Статистичні підсумки 2004 року Держкомрелігії (/)
03/12/2005 | otar
Держкомітет у справах релігій підбив статистичні підсумки минулого релігійного року в Україні.
Незважаючи на продовження росту загальної кількості релігійних інституцій (а це: громади, управління, навчальні заклади, монастирі, місії, братства тощо), найголовнішою тенденцією релігійного року 2004-го вважаємо чітку тенденцію до перерозподілу вже існуючих громад.
Наступною тенденцією вважаємо поступове зменшення (починаючи із 2001 року) кількості й інтенсивності появи нових інституцій. Своєрідний кількісний вибух 1992 і 1994 років пояснюється, перш за все, подіями у православ‘ї, коли одна громада ділилася на прихильників тієї чи іншої юрисдикції, а в держстатистиці відображався кількісний “ріст” Церков.
Це підтверджується і тим фактом, що у 1993 р., після інституалізації Київського Патріархату (що супроводжувалося певним об’єднанням громад), релігійні статисти недорахувалися 55 одиниць. В подальшому щорічний ріст громад утримувався на рівні тисячі – тисячі двохсот громад. Перевищення цього порогу можна пов’язувати лише із відзначенням двотисячоліття Різдва Христового (у християн), що відзначалося на державному рівні, і масовим поверненням кримських татар (в ісламі).
Після 2000 року, коли спостерігався своєрідний пік росту кількості релігійних інституцій (1862 одиниці), спостерігається (за невеликим винятком) щорічне зменшення приросту релігійних інституцій. У 2004 році цей показник становив всього 1020 одиниць і, на наш погляд, у 2005 р. він продовжуватиме зменшуватися. Адже це буде неминучий наслідок процесу створення Помісної Православної Церкви (який, ми сподіваємося, все ж розпочнеться), що супроводжуватиметься об’єднанням розколотих православних громад.
Для наочності сказаного подамо конкретні цифри. У 1991 році в Україні було зареєстровано 12 962 релігійних інституцій. У 1992 р. – 15 017 (приріст – 2055 одиниць), 1993 р. – 14 962 (зменшення на 55 одиниць), 1994 р. – 16 984 (приріст – 2022 одиниці), 1995 р. – 18 111 (приріст – 1127 одиниць), 1996 р. – 19 130 (приріст – 1019 одиниць), 1997 р. – 20 406 (приріст – 1276 одиниць), 1998 р. – 21 843 (приріст – 1437 одиниць), 1999 р. – 23 543 (приріст – 1700 одиниць), 2000 р. – 25 405 (приріст – 1862 одиниць), 2001 р. – 27 072 (приріст – 1667 одиниць), 2002 р. – 28 387 (приріст – 1315 одиниць), 2003 р. – 29 785 (приріст – 1398 одиниць).
На 1 січня 2005 р. Держкомітетом України у справах релігій офіційно зафіксовано 30 805 організацій понад ста різних релігійних течій, Церков, спільнот. Ця цифра включає 29 587 релігійних громад, 378 монастирів (6184 насельників), 173 духовних навчальних заклади (19 770 слухачів), 298 місій, 75 братств. Священнослужителів у різних конфесіях було 27 902 (із них 722 – іноземці). Працювало у 2004 р. при громадах 12 039 недільних шкіл, виходило друком понад 350 часописів і газет.
Найважливішою складовою релігійного життя в Україні залишалося православ’я. Загалом воно налічує 15 863 релігійних організацій, що становить 51,5% від всієї їхньої кількості в країні.
Церкви
За кількістю релігійних інституцій найбільшою православною Церквою є УПЦ Московського Патріархату. На початок року вона мала 36 єпархій, в яких діють 10 689 громад віруючих, які обслуговують 8936 кліриків. Церква налічує 158 монастирів (4150 ченців і черниць), 15 духовних навчальних закладів (4413 слухачів), 106 періодичних видань, 3879 недільних шкіл та 36 братств.
УПЦ Київського Патріархату нараховує 31 єпархію, 3639 релігійних організацій (2693 священнослужителів). Вона має 36 монастирів з 198 ченцями, 16 духовних навчальних закладів (1352 слухачів), 24 місії і 8 братств, 31 періодичне видання та 1092 недільні школи.
Українська Автокефальна Православна Церква (із Предстоятелем митрополитом Київським і всієї України Мефодієм) має 1209 релігійних організацій (702 священики). Відзначимо, що 67% громад знаходиться у галичанських областях України. Церква має 7 місій, п’ять монастирів, 361 недільну школу і 7 періодичних видань.
В Україні, окрім названих, на початок 2005 р. діяла ще низка інших православних церков. Так, Російська вільна (закордонна) Православна Церква мала 27 громад, Апокаліптична ПЦ – 6 (всі – на Вінниччині). Діяло дві греко-православні громади, сім – православних незалежних. Функціонували громади Реформованої і Соборноправної Православних Церков. Поширені також різні об’єднання православного коріння. Так, Старообрядницька Церква білокриницької згоди мала 58 громад. До Руської Православної Старообрядницької Церкви безпопівської згоди належало 12 громад (5 із них – на Житомирщині). Російська істинно-православна Церква об’єднує 23 громади. Церква Матері Божої Преображенної налічує 14 громад. На Одещині діяла одна громада іннокентіївців. Незмінною залишалася кількість громад молокан – 4. Характерно, що ці течії православного коріння не мають в Україні своїх навчальних закладів, видань, братств, мають обмежену кількість служителів культу.
Досить активно проходить відродження Української Греко-Католицької Церкви. За кількістю релігійних організацій (3532) вона посідає третє місце в Україні. Церковну службу в УГКЦ здійснює понад 2,1 тис. священиків. 94,3% мережі греко-католиків зосереджено в трьох галичанських та Закарпатській областях. Церква має 93 монастирі (1205 насельників), 14 місій, 2 братства, 13 навчальних закладів (1673 слухачів), 1186 недільних школи, видає 25 газет і журналів.
