Дуже цікава книжка про сучасний протестантизм
08/29/2005 | Георгій
Знайшов у нашій церковній бібліотеці одну досить стару, але надзвичайно добре (просто!) написану книжку про головні напрямки протестантської теології з часів Реформації і аж до середини 20-го сторіччя:
William HORDERN, "A Layman's Guide to Protestant Theology." McMillan, New York, 1957, 222 pp.
(Вільям Гордерн, "Посібник з протестантської теології для мирян," видавництво "МакМІллен," Нью Йорк, 1957 р., 222 стор.)
Мета цієї книги - дати дуже стислу і зрозумілу для не-фахівців характеристику різним напрямкам у теології протестантизму. Автор книги, Вільям Гордерн - пастор-лютеранин, професійний теолог, випускник знаменитої семінарії Юніон і колишній асистент таких світил світової протестантської теології, як Райнгольд Нібур і Пауль Тілліх. Він намагається писати надзвичайно просто і без "агітпропського" возвеличування якогось одного з існуючих підходів чи напрямків у протестантській теології за рахунок іншого.
У перших двох розділах Гордерн дає дуже стислу історію виникнення християнської релігійної доктрини і розповідає про боротьбу історичного християнства з такими течіями, як гностицизм, аріанізм, несторіанство, раціоналізм, социніанізм (вчення Фаусто Соцінуса, яке стало основою сучасної церкви унітаріїв-універсалістів), деїзм і секулярний гуманізм. Наприкінці другого розділу (який має характерну назву, "Загроза ортодоксії"), він показує, як історичний протестантизм у боротьбі з усіма цими недружніми для християнства течіями людської думки розділився, на межі 19-го і 20-го сторіч, на два теологічні табори: ліберальний (Альберт Швайцер, Фрідріх Шляйєрмахер, Альберт Річль, Адольф фон Гарнак, Горацій Бушнелл, Джозайя Ройс, Руфус Джонс і ін.) і фундаменталістський (А. Поланус, Е. Дж. Карнелл, Джон Махен, Корнеліус Ван Тіл, і ін.).
У наступних двох розділах Гордерн коротко, але дуже вичерпно резюмує суть теологічних тверджень кількох представників як ліберального, так і фундаменталістського таборів. Ліберальний табір характеризується ухилом у напрямок так званої "натуральної" (або "природньої") теології, тобто такого підходу до теологічного мислення, де істини християнської доктрини вважаються принципово пов"язаними з істинами природничих наук. Фундаменталістський табір, навпаки, схиляється до "теології відкровення," тобто до ідеї, що всі істини християнської доктрини є розкритими виключно через Св. Письмо без необхідності опору на істини природничих наук. Ліберальний табір бачить Св. Письмо тим "середовищем" або "засобом," ЧЕРЕЗ який людям відкривається Боже Слово; фундаменталістський табір дивиться на Св. Письмо як на абсолютно "готову" експозицію Божого Слова, де кожна літера буквально "надихнута" Св. Духом. Ліберальний табір бачить Бога як "імманентну" сутність, тобто вважає, що Бог є безпосередньо присутнім в усіх елементах природи і розкривається людям через явища природи; фундаменталістський табір бачить Бога більше як "трансцендентну" сутність, тобто вважає, що Бог принципово відокремлений від природи і розкривається людям виключно через відкровеня Св. Письма. Ліберальний табір більше, ніж фундаменталістський, схильний до "соціальної Євангелії," тобто до проповіді необхідності покращення умов персонального і суспільного життя людей, тоді як фундаменталістський табір розглядає "соціальну Євангелію" як утопію, яка ніколи не буде здійснена через людську гріховність.
У решті розділів книги (всього їх десять) Гордерн показує, як на протязі перших п"яти десятиріч 20-го сторіччя протестантизм виробляв певний синтез між ліберальною і фундаменталістською теологією. Гордерн називає цей синтез "новою ортодоксією," і бачить у цьому синтезі відродження того здорового ядра християнської (зокрема, протестантської) теології, яке сформувалося між періодом Реформації і "великим розколом" на два названі вище табори на початку 20-го сторіччя. Серед стовпів "нової ортодоксії" Гордерн окремо характеризує такі видатні фігури протестантського теологічного мислення, як Карл Барт і Еміль Бруннер (в Європі) і Уолтер Маршалл Гортон, Гаррі Емерсон Фосдік, Райнгольд Нібур і Пауль Тілліх (у США).
