют к сомневающимся и слабым в вере среди нас - "не прельщайтесь "красивостями" этого культа, это все тоже дикое язычество, это все теже кровавые жертвоприношения", это все таже "прихожая".
              
              Тем не менее обратите внимание - они не осуждают сомнамбулического лодочника и "простых индусов", более того - не пытаются отправить его к крокодилам или на костер: "Ибо кто не против вас, тот за вас".
              Не осуждаю его и я.
              
              Но вещи, явления, обряд названы своими именами - жертвоприношение, язычество, мерзость. И это необходимо.
              
              Относительно "xamstva". Как Вам фраза: "Благодатию призванные к исповеданию веры, и первый порыв ревности явившие, и отложившие воинские поясы, но потом аки псы, на свою блевотину возвратившиеся, так что некоторые и серебро употребляли, и посредством даров..."
              Это из правил 1-го Св. Вселенского Собора.
              
              В данном случае употребление крепких словец и аллегорий (вероятно чуждых Вашему утонченному пониманию этики / эстетики) - оправдано, лучше доходит, а кому-то откроет путь к спасению. Во всяком случае не нам об этом судить.
              
              с уважением,
              
              PS
              Единственное чего я так и не увидел в комментариях на отрывок из статьи - компетентного мнения "немиссионеров" - это таки жертвопринашение или же нет.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2004.01.16 | Thinker

                Щоб щось побачити, треба зняти шори

                tmp пише:
                Единственное чего я так и не увидел в комментариях на отрывок из статьи - компетентного мнения "немиссионеров" - это таки жертвопринашение или же нет.
                
                Thinker:
                Як на мене, то добродій Kohoutek усе дуже компетентно і зрозуміло пояснив. Цитую:
                "Насчет самого обычая сожжения. Ничуть не более мерзкий, чем захоронение трупов в земле, где их пожирают черви."
                "Никакой особой пользы Индии или кому еще от сожжения трупа индуизм не предполагает. Только самому сжигаемому и его родственникам - его душа освобождается и готова к новому воплощению; если обряд проведен правильно, то его личная карма улучшается и новое воплощение будет более благоприятным. Ну, и родственники обретут дополнительную заслугу... Мертвая плоть - лишь набор элементов; нам ведь дорогА душа. А для души необходимо как можно скорее освободиться от груза плоти, чтобы подготовиться к новому перерождению. Мертвое тело не приносят в жертву ни в коем разе. Богам оно не нужно. Оно нужно природе - чтобы снова включить его элементы в вечный круг жизни."
                
                Власне, місіонери наводять лише один аргумент, який, на їх думку свідчить про жертвоприношення: "По индусскому обычаю тело покойного необходимо сжечь в первый же день после смерти, когда душа, как мы знаем, еще очень тесно связана с телом".
                На жаль індуси забули запитати у Кураєва про те, коли закінчується зв'язок душі з тілом і які наслідки для душі від того що тіло знищується в перші дні після смерті. З точки зору індуїстів, наскільки я розумію, якщо душа після смерті зв'язана з мертвим тілом, то це для неї не є благом, а тому знищення тіла, оскільки воно допомагає розірвати цей зв'язок, є для неї благом, воно вивільняє душу від зв'язку з мертвим тілом і дозволяє їй втілитися у живе тіло.
                
                Пам'ятаєте Екклезіаста: "Краще бути живим собакою, ніж мертвим левом"
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2004.01.17 | tmp

                  Re: Щоб щось побачити, треба зняти шори

                  Thinker пише:
                  > tmp пише:
                  > Единственное чего я так и не увидел в комментариях на отрывок из статьи - компетентного мнения "немиссионеров" - это таки жертвопринашение или же нет.
                  >
                  > Thinker:
                  > Як на мене, то добродій Kohoutek усе дуже компетентно і зрозуміло пояснив. Цитую:
                  > "Насчет самого обычая сожжения. Ничуть не более мерзкий, чем захоронение трупов в земле, где их пожирают черви."
                  > "Никакой особой пользы Индии или кому еще от сожжения трупа..."
                  
                  Понимаете ли, вот ведь какая штука получается... Мнение наших миссионеров довольно нетолерантно по отношению к индуизму и я это знаю. Но эта нетолерантность еще не означает, что их мнение о наличии факта жертвы через погребение является неверным. Кроме того, на определенные выводы наводит тот факт, что одного из миссионеров Кураев назвал индолгом, т.е. специалистом в данной области - в отличие от нас.
                  
                  Выслушав мнение православных индологов, самого о. Андрея Кураева мне стало интересно, а что по этому поводу думают другие люди, в том числе неправославные специалисты-индологи.
                  
                  Я думаю, что Вы согласитесь с моим мнением в том, что именно изучение различных точек зрения, различных свидетельств позволяет нам получать наиболее объективную картину того или иного явления, факта, сущности.
                  
                  Мне показалось, что Kohoutek не является индологм, т.е. компетентным специалистом. Во всяком случае он об этом ничего не говорит, не приводит он и ссылок на компетентные источники, которые бы ясно подтвердили его точку зрения. Отсюда я делаю вывод, что мнение Kohoutek есть мнение частное, естественно толерантное, но мнение неспециалиста и, вероятно, неверное. Хотя это и не умаляет моего уважения к его мнению, и к нему лично. Скажем так: это частичка общей картины описывающей отношения неиндусов к данному обряду.. Не более того.
                  
                  > Власне, місіонери наводять лише один аргумент, який, на їх думку свідчить про жертвоприношення: "По индусскому обычаю тело покойного необходимо сжечь в первый же день после смерти, когда душа, как мы знаем, еще очень тесно связана с телом".
                  
                  Вы не правы. Миссионеры привели слова и самого носителя религиозных воззрений - лодочника. Действительно, лодочник не есть символом индуизма, но как минимум его представитель. Кроме того миссионер-индолог не стал опровергать мнение самого лодочника. Не указал на его заблужения. Вероятно наш православный миссионер и умолачивает о заблуждении лодочника - я это допускаю. Собственно по этой причине я и интересуюсь мнением других людей, в том числе специалистов, неправославных миссионеров, и даже протестанских лодочников и стрелочников..
                  
                  > На жаль індуси забули запитати у Кураєва про те, коли закінчується зв'язок душі з тілом і які наслідки для душі від того що тіло знищується в перші дні після смерті.
                  
                  Охотно присоеденяюсь к этому Вашему мнению - действительно жаль..
                  
                  > З точки зору індуїстів, наскільки я розумію, якщо душа після смерті зв'язана з мертвим тілом, то це для неї не є благом, а тому знищення тіла, оскільки воно допомагає розірвати цей зв'язок, є для неї благом, воно вивільняє душу від зв'язку з мертвим тілом і дозволяє їй втілитися у живе тіло.
                  
                  Спасибо и Вам за Ваше мнение. Позволю себе лишь задать Вам один вопрос: являетесь ли Вы специалистом по индуизму или хотя бы индусом?
                  
                  c уважением,
                  
                  PS
                  > Re: Щоб щось побачити, треба зняти шори
                  
                  именно этим - "зняти шори" или говоря еще более иносказательно "раззомбуватися", ИМХО мы здесь и занимаемся..
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2004.01.19 | Thinker

                    Ви колись чули про презумпцію невинності?

                    Хтось звинувачує індуїстів в жертвоприношенні не наводячи жодного скільки-небудь вагомого аргументу, тільки посилаючись на якогось індолога.
                    А далі Ви звертаєтесь до учасників форуму з тим, щоб вони довели, що це не так.
                    Я зараз заявлю, що я - спеціаліст з біології, і тому компетентно можу засвідчити, що ви - верблюд, - і спробуйте довести, що це не так.
                    
                    tmp пише:
                    > ...одного из миссионеров Кураев назвал индолгом, т.е. специалистом в данной области - в отличие от нас... Мне показалось, что Kohoutek не является индологм, т.е. компетентным специалистом. Во всяком случае он об этом ничего не говорит, не приводит он и ссылок на компетентные источники, которые бы ясно подтвердили его точку зрения.
                    
                    Ну так тоді Вам тут це питання обговорювати взагалі нічого. Треба шукати сайт індологів, бо будь-які аргументи, висловлені не професійними індологами, a-priori визнаються некомпетентними, а інтерпретація, подана Кураєвим, - компетентною, - лише на тій підставі, що він посилається на присутність серед місіонерів якогось індолога.
                    
                    >
                    > > Власне, місіонери наводять лише один аргумент, який, на їх думку свідчить про жертвоприношення: "По индусскому обычаю тело покойного необходимо сжечь в первый же день после смерти, когда душа, как мы знаем, еще очень тесно связана с телом".
                    > Вы не правы. Миссионеры привели слова и самого носителя религиозных воззрений - лодочника.
                    
                    Невже Ви про це:
                    "Сожжение покойного на берегу Ганга изменяет карму человека, и не только человека, но и карму страны. Чем больше людей сжигается на берегу Ганга, тем больше энергии получает Индия. Если прекратятся сожжения на берегу Ганга - исчезнет Индия. Нужно сжигать мужчин так, чтобы была видна кость на руке или ноге. А женщин - так, чтобы была видна кость на спине или ребре. Потом все, что остается, бросают в Ганг. Это делает нас сильнее, мы все живем потому, что в Ганг бросают эти тела"
                    ?
                    Більше ніяких свідчень лодочника я не знайшов.
                    
                    По-моєму, тут про жертвоприношення нічого не сказано. Тільки про покращення Карми. Інтерпретація явно вульгаризована, що можна приписати як лодочнику, так і місіонерам (сумніваюся, що вони точно записали слова лодочника, а оскільки замість крокодила вони побачили якесь "исчадие ада", то ймовірно і слова і спосіб, у який говорив лодочник, вони передають так само адекватно).

              • 2004.01.16 | Augusto

                Spasy vas vsix Xrystos.(-)

                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2004.01.17 | tmp

                  Аминь. (-)

  • 2004.01.15 | Kohoutek

    Re: Об их традиции жертвоприношения через погребение

    tmp пише:
    > У кого-то есть иные (толерантные, независимые и т.п.) данные (толкования, обоснования, подтверждения) этому мерзкому обычаю?
    
    Во-первых, хочу заметить, что Кураев(?), мягко говоря, сгущает краски. Он не воспитан в соответствующей культуре и воспринимает то, что видит, совершенно неадекватно. Пассаж о некоем "демоне смерти", обитающем в водах Ганга, меня вообще удивил. Эти православные богословы что - действительно в чертей верят? Гавиал, к слову - разновидность крокодила, которая водится в Южной Америке. В Ганге, очевидно, водятся обычные местные крокодилы, которые вполне могут питаться трупами; пресноводных дельфинов, насколько мне известно, там нет. Тем более, дельфины едят ТОЛЬКО рыбу.
    
    Насчет самого обычая сожжения. Ничуть не более мерзкий, чем захоронение трупов в земле, где их пожирают черви. Другое дело, что, как правило, сожжение трупа производится не полностью. Не из-за каких-то там идеологических соображений, а просто по бедности основной массы верующих: на оплату десяти минут молитвы брахмана хватает, а на достаточное количество дров - уже нет. Индия ведь - очень бедная страна до сих пор. Кроме того, сами могильщики, как и наши их аналоги, пройдохи еще те. Экономят. В принципе - в идеале - тело возлагают на поленницу сандаловых дров на особом помосте, поливают благовонными маслами, после чего ближайший родственник поджигает погребальный костер. Но полностью во всех мелочах ритуал проводят только для богатых или всенародно любимых людей. Прочих сжигают абы как, лишь бы поскорее. Догматы христианства, кстати, в принципе, в отличие от религий Востока, никак не регламентирует погребение. Христиан вполне можно и сжигать, и хоронить в земле и т.д.
    
    Никакой особой пользы Индии или кому еще от сожжения трупа индуизм не предполагает. Только самому сжигаемому и его родственникам - его душа освобождается и готова к новому воплощению; если обряд проведен правильно, то его личная карма улучшается и новое воплощение будет более благоприятным. Ну, и родственники обретут дополнительную заслугу.
    
    Приравнивание обряда ЗАХОРОНЕНИЯ (мертвого тела!) к ЖЕРТВОПРИНОШЕНИЮ (живого!) - это, мягко говоря, передергивание. У всех свои обычаи. Буддисты, к примеру, считают, что тело можно хоронить любым способом, лишь бы его составляющие как можно быстрее снова вошли в круговорот жизни. В местах с мягким влажным климатом мертвых хоронят в земле или сжигают; в сухом холодном климате Тибета тела могут сохраняться годами, а дрова очень дороги, поэтому там трупы могут расчленять, а то и вываривать, и скармливать стервятникам. В Монголии мертвых просто оставляют лежать в степи - смотрели "Ургу", наверное? С нашей точки зрения дико, но с точки зрения буддистов - полезно для дальнейшего существования. Для зороастрийцев священны все первоэлементы - земля, вода, огонь. Их нельзя осквернять прикосновением нечистой мертвой плоти. Поэтому мертвых нельзя ни хоронить в земле, ни сжигать, ни топить в воде. Их либо хоронят в изолированных от земли саркофагах (как Фредди Меркьюри, к примеру), либо оставляют на поживу стервятникам в особых местах (как в знаменитых "башнях молчания" в Бомбее). Мертвая плоть - лишь набор элементов; нам ведь дорогА душа. А для души необходимо как можно скорее освободиться от груза плоти, чтобы подготовиться к новому перерождению. Мертвое тело не приносят в жертву ни в коем разе. Богам оно не нужно. Оно нужно природе - чтобы снова включить его элементы в вечный круг жизни.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.01.15 | tmp

      благодарю за мнение.

      Действительно интересно. А почему Вы считаете что это не есть жертва? Ведь об этом по словам миссионеров говорил лодочник? Есть другие источники?
      
      По поводу веры православных богословов, православных в чертей...
      Так точно - верят и более того знают об их существовании. Это называется "духовный мир", "мир духов". Но не веруют! Не доверяют ему вообще. При случайных или неслучайных контактах (сон, галюцинанции, прелести, мечтания, смущения, явления и пр.) простые православные стараются как можно быстрее об этом забыть и не придавать этому значения. Более того мы сознательно избегаем подобных контактов, не посешаем спиритических, магических и пр. сеансов, отварачиваемся от духов и молимся Господу. Только сильные и апостолы могут превозмочь тех и общаться, вернее бороться и побеждать. Для нас - "Всему свое время"
      
      В случае неизбежности контакта, например смерть, согласно учению нашей Церкви мы должны соблюдать осторожность и прежде чем говорить (контактировать) с кем-то или чем-то обязательно должны спросить у духа: "Кто ты? Откуда ты?", предложить ему помолится вместе. То есть святоотеческое учение говорит нам не прельшатся ни в коем разе и после смерти, так как дьявол особенно искусен в момент смерти и может принимать облик ангелов.
      
      Обо всем этом, обобщая святоотеское наследие пишет святитель Игнатий Брянчинов в своем 3-м томе "Аскетических опытов", об этом в своей книге "Душа после смерти" учит иеромонах Серафим Роуз. Причем последний анализирует и факты из книги Р. Моуди "Жизнь после жизни".
      Православие - это религия, поэтому здесь (вера в мир духов и самих духов, чертей, Ангелов, Бога) ничего необычного нет. Это нормально. Да хоть у язычников спросите..
      
      По поводу неадекватности Кураева...
      Угу... Мы - православные. Мы неадекватны мiру сему. Более того - такими будем всегда. Религия такая.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2004.01.16 | Kohoutek

        Re: благодарю за мнение.

        tmp пише:
        > Действительно интересно. А почему Вы считаете что это не есть жертва? Ведь об этом по словам миссионеров говорил лодочник? Есть другие источники?
        
        Господи ты ж боже мой. Осведомляться о догматах веры у лодочника... Вы вот, на месте приехавшего в Россию индуса, у кого будете спрашивать об основах православия - у шофера или все-таки решите пойти в храм спросить у батюшки, а еще лучше хотя бы катехизис почитать? Существует гигантский объем работ самих брахманистских/индуистских теологов и работ о индуизме. Я не верю, что Кураев об этом не знает. Но нет, он составляет мнение об индуизме на основании рассказов лодочника. "Я убью тебя, лодочник!" (с)
        
        Представьте себе, какое мнение составит о православии индус на основании рассказа старушки из соседнего подъезда. Или вот моей мамы, к примеру. Я думаю, он решит, что главный обряд и суть веры православного человека - красить яйца на пасху.
        
        > По поводу веры православных богословов, православных в чертей...
        > Так точно - верят и более того знают об их существовании. Это называется "духовный мир", "мир духов".
        
        А так вот что такое эта самая "духовность". Теперь я понял, о чем говорит вторая составляющая в названии этого форума Ж:)
        
        А серьезно - у страха глаза велики, вот как это называется.
        
        > Православие - это религия, поэтому здесь (вера в мир духов и самих духов, чертей, Ангелов, Бога) ничего необычного нет. Это нормально. Да хоть у язычников спросите..
        
        Знаете, верить в Бога и верить в чертей, на мой взгляд две большие разницы. Во второе можно совершенно спокойно и не верить и это не будет противоречить основам религии. Это не Вера - это просто суеверия. Почувствуйте разницу. Кроме Веры в любой религии есть мощный пласт народных верований и суеверий и, к сожалению, очень часто для адептов данной религии одно не отделяется от другого.
        
        > По поводу неадекватности Кураева...
        > Угу... Мы - православные. Мы неадекватны мiру сему. Более того - такими будем всегда. Религия такая.
        
        Да нет, все это лукавство. Кураев - очень образованный и умный человек. Он прекрасно знает и чувствует, когда можно говорить голосом разума и всерьез рассуждать об основах веры, а когда можно воспользоваться пропагандистско-полемическими приемами, чтобы убедить собеседника в своей правоте. Когда можно спорить, а когда просто облить иноверца грязью и пусть потом отмывается.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2004.01.16 | Thinker

          Кураєв деградує

          Цікавий був колись полеміст, але, мабуть, усе, що міг сказати розумного, він вичерпав у "Протестантам о православии" та "Сатанизм для интеллигенции". А далі пішов переспів старих ідей з усе більшою добавкою бруду. Врешті-решт, став писати книги про те, як стати антисемітом
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2004.01.16 | Kohoutek

            Re: Кураєв деградує

            Thinker пише:
            > Цікавий був колись полеміст, але, мабуть, усе, що міг сказати розумного, він вичерпав у "Протестантам о православии" та "Сатанизм для интеллигенции". А далі пішов переспів старих ідей з усе більшою добавкою бруду. Врешті-решт, став писати книги про те, як стати антисемітом
            
            Да, чтобы не быть голословным приведу краткий разбор пропагандистских приемов, которыми нечувствительно пользуется Кураев в самом начале своего рассказа:
            "Такие всесожжения в первый день после смерти можно рассматривать как человеческие жертвоприношения".
            Что мы тут имеем?
            1) Для начала Кураев употребляет термин "всесожжение". А ведь это слово обозначает особую разновидность жертвоприношения, а не просто сожжение. Так Кураев с самого начала, безо всякой аргументации приравнивает простой обряд погребения к жертвоприношению. Во второй части предложения он просто повторяет предыдущее неявное утверждение в открытом виде. Разумеется, это ничего не доказывает (хоть сто раз скажи "халва", слаще не станет), но никто и не собирается что-то обосновывать. Читатель предполагается достаточно подготовленным к тому, чтобы некритично воспринимать написанное, а на психологическом уровне повторение воспринимается как подтверждение. "Можно приравнивать" - и все тут. А можно - не приравнивать? Можно? Тогда не приравниваем. И все дальнейшее рассуждение рассыпается как карточный домик.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2004.01.16 | Георгій

              Думаю, що це все з серії "мета виправдовує засоби"

              Kohoutek пише:
              > Да, чтобы не быть голословным приведу краткий разбор пропагандистских приемов, которыми нечувствительно пользуется Кураев в самом начале своего рассказа:
              > "Такие всесожжения в первый день после смерти можно рассматривать как человеческие жертвоприношения".
              > Что мы тут имеем?
              > 1) Для начала Кураев употребляет термин "всесожжение". А ведь это слово обозначает особую разновидность жертвоприношения, а не просто сожжение. Так Кураев с самого начала, безо всякой аргументации приравнивает простой обряд погребения к жертвоприношению. Во второй части предложения он просто повторяет предыдущее неявное утверждение в открытом виде. Разумеется, это ничего не доказывает (хоть сто раз скажи "халва", слаще не станет), но никто и не собирается что-то обосновывать. Читатель предполагается достаточно подготовленным к тому, чтобы некритично воспринимать написанное, а на психологическом уровне повторение воспринимается как подтверждение. "Можно приравнивать" - и все тут. А можно - не приравнивать? Можно? Тогда не приравниваем. И все дальнейшее рассуждение рассыпается как карточный домик.
              (ГП) І о. Кураєв це чудово розуміє, не може не розуміти. І Геббельс розумів. Але з їх точки зору мета виправдовує засоби. Можна мухлювати в аргументації, жонглювати словами, тощо. Зате "ми несемо правду народам, вони навернуться, і більше людей буде спасено" (Кураєв), або "рідна Німеччина встане з попелу і арійська раса буде правити світом" (Геббельс).
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2004.01.17 | tmp

                о лжи и детекторах оной

                Георгій пише:
                
                > (ГП) І о. Кураєв це чудово розуміє, не може не розуміти. І Геббельс розумів. Але з їх точки зору мета виправдовує засоби. Можна мухлювати в аргументації, жонглювати словами, тощо. Зате "ми несемо правду народам, вони навернуться, і більше людей буде спасено" (Кураєв), або "рідна Німеччина встане з попелу і арійська раса буде правити світом" (Геббельс).
                
                Чуть выше тредом, в дискуссии с Kohoutek я заметил оппоненту, что Ваши методы выявления лжи в словах о. Андрея не в полной мере адекватны самому Кураеву, но вполне адекватны Вам и мiру сему.
                
                Почему я пришел к такому выводу?
                
                Во-первых сам о. Андрей ничего не писал в своей статье о факте жертво- или не- жертвоприношения в индуистском обряде погребения. Из "отсебятины" там лишь выводы о. Андрея. Сами эти выводы базируются на информации (записях) из дневника православных миссионеров, побывавших в Индии и посетивших эти "места погребения". Т.е. Кураев сам по себе фактов, свидетельств не "генерирует", но интерпретирует, на что согласно даже американской конституции имеет право каждый, включая православных. Пока.
                
                Во-вторых Вы, не имея достойных оснований (видимо по объективным причинам) для заявлений о лжи якобы исходящей от о. Андрея Кураева, беретесь сравнивать его, т.е. "не учасника цього форуму, а автора матеріалів, які учасники форуму сюди надсилають" (Ваши слова из модераториального объявления) с неким доктором.
                
                Заметим - Kohoutek, мой оппонент, провел "сеанс" лингвистического и стилистического анализа записей из дневника православных миссионеров, к числу которых сам о. Андрей не относится - его там просто "и не пахло". Он дома сидел, факт. Так вот результаты такого анализа вовсе не бесспорны, а вернее ничтожны, поскольку он (Kohoutek) лишь описал как была построена фраза, абзац текста и дал свою личностную интерпретацию. Не более.
                
                Тем не менее Вы, используя ничтожную, лишь косвенную и вовсе не бесспорную доказательную базу форумянина с ником Kohoutek, во всеуслышание заявляете о лживости богослова, конкретно нине живущей личности, тщетно пытаясь увязать его имя с покойным Геббельсом, очевидно используя мою не вполне достойную методу в диспуте с Анатолием. Я понимаю, что плохое прельшает.. но нужно же как-то бороться с похотью! Глядишь не ровен час и я восстановлю аналогичную практику..
                
                Прошу обратить внимание еще на один примечательный, на мой взгляд, факт. Я в первоначальном своем постинге привел выдержку из статьи Кураева, где содержались записи миссионеров. Привел для того, чтобы обозначить точку зрения православных по данному обряду, имеющему самое непосредственное отношение к индуизму. Напомню нашу точку зрения - мы считаем любое жертвоприношение идолам, в том числе телами умерших или еще "не-", как "мерзость".
                
                Кроме того, я поинтересовался мнением форумчан относительно данного обряда, а затем уточнил вопрос - есть ли компетентные источники, опровергающие утверждение православных миссионеров мол "жертва" в понимании индусов. Компетентного ответа я, к сожалению, пока не получил. Но зато не без Вашего деятельного участия достаточно подробно ознакомился со взглядами форумчан на взгляды православных вообще и Кураева в частности..
                
