02/22/2004 | Максим’як

„Просто проголосіть патріярхат і все"

Кардинал Ватер Каспер, голова Папської Ради для сприяння єдности християн зустрічатиметься в Москві 16-20 лютого 2004 року з Патріярхом Російської Православної Церкви Алексієм II. В очікуванні цієї подорожі римський кореспондент Американської газети „National Catholic Reporter" Джон Л. Ален, мол. взяв інтерв'ю з о. Робертом Тафтом (Чин Єзуїтів) з Папського Орієнтального інституту, котрий є експертом в східній літургіці і ветераном екуменічного діалогу. Подаємо уривки з інтерв'ю. Отець Тафт відповідав дуже сміливо і прямо, і перекладач намагався зберегти тон цих відповідей. Переклав з англійської мови о. диякон Володимир Сибірний (газета „Сівач"). Друкуємо з дозволу.

Д. А. - Яким є арґумент для створення Патріярхату Греко-Католицької Церкви в Україні?
P. T. - Арґумент є такий: коли якась Східня Церква осягає певну постійність, єдність, розмір, становище і т. п., це є нормальний захід. Більш того, серед православних це часто був захід незаконний. Наприклад, болгари були колись під Константинопольським патріярхатом, котрий, згідно з практикою православ'я, нав'язав їм грецьку єрархію. Коли болгари вже мали досить, вони проголосили свою незалежність, встановлюючи свій власний патріярхат. Константинополь відмовився його визнати, аж поки не зрозумів, що і так нічого не зміниться, тому потім його таки визнав. Моєю щирою порадою для українців завжди було: вчиніть так само. Просто проголосіть патріярхат, і все. Зробіть це, очевидно, тільки тоді, якщо всі єпископи це одноголосне підтримають...
Д. А. - Думаєте, що підтримають?
Р. Т. - Так, я думаю, що тепер це має місце. Небезпекою є, що коли бодай двоє осіб скажуть „ні", тоді Рим скаже, що єпископи поділені між собою, тому патріярхату не можна визнати. Я сказав їм - зробіть це в два етапи. По-перше, публічно проголосіть патріярхат. По-друге, просіть Рим про визнання і, навіть якщо його не дістанете, не приймайте жодної пошти, що не адресована до патріярхату. Робіть це насправді, а не лише на словах. Державний секретар Ватикану надсилає лист до Архиєпископа? Ми не маємо ніякого Архиєпископа, в нас є Патріярх. Відішліть цей лист назад з поміткою „невідомий адресат".
Д. А. - Навіщо створювати патріярхат у Києві, а не у Львові, там де традиційно перебуває більшість греко-католиків України?
Р. Т. - Ви повинні зрозуміти, -а це є щось, з чим погодиться кожен, хто знає бодай трохи історії, - що Київ, а точніше, Київська Русь - це джерело всього православ'я для східніх слов'ян: білорусів, українців і росіян. Казати комусь з них відмовитись від Києва - це те саме, що намовляти християн віддати Єрусалим євреям, тобто казати, що ми в ньому вже більше не зацікавлені. Це безглуздя...
Крім того, колись вся Україна на захід від Дніпра була у з'єднанні з Римом, а предстоятель Церкви був у Києві. Це неправда, що ніколи не було українського католицького єпископа у Києві, Київського митрополита. Але, як знаєте, цього не можна вирішити з допомогою історії. Історія - річ повчальна, але не нормативна...
Київ для України - це як Париж для Франції. Львів, хоча й дуже гарний, це все-таки лише провінційне місто. Тепер маємо справу з Церквою, що переступила старі галицькі межі чи, іншими словами, західньо-українські межі свого існування. У теперішньому світі де тільки люди не живуть. Українці греко-католики є не тільки у Східній Україні, але і в Росії, Казахстані і майже в будь-якому іншому місці. Вони мають право, щоб їм служили. Більш того, одним з найприємніших секретів, про який ніхто не говорить, є те, що дуже правдоподібно, Українська Католицька Церква є найбільшою групою практикуючих християн у країні, як на сході, так і на заході. Я маю на увазі тих, хто ходить до церкви. Спитаєте православних в Україні: „Яка завелика ваша Церква?" - і вони скажуть: „Ми маємо 310 парафій". Тепер спитайте їх: „А хто ходить до церкви?"