Продовжує динамічно розвиватися і Римо-Католицька Церква. Вона має 7 навчальних закладів (понад 730 слухачів). На сьогодні діють 877 громад Церкви, 83 монастирі (607 насельників), 528 недільних шкіл. РКЦ має 13 періодичних видань, 484 священнослужителі, серед яких 247 – іноземці.
Інтенсивно розвивається в Україні протестантизм. Загалом він нараховує 7278 релігійних організацій, в тому числі: християн-баптистів – 3051, християн віри євангельської (п’ятидесятників) – 2141, свідків Єгови – 972, адвентистів сьомого дня – 1006. Громади Реформатської Церкви є лише в Закарпатті (113). Три Лютеранські Церкви – німецька, українська і шведська – мають, відповідно, 36, 39 і одну громаду. Пресвітеріан в Україні 50 громад. Всі Протестантські Церкви мають необхідні управлінські структури, 74 навчальних закладів (понад 9400 слухачів), 4027 недільних шкіл, 171 протестантську місію, налагоджену видавничу діяльність (видають 64 газети і журнали).
Мусульманських громад в Україні 472, вони і надалі розділені між 4 управліннями. Найбільше громад у Духовного Управління мусульман Криму – 333. В Україні діє 7 духовних навчальних закладів мусульман (284 слухачі), видається 5 їхніх газет.
Іудаїзм має нині у нас сім течій, які разом нараховують 251 громаду. Існує шість іудейських навчальних закладів, друкується двадцять три періодичних видання.
Набули поширення в Україні новітні релігійні течії і напрямки. Серед них насамперед помітними є громади різних харизматичних напрямків (1139). Вони є переважно в східних та південних областях України. Діє також Новоапостольська Церква (58 громад), Церква Ісуса Христа Святих останніх днів – мормонів (49), Церква Христа (102). Дещо стабілізувалися неоорієнталістські течії – Товариство свідомості Крішни (34 громади), буддисти (44), бахаї (13), Сахаджа-Йога (18). Функціонує 83 громади різних рідновірських напрямів, зокрема 45 – РУНВіри.
Крім названих вище, в Україні діє ще близькоь 200 малочисельних громад віруючих понад 50 різних релігійних напрямів, течій і толків. Тут варто назвати Вірменську Апостольську Церкву, яка має 20 громад. Центр церкви, очолюваний архиєпископом Григорісом, знаходиться у Львові.
У 2004 р. загалом продовжували розбудову своєї мережі православні Церкви, що подеколи виливалося в колізії між ними, взаємні переходи громад. Дещо призупинилося зростання УАПЦ, чому сприяють внутрішні чвари в цій Церкві. Маємо загалом насичення парафіями УГКЦ та РКЦ західного регіону країни. Спостерігається інтенсивне зростання мережі протестантських церков, особливо баптистів, п’ятидесятників і свідків Єгови. Продовжуються конфлікти між окремими течіями в іудаїзмі та ісламі. З нових течій успіх в поширенні мають харизмати, зокрема Церква Повного Євангелія (495), а ось неоязичники і неоорієнталісти загалом стабілізувалися і навіть дещо зменшуються у своєму рості.
Рік знаменувало розширення мережі духовних навчальних закладів, видавничої діяльності Церков, завершення будівництва нових храмових споруд і будинків молитви.
Відносини між конфесіями і Церквами в році загалом були толерантні, хоч подекуди мали місце протистояння між православними і греко-католиками, між православними різних Церков через володіння храмами чи церковними приміщеннями. Напруженим продовжує залишатися релігійне життя в Криму. Мали все більше відсторонення УПЦ МП від ідеї розбудови Єдиної Помісної Церкви. Особливу увагу в році минулому Церкви приділяли питанню можливого удосконалення діючого Закону про свободу совісті. Міжцерковна Рада блокувала розширення свого складу новими членами – релігійним спільнотами, які мають всеукраїнські управлінські структури.
Незважаючи на продовження росту загальної кількості релігійних інституцій (а це: громади, управління, навчальні заклади, монастирі, місії, братства тощо), найголовнішою тенденцією релігійного року 2004-го вважаємо чітку тенденцію до перерозподілу вже існуючих громад.
Наступною тенденцією вважаємо поступове зменшення (починаючи із 2001 року) кількості й інтенсивності появи нових інституцій. Своєрідний кількісний вибух 1992 і 1994 років пояснюється, перш за все, подіями у православ‘ї, коли одна громада ділилася на прихильників тієї чи іншої юрисдикції, а в держстатистиці відображався кількісний “ріст” Церков.
Це підтверджується і тим фактом, що у 1993 р., після інституалізації Київського Патріархату (що супроводжувалося певним об’єднанням громад), релігійні статисти недорахувалися 55 одиниць. В подальшому щорічний ріст громад утримувався на рівні тисячі – тисячі двохсот громад. Перевищення цього порогу можна пов’язувати лише із відзначенням двотисячоліття Різдва Христового (у християн), що відзначалося на державному рівні, і масовим поверненням кримських татар (в ісламі).
Після 2000 року, коли спостерігався своєрідний пік росту кількості релігійних інституцій (1862 одиниці), спостерігається (за невеликим винятком) щорічне зменшення приросту релігійних інституцій. У 2004 році цей показник становив всього 1020 одиниць і, на наш погляд, у 2005 р. він продовжуватиме зменшуватися. Адже це буде неминучий наслідок процесу створення Помісної Православної Церкви (який, ми сподіваємося, все ж розпочнеться), що супроводжуватиметься об’єднанням розколотих православних громад.
