Віра в людину як найвищу цінність, віра в себе
05/02/2005 | Юрій Шеляженко
ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЛЮДИНИ
Юрій ШЕЛЯЖЕНКО, www.happy.in.ua
Це підбірка з чотирьох текстів, написаних у різний час з метою викладення основ своєї особистої віри. Один з них російською мовою опублікований на поважному російському атеїстичному інтернет-ресурсі, інший два роки тому завоював премію на конкурсі студентських робіт Об'єднання гуманістів України (є така напіввіртуальна структура), ще два написані нещодавно як частина великого есе. Пропоную ці тексти шановним колегам по "Майдану" на духовну поживу та з метою отримати зауваження, які допоможуть мені розвинути і укріпити свою віру. З повагою, автор.
-------------------------------------------------------
Зміст.
0. Резюме-вступ
1. Найвища цінність людини і безпечне майбутнє людства
2. Вера в себя - духовный фундамент личности
3. Людяність (гуманізм) - об'єднуюча сила всякої спільноти
4. Практичні шляхи розвитку віри в людину
-------------------------------------------------------
0. Резюме-вступ
В цій збірці статей викладені основи гуманістичної віри у глобальну цінність людини, її особистості, віри у себе та практичні шляхи її укріплення.
Мій особистий досвід креативної роботи, розробки та втілення маленьких корисних ідей та написання і поширення конструктивної публіцистики добре показує, що нинішнє суспільство – принаймні в Україні – придушує індивідуальну творчу ініціативу і практивно завжди надає перевагу інтересам великих спільнот перед правами та інтересами окремої особистості. Здолати спротив непрозорих, консервативних, тоталітарних, часто негуманних спільнот, суспільних механізмів, особливо державних та корпоративних; політичних та академічних інституцій, а також кланових груп впливу, що контролюють більшість громадянських об’єднань різного характеру - може лише людина, якою рухає всепереможна віра в себе та у вищість цінності людини, її прав на виживання, знання, свободу, мрію, щастя перед усіма іншими корпоративними або суспільно значущими міркуваннями.
Долаючи тотальну зневіру багатьох людей у своїх силах і здатності змінювати світ на краще, я пропоную шляхи для прямих інвестицій в укріплення цінності людини, її життя, її віри в себе, її особистості - такі, як підтримка індивідуальних креативних проектів, мережева громадянська взаємодопомога, підримка рівноправного і вільного доступу до життєво важливої інформації та освіти, заохочення відкритості всіх суспільно значущих проектів для рівноправної участі всіх бажаючих.
Віра перемагає насильство, віра є найбільшою людською силою. Віра в себе завжди рухала людину вперед. Я черпаю з віри в себе і віри в найвищу цінність людини на Землі щастя і натхнення, життєву силу та мудрість взаємопорозуміння з іншими людьми, свободу і потяг до добра та істини, почуття гумору та рішення всіх проблем, я насолоджуюся своєю свободою, творчістю та самодостатністю. Прийти до цієї віри просто і доступно для кожного. Як і кожна віра, віра в людину поширюється двома шляхами: (1) через одкровення віруючого - ви зараз читаєте одне таке одкровення; (2) через суспільну підтримку - цьому присвячений останній розділ даної збірки.
Спільнота, де цінують кожну людину, завжди успішна. Моя кінцева мета – знайти і передати іншим людям таку віру, яка дозволяла б бути приятелем кожної людини на Землі. Для себе я її знайшов.
1. Найвища цінність людини і безпечне майбутнє людства
Безпечне майбутнє – це історична перспектива, яка не викликає страху. Страх долається вірою. Молодій людині хочеться вірити, що вона здатна змінити світ, і сила цієї віри стає все більшою, якщо дівчина чи юнак досягає поставлених цілей одна за одною та постійно бачить перед собою вірний шлях. Цей шлях може бути продиктований лише прямою чи опосередкованою вірою в себе, в свої сили, у свою спроможність порозумітися та співпрацювати з іншими людьми і зберегти при тому свою індивідуальність, свій внутрішній голос, що кожного дня кличе до нових горизонтів пізнання та до нових перемог. Віра є ключем, що відкриває світ для людини і людину для світу.
Людина є глобальною цінністю. В світі нема нічого ціннішого за людину. Окрема людина – рушій будь-якої громади, джерело всіх ідей, прозрінь, винаходів; творець, лідер і дослідник, якому підвластно ставити будь-які цілі та досягати їх, чи надихати інших, в тому числі нащадків, на великі звершення. Тому, вдосконалюючи світ, треба зміцнювати віру в людину, віру людини в себе, цю особисту релігію кожного, єдиний і головний ритуал якої – щасливе, розумне, безпечне життя.
Вірячи в глобальну цінність людини, ви маєте робити прямі, індивідуальні інвестиції в людину, підтримувати індивідуальні проекти у сферах громадської взаємодопомоги, професійної, інформаційної та дослідницької діяльності, інновацій. Кожна людина має бути впевнена у підтримці її віри у себе, якщо йдеться про реалізацію фундаментальних прав на виживання, повагу до людської гідності, убезпечення від насильства, свободу слова. Заохочуючи людину сприймати себе як вільного суб’єкта суспільної гри, ви розширюєте креативні можливості спільноти.
Людська індивідуальність потребує відродження. Сучасний світ заохочує громади та спільноти, утворені на спільному місці проживання, за спільними інтересами, за майстерністю володіння тією чи іншою справою… Дисципліна, самопожертва, відречення, вища мета, традиція – за допомогою цих понять тоталітарні громади відібирають у людини її індивідуальність. Всі інвестиції в громаду, як правило, лише посилюють її нехтування цінністю окремої людини. А громада людей, які не вірять в себе, приречена залишатися по своїй сутності примітивним племенем доісторичних часів, всі проблеми та ідеали якого сконцентровані навколо виживання та споживання.
В сучасному світі існує нагальна потреба розвитку віри в найвищу цінність людини всередині самої людини, для будь-якої спільноти та громади, для людства; віри у пріоритет цінності людської особистості перед міркуваннями економічними, політичними, професійними, науковими, релігійними та іншими, що є носіями позиції великих спільнот щодо більшої пріоритетності їх ідеології та організаційних засад перед цінністю окремої людини. Віра в людину, віра кожної людини в свої сили не є чимось вигідним лише для однієї людини і невигідним для суспільства. Адже всі суспільства і спільноти тримаються вкупі лише завдяки тому, що їх члени цінують один одного, турбуються про членів спільноти. Невидимі зв’язки гуманізму і взаєморозуміння роблять суспільство живим органзізмом, а не іржавою машиною, гвинтики якої скриплять від марних зусиль реалізувати абстрактні ідеї давно померлих утопістів.
Людство без віри в найвищу цінність людини здатне лише загинути від страху. Бідність, проблеми з доступом до якісної освіти та медицини, соціальна нестабільність, насильство; екологічні проблеми та вичерпання скарбниці Природи, яка століттями давала щедрі кредити світовій економіці – всі ці проблеми людства хвилюють, примушують замислитись. Але страх приходить, коли немає віри. Брак простої людської віри, яка творить чудеса та допомагає долати небезпеки, є найбільшою проблемою розвитку сучасних суспільств.
Молода людина страждає від зневіри у власних силах, вона впевнена, що її особиста активність не може змінити світ на краще. Не вірячи, що її особистість і моральні принципи чогось варті, вона легко здається агресивному заклику примітивних спільнот, таких, як вуличні банди. Не вірячи, що її молоде тіло несе в собі унікальну цінність особистості і великий потенціал розвитку, людина розмінює себе на швидкоплинні та небезпечні насолоди. Показником зневіри людини у значущості свого життя є велика кількість самогубств, і статистика показує, що з кожним днем зневіра людини у собі досягає свого крайнього, суїцидального прояву все частіше. Лише зміцнення віри в себе врятує людську особистість, що є фундаментом розвитку людства.
Парадоксом людської природи є те, що, цінуючи себе або свою спільноту, людина може виявитися недостатньо мудрою, щоб по аналогії визнавати цінність інших і бути толерантною, не допускаючи упереджень в своє серце. Іноді гуманна ідеологія спільнот буквально на очах вивертається навиворіт, у свою протилежність. Наведу такий смішний приклад. Деякі міжнародні організації проводять для людей тренінги з толерантності: міжетнічної, міжрелігійної, політичної і т.п. – я дуже ціную це. На одному подібному тренінгу я з загального дозволу дописав у регламент: “Будьте толерантними до нетолерантних!”. Наступного дня хтось замалював мій допис, а дописати його знову тренер не дозволив, мотивуючи це браком часу. Людям все ще подобається ділити світ на “ми” і “вони”. Тільки віра в людину, як віра в себе і віра в інших людей, довіра та розуміння, толерантність і турботливість може подолати штучні бар’єри міжлюдського відчудження.
Порівнюючи великі людські громади з живими істотами, людей з клітинами, що тримаються вкупі завдяки гуманістичним стосункам, можна наглядно пояснити багато суспільних закономірностей в моїй країні, причини яких є таємницею для більшості людей. Скажімо, суспільство, в якому робоча сила коштує менше енергоносіїв, закономірно не виходить з агонії: адже здорова людина перед тим, як приступати до будь-якої справи, потурбується про власне тіло, і, так само, суспільство, пріоритети “мозку”, менеджерів якого далеко в стороні від “нужд тіла”, соціальних потреб, може бути тільки душевнохворим. Якщо українське суспільство не відчуває і не реагує на тривожні сигнали своєї нервової системи, засобів масової інформації, хіба це не ознака серйозної хвороби? “Тіло” “душевнохворого суспільства”, народ, постійно потерпає від судом антигуманізму, побутового насильства, а мозок схильний до марення абсолютними та незаперечними істинами, цінність яких набагато вище за людське життя, щастя, злагоду в суспільстві. Тому здоровому суспільству перш за все потрібна особиста віра кожної людини в свою найвищу цінність, і вже потім, меншою мірою, релігійна віра, що від догми про особисту душу веде до віри у всепоглинаючого Господа – алегорію невідворотньої долі, метафізичних законів природи та незмінного суспільного укладу життя. Безперечна мудрість такого світосприйняття водночас не дозволяє нам усвідомити, що, вірячи в фатальність неправильного світового порядку, який від властивого йому безладу та нехтування цінністю людини давно б мав розвалитися, ми тим самим робимо чудо і залишаємо міцним цей порядок, тим часом як віра в те, що зміни на краще можливі без жертв та насильницьких революцій могла б подарувати нам інше чудо – щасливе та безпечне майбутнє.
2. Вера в себя - духовный фундамент личности
Человек предназначен верить, и вера его сильна. Человеческие сообщества стремятся обуздать человеческую веру ритуалом, традиционными и нетрадиционными религиями. Отвлеченное понятие “бог” аккумулирует веру в любом желаемом направлении, в зависимости от решения авторитетных хранителей веры. Между тем подлинно сильная вера концентрирована вокруг главного инструмента своей практической реализации. Подвиги, открытия, призвание, откровение… Человек, обладающий сильной верой, творит настоящие чудеса! Следовательно, самая сильная вера – вера в человека.
Как-то я понял одну важную вещь. Хоть я с детства не верю в бога, ни во что не ставлю авторитеты и все люблю пощупать собственными руками, тем не менее, есть у меня в мозгу некая извилина, без которой я был бы не Homo sapiens'ом, а безвольным растением. Эта извилина частенько заставляла всю остальную серую массу в черепной коробке, преодолев лень, находить правильный путь в жизни. Эта извилина включает фантазию и позволяет переступать через логические построения, когда чувствуешь, что они основаны на сомнительных началах. Речь идет о вере.
Я черпаю жизненную силу и счастье с помощью такой сильной эмоции, какой является вера. Моя вера позволяет найти опору, когда потоки информации и пропаганды отовсюду пытаются сбить с ног. Я верующий. Моя вера - не в бога и не в черта, не в гороскопы и не в экстрасенсов, не в НЛО и не в оккультные тайны Шамбалы, и даже не в глобальный закон антиэнтропии, не говоря уже о каких-нибудь торсионных полях. Это все, по-моему, сказки. Я верю в дюжину нехитрых абстракций, которые по большому счету не вызывают сомнений ни у одного здравомыслящего человека. Верю, что я могу что-то поменять к лучшему на Земле. Верю, что человек может понять человека, отбросив предрассудки и подружившись с соседом по планете Земля. Вообще верю в человека, в его правильную и позитивную природу, в его способность развиваться день ото дня и быть по-своему полезным для общества, в частности - особенно сильно верю в себя, в правильность своих мыслей, намерений, поступков. Верю, что у каждого из нас свой - необязательно пройденный другими - путь познания мира, что можно быть мудрым, не запомнив до последней запятой ни одной книжки, а в результате самостоятельных жизненных наблюдений и опытов. Верю, что для счастья не надо ничего, кроме желания быть счастливым. Верю, что самый лучший способ оставаться хорошим человеком - всегда оставаться самим собой. Верю в свою свободу, ограничиваемую только законами природы и моей человечностью. Верю, что насилие недопустимо и может быть преодотвращено ненасильственным путем. Верю в то, что любая ошибка исправима. Верю, что мой разум и мои чувства всегда охватывают мир настолько, насколько это важно для меня. Верю, что я был, есть и буду хороший человек в хорошей Вселенной. Верю, что смысл жизни - развитие человека и общества, а значит, надо постоянно искать новые пути и двигаться вперед. Моя вера преодолевает страх, лень и бессилие, передается другим людям, когда я стараюсь говорить и писать достаточно убедительно.
Что такое вера? Человек редко может связно выразить свою веру словами. Попытки рассказать о своей вере, как правило, не более разумны, чем стихи про любовь. Дополню это сравнение тем, что, как и в случае с любовью, предмет веры в сознании верующего искажается, приобретая сверхъестественные черты. Вера - это сильная эмоция. Я принимаю это как аксиому и вам советую сделать так же. Моя иррациональная вера - часть моей иррациональной человеческой природы.
Как ко всякой эмоции, к вере надо относиться терпимо. Идеализированные, образные воспоминания о предмете веры сами по себе не несут рационального смысла, служа только одной цели: вновь и вновь возвращаться к переживанию чувства веры. Самое наивное дело - критиковать предмет веры таким, каким он есть (если в самом деле есть) в реальности. Гораздо важнее задаться вопросом, как использовать эмоцию-веру в здоровом интеллектуальном образе жизни. Ведь здоровые эмоции - двигатель разума. Я сужу о том, насколько здоровая эмоция, по ответам на такие вопросы: приносит ли она счастье и самостоятельность человеку, как она влияет на его жизнь среди людей, помогает ли становиться мудрее, строя рациональное мировоззрение, будит ли эта эмоция в человеке творческую жилку.
Здоровые эмоции служат человеку, а не управляют им. Эмоция не должна овладевать человеком вопреки его воле. Лучший признак самоконтроля - чувство юмора. Если человек способен посмеяться над своей верой, значит, он контролирует ее. Например, вера в ценность жизненного опыта уравновешивается шуткой "устами младенца глаголет истина". Или вера в себя - очень важная штука! – но она не стоит и ломаного гроша, если некритично относиться к своим недостаткам. Мне и сейчас чуточку смешно писать этот короткий экскурс в царство безбожной веры, опираясь только на глубокое ощущение своей правоты, неоднократно заставлявшее меня сесть в лужу, как и каждого, я уверен, из читателей. Смеясь над своей верой, вы оживляете ее и делаете сильнее. Но ни одна мировая религия не разрешает смеяться над своим богом!
Здоровые эмоции не связаны с конкретным независимым от нашей воли предметом, явлением или понятием. Ведь вера должна давать мне опору при любой погоде, а опорный образ веры, изменившись независимо от моей воли, может причинить боль, разрушить привычные чувства. Если я верю в бога вездесущего, а завтра объявят, что он живет только в церквях, это может быть неприятным потрясением. Надо быть хозяином своей веры, а значит, и ее суверенным строителем, хранителем и авторитетом. А еще никакая мысль, будь она эмоциональной или рациональной, не должна быть беспредметной, чтобы мозг не работал вхолостую. Из этого простого соображения следует, что здоровые эмоции должны вызываться воспоминаниями о широком классе реальных предметов или явлений. Формируя свою веру, я всегда старался расширить пределы опорных образов как можно больше, сделав предмет веры максимально абстрактным, но при этом всегда конкретизируемым. Вот примеры такого перехода от абстрактной веры к конкретным жизненным ценностям. Я верю в необходимость познания мира и, конкретнее, связываю эту веру с чтением книг, общением, другими проявлениями любопытства. Я верю в то, что красота приносит счастье, и, конкретнее, ищу красоту в произведениях искусства, природных явлениях, поступках людей… Можно разлюбить книгу или счесть безобразной картину, которая раньше казалась красивой, но при этом моя вера сохранится, а значит, я не утрачу свой жизненный путь и свое счастье. Вера не должна наталкивать на конкретные выводы, поскольку эмоциям не место в сфере рационального миропонимания. Вера не должна отвечать на повседневные вопросы. Вера не должна сковывать разум, она должна быть только полюсом, на который всегда поворачивается стрелка компаса, независимо от местности, независимо от того, истинна или ложна карта этой местности в руках человека. Сориентироваться на местности – это минимум, необходимый Человеку Разумному для того, чтобы в игру вступили воля и рассудок, определяя взвешенный и рациональный, мудрый жизенный путь.
Здоровые эмоции делают человека творческим реалистом. Например, я не верю в чудеса, я верю в то, что иногда случаются хорошие непредвиденные явления, которые, как подсказывает опыт, происходят в полном соответствии с законами природы. Таким явлением для меня может стать что-то само собой разумеющееся для кого-то другого... Когда я попадаю в тупик, моя вера подсказывает мне не надеяться на чудо из неопределенного источника (от бога?), а включить свою фантазию и найти неожиданный для себя самого выход.