                За сим оставляю сей факт на Вашей совести, но лишь надеюсь, что Вы все-таки еще способны достойно ответить мне по сути первоначального вопроса, а не "по Кураеву"
                
                с пламенным приветом, нескрываемым уважением
                и надеждой на дальнейшее плодотворное
                сотрудничество на ниве духовности,
                искренне Ваш - tmp
                
                
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2004.01.19 | Thinker

                  Re: о лжи и детекторах оной

                  tmp пише:
                  > Во-первых сам о. Андрей ничего не писал в своей статье о факте жертво- или не- жертвоприношения в индуистском обряде погребения.
                  Из "отсебятины" там лишь выводы о. Андрея. Сами эти выводы базируются на информации (записях) из дневника православных миссионеров, побывавших в Индии и посетивших эти "места погребения". Т.е. Кураев сам по себе фактов, свидетельств не "генерирует", но интерпретирует...
                  
                  Thinker:
                  Ну так це добре відомий полемічний засіб. Треба затаврувати якогось опонента. Для цього підбираються свідчення "компетентних людей", які можна інтерпретувати так, щоб опонент виглядав якоюсь моральною потворою, і щоб ця інтерпретація могла видатися правдоподібною людям, які не підходять до аргументів критично.
                  Нічого "не от мира сего" тут немає.
                  
                  tmp пише:
                  на что согласно даже американской конституции имеет право каждый, включая православных. Пока.
                  
                  Thinker:
                  Звичайно, право таке має кожний, але й ті, хто розуміє, що в полеміці вжито брудних засобів, мають право, і навіть моральний обов'язок, на це вказати.

            • 2004.01.20 | tmp

              Кураєв

              таки втянули Вы меня в апологетику Кураева..
              Ок..
              
              Kohoutek пише:
              > Да, чтобы не быть голословным приведу краткий разбор пропагандистских приемов, которыми нечувствительно пользуется Кураев в самом начале своего рассказа:
              > "Такие всесожжения в первый день после смерти можно рассматривать как человеческие жертвоприношения".
              > Что мы тут имеем?
              
              да, что собственно мы здесь имеем..
              
              > 1) Для начала Кураев употребляет термин "всесожжение".
              
              Ок, пусть будет "Кураев".
              Итак, термин "всесожжение":
              
              > А ведь это слово обозначает особую разновидность жертвоприношения, а не просто сожжение.
              
              ка-ко-е? А?
              
              Критик (Kohoutek) не потрудился дать определение этому термину. Он лишь ограничился общим выражением "разновидность жертвоприношения".
              
              Попробуем же разобраться с типом "всесожжение". Данный вид жертв Богу налиствует в древнеевреском законе (см. например Числ. 28, Иез. 45 и во многих иных главах) Там различают всесожжение по периодам (субботнее, утреннее, постоянное и т.д.) и в зависимости от того, что подлежит всесожжению, жертве Богу - хлебом, скотом. Но везде там всесожжение есть жертва.
              
              Вот как описывается один из этих обрядов в "Библейской энциклопедии" (Ринекер Ф., Майер Г) <http://webua.net/brokhaus/b07.htm> :
              
              = при принесении ЖЕРТВЫ ВСЕСОЖЖЕ-НИЯ (Лев 1) идея примирения отступала на второй план; в этом случае кровью кропили только внешние стороны жертвенника. <...> Священник разрезал тушу животного на куски, и, возложив на жертвенник, сжигал ее. Т.о., Ж. в дыму и пламени полностью возносилась к Богу, и все ее части сгорали. Жертвователь ничего не оставлял себе, все при-надлежало Богу (ср. Быт 22:2) <...> Жертвами всесожжения были, напр., ежедневные жертвы израил. народа - два однолетних барана, к-рых приносили в качестве утренней и вечерней Ж. (Исх 29:38-42; Чис 28:3-8; Езд 9:4,5; Дан 9:21); =
              
              Толкования опущены. Сам толковать не берусь - не знаю. Но знаю, что у нас именно Агнец принес Себя в жертву ради нашего спасения.
              
              Таким образом всесожжение именно форма жертвы. При этом объект привнесенный в жертву "технически" подлежал полному сожжению. Отсюда и термин ВСЕ_сожжение.
              
              > Так Кураев с самого начала, безо всякой аргументации приравнивает простой обряд погребения к жертвоприношению.
              
              Аргументация есть - 1)сам обряд внешне похож; 2)слова лодочника, что сжигаю для каких-то там высших целей и без сожжения карма страны и человеков мол никуда.
              
              > Во второй части предложения он просто повторяет предыдущее неявное утверждение в открытом виде. Разумеется, это ничего не доказывает (хоть сто раз скажи "халва", слаще не станет), но никто и не собирается что-то обосновывать.
              
              Дело в том, что миссионеры, в отличие от..., все же досточно честно добавили: "Сжигают покойных _не_полностью_, а детей до 5 лет вообще не сжигают, а просто бросают в воды Ганга"
              
              Причем далее конкретно приводят слова лодочника, где он описывает у какого тела, как и где должна быть прожжена плоть. Т.е. описали степень кремации для того, чтобы "Сожжение покойного на берегу Ганга измен<ИЛО> карму человека, и не только человека, но и карму страны. Чем больше людей сжигается на берегу Ганга, тем больше энергии получает Индия. Если прекратятся сожжения на берегу Ганга - исчезнет Индия. Нужно сжигать мужчин так..... А женщин - так...... Потом все, что остается, бросают в Ганг. Это делает нас сильнее, мы все живем потому, что в Ганг бросают эти тела"
              
              Заметьте как и при всесожжении жертвуется все. Какова же цель сожжения? Сожжение не богам, но Индии? Так что это? Просто "сожжение" во имя чего-то высшего? Во имя страны? Во имя их кармы? Если сожжение тела "во имя, в целях, для.." это не жертва (а санитарная лишь мера), то что же тогда жертва?
              
              > Читатель предполагается достаточно подготовленным к тому, чтобы некритично воспринимать написанное, а на психологическом уровне повторение воспринимается как подтверждение.
              
              или как в Вашем случае - подготовленным, но наоборот - не воспринимающим никаких утверждений из-за где-то, когда-то внушенном понятии абсолютной тождественности принципов юриспруденции и нравственности. Первое меняется в угоду тем или иным политвоззрениям, второе - нет. На то есть заповеди, религии и т.д.
              
              > "Можно приравнивать" - и все тут. А можно - не приравнивать? Можно? Тогда не приравниваем.
              
              Вот именно!
              Вы - не приравниваете. Миссионеры - приравняли. Причем приравняли на основании своего опыта - по Гангу на лодке ходили? - ходили, с лодочником беседовали? - беседовали, своими глазами видели? - видели. Что находили, набеседовали, наговорили, то и изложили, сдобрив опыт оценкой его с позиции православных.
              
              А теперь: Вы там были? - не были, видели? - не видели, с лодочником или иным другим индусом насчет сего говорили? - не говорили. Другие серьезные ссылки есть? - Нет. Но тем не менее беретесь давть оценку обряду со своей точки зрения: "сожжение мол, просто так, чтоб сжечь"
              Кому верить? - Вам.
              Логично?
              
              > И все дальнейшее рассуждение рассыпается как карточный домик.
              
              вот именно, но Ваши.. ввиду отсутствия достоверных данных и логики в рассуждении, направленной не на анализ обряда, а на анализ мотивов миссионеров. Это объективность?
              
              Вы просто не верите им.. Вот и все. Но оценочку им - даете.
              
              Кстати, чем Вас смущает вообще наличие факта сознательного жертвоприношения в языческом культе? Почему Вы так настойчиво доказываете его отсутствие, причем не имея на то достаточных оснований, действую более методом "от противного"?
              
              И в самом деле - те люди умерли, к жизни здесь их уже не вернуть, вероятно по разумению язычников карма нуждается в освобождении от бренной оболочки и все такое.. Разве миссионеры утверждают, что индусы убивают кого-то для последующего сожжения и жертвы?
              
              Не сказывается ли здесь Ваша бессознательная (а может быть и сознательная) попытка каким-то образом "христианизировать" этот обряд?
              Зачем?
              
              А что если индусы понимают его именно так, как говорят миссионеры и иное мнение им противно? Ведь, например исходя из предположения Августо любое погребение есть так или иначе попытка избежать того, что есть табу у человечества, и с этим трудно не согласиться.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2004.01.20 | Георгій

                Про спалення трупів в індуїстській релігії

                >Дело в том, что миссионеры, в отличие от..., все же досточно честноЗаметьте как и при всесожжении жертвуется все. Какова же цель сожжения? Сожжение не богам, но Индии? Так что это? Просто "сожжение" во имя чего-то высшего? Во имя страны? Во имя их кармы? Если сожжение тела "во имя, в целях, для.." это не жертва (а санитарная лишь мера), то что же тогда жертва?
                (ГП) Книга "World Religions," на яку я вже посилався, каже, що спалення трупів в індуїстській релігії переслідувало головним чином мету захисту живих від можливої помсти мертвих. За стародавніми уявами аріїв, дух людини після її смерті переселяється в так званий Світ Мертвих або Світ Батьків (це вже значно пізніше з'явилася уява, що він знову народжується в якомусь іншому тілі). Щоби це переселення відбулося спокійно, без травми для покійного, його тіло треба занурити у вогонь, хоча не обов'язково його повністю спалювати. Коли вогонь знищить якусь частину тіла, рештки (кістки, обвуглену плоть) треба кинути у воду, бажано (хоча й не обов'язково) у воду ріки Ганг. Існувало і існує вірування, що в тому випадку, коли це не буде виконано, дух покійного почне мститися живим, причиняти їм усякі неприємності. Арійські священики вчили, що такою помстою мертвих пояснюються бідність, хвороби, передчасна смерть, безплідність жінок, тощо. Але такий ритуал вважається обов'язковим тільки для чоловіків, хлопців, або заміжніх жінок. Дівчат, які ще не знали мужчини, згідно з цим віруванням не треба віддавіти вогню, а треба просто кидати у воду або ховати в землю. Також вогню не треба віддавати тіла померлих аскетів-шрамана, які не мають наміру (чи "долі") мати дітей - вони нібито виключені з родинних стосунків і їх духи ні за яких обставин не будуть мститися тим, хто живе.
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2004.01.20 | tmp

                  спасибо, уже яснее.. (-)

              • 2004.01.20 | Kohoutek

                Re: Кураєв

                tmp пише:
                
                > да, что собственно мы здесь имеем..
                >
                > > 1) Для начала Кураев употребляет термин "всесожжение".
                >
                > Ок, пусть будет "Кураев".
                > Итак, термин "всесожжение":
                >
                > > А ведь это слово обозначает особую разновидность жертвоприношения, а не просто сожжение.
                >
                > ка-ко-е? А?
                ...
                > Попробуем же разобраться с типом "всесожжение". Данный вид жертв Богу налиствует в древнеевреском законе (см. например Числ. 28, Иез. 45 и во многих иных главах) Там различают всесожжение по периодам (субботнее, утреннее, постоянное и т.д.) и в зависимости от того, что подлежит всесожжению, жертве Богу - хлебом, скотом. Но везде там всесожжение есть жертва.
                
                Достаточно. Вы заметили, что именно вы подтвердили? То, что Кураев С САМОГО НАЧАЛА, еще до какой-либо аргументации (даже словами лодочника) ПОДМЕНИЛ термин "сожжение" (просто сожжение чего-то, без каких-либо контаминаций) термином "всесожжение", которое, как вы сами признаете, является обозначением специфического жертвоприношения. Да мне, честно говоря, абсолютно наплевать, какого именно. Важа - подмена понятий с самого начала. Которая в том же предложении подкрепляется далее опять-таки неаргументированной гипотезой - "можно рассматривать". Даже дальнейший разговор с лодочником (профессионального индолога? Где он учился, что до сих пор не знает основ индуистской философии и вынужден полагаться на слова лодочника?) не является сколь-либо серьезным подкреплением для таковой гипотезы. А именно на этой лукавой подмене "сожжение - всесожжение" и строятся ВСЕ дальнейшие рассуждения Кураева. Поскольку исходные посылки не выдерживают критики, не вижу смысла оспаривать дальнейшее. Прежде чем рассуждать, почему золотая рыбка не вытесняет воды из чаши, надо проверить - а действительно ли это так?
                
                > > Так Кураев с самого начала, безо всякой аргументации приравнивает простой обряд погребения к жертвоприношению.
                >
                > Аргументация есть - 1)сам обряд внешне похож;
                
                Не более, чем похоже христианское причастие на ритуальный каннибализм ("се есть тело мое и кровь моя").
                
                2)слова лодочника, что сжигаю для каких-то там высших целей и без сожжения карма страны и человеков мол никуда.
                
                Ага. Слова безымянного лодочника для Кураева, имеющего высшее богословское(?) образование и, соответственно, изучавшего основы религий (я уж не говорю о безымянном "профессиональном индологе") - это сильный аргумент. А евреи, кстати, мацу замешивают на крови невинных христианских младенцев. Про это много написано!
                
                > Дело в том, что миссионеры, в отличие от..., все же досточно честно добавили: "Сжигают покойных _не_полностью_, а детей до 5 лет вообще не сжигают, а просто бросают в воды Ганга"
                
                Почему я, ни разу не бывавший в Индии и не имеющий профессионального образования в данной сфере, тем не менее смог получить достаточно информации по этой теме, а Кураев с миссионером-индологом не смог? Журнал "Вокруг света" уж почитали бы, что ли. Не шестнадцатый век, казалось бы; в Индии были миллионы людей, которые оставили свои впечатления; написаны десятки тысяч книг по этому поводу, а миссионеры все открывают для себя далекую и загадочную страну. Не удивлюсь, если они там рассчитывали найти людей с песьими головами.
                > или как в Вашем случае - подготовленным, но наоборот - не воспринимающим никаких утверждений из-за где-то, когда-то внушенном понятии абсолютной тождественности принципов юриспруденции и нравственности. Первое меняется в угоду тем или иным политвоззрениям, второе - нет. На то есть заповеди, религии и т.д.
                
                Мы все меряем в соответствии со своим внутренним мерилом - здравым смыслом, опытом и совестью. Нравственность предусматривает, среди прочего, честность. В том числе - не принимать желаемое за действительное без проверки. Никакого противоречия с религиозной моралью я тут не вижу. Можно осуждать с точки зрения своих убеждений догматы чужой религии; но нельзя, исходя ни из каких соображений, фальсифицировать факты. Можно написать, что сожжение мертвых противоречит основам христианства - но надо аргументировать почему; можно привести слова лодочника - но необходимо осведомиться о значении ритуала и у специалиста.
                
                > > "Можно приравнивать" - и все тут. А можно - не приравнивать? Можно? Тогда не приравниваем.
                >
                > Вот именно!
                > Вы - не приравниваете. Миссионеры - приравняли. Причем приравняли на основании своего опыта - по Гангу на лодке ходили? - ходили, с лодочником беседовали? - беседовали, своими глазами видели? - видели. Что находили, набеседовали, наговорили, то и изложили, сдобрив опыт оценкой его с позиции православных.
                
                Вы притчу о слоне и трех слепых знаете? Бога нет, потому что космонавты летали в космос и его не нашли. Поэтому, на основе личного опыта и с позиций научного атеизма они смело и ответственно заявляют: бога нет.
                
                > вот именно, но Ваши.. ввиду отсутствия достоверных данных и логики в рассуждении, направленной не на анализ обряда, а на анализ мотивов миссионеров. Это объективность?
                
                Объективное - это то, что получено в результате корректного исследования. У меня возражения к методике исследования. Негодная методика - подгонять видимое к ожидаемому - приводит к негодным результатам.
                
                > Кстати, чем Вас смущает вообще наличие факта сознательного жертвоприношения в языческом культе? Почему Вы так настойчиво доказываете его отсутствие, причем не имея на то достаточных оснований, действую более методом "от противного"?
                
                Меня совершенно не смущает наличие жертвоприношения в язычестве. Меня возмущает конкретный факт фальсификации.
                
                > И в самом деле - те люди умерли, к жизни здесь их уже не вернуть, вероятно по разумению язычников карма нуждается в освобождении от бренной оболочки и все такое.. Разве миссионеры утверждают, что индусы убивают кого-то для последующего сожжения и жертвы?
                
                Нет, это Кураев утверждает, что индуистский обряд погребения есть ни что иное, как человеческое жертвоприношение богам. Для этого он приплетает сюда (в неявном виде) православное представление (не догмат, насколько мне известно) о связи души с телом на протяжении нескольких (трех?) дней после смерти.
                
                > Не сказывается ли здесь Ваша бессознательная (а может быть и сознательная) попытка каким-то образом "христианизировать" этот обряд?
                
                Нет.
                
                > А что если индусы понимают его именно так, как говорят миссионеры и иное мнение им противно?
                
                Вот если вы мне приведете хоть какое-нибудь подтверждение данного утверждения из компетентного источника (сочинения брахманов-теологов, цитата из священного текста, серьезный труд по индологии), я с вами соглашусь. А до этих пор буду считать мнение Кураева лишь его личным предубеждением против индуизма, котрое он пытается навязать в виде факта и аргумента.

          • 2004.01.17 | tmp

            о деградации.

            Thinker пише:
            > Цікавий був колись полеміст, але, мабуть, усе, що міг сказати розумного, він вичерпав у "Протестантам о православии" та "Сатанизм для интеллигенции". А далі пішов переспів старих ідей з усе більшою добавкою бруду. Врешті-решт, став писати книги про те, як стати антисемітом
            
            Вероятно сам термин "деградация" означает процесс изменения чего-либо, потерю первоначальных свойств, отклонение от их первичной истинности. Причем имеет окраску негативную.
            
            Я могу ошибиться - не филолог.
            
            Но допустив такого рода толкование термина и учитывая Ваше мнение о том, что о. Андрей является автором книги "про те, як стати антисемітом", что есть отклонением от ее первоначальных, истинных свойств, а называется она "Как делают антисемитом" и полностью соотвествует своему названию, мы действительно можем наблюдать некий процесс дегенерации.
            
            Учитывая то, что книга в действительности своего названия и содержания не изменяла от даты выхода в свет (можно подвериться у самого автора, издателя или книготорговцев), но лишь изменила в Вашем воображении, то мы делаем вывод - дегенерирует именно Ваше воображение, именно эта Ваша оценка не соотвествует окружающей нас действительности и суть дегенеративна.
            А жаль..
            
            PS
            Такой мой вывод вовсе не есть доказательством того, что дегенерируете Вы сами - физически или морально, или же сами есть дегенератом. Не вздумайте пожалуйста обижаться.
            Более того - я надеюсь, что на самом деле Вы безостановочно прогрессируете, причем во всех смыслах.
            Но я имею ввиду именно ту часть Вашего воображения, которая внушила Вашему уму, что книжка о. Андрея - "про те, як стати антисемітом "
            Ничего, бывает..
            
            с уважением,
            
            
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2004.01.19 | Thinker

              Вибачаюсь за неточну передачу назви але...

              суті це не змінює.
              А суть у тому, що книга "Как делают антисемитом?" - взірець брудної полеміки (в т.ч. використання побутових антисемітських настроїв).
              Але, щоб не бути голослівним, трошки аналізу:
              
              http://www.spasi.ru/history/mnrm.htm
              
              Берегитесь Кураева или как еврейский праздник Пурим стал Международным женским днем
              
              журналист Валерий Каджая
              
              Тематическое приложение "Известий" № 36 от 1 марта было посвящено Дню женщин и, естественно, открывалось большой статьей в честь этого, ставшего поистине всенародным, праздника. Автор статьи Светлана Епифанова сообщает много интересных сведений о том, как в разных странах, например, в Испании, Японии, Китае, чествуют Женщину. Но самое интересное связано, конечно, с историей собственно 8 марта. Из статьи мы узнаем, что дата эта была выбрана не случайно. Оказывается, в этот день отмечается еврейский праздник Пурим. "В тот год, когда Клара Цеткин и ее соратницы решили впервые праздновать Международный женский день, праздник Пурим пришелся как раз на 8 марта", - пишет Светлана Епифанова.
              
              Очень интересное открытие, между прочим. Но принадлежит оно не журналистке, автором его является диакон Кураев. О том, как еврейка Клара Цеткин по заданию еврейского руководства Интернационала внедрила в революционное движение еврейский праздник Пурим под видом Международного женского дня, Кураев посвятил целую книгу под броским названием "Как делают антисемитом". В демократической прессе она получила единодушную оценку как откровенно юдофобская. Приведу всего одну лишь цитату из Кураева и сразу станет ясно, "ху есть диакон".
              
              "Что-то личное ассоциируется у творцов этого праздника с этой датой… Раз мотивы были личными – значит надо присмотреться к личностям. Роднили этих корифеев и героев не только принадлежность к партии революции и преданность идеям Интернационала. Еще у них было этническое родство… Клара Цеткин – еврейка. И для нее вполне естественны ассоциации с историей ее родного народа… Понимаю, что тут не уйти от вопроса – а с чего я взял, что Клара Цеткин помнила Пурим? Ведь она, скорее всего, не была практикующей иудейкой. Но дело совсем не в том, ходила ли Клара Цеткин в синагогу в пору своей революционной деятельности. Дело в том, что в ее памяти не могли не остаться детские воспоминания об этом празднике. Для Клары Цеткин Пурим не был просто книжным воспоминанием. Это то, что с детства входит в сознание иудея. А потому даже для того еврея, который порвал связь со своей национальной религиозной традицией, детское воспоминание о Пуриме очень живо. Так безосновательно ли предположение, что в сознании еврейских лидеров Интернационала женское революционное движение ассоциировалось с именем Эсфири, а 8 марта было избрано ими в силу привычки праздновать в эти дни семейный праздник Пурим?"
              
              Тут диакон мог бы в восторге от самого себя запрыгать и воскликнуть: "Ай да Кураев, ай да сукин сын!". Так размахнуться, - это каким же надо быть способным человеком! На все способным. Потому, что сочинять подобным образом может только человек или с очень пониженным уровнем совести, или с очень повышенной температурой мозга.
              
              Ибо:
              
              а) Клара Цеткин еврейкой никогда не была и в роду ее до энного колена нет ни одного еврея. Она родилась в семье приходского учителя Готфрида Эйснера, человека глубоко верующего, совмещавшего преподавание в школе закона Божьего с игрой на органе в сельской церкви. И, когда уже на склоне лет, Клара Цеткин приехала в родное Видерау, что близ, Лейпцига, она попросила открыть ей кирху, где она девочкой помогала отцу играть на органе, и более часа просидела там в полном одиночестве, отдаваясь нахлынувшим чувствам. Вот такие у нее были детские воспоминания…
              
              б) В 1910 году на II Международной конференции социалисток по предложению Клары Цеткин была принята резолюция о том, чтобы ежегодно проводить женский день, "который в первую очередь служит агитации за предоставление женщинам избирательного права". Из резолюции совершенно очевидно явствует, что Международный женский день задумывался отнюдь не как праздник, но как чисто политическое мероприятие, а Пурим – действительно праздник, родной брат нашей Масляницы, европейского Карнавала, греческих Дионисий (или Вакханалий), болгарского Кукере, персидского Новруз-Байрама. Все они родом из новогоднего праздника, отмечавшегося в древнем Вавилоне и обрядность которого распространилась затем по всему Средиземноморью и далее до Урала и Скандинавии.
              
              в) Датой Международного женского дня по предложению члена ЦК социал-демократической партии Елены Грюнберг (тоже немки) было утверждено 19 марта – в честь победы берлинских рабочих в революционных боях в 1948 году. И первый Международный женский день отмечался в 1911 году в Германии, Австрии, Дании и Швейцарии именно 19 марта. В 1912-м он проходил в тех же странах, но 12 мая. В 1913-м получился полный разнобой: в Германии отмечали 12 марта, в Австрии, Чехии, Венгрии, Швейцарии, Голландии – 9 марта, во Франции и России – 2 марта. Это было связано с чисто организационными трудностями. И только в 1914 году впервые повсеместно Международный женский день проводили 8 марта, так как он совпал… нет, не с Пуримом, а с воскресеньем, то есть, с нерабочим днем. Да так и закрепился на этой дате;
              
              г) В те же годы Пурим пришелся на март, но: в 1911-м на 14-е; в 1912-м на 3-е; в 1913-м на 23-е и в 1914-м на 12-е.
              
