06/25/2004 | Franko

Росія впливатиме на український вибір через релігійні стуктури?
25 червня 2004

Аналітичний центр "Генеза"
http://cupol.brama.com/main.php3?ac=articles&aid=354

Попри задекларовану аполітичність з боку релігійних організацій (у першу чергу, впливових та чисельних конфесійних структур) та формальну позаконфесійність основних політичних партій та інших суб’єктів політичного процесу, реальний досвід та перебіг виборчих кампаній останнього десятиліття переконують, що конфесійнй орієнтації політиків та політичних структур, а також – пряма та опосередкована політична ангажованість релігійних структур та окремих церковних діячів стало залишатися вагомим і впливовим фактором, який цілком однозначно впливав на перебіг виборчих процесів. Ця вихідна теза може бути підтверджена значною кількістю фактів як прихованого, так і цілком відвертого застосування релігійного чинника, що допомагав мобілізувати як локальні групи електорату, так і впливати на перебіг процесів у цілому.

Нормою життя секулярного суспільства є відокремлення, автономне існування церкви і держави. Але у реальному житті ця норма часто ігнорується як політиками, так і церковними діячами, які прагнуть отримати певні дивіденди із відвертої чи прихованої співпраці. З іншого боку безпосередній вияв симпатій, а тим пае вплив (особливо – фінансовий) на виборий процес під конкретного кандидата із-зовні трактується у суасному міжнародному праві як втруячання у внутрішні справи. Але навряд чи слід мати ілюзії стосовно дотримання цього прнципу. І маємо вже перші підтвердження. Зокрема, прикладом може слугувати одне із останніх показових інформаційних повідомлень саме такого, політично мотивованого партнерства між Українською Православною Церквою Московського Патріархату та Російською Федерацію.

Отже, 17 червня інформаційні агентства Росії повідомили про зустріч глави УПЦ Московського Патріархату митрополита Володимира (Сабодана), який у той час перебував у Москві на святкуваннях 75-річчя патріарха Алексія ІІ, із заступником голови Зовнішекономбанку Росії С. Сторчаком. Останній, на доручення президента Росії Володимира Путіна, передав главі Московського патріархату в Україні чек на суму 10 млн. 309 тис. 075 рублів. Звичайно, у „мирний” час такий жест можна би було потрактувати як звичайну релігйну експансію іншої держави. Але контекст виборчих баталій змушує подивитися на ці 10 мільйонів під політичним ракурсом.

Очевидно, що маємо справу із відвертим фінансуванням Росією однієї з українських релігійних організацій, яка не приховує того, що є інституцією, яка репрезентує, розвиває і утверджує у нашій державі зорієнтовані на довічну єдність із Московським патріархатом духовно-ідентифікаційні моделі.

Під багатьма точками зору цей факт – фінансування з-за кордону українських релігійних структур – не є унікальним: не лише УПЦ Московського патріархату вже не раз користала із відвертого як матеріального, так й ідеологічного заступництва з боку Росії (згадаймо, масові поставки російської нафти на Лисичанський нафтопереробний завод, усі прибутки від продажу якої йшли на розвій УПЦ, чи численні приховані та явні демарші російської дипломатії, що мали на меті гарантування безхмарного існування Московського патріархату в Україні). Католицькі та протестантські Церкви також мали і продовжують діставати суттєву допомогу від одновірців із закордону.

Але в останньому факті вражає і змушує задуматися своєю відвертістю мотивація переказу в Україну більше 10 млн. рублів. Ці кошти будуть направлені на спорудження храмів (далі цитата) “у тих містах і єпархіях, де віруючі були позбавлені своїх соборів після захоплення їх розкольниками” (кінець цитати). І далі йде перелік міст, в яких планується будувати нові собори Московського патріархату – собор Святих Землі Волинської у Луцьку, собор Мучениць Віри, Надії і Любові та матері їх Софії у Тернополі і собор архістратига Михаїла в Івано-Франківську. Частина коштів піде також на собор Олександра Невського в Сімферополі та на меморіально-храмовий комплекс „Музей святих новомучеників та ісповідників Російських” в Києві.

Тобто, ці гроші прийдуть у Західну Україну зміцнювати позицію Московського патріархату у його відвертому опонуванні тим двом православним Церквам, які оголосили про відмову підпорядковуватись духовному центрові у Москві. Таким чином, фінансове сприяння одній із релігійних організацій насправді є нічим іншим, як опозиціонуванням українським автокефальним церквам, сприянням поглибленню суперечностей між православними юрисдикціями в Україні, а у кінцевому підсумку – однозначним намаганням законсервувати позиції Московського патріархату та не дозволити його вірним поступово еволюціонувати у напрямі до зближення із українськими автокефальними церквами.

Цей факт своєю відвертістю та наочністю показує також механізм блискавичної побудови храмів московської юрисдикції у тих населених пунктах навіть Галичини (Турка, Жовква, Трускавець), де збереглися громади УПЦ МП. А крім того, він переконує у серйозності заяв не лише посла Росії в Україні Віктора Чорномирдіна, але й керманичів Львівської єпархії МП щодо піврічного терміну на спорудження кафедрального храму цієї церкви у Львові у випадку виділення міською радою відповідної земельної ділянки.

Що стосується політичних преференцій згаданої конфесії, то вони теж достатньо прозорі. Адже дуже сумнівно, аби православні єпархи московської юрисдикції мали сентименти до „нашиста” Ющенка. Натомість, кандидат, який розраховує на підтримку Кремля, і на якому Кремль найімовірніше, врешті-решт зупиниться (маємо на увазі Януковича) зможе розраховувати і на „духовну” підтримку з боку УПЦ МП. А це доволі суттєва підмога, особливо у тих регіонах, де рейтинг Януковича поступається Ющенку. І можна не сумніватися, що у разі потреби, вдячні за таку щиру подачку ієрархи УПЦ МП непрямо лобіюватимуть інтереси Росії на українських президентських виборах...