Здоровые эмоции помогают человеку найти взаимопонимание и подружиться с любым другим человеком. Поэтому я верю в то, что при всем желании высказывать свои мысли привычными для себя словами нужно все-таки разговаривать с людьми теми словами, к которым они привыкли, и пользоваться знакомыми для собеседника интеллектуальными приемами. Глупо беседовать с мясником про вегетарианство. Глупо мяснику печатать свою рекламу в вегетарианской газете. Ни одна религия не учит выражать свои мысли и чувства понятным для собеседника, пусть даже немного чужим для себя, языком, пользоваться чужими ключевыми словами в чужом для себя смысле. Но вера как здоровое чувство должна укреплять человечность и вдохновлять на подвиг: быть толерантным, говорить с людьми на их языке! Я верю в равенство людей; это, естественно, очень абстрактная вера, но зато я всегда могу порадоваться, когда она подтверждается самым смешным образом. Когда взрослый и ребенок оказываются равными в своем упрямстве, или когда интеллектуал и чернорабочий одинаково теряются в избирательной кабинке, перед тем как поставить крестик за одну из политических сил, или когда уголовный авторитет и маститый профессор в узком дружеском кругу одинаково пренебрежительно отзываются о "серой массе" соотечественников. Когда я верю, я нелогичен, хотя потом смеюсь над собой из-за этой нелогичности. И то, что я способен на секунду поверить в предмет веры другого человека, который противоречит по всем законам логики моим собственным взглядам, заговорить его словами, даже апеллировать к чужому для меня понятию "бог" - отличный эмоциональный порыв, вызванный верой в то, что я могу сопереживать любому человеку. В общении трудно наладить обмен опытом и рациональными построениями, если нет эмоционального контакта. Надо верить в необходимость взаимопонимания. Это здоровая вера.
Здоровые эмоции делают человека личностью, независимой и самодостаточной. Я верю в то, что мне под силу сделать все – кроме нарушения законов природы и сознательно непорядочных поступков. Опыт подсказывает, что не всякое начинание заканчивается успехом, но опыт также подсказывает, что безоговорочная вера в успех часто приводит к успешному концу самые безнадежные начинания. Когда приходит разочарование, я, опираясь на свою веру, гоню его прочь. Когда я совершаю ошибку, ее искупает вера в то, что ошибка была не напрасной: приобретенный опыт пригодится и мне, и, возможно, будет с пользой передан другим. Я верю, что могу жить и познавать мир без указки с чьей-либо стороны, без несомненных авторитетов, священных книг и неоспоримых наставников. Я верю в себя, и это здоровая вера. Никакая религия не даст мне настолько же хорошую веру.
Так я управляю своей верой в своих интересах. Строю в сознании различные образы, чтобы с их помощью вызывать веру – в те жизненные моменты, когда она нужна, как надежная опора разума среди любых прозрений и потрясений, или как толкач для неповоротливого и ленивого рассудка. Собственно, я даже не отрицаю понятия "бог", просто в моей вере нет места для этого понятия. Другие люди привязывают к "богу" все свои мысли о собственной неполноценности перед всемогущей, непознаваемой и, конечно же, доброй Вселенной, которая запросто может чудесно преобразиться для своих ничтожных рабов в ответ на горячие молитвы. Моя вера предусматривает умение творить чудеса своими руками в полном согласии с законами природы. Разве не чудо – неожиданная улыбка? Ее вызывают анекдотом, не молитвами. Я удивляюсь тем, кто сидит, положив зубы на полку, и ждет чуда. Стараюсь будить их фантазию и учить построению самостоятельной веры на собственном опыте. Поверьте, никто не даст вам лучшей веры, чем та, которую вы придумаете для себя сами. Когда человек сам творит чудеса с помощью своей простой человеческой веры, веры в себя, веры в людей и веры в свое доброе, самостоятельно выбранное предназначение – никаких богов ему не нужно!
Людяність (гуманізм) - об'єднуюча сила всякої спільноти
Частина і ціле, елемент і множина, людина і громада. В цих словах основа людського бачення світу. Кожен відомий нам факт стає цеглиною від певної будівлі, хоча б уявної. Цеглина має сенс, допоки їй є місце у будівлі. Так і життя людини має сенс, лише допоки їй є місце під сонцем.
Непізнаний світ є хаосом, його нескінченність – синонім нашого незнання. Хаос постійно змінюється, породжуючи всі потенційні форми від геніальних до неприпустимих. Ми вбачаємо у хаосі стабільні об’єкти і спрямовуємо на їх дослідження свій творчий потенціал. Коли ж знайдено закон, завдяки якому ці об’єкти утворюються з хаосу, виявляється, що їх взаємодія між собою все одно залишилася загадкою. Простір стабільних утворень у хаосі першого порядку стає для дослідника хаосом другого порядку, що живе за іншим законом. Потім еволюція пізнання повторюється, і повторюється ще, і триває, допоки дослідникові не стане відомою різниця між – скажімо, силою тяжіння й силою любові.
Суспільне життя має мало спільного з законами фізики. Це хаос одного з найвищих порядків, що їх коли-небуть досліджувала людина. Зараз нас більше шести мільярдів на цій планеті, тому не дивно, що ми змушені жити разом. Але що об’єднало “людей умілих” сотні тисячоліть тому, в Олдовайській ущелині? Чому вони стали турбуватися не тільки про власне виживання? Майже інстинктивне визнання іншої людини співвласником печери, рівноправним партнером на полюванні, сусідом, життя якого переплетено з твоїм і тому небайдуже тобі – притягує одне до одного людей, будить почуття належності до людського роду. Ця сила тяжіння між людьми – гуманізм.
Гуманізм починається з визнання цінності іншої людини, тому він несумісний з самотністю. Як стихійна сила, він спалахує між людьми при знайомстві та посилюється пропорційно їх близості. Гуманізм для людини мислячої означає паритетність світоглядів, а отже – прагнення порозумітися з іншими людьми. Чим гуманістичніше етос соціальної групи, чим більше в стосунках між її членами людяності та взаємоповаги, тим вона стабільніша і спаяніша; чим гуманістичніше ідеологія соціальної групи, тим більше людей навертаються в її віру.
Чому правомірно розглядати людину як елементарну частку суспільного середовища, іншими словами, суспільного хаосу? Ми народжуємося, притягнуті силами батьківської любові до орбіти своєї родини, і не належимо в цей час до будь-яких товариств, партій, громад чи угруповань. Під час зростання та набуття життєвого досвіду наші дії особливо непередбачувані, хоча вже й тоді дитину обмежує орбіта виховання та турботи дорослих. Виростаючи, ми стаємо все більш передбачувані, але за рамками певного статистичного усереднення наші дії у соціальному просторі є хаосом. Хаосом у доброму сенсі: хаосом перебору всіх доступних можливостей в пошуках істинно нашої – доленосної, жаданої; хаосом, що поступово окреслює певні форми наступного рівня розвитку громадянського суспільства.
Людство не є монолітом. В цьому живильному середовищі з мільярдів елементарних частинок кожного дня народжуються і вмирають згустки суспільного життя, зібрані воєдино силою гуманізму. Неправильно було б порівнювати людську громаду з машиною, в якій кожен гвинтик знає своє місце і робить монотонну роботу, аж доки не зноситься. Скоріше то живі істоти, багатогранні та еволюціонуючі, кожна клітина яких вільна в рамках певних можливостей та потребує росту цих можливостей, й постійний їх зріст – необхідна умова виживання організму. Клітина може виробляти поживні соки для всього організму, а може підживити сусідні клітини; може працювати стабільно з невисокою інтенсивністю, а може чередувати сплески активності з відпочинком; може відмовитися виконувати свої функції, поки мозок не розгляне її тривожний нервовий сигнал.
Гуманізм, як більшість людських парадигм, має дві складові: власну точку зору людини та імператив громади, до якої ця людина належить, так само як релігійна віра складається з віри у особисту душу та віри у всепоглинаючого Господа. Власна точка зору людини відображає її природні потяги та життєвий досвід: природний потяг психологічно здорової людини – відноситися з повагою та співчуттям до кожного, хто не завдав шкоди особисто їй. Громада притягує і утримує людей в своїх лавах завдяки підтримці гуманізму, діючого в певній “сфері впливу”, причому ця сфера має свою границю, де більш чи менш інтенсивною негуманністю громада відштовхує небажаних візитерів ззовні – наприклад, людей, чия соціальна мобільність, тяга до зміни місць та ігр з долею, прагнення бути “вільними іонами” в суспільстві може спричинити вибух тісно спаяної громади. На границі “сфери впливу” громади “громадянська” складова гуманізму обмежує універсальний характер “особистого” гуманізму.
Порівнюючи великі людські громади з живими істотами, людей з клітинами, що тримаються вкупі завдяки гуманістичним стосункам, можна наглядно пояснити багато суспільних закономірностей, причини яких є таємницею для більшості людей. Скажімо, суспільство, в якому робоча сила коштує менше енергоносіїв, закономірно не виходить з агонії: адже здорова людина перед тим, як приступати до будь-якої справи, потурбується про власне тіло, і навпаки, суспільство, пріоритети “мозку” якого далеко в стороні від “нужд тіла”, соціальних потреб, може бути тільки душевнохворим. Тіло “душевнохворого” суспільства постійно потерпає від судом антигуманізму, побутового насильства, а мозок підвержений галюцинаціям абсолютних та незаперечних істин, цінність яких набагато вище за власне життя, тобто злагоду в суспільстві.
Крім “мозку”-еліти та “шкіри”-“сфери впливу”, велика людська громада має також “нервову систему” – засоби масової інформації. Люди, що складають її, передають всім клітинкам суспільного організму найсильніші з сигналів, поданих окремими частинами суспільного організму й підтримують таким чином єдність громади. “Нервова система” суспільства не повинна контролюватися “мозком”: якщо б мозок людини контролював її нервову систему, ми б могли заборонити собі неприємні відчуття і вічно б ходили в синцях, подряпинах та опіках, здобутих по неуважності, що значно скоротило б людський вік. Як здорова всепронизуюча нервова система необхідна для виживання людини, так об’єктивні ЗМІ, яким відкриті всі двері, потрібні для виживання суспільного організму.
Гуманізм об’єднує громаду, але не визначає її характер. “Анатомією” суспільства є його культура. Гуманізм дає життю людини серед людей сенс; культура визначає особистий сенс життя людини і її місце в громаді, це переклад колективного досвіду громади на зрозумілу окремій людині мову. Здорова громада турбується про своє життя, про своє “тіло”, тому в її культурі одна з найвищих цінностей – людина.
Співіснування в живильній середі Людства багатьох різних громад не могло обійтися без взаємодій різного характеру між цими громадами. Кожна така взаємодія починається з контакта сфер впливу, а її характер – зближувальний чи відштовхувальний – визначається тим, наскільки гуманні відносини людей у зоні контакту громад, тобто між контактерами. Тонкими ниточками добрих відносин людей різних громад, відкритим світові “громадянським” гуманізмом зростаються громади. Легко притягуються одна до одної здорові громади, внутрішня єдність, гуманістичність яких не порушена ніякими осередками розбрату. Але зближення хворої та здорової громади важке і ризиковане. Ось чому Організація Об’єднаних Націй проголосила Загальну Декларацію Прав Людини, настійно радячи націям турбуватися про власне здоров’я, про гуманізм в суспільстві, якщо воно хоче мати справу з іншими суспільствами.
Кожна громада в певній мірі здатна переробляти “сирий” матеріал людського середовища на власні клітини. Всередині великих громад ці функції виконує освіта та система соціальної адаптації, наприклад, психіатрія. Чим більш гуманна громада, тим більше людей може попасти в її сферу впливу. Процес розширення сфери впливу прийнято називати глобалізацією. Громада, глобалізація якої зайшла достатньо далеко, стає дуже складною структурою, гуманізм якої – фактор статистичний: він виявляється в більшості випадків до більшості людей, але іноді трапляються прикрі сбої, коли бути гуманним до однієї людини означає бути негуманним до кількох людей. В такому випадку людину можна вважати викресленою з громади, тимчасово чи назавжди. Поправка на цей фактор завжди присутня у груповому розумінні гуманізму, тому чим ширше громада, тим тьмяніше промені гуманізму, що її об’єднують, і тим громада ілюзорніше для людей. Таким чином, глобалізація суспільства є локалізацією людини, послабленням сил гуманізму в суспільстві, суспільної злагоди. Має бути певний оптимум між величиною громади, здатної підтримувати порядок і ріст культури, та силою гуманізму, що її об’єднує. В певний момент глобалізація має зупинитися, щоб зберігти цілісність суспільного організму.
Прожити щасливе життя в людяній громаді є особистим прагненням кожної людини. Це було і буде вирішальним фактором суспільного життя, причиною розпаду всіх суспільств, що обманюють себе антигуманною ідеологією. Людина – ось та елементарна частка, що завжди виходить з-під контролю, коли суспільство з нею не рахується. Цивілізація, котра забула про щастя людини, скоро сама порине у забуття.
4. Практичні шляхи розвитку віри в людину
Звичайно, віра ірраціональна, як любов, і всі намагання її пояснити (а тим більше передати) за своєю логікою схожі на освідчення в коханні. Але погодьтеся, логічно було б заохочувати таке чудове почуття, як кохання, ведучи кохану на прогулянку до весняного парку з численними мальовничими та усамітненими закоулками. Так само конструктивна віра, віра людини у свою найвищу цінність, потребує матеріального підгрунтя. Найменші ознаки підтримки віри в себе зовнішніми силами укріплюватимуть людину у переконанні, що їй підвластне все, що їй хотілося б контролювати.
Мало хто повірить в себе, не відчуваючи підтримки. Можу запропонувати кілька шляхів забезпечення потужної зовнішньої підтримки окремій людині, яка зберігала б її віру в себе.
Ідея перша – створити глобальну мережу індивідуальної взаємодопомоги, діяльність якої буде основана на простих правилах, продиктованих принципом найвищої цінності людини. По-перше, до мережі може приєднатися кожна людина без винятків і виключити з неї людину неможливо. По-друге, кожен член мережі може спрямувати всім іншим аргументоване прохання про допомогу. Для зменшення інформаційного навантаження на кожну окрему людину прохання про допомогу можуть зберігатися в мережі інформаційних вузлів, скажімо на кількох серверах в Інтернеті, і сортуватися по регіональних та тематичних рубриках. Учасники мережі будуть регулярно ознайомлюватись із надісланими проханнями, надавати допомогу у формі консультацій або доступних їм ресурсів. Скажімо, молодий американець-філолог зможе дізнатися про проблему африканського поета у публікації його творів та допомогти мізерною часткою свого порівняно великого заробітку. Банками інформації для учасників мережі можуть бути сайти в інтернеті та журнали оголошень, випущені її активістами. Паралельно з проханнями про допомогу можно також поширювати індивідуальні succesfull stories (історії успіху), що також надихають зміцнювати віру в свої сили.
Ідея друга – добиватися від різноманітних локальних та міжнародних інституцій, які ставлять перед собою мету людського розвитку, розширення програм прямої матеріальної підтримки індивідуальних креативних проектів. Зараз, як правило, такі програми обмежені підтримкою вузьких професіоналів: вчених, журналістів, соціальних працівників, політиків тощо. Безперечно, задля укріплення пріоритету цінності людини над соціальними та професійними обмеженнями ці інституції могли б регулярно проводити конкурси індивідуальних проектів, які не передбачають вікових або фахових обмежень.
Ідея третя – почати програму інвестування відкритих для будь-якої людини проектів з вирішення найбільш проблематичних для різноманітних спільнот питань, заохочення освітніх проектів, що дозволять будь-якій людині за бажанням здобути основи будь-яких знань, відсутність яких унеможливлює її особистий розвиток та перешкоджає зберегти віру в себе. Скажімо, в сучасній Україні більшість людей не можуть здобути якісну освіту, оскільки механістичне викладання та занадто високі умови складання іспитів ціленаправленно підштовхують учня і студента не до навчання, а до хабарництва. Єдиний спосіб здобути корисні професійні навички – практичний досвід, але, знов-таки, до більшості успішних проектів неможливо долучитися: вони приносять користь небагатьом засновникам, які бояться втратити власні вигоди та суспільне положення від тих змін у життєдіяльності проекту, які прийдуть з новими людьми. Можливість участі людини в будь-якій цікавій для неї справи – базове право людини, що випливає з цінності людської особистості.
Забезпечуючи підтримку креативних ініціатив творчих одинаків, заохочуючи індивідуальну толерантність та взаємодопомогу людей, заохочуючи спільноти приймати пропозиції участі у своїх проектах від усіх бажаючих з мінімальними обмеженнями, ми можемо – вірю в це – зберегти віру у найвищу цінність людини і передати її багатьом людям, які замкнулися у зневірі та бездіяльності, не помічаючи простих можливостей побудувати щасливе та безпечне майбутнє як для себе особисто, так і для людства.
Юрій ШЕЛЯЖЕНКО, www.happy.in.ua
Це підбірка з чотирьох текстів, написаних у різний час з метою викладення основ своєї особистої віри. Один з них російською мовою опублікований на поважному російському атеїстичному інтернет-ресурсі, інший два роки тому завоював премію на конкурсі студентських робіт Об'єднання гуманістів України (є така напіввіртуальна структура), ще два написані нещодавно як частина великого есе. Пропоную ці тексти шановним колегам по "Майдану" на духовну поживу та з метою отримати зауваження, які допоможуть мені розвинути і укріпити свою віру. З повагою, автор.
-------------------------------------------------------
Зміст.
0. Резюме-вступ
1. Найвища цінність людини і безпечне майбутнє людства
2. Вера в себя - духовный фундамент личности
3. Людяність (гуманізм) - об'єднуюча сила всякої спільноти
4. Практичні шляхи розвитку віри в людину
-------------------------------------------------------
0. Резюме-вступ
В цій збірці статей викладені основи гуманістичної віри у глобальну цінність людини, її особистості, віри у себе та практичні шляхи її укріплення.