              Все это можно легко проверить в любой публичной библиотеке в течение одного вечера. Почему этого не сделал "сукин сын Кураев"? Ведь он не простой диакон (низшая ступень в священническом служении), но доктор богословия, профессор Свято-Тихоновского православного института. Он отлично знает, как надо работать с источниками, но "повышенная температура мозга" заставила его идти на заведомую ложь. Более того. Ровно три года назад, вскоре после выхода книги "Как делают антисемитом", Кураев был пойман за руку и уличен во лжи во многих СМИ. Как должен поступить в таком случае истинно православный человек, а тем более духовного звания? Наверное, покаяться и принести извинения читателям за то, что вольно или невольно ввел их в заблуждение. И, конечно же, немедленно изъять из продажи лживую книгу. Ничего этого Кураев не сделал. Книга пользуется огромным спросом и потому тираж ее постоянно допечатывается. А продается она только в церквах и церковных лавках, хотя иерархи РПЦ не могут не знать, обязаны знать о скандале, вызванном ею. Накануне 8 марта отрывки из кураевской книги, где вновь пережевывалась протухшая ложь по поводу Пурима, замаскированного под Международный женский день, заполонили Интернет, в котором диакон обосновался давно и основательно.
              
              Возможно, когда скандал уже ну никак нельзя будет игнорировать и дальше, Кураев и покается. Ему не впервой. Однажды он уже каялся за сотрудничество с КГБ, за то, что писал доносы на своих соотечественников, обучавшихся вместе с ним в Духовной академии в Бухаресте. Бывший секретный сотрудник (сексот на гебистском жаргоне), нынче стал открытым. Теперь он открыто пишет доносы на целый народ.
              
              
              
              О ПРАЗДНИКЕ 8 МАРТА
              
              журналист Валерий Каджая
              
              Более двух лет назад "НВ" и ряд других изданий дали не просто критические, но разгромные статьи в связи с выходом книги А. Кураева "Как делают антисемитом", приводя факты прямой лжи и подтасовок, которые использовал неразборчивый в средствах диакон. Но книгу продолжают продавать в православных церквах, 10-тысячный тираж разошелся по меньшей мере уже раз десять, следовательно, книга все это время допечатывается!
              
              Диакон Андрей Кураев в свое время успешно закончил философский факультет МГУ и был принят там же в аспирантуру на кафедру научного атеизма. Занятия марксистской философией будущий православный священнослужитель и богослов дополнял, как он сам об этом признался, чистосердечно покаявшись, добровольно-осведомительской деятельностью в качестве сексота, то есть секретного сотрудника КГБ. Но слава богу, в конце концов разобрался, что учение Маркса не потому всесильно, что верно, а верно потому, что всесильно. А разобравшись, ушел в религию. Там и нашел ответ на сакраментальный вопрос.
              
              "В любой революции, – пишет он в своей книге "Как делают антисемитом", – направленной на разрушение канонов и традиций, национальных форм бытия и сознания, евреи принимают активнейшее участие – или прямо ее устраивая, или провоцируя ее постоянным брюзжанием по поводу "этой страны" и "этих догм", или же организуя ей информационно-рекламную поддержку". Согласно Кураеву, в евреях изначально, на генетическом уровне, заложено нечто такое – "неосязаемое и неуловимое в целом – в основе своей враждебное нравственному и социальному порядку", сложившемуся в любом народе, среди которого поселялись сыны Израилевы. Как считает Кураев, "только евреи обладают чутьем, безошибочностью инстинкта и абсолютной безоглядностью в логике отрицания".
              
              Для наглядности диакон приводит в своей книге притчу Владимира Солоухина, в которой тот в метафорической форме и весьма доходчиво нарисовал природу революции. Смысл ее таков. Живет в крепком и светлом доме большая и благополучная семья ("большой народ". – В. К.). Попросился прохожий человек ("малый народ", то есть евреи. – В. К.) приютить его на несколько дней. Его приютили, а он стал исподволь науськивать и натравливать друг на друга многочисленных домочадцев. "Через неделю, – заканчивает притчу Солоухин, – в доме ни мира, ни семьи. Драки, кровопролития, убийства. Кого в больницу везут, кого на каторгу. После убитого мужа осталась Марья одна. Странник женился на ней и стал в доме хозяином... А между прочим, по этой простенькой схеме происходили на земле все революции". Вот так, простенько, но со вкусом. Теперь будем знать, что Английскую буржуазную и Великую французскую революции, а также Реформацию в Германии, бунт Пугачева, войну английских колоний за независимость в Северной Америке, восстание тайпинов в Китае и т. д. и т. п. – все их устроили евреи.
              
              Правда, схема не всегда срабатывает. Очень часто, подчиняясь инстинкту самосохранения, организм начинает вырабатывать антитела и бороться с чужеродными пришельцами. "Показательно, – делится очень важным наблюдением Кураев, – что каждый раз погромы следуют за волной ассимиляции евреев к местной культуре. Значит, не само по себе ощущение отчужденности евреев было причиной антисемитизма. Скорее напротив, когда народ лучше узнавал склад мировоззрения евреев – он устраивал антиеврейские бунты". То есть погромы евреев как защитную реакцию на еврейскую экспансию.
              
              Зачислив, таким образом, весь народ скопом в "нехорошие", Кураев, естественно, считает нехорошим и каждого еврея в отдельности. Но особое раздражение, прямо-таки болезненную неприязнь, вызывает у него еврей, которого многие православные считают своим духовным учителем, – Александр Мень.
              
              "Нехорошая кровь"
              
              "И так силен в евреях революционный пафос, – пишет диакон в развитие своей концепции "нехорошего народа", – пророческий пафос, твердящий "мы в ответе за все", что даже в крещеных евреях, принявших священство и, более того, монашество, он продолжает вспыхивать. Весьма часто приходится замечать, что этнический еврей, ставший православным священником, превращается в человека "партии" и крайности... И он или уходит в эксперименты, модернизм и экуменизм, требуя "обновления", или же проводит "консервативную революцию".
              
              Те, кто читал другую книгу Кураева "Оккультизм в православии", отлично понимают, о ком идет речь. Именно там диакон впервые назвал А. Меня "человеком партии", точнее, "партийным батюшкой". Примечательно, что книга та вообще открывается главой с красноречивым названием "Александр Мень: потерявшийся миссионер". В ней диакон, вот уж действительно потерявшийся в своих многочисленных фобиях, дает волю обуревающему его антисемитизму. И какому-то, на уровне почти подсознательного неприятию личности свободномыслящего, не зашоренного догматизмом проповедника, православного не только формально, но прежде всего по духу. Эту незашоренность и духовную раскрепощенность протоиерея Меня наш новоявленный Торквемада объявляет... диссидентством, а причины "отступничества" от истинной веры он ничтоже сумняшеся находит все в том же "нехорошем" происхождении.
              
              "Инстинкт диссидентства у отца Александра заложен, похоже, уже на уровне национального характера", – утверждает Кураев. "Быть иным и ощущать свою инаковость и подчеркивать, культивировать ее, – продолжает он, – одна из характерных черт еврейского мироощущения (точнее, самоощущения), и в отце Александре она присутствовала вполне..." И для Кураева совершенно не важно, что Мень с самого своего рождения воспитывался в православной среде, что крещен он был в младенчестве родной матерью – еврейкой по происхождению, христианкой по вероисповеданию, и не просто христианкой, а прихожанкой катакомбной Церкви, то есть наиболее гонимой большевиками, ибо так и не признала их власть. Важно, что еврей по происхождению.
              
              "Мень есть разрушитель русского православия, ибо "нехорошая кровь" гуляет в нем, толкает в инакомыслие, в разрушительную стихию критики закостеневших догматов". Но именно эту черту самоощущения Александра Меня высоко оценил не кто-нибудь, а сам глава Русской православной церкви Алексий II, выделив в трудах протоиерея прежде всего то, что "ни одно из его суждений не противоречит сути Священного Писания, где как раз и подчеркивается, что "надлежит быть и разномыслиям между вами, дабы открылись искусные (1Кор.11:19)".
              
              Искусным явился Александр Мень, но именно это вызывает глухую злобу (а может, глухую зависть?) у Кураева и его единомышленников, почему-то возомнивших себя этакими столпами православия, обладателями Истины в конечной инстанции. Поэтому Кураев боится того, кто ищет Истину, и, противореча Патриарху, как тот католик, который святее папы Римского, пытается под видом защиты православия очернить Александра Меня.
              
              Кураев даже не истолковывает по-своему А. Меня, а просто переиначивает и перевирает его, делая это на всем протяжении упомянутой мною главы и приписывая А. Меню склонность к оккультизму, астрологии, парапсихологии и даже... униатству. Да, да, он прямо так и заявляет: "Если мы захотим определить конфессиональную позицию писателя Александра Меня, то вывод будет определенный: униат, то есть католик, исповедующий католическую доктрину и при этом ценящий православный обряд". Иными словами, Мень православный лишь внешне, лишь с точки зрения обрядовой приверженности, а внутренне, по духу, он – истинный католик. Замечу в скобках, что для Кураева католик даже хуже еврея, хотя уж дальше вроде бы некуда. Таким образом, Мень – "нехороший человек в кубе": еврей, католик да к тому же тайный.
              
              Русскоязычный эфиопский поэт
              
              И тем не менее, видимо, все-таки прав кое в чем, но по-своему Кураев, утверждая, что "недоверчивость является одной из христианских добродетелей" и что "верить без проверки можно только Матери-Церкви, а в остальном христианин должен быть недоверчив", хотя я всегда почему-то считал, что добродетельный христианин – это прежде всего тот, кто любит ближнего своего априори, то есть изначально, а какая тут любовь, когда заранее не доверяешь! Между прочим, задолго до Кураева эту же мысль, но более четко и откровенно сформулировал, я бы даже сказал "отчеканил", кровавый вождь Великой французской революции, ярый богоборец Максимильен Робеспьер: "Основная добродетель гражданина есть недоверие". На недоверии к согражданам строилась и вся система надзора, осуществлявшаяся советской властью в первую очередь через так называемые "органы": ВЧК – ГПУ – НКВД – КГБ. Вот откуда этот дух в бывшем гэбисте, а ныне православном священнослужителе. Вот почему, уже учась в Румынии в Духовной академии, А. Кураев по заданию все тех же органов писал в Москву на Лубянку доносы на своих соотечественников, обучавшихся вместе с ним: что они говорят в неформальной обстановке, как отзываются о политике и, вообще, что у них на уме.
              
              Но вернемся к предмету обсуждения. Действительно, как можно верить искренности человека, который публично воспевает Россию, а в приватном письме ближайшему другу откровенно признается в обратном: "Я, конечно же, презираю отечество мое с головы до ног..." Истинно русский патриот, как, например, Кураев, так оскорбительно о своем отечестве никогда не посмел бы даже подумать. Это позволил себе русскоязычный эфиопский поэт Александр Пушкин. Другой русскоязычный, но шотландский поэт Михаил Лермонт(ов) обозвал Россию "немытой". А Михаил Евграфович Салтыков- Щедрин и вовсе вывалял Россию в дегте и пухе, изобразив ее этакой страной дураков, одним большим городом Глуповым. Вот тут в самый раз и проявить христианскую добродетель и, как в том анекдоте, "проверить, не еврей ли?" А заодно проверить и диакона: такой ли уж он сам патриот или прикидывается, потому как считает англичан и немцев умнее русских.
              
              "Русскоязычный эфиопский поэт" – сей термин, простите, не есть плод моего воспаленного остроумия. Авторство и здесь принадлежит нашему ученому диакону.
              
              В своем вот уж поистине зоопсихологическом антисемитизме Кураев доходит до прямого кощунства. Вот что он пишет: "В свое время отец Александр Мень сделал много. В свое. Но сейчас – иное время. Он ушел вовремя. Вовремя означает: в то время, когда кончилась та эпоха, в которой он был своим. И еще он ушел вовремя – чтобы не быть втянутым в политику, чтобы не стать "партийным батюшкой", "духовником «ДемРоссии»", чтобы не быть разменянным и оскверненным партийными и межпартийными разборками. Представьте, если бы он был жив в 1991 – 1996 годах... Его объявили бы "новым Сахаровым", "совестью эпохи", его растаскали бы по митингам, "коллективным письмам" и предвыборным кампаниям. Лозунги: "Голосуй или проиграешь!", "Голосуй сердцем!" – были бы озвучены голосом отца Александра. Из него постоянно вытаскивали бы негативные оценки деятельности Патриарха и "официального православия". Его превратили бы в защитника сект".
              
              Что делает диакон: он приписывает мертвому Меню то, что тот якобы мог совершить, оставшись в живых.
              
              А как цинично и зловеще звучит кураевское "он ушел вовремя". Как будто диакон не знает, что Меня злодейски убили.
              
              Частное мнение и "могучая кучка"
              
              В предисловии к своей книге "Как делают антисемитом" Кураев пишет: "На этой книге нет официального церковного благословения. Это значит, что за все, что в ней написано, отвечаю лишь я, а не Русская православная церковь. Поэтому тех людей, что сочтут необходимым критически отозваться о ней, я прошу всю критику адресовать мне, а не Церкви. Это частный проект, частное мнение. И поэтому я просил бы при ее распространении обойтись без фразы «перед нами еще одно доказательство антисемитизма, охватившего Русскую православную церковь»".
              
              И вновь лукавит диакон. Уже сам его священнический сан придает книге прямую связь с Церковью. Книга не только написана церковным функционером, она и продается только в храмах или церковных лавках. Как и уже упоминавшаяся "Оккультизм в православии". На ней, между прочим, есть официальное церковное благословение. Но тщетно искать в церквях книги Александра Меня. Они по негласному указанию свыше объявлены "нон грата". Гласно же официальную позицию Русской православной церкви однозначно высказал Алексий II еще в конце 1991 года в Нью-Йорке на встрече с американскими раввинами: "Единение иудейства и христианства имеет реальную почву духовного и естественного родства и положительных религиозных интересов. Мы едины с иудеями, не отказываясь от христианства, не вопреки христианству, а во имя и в силу христианства, а иудеи едины с нами не вопреки иудейству, а во имя и в силу истинного иудейства... Еврейский народ близок нам по вере. Ваш закон – это наш закон, ваши пророки – это наши пророки. Десять заповедей Моисея обязывают христиан, как и евреев. Мы желаем жить с вами в мире и согласии, чтобы никаких недоразумений, вражды и ненависти не было между нами".
              
              Тогда кому же нужны эти вражда и ненависть? Ответ дает... сам же Кураев: "В Церкви (за исключением горстки маргиналов) нет религиозно-мотивированного антисемитизма". Но эта "горстка" – самая что ни на есть "могучая кучка". Ее напор постоянно приходится сдерживать Патриарху. К "горстке маргиналов", безусловно, относится и сам Кураев, более того, он стал ее идеологическим рупором. Видимо, по этой причине он и перестал быть референтом (помощником) Алексия II.
              
              Но что поделаешь? Церковь ведь тоже поражена всеми теми недугами, которыми болеет сегодня наше общество. Если генерал-юдофоб объявляет свою партию "Движением против жидов", если руководитель крупнейшей фракции в Госдуме коммунист- интернационалист Зюганов заявляет, что в России "интеллигенция разделилась на две части, которые я условно называю для себя "иван иванычи" и "абрам абрамычи", то почему бы и православному священнику не иметь свое "частное мнение"? В конце концов, крайности всегда сходятся...
              
              Александр Мень был убит на рассвете 9 сентября 1990 года. Более десяти лет прошло с того страшного утра, но преступление до сих пор не раскрыто. Каких только версий не выдвигали за эти годы многочисленные следователи, сменявшие друг друга, и сколько домыслов родилось в пылком воображении журналистов и политиков всех цветов и оттенков. И я строил собственные предположения, пока не прочитал кураевских измышлений о Мене. И сейчас глубоко убежден: убил протоиерея фанатик, начитавшийся авторов, подобных Кураеву, наслушавшийся речей и лекций таких, как он, мракобесов. Профессор Кураев преподает в Свято-Тихоновском Православном институте, где готовятся будущие пастыри российских церквей. Чему же может научить незрелую еще молодежь бывший научный атеист, а ныне "научный" антисемит?
              
              http://www.newtimes.ru/newtimes/
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2004.01.19 | Thinker

                В продовження теми про 8 березня та Кураева не от мира сего

                http://orelatheists.narod.ru/text/8mat/index.html

              • 2004.01.20 | tmp

                почему не привели самой статьи-книги?

                Объемная?
                Тогда почему хотя бы не первую ее часть?
                Почему не привели его ответ на критику?
                То что Вы привели называется "пережеванное не вкусно" и нечестно.
                Это тоже самое что и подача здесь индуизма в розовых цветах..
                
                Кому интересна оригинальная статья читайте здесь:
                http://www.kuraev.ru/oglhow.html
                Вот несколько строк оттуда:
                
                = В заключение я просил бы обратить внимание на то, что на этой книге нет официального церковного благословения. Это значит, что за все, что в ней написано, отвечаю лишь я, а не Русская Православная Церковь. Поэтому тех людей, что сочтут необходимым критически отозваться о ней, я прошу всю критику адресовать мне, а не Церкви. Это частный проект, частное мнение. И потому я просил бы при ее рецензировании обойтись без фразы “перед нами еще одно доказательство антисемитизма, охватившего Русскую Православную Церковь”. =
                
                
                = Этот сборник - скорее исповедь, чем обвинение. Дело в том, что антисемитизм - грех, ибо греховна любая ненависть. А раздражение и возмущение есть первая ступенька к ненависти. Я не хочу, чтобы ненависть свила гнездо в моей душе. Но все же не могу не заметить, что чтение демпрессы провоцирует во мне незнакомые мне ранее реакции. Я почувствовал, что в моей душе вдруг начинают мелькать странные тени. Правила аскетики в таких случаях велят присмотреться: откуда это чувство духовно-нравственной нечистоты, что провоцирует эти приступы. =
                
                
                Критику "на себя" он тоже не побоялся привести на своем сайте:
                http://www.kuraev.ru/nezhnyj.html
                
                И вот его ответ Нежному:
                = Андрей Кураев. Первая реакция прошла... Может, пора поговорить поспокойнее? = - http://www.kuraev.ru/polem.html
                
                ---
                гнусно-то все как.. а?
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2004.01.20 | Thinker

                  Кому цікаво, легко знайти...

                  ...посилання на сайт Кураєва, насамперед завдяки Вам, у нас тут постійно присутні.
                  
                  Щодо статті Ніжного та відповіді Кураєва - дякую, обов'язково почитаю.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2004.01.20 | Thinker

                    Волк, думая попасть в овчарню, попал на псарню (И.А.Крылов)

                    Коментарі нашвидкоруч.
                    
                    Переглянув відповідь Кураєва. Читати повністю поки що не було часу, та, чесно кажучи, і немає особливого бажання.
                    Отже, перші враження.
                    
                    Після того, як журналісти повністю змішали отця Андрея з його власним лайном, зовсім залишити це без відповіді було, мабуть, неможливо. Отець Андрей зрозумів, що з Пуримом – 8 березня він сильно лажанувся, і треба було відступити – з високо піднятою головою.
                    Тому почав він з чергового звинувачення журналістів. Типу того: ну набрехав я Вам з три короба, але ж з благими намірами, а Ви цих намірів не оцінили, і, як це завжди роблять такі як Ви “демократи” та “хамосеміти”, облили мене брудом, звинувативши, абсолютно безпідставно, у антисемітизмі.
                    
                    Далі я все читати не став а почав шукати те, що мені було найцікавіше: що скаже отець Андрій про те, що, як з’ясувалося, “єврейка” Клара Цеткін була зовсім не єврейкою. Адже саме на єврействі Клари Цеткін і була побудований увесь детектив з Пуримом – 8 березня.
                    Ось як хитромудро викрутився отець Андрей:
                    “Если принять на веру слова Каджая и Нежного в том, что Клара Эйснер (в замужестве Цеткин) не еврейка (мы помним, как Нежный безо всяких оснований отлучил от еврейского народа Торквемаду) – все же ее жизнь прошла в еврейском окружении (дело не только в муже – еврейском эмигранте-революционере из России Осипе Цеткине, а вообще в революционной европейской среде начала века). И на том съезде Интернационала Клара Цеткин могла лишь озвучивать позицию, выработанную ее соратниками по борьбе…”
                    Нагадаємо, що в статті про Пурим о.Андрей був змушений врахувати, що Клара Цеткін була, як і усі правовірні марксисти, атеїсткою. Тому призначення свята революційних жінок на 8 березня він хитромудро пояснив її дитячими спогадами про Пурим, які “підсвідомо” навели її на цю дату. Тепер отець Андрій змінив свою гіпотезу. Виявляється її підсвідомо навели на дату 8 березня підсвідомі асоціації її товаришів з єврейського оточення. Якби у неї не було товаришів з єврейського оточення, то отець Андрій напевно висунув би гіпотезу про підсвідомі асоціації з підсвідомими асоціаціми її товаришів неєвреїв, які самі виникли з підсвідомих асоціацій з підсвідомими асоціаціями їхніх товаришів-євреїв. Якби і у товаришів Клари Цеткін не було товаришів євреїв, то отець Андрей напевно висунув би гіпотезу про товаришів товаришів товаришів. І так можна продовжувати до тих пір, поки ми нарешті не знайдемо цього зловрєдного єврея.
                    
                    Ще привернули мою увагу такі фрази:
                    “Все их аргументы до конца не опровергают гипотезу о связи Пурима и Женского дня, а потому, пока не найдено иное объяснение этому празднику, опирающееся на внятные мотивы и документы, до тех пор изложенная мною гипотеза имеет право на существование... Я же в своей книге подчеркивал, что речь идет лишь о гипотезе. Если факты ее опровергнут – для меня не составит ни труда, ни горечи от этой гипотезы отказаться. В “устном предании” эта гипотеза ходила задолго до меня. Я же лишь решил вынести ее для публичного обсуждения, сопроводив ее теми доводами, которые придают ей убедительность. Дискуссия началась. Пока в ходе этой дискуссии доводы тех, кто отрицает связь Пурима с 8 марта, посильнее, чем те доводы, что можно привести в защиту этой связи. Но окончательного перевеса все же нет – пока не приведены аргументы в пользу фиксации женского дня именно на 8 числе первого весеннего месяца.”
                    Про “спростування до кінця” гіпотез отця Андрея я вже писав: зараз я оголошу, що отець Андрей – верблюд і спробуйте спростувати “до кінця” мою гіпотезу.
                    У отця Андрея, схоже, – прогресуюча параноя, тому останнім часом усе більше його гіпотез будуються за зразком, про який влучно написав автор статті, на яку я давав посилання: “Не значит ли странный гул за стенкой, что у соседа спецслужбами проводится эксперимент по использованию психотропного оружия?”
                    
                    Правда в науці найабсурдніша на перший погляд гіпотеза може виявитися плідною. Але справа в тому, що оскільки йдеться не про гіпотези, які представляють собою чисто теоретичний інтерес, а про “гіпотези”, що підігрівають наявні у суспільстві фобії, то це вимагає особливої відповідальності за свої слова. Порівнювати антисемітський міф (а саме це має місце у даному випадку) з науковою гіпотезою, це все одно, що порівнювати наукові експерименти з більшовицькими чи гітлерівськими “експериментами”.
                    
                    На цій оптимістичній ноті дозвольте закінчити розгляд тих методів, які використовує в полеміці “добрий християнин” та “людина не від світу цього”, єпископ і головна полемічна зброя Російської православної церкви, отець Андрей Кураєв.

                • 2004.01.20 | Thinker

                  До речі. Про РПЦ та антисемітизм

                  tmp пише:
                  > Вот несколько строк оттуда:
                  > = В заключение я просил бы обратить внимание на то, что на этой книге нет официального церковного благословения. Это значит, что за все, что в ней написано, отвечаю лишь я, а не Русская Православная Церковь. Поэтому тех людей, что сочтут необходимым критически отозваться о ней, я прошу всю критику адресовать мне, а не Церкви. Это частный проект, частное мнение. И потому я просил бы при ее рецензировании обойтись без фразы “перед нами еще одно доказательство антисемитизма, охватившего Русскую Православную Церковь”. =
                  
                  Thinker:
                  Бажання Кураєва зняти з РПЦ відповідальність за його антисемітську міфотворчість зрозуміла, - не може Церква відкрито брати на себе відповідальність за такі речі. Але...
                  Книгу А.Кураєва "Как делают антисемитом" я придбав не в світському книжковому магазині чи на книжковому ринку, а в київському Центрі православної літератури.
                  
                  > ---
                  > гнусно-то все как.. а?
                  