Для наочності сказаного подамо конкретні цифри. У 1991 році в Україні було зареєстровано 12 962 релігійних інституцій. У 1992 р. – 15 017 (приріст – 2055 одиниць), 1993 р. – 14 962 (зменшення на 55 одиниць), 1994 р. – 16 984 (приріст – 2022 одиниці), 1995 р. – 18 111 (приріст – 1127 одиниць), 1996 р. – 19 130 (приріст – 1019 одиниць), 1997 р. – 20 406 (приріст – 1276 одиниць), 1998 р. – 21 843 (приріст – 1437 одиниць), 1999 р. – 23 543 (приріст – 1700 одиниць), 2000 р. – 25 405 (приріст – 1862 одиниць), 2001 р. – 27 072 (приріст – 1667 одиниць), 2002 р. – 28 387 (приріст – 1315 одиниць), 2003 р. – 29 785 (приріст – 1398 одиниць).
На 1 січня 2005 р. Держкомітетом України у справах релігій офіційно зафіксовано 30 805 організацій понад ста різних релігійних течій, Церков, спільнот. Ця цифра включає 29 587 релігійних громад, 378 монастирів (6184 насельників), 173 духовних навчальних заклади (19 770 слухачів), 298 місій, 75 братств. Священнослужителів у різних конфесіях було 27 902 (із них 722 – іноземці). Працювало у 2004 р. при громадах 12 039 недільних шкіл, виходило друком понад 350 часописів і газет.
Найважливішою складовою релігійного життя в Україні залишалося православ’я. Загалом воно налічує 15 863 релігійних організацій, що становить 51,5% від всієї їхньої кількості в країні.
Церкви
За кількістю релігійних інституцій найбільшою православною Церквою є УПЦ Московського Патріархату. На початок року вона мала 36 єпархій, в яких діють 10 689 громад віруючих, які обслуговують 8936 кліриків. Церква налічує 158 монастирів (4150 ченців і черниць), 15 духовних навчальних закладів (4413 слухачів), 106 періодичних видань, 3879 недільних шкіл та 36 братств.
УПЦ Київського Патріархату нараховує 31 єпархію, 3639 релігійних організацій (2693 священнослужителів). Вона має 36 монастирів з 198 ченцями, 16 духовних навчальних закладів (1352 слухачів), 24 місії і 8 братств, 31 періодичне видання та 1092 недільні школи.
Українська Автокефальна Православна Церква (із Предстоятелем митрополитом Київським і всієї України Мефодієм) має 1209 релігійних організацій (702 священики). Відзначимо, що 67% громад знаходиться у галичанських областях України. Церква має 7 місій, п’ять монастирів, 361 недільну школу і 7 періодичних видань.
В Україні, окрім названих, на початок 2005 р. діяла ще низка інших православних церков. Так, Російська вільна (закордонна) Православна Церква мала 27 громад, Апокаліптична ПЦ – 6 (всі – на Вінниччині). Діяло дві греко-православні громади, сім – православних незалежних. Функціонували громади Реформованої і Соборноправної Православних Церков. Поширені також різні об’єднання православного коріння. Так, Старообрядницька Церква білокриницької згоди мала 58 громад. До Руської Православної Старообрядницької Церкви безпопівської згоди належало 12 громад (5 із них – на Житомирщині). Російська істинно-православна Церква об’єднує 23 громади. Церква Матері Божої Преображенної налічує 14 громад. На Одещині діяла одна громада іннокентіївців. Незмінною залишалася кількість громад молокан – 4. Характерно, що ці течії православного коріння не мають в Україні своїх навчальних закладів, видань, братств, мають обмежену кількість служителів культу.
Досить активно проходить відродження Української Греко-Католицької Церкви. За кількістю релігійних організацій (3532) вона посідає третє місце в Україні. Церковну службу в УГКЦ здійснює понад 2,1 тис. священиків. 94,3% мережі греко-католиків зосереджено в трьох галичанських та Закарпатській областях. Церква має 93 монастирі (1205 насельників), 14 місій, 2 братства, 13 навчальних закладів (1673 слухачів), 1186 недільних школи, видає 25 газет і журналів.
Продовжує динамічно розвиватися і Римо-Католицька Церква. Вона має 7 навчальних закладів (понад 730 слухачів). На сьогодні діють 877 громад Церкви, 83 монастирі (607 насельників), 528 недільних шкіл. РКЦ має 13 періодичних видань, 484 священнослужителі, серед яких 247 – іноземці.
Інтенсивно розвивається в Україні протестантизм. Загалом він нараховує 7278 релігійних організацій, в тому числі: християн-баптистів – 3051, християн віри євангельської (п’ятидесятників) – 2141, свідків Єгови – 972, адвентистів сьомого дня – 1006. Громади Реформатської Церкви є лише в Закарпатті (113). Три Лютеранські Церкви – німецька, українська і шведська – мають, відповідно, 36, 39 і одну громаду. Пресвітеріан в Україні 50 громад. Всі Протестантські Церкви мають необхідні управлінські структури, 74 навчальних закладів (понад 9400 слухачів), 4027 недільних шкіл, 171 протестантську місію, налагоджену видавничу діяльність (видають 64 газети і журнали).
Мусульманських громад в Україні 472, вони і надалі розділені між 4 управліннями. Найбільше громад у Духовного Управління мусульман Криму – 333. В Україні діє 7 духовних навчальних закладів мусульман (284 слухачі), видається 5 їхніх газет.
Іудаїзм має нині у нас сім течій, які разом нараховують 251 громаду. Існує шість іудейських навчальних закладів, друкується двадцять три періодичних видання.
Набули поширення в Україні новітні релігійні течії і напрямки. Серед них насамперед помітними є громади різних харизматичних напрямків (1139). Вони є переважно в східних та південних областях України. Діє також Новоапостольська Церква (58 громад), Церква Ісуса Христа Святих останніх днів – мормонів (49), Церква Христа (102). Дещо стабілізувалися неоорієнталістські течії – Товариство свідомості Крішни (34 громади), буддисти (44), бахаї (13), Сахаджа-Йога (18). Функціонує 83 громади різних рідновірських напрямів, зокрема 45 – РУНВіри.
Крім названих вище, в Україні діє ще близькоь 200 малочисельних громад віруючих понад 50 різних релігійних напрямів, течій і толків. Тут варто назвати Вірменську Апостольську Церкву, яка має 20 громад. Центр церкви, очолюваний архиєпископом Григорісом, знаходиться у Львові.