Мій особистий досвід креативної роботи, розробки та втілення маленьких корисних ідей та написання і поширення конструктивної публіцистики добре показує, що нинішнє суспільство – принаймні в Україні – придушує індивідуальну творчу ініціативу і практивно завжди надає перевагу інтересам великих спільнот перед правами та інтересами окремої особистості. Здолати спротив непрозорих, консервативних, тоталітарних, часто негуманних спільнот, суспільних механізмів, особливо державних та корпоративних; політичних та академічних інституцій, а також кланових груп впливу, що контролюють більшість громадянських об’єднань різного характеру - може лише людина, якою рухає всепереможна віра в себе та у вищість цінності людини, її прав на виживання, знання, свободу, мрію, щастя перед усіма іншими корпоративними або суспільно значущими міркуваннями.
Долаючи тотальну зневіру багатьох людей у своїх силах і здатності змінювати світ на краще, я пропоную шляхи для прямих інвестицій в укріплення цінності людини, її життя, її віри в себе, її особистості - такі, як підтримка індивідуальних креативних проектів, мережева громадянська взаємодопомога, підримка рівноправного і вільного доступу до життєво важливої інформації та освіти, заохочення відкритості всіх суспільно значущих проектів для рівноправної участі всіх бажаючих.
Віра перемагає насильство, віра є найбільшою людською силою. Віра в себе завжди рухала людину вперед. Я черпаю з віри в себе і віри в найвищу цінність людини на Землі щастя і натхнення, життєву силу та мудрість взаємопорозуміння з іншими людьми, свободу і потяг до добра та істини, почуття гумору та рішення всіх проблем, я насолоджуюся своєю свободою, творчістю та самодостатністю. Прийти до цієї віри просто і доступно для кожного. Як і кожна віра, віра в людину поширюється двома шляхами: (1) через одкровення віруючого - ви зараз читаєте одне таке одкровення; (2) через суспільну підтримку - цьому присвячений останній розділ даної збірки.
Спільнота, де цінують кожну людину, завжди успішна. Моя кінцева мета – знайти і передати іншим людям таку віру, яка дозволяла б бути приятелем кожної людини на Землі. Для себе я її знайшов.
1. Найвища цінність людини і безпечне майбутнє людства
Безпечне майбутнє – це історична перспектива, яка не викликає страху. Страх долається вірою. Молодій людині хочеться вірити, що вона здатна змінити світ, і сила цієї віри стає все більшою, якщо дівчина чи юнак досягає поставлених цілей одна за одною та постійно бачить перед собою вірний шлях. Цей шлях може бути продиктований лише прямою чи опосередкованою вірою в себе, в свої сили, у свою спроможність порозумітися та співпрацювати з іншими людьми і зберегти при тому свою індивідуальність, свій внутрішній голос, що кожного дня кличе до нових горизонтів пізнання та до нових перемог. Віра є ключем, що відкриває світ для людини і людину для світу.
Людина є глобальною цінністю. В світі нема нічого ціннішого за людину. Окрема людина – рушій будь-якої громади, джерело всіх ідей, прозрінь, винаходів; творець, лідер і дослідник, якому підвластно ставити будь-які цілі та досягати їх, чи надихати інших, в тому числі нащадків, на великі звершення. Тому, вдосконалюючи світ, треба зміцнювати віру в людину, віру людини в себе, цю особисту релігію кожного, єдиний і головний ритуал якої – щасливе, розумне, безпечне життя.
Вірячи в глобальну цінність людини, ви маєте робити прямі, індивідуальні інвестиції в людину, підтримувати індивідуальні проекти у сферах громадської взаємодопомоги, професійної, інформаційної та дослідницької діяльності, інновацій. Кожна людина має бути впевнена у підтримці її віри у себе, якщо йдеться про реалізацію фундаментальних прав на виживання, повагу до людської гідності, убезпечення від насильства, свободу слова. Заохочуючи людину сприймати себе як вільного суб’єкта суспільної гри, ви розширюєте креативні можливості спільноти.
Людська індивідуальність потребує відродження. Сучасний світ заохочує громади та спільноти, утворені на спільному місці проживання, за спільними інтересами, за майстерністю володіння тією чи іншою справою… Дисципліна, самопожертва, відречення, вища мета, традиція – за допомогою цих понять тоталітарні громади відібирають у людини її індивідуальність. Всі інвестиції в громаду, як правило, лише посилюють її нехтування цінністю окремої людини. А громада людей, які не вірять в себе, приречена залишатися по своїй сутності примітивним племенем доісторичних часів, всі проблеми та ідеали якого сконцентровані навколо виживання та споживання.
В сучасному світі існує нагальна потреба розвитку віри в найвищу цінність людини всередині самої людини, для будь-якої спільноти та громади, для людства; віри у пріоритет цінності людської особистості перед міркуваннями економічними, політичними, професійними, науковими, релігійними та іншими, що є носіями позиції великих спільнот щодо більшої пріоритетності їх ідеології та організаційних засад перед цінністю окремої людини. Віра в людину, віра кожної людини в свої сили не є чимось вигідним лише для однієї людини і невигідним для суспільства. Адже всі суспільства і спільноти тримаються вкупі лише завдяки тому, що їх члени цінують один одного, турбуються про членів спільноти. Невидимі зв’язки гуманізму і взаєморозуміння роблять суспільство живим органзізмом, а не іржавою машиною, гвинтики якої скриплять від марних зусиль реалізувати абстрактні ідеї давно померлих утопістів.
Людство без віри в найвищу цінність людини здатне лише загинути від страху. Бідність, проблеми з доступом до якісної освіти та медицини, соціальна нестабільність, насильство; екологічні проблеми та вичерпання скарбниці Природи, яка століттями давала щедрі кредити світовій економіці – всі ці проблеми людства хвилюють, примушують замислитись. Але страх приходить, коли немає віри. Брак простої людської віри, яка творить чудеса та допомагає долати небезпеки, є найбільшою проблемою розвитку сучасних суспільств.
Молода людина страждає від зневіри у власних силах, вона впевнена, що її особиста активність не може змінити світ на краще. Не вірячи, що її особистість і моральні принципи чогось варті, вона легко здається агресивному заклику примітивних спільнот, таких, як вуличні банди. Не вірячи, що її молоде тіло несе в собі унікальну цінність особистості і великий потенціал розвитку, людина розмінює себе на швидкоплинні та небезпечні насолоди. Показником зневіри людини у значущості свого життя є велика кількість самогубств, і статистика показує, що з кожним днем зневіра людини у собі досягає свого крайнього, суїцидального прояву все частіше. Лише зміцнення віри в себе врятує людську особистість, що є фундаментом розвитку людства.
Парадоксом людської природи є те, що, цінуючи себе або свою спільноту, людина може виявитися недостатньо мудрою, щоб по аналогії визнавати цінність інших і бути толерантною, не допускаючи упереджень в своє серце. Іноді гуманна ідеологія спільнот буквально на очах вивертається навиворіт, у свою протилежність. Наведу такий смішний приклад. Деякі міжнародні організації проводять для людей тренінги з толерантності: міжетнічної, міжрелігійної, політичної і т.п. – я дуже ціную це. На одному подібному тренінгу я з загального дозволу дописав у регламент: “Будьте толерантними до нетолерантних!”. Наступного дня хтось замалював мій допис, а дописати його знову тренер не дозволив, мотивуючи це браком часу. Людям все ще подобається ділити світ на “ми” і “вони”. Тільки віра в людину, як віра в себе і віра в інших людей, довіра та розуміння, толерантність і турботливість може подолати штучні бар’єри міжлюдського відчудження.
Порівнюючи великі людські громади з живими істотами, людей з клітинами, що тримаються вкупі завдяки гуманістичним стосункам, можна наглядно пояснити багато суспільних закономірностей в моїй країні, причини яких є таємницею для більшості людей. Скажімо, суспільство, в якому робоча сила коштує менше енергоносіїв, закономірно не виходить з агонії: адже здорова людина перед тим, як приступати до будь-якої справи, потурбується про власне тіло, і, так само, суспільство, пріоритети “мозку”, менеджерів якого далеко в стороні від “нужд тіла”, соціальних потреб, може бути тільки душевнохворим. Якщо українське суспільство не відчуває і не реагує на тривожні сигнали своєї нервової системи, засобів масової інформації, хіба це не ознака серйозної хвороби? “Тіло” “душевнохворого суспільства”, народ, постійно потерпає від судом антигуманізму, побутового насильства, а мозок схильний до марення абсолютними та незаперечними істинами, цінність яких набагато вище за людське життя, щастя, злагоду в суспільстві. Тому здоровому суспільству перш за все потрібна особиста віра кожної людини в свою найвищу цінність, і вже потім, меншою мірою, релігійна віра, що від догми про особисту душу веде до віри у всепоглинаючого Господа – алегорію невідворотньої долі, метафізичних законів природи та незмінного суспільного укладу життя. Безперечна мудрість такого світосприйняття водночас не дозволяє нам усвідомити, що, вірячи в фатальність неправильного світового порядку, який від властивого йому безладу та нехтування цінністю людини давно б мав розвалитися, ми тим самим робимо чудо і залишаємо міцним цей порядок, тим часом як віра в те, що зміни на краще можливі без жертв та насильницьких революцій могла б подарувати нам інше чудо – щасливе та безпечне майбутнє.
2. Вера в себя - духовный фундамент личности
Человек предназначен верить, и вера его сильна. Человеческие сообщества стремятся обуздать человеческую веру ритуалом, традиционными и нетрадиционными религиями. Отвлеченное понятие “бог” аккумулирует веру в любом желаемом направлении, в зависимости от решения авторитетных хранителей веры. Между тем подлинно сильная вера концентрирована вокруг главного инструмента своей практической реализации. Подвиги, открытия, призвание, откровение… Человек, обладающий сильной верой, творит настоящие чудеса! Следовательно, самая сильная вера – вера в человека.
Как-то я понял одну важную вещь. Хоть я с детства не верю в бога, ни во что не ставлю авторитеты и все люблю пощупать собственными руками, тем не менее, есть у меня в мозгу некая извилина, без которой я был бы не Homo sapiens'ом, а безвольным растением. Эта извилина частенько заставляла всю остальную серую массу в черепной коробке, преодолев лень, находить правильный путь в жизни. Эта извилина включает фантазию и позволяет переступать через логические построения, когда чувствуешь, что они основаны на сомнительных началах. Речь идет о вере.
Я черпаю жизненную силу и счастье с помощью такой сильной эмоции, какой является вера. Моя вера позволяет найти опору, когда потоки информации и пропаганды отовсюду пытаются сбить с ног. Я верующий. Моя вера - не в бога и не в черта, не в гороскопы и не в экстрасенсов, не в НЛО и не в оккультные тайны Шамбалы, и даже не в глобальный закон антиэнтропии, не говоря уже о каких-нибудь торсионных полях. Это все, по-моему, сказки. Я верю в дюжину нехитрых абстракций, которые по большому счету не вызывают сомнений ни у одного здравомыслящего человека. Верю, что я могу что-то поменять к лучшему на Земле. Верю, что человек может понять человека, отбросив предрассудки и подружившись с соседом по планете Земля. Вообще верю в человека, в его правильную и позитивную природу, в его способность развиваться день ото дня и быть по-своему полезным для общества, в частности - особенно сильно верю в себя, в правильность своих мыслей, намерений, поступков. Верю, что у каждого из нас свой - необязательно пройденный другими - путь познания мира, что можно быть мудрым, не запомнив до последней запятой ни одной книжки, а в результате самостоятельных жизненных наблюдений и опытов. Верю, что для счастья не надо ничего, кроме желания быть счастливым. Верю, что самый лучший способ оставаться хорошим человеком - всегда оставаться самим собой. Верю в свою свободу, ограничиваемую только законами природы и моей человечностью. Верю, что насилие недопустимо и может быть преодотвращено ненасильственным путем. Верю в то, что любая ошибка исправима. Верю, что мой разум и мои чувства всегда охватывают мир настолько, насколько это важно для меня. Верю, что я был, есть и буду хороший человек в хорошей Вселенной. Верю, что смысл жизни - развитие человека и общества, а значит, надо постоянно искать новые пути и двигаться вперед. Моя вера преодолевает страх, лень и бессилие, передается другим людям, когда я стараюсь говорить и писать достаточно убедительно.
Что такое вера? Человек редко может связно выразить свою веру словами. Попытки рассказать о своей вере, как правило, не более разумны, чем стихи про любовь. Дополню это сравнение тем, что, как и в случае с любовью, предмет веры в сознании верующего искажается, приобретая сверхъестественные черты. Вера - это сильная эмоция. Я принимаю это как аксиому и вам советую сделать так же. Моя иррациональная вера - часть моей иррациональной человеческой природы.
Как ко всякой эмоции, к вере надо относиться терпимо. Идеализированные, образные воспоминания о предмете веры сами по себе не несут рационального смысла, служа только одной цели: вновь и вновь возвращаться к переживанию чувства веры. Самое наивное дело - критиковать предмет веры таким, каким он есть (если в самом деле есть) в реальности. Гораздо важнее задаться вопросом, как использовать эмоцию-веру в здоровом интеллектуальном образе жизни. Ведь здоровые эмоции - двигатель разума. Я сужу о том, насколько здоровая эмоция, по ответам на такие вопросы: приносит ли она счастье и самостоятельность человеку, как она влияет на его жизнь среди людей, помогает ли становиться мудрее, строя рациональное мировоззрение, будит ли эта эмоция в человеке творческую жилку.
Здоровые эмоции служат человеку, а не управляют им. Эмоция не должна овладевать человеком вопреки его воле. Лучший признак самоконтроля - чувство юмора. Если человек способен посмеяться над своей верой, значит, он контролирует ее. Например, вера в ценность жизненного опыта уравновешивается шуткой "устами младенца глаголет истина". Или вера в себя - очень важная штука! – но она не стоит и ломаного гроша, если некритично относиться к своим недостаткам. Мне и сейчас чуточку смешно писать этот короткий экскурс в царство безбожной веры, опираясь только на глубокое ощущение своей правоты, неоднократно заставлявшее меня сесть в лужу, как и каждого, я уверен, из читателей. Смеясь над своей верой, вы оживляете ее и делаете сильнее. Но ни одна мировая религия не разрешает смеяться над своим богом!
Здоровые эмоции не связаны с конкретным независимым от нашей воли предметом, явлением или понятием. Ведь вера должна давать мне опору при любой погоде, а опорный образ веры, изменившись независимо от моей воли, может причинить боль, разрушить привычные чувства. Если я верю в бога вездесущего, а завтра объявят, что он живет только в церквях, это может быть неприятным потрясением. Надо быть хозяином своей веры, а значит, и ее суверенным строителем, хранителем и авторитетом. А еще никакая мысль, будь она эмоциональной или рациональной, не должна быть беспредметной, чтобы мозг не работал вхолостую. Из этого простого соображения следует, что здоровые эмоции должны вызываться воспоминаниями о широком классе реальных предметов или явлений. Формируя свою веру, я всегда старался расширить пределы опорных образов как можно больше, сделав предмет веры максимально абстрактным, но при этом всегда конкретизируемым. Вот примеры такого перехода от абстрактной веры к конкретным жизненным ценностям. Я верю в необходимость познания мира и, конкретнее, связываю эту веру с чтением книг, общением, другими проявлениями любопытства. Я верю в то, что красота приносит счастье, и, конкретнее, ищу красоту в произведениях искусства, природных явлениях, поступках людей… Можно разлюбить книгу или счесть безобразной картину, которая раньше казалась красивой, но при этом моя вера сохранится, а значит, я не утрачу свой жизненный путь и свое счастье. Вера не должна наталкивать на конкретные выводы, поскольку эмоциям не место в сфере рационального миропонимания. Вера не должна отвечать на повседневные вопросы. Вера не должна сковывать разум, она должна быть только полюсом, на который всегда поворачивается стрелка компаса, независимо от местности, независимо от того, истинна или ложна карта этой местности в руках человека. Сориентироваться на местности – это минимум, необходимый Человеку Разумному для того, чтобы в игру вступили воля и рассудок, определяя взвешенный и рациональный, мудрый жизенный путь.
Здоровые эмоции делают человека творческим реалистом. Например, я не верю в чудеса, я верю в то, что иногда случаются хорошие непредвиденные явления, которые, как подсказывает опыт, происходят в полном соответствии с законами природы. Таким явлением для меня может стать что-то само собой разумеющееся для кого-то другого... Когда я попадаю в тупик, моя вера подсказывает мне не надеяться на чудо из неопределенного источника (от бога?), а включить свою фантазию и найти неожиданный для себя самого выход.
Здоровые эмоции помогают человеку найти взаимопонимание и подружиться с любым другим человеком. Поэтому я верю в то, что при всем желании высказывать свои мысли привычными для себя словами нужно все-таки разговаривать с людьми теми словами, к которым они привыкли, и пользоваться знакомыми для собеседника интеллектуальными приемами. Глупо беседовать с мясником про вегетарианство. Глупо мяснику печатать свою рекламу в вегетарианской газете. Ни одна религия не учит выражать свои мысли и чувства понятным для собеседника, пусть даже немного чужим для себя, языком, пользоваться чужими ключевыми словами в чужом для себя смысле. Но вера как здоровое чувство должна укреплять человечность и вдохновлять на подвиг: быть толерантным, говорить с людьми на их языке! Я верю в равенство людей; это, естественно, очень абстрактная вера, но зато я всегда могу порадоваться, когда она подтверждается самым смешным образом. Когда взрослый и ребенок оказываются равными в своем упрямстве, или когда интеллектуал и чернорабочий одинаково теряются в избирательной кабинке, перед тем как поставить крестик за одну из политических сил, или когда уголовный авторитет и маститый профессор в узком дружеском кругу одинаково пренебрежительно отзываются о "серой массе" соотечественников. Когда я верю, я нелогичен, хотя потом смеюсь над собой из-за этой нелогичности. И то, что я способен на секунду поверить в предмет веры другого человека, который противоречит по всем законам логики моим собственным взглядам, заговорить его словами, даже апеллировать к чужому для меня понятию "бог" - отличный эмоциональный порыв, вызванный верой в то, что я могу сопереживать любому человеку. В общении трудно наладить обмен опытом и рациональными построениями, если нет эмоционального контакта. Надо верить в необходимость взаимопонимания. Это здоровая вера.