                  Thinker:
                  100% згоден
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2004.01.20 | tmp

                    На еще. Ешь нас и пей.

                    http://www.gorchev.lib.ru/txt/by1/prav.shtml
                    
                    Беседы о Православии
                    
                    Многие народы увлекаются расширением сознания. Для этого применяются различные вещества и заклинания. Расширив таким образом своё сознание, народы некоторое время охуевши наблюдают вращение бесконечного пространства, беседуют с Господом Богом или же с Сатаной — это кому как повезёт, а затем неизбежно возвращаются назад, домой — к толстой своей жене и аккуратным деткам, бреются и идут на службу.
                    
                    Совсем другое дело — Православные народы. У Православного человека сознание и без того расширено до такой степени, что он его никак не может сфокусировать для какой бы то ни было полезной деятельности. У Православного степь да степь кругом, и всю-то он вселенную проехал, и глядит Православный на небо, всё думку гадает, а вот под ноги никогда не глядит и поэтому вечно то в говно наступит, то морду себе разобьёт. Ходит Православный обычно грязный и в дому у него живёт свинья, потому что вся эта мелкая хуйня для Православного неинтересная.
                    
                    Поэтому Православные пьют Водку. От Водки сознание наоборот сужается, за что её и не любят другое народы. Православный же, выпив три-четыре стакана, некоторое время сидит неподвижно, затем замечает рядом с собой супругу. «Да ты же СУКА!» — говорит Православный с изумлением и бьёт супругу в рыло.
                    
                    После этого он вытаскивает из-под стола за ухо сопливого и, тоже с рождения Православного, двоечника, требует дневник и затем порет ремнём.
                    
                    Исполнив таким образом за пятнадцать минут те обязанности, на которые у других народов уходит вся жизнь, Православный подпирает щёку кулаком и некоторое время поёт песнь. Затем он падает мордой в стол и засыпает.
                    
                    ***
                    
                    Истинный Православный очень редко ходит в церковь. В церковь в основном ходят старухи, но не для того ходят, чтобы прикоснуться Божьей благодати, а только для того, чтобы попиздеть там на срамных девок, а потом ещё прийти домой и долго пиздеть на невестку, внучку и жучку за недостаточную набожность.
                    
                    Это, однако, вовсе не означает, что Православному ходить в церковь возбраняется, Православному можно ходить куда угодно — хоть в синагогу, хоть в мечеть, ему ничего повредить не может. Но во время Божественной Литургии Православный обычно засыпает, а в Православных церквях заведён такой порядок, что в них ни сидеть, ни лежать, ни пить Водку нельзя, а то бы конечно Православные давно там все поселились с матрасами и бабами.
                    
                    Поэтому Православный вместо церкви идёт в Русскую Баню, где и осуществляет служение Господу путём поливания себя кипятком и бичевания себя веником.
                    
                    При этом за пару часов Православный наносит себе такой же объем страданий, который какой-нибудь иезуит с плёточкой испытывает за месяц. Таким образом, при условии, что Православный будет париться в бане хотя бы раз в две недели, он будет считаться в два раза набожнее иезуита.
                    
                    Однако нужно отметить, что из-за разного температурного режима служения Господу, конечные продукты отличаются примерно так же, как жареная рыба от вяленой.
                    
                    А какую рыбу предпочитает наш Господь — того нам знать не нужно.
                    
                    ***
                    
                    Всякий человек, попадающий в зону действия Православия, автоматически становится Православным, даже если он в гордыне своей почитает себя иудеем, мусульманином, буддистом или вовсе неверующим, то есть представляет себе земную жизнь совершенно неправильно. В частности, он полагает, что всякое его действие должно иметь некоторый логический результат.
                    
                    К примеру, такой человек совершенно уверен, что если он заплатил за горячую воду, то ему достаточно отвернуть кран и оттуда потечёт именно горячая вода. А если не заплатил, то, соответственно, не потечёт. Именно так он представляет себе справедливость.
                    
                    И не догадывается он, что в зоне действия Православия есть другая, Высшая Справедливость — когда будь ты святой или грешник, полагаешь ли ты себя хозяином мира или же ничтожным червём, трижды ты заслуженный академик или кондуктор трамвая, принц ты или нищий — всё равно однажды, когда дни станут длинными, а ночи короткими, придёт в неведомое место неизвестный человек и повернёт вентиль. И будешь ты ковырять мизинцем в кране, с тоскою прислушиваясь к тому, как уходят под землю последние капли когда-то горячей воды.
                    
                    И тщетно роптать, и некому жаловаться ибо не служит этот человек ни Господу, ни Дьяволу, ни Добру, ни Злу, не простирает он чорные крыла и дышит он не Небесным Огнём, а всего лишь перегаром. И насрать ему глубочайше на Справедливость, и на тебя ему тоже насрать. И на самом деле это и есть единственный правильный способ осуществления этой самой окончательной справедливости.
                    
                    Некоторые же люди, возомнив о себе слишком много, полагают, что можно обмануть Высшую Справедливость путём установки водогреев, газовых колонок и прочих произведений суетливого инженерного ума. И морщат такие люди нос, с презрением наблюдая потных и вонючих своих соотечественников.
                    
                    Но нет никаких преград для Cправедливости — всё равно однажды что-то треснет, вспыхнет, лопнет и явится к такому человеку всё тот же серый и похмельный Ангел Справедливости. Натопчет этот человек по всей квартире цементными своими сапогами и прочтёт над смесителем заклинание, длинное и бессмысленное как всякая человеческая жизнь. И будут помянуты в этом заклинании лишь простые и важные понятия, такие как Мама и Папа, Хуй и Пизда, Говно и Жопа. И если правильно произнесёт он это заклинание, то треснет и лопнет уже всё окончательно, хлынет ржавая вода и потечёт из унитаза зелёная жижа.
                    
                    И не надо морщиться — это ВЫ насрали, родные ваши и близкие, и все, кого приручили вы, и те, кто приручил вас.
                    
                    А ещё вы узнаете множество некрасивых слов, таких как Стояк, Сальник, Прокладка и Пакля. И как раз этой самой пакли у похмельного человека с собой нет. А где её, спрашивается, берут, эту паклю? Попробуйте зайти в любой магазин и попросить полкило пакли, обязательно попробуйте. Рвут ли её с ветвей особых деревьев или же растёт она в подземных пещерах? Где находится ключ от тайной комнаты, в которой перекрывают Стояк?
                    
                    Никто этого не знает и не узнает никогда. Кроме Ангела, конечно. И поэтому обязаны вы налить ему стакан и дать ему все сокровища, каких он только пожелает, и быть ещё ему благодарны, что вот взял, не побрезговал.
                    
                    Хотя, справедливости ради, нужно сказать, что Ангел, как правило, ни от чего не отказывается. Ангел - он на то и Ангел, чтобы ничем не брезговать — ни нами самими, ни дарами нашими.
                    
                    И если придутся ему по вкусу ваши подношения, тогда дня через три нарвёт он для вас в тайном месте Пакли, и после этого некоторое время вода в вашем доме будет течь только тогда, когда ей позволят, и из того крана, из которого положено. Но время это будет не очень продолжительным, дабы не возгордились вы и не забыли, кто вы есть на самом деле.

              • 2004.01.20 | Георгій

                А таки сволота Кураєв...

                Назвати о. Меня "партійним батюшкой..."
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2004.01.20 | tmp

                  "сам такой" :)

                  У Вас, наверное неправильное понимание русского перевода "Кто не со Мной, тот против Меня" - не богохульствуйте.
                  
                  Послание патриарха как с критикой "творческих изысков" церковного_писателя_Меня, так и с одобрением его дятельности в качестве священника было зачитано на его похоронах. Это еще раз подчеркивает, что Православие довольно строгая религия и со строжайшей иерархией, четким догматами. _Никому_ не простительно заниматься творчеством там, где это просто не допустимо - цена чистоты веры слишком высока. "По шее" от церковной общественности за свои эти изыски неоднократно получал и Мень при жизни, и сегодня периодически получает Кураев - оба от православных.
                  
                  Далее.
                  Не буду особо вдаваться в заблуждения писателя_Меня - они не умаляют пастырский подвиг православного священника и настоятеля.
                  Не буду вдаваться и в суть критики от Кураева, самого Кураева, замечу лишь что слишком многие православные считают и одного, и второго излишне, а чаше непростительно, либеральными.
                  
                  Без их либерализма и Вашего деятельного, "добрейшего" участия в спорах было бы меньше разногласий внутри самой церкви.
                  
                  Но в любом случае служение и одного, и второго, оценивать, принимать решение о канонизации или просто прославлении усопших в частном порядке - все-таки именно православным.
                  
                  В оценке их деятельности протестантами не нуждаемся. Разберемся без вас. Хотя, конечно, можете вопить _здесь_ все, что Вам в голову прийдет.
                  
                  с уважением,
                  неизменным есно.
                  
                  зы
                  надо так понимать, что раскрутка темы "Кураев против Меня", "Кураев - деградирует", "Кураев сволота" есть "НАШ ответ" агностико-протестанского сплава в ответ на жесткую критику индуизма, который протестанты изучают по "розовой" "WR"?
                  
                  Ничего, продолжаете. Мы привыкшие, ответы будете получать как и прежде.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2004.01.20 | Георгій

                    Тільки особиста думка

                    tmp пише:
                    > надо так понимать, что раскрутка темы "Кураев против Меня", "Кураев - деградирует", "Кураев сволота" есть "НАШ ответ" агностико-протестанского сплава в ответ на жесткую критику индуизма, который протестанты изучают по "розовой" "WR"?
                    (ГП) Нічого подібного, я дозволив собі свою репліку не як протестант, а як приватна особа. Перепрошую, може вона була і занадто різка. Мені просто здалося, що о. Мень не заслужив на такий огидний ярлик, тому я суто по-людськи розсердився на о. Кураєва. Постараюся наперед бути стриманішим.
                    
                    > Ничего, продолжаете. Мы привыкшие, ответы будете получать как и прежде.
                    (ГП) Аби переконливі. На жаль, теорія "не-православні, не чіпайте православних, ви нас все рівно не зрозумієте, де вам, ви недолюдки, тільки ми люди" мене не переконує.
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                    • 2004.01.20 | tmp

                      не понял

                      Георгій пише:
                      > tmp пише:
                      > > надо так понимать, что раскрутка темы "Кураев против Меня", "Кураев - деградирует", "Кураев сволота" есть "НАШ ответ" агностико-протестанского сплава в ответ на жесткую критику индуизма, который протестанты изучают по "розовой" "WR"?
                      > (ГП) Нічого подібного, я дозволив собі свою репліку не як протестант, а як приватна особа.
                      
                      странно это .. то протестант, то частное лицо..
                      Может Вы имели ввиду "не от имени моей Церкви"?
                      
                      > Перепрошую, може вона була і занадто різка. Мені просто здалося, що о. Мень не заслужив на такий огидний ярлик, тому я суто по-людськи
                      
                      опять не понятно.. "по человечески" не значит по протестански?
                      Я не прикалываюсь, просто не могу понять, как можно в один момент быть протестантом, христианином или индусом, буддистом, а в следующий, когда "щось лютить", отказываться от свой веры или становится "приватной особой"!?
                      Разве у протестантов нет такого понятия как грех или покаяние?
                      Протестанты не грешат?
                      
                      > розсердився на о. Кураєва. Постараюся наперед бути стриманішим.
                      
                      и я не вижу никакой проблемы в том, чтобы признавать свои ошибки или извинится перед кем-то, если был не в меру горяч. Пытаюсь делать выводы. Таки люди.
                      
                      > > Ничего, продолжаете. Мы привыкшие, ответы будете получать как и прежде.
                      > (ГП) Аби переконливі.
                      
                      а никто ведь Вас и не пытается здесь переубеждать.. Речь идет о споре, обсуждении, выверении позиций по тем или иным вопросам, диспуте. О самих вопросах и ответах на них. Разных.
                      
                      Во всяком случае, я подхожу к этому форуму именно так. Убеждений или веры здесь найти трудно - среда слишком "поли-".
                      
                      > На жаль, теорія "не-православні, не чіпайте православних,
                      
                      вот и не "чiпайте", чiпайте кого и что что хотите, а их не надо.
                      
                      > ви нас все рівно не зрозумієте,
                      
                      факт
                      
                      > де вам, ви недолюдки,
                      
                      Зачем вновь врать. Где я так говорил?
                      Ах, Вам показалось! Ну так перекреститесь.. ой.. ну или помолитесь..
                      Ах, Вам волхвинь языческих жаль, жриц? - а мне нет.
                      Ах, Вам Г.Лозко жаль? - мне тоже, уже извинился.
                      
                      Вот здесь как раз, когда речь идет о прощении, мы прекрасно научены разделять где лжеверующий (волхвиня), а где Лозко. Не логично? Ну так и не ищите логику, наверное уже (еще) не понять.
                      
                      > тільки ми люди"
                      
                      угу, но не "тiльки"
                      мы люди, тiльки ще й православнi люди..
                      
                      > мене не переконує.
                      
                      см. выше

                • 2004.01.20 | tmp

                  "Как делают сволотой.."

                  > Назвати о. Меня "партійним батюшкой..."
                  
                  Мне стало интересна эта книга о. Андрея, сегодня начал ее читать.
                  
                  Вот фраза, которую Вы прочли в статье, приведенной заблудшим хулителем:
                  
                  = "Те, кто читал другую книгу Кураева "Оккультизм в православии", отлично понимают, о ком идет речь. Именно там диакон впервые назвал А. Меня "человеком партии", точнее, "партийным батюшкой". Примечательно, что книга та вообще открывается главой с красноречивым названием "Александр Мень: потерявшийся миссионер"... =
                  
                  Вот оригинальная фраза из книги самой:
                  
                  = В свое время отец Александр Мень сделал много. В свое. Но сейчас — иное время. Он ушел вовремя. Вовремя означает: в то время, когда кончилась та эпоха, в которой он был своим. И еще он ушел вовремя — чтобы не быть втянутым в политику, чтобы не стать “партийным батюшкой”, “духовником” “ДемРоссии”, чтобы не быть размененным и оскверненным партийными и межпартийными разборками. Представьте, если бы он был жив в 1991-96 годах... Его объявили бы новым Сахаровым, “совестью эпохи”, его растаскали бы по митингам, “коллективным письмам” и предвыборным кампаниям... =
                  
                  Я понимаю, что о. Андрей не станет от этого факта сравнения фальшифки и оригинала меньшей "сволотой" в Ваших глазах.. Его уже сделали и "антисимитом", и вот таким образом "сволотой". В конце концов он ведь по мнению здешних мог подленько и подменить абзац, в конце концов можно найти "сволочизм" и вышеприведенном оригинальном абзаце..
                  
                  Просто просьба - когда даете оценки конкретным людям, сверяетесь с их деяниями в оригинале.
                  
                  Чего и себе жалаю.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2004.01.20 | Георгій

                    Вибачте. Поспішив, за що каюсь. (-)

        • 2004.01.17 | tmp

          Re: благодарю за мнение.

          Kohoutek пише:
          > tmp пише:
          > > Действительно интересно. А почему Вы считаете что это не есть жертва? Ведь об этом по словам миссионеров говорил лодочник? Есть другие источники?
          > Господи ты ж боже мой. Осведомляться о догматах веры у лодочника... Вы вот, на месте приехавшего в Россию индуса, у кого будете спрашивать об основах православия - у шофера или все-таки решите пойти в храм спросить у батюшки, а еще лучше хотя бы катехизис почитать?
          
          Вы правы, но я лишь прислушался к мнению одного из православных миссионеров, который есть специалистом, т.е. индологом. У меня в настоящее время нет возможности выдвинуться в Бомбей для проведения консультаций по данному вопросу с апологетами индуизма - до отпуска еще далеко
          
          Но, к счастью, у меня есть возможность узнать точку зрения миссионеров, Вашу, остальных форумян и вероятно получить ссылку на источник в Сети, который заслуживал бы титула "изложение мнения специалиста" или суть индуизма в соответствующем его догмате (если таковые там имеется).
          
          > Существует гигантский объем работ самих брахманистских/индуистских теологов и работ о индуизме. Я не верю, что Кураев об этом не знает. Но нет, он составляет мнение об индуизме на основании рассказов лодочника. "Я убью тебя, лодочник!" (с)
          
          Оставим пока о. Андрея в покое, т.б. что свой вывод он в данной статье тоже строил на основании изложения миссионеров. Коль скоро Вы утверждаете обратное, то вероятно можете указать ссылку с компетентным мнением по этому вопросу - жертва через погребение? То есть указать ссылку к той составляющей "гигантского объема", которая Вам позволяет утверждать обратное.
          
          > Представьте себе, какое мнение составит о православии индус на основании рассказа старушки из соседнего подъезда. Или вот моей мамы, к примеру. Я думаю, он решит, что главный обряд и суть веры православного человека - красить яйца на пасху.
          
          Согласен, мнение будет неполноценным, вернее неполным. Собственно по-этому я и хочу установить истину - что есть жертвоприношение в индуизме, а что нет. Причем вопрошаю я не к православным миссионерам (их мнение мне уже известно) - а к форумянам и всем тем, кто может навести меня на иной источник достоверной информации.
          
          > > По поводу веры православных богословов, православных в чертей...
          > > Так точно - верят и более того знают об их существовании. Это называется "духовный мир", "мир духов".
          > А так вот что такое эта самая "духовность". Теперь я понял, о чем говорит вторая составляющая в названии этого форума Ж:)
          > А серьезно - у страха глаза велики, вот как это называется.
          
          Да глаза большие.. Но еще больше разница между "духовностью" и "миром духов", понятием "духовный мир" в его необмиршвленном, небытовом понимании. Еще раз сосредоточтесь и Вы увидите - здесь действительно форум религиозный, а не по истории исскуств, философии или истории вообще. Подозревая, что сказалась завидная прозорливость егойного (форума') "отцов-основателей"..
          
          > > Православие - это религия, поэтому здесь (вера в мир духов и самих духов, чертей, Ангелов, Бога) ничего необычного нет. Это нормально. Да хоть у язычников спросите..
          > Знаете, верить в Бога и верить в чертей, на мой взгляд две большие разницы. Во второе можно совершенно спокойно и не верить и это не будет противоречить основам религии. Это не Вера - это просто суеверия. Почувствуйте разницу.
          
          Почувствуйте разницу и Вы: суеверие вообще-то есть кроме знания, веры о наличии мира духов еще и наши действия сообразно этому знанию, вере - дурь с гаданиями, боязнь черных кошек, знахарство, числа и т.п. глупости. Истинно верующие православные не являются людьми суеверными и не обращают внимания на эти заблуждения. Об этом я уже сказал Вам выше.
          
          > Кроме Веры в любой религии есть мощный пласт народных верований и суеверий и, к сожалению, очень часто для адептов данной религии одно не отделяется от другого.
          
          Вы правы, но лишь отчасти. Не могу утверждать относительно "любых" иных, но Православие не имеет и никогда не имело никаких "пластов народных верований и суеверий". Более того в истинно христианской религии - Православии, есть так называемый догмат.
          
          Догматы это есть как раз те понятия, которые совершенно четко и однозначно дают возможность верующему знать и отличать, где Православие, а где уже неправославие, где "любая религия с мощными пластами" или любая религия лишь "со слабыми слоями"
          
          В том случае если те или иные воззрения неких "адептов" не совпадают с догматом - это уже не та религия, возможно это ересь, возможно отступничество, двоеверие или суеверие, но в любом случае это уже не есть Православие.
          
          Вероятно Вы имели ввиду культуру, этику и т.п.
          
          > > По поводу неадекватности Кураева...
          > > Угу... Мы - православные. Мы неадекватны мiру сему. Более того - такими будем всегда. Религия такая.
          > Да нет, все это лукавство. Кураев - очень образованный и умный человек.
          
          "Адекватность міру сему" еще не означает наличие ума, ум еще не означает наличие образования, образование еще не образованность. Также и э(и)ммиграция еще не значит любви к Родине, знание биологии не означает присутствия зачатков совести.
          
          Хотя, ИМХО, в о. Андрее эти черты - ум, образованность и вера, предполагающая именно несогласие с истинами мiра сего, счастливо совпали. И слава Богу!
          ИМХО.
          
          > Он прекрасно знает и чувствует, когда можно говорить голосом разума и всерьез рассуждать об основах веры, а когда можно воспользоваться пропагандистско-полемическими приемами, чтобы убедить собеседника в своей правоте. Когда можно спорить, а когда просто облить иноверца грязью и пусть потом отмывается.
          
          В данном случае я соглашусь с Вашим определением об "адекватности мiру" - наличием ума, образования, умением тонко лгать и обливать грязью.. Это оно, то самое - адекватность міру сему.
          
          Вот посмотрите на Георгия ниже по треду. Он не то чтоб ловко, но все же перешел от сути дела к хулению вполне себе такого достойного христианина - о. Андрея. И это при полном отсутствии у самого Георгия собственных аргументов, фактов, лишь жезл модераторский торчит да Ваш анализ. Не имея аргументов, не имея возможности возражать по сути он перешел к критике христианской морали, о которой имеет весьма смутные (то ли остаточные, то ли зачаточные) представления.
          
          Он (наш Георгий) использовал результаты чужого лингвистического и стилистического анализа из дневника миссионеров (мы анализ энтот еще с ним обсудим), а затем обильно приправил моей, на самом деле недостойной (он сам это заклеймил, а я уже принес свои извинения Лозко) методикой аналогий типа "фашизм - риторика апологета" в отношении людей, которые здесь опровержение дать не могут.
          
          Вероятно Георгий вполне адекватен этой методе? И вообще в данном случае вполне адекватен Вашему определению такого рода "адекватности"? Я не путанно излагаю?
          
          Так вот эта самая Ваша "адекватность" не имеет пока никакого отношения ни к самому Кураеву, ни к тем миссионерам записи из дневника, которых Вы так замечательно проанализировали.
          
          Заметьте: никто до сих пор компетентно так и не смог здесь доказать (хотя видно, что оцень хоцца), что о. Андрей Кураев или православные миссионеры на кого-то сознательно или бессознательно (в состоянии религиозного фанатизма, алкогольного опьянения или, например, во сне) "лили грязь", т.е. лгали.
          
          с уважением,
          
          
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2004.01.19 | Kohoutek

            Re: благодарю за мнение.

            tmp пише:
            
            > Вы правы, но я лишь прислушался к мнению одного из православных миссионеров, который есть специалистом, т.е. индологом.
            
            Простите, а с чего вы взяли, что таковой специалист вообще существует? Оттого, что Кураев сказал, что пересказывает мнение (наблюдения) своего знакомого, православного миссионера, индолога?
            
            Во-первых, тогда дайте мне фамилию этого человека. Я постараюсь найти ссылки на его работы. С моей точки зрения, кстати, быть православным _миссионером_ (не просто православным человеком!) и при этом _индологом_ - это, по крайней мере, конфликт интересов. Индолог, т.е. ученый, должен непредвзято, совершенно отстраненно относиться к предмету своих исследований, что для миссионера, пропагандиста по своей сути, неприемлемо. Я, честно говоря, не уверен, что указанный человек был действительно профессиональным индологом. Если бы он был им, он бы не стал допускать таких грубых непрофессиональных интерпретаций, какие мы (я) наблюдаем в упомянутом отрывке из сочинений о. Андрея. Что вызывает у меня сомнения либо в том, что упомянутый человек был ученым-профессионалом, либо что он вообще существовал.
            
            > Но, к счастью, у меня есть возможность узнать точку зрения миссионеров, Вашу, остальных форумян и вероятно получить ссылку на источник в Сети, который заслуживал бы титула "изложение мнения специалиста" или суть индуизма в соответствующем его догмате (если таковые там имеется).
            
            Догматов в западном смысле в индуизме быть не может, поскольку индуизм не представляет собой единой стройной религиозной системы.
            
            Вообще, хочу сразу прояснить, насколько вы намерены доверять моим словам. Я не индолог, не профессионал в данной области знания. Как и во многих других. Я просто интересующийся человек. Но то, что говорю, не выдумываю, а выношу из различных источников. Не "Велесовой книги", не наблюдений безымянных миссионеров и т.п., а открытых источников. Я читал множество различной популярной и специальной литературы, откуда и составил свое мнение по данному вопросу (и много чему другому).
            
            Под рукой по интересующей нас теме у меня сейчас имеется только книга Бонгарда-Левина и Ильина "Индия в древности", где, среди прочего, сказано, что жертвы в индуизме в период перехода от брахманистской стадии к современной индуистской практически исчезли, заменившись "пуджей" - ритуальным подношением богам пищи и напитков. Ритуальные жертвы сохранились лишь в шактизме - например, приношение козы или иного животного. Наиболее долго в шактизме сохранялись и человеческие жертвоприношения - те же знаменитые "душители" были уничтожены англичанами только в 19 в. Но и это были уже скорее пережитки прошлого - это был не уважаемый обычай, освященный традицией и брахманами, а тайная закрытая маргинальная секта. Что-то вроде вышедших из православия скопцов или хлыстунов. Ритуальное самосожжение вдов "сати", которое крайне редко встречается и сейчас (каждый раз это вызывает громадные скандалы и уголовные расследования) уже жертвой не является - это выбор жены следовать за мужем.
            