У 2004 р. загалом продовжували розбудову своєї мережі православні Церкви, що подеколи виливалося в колізії між ними, взаємні переходи громад. Дещо призупинилося зростання УАПЦ, чому сприяють внутрішні чвари в цій Церкві. Маємо загалом насичення парафіями УГКЦ та РКЦ західного регіону країни. Спостерігається інтенсивне зростання мережі протестантських церков, особливо баптистів, п’ятидесятників і свідків Єгови. Продовжуються конфлікти між окремими течіями в іудаїзмі та ісламі. З нових течій успіх в поширенні мають харизмати, зокрема Церква Повного Євангелія (495), а ось неоязичники і неоорієнталісти загалом стабілізувалися і навіть дещо зменшуються у своєму рості.
Рік знаменувало розширення мережі духовних навчальних закладів, видавничої діяльності Церков, завершення будівництва нових храмових споруд і будинків молитви.
Відносини між конфесіями і Церквами в році загалом були толерантні, хоч подекуди мали місце протистояння між православними і греко-католиками, між православними різних Церков через володіння храмами чи церковними приміщеннями. Напруженим продовжує залишатися релігійне життя в Криму. Мали все більше відсторонення УПЦ МП від ідеї розбудови Єдиної Помісної Церкви. Особливу увагу в році минулому Церкви приділяли питанню можливого удосконалення діючого Закону про свободу совісті. Міжцерковна Рада блокувала розширення свого складу новими членами – релігійним спільнотами, які мають всеукраїнські управлінські структури.
Відповіді
2005.03.12 | Георгій
Re: Статистичні підсумки 2004 року Держкомрелігії (/)
Пане Отаре, дякую за дуже цікаву і важливу статистику.Кілька маленьких особистих коментарів.
otar пише:
> (...)
> Інтенсивно розвивається в Україні протестантизм. Загалом він нараховує 7278 релігійних організацій, в тому числі: християн-баптистів – 3051, християн віри євангельської (п’ятидесятників) – 2141, свідків Єгови – 972, адвентистів сьомого дня – 1006.
(ГП) Ті, хто на цьому форумі давно, мабуть пам'ятають, що я деякий час був дуже близьким до Свідків Єгови, читав багато їх літератури, регулярно зустрічався з їх старійшинами для вивчення Біблії і відвідував місцевий Зал Царства (так СЄ називають приміщення для своїх зборів). Мене, як людину дещо академічно-книжницького покрою (те, що по-англійськи називається "bookworm"), дуже приволікала академічність СЄ, їх манера аналізувати релігійні тексти серйозно, глибоко, з використуванням староєврейських і грецьких оригіналів тощо. Але я поступово відійшов від них, тому що став бачити, що вони є дуже відірвана від життя і від християнства, замкнута сама в собі організація. Чи можна насправді відносити СЄ до протестантизму, я не знаю. Їх теологія дуже своєрідна; кілька центральних положень їх релігійної доктрини дуже розходяться з положеннями доктрини будь-якої християнської церкви, включаючи протестантські церкви. Хоча CЄ самі себе називають християнами (причому ще й єдино правильними, істинними християнами), інші християнські деномінації, як правило, не розглядають їх як християн. Мабуть, все-таки було б доречніше виділити статистику по СЄ в окрему групу, а не подавати її разом зі статистикою протестантизму.
> Громади Реформатської Церкви є лише в Закарпатті (113). Три Лютеранські Церкви – німецька, українська і шведська – мають, відповідно, 36, 39 і одну громаду. Пресвітеріан в Україні 50 громад. Всі Протестантські Церкви мають необхідні управлінські структури, 74 навчальних закладів (понад 9400 слухачів), 4027 недільних шкіл, 171 протестантську місію, налагоджену видавничу діяльність (видають 64 газети і журнали).
(ГП) Це дуже цікаво. У принципі, розбіжностей у суто РЕЛІГІЙНІЙ доктрині між реформатами і пресвітеріанами нема - з цієї точки зору, це одна церква (заснована у 1541 році у Женеві Жаном Кальвіном). Різниця тільки в організації церковного життя: пресвітеріани наполягають на своєрідній "репрезентативній демократії," де питання церковного життя вирішуються колективними органами - сесіями, пресвітеріями, синодами. З іншого боку, реформати не-пресвітеріани не вважають таку організацію обов'язковою для всіх релігійних осередків. Але всі "реформовані" церкви поділяють віру Кальвіна у безумовну суверенність Бога (що її іноді не зовсім точно називають доктриною "визначення наперед" - по-англійськи predestination, по-російськи "предопределение"), або, іншими словами, мають "теоцентричний фокус" у своїй теологічній доктрині. Лютерани - дещо інша річ: їх теологія більше "антропоцентрична," ніж "теоцентрична." Але ці розбіжності, звичайно, дуже несуттєві і є, так би мовити, тільки різними акцентами в одному і тому ж християнському баченні Бога, світу і людини.