Здоровые эмоции делают человека личностью, независимой и самодостаточной. Я верю в то, что мне под силу сделать все – кроме нарушения законов природы и сознательно непорядочных поступков. Опыт подсказывает, что не всякое начинание заканчивается успехом, но опыт также подсказывает, что безоговорочная вера в успех часто приводит к успешному концу самые безнадежные начинания. Когда приходит разочарование, я, опираясь на свою веру, гоню его прочь. Когда я совершаю ошибку, ее искупает вера в то, что ошибка была не напрасной: приобретенный опыт пригодится и мне, и, возможно, будет с пользой передан другим. Я верю, что могу жить и познавать мир без указки с чьей-либо стороны, без несомненных авторитетов, священных книг и неоспоримых наставников. Я верю в себя, и это здоровая вера. Никакая религия не даст мне настолько же хорошую веру.
Так я управляю своей верой в своих интересах. Строю в сознании различные образы, чтобы с их помощью вызывать веру – в те жизненные моменты, когда она нужна, как надежная опора разума среди любых прозрений и потрясений, или как толкач для неповоротливого и ленивого рассудка. Собственно, я даже не отрицаю понятия "бог", просто в моей вере нет места для этого понятия. Другие люди привязывают к "богу" все свои мысли о собственной неполноценности перед всемогущей, непознаваемой и, конечно же, доброй Вселенной, которая запросто может чудесно преобразиться для своих ничтожных рабов в ответ на горячие молитвы. Моя вера предусматривает умение творить чудеса своими руками в полном согласии с законами природы. Разве не чудо – неожиданная улыбка? Ее вызывают анекдотом, не молитвами. Я удивляюсь тем, кто сидит, положив зубы на полку, и ждет чуда. Стараюсь будить их фантазию и учить построению самостоятельной веры на собственном опыте. Поверьте, никто не даст вам лучшей веры, чем та, которую вы придумаете для себя сами. Когда человек сам творит чудеса с помощью своей простой человеческой веры, веры в себя, веры в людей и веры в свое доброе, самостоятельно выбранное предназначение – никаких богов ему не нужно!
Людяність (гуманізм) - об'єднуюча сила всякої спільноти
Частина і ціле, елемент і множина, людина і громада. В цих словах основа людського бачення світу. Кожен відомий нам факт стає цеглиною від певної будівлі, хоча б уявної. Цеглина має сенс, допоки їй є місце у будівлі. Так і життя людини має сенс, лише допоки їй є місце під сонцем.
Непізнаний світ є хаосом, його нескінченність – синонім нашого незнання. Хаос постійно змінюється, породжуючи всі потенційні форми від геніальних до неприпустимих. Ми вбачаємо у хаосі стабільні об’єкти і спрямовуємо на їх дослідження свій творчий потенціал. Коли ж знайдено закон, завдяки якому ці об’єкти утворюються з хаосу, виявляється, що їх взаємодія між собою все одно залишилася загадкою. Простір стабільних утворень у хаосі першого порядку стає для дослідника хаосом другого порядку, що живе за іншим законом. Потім еволюція пізнання повторюється, і повторюється ще, і триває, допоки дослідникові не стане відомою різниця між – скажімо, силою тяжіння й силою любові.
Суспільне життя має мало спільного з законами фізики. Це хаос одного з найвищих порядків, що їх коли-небуть досліджувала людина. Зараз нас більше шести мільярдів на цій планеті, тому не дивно, що ми змушені жити разом. Але що об’єднало “людей умілих” сотні тисячоліть тому, в Олдовайській ущелині? Чому вони стали турбуватися не тільки про власне виживання? Майже інстинктивне визнання іншої людини співвласником печери, рівноправним партнером на полюванні, сусідом, життя якого переплетено з твоїм і тому небайдуже тобі – притягує одне до одного людей, будить почуття належності до людського роду. Ця сила тяжіння між людьми – гуманізм.
Гуманізм починається з визнання цінності іншої людини, тому він несумісний з самотністю. Як стихійна сила, він спалахує між людьми при знайомстві та посилюється пропорційно їх близості. Гуманізм для людини мислячої означає паритетність світоглядів, а отже – прагнення порозумітися з іншими людьми. Чим гуманістичніше етос соціальної групи, чим більше в стосунках між її членами людяності та взаємоповаги, тим вона стабільніша і спаяніша; чим гуманістичніше ідеологія соціальної групи, тим більше людей навертаються в її віру.
Чому правомірно розглядати людину як елементарну частку суспільного середовища, іншими словами, суспільного хаосу? Ми народжуємося, притягнуті силами батьківської любові до орбіти своєї родини, і не належимо в цей час до будь-яких товариств, партій, громад чи угруповань. Під час зростання та набуття життєвого досвіду наші дії особливо непередбачувані, хоча вже й тоді дитину обмежує орбіта виховання та турботи дорослих. Виростаючи, ми стаємо все більш передбачувані, але за рамками певного статистичного усереднення наші дії у соціальному просторі є хаосом. Хаосом у доброму сенсі: хаосом перебору всіх доступних можливостей в пошуках істинно нашої – доленосної, жаданої; хаосом, що поступово окреслює певні форми наступного рівня розвитку громадянського суспільства.
Людство не є монолітом. В цьому живильному середовищі з мільярдів елементарних частинок кожного дня народжуються і вмирають згустки суспільного життя, зібрані воєдино силою гуманізму. Неправильно було б порівнювати людську громаду з машиною, в якій кожен гвинтик знає своє місце і робить монотонну роботу, аж доки не зноситься. Скоріше то живі істоти, багатогранні та еволюціонуючі, кожна клітина яких вільна в рамках певних можливостей та потребує росту цих можливостей, й постійний їх зріст – необхідна умова виживання організму. Клітина може виробляти поживні соки для всього організму, а може підживити сусідні клітини; може працювати стабільно з невисокою інтенсивністю, а може чередувати сплески активності з відпочинком; може відмовитися виконувати свої функції, поки мозок не розгляне її тривожний нервовий сигнал.
Гуманізм, як більшість людських парадигм, має дві складові: власну точку зору людини та імператив громади, до якої ця людина належить, так само як релігійна віра складається з віри у особисту душу та віри у всепоглинаючого Господа. Власна точка зору людини відображає її природні потяги та життєвий досвід: природний потяг психологічно здорової людини – відноситися з повагою та співчуттям до кожного, хто не завдав шкоди особисто їй. Громада притягує і утримує людей в своїх лавах завдяки підтримці гуманізму, діючого в певній “сфері впливу”, причому ця сфера має свою границю, де більш чи менш інтенсивною негуманністю громада відштовхує небажаних візитерів ззовні – наприклад, людей, чия соціальна мобільність, тяга до зміни місць та ігр з долею, прагнення бути “вільними іонами” в суспільстві може спричинити вибух тісно спаяної громади. На границі “сфери впливу” громади “громадянська” складова гуманізму обмежує універсальний характер “особистого” гуманізму.
Порівнюючи великі людські громади з живими істотами, людей з клітинами, що тримаються вкупі завдяки гуманістичним стосункам, можна наглядно пояснити багато суспільних закономірностей, причини яких є таємницею для більшості людей. Скажімо, суспільство, в якому робоча сила коштує менше енергоносіїв, закономірно не виходить з агонії: адже здорова людина перед тим, як приступати до будь-якої справи, потурбується про власне тіло, і навпаки, суспільство, пріоритети “мозку” якого далеко в стороні від “нужд тіла”, соціальних потреб, може бути тільки душевнохворим. Тіло “душевнохворого” суспільства постійно потерпає від судом антигуманізму, побутового насильства, а мозок підвержений галюцинаціям абсолютних та незаперечних істин, цінність яких набагато вище за власне життя, тобто злагоду в суспільстві.
Крім “мозку”-еліти та “шкіри”-“сфери впливу”, велика людська громада має також “нервову систему” – засоби масової інформації. Люди, що складають її, передають всім клітинкам суспільного організму найсильніші з сигналів, поданих окремими частинами суспільного організму й підтримують таким чином єдність громади. “Нервова система” суспільства не повинна контролюватися “мозком”: якщо б мозок людини контролював її нервову систему, ми б могли заборонити собі неприємні відчуття і вічно б ходили в синцях, подряпинах та опіках, здобутих по неуважності, що значно скоротило б людський вік. Як здорова всепронизуюча нервова система необхідна для виживання людини, так об’єктивні ЗМІ, яким відкриті всі двері, потрібні для виживання суспільного організму.
Гуманізм об’єднує громаду, але не визначає її характер. “Анатомією” суспільства є його культура. Гуманізм дає життю людини серед людей сенс; культура визначає особистий сенс життя людини і її місце в громаді, це переклад колективного досвіду громади на зрозумілу окремій людині мову. Здорова громада турбується про своє життя, про своє “тіло”, тому в її культурі одна з найвищих цінностей – людина.
Співіснування в живильній середі Людства багатьох різних громад не могло обійтися без взаємодій різного характеру між цими громадами. Кожна така взаємодія починається з контакта сфер впливу, а її характер – зближувальний чи відштовхувальний – визначається тим, наскільки гуманні відносини людей у зоні контакту громад, тобто між контактерами. Тонкими ниточками добрих відносин людей різних громад, відкритим світові “громадянським” гуманізмом зростаються громади. Легко притягуються одна до одної здорові громади, внутрішня єдність, гуманістичність яких не порушена ніякими осередками розбрату. Але зближення хворої та здорової громади важке і ризиковане. Ось чому Організація Об’єднаних Націй проголосила Загальну Декларацію Прав Людини, настійно радячи націям турбуватися про власне здоров’я, про гуманізм в суспільстві, якщо воно хоче мати справу з іншими суспільствами.
Кожна громада в певній мірі здатна переробляти “сирий” матеріал людського середовища на власні клітини. Всередині великих громад ці функції виконує освіта та система соціальної адаптації, наприклад, психіатрія. Чим більш гуманна громада, тим більше людей може попасти в її сферу впливу. Процес розширення сфери впливу прийнято називати глобалізацією. Громада, глобалізація якої зайшла достатньо далеко, стає дуже складною структурою, гуманізм якої – фактор статистичний: він виявляється в більшості випадків до більшості людей, але іноді трапляються прикрі сбої, коли бути гуманним до однієї людини означає бути негуманним до кількох людей. В такому випадку людину можна вважати викресленою з громади, тимчасово чи назавжди. Поправка на цей фактор завжди присутня у груповому розумінні гуманізму, тому чим ширше громада, тим тьмяніше промені гуманізму, що її об’єднують, і тим громада ілюзорніше для людей. Таким чином, глобалізація суспільства є локалізацією людини, послабленням сил гуманізму в суспільстві, суспільної злагоди. Має бути певний оптимум між величиною громади, здатної підтримувати порядок і ріст культури, та силою гуманізму, що її об’єднує. В певний момент глобалізація має зупинитися, щоб зберігти цілісність суспільного організму.
Прожити щасливе життя в людяній громаді є особистим прагненням кожної людини. Це було і буде вирішальним фактором суспільного життя, причиною розпаду всіх суспільств, що обманюють себе антигуманною ідеологією. Людина – ось та елементарна частка, що завжди виходить з-під контролю, коли суспільство з нею не рахується. Цивілізація, котра забула про щастя людини, скоро сама порине у забуття.
4. Практичні шляхи розвитку віри в людину
Звичайно, віра ірраціональна, як любов, і всі намагання її пояснити (а тим більше передати) за своєю логікою схожі на освідчення в коханні. Але погодьтеся, логічно було б заохочувати таке чудове почуття, як кохання, ведучи кохану на прогулянку до весняного парку з численними мальовничими та усамітненими закоулками. Так само конструктивна віра, віра людини у свою найвищу цінність, потребує матеріального підгрунтя. Найменші ознаки підтримки віри в себе зовнішніми силами укріплюватимуть людину у переконанні, що їй підвластне все, що їй хотілося б контролювати.
Мало хто повірить в себе, не відчуваючи підтримки. Можу запропонувати кілька шляхів забезпечення потужної зовнішньої підтримки окремій людині, яка зберігала б її віру в себе.
Ідея перша – створити глобальну мережу індивідуальної взаємодопомоги, діяльність якої буде основана на простих правилах, продиктованих принципом найвищої цінності людини. По-перше, до мережі може приєднатися кожна людина без винятків і виключити з неї людину неможливо. По-друге, кожен член мережі може спрямувати всім іншим аргументоване прохання про допомогу. Для зменшення інформаційного навантаження на кожну окрему людину прохання про допомогу можуть зберігатися в мережі інформаційних вузлів, скажімо на кількох серверах в Інтернеті, і сортуватися по регіональних та тематичних рубриках. Учасники мережі будуть регулярно ознайомлюватись із надісланими проханнями, надавати допомогу у формі консультацій або доступних їм ресурсів. Скажімо, молодий американець-філолог зможе дізнатися про проблему африканського поета у публікації його творів та допомогти мізерною часткою свого порівняно великого заробітку. Банками інформації для учасників мережі можуть бути сайти в інтернеті та журнали оголошень, випущені її активістами. Паралельно з проханнями про допомогу можно також поширювати індивідуальні succesfull stories (історії успіху), що також надихають зміцнювати віру в свої сили.
Ідея друга – добиватися від різноманітних локальних та міжнародних інституцій, які ставлять перед собою мету людського розвитку, розширення програм прямої матеріальної підтримки індивідуальних креативних проектів. Зараз, як правило, такі програми обмежені підтримкою вузьких професіоналів: вчених, журналістів, соціальних працівників, політиків тощо. Безперечно, задля укріплення пріоритету цінності людини над соціальними та професійними обмеженнями ці інституції могли б регулярно проводити конкурси індивідуальних проектів, які не передбачають вікових або фахових обмежень.
Ідея третя – почати програму інвестування відкритих для будь-якої людини проектів з вирішення найбільш проблематичних для різноманітних спільнот питань, заохочення освітніх проектів, що дозволять будь-якій людині за бажанням здобути основи будь-яких знань, відсутність яких унеможливлює її особистий розвиток та перешкоджає зберегти віру в себе. Скажімо, в сучасній Україні більшість людей не можуть здобути якісну освіту, оскільки механістичне викладання та занадто високі умови складання іспитів ціленаправленно підштовхують учня і студента не до навчання, а до хабарництва. Єдиний спосіб здобути корисні професійні навички – практичний досвід, але, знов-таки, до більшості успішних проектів неможливо долучитися: вони приносять користь небагатьом засновникам, які бояться втратити власні вигоди та суспільне положення від тих змін у життєдіяльності проекту, які прийдуть з новими людьми. Можливість участі людини в будь-якій цікавій для неї справи – базове право людини, що випливає з цінності людської особистості.
Забезпечуючи підтримку креативних ініціатив творчих одинаків, заохочуючи індивідуальну толерантність та взаємодопомогу людей, заохочуючи спільноти приймати пропозиції участі у своїх проектах від усіх бажаючих з мінімальними обмеженнями, ми можемо – вірю в це – зберегти віру у найвищу цінність людини і передати її багатьом людям, які замкнулися у зневірі та бездіяльності, не помічаючи простих можливостей побудувати щасливе та безпечне майбутнє як для себе особисто, так і для людства.
Відповіді
2005.05.02 | P.M.
Re: Віра в людину як найвищу цінність, віра в себе
Юрій ШЕЛЯЖЕНКО пише:> 1. Найвища цінність людини і безпечне майбутнє людства
Цінність людини перш за все в її безсмертній душі. Людське тіло -- нічого неварте.
Безпечне майбутнє -- неможливе в приннципі. Як можна, скажімо, оберегти людство від землетрусів, цунамі, метеоритів, космічних катаклізмів зрештою?.. Про яке безпечне майбутнє взагалі можна говорити, коли на кожного з нас чекає СМЕРТЬ і ніхто з нас не знає коли і звідки її чекати..
> 2. Вера в себя - духовный фундамент личности
Допустимо кожен вірить в свої сили. Але ж сили у кожного різні, це факт.
Як бути з РІЗНИЦЕЮ цих сил і можливостей, яке застосування їм надати?. Помагати іншим?.. Тоді спершу треба навчитися не шкодити тим іншим, не протистояти їм, а для цього потрібно позбутися власних амбіцій. А без власних амбіцій, -- яка ж віра в себе?. Навіщо тоді вона? Виходить, треба вірити не в себе, а в КОГОСЬ ІНШОШГО.
> 3. Людяність (гуманізм) - об'єднуюча сила всякої спільноти
Істинна людяність можлива там, де немає самоствердження, а є самопожертва. Але такий стан не властивий земній людині.
Ну от уявіть собі, двоє юнаків закохалися в одну дівчину. Виходячи з Ваших постулатів "віри в себе", вони вже протистоятимуть один одному. Про яке об'єднання (на супружньому ложі) може йти мова..
> 4. Практичні шляхи розвитку віри в людину
Не можна вірити в ТЕ, ЩО не володіє САМИМ СОБОЮ!
Обмеженність можливостей людини закладена в її матеріальному смертному гріховному тілі.