Заключний розділ книги дуже мирний, спокійний і оптимістичний. На думку Гордерна, і лібералам, і фундаменталістам, і "неоортодоксам" є про що говорити одне з одним; цей діалог у майбутньому приведе до нових важливих відкриттів і в галузі суто теоретичної теології, і в галузі практичного християнського проповідництва.
Ще раз, дуже, дуже цікава книга для всіх, хто має інтерес до релігійних і філософських проблем і для всіх, хто небайдужий до розвитку людської духовності у сучасному світі.
William HORDERN, "A Layman's Guide to Protestant Theology." McMillan, New York, 1957, 222 pp.
(Вільям Гордерн, "Посібник з протестантської теології для мирян," видавництво "МакМІллен," Нью Йорк, 1957 р., 222 стор.)
Мета цієї книги - дати дуже стислу і зрозумілу для не-фахівців характеристику різним напрямкам у теології протестантизму. Автор книги, Вільям Гордерн - пастор-лютеранин, професійний теолог, випускник знаменитої семінарії Юніон і колишній асистент таких світил світової протестантської теології, як Райнгольд Нібур і Пауль Тілліх. Він намагається писати надзвичайно просто і без "агітпропського" возвеличування якогось одного з існуючих підходів чи напрямків у протестантській теології за рахунок іншого.
У перших двох розділах Гордерн дає дуже стислу історію виникнення християнської релігійної доктрини і розповідає про боротьбу історичного християнства з такими течіями, як гностицизм, аріанізм, несторіанство, раціоналізм, социніанізм (вчення Фаусто Соцінуса, яке стало основою сучасної церкви унітаріїв-універсалістів), деїзм і секулярний гуманізм. Наприкінці другого розділу (який має характерну назву, "Загроза ортодоксії"), він показує, як історичний протестантизм у боротьбі з усіма цими недружніми для християнства течіями людської думки розділився, на межі 19-го і 20-го сторіч, на два теологічні табори: ліберальний (Альберт Швайцер, Фрідріх Шляйєрмахер, Альберт Річль, Адольф фон Гарнак, Горацій Бушнелл, Джозайя Ройс, Руфус Джонс і ін.) і фундаменталістський (А. Поланус, Е. Дж. Карнелл, Джон Махен, Корнеліус Ван Тіл, і ін.).
У наступних двох розділах Гордерн коротко, але дуже вичерпно резюмує суть теологічних тверджень кількох представників як ліберального, так і фундаменталістського таборів. Ліберальний табір характеризується ухилом у напрямок так званої "натуральної" (або "природньої") теології, тобто такого підходу до теологічного мислення, де істини християнської доктрини вважаються принципово пов"язаними з істинами природничих наук. Фундаменталістський табір, навпаки, схиляється до "теології відкровення," тобто до ідеї, що всі істини християнської доктрини є розкритими виключно через Св. Письмо без необхідності опору на істини природничих наук. Ліберальний табір бачить Св. Письмо тим "середовищем" або "засобом," ЧЕРЕЗ який людям відкривається Боже Слово; фундаменталістський табір дивиться на Св. Письмо як на абсолютно "готову" експозицію Божого Слова, де кожна літера буквально "надихнута" Св. Духом. Ліберальний табір бачить Бога як "імманентну" сутність, тобто вважає, що Бог є безпосередньо присутнім в усіх елементах природи і розкривається людям через явища природи; фундаменталістський табір бачить Бога більше як "трансцендентну" сутність, тобто вважає, що Бог принципово відокремлений від природи і розкривається людям виключно через відкровеня Св. Письма. Ліберальний табір більше, ніж фундаменталістський, схильний до "соціальної Євангелії," тобто до проповіді необхідності покращення умов персонального і суспільного життя людей, тоді як фундаменталістський табір розглядає "соціальну Євангелію" як утопію, яка ніколи не буде здійснена через людську гріховність.
У решті розділів книги (всього їх десять) Гордерн показує, як на протязі перших п"яти десятиріч 20-го сторіччя протестантизм виробляв певний синтез між ліберальною і фундаменталістською теологією. Гордерн називає цей синтез "новою ортодоксією," і бачить у цьому синтезі відродження того здорового ядра християнської (зокрема, протестантської) теології, яке сформувалося між періодом Реформації і "великим розколом" на два названі вище табори на початку 20-го сторіччя. Серед стовпів "нової ортодоксії" Гордерн окремо характеризує такі видатні фігури протестантського теологічного мислення, як Карл Барт і Еміль Бруннер (в Європі) і Уолтер Маршалл Гортон, Гаррі Емерсон Фосдік, Райнгольд Нібур і Пауль Тілліх (у США).