2005.03.13 | harnack
Якби протестантизм плюс культура книги
Георгій: Але всі "реформовані" церкви поділяють віру Кальвіна у безумовну суверенність Бога (що її іноді не зовсім точно називають доктриною "визначення наперед" - по-англійськи predestination, по-російськи "предопределение"), або, іншими словами, мають "теоцентричний фокус" у своїй теологічній доктрині. Лютерани - дещо інша річ: їх теологія більше "антропоцентрична," ніж "теоцентрична." Але ці розбіжності, звичайно, дуже несуттєві і є, так би мовити, тільки різними акцентами в одному і тому ж християнському баченні Бога, світу і людини.Гарнак: Що за поняттєва оскома взагалі бути змушеним перекладати „предопределение” через „визначення наперед” (очевидно, тут пан Георгій непорочний!). Принаймні варто б устромити в оцю термінологічну недорікуватість отаке: напередвизначення, або й слушніше: предестинація (яскравий випадок, коли неологізм є мабуть найпрагматичнішим з варіантів). Українські теологічні дискурси й красномовності потрібні для доуточнення й софістикації духовного понятійного апарату, необов’язково для віри, або задурманення – лиш іншофанатики недовіряють розумові і зазіхають перефанатизувати іншовіруючих: духовні скарби є органічними формаціами, їх не можна безкарно викинути на сміття. Треба просвітитись надбанням термінологій і теологій, інакше тільки бабратимемося в апокаліптиках, примітивізмах і „спасінні” (я б отаких прозвав „гармеґидонці”). Я б зрадів якщо „нашестя” протестантизму в Україну прославилось би низкою перекладів з відомих „протестуючих” теологів. Якщо б пан Георгій (котрого я всіляко поважаю!), наприклад, в будь якій мірі посприяв перекладові книги Тілліха в українську (але не зачемненими благоговійниками), то напевне україномовні дебати б набули антропоцентричної гідності і не були б одержимі бібліоцентричністю. Ось назва книги, цінованої мною, оскільки опісля її прочитання я перестав перебувати в полоні „блаженства” і теологічного невігластва (я не читаю книги аби спастися: я довіряю, що Пан Господь Бог досконало знає свій бізнес і не вдається до погроз, судіння, та месництва: так Він поступав, як їм здавалося, тільки з певним примітивним племенем, на їхньому варварському етапі. Реварварізувати сучасну релігійну психологію під племінну недорікуватість, а іноді й патологію – богохульство богохульств. Не треба путати Біблію чи Павла з Богом):
A History of Christian Thought: From Its Judaic and Hellenistic Origins to Existentialism, by Paul Tillich, (New York: Simon and Schuster, 1967, 1968).
Гарнак
2005.03.13 | Георгій
Дякую!
harnack пише:> Георгій: Але всі "реформовані" церкви поділяють віру Кальвіна у безумовну суверенність Бога (що її іноді не зовсім точно називають доктриною "визначення наперед" - по-англійськи predestination, по-російськи "предопределение"), або, іншими словами, мають "теоцентричний фокус" у своїй теологічній доктрині. Лютерани - дещо інша річ: їх теологія більше "антропоцентрична," ніж "теоцентрична." Але ці розбіжності, звичайно, дуже несуттєві і є, так би мовити, тільки різними акцентами в одному і тому ж християнському баченні Бога, світу і людини.
>
> Гарнак: Що за поняттєва оскома взагалі бути змушеним перекладати „предопределение” через „визначення наперед” (очевидно, тут пан Георгій непорочний!). Принаймні варто б устромити в оцю термінологічну недорікуватість отаке: напередвизначення, або й слушніше: предестинація (яскравий випадок, коли неологізм є мабуть найпрагматичнішим з варіантів).
(ГП) Може Ви і маєте рацію... Цікаво, а хто ще як пропонує перекласти на українську мову кальвінівське "predestination?"
>Українські теологічні дискурси й красномовності потрібні для доуточнення й софістикації духовного понятійного апарату, необов’язково для віри, або задурманення – лиш іншофанатики недовіряють розумові і зазіхають перефанатизувати іншовіруючих: духовні скарби є органічними формаціами, їх не можна безкарно викинути на сміття.
(ГП) Згідний, що дискурси потрібні. А чи Вам відомі якісб хороші джерела (в Інтернеті або у друці), де можна було б знайти якісь приклади таких дискурсів сучасною, живою українською мовою?
>Треба просвітитись надбанням термінологій і теологій (...)Я б зрадів якщо „нашестя” протистантиму в Україну прославилось би низкою перекладів з відомих „протестуючих” теологів. Якщо б пан Георгій (котрого я всіляко поважаю!), наприклад, в будь якій мірі посприяв перекладові книги Тілліха в українську (...):A History of Christian Thought: From Its Judaic and Hellenistic Origins to Existentialism, by Paul Tillich, (New York: Simon and Schuster, 1967, 1968).
(ГП) Пане Гарнак, дякую Вам за цю слушну пропозицію. Якби я тільки мав час, я б із величезним задоволенням, з насолодою переклав би цю книжку. Я її ще не читав, але читав іншу книгу цього автора, під назвою "Dynamics of Faith," і теж був дуже вражений її силою, логікою, красою стилю і глибиною думок. Для довідки, Пауль Тілліх народився наприкінці 19-го сторіччя у Німеччині. Отримав теологічну християнську освіту, став сільським пастором. В роки Першої Світової війни служив у війську, був на лінії фронту, у траншеях, кілька разів поранений. У 1920-і - 1930-і роки написав серію розвідок з питань історії християнської церкви і релігійної доктрини. Коли Гітлер прийшов до влади, Тілліх - переконаний пацифіст - емігрував до США і до останніх років свого життя викладав християнську теологію, будучи професором кафедри у семінарії Юніон у маленькому містечку Скенектеді, на півночі штату Нью-Йорк (недалеко від іншого також маленького містечка Ітака, де знаходиться знаменитий університет Корнелл). Разом з такими авторами, як Карл Барт, Дітріх Бонгоффер і (трохи пізніше) Юрген Мольтманн, Тілліх вважається одним з провідних фігур сучасного "ліберального протестантизму."
2005.03.14 | harnack
Re: Якби протестантизм плюс культура книги
Пане Георгію, Дякую за відгук! Ось чиста цитата з „Інституції” Кальвіна (напевне „благоумиснена” самим Владикою-Володарем доль і цитат, „предвизначена” бути наведеною мною саме тепер на Майдані; думаю „пред-„ НЕ призначено НЕ БУТИ в українській: представити, пред’явити):„Предестинацією (призначенням) звемо вічну постанову Божу, що її Він постановив Сам у Собі, що Він хотів, щоб сталося з кожною людиною. Не всі люди створені в одинаковому вигляді; декому призначено вічне життя, а іншим вічну загибель. Ця предестинація об’явлена не тільки людині особисто, але також народам.” (1986:138)
Ой, аж лячно! Облуди „вибору” (скажімо, Павла Ісусом) та „предетермінації” - завжди є катастрофічними (не тому, що поняттєво-аналітично, Бог за своєю всемогутністю та всевіданням не міг би; питання постає зі всеблагістю; ні Авґустин, ні Кальвін, тим паче простолюд, не так прискіпливо піклуються модальною логікою; тому й натовп реве: „А що? Бог може все!” – Та не таки все!). Цю книгу (яку я ще не прочитав в українській) – в скороченому варіанті - перевидано в Торонто і Атланті (1986) за перекладом пастора Юліяна Шульги, зробленого в Європі в 1939.