2005.05.02 | Юрій Шеляженко
Є надуманими всі причини для сумніву в цінності людини
> Безпечне майбутнє -- неможливе в приннципі. Як можна, скажімо, оберегти людство від землетрусів, цунамі, метеоритів, космічних катаклізмів зрештою?.. Про яке безпечне майбутнє взагалі можна говорити, коли на кожного з нас чекає СМЕРТЬ і ніхто з нас не знає коли і звідки її чекати..Якщо людина є щасливою, її майбутнє є безпечним. Вона не боїться завтрашнього дня, не боїться смерті. А для щастя достатньо простої віри в себе.
> спершу треба навчитися не шкодити іншим, не протистояти їм, а для цього потрібно позбутися власних амбіцій. А без власних амбіцій, -- яка ж віра в себе?. Навіщо тоді вона? Виходить, треба вірити не в себе, а в КОГОСЬ ІНШОШГО.
Амбіції - це добре. Амбіції - це частка місії людини, яку вона собі знаходить, коли повірила у себе. Звичайно, треба проявляти поміркованість в практичній реалізації амбіцій, зважати на об'єктивні закономірності (природні та суспільні).
Я вірю в те, що моя суб'єктивність і віра в себе нікому не шкодять. Віра в найвищу цінність людини може зашкодити лише окремим спільнотам, існування яких неможливе без приниження людини. Але такі спільноти є негуманними і повинні бути трансформовані або ліквідовані. Завдяки тому, що більшість людей відчувають себе малозначущими, світ постійно страждає від надміру зла. Людина, що усвідомлює свою цінність, не творить зло і допомагає іншим людям. Адже вирішуючи проблеми (доброї) спільноти, ви укріплюєте людяні зв'язки в ній та підвищуєте об'єктивну цінність людини, в тому числі свою власну.
> > 3. Людяність (гуманізм) - об'єднуюча сила всякої спільноти
> Істинна людяність можлива там, де немає самоствердження, а є самопожертва. Але такий стан не властивий земній людині.
Людяності немає там, де самопожертва є примусом, основою виховання та соціальним замовленням. Людина прагне життя, щастя, самовираження - це є природні прагнення людини. Людяність проявляється у тому, що для всіх людей людина є найвищою цінністю як особистість, як тверда фундаментальна основа суспільства, як потенційний друг. Тому треба вірити в себе і по аналогії - в цінність всякої іншої людини.
Самопожертва може бути найвищим актом самовираження і укріплювати глобальну цінність людини шляхом відречення від власних амбіцій, але це є подвиг, доцільний лише в умовах великої небезпеки.
> Ну от уявіть собі, двоє юнаків закохалися в одну дівчину. Виходячи з Ваших постулатів "віри в себе", вони вже протистоятимуть один одному.
Конфлікт інтересів є трагедією лише для людини нещасливої, а людина, що вірить в себе, не така. "Протистояння", про яке ви кажете, насправді буде просто грою, якщо всі троє вірять в найвищу цінність людини - причому той, хто вірить в себе, у випадку програшу в цій грі отримає іншу перемогу: досвід, мудрість, укріплення віри в себе через тренінг духовної стійкості.
Хіба хтось з юнаків, цінуючи дівчину, зможе бути на сто відсотків впевнений у її рішенні - адже дівчина є вільна особистість, непередбачуваний фактор! Тільки в негуманному суспільстві, заснованому на самопожертві, юнак може розраховувати на цілковите володіння розумом, почуттями, волею і вірою дівчини, прагнути підкорити її в буквальному розумінні. Тільки від невіри у найвищу цінність людини виникає дикий конфлікт за право на "володіння" або "користування" людиною (і умовою конфлікту є певна покірність об'єкту конфлікту).
> Я вже не кажу про ситуацію, коли є ДВОЄ, а їди для того аби вижити, вистачає лише для одного. Своя сорочка завжди буде ближчою до тіла, от Вам і весь гуманізм.
Це одна з тих ситуацій, коли одного розуму не досить і потрібна велика віра, щоб достойно виплутатись з неї, поступити правильно. Зауважте, кожен з двох в світлі моєї віри (а) цінує іншого; (б) вірить у чудотворну силу власної віри в людину. Людина, яка не вірить в себе, має багато шансів з'їхати на дикунське світосприйняття в такому випадку. Людина, яка вірить у себе, може повірити і в те, що їжі їй не треба. Як бачите, альтруїзм сумісний з вірою в людину. З вірою в серці ви можете правильно вирішити будь-яку проблему.
> > 4. Практичні шляхи розвитку віри в людину
> Не можна вірити в ТЕ, ЩО не володіє САМИМ СОБОЮ!
> Обмеженність можливостей людини закладена в її матеріальному смертному гріховному тілі.
Можливості людини необмежені. Людська віра робить чудеса. Всі закони природи, а також релігійні, культурні, фахові, корпоративні, наукові і всякі інші міркування про обмеженість людської природи є нічим порівняно з найвищою цінністю людини. Це - моя віра.
2005.05.02 | P.M.
Re: Є надуманими всі причини для сумніву в цінності людини
Юрій Шеляженко пише:> > Безпечне майбутнє -- неможливе в приннципі. Як можна, скажімо, оберегти людство від землетрусів, цунамі, метеоритів, космічних катаклізмів зрештою?.. Про яке безпечне майбутнє взагалі можна говорити, коли на кожного з нас чекає СМЕРТЬ і ніхто з нас не знає коли і звідки її чекати..
> Якщо людина є щасливою, її майбутнє є безпечним. Вона не боїться завтрашнього дня, не боїться смерті. А для щастя достатньо простої віри в себе.ї
Якщо є щасливою. Але для того, що би бути щасливою, людині потрібна впевненість, гарантії, якщо хочете. Ну як можна бути щасливим, бачачи, як щодня гинуть твої близькі і знайомі по тій чи іншій причині (скажімо, метеоритні дощі появилися на землі
В цьому випадку повинна бути впевненість в те, що після смерті людина продовжить своє існування. А це вже немає нічого спільного з вірою у власні сили. Тут потрібна ІНША ВІРА.
> > спершу треба навчитися не шкодити іншим, не протистояти їм, а для цього потрібно позбутися власних амбіцій. А без власних амбіцій, -- яка ж віра в себе?. Навіщо тоді вона? Виходить, треба вірити не в себе, а в КОГОСЬ ІНШОШГО.
> Амбіції - це добре. Амбіції - це частка місії людини, яку вона собі знаходить, коли повірила у себе. Звичайно, треба проявляти поміркованість в практичній реалізації амбіцій, зважати на об'єктивні закономірності (природні та суспільні).
Амбіції -- це протистояння іншим. Там де є протистоянння немає злагоди.
> Я вірю в те, що моя суб'єктивність і віра в себе нікому не шкодять. Віра в найвищу цінність людини може зашкодити лише окремим спільнотам, існування яких неможливе без приниження людини.
Така вже сутність існування земної людини -- понижувати іншого.
Наприклад, Ви хочете перемогти у спортивних змаганнях, або якимось чином здобути славу, і тим самим уже прагнете понизити іншого.
> Але такі спільноти є негуманними і повинні бути трансформовані або ліквідовані.
Авжеж. Ліквідовані! Негайно!
> Завдяки тому, що більшість людей відчувають себе малозначущими, світ постійно страждає від надміру зла. Людина, що усвідомлює свою цінність, не творить зло і допомагає іншим людям. Адже вирішуючи проблеми (доброї) спільноти, ви укріплюєте людяні зв'язки в ній та підвищуєте об'єктивну цінність людини, в тому числі свою власну.
Світ страждає від того, що людина прагне самовираження. Самовиразитись на цьому світі, можливо лише в порівнянні з іншим.
> > > 3. Людяність (гуманізм) - об'єднуюча сила всякої спільноти
> > Істинна людяність можлива там, де немає самоствердження, а є самопожертва. Але такий стан не властивий земній людині.
> Людяності немає там, де самопожертва є примусом, основою виховання та соціальним замовленням. Людина прагне життя, щастя, самовираження - це є природні прагнення людини. Людяність проявляється у тому, що для всіх людей людина є найвищою цінністю як особистість, як тверда фундаментальна основа суспільства, як потенційний друг. Тому треба вірити в себе і по аналогії - в цінність всякої іншої людини.
Людяність це і є самопожертва.
Самопожертва і самоствердження -- різні речі. Бо, -- жертвую собою, заради іншого.
> Самопожертва може бути найвищим актом самовираження і укріплювати глобальну цінність людини шляхом відречення від власних амбіцій, але це є подвиг, доцільний лише в умовах великої небезпеки.
Про яку небезпеку на землі можна говорити! Ви що забули про землетруси, цунамі, метеорити..
> > Ну от уявіть собі, двоє юнаків закохалися в одну дівчину. Виходячи з Ваших постулатів "віри в себе", вони вже протистоятимуть один одному.
> Конфлікт інтересів є трагедією лише для людини нещасливої, а людина, що вірить в себе, не така. "Протистояння", про яке ви кажете, насправді буде просто грою, якщо всі троє вірять в найвищу цінність людини - причому той, хто вірить в себе, у випадку програшу в цій грі отримає іншу перемогу: досвід, мудрість, укріплення віри в себе
А ще гарбуза в придачу
> Хіба хтось з юнаків, цінуючи дівчину, зможе бути на сто відсотків впевнений у її рішенні - адже дівчина є вільна особистість, непередбачуваний фактор! Тільки в негуманному суспільстві, заснованому на самопожертві, юнак може розраховувати на цілковите володіння розумом, почуттями, волею і вірою дівчини, прагнути підкорити її в буквальному розумінні. Тільки від невіри у найвищу цінність людини виникає дикий конфлікт за право на "володіння" або "користування" людиною (і умовою конфлікту є певна покірність об'єкту конфлікту).
Хіба мова ведеться про "володіння" і "користування"? Навіщо пересмикувати. Ми говоримо про конфлікт інтересів двох юнаків і що таких конфліктів неможливо уникнути в принципі.
> > Я вже не кажу про ситуацію, коли є ДВОЄ, а їди для того аби вижити, вистачає лише для одного. Своя сорочка завжди буде ближчою до тіла, от Вам і весь гуманізм.
> Це одна з тих ситуацій, коли одного розуму не досить і потрібна велика віра, щоб достойно виплутатись з неї, поступити правильно.
Як поступити правильно, диктуватиме нам наше тіло, котре ПОТРЕБУЄ.
> Зауважте, кожен з двох в світлі моєї віри (а) цінує іншого; (б) вірить у чудотворну силу власної віри в людину. Людина, яка не вірить в себе, має багато шансів з'їхати на дикунське світосприйняття в такому випадку.
Аби не стати дикуном, потрібно жити позакону. Закон -- вищий за людину і походить не від неї. Закони ж людського тіла -- це закони тваринного світу.
> Людина, яка вірить у себе, може повірити і в те, що їжі їй не треба.
Отут вже ближче до теми. "Не хлібом єдиним".
> Як бачите, альтруїзм сумісний з вірою в людину. З вірою в серці ви можете правильно вирішити будь-яку проблему.
Віра в серці немає нічого спільного з вірою в людину.
Тоді вже краще кажіть з вірою в голові в мозку.
> > > 4. Практичні шляхи розвитку віри в людину
> > Не можна вірити в ТЕ, ЩО не володіє САМИМ СОБОЮ!
> > Обмеженність можливостей людини закладена в її матеріальному смертному гріховному тілі.
> Можливості людини необмежені. Людська віра робить чудеса. Всі закони природи, а також релігійні, культурні, фахові, корпоративні, наукові і всякі інші міркування про обмеженість людської природи є нічим порівняно з найвищою цінністю людини. Це - моя віра.
З усім згоден, за умови, що мова ведеться про людську віру в Бога.
Це моя віра.
2005.05.02 | Юрій Шеляженко
Якщо людина вірить в себе, життя і смерть не викликають страху
> для того, що би бути щасливою, людині потрібна впевненість, гарантії, якщо хочете. Ну як можна бути щасливим, бачачи, як щодня гинуть твої близькі і знайомі по тій чи іншій причині (скажімо, метеоритні дощі появилися на земліВіра в себе - це є, зокрема, впевненість у собі. Найкраща гарантія - гарантія найвищої власної цінності. Так, нещастя викликають печаль, пристрасті, хвилювання, але страх і відчай, які є ворогами щастя, можна здолати вірою в себе. Навіть уявні метеоритні дощі не відберуть у мене щастя вірити в себе, якщо загрожуватимуть моєму фізичному існуванню.
Припустимо, я кожного дня змушений проходити через ненадійний місток над прірвою. Я можу почуватися нещасливим, думаючи про небезпеку падіння і про свою смертність. Але я можу повірити в себе і усвідомити, що жодна об'єктивна проблема не зменшує моєї абсолютної цінності. Тоді ризиковане ходіння по мосту не зменшуватиме мого щастя від віри в себе.
> В цьому випадку повинна бути впевненість в те, що після смерті людина продовжить своє існування. А це вже немає нічого спільного з вірою у власні сили. Тут потрібна ІНША ВІРА.
Для мене важливо вірити в себе. Я не знаю, які чудеса можна буде робити за допомогою цієї віри. Існування після смерті? Можливо, якщо це буде суттєвим. Я не відчуваю потреби в такому чуді, бо не наляканий перспективою фізичної смерті в далекому майбутньому.
> Амбіції -- це протистояння іншим. Там де є протистоянння немає злагоди.
Амбіції - це віра в себе. Амбіції не передбачають протистояння, якщо по аналогії віриш в найвищу цінність будь-якої людини.
> Така вже сутність існування земної людини -- понижувати іншого.
Я вірю в те, що моя сутність - цінувати людей.
> Наприклад, Ви хочете перемогти у спортивних змаганнях, або якимось чином здобути славу, і тим самим уже прагнете понизити іншого.
Ні, я прагну перевірити, проявити себе. Не маю прагнення понизити іншого. Це взагалі неможливо, бо незважаючи на всі життєві ігри та об'єктивні закони, всяка людина матиме абсолютну цінність в моїх очах.
> > Завдяки тому, що більшість людей відчувають себе малозначущими, світ постійно страждає від надміру зла.
> Світ страждає від того, що людина прагне самовираження. Самовиразитись на цьому світі, можливо лише в порівнянні з іншим.
Люди не страждають від того, що вони прагнуть самовираження. Їх примушують страждати, на цьому засновані деякі (imho дикунські) спільноти, так. Але віра в себе і віра в найвищу цінність людини закриває можливість принизити людину, що несе таку віру в усій повноті. Людина дійсно прагне самовираження, це природньо, і я вірю - це є добро.
> > > > 3. Людяність (гуманізм) - об'єднуюча сила всякої спільноти
> Людяність це і є самопожертва.
Людяність - це визнання найвищої цінності людини. Самопожертва - це пожертва найвищої цінності. З такою жертвою можна співставити тільки високу мету утвердження глобальної цінності людини.
> Самопожертва і самоствердження -- різні речі. Бо, -- жертвую собою, заради іншого.
Самопожертва - це самовираження. Всякий вільний вчинок людини є самовираженням. Самопожертва не може бути примушеною, бо тоді приставка "само-" тут ні до чого.
> > > Я вже не кажу про ситуацію, коли є ДВОЄ, а їди для того аби вижити, вистачає лише для одного. Своя сорочка завжди буде ближчою до тіла, от Вам і весь гуманізм.
> > Це одна з тих ситуацій, коли одного розуму не досить і потрібна велика віра, щоб достойно виплутатись з неї, поступити правильно.
> Як поступити правильно, диктуватиме нам наше тіло, котре ПОТРЕБУЄ.
Віра сильніша за тіло, бо віра творить чудеса.
> > Зауважте, кожен з двох в світлі моєї віри (а) цінує іншого; (б) вірить у чудотворну силу власної віри в людину. Людина, яка не вірить в себе, має багато шансів з'їхати на дикунське світосприйняття в такому випадку.
> Аби не стати дикуном, потрібно жити позакону. Закон -- вищий за людину і походить не від неї. Закони ж людського тіла -- це закони тваринного світу.
Закон не вищий за людину. Він просто є угодою між людьми. Якщо я цивілізована людина, я погоджуюся з законом і це дозволяє мені жити в мирі з іншими цивілізованими людьми. Як на мене, закон має стверджувати найвищу цінність людини.
> > Як бачите, альтруїзм сумісний з вірою в людину. З вірою в серці ви можете правильно вирішити будь-яку проблему.
> Віра в серці немає нічого спільного з вірою в людину.
Моя віра є вірою в людину, зокрема вірою в себе.
> Тоді вже краще кажіть з вірою в голові в мозку.
Та в серці. Це ірраціональне відчуття. Вірю, бо це незбагненно (с)
> > Можливості людини необмежені. Людська віра робить чудеса. Всі закони природи, а також релігійні, культурні, фахові, корпоративні, наукові і всякі інші міркування про обмеженість людської природи є нічим порівняно з найвищою цінністю людини. Це - моя віра.
>
> З усім згоден, за умови, що мова ведеться про людську віру в Бога.
> Це моя віра.
А я вірю в людину. Щасти Вам з вашою вірою. І до речі, я віритиму Вам незалежно від того, у що ви вірите.
2005.05.03 | P.M.
Re: що ж заважає?.
Юрій Шеляженко пише:> А я вірю в людину. Щасти Вам з вашою вірою. І до речі, я віритиму Вам незалежно від того, у що ви вірите.
Ви вірите людям, -- це добре. От і мені Ви в змозі повірити, хоча й не знаєте мене. Що ж заважає Вам повірити Богові!?.
2005.05.03 | Юрій Шеляженко
Я вірю богові тією мірою, якою він важливий для Вас
та не заперечує моєї віри в людину.2005.05.03 | Георгій
А я вірю, що Бог вірить у Вас...