            > Оставим пока о. Андрея в покое, т.б. что свой вывод он в данной статье тоже строил на основании изложения миссионеров.
            
            Простите, но ЗАЧЕМ строить свое мнение на случайном наблюдении миссионеров (людей заинтересованных), а не на доступном и обшироном материале научных исследований? В т.ч. и православных исследователей - российская индология имеет богатейшую школу?
            
            >Коль скоро Вы утверждаете обратное, то вероятно можете указать ссылку с компетентным мнением по этому вопросу - жертва через погребение? То есть указать ссылку к той составляющей "гигантского объема", которая Вам позволяет утверждать обратное.
            
            А как я могу предоставить вам ссылку на мнение о том, чего не существует? Ну, то есть, если никому в голову никогда не приходило, что погребение сожжением есть жертвоприношение (кроме загадочного индолога-миссионера), то какие могут быть этому опровержения? Катехизиса в индуизме нет. Веды, разве что, почитать? Но, честно говоря, нет желания. Вот Анатолий у нас читал Веды, пусть он выскажется по этому поводу. С таким же успехом вы можете у меня потребовать дать сссылку на опровержение того, что индусы едят собак живьем. Вот я только что это высказал. Индусы едят собак живьем. Вы сможете опровергнуть мое утверждение? То, что вы не найдете никаких упоминаний в Сети об этом странном обычае, сами понимаете, не будет служить доказательством его несуществования.
            
            > Согласен, мнение будет неполноценным, вернее неполным. Собственно по-этому я и хочу установить истину - что есть жертвоприношение в индуизме, а что нет. Причем вопрошаю я не к православным миссионерам (их мнение мне уже известно) - а к форумянам и всем тем, кто может навести меня на иной источник достоверной информации.
            
            Насколько мне известно, одна из Вед - Яджурведа, кажется, - полностью посвящена ритуалу. Я ее не читал, вот, может, Анатолий читал, что он нам скажет по этому поводу? Как я уже упоминал выше, Илин и Бонгард-Левин утверждают, что и ведические жертвоприношения сейчас практически не практикуются (кроме шактизма, да и то в ограниченном масштабе).
            
            > Почувствуйте разницу и Вы: суеверие вообще-то есть кроме знания, веры о наличии мира духов еще и наши действия сообразно этому знанию, вере - дурь с гаданиями, боязнь черных кошек, знахарство, числа и т.п. глупости. Истинно верующие православные не являются людьми суеверными и не обращают внимания на эти заблуждения. Об этом я уже сказал Вам выше.
            
            Боязнь черных кошек - это не действие. Как и боязнь "водяных демонов". Даже если вы и не плюете три раза через плечо при встрече с черной кошкой, а просто ежитесь - все равно вы подвержены суевериям.
            
            > > Кроме Веры в любой религии есть мощный пласт народных верований и суеверий и, к сожалению, очень часто для адептов данной религии одно не отделяется от другого.
            >
            > Вы правы, но лишь отчасти. Не могу утверждать относительно "любых" иных, но Православие не имеет и никогда не имело никаких "пластов народных верований и суеверий". Более того в истинно христианской религии - Православии, есть так называемый догмат.
            
            О существовании чертей?
            
            > В том случае если те или иные воззрения неких "адептов" не совпадают с догматом - это уже не та религия, возможно это ересь, возможно отступничество, двоеверие или суеверие, но в любом случае это уже не есть Православие.
            
            А где вообще перечислены все православные догматы? Сколько их? Мне интересно.
            
            > В данном случае я соглашусь с Вашим определением об "адекватности мiру" - наличием ума, образования, умением тонко лгать и обливать грязью.. Это оно, то самое - адекватность міру сему.
            
            Не я (я не знал об этих фактах) привел цитаты из сочинений о. Андрея Кураева и весьма убедительный их разбор, показывающий, что наш дьякон вполне адекватен міру сему. Что вызывает у меня еще большее сомнение в источниках, на которых базируется его впечатление от индуизма.
            
            > Вот посмотрите на Георгия ниже по треду. Он не то чтоб ловко, но все же перешел от сути дела к хулению вполне себе такого достойного христианина - о. Андрея. И это при полном отсутствии у самого Георгия собственных аргументов, фактов, лишь жезл модераторский торчит да Ваш анализ.
            
            Модераторский жезл Геоогия, согласитесь, тут вы приплели совершенно не к месту. Он высказал свое мнение, точно так же, как любой другой участник форума. Что касается моего анализа - если вас он не убеждает, то приведите свои аргументы против этого анализа. Проанализируйте сами. У нас тут свободная конкуренция и обмен мыслями. Укажите, в каком месте моего анализа я передергиваю, допускаю необоснованные утверждения. Что, о. Андрей Кураев не знает, что "сожжение" и "всесожжение" суть разные вещи? Что, он не стороит все свои предположения на СОБСТВЕННОМ же утверждении, гипотезе? Он приводит в доказательство хоть что-нибудь, кроме мнения безымянного миссионера, пересказывающего утверждение безымянного лодочника? Противопоставьте моим рассуждениям свой анализ.
            
            > Вероятно Георгий вполне адекватен этой методе? И вообще в данном случае вполне адекватен Вашему определению такого рода "адекватности"? Я не путанно излагаю?
            
            К сожалению, путанно. Давайте вернемся к обсуждению изначального текста.
            
            > Заметьте: никто до сих пор компетентно так и не смог здесь доказать (хотя видно, что оцень хоцца), что о. Андрей Кураев или православные миссионеры на кого-то сознательно или бессознательно (в состоянии религиозного фанатизма, алкогольного опьянения или, например, во сне) "лили грязь", т.е. лгали.
            
            А что для вас будет доказательством этого? Письменное признание Кураева?
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2004.01.20 | tmp

              Re: благодарю за мнение.

              Kohoutek пише:
              > tmp пише:
              >
              > > Вы правы, но я лишь прислушался к мнению одного из православных миссионеров, который есть специалистом, т.е. индологом.
              > Простите, а с чего вы взяли, что таковой специалист вообще существует? Оттого, что Кураев сказал, что пересказывает мнение (наблюдения) своего знакомого, православного миссионера, индолога?
              
              Да. А что, доверять единоверцам, т.б. миссионерам уже стало в какой-то религий грехом? На память приходят только асматы..
              
              > Во-первых, тогда дайте мне фамилию этого человека. Я постараюсь найти ссылки на его работы.
              
              ну так возьмите сами - Кураев в статье указал данные миссионеров. См. внизу статьи.
              
              > С моей точки зрения, кстати, быть православным _миссионером_ (не просто православным человеком!) и при этом _индологом_ - это, по крайней мере, конфликт интересов.
              
              это с Вашей точки зрения. Это с точки зрения принципов юридизма РКЦ и затем протестантов. Это с точки зрения Фомы Аквинского мы почему-то отделили науку, философию и вообще познание от христианства. Но разделили так, что мир остается все более без самого Христа. Католики и протестанты на дух не переносят таких словосочетаний как "христианская философия, наука, культура, исскуство" и т.д. Протестанты далеко не все, но наследие РКЦ все равно сказывается.
              
              Фома думал, что тем самым очистит лоно Церкви от мирских мудрствований, но получилось так, что "очистился" именно мiр от религиозных христианских воззрений, от понятия "творец имеет перед взором Христа" в науке и культуре, а в итоге - см. выше - "очищается" все больше мир и от морали христианской.
              
              Кто бы Вы ни были в своих убеждениях, но Вы (да и мы большинством своим) тоже поддвержены такого рода юридизму, "томизму".
              
              Отсюда и:
              
              > Индолог, т.е. ученый, должен непредвзято, совершенно отстраненно относиться к предмету своих исследований, что для миссионера, пропагандиста по своей сути, неприемлемо. Я, честно говоря, не уверен, что указанный человек был действительно профессиональным индологом. Если бы он был им, он бы не стал допускать таких грубых непрофессиональных интерпретаций, какие мы (я) наблюдаем в упомянутом отрывке из сочинений о. Андрея. Что вызывает у меня сомнения либо в том, что упомянутый человек был ученым-профессионалом, либо что он вообще существовал.
              
              см. выше обоснование Вашему неверию/ недоверию. Непонятно только с какой же все-таки стати (если выкинуть юридизм из головы) ученый доложен быть судьей? Почему он должен выкинуть из головы религиозное мировоззрение?
              
              > > Но, к счастью, у меня есть возможность узнать точку зрения миссионеров, Вашу, остальных форумян и вероятно получить ссылку на источник в Сети, который заслуживал бы титула "изложение мнения специалиста" или суть индуизма в соответствующем его догмате (если таковые там имеется).
              > Догматов в западном смысле в индуизме быть не может, поскольку индуизм не представляет собой единой стройной религиозной системы.
              
              Так почему же тогда Вы столь твердо утверждаете, что этот погребальный обряд не есть жертвоприношение?
              
              > Вообще, хочу сразу прояснить, насколько вы намерены доверять моим словам. Я не индолог, не профессионал в данной области знания. Как и во многих других. Я просто интересующийся человек. Но то, что говорю, не выдумываю, а выношу из различных источников. Не "Велесовой книги", не наблюдений безымянных миссионеров и т.п., а открытых источников. Я читал множество различной популярной и специальной литературы, откуда и составил свое мнение по данному вопросу (и много чему другому).
              
              ок
              
              > Под рукой по интересующей нас теме у меня сейчас имеется только книга Бонгарда-Левина и Ильина "Индия в древности", где, среди прочего, сказано, что жертвы в индуизме в период перехода от брахманистской стадии к современной индуистской практически исчезли, заменившись "пуджей" - ритуальным подношением богам пищи и напитков. Ритуальные жертвы сохранились лишь в шактизме - например, приношение козы или иного животного. Наиболее долго в шактизме сохранялись и человеческие жертвоприношения - те же знаменитые "душители" были уничтожены англичанами только в 19 в. Но и это были уже скорее пережитки прошлого - это был не уважаемый обычай, освященный традицией и брахманами, а тайная закрытая маргинальная секта. Что-то вроде вышедших из православия скопцов или хлыстунов. Ритуальное самосожжение вдов "сати", которое крайне редко встречается и сейчас (каждый раз это вызывает громадные скандалы и уголовные расследования) уже жертвой не является - это выбор жены следовать за мужем.
              
              Одного Вы не хотите понять. Я, мы не судим их. Не осуждаем за жертву, обряд, догмат. Мы не рассуждаем здесь категориями юридическими, у нас нет этого непригодного здесь юридизма. Есть нравственные категории. Именно с позиции православных нравственных категорий мы и говорим, что обряд дрянь. Людей жаль. Путь к спасению с нашей точки зрения язычникам закрыт.
              
              > Простите, но ЗАЧЕМ строить свое мнение на случайном наблюдении миссионеров (людей заинтересованных), а не на доступном и обшироном материале научных исследований? В т.ч. и православных исследователей - российская индология имеет богатейшую школу?
              
              А я и не строю. Я рассматриваю лишь один обряд, который в данном описании просто лишний раз подтвреждает - перед нами язычество. Это подтверждается и Вашими примерами. Ну хоть все научные школы привлеки - суть останется - это язычество. Это не христианство. Эта религия - заблуждение.
              
              > А как я могу предоставить вам ссылку на мнение о том, чего не существует? Ну, то есть, если никому в голову никогда не приходило, что погребение сожжением есть жертвоприношение (кроме загадочного индолога-миссионера), то какие могут быть этому опровержения? Катехизиса в индуизме нет. Веды, разве что, почитать? Но, честно говоря, нет желания. Вот Анатолий у нас читал Веды, пусть он выскажется по этому поводу. С таким же успехом вы можете у меня потребовать дать сссылку на опровержение того, что индусы едят собак живьем. Вот я только что это высказал. Индусы едят собак живьем. Вы сможете опровергнуть мое утверждение?
              
              Нет. А зачем его опровергать или подтверждать? Суть языческого культа "индуизм" изменится? Он от этого станет более христианским? Или более демоническим?
              
              > То, что вы не найдете никаких упоминаний в Сети об этом странном обычае, сами понимаете, не будет служить доказательством его несуществования.
              
              и наоборот.. Все верно Вы говорите.
              
              > Насколько мне известно, одна из Вед - Яджурведа, кажется, - полностью посвящена ритуалу. Я ее не читал, вот, может, Анатолий читал, что он нам скажет по этому поводу? Как я уже упоминал выше, Илин и Бонгард-Левин утверждают, что и ведические жертвоприношения сейчас практически не практикуются (кроме шактизма, да и то в ограниченном масштабе).
              
              Вероятно сказался "юридизм" британских колонизаторов.
              
              > > Почувствуйте разницу и Вы: суеверие вообще-то есть кроме знания, веры о наличии мира духов еще и наши действия сообразно этому знанию, вере - дурь с гаданиями, боязнь черных кошек, знахарство, числа и т.п. глупости. Истинно верующие православные не являются людьми суеверными и не обращают внимания на эти заблуждения. Об этом я уже сказал Вам выше.
              > Боязнь черных кошек - это не действие. Как и боязнь "водяных демонов". Даже если вы и не плюете три раза через плечо при встрече с черной кошкой, а просто ежитесь - все равно вы подвержены суевериям.
              
              Любое чувство есть действие. Внутреннее действие души, воли. У нас есть понятие "дисциплины чувств", "дисциплины ума", они вырабатвыются. Не сразу, со временем, в опыте духовной работы над ними (чувствами, мыслями), с молитвой.
              
              > > > Кроме Веры в любой религии есть мощный пласт народных верований и суеверий и, к сожалению, очень часто для адептов данной религии одно не отделяется от другого.
              > > Вы правы, но лишь отчасти. Не могу утверждать относительно "любых" иных, но Православие не имеет и никогда не имело никаких "пластов народных верований и суеверий". Более того в истинно христианской религии - Православии, есть так называемый догмат.
              >
              > О существовании чертей?
              
              шутить изволите?
              не тот предмет.
              
              > > В том случае если те или иные воззрения неких "адептов" не совпадают с догматом - это уже не та религия, возможно это ересь, возможно отступничество, двоеверие или суеверие, но в любом случае это уже не есть Православие.
              > А где вообще перечислены все православные догматы? Сколько их? Мне интересно.
              
              Вообще - в догматическом православном учении - раздел богословия. Конкретно смотрите Символ Веры (как часть догмата из Первого Никкейского Собора), догматы определенные Св. Соборами Церкви - про Троицу, Воскрешение, Богочеловека и т.д.
              
              Для более детального, но досточно популярного изложения целей, сути некоторых, смысла - см. того же о. Андрея в его "Традиция. Догмат. Обряд" или кратко здесь:
              http://www.tserkov.org/documents/osipov.htm
              
              Замечу: догмат не изложение веры, но есть ее однозначный признак. Применение его - внутрицерковное, для тех кто "уже" - дабы не путались. Блюдя его Вы еще "там", против или искажаете - уже вне данной (догматической) религии, и вне Церкви (есть такое дело как анафема).
              Короче функция его - эдакая "внутренняя охранка" и одновременно гарантия свободы Православия.
              
              > > В данном случае я соглашусь с Вашим определением об "адекватности мiру" - наличием ума, образования, умением тонко лгать и обливать грязью.. Это оно, то самое - адекватность міру сему.
              > Не я (я не знал об этих фактах) привел цитаты из сочинений о. Андрея Кураева и весьма убедительный их разбор, показывающий, что наш дьякон вполне адекватен міру сему. Что вызывает у меня еще большее сомнение в источниках, на которых базируется его впечатление от индуизма.
              
              разбор убедителен ровно настолько, насколько его сочтет читатель, разделяющий Вашу точку зрения. Не более. Я считаю своим долгом донести до читателей форума иную - жесткую, на грани "юридического фола", вероятно на испуг, но чтоб розовые очки слетели с носа раз и навсегда. - "Стоп. Опасно. Подумай. Поспорь"
              
              > > Вот посмотрите на Георгия ниже по треду. Он не то чтоб ловко, но все же перешел от сути дела к хулению вполне себе такого достойного христианина - о. Андрея. И это при полном отсутствии у самого Георгия собственных аргументов, фактов, лишь жезл модераторский торчит да Ваш анализ.
              > Модераторский жезл Геоогия, согласитесь, тут вы приплели совершенно не к месту. Он высказал свое мнение, точно так же, как любой другой участник форума.
              
              Пусть будет.
              
              > Что касается моего анализа - если вас он не убеждает, то приведите свои аргументы против этого анализа.
              
              уже. см. ниже. Основной метода аналдиза там: эксплуатация тождественности и взаимосвязи неявного утверждения (в реальности довольно явного) и затем привязка его (Вами) к "уже" явному утверждению миссионера, а затем экскурс в терминологию психиатрии. Полдучается научно, но убеждает далеко не всех. Пожалуй воспользуюсь Вашей фразой: "Разумеется, это ничего не доказывает (хоть сто раз скажи "халва", слаще не станет), но никто и не собирается что-то обосновывать"
              
              > Проанализируйте сами. У нас тут свободная конкуренция и обмен мыслями. Укажите, в каком месте моего анализа я передергиваю, допускаю необоснованные утверждения. Что, о. Андрей Кураев не знает, что "сожжение" и "всесожжение" суть разные вещи?
              
              Стоп. Не "суть". Суть как раз та же - плоть таки горит. Только в случае индусов не до конца, как у иудеев, но останки предаются водам Ганга. Также наличиствует и религиозный мотив "во-имя, для" кармы чего-то, кого-то.
              
              > Что, он не стороит все свои предположения на СОБСТВЕННОМ же утверждении, гипотезе? Он приводит в доказательство хоть что-нибудь, кроме мнения безымянного миссионера, пересказывающего утверждение безымянного лодочника? Противопоставьте моим рассуждениям свой анализ.
              
              Лодочник действительно оказался "безимянным", а вот миссионер назван - см. внимательно статью - там есть.
              
              > > Вероятно Георгий вполне адекватен этой методе? И вообще в данном случае вполне адекватен Вашему определению такого рода "адекватности"? Я не путанно излагаю?
              > К сожалению, путанно. Давайте вернемся к обсуждению изначального текста.
              
              Уже стараюсь.
              
              > > Заметьте: никто до сих пор компетентно так и не смог здесь доказать (хотя видно, что оцень хоцца), что о. Андрей Кураев или православные миссионеры на кого-то сознательно или бессознательно (в состоянии религиозного фанатизма, алкогольного опьянения или, например, во сне) "лили грязь", т.е. лгали.
              > А что для вас будет доказательством этого? Письменное признание Кураева?
              
              угу.. Он умеет это делать - см. эпопею про 8-е Марта.
              
              А для Вас?
              Лишь далеко не идеальный анализ текста?
              Разочарую - такой анализ невозможен, ведь его толкуют люди.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2004.01.20 | Thinker

                Ну Ви мене насмішили :)

                tmp пише:
                > Именно с позиции православных нравственных категорий мы и говорим, что обряд дрянь.
                
                Thinker:
                "Позиція православных нравственных категорий" - це, наскільки я можу судити з усього написаного Вами на цій гілці, означає: не так як у нас, православних, значить дрянь, жертвоприношення, язичництво etc.
                
                tmp пише:
                > Людей жаль. Путь к спасению с нашей точки зрения язычникам закрыт.
                
                Thinker:
                Але ж з вашої "жалісливої" точки зору шлях до спасіння закритий не лише язичникам, але й індуїстам, мусульманам, іудеям, католикам, протестантам. А про різних там агностиків та атеїстів і говорити нічого.
                
                tmp пише:
                > Я рассматриваю лишь один обряд, который в данном описании просто лишний раз подтвреждает - перед нами язычество. Это подтверждается и Вашими примерами. Ну хоть все научные школы привлеки - суть останется - это язычество.
                
                Thinker:
                Він підтверджує це рівно в тій же мірі в якій підтвердженим є висловлювання, що поховання мертвих у православ'ї - це жертвоприношення черв'якам.
                
                tmp пише:
                Это не христианство.
                
                Thinker:
                Ну Ви відкрили Америку! А тут мабуть усі думали, що індуїзм - це християнство. І все написане Кураєвим призначене виключно для того, щоб спростувати це вельми поширене переконання.
                
                tmp пише:
                Эта религия - заблуждение.
                
                Thinker:
                А це, наскільки я розумію, логічний висновок з того що "Это не христианство".
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2004.01.20 | Анатолій

                  Re: Ну Ви мене насмішили :) Мене також!

                  Скільки не спілкуюжся на цій сторінці, все не можу зрозуміти -
                  ВІД ЧОГО Я МАЮ РЯТУВАТИСЯ (СПАСАТИСЯ) І ЧОМУ!
                  Юдо-Християни, себто всі напрямки християнської релігії, вважають, що врятуються тільки 144 тисячі, всі інші підуть кудись.
                  1.Чому Ви, панове, вважаєте, що саме в ці 144 тис. вам забито місце?
                  2. Хто чи що на нас насувається, що треба від чогось рятуватися?
                  
                  Невже ніхто не може зрозуміти, що юдо-християнство тримаєтиься тільки на СТРАХОВІ БОЖОМУ? Невже це ні до кого з юдо-християн не доходить?
                  Невже Ви, панове юдо-християни, так само як і юдеї, кожен себе вважає за вибюраного і тому саме він від чогось чи когось врятується?
                  Повна нісенітниця, та й годі.
                  Я вважаю, якщо і треба рятуватися, то це перш за все від сволот та дураків. Бо саме зі сволотним та придуркуватим менталітетом люди, а коли ще й вилізуть на верхівку влади, то й доведуть до ручки, чи політичної, чи економічної... але саме через сволотність та дурість. А щоб побороти ці два явища, то треба 1. Мораль, 2. Знання.
                  Але і з тим, і з другим у християн чомусь не складається. От від цього, себто від незнання та відсутності моралі і треба рятувати себею
                  Анатолій
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2004.01.20 | tmp

                    Re: Ну Ви мене насмішили :) Мене також!

                    Анатолій пише:
                    > Скільки не спілкуюжся на цій сторінці, все не можу зрозуміти -
                    > ВІД ЧОГО Я МАЮ РЯТУВАТИСЯ (СПАСАТИСЯ) І ЧОМУ!
                    
                    см. здесь - http://maidan.org.ua/n/rel/1074428362
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                    • 2004.01.21 | Анатолій

                      Re: Ну Ви мене насмішили :) Мене також! до ТМР

                      Пане ТМР,
                      Було б цікавіше, щоб Ви тут надрукували український список -
                      Малєв,
                      Чорновіл,
                      Гонгадзе,
                      Алєксандров,
                      Медолиз,
                      і т.д.
                      Але мені відомо, що всі вищеназвані прізвища загинули не своєю смертю, а від рук свпецслужб. Отже, Ви хочете сказати, що юдо-християнство захистить когось від рук спецслужб? Так чи ні?
                      Анатолій

              • 2004.01.20 | Kohoutek

                Подвод итогов

                tmp пише:
                
                > Да. А что, доверять единоверцам, т.б. миссионерам уже стало в какой-то религий грехом?
                
                Нет, только знаете любимую русскую пословицу президента Рейгана: доверьяй, но проверьяй.
                
                > > С моей точки зрения, кстати, быть православным _миссионером_ (не просто православным человеком!) и при этом _индологом_ - это, по крайней мере, конфликт интересов.
                >
                > это с Вашей точки зрения. Это с точки зрения принципов юридизма РКЦ и затем протестантов. Это с точки зрения Фомы Аквинского мы почему-то отделили науку, философию и вообще познание от христианства. Но разделили так, что мир остается все более без самого Христа. Католики и протестанты на дух не переносят таких словосочетаний как "христианская философия, наука, культура, исскуство" и т.д. Протестанты далеко не все, но наследие РКЦ все равно сказывается.
                
                Т.е. вы считате, что если некий факт противоречит вашим убеждениям - тем хуже для факта? Заметьте, я подчеркнул: конфликт интересов имеет место в сочетании "миссионер-индолог", не "православный-индолог". Более того, можно быть и миссионером, все дело в конкретном человеке, в его убеждениях: можно ли допускать фальсификацию (умышленно или неумышленно) ради благого дела? Я подчеркиваю: даже неумышленно. Чтобы неумышленно не искажать чужого учения, надо знакомиться с ним глубоко, стремиться понять его логику, пусть даже чуждую. Это, в принципе, возможно и для миссионера; но я не наблюдаю этого в цитированном отрывке.
                