Заключний розділ книги дуже мирний, спокійний і оптимістичний. На думку Гордерна, і лібералам, і фундаменталістам, і "неоортодоксам" є про що говорити одне з одним; цей діалог у майбутньому приведе до нових важливих відкриттів і в галузі суто теоретичної теології, і в галузі практичного християнського проповідництва.
Ще раз, дуже, дуже цікава книга для всіх, хто має інтерес до релігійних і філософських проблем і для всіх, хто небайдужий до розвитку людської духовності у сучасному світі.
Відповіді
2005.11.12 | Георгій
Карл Барт
Могутня постать цього видатного теолога, філософа і християнського гуманіста займає особливе місце серед плеяди ідейних провідників протестантизму 20-го сторіччя. Барта іноді навіть порівнюють з Лютером, а його невеличку статтю під назвою "Der Romerbrief" - з лютерівськими 95-ма тезами.Карл Барт народився у 1886 році у швейцарському місті Базелі. Після закінчення семінарії у 1909 році він став пастором маленької сільської церкви у Зафенвілі, кантон Ааргау, недалеко від Цюріха. Барт служив у цій церкві до 1921 року, паралельно продовжуючи свою теологічну освіту в Берлінському університеті, де його вчителем був знаменитий Адольф фон Гарнак. У 1921 році Барт захистив докторську дисертацію і отримав місце професора теології в унівеситеті німецького міста Бонна. Коли у 1933 році до влади у Німеччині прийшли нацисти, Барт категорично відмовився кооперувати з німецькою владою і у 1935 році повернувся до Швейцарії. Він знову оселився у своєму рідному Базелі, працював там як університетський професор і як пастор, і помер там у 1968 році.
Барт був надзвичайно енергійним і плідним письменником і дослідником-теологом. Його перу належать багато книжок і кілька сот грунтовних статей, опублікованих у найрізноманітніших журналах і збірках. Проте найголовнішими його творами вважаються його найперший опус, "Der Romerbief" (коментар до послання апостола Павла до Римлян, 1919, друге розширене видання 1922), і його монументальна багатотомна книга під назвою "Церковна догматика," яку він продовжував писати до кінця свого життя.
Головна ідея, яку Барт відстоював і розвивав, починаючи з 1919 року і до смерті, є ідея уникання, або заперечення Богом усіх людських потуг "прив'язати" Його до будь-якого людського історичного, культурного, або міфологічного феномену. Бог, за крилатим виразом Барта, завжди є "повністю Іншим." Так звана натуральна теологія, тобто спроби людини дивитися на Бога у певному історично-соціальному або культурному контексті, за Бартом, є дорогою в нікуди, оманою, яка веде вбік від християнства. Боже Об'явлення, яке приходить до людини через Св. Письмо, є, за Бартом, шляхом до справжнього Бога, "Бога Авраама, Ісаака та Якова," тоді як натуральна теологія Шляйєрмахера, Гарнака і інших ліберальних протестантських мислітелів 19-го - початку 20-го сторіччя є дорогою до "псевдобога філософів."
Барт є також автором (хоча і не єдиним) і головним пропагандистом так званої Теологічної декларації міста Бармена, яка була опублікована у 1934 році в Німеччині. У цьому документі була з неймовірною силою висловлена думка, що християнство не має нічого спільного з тоталітарними режимами і фактично припиняє бути християнством, якщо воно дозволяє собі з такими режимами кооперувати. Барменська Декларація стала невід'ємною частиною Книги Конфесій - першої частини Конституції Пресвітеріанської Церкви США.
Барт прожив дуже нелегке життя. Його постійно критикували і "справа" (за те, що він був нібито занадто інтелектуальним і філософічним), і "зліва" (за те, що він нібито відмовився від принципів лібералізму). Але він з честю витримав усі випробовування і прожив своє життя з достоїнством, ніколи не припиняючи чесної, грунтовної, плідної праці.
Дуже хотілося б побачити переклади Барта на українську мову.
2005.11.13 | harnack
Re: Карл Барт
Георгій пише:> Могутня постать цього видатного теолога, філософа і християнського гуманіста займає особливе місце серед плеяди ідейних провідників протестантизму 20-го сторіччя. Барта іноді навіть порівнюють з Лютером, а його невеличку статтю під назвою "Der Romerbrief" - з лютерівськими 95-ма тезами.