... навіть і тоді, коли Ви в Нього не вірите.2005.05.04 | Юрій Шеляженко
Тож якщо Бог вірить у мене, мені теж личить вірити в себе! (-)
2005.05.03 | tmp
Глава 2: Сумасшедший (The Maniac)
Глава 2: Сумасшедший (The Maniac)Совершенно мирские люди не понимают даже мира, они полностью полагаются на несколько циничных и ложных изречений. Однажды я гулял с преуспевающим издателем, и он произнес фразу, которую я часто слышал и раньше, -- это, можно сказать, девиз современности. Я слышал ее слишком часто - и вдруг увидел, что в ней нет смысла. Издатель сказал о ком-то: «Этот человек далеко пойдет, он верит в себя».
Слушая его, я поднял голову, и взгляд мой упал на омнибус с надписью «Хэнуолл» [1]. Я спросил «Знаете, где надо искать людей, больше всего верящих в себя? Могу вам сказать. Я знаю людей, которые верят в себя сильнее, чем Наполеон или Цезарь. Люди, действительно верящие в себя, сидят в сумасшедшем доме».
Он кротко ответил, что многие люди верят в себя, но в этот дом не попадают. «Да, -- отвечал я, -- и кому, как не вам, знать их? Спившийся поэт, у которого вы не взяли кошмарную трагедию, верит в себя. Пожилой священник с героической поэмой, от которого вы прятались в задней комнате, верит в себя.
Если вы обратитесь к своему деловому опыту, а не к уродливой индивидуалистической философии, вы поймете, что вера в себя - обычный признак несостоятельности. Актер, не умеющие играть, верят в себя; и банкроты. Было бы куда вернее сказать, что человек непременно провалится, если он верит в себя.
Самоуверенность не просто грех, это слабость. Безусловная вера в себя - чувство истерическое и суеверное, вроде веры в Джоанну Сауткотт.[2] У человека с такой верой «Хэнуолл» написано на лбу так же ясно, как на этом омнибусе».
И тут мой друг издатель задал глубокий и полезный вопрос: «Если человек не должен верить в себя, во что же ему верить?» После долгой паузы я сказал «Я пойду домой и в ответ на ваш вопрос напишу книгу». Вот эта книга.
----------
Продолжение - здесь: http://www.chesterton.ru/ortodoxy/chapter-2.asp (рус)
или здесь: http://www.dur.ac.uk/martin.ward/gkc/books/orthodoxy/ch2.html (англ)
[1] Хэнуолл - сумасшедший дом в западном пригороде Лондона. Дальше Честертон обыгрывает сходство слов «Hanwell» и «hell» (ад)
[2] Сауткотт Джоанна (1750-1814) - английская «пророчица», объявившая, что ей предстоит стать материю нового Мессии.
2005.05.03 | Юрій Шеляженко
Христианская пропаганда против веры в себя неубедительна
Прежде всего потому, что "вера в себя" рассматривается как личная страсть, а не как часть веры в человека.Я верю в человека. Рациональные подпорки моей веры не дают ни малейшего повода считать, что у меня больше оснований верить в себя, чем у любого другого человека. И я стремлюсь передать другим людям веру в человека, чтобы она у них стала верой в себя.
Человек - наивысшая ценность. Даже в психушке. Даже в тоталитарной религиозной организации. Даже на паперти, просящий милостыню. Я верю в это.
2005.05.03 | tmp
Христианская "пропаганда" не против "веры в себя"
По большому счету христианская проповедь вообще не против чего-то там..Но она всегда исключительно за жизнь.
Все остальное - производное от сих...
2005.05.03 | Георгій
100%! (-)
2005.05.03 | Юрій Шеляженко
Такая "пропаганда" - этот конкретный отрывок из Честертона
И он не один в своем роде.Моя тетя - православная московского патриархата - говорит: "Какая такая ценность человеческой личности, вера в себя, если этим самым человеком все пользуются? И отдавать себя так же естественно, как воздухом дышать. Я всю жизнь отдавала себя, а мной пользовались. Этого хочет от нас Бог"...
2005.05.03 | Анатоль
Дуже правильна позиція
Мене просто дивує, чому така правильна позиція і так мало поширена.Натомість куди не глянь - одні мракобіси.
Мене вже не дивує, що кожен день по всіх телеканалах йде релігійна пропаганда.
Це зрозуміло. В шарлатанів бізнес такий. Вони живуть за рахунок обдурених.
Але й тут на форумі повно добровільних пропагандистів різної містики.
Дуже правильним є й те, що Ви висловлюєтесь позитивно, не скочуєтесь до критики рабів видуманих богів.
Я, наприклад, так не можу.
Підкоректувати треба світоглядні уявлення про суспільство.
Об"єднуючим фактором суспільства є все-таки економіка, а не гуманізм.
Чи має шанс ця здорова, правильна точка зору на широке поширення?
Це залежить від того, чи вдасться підкріпити її організаційно і економічно.
На державну підтримку зараз мала надія.
Зараз кожен політик старається перед камерою попам руки лизати. Духовність.
Хоч, здавалося б, держава повинна бути зацікавлена в здорових, активних громадянах,
а не обкурених релігійним дурманом соціально пасивних рабах, які вважають, що від них нічого не залежить, і чекають царства божого.
На свою рекламу мракобіси тратять великі гроші. Закон бізнесу.
Чи зможете Ви заробити на пропаганді гуманізму?
Можливо. Придивіться до досвіду саєнтистів.
Організація різного роду психологічних тренінгів може бути перспективною організаційною і економічною базою для поширення поглядів.
Бажаю успіхів. І не лише Вам особисто.
Хотілося б, щоб Україна була країною вільних, розумних, активних, добрих людей,
а не заповідником різного мракобісся, що розростається, як ракові пухлини.
2005.05.03 | Юрій Шеляженко
Гуманізм важливіший за економіку
Потрібно, щоб фізично сильніший вважав слабшого рівноправним партнером і замість того, щоб віднімати, торгував би. Інакше не буде економіки. Все починається з гуманізму!2005.05.03 | P.M.
Re: а чи не простіше..
Юрій Шеляженко пише:> Потрібно, щоб фізично сильніший вважав слабшого рівноправним партнером
..просто ЛЮБИТИ ближнього. Любити так, як про це пише апостол Павло. (1 Кор. 13:1-8)
2005.05.03 | Юрій Шеляженко
Саме так. IMHO Павло казав про віру в людину (-)
2005.05.03 | P.M.
Re: Тільки не говоріть про це Павлові (-)
2005.05.04 | Юрій Шеляженко
Хіба гуманіст став би будити людину із-за дрібниць? (-)
2005.05.04 | P.M.
Re: навіщо так уперто відстоювати дрібниці ?(-)
2005.05.06 | Юрій Шеляженко
Моя віра - не дрібниця, так само як і Ваша (-)
2005.05.03 | P.M.
Re: Дуже правильна позиція
Анатоль пише:> Мене просто дивує, чому така правильна позиція і так мало поширена.
> Натомість куди не глянь - одні мракобіси.
. . . поубивав би
Не на людей треба дивитися, а старатися зрозуміти їхні думки, ПРИЧИНУ. Чому вони так думають, звідки беруться ті думки?.
Говорити, що віра в Бога -- це мракобісся по крайній мірі нерозумно, з погляду на тих же віруючих, серед яких багато розумних політиків, учених і взагалі достойних людей.
Першим симптомом повинно бути те, що "безбожна" позиція не дає відповідей на запитання, котрі ставить перед нами життя.
2005.05.03 | Юрій Шеляженко
Дивіться в корінь: атеїзм не проти віри, а проти догматики
P.M. пише:> > Натомість куди не глянь - одні мракобіси.
> . . . поубивав би
Будьте милосердні, особливо зважаючи на Ваш власний допис:
> Не на людей треба дивитися, а старатися зрозуміти їхні думки, ПРИЧИНУ. Чому вони так думають, звідки беруться ті думки?.
А причина така. Я давно зрозумів, що атеїсти не заперечують віру як таку, а заперечують її форми, що привели або потенційно можуть привести (іноді з долею параної у передбаченні...) до суспільно небезпечних або антигуманних наслідків. Як приклад - полювання на відьом, гоніння науковців, з новіших - заборона свідків Єгови на переливання крові (зараз, слава людині
Зараз в Росії РПЦ "духовно кришує" відродження тоталітаризму, замішана у зрощенні держави та мафії (чого варта хоча б історія з тим, як Московський патріархат через підконтрольні фірми торгував тютюном, ввезеним по закону про пільгове мито для РПЦ), жорстоко розправляється зі скептиками, що по-мирському критикують церковні оборудки (згадайте суд над дирекцією музея ім Сахарова, що влаштував виставку "Обережно- релігія!"). Атеїзм є однією з небагатьох цілком світських видів політичної опозиції, які поки виживають в Росії.
> Говорити, що віра в Бога -- це мракобісся по крайній мірі нерозумно, з погляду на тих же віруючих, серед яких багато розумних політиків, учених і взагалі достойних людей.
По суті кажучи, мракобісся - це не "віра в бога", а фанатична догматика у тих сферах, де це є шкідливим для світського життя. Приклади неодноразово обговорювалися.
p.s. Прошу шановних колег не перетворювати цю гілку в обговорення конфлікту атеїзм-мракобіси. Тут обговорюємо віру в людину.
p.p.s. На мою особисту думку, безкомпромісне "бога нема" є догматизмом у атеїзмі
2005.05.04 | P.M.
Re: бур'ян теж має коріння.
Юрій Шеляженко пише:> P.M. пише:
> > > Натомість куди не глянь - одні мракобіси.
> > . . . поубивав би
> Будьте милосердні, особливо зважаючи на Ваш власний допис:
Ну, раз Ви так просите ..
> > Не на людей треба дивитися, а старатися зрозуміти їхні думки, ПРИЧИНУ. Чому вони так думають, звідки беруться ті думки?.
> А причина така. Я давно зрозумів, що атеїсти не заперечують віру як таку,
А при чому тут віра, як така? Мова ведеться про віру в Бога. Саме Бога й заперечують атеїсти, або понавидумують свїх божків типу лєнінасталіна й усе інше, що суперечить Божому Слову.
> а заперечують її форми, що привели або потенційно можуть привести (іноді з долею параної у передбаченні...) до суспільно небезпечних або антигуманних наслідків. Як приклад - полювання на відьом, гоніння науковців, з новіших - заборона свідків Єгови на переливання крові (зараз, слава людині
Усі ці, як Ви пишете, форми, походять від людей. Гірших, ліпших, таких, якими вони є. Ми ж говоримо про Бога. Кожен знаходить Його не серед людей, а у Своєму серці. Треба лише зуміти відкрити його, а для цього в першу чергу потрібна щирість і відвертість. А не гадання, що люди скажуть. Люди Вам ніколи нічого доброго не скажуть. Слухайтеся Його. Він не підведе.
> Зараз в Росії РПЦ "духовно кришує" відродження тоталітаризму, замішана у зрощенні держави та мафії (чого варта хоча б історія з тим, як Московський патріархат через підконтрольні фірми торгував тютюном,
Та облиште Ви Росію разом з її патріархатом і тютюном! Не про них мова. Пошуки заскалки в чужому оці не мають нічого спільного з істиною.
Якщо Вам чимось перечить Христова наука, так говоріть прямо, котра з Божих заповідей Вас не влаштовує.
2005.05.08 | Юрій Шеляженко
Ви праві, то є паства мамони. Але.Атеїсти - санітари Церкви! (-)
2005.05.08 | P.M.
Re: санітари санітарами, але суть їхня залишається вовчою (-)
2005.05.03 | Вільнодум
Re: Віра в людину як найвищу цінність, віра в себе
Щиро вітаю Вас, пане Юрію!Я почав знайомитися з Вашою філософією життя і бачу, що ми є однодумці! Ви маєте Правдиве світобачення, з яким я погоджуюся. Ваші критики цього форуму є людьми світобачення "страху" із "клітки" і філософії "самоприниження". З ними цікаво поспілкуватися, але не довгий час, бо швидко стає зрозумілою їх "духовна обмеженість". Та Бог з ними! Я не про них, а про Вас пишу.
Я зараз уважно знайомлюсь з Вашими статтями, і збираюсь почитати Вашу сторінку. Знахожу багато спільних думок. Ваша терміонологія відмінна, але суть розуміння близька мені. Скоро Вам напишу. Можливо персонально, якщо не заперечуєте. У нас є багато за що побалакати. А поки що можете почитати сторінку Оріянства, де є мої і інших статті, які мають подібне до Вашого світосприйняття.
http://orianity.mykola.com
Кожна людина шукає відповіді по-своєму, шукає свій шлях.
"Всі шляхи однакові - всі ведуть в нікуди!" (К.Кастанеда)
КУДИ веде "шлях" має другорядне значення. Першорядне значення має сам "шлях". Я стою на позиції, що найкращий "шлях" життя для людини є "Національний Спосіб Життя". Це те, що дає людині найбільшу вірогідність для пошуків ЩАСТЯ.
Хай Буде Так!
До зустрічі!
Вільнодум
2005.05.03 | Георгій
Отакої!
Вільнодум пише:> "Всі шляхи однакові - всі ведуть в нікуди!" (К.Кастанеда). КУДИ веде "шлях" має другорядне значення. Першорядне значення має сам "шлях".
(ГП) Та невже? Я от учора ввечері дивився на 33-му каналі (History Channel) передачу про загибель армії Паулюса під Сталінградом у листопаді 1942 - січні 1943 рр. Жах. Приблизно 60 тисяч людей на протязі чотирьох місяців конали від куль, голоду, морозу, ран і хвороб. Були випадки людожерства. А з Берліну ішли вказівки - ні в якому разі не здаватися, продовжувати боротьбу до останнього солдата! Яка різниця, куди завів той шлях - головне сам шлях, так?
>Я стою на позиції, що найкращий "шлях" життя для людини є "Національний Спосіб Життя". Це те, що дає людині найбільшу вірогідність для пошуків ЩАСТЯ.
(ГП) За умови, що людина живе "у Дусі," тобто усвідомлює свою недосконалість і постійно думає про свою відповідальність перед іншою людиною і перед Богом - так.
2005.05.03 | Вільнодум
Re: Мова йде не про "шлях" ніг, а про шлях "голови" (-)
2005.05.03 | Георгій
Ноги самі не ходять
Звичайно, саме "шлях голови" і завів німців у Сталінград... Тому дуже важливо, який саме шлях ви обираєте, у якому напрямку пропонуєте рухатися.2005.05.04 | Юрій Шеляженко
Голова має вірити у свій талант бачення правильного шляху (-)
2005.05.04 | Георгій
Голова Гітлера вірила
... так само як і голови більшості німців, які обрали його райхсканцлером, цілком демократичним шляхом.2005.05.06 | Юрій Шеляженко
Голова Гітлера не вірила в цінність людини: концтабори (-)
2005.05.06 | Георгій
Про концтабори
Пане Юрію, якщо подивитися на історію перших років правління нацистів, можна побачити, що концтабори в їх системі фігурували як щось таке, що дуже добре вписується у гуманістичну систему віри в людину. Нацисти базували свою політику на ідеї, що люди різних рас просто конкурують одне з одним за місце під сонцем. Зокрема, євреї конкурують з "чистими арійцями," і задача цих "чистих арійців," якщо вони не хочуть вимерти, є просто бути сильними, моральними, патріотичними, народжувати багато здорових дітей і ні в якому разі не змішуватися з євреями. Щоби це здійснилося, євреї повинні жити окремо, у своїх гетто, і не заважати хорошим чистим арійцям. Але біда в тому, що деякі арійці малосвідомі - усякі там соціал-демократи, пацифісти, і т.д. не розуміють істини, викладеної вище. Тому їх треба виховувати, а найкращий спосіб виховання, зрозуміло, це фізична праця на свіжому повітрі. Концтабори в Німеччині першої половини 1930-х років виникли саме так - почитайте хоча б "Родину Опперман" Фейхтвангера. Нічого антигуманного у тих концтаборах, за думкою Гітлера і його помічників, не було - навпаки, все було дуже гуманним, планувалося на користь людини, для її блага. Це вже потім, коли (за думкою нацистів) "міжнародні єврейські терористи" розв"язали війну проти чистих арійців, було прийнято рішення тих терористів ліквідувати...2005.05.08 | Юрій Шеляженко
Нема головного - віри в найвищу цінність людини.
Тому весь цей суб'єктив нацистів, їх віра, а можливо, і фарисейство, є не гуманізмом, а самонавіюванням. Віра в себе є хибною і неповноцінною без розуміння, що це є частина віри в найвищу цінність людини. Людини в найширшому розумінні. Будь-якої людини.2005.05.08 | P.M.
Re: Нема головного - віри в найвищу цінність людини.
Недавно ми були свідками страшної трагедії, яка відбулася в акваторії Індійського океану і побачили справжню ціну життя людини.Де гарантія, що таке лихо не трапиться з будь-ким!?.
Що ми можемо протиставити подібним катаклізмам!?.
Як ми можемо вірити собі, коли не відповідаємо за наше майбутнє!!.
Юрій Шеляженко пише:
> Тому весь цей суб'єктив нацистів, їх віра, а можливо, і фарисейство, є не гуманізмом, а самонавіюванням. Віра в себе є хибною і неповноцінною без розуміння, що це є частина віри в найвищу цінність людини. Людини в найширшому розумінні. Будь-якої людини.
2005.05.08 | Юрій Шеляженко
Людина, цунамі, чудо і привід вірити
P.M. пише:> Недавно ми були свідками страшної трагедії, яка відбулася в акваторії Індійського океану і побачили справжню ціну життя людини.
Життя людини безцінне.
> Де гарантія, що таке лихо не трапиться з будь-ким!?.