                > см. выше обоснование Вашему неверию/ недоверию. Непонятно только с какой же все-таки стати (если выкинуть юридизм из головы) ученый доложен быть судьей? Почему он должен выкинуть из головы религиозное мировоззрение?
                
                Не мировоззрение. Научный метод он не должен выбрасывать. А мировоззрение - его личное дело.
                
                > Так почему же тогда Вы столь твердо утверждаете, что этот погребальный обряд не есть жертвоприношение?
                
                Потому что ни разу нигде не встретил подтверждения этого тезиса (а указания против такого трактования имеются). Вероятность того, что такой примечательный факт прошел бы мимо внимания всех источников, которые я читал, ничтожно мала. Я принимаю ее равной нулю. Допущение, разумеется, но куда более обоснованное, чем противоположное.
                
                > Одного Вы не хотите понять. Я, мы не судим их. Не осуждаем за жертву, обряд, догмат. Мы не рассуждаем здесь категориями юридическими, у нас нет этого непригодного здесь юридизма. Есть нравственные категории. Именно с позиции православных нравственных категорий мы и говорим, что обряд дрянь. Людей жаль. Путь к спасению с нашей точки зрения язычникам закрыт.
                
                Обряд сожжения - дрянь? Из каких православных догматов это следует? Это следует, насколько я понимаю, только если рассматривать сожжение как жертву, что Кураев и делает. Вот именно тут он, на мой взгляд, и передергивает. Потому что - вольно или невольно - приписывает индуизму того, чего там нет. И нас в том стремится убедить. Если же не рассматривать сожжение мертвого как жертвоприношение, то оно превращается в простую кремацию, всего лишь одну из разновидностей захоронения, которое ДОГМАТАМИ христианства НИКАК не регламентируется. Вас не сожжение беспокоит, а то, что те, кто ему подвергаются, не были православными. Вот так и говорите. Обряд тут ни при чем. Важна вера человека.
                
                > А я и не строю. Я рассматриваю лишь один обряд, который в данном описании просто лишний раз подтвреждает - перед нами язычество.
                
                А кто сомневается?
                
                >Это подтверждается и Вашими примерами. Ну хоть все научные школы привлеки - суть останется - это язычество. Это не христианство. Эта религия - заблуждение.
                
                С вашей точки зрения. Но не с точки зрения миллиарда индуистов.
                
                > Нет. А зачем его опровергать или подтверждать? Суть языческого культа "индуизм" изменится? Он от этого станет более христианским? Или более демоническим?
                
                Индуизм не более демонический, чем православие. Я не собираюсь обсуждать тут вопросы веры. Я обсуждаю вопросы доверия.
                
                > > Насколько мне известно, одна из Вед - Яджурведа, кажется, - полностью посвящена ритуалу. Я ее не читал, вот, может, Анатолий читал, что он нам скажет по этому поводу? Как я уже упоминал выше, Илин и Бонгард-Левин утверждают, что и ведические жертвоприношения сейчас практически не практикуются (кроме шактизма, да и то в ограниченном масштабе).
                >
                > Вероятно сказался "юридизм" британских колонизаторов.
                
                Вы знаете, нет. Я выяснил, что ведические жертвоприношения исчезли задолго до прихода европейцев в Индию, на стадии перехода к брахманизму. По каким реальным причинам это произошло, можно спорить, но аргументируется это наступлением Калиюги - "железного века", "эпохи Кали". Это что-то вроде аргументов "продвинутых" мусульман против применения шариата: он, дескать, приемлем для высокодуховного мусульманского общества, а не для нынешнего упадка нравов. Ну или те же аргументы у христан против буквального исполнения библейских заповедей. Типа, время не то.
                
                > Любое чувство есть действие. Внутреннее действие души, воли. У нас есть понятие "дисциплины чувств", "дисциплины ума", они вырабатвыются. Не сразу, со временем, в опыте духовной работы над ними (чувствами, мыслями), с молитвой.
                
                Ну, значит, и ваши миссионеры подвержены суевериям. Они "водяных демонов" не крестили, молитв не бормотали, но сразу поверили в их существование. Нет у них дисциплины ума - проверить, а не являются ли загадочные демоны вульгарными крокодилами.
                
                > > > Вы правы, но лишь отчасти. Не могу утверждать относительно "любых" иных, но Православие не имеет и никогда не имело никаких "пластов народных верований и суеверий". Более того в истинно христианской религии - Православии, есть так называемый догмат.
                > >
                > > О существовании чертей?
                >
                > шутить изволите?
                > не тот предмет.
                
                Нет. Нет в православии догмата о существовании чертей. Ни из каких православных догматов не следует, что миссионеры должны верить в существование "водяных демонов". Это именно что и есть суеверия, которым они подвержены.
                
                > разбор убедителен ровно настолько, насколько его сочтет читатель, разделяющий Вашу точку зрения.
                
                На мой взгляд, вы ставите телегу впереди лошади. Я хотел бы не чтобы с моей точкой зрения согласился человек, который и так ее разделяет. Я хотел бы, чтобы читатель изучил мои аргументы, ваши, а ЗАТЕМ составил свою точку зрения. Не априори, а постериори.
                
                > уже. см. ниже. Основной метода аналдиза там: эксплуатация тождественности и взаимосвязи неявного утверждения (в реальности довольно явного) и затем привязка его (Вами) к "уже" явному утверждению миссионера, а затем экскурс в терминологию психиатрии. Полдучается научно, но убеждает далеко не всех. Пожалуй воспользуюсь Вашей фразой: "Разумеется, это ничего не доказывает (хоть сто раз скажи "халва", слаще не станет), но никто и не собирается что-то обосновывать"
                
                Мои рассуждения - информация и побуждение к рассуждению читателя. А он пусть сам решает, достаточно ли они убедительны. Единственное, чего я прошу в данном случае - непредвзятости. Мне безразличны православные убеждения Кураева и миссионеров. Это их личное дело. Я не собираюсь их обсуждать. Мне небезразличны методы воздействия на читателя. Я свои личные религиозные убеждения в данном случае вообще никак не приплетаю к делу. Я не индуист и не православный и не являюсь заинтересованной стороной.
                
                > > Проанализируйте сами. У нас тут свободная конкуренция и обмен мыслями. Укажите, в каком месте моего анализа я передергиваю, допускаю необоснованные утверждения. Что, о. Андрей Кураев не знает, что "сожжение" и "всесожжение" суть разные вещи?
                >
                > Стоп. Не "суть". Суть как раз та же - плоть таки горит.
                
                В данном случае "суть" означало множественное число настоящего времени от глагола "быть". Сожжение и всесожжение есть принципиально разные с религиозной точки зрения вещи, если вам так понятнее. Плоть горит и когда дохлых коров на могильнике сжигают.
                
                > Только в случае индусов не до конца, как у иудеев, но останки предаются водам Ганга. Также наличиствует и религиозный мотив "во-имя, для" кармы чего-то, кого-то.
                
                Ну и что. Кураев-то утверждает, что это есть жертвы, на которых стоит Индия, угодные богам. Весьма развернутое и конкретное утверждение, а не просто заявление, что сожжение имеет какой-то религиозный смысл. Да, имеет. И крашение яиц тоже его имеет.
                
                > > > Заметьте: никто до сих пор компетентно так и не смог здесь доказать (хотя видно, что оцень хоцца), что о. Андрей Кураев или православные миссионеры на кого-то сознательно или бессознательно (в состоянии религиозного фанатизма, алкогольного опьянения или, например, во сне) "лили грязь", т.е. лгали.
                > > А что для вас будет доказательством этого? Письменное признание Кураева?
                >
                > угу.. Он умеет это делать - см. эпопею про 8-е Марта.
                
                Но захочет ли?
                
                > А для Вас?
                > Лишь далеко не идеальный анализ текста?
                > Разочарую - такой анализ невозможен, ведь его толкуют люди.
                
                Нет, для меня будет достаточно и косвенных доказательств, если они будут обширны и убедительны. Знаете, как психологический портрет маньяка, который "рисуют" аналитики. Пока что психологический портрет диакона Кураева, который вырисовывается передо мной, мало симпатичен. Я, повторюсь, ничего не имею против православных убеждений конкретного человека Кураева. В конце концов, он верит в то же, во что верил А. Мень. Просто люди они разные и методы у них разные. Православный может быть как честным человеком, так и пройдохой. Сама вера тут ни при чем.
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2004.01.20 | tmp

                  до выяснения обстаятельств принимаю Вашу точку

                  зрения относительно сути (сущности) обряда погребения в индуизме.
                  
                  Специально поиском заниматься не буду, посему весьма вероятно, что она (точка зрения, понимание) останется такой как изложили ее Вы.
                  
                  В любом случае благодарю за диалог.
                  
                  с уважением,
                  

• 2004.01.20 | Георгій

  Ще трохи про індуїстську етику, ритуали та філософію

  Як відомо, індуїзм схвалює жорстку кастову побудову суспільства, тобто такі відносини в ньому, коли народження повністю визначає подальшу функцію людини в суспільстві. Слово "каста" взагалі-то не індійське; групи, які ми звемо кастами, на санскриті називаються "варна," що буквально означає "колір." Очевидно, стародавні арії були білошкірими і відокремлювали себе від корінного населення Індостану, людей з темною шкірою; звідти "колір" став символом відокремлення, залізобетонних кордонів між різними групами людей.
  
  Індуїзм розрізняє чотири варни. Перша з них є брахмін, тобто варна індуїстських священиків, людей, які добре обізнані з Ведами і мають право проводити урочисті церемонії пожертв індуїстським божествам. Ця варна користується найбільшою пошаною, і в її руках сконцентровано чимало матеріального багатства. Друга варна називається кшатрья - це варна воїнів, генералів та офіцерів армії; з неї рекрутуюсться світські урядовці. Третя варна - вайшья, тобто ремісники та торгівці. Нарешті четверта, найнижча варна - шудра, тобто слуги.
  
  Мужчин, які з народження належать до перших трьох варн, називають "двічі народженими," тому що вони в дитинстві підлягають спеціальному ритуалові посвяти. В присутності брахміна і голови родини приносять жертви ведичним божествам-дева (особливо богові Савітрі), і потім пов"язують хлопчикові навколо плеча особливу нитку. Дівчата, які народжуються в родинах перших трьох варн, такому обрядові не підлягають - вони вважаються "ініційованими" у варну тільки після одруження з мужчиною, який повинен належати до тієї ж варни, що і батьки дівчинки. Шудри взагалі ніяким обрядам посвяти не підлягають і вважаються народженими один раз.
  
  Після обряду посвяти хлопчик з будь-якої з трьох привілейованих варн повинен, за традицією, прожити кілька років під керівництвом досвідченого знавця Вед (гуру), вчитися в нього мудрості і слухатися його в усьому. Для брахмінів цей період особливо довгий - дванадцять чи більше років. Наприкінці цього періоду навчання хлопчик (тобто тепер вже юнак) підлягає ритуальному омовінню, і його одразу одружують з дівчиною, яку для нього підбирають батьки. Юнак не повинен бачити своєї нареченої аж до дня весілля.
  
  Цікава система індуїстських жертвоприношень. Кожна індуїстська родина за традицією підтримує в себе вдома спеціальним жертовний вогонь. Цей вогонь не використовується для готування їжі, і не повинен ніколи гаснути. Його підтримують трісочками спеціальних пород дерев. Віруючий індуїст зобов"язаний щодня читати перед цим вогнем Веди і кидати туди маленькі шматочки їжі, особливо зліплені з рису кульки, які називаються "пінда." Первинно це служило для умиротворення духів померлих предків, оскільки арії ведичного періоду не вірили в переселення душ - натомість, вони вірили, що душі чи духи предків живуть в особливому Світі Мертвих і, якщо їх не годувати "піндами," можуть шкодити своїм нащадкам. Пізніше кидання у вогонь "пінд" стало розглядатися також як віддання жертв тим чи іншим божествам-дева. Тільки люди, які належать до однієї варни, мають право бути присутніми в момент кидання "пінда" у жертвенне полум"я. Ці люди називаються "сапінда." Для індуїстської родини мало не найтяжчим гріхом вважається віддати сина чи дочку в шлюб з не-"сапінда."
  
  Окрім цих пожертв, які кидаються в домашнє вогнище, індуїсти також приносять численні жертви у своїх храмах, використовуючи при цьому послуги брахмінів. Традиційно такими жертвами є спеціальний "напій сили" (ваджапейя), який варять вдома і віддають брахмінам, щоби вони освятили їм місцевого правителя; ашвамеда, тобто жеребець, якого відпускають зі стайні на волю на рік, а потім ловлять і заколюють, а м"ясо дають їсти дружині правителя; також молоко, сир, овочі, вино і т.д. Частину цих продуктів спалюють на жертовнику, а іншу частину віддають брахмінам. Цікаво, що концепція жертви в індуїзмі зовсім не така, як в юдаїзмі чи християнстві. Індуїсти не розглядають жертвоприношення як спокуту за гріх ("загладження провини" перед божеством), чи як знак подяки божеству. Швидше, йіх жертвоприношення має суто "реципрокний" характер, "ти мені, я тобі." Брахміни вчать вірних, що боги надсилатимуть людям їжу і інші дари тоді, коли люди будуть надсилати їжу та інші дари богам.
  
  Боги-дева в індуїстській релігійній концепції є не тільки такими, хто не потребує людської спокути чи подяки - вони є також створеними. За Ріг-Ведою, дева були НАРОДЖЕНІ після "одруження," шлюбного союзу між двома істотами, які називаються Небо-Отець і Земля-Мати. Ніяких характеристик цих істот, крім тієї, що вони народили дева, Веди не містять. Згідно з індуїстської релігійною філософією, народження богів-дева позначило початок часів, коли виникло реальне, суще (сат), і нереальне, не-існуюче (асат). Не існувало також того, що Веди називають Ріта - порядку, організації, логіки Всесвіту, його законів. Один з дева, бог війни на ім"я Варуна, очолив битву істот, які називалися адітьйя (активні сили) з істотами, які називалися данава (сили хаосу, інерції, бездіяльності) і переміг їх. Адітья зробили своїм володарем дева Індру; Індра вбив лідера данава на ім"я Врітра, і започаткував порядок, логіку, сенс і всі закони, згідно з якими розвивається Всесвіт. Він також віділив суще (сат) від не-сущого (асат) і зробив сат вмістилищем теперешнього земного життя людей, а також небесного життя дева; асат він, навпаки, зробив вмістилищем не-життя померлих людей (щось на кшталт пекла або, точніше, старозавітнього Шеолу).
  
  У пізніших коментарях до Вед ("Веданта") Індра, як володар "розумного," впорядкованого Всесвіту, зникає і його роль переходить до божества на ім"я Брахман (різні відділи Веданти називають його також Праджапаті, Вішвакарман, Брахманаспаті, Тад Екам - буквально "отой," і Вач або Вах). З"являється концепція, що Брахман є "однією-єдиною реальністю," тільки він існує, тоді як кожний з пантеону дева - Індра, Мітра, Варуна, Агні, Сома і ін. - є тільки його проявами, феноменологічними аспектами. Брахман створив людство, причому, за індуїстською версією, він для цього використовував своє власне тіло, і зробив з голови брахмінів, з плечей воїнів-кшатрья, зі стегон ремісників і торгівців-вайшья, а зі ступней ніг - шудр. На честь Брахмана складена величезна кількість гімнів і ритуальних молитв та панегириків.
  
  Про філософію заключної частини Веданти, Упанішад, в окремому повідомленні.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2004.01.21 | Kohoutek

    Варны и касты

    Георгій пише:
    > Як відомо, індуїзм схвалює жорстку кастову побудову суспільства, тобто такі відносини в ньому, коли народження повністю визначає подальшу функцію людини в суспільстві. Слово "каста" взагалі-то не індійське; групи, які ми звемо кастами, на санскриті називаються "варна," що буквально означає "колір."
    
    Это не совсем так. В древней Индии, действительно, существовало деление общества на варны. Существует оно и сейчас, но ситуация значительно усложнилась. Сами варны в ходе исторического развития разделились на множество джати (то, что европейцы обычно и именуют "кастами"). Человек принадлежит к той или иной джати по признаку рождения, а деление на джати происходит по самым различным признакам - профессии, месту рождения, принадлежности к конкретному племени, и т.д. и т.п. Каждая джати приписывается к одной из четырех варн; хотя в отношении некоторых джати различные источники указывают различную варновую принадлежность, а некоторые джати считаются как бы промежуточными между двумя варнами. Кроме того, внутри варн существует своя иерархия каст.
    
    Часто название касты является фамилией человека. Например, Рао указывает на принадлежность к брахманской южноиндийской касте.
    
    Индуисты рассматривают в качестве особых джати также и индийцев-иноверцев.
    
    > Індуїзм розрізняє чотири варни. Перша з них є брахмін, тобто варна індуїстських священиків, людей, які добре обізнані з Ведами і мають право проводити урочисті церемонії пожертв індуїстським божествам.
    
    Скорее, брахманы - это варна, имеющая исключительное _право_ на совершение специальных индуистских религиозных обрядов. Брахманами являются, в любом случае, исключительно по праву рождения и конкретный брахман может быть невежественным неграмотным крестьянином. Брахманы, строго говоря, не являются священниками, хотя могут быть.
    
    Вне варновой системы стоят неприкасаемые.
    
    >Ця варна користується найбільшою пошаною, і в її руках сконцентровано чимало матеріального багатства. Друга варна називається кшатрья - це варна воїнів, генералів та офіцерів армії; з неї рекрутуюсться світські урядовці. Третя варна - вайшья, тобто ремісники та торгівці. Нарешті четверта, найнижча варна - шудра, тобто слуги.
    
    Сейчас такое деление во многом уже утратило смысл. Практически любую должность может занимать представитель любой варны (кроме священников - это прерогатива брахманов). Кроме того, шудры не были сплошь слугами. Самым приличествующим занятием для шудры считалось услужение дваждырожденным, но в принципе шудра мог заниматься самыми различными делами. Существовало даже несколько шудрянских царских династий в различных государствах древней Индии. Были, кстати, и цари-брахманы, и вайшьи, хотя в принципе считалось, что царствовать - удел кшатриев.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.01.21 | Георгій

      Re: Варны и касты

      Kohoutek пише:
      > Часто название касты является фамилией человека. Например, Рао указывает на принадлежность к брахманской южноиндийской касте.
      (ГП) Ви знаєте, я мав таку підозру, хоча не знав цього як факт. У мене був один співробітник і приятель на ім'я Самбусіва Рао, родом з Хайдарабаду (південно-центральна Індія). Він був дуже американізований і називав себе Сем, але по ньому було видно, що він якогось дуже високого роду. Тримався він надзвичайно скромно, але в ньому зовсім не було улесливості, яку іноді можна відчути в індійцях. Якось одразу відчувалося, що він горда людина, ні перед ким не запопадлива. Сем дуже багато і добре працював в лабораторії, але ніколи не залишав деяких звичок, які нам, його співробітникам, нагадували про британську аристократію (наприклад, він завжди виділяв час для гри в крокет). Коли він одружувався, його наречена приїхала до нього (до того він, як у них положено, ніколи її не бачив), і вони "розписалися," але не жили разом, тому що спочатку їм потрібно було організувати індуїстську шлюбну церемонію. Тільки після того, як Сем, з допомогою свого батька, нарешті знайшов всіх людей і все потрібне і церемонія відбулася, його дружина, Сатья, поселилася в його квартирі.

• 2004.01.24 | Георгій

  Філософія Упанішад

  Упанішади - остання частина Веданти, тобто колекції книжок, які за традицією слідують за Ведами. Ця велика збірка переважно філософських творів була, згідно з авторами книги "World Religions," написана сутєво пізніше Вед, десь у 7-6-5 сторіччі до н.е. В цей час індійське суспільство переживало радикальні зміни: стара арійська аристократія занепадала і їй на зміну приходили нові структури влади, сформовані з людей не-арійського походження. Центр індійської культури перемістився з північного заходу і півночі (королівства Куру і Панчала в районі теперешнього Делі) в глибину півострова Індостан, в район теперешніх штатів Уттар Прадеш і Бігар. Володарі нових центральних королівств, які походили не від аріїв, а від корінного населення Індостану, були тільки поверхнево знайомі з класичною традицією Вед. Очевидно, люди, які писали "Упанішади," знаходилися під сильним впливом усіх цих змін у суспільстві і релігійній думці.
  
  Упанішади написані дуже примхливо, в них нема якогось чітко сформованого вчення, а натомість є роздуми, іноді з висновками, що суперечать один одному. Але, незважаючи на складну композицію, в Упанішадах можна побачити кілька нових, у порівнянні з Ведами, доктринальних положень. По-перше, в Упанішадах сильно наголошується моністична ідея, ідея існування тільки одного божества на ім'я Брахма або Брахман. Це божество повністю трансцендентне, воно НЕ ідентифікується з ЖОДНИМ елементом людського досвіду, з жодним феноменом природнього світу. Цю трансцендентну ідею добре передає така характеристика Брахми: Брахма є "не це і не те."
  
  По-друге, в Упанішадах досягає свого повного розвитку концепція буття як серії нових народжень. Згідно з Упанішадами, людина після смерті народжується знову в новій істоті; такою новою істотою може бути бог-дева, або "двічі народжений" брахмін, або звичайна людина, або тварина чи навіть овоч. В якій якості людина народиться знову, залежить від того, як ця людина жила в попередньому народженні. Люди завжди стоять перед певним моральним вибором; якщо вони роблять правильний вибір, це їм зараховується і веде їх до кращої долі в майбутньому народженні, а якщо вони роблять поганий вибір, це веде їх до гіршої долі. Така залежність майбутнього народження від поведінки в попередньому ідентифікується як карма. Закон карми, згідно з Упанішадами, абсолютно універсальний і невблаганний; філософія Упанішад не знає концепції милості, прощення гріхів людини. Закон карми розповсюджується також на богів, які повинні вмерти і народитися знову. Тільки Брахма ніколи не народжується і не помирає.
  
  З іншого боку, за Упанішадами, цикл нових народжень не обов'язково є безкінечним. Згідно з Упанішадами, найінтимніша, найсуттєвіша внутрішня складова частина людини, її "атман," може кінець-кінцем вирватися з циклу нових смертей і нових народжень і злитися з абсолютом-Брахмою. В цьому плані ідеалом, до якого людина повинна прагнути, є такий її стан, коли вона може нарешті сказати, "Я є Брахма," або "Брахма - це я." Але Упанішади не містять чітких вказівок стосовно того, яким саме чином людина може досягнути цього злиття з абсолютним божеством. Деякі фрагменти Упанішад кажуть, що шляхом до такого злиття є життя аскета-шрамана, виконання всяких суворих і навіть дивних аскетичних обітниць (як-от лежання на землі між двома вогнищами, стояння довгий час на одній нозі тощо), але в інших фрагментах аскетів-шрамана лають, називають ворогами і порівнюють зі зміями.
  
  Ще однією цікавою концепцією Упанішад є концепція циклічності Всесвіту. Всесвіт після свого створення росте, досягає найвищої точки, потім занепадає, руйнується вщент, і потім знову утворюється. Частина Упанішад, яку прийнято називати "Законами Ману," порівнює ці періоди існування Всесвіту з чотирма періодами земного буття людини - дитинством, юністю, зрілістю і старінням-вмиранням. Перший з цих періодів буття Всесвіту - формування - займає приблизно 4 тисячі років, другий - зростання, збільшення, покращення всіх якостей - 3 тисячі, третій - пік, клімакс - 2 тисячі і четвертий - руйнування, вмирання - тисячу років. Між цими періодами є своєрідні інтермедії, і тому повний цикл розвитку Всесвіту (або "епоха богів") займає не 4+3+2+1=10 трисяч років, а 12 тисяч років. Втім, Упанішади наголошують, що точні обчислення неможливі, та й не важливі; важливе те, що певному періоду існування Всесвіту відповідає певна історична та морально-етична картина. Наприклад, у період зростання Всесвіту росте людська мораль, щастя, любов, доброта і т.д., тоді як у період руйнування і смерті Всесвіту люди стають аморальними, нещасними, "пропащими." Проте в будь-який період існування Всесвіту є особливі люди, які сповнені особливого знання і які мають силу допомогти іншим людям знайти спосіб жити добрим, моральним і щасливим життям.
  