>
(Гарнак): Ой, пане Георгію, ця "невеличка стаття" є дуже великою книгою, з аж 547 сторінок! Ви мене примусили ритись по власній бібліотеці! Не треба "понтифікувати" та патерналізувати про Барта не прочитавши його, хоча його імя і теологію варто би правильно схопити, через його апофатичну, негативну теологію. Ось як виглядає книжище (можна переглянути зміст і сторінки в search inside the book):
http://www.amazon.com/exec/obidos/tg/detail/-/0195002946/104-6446464-7704751?v=glance
2005.11.13 | Георгій
Невеличка у порівнянні...
... з "Церковною догматикою." Щодо "не прочитавши" - визнаю, читав тільки витримки з нього (звичайно, в англійському перекладі, у журналі "Christian Scholar's Review), але, знаєте, людей, які дійсно прочитали CD, може є з десяток на всій Земній кулі. І де я понтифікував? Вибачте, якщо склалося таке враження, а за лінк дуже дякую.2005.11.12 | Георгій
Райнгольд Нібур
Цей дуже оригінальний, цікавий філософ-етик, теолог, пастор, християнський гуманіст, викладач і популяризатор протестантизму народився у 1892 році у США, в невеличкому містечку Райт Сіті у штаті Міссурі. Як видно з його імені і прізвища, Нібур походить з родини німецьких імігрантів першого покоління, але за вихованням він був американцем і писав завжди тільки англійською мовою. Його молодший брат Ріхард (або Річард) Нібур теж був помітним протестантським теологом і теж був англомовним.Райнгольд Нібур дістав теологічну освіту у семінарії Іден і також на факультеті теології Йєйльського університету. Як і Барт, він почав свою кар'єру з того, що зайняв скромну посаду пастора невеличкої церкви. Проте на відміну від Барта, який працював у швейцарській сільській глибинці, Нібур став пастором церкви, яка була розташована у самісінькому центрі величезного промислового американського міста Детройта. Прихожанами цієї церкви були переважно прості робітники. Як і Барт, Нібур у молодості був під сильним впливом ліберальної теології і, ширше, ліберальної ідеології. Під час свого перебування в Детройті він проповідував необхідність боротися за права робітничого класу, економічні реформи, "експропріацію експропріаторів," і т.д. Але прихід нацистів до влади у 1933 році і особливо Друга Світова війна змусили Нібура замислитися над глибшими, більш іманентними проблемами людського існування.
У 1941 році, будучи професором теології знаменитої семінарії Юніон (штат Нью-Йорк), Нібур опублікував свою головну працю під назвою "Природа і призначення людини." Центральне питання цієї книги - яким чином людина може зберегти свою індивідуальність, своє унікальне "я" у світі, де це "я" знаходиться під нищівним тиском анти-людських, дегуманізуючих сил тоталітаризму? Нібур дуже грунтовно і логічно розглядає погляди на проблему людської індивідуальності, які походять від класичної грецької філософії, особливо Аристотеля; від сократо-платонівського раціоналізму і ідеалізму; від Ренесансу і схоластичного нео-арістотелізму; від епохи Просвітлення і нео-раціоналізму французьких енциклопедистів, Руссо і Гегеля; від анти-раціоналістьського бунту діячів епохи роантизму і філософів-віталістів (зокрема Шопенгауера, Ніцше і Бергсона); від прихильників марксизму і фройдизму. Усім цим поглядам Нібур дуже послідовно протиставляє погляд на людину, що його пропонує християнство. Він веде читача до висновку, що тільки християнський погляд на людину як на єдність душі і тіла і як на Боже твориво, яке має унікальне покликання і відповідальність перед своїм Творцем, зберігає людську індивідуальність попри тиск тоталітаризму, тоді як усі інші погляди фактично капітулюють перед тоталітаризмом.
Нібур написав ще кілька цікавих і часто парадоксально-полемічних книг, зокрема "Понад трагедією," "Іронія американської історії," "Діти світла і діти темряви," "Моральна людина в аморальному суспільстві," і ін. Книга, про яку я написав вище, є в нашій церковній бібліотеці (Reinhold Niebuhr, "The Nature and Destiny of Man: A Study of Human Nature from the Perspective of Christian Faith," Charles Scribner and Sons, New York, 1941, 305 pp.). Знову ж таки, мені дуже хотілося б побачити праці Райнгольда Нібура у перекладі на українську мову.
2005.11.13 | Георгій
Герр доктор, тут хоч Ви вірите, що я читав оригінал (Нібура)? (-