Цілком може трапитись. Але я вірю, що лихо обмине мене стороною, якщо я проявлятиму достатню мудрість, щоб уникнути його. Є непорушні закони природи. Але навіть тоді, коли людина відчуває себе приреченою і страх за свою долю охоплює її, досвід показує - може трапитись просте чудо, яке є фактом, але людина не в змозі його пояснити, і лихо минається безслідно. Після того можна лише посміятися над власною зневірою, як це зробила одна з потенційних жертв катастрофи.
----------------
Мальчика назвали… Цунами
Индонезийка, спасшаяся в декабре минувшего года от разрушительной волны в Индийском океане, назвала своего новорожденного сына Мухаммад Цунами.
Она говорит, что назвала сына Цунами, "потому что это было то, что я никогда не забуду. Казалось, что миру наступает конец", передает НТВ.
Родившегося 11 дней назад сына она считает проявлением чуда, поскольку, будучи беременной, ей удалось бежать в горы от гигантской волны, смывшей с лица земли всю ее деревню. Муж и первый ребенок женщины также пережили трагедию 26 декабря.
http://mignews.com.ua/articles/151626.html
-------------------------------
> Що ми можемо протиставити подібним катаклізмам!?.
Віру в найвищу цінність людини, віру в себе, дієву боротьбу за утвердження найвищої цінності людини, за своє щастя.
> Як ми можемо вірити собі, коли не відповідаємо за наше майбутнє!!.
Вірити - найвище призначення людини. Ми можемо вірити. Шукайте віру в собі.
2005.05.09 | Анатоль
Я даром Вас похвалив. Беру свої слова назад.
Не вірити потрібно, а жити, трудитись.2005.05.09 | Юрій Шеляженко
Життя і труд не мають сенсу без віри в людське щастя (-)
2005.05.26 | Thinker
Славим радость большого труда, непонятного смыслом своим (ДДТ)
Працювати, щоб їсти. Їсти, щоб жити. Жити, щоб ... працювати (?)Я нічого не пропустив?
2005.06.04 | Юрій Шеляженко
От улыбки станет день светлей
Труд - это одна важная сторона жизни человека, но разве она главная? Есть еще счастье, вера, любопытство, творчество. Смысл жизни не может быть скучным!2005.05.09 | P.M.
Re: Людина, цунамі, чудо і ... евтаназія ...
Юрій Шеляженко пише:> > (P.M.) Недавно ми були свідками страшної трагедії, яка відбулася в акваторії Індійського океану і побачили справжню ціну життя людини.
> Життя людини безцінне.
Проте, кожному доведеться помирати.
> > (P.M.) Де гарантія, що таке лихо не трапиться з будь-ким!?.
> Цілком може трапитись. Але я вірю, що лихо обмине мене стороною, якщо я проявлятиму достатню мудрість, щоб уникнути його.
Облиште! Навіщо обманювати самого себе. Ніяка людська мудрість не спасе нас від фізичної смерті, як би ми не хорахорились.
> Є непорушні закони природи.
Саме про них я говорю.
> Але навіть тоді, коли людина відчуває себе приреченою і страх за свою долю охоплює її, досвід показує - може трапитись просте чудо, яке є фактом, але людина не в змозі його пояснити, і лихо минається безслідно.
Творити чудеса, -- не в компетенції людини. Чудо -- це прерогатива Бога.
> Після того можна лише посміятися над власною зневірою, як це зробила одна з потенційних жертв катастрофи.
Після того, треба дякувати Богові. (Ніхто не знає, що на нього чекає в майбутньому, в тому числі наведена Вами жертва).
> Мальчика назвали… Цунами
А девочку... Эвтаназия ..
> > Що ми можемо протиставити подібним катаклізмам!?.
> Віру в найвищу цінність людини, віру в себе, дієву боротьбу за утвердження найвищої цінності людини, за своє щастя.
Пусті безпідставні слова. Помирати прийдеться усім
> > (Р.М.)Як ми можемо вірити собі, коли не відповідаємо за наше майбутнє!!.
> Вірити - найвище призначення людини. Ми можемо вірити. Шукайте віру в собі.
Так і я про те ж! Шукайте віру в собі, а не віру в себе.
2005.05.09 | Юрій Шеляженко
Я вірю в себе, і мені не страшна смерть.
> Облиште! Навіщо обманювати самого себе. Ніяка людська мудрість не спасе нас від фізичної смерті, як би ми не хорахорились.Після смерті я перестану бути людиною, від мене залишиться лише пуста матеріальна оболонка того, що раніше було людиною. Але, я вірю, моє життя залишить добрий слід у Всесвіті. І якщо я зараз не відчуваю страху перед смертю - під впливом віри в себе,- то тим більше я не зможу відчувати страху, коли моє "я" перестане існувати. То в чому проблема? Нема проблеми. Моя віра перемогла ірраціональний "містичний" страх.
Моє безсилля в окремих ситуаціях тільки укріплює віру в людину, бо тільки з допомогою віри я можу подолати свої слабкості.
> Творити чудеса, -- не в компетенції людини. Чудо -- це прерогатива Бога.
Чудо - це факт, який людина не може пояснити, виходячи з об'єктивних причин. Я знаю, що життя повне чудес, і сподіваюся на них завжди, коли відчуваю, що моїх зусиль недостатньо для вирішення проблеми.
2005.05.09 | P.M.
Re: Я вірю в себе, і мені не страшна смерть.
Юрій Шеляженко пише:> Після смерті я перестану бути людиною, від мене залишиться лише пуста матеріальна оболонка того, що раніше було людиною. Але, я вірю, моє життя залишить добрий слід у Всесвіті. І якщо я зараз не відчуваю страху перед смертю - під впливом віри в себе,- то тим більше я не зможу відчувати страху, коли моє "я" перестане існувати. То в чому проблема? Нема проблеми. Моя віра перемогла ірраціональний "містичний" страх.
Невірю я в вашу щирість. Абсолютно нелогічно все те, про що Ви кажете.
Ви ж самі говорили, що людське життя є найвищою цінністю. То як можна його не цінувати?
Ніхто з людей не бажає собі смерті, хіба що в критичних випадках, коли надія зникає. Але й тоді у кожної людини на підсвідомуму рівні жевріє надія на ЧУДО. Тим більше ніхто з нормальних людей не може спокійно відноситися до смерті своїх близьких, родичів, не приведи Боже, смерті дітей.
То що, може скажете: "Моя віра перемогла ірраціональний "містичний" страх і я не боюся смерті своєї дитини!". Навіть думати таке перестаньте!! Хоча у Вашому випадку це прояви простої людської упертості, але все одно такі думки -- гріх.
По-справжньому не боятися смерті, -- це вірити в своє життя після фізичної смерті. Тільки з такою вірою людина здатна змиритися зі своєю смертю і смертю своїх рідних. Бо коли знати, що після тебе і після твоїх рідних залишиться пусте місце, -- навіщо тоді жити взагалі!?. Для чого тоді людина взагалі приходить на цей світ!.. Щоби зникнути, перетворится в пусте місце?..
> Моє безсилля в окремих ситуаціях тільки укріплює віру в людину, бо тільки з допомогою віри я можу подолати свої слабкості.
Не дуріть себе. У Вас є любов до людини, -- а це вже від Бога! Не настроюйте себе проти Нього, краще відчиніть Йому своє серце. Воно готове прийняти Його. І не бійтеся визнати свої помилки. Кожен через це переходить. "Жертва Богові -- зламаний дух; серцем зламаним і упокореним Ти не погордиш, Боже!" Книга псалмів, псалом 50(51).
> > (Р.М.) Творити чудеса, -- не в компетенції людини. Чудо -- це прерогатива Бога.
> Чудо - це факт, який людина не може пояснити, виходячи з об'єктивних причин.
Там, де не діють об'єктивні причини, потрібно шукати ІНШІ причини.
> Я знаю, що життя повне чудес, і сподіваюся на них завжди, коли відчуваю, що моїх зусиль недостатньо для вирішення проблеми.
Кожна людина повинна сподіватися на чудо, -- на те, що вона здобуде ЖИТТЯ ВІЧНЕ!.
2005.05.20 | Юрій Шеляженко
Я щиро вірю в людину. Не згоден ламати свій дух.
> Невірю я в вашу щирість. Абсолютно нелогічно все те, про що Ви кажете.Логіка віри не є формальною логікою.
> То що, може скажете: "Моя віра перемогла ірраціональний "містичний" страх і я не боюся смерті своєї дитини!". Навіть думати таке перестаньте!! Хоча у Вашому випадку це прояви простої людської упертості, але все одно такі думки -- гріх.
Це не просто впертість, це моя віра. Вона є міцною і щирою, то є факт.
Щодо смерті дитини. Ви кажете про відповідальність, що грунтується на остраху. Але краще грунтувати відповідальність на любові.
> По-справжньому не боятися смерті, -- це вірити в своє життя після фізичної смерті.
Страх - це почуття, яке не має світоглядної цінності. Віра є важливішою за страх. Якщо я вірю, мені не потрібні причини не боятись. Втім, якщо відкинути окремі термінологічні нюанси, я, подібно до Вас, вірю в своє життя після фізичної смерті. Це укріплює мою віру в себе, тому - а не з якихось раціональних міркувань - і проганяє страх.
> Бо коли знати, що після тебе і після твоїх рідних залишиться пусте місце, -- навіщо тоді жити взагалі!?.
Фізичне життя є дуже важливим. Це є спосіб виразити і украпити свою віру в людину. Достойне фізичне життя - єдиний ритуал моєї віри. Не бути пустим місцем на матеріальній Землі! Після моєї смерті найвища цінність моєї особистості не стане меншою, але важливо, щоб я при фізичному житті виростив її.
> Не дуріть себе. У Вас є любов до людини, -- а це вже від Бога!
Хай так. Це важливо, але про чуже око. Все одно базовою є цінність не бога, а людини.
> Не настроюйте себе проти Нього, краще відчиніть Йому своє серце.
Хто він? Він є людина? Якщо ні, то не бачу сенсу з ним спілкуватися і шанувати його. Якщо так, я хочу знати про нього більше саме як про людину, а церкви такого не розповідають.
> "Жертва Богові -- зламаний дух; серцем зламаним і упокореним Ти не погордиш, Боже!" Книга псалмів, псалом 50(51).
Моя віра заперечує свідомий злам свого духу заради будь-якої мети. Дух має тільки рости.
> Кожна людина повинна сподіватися на чудо, -- на те, що вона здобуде ЖИТТЯ ВІЧНЕ!
Людина має вічне життя до народження і після смерті. Віра в людину творить чудеса.
2005.05.22 | P.M.
Re: вірити треба в Бога, а свій дух прийдеться ламати кожному
Юрій Шеляженко пише:> > (Р.М.) Невірю я в вашу щирість. Абсолютно нелогічно все те, про що Ви кажете.
> Логіка віри не є формальною логікою.
Це в стосунку до Бога, бо Бог -- досконалий.
Люди ж, сотворіння грішні і логіка їхня є одинаковою і зрозумілою.
> > (Р.М.) То що, може скажете: "Моя віра перемогла ірраціональний "містичний" страх і я не боюся смерті своєї дитини!". Навіть думати таке перестаньте!! Хоча у Вашому випадку це прояви простої людської упертості, але все одно такі думки -- гріх.
> Це не просто впертість, це моя віра. Вона є міцною і щирою, то є факт.
От Ви кажете: "Я вірю в людину". Але, вибачте мене, як можна вірити тому, хто не вірить Вам.
От я не вірю в вашу щирість, бо маю для цього підстави, а Ви кажете, що вірите мені. Тоді виходить, що Ви самі собі не вірите.. Біліберда якась.
> Щодо смерті дитини. Ви кажете про відповідальність, що грунтується на остраху.
Так. Відповідальність закладена влюдській недосконалості. Там де недосконалість, там і страх.
> Але краще грунтувати відповідальність на любові.
Любов -- досконала. І ніякої відповідальності не несе.
> > (Р.М.) По-справжньому не боятися смерті, -- це вірити в своє життя після фізичної смерті.
> Страх - це почуття, яке не має світоглядної цінності. Віра є важливішою за страх.
Страх -- це нормальне відчуття нормальної людини.
Ми перед Богом несемо відповідальність за життя і виховання дітей, котрих Він нам посилає.
> Якщо я вірю, мені не потрібні причини не боятись. Втім, якщо відкинути окремі термінологічні нюанси, я, подібно до Вас, вірю в своє життя після фізичної смерті. Це укріплює мою віру в себе, тому - а не з якихось раціональних міркувань - і проганяє страх.
Але ж пане Юрію! Що має спільного життя після фізичної смерті з вірою в смертну людину?.. Це ж нонсенс..
> Фізичне життя є дуже важливим. Це є спосіб виразити і украпити свою віру в людину. Достойне фізичне життя - єдиний ритуал моєї віри. Не бути пустим місцем на матеріальній Землі! Після моєї смерті найвища цінність моєї особистості не стане меншою, але важливо, щоб я при фізичному житті виростив її.
Отже Ви говорите про свою особистість після смерті. Це вже добре.
Вірите в життя після смерті, -- повірите й у Бога.
> > (Р.М.) Не дуріть себе. У Вас є любов до людини, -- а це вже від Бога!
> Хай так. Це важливо, але про чуже око. Все одно базовою є цінність не бога, а людини.
Для Бога найвищою цінністю є теж людина -- Його творіння.
Заради людей, Бог послав Сина Свого Єдинородного на смертні муки.
> > (Р.М.) Не настроюйте себе проти Нього, краще відчиніть Йому своє серце.
> Хто він? Він є людина? Якщо ні, то не бачу сенсу з ним спілкуватися і шанувати його. Якщо так, я хочу знати про нього більше саме як про людину, а церкви такого не розповідають.
Ай, далися Вам ті церкви. Шукайте Бога у Вашому серці.
Бог є у серці кожної людини. Він є тим найкращим, що ми в собі носимо.
Ви хочете знати про Бога, -- відкрийте своє серце! Станьте щирим і відвертим з самим собою. Не дивіться на людей, люди різні і говорять по-різному. Ви ж спитайте у Бога, і Він Вам ніколи не відмовить.
Візьміть Євангеліє, і не старайтесь його вивчити. Старайтесь пережити, те що там написане, перепустити через своє серце. І Ви пізнаєте Бога, бо Він уже з Вами.
> > (Р.М.) "Жертва Богові -- зламаний дух; серцем зламаним і упокореним Ти не погордиш, Боже!" Книга псалмів, псалом 50(51).
> Моя віра заперечує свідомий злам свого духу заради будь-якої мети. Дух має тільки рости.
А якщо ця мета є пізнанням істини?.. Невже не визнаєте помилку? Невже власний гонор є важливішим..
2005.05.09 | Георгій
Отут ВЕЛИКЕ запитання...
Юрій Шеляженко пише:> Після смерті я перестану бути людиною, від мене залишиться лише пуста матеріальна оболонка того, що раніше було людиною.
(ГП) Отут велике запитання. Звідки Ви це знаєте? Де доказ???
>Але, я вірю, моє життя залишить добрий слід у Всесвіті.
(ГП) Слід слідом, але чому Ви при цьому відкидаєте, що сутність, яку зараз люди називають Юрій Шеляженко, ЗНИКНЕ після фізичної смерті пана Юрія Шеляженка? Хто це довів, якими дослідами, де ці досліди опубліковані? Хто був рецензентом наукових статей, де міститься цей доказ, і чи можу, наприклад, я повторити ці досліди і отримати такі самі результати (зникнути після моєї фізичної смерті і опублікувати доповідь про це для користування широких кіл наукової громадськості)?
>І якщо я зараз не відчуваю страху перед смертю - під впливом віри в себе,- то тим більше я не зможу відчувати страху, коли моє "я" перестане існувати. То в чому проблема? Нема проблеми. Моя віра перемогла ірраціональний "містичний" страх.
(ГП) А я можу так само сказати, що вірити (не знати - див. вище, а саме ірраціонально вірити) в ідею, що Ви зникнете після Вашої смерті є містичним страхом подумати про альтернативний варіант...
> Чудо - це факт, який людина не може пояснити, виходячи з об'єктивних причин.
(ГП) Не згідний. Це визначення жваво нагадує мені відомий епізод з "Майстра і Маргарити," де від Воланда вимагали "разоблачения." Чудо - це саме чудо, це не те, що ми не можемо пояснити, а те, що не піддається "поясненням" у принципі.
>Я знаю, що життя повне чудес, і сподіваюся на них завжди, коли відчуваю, що моїх зусиль недостатньо для вирішення проблеми.
(ГП) "Веселися, юначе, у дні юності своєї, але пам'ятай, що колись Бог приведе тебе на суд..." (Еклезіаст)
2005.05.20 | Юрій Шеляженко
Отут МАЛЕНЬКА відповідь про смерть та чудеса...
Про страх смерті.Питання про те, чи лишається людина людиною після припинення функціонування її тілесної оболонки, є питанням термінологічним, філософським в першу чергу і лише в другу чергу фізичним, матеріалістичним. Що є людина? Хіба її найвища цінність обов'язково передбачає справне тіло? Аж ніяк. Людина, яка знаходиться далеко, живе в наших спогадах. Ми пам'ятаємо її слова і вчинки, тому вона жива. А якщо б і не пам'ятали, хіба не запрацювала б наша фантазія? Що б не трапилося з її тілом, людина має найвищу цінність у Всесвіті. Це аксіоматично. Від цього, до речі, а не від біології я відштовхуюсь, коли даю визначення людині. Прилетить марсіянин, несучи з собою розум і добро чужої цивілізації - він для мене буде людиною!
Будь-яке вчення, що мудро і розважливо укріплює віру в людину, для мене є прийнятним. Було б нерозважливо з боку гуманіста нехтувати старим традиційним поняттям "душа". Скоріше я схильний асимілювати це поняття і назвати душу, в термінах своєї віри, уособленням найвищої цінності людини. Безумовно, вона залишається живою після фізичної смерті людини.
Про чудеса.
