11/25/2005 | Георгій

Ніхто не знає точно, коли ця книга була написана, хто її автори і скільки було цих авторів. За юдейською традицією, автором книги Буття (у староєврейському оригіналі "Берейшит," тобто "На початку") вважається людина на ім'я Мойсей, або Моше. Але ніяких позабіблійних свідчень про те, що ця людина дійсно існувала, нема. Судячи з аналізу мови, книга Буття була написана досить великою групою авторів і багато разів редагувалася. Повністю як рукопис вона з'явилася приблизно у 5-4 сторіччі до н.е., а в її остаточному варіанті (тому, який ми маємо сьогодні) вона була затверджена групою юдейських раввинів у другій половині 1 ст. н.е.

Якщо максимально коротко, про що ця книга, я б сказав - про те, що ми, люди, не з'явилися просто як випадок, як чистий шанс, як примха безкінечної і сліпої природи з її дивною грою імовірностей. Ми СТВОРЕНІ. Нас заплановано якоюсь дивовижною, значно більшою за нас і за всю природу істотою, яку книга Буття спочатку називає Елогім (буквально Боги), потім ЙХВХ Елогім ("Ягве Боги," або "Той, Хто Є Боги," або "Той, Хто Є Причиною, Боги"), і ще пізніше, ближче до кінця книги Ель Шаддай (Бог Всемогутній). Ця істота не є ми і не є природа, але вона існує і "командує," існувати чи не існувати усьому сущому і як саме цьому сущому існувати. Вона працює за певним порядком, ритмом: у неї є вечір, ранок, період праці і період відпочинку ("субота"). Вона, ця дивовижна істота, ставить Свою печатку схваленя чи не схвалення на все створене Нею суще. Наприклад, коли вона створює небо і землю, вона оцінює це створене суще як "добре" ("тов"), але коли створена нею людина робить щось "не те," ця дивовижна істота гнівається і її "серце" переповнюється скорботою.

Книга Буття також про те, що тільки ця дивовижна істота, Бог, ШУКАЄ ЛЮДИНУ, а не навпаки. Бог кличе Адама в Еденському саду, Каїна, Ноя, Аврама в Месопотамії, Ісаака в Герарі, Якова в Бетелі. Що саме потрібно цій істоті від нас, людей, зрозуміти дуже непросто і до кінця мабуть неможливо. Але дещо сама ця істота каже тим, кого вона кличе. Адамові, наприклад, вона каже, що якесь таємниче "насіння жінки" скрутить голову злій силі, яка позбавила Адама Божої ласки. Аврамові (Авраамові) і його нащадкам вона каже, що розмножить їх дітей так, що їх буде більше, ніж піску на морському березі чи зірок на небі, і що всі народи будуть благословенні через них, і що колись усі вони впокояться і знайдуть виконання всіх своїх бажань у плодючому і мирному Краї. При цьому цій таємничій істоті досить-таки байдуже все в самій покликаній нею людині, крім одного - віри. Ті люди, яких Бог у Бутті кличе, вирпавдовуються в Його очах тільки тим, що вони вірять Його слову, виконують Його волю, живуть усе своє життя нібито як перед Його очима, визнаючи Його суверенність, вищість, абсолютну владу.

Бог книги Буття відокремлений від людей самою Своєю суттю (Він не є частина Свого творива), а також тим, що люди впали у гріх. Гріх, тобто непокора Богові, воля людини, яка не є у гармонії з волею Бога, робить людину і Бога розділеними нібито як стіною (дуже яскравий символ цього - херувим з вогняним мечем біля воріт Едену). Крім того, гріх буквально вбиває людину. До гріхопадіння Адам і Єва радісно бігали пред Божими очима нагими і не соромилися, але найперше, що Адам каже Богові після свого гріхопадіння є те, що він "злякався." Усі Адамові нащадки змальовані у Бутті саме отакими зляканими, пригніченими, невільними: вони або воюють один з другим, плем'я на плем'я, аж до повного винищення ворога, або занурюються у статеві оргії, як мешканці Содому, або блукають по сухій, кам'янистій пустелі, ледве-ледве живі від постійного голоду чи спраги чи хвороб. Але все в них змінюється, коли Бог їх кличе. Вони оживають, починають жити зовсім новим, наповненим глибоким змістом життям.

У фіналі книги Буття малесенька група покликаних Богом Його обранців - всього сімдесят душ - оселяється на родючій землі в місцевості Гошен у країні Міцр (Єгипет). Попереду нові пригоди.