Про дещо інше, коли випаде!
Гарнак
2005.03.14 | Георгій
Re: Якби протестантизм плюс культура книги
harnack пише:> Пане Георгію, Дякую за відгук! Ось чиста цитата з „Інституції” Кальвіна (напевне „благоумиснена” самим Владикою-Володарем доль і цитат, „предвизначена” бути наведеною мною іменно тепер на Майдані; думаю „пред-„ НЕ призначено НЕ БУТИ в українській: представити, пред’явити):
>
> „Предестинацією (призначенням) звемо вічну постанову Божу, що її Він постановив Сам у Собі, що Він хотів, щоб сталося з кожною людиною. Не всі люди створені в одинаковому вигляді; декому призначено вічне життя, а іншим вічну загибель. Ця предестинація об’явлена не тільки людині особисто, але також народам.” (1986:138)
>
> Ой, аж лячно!
(ГП) Кальвіністи на це кажуть - ні, навпаки, не лячно. Є ж такий хороший, сильний народний вираз, "у Бога за пазухою." Згідно з предестинаційною теологією, ми всі у Бога за пазухою. А поки ми там, нам у принципі рівно нічого не загрожує. Бог вже про все подбав. Наша людська задача досить скромна - не заважати Йому, пам'ятати, що це Його всесвіт, а не наш. Винагорода - благодать, спасіння, вічне життя - ВЖЕ наперед призначена комусь з нас (обраним, електам). Тут принципове розходження між кальвіністами і армініанцями - останні кажуть, що БЕЗ НАШОГО зусилля Божого спасіння нема. За армініанською теологією, у Бога нема ні електів, ні репробатів (тобто призначених на загибель) - людство гомогенне в Його очах, Він не призначає наперед ні тих, хто спасеться, ні тих, хто загине. Він вирішить це пізніше.
Цікаво, що Якопус Армініус (Якоб Арміній) сам належав до голанської реформатської церкви, тобто був доктринально сформований як кальвініст, але повернув вчення свого вчителя на 180 градусів. Зараз армініанської теології дотримуються переважно методисти-весліанці і до певної міри баптисти. Реформовані церкви (або реформати, які включають у себе пресвітеріанські церкви) дотримуються, навпаки, більш традиційної теології предестинації. Головний постулат цієї теології, про наявність електів і репробатів, зафіксований, наприклад, у Книзі Конфесій (перша частина Коституції) Пресвітеріанської Церкви США. Проте я мушу Вам сказати, що в сучасній Пресвітеріанській Церкві США пастори не пропагують якоїсь доктринальної ворожнечі проти армініанства. Ми стоїмо на тому, що Книга Конфесій відображає тільки певні історичні етапи формування нашої церкви. Це не догма, в яку ми всі ну от просто зобов'язані вірити. Індивідуальна віра члена пресвітеріанської церкви, за нашою концепцією, повинна базуватися тільки на внутрішній совісті саме цього індивіда, яка формується тоді, коли цей індивід, роблячи той чи інший вибір, прислухається до "ніжного шепотіння Святого Духа."
>Облуди „вибору” (скажімо, Павла Ісусом) та „предетермінації” - завжди є катастрофічними (не тому, що поняттєво-аналітично, Бог за своєю всемогутністю та всевіданням не міг би; питання постає зі всеблагістю; ні Авґустин, ні Кальвін, тим паче простолюд, не так прискіпливо піклуються модальною логікою; тому й натовп реве: „А що? Бог може все!” – Та не таки все!).
(ГП) Бог НЕ "може все." Він не може, наприклад, вмерти, навіть якби хтось собі уявив, що Богові б таке захотілося. Він не може не бути. Він не може запланувати щось таке, чого б Він не міг виконати. Тому так звана Божа ВСЕмогутність - це антропоморфізм.
>Цю книгу (яку я ще не прочитав в українській) – в скороченому варіанті - перевидано в Торонто і Атланті (1986) за перекладом пастора Юліяна Шульги, зробленого в Європі в 1939.
(ГП) Дякую Вам ще раз. Я сам не можу, на жаль, зробити переклад "Інституцій християнської віри," тому що Кальвін писав французькою, а я французькою мовою володію дуже погано, далеко не настільки, щоби перекладати теологічні тексти. Проте моя дочка безумовно могла б це зробити. Вона студентка третього року навчання у Тулейні, має "double major" в англійській мові і слов'янських студіях, а також "minor" у французькій. Поговорю з нею, може вона і зацікавиться. Її українська мова дуже хороша.
> Про дещо інше, коли випаде!
(ГП) І ще раз Вам дякую.
2005.03.14 | Социст
Свідки Єгови та християнство.
Пан Георгій пише:> (ГП) Ті, хто на цьому форумі давно, мабуть пам'ятають, що я деякий час був дуже близьким до Свідків Єгови, читав багато їх літератури, регулярно зустрічався з їх старійшинами для вивчення Біблії і відвідував місцевий Зал Царства (так СЄ називають приміщення для своїх зборів). Мене, як людину дещо академічно-книжницького покрою (те, що по-англійськи називається "bookworm"), дуже приволікала академічність СЄ, їх манера аналізувати релігійні тексти серйозно, глибоко, з використуванням староєврейських і грецьких оригіналів тощо. Але я поступово відійшов від них, тому що став бачити, що вони є дуже відірвана від життя і від християнства, замкнута сама в собі організація. Чи можна насправді відносити СЄ до протестантизму, я не знаю. Їх теологія дуже своєрідна; кілька центральних положень їх релігійної доктрини дуже розходяться з положеннями доктрини будь-якої християнської церкви, включаючи протестантські церкви. Хоча CЄ самі себе називають християнами (причому ще й єдино правильними, істинними християнами), інші християнські деномінації, як правило, не розглядають їх як християн. Мабуть, все-таки було б доречніше виділити статистику по СЄ в окрему групу, а не подавати її разом зі статистикою протестантизму.