Не буває явищ, принципово незрозумілих для людини. Адже прийняти явище, як даність - теж спосіб пізнання світу. Коли упертість дослідника вичерпується, ми беремо маленькі чудеса всесвіту як даність і пояснюємо за їх допомогою великі чудеса.
Є багато явищ, які я можу осягнути, які стосуються мене, небайдужі мені, але які я не можу пояснити на основі своїх знань. Ці явища і є чудесами. Принаймні, поки я не здобув нових знань. Що б там не було, жодне чудо не є чимось більш важливим, ніж найвища цінність людини, не похитне моєї віри в себе.
2005.05.20 | Георгій
Ні, це не відповідь, Ви ухиляєтеся...
Питання було, ЗВІДКИ Ви *ЗНАЄТЕ* про те, що коли Ви помрете фізичною смертю (тобто припинить функціонувати і розпадеться на складові елементи Ваше тіло), ВИ, Юрій Шеляженко, зовсім закінчитеся, ВАС, Юрія Шеляженко, вже не буде? Де є ДОКАЗИ цьому твердженню, яким шляхом вони отримані, як можна їх незалежно підтвердити?Прошу Вас все-таки спробувати дати чесну відповідь на це дуже конкретне запитання.
2005.05.20 | Социст
Відсутність присутности не є присутністю відсутности.
Кінець світа не є присутністю бога...2005.05.26 | Thinker
Мені здається, що Ви хибно інтерпретуєте висловлювання Юрія...
...і вимагаєте від нього доведення того, у що він не вірить. Порівняйте різні висловлювання Юрія про смерть і спробуйте знайти в них логіку.Цитую:
1. Після смерті я перестану бути людиною, від мене залишиться лише пуста матеріальна оболонка того, що раніше було людиною. Але, я вірю, моє життя залишить добрий слід у Всесвіті.
2. ...якщо відкинути окремі термінологічні нюанси, я, подібно до Вас, вірю в своє життя після фізичної смерті.
3. Людина має вічне життя до народження і після смерті.
4. Питання про те, чи лишається людина людиною після припинення функціонування її тілесної оболонки, є питанням термінологічним, філософським в першу чергу і лише в другу чергу фізичним, матеріалістичним. Що є людина? Хіба її найвища цінність обов'язково передбачає справне тіло? Аж ніяк. Людина, яка знаходиться далеко, живе в наших спогадах. Ми пам'ятаємо її слова і вчинки, тому вона жива. А якщо б і не пам'ятали, хіба не запрацювала б наша фантазія? Що б не трапилося з її тілом, людина має найвищу цінність у Всесвіті.
5. Було б нерозважливо з боку гуманіста нехтувати старим традиційним поняттям "душа". Скоріше я схильний асимілювати це поняття і назвати душу, в термінах своєї віри, уособленням найвищої цінності людини. Безумовно, вона залишається живою після фізичної смерті людини.
Моя інтерпретація.
На мою думку, з цих висловлювань доволі очевидно, що Юрій не вірить в смерть як абсолютний кінець існування людського Я. Навпаки він вірить, що існування цього Я (чи душі) після смерті якимось чином продовжується. Але він вагається з термінологією - чи варто називати цю душу людиною, чи людиною слід називати єдність душі й тіла, що зі смертю очевидно (якщо ми припускаємо, що душа продовжує існувати) розпадається.
2005.05.26 | Социст
Життя після смерти.
Пан Thinker пише:> Моя інтерпретація.
> На мою думку, з цих висловлювань доволі очевидно, що Юрій не вірить в смерть як абсолютний кінець існування людського Я. Навпаки він вірить, що існування цього Я (чи душі) після смерті якимось чином продовжується. Але він вагається з термінологією - чи варто називати цю душу людиною, чи людиною слід називати єдність душі й тіла, що зі смертю очевидно (якщо ми припускаємо, що душа продовжує існувати) розпадається.
Ісус Христос був також людиною, і його душа також залишилась живою після смерти. В цьому відношенні він нічим не відрізняється від інших людей, душа яких залишилась живою після смерти. Тільки наші християни чомусь не визнають такої рівности між Христом та іншими людьми. Вони вважають, що душа Ісуса Христа є душою вищої якости, а душі інших людей – нижчого сорту. Тобто, всі люди рівні між собою, але є ієрархія душ. Виходить, що вічна душа є важливішою від живої людини, бо вона вже душа, а людина є ще лише людиною. Виходить, що те, що я колись буду вічно жити в серці майбутніх людей, є важливішим для мене, ніж те, що я тепер живу своїм власним життям в єдності.
Оцю деформацію цінностей живої людини і називаю я апокаліптичними наслідками віри в одкровення. Хто має вуха, нехай слухає!
2005.05.10 | Анатолій
Re: Я вірю в себе, і мені не страшна смерть.
Юрій Шеляженко пише:>
> Після смерті я перестану бути людиною, від мене залишиться лише пуста матеріальна оболонка того, що раніше було людиною. Але, я вірю, моє життя залишить добрий слід у Всесвіті. І якщо я зараз не відчуваю страху перед смертю - під впливом віри в себе,- то тим більше я не зможу відчувати страху, коли моє "я" перестане існувати. То в чому проблема? Нема проблеми. Моя віра перемогла ірраціональний "містичний" страх.
Що цікаво, то мені достеменно відомо, що та людина, яка вважає, що після смерті перетворюється у ніщо, таким ніщо і є під час життя. Це просто елементарне невігластво, і тільки. А містичний страх має саме та людина, котра зовсім не тільки не знає, але навіть не уявляє життя після т.з. смерті. Тут все дуже просто - треба тільки пізнати, що людина і фізичне тіло, це тільки 5% від її сутності, все інще - її тонкі тіла. Заходьте на сайт www.oratania.com.ua , там дещо пізнаєте.
> Моє безсилля в окремих ситуаціях тільки укріплює віру в людину, бо тільки з допомогою віри я можу подолати свої слабкості.
Все залежить від того, в який бік направлена Ваша віра. Коли у небуття - то й будете згодом там. Коли до себе, до свого єства - то й будете собою...
> Чудо - це факт, який людина не може пояснити, виходячи з об'єктивних причин. Я знаю, що життя повне чудес, і сподіваюся на них завжди, коли відчуваю, що моїх зусиль недостатньо для вирішення проблеми.
Чудес не буває, є тільки різні рівні ЗНАНЬ - старовинний орійський постулат. А ще дехто говорив, Чудеса не вступають у протиріччя з законами природи, вони тільки вступають у протиріччя з Вашим розумінням цих законів. Отже - єдиний шлях пізнати чудеса - шлях ЗНАНЬ.
Анатолій
2005.05.10 | Георгій
Re: Я вірю в себе, і мені не страшна смерть.
Анатолій пише:> Що цікаво, то мені достеменно відомо, що та людина, яка вважає, що після смерті перетворюється у ніщо, таким ніщо і є під час життя. Це просто елементарне невігластво, і тільки. А містичний страх має саме та людина, котра зовсім не тільки не знає, але навіть не уявляє життя після т.з. смерті. Тут все дуже просто - треба тільки пізнати, що людина і фізичне тіло, це тільки 5% від її сутності, все інще - її тонкі тіла. Заходьте на сайт www.oratania.com.ua , там дещо пізнаєте.
(ГП) Пане Анатолію, а що як Ви помиляєтеся, і насправді людина і її фізичне тіло це не 5, а 6% від її сутності? Або 7%? Або 2%? Які методи допомагають Вам встановити ці відсотки, і де ці методи опубліковані?
2005.05.10 | Тестер
Проходячи мимо не можу не замітити,
що пан Анатолій одержав від пана Геогія добрячий щиголь(щелбан). І не в ніс, а в лобаСпівчуваю, Толю. Але хіба можна розумній і прагматичній людині такі бездоказові дурниці верзти. Те що ти написав - в стилі Михайла та прочих "юдо-християн"
2005.05.10 | Георгій
Re: Проходячи мимо не можу не замітити,
Тестер пише:> що пан Анатолій одержав від пана Геогія добрячий щиголь(щелбан). І не в ніс, а в лоба
(ГП) Та ні, Володю, я зовсім не мав бажання давати комусь "щелбани." Просто дійсно дивує, як людина, яка весь час говорить, що не потрібно ніякої віри, а потрібні тільки знання, водночас повторює якусь псевдонаукову беліберду, типу "відсотків тонкого тіла" і т.д. Причому скажи йому, що це вигадки - він одразу відповість, що, мовляв, ні, це справжні, істинні ЗНАННЯ, які наші предки-гіпербореї вміли здобувати, чи чули від якихось егрегорів чи ще казна-чого. І він ВІРИТь у це, хоч і каже, що "віри" не треба і що те, що він каже, є не віра, а "знання." Пане Анатолію, будь-яке знання за визначенням доступне об"єктивній перевірці. Якщо Ви мене не переконаєте, що я сам здатен перевірити Ваше твердження і теж прийти до висновку, що все, крім "тонких тіл" у людині становить 5%, а не 7% і не 2%, я буду казати, що Ви просто повторюєте твердження чиєїсь сліпої ВІРИ.
> Співчуваю, Толю. Але хіба можна розумній і прагматичній людині такі бездоказові дурниці верзти. Те що ти написав - в стилі Михайла та прочих "юдо-християн"
(ГП) Як раз християни нічого такого не кажуть. Ми віримо, що ми не зникнемо у момент нашої фізичної смерті, а натомість якось існуватимемо і далі, і що Бог, який нас любить, судитиме нас за все, що ми зробили чи не зробили за нашого життя. Ми також віримо, що Христос віддав своє життя за нас. Це, власне, і все. Ніяких відсотків ніяких "тонких тіл" ми не вимірюємо.
2005.05.10 | Анатолій
Re: Я вірю в себе, і мені не страшна смерть.
Георгій пише:> (ГП) Пане Анатолію, а що як Ви помиляєтеся, і насправді людина і її фізичне тіло це не 5, а 6% від її сутності? Або 7%? Або 2%? Які методи допомагають Вам встановити ці відсотки, і де ці методи опубліковані?
Пане Георгію!
Гадаю, що Ваша юдо-християнська сутність не заважає Вам знати те, що мозок людини працює ТІЛЬКИ на 5%. Може у Вас на 2, а у Тестера на 6, це не суть важливо. Важливо те, що наскільки задіяний мозок, на стільки Ви і є фізична чи духовна людина. Тобто, з огляду на вищезазначені цифри, Ви сьогодні на 98% фізична людина, а на 2 - духовна у своїй свідомості. А по суті навпаки. Просто, Ваша зазомбована свідомість цієї суті не сприймає. Та й не сприйме, я гадаю...
Анатолій
2005.05.10 | Георгій
Дякую за дуже переконливу відповідь (-)
2005.05.11 | Анатолій
Re: Дякую за бажання зрозуміти...(-)
2005.05.03 | Юрій Шеляженко
Постійно думати про свою недосконалість - згубний шлях (-)
2005.05.03 | Георгій
Постійно думати не треба, треба просто усвідомлювати
Я згідний, що зациклюватися на ідеї власної "поганості" - це зовсім не те, що ми повинні робити. Але звичайні нормальні люди цього і не роблять... От просто розуміти, усвідомлювати, знати, що ти не Бог, що ти маєш певні обмеження, що ти смертний - це варто, причому не стільки шляхом раціоналізації, скільки почуттями, тим, що англомовні люди називають почуттям "humility" (не плутати з "humiliation"). Це почуття береже нас від гордині, привчає до обережного, любовного ставлення до іншої (також обмеженої і смертної) людини.2005.05.03 | Юрій Шеляженко
Приниження себе у власних очах є приниженням інших людей
Постійне відчуття своєї смертності, обмеженості, гріховності призводить і до приниженого сприйняття інших людей.Віра у найвищу цінність людини викликає не просто любов до іншої людини, а любов до рівноправного, любов, яка не дозволяє добиватися взаємності агресією чи обманом.
2005.05.03 | Георгій
Усвідомлення власних недоліків, вад, гріхів не є приниженням
...а просто тверезістю.2005.05.04 | Юрій Шеляженко
В цьому сенсі - тверезість не заважає вірити в людину (-)
2005.05.04 | Анатолій
Re: Усвідомлення власних недоліків, вад, гріхів не є приниженням
Є шляхом до викорінення своїх вад. Не пізнав цього - залишайся аронутангом, чи, вибачте, абрамутангом.Анатолій
2005.05.06 | Юрій Шеляженко
Людина є досконалою, незважаючи на всі її вади (-)
2005.05.04 | Анатолій
Re: Отакої!?????
Георгій пише:> (ГП) Та невже? Я от учора ввечері дивився на 33-му каналі (History Channel) передачу про загибель армії Паулюса під Сталінградом у листопаді 1942 - січні 1943 рр. Жах. Приблизно 60 тисяч людей на протязі чотирьох місяців конали від куль, голоду, морозу, ран і хвороб. Були випадки людожерства. А з Берліну ішли вказівки - ні в якому разі не здаватися, продовжувати боротьбу до останнього солдата! Яка різниця, куди завів той шлях - головне сам шлях, так?
Шлях, який привів німців на Волгу є також, за юдо-християнською термінологією, шляхом бога. Бо на все воля божа, каже релігійна людина.
Але, на мою думку, все ж як той шлях пройти. Адже і церковним шляхом можна пройти як свиня. І шляхом фашизму можна пройти з піднятою головою та чистим серцем. А отже - головне, як ти пройдеш шлях.
> >Я стою на позиції, що найкращий "шлях" життя для людини є "Національний Спосіб Життя". Це те, що дає людині найбільшу вірогідність для пошуків ЩАСТЯ.
> (ГП) За умови, що людина живе "у Дусі," тобто усвідомлює свою недосконалість і постійно думає про свою відповідальність перед іншою людиною і перед Богом - так.
Для Георгія не є головним "Національним Спорсобом Життя", бо юдо-християнство, в якому він відчуває себе не лишнім, є інтернаціональною релігією, а отже, для Георгія притаманним є КОСМОПОЛІТИЗМ. А щодо дусі чи не дусі, то це не питання національності, а питання розуміння свого власного шляху. Шлях Георгія - юдо-християнський догмат. Що поробиш?????
Анатолій
2005.05.09 | Юрій Шеляженко
Люди моєї віри є друзями, навіть не знаючи один одного
Адже друг - це людина, яка вірить тобі, вірить в тебе. Моя віра надихає мене на дружбу з кожною іншою людиною, навіть вороже або безчесно настроєною проти мене. Віра в людину і в себе здатна подружити Людство на всіх рівнях суспільного життя, якщо достатньо пошириться.2005.05.03 | Юрій Шеляженко
Я також заніс вашу сторінку в Bookmarks (-)
2005.05.04 | Анатолій
Re: Віра в людину як найвищу цінність, віра в себе
Пане Шеляжеко!Давайте спочатку розберемося в термінології. Справа у тому, що на цьому форумі ДУЖЕ часто виникають проблеми через неоднакове трактування та розуміння деяких термінів. Отже, моє розуміння:
1. Віра - бездоказове спрйняття інформації. Таким чином, вірити у будь-що є повним мудизмом, бо через бездоказове сприйняття будь-який гуру, вчитель, святий отець тощо бажає навішати локшину на особу, яка вірить. Отже - віруюча особа мною характеризується як нерозумна - перш за все, схильна до догматів - по-друге, небажаюча іти науковим щляхом - по-третє. Але...
Але віра у себе не потребує доказової бази, адже ця база знаходиться у тобі. Тому віра у себе - це і є той ступінь розвитку, який є оптимальним та найкращем. При цьому, віра у себе не відкидає науковість та розвиток особи у духовному напрямку. Що таке духовність - див. Звичай у житті українця.
2. Любов - одне з почуттів, яке має людина, і тільки. Це почуття є БЕЗУМОВНИМ. Іншого не має...
3. Страх - друге з почуттів, яке має людина. Але це почуття ЗУМОВЛЕНЕ.
Всі інші почуття є похідними від перших двох.
Що цікаво, що юдо-християнство, стимулюючи розвиток любові на ґрунті страху, робить диявольський мікс в голові у людини. І цей мікс ми можемо бачити саме на людях, які схильні до віри у юдо-християнський догмат. А цей мікс і потрібен юдо-християнським функціонерам, адже людину, в якій домінує страх, легко зомбувати, тобто навіювати свої, нелюдські догмати.
4. Раджу Вам розібратися з ДУХОВНІСТЮ. Як тільки Ви зрозумієте що воно є, у Вас одразу зміняться погляди і погляди на Вами викладені речі.
З повагою, Анатолій
Анатолій
2005.05.06 | Юрій Шеляженко
Віра не потребує доказів. Духовність не потребує звичаїв. (-)
2005.05.06 | Анатолій
Ви плутаєте - Звичай не є звичкою, Віра не є духовністю!(-)
2005.05.08 | Юрій Шеляженко
Звичай є звичкою багатьох. Віра є духовністю одного. (-)
2005.05.09 | Анатолій
Звичай є духовність нації, Віра є похибка нації! (-)
2005.05.05 | Тестер
Слабо! (-)
2005.05.06 | Юрій Шеляженко
Обгрунтуйте! (-)
2005.05.24 | Анатолій
Re: Обгрунтуйте! Обгрунтовую!!!
1. Щодо ЗВИЧАЮ, то читайте гілку про Звичай.2. Щодо ВІРИ, то як я вже казав, за ознакою ВІРА - це бездоказове сприйняття інформації. А отже, коли нація, себто громада людей, має у собі таку парадигму, яка допомагає цій нації бездоказово сприймати будь-яку інформацію, ця нація була, є і буде ОШУКАНОЮ. І тільки.
Віра може бути ТІЛЬКИ у себе, у свої власні сили, як я вже підтверджував Вашу тезу, бо віра в себе не потребує доказовості.Все інше - тільки через науку.
Анатолій