  Упанішади послідовно вчать ненасильницькому світогляду, закликають людей утримуватися від будь-якого насильства, пролиття крові, завдавання будь-якої шкоди іншим живим створінням. Саме в Упанішадах з'являються закони, які забороняють людям вбивати велику рогату худобу (звідси вираз "священні корови"). Взагалі Упанішади, в протилежність Ведам, сповнені духом "анти-жертвенності." В них є ідея, що рівновага, порядок, спокій у Всесвіті зовсім не залежить від "ублажання" богів жертвами, а є, натомість, результатом особливої "домовленності" між Брахмою і праведними людьми, які нібито "купують" спокій та щастя всього людства своїми моральними подвигами.

• 2004.01.24 | Георгій

  Трохи про індуїстські секти

  Як п. Когоутек і я вже відзначали, індуїзм не є систематичною релігією з однаковим для всіх ученням чи правилами. З давніх давен в ньому існувало багато відгалужень, з яких кожне ставило в голову кута культ певного божества. Найбільш розповсюдженими з цих відгалужень-сект є секти поклонників Шіви (Шаіва), поклонників Шакті (тантристів), і поклонників Вішну (Вайшнава).
  
  Адепти релігії Шаіва вважають Шіву, бога неспокою, бурі, блискавки, руйнування своїм верховним божеством. Їх іноді можна пізнати через особливий знак, що вони його носять на обличчі - три горизонтальні білі смужки на лобі. Шаіва мають своїх особливих священиків і жерців, які відрізняються від традиційних індуїстських брахмінів. Для вступлення до цієї секти треба пройти особливий обряд ініціації, під час якого шіваїстський жрець виголошує над неофітом спеціальні заклинання-мантри. Секта веде свою історію від людини на ім'я Лакула, яка наприкінці 1-го - початку 2-го сторіччя н.е. заснувала релігійну громаду під назвою Пашупата. Лакула оголосив себе втіленням самого Шіви, і його послідовники досі в це вірять. Члени Пашупати прославилися дуже своєрідним стилем життя: вони були суворими аскетами, вегетаріанцями, які утримувалися від алкоголю і статевих надмірностей, але під час своїх релігійних свят, навпаки, їли м'ясо, напивалися вином до нестями і чіплялися до жінок. Вони вірили, що таким чином вони накликають на себе гнів інших людей, а це, в свою чергу, веде до своєрідного обміну "поганої карми" Пашупати на "добру карму" тих, хто на них гнівається. Схожі ритуали має інша шіваїстська група під назвою Капаліка. Проте є і інші шіваїсти, які не дозволяють собі ніяких надмірностей, живуть дуже аскетичним життям (Сіддха). Цікаво, що всі шіваїти мають об'єктом свого культу зображення чоловічого статевого члена ("лінгам"), часто зробленого з каменю або слонової кістки. Лінгам зберігається в особливій коробочці, яку жрець дає людині під час ритуалу посвячення в секту і яку вірний шіваїт повинен носити на шиї.
  
  Тантристи вважають своїм верховним божеством богиню Шакті, яка, за Ведами, є дружиною Шіви і водночас його "життєвою енергією." Шакті має і позитивну, і негативну особистість. Її позитивна особистість є предметом поклоніння під іменем Парваті - це надзвичайно гарна жінка, яка, за легендою, живе разом із Шівою на вершині гори Каіласа. Але Парваті існує не тільки як особа, яка займає певне місце і має певні контури - вона, за віруваннями тантристів, являє собою всю матерію і енергію Всесвіту. Без Парваті існує тільки чоловіче начало, "пуруша," яке є за визначенням нематеріальним, чисто духовним, і при цьому абсолютно пасивним, холодним і фактично мертвим. Структура, порядок, рух, перетворення енергії і життя є тільки тоді, коли Парваті у вигляді своєрідної матерії-енергії під назвою "пракріті" з'єднується з "пуруша." Негативна особистість Шакті є об'єктом поклоніння під іменем Калі - це дуже негарна, страшна жінка (щось на кшталт Баби Яги). Калі є тією силою, яка все руйнує, вбиває життя, несе хвороби, безплоддя, бідність. Вона також причиняє відхилення від правильного шляху під час подорожей і є покровительницею розбійників, грабіжників. За віруваннями тантристів, їй треба постійно приносити жертви (колись у давнину це були людські жертви, зараз тільки тваринні). Існує ще третє втілення Шакті, теж жінка, на ім'я Дурга. Це молода, гарна, але водночас страшна жінка, щось на кшталт старогрецьких амазонок, яку зображують сидячою на леві. Дурга має десять рук, і тримає в кожній руці по знаряддю зброї. Вона має місію вбити злого дракона на ім'я Магіша. Поклонники Дурги вірять, що остаточна перемога над Магішою означатиме спасіння людства. Усі тантристи вірять у "тантру," тобто особливу бурю, шаленство, яке виникає під час спілкування Шіви з Шакті, і яке вони "моделюють" у своїх ритуалах. Проте деякі тантристи (їх іноді називають "тантристами лівої руки") при цьому поводять себе, як вже згадані Пашупата та Капаліка, тобто напиваються і мають бурхливий секс з не своїми дружинами. Інші тантристи спокійніші і не поділяють надмірностей "ліворуких."
  
  Вайшнава вірять, що верховним божеством є Вішну. Це повна протилежність Шиві - Вішну є богом спокою, порядку, творення, який дещо нагадує старогрецького Аполлона. За Ведами, Вішну спочатку був крихітним карликом, але згодом він розрісся так, що став більшим за всю землю. Традиційно Вішну зображують як гарного, хоча трохи товстуватого юнака, який спокійно лежить і дрімає на кільцях велетенської тисячеголової кобри на ім'я Ананта. З пупка Вішну росте лотос, на вершечку якого сидить бог Брахма (не верховна безособова сутність Упанішад, а цілком персональний Бог, який за дорученням Вішну творить Всесвіт). Біля ніг Вішну завжди знаходиться його дружина Лакшмі, богиня доброї долі, вдачі, успіху. Адепти Вайшнава мають філософію, яка дещо відступає від філософії Упанішад: вони вірять у те, що людина не приречена на цикл нових народжень, що жорстко диктується законом воздаяння-карми. Навпаки, людина може вирватися з кармічного циклу за допомогою свого щирого "повернення обличчям" до бога Вішну (процес, який дещо нагадує християнську конверсію і позначається терміном "бхакті"). Деякі філософи-Вайшнава порівнюють процес бхакті з носінням маленьких дітей мавпи на маминому череві - мама-мавпа несе їх так, як бог Вішну несе навернених до нього людей. Проте інші Вайшнава кажуть, що бхакті треба порівнювати швидше з тим, як кішка несе своїх котенят - зубами за шкірки, без ніякої їх допомоги. Мені ця суперечка про природу Божої благодаті нагадує суперечки християн часів Реформації про те, чи здійснюється спасіння людини виключно Божою ласкою, чи паралельним зусиллям Бога і віруючої людини. Прихильники Вайшнава теж мають свій особливий знак - дві вертикальні білі смужки, які починаються від лінії волосся і опускаються через лоба до перенісся.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2004.01.24 | tmp

    Re: Трохи про індуїстські секти

    Георгій пише:
    > Мені ця суперечка про природу Божої благодаті нагадує суперечки християн часів Реформації про те, чи здійснюється спасіння людини виключно Божою ласкою, чи паралельним зусиллям Бога і віруючої людини.
    
    Георгий догматическое богословие очень важно. Во всяком случае в христианстве оно важно критически. Каждый раз это вопрос "или-или".
    
    Следует всегда помнить чем же наша религия отличается от всех остальных, в том числе и от моно - ислама, иудаизма.
    
    И ислам, и иудаизм моралистичны не менее чем христианство. Но наша религия несет величайшую идею - Идею Искупления Самим Богом, Самим за человеков, во имя спасения Своего творения - это наша суть. Этого нет и не будет нигде и никогда - ни в язычестве ни в перечисленных моно.
    
    Малейшее отклонение от догматов христианства - и все - мы или в язычестве, где Христос один из аватар, или в исламе, где Христос лишь пророк, или в иудазме, или еще черт знает где.
    
    Смотрите, что говорит уже упоминавшейся мною историк Карташев по поводу арианства к примеру:
    
    = Вопрос заострялся до формулы "быть или не быть?" не в смысле исторического бытия и роста христианства, a в смысле качественном: в смысле возможной неприметной для масс подмены самой сути христианства как религии искупления. Может быть, было бы и проще и успешнее преподносить массе христианство как религию моралистическую. На это упрощение и рационализирование христианства как раз и соскользнуло арианство. С арианской догматикой христианство, может быть, и не теряло бы своего пафоса, как религия евангельского братолюбия, аскезы и молитвенного подвига. По благочестию оно конкурировало бы и с иудаизмом и с исламом. Но все это был бы субъективный морализм, как и в других монотеистических религиях. Для такой рациональной, натуральной религиозности достаточно было бы и Синайского Божественного откровения. И уж совсем лишне и даже бессмысленно чудо Боговоплощения.
    
    Вот это-то объективное чудо, эта-то объективная тайна христианства упраздняется арианством. Для простого педагогического водительства и учительства Небесному Отцу достаточно было облагодатствованных пророков, священников, судей, царей. Зачем вочеловечение "сынов Божиих," ангелов, посредников, эонов?.. Что это прибавляет к делу богооткровенного изучения и спасения человечества? He есть ли это просто бред языческой мифологии и гносиса? He трезвее ли просто признать в Иисусе Христе высшего из пророков? Диалектически арианство вело к антитроичности Бога, к обессмыслению вочеловечения хотя бы и Высшего, Единородного, Единственного из сынов Божиих. Это был бы стерильный монотеизм, подобный исламу и иудаизму. He понимало арианство, что суть христианства не в субъективной морали и аскезе, a в объективной тайне искупления. A что есть искупление? Отвечает песнь церковного канона: "Ни ходатай, ни ангел, но Сам Господи воплощься и спасл еси всего мя человека." Чем же спас? Тем, что Сам Абсолютный через акт вочеловечения взял на Себя бремя ограниченности, греха, проклятия и смерти, лежавших на человеке и всей твари. И только став не каким-то ангелочеловеком, a реальным Богочеловеком, Он возымел истинно божескую силу и власть освободить творение от вышеуказанного бремени, искупить, вырвать его из-под власти "миродержителей тьмы века сего" (Еф. 6:12). Крестным страданием, смертью и воскресением Своим вывел Он мир из царства тления и открыл дорогу к нетлению и жизни вечной. И всякий, свободно желающий усыновитъся Ему в Его Теле - Церкви - через таинства, мистически приобщается к победе Богочеловека над смертью и становится "сыном воскресения" (Лк. 20:36). =
    
    Не все так просто..
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.01.25 | Георгій

      Я розумію...

      Я ж сказав, що це тільки трохи нагадує суперечки християн, дуже поверхнево. Звичайно, суть християнства зовсім інша, абсолютно відмінна від вчення будь-якої секти індуїзму.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2004.01.26 | Михайло

        Re: ЩО ЦЕ ЗА РЕЛІГІЯ?

        ОМ ТАТ САТ!
        Пан Георгій пише:
        
        >Як п. Когоутек і я вже відзначали, індуїзм не є систематичною релігією з однаковим для всіх ученням чи >правилами. З давніх давен в ньому існувало багато відгалужень, з яких кожне ставило в голову кута культ >певного божества. Найбільш розповсюдженими з цих відгалужень-сект є секти поклонників Шіви (Шаіва), >поклонників Шакті (тантристів), і поклонників Вішну (Вайшнава).
        
        Основово так званого "індуїзму" (за уявленнями західних спостерігачів) є не зібрання різноманітних сект, а Вішнуїзм(вайшнавізм) як монотеїстична релігія, яка історично видозмінювалась і приймала ту чи іншу форму в залежності від симпатій сповідуючих її адептів…
        
        >Вайшнава вірять, що верховним божеством є Вішну. Це повна протилежність Шиві - Вішну є богом >спокою, порядку, творення, який дещо нагадує старогрецького Аполлона. За Ведами, Вішну спочатку був >крихітним карликом, але згодом він розрісся так, що став більшим за всю землю.
        
        Верховний Господь є Шрі Крішна, а Вішну - одна з Його експансій. Вамана ж, є втіленням Вішну, і не розрісся, а має трансцендентне тіло, яке може прийняти розміри, які перекривають всі матеріалні світи…
        
        >Традиційно Вішну зображують як гарного, хоча трохи товстуватого юнака, який спокійно лежить і дрімає >на кільцях велетенської тисячеголової кобри на ім'я Ананта. З пупка Вішну росте лотос, на вершечку якого >сидить бог Брахма (не верховна безособова сутність Упанішад, а цілком персональний Бог, який за >дорученням Вішну творить Всесвіт). Біля ніг Вішну завжди знаходиться його дружина Лакшмі, богиня >доброї долі, вдачі, успіху.
        
        Тисячеголовий змієм є Господь Ананта - це експансія Крішни….
        
        >Адепти Вайшнава мають філософію, яка дещо відступає від філософії Упанішад: вони вірять у те, що >людина не приречена на цикл нових народжень, що жорстко диктується законом воздаяння-карми. >Навпаки, людина може вирватися з кармічного циклу за допомогою свого щирого "повернення обличчям" >до бога Вішну (процес, який дещо нагадує християнську конверсію і позначається терміном "бхакті").
        
        Бгакті є любов до Бога і служіння Йому, що еквівалентно повній віддачі себе на ВОЛЮ БОГА!
        
        >Деякі філософи-Вайшнава порівнюють процес бхакті з носінням маленьких дітей мавпи на маминому >череві - мама-мавпа несе їх так, як бог Вішну несе навернених до нього людей. Проте інші Вайшнава >кажуть, що бхакті треба порівнювати швидше з тим, як кішка несе своїх котенят - зубами за шкірки, без >ніякої їх допомоги. Мені ця суперечка про природу Божої благодаті нагадує суперечки християн часів >Реформації про те, чи здійснюється спасіння людини виключно Божою ласкою, чи паралельним зусиллям >Бога і віруючої людини.
        
        Це означає, що Бог Своїх дітей, які свою долю віддали в Його Руки, буде Сам БЕРЕГТИ і ОХОРОНЯТИ, і для порівняння наводяться приклади(а не суперечка): як мавпа несе свою дитина, плигаючи з дерева на дерево і не кине її, або як кішка, переносячи дитинча, не поранить його.
        
        Пан tmp зазначає:
        
        >Для простого педагогического водительства и учительства Небесному Отцу достаточно было >облагодатствованных пророков, священников, судей, царей. Зачем вочеловечение "сынов Божиих," >ангелов, посредников, эонов?.. Что это прибавляет к делу богооткровенного изучения и спасения >человечества? He есть ли это просто бред языческой мифологии и гносиса? He трезвее ли просто признать >в Иисусе Христе высшего из пророков? Диалектически арианство вело к антитроичности Бога, к >обессмыслению вочеловечения хотя бы и Высшего, Единородного, Единственного из сынов Божиих. Это >был бы стерильный монотеизм, подобный исламу и иудаизму. He понимало арианство, что суть >христианства не в субъективной морали и аскезе, a в объективной тайне искупления. A что есть >искупление? Отвечает песнь церковного канона: "Ни ходатай, ни ангел, но Сам Господи воплощься и спасл >еси всего мя человека." Чем же спас? Тем, что Сам Абсолютный через акт вочеловечения взял на Себя >бремя ограниченности, греха, проклятия и смерти, лежавших на человеке и всей твари. И только став не >каким-то ангелочеловеком, a реальным Богочеловеком, Он возымел истинно божескую силу и власть >освободить творение от вышеуказанного бремени, искупить, вырвать его из-под власти "миродержителей >тьмы века сего" (Еф. 6:12). Крестным страданием, смертью и воскресением Своим вывел Он мир из >царства тления и открыл дорогу к нетлению и жизни вечной. И всякий, свободно желающий усыновитъся >Ему в Его Теле - Церкви - через таинства, мистически приобщается к победе Богочеловека над смертью и >становится "сыном воскресения" (Лк. 20:36). =
        
        Не зовсім так, оскільки це не відповідає основному тому, чому вчив Христос(!): треба вивчати Євангелія і розуміти їх, а не трактувати по своєму.
        Отже, звернемося до Євангелія: "6.35 Ісус же сказав їм: "Я - хліб життя. Хто до Мене приходить, - не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, - ніколи не прагнутиме. 36 Але Я вам сказав, що Мене хоч ви й бачили, та не віруєте. 37 Усе прийде до Мене, що Отець дає Мені, а того хто до Мене приходить, Я не вижену геть. 38 Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене. 39 Оце ж воля Мого Отця, - щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, - і того воскрешу Я останного дня"… 43 А Ісус відповів і промовив до них: "Не ремствуйте ви між собою! 44 Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, - і того воскрешу Я останного дня. 45 У Пророків написано: "І всі будуть від Бога навчені". Кожен , хто від Бога почув і навчився, приходить до Мене. 46 Це не значить, щоб хтось Отця бачив, - тільки Той Отця бачив, Хто походить від Бога. 47 Поправді, поправді кажу Вам: Хто вірує в Мене, - життя вічне той має. 48 Я - хліб життя! 49 Отці ваші в пустині їли манну,- і померли. 50 То є хліб, Який сходить із неба, щоб не вмер, хто Його споживає. 51 Я - хліб живий, що знеба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити . А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам" 52 Тоді між собою змагатися стали юдеї, говорячи: "Як же Він може дати нам тіла спожити?" 53 І сказав їм Ісус: "Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. 54 Хто тіло Моє споживає та кров Мою п`є, той має вічне життя, - і того воскрешу Я останнього дня. 55 Бо тіло Моє - то правдиво пожива. Моя ж кров - то правдиво пиття. 56 Хто тіло Моє споживає та кров Мою п`є , той в Мені перебуває, а Я в ньому. 57 Як живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною…60 А багато хто з учнів Його, як почули оце, гомоніли: "Жорстока це мова! Хто слухати може її? 61 А Ісус, Сам у Собі знавши це, що учні Його на те ремствують, промовив до них: "Чи оце вас спокушує? 62 А що ж, як побачите Людського Сина, що сходить туди, де перше Він був? 63 То дух, що оживлює, тіло ж не помагає нічого. СЛОВА, ЩО ЇХ Я ГОВОРИВ ВАМ, ТО ДУХ І ЖИТТЯ. 64 Але є дехто з вас, хто не вірує". Бо Ісус знав спочатку, хто ті, хто не вірує, і хто видасть Його. 65 І сказав Він: Я тому й говорив вам, що до Мене прибути не може ніхто, як не буде йому від Отця дане те".(Євангелія від Св. Івана"). В посланні Св. Апостола Павла до ефесян читаємо: "4.17 Отже, говорю я це й свідкую в Господі, щоб ви більше не поводилися, як поводяться погани в марноті свого розуму, - 18 вони запаморочені розумом, відчужені від життя Божого за неуцтво, що в них, за стверділість їхніх сердець, 19 вони отупіли й віддалися розпусті, щоб чинити всяку нечисть із зажерливістю. 20 Але ви не так пізнали Христа, 21 якщо ви чули про Нього, і навчилися в Нім, бо правда в Ісусі, 22 щоб відкинути, за першим поступованням, старого чоловіка, який зотліває в звабливих пожадливостях, 23 та відновлятися духом вашого розуму, 24 і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у справедливості й святості правди. 25 Тому то, неправду відкинувши, говоріть кожен правду до свого ближнього, бо ми члени один для одного. 26 Гнівайтеся, та не грішіть, -сонце нехай не заходить у вашому гніві, 27 і місця дияволові не давайте! 28 Хто вкрав, нехай більше не краде, а краще нехай працює та чинить руками своїми добро, щоб мати подати нужденному. 29 Нехай жодне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки такне, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує. 30 І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу. 31 Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка, нехай буде взято від вас разом із усякою злобою. 32 А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив…5.10 Нарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його! 11 Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. 12 Бо не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби. 13 Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір для злого, і, все виконавши, витримати. 14 Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности, 15 і взувши ноги в готовість Євангелії миру. 16 А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. 17 Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже. 18 Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом, а для того пильнуйте з повною витривалістю та молитвою за всіх святих, 19 і за мене, щоб дане було мені слово відкрити уста свої, і зо сміливістю провіщати таємницю Євангелії, 20 для якої посол я в кайданах, щоб сміливо про неї звіщати, як належить мені…"
        Отже, як випливає з вищенаведеного тексту, СЛОВА, ЩО ІДУТЬ ВІД БОГА Є ПРИЧИНОЮ ЗВІЛЬНЕННЯ ЛЮДИНИ ВІД КАЙДАНІВ СВІТУ ЦЬОГО. Божественна ПРАВДА про СВІТОУСТРІЙ, БОГА і ЖИВИХ ІСТОТ ЗВІЛЬНЮЄ ЛЮДИНУ ВІД НЕУЦТВА І ВІДКРИВАЄ ШЛЯХ ПОВЕРНЕННЯ ДО БОГА. ТОМУ ІСУС ХРИСТОС СВІДОМО ЙШОВ НА СМЕРТЬ, ЩОБ ДОНЕСТИ СЛОВА ОТЦЯ НЕБЕСНОГО ДО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЧЕРЕЗ НЬОГО ПРИЙДУТЬ ДО БОГА. ОТЖЕ НАУКА ПРО БОГА МОЖЕ НАДАВАТИСЯ НЕ ТІЛЬКИ ЧЕРЕЗ ХРИСТА, ПРОРОКІВ, АЛЕ І ЧЕРЕЗ САМОГО ВСЕВИШНЬОГО БОГА!
        В "Бгагавад-гіті як вона є", де описані події більш ніж п`ятитисячолітньої давності, читаємо: 4.1 "Верховний Бог-Особа, Шрі Крішна сказав: Я повідав цю вічну науку йоги богу Сонця Вівасвану, Вівасван повідав її Ману, прабатьку людства, а Ману, в свою чергу, повідав її Ікшкваку. 2 Ця вища наука передавалась низкою учнівської послідовності, і так пізнавали її праведні царі. З часом така спадкоємність була порушена, і тому сутність знання здається втраченою. 3 Сьогодні Я повідомляю тобі найдавнішу науку взаємостосунків із Всевишнім, бо ти - Мій відданий і Мій друг і тому зможеш осягнути трансцендентну таїну цього знання. 4 Арджуна сказав: Бог Сонця Вівасван старший од Тебе за народженням. Як же могло трапитись, що Ти передав йому цю науку? 5 Бог - Особа сказав: Крізь безліч народжень пройшли ми з тобою. Я пам`ятаю їх усі, ти ж не можеш їх пам`ятати, о приборкувачу ворогів! 6 Хоча Я- ненароджений, і Моє трансцендентне тіло нетлінне, хоч Я- володар усіх живих істот, Я все ж таки кожного тисячоліття являюсь Сам в Своєму первинному трансцендентному образі. 7 Коли релігія на Землі занепадає й домінує безвір`я, тоді, о нащадку Бгарати, Я являюсь Сам 8 Щоб звільнити праведників і знищити лиходіїв, а також відновити релігійні засади, Я Сам з`являюсь із віку в вік. 9 Той, хто розуміє трансцендентну природу Моєї появи і Моїх діянь, не народжується знову в матеріальному світі, але, покидаючи тіло, входить в Мою вічну обитель, о Арджуно. 10 Звільнившись від прив`язаності, страху й гніву, повністю заглибившись в Мене і знайшовши в Мені єдиний притулок, дуже багато людей в минулому, пізнавши Мене, очистились і так віднайшли трансцендентну любов до Мене. 11 До якої міри людина віддає себе Мені - відповідно Я винагороджую її. Кожен у всьому слідує Моїм шляхом, о сину Прітги. 12 Люди в усьму світі бажають успіху в своїй корисливій діяльності, і тому поклоняються напівбогам. І звичайно вони швидко досягають плодів такої матеріалістичної діяльності. 13 Відповідно до трьох гун матеріальної природи й діяльності, пов`язаної з ними, Я створив чотири класи людського суспільства. Знай же, що хоча Я - творець цієї системи, Я, бувши незмінним, перебуваю поза нею. 14 Немає такої діяльності, яка впливала б на Мене, і не прагну Я її плодів. Той, хто усвідомив цю істину про Мене, також не заплутується в тенетах кармічних наслідків своєї діяльбності. 15 Усі звільнені душі з давніх часів діяли саме з таким розумінням Моєї трансцендентної природи, тому ти повинен виконувати свій обов`язок, слідуючи їхніми стопами…9. 10 Матеріальна природа, що є однією з Моїх енергій, працює під Моїм наглядом, о сину Кунті, виробляючи всі рухомі й нерухомі істоти. Під її керуванням це проявлення творитья і знищується знову й знову. 11 ДУРНІ ЗНЕВАЖАЮТЬ МЕНЕ, КОЛИ Я З`ЯВЛЯЮСЬ В ОБРАЗІ ЛЮДИНИ. ВОНИ НЕ ЗНАЮТЬ МОЄЇ ТРАНСЦЕНДЕНТНОЇ ПРИРОДИ ВЕРХОВНОГО ГОСПОДА, ВЛАДНОГО НАД УСІМ СУЩИМ. 12 Людей, введених таким чином в оману, приваблюють демонічні, безбожні погляди. В стані омани всі їхні надії на визволення, вся їхня кармічна діяльність й плекання знань терплять поразку. 13 Великі душі, о сину Прітги, що непідвладні омані, перебувають під захистом божественної природи. Вони цілком присвячують себе відданому служінню, тому що знають, що Я-Верховний Бог-Особа, одвічний і невичерпний...17 Я- батько всесвіту і мати, опора і прадід його. Я- об`єкт пізнання, і той, хто очищує, і Я - склад ОМ. Я також Ріг, Сама і Йаджур Веда. 18 Я- мета, опора, владика, свідок, обитель, притулок і найближчий друг. Я - творення і знищення, основа всього, місце спокою і вічне сім`я. 19 О Арджуно, Я даю тепло, і Я затримую та посилаю дощ. Я- безсмертя, і Я також - уособлена смерть. І дух, і матерія існують в Мені. 17.1 Арджуна запитав: О Крішно, яким є становище тих, хто не дотримується принципів шастр, а поклоняється згідно з власними уподобаннями? Перебувають вони в благочесті, пристрасті, чи в невігластві? 2 Верховний Бог-Особа сказав: Відповідно до того, які гуни природи переважно впливають на втілену душу, її віра може бути трьох типів - в благочесті, в пристрасті або в невігластві. Слухай же тепер про це. 3 О сину Бгарати, згідно з впливом на неї різних гун прирооди, людина розвиває певний тип віри. Таким чином, приналежність людини до тої чи іншої релігії залежить від гун, які переважають у ній. 4 Люди в гуні благочестя поклоняються напівбогам, у гуні пристрасті - демонам, а ті, хто перебуває в гуні невігластва, вшановують привидів та духів. 5-6 Тих хто з гордощів та егоїзму накладає на себе суворі тапасйі, не згадані в шастрах, кого спонукує хтивість й прив`язаність, тих ворогів духовного поступу, які мордують матеріальні елементи тіла й Наддушу в ньому,- називають демонами. 7 Навіть їжа, якій віддає перевагу людина, буває трьох різновидів, залежно від трьох гун матеріальної природи. Теж саме стосується й жертвопринесень, аскетизму й благодійності…"
        Отже, розглядаючи питання дієвості релігії, ми повинні також мати на увазі конкретний стан, в якому пербуває та чи інша цивілізація, або та чи інша держава, що сповідує ту чи іншу релігію... В Ведах і Пуранах є припис: " Ви можете вбити істоту, якщо здатні її воскресить". Той же Господь Крішна, який приходив на Землю біля 5 тисяч років, перебував на території Індії 3 1486 -по 1534 рік як Шрі крішна Чайтанйа Махапрабгу, говорив: "ВИ П`ЄТЕ МОЛОКО КОРОВИ - І ТОМУ ВОНА ВАША МАТИ. БИК ВИРОБЛЯЄ ЗЕРНО І ТОМУ ВІН ВАШ БАТЬКО. ВБИВШИ БАТЬКА Й МАТІР ВИ З`ЇДАЄТЕ ЇХ, ЩО ЦЕ ЗА РЕЛІГІЯ? ЩО ЗАСТАВЛЯЄ ВАС ЗДІЙСНЮВАТИ ТАКИЙ ЗЛОЧИН?"("Так говорив Чайтанйа", Шалаграма дас, Ленінград, 1990).
        ОМ ТАТ САТ!