А ось що пишуть самі Свідки Єгови про свій стосунок до християнства в книжці „Об'єднані в поклонінні єдиному істинному богу“. Перекладаю з болгарської.
21. „Вони не є частиною світу“
11) Чи історія показує, що в „часи кінця“, після 1914р., якась група людей дотримувалась лінії християнського нейтралітету, як і ранні християни? Так, Свідки Єгови це робили, роблять це й тепер. По всій землі вони займаються проповіддю того, що боже Царство є єдиним засобом, через який можуть настати мир, благодійство та тривале щастя кохаючих праведність людей по всій землі. (Мат. 24:14) Але по відношенню до конфліктів між народами, вони дотримуються строгого нейтралітету.
12) В різкому контрасті з цим, духовенство псевдохристиянства бере значну участь в політичних ділах світу. В деяких країнах його члени проводять активні кампанії за чи проти певного кандидата до влади. Деякі члени духовенства особисто займають політичні пости. Інші здійснюють значний тиск на політиків, щоб підкріпили програми, які ухвалені духовенством. Всюди „консервативні“ члени духовенства є близькими союзниками сильних дня, тоді як „прогресивні“ священики та проповідники можуть підтримувати революційні рухи, які боруться проти влади. Але Свідки Єгови не вмішуються в політику, незалежно від того в якій країні живуть. Вони не заважають тому, що роблять інші відносно приєднання до політичних партій, кандидування за посади або участи у виборах. Але оскільки Ісус сказав, що його учні не будуть частиною „світу“, то Свідки Єгови не беруть ніякої участи в політичних діяльностях.
16) Свідки Єгови розуміють, що всі народи марширують до „війни в великий день всемогутнього Бога“ при Армагеддоні. Як об'єднаний народ, службовці Єгови заняли позицію на стороні Його месіанського Царства. Тому вони пільнують, щоб не дозволити собі виявитись в протистоящій цьому Царству позиції. (Об. 16:14, 16; 19:11-21) Вони розуміють серйозність Ісусового твердіння, що його справжні послідовники „не є від світу“. Вони знають, що скоро цей старий світ пребуде і лише ті, хто щиро чинять волю Бога, залишаться назавжди. – 1 Ів. 2:15-17.
Як бачимо, тези пана Георгія та Свідків Єгови є однакові по формі, але протилежні за змістом. Пан Георгій стверджує, що Свідки Єгови не є справжніми християнами, а Свідки Єгови стверджують, що пан Георгій та інші духовники, які називають себе християнськими, є псевдохристиянами.
Навіть більше – і пан Георгій вірить, що він є справжнім християнином, і Свідки Єгови вірять, що вони є справжніми християнами.
Насправді, всі вони вірять, що вони є тим, ким вони не є! Бо вони не знають, хто такий Ісус Христос...
Ісус Христос пройшов до кінця свій особистий шлях до царства божого, добровільно віддавши за це царство своє життя.
Лише насправді усвідомивши, хто такий Ісус Христос, ми можемо сказати, хто є справжнім християнином...
2005.03.14 | Георгій
Не вкладайте слова мені до рота!
Социст пише:> Пан Георгій стверджує, що Свідки Єгови не є справжніми християнами,
(ГП) Будь ласка, не вигадуйте. Я нічого такого не стверджував. Подивіться уважно мій допис - я там не писав, хто, з МОЄЇ точки зору, "справжній" і хто "несправжній" християнин. Я написав тільки те, що конкретна теологія СЄ у кількох пунктах кардинально розходиться з теологією практично всіх християнських церков, у тому числі протестантських. Тому, на мою думку, у статистичних доповідях було б доречніше виділяти СЄ у окрему групу замість того, щоби записувати їх у протестанти. Щодо "справжності," я завжди стараюся уникати категоричного "записування" чи то окремої людини, чи то релігійної групи у "справжні" або "несправжні." Я не знаю, хто є той "справжній," і не моє діло це знати. Моє діло самому прагнути бути просто християнином і не судити інших.
2005.03.14 | Социст
Re: Не вкладайте слова мені до рота!
Пан Георгій пише:> Социст пише:
> > Пан Георгій стверджує, що Свідки Єгови не є справжніми християнами,
> (ГП) Будь ласка, не вигадуйте. Я нічого такого не стверджував. Подивіться уважно мій допис - я там не писав, хто, з МОЄЇ точки зору, "справжній" і хто "несправжній" християнин.
Будь ласка, Ви написали наступне:
> (ГП) ... Але я поступово відійшов від них, тому що став бачити, що вони є дуже відірвана від життя і від християнства, замкнута сама в собі організація... Хоча CЄ самі себе називають християнами (причому ще й єдино правильними, істинними християнами), інші християнські деномінації, як правило, не розглядають їх як християн...
Декларації – це одне, а діла – зовсім інше. Змістом цих обох силогізмів є те, що Ви не вважаєте Свідків Єгови християнською деномінацією, а дуже відірваною від життя і від християнства, замкнутою самою в собі організацією. Нехай хтось інший підтвердить, що Ви цього не сказали!
2005.03.14 | Георгій
Quod scribi, scribi
Социст пише:> > > Пан Георгій стверджує, що Свідки Єгови не є справжніми християнами,
> > (ГП) Будь ласка, не вигадуйте. Я нічого такого не стверджував. Подивіться уважно мій допис - я там не писав, хто, з МОЄЇ точки зору, "справжній" і хто "несправжній" християнин.