- і почуєте відповідь: „Ми не знаємо". „Схід" і „статистика" - це поняття несумісні. Українців-католиків характеризує те, що вони ходять до церкви, що вони практикують свою віру. Чому ж тоді Російська Православна Церква така стурбована втратою цієї місцевости? Бо звідти походять її покликання, її гроші. Розгляньте статистику того, скільки священиків, що походять з Західньої України, було висвячено від кінця Другої світової війни до позавчорашнього дня, і помітите величезний дисбалянс щодо кількости православного населення.
Д. А.- Якщо брати до уваги православних, чи можна подати будь-який арґумент проти встановлення патріярхату в Україні?
P. T. - О, ні! Тобто, хіба що хочете запитати себе, яке взагалі Рим має право встановлювати Східній патріярхат. Фактично, ходять плітки, що Папа сказав українцям, що якщо вони зможуть переконати Каспера, він не матиме з цим жодної проблеми. Очевидно, що Каспер буде противитись проголошенню патріярхату; це він і повинен робити. Йому було дане завдання будувати мости з православними, а не підривати їх. Висловлюю йому своє глибоке співчуття. Те, що він робить, не обов'язково узгоджується з його особистою думкою. Він просто виконує свій обов'язок.
Д. А. - Тобто, немає жодних суто католицьких підстав, щоб противитись встановленню патріярхату?
P. T. - Що Ви, смієтесь? Ми маємо патріярхат для коптів, а всіх їх можна буквально вмістити в цій кімнаті. Не морочте мені голову. Можливо, той коптський патріярхат не є доцільний, але це вже інше питання: все ж таки він існує.
Д. А. - Чому ж тоді ідея Українського патріярхату так непокоїть православних?
Р. Т. - їх непокоїть саме існування цих (Східніх католицьких) Церков. Вони дивляться на цих людей як на свою власність, котру від них завоювали, перетягнули обманом, відібрали силою. І вони мають рацію. Однак, не розуміють вони, що ми не можемо змінити історію, як вони це намагаються зробити. Це подібно до того, що хтось іде у Греції на пляж, щоб загоряти, а якийсь вар'ят дивиться на нього так, ніби він брав участь у четвертому Хрестовому поході. Більшість людей на Заході взагалі не має зеленого поняття, що то був за такий Хрестовий похід, та й не треба їм того знати. Є просто такі люди, що дивляться на історичні події так, ніби вони відбувалися вчора. Візьмемо, для прикладу, англійців. Чи хтось справді думає, що Генріх VIII провів плебісцит, щоб дізнатися, чи англійські католики хочуть відірватися від Риму? Ні, просто одного ранку вони встали з ліжка і довідались, що вже не є католиками. Але це було 500 років тому. Це, очевидно, не означає, що Католицька Церква може ввести військо до Англії і силою повернути тих людей до своєї пастви. Те саме маємо і в Україні. Ці люди, греко-католики, були частиною Католицької Церкви від 1596 року, і там хочуть залишитись. Православні пропонують (в це важко навіть повірити), щоб східнім католикам було дано „вільний вибір" приєднатися до Православної Церкви або ж до Латинської Церкви. Це те саме, що казати якомусь американському негрові, що, так як він є нащадком когось, кого сюди насильно приволокли, він може мати „вільний вибір" жити в Албанії або в Уганді. Може, він хоче залишитися там, де народився, у старій добрій Америці. Називати це „вільним вибором" - значить просто перекручувати зміст слів.
Д. А. - Отож, Католицька Церква ніколи не зможе переконати православних у питанні патріярхату?
Р. Т. - Ні, і я думаю, що не треба навіть намагатись. Хай Москва забирається геть.
Д. А. - Реально, на що може надіятися Каспер?
