01/23/2004 | viktor

П о г л я д

ПРО ВІЧНЕ І ЗЕМНЕ

Бог розсудить, кому і як у тому незвіданому вічному світі, звідки ніхто не повертається, випаде жити у раю, а кому – кипіти у пекельному казані. Але ми, люди, великодушно прощаючи померлим гріхи, кажемо: вічна їм шана і земля пухом. Тут їх оцінюють люди, там – Бог. І що найпарадоксальніше – у смерті немає партійності, а у труни – кишень. Перед нею всі рівні.
Ці банальні сентенції чомусь приходять на згадку, коли на газетних шпальтах та Інтернет-сайтах у черговий раз легковажно смакуються деталі деінде померлого журналіста.
На цей раз дехто, у тому числі і самі журналісти, абсолютно не рахуючись з тонкощами делікатності самої події і християнської моралі, на привселюдне обговорення винесли раптову смерть мелітопольського журналіста Володимира Карачевцева. 14 грудня минулого року колишня дружина покійника повідомила Мелітопольський міськвідділ міліції, що знайшла Володимира повішеним на ручці холодильника “Норд”.
Але не звичайнісінька миролюбна ручка, що несподівано перетворилася на підступну вбивцю журналіста Володі Карачевцева, стала головним героєм різних журналістських розслідувань.
Спритні люди, близькі покійному за основним знаряддям праці і доходів, навіть, вибачте, смерть людську сприймають за матінку рідну. Тут без особливої натяжки скажеш, що це якраз той випадок, коли горе одного – найліпший момент поповнити власні капітали для іншого. Тому й не дивно, що найближчі партнери померлого по перу не лише не прийшли з ним попрощатись, а навіть не висловили співчуття його рідним і близьким. Вони були страшенно зайняті хутеньким роздмухуванням провінційної події у черговий всеукраїнський і міжнародний піар-скандал.
Для Мелітопольської прокуратури причини смерті очевидні – нещасний випадок, якихось слідів насилля, навмисної смерті не знайдено. З печальними висновками слідства погодились близькі родичі і навіть представники прискіпливої міжнародної журналістської правозахисної організації “Репортери без кордонів”.
Усі вони – рядові читачі і громадськість, друзі і колеги, журналісти і прокурори, спецслужби і родичі, - заради пошуку прихованих сторін смерті мимоволі вивчили чи не всю творчу спадщину В.Карачевцева, його контакти у політичному, бізнесовому, кримінальному середовищі.
До дрібних деталей усі ці люди – хто по службі, хто за покликом серця, намагались встановити усі подробиці останнього періоду життя Володимира Карацевцева. Згадали усіх його кривдників і люто ображених на журналіста мелітопольців, які, до речі, і не ховались...
Нічого суттєвого не знайдено. Окрім дикої, незбагненної смерті. Смерті людини, чиє осмислення суспільного життя і публічні думки знаходили інтерес серед людей.
Хоча є певні і нюанси навколо цієї печальної події. Автор висловлює їх абсолютно гіпотетично, аналізуючи матеріали особистого журналістсь-кого розслідування.
Отже, В.Карачевцев не був людиною політично забобонною чи залежною від якихось політико-олігархічних груп. Як і личить четвертій владі, він критично сприймав господарську діяльність (чи безгосподарність) новообраних місцевих можновладців і про це не боячись говорив своїм читачам мелітопольських газет “Кур’єр” та “Право вибору”, а також у Інтернет-виданні “Vlasti.net” (Мелітополь). У своїх матеріалах він не ідеалізував жодного представника влади, тим більше з урахуванням власних політичних симпатій. Як розповідають друзі, він писав про те, що хотів. Чи що замовляли власники видань з власної ініціативи. Однак зірок з неба на журналістському поприщі Карачевцев не знімав, а його матеріали цілком стосувались проблем провінції. Нерідко від нього за безгосподарність перепадало місцевим чиновникам – нашоукраїнцям.
Перепадало тому, що власники інтернетівського видання “Vlasti.net”, як виявилось, у найтемніших куточках душі трохи недолюблювали “свідомих українців”. Тому будь-який матеріал Карачевцев на їх “улюблену” “розвінчувальну” тематику відразу йшов на шпальти газет.
Але подивимось на “Vlasti.net”, де підробляв покійний журналіст, з іншого боку. Під безапеляційною назвою -“Vlasti.net” засновники хотіли заховати сенсацію, чи (може?) бурю в склянці води. Хто не гляне – видання претендує на опозиційність вже у самій назві. Причому тут ніяких особливих хитрощів – просто вдало підібрана гра слів – такий собі каламбурчик провінційного штибу. А як звучить?! Всі так і подумали – невже в Україні з’явилась нова “Українська правда”? Та так собі, нічого сенсаційного. Просто ця інтернет-газета з претензією на опозиційцність. От і все.
Хоча не все. За якихось півтора місяці, це ягня, що рядиться у тогу кровожерливого опозиційцного вовка, опублікувало більше сорока позитивних матеріалів про нашого “Большого Дона”, а власні аналітичні дослідження “Vlasti.net” щодо перебігу найближчих президентських виборів незмінно закінчувались грандіозним успіхом “Большого премьера”... Вибачте, обмовився, - “Большого Дона” чи “ПР” (продвинутых регионов).
Той не дивно, що смерть журналіста, дехто з засновників намагається поєднати з його критичними публікаціями на адресу місцевих чиновників – нашоукраїнців. На злодію ж шапка не горить?
Тільки мені, пришелепуватому позаштатнику, байдужому до далеких провінційних регіонів нашої Україні все з голови не виходить: чому це одразу після трагічної смерті Володимира Карачевцев, власники “Vlasti.net” вилучили з сайту газети всі ключові слова “прем’єр” і “янк...вич”? Ні я, ні мої друзі ніяк не змогли знайти на сайті недавніх дифірамбів з тими словами. Жодної статті, жодної репліки, жодної попередньої новини. Ніби й не було їх там. Просто таємниця якась.
Але я вам ще більшу таємницю скажу. По великому секрету. Сьогодні “Vlasti.net” продають з молотка. З чого б це?..
Може правий був вождь світового пролетаріату: “нет человека и нет проблем”?..
Справді, справи земні інколи бувають такими нікчемними, такими бездарними, що можливо комусь, рано чи пізно переходячи в “мир иной”, прийдеться відправляти грішну душу прямо до рук люципера.
А ім’я Володі Карачевцев у більшості мелітопольців викликає незлобиві спогади.
Так сталось, що його нема серед нас. Не будемо ціною його життя прикривати свої користолюбні задуми...


ВІКТОР КРАВЧЕНКО
Київ