> Будь ласка, Ви написали наступне:
> > (ГП) ... Але я поступово відійшов від них, тому що став бачити, що вони є дуже відірвана від життя і від християнства, замкнута сама в собі організація... Хоча CЄ самі себе називають християнами (причому ще й єдино правильними, істинними християнами), інші християнські деномінації, як правило, не розглядають їх як християн...
> Декларації – це одне, а діла – зовсім інше. Змістом цих обох силогізмів є те, що Ви не вважаєте Свідків Єгови християнською деномінацією, а дуже відірваною від життя і від християнства, замкнутою самою в собі організацією. Нехай хтось інший підтвердить, що Ви цього не сказали!
(ГП) Але ж я не написав, що я вважаю їх "несправжніми," а себе "справжнім." Те, що вони інші і відірвані від інших християн, це є об"єктивна реальність, а не моя суб"єктивна точка зору.
2005.03.14 | Социст
Re: Quod scribi, scribi
Пан Георгій пише:> Социст пише:
> > > > Пан Георгій стверджує, що Свідки Єгови не є справжніми християнами,
> > > (ГП) Будь ласка, не вигадуйте. Я нічого такого не стверджував. Подивіться уважно мій допис - я там не писав, хто, з МОЄЇ точки зору, "справжній" і хто "несправжній" християнин.
> > Будь ласка, Ви написали наступне:
> > > (ГП) ... Але я поступово відійшов від них, тому що став бачити, що вони є дуже відірвана від життя і від християнства, замкнута сама в собі організація... Хоча CЄ самі себе називають християнами (причому ще й єдино правильними, істинними християнами), інші християнські деномінації, як правило, не розглядають їх як християн...
> > Декларації – це одне, а діла – зовсім інше. Змістом цих обох силогізмів є те, що Ви не вважаєте Свідків Єгови християнською деномінацією, а дуже відірваною від життя і від християнства, замкнутою самою в собі організацією. Нехай хтось інший підтвердить, що Ви цього не сказали!
> (ГП) Але ж я не написав, що я вважаю їх "несправжніми," а себе "справжнім." Те, що вони інші і відірвані від інших християн, це є об"єктивна реальність, а не моя суб"єктивна точка зору.
З об'єктивної точки зору „інші християни“ також є інші і відірвані від Свідків Єгови.
2005.03.14 | Георгій
Ціле і частина
Социст пише:> > (...) (ГП) Але ж я не написав, що я вважаю їх "несправжніми," а себе "справжнім." Те, що вони інші і відірвані від інших християн, це є об"єктивна реальність, а не моя суб"єктивна точка зору.
>
> З об'єктивної точки зору „інші християни“ також є інші і відірвані від Свідків Єгови.
(ГП) Так, формально це так і є. Але є ціле і є його частина. Протестантизм - це не ціле, це тільки один з напрямків у тому цілому, що люди називають християнством. А окремі протестантські деномінації - це частини того, що люди називають протестантизмом. З іншого боку, СЄ не вважають свою організацію частиною чогось цілого. Натомість, вони наполягають, що вони є ціле. Праві вони чи неправі, враховуючи тку їх власну самооцінку, важко погодитися, що у статистичних документах їх організацію треба розглядати як частину протестантизму.
2005.04.04 | Социст
Re: Ціле і частина
Пан Георгій пише:> Социст пише:
> > > (...) (ГП) Але ж я не написав, що я вважаю їх "несправжніми," а себе "справжнім." Те, що вони інші і відірвані від інших християн, це є об"єктивна реальність, а не моя суб"єктивна точка зору.
> > З об'єктивної точки зору „інші християни“ також є інші і відірвані від Свідків Єгови.
> (ГП) Так, формально це так і є. Але є ціле і є його частина. Протестантизм - це не ціле, це тільки один з напрямків у тому цілому, що люди називають християнством. А окремі протестантські деномінації - це частини того, що люди називають протестантизмом. З іншого боку, СЄ не вважають свою організацію частиною чогось цілого. Натомість, вони наполягають, що вони є ціле. Праві вони чи неправі, враховуючи тку їх власну самооцінку, важко погодитися, що у статистичних документах їх організацію треба розглядати як частину протестантизму.
Пане Георгій!
Щастя ні в цілому, ні в частині, а в істині. А істиною є те, що Ісус Христос не є богом, і хто вчить, що Ісус Христос є богом, сам є лжехристиянином, бо спекулює іменем Ісуса Христа. Справжнім є християнство без бога Ісуса Христа.
Жнива!
2005.04.01 | Grabovski
Re: Свідки Єгови та християнство.
до речі, у Франції СЄ давно відмовлено у релігійному статусі. СЄ вважаються там комерційною організацією. Цікавий факт, що у всьому світі періодичні видання СЄ мають тиражі, викуплені членами секти ще до свого друку!!! чудовий бізнес, чи не так?2005.03.18 | Navigator
Зустрічав реформаторську церкву і в Рівному.
Громади Реформатської Церкви є лише в Закарпатті (113).І церква новозбудована є.
Заграниця допомогла.
2005.03.24 | Георгій
А Ви не підкажете, як точно називається ця церква?
І яка саме "заграниця" допомогла її будувати?У США зараз є дві великі реформовані церкви, обидві також пресвітеріанські. Одна з них (до якої я належу) називає себе Пресвітеріанська Церква США (PCUSA), а друга - Пресвітеріанська Церква Америки (PCA). Ця друга церква почала своє існування внаслідок розколу у тільки що об'єднаній (у 1983 році) PCUSA, на грунті питання про право жінки бути рукоположеною на старійшину. Наскільки мені відомо, місіонерів PCUSA в Україні все ще нема, жодного. Делегації приїжджають, але поки що ніхто з нашої церкви в Україні не залишився. Чи Ви не пригадаєте - церква, заснована у Рівному, часом не афілійована якимось чином до PCA?