Р. Т. - Він зможе щось осягнути, якщо говоритиме прямо й відверто, як він це, наприклад, зробив у своїй статті у „Civilta Cattolica", що була перекладена на багато мов, коли православні почали нарікати на створення дієцезій в Росії. Він все дуже доступно виклав. В Европейській частині Росії проживає більш як 300,000 католиків, серед них 65,000 у самій лише Москві. Безглуздо було б твердити, що Церква не має права створювати там дієцезії, особливо якщо православні насаджують митрополитів всюди, де тільки хочуть. Візьмемо, для прикладу, Австрію. Відень був католицьким вже у першому тисячолітті, однак, Російська Православна Церква має там митрополита. Не митрополита, що „перебуває у Відні", але „Митрополита Віденського" - це його титул. У цілій Австрії немає напевно і 5,000 православних росіян. Будьмо справедливі. Чи Москва - це їхня канонічна територія? Без сумніву. Але спробуйте відгадати, до чиєї канонічної території належить Відень. Вони наводять арґумент - один єпископ, одне місто. Чи хочете відгадати, скільки православних єпископів є в Ню-Йорку? Я це кажу цілком серйозно. Проблемою є те, що ніхто з ними так не говорить, бо ніхто не знає того, що знаю я. А католики вислуховують це все і кажуть: „О Боже, які ми погані". Дайте мені спокій.
Д. А. - На що тоді може надіятися Каспер?
Р. Т. - Каспер може надіятися на віднову діялогу. Він повинен ще раз переконати Москву, що Католицька Церква вважає Російську Православну Церкву Церквою-сестрою, що ми є тут, щоб піклуватися про католиків, а не для того, щоб рибалити в російському ставку. Ми вже це казали мільйон разів. (Митрополит) Кирил висловлював останнім часом певні добрі думки. Він сказав, що діялог ніколи не переривався, і це правда, але хоча офіційною позицією обох Церков є не рибалити у водах іншої, певні священнослужителі в обидвох Церквах не дотримуються цих норм. Є такі православні священнослужителі, що займаються прозелітизмом серед католиків; це незаперечний факт. Російська Православна Церква відкрила парафію у Палермо! Всіх росіян у Палермо можна помістити у телефонну будку. А священик хто? Навернений католик. Коли ця парафія відкрилась, журнал Московської патріярхії чітко й ясно повідомив, що це є першим кроком у поверненні візінтійської спадщини Сицілії. Крім того, у Калабрії є грецький монастир, котрий так само займається прозелітизмом серед католиків. Такі партизани є повсюди.
Д. А. - Отож, Каспер не переконає православних. Може, його метою є пом'якшити удар?
Р. Т. - Так. Я думаю, що Каспер повинен сказати їм, що (проголошення патріярхату) все одно станеться, раніше чи пізніше; і якщо вони бунтуватимуться, це не принесе шкоди нікому іншому, як тільки їм. Нікому іншому. Чи ми їх взагалі потребуємо? Відповідь є - ні. Все дуже просто.
Д. А. - Чи думаєте, вони то знають?
Р. Т. - Напевно - ні, знають бо, що контролюють російську територію; знають також, що в Росії проживає сотні тисяч католиків. Дуже важко є для православних помітити ці реалії. Вони не розуміють історії. Наприклад, сотні тисяч католиків живуть сьогодні у Сибіру. Яким чином? Бо росіяни затягнули їх туди у вагонах для худоби, ось яким чином. Кажімо все так, як воно є насправді. Більш того, перед війною двадцять відсотків населення Сибіру було католицьким. Чи були в Росії католицькі дієцезії, перед тим, як їх знищила революція? Так, були. І я маю на увазі правдиві дієцезії, а не якісь фіктивні апостольські адміністрації. Правдиві дієцезії. І якщо сьогодні католицькі єпископи є в тих місцевостях, де їх не було перед революцією, це з уже згаданої вище причини - людей туди затягнули у вагонах для худоби. Папа їх туди не затягав. Кажімо все так, як воно є насправді. Вони неможуть дивитись правді у вічі.

http://www.svoboda-news.com/last.htm