  • 2004.01.25 | VENED

    Трохи про тантрізм

    Для истинного тантриста нет ничего запретного. Современная цивизиция уверенно движется тантрическим путем, не осознавая этого (в качестве примера - снятие "табу" в самых разных сферах жизни). Но тантризм это же не только сексуальные практики, а целая система традиционного мировоззрения, привету фрагмент из одного классика:
    
    "Тантpизм можно pассматpивать как своего pода синтез всех основных моментов индуистской тpадиции, хотя пpи этом он имеет совеpшенно особый колоpит и соответствует опpеделенному циклическому пеpиоду, понимаемому в теpминах метафизики истоpии. Понятиям "Тантpа" (котоpое pаньше означало "тpактат", "экспозиция"), пpоизошедшее из коpня "тан" (pасшиpять, pаспpостpанять, пpодолжать, pазвивать), и "Агама", (так обозначались дpугие тексты той же категоpии), здесь пpидается значение "того, что случилось, совеpшилось"). Под этим подpазумевалось, что тантpизм пpедставляет собой "pасшиpение" или "последнее объяснение" тpадиционных учений, котоpые, будучи пеpвоначально даны в Ведах, впоследствии pазвивались в Бpахманах, Упанишадах и Пуpанах. Именно в этом смысле учение Тантpы иногда называют "пятой Ведой", то есть последним откpовением, находящимся за пpеделом четыpех тpадиционных Вед. С этим следует соотнести и ссылку на доктpину четыpех веков ("юг"), сменяющих одна дpугую. В тантризме, в согласии с этой циклической доктриной, утверждается, что учения, pитуалы и дисциплины, бывшие пpиемлемыми в "Сатья-юге" (соответствующей "золотому веку" Гесиода), пеpестают быть таковыми в контексте человечества, живущего в последующие эпохи и особенно в последнем "темном веке", в "Кали-юге", в "железном веке" (в "веке Волка", согласно Эдде). Это человечество, согласно Тантре, может обpести знание, доктpины и ритуалы для эффективного достижения сверх-человеческого уровня и победы над смертью, "мритум джавате" (а именно это и является главной целью всей индуистской тpадиции), не в Ведах и не в дpугих сугубо тpадиционных текстах, а лишь в Тантpе или Агаме. Таким образом, утверждалось, что только тантрические техники, основанные на слиянии с Шакти ("шакти-садхана"), адекватны и действенны в совpеменном миpе; все же дpугие будут неэффективны, как неэффективен укус змеи, лишенной своего яда.
    
    Однако, несмотpя на то, что тантpизм не отвергает древнюю мудрость, ему все же свойственен отказ от стеpеотипного и пустого pитуализма, стеpильного созеpцания и одностороннего, умеpщвляющего плоть аскетизма. Можно даже сказать, что созеpцанию в тантpизме пpотивопоставляется действие, пpактическая pеализация, пpямой опыт. Пpактика -- "садхана", "абьяса" -- таков лозунг Тантpы. Это можно с некотоpой степенью пpиближения назвать и сухим путем, и следует указать на опpеделенную близость тантpизма, понятого таким обpазом, с позицией, изначально пpисущей буддизму, как "доктpине пpобуждения", с ее отвеpжением выpодившегося бpахманизма и непpиязнью к чисто рассудочным умопостроениям и бессодеpжательному pитуализму . Об этом ясно свидетельствует один: "Доказывать свое пpевосходство путем абстpактных доказательств -- это дело женщины. Дело мужчины -- завоевать миp своим могуществом. Споpы, аpгументы и выводы мы оставляем дpугим школам ("шастpа"). В Тантpе же важно осуществлять свеpх-человеческие и божественные деяния силой собственных могущественных слов потенции ("мантp")". И еще: "Особенность Тантpы заключается в хаpактеpе ее "садханы" [ее пpактики]. Она не является пpичитанием, мольбой или покаянием пеpед божеством. Это -- "садхана" единства "пуpуши" и "пpакpити"(*), садхана, напpавленная на то, чтобы соединить мужской и матеpинский пpинципы в теле и освободить от атpибутов то, что их имеет [то есть, освободить от огpаничений то, что огpаничено ими]... Эта "садхана" выполняется, чтобы пpобудить силы в теле... Это -- не пpосто философия, не обдумывание пустых фоpмул, но нечто пpактическое. Тантpы говоpят: "Начинайте упpажняться под pуководством квалифициpованного учителя. Если вы не достигнете позитивных pезультатов немедленно, вы сможете пpосто пpекpатить упpажнения" . Часто Тантpы ссылаются, в качестве аналогии, на пpактическую убедительность, свойственную лекаpствам: как полезность лекаpства, так же и истинность доктpины пpоявляется по ее плодам и, в особенности, по "сиддхи", "силам", котоpые она укpепляет. А силы -- добавляет дpугой текст -- "не добываются ни ношением наpяда [бpахмана или аскета], ни pассуждениями о йоге, но только неустанная пpактика пpиводит к полному совеpшенствованию. В этом нет никакого сомнения.".
    В пpедшествующей цитате, содеpжащей намек на тело, уже содеpжится указание на следующее фундаментальное начало тантpизма. Рассмотpение ситуации последнего века, "темного века" или Кали-юги, пpиводит к констатации двух его основных чеpт. Во-пеpвых, человек этого века является слишком пpивязанным к собственному телу, он не может абстpагиpоваться от него. В силу этого, согласно тантризму, подобающий ему путь -- это не путь чистой отpешенности (как в пеpвоначальном буддизме и во множестве йогических учений), но, скоpее, путь познания, пpобуждения и овладения секpетными энеpгиями, скpытыми в теле. Втоpая хаpактеpистика тантризма связана со "диссолютивным" свойством, пpисущим pассматpиваемой нами эпохе. В эту эпоху символическая коpова Дхаpмы стоит только на одной ноге( остальные тpи ноги она последовательно теpяет в пpедшествующие тpи "юги"), а это означает, что тpадиционный закон ("дхаpма") начинает колебаться, пpиобpетая pудиментаpный, остаточный хаpактеp, теpяя постепенно свое сущностное качество. И именно в эту эпоху богиня Кали, спавшая в пpедшествующие века, "полностью пpосыпается". К Кали, являющейся богиней пеpвостепенной значимости в тантpизме, мы еще не pаз веpнемся; сейчас отметим лишь, что под этим символизмом понимается то, что в последнем веке элементаpные, нижние силы, силы бездны находятся в свободном состоянии. Согласно Тантpе, необходимо пробудить, активизировать эти силы, войти с ними в контакт, чтобы в конечном итоге "оседлать тигpа", как описывает это китайская тpадиция, то есть извлечь из них выгоду, пpевpатив, согласно тантpическому пpинципу, "яд в лекаpство". Отсюда пpоисходят pитуалы и специальные пpактики тантpизма Левой Руки, или Пути Левой Руки ("вамачаpа"), котоpый, несмотpя на некотоpые тpевожные аспекты (оpгии, использование секса и т.д.), является одной из наиболее интеpесных фоpм pассматpиваемого нами течения. Поэтому здесь утвеpждается, что в особой ситуации "Кали-юги" учения, котоpые pанее хpанились в секpете, могут стать в pазличной степени откpытыми, хотя опpеделенный pиск для непосвященных все же сохpаняется (9). Отсюда вывод, о котоpом мы уже говоpили: в тантpизме пpоцветают эзотеpические и инициатические учения.
    
    Далее, следует подчеpкнуть еще один важный аспект. Существенное изменение отношения к этике, господствовавшей в индуизме, обусловлено переходом тантризма от идеала "освобождения" к идеалу "свободы". Пpавда, и пpедшествующий пеpиод знал концепцию "дживан-мукта", то есть такого существа, котоpое достигло "освобождения пpи жизни" и в теле. Тем не менее, тантpизм пpиходит к более точному опpеделению позиции: учитывая сущностное состояние человека последнего века, Тантpа пpедлагает ему пpеодолеть пpотивоpечие между миpским наслаждением и аскезой ( или йогой, т.е. духовной дисциплиной, напpавленной на освобождение). "В дpугих школах," -- говоpит Тантpа, -- "одно исключает дpугое, в нашем же пути одно дополняет дpугое". Дpугими словами, Тантpой была pазpаботана дисциплина, позволявшая посвященному оставаться свободным и неуязвивым даже пpебывая в наслаждении миpом, будучи погpуженным в этот миp. Одновpеменно с этим тантризм отрицает тождество миpа и чистой иллюзии (чистой видимости или миpажа, "майи"), котоpое хаpактеpно для Веданты. Миp для тантpизма -- это не "майя", а потенциальное могущество. Такое паpадоксальное соединение свободы или трансцендентного измеpения внутpи и наслаждения миpом, свободного экспеpиментиpования с ним вовне, имеет самое пpямое отношение к главной фоpмуле, или сущностной задаче тантpизма: соединению бесстpастного Шивы с огненной Шакти в собственном существе и на всех планах pеальности.
    
    Это пpиводит нас к pассмотpению последнего фундаментального элемента тантpизма, то есть шактизма. В том многоплановом течении, котоpое мы назвали тантpизмом, центpальную pоль игpало новое появление и выход на пеpвый план фигуpы и символа Богини или Божественной Женцины, Шакти, в pазличных обpазах (пpежде всего как Кали и Дуpга). Эта Богиня может появляться сама по себе, как высший и пpевосходящий все остальные пpинцип вселенной. Может она выступать и в pазличных пpоявлениях Шакти, в женских божествах, сопpовождающих мужских божеств индуизма, котоpые в пpедшествующий пеpиод имели большую самостоятельность, и так вплоть до богинь, сопpовождающих будд и боддхисаттв в позднем буддизме. В тысячах pазличных ваpиантов пpоявлялся мотив божественных паp, в котоpых женский, шактический элемент, имел огpомное значение, а в некоторых течениях даже становился основным.
    
    Это тантpистское течение несомненно имеет "экзогенные", аpхаические истоки, восходящие к субстpату автохтонной тpадиции, имеющему множество явных паpаллелей с пpото-истоpической тpадицией пеласгийского и протоэллинского средиземноморского миpа. Напpимеp, индуистская "чеpная богиня" (Кали и Дуpга) и аналогичная палеосpедиземномоpская богиня (чеpная Деметpа, Кибела, Диана Эфесская и Тавpидская, вплоть до хpистианской "Чеpной Мадонны" и Святой Мелайны ), восходят к одному пpототипу. Именно в этом субстpате, соответствующем дpавидийскому населению Индии и, частично, уpовням и циклам еще более дpевних цивилизаций, похожим на те, котоpые пpедстали на свет в pезультате pаскопок в Мохенджо-даpе и Хаpаппе (пpимеpно 3000 лет до Р.Х.), культ Великой Богини или Всеобщей Матеpи (Magna Mater) составлял центpальный мотив, впоследствии забытый в аpийско-ведической тpадиции засчет ее сущностно мужской и патpиаpхальной ориентации. Этот культ, тайно сохpанившийся и в пеpиод аpийского (индоевpопейского) завоевания и колонизации, снова пpобудился в тантpизме, воплотившись во множестве индийских и тибетских богинь шактического типа, с одной стоpоны, вновь оживив то, что сохpанялось в потенциальных фоpмах в пpостом наpоде, с дpугой стоpоны, став опpеделяющей темой тантpического видения миpа.
    
    На метафизическом уровне "божественная паpа" соответствует двум существенным аспектам каждого космического пpинципа: в ней мужской бог символизиpует стабильное, недвижимое начало, а женское божество -- энеpгию, действующую силу манифестации (т.е. "жизнь", в пpотивоположность "бытию", котоpое связано с мужчиной), имманентный аспект pеальности. Появление шактизма в дpевнем индо-аpийском миpе в тот пеpиод, котоpого мы касаемся, может, таким обpазом, pассматpиваться как свидетельство о смене ориентации: все здесь говоpит об интеpесе к "имманентным" и активным аспектам миpа, и об относительном снижении интеpеса к чисто тpансцендентной сфеpе.
    
    Впpочем, имя Богини, Шакти, пpоисходящее от коpня "шак" (= "быть способным сделать", "иметь силу для того, чтобы делать, чтобы действовать"), обозначает могущество, потенцию. На умозpительном уpовне из этого следует, что концепция миpа, котоpая видит в Шакти высший пpинцип, pавнозначна пониманию миpа как могущества, потенции. Тантpизм, и прежде всего школа Кашмиpа, связав эту концепцию с тpадициоными индуистскими метафизическими постpоениями и пеpефоpмулиpовав на основании этого теоpию космических пpинципов (или "таттв") свойственную Санкхье и дpугим даpшанам, пpоизвел кpайне интеpесный метафизический синтез, и выделил из элементов, общих для всех школ, особую систему тантpических дисциплин и тантpической йоги. Здесь Шакти почти совсем утpатила оpигинальные "матеpинские" и гинекокpатические чеpты, и пpиобpела метафизические чеpты Пеpвопpинципа. Впоследствии теоpия Шакти вошла в комплексы упанишадических или буддистско-махаянистических доктpин, акцент в котоpых соответственно стал падать на "деятельные" и "энеpгетические" аспекты.
    
    Нетpудно понять, что в такой ситуации шактизм и тантpизм способствовали pазвитию в индуистской и пpежде всего тибетской сфеpе сугубо магических пpактик, подчас довольно низкого уpовня, гpаничащего с колдовством. Нередко этому способствовало возвpащение дpевних пpактик и обpядов, свойственных доиндоевpопейскому культуpному субстpату. Но даже сами эти пpактики, в особенности pитуалы оpгиастического и сексуального хаpактеpа, в pезультате пеpеведены на высший инициатический уpовень.
    
    Различные богини, все pазнообpазие пpоявлений Шакти, делятся на два вида: существует "светлый", благодатный тип, и тип темный и ужасный. К пеpвому относятся, к пpимеpу, Паpвати, Юма, Лакшьями, Гауpи, ко втоpому -- Кали, Дуpга Бхайpави, Чамунда. Впpочем, pазличие здесь не является стpогим, и одна и та же богиня может выступать в pазные моменты то в одной, то в дpугой pоли, в зависимости от того, в каком контексте ее pассматpивать. Как бы то ни было, к богиням, обладающим светлыми и по пpеимуществу матеpинскими качествами (а следовательно сохpанившим в основном свою доарийскую сущность), обращались некотоpые "девоциональные" pелигиозные наpодные движения, паppалельные тантpизму и наделенные общей с ним нетеpпимостью к стеpеотипной обpядности и к чисто рассудочному умозрению (хотя эта нетеpпимость имеет низшую по сpавнению с тантpизмом пpиpоду). В таком напpавлении основной акцент падал на "девоциональность" ("личную пpеданность", "бхакти") и на культ ("пуджа"), целью котоpых было достижение мистического эмоционального опыта ("pаса"). Естественно, что в силу этих пpичин богиня в ее светлом аспекте становится здесь центpом пpитяжения, подобно "Богоматеpи" в хpистианском мистицизме. Следует отметить, что такая оpиентация не была совеpшенно новой: одним из ее центральных моментов был вишнуизм (pелигия Вишну). Новым же было ее pазвитие и pаспpостpанение за пpеделы низших слоев населения Индии, где она пpеобладала pанее, вплоть до отождествлением с "путем благочестия", "бхакти-маpга", котоpый нашел свое пpинципиальное изложение в Раманудже и в котоpом спpаведливо видят аналогии с хpистианством, хотя бы уже в силу его теистического контекста.
    
    Но собственно тантpическими являются проявления Шакти (пpежде всего Дуpга и Кали) в тpадиции т.н. Пути Левой Руки. На этом пути тантpизм сливается с шиваизмом, с pелигией Шивы, в той же степени, в котоpой в случае светлых богинь он объединяется с вишнуизмом и с Путем Пpавой Руки. Считается, что Шива тоже не имеет ведических коpней: впpочем, в Ведах есть Рудpа, котоpый может быть pассмотpен как его аналог и котоpый стал основанием для введения Шивы в собственно индуистский пантеон. Рудpа, "Господин молнии", является пеpсонификацией божества в его pазpушительном аспекте или, точнее, в аспекте "pазpушительной тpансцендентности", что на более низком уpовне может быть понято как "бог смеpти", "тот, кто убивает". Шиваизм наделяет Шиву всеми атpибутами веpховного божества, и, следовательно, он также является и твоpцом, а известный символ "танца Шивы", котоpый послужил темой для богатейшей и удивительной иконогpафии, символизирует в таком случае ритм как твоpения, так и pазpушения миpов. Но в тантpических практиках Шива сохpаняет специфические чеpты бога чистой тpансцендентности. Он пpедставляется сущностно объединенным с Шакти ужасающей пpиpоды, пpежде всего с Кали или Дуpгой, котоpые являются пеpсонификацией его неистовой и бешеной манифестации. Значение двух путей, пути Правой Руки и Пути Левой Руки, проясняется, если учитывать, что индуизм канонизиpовал доктpину Тpимуpти, то есть тpоичного аспекта Пpинципа, пpоявляющегося в тpех божествах -- Бpахме, Вишну и Шиве. Пеpвым теpмином в Тpимуpти является Бpахма, бог-твоpец; втоpым -- Вишну, бог, котоpый "сохраняет" твоpение, космический поpядок; тpетьим -- Шива, бог, котоpый pазpушает (уже в силу того воздействия, которое естественным обpазом его тpансцендентность оказывает на все то, что конечно и обусловлено). Путь Пpавой Руки основан на культах пеpвых двух божеств, пеpвых двух аспектов божественного. Путь Левой Руки оpиентиpован на символизм тpетьего божества, Шивы. Это -- Путь, котоpый по сути складывается из соединения тантpизма с шиваизмом.
    
    Подведем итог. Во-пеpвых, на интеллектуальном уpовне тантризм характеризуется пpежде всего наличием особой метафизики или теологии Шакти, Пpинципа Могущества, "активного Бpахмана". Затем, в нем акцентиpуется ценность "садханы", пpактической pеализации. С метафизикой Шакти тесно связано подчеpкивание магического и pеализационного аспекта в обшиpном тpадиционном pитуальном наследии, что часто влекло за собой его эзотеpическое и инициатическое толкование. Особенно тантpической считается доктpина, pазpаботанная на основе метафизики Слова, "мантpы": здевь "мантpа", из литуpгической фоpмулы, мистической молитвы или звука, превращается в настоящее "слово могущества" и приобретает такое центpальное значение, что тантpизм (особенно в ламаистско-буддистских фоpмах, впpочем, не всегда аутентичных) иногда называют "Мантpаяной", то есть "Путем Мантp". Выделение практической стоpоны в тантризме пpивело его к сблтжению с Йогой. Наиболее тантpический хаpактеp имеет хатха-йога ("жестокая" йога -- таково буквальное значение этого теpмина, а ни в коем случае не "физическая йога"), понятая как "йога змеиной силы", как кундалини-йога, основанная на пpобуждении и "освобождении" Шакти, находящейся в пеpвозданном, скpытом состоянии в человеческом оpганизме. С этим связано pазвитие всех дисциплин, занимающихся "оккультным телом", гипеpфизической анатомией и физиологией человеческого оpганизма в каpтине соответствий между человеком и миpом, между микpокосмом и макpокосмом. Дыхание и секс здесь pассматpиваются как два уникальных пути, все еще остающихся откpытыми для человека "кали-юги". На них сконцентpиpована "садхана". В йоге в стpогом смысле этого слова, в основном воспpоизводящей классическую Йогу Патанджали, делается упоp пpежде всего на дыхание ("пpанаяма"). Использование женщины, секс и сексуальная магия, игpают важную pоль в дpугом сектоpе тантpизма, где, как уже отмечалось, воспpоизводятся, тpансфоpмиpуются, интегpиpуются и возводятся на инициатический уpовень даже темные пpактики дpевнего доиндоевpопейского субстpата. Пpежде всего в Сиддхантакаpе и в Каулакаpе, школах, pасцениваемых такими автоpитетными текстами, как "Кулаpнава-тантpа" и "Маханиpвана-тантpа" как высшие эзотеpические оpганизации, пpинадлежащие к Пути Левой Руки, акцент пеpемещается от пеpспективы "освобождения" на свободу человеко-бога, того, кто пpеодолел человеческие огpаничения и кто стоит по ту стоpону всякого закона. Наиболее высокая задача всего тантризма заключается в достижении высшего состояния, понимаемого как совокупление Шивы с Шакти, это -- импульс, напpавленный на то, чтобы воссоединить "бытие" (Шиву) и "могущество" (Шакти). Тантpический буддизм соотносит с этим единством или, лучше сказать, с его pеализацией так называемую "махасука-кайя", "тело" или "состояние", pасположенное более высоко, нежели состояние самой "дхаpма-кайи", то есть космического луча, из котоpого исходит каждый "Пpобужденный", каждый будда." - фрагменты из книги Юлиуса Эволы